Сатиричний афоризм, каламбур на радіо FM та інших ТРК

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Основні поняття про афоризм та каламбур

1.1 Розмаїтість сатиричних жанрів у журналістиці

1.2 Поняття афоризму, каламбуру

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. Роль сатиричного афоризму і каламбуру на радіо й ін. ТРК

2.1 Роль сатиричного афоризму на радіо і ТРК

2.2 Роль каламбуру на радіо і ТРК

Висновки до другого розділу

РОЗДІЛ 3. Афоризми і каламбури в відомих радіо і телепередачах

3.1 Афоризми Миколи Фоменка на „Русском радіо”

3.2 Каламбур в програмі відіокоміксів „Каламбур”

Висновки до третього розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Метою курсової роботи є вивчення застосування афоризмів і каламбурів на радіо і телебаченні.

Завдання курсової роботи передбачає вивчити сатиричні жанри журналістики, зокрема афоризми і каламбури, проаналізувати необхідність їхнього використання і застосування, описати роботу теле- і радіожурналіста на радіо і телебаченні.

Ми живемо у світі, керованому засобами масової інформації. І не випадково об'єктом дослідження даної курсової роботи обрані такі журналістські сатиричні жанри як афоризм і каламбур. Адже, включаючи радіо, ми чуємо їх постійно, і, мабуть, навіть не представляємо будь-як розважальну програму без веселих каламбурів і афоризмів.

Предметом курсової роботи обрані афоризм і каламбур, що звучать безпосередньо на радіо й інших телерадіокомпаніях. Ці сатиричні жанри нам необхідно розглядати у відомих нам рамках, а саме, на радіо і телебаченні. Адже афоризми використовують усюди: починаючи з повсякденного життя звичайних людей і закінчуючи їх використанням високопоставленими чинами в уряді.

У даній курсовій роботі були узяті два методи дослідження -- бібліографічно-описний і комплексно-аналітичний метод. Межами дослідження даної теми приймемо теле- і радіомовлення в Україні і ближнім зарубіжжі -- Росії.

Якщо розглядати актуальність обраної теми, варто загострити увага на тім, чому темою даної роботи обране FM-віщання. По-перше, це новітній, самий просунутий діапазон радіохвиль на сьогодні, тому що його історія почалася зі зняття заборони на віщання на хвилях 87,5 - 100 Мгц і 100 - 108 Мгц, що раніш використовувалися винятково в державних цілях. По-друге, апаратура для віщання в FM-діапазоні саме компактне і недорога, отже, віщання в даному діапазоні саме рентабельне за рахунок низьких витрат на експлуатацію устаткування. По-третє, віщання по вищій категорії стереозвучания за рахунок повсюдного використання західної техніки, переваги якої над вітчизняною можна проілюструвати наступним анекдотом:

- Чим відрізняється «Мерседес» від «Волги»?

- «Мерседес» зроблений так, як треба, а «Волга» зроблена так, як вийшло.

Число слухачів FM-діапазону в Україні постійно росте, і ще за рахунок одного фактора, що не вирішує, але досить істотного: західні автомобілі, що надходять в Україну, оснащені радіоприймачами з цим діапазоном. А це означає, що люди имеющие статок, щоб придбати іномарку, будуть слухати радіостанції саме цього діапазону. І, отже, рекламна діяльність на більш багаті соціальні групи дозволяє радіокомпаніям заробляти більше.

У даній курсовій роботі використані літературні джерела, у яких описуються сатиричні жанри, історія, особливості розвитку радіо- і телемовлення: Тертычный А. А. «Жанри періодичної преси», Федоренко Н. Т. «Жанрові і видові особливості афоризмів», Ружников В. Н. «Про сучасне радіомовлення», Тхагушев И. Н. «Сучасне радіомовлення в системі засобів масової інформації», і це далеко не весь список використаної в даній роботі літератури. Усі джерела приведені наприкінці даної роботи.

РОЗДІЛ I/ Основні поняття про афоризм та каламбур

1.1 Розмаїтість сатиричних жанрів у журналістиці

Ця окрема жанрова група відрізняється від інших уже тим, що життєві реалії розглядає винятково крізь призму сміху -- це перша їхня особливість. Друга випливає з першої та полягає в тому, що ці жанри використовують відповідні сатирично-гумористичні зображувально-виражальні засоби. Третя особливість -- ці жанри використовуються як у журналістиці, гак і в художній літературі. На радіо та телебаченні ці жанри конкурують з іншими. Неможна уявити сучасне радіо FM без того ж афоризму, або каламбурів. Але детальніше про жанри. [7]

Сатира (від лат. satira -- суміш, усяка всячина) як один із специфічних способів відображення дійсності в літературі та мистецтві, за допомогою якого викриваються і висміюються негативні суспільні явища, сягає витоками ще античних часів, коли з'явилися викривальні літературні твори, що різко осуджували й висміювали певні явища або певних персон. Сатирикам нелегко жилося в усі часи. Так, славнозвісний римський поет Публій Овідій Назон, що жив на рубежі двох епох - старої та нової ер, - за висміювання імператора Августа був засланий на береги Дунаю, де й провів свої останні роки життя. Великий французький просвітитель Вольтер за сатиричні вірші двічі був запроторений у Бастилію. Видавця сатиричних журналів у Росії Мовикова імператриця Катерина II посадила в Шліссельбурзьку фортецю, де пін провів 4 роки. Зрештою, Тарас Шевченко за сатиричну поему "Сон" був засланий на 10 років у казахські степи без права писати й малювати. Такі приклади можна наводити ще і ще.

Сміх, як і пісня, є прикметною особливістю українського менталітету. І в щасті, і в горі наш народ співав і сміявся. Співав і сумних, і веселих пісень; сміявся і з ворогів, і з власних вад. Взагалі, здатність до сміху свідченням нормального морального здоров'я. Бачити життя в гумористично-сатиричному освітленні є даром Божим, тим, що ми називаємо талантом.

Сатирично-гумористичні жанри завжди мали успіх серед українського загалу -- теж риса національного характеру. Тому навіть у репресивні сталінські часи засоби масової інформації не відмовлялися від цих популярних, але ризикованих жанрів, -- у багатьох газетах не тільки друкувалися окремі твори цих жанрів, а й цілі гумористичні сторінки та добірки. Випускалися сатирично-гумористичні журнали: у Москві -- всесоюзний "Крокодил", в Україні -- республіканський "Перець". Сорок останніх років перед незалежністю України "Перець" редагував Федір Маківчук. За дотепні саркастичні матеріали йому не раз перепадало на горіхи від тодішньої компартійної влади. [7]

Із "Перця" вийшла ціла плеяда відомих гумористів і сатириків: Павло Глазовий, Юрій Прокопенко, Юрій Кругляк, Олег Чорногуз, Євген Дудар, Василь Шукайло, Михайло Прудник і багато інших.

