Місце термінології у сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Місце термінології у сучасній українській мові

Зміст

термін український переклад орфографічний

Вступ

1. Загальний огляд

2. Проблема спадщини

3. Проблема запозичень

4. Проблема перекладу термінів

5. Словотворча проблема

6. Правописна проблема

7. Проблема транслітерації

8. Проблема культури наукової мови

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний із характером сучасної науки. Десь із середини двадцятого століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей, наприклад, подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені до автоматизму навики перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, на українську. До того ж в умовах Радянського Союзу основним джерелом наукової інформації була російська мова. Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури, Разом із здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, в яких ці знання були виражені.

Низка проблем національного термінотвору зумовлена також насильницьким зросійщуванням української мови починаючи з тридцятих років ХХ століття.

Значних спотворень зазнали насамперед найменування зі своєрідною національною формою, що значно уподібнились до російських усупереч попереднім термінотворчим традиціям.

Тому проблеми сучасного українського термінотвору і терміновжитку зумовлені впливом двох чинників - глобалізацією сучасної науки і пов'язаним з нею широким напливом іншомовної лексики, а також із термінною спадщиною 30-80-их років ХХ століття, коли основною засадою українського термінотвору була така: із двох чи більше назв вибирати найближчу до російської. Нерідко таке найменування суперечило духові української мови і не відбивало системних взаємозв'язків українських назв спеціальних понять.

1. Загальний огляд

На сучасному етапі можна простежити 5 підходів до розв'язання проблем упорядкування української науково-технічної термінології.

1-й підхід - формальний. Головним для нього є кількісний показник - якнайскоріше видання словника. Поквапливість у термінологічній справі не приносить користі - це в кращому випадку. У гіршому - розхитує терміносистему, подає неправильні орієнтири для користувачів. "Термінологія - це не поле для здобуття слави, для козакування. Це... натомість муравлина, забарна праця, найчастіше зовсім недооцінювана" (А. Вовк).

2-й підхід - етнографічний. Він ґрунтується на ідеї відродження національної термінології НТШ та Інституту Української Наукової Мови. Творці словників прагнуть повернути до сучасної української термінології майже всі терміни початку століття.

3-й підхід - консервативний. Його прихильники виступають за збереження української науково-технічної термінологї такому вигляді, якого вона набула за радянського часу. Це так званий принцип "реальної мови".

4-й підхід - інтернаціональний. Для нього характерне введення до української науково-технічної термінології великої кількості запозичень із західноєвропейських мов, особливо з англійської. 5-й підхід - поміркований. Він передбачає упорядкування української науково-технічної термінології з урахуванням історичних, національних, політичних чинників і вироблення її оптимального варіанту.

Сучасні українські термінологи глибше, ніж їх попередники початку століття, розробляють теорію терміна як мовного знака, теорію термінології як підсистеми загальнолітературної мови.

Так, В. Перхач вважає, що термінологія, як і загальнолітературна мова, повинна характеризуватися такими чинниками: досконалість, економічність, консонансність. Під досконалістю термінології дослідник розуміє її чітку граматичну структуру, логічність та вмотивованість термінів; під економічністю - її інформативність, легкість у вивченні, короткість терміноодиниць; під консонансністю - милозвучність, артикуляційну та правописну зручність термінів.

А. Зелізний формулює такі вимоги до терміна:

1) змістовність - точна відповідність слова поняттю, прозора внутрішня форма терміна;

2) пластичність, або гнучкість, - здатність до творення похідних термінів;

3) мовна досконалість - короткість, милозвучність, легкість для запам'ятовування;

4) відповідність міжнародним нормам.

За подібними критеріями радять оцінювати термінологічні одиниці Л. Петрух, Б. Рицар та інші дослідники.

Під час визначення основних принципів термінотворення українські термінологи спираються на досвід європейської науки в цій справі - над виробленням образу ідеального терміна працювали такі відомі термінологи, як Е. Вюстер, Д.С. Лотте, О.О. Реформатський, Ш. Баллі та ін.

З огляду на сказане, а також з урахуванням особливостей функціонування української термінології в останні десятиріччя можемо окреслити коло сьогоднішніх проблем, від розв'язання яких залежатиме напрям дальшого розвитку української наукової мови.

