Размещено на http://allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Основи когнітивної лінгвістики

1. Розвиток та становлення когнітивної лінгвістики

2. Основні поняття у когнiтивнiй лінгвiстицi

2.1 Концепт

2.2 Фрейм

2.3 Сценарій

2.4 Стереотип

2.5 Скрипт

Розділ II. Гендерна лінгвістика: розвиток та становлення

1. Поняття "гендер"

2. Мовлення чоловіків і жінок

Розділ III. Гендерні дослідження концептів любов і кохання: порівняльний аналіз в українській мовній картині світу

1. Концепт любов

2. Концепт кохання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Гендерний підхід до аналізу соціальних проблем стає все більш поширеним як на Заході, так і в Україні.

У кінці XX століття наукова парадигма гуманітарного знання зазнала істотних змін: системно-стуктурна парадигма змінилася парадигмою антропоцентричною. Це зумовило виникнення й розвиток таких міждисциплінарних галузей наукового знання, як когнітивна лінгвістика й лінгвістична гендерологія.

Останнім часом в науковому обігу гендерна тематика є досить поширеною та популярною. Без гендерного підходу, тобто без з'ясування ролі жінки й чоловіка в сучасному житті, тих специфічних внесків, які кожний з них робить у розвиток суспільства неможливо сьогодні уявити будь-яке серйозне психологічне, політологічне чи інше наукове дослідження. Такими різноаспектними питаннями гендера, його підходу займається окрема галузь лінгвістики -- гендерна.

Гендерні дослідження -- новий науковий гуманітарний напрямок на пострадянському просторі, що на сьогодні знаходиться у процесі становлення. На даний час остаточно навіть не затверджено назву цим дослідженням.

О.Л. Каменська пропонує розділити усі гендерні дослідження на два напрямки. Перший напрямок -- гендерна лінгвістика, яка досліджує мову та мовну поведінку із застосуванням гендерних методів, інший напрямок -- лінгвістична гендерологія, що вивчає гендер як категорію із застосуванням лінгвістичного “інструменту”. Українська дослідниця О. Горошко також дотримується такої думки.

Сам термін “гендер” проходить в Україні етап інституалізації. Грунтовні монографічні дослідження гендерних проблем ще попереду, але актуальним є розгляд цілого комплексу проблем, пов'язаних з гендерними проблемами.

До цього часу комплекс соціальних проблем розглядався навколо статевих ознак людини, які взаємопов'язували з віком та фізичним станом особи. Поняття “гендер” дозволяє побудувати значно ширшу методологічну схему аналізу соціальної сфери.

Гендерні студії почали активно розвиватись в Україні лише в дев'яності роки. Десятиліття тому, у 1991 році, з'явилася стаття Соломії Павличко “Чи потрібна українському літературознавству феміністична школа?”. Це була одна з перших публікацій в Україні, де наше сучасне суспільство охарактеризоване як патріархальне, а культура - як маскулінна й фалоцентрична. Дуже багато зроблено й українськими правниками, соціологами. Перекладено й видано кілька найзначніших теоретичних праць, зокрема книжки Кейт Мілет, Сімони де Бовуар, Вірджинії Вулф. Публікації подібного характеру здебільшого викликають гостру реакцію звиклих до патріархальної безтривожності українських чоловіків. І звинувачення стосуються насамперед того, що західні теорії безпідставно переносяться на рідний ґрунт. Але ще наприкінці XIX століття феміністичні тенденції утвердилися в українській культурі як невід'ємна ознака її модернізації. Відомими дослідниками гендерних питань є М.Рубчак, К. Воробець, Дж.Келлі, Е. Гобсбаум, Дж. Скотт та ін. Актуальність гендерної тематики для України відзначають також: Л. Смоляр, І. Бондаревська, В. Троян, Т. Мельник, І. Грабовська, О. Пищуліна та ін. Для того, щоб глибоко осягнути і основні засади гендерних студій, їх особливості, потрібно добре зрозуміти саме поняття “гендер”.