Була сатирично-гумористична добірка й у "Вечірньому Києві" -- "Веселі вечорниці". Виходила двічі на місяць, а то й щотижня, мала великий успіх. У ній друкували свої твори такі відомі майстри пера, як Є. Дудар, П. Глазовий, М. Прудник, Ю. Прокопенко, Ф. Маківчук, В. Лагода, В. Чемерис, Ю. Іщенко, а також наші численні читачі. Вибрані твори цього постійного газетного розділу було видано 1989 року в популярній "Бібліотечці "Мерця" під однойменною назвою - "Веселі вечорниці". Власне, цією книжечкою було започатковано "Бібліотечку "Вечірнього Києва", в якій побачило світ понад два десятки книг за газетними публікаціями.

Наші незалежно-демократичні часи, на жаль, також не найкращі для сатирично-гумористичних жанрів. Зовсім не тому, що в нинішніх читачів зник інтерес до сміху -- навіть за всіх негараздів люди шанують гумор і сатиру. Алє ж наше законодавство настільки недосконале, що за ним навіть коректну критику високопоставлених чиновників та олігархів можна трактувати, як образу честі й гідності. А кому хочеться, щоб його тягли до суду. Тому з усієї палітри сатирично-гумористичних жанрів залишився абстрактний гумор, який нікого конкретно не зачіпає. Практично зникли адресні фейлетони та памфлети.

Однак ця група жанрів живе, є надія, що вона відродиться і розквітне. В кожному разі, сучасному журналістові треба їх знати.

ФЕЙЛЕТОН (з франц. feuille -- лист, аркуш) -- один із найпоширеніших та найулюбленіших сатиричних жанрів. Виник у Франції наприкінці XVIII століття. Спочатку так називалася невелика, дотепно написана літературно-критична стаття або театральна рецензія. У дорадянській Росії будь-який газетний матеріал, розміщений "підвалом" (на всю ширину нижньої частини газетної сторінки) називався фейлетоном.

У наш час -- це конкретний літературно-публіцистичний твір, просякнутий критичним пафосом, що досягається засобами сатири й гумору. Фейлетон завжди гострий і дотепний, у ньому не просто критикують, а нещадно висміюють негативні явища, вади людського характеру, конкретних носіїв аморальності. Як правило, фейлетон є адресним матеріалом, на відміну від гуморески, яка є абстрактною. В художній літературі фейлетон може бути й абстрактним -- у ньому бачимо художньо-сатиричне узагальнення негатив них явищ без називання конкретної адреси цих явищ чи конкретних їхніх носіїв.

Мова фейлетону колоритна, образна, гумористично забарвлена, з використанням фольклору, народної мудрості, іронії та сарказму. Фейлетони можу ті, бути прозові й римовані, мати форму байки чи поеми.

Авторам фейлетону, більше ніж авторам інших жанрів, треба бути вимогливими й обережними у виборі слів, щоб не скотитися до образи. Це, по-перше, аморально, а по-друге, надзвичайно небезпечно у наш час.

ПАМФЛЕТ -- сатиричний твір, наближається до фейлетону, навіть є його різновидом. Так само висміює засобами сатири негативні явища в соціальному житті чи вади окремих осіб. Відрізняється різким засудженням негативу, пристрасністю тону, гнівною іронією та сарказмом. У памфлеті виправ дане й гротескне згущення фарб.

За радянщини помітним, хоча, зрозуміло, заідеологізованим памфлетистом, що писав на політичні теми, був Ярослав Галан. У наш час один з найсильніших майстрів памфлету -- Євген Дудар.

САТИРИЧНА КАЗКА, САТИРИЧНА БАЙКА -- використання форм народної творчості для сатиричного зображення дійсності. У традиційні та широко відомі фольклорні форми вкладається реальний зміст -- таким наслідуванням якраз і підкреслюється їхня сатирична сутність. Казка подається у прозі, байка, відповідно, віршована.

ГУМОРЕСКА -- той самий фейлетон, але, по-перше, написаний у легкому гумористичному стилі; по-друге, безадресний. В основі гуморески може лежати гумористичний сюжет, часто взятий з народної творчості. Гумореска, як і фейлетон, може бути як прозовою, так і віршованою. Сприймається і як журналістський, і як суто художній твір.

УСМІШКА -- різновид гуморески. їй властивий м'який ліризм, присмачений легким гумором -- не регіт, не сміх, а саме усмішка.

Великим майстром цього жанру був Остап Вишня. Власне, від нього й пішла ця назва. Окремі збірки його творів у 20-30 роки так і називалися: "Вишневіусмішки (сільські)", "Вишневіусмішки крітські", "Вишневіусміш ки закордонні". І як підсумок -- "Зібрання усмішок у чотирьох томах'.

ПАРОДІЯ -- сатиричний твір (прозовий чи римований), що комічно імітує та висміює прикметні риси інших літературних творів -- такий собі пересмішник. Гіперболізуючи окремі ті чи ті характерні ознаки твору, виставляючи їх на всезагальне осміяння, пародія рішуче виступає проти графоманства, сірості в художній літературі, здебільшого в поезії.

ЕПІГРАМА -- лаконічна віршована форма, яка закінчується гострим, колючим (часто безневинним) жартом, присвячена конкретній особі, хоча може бути і безадресною. Часто супроводжує карикатуру або шарж. У наш час цікавими майстрами епіграми зарекомендували себе поети Петро Осадчук та Микола Сом (обох залюбки друкував "Вечірній Київ"), Вадим Скомаровський та інші.

ЕПІТАФІЯ -- різновид епіграми, поданої у формі епітафії. Цей жанр дуже полюбляє відомий поет-шістдесятник Микола Сом.

У перекладі з грецької епітафія означає надгробний напис. Характерна особливість Сомових епітафій полягає в тому, що вони написані... живим. У цьому їхня родзинка й несподіваність.

Епітафії можуть бути гумористичними (на кшталт дружніх шаржів), іронічними і сатиричними (нищівними за критичною напругою).

АФОРИЗМ -- короткий, влучний оригінальний вислів-сентенція. Останнім часом дуже популярний жанр, його використовує багато газет, радіостанцій та телебачення, переважно це персоніфіковані афоризми, тобто придумані окремими людьми. Здебільшого вони містять парадокс, іронію, сарказм. «Вечірній Київ», «Літературна Україна» та інші часописи, наприклад, часто друкували дотепні афоризми Перлюка -- так звані «перлюкізми».

