Практичне дослідження синтаксису наукового стилю

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади наукового стилю

1.1 Поняття наукового дискурсу та загальна характеристика наукового стилю

1.2 Основні мовні засоби наукового стилю

Розділ 2. Практичне дослідження синтаксису наукового стилю

2.1 Синтаксичні особливості наукового стилю у статтях

2.2 Функціональна роль синтаксису наукового стилю у науковій літературі

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Останнім часом все більше дослідників звертають свою увагу на проблему дослідження дискурсу у різних його аспектах. Проте у спробі дати визначення поняття «дискурс» виникають певні труднощі, оскільки дискурс є предметом міждисциплінарних досліджень і входить до кола інтересів таких дисциплін, як лінгвістика тексту, літературознавство, дискурсологія, соціолінгвістика, психолінгвістика, когнітивна лінгвістика, прагматика, фоностилістика тощо.

Поняття дискурсу було першочергово сформоване у філософії й мистецтвознавстві в період кризи філософії структуралізму та ранньої постструктуралістської філософії кінець 60-х - початок 70-х років), і стало опорним поняттям уфілософських системах М. Фуко та Ж.-Ф. Ліотара, хоча витоків теорії дискурсу слід шукати в дослідженнях німецької школи П. Хартмана і П. Вундерліха, а також більш віддалених у роботах М. Бахтіна.

У лінгвістиці тексту 70-х років терміни «дискурс» і «текст» зазвичай ототожнювалися, що пояснювалося відсутністю в деяких європейських мовах слова,еквівалентного франко-англійському «дискурс», його змушені були замінити назвою «текст». Проте в кінці 70-х - на поч. 80-х рр. помітними стають тенденції до їх розмежування. Поступово диференціюються поняття «текст» і «дискурс».

У сучасній філології, зокрема в лінгвістичній теорії тексту, термін «дискурс» використовується достатньо активно, однак однозначного тлумачення він не має. Визначення поняття «дискурс» з різною мірою лінгвістичності пропонувалось як зарубіжними (В. Кох, Е. Бенвеніст, А. Греймас, П. Серіо, Ж. Курте. Ж-К. Коке, Цв. Тодоров, Ч. Філлмор,Т. ван Дейк тощо), так і російськими дослідниками (Н. Арутюнова,В. Костомаров, Н. Бурвікова, М. Димарський тощо). На початку 90-х років з'являється чимало досліджень з аналізу дискурсу. При цьому термін «дискурс» набуває широкого застосування.

Загалом існують три основні класи вживання терміну «дискурс»:

1) власне лінгвістичне, де дискурс бачиться як мовлення, вписане у комунікативну ситуацію, як вид мовленнєвої комунікації, як одиниця спілкування;

2) поняття дискурсу, що використовується у публіцистиці та сягає праць французьких структуралістів, насамперед М. Фуко;

3) дискурс, що використовується у формальній лінгвістиці, яка намагається ввести елементи дискурсивних понять в арсенал генеративної граматики (Т. Райнхарт, Х. Камп).

У єдності з поняттям «дискурс», як зазначалось раніше, трактується поняття «тексту». За визначенням В. В. Богданова, двома нерівнозначними сторонами дискурсу є мовлення та текст, тобто дискурс розуміється як все,що говориться та пишеться людиною, а, отже, терміни «мовлення» та «текст» є видовими відносно родового поняття «дискурс», що їх об'єднує. Дискурс є текстом, що складається з комунікативних одиниць мови - речень та їх об'єднань у більші єдності, що перебувають у безперервному змістовому зв'язку, що й дозволяє сприймати його як цілісне утворення.

Об'єктом дослідження є синтаксичні особливості наукового стилю в англійській мові.

Предметом дослідження є специфіка наукового стилю в англійській мові.

Мета дослідження - визначити синтаксичні особливості наукового стилю в англійській мові.

Матеріал дослідження - робота виконана на основі наукових текстів.

Практична цінність роботи полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватись при вивченні та аналізі наукових текстів.

Завдання :

Охарактеризувати мовні особливості наукового стилю в англійській мові.

Розкрити поняття наукового дискурсу.

Описати роль синтаксису наукового стилю в науковій літературі.

Визначити синтаксичні та лексичні особливості наукового стилю на конкретних прикладах.

