Переклади творів Гете

І зазначений твір Ґете, в якому здійснена спроба виходу поза рамки жорсткого протиставлення «овець» і «козлів» завдяки дотепному несподіваному введенню третього елемента, і зроблені у відповідному напрямі кроки Франка як інтерпретатора цього твору, - все це, без сумніву, озвалося пізніше при визрівання ідеї поеми Франка «Страшний суд» (1906).

Перекладацька діяльнісь Франка набула особливого значення для культурологічних процесів в Україні. Різні аспекти цієї діяльності, її зміст і значення, талановите втілення гуманістичних прагнень народу, вплив ідей «великого німця» Гете на культурологічні процеси в Україні, всі ці аспекти діяльності Франка, у тому числі стратегічного спрямування, а також якість перекладів та їхній вплив на сприйняття гетевого твору, перекладацький талант Франка, діапазон його дискурсних знань в об'ємних філологічних сферах - всі ці та інші питання уможливлюють реалізацію культурологічного дискурсу: Україна - Франко - Гете.

Окремі аспекти цієї проблематики якісно досліджено у монографічній праці Л. Рудницького. Вчений наголошує, зокрема, що переклад Франка має безперечно свою вартість не тільки як перша екстраполяція одного з найбільших творів світової літератури, але й як джерело пізнання Франка-поета та Франка-літературознавця. До цих справедливих слів і думок, мабуть, важливо додати також, за висловом Л. Рудницького, історичну правду про те, що в особі І. Франка український народ, а також інші народи світу відчули і відчуватимуть дедалі більше визначного представника, друга українського народу та інших народів світу.

Переклад «Фауста» зроблений Франком був прикладом для перекладача-початківця Лукаша. Він ретельно вивчав всі переклади своїх попередників. Але жодного, навіть Франка, не скопіював. У березні 1955 р. рукопис «Фауста» був зданий до складання, у вересні підписаний до друку, а наприкінці року ошатний 500-сторінковий том з відомими у Німеччині, теж класичними, ілюстраціями А. Ліцен-Майєра та Ф. Зімма, у чудовому оформленні, в суперобкладинці - шедевр тогочасної української поліграфії - вийшов у світ восьмитисячним накладом. «Фауст» одразу став сенсацією для всіх, хто розумів значення цього першого масштабного перекладного видання після всіх розстрілів та нищення творців українського письменства й перекладу, та ще й з таким розкішним оформленням і вступною статтею найвищого авторитета в галузі іноземної літератури - Олександра Білецького. Отож захват бува загальний, хоч далеко не всі в літературному світі сприймали перекладацький стиль Миколи Лукаша, його орієнтацію на глибини української народної мови, максимальне багатство лексичних і фразеологічних зворотів. Декому, вихованому на російських перекладах світової літератури, чужим і незрозумілим було, як може так звучати Ґете, якого звикли читати російською мовою у «високому штилі». Адже герої Ґете заговорили, демонструючи небачені скарби української мови.

Нині існує три опубліковані переклади українською мовою першої частини «Фауста» - І. Франка (1882), Д. Загула (1919), М. Улезка (1926), та один переклад «Фауста» повністю - М. Лукаша (1955). Тільки аналізуючи різні переклади «Фауста» можна з'ясувати, яке місце серед них посідає переклад Лукаша, особливо в світлі новітніх перекладознавчих парадигм. Лукашевий переклад «Фауста» привернув увагу багатьох дослідників, зокрема В. Савчин, Л. Череватенка, В. Андрієнко.

М. Лукашеві закидали надмірне захоплення архаїзмами та діалектизмами. Як писав Леонід Первомайський, «Тінь травестійного Енея стояла за спиною перекладача» [13, с. 370]. Подібної думки дотримувався і В. Коптілов, зазначаючи, що на такій кількості сторінок неможливо уникнути певнихпомилок та неточностей. Та головною провиною перекладача, на думку В. Коптілова, є те, що він не прислухався до зауважень редакторів першого видання [10, с. 107].

На рецензію Леоніда Первомайського М. Лукаш не відреагував публічно, проте внутрішня видавнича рецензія В. Коптілова таки змусила його вступити в полеміку. М. Лукаш пише три статті відповіді: «Хто такі були двораки», «Про змішування західноєвропейських реалій з польськими та про тінь Франца-Йосифа», «Про зниження стилю та про скривдженого Мефістофеля» [11, с. 503], у яких обґрунтовує свої перекладацькі рішення, які викликали критику.