АНЕКДОТ -- давно відома гумористична мініатюра з народних уст. Анекдотом народ відгукується не тільки на смішні, а й на драматичні події, окремі недоліки суспільного життя чи власні вади, висміює окремих осіб, часто політичних керівників. Газети друкують анекдоти не лише, для розваги читача, а щоб висміяти те чи те явище. «Вечірній Київ» свого часу актуалізував подачу анекдотів, друкуючи найприцільніші, найзлободенніші, найгостріші на першій полосі під рубриками «Анекдот тижня» або «Анекдот у номер».

Свого часу, коли з трибуни Верховної Ради був озвучений анекдот про те, що Леонід Данилович є президентом в Адміністрації Табачника, відомий український письменник-сатирик запропонував «Вечірньому Києву» цикл придуманих ним анекдотів про Дмитра Табачника та його патрона. Оскільки проблема необмеженого впливу глави Адміністрації Президента на державні справи, здебільшого негативного, була на слуху не тільки в політичного бомонду, а й у широкого загалу, редакція прийняла цю пропозицію.

Такі анекдоти, зрозуміло, під псевдонімом, друкувалися щотижня і мали значну популярність у читачів. Понервувати довелося і головному герою, який намагався якимсь чином припинити ці публікації, але. слід віддати належне, до прямих репресій проти газети не вдавався. Редакція припинила публікацію аж тоді, коли її автор (псевдонім Павло Анекдотенко) виписався. себто вичерпав себе. В тому, що Дмитро Табачник згодом був ганебно розжалуваний зі свого поста, певну роль, можна припустити, зіграли й сатиричні публікації «Вечірнього Києва». Адже Президент пішов на такий рішучий крок через тиск громадської думки, а громадська думка формувалася не в останню чергу засобами масової інформації, зокрема, вшитого тоді часопису «Вечірній Київ».

КОЛЮЧІ РЯДКИ -- за обсягом і змістом та ж критична інформаційна замітка, тільки подана в сатирично-гумористичному тоні. Гостра, прицільна, дотепна.

Як бачимо, нашим сатирикам є чим озброїтися, щоби сміхом боротися проти всього віджилого, проти недоліків, які гальмують поступальний рух сучасного суспільства. Цей перелік літературних жанрів ні в якому разі не можна вважати повним і зробленої. Жанри виникають і еволюціонують, тому точну класифікацію можна дати тільки для конкретної епохи, чи школи напрямки.

1.2 Поняття афоризму, каламбуру

Серед учених немає єдності в думці, які саме одиниці вважати афоризмами і чи треба їх відмежовувати від подібних явищ і одиниць. Ми дотримуємося думки тих лінгвістів, що переконані в тім, що корпус афоризмів повинен класифікувати як особливу, афористичну систему мови, поряд з лексичною і фразеологічною. Головним у семантиці афоризму, слідом за авторами «Енциклопедії афоризмів. ХХ століття» (1999, с.8-9) і А.В. Королькової, вважаємо те, що «афоризми представляють якісь універсальні загальнолюдські норми, правила, укладають у собі можливість побачити життя і пізнати її» (Королькова 2005, с.23).

Афоризм амбівалентен, тому що виступає в двох якостях - мовного знака епохи і художнього тексту визначеного жанру. Сприйманий у тій або іншій іпостасі, він узагальнює і типізує різноманітні прояви особистого і громадського життя і міцно існує в спілкуванні як його органічна частина, як концентрована і ємна форма художнього відображення дійсності і вираження відносини носія мови до неї.

Ряд рис ріднить афоризми з такими одиницями, як виречення, прислів'я, приказка, крилате слово, есе, байка, притча, парадокс, апоф(т)егма, каламбур, епіграма, сентенція, максима, гнома - це розмаїтість тематики, характер узагальнення. На цій підставі деякі учені воліють не відмежовувати афоризми від подібних явищ, а включати перші до складу других.

Нам представляється більш переконливої позиція вузька, коли афоризм не змішується з іншими одиницями, а розглядається як самостійне явище (див. Федоренко, Сокольская 1990 і ін.). Ми поділяємо думку про те, що «не можна говорити про еквівалентності прислів'їв, приказок і афоризмів, тому що в їхній лінгвістичній природі занадто багато розходжень» (Королькова 2005, с.15).

Розходження між пареміями й афоризмами, відзначені в працях різних лінгвістів і в наших спостереженнях, дозволили сформулювати такі обов'язкові і факультативні властивості афоризму: він завжди передає закінчену думку, завжди двухаспектен; має значеннєве завершення й умовивід; за структурою - не менш чим речення; має автора, індивідуальність; виступає як знак ситуацій і відносин між речами, поняттями, процесами; містить узагальнення по змісту (генерализованная семантика); може містити кілька речень, виражати більш ніж одну думку; еквівалентність установлюється через ототожнення глибинних структур без формальної морфологічної і лексико-семантичної підтримки; еквівалентність афоризмів відрізняється по типі від еквівалентності прислів'їв; не може бути переданий або замінений одним словом; ритмічно найчастіше не організований; може бути парадоксальним і перевертати всю систему цінностей, руйнувати стереотипи; виражає індивідуальне, абсурдне, на перший погляд, думку, сформульована у виді правила; може заперечувати, доводити що-небудь; зміст може виявлятися або модифікуватися в контексті; при розумінні й інтерпретації афоризму відбувається нарощування змісту; афоризм провокационен по своїй суті (провокує думку, емоцію, учинок); існує внутрішня множинність синтаксичних зв'язків між реченнями, що входять до складу афоризму-тексту; у структурі можлива наявність звертання (неконкретного, узагальненого); можлива форма питального речення і структура питально-відповідної єдності; може містити зв'язування є, суть, що підкреслюють книжковий характер висловлення і його резонерський характер.

Разом з тим, хоча афоризм і подібні з ними поняття мають специфічні, відмітні риси, між ними все-таки немає строго обкреслених границь, а при наявності специфічних умов іноді можливий перехід друг у друга.

Безліч фактів мови і мови підтверджує тісне взаимоотношение тексту й афоризму, у ряді випадків - їхня ідентичність, їхня здатність утворювати дискурс. Ми вважаємо, що будь-який афоризм може розглядатися як текст. Зміст афоризмів не відповідає сумі значень складових їхніх слів, вони самодостатні, тому що можуть існувати без контексту. У той же час, афоризм - це текст, оскільки афоризмові властиві ознаки тексту: тематична зв'язаність вхідних у нього речень, значеннєва завершеність, інформативність, цілісність, структурність, зв'язаність і прагматичність. У лінгвістичній літературі «багаторазово доводилося положення про те, що афоризми є особливими типами тексту, виражають стереотипи і норми поводження людей, можуть служити джерелом для проведення культурно-язикових досліджень» (Королькова 2005, с.15), Ми приймаємо це положення як одне з базових для своїх подальших досліджень.