Гендер - це соціальний конструкт, створений суспільством на певному історичному етапі розвитку та підтримуваний механізмами соціалізації. Гендер не є мовною категорією, однак, зважаючи на те, що “дихотомія статей змодельована суспільством та культурою і віддзеркалена у мові”, то його (гендеру) зміст може бути розкритий шляхом аналізу мовних явищ, що пояснює актуальність лінгвістичної компетенції для вивчення культурної репрезентації статі.

Бути чоловіком чи жінкою - означає виконувати ту чи іншу соціальну роль, що зумовлена статтю індивіда. Зміст соціальної ролі жінки чи чоловіка визначає суспільство. Саме суспільство детермінує не тільки стиль одягу чи поведінку, а також психологічні якості індивіда: те, як він мислить, як говорить, що має на увазі під тим чи іншим концептом. Саме такими питаннями займається такий мовознавчий напрям як когнітивна лінгвістика.

Когнітивна лінгвістика - напрям у мовознавстві, який функціонування мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища. Когнітивна лінгвістика постулює положення про належність мови особі, яка усвідомлює себе і своє місце у світі, свою роль у практичній діяльності й мовному спілкуванні. Основним семантичним поняттям у когнітивній лінгвістиці є “концепт”. Представниками когнітивістики є переважно американські вчені -- Дж. Лакофф, Р. Лангакер, Ч. Філлмор, Л. Талмі, А. Гольдберг та ін.

Актуальність теми курсової роботи полягає в потребі сучасної науки у системних дослідження репрезентації гендеру у мовленні. Проблематика даного дослідження у лінгвістиці на сьогодні є ще досить малодослідженим явищем. Дослідження гендерних ознак концептів любов і кохання.

Дозволить з'ясувати характеристики, які є більш властивими для осіб чоловічої і жіночої статі при вживанні ними цих слів в українській мові та культурі загалом. Це дасть змогу розкрити особливості особистісного світобачення в межах понятійної системи концептів.

Актуальність її визначається зростаючим інтересом мовознавців до виявлення взаємозв'язку між мовною особистістю та породжуваним нею мовленням. Осмислення проблем семантики концептів з позицій гендерної лінгвістики дозволяє глибше проникнути у їх прихований зміст, адекватніше зрозуміти установки чоловічої та жіночої статі як носія гендерно маркованих ціннісних позицій. Таким чином, керуючись та опираючись на знання когнітивної лінгвістики та гендерних студій, у курсовій роботі потрібно дослідити гендерну маркованість концептів любов і кохання. Роботу присвячено виявленню особливостей лексико-семантичної структури вказаних концептів на фоні гендерної забарвленості мовлення.

Джерельною базою для курсової роботи стали такі словники: тлумачний словник УМ, етимологічний словник, словник синонімів, словник синонімів та антонімів української мови, фразеологічний словник та український асоціативний словник.

Для того, щоб глибоко розкрити сутність вищезгаданої теми, потрібно чітко окреслити подальший план курсової роботи, визначити її об'єкт, мету, завдання та структуру.

Мета роботи ? порівняльний аналіз гендерно маркованих концептів любов і кохання на базі словників української мови, встановлення між ними відмінностей. Об'єктом дослідження та вивчення роботи є гендерно марковані концепти любов і кохання. Предмет - особливості їх концептуалізації у свідомості носіїв української мови та культури жіночої і чоловічої статі.

Відповідно до мети ставимо низку завдань:

1. Опрацювати термінологічний апарат курсової роботи, а саме поняття: “когнітивна лінгвістика”, “концепт”, “фрейм”, “сценарій”, “стереотип”, “скрипт”, “гендерна лінгвістика”, “гендер”.

2. Визначити смислове наповнення концептів любов і кохання на основі джерельної бази.

