Розвиток фінансово-економічної термінології

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Історія творення української фінансово-економічної термінології

1.1 Становлення української фінансово-економічна термінології XI-середина XIX ст

1.2 Розвиток української фінансово-економічна термінологія другої половини XІX-поч. XX ст

1.3 Українська фінансов-економічна термінологія в 20-ті роки XX ст

1.4 Розвиток української фінансово-економічної термінології 30-ті-кінець 80-х рр. ХХ ст

1.5 Українська фінансово-економічна термінологія 90-тих років ХХ ст. - поч. ХХІ ст

Розділ 2. Особливості творення української фінансово-економічної термінології

2.1 Шляхи та способи формування української фінансово-економічної термінології

2.2 Морфологічний та морфолого-синтаксичний способи творення української фінансово-економічної термінології

2.3 Запозичення в українській фінансово-економічній термінології

Розділ 3. Сучасні проблеми української фінансово-економічної термінології

3.1 Проблеми іншомовних запозичень

3.2 Словотворчі особливості сучасної української фінансово-економічної термінології

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

У зв'язку з набуттям українською мовою на початку 90-х років ХХ ст. державного статусу виникла нагальна потреба подальшої розбудови власне української термінології, стандартизації наявних у ній одиниць і вивчення умов їх функціонування в різних мовних ситуаціях.[3.5.]

Питання теоретичних проблем термінознавства, походження та розвитку окремих терміносистем, особливостей функціонування термінів розглядалися у працях Г.О. Винокура, О.О. Реформатського, Д.С. Лотте, О.С. Ахманової, М.М. Баскакова, Т.С. Канделакі, П.Й. Горецького, В.П. Даниленко, В.М. Лейчика, О.В. Суперанської. Новітні вітчизняні теоретичні дослідження представлено в розробках Комітету наукової термінології при НАНУ, відділу термінології Інституту української мови НАНУ, працях Т.І. Панько, Л.М. Полюги, І.М. Кочан, Г.П. Мацюк, Л.О. Симоненко, О.О. Тараненка, Б.П. Михайлишина та ін.

Необхідність детального вивчення української термінолексики зумовлюється тим, що, по-перше, сучасна вітчизняна термінологія є ще не досить глибоко досліджена, по-друге, існує потреба багатоаспектного аналізу всіх складників лексичної системи української мови, дослідження особливостей їх структури, взаємозв'язків та функціонування.

Актуальність теми. Сучасні фінансовов економічні терміни - об'єкт, що привертає увагу й інтерес кожного, починаючи від пересічної особистості, яка щоденно отримує значну кількість інформації економічного змісту, часто з використанням запозичених понять, і закінчуючи фахівцями, професійно пов'язаними з цією термінолексикою. Незважаючи на ряд праць про фінансову економічну термінологію, все ще існує чимало проблем, які потребують детального і всебічного висвітлення. Актуальність теми визначається необхідністю поглибленого вивчення комунікативно-стилістичного функціонування економічних термінів з метою подальшої їх стандартизації й кодифікації. Дослідження саме такого типу є позитивною тенденцією для всієї термінології в цілому, оскільки найменш вивченою залишається саме проблема функціонування фінансово економічних термінів у текстах різного типу (у нашому випадку - це особливості їх вживання в публіцистичних текстах).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження фінансово економічної термінології її розвиток, становлення та функціонування в сьогоденні. Виходячи з поставленої мети, в курсовій роботі було поставлено такі завдання:

- уточнити й доповнити зміст та обсяг понять «економічний термін», «професійна та жаргонна лексика»;

- розглянути лексикографічний стан у галузі економічної термінології в діахронічному аспекті;

- проаналізувати ступінь адекватності використання певних економічних термінолексем сучасними друкованими виданнями;

- розробити класифікацію вживаних у сучасній публіцистиці економічних термінів та проаналізувати кожну з виділених груп, об'єднаних загальносемантичними характеристиками, спільністю контексту;

- дослідити семантичні перетворення, що відбуваються в економічній термінології під впливом публіцистичного контексту, втрату спеціальними одиницями специфічних особливостей слова-поняття.

Предмет дослідження становить сучасна економічна терміносистема. Об'єктом дослідження є її комунікативно-стилістичне функціонування в сучасних українських періодичних виданнях.

український фінансовий термінологія запозичення



Розділ 1. Історія творення української фінансово-економічної термінології

1.1 Становлення української фінансово-економічна термінології XI-середина XIX ст.

Лексика, пов'язана з економічним розвитком України, із внутрішньою і зовнішньою торгівлею почала формуватися ще у давньоукраїнський період на основі спільнослов'янських коренів -куп-, -мін- та інших (купити, куплений, міняти, продавець, продажа). Процес подальшого становлення лексики зумовлених економічними і торговельними відносинами, здійснювався переважно на базі тих елементів, які українська мова успадкувала з праслов'янської.

У XIV-XV ст. основу засобів вираження понять, пов'язаних з економічним станом країни, торгівлею у ній, становили слова, успадковані з давньукраїнської мови. На означення торгівлі як процесу виступає в зазначений період одне головне дієслово в різному графічному оформленні: торговати, торгувати, торгуватъ та ін. У сфері дій, пов`язаних з купівлею-продажем використовувалися похідні утворення від давніх спільнослов`янських коренів -да- та -куп-: продавати, продати, продати, запродати, купити, коуповати, закоупити, покупити та ін. Як загальні назви людей, які займалися торгівлею, послідовно виступають такі номени: купець, купец, торговець. Серед назв на означення торговця, що спеціалізувався на продажу окремих товарів, раніше від інших фіксується слово коръчмитъ «власник корчми, корчмар». Посередник, який фігурував під час купівлі-продажу мав назву барышникъ. Це слово було також уживано у східнослов`янських мовах, але у значенні «прибуток» або «дохід». Пізніше воно вживається як назва для посередника при купівлі-продажу коней.[1.2]

Унаслідок нових міжетнічних контактів на торговельно-економічному рівні в українській мові XIV-XV ст. почали функціонувати запозичені слова, переважно з романських і германських мов через посередництво старопольської і старочеської мов, напр.: гандель, ринок, крам. Вони стали також базою для творення нових слів даної групи.