Й.В. Ґете вважав «Фауста» найважливішим твором свого життя, а М. Лукаш у розмові з В. Житником зізнався, що саме цей твір йому найдорожчий [7, с. 18].

Цей твір - глибокий філософський трактат, його філософська побудова вимагає читацької підготовленості та знання основ філософії Канта, яка прийшла на зміну емпіризму та скептицизму, що домінували доти. Саме ці дві філософські течії уособлюють головні антиподи трагедії: Фауст - ідеаліст, який шукає сенс життя і вічні істини, а Мефістофель прагне лише до миттєвого чуттєвого задоволення і намагається схилити до цього Фауста.

В ориґіналі філософські думки, ословеснені високим стилем, перетинаються з нецензурною лайкою. В сценах «Авербахів склеп у Лейпцігу» та «Вільпуржина ніч» М. Лукаш повністю відтворює всю гостру лайку ориґіналу, але у мові Ґретхен вдається до певної евфемізації.

На перший погляд через оту віртуозну легкість, з якою читається переклад М. Лукаша, доволі важко відчути клопітку роботу й уважність до деталей, які і створюють цю злагодженість та гармонійність.

Faust (allein).

Wie nur dem Kopf nicht alle Hoffnung schwindet,

Der immerfort an schalem Zeuge klebt,

Mit gierger Hand nach Schatzen grabt,

Und froh ist, wenn er Regenwurmer findet! [23, с. 150]

Це початок другого монологу Фауста, коли він критикує Ваґнера. Ваґнер і Фауст - обидва вчені, та Ваґнер - упевнений, що вся мудрість є у книжках і в них можна знайти відповідь на всі питання, реальне життя його цікавить мало, він переконаний, що знає майже все і може навчити будь-кого, поважає Фауста лише тому, що той - загальновизнаний авторитет. Фауст, на противагу Ваґнеру, більше цікавиться реальністю і дивиться на життя ґлобальніше, він усвідомлює, що, хоч і прочитав безліч книжок, та про життя знає дуже мало.

Цього монологу Фауста не було в «Прафаусті», тобто це вже переосмислення життя більш зрілим Ґете.

Фауст (сам).

І як лиш голова йому не трісне,

Що в ню раз в раз таке терміття тисне,

За скарбами так поквапно гребе,

А радуєсь, як хробака найде! [16, с. 199]

Фауст (сам).

Як цеї голови ще держаться надії,

Що над обгризками куняє по куткам,

Жадібною рукою шукає скарбів там, -

А знайде черв'яка, - Бог знає, як зрадіє! [3, с. 32]

Фауст (сам).

І як в цій голові не зникне вся надія!.

Вік липне до хламіття витхлого й сидить,

Жадливою рукою хоче клади рить,

А нагребе дощовиків, то вже й радіє… [4, с. 71]

Уже на фонетичному рівні знаходимо невідповідності. Перекладачі додають зайві строфи і цим змінюють сам настрій вірша. Лише у перекладі М. Лукаша і рима, і ритм зберігаються повністю.

Фауст (сам).

Іще його не зрадила надія;

Копається в гноїську, скарб шука,

А знайде часом черв'яка,

То, дурень і тому радіє… [5, с. 42]

На лексичному рівні також можна виявити певні відмінності між самими образами Фауста. Таким чином, Фауст І. Франка говорить мовою, якою спілкувалися на той час мешканці Західної України.

