Фотожурналістика як новий вид інформування суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Фотожурналістика як новий вид інформування суспільства

Зміст

Вступ

1. Виникнення фотожурналістики як нового виду інформування суспільства

2. Використання фотографій у різних жанрах як додатку та як самостійного матеріалу

3. Фотожанри на сторінках газети «Погляд»

Висновок

Додаток

Вступ

Сучасна журналістика характеризується широким використанням зображального матеріалу, що відіграє роль не лише естетичної прикраси а й ілюстративного додатку до статті та є документальним свідченням, що підтверджує правдивість інформації.

Сучасна людина у швидкому темпі життя прагне сприймати якісну, правдиву та достовірну інформацію, яка не потребує великих зусиль для її отримання і запам'ятовування. Саме фотознімки, можуть передавати швидко інформацію, проблему часу, повідомити про важливі події в країні та світі. Навіть мимовільно гортаючи сторінки газети, людина легко запам'ятає цікавий для неї матеріал. Якщо людство настільки звикло до фотографій, що навіть не замислюється над їх роллю та місцем у власному житті, а фотоапарат і кінокамера є в кожній сім`ї, то - для журналіста це невід'ємний елемент професії. Явище фотографії у журналістиці знакове, надає їй екпресивності, є схопленим фактом подій.

Фотожурналістика - це функціональне поняття, що включає в себе розгалужену систему жанрів і форм інформаційно-публіцистичної діяльності. Одним із найбільш дійових методів отримання інформаційних знімків, при якому автор утримується від будь-яких засобів оранжеровки дійсності.

Актуальність теми полягає у неможливості існування життя сучасного суспільства без візуальної інформації та існування сучасного періодичного видання без додатку фотоілюстрацій до статті. Фотографія - це насамперед мистецтво. Відображення зовнішнього світосприйняття автора, події у різних ракурсах, людей з справжніми емоціями, особливостями характеру, це історія, що пишеться кожного дня. Залишається на фотознімках, як факт. З початком розвитку комунікації впродовж часу змінювалася в цілому, як журналістика, набувала більшого значення у суспільстві, з`являлися нові методи для легшого сприймання інформації масами. З нею і своє місце посіла фотожурналістика, як додаток до матеріалу, надання йому правдивості, як факт події, що відбулася, так само розвиваючись як нова окрема галузь науки, з своєю історією, відіграючи важливу роль в усіх видах засобів масової інформації. Проте фото - це вже давно не світлини. У зв'язку з розвитком та швидким розповcюдженням фототехніки, використанням її часто в нашому житті, фотографія втрачає свою колоритність, особливість та святковість, і стає буденним явищем для кожного з нас. Важливу роль фотографії відіграють у висвітленні подій різними газетами. Вони можуть використовуватися як самостійний матеріал, що розкриває певну тему, час і її розвиток. Чи є додатковим матеріалом до статті для підсилення інформації, тобто, має змістове наповнення, чи зовнішнє оформлення. Фотографії у газеті є одним із ключових елементів дизайну, перше, що зацікавлює потенційного читача. Зовнішнє оформлення слугує засобом привертання уваги. Використання газетою фото в різних жанрах теж має свою особливість, таким чином надає різноманітності кожному матеріалу у одному і тому ж номері. Репортаж, наприклад, передає поетапність події, читач бачить її початок, розвиток, як вона завершилася. Хто був присутній, хто виступав, яке питання порушувалося на тому чи іншому заході.

Метою роботи є аналіз фотографій, дослідження жанрів фотографій, які представлені в періодичному чернівецькому виданні «Погляд»; вивчення та аналіз основних фотографічних прийомів, які використовуються кореспондентом. Особливу увагу варто приділити акцентуванню відмінностей між фотографією та фотоілюстрацією як журналістського прояву та фотографії як мистецтва. Важливо визначити ціннісне наповнення та інформативне збагачення текстівок як ілюстраційних доповнень, пояснити складність та важливість підписів та коментарів до фотографій в статтях періодичного видання.

Основні завдання даної наукової роботи:

1. визначити жанри фотоілюстрацій в газеті

2. провести загальну класифікацію фотографій та фотоілюстрацій в періодичному виданні

3. проаналізувати значимість, інформативність та ефективність фотографій на прикладі одного періодичного видання різних жанрах.

Предмет дослідження: фотографія як необхідний атрибут періодичного друкованого видання.

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновку, додатку, списку використаної літератури. Перший розділ: «Виникнення фотожурналістики як нового виду інформування суспільства». Другий розділ: «Використання фотографії у різних жанрах як додатку та як самостійного матеріалу. Третій розділ: "Фотожанри на сторінках газети "Погляд", висновок, список використаної літератури, додаток».

1. Виникнення фотожурналістики як нового виду інформування суспільства»

Винайдення фотографії стало втіленням мрії про можливість зафіксувати і візуально зберегти будь-який предмет, подію, явище на певному історичному етапі.

Фотожурналістика - особлива форма журналістики, що використовує фотографію як основний засіб вираження. Фотожурналістика відрізняється від родинних жанрів фотографії (документальна фотографія, вулична фотографія, та фотографія знаменитостей) наступними властивостями: час зйомки, об'єктивність, та оповідна властивість. Фотожурналісти повинні діяти, приймати рішення, носити фотографічне устаткування в тих же умовах, що й учасники подій (пожежа, війна, вуличні безлади), часто піддаючись однаковому ризику разом з ними. Фотожурналістика як описовий термін часто має на увазі певний узагальнений стиль або підхід до створення зображень. Підхід фотожурналістів до неупередженої фотографії стає популярним і особливим стилем комерційної фотографії. Наприклад, сьогодні багато весільних фотографів знімають в стилі «репортажу» неупереджені хроніки весільних подій.

Перш ніж розповідати про початок появи фотографій на шпальтах газет, варто зазначити, що фотожурналістика мала довгий шлях розвитку. Як і саме зародження журналістики розпочиналося з проголошень спеціальними людьми на багатолюдних площах інформації, від написів на пергаменті, шкірі, і пізніше на листівках, які розсилалися адресатам аж до сучасних засобів інформації. В теперішній час нам важко пов`язати тодішні способи передачі новин з сучасною журналістикою, але щось спільне все ж таки є. Будь-яка наука починалася з примітивного, а геніальне з простого.

Так виникнення фотожурналістики розпочалося з появою першого фотознімка в світі.

