Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І. Я. Франка

Циклова комісія викладачів видавничої справи та редагування

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Редагування навчальної літератури»

(на матеріалі підручника з української мови для 9-го класу за редакцією М.І. Пентилюка)

м. Прилуки - 2013

Зміст

Вступ

Розділ І. Специфіка навчальної літератури за цільовим призначенням і характером інформації

1.1 Загальна типологічна характеристика навчальних видань

1.2 Значення та структура навчальної літератури

1.3 Цільове призначення та читацька адреса навчальних видань

1.4 Види навчальних видань за цільовим призначенням і характером інформації

1.5 Специфіка роботи редактора над навчальним виданням

Розділ ІІ. Редакторський аналіз підручника з української мови

2.1 Текстові компоненти підручника

2.2 Позатекстові компоненти підручника

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

З появою нових засобів інформації (радіо, телебачення й т.д.) книга до деякої міри втратила колишню провідну роль у розвитку культури, духовності людини. Але поступово вона знову стала якщо не повністю, але хоча б частково повертати втрачені нею позиції. Цей процес швидше протікає в тих суспільствах, де провідна в області культури державна політика робить її незалежною від комерційних цілей і де існує ефективний контроль за змістом культури. Це повною мірою відноситься й до навчальної книги, як засобу навчання й виховання, як засобу підвищення культури що навчаються.

Дослідниками видань наукового характеру є М.С. Тимошик, В.Г. Бейлінсон, П.Г. Буга.

Актуальність теми полягає в тому, що дана робота систематизує загальні методи роботи редактора з навчальним виданням.

Об'єктом дослідження є робота редактора над навчальним виданням.

Предметом дослідження є специфіка, характер інформації, цільове призначення та читацька адреса навчальних видань.

Мета дослідження: аналіз навчальної книги, як засобу навчання й виховання. Простежити процес редагування навчальної книги редактором.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких основних завдань:

– проаналізувати процес редагування навчальної книги редактором;

– визначити відповідність матеріалу підручника навчальній програмі з дисципліни «Українська мова»;

– проаналізувати текст та позатекстові елементи підручника;

– окреслити виховне, освітнє значення вміщених вправ та завдань, їх роль у формуванні грамотної та творчої особистості;

Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, восьми підрозділів, висновку та списку використаної літератури.

Підготовка навчальних видань - особлива область редакційно видавничої діяльності. Справа в тому, що процес створення навчальної літератури відрізняється від створення добутків будь-якого іншого виду літератури тим, що автор і редактор повинні певним чином конструювати навчальний матеріал.

Розділ І. Специфіка навчальної літератури за цільовим призначенням і характером інформації

1.1 Загальна типологічна характеристика навчальних видань

Видання - твір, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для розповсюдження, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативно-правових актів з видавничого оформлення, поліграфічного й технічного виконання (Закон України "Про видавничу справу" від 05.06.97 р. № 318/97-ВР).

Видавнича продукція - сукупність видань, призначених для випуску або випущених видавцем (видавцями) (Закон України "Про видавничу справу" від 05.06.97 р. № 318/97-ВР).

Навчальні видання - це видання, що містять систему відомостей наукового чи прикладного характеру, викладену у формі, що зручна для вивчення і викладання, розраховану для учнів різного віку й рівня навченості.

Навчальне видання - видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, подані у формі, зручній для вивчення й викладання, і розраховані для учнів різного віку [Ковба 2009, с.30-32 ].

Навчальні видання - це особливий вид видання, створений у відповідній формі та покликаний допомогти широкому колу конкретного користувача (учня, студента, аспіранта, викладача) в оволодінні ним навчальним предметом.

ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни й визначення» трактує навчальне видання як «видання, що містить систематизовані відомості наукового або прикладного характеру, викладені у формі, зручної для вивчення й викладання, і розраховані на учнів різного віку».

Зовнішньою ознакою навчального видання є зазначення на його вихідних даних рекомендаційного грифа відповідного освітнього міністерства, відомства, навчального чи наукового закладу, а також проходження визначеного порядку рецензування.

Отже, виходячи з цього, можна позначити, що головною метою для навчальних видань є систематичне донесення до читачів нових для них знань. Частіше ця нова інформація має науковий характер.

1.2 Значення навчальної літератури та її структура

Підготовка навчальних видань - особлива область редакційно видавничої діяльності. Справа в тому, що процес створення навчальної літератури відрізняється від створення добутків будь-якого іншого виду літератури тим, що автор і редактор повинні певним чином конструювати навчальний матеріал. При конструюванні необхідно виходити із двох положень.

1. Навчальне видання - один з основних засобів навчання і є елементом навчального процесу [Ковба 2009, с.30-32 ].

2. Навчальне видання відбиває певну область знання або сферу діяльності [Ковба 2009, с.30-32 ].

Ці два положення диктують ряд вимог до видань. Так, перше положення припускає, що зміст навчальної літератури повинен передбачати педагогічний вплив на того, кого навчають. Друге положення говорить про те, що інформація, що характеризує предмет змісту навчальної літератури, спеціально відбирається й обробляється стосовно до завдань того або іншого виду видання. Причому враховуються не тільки особливості діяльності або знання, але й завдання формування інформаційної культури того, кого навчають.

Працюючи над текстом, редактор повинен знати найважливіші завдання навчального видання:

1. Дати учневі або студентові певну систему знань.

2. Допомогти йому легко засвоїти навчальну дисципліну.

3. Активізувати творчий матеріал.

4. Сприяти формуванню особистісних начал.

Предмет навчального видання - спеціально відібрані в деякому обсязі й адаптовані відповідно до читацької адреси знання, що характеризують основи науки й практичної діяльності.

Структура підручників та навчальних посібників включає:

-- зміст (перелік розділів):

-- вступ (або передмова );

-- основний текст;

-- питання, тести для самоконтролю;

-- обов'язкові та додаткові завдання, приклади;

-- додатково-інформаційні дані для розв'язання задач (таблиці, схеми тощо);

-- апарат для орієнтації в матеріалах книги (предметний, іменний покажчики) [Тимошик 2012, с.294 ].