У пам'ятках XIV-XV ст. на означення одноразових операцій у сфері обміну вживалися лексеми міна, отміна, проминінїє. Об`єкт торгівлі позначався переважно словом товаръ, яке протягом віків зберегло свою семантику та у цьому значенні вживається також у сучасній українській мові. На позначення місця торгівлі використовували найчастіше два слова: торг і ринок, пізніше - ярмарок. Спеціальні частини торгу, або самостійний спеціалізований торг, означався словами: клітка, торговая клітка.

На позначення певної кількості грошей з XIV ст. відоме слово сума, джерелом якого є латинське «suma», засвоєне через німецько-польсько-чеське посередництво.

Для називання порушення обов`язків, узятих сторонами під час купівлі- продажу, в діловій писемності ХIV-XV ст. можемо знайти терміни- словосполучення: куплю рушити, рушати мену. Звичайно також поряд із уведеними номенами були створені вирази на означення гарантії та гарантів від можливого порушення попередніх торгових угод між сторонами та назви різних закладних операцій: завъски поставити «заплатити, дати заставу, заклад, завдаток», заставит, заложити «віддати в заставу», залог, застава, зарука «застава, заставлені речі», заставу визволити «викупити заставлені речі» та ін. У значенні «застава, заклад» вживалося також слово рука.

Стосовно засобу вираження відносин грошових зобов`язань кредитування та його умови, орендування, грошові розрахунки тощо широко вживалися наступні лексичні одиниці: лихва «процент від позичених грошей», «заняття лихварством», позиченіє, позиченьє, позичьє «позика, позичений предмет», позичити, позичати «надати в кредит що-небудь», лихва примножила «збільшилися проценти за позику», долгь «борг, боргове зобов`язання», винен, виноватъ, виноватиї, виновати, должен «зобов`язаний сплатити борг кому- небудь», поплаток «грошовий податок», поплати, окупъ «викуп», личба «рахунок, а також платіжна вартість грошової одиниці», личити «рахувати, а також вираховувати», дати лихву «дати фінансовий звіт», висумовати «вирахувати», наложити «витратити» тощо.

Рух коштів у процесі товарно-грошового обміну знаходить вияв у словах- термінах: доходъ, ізискъ, приход «прибуток, доход», видатки, витрати. Ці слова, з певними жанрово-стильовими обмеженнями, активно використовуються як складові спеціальних терміносистем, так і в побуті у сучасній українській мові. Вищенаведені терміни збереглися в сучасному вжитку завдяки тому, що як нормативні зазнали певну фонетичну трансформацію, ввійшли до складу економічної термінології наступних етапів розвитку української мови.

Результати досліджень економічної термінології свідчать про паралельне вживання у XV столітті спільнослов`янського слова цъна та терміну коштъ, засвоєного через чесько-польське посередництво, які виражають грошову вартість. З часом сфера вживання слова коштъ розширюється та змінюється в наступному періоді історії української мови.

1.2 Розвиток української фінансово-економічна термінологія другої половини XІX-поч. XX ст.

Протягом XVІ-XVІІІ ст. в українській мові продовжують вживатися терміни та утворення давньоруської мови та староукраїнської ділової писемності, засвідчені пам'ятками давньоукраїнського періоду і XIV-XV ст. З поступовим розвитком суспільства та мови в сфері торгово-економічних відносин також виникають нові слова, котрі утворилися на ґрунті української мови та на основі спільнослов'янської лексики: купецтво, купованьє, перекупникъ, перекупницство, подкупне, подкупца.

Міжнародні економічні зв'язки українських земель зумовили появу нових запозичень, переважно із західноєвропейських мов і східних мов (найчастіше з польської, а з початку XVIII ст. - російської мов), напр.: квота, шинкь. На їх базі формуються нові торгово-економічні терміни, напр.: шинковати, шинкованьє, шинковний.

У досліджуваний період основу лексики у сфері торгово-економічних відносин складають уживані раніше терміни на означення торгівлі як продажу (торговати, продавати та купувати) і похідні від них слова. Таким чином, крім основного слова торговати в текстах фіксуються слова приторгувати «мати додатковий прибуток від торгівлі», сторгувати, спродать, випродати, купчити «займатися торгівлею», описові конструкції типу: торгом се обиходити «торгувати», також з'являються нові утворення з різною семантикою, які вживалися у сфері торгівлі та близькій до неї галузі: закуплене «купівля», перекупницьтво «торгівля», прикуп «куплені речі».

Серед назв торгівлі як заняття поряд із засвідчуваними на попередніх етапах історії давньоруської та староукраїнської мов в різному графічному оформленні автохтонними назвами торг, торговля фігурує і запозичене гандель.

Протягом XVI-XVIII ст. з'являються, крім основних, раніше вживаних, і нові спеціальні назви окремих галузей торгівлі, такі як: вишинкъ, шинкъ з «schenken» - «наливати, продаж вина, хмільних напоїв на розлив». Ці слова у формі шинок пізніше закріпилися на означення приміщення для торгівлі цими напоями. Від слова шинокъ утворилося ряд похідних слів: шинковати, шинкованьє «продавати хмільні напої».

Виникають слова на означення тимчасового заняття купівлею-продажем: ярмаркувати. Для відтворення розвитку нових торгово-економічних відносин з'являються нові терміни для називання способу ведення торгівлі: гуртом «оптова торгівля», на раздробъ «роздрібна торгівла». [5.3]

Лексична система вираження боргово-кредитних відносин (винен, болгъ, болжникъ, личба, лихва та ін.), яка була широко представлена в староукраїнських пам'ятках попереднього періоду, продовжує своє вживання та набуває дальшого розвитку: боргъ «кредит», депозитъ, депозиторъ, експенсъ «видаток», задолжитися, заплатити, заплата, заплатка, платъ, оранда «оренда», позика, позичка, позичальник «кредитор», визичити «позичити», рандаръ «орендатор» та інші.

Не менш важливими у сфері фінансово-кредитних термінів є слова, що виражають систему грошово-платіжних розрахунків. Так, поряд з готовиї гроші, сума та ін. вживаються слова і словосполучення решта «частина грошей, що залишилася несплаченою», індепозитъ «сума грошей, віддана на зберігання» та інші

У зазначений період продовжують своє функціонування у фінансово- кредитній лексиці утворення на означення гарантій торговельних угод та їх юридичного оформлення: застава, заклад, завдаток, зарука та інші.