Країну фотографії вважають Францію, оскільки француз Нісофер Ньєпс 1822 року зробив перше фото в світі під назвою «вид з вікна», але, на жаль, цей фотознімок до наших часів не зберігся. Більше ніж через 10 років, 7 січня 1839 року в історії фотографії з`явилася ще одна постать - Жак Дагер. В цей час Французька академія офіційно оприлюднила і опублікувала його винахід одержання зображення на мідній пластині, покритої тонким шаром йодистого срібла, завдяки парам йоду. Варто зазначити, що і сам спосіб Жака Дагера одержання зображення, і якість знімку досить відрізнявся від першого винахідця Ньєпса. Фотографія цього періоду не вважалася великим винаходом, громадською думкою була віднесена до числа «цікавих дрібничок», її сприймали як забавку для вельмож. Вона не мала ні документального, ні інформаційного, ні смислового наповнення, ані вільними світловими ракурсами, жодними з тих рис, які характеризують сучасну фотографію. На розвиток фотографії впливали суспільні потреби. Виникнення газетних видань сприяло появі фотографії-репортажу. В той час на основі фотографії з`вилися перші «рухомі картинки», що стали зародженням кіно. Це були кілька секундні ролики, коли швидка зміна кадрів один за одним, створювала ілюзію запису. Про винахід Дагера знали і в Україні, «Газета Львівська» друкувала його нотатки, що стосувалися техніки виготовлення фото. Вперше до нас фотографії завезли французи - Жак і Поль Гербсти, вони відкрили професіональні фотостудії, знімали краєвиди Харкова. Кількість фотостудій зростала, і лише в Києві 1914 року працювало вже 70 комерційних фотографів.

Цього ж 1839 року в світі з`явився перший фотопортрет в Нью-Йорку завдяки Джону Драперу, який сфотографував свого асистента.

Слідом за Францією Англія розкривала своїх дослідників фотографії. Так, Вільям Генрі Фокс Тальбот спростив і удосконалив спосіб Дагера, взявши замість пластинки папір, просочений хлористим сріблом - і отримав перший в світі негатив. За цим способом закріпилася назва - тальботинія. Англієць свою техніку виготовлення фотознімків називав калотипією. У своїх дослідженнях жоден із перших винахідників фіксування зображення - Ньєпс, Дагер, Табольт не користувалися поняттям «фотографія». Лише 1878 року термін узаконили тоді, коли ввели у «Словник Французької академії»

Інші дослідники історії фотографії схиляються до думки, що цим поняттям послуговувалися ще з 1839 року такі вчені як Д. Гершель, І. Мадлер.

З 1843 року перші дагеротипи з`являються на сторінках друкованих ЗМІ. Ілюстрований французький тижневик «I`llustration» опублікував першу фотографію з дагеротипу, яка висвітлювала політичні заворушення в Мексиці. Проте зображення було не чітким, на масляній основі чорнила, більшість газет друкувалася за допомогою недосконалих технологій, фотографія не набувала популярності серед читачів, та ще приходилось витрачати значні кошти на її публікацію, тож часто не використовувалася як засіб для підсилення інформації в статті. На той час фотографія була не дуже потрібним елементом журналістики. І хоч фотографія стала частиною друкованих засобів масової інформації, при публікації сенсаційних новин у журналах і газетах з 1897 року протягом десяти років жовта преса ілюструє матеріали гравюрами.

1862 року у Санкт-Петербурзі відкрили фабрику з виробництва фотопаперу. З того часу фотографія набуває популярності, починає швидко розповсюджуватися.

Вже з 19 століття використовують нові прийоми, які стають характерними лише для фотографії. Розповсюджується техніка натурного фотографування. Англійський письменник Люїс Керолл, автор «Аліси в країні чудес» був визнаний найкращим майстром дитячого фотопортрету. О. Рейландер змонтував алегоричну композицію «Два життєві шляхи» з 30 негативів. Представниками натурного фотографування, що розвивалося в дусі імітації живописного пейзажу були: Р. Ламар (Франція), Л. Міссон (Бельгія), А. Кейлі (Великобританія). У цей же період виникає зйомка репортажу. Р. Фентон фотографував епізоди з фронтів Кримської війни 1853-56 років., М. Бі Брейді, А. Гарднер - громадянської війни в США 1861-65 роки, А.І. Іванов, Д.Н. Никітін, М. Реввенській - російсько-турецької війни 1877-78 рр. Згодом вміння фотографувати рухомі об`єкти дало змогу і надалі удосконалювати репортажну фотографію.

Першим фотожурналістом вважають Керола Жатмарі, румуна за походженням. Відзняв події Кримської війни, та опублікував свої фотороботи на сторінках газет. Гостро постала потреба надавати реалістичні фотографії з місця подій. Це був початок розвитку фотожурналістики.

Важливим етапом у становленні фотографії став винахід мокроколодійного способу, винайденого 1851 року англійським скульптором і дослідником Ф. Арчером. Цей спосіб від дагеротипного відрізняється вищою світлочутливістю фотопластинок, завдяки чому його почали широко застосовувати. Р. Медокс запропонував інший спосіб отримання зображення, так розпочинається третій етап розвитку фотографії. Спосіб застосування броможелатинових шарів, але удосканалений, покладений в основу сучасної фотографії. Процес фотографії ділиться на промислове виготовлення і власне фотографію. Дані способи фіксації дійсності належать до чорно-білих фотографій.

Винахід кольорової фотографії належить англійському фізикові Джеймсу Максвелу 1861 року. Але кольорові фотознімки ще не скоро з`явилися на шпальтах газет.

Одним із фактів для підтвердження великої популярності фотографій в друкованих засобах масової інформації можна вважати наступне. У Франції чотири щоденні газети в умовах жорсткої конкуренції навколо використання фотографій на своїх сторінках створюють додатки. У 1880 році тираж цих газет складав 2 мільйони примірників, а в 1908 - 4 777 000. У Парижі набула популярності «Газета для тих, хто не вміє читати». У цьому виданні інформація передавалася лише у фотографіях та складалася приблизно з 20 сторінок. Фотографія більше поширювалася в газетах, ставала затребуванішою, від фотожурналістів читачі вимагали більше сенсаційності, ексклюзивності, новизни. Більшим попитом користувалися серед населення газети з фотографіями на першій сторінці з гарячих точок.