3. Виявити і систематизувати гендерні ознаки концептів любов і кохання на основі результатів асоціативного експерименту з респондентами жіночої та чоловічої статі, представленими в “Українському асоціативному словнику”.

4. Виявити гендерні особливості концептів любов і кохання у свідомості мовців жіночої та чоловічої статі.

Специфіка роботи потребує використання таких методів дослідження: методу когнітивної дефініції та описового методу. Головна мета когнітивної дефініції полягає в “усвідомленні способу розуміння предмета носіями даної мови,- тобто способу закріпленого суспільно та такого, який можна пізнати через мову та вживання мови, осягнення світу, категоризації його явищ, їх характеристики і оцінки” .

Наукова новизна роботи зумовлена тим, що вперше виділено й досліджено гендерні ознаки концептів любов і кохання на основі словників української мови та асоціативного експерименту, що дає змогу виявити особливості змісту даних концептів у свідомості чоловіків та жінок.

Вся робота складається зі вступу, теоретичного та практичного розділів, висновків, списку джерельної бази та списку використаної літератури.

Не зважаючи на всі відмінності у трактуванні питань про природу фемінінності та маскулінності та про значення статі для структури мовної особистості, більшість дослідників відзначають, що існування жінок та чоловіків підкорене різним законам у мові, мовленні та тексті, що ми і спробуємо довести на прикладі концептів “любов” - “кохання”.

Гендерні студії є новою ділянкою академічних досліджень в Україні. Науковці, що провадять дослідження в цій царині та викладачі, що намагаються запровадити викладання курсів або звернутись до гендерних проблем у вже розроблених курсах, відчувають серйозний брак наукової літератури. Відчувається брак і у практичних дослідженнях питань гендеру. Саме тому роботу присвячено темі “Гендерна маркованість концептів “любов” - “кохання”. Пропоновані дослідження та спостереження є спробою опосередкованого аналізу гендерно маркованих концептів, які можуть бути цікавим аспектом гендерних досліджень з позицій когнітології.

Розділ I. Основи когнітивної лінгвістики

1. Розвиток та становлення когнітивної лінгвістики

Відомо, що історія мовознавства має більш ніж двадцятивікову традицію. Кінець XIX - початок XX ст. ознаменувався бурхливим розвитком науки про мову.

У лінгвістиці XX століття відбулися суттєві зрушення, які дозволяють вченим говорити про зміну наукової парадигми, уточнення предмета і об'єкта дослідження. Основними рисами сучасної лінгвістики є антропоцентризм, функціоналізм і комунікативність.

Лінгвістична наука кількох останніх десятиліть “вивчає мову не як формальну статистичну систему, а намагається виявити механізми її функціонування у нерозривному зв'язку з особливостями відображення навколишнього світу у свідомості людини та процесом концептуалізації знань”. Так, характерною рисою світового мовознавства на сучасному етапі є виникнення та бурхливий розвиток когнітивної лінгвістики. Звичайно, що поява кожної науки знаменує загальний прогрес у пізнанні і закономірностях світу, але поява цієї науки виявилась по багатьом причинам особливо відчутною та важливою.

Датою народження когнітивістики вважають 1956 рік, її фундатором --Дж. Міллера. Однак, саме 80-ті роки ХХ ст. в історії мовознавства залишились як роки офіційного зародження когнітивної лінгвістики. Деякi вченi часом виникнення когнітивної лінгвістики вважають органiзований у 1989 році Р.Дiрвеном у Луйсбурзькому упiверситетi симпозiум, на якому було засновано журнал “Когнітивна лiнгвiстика” . Виникнення цього нового лінгвістичного напряму було викликане новим розумінням мови і підкресленням в ній її психічного та ментального аспектів. Проте, важливо не опустити і той факт, що когнітивні стратегії й перспективи простежуємо вже на початку ХІХ ст., особливо у працях В.Гумбольдта, зокрема, у його працях культурологічного та дидактичного спрямування. Так, розглядаючи теорію В. Гумбольдта про народному дусі, А. А. Потебня визнає питання про походження мови питанням […] суто психологічним.