Про це свідчать такі форми слів, як «ню» - «неї» та «радуєсь» - «радіє». Та, як пояснює І. Франко у передмові до «Фауста»: «Я поклав головно вагу на зрозумілість і ясність бесіди, уникаючи по змозі менше вживаних провінціалізмів, окрім хіба тих немногих місць, де того вимагало окремішне забарвлення в самім ориґіналі» [16, с. 180]. В устах Фауста М. Улезка та Д. Загула початок цього монологу звучить не так поважно, як в ориґіналі, оскільки вони замінили чотири- і п'ятистопні ямби Й.В. Ґете на шестистопні, тому змінилася і тональність вірша: де у Й.В. Ґете відчувається драматизм та розпач, у перекладачів - роздуми. Звичайно, вони намагалися компенсувати це експресивною лексикою, до прикладу: «обгризками», «хламіття витхлого». Щоб надати монологам героїв більш жартівливого характеру, Й.В. Ґете використовував короткі стопи. Так, у монолозі Малпія використано двостопний ямб, що надає «танцювального» ритму віршеві. Хоч на лексичному рівні він звучить поважно, та завдяки тому, що його говорить Малпій та ще й двостопним ямбом, читач не буде сприймати ці погрози серйозно. Der Kater. Das ist die Welt: / Sie steigt und fallt / Und rollt bestandig; / Sie klingt wie Glas - / Wie bald bricht das! - / Ist hohl inwendig. / Hier glanzt sie sehr / Und hier noch mehr: / «Ich bin lebendig!» - / Mein lieber Sohn, / Halt dich davon! / Du mu?t sterben: / Sie ist von Ton, / Es gibt Scherben! [23, с. 200]

Тут використано дев'ятирядкову строфу з римуванням аабввбггб, а потім п'ятирядкову з римуванням аабаб. Усі перекладачі намагалися зберегти двостопний ямб. Та в ориґіналі Й. Ґете вводить хорей у п'ятирядковій строфі: «Du mu?t sterben» для підсилення ефекту драматичності на лексичному рівні. М. Лукаш відтворив акценти ориґіналу повністю, дотримуючись розміру ориґіналу, поставивши лексичне та змістове навантаження саме там, де і в ориґіналі: «І сам

за те ж / Тоді помреш ти» Та все ж оте «mu?t», що передає визначеність завершення, тобто, що «ти мусиш померти», не передано у перекладі. У М. Лукаша цей уривок звучить радше як застереження, тобто є змога уникнути смерті, чого немає в ориґіналі.

Мавпій. Оце земля: / летить, кружля, / Не знає впину; / Бряжчить, як скло, / Бо в ній дупло / На всю нутриину; / Блищить, мигтить, / Кругом ряхтить, - / Гляди, мій сину, / За рухом стеж, / Бо розіб'єш / Її до решти / І

сам за те ж / Тоді помреш ти [5, с. 98-99].

Багато перекладачів ввели порівняння світу з м'ячем: Ч. Брукс (1856) та Б. Тейлор (1870) «The world's the ball», М. Улезко (1926) «Це світ наш: бач - Скаче, як м'яч» та Е. Кляйн (2003) «The world's a ball It lifts to fall». Тобто образ світу, як кулі, м'яча чітко видно з ориґіналу. Досить легко провести паралелі, адже і в українській мові існує вислів «земна куля». Та все ж прямого порівняння немає, є лише натяк. Лише М. Лукаш передав цей натяк натяком, залишаючи за читачем останнє слово.

І навіть цей маленький монолог має велике сатиричне підґрунтя, а саме: це жорстокий насміх над геологічною теорією Кувьє (теорією катастроф) і вулканічною. За теорією катастроф поверхня земної кулі мінялась іноді за один момент: це був або страшний вибух розтопленої лави, що ламав земну кору, або що об землю вдарялися великі космічні тіла. Ще однією теорією формування земної кори була водяна, або нептунічна, теорія. Ця теорія визнавала за водою найбільшу роль у формуванні земної кори. Й.В. Ґете жив якраз за часів сутичок між науковцями і був прихильником водяної теорії. Він не шкодував сил, щоб висміяти вулканістів. Тут він якраз сміється з учення, що земля має тоненьку кору, мов от-от розіб'ється [4, с. 312-313].

Wagner.

Allein die Welt! des Menschen Herz und Geist!

Mocht jeglicher doch was davon erkennen. [23, с. 149]

Ваґнер.

А світ!? Всі тайни духа й серця -

Про це хотів би кожен щось узнати! [3, с. 32]

Ваґнер.

А світ - же!?. людський дух!?. а серце ж бо людське!?.

В цім дещо знати схоче кожная людина [4, с. 70].