З періоду Другої Світої війни фотографія розвивається у жанрі репортажу, наближається до документалістики. В цей час відомі фотожурналісти А. Айзенштадт, Е. Саломон з Німеччини та У. Еванс, Д. Ланге, Би. Шан з Америки створювали воєнні фоторепортажі, створили узагальнені образи різних прошарків суспільства. Фоторепортер, американець Ю. Сміт говорив: «Мені хотілося, щоб мої фотографії стали не просто освітленням подій, а перетворилися б на акт звинувачення війні - цьому страшному і жорсткому злу, яке калічить розум і тіло людини» (13). Фотодокументалістика періоду війни - це зафіксовані факти гибелі мільйонів невинних людей, свідчення несправедливості, безглуздого вчинку однієї людини, через яку страждає весь світ, це доказ жорстокості війни, яка не має повторитися.

У багатьох жанрах розкривалася публіцистична сила мистецтва. Основоположниками публіцистичного фоторепортажу стали А. Стігліц з Америки, М.П. Дмітрієв. Фотопубліцистиці, яка розробляла гострі соціальні теми, поступилася місцем картина, що походила з живопису та графіки.

«Золота ера» фотожуралістики настає з випуском 35-міліметрової камери 1925 року. Багато журналів в період «золотої ери» підняли свій авторитет серед інших журналів, завдяки фотографії. Цікаві роботи для публікації надавали Роберт Капа, Ейджен Сміт, Маргарет Йорк-Вайт, В Бішофа, Д. Сеймура. (22).

Багато політичних безладів 60-70 років певним чином допомогли розквіту фотожурналістиці. Фотографи, як їх називали тоді concerned photographers, мали можливість мандрувати по всьому світу, фіксувати події в гарячих точках, таким чином залишати для людства свої роботи як факт цікавих моментів в історії суспільства. З однієї сторони працюючи в масштабах всієї планети мали можливість бути учасниками історії, подорожувати та удосконалювати професійні навички, стаючи все більш відомими у своїй справі. Одночасно в різних кінцях світу працювали Ентоні Сво, Крістофер Моріс, брати Тернлі, та інші фотожурналісти з агентств. Великі замовлення «Time», «Life», «National Geographic», «Geo»..,відіграли особливу роль в історії фотожурналістики. Це було її золоте століття.

Появі глянцевих журналів сприяла мода на фотографії знаменитостей. Новий напрям у фотожурналістиці виник одночасно з розквітом кіномистецтва. Телебачення, яке все частіше екранізувало улюблених героїв кіно, стало замало. Тоді естафету перехопили журнали, вони не просто подавали фотокартки акторів, але й відображали їх приватне життя. Це захоплювало читачів й піднімало рейтинг глянцевих журналів, на відміну від тих видань, що передавали соціальні, економічні, політичні проблеми, в той час, як гортаючи кольорові сторінки з щасливими обличчями акторів, можна забути про державні негаразди і уявити цікаве життя відомої зірки.

З`являється два поняття фотожурналістики: американська та європейська. Основи першої фотографії закладаються в американських університетах, та Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку. Її значення полягає в тому, що фотожурналістика - це «історичне свідоцтво». Фотороботи створюють для нас візуальний образ історії, віддзеркалюючи події соціального, історичного, економічного життя, покликані бути «документом» кожного дня, доказом того, що сталося. Фотографія як безпосереднє документування події робить очевидною вміння фотографа зафіксувати сутність події, її наявність. Європейська фотографія має тенденцію відображати історію не так прямолінійно.

Розвивається і удосконалюється прикладна фотографія, комерційні завдання переплітаються з мистецькою творчістю, тяжіє до створення засобами фотомонтажу рекламного фото, і своєрідних фрагментів гротесково-сатиричних літописів того часу. Наразі документальна фотографія збагачується жанрами і творчими манерами. З появою нової техніки виникають нові напрями у фотожурналістиці, прихильниками яких стають все спеціалізованих майстри фотомистецтва.

У 1980-90 роках фотожурналістика зазнала великих змін. Їм передували дві події, що змусили фотомайстрів подивитися по-новому на свою роботу, і фотографію загалом. Економічна криза, що посилилася після війни в

Персидській затоці, поява і розвиток «нових технологій» (виробництво і дистрибуція зображень за допомогою основних систем - стали головною проблемою для фотографів. З 1992 року економічна криза вдарила майже по всіх великих фотожурналістських агентств, так само зазнали шкоди неспеціалізовані та середні агентства. Після чого сталася жахлива розкоординація їх роботи, втратили авторські права, понизилися ставки фотографа за один робочий день, знизилися ціни на фотозображення з основних фондів, не підписувалися довгострокові контракти.

В цей час компанії Getty і Corbis протягом останніх років придбали великі колекції фотографій. Агентства, що займалися виробництвом і дистрибуцією у сфері фотожурналістики прагнули одержати якнайбільше замовлень від періодичних видань. Якщо замовлення не надходили у великих масштабах, то агентства пробували себе у книговидавництві, галерейному бізнесі чи інвестуванні засобів в розвиток нових технологій. З іншої сторони неможливим продаж фотографій стався через появу французьких і американських глянцевих журналів (National Geographic). Крім того «Image cataloguys» (каталоги зображень) надавали можливість журналам без жодних зусиль та фінансових витрат вільно отримувати в систематизованому вигляді будь-яку картинку на тему, проблему, що порушує видання. Професійної та інформаційної цінності фотографії не мали, таке їх використання лише пропагувало стереотипне і шаблонне бачення світу. Естетичну функцію фотографії знизило використання зображень у малому форматі. Фоторепортаж у таких новинних виданнях ставав незрозумілим. Так, до статті про війну в Косово могли подаватися кілька невеликих фотографій різних авторів.

Використання «безкоштовних» фотографій призвело до конкуренції професійних фотографів. Хоч зростав попит на фотороботи, що не потребують виплати авторського гонорару, і дешево обходяться виданням, проте непрофесійні, не ексклюзивні фото швидко втрачають свою значимість, цінність, стають простою ілюстрацією, не мають місця на ринку, оскільки є матеріалом одноразового використання, а не шедевром фотожурналістики. В сучасних ЗМІ високо оцінюються якісні фотографії, надається їм важлива роль, мають цінність однакову із друкованим текстом.

Слід зауважити, що Україна мала свою історію розвитку і становлення фотографії як мистецтва.

Першим львівським фотографом вважають Йогана Голйснера, хоч фотороботи його не збереглися.

Як і англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот, професор анатомії львівського університету Йозеф Беррес, теж працював над удосконаленням дагеротипів.