2. Проблема спадщини

Особливістю сьогоднішнього розвитку української науково-технічної термінології є посилений інтерес до термінологічних надбань НТШ та ІУНМ. Після репресивних "Термінологічних бюлетенів" 1933-1935 рр. автентична (справжня) українська наукова термінологія стала недоступною для користувачів. З офіційних словників та підручників цю термінологію було вилучено, а заборонені словники потрапили до спецсховищ бібліотек, і їх видавали лише за спеціальним дозволом. До сьогоднішнього дня словники 1920-1930 рр. дійшли в поодиноких примірниках, а то й не дійшли зовсім - їх загублено або знищено. Навіть про саме існування багатьох термінологічних словників тепер відомо лише вузькому колу фахівців.

Важливою підмогою для дослідників української термінології минулого і для усіх зацікавлених є бібліографічні довідники, що їх видав 1993 р. Інститут теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова в Києві:

1) О.Д. Кочерга, В.М. Кулик. Українські термінологічні словники довоєнного періоду в бібліотеках Києва та Львова;

2) М.Й. Ганіткевич, А.М. Зелізний, О.Л. Літковець. Джерельна бібліографія до опрацьовування термінології і словників хемії та хемічної технології.

Перший довідник цінний ще й тим, що зводить до мінімуму труднощі, пов'язані з пошуком потрібної праці - у ньому наведено бібліотечні шифри кожного словника.

Сьогодні стало очевидним, що основний масив української науково-технічної термінології 1920-1930-х рр., її "золотий фонд", повинен повернутися до активного наукового вжитку. Насамперед українські терміни повинні замінити: - велику групу лексичних росіянізмів, що побутують у сучасній українській термінології (баддя, вищолочувати, миш'як, пучність, нахолоду, вихлоп, убуток тощо); - запозичені з російської мови словотвірні моделі (зйомка, вібруючий); - правописні термінологічні алогізми (логарифм - алгоритм, целюлоза - целулоїд та ін.).

Крім того, з термінологічного доробку 1920-1930-х рр. доцільно використати вдалі синоніми до інтернаціональних термінів (фотографія - світлина, буфер - відпружник тощо), а також відновити самі інтернаціоналізми, що їх потім було вилучено з української термінології (арсен, стибій, помпа та ін.).

Проте абсолютизувати термінологічні досягнення минулого також не варто. Це було б фальшуванням як практичного доробку визначної плеяди українських науковців, так і самої термінологічної концепції 1920-1930-х рр. - усі словники ІУНМ мали підзаголовок "Проєкт". Саме так їх і треба сприймати.

І якщо терміни, уведені до української термінології впродовж останніх десятиріч, не порушують законів української мови і правильно відображають суть поняття, то їх доцільно залишити у складі наукової термінології. А. Вовк у таких випадках радить зважати на принцип стабілізації наукової мови, вироблений в Українському Термінологічному Центрі Америки, і не замінювати вдалий термін на давніший, хоч би й досконаліший.

Подібні думки висловлював ще 1935 р. І. Огієнко: краще мати хоч не зовсім досконалу термінологію, але одну, ніж гарних, але багато.

Як бачимо, провідні українські термінологи не втручалися у розвиток мови з ідеологічних міркувань. Інша річ, що всупереч їхній волі в українській історії мовне питання неминуче переставало бути тільки лінгвістичним, а ставало також (і часто насамперед!) питанням політичним (Ю. Шевельов).

Ілюстрацією практичного застосування принципу стабілізації наукової мови може бути такий приклад. Сьогодні укладачі словників геодезичної та географічної термінології вагаються: чи міняти термін карта на термін мала? Аргументи "за": 1) термін "мапа" вживали в українській термінології у 1920-1930-х рр.; 2) цей термін функціонує у польській (mара), німецькій (dіе Марре), англійській (mар) та інших мовах. Аргументи "проти": 1) з вилученням терміна "карта" в українській термінології зрушиться ціле термінологічне гніздо: картографія перетвориться на мапографію, картознавство - на мапознавство, виникнуть нові й незвичні словосполучення кафедра мапографії, мапова сітка і т.д.; 2) слово "карта" зафіксоване у словнику Б. Грінченка з такими значеннями: "1) Чотирикутник, чотирикутна площа, клітинка. Уживається, коли йде мова про польову землю, про малюнок матерії в клітку; 2) Листок наперу; 3) Гральна карта; 5) Лист".