Отже, зміст навчальної літератури повинен передбачати педагогічний вплив на того, кого навчають.

1.3 Цільове призначення та читацька адреса навчальних видань

Цільове призначення навчальних видань - забезпечення процесу навчання, сприяння засвоєнню знань в умовах певної системи освіти, підготовки й перепідготовки кадрів. Вони частково виконують також виховну функцію.

Навчальні видання виконують наступні функції:

* комунікативну;

* інформаційну;

* пізнавальну;

* розвиваючу;

* виховну;

* організаційну;

* систематизуючу;

Зупинимося на цих функціях докладніше.

Комунікативна функція забезпечується показом зв'язків і відносин різного роду, проявляючи для читача місце й роль усякого об'єкта і явища в процесі вічного розвитку, видозміни, взаємодії елементів дійсності. Звідси - динамізм змісту, зв'язок його з минулим і із сучасним станом описуваних питань [Партико 2001, с.22 ].

Інформаційна функція реалізується за рахунок передачі тому, якого навчають, певного обсягу інформації. Ця функція спрямована на те, щоб сформувати в того, якого навчають, певний тезаурус понять і характеристик про об'єкти, предмети, явищах навколишнього світу, про місце суб'єкта в цьому світі, про методи й способи оволодіння інформацією [Партико 2001, с.22 ].

Пізнавальна функція навчальної літератури характеризується тим, що кожна дисципліна, кожен навчальний предмет припускає освоєння певної системи знання. Знання повинні бути ранжирувані, причому на найбільш важливі, значимі для даної дисципліни знання, повинне бути звернене спеціальна увага [Партико 2001, с.23 ].

Розвиваюча функція орієнтована на наступність досвіду суспільних відносин, суспільної свідомості, культури й виробництва, знань про перетворення й охорону навколишнього середовища [Партико 2001, с.23 ].

Функція виховання пов'язана з формуванням світогляду, з побудовою системи етичних й естетичних норм суб'єкта, спрямована на оволодіння оцінними критеріями стосовно вчинків, явищам, на розширення границі соціалізації індивіда. Функція, що виховує, характеризується конкретно-історичними умовами, має соціальні підстави й орієнтована на певну категорію тих, яких навчають. Реалізація даної функції пов'язана із впливом на духовні потреби, емоційно-вольову й діючу-практичну сфери того, якого навчають [Партико 2001, с.24 ].

Організаційна функція навчальних видань виконується кожним окремим виданням і всією системою цих видань. Вона реалізується забезпеченням послідовності вивчення й викладання дисциплін, відбиттям їхнього взаємозв'язку й взаємодії, тим, що кожне видання орієнтоване на строго певну категорію читачів і враховує можливості сприйняття змісту й особливості впливу навчальної книги [Партико 2001, с.25 ].

Систематизуюча функція забезпечує цілісність навчання, систему знань і подань [Партико 2001, с.27 ].

У категорію тих, які навчаються, входить на певних етапах практично все населення. Суспільство зацікавлене в тім, щоб всі були охоплені різними формами навчальної роботи, щоб інформаційна культура в цілому мала найбільш високі показники. Читачі представлені різними групами тих, яких навчають, (учні шкіл, вузів, системи підвищення кваліфікації) і навчальних (учителі шкіл, викладачі вузів й ін.).

Отже, читацька адреса - важлива характеристика навчальної літератури, що визначає особливості інформації й обсяг знань, що включають.

1.4 Види навчальних видань за цільовим призначенням та характером інформації

Виділяють чотири групи видань, методика редакторської підготовки яких ураховує цільове їхнє призначення й характер інформації.

Навчальні плани й навчальні програми становлять групу програмно-методичних видань. Методичні вказівки, рекомендації становлять групу учбово-методичних видань. Підручники, навчальні посібники, конспекти й тексти лекцій становлять групу навчальних видань. Практикуми, збірники завдань і вправ, хрестоматії, книги для читання становлять групу допоміжних видань [Тимошик 2012, с.291 ].

Програмно-методичні видання визначають мету й завдання, структуру, зміст дисциплін, обсяг матеріалу по окремих питаннях, послідовність їхнього розгляду.

Навчальний план - документ, що регламентує навчальний процес. У ньому визначаються форми й види навчання, порядок, строки теоретичних, практичних і лабораторних занять, домашніх завдань, самостійних робіт, курсових і дипломних проектів, форми й види контролю знань, час проведення іспитових іспитів, заліково-екзаменаційних сесій по дисциплінах.

Навчальні програми (типові, тимчасові, робітники) - видання, що визначають зміст й обсяг знань, умінь, навичок, якими необхідно опанувати за певний проміжок часу.

Програмно-методичні матеріали управляють відповідною системою навчальної літератури.

Учбово-методичні видання - методичні вказівки, методичні керівництва, що містять матеріали за методикою викладання навчальної дисципліни, вивчення курсу, виконання контрольних робіт, курсових і дипломних проектів у вузах, по організації самостійної роботи студентів.

Навчальні видання - підручник, навчальний посібник, курс лекцій, конспект лекцій [Тимошик 2012, с.294 ].

Підручник - основне навчальне видання по дисципліні. Містить насамперед базові знання предмета. Включають апробовані дані й відомості, розкриває методичні аспекти одержання знань у тій або іншій області, дає характеристику найважливіших процесів і явищ, що становлять «школу» даної дисципліни.

Підручник повинен бути затверджений Міністерством освіти і науки України як нормативне видання з відповідним грифом [Тимошик 2012, с.295].

Матеріал організований таким чином, щоб той, якого навчають, мав можливість самостійно освоїти зміст викладу.

Виклад повинне бути послідовно, системно, логічно обґрунтовано, причому характеристики процесів і явищ повинні бути цілісні, орієнтуватися на конкретні категорії тих, яких навчають [Тимошик 2012, с.290 ].