Мав можливість надрукувати позитивні результати свого винаходу у «Віденській газеті», та видати окрему брошуру у Відні. Відбитки дареготипів

Берреса зберігаються у колекції Моравської галереї у Брно. Беррес впровадив у німецьку мову термін «Lichtbild», що означає в перекладі «світлова картина», його значення в українському розумінні - «світлина». Ширше поняття «фотографія» охоплює сфери науки, техніки й культури, та присв`ячена розробці методів і засобів отримання шляхом реєстрації оптичних сигналів у світлочутливому середовищі, яке за відповідної обробки забезпечує одержання стійкого зображення, здатного до зорового сприйняття та відтворення.

Інший відомий в Україні фотограф Ж.Х. Рауль на всесвітній виставці фотографій у 1878 році отримав золоту медаль.

Микола Петров, голова київської організаціях фотографів-любителів «Дагер», опубліковував статті з питань техніки, мистецтв, фотографії, про шляхи її розвитку та роботу в області фотопортрету.

Йосип Хмелевський, талановитий фотограф родом з Полтави. За свої фотороботи був нагороджений в Москві, золотою медаллю і спеціальною відзнакою французького уряду на всесвітній паризький фотовиставці.

На Буковині мала свій розвиток фотожурналістика. Відомого на той час чернівецького фотографа Георгія Бахриновича роботи публікувалися на сторінках українських, російських, німецьких та румунських видань. Зроблений ним фотопортрет письменника Василя Стефаника на міжнародному фотоконкурсі в Брюселі у 1888 році отримав перше місце. Бахринович 1889 року відкрив власне фотоательє у Чернівцях. Тому його роботи можуть знаходитися у приватних колекціях.

2. Використання фотографії у різних жанрах як додатку та як самостійного матеріалу

Фотографія є активним елементом комунікаційної сфери суспільства. Відіграє велику роль у передачі журналістського матеріалу. Вона завжди привертає увагу потенційного читача скоріше, ніж сам текст. Фотографія у сучасних ЗМІ посідає почесне місце, знаходиться на одному рівні з текстом. Це може пояснюватися тим, що у людей практично не вистачає часу на перечитування журналістських аналітичних матеріалів, які потребують осмислення їх, з`являється потреба в організації зовнішнього вигляду преси. Словесну інформацію ми отримуємо з чужими думками, хоч і не відчутними, але переконаннями автора в тому чи іншому питанні. Тому теза про те, що журналістика у 99 із 100 випадків об`єктивніша за журналістику залишаються фактом. Читач все побачить на власні очі, і тоді погоджується з написаним матеріалом. Для нас краще буде один раз побачити, ніж сто раз почути. Зображення впливає на відчуття як реальність. За дослідженнями академіка С.І. Вавілова, за допомогою зору людина отримує 60-80 % усієї інформації. Фотозображення дає нам миттєву інформацію про форму предмета, правду миті, відображає матеріальний світ, є доказовим засобом впливу. Звичайно, кожний по-своєму сприйматиме репортажні фотографії, інтерпретувати зображення так, як йому зручніше, наскільки це дозволяє його обізнаність та світосприйняття. Проте основна думка фоторепортажу визначається всіма однаково, суть знімка в документальній правдивості інформаційного матеріалу.

Професійний фотограф, щоб надати яскравості, експресивності зображенню може вдаватися до різних хитрощів. Якщо підробити можна будь-яку інформацію, то й фото, зокрема. Фотографіям довіряють значно більше, ніж словам. Тож ними можна маніпулювати. Їх може використовувати будь-хто якщо, має власне зацікавлення в показі подій під певним кутом. Тому великі медіаорганізації мають деякі застереження щодо цього та, на жаль, не дрібні редакції. (20). Сам фотограф обирає як висвітлити ту чи іншу подію, що відзняти щоб досягнути потрібного ефекту, яка картина зможе повною мірою, розповісти сотням людей те, що він побачив. Проте вирішувати зазвичай приходиться в один момент, тому, що репортажні фотографії варто відзнімати якомога швидше. Якщо фотожурналіст має час на роздуми, постає інше питання. Зміст або ж контент фотографії повинен бути двохстороннім, якість знімку високого рівня. Виходячи з цього можна стверджувати, що відображення подій є результатом творчого підходу фотожурналіста, його авторським доробком.

Світова журналістика має приклади маніпулювання зображенням. Фотограф може надати фотографії своє бачення, видати звичайну фотографію за документальну, постановочну опублікувати під виглядом репортажного. Щоб вплинути на зміст зображення фотограф обирає кут зйомки так, що натовп здаватиметься більшим, ніж є насправді, щоб людина виглядала вищою - фотографують знизу, затінює чи навпаки висвітлює зображення. Дії фотографа можуть бути свідомими, якщо він спеціально спотворює ситуацію, чи випадково виникає таке фото. Дані роботи не повинні надаватися до друку, тому, що не є достовірними. Ще одна можливість маніпулювання візуальною інформацією з`являється перед поданням її до друку. Деякі елементи фотографії вирізають так, що змінюється зміст, і кінцевий продукт нестиме спотворену інформацію. Щоб фотоінформація не втрачала свого первісного призначення у друкованому виданні фотограф повинен дотримуватися основних правил під час фіксування події, обробки, при публікації.

Олесій Колосов виділяє три компоненти, які характеризують професійну журналістську фотографію:

• Документальність

• Достовірність

• Інформативність.

Документальність фотографії означає, що фотожурналіст отримує зображення реального часу зберігає в архіві чи публікує без змін.

Достовірність передбачає однозначність фотознімка, який повинен так створюватися автором, щоб виключити можливість хибного сприйняття зображення. Існує дві думки про двозначність та однозначність зображення. Загалом фотоапарат фіксує конкретну подію, предмет, людину, відображає те, як все є насправді і не інакше. Виходячи з цього зображення не може бути двозначним. З іншої сторони фотознімки багатозначні. Кожний аналізуючи фотографію асоціативно пов`язує її з набутим досвідом, знаннями, навіть

настрій у той момент певним чином може змінити сприймання побаченого.

Як підтвердження цих слів Гарольд Івенс відомий редактор пише: «читач накладає на фотографію матрицю спогадів, бажань забобонів і, якщо він при цьому переживає якісь емоції, його розуміння конкретної фотографії може бути прямопротилежним до того змісту, який вкладав у неї автор.