У цьому прикладі можемо побачити чітке протистояння серця як центру почуттів та емоцій людей і духу як зосередження думок, поглядів. Усі аналізовані англомовні перекладачі пішли одним шляхом: «heart and brain» (A. Свонвік), «mind and heart of men» (Дж. Пріст), «Men's hearts and minds» (Е. Кляйн), тобто наголос на поняттях серця і розуму. Д. Загул повністю дотримується букви ориґіналу: «духу й серця» та додає «тайни», тобто вводить натяк на непізнане. В М. Улезка цей уривок передано надто емоційно: «людський дух!?. а серце ж бо людське!?.» З таким чуттям про науку може говорити лише людина, яка справді нею захоплюється, живе. Таке трактування не надто підходить для цього уривка, адже Ваґнер протиставляється Фаусту.

І. Франко перевів це протистояння в іншу площину: в його перекладі «Herz» - це «життя». Це повністю зрозуміло, враховуючи час перекладу: саме тоді набула популярності «філософія серця» П. Юркевича, де він стверджував, що саме в серці зосереджено все наше життя [8, с. 8].

М. Лукаш повністю змінив поняття: «людський ум і почуття». На перший погляд може здатися, що цим перекладач відійшов далі від ориґіналу, та М. Лукаш як учений з енциклопедичними знаннями добре розумів, що в українському сприйнятті концепти «серце» і «дух» відрізняються від німецьких. Українська філософія трактує серце як орган розуміння, як центр, що зводить воєдино думку, волю та віру [6, с. 27].

Порівняльний аналіз перекладів І. Франка, Д. Загула, М. Улезка й М. Лукаша показує, що «Фауст» М. Лукаша найбільше відповідає вимогам часу. Його розуміння філософського змісту «Фауста» підтверджене ґрунтовними коментарями. Отже, за спиною перекладача стояла не тінь травестійного Енея, а глибока ерудиція, начитаність та розуміння духу першотвору.

Як бачимо, кожний переклад, а їх можна наводити далі, - це своєрідна стиль-картка особистостей: автора твору і перекладача. Все це ознаки і підтвердження того, що культурологічний дискурс і одночасно дискурс української гетеани триває.

Висновки

переклад український гете адаптація

Єднання народів, прагнення донести до українського читача кращі здобутки світової культури - це те, що ми сьогодні розуміємо і кваліфікуємо як європейську та інтерєвропейську культурологічну глобалізацію єднання з культурологією національною, індивідуальною, справді народною, високохудожньою.

Як струмки, що злилися і утворили річку, так і самовіддана праця багатьох поетів, які намагалися відтворити геніальний твір Гете українською мовою, були прикладом і джерелом натхнення для Лукаша. Іван Франко почав перекладати «Фауста» коли був ще зовсім молодим. Нажаль, він зробив тільки частковий переклад. Хоча до творчості Гете звертався протягом всього свого життя. Думки і пошуки сенсу життся у цих двох велетнів світової літератури були співзвучними.

Досягненням Лукаша стало те, що з повагою спираючись на всі попередні переклади «Фауста», він зробив повністю свій переклад, який і був відзначений німецькими науковцями.

Два українця розділені часом. Іван Франко і Микола Лукаш. Вони добре знали і відчували німецьку мову, і захоплювалися творчістю великих німців. Вони відчували себе в українській мові, як риба у воді. Кожен з них поклав свій труд, своє натхнення, свою душу на вівтар приєднання українців до світової культурної спільноти. Нажаль, Івану Франку судилося зробити переклад тільки першої частини трагедії «Фауст». Микола Лукаш виконав свій неймовірний переклад до кінця. Він зберіг все найкраще, що є в оригінальному творі. Лукаш використав різноманітні прийоми, що зберегли театральність оригіналу. А от використана народна українська мова, народне кмітливе, жартівливе і дуже влучне словотворення наблизили його переклад до самої душі українського народу.

Академія наук Німеччини переклад Миколи Лукаша трагедії Гете «Фауст» на українську мову визнала найкращим в світі. І він того заслуговує. Кількість повних і неповних вже здійснених перекладів на мови світу і, в тому числі на українську мову, доводять, що «Фауст» Гете є безцінним надбанням для всієї світової спільноти. Всі народи різні, але, в той же час, дуже і дуже схожі в своєму прагненні до вільного життя на вільній землі.

60 років свого життя Гете працював над «Фаустом». В цій трагедії - все життя, спокуси, зміни поглядів і переконань самого Гете. Але не тільки. Не доля однієї людини, а весь світ, величезний, ще не пізнаний до кінця, все людство з його історичною долею.