Отже, зважаючи на те, що слово "карта" побудоване за законами української мови і його фіксує з наближеним значенням загальномовний словник, а також виходячи з принципу стабілізації наукової мови, термін "карта" на сучасному етапі розвитку української термінології доцільно залишити в активному вжитку. Термін "мапа" можна вживати як синонім.

3. Проблема запозичень

Підраховано: близько 90 відсотків нових слів, що з'являються у кожній мові, - це терміни. Сучасна українська термінологія також активно поповнюється новими одиницями - переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: траст, кліринг, маркетинг, демпінг, файл, курсор, байт, інтерфейс, шенон, фортран, плотер, моніторинг, авуар, паритет, індосант, утиліта, жирант, ревальвація тощо. Одним із шляхів засвоєння таких запозичень є поєднання їх з власномовними або давно запозиченими термінами, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот, квазі-гроші. Незважаючи на те, що українська мова частково асимілює чужі слова, все одно велика кількість англіцизмів створює загрозу для зрозумілості національної терміносистеми і часто негативно впливає на швидкість навчального процесу. Існує і глобальний погляд на цю проблему: коли в мові є до 72-85% запозичень, т.зв. термінів-інтернаціоналізмів, то чи маємо право говорити про існування цієї національної мови? (М. Коваль, Т. Багдасар'ян).

У самій англійській мові кількість запозичень становить лише 5 відсотків від загального числа новотворів, що свідчить про її чистоту і про здатність цієї мови до самозбагачення (О. Баранов).

Інші мови, у т.ч. й українська, також мають потужні внутрішні ресурси для називання нових понять. Обвальна кількість запозичень у них - це найчастіше данина моді. Для чого, скажімо, українській мові потрібні нові терміни дистриб'ютор і дилер, коли на позначення тих самих понять вона має слова база та продавець (або посередник). Так само зайвими є слова ексклюзивний (винятковий), превентивний (попереджувальний, запобіжний), шипінговий (кораблебудівний), калькуляція (обчислення), опція (вибір), прес-реліз (довідка для преси) тощо. Слушне зауваження: "Більшість термінів американського походження базується на побутовій лексиці. Тому терміни, які сприймаються українцями як щось надзвичайно хитромудре, для американця - це, як звичайно, знайомі з дитинства слова (або їх корені): господар, загорожа, згода, вискочень тощо" (В. Гуменюк).

Загальновживані українські слова теж здатні термінологізуватися: "Хто б міг колись подумати, що поле може бути електромагнітним, а яма - потенціальною?" (М. Вакуленко). Також слова тканина (нервова), місток (водневий), ланцюг (атомний), гусениця (тракторна), корінь (квадратний), хвиля (звукова), пояс (кліматичний) тощо в рамках конкретної терміносистеми сприймаються лише у своєму другому - термінологічному - значенні.

Втішно, що до окремих нових запозичень в українській термінології вже виникли власномовні відповідники, наприклад: трастове товариство - довірче товариство, апроксимація - наближення, детектор - виявляч, атенюатор - послаблювач та ін. Якщо така тенденція продовжиться, то більшість "модних" запозичень відійде в пасивний запас - залишаться змістовні необхідні терміни. Під час добирання українських відповідників до іншомовних термінологічних одиниць виникає ще одна проблема.

4. Проблема перекладу термінів

З однієї мови на іншу терміни не перекладають, як звичайні слова. Оптимальним є такий шлях перекладання термінів: "поняття -> український термін", а не "іншомовний термін -> український термін", з якої мови не відбувався б переклад (В. Моргунюк). Тобто пошук терміна-відповідника починається з аналізу властивостей нового поняття. Цілком можливо, що котрась з властивостей "підкаже" іншу назву цьому поняттю, ніж вона є у мові, з якої здійснюється переклад. Проілюструємо це таким прикладом.

У російській термінології одна з деталей ізолятора називається "юбка" - очевидно, назву підбирали за подібністю. Українська термінологія для цього поняття має термін "острішок" (від слова "стріха"). Як бачимо, асоціації у творців двох термінів були різні. Тому перекладати російський електромеханічний термін "юбка" українським словом "спідниця" не можна - це нетермінологічний підхід. Так само помилково буде перекладати російський будівельний термін "грохот" як "гуркіт" чи "грюкіт", оскільки йдеться про назву пристрою для пересіювання піску або цементу, і в українській терміносистемі для того існує слово "решето".

