Теоретичні аспекти концепції функціонального стилю

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ I. Теоретико-метологічні засади дослідження стилю у сучасній лінгвістиці

1.1 До питання інтерпретації термінів “стиль” та “стилістика”

1.2 Категорія “функціонального стилю”

1.3 Мовний і мовленнєвий аспекти функціонального стилю

1.4 Питання класифікації функціональних стилів

1.5 Напрями стилістичного аналізу

1.6 Стиль в естетичному аспекті

1.7 Стереотип у системі функціональних стилів

Розділ II. Стиль художньої літератури в системі функціональних стилів сучасної німецької мови

2.1 Жанри художньої літератури

2.2 Індивідуально-авторський стиль як різновид художнього стилю

2.3 Гендерний аспект індивідуального стилю

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність. На сучасному етапі розвитку лігвістики наукові дослідження теоретичних аспектів концепції функціонального стилю не є новими. Лінгвістична основа підмови науки вивчалася у порівняльному плані на основі німецьких та англомовних текстів з літературознавства та лінгвістики. У цілому, проведені раніше дослідження теоретичного аспекту функціонального стилю, створюють основу для подальших наукових пошуків, однак недостатньо відображають концепцію системної організації даної проблеми.

Значний внесок у дослідження текстів зроблено науковцями в функціонально-стилістичному аспекті. Лінгвістичний аспек функціонального стилю розглядався такими науковцями як В.В. Виноградов, М.М. Кожина, Н.М. Разінкіна, О.С. Ахманова, Ю.П. Мацьоха, Л.У. Мацько та інші.

Актуальність курсової роботи визначається тим, що при всій різноманітності наукових розвідок, присвячених вивченню концепції функціонального стилю, поза увагою залишається комплекс питань, пов'язаних із внутрішньою організацією його аспектів.

Отже, розглянуті положення свідчать про актуальність порушеної проблеми, однак її недостатнє теоретичне обґрунтування зумовили вибір теми курсової роботи - “Теоретичні аспекти концепції функціонального стилю”.

Об'єкт - лінгвістичне оформлення літературних текстів через призму використання функціональних стилів.

Предмет - лінгвістичні характеристики стилю.

Мета - з'ясування теоретичних аспектів функціонального стилю.

Мета розкривається у наступних завданнях:

проаналізувати стан проблеми дослідження у науково-методичній літературі;

дати визначення стилю та стилістиці;

розкрити теоретико-методологічні особливості стилю у сучасній лінгвістиці;

проаналізувати художній стиль літератури в системі функціональних стилів сучасної німецької мови;

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості її використання у спецкурсах та спецсемінарах, вивченні даної теми у школі та вузі.

Новизна роботи полягає у спробі здійснити комплексний аналіз теоретичного аспекту концепції функціонального стилю.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ I. Теоретико-метологічні засади дослідження стилю у сучасній лінгвістиці

1.1 До питання інтерпретації термінів «стиль» та «стилістика»

Основним у стилістиці та вихідним для багатьох інших стилістичних понять є поняття стилю. Воно складає основу широкого терміна, яким називається наука про стилі - стилістика. Як відомо, стилем давні греки називали дерев'яну загострену паличку для писання. Вміння користуватися паличкою-стилем було одним із показників мовної культури. Поступово поняття «стиль» асоціювалося з манерою письма та мовлення, стало предметом наук - античної теорії стилю, риторики, поетики.

Розвиток науки від античної риторики до сучасної лінгвістичної і літературознавчої стилістики значно розвинув і видозмінив, розгалузив загальне поняття стилю, а з ним і значення слова стиль. У сучасному мовленні це слово стало засобом реалізації понять різних сфер людських знань, діяльності, реалій, про що свідчить надзвичайно широка сполучуваність його з іншими словами, що мають атрибутивно-субстантивну семантику, наприклад: стиль мови, стиль мовлення, стиль твору, стиль письменника, стиль газети, стиль підручника, стиль літературного напряму, епістолярний стиль, академічний стиль, фольклорний стиль, романтичний стиль, класичний стиль, ампір, стиль бароко, стиль модерн, піднесений стиль, стиль оздоблення, стиль одягу, стиль роботи, стиль керівництва тощо. Є навіть стиль епохи.

Досі в лінгвістичній стилістиці немає єдиного усталеного і загальноприйнятого визначення стилю, хоча спроб визначити його є багато і в існуючих дефініціях переважно відображені основні ознаки стилю. Цей факт зумовлений тим, що поняття стилю багатопланове і може визначатися за кількома критеріями різного порядку.

У пошуках визначення стилю можна вивести ряд загальних ознак його: своєрідний, особливий, характерний, специфічний, оригінальний, індивідуальний та синонімічних номінантів: тип, різновид, спосіб, манера, характер, форма, склад, які є смисловим ядром поняття.