У другій половині XVII ст., за свідченнями вчених, завдяки зміцненню внутрішнього ринку та розширенню торгівлі в Україні, дійшло до встановлення єдиного мита замість чисельних дрібних зборів. Пам'ятки цього періоду фіксують такі слова з термінологічним значенням: гроші, кредиторъ, обмитити, подужне, поколодне, рубль, спашне, шаг та інші.

Українська економічна лексика XVIII ст. розвивалася на базі успадкованого фонду XVII ст., прикладом чому можуть, зокрема, бути наступні терміни: гандлюючий, зраховать, клеймовать, коутъ, розквътатись, реестрикъ.[5.5]

У цілому протягом XVI-XVIIІ ст. в українській писемності спостерігається процес стабілізації засобів вираження понять, пов'язаних з торговельно- економічними відносинами, вироблення фінансово-економічної термінології на основі автохтонних лексико-словотворчих ресурсів і засвоєння іншомовної термінології.

На становлення закономірностей тієї чи іншої термінологічної системи, її організацію, вироблення певних засад, стандартизацію та розвиток галузевих термінологій впливає багато факторів. Серед найважливіших є історія та розвиток певної країни й, відповідно, національної мови, як засобу комунікації, акумуляції накопиченого досвіду, транслятора та передатчика його наступним поколінням, віддзеркалення рівня розвитку культури, науки та техніки, зрештою, усього суспільства. Процеси, які відбувалися в Україні протягом XVIII-XIX ст., завдали відповідних змін й у формуванні фінансової термінології. Із розширенням міжнародних стосунків України у ХІХ-ХХ ст. збільшується кількість запозичених термінів з інших мов: аванс, авізо, акцепт, акциз, біржа, бухгалтерія, бюджет, валюта, вексель, дебет, депозит, емісія, інвестиції, інкасо, капітал, квота, кредит, пеня, такса, тариф, штраф, чек та ін.

Відповідно до позамовних та власне мовних факторів в історії формування української економічної термінології виділяють такі основні етапи: 1) ХІ - середина ХІХ ст., 2) друга половина ХІХ - поч. ХХ ст., 3) 20-ті роки ХХ ст., 4)30-ті- кінець 80-х рр. ХХ ст., 5) 90-ті роки ХХ ст. - поч. ХХІ ст.

1.3 Українська фінансов-економічна термінологія в 20-ті роки XX ст.

В усіх сферах української економічної термінології (особливо фінансово- банківській) чи в термінології інших наук найбільш продуктивними і сприятливими були 20-ті роки ХХ ст. Протягом цього періоду було створено та вийшло друком 4 підручники з фінансової науки, 4 збірники «Праць комісії для виучування фінансових справ» за редакцією акад. Л. М. Яснопольського ті лекційні курси для студентів економічних спеціальностей (професорів П. П. Мігуліна, О. М. Анціферова, М. Соболєва, М. Мітіліно і П. Л. Кованька та ін.). Терміни фінансово-банківської термінології увійшли також до «Короткої банківської й комерційної енциклопедії» за редакцією О. Полоцького (1926 р.) і до 5 термінологічних словників: «Практичного російсько-українського словника ділової мови» (1926 р.), «Короткого російсько-українського технічного словника фінансових термінів для вжитку співробітників Губфінвідділу» (1924 р.), словника-довідника А. Гіршеля і Д. Ріна «Українська мова в бухгалтерії та статистиці» (1926 р.), «Російсько-українського словника банкового діловодства» за редакцією В. Орловського та І. Шелудька (1925 р.) та проекту «Словника економічної термінології» за редакцією Г. Кривченка та В. Ігнатовича (1930 р.).

1.4. Розвиток української фінансово-економічної термінології 30-ті-кінець 80-х рр. ХХ ст.

У 30-х роках через певні суспільно-політичні чинники розвиток української наукової термінології був призупинений. Наслідками зазначеного було згортання політики українізації, ліквідація Інституту української наукової мови, видання у 1933-1935 рр. Термінологічних бюлетенів, ліквідація Української господарської академії в Подєбрадах (1935 р.). Було зруйновано усі самостійні наукові традиції творення й унормування української термінології фінансів, а їх розвиток призупинено. До української термінології почали бурхливо проникати російські терміни фінансів та кредиту. У період радянської тоталітарної системи не вийшло жодної праці, присвяченої фінансово-банківській або кредитно-банківській термінології. Уся українська фінансова наука була практично знищена та отримала ярлик «буржуазної».

Фактично протягом декількох десятиліть ніхто серйозно не займався теоретичними проблемами фінансів та кредиту. Не було потреби: суспільство законодавчо проголосило про побудову першої в світі держави без податків. У наукових розробках українських дослідників відзначено, що у досліджуваний період стан українських галузевих термінологій відбивають тільки двомовні перекладні словники. Створення та видання словників наприкінці 50-х років та на початку 60-х рр. було покладено на Словникову комісію (1957 р.). Комісія запланувала видання 18 словників російсько-українських та українсько-російських. У наступному періоді, протягом 50-х - 80-х рр. ХХ ст., науковці відновили та розпочали роботу в галузі української термінології та термінографії. У цей час починає розвиватися системний комплексний підхід до вивчення термінології та започатковуються дослідження окремих терміносистем.

1.5 Українська фінансово-економічна термінологія 90-тих років ХХ ст. - поч. ХХІ ст.

За володіння М. Хрущова, українська економічна термінологія не зазнала якісного зростання. У зв'язку з тривалим використанням російськомовної наукової літератури відбулося витіснення української фінансово-кредитної термінології із наукової, освітньої та професійної сфер. Найбільше відобразилася українська термінологія в російсько-українських словниках та частково в тлумачному «Словнику української мови» в 11-ти томах.

Важливим явищем тієї доби став вихід у світ «Російсько-українського словника соціально-економічної лексики» С. А. Воробйової та Т. К. Молодід (1966 р.), який містить 20147 слів та словосполучень, і найліпшим способом відображає стан тогочасної української фінансово-економічної термінології, тому що велику частину в ньому займають слова та терміни, що стосуються економічної, фінансової, банківської та бухгалтерської сфер. Зазначений словник відображає «нормалізацію» української економічної термінології у зв'язку із загальними тенденціями в розвитку тодішньої термінології, а саме: вилучення українських термінів та їх заміну кальками з російської мови або запозиченими термінами: акційник - акціонер, акційне товариство - акціонерне товариство, асигната - асигновка, добуток гуртовий - доход валовий, зиск - прибуток, зисковність - прибутковість, убезпечення - страхування, уторг - виручка, векселедержець - векселедержатель, позикоємець - позикодержатель, відсоток - процент, державна скарбниця - казначейство, обігові кошти - оборотні засоби. Таке калькування через російську мову було характерним для тодішньої доби.