Якщо назва поняття ґрунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки братимуться за визначальні (наприклад, у комп'ютерній термінології: user - користувач, mouse - мишка, reset - перезапуск тощо). У таких випадках переклад терміна перетворюється на переклад звичайного слова, що є найпростішим шляхом підбирання власномовної назви до певного наукового поняття.

Інколи для знайдення оптимального національного терміна доцільно зіставити терміни-відповідники з кількох мов і вибрати для перекладу найвдаліший. Так, термін-інтернаціоналізм директ-мейл означає "реклама товарів, і послуг через розсилання конкретним адресатам". Ось деякі національні назви цього поняття: англ.: direct mail; нім.: Werbung der Post; фр.: direct mail; пол.: reklama wysylkowa pocztowa; рос.: директ мейл. Умотивованість німецького терміна "підказала" термінологам найкращий варіант для українського відповідника: рекламування поштою (О. Покройська).

Отже, сьогодні українська термінологія має можливість поповнюватися запозиченнями і перекладами безпосередньо з тих мов, які для того підходять, а не тільки через російську, як це було в попередні десятиліття. У теперішніх умовах переглядають і виправляють деякі терміни, що потрапили в українську термінологію методом "зіпсутого телефону". Наприклад, термін "bitstate memory" (рос.: двухстабильная ячейка памяти; укр.: двостабільна комірка пам'яті) матиме вигляд "двостанова пам'ять" (Б. Рицар).

Посредеництво росіяськой мови призвело до плутанини у вждивання українських термінів "означення" та "визначення". причина проблеми в тому, що латинські слова "definitio" і "determinatio" російською мовою перекладаються одним словом: "определение". Якщо усунути фактор посередництва, то названі поняття в українській термінології відразу чітко розмежуються за допомогою наіявних словесних ресурсів: definition - означення, determination - визначення.

Так само, як і поет-перекладач, термінолог-перекладач може створити національний термін, що за багатьма параметрами вигідно відрізняється від терміну-інтернаціоналізму.

Оскільки термінотворення є свідомим процесом, то науковець так чи інакше вкладає у назву наукового поняття совї почуття. А.Зелізний наводить такий приклад: один польський автор, пищучи статтю про апарати, які за міжнарожною термінологією називаються барботажними, замінив їх назву на belkotkowe - белькотливі. Цікавий висновок: таке любовне ставлення до апарата, його персоніфікація, за умови збереження точності й однозначності, ближче відкрває механізм функціонування приладу і ріднить з ним дослідника, підкреслює відчуття єдності матеріальної і духовної культур.

Як не дивно, подібні думки висловлюють ще деякі термінологи, хоч загальноприйнятною є вимога, щоб термін був емоційно нейтральний - "холодний".

Для того. щоб нові терміни органічно увійшли до літературної мови, їх треба творити з власномовного будівельного матеріалу (коренів, префіксів, суфіксів, постфіксів). Ця нібито проста вимога на сучасному етапі функціонування термінології перетворилася на проблему.

5. Словотворча проблема

Як ми вже згадували. за останні десятиріччя в українську мову, а особливо в терміносистему, увійшли словотворчі моделі російського взірця, що спричинилося до появи цілих груп неправильно витворених термінів. Найголовніші з них:

1) активні дієприкметники на -уч(ий), -юч(ий): прискорюючий, обертаючий;

2) віддєслівні іменники на -к(а): шліфовка, розтяжка;

3) терміни на позначення процесу дії, утворені безафіксним способом: запис (у значення записування); нагрів (у значення нагрівання).

Проблема ускладнюється тим. що з аневеденими моделями продовжують творити нові терміни (напр.: галопуюча інфляція, запам'ятовуючий пристрій, записуючий пристрій).

Українське термінознавство останнім часом поповнилося кількома працями, присвяченими термінологічному словотворенню. Найповніше оххопляє словотворчі проблеми в термінології книжка В. Моргунюка "Зауваження щодо опрацювання державних стандартів із науково-технічної термінології", що її 1993 р. видав Інститут проблем міцності НАН України. Це максимально стислий і логічний виклад основних способів називання українською мовою таких стрижневих понять. як дія, наслідок дії, здатність до дії, стан дії тощо у зістваленні з відповідними російськими словотворчими типами. За допомогою власномовних словотворчих засобів автор чітко розмежовує ці поняття і їх різновиди. наприклад: згинання (недоконана дія) - зігнення (доконана дія) - згин (наслідк дії); устатковування (недоконана дія) - устаткування (доконана дія) - устатковання (наслідок дії) та ін.