Визначення стилю як лінгвістичного поняття стосується вужчої і конкретнішої сфери, ніж визначення стилю як загальносеміотичного поняття, а саме:

мови як системи;

мовної діяльності;

мовців як суб'єктів і об'єктів мовної діяльності та текстів і висловлень як продукту мовної діяльності [19, c. 65].

Тут доречно згадати визначення М. Брандес. Вона розмежовує два лінгвістичні поняття стилю:

стиль як «тип обробки мови, тип надання мові форми»

і «стиль як механізм функціонування мови».

Перше визначення можна співвіднести з описовим стилем, друге - з функціональним. Проте М. Брандес вважає лінгвістичною основою стилю мови «мовленнєву діяльність з мовою», а не систему мови і мовлення. У суті стилю вбачає творчий аспект цієї діяльності, у якісній специфіці - механізм створення і керування суб'єктивно-духовним впливом. З такого міркування можна зробити висновок: стиль мови - це тип форми мови, яка є результатом творчої діяльності мовців, результатом опредмечення чи переопредмечення їхніх творчих можливостей [5, c. 16].

Кожний стиль має:

1) сферу поширення і вживання (коло мовців);

2) функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

3) характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

4) систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Розглянемо більш предметніше, що таке стилістика. Стилістика поділяється на стилістику мови та стилістику мовлення.

Схема №1 Стилістика

Стилістика мови (практична) вивчає стилістичні засоби мови. Предмет її дослідження - стилістично забарвлені мовні засоби та їхні виражальні можливості, тобто мовні ресурси всіх мовних рівнів із погляду додаткових стилістичних значень елементів мовної системи. У свою чергу стилістика мови поділяється на стилістичні засоби та стилі мови.

Схема №2 Стилістика мови

Стилістика мовлення (функціональна) вивчає особливості функціо- нальних стилів, жанрові різновиди мовлення. Вона визначає стилістичні можливості мови залежно від мети й завдань спілкування, змісту й типу мовлення співвідносно із ситуацією (умовами) спілкування. Завдання стилістики мовлення - вивчення найтонших емоційно-експресивних відмін- ностей між різними жанрами й видами усного і писемного мовлення [6, c. 15].

Для стилістики як окремої лінгвістичної галузі знань по-різному функціонально важливі всі мовні одиниці, але найвагомішими є слова в структурі речення, фразеологізми, речення, особливо в поєднанні з іншими реченнями, тобто речення в певному тексті.

Пізнання всієї сукупності функцій, що їх виконують різноструктурні мовні одиниці, неможливе без системного вивчення всього комплексу одиниць, з яких сформувалася сучасна мова.

Стилістика мовлення має такі складові: стилі мовлення та стилістичні функції мовних одиниць.

Схема №3 Стилістика мовлення

Кожен мовний стиль формується із стилетвірних і нестилетвірних явищ, особливостей. Саме стилетвірними мовними одиницями один стиль мови відрізняється від усіх інших стилів. Такі засоби зосереджують у собі неповторну стильову своєрідність, сконцентровано виявляються в одному стилі, а в інших простежуються лише частково.

Стилетвірними мовними ознаками мова розмежовується на стилі з властивими кожному з них специфічними ознаками, не порушуючи при цьому і внаслідок цього системної єдності літературної мови як окремої комунікативної структури [6, c. 15]. Кожен стиль мови має стилетвірні ознаки: лексичні, фразеологічні (як доповнення до лексичних ознак - у більшості стилів мови) і граматичні (морфемні, морфологічні й синтаксичні).

Отже, можна зробити висновок, що особливості вживання мовних одиниць у різноманітних умовах спілкування вивчає розділ науки про мову стилістика. Іншими словами, стилістика обґрунтовано відбирає виражальні засоби мови для найефективнішого спілкування в різноманітних ситуаціях. А основним поняттям стилістики є - стиль.

1.2 Категорія «функціонального стилю»

У сучасній лінгвістиці термін «стиль» є найпоширенішим. Стиль пов'язаний з комплексом чинників, які забезпечують успішне мовне спілкування. Велику увагу поняттю «стиль» та проблемі мовних жанрів приділив М. Бахтін у своїй праці «Проблема мовних жанрів» Першим визначальним чинником для стилю є сфера його функціонування. М. Бахтін писав: «..мовні або функціональні стилі є не що інше, як жанрові стилі певних сфер людської діяльності і спілкування» тим самим визначивши два чинники:

1) стиль інакше не мислиться, як у зв'язку зі сферою спілкування;

2) стиль і жанр двоєдині, їх бажано не розривати.