Узагальнити спостереження, виділивши синтаксичні та лексичні особливості наукового стилю в англійській мові.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАУКОВОГО СТИЛЮ

1.1 Поняття наукового дискурсу

У цілому екстралінгвістичними факторами наукового дискурсу є задачі наукового спілкування, спосіб появи і актуалізації цього дискурсу, учасників такого дискурсу, соціально-історичні умови існування наукового дискурсу. Способом появи наукового дискурсу, в основі якого лежить опора на тексти першоджерел та їх концепти вважають інтертекстуальність, способом актуалізації наукового дискурсу - діалог в широкому розуміння слова, фактор учасників експлікується (детермінується) статусною рівністю, важливу роль відіграє також соціальний контекст.

Оскільки в основі розуміння дискурсу як інтегральної сукупності текстів, пов'язаних семантичними (змістово-тематичними) відношеннями та/чи поєднаних в комунікативному і функціонально-цільовому цілому лежить ідея дискурсивної формації, то критеріями відбору текстів, які беруться в якості емпіричної основи вивчення дискурсу того чи іншого типу, виступають сфери людського спілкування, практики, галузі знань, типології тексту. Виходячи з такої концепції, метою наукового дискурсу є формування

нового знання про оточуючий світ, яке представлене у вербальній формі та обумовлене комунікативними канонами наукового спілкування.

Сфера наукової діяльності людини у суспільстві завжди усвідомлювалася як особлива сфера, від якої безпосередньо залежить успіх у розвитку людського соціуму. Саме тому науковий дискурс в цілому та науковий текст зокрема як повноцінний елемент цього дискурсу завжди потрапляли в сферу пильної уваги дослідників. Результати досліджень М.П. Брандес, В.І. Карасика, Т.А. ван Дейка, Г.М. Мінаєнко, О.В. Михайлової щодо аналізу дискурсу показують те, що науковий дискурс належить до інституційного типу спілкування і має свої специфічні ознаки. Виходячи з положення про системність дискурсу в цілому, ми припускаємо, що науковий тип дискурсу є складовим елементом загальної системи та має свої конститутивні, системо твірні ознаки, до яких ми відносимо авторство, адресованість, інформативність та інтертекстуальність. Водночас конститутивними ознаками наукового дискурсу можна вважати особливу ціль (проблематику), характеристики типових учасників і форму існування. Н.Л. Моргун конститутивними характеристиками наукового дискурсу називає ціль, форму існування, статусну рівність учасників. Серед властивостей наукового дискурсу як діяльності Н.Л. Нікульшина виокремлює ситуативну зумовленість, учасників комунікації, авторство, адресованість, цілеспрямованість, обставини, змістовність (предметність), загальний контекст діяльності, загальну структуру діяльності, етап орієнтування, планування, етап реалізації, контроль. До властивостей наукового дискурсу як продукту належать структурність, когезія, інформативність, інтертекстуальність, оскільки всі якості наукового дискурсу як діяльності забезпечують умови для створення мовленнєвого продукту (тексту) [12, c. 450].

Зазначимо дві основні групи наукового дискурсу: інституційну та особистісну, що зумовлено відношеннями між учасниками комунікації. Дискурс можна також вважати одним із видів інституційного спілкування, оскільки наукова комунікація здійснюється в соціально-фіксованій ситуації, в суспільних інститутах. З огляду на те, що реальне живе спілкування є складним та багатовимірним явищем, подібна стратифікація розглядається як умовна. Науковий дискурс займає особливе місце в загальній системі типів дискурсу, оскільки в ньому розбіжності між скороченою та фіксованою дистанціями спілкування не є визначальним.

Ми припускаємо, що науковому дискурсу притаманні категоріальні ознаки, які якісно виділяють його із загальної системи. До категоріальних ознак наукового дискурсу можна зарахувати інтертекстуальність, діалогічність, специфіку прагматики і учасників комунікації. Інтертекстуальність як характеристика дискурсу виступає специфічною ознакою наукового дискурсу, в основі якої лежить опора на тексти першоджерел та їх концепти, без яких в принципі неможливе існування наукового дискурсу. Вищезазначені категоріальні ознаки наукового дискурсу, на думку дослідниці, визначають жанрову диференціацію моделей спілкування. При цьому жанр наукової статті слід вважати центральним в науковому дискурсі, оскільки він не лише містить прояви всіх категорійних ознак наукового дискурсу, а й виступає оперативним жанром, що повністю відповідає вимогам сучасного наукового пізнання і спілкування. Крім того, в науковому мовленні інтертекстуальність виступає як універсальний принцип побудови наукового тексту на рівні змісту. Інтертекстуальність пояснює той факт, що будь-який науковий твір миттєво - ретроспективно і проспективно - пов'язаний з іншими дослідженнями і позиціонує як своєрідний мікротекст в загальнонауковому макротексті. На нашу думку, конститутивними ознаками наукового дискурсу можна вважати особливу ціль (проблематику), певні характеристики типових учасників і спосіб реалізації. Головною метою