Наведено також словотворчі моделі для перегляду російських активних дієприкметників. наприклад: определяющий:

1) що + дієслово (що визначає);

2) прикметник (визначальний);

3) іменник (визначник).

До речі, за моделями 2 і 3 модна легко утворити відповідник до невдалого, але такого поширеного радіотехнічного терміна, як "записуючий пристрій". Новотвори "записний пристрій" і "записувач" граматично правильні й стилістично милозвучніші від попереднього калькованого терміна. так само від термінологічної словосполуки "несуча частота" за моделлю 3 творять власномовний економіний термін "частота-носій". Приклади можна продовжувати.

Окремі фахівці вважають, що невелика кількість активних дієприкметників теперішнього часу в українській термінології може функціонувати - у тому разі, коли такі терміни найточніше передають поняття процесу, напр.: йонізуюче випромінювання (Б. Рицар).

Паралельно з невідкладними, історичними зумовленими завданнями українські термінологи розв'язують також і загальні проблеми термінотворення, а саме: як позбутися задовгих термінів, як досягти пластичності термінологічних одиниць та ін.

Цікавими є спроби львівських науковців творити економні однослівні терміни від словосполучень: коефіцієнт відбивання - відбивінсть, коефіцієнт передачі - передатність, коефіцієнт стоячої хвилі - стоячість тощо (І. Прудіус, Й. Захарія).

Наведений підхід фактично є продовженням традиції 1920-1930-х рр., коли в українській термінології вживали терміни "степенування", "кубування", що їх потім було замінено на "піднесення до степеня", " піднесення до квадрата" і под. Так само набагато економінішими є терміни на взірець "твердішати", "вужчати", "більшати", ніж поширені тепер "ставати твердішим", "ставати вужчим", "ставати більшим" та ін.

Вимогою мовної економії, поряд з іншими, функціональними, причинами, пояснюється дедалі частіше вживання термінів "синусоїдний" замість "синусоїдальний", "алгебричний" замість "алгебраїчний", "інерційний" замість "інерціальний" та ін. (О. Кочерга, М. Вакуленко).

За критерієм оптмальної довжини термін "довкілля" (що донедавна вживаний тільки в діаспорі) набирає більше балів, ніж звичне, але незручне "навколишнє середовище" (калька з "окружающей средьі").

Цілком сучасним і на перший погляд ефективним способом досягнення економності в термінології є творення абревіатур (МПЧ - маскимально придатна частота, ГЕД - горизонтальний електричний диполь, КСХН - коефіцієнт стоячої хвилі напруги та ін.). Але оскільки кожна абревіатура мусить мати своє розшифрування, то це лише часткове розв'язання проблеми довгих термінів.

Словотвірно досконалий термін повинен бути також пластичний - мати здатність до творення похідних термінів. Додамо, що сьогодні окремі терміни зазанають перегляду і з погляду їх пластичності. наприклад, термін тедебачення не витримує такої перевірки - від нього важко утворити похідні (слова телебаченнєвий, телебач неприподні для української мови). З цього огляду придатнішим є термін телевізія (порівн.: телевізійний, телевізор). До речі, українська діаспора активно вживає саме термін телевізія.

На теперішньому етапі розвитку української науково-технічної термінології, та, зрештою, як і на попередніх етапах, теоретичні проблеми термінотворення розробляють насамперед науковці-техніки, а не філологи. Ця обставина визначає і підхід до розв'язання проблеми. Так, фізик В. Моргунюк є автором "Словотворчої таблиці множення", за допомогою якої навіть термінолог-початківець може утворити назви наукових понять, не порушуючи законів словотвору української мови. Інженери-електротехніки В. Перхач та Б. Іванков розробили загальну таблицю усіх можливих форм мовних описових конструкцій, яка містить класифікацію засобів українскьої мови щодо вираження понять стану, дії тощо і може стати зручним інтрументом для термінологічної роботи.

Названі праці викликали жваве зацікавлення серед учасників ІІІ-ї наукової конференції "Проблеми українскьої науково-технічної термінології".