Афоризм займає особливе місце серед інших видів текстів, афоризм - текст вторинний, для створення якого необхідні екстралінгвистичні елементи: позамовна інформація, психологічні, соціокультурні фактори, менталітет, політична обстановка, ситуація спілкування, тобто дискурс. Афористика охоплює всі сфери життя і представлення людини. Афоризми актуалізуються за допомогою знаків мови і здатні впливати на формування речепородження, або дискурса. Дискурс же диктує план вираження і побудови одиниць мови.

Афоризми являють собою дискурсивні одиниці, оскільки афоризми - це не застиглі одиниці мови, вони являють собою «тексті-в-русі», тобто функціонують у дискурсе. Отже, кожен афоризм «обкутаний» своїм власним дискурсом і функціонує в ньому. А тому що поняття «дискурс» ширше поняття «текст», виходить, і «афоризм» теж ширше «тексту». Крім цього, афоризми беруть участь у формуванні й інтерпретації дискурса.

Афоризм може витягатися з художнього тексту, може сам стає проявом культури і менталітету визначеної нації, закодованих у мові. Для виявлення значення, що вкладав в афоризм автор, потрібно не тільки аналіз мови, структури, але і позамовні знання, інформація й асоціації. Невербалізована інформація необхідна для розшифровки змісту, при якому лінгвістичні і екстралінгвістичні елементи постійно взаємодіють.

Афоризми мають властивість впливати на людину і поліпшувати, вигострювати його мислення. Вивчення афоризмів розкриває творчі здібності, сприяє логічному мисленню, розвиває почуття гумору, служить риторичним задачам: використовується для красивого, образного, чіткого переконання і впливу на співрозмовника.

Спробуємо тепер більш уважно придивитись до тих невеличких фрагментів, або деталей, які, приховуючись між словами, відіграють одну з ключових ролей у нашому сприйнятті загальних масивів тексту.

Одним із таких елементів, до яких нерідко звертаються автори, є каламбур.

Як правило, переважна більшість каламбурів будується на іронічному ґрунті і їхня конструкція, як і в розглянутих вище випадках, спочатку примушує зсунутись свідомість в одному напрямку, а потім, утримуючи частину початкового смислу, несподівано наповнити нове слово-каламбур зовсім іншим смислом, який веселить нас або дивує на якусь мить.

Каламбур може звучати коротко і самодостатньо, наприклад:

Живописцы и живописки,

або бути думкою підвищеної концентрації серед масиву тексту, як у такій ілюстрації:

Не пытайтесь в понедельник нас спросить неосторожно,

Где мы были в воскресенье и зачем в машине трос.

И покроет нашу тайну наш надёжный безнадёжный

Восьмилетний жигулёвский мерседетый шестисос.

(“МЕРСЕДЕТЫЙ ШЕСТИСОС” О. Іващенко)

Нижче ми приводимо визначення каламбуру, що взяті з різних словників.

Каламбур (франц. сalembour - гра слів) - стилістичний прийом за основу якого правлять омоніми, пароніми, будь-які форми полісемантичності; часто вживається в комічному чи сатиричному контекстах.

Каламбур (фр. calembour) - гра слів, заснована на навмисній або мимовільній двозначності, що породжена омонімією чи подібністю звучання і викликає комічний ефект.

Каламбур - жарт, заснований на комічному використанні слів, що подібно звучать, але мають різне значення.

Каламбур - дотепний жарт, заснований на використанні слів, подібних за звучанням, але різних за значенням, чи на використанні різних значень того самого слова; гра слів..

У нашій роботі каламбур розглядається як різновид гри слів. З усіх підданих аналізові визначень цього прийому найбільш повно і точно його сутність відбита у визначенні, яке дає Велика Радянська Енциклопедія.

Каламбур - стилістичний зворот вимови, заснований на комічному використанні різних значень однакових слів або слів, що подібно звучать (графічно оформлених), а також на різних значеннях однієї й тієї ж із названих одиниць. Результатом такого використання є семантично багатопланові тексти, що відрізняються гумористичною або сатиричною спрямованістю.

Основна стилістична мета каламбуру - комічний ефект або сатиричне звучання визначеного пункту тексту, на якому зосереджується увага читача.

Отже, каламбур - це гра слів, що побудована на зіткненні звичного звучання з незвичним і несподіваним значенням.

Елементом, що забезпечує каламбуру успіх, є непередбачуваність тієї чи іншої ланки в ланцюзі мовлення, так званий ефект несподіванки. Поява кожного елемента мовного ланцюга як би визначається всіма попередніми елементами і визначає всі наступні елементи: одночасно або послідовно читач сприймає два значення, одне з яких не очікував.

Сутність каламбуру полягає в сутичці або, навпаки, у несподіваному об'єднанні двох несумісних значень в одній фонетичній (графічній) формі.

Основними елементами каламбуру є, з одного боку, однакове або близьке, до омонімії, звучання (у тому числі й у звуковій формі багатозначного слова в його різних значеннях), з іншого боку - невідповідність, до антонімії, між двома значеннями слів, компонентів фразеологічної єдності.

1. Начальник наказав критикувати себе, як завгодно. Але як йому завгодно, на сказав.

2. Суддя. Яка у вас професія?

Засуджений. Я соліст.

Суддя. А де співаєте?

Засуджений. Я не співаю, я солю капусту, огірки, помідори.

Каламбур - це дотеп, що виникає на базі використання власне мовних засобів.

Слово володіє великою кількістю комедійно-виражальних можливостей. Різний зміст слів, однакових за звучанням, дозволяє комедійно зблизити і співставити зміст понять, що виражаються цими словами. Вже проста омонімічна близькість слів містить багаті можливості для комедійної обробки життєвого матеріалу.

Каламбур, будучи органічно пов'язаним із природою та національною специфікою певної мови, складає особливо багато труднощів при перекладі на іншу мову. Людині, яка не знає мови оригінала, для того щоб відчути всю “комедійну насолоду” і дотепність каламбуру, часто необхідний не лише дослівний переклад, але й спеціальні коментарі.

Висновки до першого розділу

Розгляд сатиричних жанрів сучасної публіцистики в її складних зв'язках з дійсністю, із загальнолітературним процесом сьогодення і минулого, уточнення проблем публіцистики на рівнях образа, жанру і структури добутку дозволяють підійти до деяких узагальнень і висновків.

Отже, сатира знаходиться на короткій дистанції від предмета відображення -- нового факту, кола нових суспільних ідей. Звідси здатність сатири швидко осмислити динамічні ідеї і процеси свого часу.