наукового дискурсу є вирішення наукової проблеми. Учасниками наукового дискурсу виступають дослідники як представники наукової громадськості, при цьому характерною особливістю даного типу дискурсу, на думку В.І. Карасика, є принципова рівність всіх учасників наукового спілкування, оскільки ніхто з дослідників не володіє монополією на істину, а безкінечність пізнання змушує кожного вченого критично ставитись як до чужих, так і до своїх пошуків [9, c. 34].

Хронотопом наукового дискурсу є обставини, характерні для наукового діалогу. Діалог цей може бути усним і письмовим, тому для усного дискурсу підходить зал засідань, лабораторія, кафедра, кабінет вченого, а для письмового прототип ним місцем є бібліотека. Отже, науковий дискурс повинен відповідати трьом основним вимогам: його проблематикою повинно бути вивчення довкілля, статус його учасників повинен бути рівний, а способом його реалізації має бути творчий діалог у широкому розумінні цього поняття. Саме ці ознаки уможливлюють виділення наукового дискурсу із загальної системи і вирізняють його з-поміж інших типів дискурсу. Проаналізувавши погляди різних лінгвістів на сутність поняття «науковий дискурс» можна стверджувати, що науковий дискурс - це своєрідне віддзеркалення наукового тексту в свідомості конкретного індивіда у конкретній ситуації і в конкретний момент часу. Отже, науковий дискурс - це науковий текст як результат цілеспрямованої соціальної дії, фокус дій мовних і мовленнєвих, соціокультурних і прагматичних, когнітивних і психологічних факторів.

У цілому науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширенішою формою наукового стилю є монолог. При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам, як монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція. Цей стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм, що сприяє посиленню логізації викладу. Адже метою наукових творів є ознайомлення читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Меті підпорядковані спосіб викладу матеріалу, і, відповідно, мовні засоби, які використовуються. Вони повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору мають спрямовуватися на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких було досягнуто він під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не мають бути домінантними в ньому [4, c. 67].

Загальновживані слова, загально-наукова лексика й терміни визначають мовні особливості стилю творів, у яких ідеться про результати досліджень, досягнення науковців. Слова у таких текстах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти виразніше уявлення про предмет розповіді.

Фразеологія наукової мови досить специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (наприклад, такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо; див. наведений нижче перелік); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами (вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма релігійного світогляду).

На лексичному та фразеологічному рівнях слід виділити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання, а отже, - виразно іменний характер висловлювання, адже більшість термінологічної лексики становлять іменники. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, то наукові твори також насичені абстрактною лексикою. Найбільшу частину інформації викладено з застосуванням наукових і спеціальних термінів. Вживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'язати між собою окремі елементи наукового тексту: таким чином; однак; крім цього; з іншого боку; у свою чергу; у даному разі; по-перше (по-друге, по-третє тощо); описаний вище; наведені результати; на підставі отриманих даних; як показали дослідження тощо [1, c. 54].

Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь вірогідності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). Ці мовні звороти нададуть висловлюванню відносності. А от абсолютні твердження вимагатимуть від автора найвищої відповідальності.

У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх форм останнього, а також для іменника, характерні абстрактні, узагальнені значення. У науковій прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме вони, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю визначати потрібні ознаки понять. Як відомо, від відносних прикметників не можна утворювати форми ступенів порівняння. Тому в текстах наукових праць, використовуючи якісні прикметники, надають перевагу аналітичним (складеним) формам ступенів порівняння, щоб витримувати однаковий стиль мовлення, використовуючи слова (най)більш, (най)менш. Наукова мова вирізняється також тим, що вона не експресивна. Звідси переважна форма оцінки - констатація ознак, притаманних предметові або явищу, які вони визначають. Тому більшість прикметників є частинами термінологічних виразів. Дієслова та дієслівні форми мають у тексті наукових праць особливе інформаційне навантаження. Вони використовуються для окреслення постійної ознаки предмета, у висвітленні дослідження, доведення, в описі будови приладів і машин [9, c. 96].