Методичні рекомендації, методичні вказівки -- видання, у яких викладається методика навчальної роботи та пояснюється характер дій при виконанні різних видів завдань. Методичні вказівки, як правило, призначаються для студентів, а методичні рекомендації -- для викладачів, учителів, слухачів курсів, аспірантів, магістрантів.

Навчально-методична документація включає: анотовані програми курсів, спецкурсів, спецсемінарів; контрольні завдання різних типів; робочі зошити; журнали лабораторних та практичних робіт; плани-завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять, графіки самостійної роботи, додатковий матеріал та ін.

Навчальний посібник випускається на додаток до підручника. Воно відповідає програмі навчального курсу в цілому або її розділу й містить в основному новий матеріал за курсом, розширюючи фундаментальні знання, включені в підручник [Тимошик 2012, с.295 ].

Навчальний посібник -- видання, яке частково чи повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання. Він затверджується Міністерством освіти і науки України як нормативне видання з відповідним грифом [Тимошик 2012, с.291 ].

Для студентів вузів випускають такі видання, як курси лекцій і конспекти лекцій.

Курс лекцій включає лекції одного автора по дисципліні або взаємозалежні між собою лекції декількох авторів по декількох питаннях однієї дисципліни. Курс лекцій є доповненням до підручника й викладає в основному новий оригінальний матеріал. Лекції створюються на базі прочитаного матеріалу. Курс лекцій - авторська робота, що розкриває конкретні проблеми, що ставить спірні питання, що відбиває власну позицію автора [Тимошик 2012, с.291 ].

Конспект лекцій включає основні положення лекційного курсу. Готується по новій дисципліні або на додаток до підручника. Як правило, у ньому розглядають нові проблеми, розкривають альтернативні рішення, характеризують оригінальні напрямки розвитку галузі.

Серед допоміжних видань важливе місце займають практикуми. До них відносять збірники завдань, вправ і контрольних робіт, посібника, посібника із проведення лабораторних, практичних, домашніх робіт, завдання для проведення практичних занять, посібника, посібника з виконання курсових і дипломних проектів (робіт), щоденники спостережень.

Хрестоматія - збірник текстів, що ілюструють зміст підручника. У хрестоматію включають документи, літературні твори й фрагменти з них, а також методичні вказівки, що роз'ясняють тексти, що зв'язують їх з питаннями навчальної дисципліни [Тимошик 2012, с.292 ].

Книги для читання видають у допомогу вивчаючим іноземні мови. У них включені закінчені добутки й фрагменти з попередніх видань, що дозволяє формувати навички роботи з іноземним текстом.

Отже, редактори видавництв найчастіше мають справу з найпоширенішими видами навчальних видань, якими є підручник і навчальний посібник, курс лекцій, хрестоматія.

1.5 Специфіка роботи редактора над навчальним виданням

Приступаючи до редагування навчальних видань, редакторові належить передусім розібратися в їх типології. Типологічний ряд кожного виду видань найкраще виокремлювати за адресністю читача (споживача) та характером інформації. Це дає змогу з'ясувати специфічні характеристики, які властиві тому чи іншому виданню найперше з точки зору методики редакторської підготовки [Тимошик 2012, с.288 ].

Навчальні видання поділяються на такі види:

* підручник;

* навчальний посібник;

* наочний посібник;

* курс лекцій;

* практикум;

* збірник вправ (або задач);

* хрестоматія;

* книга для читання.

Слід пам'ятати, що існують й інші види навчальних видань, які менш поширені у видавничій практиці:

* навчальна програма;

* методичні вказівки;

* методичні рекомендації.

Мала поширеність таких видань в оперативних планах діяльності видавництв пояснюється кількома причинами: мізерний обсяг (здебільшого брошури), обмежений наклад (від 50 до 300 примірників), службовий характер користування (необов'язковість вміщення вихідних відомостей), спрощеність художньо-технічного оформлення (шрифтове одноколірне вирішення) [Тимошик 2012, с.290 ].

Загальна методика роботи редактора

Навчитися розрізняти специфіку різних видів навчальних видань перед початком їх редагування вкрай необхідно. Адже структурно-змістові особливості, скажімо, підручника зовсім відмінні від хрестоматії чи практикуму. Водночас один і той же вид видання нерідко потребує зовсім інших редакторських прийомів під час редагування залежно від адресного призначення. З цієї причини не можна в однаковій мірі застосовувати одні й ті самі редакторські прийоми, скажімо, до підготовки підручника для першокласника, десятикласника і студента-старшокурсника.

Проте, незважаючи на специфіку різних типів навчальних видань, практика видавничої справи виробила загальну методику роботи редактора над підготовкою їх до друку. Способи застосування цієї методики під час роботи над оригіналом доцільно розглядати в такій послідовності:

а) структурування змістової частини;

б) забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту;

в) забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу.

Коротко розглянемо кожну з означених тез.

Структурування змістової частини. Роботу редактора над структурою підручника чи навчального посібника можна розділити на два етапи: ознайомлення з авторським оригіналом з метою зіставлення його із навчальною програмою та чітке структурування майбутнього видання.

Розглянемо ці етапи детальніше.

1. Загальне ознайомлення з оригіналом та зіставлення його із затвердженою навчальною програмою з цього предмета.

Зміст і побудова підручника мають відповідати змісту програми. У випаду, якщо не всі розділи чи теми з цієї програми належно представлені в поданому оригіналі, його варто повернути авторові на доопрацювання.

2. Відпрацювання такої структури видання, яка б відповідала типовій схемі для підручника.