За останні 60-х років у словникарстві виникла традиція: український термін подавати у словнику на другому місці за калькою або ж його взагалі не наводити.

У фінансово-економічній термінології вживалися також власне українські терміни та запозичення: державна скарбниця і казна, банкрутство і банкротство, оборотність і обіговість, безстроковий вклад і безтерміновий вклад тощо. Але на практиці ці терміни були витіснені вживанням російських запозичень. Українська економічна термінологія у цей період функціонувала недостатньо, а усі наукові дослідження з фінансів та кредиту публікувалися російською мовою.

Отже, українська економічна термінологія 30-х - 80-х років ХХ століття характеризується послабленням термінотворення, звуженням сфери функціонування. Основними шляхами творення наукових найменувань у фінансово-кредитній сфері стали калькування та запозичення з російської або через її посередництво з інших мов. Розвиток української фінансово-кредитної термінології внаслідок дії позамовних чинників відбувався під значним впливом і за зразком російської фінансово-кредитної термінології, що не сприяло її систематизації та унормуванню і певною мірою зумовило її сучасні проблеми.



Розділ 2. Особливості творення української фінансово-економічної термінології

2.1 Шляхи та способи формування української фінансово-економічної термінології

Термінна номінація, тобто процес найменування спеціальних понять науки і техніки, є цілеспрямованим творчим процесом. Утворення термінів відбувається свідомо, з прагненням до чіткої системи. Терміни виникають у професійному середовищі і вживаються лише у термінній функції. Для створення нового терміна можуть бути використані різні мовні засоби, а вибір оптимального способу номінації - складний процес: його визначають об'єктивні та суб'єктивні моменти, зовнішні та внутрішні чинники.

Терміни, як і інші пласти лексики, можуть виникати на базі наявних слів і коренів літературної та діалектної лексики. Але процес термінотворення має низку рис, що відрізняють його від творення слів загальновживаної лексики. Для виникнення терміна необхідна чітка дефініція, чого не потребує нова одиниця загальновживаної лексики. Термінотворення має у своєму активі різноманітні словотворчі засоби.

До складу власне української термінології зараховують не лише номінації, утворені від питомих твірних основ, а й слова, утворені за допомогою українських афіксів від запозичених твірних основ. Наприклад, терміни кредит (лат.), біржа (нім.), реклама (фр.) - запозичені з указаних мов, але похідні від них терміни: кредитування, біржовий, рекламувати та багато інших є власне українськими. Для позначення наукових понять застосовують і словосполучення: достроковий платіж, зовнішньоторго- вельний баланс, незбалансований інвестиційний портфель.

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Джерелами її поповнення є використання:

1) вторинної номінації (термінологізація або ретермінологізація);

2) наявних у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого- синтаксичний способи);

3) словосполучень (аналітичний спосіб);

2.2 Морфологічний та морфолого-синтаксичний способи творення української фінансово-економічної термінології

Для створення термінів використовують наявні у мові способи творення: морфологічний і морфолого-синтаксичний.

Одним із найзначніших джерел збагачення української термінології є морфологічний спосіб творення, суть якого полягає в поєднанні афіксальних морфем з мотивованою основою слова. Серед способів термінної деривації провідна роль належить суфіксації; менш характерними є такі способи творення: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безафіксний, абревіаційний, осново- та словоскладання.

Установлено, що морфологічний способом утворено 34,3% сучасних економічних термінів. Найпродуктивнішим способом морфологічного термінотворення в економічній термінології є суфіксальний. Виявлено, що в аналізованій терміносистемі спеціалізованими є суфікси: -н, -ик, -альник, -ор, -ч, -ач/-яч для називання осіб як виконавців певної дії: заступник, споживач; -ець, -ант/-янт, -ент - як носіїв процесуальної ознаки: спекулянт, покупець; -іст/-ист, що різняться за сферою занять: кар'єрист, рекламіст.

Багатозначними є суфікси: -ер/-єр (беруть участь у творенні назв осіб за характером виконуваної роботи; за фахом; за об'єктом, знаряддям або за місцем діяльності; за становищем у суспільстві: фермер, мільярдер), -енці(я), -аці(я)/-яці(я), -ці(я) (приєднуються до основи дієслова і беруть участь у творенні іменників та називають узагальнену дію або результат дії, предмети, суб'єкти: адміністрація, кваліфікація), -анн(я), -енн(я), -інн(я) (беруть участь у творенні іменників на позначення узагальненої дії чи продукту дії, або суб'єкта дії: хеджування, правління) тощо. Крім названих, поліфункціональними у терміносистемі є такі постпозитивні: -инг/-інг, -ер/-єр (консалтинг, адвертайзинг) та препозитивні форманти: анти- (антинагорода, антиреформатор).[7.5]

Незначну кількість термінів утворено префіксальним (незаконний, надвиробництво, надприбуток) та префіксально-суфіксальним (безробіття) способами. Спеціалізованими є префікси: не-, дис-, без-, лже-, псевдо-: незабезпеченість, антиеліта, лжепідприємець та інші.

Більшість суфіксів, за допомогою яких утворюються сучасні економічні терміни, мають здатність приєднуватися як до питомих, так і до запозичених основ: -ець, -ство, -ість, -анн(я), -енн(я), -інн(я) та інші. Проте такі іншомовні форманти, як: -ер/-єр, -ор, -инг/-інг, -ант/-янт, -ент, -енці(я),-аці(я)/-яці(я), -ці(я) (за незначними винятками) в економічній термінології сполучаються лише з іншомовними основами: реформатор, квартирант, організація, але детінізація.

Найбільшою активністю відзначаються суфікси -анн(я), -енн(я), -інн(я), -енці(я), -аці(я)/-яці(я), -ці(я), -н, -ик, -альник, -ість, -ство та префікс не-. Напруженість соціально-економічної ситуації в Україні сприяла активізації префіксів із заперечною семантикою: не-, де-, анти-, лже-, псевдо- (антинагорода, лжеменеджер, псевдобанкрутство).