Разом з екстралінгвістичними (позамовними) засобами (одиницями виміру, формулами, графіками, схемами, ілюстраціями, кресленнями, діаграмами) правильне використання частин мови в науковій праці допомагає подати необхідну інформацію стисло, лаконічно, наочно. Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну логічну структуру думок. Важливою рисою синтаксису наукової мови є переважання розгорнених складних речень із розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових). Велика частка належить складнопідрядним реченням, зокрема з причиновим та наслідковим зв'язками. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу. Емоційна й експресивна лексика (здебільшого оцінного характеру) вживається подеколи в текстах суспільствознавчого та гуманітарного профілю; цю лексику доцільно застосовувати у фізико-математичних та природничих науках. У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування явищ, фактів, процесів. Часто вживаються розповідні речення, досить рідко - питальні, а окличні майже не застосовують, оскільки вони мають певне емоційне забарвлення (за винятком мови науково-популярних видань).

У науковому тексті значно частіше трапляються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що в підрядних частинах речень відображаються причинові, часові, наслідкові, умовні й інші зв'язки, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. Частини ж складносурядного речення немовби нанизуються, утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого незалежні одна від одної й легко піддаються перегрупуванню.

Опис явищ, фактів і процесів, які вивчаються, майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. Експерименти описують за допомогою дієприкметників пасивного стану. Дії машин і механізмів (у працях технічного профілю) найчастіше описують за допомогою пасивних конструкцій, в яких присудком є дієслово в пасивно-зворотній формі (подається, вмикається, від'єднується). Використання таких синтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії, суб'єкт при цьому лишається невизначеним, оскільки в наукових текстах необов'язково його зазначати [6, c. 102].

Окрема композиційна особливість наукового стилю - це документування тверджень, посилання, цитати. За типом мовлення сучасні наукові тексти є монологічними, вживаються в усній та писемній формах із переважанням останньої. Стиль писемної наукової мови - безособовий монолог. Тому викладають, зазвичай, від третьої особи, оскільки увагу зосереджено на змісті й логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої й зовсім не використовуються форми другої особи займенників однини. Авторське "я" поступається значущості й вагомості тих наукових явищ, які досліджуються.

1.2 Основні мовні засоби наукового стилю

Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; уникання емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів.

До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм, що сприяє посиленню логізації викладу. Адже метою наукових творів є ознайомлення читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Меті підпорядковані спосіб викладу матеріалу, і, відповідно, мовні засоби, які використовуються. Вони повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору мають спрямовуватися на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких було досягнуто він під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не мають бути домінантними в ньому. (див. Додаток А)

Розглянемо головні мовні засоби в науковому стилі за рівнями літературної мови. Лексика та фразеологія. Загальновживані слова, загально-наукова лексика й терміни визначають мовні особливості стилю творів, у яких ідеться про результати досліджень, досягнення науковців. Слова у таких текстах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти виразніше уявлення про предмет розповіді. Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (наприклад, такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо; див. наведений нижче перелік); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами (вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма релігійного світогляду). До загальновживаної лексики відносяться слова спільної мови, які найбільш часто зустрічаються в наукових текстах. Зрозуміло, в науково-технічних матеріалах використовується аж ніяк не тільки термінологічна і спеціальна лексика. У них зустрічається велика число загальнонародних слів, вживаних в будь-яких функціональних стилях. У будь-якому науковому тексті такі слова переважають, складають основу викладу. Завдяки загальновживаної лексиці мову науки зберігає зв'язок з загальнолітературні мовою і не перетворюється на мову мудреців або, як іноді кажуть, в мову жерців, зрозумілий тільки присвяченим, ученим. Залежно від складу читачів частка загальновживаної лексики змінюється: вона зменшується в роботах, призначених для фахівців (може становити не більше половини всіх слів), і зростає в творах, звернених до широкої аудиторії. Але науковий стиль не просто бере слова з загальнолітературної мови. Він виробляє ретельний відбір слів - перш за все тих, які найбільш оптимально виконують головну функцію, установку наукового стилю. Слово в наукової промови зазвичай називає не конкретний, індивідуально неповторний предмет, а клас однорідних предметів, тобто виражає не приватне, індивідуальне, а загальне наукове поняття. Тому в першу чергу відбираються слова з узагальненим і абстрактним значенням. Загальна характеристика лексичного складу наукового тексту включає наступні риси: слова вживаються або в основних прямих, або в термінологічних значеннях, але не в експресивно-образних. Крім нейтральних слів і термінології вживаються так звані книжкові слова: perform, calculation, circular, phenomenon, maximum, etc. Книжкові слова - це звичайно довгі, багатоскладові запозичені слова, іноді не повністю асимільовані, часто мають у нейтральному стилі більш прості і короткі синоніми, напр.: phenomenon - phenomena. Неповна граматична асиміляція виражається, наприклад, у збереженні форми множини, прийнятої в мові, з якого дане іменник запозичене, напр.: automaton - automata. Як виняток зустрічаються в науково-технічних матеріалах і лексичні елементи, більш характерні для розмовного стилю, при перекладі яких перекладачеві доводиться стикатися з необхідністю вибору експресивно-стилістичних варіантів. Науково-технічне виклад виявляється часом аж ніяк не нейтрально-об'єктив-ним.