Згідно із затвердженими у липні 2005 року Міністерством освіти і науки України "Методичними рекомендаціями щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів", обов'язковими складовими структури цих видів видань мають бути:

* зміст (перелік розділів);

* вступ (передмова);

* основний текст;

* питання, тести для самоконтролю;

* обов'язкові та додаткові задачі, приклади;

* довідково-інформаційні дані для розв'язування задач (таблиці, схеми тощо);

* матеріали для орієнтації в книзі (предметний, іменний покажчики)

Зміст. Заголовки змісту повинні точно відтворювати такі самі заголовки, що подані в тексті. Заголовки у змісті не можна редагувати, скорочувати чи подавати в абревіатурі, якщо це не зроблено в основному тексті [Ярема 2003, с.153 ].

На відміну від радянської практики видавничої справи, зміст у навчальному виданні доцільно розміщувати на його початку, після звороту титульної сторінки видання. Це відразу орієнтує читача і в загальній проблематиці видання, і в пошуку потрібної теми. До речі, цей елемент у зарубіжних виданнях завжди вміщується на початку [Кучерук 2007, с.14 ].

Вступ є обов'язковим для навчального видання. Тут зазначається його актуальність, місце курсу серед інших дисциплін; формулюються основні завдання, що ставляться перед тими, хто вивчатиме предмет; подаються поради щодо самостійного опрацювання підручника [Кучерук 2007, с.22 ].

Основний текст. На цьому етапі робота з текстом полягає в чіткому і рівномірному поділу його структурних елементів згідно з обраною автором системою рубрикації. Скажімо, може бути така послідовність рубрикації: частина, розділ, параграф, "ліхтарик". Якщо головним структурним елементом даного підручника обрано розділ, то в цілому зміст його має бути певною сходинкою для школяра чи студента в оволодінні матеріалом усієї книги й охоплювати завершений об'єкт вивчення. Відпрацювавши за визначеною схемою перший розділ, редактор зобов'язаний витримати таке підпорядкування тексту (і в приблизно такій пропорції за обсягом) в усіх наступних розділах майбутнього видання [Кучерук 2007, с.30].

Інформаційно-пошуковий текст. Йдеться про добре продуману систему покажчиків та додатків, наявність яких вказує на високий методичний рівень підготовки навчального видання.

Забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту. Працюючи над текстом, редактор повинен знати найважливіші завдання конкретного навчального видання:

* по-перше, дати учневі (студентові) певну систему знань;

* по-друге, допомогти йому легко засвоїти навчальну дисципліну;

* по-третє, активізувати творчий потенціал;

* по-четверте, сприяти формуванню особистісних начал [Тимошик 2012, с.289 ].

Виконанню цих завдань має бути підпорядкований наскрізь відпрацьований належний навчально-методичний рівень тексту. Досягнути цього не можна, не спираючись на такі критерії, як системність викладу, науковість, цілісність, повнота, логічність, доступність.

Так, подвоєну увагу мають викликати в редактора терміни і поняття, які вводить до оригіналу видання автор. Чи не несе в собі даний термін двозначності (а то й багатозначності), яка форма визначення терміна (скорочена чи повна) використана, чи доцільно в одному параграфі вводити таку кількість термінів? -- ось запитання, які не просто має поставити перед собою автор, а й дати на них однозначну відповідь.

Визначенням переліку контрольних запитань і завдань має завершуватися кожна тема (розділ, частина) навчального видання. Функції цього структурного елементу видання досить вагомі й відповідальні. Пошук відповідей на поставлені запитання чи виконання завдань спонукають учня (студента) до уважного прочитання теми, виділення в ній головного, вироблення звички самоконтролю, формують навички самостійного мислення, пошуку й читання додаткової літератури.

Запитання і завдання для самоконтролю" виділяються відмінними від основного тексту шрифтом та розташуванням на шпальті. Вони дають підстави робити висновки про неоднакове ставлення авторів та редакторів до цього важливого елементу внутрішньої частини видання. Слід розбавляти запитання й завдання складнішими формами, що спонукають того, хто вивчає дисципліну, застосовувати складніші мисленнєві та практичні дії, а відтак глибше й повніше розуміти проблему, залучати більшу кількість самостійно опрацьованих джерел. Йдеться про постановку запитань і завдань у форматах: чому, як, назвіть характерні тенденції, дайте порівняльну характеристику, аргументуйте тезу..., ваша думка з приводу... тощо.

Забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу. Не вдаючись до детальної характеристики типологічного ряду ілюстративного матеріалу, варто лише наголосити, що в навчальних виданнях найбільш поширеними є такі види ілюстрацій: репродукції, малюнки, фотографії, карти, діаграми, схеми, таблиці, графіки [Карп'юк 2001, с.56].

Функції, які виконують ілюстрації в навчальному виданні, -- найрізноманітніші. З-поміж найголовніших слід виділити наочну, доповнювальну, поглиблювальну, пояснювальну, виховну, естетичну.

Про кількість і характер ілюстрацій у майбутньому виданні треба вести мову ще на підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу. Робота редактора на цьому етапі полягає в наступному [Різун 1996, с.198].

1. Визначення критеріїв відбору ілюстративного матеріалу. Залежно від адресного призначення видання визначається концепція зображального ряду: в підручниках для початкових і частково для середніх класів будуть домінувати образні малюнки, зображення предметів, виконані в кольорі. У підручниках з літератури й історії доцільно використовувати портрети авторів творів та їх героїв, репродукції відомих художників.

2. Визначення місця розміщення ілюстрацій за текстом. Важливо, аби ілюстрації були максимально "прив'язані" до тексту. Ця вимога є абсолютною для шкільних підручників. Тут зображення і пояснювальне його слово чи фраза мають однозначно збігатися. Для підручників ВНЗ ця вимога є бажаною. Нерідко видавці, аби не мати мороки з різноформатним ілюстративним рядом за текстом, вміщують його окремими блоками (чи аркушами) всередині або наприкінці книги. Такий підхід може бути виправданим тоді, коли подані ілюстрації доповнюють суть викладеного матеріалу. У випадках же, коли фотографії конкретизують, поглиблюють розповідь, їхнє місце безперечно повинно бути саме на відповідних сторінках тексту.