Основна функція інформативності, третього важливого компоненту професійної фотографії, нести об`єктивну інформацію, оминаючи суперечливі моменти щодо документальності та об`єктивності зображення. Фотожурналіст повинен пам`ятати, про те, що його професія позбавляє казати неправду, видавати випадкові, нетипові явища за типові, вводити суспільство в оману. (21).

Українські засоби масової інформації активно використовують якісні фото закордонних агенцій. Але в більшості це стосується лише тих видань, що мають фінансову стабільність та високу якість видання. В той час регіональні ЗМІ послуговуються матеріалами інформаційного агентства «Уніан», чи пошуковою системою Googl.

На сьогодні зберігається тенденція до виокремлення фотоілюстрації в окремий жанр новинної журналістики. Фотографія вже не є допоміжним засобом до журналістського матеріалу. Фотознімок набирає рівноправності, однозначності, в порівнянні з текстом. Дає можливість читачеві самостійно аналізувати, робити висновки, осмислити події, привертає увагу людини до друкованої інформації.

Жанри фотографії з`явилися у різні етапи розвитку мистецтва.

Можна назвати кілька походжень жанрів фотожурналістики. Одні з них позичалися вже у сфомованих наук, інші формувалися безпосередньо з виникненням фотожурналістики, і є її надбанням, яким притаманні чіткі особливості фотомистецтва.

Деякі жанри походять від мистецтва, аналоги жанрових структур живопосу: портрет, пейзаж, натюрморт. Щодо жанрової фотографії, то вона зародилася в Росії, являла собою високохудожні зображення життя і побуту простих людей, насичені великою соціальною правдою, передають співчуття до важкої долі царської Росії. Представниками цього етапу розвитку жанрів були Каррік, А. Карелін, та С. Лобовіков.

Багато чого журналістика запозичила у жанрів літератури. Оскільки, література ближча до журналістики, то фотографія за змістом може бути однозначною літературним творам. Давно визначилися ліричні, драматичні, епічні жанри, а фотороботи є не тільки сухим зображенням реальності, а мистецтвом, що потребує насиченості, емоційності і глибини думки, як поема, ода, драма.

Чисто фотографічні жанри народжуються наперетині двох ліній: фотожурналістики й фотомистецтва. Вони не мають подібних в інших науках. Термінологічних понять ці жанри ще не отримали, про те займають особливе місце в журналістиці, стає невід`ємною частиною сучасної фотожурналістики. Наразі вони відносяться до різновиду фоторепортажу. На фоні звичайної інформаційної фотороботи відрізняються образністю, і складають новий жанр. У зв`язку з виникненням все нових видів зйомки, їх чекає подальша класифікація, теоретичне обгрунтування. Поки що не знайшли місця в жанровій системі фотокартини. Наприклад, роботи кореспондентів Дм. Бальерманца «Горе», В. Мастюкова «Біля вічного вогню» передають глибоке узагальнення, роздум і емоційне звучання, так, що знімок набуває меж художнього твору. Це фотографічні шедеври, що мають більшу цінність, як просто новинне фото, та інше значення, ніж картина. Ці знімки фоторепортажів переходять межі живопису, і рамки пересічного знімку в друкованому виданні. Вони стають закінченими творами фотомистецтва, присв`ячені великим творам сучасності, картинам з глибокою психологічною характеристикою героїв, багатоплановою розробкою теми, широким розмахом живописного полотна або тонкими ліричними інтонаціями.

З початку виникнення фотожурналістики різняться думки щодо її жанрології. Кожний з теоретиків пропонує своє бачення класифікації на жанри, і жодна з них не підтверджується як одна існуюча, якою послуговуються в ЗМІ, фотомистецтві, так і не спростовуються всі інші, оскільки теж мають місце у фотожурналістиці. Тож, на сьогодні не має єдиної усталеної класифікації, яку би сприймали усі дослідники і дотримувалися її під час характеристики кожного окремого жанру.

Олексій Колосов у праці «Новий погляд на жанри фотожурналістики», вказує, що систематика сучасної фотожурналістики, яку пропонуюють різні автори дуже розгалужена і різноманітна. Проте, штучне, на думку автора, вичленовування нових жанрів із основних публіцистичних і художніх не додає ясності. (7).

Дослідник пише, що історично склалося три канонічних жанри:

1. фотоінформація;

2. фотопортрет;

3. фоторепортаж.

До фотопубліцистичних автор відносить крім фотоінформації, фотопортрету, фоторепортажу ще фотоетюд, фоторепродукцію та фоторекламу. До непубліцистичних жанрів відносить фоторубрику, фотозаставку, фотоанонс.

Мирослав Максимович вважає, що такі жанри як фотонарис, фотоєтюд, фотозамітка, фоторепортаж практично зникли з газетних шпальт. На думку дослідника варто розглядати лише новинарну, репортажну і частково документальну фотографію. Дослідник стверджує, що цифрова техніка значно полегшила завдання фотографів, які працюють у жанрі новинної фотографії - це щоденна зйомка поточних подій. Цифрова техніка дала можливість отримувати велику кількість зображень, простішою стала підготовка фотографії до друку. Дослідник пише, що фоторепортаж повинен бути розтягненим у часі. "Сьогодні швидкість передачі інформацій, в тому числі й візуальної, вийшла на перше місце, а фоторепортаж вимагає багато часу та витримки від фотографа." (9). Тож, за словами М. Максимовича, фоторепортаж як такий практично зникає із сторінок газет.

А. Коулман у статті «Документальна фотографія. Фотожурналістика і прес-фотографія сьогодні. Питання і відповіді» розрізняє три види фотографій, що зустрічаються у пресі: документальна фотографія, фотожурналістика і прес-фотографія. Першопочатково документальна фотографія і фотожурналістика виконували інформативну Документальна фотографія не може складатися з одного фото, вона передбачає об`ємність, наявність тексту чи мінімальні дані про час і місце зйомки та про зображений об`єкт. Документальні фотографії рідко можна побачити на шпальтах газет, найчастіше вони використовуються у книгах, на виставках, в журналах. Жанр фотожурналістика передбачає розширений формат. Головна форма подачі цих фотографій - нарис, який часто можна зустріти в суспільно-політичних журналах, теж передбачає наявність тексту. Третій вид фотографії за класифікацією А. Коулмана - прес-фоторафія. Специфіка цього жанру - поодинокі фотографії, може бути 3-4 зображення поєднані одним предметом. Прес-фоторгаф не має завдання працювати над конкретним проектом, а швидко продукує найрізноманітніші зображення. Фотограф не контролює зміст тексту, фотографії виготовляються під тиском часу. Проте, якщо дотримуватися повністю такої класифікації, то всі зображення використані у фотожурналістиці є прес-фотографіями, тому, що фотожурналіст на їх створення має обмежений час, подію, протягом якої треба зробити знімки.(8).