Зліт популярності сатиричних жанрів, ріст їх естетичної впливовості й емоційного впливу, як правило, приходиться на періоди найбільш активних змін у суспільному житті. Сучасні комунікаційні процеси в цьому змісті не складають виключення.

Журналісти, що опанували таємницями сатиричних жанрів публіцистики, що стали королями цих жанрів, протягом усієї своєї практики давали новачкам різні ради

РОЗДІЛ II. Роль сатиричного афоризму і каламбуру на радіо й ін. ТРК

2.1 Роль сатиричного афоризму на радіо і ТРК

Афоризм - один із найзагадковіших жанрів. Ось уже яке тисячоліття він живе напрочуд активним життям. І авторським, і читацьким. Зміщуються, змінюються, а то й просто зникають ландшафти й формації письменства. Виникають нові його течії, стилі, манери, але афоризм залишається.

Більше того. Якщо в давніх і взагалі в “досучасних” літературах афоризм жив, входячи, переважно, у сюжетну та іншу архітектуру текстів, то кілька століть тому, на порозі так званого Нового часу, він, у багатьох авторських випадках ніби виокремився з традиційної “архітектури”, жанрово емансипувався і зажив цілком самостійним літературним життям. З'явилася - у кожній національній літературі - шерега письменників, які спеціалізувалися саме в новому жанрі - афористичному.

Відтак в уявній світовій бібліотеці маємо ніби “афористичну” полицю, що на ній постали, постають і, напевно, далі поставатимуть збірки - і навіть грубезні - афоризмів гросмейстерів, просто майстрів чи, принаймні, ентузіастів цього жанру.

Ось, нарешті, на цій полиці з'явилася збірка афоризмів українських авторів.

Ці афоризми зявляються тепер і на радіо, і на телебаченні. Без афоризму не можна уявити взагалі жодної гумористичної та сатиричної передачі. Сучасне радіо майже живе різноманітними афоризмами.

Інформаційно-музичні радіоканали в основному орієнтуються на досить молодого, енергійного слухача, то, отже, і основний контингент ведучих-ді-джеїв і ведучих новин - молоді люди від 20 до 30 років (приблизно того ж віку або ледве старше основної аудиторії), що добре розбираються в музичних стилях і напрямках, що знають англійську мову (тому що більшість музичних хітов - англомовних композицій), енергійні, веселі, дотепні, здатні потягнути слухачів. Вони орієнтують них на постійне спілкування, як із собою, так і з іншими слухачами в прямому ефірі. Тут їм необхідно володіти знаннями про сатиричні жанри.

Як відомо, що веде музичних програм (ді-джей) комерційної інформаційно-музичної радіостанції - її візитна картка. Необхідно розібратися, якими психологічними якостями потрібно володіти ді-джею такої станції, щоб стати якщо не «особою», те хоча б її невід'ємною частиною.

Не менш важливо для ді-джея така якість, як гнучкість, мобільність, уміння жити інтересами своїх слухачів або хоча б поставити себе на їхнє місце. Ведучому корисно знати мову, на якому спілкуються його потенційні слухачі, їхні сленгові слова (жаргон) - не для того, щоб користуватися ними в ефірі, а щоб хоча б розуміти молодих людей, що подзвонили в ефір. Якщо ді-джей буде спілкуватися з ними «високим штилем», аудиторія просто не зрозуміє його, що приведе до виникнення недовіри до нього з боку слухачів і стане причиною неспритних пауз під час телефонних розмов у прямому ефірі. А це неприпустимо. Слухачі навряд чи потягнуться до ді-джею - суперфахівця у відношенні музики, але абсолютно чужої їм людині, що не розуміє або не приймаючого ні стилю їхнього життя, ні їхньої мови.

В наш час афоризм на радіо, або інших ТРК є невідємною частиною ефіра, тому далі детальніше розглянемо глибше зміст афоризму.

Кожний афоризм кожного із них, зрозуміло, має свій суто суверенний зміст і, відповідно, свою художню конструкцію. Але таке необхідне його “самостійництво” не тільки викликає, а й передбачає смисловий та стильовий зв'язки - з певною “афористичною” сумою. Індивідуально-авторською. Національною. Нарешті - світовою...

Естетична кон'юнктура європейського афоризму за останні сто з чимось років склалася так, що у ньому чи не найбільше поціновується авторська особистість - та ще й вкрай гіпертрофована. Власне, відхилення особистості від усталеної норми. Аж до повного розриву із загальноприйнятим. Розриву доволі часто в режимі вже світоглядного скандалу. Афоризм Ніцше, Уайлда чи, скажімо, навіть Карла Крауса - то вже не просто “парадокс”, цей, загалом, необхідний за своєю синтаксичною чи семантичною ексцентрикою “одяг” певної групи афоризмів. То вже, передовсім, - агресивний пароль агресивного егоїзму. Який, ніби навперейми, вибігає назустріч тим чи тим масовим уявленням. “Потопаючого втопи”. “Ти ідеш до жінки? То захопи батога!” Шкода, звичайно, розпочинати ділову історико-літературну розмову про явище афоризму з цих знавіснілих ніцшевських імперативів. Але ми свідомо йдемо на це. Щоб на основі рішучої незгоди з останнім віднайти автентичну генезу й функцію цього жанру. Власне, його справжню буттєву сутність, що широчезною рікою розлилася по всьому світовому письменству. Від давніх часів до представлених тут сучасних авторів. Декотрі з них чи не дебютанти. Що, зрозуміло, не зайвий раз свідчить на користь активного життя жанру. Нагадує про тривку й по сьогодні його “біологію”.

Тож розпочнемо саме з того, що європейський афоризм останньої його генерації - від так званого “кінця віку”, себто, літературної та іншої субкультури останніх десятиріч XIX ст., до афористичної ж акробатики згаданого Карла Крауса чи його “жанрового” послідовника Теодора Адорно - то, головно, присмерки жанру. Присмерки, зазвичай, ефектно освітлені інтелектуальним блиском видатних персон тієї “вечірньої” культури. Але, на жаль, саме присмерки. І, всупереч славнозвісному гегелівському афоризму про “сову Мінерви”, яка, мовляв, вилітає саме “в присмерках”, навряд чи тій “сові” пощастить віднайти витоки жанру.

Давній світанок жанру - ото і є світогляд афоризму.

Структура афоризму - то його історія.

І навпаки...

З огляду на це поки що відсторонімося й від формальних визначень афоризму, що їх так багато у літературних словниках та енциклопедіях ХХ століття. “Афоризм - стислий вислів...” Так, афоризм справді має бути стислий. Як, зрештою, й епіграма, новела, анекдот і т. ін. Очевидно, епітет “стислий” потребує пояснень - і ґрунтовних.