Терміни, утворені безафіксним способом, позначають процес дії, предмет як результат дії або одиничний акт дії, що інтенсивно відбувається. Ці терміни утворено від основи дієслова за допомогою нульової морфеми: викуп, виторг, вклад, дохід, запас, обіг.

Способом основоскладання утворено терміни-складні слова, серед яких можна виділити назви, що виникли на основі складання незалежних одне від одного слів (світлотехніка, склопаста, склоцемент) і номінації, утворені за допомогою сполучного голосного звука на основі складання залежних одна від одної основ (стрічкопритискач, товарообіг, шумоізоляція).

Терміни-складні слова, що пишуться через дефіс, утворено способом словоскладання (ампер-секунда, ват-секунда, диск-катод, мегават-година, жук- короїд, льон-довгунець). Такі терміни є результатом поєднанням двох самостійно вживаних іменників.

В українській термінології наявні номінації, утворені абревіаційним способом. Це складноскорочені слова, що складаються з початкових букв слів (НОП - наукова організація праці, ПФУ - Пенсійний фонд України), з поєднання початкових частин слів з повним словом (зарплата, музучилище, промтовари) або з поєднання початкових частин слів (агропром, лісгоспзаг, сільбуд).

Окремою групою серед складних термінів є слова з міжнародними терміноелементами авто-, відео-, гідро-, кіно-, макро-, мікро-, радіо-, стерео-, теле-, які вживаються на початку слів: автонавантажувач, відеокамера, кінотеатр, макроекономіка, мікродинамік, радіоапаратура, стереосистема, телеканал. Систематизаційну функцію виконують терміноелементи -граф, -метр, -скоп, -фон, уживані наприкінці слів: віброграф, гальванометр, принтоскоп, магнітофон.

Морфологічний спосіб творення є одним із значних джерел збагачення української термінології. Одна з основних причин його продуктивності полягає в тому, що в морфологічній структурі термінів, утворених шляхом афіксації, закладені основи структурної систематизації, а це має надзвичайно важливе значення для термінології.

Морфолого-синтаксичний спосіб творення полягає в тому, що в ньому шляхом спеціального граматико-лексичного переосмислення того чи іншого слова відбувається його перехід з одного розряду слів у інший, тобто перехід з розряду однієї частини мови в іншу. Прикладів субстантивації прикметників в українській термінології дуже мало. Це біологічні терміни безхребетні, земноводні, зернові, злакові.



2.3 Запозичення в українській фінансово-економічній термінології

Запозичення є одним із універсальних шляхів збагачення українського термінологічного фонду. У сучасній економічній термінології однокореневі терміни становлять 880 одиниць, з них 530 (60, 2%) - одиниці, запозичені в різні історичні періоди.

Упродовж свого розвитку українська економічна термінологія повсякчас черпала лексичний матеріал з різних мовних джерел шляхом прямих та опосередкованих контактів як усним, так і письмовим шляхами. На становлення економічної термінології у минулі періоди найбільше впливали такі мови як латинська (упродовж ХІV - поч. ХХІ ст. за кількістю запозичених з неї назв займає перше місце) та французька (упродовж ХІХ - поч. ХХІ ст. займає друге місце). Також значним був вплив німецької та російської мов.

У галузевих терміносистемах української мови іншомовні запозичення становлять приблизно 40 % від однослівних термінів. Виділяємо велику групу інтернаціоналізмів - міжнародних термінів, уживаних не менш ніж у трьох неспоріднених мовах і запозичених переважно з грецької (біологія, парадигма, теорема) або латинської (варіація, мотор, трансляція) мов. До інтернаціональної скарбниці термінології належать також терміни, запозичені з інших мов: англійської (комп'ютер, футбол), італійської (балада, сонатина), німецької (бухгалтер, штаб), французької (ансамбль, парламент), іспанської (романс, сарабанда).

Отже, за джерелом запозичення економічні терміни можна поділити на вісім основних груп:

1) група латинських запозичень є найчисленнішою - 31,52%: актив, акцепт, дебет, девальвація, депонент, емітент, індексація, локо, ліквідність. Більшість слів цієї групи запозичені усним шляхом, вони майже повністю асимілювалися й увійшли до складу економічної термінології;

2)французькі запозичення становлять 12%: аваль, аванс, авуари, ажур, віремент, гарант, жетон, кадастр, коносамент, контрактація. Слова, які прийшли в українську мову через посередництво французької з латинської - 3,89%: аверс, акредитив, акцизи, бордеро, валоризація, кореспондент; а також з італійської - 0,39%: банкрутство.

3) запозичення з англійської мови. Вони також поділяються на власне англійські - 7,78%: доларизація, дисконт, демпінг, бакси, бартер, бізнес, брокер, інсайдер, кейнсіанство, кліринг слова, що потрапили до складу української мови через посередництво англійської з латинської, - 0,78%: імпорт, інвестор (хоч інвестиії нім. - з лат., а інвестувати - англ. з нім.); зі старофранцузької - 0,39% (варант) та німецької - 0,39% (інвестувати).

4) слова, які походять з італійської мови, і у свою чергу, поділяються на три підгрупи:

- власне італійські - 7%: а-конто, авіста, дизажіо, жиро, інкасатор, камбіо, лаж;

- запозичені італійською мовою з латинської - 1,17%: валюта, каса, конфетті (елемент захисту паперових грошей);

- запозичені італійською мовою з арабської - 0,39%: карат;

5) слова, запозичені з німецької:

- власне німецькі - 1,56%: вексель, декорт, індосат, корн;

- запозичені німецькою мовою з латинської - 2,33%: біржа, дамно, інвестиції, комітент, «макулатура»;

- запозичені німецькою мовою з італійської - 0,78%: жирант, індосант;

6) запозичення грецькі. Їх кількість становить приблизно 2,72%: базис, економія, іпотека, нумізмат;

7) слова, запозичені з іспанської мови - 0,39%: ембарго;

8) запозичення з голландської мови - 0,39%: лаг. Класифікація за джерелом запозичення розроблена найбільш повно, але не є, як уже було зазначено, єдиною можливою. Запозичення можна також поділити на основі того, який аспект слова є новим для мови-реципієнта. За цим принципом запозичення поділяються на фонетичні, кальки, семантичні та запозичення словотвірних елементів.[10.5]

Поява багатьох неологізмів не викликана практичними потребами. Багато термінів запозичаються в терміносистему «не на пусте місце, а на зайняте», унаслідок чого з'являються семантично еквівалентні пари різномовної етимології - терміни-дублети (стимул - заохочення, корумпований - продажний, адаптація соціальна - пристосування соціальне), що призводить до мовного надлишку - явища, безумовно, шкідливого. Запозичення іншомовних термінів вважаємо доречним тоді, коли вони заповнюють прогалину в терміносистемі.