Специфічні мовні засоби інших стилів, потрапляючи до художньої літератури не нівелюють її, а виступають лише в іншій функції: вони стають засобом виразності і зображувальності.

У праці «Проблема мовних жанрів» він зазначав, що відрив стилів від жанрів є згубним. «Будь-який стиль нерозривно пов'язаний з висловлюваннями і з типовими формами висловлювань, тобто з мовними жанрами». Другим важливим чинником можна вважати співвідношення жанру і стилю. Кожна сфера людської діяльності, маючи своє призначення, свої цілі, умови, середовище, породжує специфічні для неї певні жанри, тобто «тематичні, композиційні і стилістичні типи висловлювань. Стиль нерозривно пов'язаний з певними тематичними єдностями і - що особливо важливо - з певними композиційними єдностями: з певним типом побудови цілого, типами його завершення, типами ставлення мовця до інших учасників мовного спілкування (до слухачів або читачів, партнерів, до чужої мови і т. ін.). Стиль входить як елемент у жанрове висловлювання». Він може бути предметом самостійного спеціального дослідження, але, на думку вченого, воно буде правильним і продуктивним лише при постійному врахуванні «жанрової природи мовних стилів і на основі попереднього вивчення різновидів мовленнєвих жанрів» [3, c. 241].

Отже, способи мовленнєвої діяльності в різних сферах комунікації призводять до утворення функціональних стилів.

1.3 Мовний та мовленнєвий аспекти функціонального стилю

З одного боку, створення певного стилю відбувається в процесі функціонування мови на основі виконання конкретного комунікативного завдання. Потенційні можливості одиниць мовної системи реалізуються в певному контексті, формуючи конкретний мовний стиль. Функціональний стиль існує реально в мові, в процесі функціонування мови і закріплюється в текстах. Функціональні стилі пов'язані з динамічною стороною мови, з її функціонуванням у процесі мовної діяльності, і в цьому аспекті термін функціональний можна вважати синонімом терміна мовної. З іншого боку, функціональний стиль - історично сформований тип функціонування мови, який існує в свідомості мовців, тобто стиль розглядається не як продукт мовної діяльності кожного конкретного індивіда, а як явище надіндивідуальне, як результат колективного усвідомлення усіма носіями літературної мови існування особливих внутрішньо організованих систем мовних елементів, призначених для певних цілей соціального спілкування, тобто для спілкування всіх членів соціального колективу (соціуму, суспільства).

Функціонально-стильове розшарування мови можна представити у вигляді пулевого структурування: у кожного стилю є центр і периферія. Центр складають тексти, в яких риси даного стилю представлені найбільш повно, периферію тексти з іностілевими включеннями. На периферії стилі можуть взаємодіяти один з одним (наприклад, публіцистичтичні тексти можуть включати в себе елементи розмовного стилю). Тому функціональний стиль - це і явище мови (як інваріант) і стиль мовлення (як конкретна реалізація) [7, с.45]. Таким чином, функціональні стилі - це стилі як мови, так і мовлення.

функціональний стиль німецька мова

1.4 Питання класифікації функціональних стилів

Класифікація стилів мови: науковий, публіцистичний, розмовний, конфесійний, художній (белетрестичний), епістолярний, офіційно-діловий стиль у системі стилів сучасної літературної мови.

Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки. Основне призначення стилю - повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань. Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Показовим є членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень.

Розрізняють власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний підстилі наукового стилю. Власне науковий репрезентується такими жанрами, як дисертація, монографія, наукова стаття, доповідь, дипломна, магістерська, курсова робота тощо. Науково-популярному підстилю властива доступність викладу наукової інформації, розрахованої на нефахівців. Науково-навчальний підстиль реалізується в підручниках, посібниках для учнів шкіл та студентів вищих навчальних закладів, слухачів мережі просвітницьких установ.

Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія, виступи на наукових конференціях, дискусії, доповіді на наукові теми [10, c. 13].

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини. Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових стосунків.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Синтаксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти. Виокремлюють такі його функціональні підстилі:

законодавчий (закони, укази, постанови, статути);

дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (повідомлення), звернення (ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);

адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, заяви, характеристики, довідки, службові листи тощо).

Офіційно-діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, кодекс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо, а також виступи на зборах, наради, прес-конференції, бесіди з діловими партнерами [14, c. 40].

Публіцистичний стиль - це функціональний різновид літературної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації (газетах, часописах, пропагандистських виданнях). Основне призначення стилю - обговорення, відстоювання і пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки, сприяння суспільному розвитку.

Головні ознаки публіцистичного стилю: популярний, чіткий виклад, орієнтований на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації, використання суспільно політичної лексики: державність, громадянин, поступ, єдність, національна ідея, актуальність тощо. Типовими є емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, повтори, фразеологічні одиниці, що зумовлюють емоційний вплив слова. Тон мовлення пристрасний, оцінний. Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія, репортаж [14, c. 43].