На лексичному й фразеологічному рівнях слід виділити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання, а отже, - виразно іменний характер висловлювання, адже більшість термінологічної лексики становлять іменники. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, то наукові твори також насичені абстрактною лексикою.

Розділ 2. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНТАКСИСУ НАУКОВОГО СТИЛЮ

2.1 Синтаксичні особливості наукового стилю у статях

науковий стиль мовний

Особливості наукового стилю на синтаксичному рівні визначаються логіко-понятійною основою наукової інформації, такими принципами науки, як об'єктивність і точність. Мовознавці зазначають, що термінологічний шар наукового стилю неоднорідний. Він формується на базі двох головних джерел [Гавриш 2001].

1. Спеціальних слів, або власне термінів, які належать до певної галузі науки, максимально відокремлені у своєму вживанні, але все ж підпорядковані законам літературної мови:

МАЖОР 1. Музичний лад, акорд якого складається з великої та малої терції й має бадьоре, радісне звучання: протилежне - мінор. 2. перен., книж. Бадьорий, радісний настрій, характер і т. ін.; радість, піднесеність, бадьорість [Яременко, Сліпушко 2007, 127].

MAJOR 1) an officer of fairly high rank in the army or the US air force; 2) the main subject or course of a student at college or university: Her major is French. - compare MINOR; 3) a student studying a particular subject as the main part of their course: She's a French major. 4 (music) a major key or scale: to change from major to minor. 5 (the majors) the major leaques [Hornby 2001, с. 713].

В українській словниковій статті власне терміни (музичний лад, акорд, терції, мінор) належать до музичної галузі науки, а в англійській власне терміни (an officer, air force, a student, minor, a major key or scale, the major leaques) належать до військової, освітньої, музичної та спортивної. Обидві словникові статті відповідають законам лі-тературної мови.

2. Семантично спеціалізованих, функціонально “відсторонених” уживань слів загальної мови, які складають так званий фрагмент мови наукових творів. Їх об'єднує специфіка використання у науковому стилі. Наприклад: СІКАР заст. Той, хто бив, шмагав кого-небудь за якусь провину. Підпроси сікаря…, щоб не дуже бив [Яременко, Сліпушко 2007, 291].

MERE (BrE, literary) (also used in names) a small lake [Hornby 2001, 738].

Семантично спеціалізовані слова сікар, mere, включені у словникові статті, є фрагментом мови в українському та англійському словниках.

На морфологічному рівні у науковому стилі відзначається регулярність використання певних частин мови та їх форм. Для морфологічних засобів наукового стилю характерний особливий відбір і велика частотність певних словоформ, їх особливе поєднання і співвідношення. Стилістичні можливості частин мови виявляються у співвіднесеності логічно-семантичних понять, що можуть, як відомо, з відповідними змінами передаватися різними частинами мови, наприклад: іменником і дієсловом (друкування - друкувати; a typist - to type), іменником і прислівником (успіх - успішно; success - successfully), прикметником і іменником (досконалий - досконалість; perfect - perfectness). Це дозволяє уникати структурної одноманітності морфологічних одиниць шляхом кореферентних морфологічних одиниць, наприклад: успішно працював над темою і з успіхом працював над темою, друкування результатів дослідження і друкувати результати дослідження.

Структура синтаксичних одиниць у науковому стилі підпорядкована логіці змісту. Це відображається в будові синтаксичних конструкцій, складносурядних і складно-підрядних речень; у прагненні до розгорнутого і впорядкованого зв'язку між окремими частинами висловлювань і частинами тексту (будова абзаців і рядка абзаців); у використанні вставних слів, які вказують на відносини між частинами речення, а також містять оцінку вірогідності повідомлення; у прагненні до повноструктурності мовного оформлення. (див. Додаток Б)

Ще раз згадаємо те, що у реченнях наукового стилю, зокрема у статтях, використано переважно чітко організовану будову речень. Це явище спостерігаємо у статті «What is the Difference between Deductive and Inductive Method?»: Inductive method is the reasoning process by which a person starts from particular experiences and proceeds to generalizations. A person may start with experiences of eating apples that all tasted sweet. From these experiences, the person may conclude that all apples are sweet. But the next apple may not be sweet. Inductive method leads to probabilities, not certainties. It is the basis of the common sense upon which people act [20].