Проте жива мова не до кінця піддається формалізації, наслідком чого є значна кількість винятків і наявність словотвірних синонімів (напр.: пробійник - пробій - пробивач тощо).

В ідеальній терміносистемі за кожним суфіксом повинно бути закріплене лише одне конкретне значення. Найповніше цього можна досягти хіба що в номенклатурі (хімічній, ботанічній, медичній), а не в загальнонауковій термінології.

6. Правописна проблема

Науково-технічна термінологія, як відомо, постійно поповнюється запозиченнями з чужих мов. Під час уведення до терміносистеми іншомовного слова виникає потреба його правтльного написання. В українській термінології 1920-1930-х рр. щодо графічного оформлення запозичень діяв такий принцип: чуже слово передавати якнайближче до його звучання в мові-оригіналі, уникати "ьезграмотних провіціялізмів" (Проток засідання Номенклятурної хемічної комісії Української Господарської Академії). Цей принцип стосувався навписання як загальних назв, так і прізвищ.

Після припинення чинності правопису 1929р., котрий досить чітко регулював передавання іншимовних запозичень, наукові назви в українській термінології почали записувати на росіяський взірець. Як вже було сказано, це призвело до появи низки правописних алогізмів, кількість яких далі більшає.

Спробою розв'язати частину правописних проблем в українській науковій мові є "Пропозиції щодо вдосконалення української науково-технічної термінології", вироблені на 1-й Міжнародній науковій конференції "Проблеми української науково-технічної термінології" (Львів, 1992) та "Термінологічна правописна конвенція", що її прийняли учасники Міжнародної конференції "Фізика в Україні" (Київ, 1993).

Однак жодні орфографічні рекомендації, навіть таких поважних наукових зібрань, об'єктивно не можуть замінити обов'язкового правописного закону. Правила написання іншомовних слів повинна узаконити "правописна конституція" - офіційний "Український правопис", над виробленням нової редакції якого тепер працює Парвописан комісія НАН.

А поки що українська термінологія переобтяжена правописними недоречностями, і її орфографічні проблеми зводяться до таких основних моментів.

1. Передавання звука. [g]. З відновленням в останній редакції "Українського правопису" (1993) літери Ґ це питання формалдьно розв'язано. Але через відсутність повног переліку слів, у яких відповідно до мови-оригіналу треба писати цю букуву, ефективне запровадження правильного написання запозичених слів з літерою Ґ поки що нереальне.

Щоправда, до згаудваної "Термінологічної правописної конвенції" додано орієнтовний відкритий список таких термінів; також у Львові 1993р. окремою книжечкою вийшов "Словник-довідник вживання літери Ґ" М. Паночка, але самих примірників цих, хай і суто ініціативних, матеріалів є мізерна кількість. Це по-перше. А по-друге, ніякі часткові рекомендації, як ми вже казали, не замінять нормативного словника в цій ділянці правопису.

2. Написання іншомовних буквосполучень ia,th,au. Такі сполучення літер термінологи пропонують передавати найближче до їх звучання у мові-джерелі (тобто згідно з вимогами "Українського правопису" 1929 року): ia записувати як ія (потенціял); th записувати як т (логаритм); au записувати як ав (авдіо).

Унормування правопису наведених булкосполучень підвищить системність наукової термінології - забезпечить однакове графічне оформлення споріднених термінів, полегшить їх "упізнаваність", щло важливо для навчального процесу: матерія - матеріяльний, ритм - алгоритм - логаритм - аритметика, автомат - автогенний та ін.

3. Усунення розбіжностей у написанні окремих термінів. Ми вже згадували, що в сучасній українській термінології співіснують такі терміни, як фтор - флуор - флюорид; целулоїд - целюлоза; магніт - магнетизм, а також хімічна і хемоядерна реакції та ін. Отож цілком сучасно звучать слова І. Горбачевського, що він їх сказав ще 1929р.; "... не можна чужих, але в усіх мовах уживаних слів переіначувати так, що не можна їх пізнати".

Поки що фахівці найчткіше визначилися лише шодо двох останніх груп термінів: слова "хемія" та "магнет" часто беруть за основу для творення похідніх термінологічних одиниць.

4. Повренення до притаманого українськії мові написання окремих термінів. А саме: проєкт, йон, фільтер, метер і подібних.