Конфесійний стиль - стильовий різновид мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства. Основне призначення стилю - вплив на душевні переживання людини. Головні ознаки стилю: вживання слів для найменування бога та явищ потойбічного світу (Божий Син, Святки Дух, Спаситель, Царство Боже, рай, вічне життя, сатана тощо), стосунків людини до Бога (молитися, воскресіння, заповіді, покаяння, грішні, праведні), мова багата на епітети, порівняння, метафори, слова з переносним значенням. Для підкреслення урочистості використовуються речення із зворотним порядком слів, поширені повтори слів. Конфесійний стиль репрезентується в таких жанрах: Біблія, житія, апокрифи, проповіді, послання, молитви, тлумачення Святого Письма. [14, с. 44]

Розмовний стиль обслуговує офіційне й неофіційне спілкування людей, їх побутові потреби. Основне призначення стилю - обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи на подання допомоги, виховний вплив.

Головні ознаки розмовного стилю: широке використання побутової лексики, фразеологізмів, емоційно забарвлених і просторічних слів, звертань, вставних слів і словосполучень, неповних речень. Для розмовно-побутового мовлення характерне порушення літературних норм: уживання русизмів, вульгаризмів, жаргонізмів, неправильна вимова слів.

Розмовний стиль має «істотно виявлений різновид - розмовно-професійний, тобто мова, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах» [14, c. 45].

Епістолярний стиль - це стиль приватного листування. Основне призначення стилю - поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційній настроєності автора. Головні ознаки епістолярного стилю: широке використання форм ввічливості - звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць.

До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари.

Отже, суспільно-усвідомлені видозміни літературної мови вивчаються з погляду її функціональних стилів, експресивно-стилістичних варіантів та типів мовної організації.

1.5 Напрями стилістичного аналізу

Одним із видів пізнавальної, навчальної та естетичної діяльності учня є читання різних текстів, зокрема художніх, із їх наступним аналізом й оцінкою. Останнє зумовлює врахування психологічних особливостей проходження процесів сприймання образів у художньому творі, його ідейного спрямування. Сприймання твору не обмежується лише пізнавальним компонентом, а включає також психічні й емоційно-естетичні переживання. На підставі цього виділяється два типи ставлення до подій художнього тексту:

1) емоційне, яке складається на основі конкретного оперування образними узагальненнями;

2) інтелектуально-оцінне, у якому учні використовують моральні поняття на рівні елементного аналізу [4, c. 188].

Надзвичайно істотним є розмежування лінгвістичної та літературознавчої стилістики. Дослідження багатьох лінгвістів свідчать про єдність лінгвістичної та літературознавчої стилістики в об'єкті дослідження, а саме в тканині художнього твору, хоча вони і відрізняються своїми завданнями і підходом до матеріалу, принципами і методами дослідження. Тканина художнього твору досліджується ними з різних точок зору. Лінгвістична стилістика виходить із способів реалізації ідейно-тематичного змісту до самого змісту, літературознавча стилістика - з ідейно-тематичного змісту твору і на основі цього розкриває художньо-образні засоби.

Лінгвістика тексту - напрям лінгвістичних досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту і його смислові категорії. Вона займається з'ясуванням глибинних смислів, які містяться в певному тексті.

Стилістичний аналіз допомагає чіткіше розуміти те, про що хотів сказати автор. Однак для того, щоб правильно оцінити все те, що говориться в тексті, потрібно вміти правильно розкладати його на маленькі, але важливі шматочки. І не менш важливо грамотно провести їх аналіз, щоб зрозуміти, де і які акценти розставив автор.

Схема стилістичного аналізу тексту

1. Визначити основну тему тексту (предмет повідомлення).

2. Виявити мовні засоби всіх рівнів, типові для даного тексту: 1) фонетичні (якщо можливо), 2) лексичні (фразеологічні, словотвірні), 3) морфологічні

4) синтаксичні.

3. Вказати, якому різновиду літературної мови відповідає дана система мовних і мовленнєвих засобів (книжна/ розмовна).

4. Визначити форму реалізації тексту (письмова або усна)

5. Вказати, якому виду мови відповідає даний текст (монолог / діалог).

6. Визначити, які стильові характеристики забезпечує дана система мовних засобів.

7. Встановити, якому функціональному стилю відповідають дані стильові риси, і, відповідно, до якого функціональному стилю відноситься даний текст.

8. Вказати підстиль (жанр, тип тексту).

9. Визначити, чи є іностилеві елементи.