Навряд перекладачі наступних часів оминуть «Фауста» Гете своєю увагою. Цей величний твір ще не вичерпав своїх глибинних можливостей і філософських тлумачень. Струмки уже зроблених і майбутніх перекладів зіллються в річки, а ті утворять океан всесвітнього людського розуміння своєї спорідненості і спільної долі на єдиній для всіх нас Землі.

Бібліографія

1. Аникст А.А. Гете и Фауст: От замысла к свершению / А.А. Аникст. - М.: Книга, 1983. - 271 с.

2. Бондаренко Н. Ґете в українській періодиці / Н. Бондаренко // Літературна Україна. - 1972. - 11 квітня. - С. 4.

3. Борис Черняков. «Микола Лукаш. Біобібліографічний покажчик 1953-2005», 2007 рік, Видавництво «Критика» 576 с.

4. Георгиева Т.С. История немецкой литературы. XX век. М.: Юнита, 2002. - 562 с.

5. Гете Й.В. Фауст. Перекл. з нім. Д. Загула / Й.В. Гете. - Київ-Відень: Вернигора, 1919. - Ч. І. - 1919. - 136 с.

6. Гете Й.В. Фауст; Лірика: Пер. з нім.; Передм. Д. Наливайка «Поет національний і всесвітній», C. 5-22. / Й.В. Гете. - К.: Веселка, 2001. - 478 с.

7. Ґете Й.В. Фауст: Трагедія. Перекл. з нім. М.Т. Улезко / Й.В. Ґете. - Харків: Держ-видав України, 1926. - Ч. 1. - 331 с.

8. Ґете Й.В. Фауст / Переклад М. Лукаша. Передмова Б. Шалагінова. - Харків: Фоліо, 2003.

9. Ґете Йоганн Вольфґанґ фон // УСЕ Універсальний словник-довідник. - 4-е видання. - 2006

10. Дубровіна К.О. «Філософія серця» в українській культурній традиції / К. Дубровіна // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури. - 2006. - №52. - С. 22 - 37.

11. Євген Попович. Це ім'я мене зачарувало - поліглот, та ще й блискучий перекладач // Всесвіт, 2009

12. Зимомря М.І., Білоус О.М. Художній переклад - шляхи аналізу. - К., 2001. - 234 с.

13. Кияк Т.Р. Теорія і практика перекладу. - Вінниця: Нова книга, 2006, - 586 с.

14. Комиссаров В.Н. Теория перевода. - М., 1990. - 253 с.

15. Коптілов К. Теорія і практика перекладу. - К.: Юніверс, 2003. - 123 с.

16. Крушельницкая К.Г., Попов М.Н. Советы переводчику. - М., 2002. - 320 с.

17. Микитенко О. Микола Лукаш і «Всесвіт» / О. Микитенко // Всесвіт. - 2005. - №1-2. - С. 148-159.

18. Первомайський Л. «Фауст» Гете в перекладі М. Лукаша: Замітки на полях рукопису / Леонід Первомайський // Леонід Первомайський. Твори: У 7 т. - К., 1970. - Т. 7: Творчий будень: Статті. Спогади. Замітки. - С. 362-378.

19. Савчин В.Р. Новаторство Миколи Лукаша в історії українського художнього перекладу. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Київ, 2006

20. Франко І. «Фавст» Гете / І. Франко // Зібрання творів у п'ятдесяти томах, Т. 13. - К.: Наукова думка, 1978.

21. Хоруженко В. Новий переклад «Фауста» / В. Хоруженко, Н. Кустовська, В. Коптілов // Вітчизна. - 1957. - №1. - С. 160-164.

22. Цимбалюк Д. Гете по-українському / Д. Цимбалюк // Жовтень. - 1970. - №12. - С. 126 - 129.

23. Duden Deutsches Universalworterbuch / 5-te uberarbeitete Auflage, herausgegeben von der Dudenredaktion, Dudenverlag, Mannheim-Leipzig-

Wien-Zurich, - 2003. - 1892 S.