Інші приклади, взяті з наукових статей, також підтверджують це:

1) Mitochondria oxidize nutrients with molecular oxygen and trap ENERGY as chemical energy (ATP) in a process called cellular RESPIRATION [20].

2) Fuel molecules are oxidized in a sequence of chemical reaction to carbon dioxide and water. These oxidation steps account for more than 90 percent of the oxygen used by cells [20].

Доволі часто вживаються розповідні речення: Starting premises may be articles of faith, assumptions, or conclusions based on earlier reasoning. To draw valid conclusions, the deductive method uses a special set of rules. These rules are based on the structures of premises and conclusions. Mathematics and logic make extensive use of the deductive method. The scientific method requires a combination of induction and deduction [20].

Велика частка належить складнопідрядним реченням, зокрема з причиновим та наслідковим зв'язками. Як показує практика, саме такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу: When thousands of private defense contractors of varying sizes are considered as part of the system, the complexity and scope of the enterprise become even larger [20].

Досить поширеними у наукових статтях є речення з однорідними членами речення:

1) Managing all these activities require sophisticated database, inventory, tracking, and communications systems [20].

2) Logistics is the management of the warehousing, distribution, and transportation systems that supply military establishments and forces in the field with the equipment and fuel they need to train and to fight [20].

3) The same bar codes, point of use terminals, and other tracking, inventory, and distribution systems that Amazon [20].

Переважну частку речень у мові англійської наукової статті становлять складносурядні:

1) Traditional methods may be adequate for simple programs (see flowchart and pseudocode), but they do not capture many aspects of design and behavior [20].

Окремою рисою синтаксису наукової мови є використання рекалькуляції: A variety of diagrams can be used to summarize this information: activity - describes processes and data flow, as in business transactions; class -shows classes and data types and their relationships; communication - the messages (data) exchanged between classes; components - the major parts of the system; composite structure - the internal structure of a class or component; deployment - where the system is executed, including hardware and software servers; interaction overview - a way to show the overall flow of control; object - objects and relationships at a particular point in time; package - organization of elements of the model into packages, showing dependencies; sequence - how messages are organized chronologically; state machine - the possible states an object or interaction can have, and how each type of input changes the state (see finite-state machine); timing - how the state of an object changes over time as it responds to events; use case - actors and actions (such as a customer making a purchase) [20].

Таким чином, основними синтаксичними особливостями наукової статті в англійській мові є використання рекалькуляції, речень з однорідними членами, розповідних речень, а також чітко організована будова речень.

2.2 Функціональна роль синтаксису наукового стилю у науковій літературі

Загалом теорія малої і мінімальної прози - це одне із найбільш обговорюваних на сьогоднішній день питань. Численні літературні експерименти з малою формою викликали значні зміни в традиційній системі жанрових координат. Питання про жанрову диференціацію творів художньої літератури розглядається зі стародавності до наших днів, на кожному етапі вносячи свої виправлення, знаходячи нові рішення і вибираючи різні кути зору. Незмінними завжди є основні родові категорії літератури - епос, лірика і драма, але їхнє жанрове наповнення у ході літературного розвитку трансформується, змушуючи по-новому оцінювати жанрові рамки, ієрархію жанрів, їхнє співвідношення один з одним. При вивченні літературних явищ виявилися зміни не тільки в якісно-змістовних компонентах кожного жанру, але і у кількісних показниках сформованих прозаїчних форм. Це стосується в першу чергу малих жанрів.

Водночас вигляд науково-фантастичного дискурсу значною мірою визначається і його специфічною лексикою, пов'язаною з освоєнням космосу, космічними польотами, екстраполяцією в майбутнє й наукові відкриття. Всі оповідання письменників-фантастів маркіровані подібною лексикою. У своїх оповіданнях вони використовують масу нових термінів і понять, які безпосередньо стосуються атмосфери наукової фантастики. Звернемо увагу на специфіку синтактису у науковій літературі. Так, зокрема, в описах переважають складні речення з рекалькуляцією:

1) He pressed the gas pedal and they moved faster. Their progress out of the city had been mildly hysterical, with cars shrieking and shoving them toward islands of wilderness praying for picnics that might not be found. Seeing that he had put the car in the fast lane, he slowed to gradually move himself and his family through the banshee traffic until they were idling along at an almost reasonable fifty miles an hour [8, с. 66].