Не менш важливим пунктом аналізу тексту є обчислення експресії в тексті. При глибокому дослідженні твору потрібно визначити, якими саме акцентами й емоційними фарбами наділений певний уривок. Також необхідно відповісти на питання - чому саме цей вид стилістичного забарвлення слів вжито тут. До того ж, необхідно пам'ятати, що в одному тексті можуть поєднуватися різні види експресії мови.

Також обов'язково потрібно проаналізувати повтори слів (наскільки вони виправдані), використання граматичних форм, повтори, як звукові, так і схожі закінчення слів і багато інших деталей.

1.6 Стиль в естетичному аспекті

Стиль ототожнюється з художністю, він усвідомлюється як втілена цілісність змістовної форми. Таке трактування поняття стиль є класичним. Воно сягає функціонального тлумачення стилю, яке сформулював Й. Гете у вигляді трьохкомпонентної схеми: безпосереднє наслідування - манера - стиль. При цьому Й. Гете назвав стилем вищий метод художнього зображення, що обов'язково корелює з такою категорією естетики як краса [10, c. 13].

Один з аспектів вивчення краси - проблема співвідношення краси та доцільності. Суть прекрасного і прояв прекрасного не протиставлені користі, відповідно, доцільності. Саме з цієї точки зору можна стверджувати, що критерії виділення функціональних стилів літературної мови мають у своїй основі не тільки цілком обумовлений цільовий момент (цільову направленість, доцільність), але також володіють естетичною цінністю.

Таким чином, будучи чітко орієнтованим на певне цільове призначення, маючи конкретне завдання, функціональний стиль демонструє системний зв`язок мовних елементів як семантично та граматично цілеспрямований та доцільний. Цій властивості функціонального стилю притаманна певна естетична цінність, оскільки, як зазначалося вище, поняття гармонії та доцільності взаємопов`язані. Однак не лише доцільність та функціональна виправданість в організації мовного матеріалу можуть спричинити виникнення естетичного почуття. Така ж властивість притаманна й іншій особливості функціонального стилю - його цілісності.

1.7 Стереотип у системі функціональних стилів

Будь-який різновид мови: професійна мова, функціональний стиль літературної мови, жаргон чи просторіччя - характеризується наявністю різноманітних стереотипних структур. Процес комунікації передбачає застосування цих стереотипів у типових ситуаціях. Відповідні стереотипні мовні явища виявляються оптимальними для передачі відповідної інформації: «... під час оптимального обміну інформацією між мовцем і слухачем вони обоє мають у своєму розпорядженні одну і ту ж “картотеку готових висловлювань»: адресант під час промовляння словесного повідомлення вибирає одну з цих «наперед відомих можливостей», адресатові ж треба зробити відповідний вибір з того ж самого вокабуляра «вже передбачених можливостей» [21, c. 43].

Вивчення природи стереотипності у виборі мовних засобів, необхідних для реалізації відповідної мети комунікації і формування функціональних стилів має певне теоретичне і прикладне значення, особливо для розробки моделей професійних мов та оптимізації мовного спілкування.

Стереотипи досліджує багато лінгвістичних і суміжних дисциплін. Досі немає єдиного погляду на стереотипність у мові та її функціональних стилів, не уніфікована термінологія на позначення стійких (регулярних, стереотипних) мовних явищ.

У лінгвістиці серед мовних стереотипів традиційно виділяють кліше і штампи - різноманітні відтворювані сполучення слів, стандартні звороти. Так, «Словник лінгвістичних термінів» Д.І.Ганича й І.С.Олійника подає таку дефініцію терміна кліше: «Кліше, клише (фр. сliche - відбиток). Мовний стереотип, готовий зворот, що використовується в певних умовах і подібних контекстах. На відміну від мовних штампів, що становлять заяложений вираз із послабленим лексичним значенням і стертою експресивністю, кліше утворює конструктивну одиницю, яка зберігає свою семантику, а часто і виразність…» [8, c. 107].

Поза межами наукового й офіційно-ділового стилю терміносполучення можуть зазнавати семантичних змін, детермінологізуватися й перетворитися на «звичайні» стійкі словосполучення.

Кліше, штампи і терміносполучення відрізняються від вільних словосполучень і речень: вони мають високий ступінь спаяності компонентів, їм властива стійкість та відтворюваність, ознака цільності номінації в них панує над структурною окремістю.

Можна зробити висновок, що стереотипні явища існують в усіх різновидах мови як засіб оптимізації спілкування. Поняття мовного стереотипу нині формується в лінгвістиці.

Розділ II. Стиль художньої літератури в системі функціональних стилів сучасної німецької мови

2.1 Жанри художньої літератури

Жанр - це різновид текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Художній стиль - це мова художньої літератури, “особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу” [2]. Головними ознаками художнього стилю є емоційність, образність, експресивність. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство німецької мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням.