Афоризм, далі повчають енциклопедії, - це ще й певна думка, лаконічно сформульована. Тоді чим він відрізняється від так званого “образу”? Цієї необхідної, обов'язкової клітини будь-якого художнього організму. А надто - словесного. Адже не випадково один критик мимохідь назвав літературу - “мисленням в образах”. Можна сперечатися з цією колись дуже популярною дефініцією Вісаріона Бєлінського. Її неодноразово спростовували. Але ж то неспростовний факт - обов'язкова присутність бодай якоїсь думки у навіть найменшій “молекулі” певного літературного тексту.

Зрештою, до фундаментальної “жанрової” істини несподівано, попри зовнішню наївність, наближаються ті визначення афоризму, які простодушно вказують на “мудрість”. Як на невід'ємну його рису.

Фундаментальний висновок, що його зробила Україна у своєму афористичному набутку, перебуває, як бачимо, у буттєвому полі світового світла. А не на боці його демонічної альтернативи.

Дуже ризиковано прогнозувати майбутнє. Надто - нині. Але, принаймні, оці афоризми, оці іскорки вітчизняної Премудрості, зібрані докупи, можна і треба взяти з собою - на дорогу в майбутнє...

І ще одна особливість українського афоризму, яка засвітилася вже у Котляревського, який перший упритул зустрівся з українською народною стихією. І найперше - з її гумором.

Гумор української афористики - очевидний, невідпорний, і водночас тримається берега.

Ще Олександр Блок у ті ж часи, коли було сказано-написано: “Пам'ятай же, що нема істини!”, - з тривогою, а то й з відчаєм писав і говорив, що довколишній світ заполонила іронія. Нещадна до будь-яких сталих критеріїв “умов людського існування”. Гумор у цій книзі дуже часто винахідливий, іноді аж віртуозний, але у жодному разі не збивається до іронії такого типу.

А тим більше у бік її “постмодерного” нащадка - чорного гумору.

В американця Амброза Бірса, майстра похмурих сентенцій, є збірки афоризмів з промовистими назвами. “Словник циніка”, “Словник диявола”.

Україна не має афористики такого типу. І це, по суті, добра ознака. Було б дивно, якби на берегах Дніпра, Збруча або ж “зачарованої Десни” хтось би та загаласував: “Потопаючого втопи” і т. ін. Не той тон, не та країна. Україна витратила чи не весь свій Новий час на боротьбу з довколишнім середньовіччям. Та ще й у вкрай брутальних його формах і спазмах.

Отож, національного часу на такі ігрища з дияволом нема.

Має бути достеменно позитивна робота заради майбутнього. Що від нього цю країну знавісніла історія час від часу - від лихого до ще гіршого - відлучала. Як це робилося - про те можна дізнатися зі специфічної групи наведених тут афоризмів національно-революційного плану і чину. Ті афоризми - то вже, схоже, не так полі-тика, як крик болю людини, з якої знімають шкіру. А вона, скільки може, опирається… Читайте! Думайте!

Та, на жаль, ми не поспішаємо - думати і читати. Хоча, загалом, і поспішаємо. Це і зауважив Остап Вишня: “Кияни - народ хороший, тільки їм усім дуже ніколи”.

Власне, це дуже обережна, але й дуже точна формула тієї не лише “київської”, а й вселюдської суєти. У якій, ніби з диявольської намови, в режимі безнастанного побільшення тієї суєти (філософи називають це “відчуженням”), пропадають у непам'ять великі світоглядні стратегії, що саме з них колись дебютувала людина як людина.

Але, всупереч тій планетарній і нібито “національній” суєті, культура виробила оцей, здавалося, малий свій жанр, який, насправді, безперестанку і доволі успішно, нагадує про великі завдання і можливості людини.

Комунікативна здатність афоризму дивовижна. На це звернув увагу ще Гомер в “Іліаді”. “Епeа птepoeнтa”. Крилаті слова.

Саме тому слова, уникаючи зайвого інформаційного галасу, а то й легко долаючи його, перелітають від людини до людини. Від народу до народу. І здійснюють свою комунікативно-інформаційну функцію. Зрозуміло, і всередині кожного народу.

Тут - українського.

І теж - переконливо.

Колись теорія інформації спробує обрахувати кількісні характеристики такої циркуляції.

А проте, все ж таки, в афоризмі головне для його адресата - не тільки прислухатися до відлуння у ньому тих чи інших абсолютних сенсів світу цього, а й спрямувати саме своє буття назустріч тим сенсам.

Світ буде порятований, якщо слідом за добрим афоризмом одразу поставатиме відповідна йому добра читацька, власне людська, поведінка.

сатиричний журналістика афоризм каламбур

2.2 Роль каламбуру на радіо і ТРК

Вище ми вже з'ясували важливість афоризму для радіо, або інших ТРК. Тепер настала черга описати значимість каламбуру. Ми неодмінно повинні триматися того, що каламбур є єдиним цілим з сучасністю. Бо можна уявити сучасну молодь, яка дзвонить в прямому ефірі, будь то на радіо, або в телевізійну передачу і просто відтворює самі каламбури, навіть сама того не підозрюючі. Саме сучасні FM-радіостанції тому доказ.

В наш час дуже багато радіостанцій, які несуть на собі відповідальність за наш, людський настрій. Та їм це вдається!? Кожну хвилину можна почути якийсь жарт, котрий обов'язково викликає якусь емоцію, можливо, навіть, і не зовсім приємну. Але ж так буває! Гра слів у ведучих програм не може не радувати нас!

Каламбур в цій роботі розглядається як різновид гри слів. З усіх підданих аналізові визначень цього прийому найбільше повно і точно його сутність відбита у визначенні з Великої Радянської Енциклопедії.

Однак і воно не враховує два істотних, по-нашому думці, моменту: можливість використання речень як матеріал для побудови каламбуру; роль графічних засобів у створенні цього прийому. Таким чином, як робоче визначення каламбуру в даному дослідженні приймається визначення з Великої Радянської Енциклопедії з урахуванням цих доповнень.

Каламбур - стилістичний оборот мови, заснований на комічному використанні різних значень однаково або подібно звучних (графічно оформлених) слів, а також на різних значеннях однієї і тій же з названих одиниць. Результатом такого використання є семантично багатопланові тексти, що відрізняються гумористичною або сатиричною спрямованістю.

Каламбур може бути як самостійним добутком, так і його частиною.

Для більш чіткого представлення структурно-семантичних особливостей каламбуру, зручності опису його інформативної структури і способів відтворення засобами інших мов у роботі розглядається загальна структура каламбуру.