2) And he let the car take them away on the old highway, the great white-gray boa constrictor that lashed now slowly this way in green moss-velvet meadows, looped over gentle hills, and lowered itself majestically into caves of moist-smelling trees, through the odor of cricks and spring mud and crystal water that rustled like sheets of cellophane over small stone falls [8, с. 66].

3) A hundred yards across the way from them, the freeway suddenly appeared for a few yards before it vanished, screaming behind stacks of playing-card billboards. Clarence Travers stared fixedly at it and the grass between it and this shadowed path, this silent place like the bottom of an old stream where tides used to come but came no more, where the wind ran through nights making the old sound of far traffic [8, с. 67].

4) It's nice to sleep in a car driving late and the road all white, watching the stars turn as you take the curves, listening to the grown-ups' voices underwater, remote, talking, talking, laughing, murmuring, whispering. My father driving, so stolid. Just to be driving in the summer dark, up along the lake to the Dunes, where the poison ivy grew out on the lonely beach and the wind stayed all the time and never went away. And us driving by that lonely graveyard place of sand and moonlight and poison ivy and the waves tumbling in like dusty ash on the shore, the lake pounding like a locomotive on the sand, coming and going [20].

У більшості статей в описах також використані складні речення з рекалькуляцією:

1) On the one hand, the theory went, it allowed people to see robots at close quarters and counter their almost instinctive fear of the mechanical objects through increased familiarity. And on the other hand, it was supposed to interest at least an occasional person in taking up robotics research as a life work [20].

2) Then when they enter the room with the MEC model-damn it, Peter, a MEC model that will do nothing on God's green Earth but take two steps forward, say 'Pleased to meet you, sir,' shake hands, then take two steps back-they back away and mothers snatch up their kids [20].

3) All devices in its path ought to have been carefully neutralized or locked, since it was unreasonable to expect human beings to withstand the temptation to handle knobs, keys, handles and pushbuttons. In addition, the guide ought to have been very carefully on the watch for those who succumbed [20].

4) This first exchange served no purpose but to show that the robot could hear, understand a routine question, and make a routine reply congruent with what one would expect of a robotic attitude. Beginning from there, one could pass on to more complicated matters that would test the different Laws and their interaction with the specialized knowledge of each particular model [20].

5) She was considering it now, carefully, tracing the blunted paths through their contortions. Behind her, Lenny sat on the floor, moving its legs apart and together, crooning meaningless syllables to itself in a voice so beautiful that one could listen to the nonsense and be ravished [20].

6) He could still hear and feel the sharp, ripping-metal explosion, the violent heave that had tossed him furiously out of bed, the searing wave of heat [20].

7) The covers were tumbled and awry, as though she had just left it, and the memory of the dream was so strong that instinctively he found himself searching the floor to see if the dream explosion had thrown her down [20].

8) In the shower, punching the lukewarm-and-cologne he favored, he told himself that it had been a beaut of a dream. Still, bad dreams weren't unusual, especially bad dreams about explosions. In the past thirty years of H-bomb jitters, who had not dreamed of explosions? [20]

9) They had, he observed, steam-blasted the Power and Light Building, the town's only skyscraper - that was the penalty of having Contro Chemical's main plant on the outskirts of town; the fumes from the cascade stills left their mark on stone buildings [20].

10) None of the usual crowd were on the bus, so there wasn't anyone Burckhardt could ask about the explosion. And by the time he got out at the corner of Fifth and Lehigh and the bus rolled away with a muted diesel moan, he had pretty well convinced himself that it was all imagination [20].

11) They weren't bad, he decided, though he was suspicious of cigarettes that had the tobacco chemically treated in any way. But he didn't think much of Ralph's stand-in; it would raise hell with the trade at the cigar stand if the man tried to give every customer the same high-pressure sales talk [20].

12) He had been exposed to the captive-audience commercials so long that they hardly registered on the outer ear any more, but what was coming from the recorded program in the basement of the building caught his attention. It wasn't merely that the brands were mostly unfamiliar; it was a difference in pattern [20].

13) According to Barth, each machine was controlled by a sort of computer which reproduced, in its electronic snarl, the actual memory and mind of a human being. It was an unpleasant thought. Barth, laughing, had assured him that there was no Frankenstein business of robbing graveyards and implanting brains in machines. It was only a matter, he said, of transferring a man's habit patterns from brain cells to vacuum-tube cells. It didn't hurt the man and it didn't make the machine into a monster [20].