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

1. Епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

«У добутках епічного жанру, - пише теоретик Н. Гуляєв, - письменник виступає як аналітик, дослідник дійсності, що з'ясовує обставини, що змусили персонажів зробити ті чи інші вчинки».[25]

Прозаїчне оповідання поділяється на дві категорії: мала форма - новела і велика форма - роман. Саме розмір - визначальний фактор у класифікації оповідальних творів.

2. Ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма);

До лірики (греч. lyrikos - вимовний під звуки ліри) належать віршовані твори малого розміру. У ліриці увага художника зосереджена на відтворенні епізодів із внутрішнього життя людини. Поет уловлює зародження почуття, зображує його розвиток, наростання і деякий фінал - як осмислення саморозвитку.

Усі жанри ліричної поезії розрізняються з великою часткою умовності, хоча в минулому критика рекомендувала поетам строго дотримувати їхні внутрішньовидові, жанрові ознаки. Більше поширення одержало членування лірики на жанри по тематичній ознаці - лірика пейзажна, філософська, любовна і т.п.

3. Драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

Драматична література (греч. drama, букв. - дія) характеризується пристосованістю для сценічної інтерпретації. Основною її ознакою є призначення її для театрального спектаклю. Текст драматичного твору розпадається на двох частин - мови героїв і ремарки, що вказують режисеру на декорації і дії персонажів. Твір, написаний у формі мови персонажів і ремарок, і є добутком «драматичної форми». Це поширюється і на ті твору, що прибігають до цієї форми без розрахунку на сценічну інтерпретацію.

4. Комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка) [23, c. 91].

Проте ніякої твердої класифікації жанрів провести неможливо. Їхнє розмежування завжди справедливе тільки для визначеного історичного моменту; крім того, їхнє розмежування відбувається відразу по декількох ознаках, причому ознаки одного жанру можуть бути зовсім іншої природи, ніж ознаки іншого, і зовсім не виключати один одного.

В основному, художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма. Художній стиль послуговується різними типами речень за будовою, метою висловлювання, за відношенням змісту речення до дійсності, багатий на епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми.

2.2 Індивідуально - авторський стиль як різновид художнього стилю

Особливі властивості мовлення, головним чином, у сфері художньої літератури, може виявляти і окрема людина - у цьому випадку йдеться про індивідуальний чи індивідуально-художній стиль того чи іншого письменника, або про його ідіолект.

Ідіостиль, або ідіолект, за В.П. Григор'євим, - це система мовних засобів індивідууму, що формується на основі засвоєння ним мови і розвивається в процесі його життєдіяльності. Специфічна образність, виразна манера викладу, словник будь-якого письменника, розвиваючись, поступово перетворюються на автоматичні прийоми його майстерності.

Іноді в окремих творах стиль художника видозмінюється, стаючи адекватним тій чи іншій модифікації стилетворчих факторів, але при цьому єдність художньої закономірності обов'язково зберігається, стверджує О.М. Соколов [14, c. 65].

Поняття індивідуального стилю рухоме і є історичною категорією. Це єдина категорія стилістики, зауважує В.А. Кухаренко, яка вимагає обов'язкового узгодження синхронічного і діахронічного підходів. Річ у тім, що, будучи природним відображенням еволюції художника, його стиль носить динамічний, мінливий характер, який пізнається лише з діахронічного зіставлення ряду синхронних станів [14, c. 83]. Так звана «індивідуально-авторська парадигма» об'єднує всі твори одного автора, при цьому інтегрувальною ознакою - свого роду архісемою - цієї текстової парадигми є творчий метод автора, який реалізується в структурі його творів/

Як наслідок цього проблема індивідуального авторського стилю досліджувалась не однією генерацією вчених-лінгвістів. Детального висвітлення вона набула в науковому доробку акад. В.В. Виноградова, у працях Р.Р. Гельхардта, В.А. Кухаренко, М.Б. Храпченка, Н.А. Пасхалової, І.І. Чеплигіноїта деяких інших.

В індивідуальному стилі автора як основній категорії стилістики художньої літератури нового часу активні елементи літературно-художньої побудови структурно узгоджуються в єдину стилістичну систему, в якій все взаємообумовлене та взаємопов'язане, зазначає акад. В.В. Виноградов [6, c. 115].