Оформлення елементів видання

Оскільки висновок є найбільш значущою частиною блоку, його, як і початок, часто виділяють мовними і шрифтовими засобами [Ярема 2003, с.173].

Важливою частиною кінцівки блоку є композиційний вузол - текст, що забезпечує перехід до наступного блоку.

Пов'язаність тексту сприймається читачем завдяки взаємовідносинам параграфів, абзаців у параграфах, речень в абзацах, коли кожна з цих частин безпосередньо випливає з попередньої, або вишиковуються в один ряд із нею.

Ритмічність у викладі - закономірне чергування повторюваних елементів одного типу - полегшує процес сприймання та розуміння і водночас дає читачеві особливе естетичне задоволення [Різун 1996, с.73 ].

Що нижчий рівень кваліфікації читачів, то меншим повинен бути обсяг табличного матеріалу в повідомленні.

Кожна ілюстрація повинна мати підпис: вказаний різновид ілюстрації, її нумераційну й тематичну назви [Ярема 2003, с.146 ].

Що вища кваліфікація читачів, тим складнішими (за ступенем абстрагування) можуть бути ілюстрації. Що нижча кваліфікація читачів, то простішими повинні бути ілюстрації.

На ілюстраціях дозволено залишати такі написи: позначення проекцій; пояснення до стрілок; межі середовища; написи біля осей координат. Усі ці написи роблять великими літерами без крапки в кінці [Партико 2001, с.276].

Додаткові відомості подають після вертикального пробілу з абзацу. Після останнього елемента підпису крапку не ставлять [Партико 2001, с.288].

Покажчики треба укладати для офіційної (ділової), наукової, інформаційної, виробничої (технічної), навчальної та довідкової літератури.

Покажчик є обов'язковим у виданні, обсяг якого перевищує 15 авт. арк.

Покажчики слід подавати окремо для вокабул кириличного, латинського, грецького та готичного алфавітів [Партико 2001, с.290].

Що нижчою є кваліфікація реципієнтів, то коротшими повинні бути елементи переліку.

У змісті навпроти рубрик слід ставити номери сторінок, на яких в основному тексті вони розташовані.

Рубрики змісту повинні бути копіями рубрик у тексті повідомлення, а номери сторінок - точно вказувати на розташування кожної рубрики в повідомленні [Партико 2001, с.188].

У науковій, технічній, навчальній та довідковій літературі зміст слід розташовувати на початку видання, а в усіх інших видах - у кінці.

У посиланні на одиницю композиції слід вказати її назву і порядковий номер. У посиланні на таблицю слід вказати слово табл. та її порядковий номер. У посиланні на формулу слід подати слово формула чи його синонім (рівняння, нерівність, функція, вираз тощо), а далі у круглих дужках - порядковий номер. У посиланні на ілюстрацію слід подати слова рис., мал., фото, схема тощо, а далі - порядковий номер. У посиланні на бібліографічний опис слід подавати у квадратних дужках порядкові номери зі списку літератури, а при потребі - ще й номер сторінки [Ярема 2003, с.180].

Для посилань на додаток слід вказати слово додаток і його порядковий номер. Основний текст не повинен повторювати назву компонента, на який посилаються (таблиці, ілюстрації, додатка тощо) [Партико 2001, с.211].

Отже, робота редактора над структурою підручника чи навчальним посібником можна розділити на два етапи: ознайомлення з авторським оригіналом з метою зіставлення його із навчальною програмою та чітке структурування майбутнього видання.

Розділ ІІ. Редакторський аналіз підручника з української мови

У даному розділі проаналізовано підручник видавництва «Освіта» за загальною редакцією М.І. Пентилюк «Українська мова».

Однією з переваг аналізованого підручника є його майже стовідсоткова відповідність навчальній програмі. Мовна змістова лінія реалізується в п'яти розділах: «Повторення вивченого у 8 класі» (3 год.), «Синтаксис і пунктуація» (6 год.), «Складне речення» (30 год. - така кількість навчальних годин зумовлена тим, що це основна тема цього року, яка включає 22 параграфи й саме над вивченням дев'ятикласниками складносурядного та складнопідрядного речень зосереджена основна увага), «Складне синтаксичне ціле» (7 год.), «Повторення та систематизація вивченого» (3 год.).

Мовленнєва змістова лінія в підручнику представлена широким спектром завдань та творів, цікавих рольових ігор, які дають змогу учням розвивати зв'язне мовлення, вчитися логічно будувати розповідь та формулювати думку. Різноманітні алгоритми сприяють візуальному запам'ятовуванню матеріалу та грамотності відповіді.

2.1 Текстові компоненти підручника

Верховна Рада України 6 липня 2010 року ухвалила Закон «Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)» згідно якого школярі знову навчатимуться 11 років. Нова реформа освіти - це вихід з ситуації, яка склалась сьогодні. Адже додатковий 12-й рік навчання багатьох відвернув від продовження навчання у школі. Тепер охочі зможуть повернутися за парти.

У своєму дослідженні ми працюємо над аналізом підручника, укладеного до вимог дванадцятирічної освіти, у якої було безліч переваг і «Українська мова» М.І. Пентилюк, яскравий тому приклад. Адже перехід загальноосвітніх середніх закладів України на новий зміст, структуру та 12-річний термін навчання зумовив необхідність створення оновлених засобів навчання, зокрема підготовки якісних підручників нового покоління, які відповідатимуть сучасній освітній ситуації: нормативній базі функціонування загальноосвітньої школи, державним стандартам освіти, особистісно-орієнтованій моделі навчання.

Підручник «Українська мова» для 9-го класу М.І. Пентилюк має гриф «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» [Пентилюк 2009, с.2]. Гриф такого виду, згідно наказу МОН України №973 від 23.12.2004, надається новоствореним підручникам і навчальним посібникам, які підлягають апробації; іншим видам навчальних видань, що реалізують окрему авторську методичну лінію у викладі навчального матеріалу; засобам навчання і навчальному обладнання. Цей Гриф також надається підручникам, створеним у період переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, що видаються масовим тиражем і підлягають апробації. Витяг з наказу пояснює чому ми не вважаємо вид грифу нашого підручника помилковим, і продовжуємо роботу над його аналізом.