5. Правопис призвіщ. Передусім термінологи намагаються унормувати правопис німецьких та англійських призвіщ, оскільки останні найчастіше трапляються в наукових текстах і від них утворено низку похідних слів-термінів. Сучасні рекомендації щодо правопису цієї групи слів також базуються на вимогах праволпису 1929 р.: перевадвати іншомовні прізвища відповідно до їх звучання у мові-джерелі.

Отже,

- німецьке словосполучення ei передавати як ай: Айнштайн; після л - як яй: Кляйн;

- німецьке сполучення eu передавати як ой: Ойлер;

- латинські літери g та h у чужомовних прізвищах (якщо в них ці літери вимовляються) передавати відповідно українськими буквами ґ та г: Гегель.

- в англійських прізвищах літеру w передавати українською літерою в: Ват.

До менш обговорюваних належать проблеми адекватного передавання латинських l (алкоголь, платина, лянтан) та в (бісмут).

Треба зазначити, що окремі науковці мають цілком індивідуальні погляди на пролеми правопису запозичених термінів) напр. М. Вакуленко). Дискусія триває.

7. Проблема транслітерації

Крім питання правопису чужомовних власних назв українською абеткою, про що йшлося раніше, існує проблема протилежного характеру: запис українських власних назв латинкою. Так би мовити, проблема нашого виходу у світ.

У радянський період українські власні назви спочатку перекладали російською мовою, а потім уже передавали латинкою, наприклад: Львів - Львов - Lvov, Петро - Петр - Pjotr.

Сьогодні вже нікому не спаде на думку користуватися послугами мови-посередника, щоб відтворити власномовні назви латинською абеткою. Завдання полягає у виробленні єдтної таблиці українсько-латинської транслітерації. Думки науковців розходяться не принципово, а лише щодо деяких конкретних моментів. найголовніші з них:

- український В передавати через V чи W;

- український Ц передавати через C чи TS;

- український Й передавати через J чи Y.

Українські Х,Ч,Ш,Ж більшість досілдників пропонує передавати загальноприйнятими латинськими знаками KH, CH, SH, ZH (Харків - Kharkiw, Черкаси - Cherkasy, Шевченко - Shewchenko, Житомир - Zhytomyr), хоч дехто радить користуватися для того латинськими літерами з різнимим спеціальними значаками (т.зв. дашками).

Для розв'язання цієї важливої проблеми варто було б скористатися і досвідом Бібліотеки Конгресу США, де після проголошення незалежності України на урядовому рівні змінено російську транскрипцію (і транслітерацію) українських географічних назв на власне українську.

Відродження термінологічної спадщини минулого, запозичення з інщих мов, творення нових назв - усе це зумовлює збільшення кількості синонімів у сучасній українській науково-технічній термінології. Словники часто фіксують цілі ряди назв одного й того самого поняття, як-от: фотограція, знімок, світлина, знимка (лексичні синоніми); глушник, заглушувач, глушитель (словотворчі синоніми); хімія, хемія (правописні синоніми).

Слушне зауваження з цього приводу: сьогодні "навряд чи можна виробити чіткі кртерії можлтвості повернення слів до наукового обігу, тут величезної ваги набувають такі ненаукові категорії, як здоровий глузд або чуття мови" (О.Кочерга).

Саме тому укладачі багатьох сучасних словників свідомо дворять їх у вигляді матеріалів для подальшої роботи. Автори таких праць наводять різні за походженням і за часом виникнення терміни, покладаючись на практику вживання.

8. Проблема культури наукової мови

Науково-технічна термінологія, зібрана у словниках. - це застиглі і поки що "мертві" ресурси мови. Вони оживають щойно тоді, коли терміни потрапляють до наукового тексту - письмового (стаття, підручник, монографія) або усного (доповідь, лекція, виступ). Сьогодні фахове мовлення науковців та студентів рясніє стилістичними огріхами. На це звертають увагу як філологи (О. Сербенська), так і техніки (О. Кочерга, М.Кратко, В. Моргунюк).

Ось найголовніші типи мовностилістичних помилок, що притаманні сучасній мові науки:

1. Уживання росіських термінів без перекладу: грохот, шарик, янтар, миш'як та ін.

2. Уживаня перекручених російських термінів (суржик): опреділити, примінити, зварщик, вияснити тощо.

3. Функціонування неприродних для української мови усталених висловів (ефект перекладництва): в протилежність, як можна швидше, приведений на рисунку, написана на мові та ін. Правильні відповідники: на противагу, якнайшвидше (якомога швидше), показаний на рисунку, написаний мовою.