У разі впровадження іншомовних назв в українську терміносистему відбувається звуження значення слова, тому що запозичується лише термінне значення (в італійській мові лексема volta має такі значення: повтор, раз і черга; в українській мові термін вольта вживається зі значенням повтору частини музичного твору з іншим закінченням); іншомовні терміни узгоджують з фонетичними та орфографічними нормами української мови (лат. concurrentia - укр. конкуренція); змінюється граматичне оформлення (лат. clavis - укр. клавіша і клавіш); запозичені терміни стають продуктивними в термінотворенні (від запозиченого з англійської мови терміна реклама в українській мові утворено лексеми рекламний, рекламувати).

Творення української термінології підпорядковується загальним словотворчим законам мови. Збагачення термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та входження з чужих мов. Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Значну її частину становлять терміни, запозичені з різних мов, проте основою є власне українські номінації.



Розділ 3. Сучасні проблеми української фінансово-економічної термінології

3.1 Проблеми іншомовних запозичень

Формування в Україні ринкових відносин, організація нових виробничих, комерційних і маркетингових структур, вихід підприємств на зовнішній ринок зумовлюють дедалі активніше оперування поряд із тими поняттями й термінами, що були властиві плановій економіці і частина з яких не втратила актуальності й у наші дні, новими категоріями і термінами, властивими економіці вільного підприємництва.

Сьогодні українська фінансово-економічна думка, дедалі природніше вписуючись у світові інтеграційні процеси, потрапляє й під англомовні термінологічні впливи, запозичуючи (інколи досить механічно й недоцільно) разом із відповідними поняттями та категоріями їхню словесну форму і входячи, як раніше в російськомовне, так тепер в англомовне поле залежності. Дехто з науковців, виробничників, економістів і фінансистів-практиків вважає, що, інтернаціоналізуючи таким чином нашу термінологію, ми збагачуємо її, полегшуючи собі шлях до економічного прогресу. На жаль, губимо через такий підхід часом більше, ніж віднаходимо.

Гадаємо, цей спрощений шлях некритичного й інколи навіть бездумного копіювання, який збіднює і власну термінологію, і власну економічну думку, і національну ментальність загалом, часто, навпаки, ускладнює розуміння і відтворення понять, окреслюючи їх механічно запозиченими термінами. Історія нашої мови переконливо свідчить, що українська мова, яка завжди активно контактувала і зі спорідненим слов'янським, і з греко-латинським, і з германо-романським, і з тюркським мовним матеріалом, творчо використовуючи його для своїх актуальних потреб, цілком спроможна гнучко й точно перекласти, у разі потреби скалькувати, по-своєму осмислити і власними фонетико-морфологічними засобами відтворити те чи інше запозичене поняття. Причому в жодному разі не йдеться про вузьконаціональне спрямування цього процесу, ані про архаїзацію сучасної української термінології. Звернення до джерел повинно живити термінознавчу думку, але не спотворювати чи засмічувати її. Отже, мовиться не про лінґвістичну «хірургію» (як іноді уявляє собі цей процес дехто навіть із академічних мовознавців), а про реабілітаційну «лінґвотерапію», якої, фігурально кажучи, потребує засмічений чужинними елементами й виснажений організм нашої термінології. Необхідність такого «лікування», його державотворчу потенційність починає усвідомлювати дедалі ширше коло науковців і практиків. Отож слід конструктивно здійснювати цей перегляд, реально враховуючи і втілюючи багаті термінотворчі можливості, традиції й адаптувальні властивості нашої мови.

Фіксуючи у словнику реальний стан сучасної фінансової термінології, автори водночас намагалися, наскільки це було можливим і не порушувало змісту понять, коригувати окремі терміни й терміносполуки, приводити їх до відповідності зі словотворчими засобами української мови, уникати недоречних чужомовних впливів (безперечно, зберігаючи при цьому конструктивну інтернаціональну, у витоках - латинськомовну, притаманну багатьом європейським мовам, основу численних термінів, що вже давно прищепилися й адаптувалися в українській мові). Зрештою, користувачам словника, усім, зацікавленим у розвиткові нашої фінансово-економічної думки, слід самим більше експериментувати і вдосконалювати термінологію на українськомовній основі, сміливіше впроваджувати нові відповідники, шукати виваженої, розумної діалектики між запозиченим і власним - саме на такий продуктивний шлях опрацювання своєї термінології давно стали німці, французи, японці, поляки, чехи, народи інших цивілізованих країн.

Науковцям довелося мати справу із цілою низкою проблем мовного характеру (породжених багаторічним засиллям у фінансово-економічній сфері України російської термінології, а також нинішнім інтенсивним припливом англо-американських лексико-семантичних елементів) і максимально гнучко їх долати.

Усвідомлюючи ці проблеми, мовознавці намагалися активно залучати питомий український термінологічний фонд, пропонуючи для багатьох термінів іншомовного походження їх власне українські еквіваленти, наприклад: ліз-бек - зворотний лізинг, квазігроші - регіональні гроші, сертифікат депозитний - ощадний, акція плюральна - багатоголоса, ремітент - перший векселетримач, перевірка камеральна - попередня, індосамент - передавальний (передатний) напис тощо. Науковці укладали український словник фінансової термінології, тому вони добрали замінники навіть для таких, здавалось би, усталених термінів-росіянізмів, як неустойка - забезпека; недоїмка - недоплата; надбавка - надвишок, підвишка; дорогоцінне каміння - коштовне тощо, уникали вживання активних дієприкметників теперішнього часу, які є чужинцями в нашій мові. Можливо, українські терміни-відповідники інколи громіздкіші, ніж їх чужомовні синоніми, але їх паралельне існування стимулює розвиток і вдосконалення термінології, полегшує розуміння й відтворення понять. З плином часу менш уживаний термін поступово відійде, а приживеться влучніший, придатніший термін. Така «боротьба за виживання» сприяє досягненню оптимального співвідношення між національними та іншомовними елементами в термінології. Але в цьому процесі слід виявляти, підкреслимо, розумний протекціонізм стосовно національних мовностилістичних форм і засобів, щоб не спотворювати системи своєї мови і не порушувати її гармонійного розвитку.