Український дослідник Ю. Шаповал розглядає фотографію як складну структуру, виділяючи прикладну фотографію, художню публіцистику, фотоінформацію. Прикладна фотографія - це та у розумінні дослідника, яка не ставить метою мистецьке засвоєння дійсності, а відіграє роль допоміжного засобу в процесі пізнання. "Сюди можна віднести побутову і наукову фотографію. Щодо художньої фотографії, то вона має вплив на естетичні емоції глядача. При створенні художнього зображення фотограф часто не дотримується документальності, використовуючи засоби художнього твору. На відміну фотопубліцистика документально відображує суспільні події. Найважливіша ознака фотопубліцистики - політичне звучання." (19). Дослідник відрізняє знімок, який відносить до фотопубліцистики, від знімка іншого виду, що має риси публіцистичності вибором для знімання важливих соціальних аспектів дійсності й високим творчим рівнем, тобто образністю.

В українській фотожурналістиці не використовуються усі жанри фотознімків, які нам пропонують науковці. Якщо зустрічаються на шпальтах газет, то це лише поодинокі випадки. Найчастіше застосовують фоторепортаж, документальну фотографію та художню. Також фотографії використовують як додаток до журналістського тексту, для його достовірності. Такі зображення в українській фотожурналістиці посідають перше місце.

Класифікації дослідників складні, жанри, які вони пропонують або взагалі не використовуються на практиці, або характерні для певного видання. Інші фотожанри зустрічаються вкрай рідко.

Патрісія Холланд вважає, що у сучасну епоху цифрових технологій фотожанри в газеті часто накладаються один на одного, і їх важко виділити в чистому вигляді. (18).

Можна сказати, що кожний жанр поділяється на підвиди, залежно від того яку тему висвітлює фото. Так, наприклад, фоторепортаж може фіксувати політичні події, спортивні, кримінальні, соціальні, екологічні та фоторепортаж подієвий.

Перед тим як фотографія потрапить в друковані ЗМІ, і її розглядатимуть читачі, обговорюватимуть зображене, вона проходить великий шлях від фіксування події до подачі певному адресату. Поділ фотографій за жанрами є важливим для кращого розуміння, ефективної комунікації між всіма працівниками. Фотокореспондент повинен знати, яке зображення потребує від нього редактор, журналіст, який цю фотографію використає до свого матеріалу. І чи підходить в загальному для видання.

Важливим при розміщені фото у газеті є підпис. Ще у 1970 роках, під фотографіями в газетах не вказувалося ім`я фотографа. З однієї сторони, можливо, це не вважалося за непотрібне, або й самі фотографи не хотіли вказувати своє авторство, через те, що навіть найкращі фото дуже погано піддавалися відтворенню, були досить неякісними.

Мішель Картер, спеціаліст інформаційного агентства в США, вважає, що під кожною фотографією має бути підпис. Саме під фотографією, а не на звороті, чи чорним текстом на сірому фоні кадру. Ставити підпис на фотографії - це те саме, що ставити один текст на інший. Фотографія не декоративний, а змістовий елемент.

Найбільшою помилкою дизайнерів газети вважається підпис під фотографією, який пояснює не фотографію, а може бути використаний як заголовок. При такому оформленні читач не має сенсу читати статтю докладно, якщо про головне він дізнався із інформативного підпису до фотографії, заголовку, підводки, вставки і фотографії. Зображення повинні захопити читача, «кинутися в очі» підпис інтригуючий, простий і цікавий, написаний в теперішньому часі. (2).

Дослідник фотографій Юрій Шаповал розрізняє такі різновиди підписів:

• Інформаційний коментар.

• Коментар-роздум.

• Полемічний коментар.

• Сатиричний коментар.

Проте на практиці рідко зустрінеться полемічний та сатиричний коментар, і найбільше - інформаційний коментар, який описує те, що читач має побачити на фото. (19).

3. Фотожанри на сторінках друкованого видання "Погляд"

Досліджуючи фотографії за жанрами у різних друкованих ЗМІ, варто зазначити, що не існує єдиної класифікації, якою би послуговувалися всі дослідники й практики. Газетна фотографія - це перш за все інформаційно наповнена картинка, і може подаватися в найрізноманітніших жанрах фотомистецтва.

Видавнича медіа-група «Від і До» бере свій початок з 1998 року, з часу, коли було розпочато видання першого на Буковині іншого рекламно-інформаційного видання - газети «Від і До». Медіа-група «Від і До» на сьогодні представляє 4 газети, одна з них «Погляд», фотографії якої є предметом дослідження даної роботи. В кожному номері газети приблизно подається 40-50 фотографій, висвітлених у різних жанрах. Автори фотографій - фотокореспондент Ілля Пероган, подані фото прес-служби обласної ради, фото з архіву та фото авторів статті, фото з міліції надані в газету О. Максимюк. У роботі досліджувалися фотографії за 2011 рік. Переглянувши видання та проаналізувавши фотоматеріали можна зробити наступний висновок:

Найбільше в газеті використовуються фотографії в жанрах

1. Репортажу (див. Додаток «Кому потрібні сільські дороги». Цей жанр найкраще може візуально підтвердити і переконати читача в тому, що написано в журналістському матеріалі, оскільки він передає поетапність процесу, події, проблеми.

2. Портрету (див. додаток «Україна витрачає на Януковича як на цілу область» та «В Україні хочуть ліквідувати два міністерства».) Цей жанр найчастіше поєднують з інтерв`ю.

3. Фотопейзаж як зображення краси природи не часто, точніше майже не використовується сучасними ЗМІ. Місто наповнене шумом, хаосом, мітингами, заторами на дорогах, що й називається міський пейзаж. (див. додаток «Поранили головного тренера «Буковини» Зайця», "Хакери розкрили деталі земельної реформи України".)

4. Кадри з фільмів, фотографії картин. Ці фотографії не є творчістю фотокореспондента, що працює у виданні, а вже готовим матеріалом, використаним до певної статті. Такі фотозображення подаються і на сторінках газети «Погляд». (див. додаток «Канадці знімуть документальний фільм про мера Чернівців».)