Аналіз синтаксису наукової літератури дає змогу зробити наступні висновки. У цих оповіданнях в описах переважають складні речення. Переважна більшість речень в описах є двоскладними та в описах переважають складні речення з рекалькуляцією.

ВИСНОВОК

Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; уникання емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів.

До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм, що сприяє посиленню логізації викладу. Адже метою наукових творів є ознайомлення читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Меті підпорядковані спосіб викладу матеріалу, і, відповідно, мовні засоби, які використовуються. Вони повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору мають спрямовуватися на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких було досягнуто він під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не мають бути домінантними в ньому.

Основними екстралінгвістичними факторами наукового дискурсу є задачі наукового спілкування, спосіб появи і актуалізації цього дискурсу, учасників такого дискурсу, соціально-історичні умови існування наукового дискурсу. Способом появи наукового дискурсу, в основі якого лежить опора на тексти першоджерел та їх концепти вважають інтертекстуальність, способом актуалізації наукового дискурсу - діалог в широкому розуміння слова, фактор учасників експлікується (детермінується) статусною рівністю, важливу роль відіграє також соціальний контекст. Водночас науковому дискурсу притаманні категоріальні ознаки, які якісно виділяють його із загальної системи. До категоріальних ознак наукового дискурсу можна зарахувати інтертекстуальність, діалогічність, специфіку прагматики і учасників комунікації.

У свою чергу, науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; уникання емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів. Домінуючими синтаксичними особливостями наукової статті в англійській мові є використання рекалькуляції, речень з однорідними членами, розповідних речень, а також чітко організована будова речень. У науковій літературі в описах переважають складні речення. Переважна більшість речень в описах є двоскладними та в описах переважають складні речення з рекалькуляцією.

Список використаних джерел

1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. - Л.: Просвещение, Ленинградское отделение, 1967. - 295 с.

2. Ворно Е.Ф. Лексикология английского языка. - Л., 1955. - 169 с.

3. Иванова Г.П., Брандер О.П. Стилистическая интерпретация текста. - Москва, 1991. - 346 c.

4. Єфімов Л.П., Ясінецька О.А. Стилістика англійської мови і дискурсивний аналіз: Учбово - методичний посібник. - Вінниця: Нова Книга, 2004. - 240 с.

5. Знаменская Т.А. Стилистика английского языка. Основы курса: Учебное пособие. - М.: ЕДИТОРИАЛ УРСС, 2005. - 208 с.

6. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Москва, 1987. - 326 c.

7. Літературознавчий словник-довідник / Гром'як Р.Т., Ковалів Ю.І. та ін. - К.: Академія, 1997. - 446 c.

8. Наука и фантастика: Книга для чтения на англ. языке. - Л.: Просвещение, 1970. - 178 с.

9. Пелевина Н.Ф. Стилистический анализ художественного текста. Ленинград, 1980. - 236 c.

10. Пешковский А. М. Интонация и грамматика. - «Известия русского языка и словесности». Ленинград, 1928. - 274 c.

11. Ракитина С. В. Когнитивно-дискурсивное пространство научного текста: автореф. дис. … д-ра филол.наук: 10.02.01 / С. В. Ракитина. - Волгоградский государственный педагогический университет. - Волгоград, 2007. - 46 с.

12. Скрипак А. И. Интертекстуальность как категориальный признак современного научного дискурса/ А. И. Скрипак // Известия Российского государственного педагогического университета имени А.И. Герцена. - 2008. - №74(1). - С.450-453.

13. Федоров А. В. Очерки общей и сопоставительной стилистики. - М.: Высшая школа, 1971. - 236 c.

14. Galperin I.R. Stylistics. - Moscow: Higher School Publishing House, 1971. - 343 p.

15. Ginzburg R.S. A Course in Modern Lexicology. - Moscow, 1979. - 269 p.

16. Miles J. Style and proportion. -Boston, 1967. - 280 p.

17. Rayevska N.M. English Lexicology. - К.: Вища школа, 1979. - 302 p.

18. Skrebnev Y.M. Fundamentals of English Stylistics. - Moscow, 1994. - 310 p.

19. Terner S. Style in Literature. - N.Y., 1998. - 346 p.

20. http://www.englisharticles.info/category/science-and-technology.

21. HornbyA.S. et. al.Oxford AdvancedLearner'sDictionary ofCurrent English. - London:OxfordUniv. Press, 1980.

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

Размещено на Allbest.ru