Безперечно, наголосимо ще раз, відродження, очищення замуленого джерела нашої термінології від різних механічно скопійованих чи калькованих покручів аж ніяк не заперечує природного процесу інтернаціоналізації української терміносистеми, постійного корелювання з європейськими (і зокрема з найближчими - російською та польською) мовами. Нормальний процес розвитку мови через запозичення дозволяє українській термінології органічно вписуватись у світовий науково-технічний, економічний, соціально-політичний контекст.

3.2 Словотворчі особливості сучасної української фінансово-економічної термінології

З давніх часів до кінця XX ст. лексико-семантичний спосіб термінотворення поступово втрачає продуктивність; набуває ваги синтаксичний спосіб термінотворення, поширення якого дає змогу точніше передати видові термінологічні поняття: акцизный збір, дати в позику, взяти в заставу.

Серед інших словотворчих засобів у термінотворенні значною активністю відзначається морфологічний спосіб (суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний), суть якого полягає в поєднанні афіксальних морфем з мотивованою основою слова. У кожній галузевій термінології української мови складається певна система словотворчих засобів, яка, з одного боку, відповідає загальним нормам словотвору, а з іншого - має свою морфологічну спеціалізацію. У фінансово-економічній спеціалізація виражається в регулярності передачі однотипних понять за допомогою однотипних словотворчих засобів і моделей. Наприклад, для найменування ознак та властивостей предметів і явищ використовують суфікс -ість (ліквідність,конвертова ність, платоспроможність , кредитоздатність), для утворення назв дій і процесів уживаються суфікси -ння (акцентування, страхування, асигнування, депонування) й -ація (інкасація).[3.4]

Словотвірні засоби термінологічної номінації поширюються й на композитні термінологічні утворення, проте такі термінологічні одиниці в українській фінансовій терміносистемі фіксуються досить рідко. Це, в основному, складноскорочені слова, що за морфемним складом тотожні відповідному синонімічному словосполученню: зарплата (заробітна плата), ощадкаса (ощадна каса), бухоблік (бухгалтереький облік), госпрозрахунок (господарсъкий розрахунок), держбанк (державний банк), фінвідділ (фінансовий відділ). Ширше представлені випадки поєднання основоскладання та суфіксації: позикоодержувач, чековласник, віродавець, векселеодержувач.

Таким чином, у сучасній економічній термінології простежуються певні тенденції подальшого розвитку. Спробуємо охарактеризувати найпомітніші з них.

1. Сьогодні українська економічна думка, дедалі природніше вписуючись у світові інтеграційні процеси, потрапляє під англомовні термінологічні впливи, запозичуючи (інколи досить механічно й недоцільно) разом з відповідними поняттями та категоріями їхню словесну форму і входячи, як раніше в російськомовне, так тепер в англомовне поле залежності. Дехто з науковців, виробників, економістів і фінансистів-практиків, журналістів вважає, що, інтернацюналізуючи таким чином нашу термінологію, ми збагачуємо її, полегшуючи собі шлях до економічного прогресу.

2. Другою, не менш помітною тенденцією еволюції економічної терміносистеми є зміни способів номінації спеціальних понять: від переважно лексико-семантичного способу творения термінологічних одиниць, продуктивного в староукраїнській мові XIV-XV ст. і діловій староукраїнській мові XVI-XVII ст., до утворення складених термінів на сучасному етапі розвитку української мови. Складені терміни як лексико-граматична єдність характеризуються функціональною стабільністю і цілісністю їх семантичної структури.

Позитивним процесом є заміна багатокомпонентних терміносполучень синонімічними, зокрема такими, що мають меншу кількість складових компонентів: золотий вміст грошової одиниці - золотий паритет, політика бюджетної експансії - бюджетна експансія, валюта з обмеженою конвертацією - валюта частково конвертована. 3. Останнім часом спостерігається активне використання іншомовних морфем у сполученні з українськими коренями й навпаки - використання іншомовних слів як базових похідних, утворених за допомогою питомих морфем; унаслідок цих процесів утворюються гнізда однокореневих слів - тінь, тінізацфя, тіньовик; бартер, бартеровий, бартеризація; біржа, біржовий, біржовик; валюлюта, ватний, валютник. Узагалі, засвоєння українською мовою іншомовних слів відбувається активно, що вказує на ширше, ніж у попередні часи, функціонування літературної мови, її активне вживання.

4. Зміна семантики слів, утворення семантичних неолопзмів - явище менш помітне, але не менш значуще для розвитку словникового складу мови. Нерідко ці зміни відбуваються одночасно зі зміною стилістичної маркованості слова, його стилістичною переорієнтацією. Переносні значения здебільшого з'являються в усному вживанні, фіксуються в засобах масової інформації. Наприклад, слово тінь набуло значення «нелегальна економічна діяльністъ» і утворило ряд похідних не тільки з економічним, а й політичним значениям (тіньовий уряд, тіньовий кабінет, тіньовий ринок, тіньова політика, тіньова економіка).

Отже, можна зробити висновок про те, що з інтенсивним розвитком новтніх інформаційних технологій економічна термінологія перебуває в стані постійного розвитку й вдосконалення, і з огляду на це вимагає систематичного й детального опрацювання.