Одним із структурних компонентів підручника є текст, який, в свою чергу, поділяється на основний, додатковий та пояснювальний.

Основний текст підручника (навчального посібника) - це дидактично та методично оброблений і систематизований автором навчальний матеріал.

Додатковий текст доповнює та поглиблює зміст основного. Він спрямований на посилення наукової доказовості та емоційного навантаження підручника (наприклад, цікава в пізнавальному плані інформація). Зокрема, це тексти рубрик «Пізнай себе і світ», «Читай українською!».

Пояснювальний текст містить навчальний матеріал, необхідний для розуміння та ґрунтовного засвоєння. Його характерна ознака - тісний зв'язок з основним текстом. Сюди можна віднести різноманітні пояснення термінів, що вміщені наприкінці кожного тексту.

Умотивованість поділу навчального матеріалу на розділи, їх послідовність, наявність зв'язків між ними - це важлива вимога, яка висувається до підручника. У нашому випадку розділи побудовані так, що новий матеріал вивчається на основі вже відомого. Це дає змогу учням самостійно виводити певні визначення, легко встановлювати паралелі між суміжними поняттями. Наприклад, тема «Складні речення з різними видами зв'язку» вивчається на основі уже засвоєного учнями матеріалу про складне речення, складносурядні та складнопідрядні типи зв'язку, розділові знаки при оформленні кожного з них [Пентилюк 2009, с.38].

Дотримана у підручнику вимога унормованості навчального матеріалу, однотипності оформлення в межах одного ступеня рубрикації. Одним із найбільших розділів підручника є «Складне речення», у ньому 22 параграфи й орієнтуватися маючи лише їх загальний перелік, було б важко. Авторами продумана ця деталь: маємо 5 підрозділів, кожен з яких вміщує по 3-4 параграфи. Такий поділ робить зміст легким у користуванні, учень швидко зорієнтується та знайде потрібний йому матеріал. Обсяг матеріалу в параграфах займає в середньому 5-6 сторінок, це залежить від теми, яка вивчається та кількості визначених на неї годин у програмі. Все назване дозволяє учням опанувати той матеріал, який визначений для дев'ятикласників.

Тексти для підручника підібрані дуже вміло, з урахуванням вікових особливостей дітей. У результаті чого учень може працювати з ними як під керівництвом учителя, так і самостійно.

Працюючи над визначеннями й термінами, що входять у наукову базу підручника, варто зазначити, що деякі пояснення є занадто складними, поширеними й найчастіше не під силу школярам. Наприклад, на с. 124-125 учням запропоновано прочитати та запам'ятати дві сторінки теорії, де описані складнопідрядні речення з підрядними місця та часу [Пентилюк 2009, с.124-125]. Така надмірність, на нашу думку, є цілковито не виправданою, оскільки учні не зможуть ґрунтовно засвоїти поданий матеріал у такій кількості. Ми знаходимо також поняття, які перевантажені прикладами, увага при читання розсіюється, основне виділити важко і як наслідок - недотримання принципу доступності навчального матеріалу.

Розгляд у змісті підручника системи знань в єдності з методами пізнання дає змогу застосовувати набуті знання на практиці. Усі тексти розширюють кругозір учнів, сприяють самоосвіті. Зокрема, цікавими є тексти, вміщені в рубриці «Пізнай себе і світ», - «Ораторське мистецтво», «Ліверпуль - культурна столиця Європи», уривок із довідника «Українська минувшина» чи рубрика «Видатні українці» - «Зачарований красою» (про М. Коцюбинського), «Осяяні красою і талантом» (про М. Башкирцеву та К. Білокур). Та як недолік слід відзначити те, що тексти, наявні в рубриках різняться між собою: від уривку з художнього твору й публіцистичного нарису до офіційно-публіцистичних текстів про діалог чи етикет. Учням важко орієнтуватися, адже рубрики розміщені хаотично, рідко тексти прив'язані до виучуваних тем, що порушує логічність викладу навчального матеріалу.

Таким чином, при роботі над підручником було виявлено й деякі неточності в поданні визначень термінів. Наприклад, до тексту «Велесова книга» с. 136, наведено таке пояснення поняття «аутортреніг» - індивідуальний тренувальний режим. Однак згідно тлумачного словника української мови - «це комплект вправ і прийомів, розрахованих на самонавіювання» [Бусел 2005, с. 15]. Такі невідповідності ставлять під сумнів науковість видання та викликають недовіру до нього.

2.2 Позатекстові компоненти підручника

Питання та завдання (для самоперевірки та контролю засвоєння знань) у навчальній книзі забезпечують найефективніше опрацювання учнем навчального матеріалу під час самостійної роботи. Такі контрольні запитання та завдання, що розміщені наприкінці кожної структурної частини книги (глави, параграфа) мають сприяти формуванню практичних прийомів і навичок логічного мислення.

Слід пам'ятати, що методично правильно поставлені питання та завдання є запорукою того, що процес засвоєння знань під час самостійної роботи з книгою приведе до їх практичного застосування. Зокрема, запитання на зразок: «У яких випадках ставиться тире у складному реченні? Аргументуйте прикладами», «Чи може у тексті складне синтаксичне ціле становити одну з мікротем? Доведіть прикладами з попередніх вправ» - спонукають учнів до послідовної роботи над параграфом, вибірковість виконання завдань унеможливить відповідь на узагальнюючі запитання.

Під час написання навчальних книг потрібно орієнтувати учня на активну пізнавальну діяльність, самостійну творчу працю. Щоб полегшити засвоєння навчального матеріалу, автори підручників пропонують учням частково виконані вправи: подається лише початок виконання або пропущено окремі ланки в ході виконання тощо.