Перша спроба створити узагальнену схему прима належить В.С. Виноградову. Відповідно до його схеми, каламбур складається з двох компонентів: лексичної підстави (опорний компонент, стимулятор), що дозволяє почати гру, і “перевертыша” (результат, що результирує компонент), що завершує каламбур. Ця схема нам здається привабливою своєю простотою і наочністю, але, як кожна схема, вона дає лише приблизне представлення про каламбур як одиниці перекладу; імовірно, ускладнених форм - про які також згадує автор більше, ніж основних, двухкомпонентних.

Трохи бентежить і термін “стимулятор” тому що опорний компонент грає, мабуть, пасивну роль, будучи лише посилкою у своєрідної “предкаламбурної ситуації”, де роль стимулятора належить скоріше другому компонентові, що діє на зразок пускового механізму, що активізує опорний компонент, виводячи його зі стану нейтральності. І ще один момент, на наш погляд дуже важливий: роль другого компонента нерідко грає не одна точно визначена язикова одиниця, а контекст, і навіть більш того - його які мається на увазі елементи.

Однак у ній, по справедливій думці С.Н. Флорина і С.К. Влахова, неточно визначена роль елементів каламбуру, що обіграються, і цілком ігнорується роль контексту.

Схема, пропонована в даній роботі, враховує зазначені недоліки.

Каламбур представлений у виді ядра і базисного контексту. До складу ядра входять мінімум два елементи, об'єднані однаковою або подібною фонетичної (графічної) формою і різні по змісту. Базисний контекст розглядається як мінімальна необхідна умова реалізації елементів ядра в каламбур.

Щоб трохи розширити уявлення про каламбур і упорядкувати його розгляд у дійсній роботі, спробуємо розібрати різні його види в залежності 1) від “матеріалу з якого він зроблений” і “технології” його побудови, а також 2) від його ролі в художній і публіцистичній літературі. Наша класифікація (точніше класифікації, тому що їх дві) створена на основі зібраних нами матеріалів і з урахуванням подібних схем у літературі.

Для першої класифікації скористаємося елементами дефініцій, у яких мова йде про “звучання слова”, про “значення слова “ або “групи слів”, про “словосполучення”, і розділимо каламбури на побудовані переважно на фонетичній основі, переважно на лексичній основі, переважно на фразеологічній основі.

Розподіл це умовно, на що вказує прислівник “переважно”: не можна говорити про каламбур, побудованому винятково на фонетичній основі - фонетика невіддільна від графіки (і семантики); важко говорити про єдино лексичну основу, тому що каламбур обумовлений саме невідповідністю між звучанням і значенням; навіть фразеологічні каламбури здебільшого зв'язані з фонетичним початком, а, крім того, значну роль в обіграванні фразеологічного єдності грають лексеми. Ця умовність поширюється і на більш дробові розподіли трьох “основ”: омонімічний каламбур нерідко разом з тим і антонимичен, а ще частіше невідрізнимо від гри слів на багатозначності, “коренева гра” не може не бути омонимичной (точніше - паронимічної) і так далі.

Незважаючи на схематичність і умовність ця класифікація досить повно охоплює усі види і форми каламбурів, дозволяє представити них у визначеному порядку з урахуванням їх особливостей і намітити деякі можливості їхнього відтворення, а надалі на цій основі можна буде почати і більш вичерпне вивчення каламбуру в перекладі.

В другій класифікації з погляду стилістичних функцій, ролі в тексті і/або поза текстом намітимо наступні види каламбурів:

Зв'язаний з контекстом стилістичний оборот або фігура мови, каламбур, як частина вузького контексту, цілком залежить від останнього. З одного боку, це може полегшити його переклад - зв'язаність з вузьким контекстом висвітлює значення, а з іншої, створює іноді важко переборні перешкоди в зв'язку з убогістю варіантів рішення. Можлива і зв'язок із широким контекстом “ускладненого” каламбуру, що відчутно утрудняє переклад позаконтекстними ілюзіями, несподіваними зсувами значень.

Самостійний добуток, мініатюра, родинний епіграмі, переводиться як закінчене ціле. Це розширює можливості перетворення, надаючи перекладачеві більше засобів, оскільки справа зводиться не до власне перекладу, а до створення на основі оригінального - нового, свого каламбуру.

Каламбурний заголовок статті, фейлетону, замітки, гумористичної або сатиричної розповіді переводиться важко, тому що в заголовку-каламбурі, по-перше, зібрано як у фокусі весь ідейний зміст добутку, чітко виражений задум автора і його потрібно перевиразити також чітко і дотепно, а по-друге, найчастіше обіграються фразеологічні єдності, самі по собі досить важко перекладні.

Каламбур у виді підпису до карикатури або малюнка переводять з урахуванням змісту останніх - тільки передача взаємозумовленості між кистю і пером може дати вірне рішення.

Висновки до другого розділу

Особливе місце в екранній публіцистиці і на радіо займає сатиричний розділ програми. І хоча екранна сатира нелегко і непросто відшукує конкретні форми свого існування, хоча в програмах телестудій вона усе ще епизодична, об'єктивна соціальна значимість для телебачення сатири як своєрідного методу відображення дійсності не підлягає сумніву. Так, одним з сатиричних жанрів э афоризм, саме він покликан виконувати найважливішу функцію соціального «чистильника», облічая пороки.

Документальна природа телебачення багаторазово збільшує дієвість сатиричних телепередач і одночасно вимагає величезної відповідальності журналіста, його граничної чесності як перед тими, кого він критикує, так і перед глядачами. Це робить процес створення повідомлень у сатиричних жанрах надзвичайно трудомістким, а з творчої точки зору припускає природний талант, велику майстерність, гостроту сприйняття, глибину осмислення.

Зі сказаного вище можна одержати загальне представлення про природу каламбуру, але ще важко окреслити його границі, указати, де рубежі між поняттями гострота - гра слів - каламбур (на відміну від авторів, що вважають терміни “каламбур” і “гра слів” синонімами, ми схильні додавати останньому більш широке значення: на наш погляд, каламбур - це вид гри слів), де кінчаються імена, що говорять, і починається побудований на їхній основі каламбур; у який момент авторизація фразеологізму переростає в каламбурне його обігравання скільки і які ознаки досить для здійснення цих метаморфоз.

РОЗДІЛ III. Афоризми і каламбури в відомих радіо і телепередачах

3.1 Афоризми Миколи Фоменка на „Русском радіо”

Радіомережа «Русское Радио» - Україна» є безперечним лідером радіо ринку України. Найвищий обсяг слухачів, професійний підхід до радіо бізнесу, використання примірників радіо у світовому масштабі. Унікальність успіху «Русского Радио» полягає в музичному форматі, що ідеально вписується в слов'янський менталітет та світогляд. Всі пісні, що лунають в етері «Русского Радио», проходять ретельний відбір і тестування самими слухачами. Тому в етер попадають лише ті пісні, котрі популярні серед слухачів «Русского Радио».