24. Goethe J.W. Faust / Transl. by A.S. Kline. - [E-resource] Access: http://www.tonykline.co.uk/PITBR/German/Fausthome.htm

25. Goethe J.W. Faust / Transl. by Ch. T. Brooks. - [E-resource] Access: http://www.gutenberg.org/etext/14460

26. Goethe J.W. Faust / Transl. by G.M. Priest. - [E-resource] Access: http://www.publicappeal.org/library/goethe/faust/index.htm

27. Goethe J.W. Faust. Gesamtausgabe / J.W. Goethe; Leipzig: Insel-Verlag. - 1969. - 651 S.

28. Goethe J.W., Faust. Transl. by A. Swanwick / J.W. Goethe; London G. Bell and Sons, Ltd., 1928. - 437 p

29. Harald Kittel, Juliane House, Armin P. Frank, Ubersetzung: ein internationales Handbuch zur Ubersetzungsforschung, 2007. - 604s.
30. Hartmut Bohme, Wolfgang Rosler, Ubersetzung und Transformation, 2007, -549 s.

31. Nord, Christiane: Textanalyse und Ubersetzen: Theoretische Grundlagen, Methode und didaktische Anwendung einer ubersetzungsrelevanten Textanalyse. Heidelberg 1995. - 313 s. 36. Peukes, G. Untersuchungen zum Sprichwort im Deutschen. Semantik, Syntax, Typen. Berlin, 1977.

32. Riesel, E. Stilistik der deutschen Sprache. M., 1980.

33. Schemann, H. Das idiomatische Sprachzeichen. Untersuchung der

Idiomatizitatsfaktoren anhand der Analyse portugiesischer Idioms und

ihrer deutschen Entsprechungen. Tubingen [Beihefte zur Zeitschr. fur

romanische Philologie 183], 1981.

34. Schippan, T. Lexikologie der deutschen Gegenwartssprache. - Tubingen:

Niemeyer, 1992.

35. Seiler, F. Deutsche Sprichworterkunde. Munchen, 1922.

36. Soloducho, E.M. Teorija fraseologiceskogo sblizenija (na materiale jazykov

slavjanskoj, germanskoj i romanskoj grupp). Kazan, 1989.

37. Telija, V.N. Die Phraseologie. In: Allgemeine Sprachwissenschaft.

Autorenkollektiv unter der Leitung von B.A. Serebrennikov. Ins Deutsche

ubertr. u. hg. von H. Zikmund und G. Feudel. Bd. 2. Berlin, 1975.

38. Бинович Л.Э., Гришин Н.Н. Немецко-русский фразеологический словарь. Под ред. д-ра Малиге-Клаппенбах и К. Агрикола. Изд. 2-е, испр. и доп., М., «Русский язык». 1975.

39. Даль В. Толковый словарь, т. 4, М., 1955.

40. Лингвистический энциклопедический словарь/ Гл. ред. В.Н. Ярцева, -

М.: Сов. энциклопедия, 1990.

41. Немецко-русский словарь под ред. А.А. Лепинга и Н.П. Страховой.

М., 1958.

42. Словарь русского языка: В 4 т. М., 1981-1984.

43. Фразеологический словарь русского языка/ Под ред. А.И. Молоткова.

М., 1987.

44. Шкляров В.Т., Эккерт Р., Энгельке Х. Краткий русско-немецкий

фразеологический словарь. М., «Русский язык», 1977.

45. Der Gro?e Duden. Stilworterbuch der deutschen Sprache. 4. Aufl.,

Mannheim, 1956. 5. Aufl., Mannheim, 1963.

46. Duden. Das gro?e Worterbuch der deutschen Sprache in 6 Banden/

Unter Leitung von G. Drosdowski. Mannheim/Wien/Zurich, 1977.

47. Graf, A.E. Russische und deutsche idiomatische Redewendungen.

Leipzig, 1966.

48. Kupper, H. Worterbuch der deutschen Umgangssprache. Bd. 1,3;

neu bearbeitete u. erweiterte Aufl., Claassen Verlag, Hamburg, 1963.

49. Worterbuch der deutschen Gegenwartssprache, hrsg. von R. Klappenbach

und H.W. Steinitz. Akademie-Verlag, Berlin, Bd.1, 1967.

50. Worter und Wendungen. Worterbuch zum deutschen Sprachgebrauch.

Hrsg. von E. Agricola unter Mitwirkung von H. Gorner und R. Kufner,

VEB, Bibliographisches Institut. Leipzig, 1962.

Размещено на Allbest.ru