Для формування в учнів умінь і навичок автори включають у підручник пам'ятки с. 156, алгоритми с. 163, зразки міркувань с. 116. Важливе значення з-поміж складових апарату організації засвоєння займають таблиці с. 231, які можна застосувати для повідомлення нової інформації, узагальнення й систематизації знань [Пентилюк 2009, с.116-163].

Рубриками «Прочитайте та запам'ятайте», «Із секретів синтаксису» передбачено допомогти учням засвоїти теоретичний матеріал. Інколи автори підручника, ніби забуваючи, що їхня аудиторія - це учні, хоч і старшокласники, але ж не студенти, вміщують занадто великий обсяг теорії: як дев'ятикласник може осмислити і запам'ятати 2 сторінки тексту с. 124-125, де описано складнопідрядне речення з підрядним місця та часу [Пентилюк 2009, с.124-125]. Захаращеність визначення прикладами розсіює увагу, важко виділити головне, та й не зрозуміло, чому два поняття подані разом, адже вони виступають темами окремих параграфів. «Подумайте та дайте відповіді» і «Запитання та завдання для повторення й узагальнення», «Тести» передбачають узагальнення знань в кінці параграфу, розділу та в кінці року відповідно. Перша рубрика вимагає досконалого знання навчального матеріалу, учень повинен добре орієнтуватися в змісті параграфу. Відповідно «Запитання та завдання….» вміщені у вигляді самостійної роботи, яка поділена на три рівня: від найпростіших завдань, отриманих із підручника та на уроці, до творчих вправ, з якими учень впорається, вміючи узагальнювати, логічно мислити, уявляти та аналізувати. «Тести» вміщені як додаток та є своєрідною підготовкою до ЗНО. Запитання поділені на рівні: спочатку з однією правильною відповіддю, потім з двома, далі потрібно встановити відповідність, послідовність і на сам кінець - самостійно розв'язати, використовуючи всі знання набуті протягом року. Для свідомого дев'ятикласника, який задумується над своїм майбутнім, такий вид роботи є надзвичайно корисним.

Рубрика «Пунктуаційний практикум» звертає увагу учнів на особливості розстановки розділових знаків. Ця рубрика вміщує лише одну вправу й знаходимо її в середньому 2 рази на параграф. Оскільки вивчення української мови передбачає формування, у першу чергу, практичної грамотності, то кількість завдань такого виду катастрофічно недостатня [Пентилюк 2009, с.112].

Під час аналізу підручника було помічено, що інколи під заголовком рубрики «Комунікативний практикум» подано завдання з пунктуації с. 40, які для неї зовсім не притаманні. Взагалі, названа рубрика - це один із найкращих різновидів завдань у підручнику. Вона передбачає ситуативні та ігрові завдання, які цікаві для учнів. Усі завдання пов'язані з темою, яка вивчається, але водночас потребують широкого кругозору. Учні вчаться будувати зв'язні висловлювання, виступати перед публікою, а основне - вони мають змогу використати все вивчене на практиці. Наприклад, запропоновано таке завдання: «Уявіть, що вас з однокласниками обрали делегатами на науково-практичну конференцію «Ремесла та промисли українців: минувшина та сучасність». Складіть діалог, використовуючи інформацію, одержану на уроці, про ремесла та промисли в Україні. Вживайте цитати». Важливо сказати, що це завдання цілком реально виконати на уроці, оскільки попередньо подана гарна пізнавальна розповідь про ремесла України. Учням не потрібно користуватися додатковими джерелами. А з іншого боку, вчитель, готуючись до уроку, може запропонувати дітям це завдання підготувати вдома, й провести урок з застосуванням інноваційних методів навчання.

Та все-таки інколи хороші завдання цієї рубрики розміщені невдало. Ось наприклад, у розділі «Складне речення» на першому вступному уроці дітям запропоновано завдання: «Розгляньте репродукцію картини Опанаса Сластіона «Проводи на Січ». Які народнопісенні образи використав художник? Складіть план твору-опису за картиною і напишіть твір, використовуючи складні речення. Назвіть їх ознаки та способи зв'язку між частинами». У цілому завдання ніби дуже хороше, у дітей розвивається уява, зв'язне мовлення, творчість. Однак варто пригадати, що це лише перше вступне заняття й учням не під силу відразу писати твір, використовуючи складні речення, і не маючи ніякого теоретичного підґрунтя пояснювати зв'язок між ними [Пентилюк 2009, с.128].

Тексти в рубриках «Видатні українці», «Пізнай себе і світ» наповнені цікавою інформацією. Вони дають змогу учням збільшити свій світогляд і водночас вміщують завдання відповідно до теми: визначити стилістичну роль складнопідрядних речень, виписати складні речення й накреслити до них схеми. Завдання ніби завуальовані, і при правильному керівництві вчителя учні не будуть задумуватися, що виконують рутинну роботу, виписуючи речення.

Щоб розширити коло захоплень і зацікавити учнів україномовною літературою, авторами підручника була введена рубрика «Читайте українською!». Вона розміщена в кінці кожного параграфа, тексти різноманітні: уривки з історичних повістей с. 34, фантастичних романів с. 90, науково-фантастичних романів с. 299, нариси про видатних людей с. 127 [Пентилюк 2009, с.34, 90, 127, 299].

В аналізованому підручнику більшість ілюстрацій пов'язані з вправами, біля яких розташовані. Недотримана ця вимога на с. 139 №173, малюнок не лише не пов'язаний з текстом, а ще й не якісно оформлений - не чіткий, розмиті контури. Порушена одна з вимог, яка висувається до наочності в підручниках для середньої загальноосвітньої школи.

В аналізованому підручнику заголовки виділені білими буквами на блакитному тлі.

Проаналізувавши даний підручник ми визначили що він насичений різноманітними умовними позначеннями. Читачам пропонується 16 рубрик, які мають на меті допомогти у вивченні української мови в 9 класі. Всі вони вміщують різні завдання і вправи, мають теоретичний чи практичний характер.