На основі існуючих у лінгвістиці підходів до вивчення структурно-семантичної системи мови ми зробили спробу охарактеризувати економічну термінологію за допомогою наведених нижче класифікацій. 1.Лексико-семантична класифікація фінансово-економічної термінології. На сучасному етапі розвитку економічну термінологію можна поділити на такі лексико-тематичні групи:

а) назви осіб, що займаються економічною діяльністю: акціонер, маклер, менеджер, брокер, хелпер, хеджер, чартист, фінансист, чекодавець, чекотримач, цедент, форфейтер, трейдер, інвестор, кредитор, комівояжер; б) назви математичних показників: коефіцієнт придатності основних фондів, коефіцієнт покриття, коефіцієнт використання обладнання, коефіцієнт ліквідності банків, індекс вартості життя, індекс заробітної плати, індекс паритету, індекс цін, людино-година, людино-день, індекс Доу-Джонса, валютний коефіцієнт;

в) назви організацій, що займаються фінансово-економічною діяльністю: Міжнародний банк реконструкції та розвитку + Міжнародна асоціація розвитку = Світовий банк, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Європейсъкий інвестиційний банк, Міжнародна асоціація зі страхування кредитів, Міжнародний валютний фонд, Центральна розрахункова палата, холдинг-компанія;

г) назви економічних процесів: інфляція, інвестування, кредитування, інкасація, тарифікація, індексація, інкасо, холдинг, факторинг, трейдинг;

ґ) назви фінансових паперів: вексель, акція, облігація, ваучер, акредитив, кошторис, баланс;

д) назви банківських та фінансових політик і систем: дефляційна політика, валютна політика, дисконтна політика, кредитно-грошова політика, фіскалъна політика, ямайська валютна система;

гелер (Словаччина і Чехія), грош (Австрія, Польща), дет (Македонія), драхма (Греція), ескудо (Португалія), ієна (Япошя), к'ят (М'янма), лек (Албанія), соль (Перу), халал (Саудівсъка Аравія), хао (В'етнам), цзяо (Китай);

ж) назви нормативних документів і законів: бюлетенъ курсу іноземної валюти, закон грошового обігу, закон святкових днів, закон Коперника-Грешема, закон економії часу, закон зростання потреб, закон попиту і пропозиції, закон народонаселення, закон нерівномірності економічного розвитку.

2. Структурні типи фіансовоекономічної термінології За будовою економічні терміни не є однорідними. Їх можна поділити на такі групи:

а) однослівні: каса, інтвестувати, бізнес, аванс, імпорт, лотерея, внески, власністъ, концерн, підприємство, пролонгація, спонсор, ціна, штраф, ціноутворення, кредит, пасив, пеня, самоокупність, стопінг, тариф, тендер; б) лексичні одиниці, утворені шляхом аппозитивного складання (лотерея-алегрі, рахунок-фактура, премія-брутто, банкгарант, банк-дилер, банк-емітент, банк-кореспондент, бланк-ваучер, брокер-аутсайдер) чи з препозицією атрибута (бланко-векселъ, брутто-ставка, брутто-баланс, брутто-прибуток, бізнес-план, брутто-відсотки, брутто-дохід, соло-вексель, кіп-ефект, товаро-гроші, холдинг-компанія, суперкомісія, гіперінфляція), такі лексеми кваліфікуються як терміни, ускладнені прикладкою, чи як бінарні структури, компоненти яких пов'язані між собою сурядним зв'язком; в) терміни-словосполучення:

двокомпонентні: ножиці цін, фінансова криза, сальдовий баланс, преміальні акції, емісійний баланс, податкова декларація, номінальна вартість, «відмивання» грошей, капітальні вкладення;

трикомпоненті: карткова система рахівництва, тарифи оплати праці, облік використовування кредитів, зарахування зустрічної вимоги, гарантовані цінні папери, рентабельність акціонерного капіталу, мінімізація фінансових ризиків, лідерство в цінах;

чотирикомпонентні: підтримування потужності чинного підприємства, капітальний ремонт основних фондів, преміальна система заробітної плати, захисні елементи паперових грошей;

п'ятикомпонентні: звіт про фінансово-майновий стан підприємства, індекс купівельної спроможності грошової одиниці, квота в міжнародному валютному фонді, коефіцієнт забезпечення відсотків за кредитами. Серед економічних термінів нерідко можна зустріти й такі, що мають більшу кількість компонетів. 3. Лексико-семантичні процеси в межах економічної терміносистеми.[10.2]

Властивими економічній термінології є і такі явища, як полісемія, метафоризація, омонімія, антонімія, синонімія.

Фінансові терміни, як і загальновживані слова, розвиваються й можуть поступово набувати нових значень, одне з яких залишається первинним, а на його основі створюються інші значения - переносні. Так, термін «ваучер», по-перше, означає грошовий підтверджувальний документ (наприклад, оплачені рахунок-фактура, рахунок або квитанція), розписка; по-друге, документ, що засвідчує надання кредиту, оплату; по-третє, державний приватизаційний цінний папір; по-четверте, контрольний талон Це явище називається полісемією і є загалом небажаним для термінологічної лексики, оскільки призводить до плутанини. Окремо можна виділити досить численну на сьогодні групу метафоричних найменувань, характерними для якої є такі терміни: «втеча» від грошей, «гроші гарячі», «голод» грошовий, гроші «дешеві», гроші «дорогі», жива праця, паперове золото, акція «голосуюча», валюта «м'яка», «відмивання» грошей, каса чорна, заморожені одиниці, «черпалка» (брокерська фірма), «повітряна яма» (про цінні папери), «метелик» (ділерська стратегія), «ділити диню» (розподіляти дивіденди), облігація «рай і пекло», облігація «пропащий ангел».

Помітною також є група лексем, що утворилася від жаргонізмів, і закріпились як терміни, оскільки зафіксована словниками: ведмеді, бики, червона риба, диня, бичачий ринок, бутерброд з маслом, велике табло. Явище омонімії трапляється дуже рідко. Наприклад, омонімами є терміни кредит - права сторона бухгалтерского рахунка і кредит - передача на строк грошей та матеріальних цінностей з умовою їх повернення. Антонімами є такі слова, як дебет (ліва сторона бухгалтерского рахунка) і кредит (права), експорт - імпорт, готівковий розрахунок - безготівковий розрахунок, гроші «дешеві» - гроші «дорогі» тощо. Синонімія виникає найчастіше таким шляхом: до терміна іншомовного походження із часом добирається відповідник, утворений на рідномовному ґрунті: процент - відсоток, бюджет сім'ї споживчий мінімальний - прожитковий мінімум, заповіт - духівниця, розрахунки платіжними дорученнями - розрахунки дорученнями на оплату, «гів ап» - знижка, бізнесмен - підприємець, аванс - завдаток, банкрутство - неспроможністъ, кредитор - позикода- вець, парітет -рівновага.