5. Художнє фото. Зазвичай, газетні фотографії несуть важливу інформацію до матеріалу, це документальні зображення. Проте, часом періодичні видання подають художні фото, вони можуть бути доповненням до статті, на одну й ту ж тему, чи не має інформаційного змісту, асоціативно пов`язується з текстом. (див. додаток «31 липня оголошено Днем жалоби за гірниками». Головне, гарно подати об`єкт, під цікавим кутом зняти подію, предмет. (див. додаток «На вихідних у Чернівцях дощитиме».)

6. Фотофакт - знімок, який був зроблений на місці події і є підтвердженням певних фактів. Не потребує коментування. У підписі вказують час, місце та обставини за яких було зроблено фото. (22) Приклади фотофакту наведені у додатку.

7. Фото архітектури. Фотографування архітектури нерідко використовується в її прикладному значенні. Це означає, що за допомогою фотографічної техніки створюються репродукції будівлі, необхідні як документ, або пам`ятне зображення. Коли об`єктом зображення є сама будівля, для фотографа важливо особливо ретельно зберегти і детально передати всі її архітектурні форми, об`єми, контури, деталі, матеріали, кольори. (22) (див. додаток "На фестивалі комедій чернівчан нагород не дісталося").

8. Фотонарис - жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, окреслюючий основні етапи її долі, кола проблем, що постають перед нею. Нарис може створюватись про колектив, спільність людей, про проблеми, що постають перед ними, їх вчинки, подорожі. Звідси й різновиди фотонарису: портретний, проблемний, подорожній. (22) Один із таких різновидів фотонарису поданий у додатку - "У Чернівцях водій тролейбуса закрив двері перед носом ветерана".

9. Фотозамальовка - це сцени з повсякденного життя, пильна увага до людини, поглиблена в її внутрішній світ, психологічна точність її характеристик, м`які інтонації, посмішка, смуток, гумористичні, а деколи і сатиричні аспекти, особлива щирість оповідання і в той же час можлива соціальна загостреність сюжету - такі особливості знімків, які за аналогією з живописом називають жанровими замальовками (фотозарисовками) або жанровими фотокартинами. (22) Приклад фотозамальовки наводимо в додатку - ("До вихідних на Буковині 30-градусна спека".)

Висновки

Фотожурналістика сьогодення - це віддзеркалення буденного і святкового, новинного й відомого. За допомогою фотографії можна вловити важливі життєві миті. Фотографія схоплює найцінніше з того, що відбувається. Наші емоції, переживання, захоплення, події, які об`єднуюють нас з друзями, родичами, суспільством. Події світового масштабу, чи регіонального. Спочатку це будуть лише фотографії сьогодення, а завтра - вже історія, яка підтверджується достовірними візуальними документами. Завдяки фотографії людство може збагнути цінність і неповторність кожної хвилини. Фотографія зупиняє час, зберігає і увічнює об`єкт.

Фотожурналістика займає вагоме місце у сучасній журналістиці, водночас разом з нею набуває значення рівності, таким чином, починає розвиватися як окрема наука, диктує новаторські рішення в представленні суспільству нової інформації. Фотографію використовують у сучасних ЗМІ для ефективнішого сприйняття і запам`ятовування журналістського матеріалу. Через фотографію подію можна яскравіше представити, ніж через слово. Хоч зображення доповнює й підсилює зміст матеріалу, бувають такі випадки, коли фотографія настільки значуща і екпресивна, перебирає на себе головну інформуючу роль, що стаття до неї є доповненням. Фотографія, якій непотрібні слова, це знімок, що повністю передає смисл події, катастрофи, війни, все те, що сприйняв, і що пережив автор настільки відображено, що можна зрозуміти без коментаря.

Фотожурналістика і надалі активно розвивається, народжуються все нові і нові жанри, в деяких країнах в друкованих ЗМІ вже практикують використання фотографії як головного інформаційного джерела, глядачі на свій розсуд можуть визначити ставлення до події, до людей, і до теми, висвітленої зображенням. Етапи розвитку і застосування фотографії розкрито в першому розділі: «Виникнення фотожурналістики як нового виду інформування суспільства». Історичний шлях від виникнення фото - винаходу французьких науковців, від першого застосування в газеті, і до зміни сучасних фотознімків завдяки цифровій техніці. Розділ 2. «Використання фотографії у різних жанрах як додатку до статті, та як окремого матеріалу» представляє класифікацію фотографії на жанри різних науковців, важливість жанрів при застосуванні зображень в періодиці. Третій розділ "Фотожанри на сторінках періодичного видання "Погляд". В цьому розділі ми розглядаємо фотожанри газети "Погляд", важливість присутності різноманітності жанрів в одному номері, та фотографія як самостійний матеріал або як додаток до авторського матеріалу.

Крім основних фотожанрів, які виділяють дослідники, на шпальтах газети "Погляд" часто подаються фотофакти. До таких зображень не подають розгорнуті статті.

Використана література

1. Ахламов В. За что не любят папарацци // Профессия -- журналист. -- 2008. -- № 11. -- С.35-37.

2. Валуенко Б. Архітектура книги. - К.: Мистецтво, 1976. - с. 19.

3. Воронин Н. Портрет на фоне новостей: характер образности в фотожурналистике // Вестник Моск. ун-та. -- Сер.10. -- Журналистика. -- 1994. - №6.

4. Дизайн периодических изданий // Под ред. Э.А.Лазаревич. -- М., 2001. -- С.56-59.

5. Зонтаг С. Взгляд на фотографию // Мир фотографии. -- М., Планета, 1998. -- 329 с.

6. Картер М. Современный дизайн газет. -- М., 2008. -- 125с.

7.Колосов. А Новий погляд на жанри фотожурналістики // Андрій Колосов// науково-культорологічний журнал. -2007 № 8 (153).

8. Коулман А. Документальная фотография, фотожурналистика и прессфотография сегодня. Вопросы и ответы // Фотограф. -- 2003. -- 4 мая.

9. Максимович М. Фотоілюстрація у газеті: критерії, тенденції, перспективи / Мирослав Максимович // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. - Випуск 26.

10. Нери Г. Фотожурналистика сегодня // Фотограф. -- 2009. -- 8 июня.

11. Репкова Г. Новое время: Как создать профессиональную газету в демократическом обществе. -- К., IREX Про Медиа // Украина, 2002. -- 450с.

12. Рэнделл Д. Универсальный журналист. -- М., 2010. -- 198 с.