навчальний підручник література редактор

Висновки

Редактори видавництв найчастіше мають справу з найпоширенішими видами цього ряду, якими є підручник і навчальний посібник.

За новим українським Держстандартом, підручником прийнято називати навчальне видання із систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке. Натомість, навчальний посібник є своєрідним додатком до підручника. Призначення навчальних посібників -- розширювати, доповнювати, поглиблювати знання, передбачені програмою нормативного курсу.

Редактору слід також пам'ятати, що існує спеціальний порядок надання навчальній літературі спеціальних грифів, а також вимоги до видавництв, які самостійно готують оригінал майбутнього видання та всі необхідні документи для подання на отримання грифа. У більшості видавництв, які спеціалізуються на виданні навчальної літератури, всю організаційну роботу, пов'язану з отриманням грифа на конкретне видання, виконує його редактор.

Соціальна функція навчальної літератури визначається роллю й завданням освіти, який загалом окреслюються як розвиток особистості:

· Навчальна - цілеспрямоване оволодіння навчальним предметом, засвоєння знань, набуття умінь і навичок;

· Виховна - формування світогляду особистості;

· Розвиваюча - розвиток здібностей, розумових операцій;

· Інформаційна - формування інформаційної культури.

Характер інформації навчального видання зумовлюється навчальною дисципліною. Особистість характеру інформації - широкий тематичний діапазон. Практично будь-яка наука й різні види практичної діяльності людини можуть стати основою для навчального видання.

Читацька адреса визначає обсяг та особливості інформації, завдання, апарат, оформлення, методи і прийоми подачі матеріалу, вид навчального видання. Тип навчального закладу суттєво впливає на характер навчального предмета і способи його подачі. Виділяють дошкільну, шкільну загальну, середню, вищу професійну освіту, підвищення кваліфікації спеціалістів та ін.

Отже, завжди в будь-якій державі питанням створення й видання навчальної книги приділяли велику увагу. І це зрозуміло, тому що роль учбово-педагогічної книги важко переоцінити. Без утвореного й грамотного населення не може бути потужної економіки, сильної держави.

Список використаної літератури та джерел

1. Блощинська В.А. Сучасне діловодство: Навчальний посібник./ В.А. Блощинська. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 319 с.

2. Буров К.М. Записки художественного редактора/ К. М. Буров. - М.: Книга, 1987. -269 с.

3. Великий тлумачний словник української мови / [уклад. В.Т. Бусел]. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с.

4. Западов А.В. От рукописи к печатной странице: О мастерстве редактора/ А. Западов. -2-е изд., перераб. и доп.. - М.: Сов. писатель, 1982. -303 с.

5. Зелінська Н. Редактор: сучасні трансформації відомого фаху/ Н.Зелінська // Вісник Книжкової палати. -2003. -№ 9. - С. 3-5

6. Іванченко Р.Г. Літературне редагування: Навч. посібник для полігр. ін-тів./ Р.Г. Іванченко. -К.: Вища шк., 1983. -247 с.

7. Пентилюк М.І. Українська мова: підручник для 9 класу/М.І. Пентилюк.-К. Освіта, 2009.

8. Карп'юк Я. Літературне редагування: ремесло чи мистецтво?/ Я. Карп'юк //Урок української. -2001. -№ 11-12. - С. 19-21

9. Квитко И.С. Терминоведческие проблемы редактирования/ И.С. Квитво. - Львов: Вища шк: Изд-во при Львов. гос. ун-те, 1986. -150 с.

10. Ковба Ж.М. Асортимент друкованої продукції : навч.-метод. посіб. / Ж.М. Ковба, Т.В. Олянишен, О.В. Мельников. -- Львів : Укр. акад. друкарства, 2009. -- 100 с.

11. Кучерук О. Редагування тексту в шкільному курсі української мови// Українська мова і література в школі/О.Кучерук.. - 2007. - № 4. - С. 14-17

12. Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию: Под ред. А.В. Западова. -3-е изд., перераб. и доп.. - М.: Изд-во МГУ, 1986. -455 с.

13. Ланда Е.В. Мелодия книги: А. Блок - редактор,/Е.В.Ланда. -М.: Книга, 1982. -143 с.

14. Мохнач-Галицька Є. Методика редагування нормативно-правових актів // Друкарство. -2006. -№ 1. - С. 14-18

15. Мучник В.С. Человек и текст: Основы культуры письменной речи/В.С. Мучник. - М.: Книга, 1985. - 252 с.

16. Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации: Общ. методика работы над текстом/К.М.Накорякова. - М.: Изд-во МГУ, 1982. - 110 с.

17. Партико З.В. Загальне редагування: Нормативні основи: Навч. Посібник/ З.В. Партико. -Львів: Афіша, 2001. - 415 с.

18. Партико З.В. Інформаційні норми редагування повідомлень // Вісник Книжкової палати. -2001. -№ 11. - С.12-18

19. Рахманин Л.В. Стилистика деловой речи и редактирование служебных документов/Л.В. Рахманин. - М.: Высш. шк., 1988. - 238 с.

20. Редактирование отдельных видов литературы. - М.: Книга, 1987. - 396 с.

21. Різун В.В. Літературне редагування: Підручник для фак. журналіст. ун-тів/В.В. Різун.-К.: Либідь, 1996. -236 с.

22. Тимошик М.С. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник.- 3-ге вид., виправлене. - К.: Наша культура і наука, 2010. - 560 с.

23. Тимошик М.С. Як редагувати книжкові та газетно-журнальні видання: Практичний посібник. - К.: Наша культура і наука, 2012.- 384 с.

24. Шлях до майстерності. Крок третій. - Одеса : Астропринт, 2003.- 296 с.

25. Ярема С.М. "Технічне редагування". - К.:Університет "Україна", 2003.- 304 с.

Размещено на Allbest.ru