У текстах, які належать різним авторам, спостерігається неоднакове мовне оформлення, композиція, частота вживання частин мови. Для прикладу візьмемо творчість сучасного німецького письменника Уве Тімма (новели «Die Entdeckung der Currywurst» (1993) und « Am Beispiel meines Bruders» (2003). Так у новелах відсутня традиційна хронологічна послідовність: спочатку перед читачами постає сьогодення, потім - минуле (30-50-ті рр.), а через деякий час оповідач знову зображує сучасність. Щодо граматичного та стилістичного оформлення творів, то тут можна назвати такі аспекти: відсутність виділення прямої мови в тексті (Waren Sie bei Ihrer Frau? Nein, bei den Eltern danach noch im Braunschweig)[24, с. 31], велика кількість коротких речень (Er war ein Kind, das lange gekrдnkelt hatte)[25, с.12] та внутрішніх монологів (Was wollte der Vater? Jedenfalls nicht Kьrschner und noch weniger Prдparator sein. Was war sein Wunsch?)[25, с. 28]

У творах М. Вальзера (z. B.:«Seelenarbeit»)порівняно з іншими авторами присутня велика кількість прислівників, майже в кожному реченні, навіть найкоротшому (Plцtzlich war es nur noch heiЯ).

Отже, важливим моментом дослідження художнього твору є визнання системи мовних засобів у ньому. Та авторський стиль становить собою не тільки цю систему, але й закономірності функціонування мовних засобів. М.М. Кожина зауважувала, що майже всі сторони людського характеру мислення знаходять відображення у характері мовлення [14, c. 109]. Таким чином, для нас становлять інтерес не лише такі, що формуються в результаті індивідуальних особливостей людини, а насамперед ті, що мають закономірний характер. До того ж індивідуальний стиль - результат добору цілого ряду факторів, які по-різному формують автора й спонукають його до утворення певних рекурентних схем. Саме ці аспекти сприяли прагненню вчених віднаходити нові підходи до індивідуально-авторського стилю з позиції квантитативної типології тексту.

Встановлено, що індивідуальні художні стилі відрізняються частотністю вживання в них мовних одиниць, в тому числі і синтаксичних. Найуживаніші синтаксичні конструкції певним чином характеризують індивідуально-авторський стиль.

Отже, ознакою індивідуальності стилю письменника може бути синтаксична організація мови його творів.

2.3 Гендерний аспект індивідуального стилю

Стратегія професійної самореалізації залежить від формування індивідуального стилю діяльності. Гендерний аспект індивідуального стилю можна простежити в індивідуальному стилі авторів на прикладі німецьких художніх текстів. Встановлено, що основні риси когнітивного, комунікативного та емотивного стилів колективної мовної особистості німецьких авторів ХХ сторіччя в цілому узгоджуються з гендерними мовленнєвими стереотипами. Домінуючою ознакою їх когнітивного стилю, показниками якого слугують референти й кореляти тропів (ідеологеми та дескриптори ідеологем), є спрямованість на найближче оточення - у мікросвіт. Провідною комунікативною стратегією, що послідовно прослідковується в особливостях втілення образу оповідача (наратемі інтенціональності), образу персонажа-фокалізатора (наратемі фокалізації) та образу читача (наратемі адресації), виступає прийом інтимізації мовлення. Аналіз емотивного стилю авторів засвідчує превалювання типово “жіночих” емотем, а також наявність значної кількості модифікаторів емотем як мовних засобів відтворення різних відтінків й ступеню прояву емоцій [12, c. 200].

Лінгвісти схиляються до думки, що чоловікам-авторам притаманний здебільшого раціональний стиль письма, тоді як жіночий комунікативний стиль змальовується як гармонізуючий, паритетний, емоційний, деталізований, діалогічний, творчий, мобільний, дифузний, суб'єктивний, полі темний, інтерактивний.

Зіставляючи окремо взяті твори німецьких письменників різної статі, можна виявити певне розходження між гендерними мовленнєвими стереотипами та реальними особливостями чоловічого та жіночого художнього мовлення. Так, у мовній особистості героїв може прослідковуватися роздвоєння гендерних ознак у трьох стилях, спостерігається домінування “чоловічих” тенденцій у когнітивному та комунікативному стилях при деякій гендерній подвійності в емотивному стилі.

Висновки

Курсова робота присвячена теоретичним аспектам функціонального стилю. Аналіз спеціальної літератури з даної проблеми дослідження проблеми дозволив зробити такі висновки:

вивчена та проаналізована література науково-методичної спрямованості з проблеми дослідження.

визначено поняття стилістики та стилю.

Стилістика - розділ мовознавства, що вивчає стилі літературної мови та мовні засоби, які створюють їх особливості.

Центральним поняттям стилістики є поняття стилю мовлення. Стиль - явище об'єктивної дійсності. Це слово часто вживається як звичайна назва.

Свідоме і систематичне засвоєння матеріалу із стилістики - необхідна умова глибоких і стійких знань.

Функціональний стиль створюється на основі цілісної системної єдності мовних елементів, що функціонують за певними закономірностями, які представляють певну побудову - структуру.