«Русское радио» є ініціатором проведення багатьох проектів, котрі набули статус мегапопулярних у всього населення. Серед них - «Золотой граммофон», «Мисс «Русское Радио» - Україна», а з цього року - і «Золотая Жар-Птица». «Русское радио» приймає активну участь в культурному житті країни, підтримуючи інформаційно фестивалі «Таврийскі ігри», «Чайка», «Вищу лігу КВК», концертні тури бомонду російської та української поп-естради.

Найвідомішою людиною так і сиплючим афоризмами є, звичайно, Микола Фоменко. Хто не знає його жартів, що звучать щодня в ефірі "Русского радио". Я думаю навіть ті, хто жодного разу не слухав " Русское радио" напевно чули ці жарти від своїх друзів і знайомих, а це самий головний показник популярності. І хоча, як правило, Фоменко озвучує чужі жарти в народі їх усе рівно будуть пам'ятати як "афоризми від Фоменко".

У 1995 році Сергій Кожевников, генеральний продюсер "Росіянина радіо", зустрівши з Миколою Фоменко в клубі "Сохо", запропонував своєму другові взяти участь у новому проекті FM-радіостанції, форматом якої повинна стати тільки популярна вітчизняна музика. Тоді Микола недооцінив потенціал нової станції, про що шкодує дотепер. "Російське радіо" фантастично швидко завоювало стійкі позиції в ефірі і слухацькому хіт-параді і зараз займає одне з перших місць у рейтингу FM-радіостанцій по будь-яких соціологічних опитуваннях.

Першою радіопрограмою Миколи Фоменко стала програма "Російські цвяхи" (1995). "У мене на стінції висів польський плакат з написом "ГВАЗДИ" поп-музики. Так я довідався, що виявляється, ГВАЗДЬ -- це хіт, і звідси взялася назва програми. Записувалася вона просто "з-під волосся", з голови, без усякого сценарію і підготовки - з місця в кар'єр".

У "Російські цвяхи" попадали дійсно самі модні хіти тижня, місяця і року. Але при цьому замість традиційно шанобливих-акуратних і политкорректных "обвязок" слухачеві пропонувалося іронічне, дуже осмислене і дотепне знущання над текстом тих самих "Гваздей", у який, як правило, після двадцятого разу ніхто не вслухується, і над іміджем самого виконавця. А якщо говорити ширше -- те над чиношануванням, до якого так звичний вітчизняний глядач і слухач.

Те, що багатьма сприймалося як безглузде сполучення слів, заповнення ефірного простору і дурна балаканина, насправді створювало той же самий ефект, що був найважливішим і в телепрограмах Миколи Фоменко -- відчуття волі. "Ні до чого не ведучі" і "ні до чого не манливі" розважальні програми Фоменко позбавляли слухача і глядача можливості обпертися на ті ярлики, що навішені, здавалося б, уже давно і міцно на все навколишнє середовище. Він як би вів ґрунт з-під ніг, іронізуючи над текстом пісні і тим самим заново виявляючи для слухача саме існування цього тексту. Необхідність щораз придумувати власна думка і міркувати про суть людин у більшості випадків заміняє загальноприйнятими умовними банальностями -- а фоменковські імпровізації знімали цю лушпайку, оголюючи естрадних королів і королев.

Голос Миколи Фоменко c 1996 року звучить і в заставках рекламної служби "Росіянина радіо". Ідея посередині музичної полотнини вимовляти смішну фразу сама по собі була незвичної й оригінальною. Спочатку виникла як маревний прикіл, вона принесла "Росіянинові радіо" небачений успіх - почувши музичний фрагмент, що означає кінець рекламного блоку, слухачі притихають, а звук роблять громче, щоб не пропустити нову гостроту голосом Миколи Фоменко. Цей голос виразний і винахідливий. Більшість жартів стає майже естрадними мініатюрами, тому що вони не вимовляються, а по-справжньому акторські програються й у голові виникає живаючи картинка. Самоіронія, точність, угаданність інтонації і мінливість і пояснюють успіх цієї ідеї, а вуж якщо діджей зв'язує за змістом жарт Фоменко з найближчими по розташуванню блоками або піснями, заряд гарного настрою слухачеві забезпечений.

Спочатку всі жарти, через які телефон рекламної служби знає вся країна, придумував і Фоменко, і самі творці нової радіостанції. Потім їх почав складати народ, надсилаючи свої власні улюблені приказки на сайт в Інтернету, відкіля перлини народної дотепності з вдячністю виловлювалися командою радіостанції.

Програма "Добрий ранок, В'єтнам" (1997) з'явилася на "Росіянині радіо" тому, що Фоменко дуже хотілося спробувати вийти в прямий ефір, що давав можливість "вживую" спілкуватися зі слухачами. Назва програми запозичена в улюбленого Миколою фільму з Робіним Уільямсом.

Микола Фоменко: "Я хотів подивитися, що відбувається в ефірі, у головах. Я вразився тому, як за рік по всій країні люди змінилися - вони звільнилися. Це дуже добре. Люди відв'язалися по повній програмі, і це завдяки "Доброму ранкові, В'єтнам" зовсім точно. На це відчуття волі грали і "Імперія", і "Цвяхи". Усі програми працювали на рівень волі слова, волі світовідчування. На цьому накопиченому багажі легко працювати далі - з одного боку, з іншого боку, з'являються і нові складності".

Наступним проектом в ефірі "Росіянина радіо" стала щотижнева півгодинна програма "Російські цвяхи-2" (2002), у якій обігравалися інтерв'ю популярних артистів естради.

"На "Росіянині Радіо" вийшла нова програма Миколи Фоменко "Росіяни цвяхи-2" - "Ні слова правди". Програма являє собою змонтоване шоу з тією або іншою зіркою вітчизняної естради, причому змонтоване досить хитрим способом: до відповідей зірок, записаним раніше, Фоменко підставляє інші питання. У результаті виходить досить весела "бесіда". У програмі також звучать три пісні артиста-"жертви" (Московський комсомолець, 11.12.2001)

3.2 Каламбур в програмі відіокоміксів „Каламбур”

"Каламбур" на телебаченні - це не мовний зворот, це унікальні телеліки проти поганого настрою, песимізму й розпачу. Коли на екранах "Каламбур", віруси зла просто не виживають. Це найкумедніший і найнесподіваніший цикл відеокоміксів, що п'ять років веселив глядачів України й Росії.