4. Надмірна частота вживання прийменників по та при у невластивому дл яних значення: по закону Ома, підручник по фізиці, при допомозі, при кипінні і под. Нормативні відповідники: за законом Ома, підручник з фізики, за допомогою, під час кипіння.

Треба зазначити, що прийменникик по та при в українській мові мають невисоку продуктивність. Прийменник по найчастіше поєднується з місцевим відмінком на позначення руху по чомусь (по осі абсцис, по дорозі),. часу (по обіді, по закінченні), а також зі знахідним для вираження наміру (йти по вольтметр), розміщення (по праву руку), межі (по цю лінію).

Головні значення словосполук із прийменником при - це розміщення (хата при дорозі), підпорядкованість (лаьораторія при кафедрі), наявність чогось (людина при зброї).

Типові випадки порушення норм української мови подано в додатку.

5. Надуживання орудним відмінком особи в поєднання з пасивними формами дієслова: написаний автором, студентами опрацьовано, розроблено нами. Для української мови характерними є конструкції "пасивна форма дієслова + орудний інструментальний" (написано ручкою, зорано трактором) або "називний особи + активна форма дієслова" (автор написав, студенти опрацювали, ми розробили).

О. Курило зазначала, що вживання орудного відмінка особи з пасивною формою дієслова надає висловлюванню комічного забарвлення, оскільки дійова особа формально перетворюється на інтрумент або предмет: злодій, забитий міліціонером (ножем); дорога, укладена робітниками (плитами). ("Уваги до сучасної української літературної мови".)

6. Переобтяження тексту запозиченими словами. надмірна кількість іншомовних слів (коли просту думку навмисно висловлюють трохи незрозумілою мовою) свідчить про псевдонауковість цієї праці і негативно характеризує автора. приклад: "Ці методи верифікації дефініцій ретроспективно дисонують з тими, що превалювали в ХІХ ст.", - постулює дослідник". Українська наукова мова не збідніла б, коли б цю думку автор виловив приблизно так: "Ці способи перевіряння істинності означень на збігаються з тими (або суперечать тим), що переважали в ХІХ ст.", - твердить досілдник.

7. Алогізми на рівні наукового тексту, спричинені позаконтекстовим перекладом російських слів. наприклад: "Справжній стандарт розповсюджується..." Багатозначне російське слово "настоящий" тут слід перекласти як "цей": "Цей стандарт поширюється на терміни (або охоплює терміни)...". Так само незрозумілим, а то й комічним є вислів "взаємодія меблів з користувачем та предметами користування", що його подає Л. Босак.

8. Повна безособовість і беземоційність наукового тексту. Саме ці властивості наукового стилю останніх деятиріч були його нормативними ознаками. Автор не тільки ховався за загальним "ми", а й не виявляв ніяцих своїх уподобань, не оживляв тексту образними порівняннями, метафорами чи епітетами.

Проте аналіз укарїнських наукових творів початку століття та праць сучасних закордонних авторів показує, що одночасний вплив наукового тексту на раціональні та естетичні центри сприйняття допомагає читачеві краще засвоїти наукові відомості й водночас дає змогу пересвідчуватися у багатих виражальних можливостях рідної мови. Отже, наукове слово може й повинно бути естетичним (Н. Зелінська) і підкреслювати індивідуальність автора.

Висновок

Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способи і засоби уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера.

Страх українського вченого перед українською мовою породжується не тільки боязню не дотримувати норм, а й невмінням або й небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки, що пливуть до нас не в рідномовній одежі. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав'язаних іззовні.

Список використаної літератури

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови [Текст]: навчальний посібник / Н.В. Ботвина - К.: Артек, 1999. - 264 с.

2. Васенко Л.А. Фахова українська мова [Текст]: навчальний посібник / Л.А. Васенко, В.В. Дубічинський, О.М. Кримець - К.: Центр навчальної літератури, 2008. - 272 с.

3. Наконечна Г.В. Українська науково-технічна термінологія: історія і сьогодення [Текст] / Г.В. Наконечна - Львів: Кальварія, 1999. - 110 с.

4. Онуфрієнко Н.С. Науковий стиль української мови [Текст]: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.С. Онуфрієнко - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 312 с.

Размещено на Allbest.ru