У межах текстового аналізу розглянуто класифікацію функціональних стилів, напрями стилістичного аналізу, компаративний аналіз як спосіб дослідження, стиль в естетичному аспекті, динаміку та статику функціонального стилю, стереотип у системі функціональних стилів, жанри художньої літератури, індивідуально-авторський стиль як різновид художнього стилю та гендерний аспект індивідуального стилю.

Особливу увагу приділено стилю художньої літератури в системі функціональних стилів сучасної німецької мови.

Викладений у даній курсовій роботі матеріал не вичерпує усіх теоретичних аспектів характеристики функціонального стилю та вимагає подальшого деталізованого наукового дослідження.

Список використаної літератури

1. Арешенков Ю. Класифікація функціональних стилів і вивчення стилістики у вищій та середній школі / Юрій Олександрович Арешенков // УМЛШ. -1993. - № 1. - С. 11- 14.

2. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / Ольга Сергеевна Ахманова.-М.:Норма, 1996. - 455с.

3. Бахтин М. М. Проблема речевых жанров / Михаил Михайлович Бахтин [полное собр. соч.: в 7 т.] - М.:Академия, 1996.-Т. 5. - 241с.

4. Бельчиков Ю.М. Стилистика и культура речи / Юрий Михайлович Бельчиков. - М.: Эдиториал, 1999. - 188 с.

5. Брандес М. П. Стилистика немецкого язика / Маргарита Петровна Брандес. - М.: Академия, 1993. - С. 16.

6. Виноградов В. В. Стилистика и теория поэтической речи. Поэтика / Виктор Владимирович Виноградов. - М.: Наука, - 1993. - 115с.

7. Воронцова Т.А. Элементарная стилистика: [учеб.-метод. пособие] / Татьяна Александровна Воронцова. - Ижевск: Удмуртский университет,

8. 2008. - 130 с.

9. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. - К.: Наука, 1995. - 107с.

10. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови/ Світлана Яківна Ярмоленко. - 272с.

11. Кочан І. Лінгвістичний аналіз тексту: Курс лекцій для студентів філологічного факультету/ Ірина Кочан. - Л.: Наука, 1999. - С. 13.

12. Крупа М. Критерії відбору художньої словесності для лінгвоаналізу // Теорія і практика лінгвістичного аналізу художнього тексту. - Тернопіль: Лілея, 1997. - С. 6-24.

13. Літературна традиція у світлі гендерної теорії // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго. - 2000. - Вип. 2. - Т. 3. - С. 200-205.

14. Лингвистический энциклопедический словарь / [под ред. В. Ярцевой].- М.: Наука, 1990. - 544 с.

15. Мацько Л. У. Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навчальний посібник / Л. У. Мацько, Л. В. Кравець. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2007.-С. 40-183.

16. Мацько Л. У. Стиль як основне поняття стилістики. // Українське мовознавство.-К., 1990.

17. Мацьоха Ю.П. Динаміка та статика функціонального стилю (кількісний підхід) // Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва: Зб. наук. пр. - К.Либідь, 2001. - С. 273 - 276.

18. Мацьоха Ю.П. Компаративний аналіз функціональних стилів як спосіб їх дослідження // Українське та слов'янське мовознавство: Зб. наук. пр., Ужгород, 2001. - Вип. 4. - С. 336 - 339.

19. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української мови. - К.: Наукова думка, 1997. - 144 с.

20. Мовні і концептуальні картини світу: Збірка наукових праць. / Гол. ред. Чередниченко О.І.; Темпус-Тасіс, Проект СР-20025-98 “Поширення досвіду в галузі іноземних мов та перекладу”. Спеціальний випуск. Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва. - Київ, 2001. - 322 c.

21. Прояви гендерної специфіки комунікативного стилю художнього мовлення в індивідуально-авторському аспекті (на матеріалі романів Ф.С.Фіцджеральда “Tender is the Night” та З.Фіцджеральд “Save Me the Waltz”) // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського нац. лінгв. ун-ту. - Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. - К.: Київськ. нац. лінгв. ун-т. - 2002. - Вип. 6. - С. 270-275.

22. Разинкина Н.М. О понятии стереотипа в языке научной литературы (к постановке вопроса) // Научная литература: Язык, стиль, жанры. - М.: Наука, 1995. - С. 43.

23. Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І. К. Білодіда. - К.:Либідь, 1993. - 588 с.

24. Шмелева Т. В. Модель речевого жанра // Жанры речи. - Саратов, 1997. - С. 91- 92.

25. Uwe Timm. Die Entdeckung der Currywurst. - Kцln: Kiepenheuer und Witsch, 1993.-192s.

26. Uwe Timm. Am Beispiel meines Bruders.- Mьnchen, 2005, 99s.

27. http://www.ukrlib.com.ua/referats-zl/printout.php?id=336

Размещено на Allbest.ru