13. Сміт Ю. Фотожурналистика. Воспоминания., 2008.

14. "Погляд" № 39, 41, 43,48, 52 2011.

15. Сандберг Ф. Дизайн и верстка газеты. Пять простых шагов к совершенству // Pro Media. -- 2009. -- 16 мая.

16. Тертычный А. Жанры периодической печати: Уч. пособие. -- М., 2000. -- 340 с.

17. Трачун. О. Фотографія в Україні 1839-2010 роки. - Харків, 2010 роки. - с.216.

18. Холанд П. Фотожурналистика. прямое обращение к взгляду?. Фотография и пресса. // Медиа. Введение: Учебнык для студентов вузов, обучающимся по гуманитарно-соцыальним спецыальностям и специальностям "Св`язи с общественностью" и "Реклама" / За редакцією. А. Бриггза, П. Кобли. - переклад Ю. Никуличева. - М., 2010.

19. Шаповал Ю. Фотопубліцистика в періодичній пресі: питання специфіки, теорії жанрів і майстерності. - Львів: Вища школа, 1977.

20. Савончак В.Я. Зображальна журналістика: Фотографія. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2011.

фотожурналістика газета стаття періодичний

Додаток

Головна «Бізнес». 09:09 (29.10.2011)



Хакери розкрили деталі земельної реформи України

Згідно з проектом земельної реформи, одна сім'я вже з 2012 року зможе стати практично власником декількох сіл

Книга, у якій детально розписується запуск ринку землі з 2012 року, була "злита" невідомими особами з комп'ютерів Держземресурсів ще до прийняття земельної реформи.

У четвер, 27 жовтня, заступник голови Верховної Ради Микола Тимченко оприлюднив на брифінгу цікаву інформацію. З його слів, всі губернатори і мери міст отримали з Києва книгу під назвою "Земельна реформа в Україні: 100 запитань і відповідей". В якості передмови в ній розміщені вступні слова президента Віктора Януковича та міністра агропрому Миколи Присяжнюка.

Але найцікавіше в цій брошурі криється у сотні відповідей, в яких чиновникам на місцях детально розписали як, в якому обсязі, за скільки і коли починати продавати землі сільгоспризначення - вже з 1 січня 2012 року.

В принципі, все повністю відповідає тексту урядового проекту закону "Про ринок землі" (№ 9001-1) від 19 липня 2011 року. З однією тільки поправкою - зазначений законопроект не пройшов ще навіть і першого читання, будучи розглянутим тільки профільним комітетом.

При цьому, в комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин його сприйняли далеко не позитивно. У висновку, підписаним головою цього комітету регіоналом Григорієм Калетником можна знайти не одне і не два зауваження на адресу "дітища" Присяжнюка.

Зокрема, в законопроекті Кабміну прописано, що гранична максимальна площа ділянок для ведення товарного сільгоспвиробництва у приватній власності однієї особи не може перевищувати 2100 га. Одночасно, у профільному комітеті зауважили, що середня площа сільгоспугідь однієї сільради складає близько 2400 га., що неминуче призведе до ситуації, коли одна сім'я може стати власником всіх земельних масивів багатьох сільрад. А, зрештою, і до швидкого вимирання сіл.

Висновок же Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради і зовсім закінчується пропозицією направити документ після прийняття за основу не на друге, а на повторне перше читання.

І, тим не менш, брошуру з 100 відповідями дійсно розіслали по регіонах. Голова Державного агентства земельних ресурсів України Сергій Тимченко підтвердив наявність брошури в регіонах, але заявив про те що "злив" інформації є спланованою провокацією, спрямованою проти чинної влади і проти земельної реформи зокрема.

Він прямо сказав, що книга на руках регіональних чиновників є "зливом" з комп'ютерів Держземресурсів. Зі слів Тимченко, його відомство дійсно готувало документ, але на випадок прийняття закону. І, власне, цей текст, - в електронному вигляді, - хтось із агентства комусь "злив".

Як повідомлялось, виходячи з ціни одного гектара у 20 тисяч гривень, загальна вартість земель сільськогосподарського призначення в Україні становить 560 мільярдів гривень.

tsn.ua



З 21 до 30 жовтня у Чернівцях тривав фестиваль комедії "Золоті оплески Буковини"

Кращою виставою визнали виставу львівського театру імені Заньковецької

Тривали "Золоті оплески Буковини" 10 днів, за які чернівчани мали змогу подивитися 11 вистав українських та зарубіжних колективів. Свої комедії у рамках фестивалю представляли два чернівецькі театри (муздрамтеатр імені Кобилянської та театр-студія "Голос"), проте жоден не був відзначений в номінаціях фестивалю. Перемогу здобула вистава львів'ян, поставлена за автобіографічним кіносценарієм Івана Миколайчука. До слова, режисером спекталю-переможця був голова журі фестивалю - Вадим Сікорський. Звання народного театрального критика отримали методисти Вижницького районного будинку народної творчості і дозвілля. А найактивнішим глядачем фестивалю став лікар Андрій Бочаров.

Урочисте нагородження відбудеться у театрі 6 листопада під час святкування 80-річчя колективу театру. Вхід вільний.



У Чернівцях водій тролейбуса закрив двері перед носом ветерана

Головна «Новини Чернівців»

17:17 (04.05.2012)

Фото Іллі Перогана

Водій бачив, що ветеран підходить до дверей, але закрив двері і рушив

3 травня після зустрічі ветеранів один із учасників зібрання впродовж години не міг добратися додому. Весь цей час чоловік очікував громадський транспорт на зупинці. Коли тролейбус під'їхав, водій бачив, що ветеран підходить до дверей та не дочекавшись, щоб той зайшов, закрив двері і рушив.

Ображений чоловік поскаржився на дії водія.

За словами секретаря Чернівецької міськради Віталія Михайлішина, того дня провели зустріч із перевізниками. Водія тролейбуса, який так вчинив із ветераном, покарали. Його на місяць позбавили права керувати громадським транспортом та перевели на іншу роботу в тролейбусному парку.

В.Михайлішин зазначив, що у Чернівцях громадський транспорт буде возити усіх пільговиків, ветеранів та пенсіонерів безкоштовно.

- Безкоштовне перевезення в громадському транспорті для пенсіонерів буде з 10.00 до 16.00, або з 11.00 до 17.00, - зазначив В. Михайлішин. - Наразі вирішуємо це питання з перевізниками.

Ольга Максимюк

До вихідних на Буковині 30-градусна спека