Відомими дослідниками когнiтивної лінгвістики є переважно американськi вченi, оскільки цей напрям зародився саме там. Це -- Дж.Лакофф, Р.Лакгакер, Р.Джекендофф, Ч.Фiллмор, А.Гольдберг. Детальніше праці цих вчених і розвиток проблематики когнітивної лінгвістики охарактеризовано в роботах Кубрякової О.С. Особливо розгорнуто науковий апарат американської когнітивної лінгвістики представлений в “Короткому словнику когнітивних термінів” за редакцією Кубрякової Є.С. Треба згадати і роботи польської дослідниці Анни Вежбицької. Відомі її праці у цій галузі мовознавства: “Лексикографія і аналіз концептів”, “Семантика граматики” та ін. , у яких автор пропонує свою глибоку особисту наукову позицію, залишаючись при цьому завжди у рамках перевіреної наукової теорії.

Основними ж центрами когнітивної лінгвістики є наукові кола Каліфорнійського університету в Берклі і Сан-Дієго, а також Центр когнітивної науки Університету штату Нью-Йорк у Буффало . У Європі когнітивна лінгвістика успішно розвивається насамперед у Голландії й Німеччині. Тут проводяться регулярні міжнародні конференції.

Україна ж значно поступається цим країнам у дослідженні та розвитку цього мовознавчого напряму. Але на сьогодні термін “когнітивна лінгвістика” є популярним гаслом, використовуваним широким колом мовознавців. Про це свідчить значна кількість наукових робіт та досягнень у галузі філологічних наук, присвячених когнітивній лінгвістиці. Зокрема у серії видань КНУ ім. Тараса Шевченка під загальною назвою “Мовні і концептуальні картини світу”. Когнітивні стратегії сучасної лінгвістики відчутні також у доповідях на численних наукових конференціях - міжнародних, регіональних, вузівських. Отже, когнітивна лiнгвiстика -- це лінгвістична дисципліна, в якій функцiонування мови розглядається як різновид когнітивної дiяльностi, а когнiтивнi механiзми та структури людської свідомості дослiджують через мовні явища. Це напрям, в центрі уваги якого знаходиться мова як загальний когнітивний механізм. Центральною задачею когнітивної лінгвістики є опис та пояснення мовних здібностей та (або) знання мови як внутрішньої когнітивної структури. Ця дисципліна розвиває успадковану від лінгвістики, філософії,психології класичну проблему зв'язків між мовою та мисленням, яка традиційно вирішувалася у лінгвістиці через лінгвістичний аналіз понять, суджень. Тепер ці кореляції розглядатимуться у дещо іншому плані, а саме у таких категоріях когнітивної природи, як знання, його мовні різновиди, мовні способи репрезентації знань, мовні процедури оперування знаннями тощо .

Когнiтивна лiнгвiстика входить до інтегральної міждисциплінарної галузі досліджень, яка отримала назву cognitive science -- когнітивної науки, когітології, або когнітології -- науки про когнітивні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пiзнання свiту¹. Під когнітологією розуміють ті наукові напрямки, що займаються людським розумом і мисленням, а також ментальними процесами і станами. Предметом цієї науки є когніція -- пізнання, а також пов'язані з ним структури і процеси. Когніція пов'язана зі сприйманням людиною світу.

Когнітологія є комплексною наукою. Як пише К. Стеннінг, “складіть разом логіку, лінгвістику, психологію і комп'ютерну науку -- і ви отримаєте когнітивну науку”. Значення мови для когнітології є надзвичайно великим, бо саме через мову можна об'єктивізувати розумову (мисленнєву) діяльність. З іншого боку, вивчення мови -- це опосередкований шлях дослідження пізнання, бо когнітивні й мовні структури перебувають у певних співвідношеннях. Саме тому когнітивна лінгвістика стала провідною науковою дисципліною в межах когнітології. Вона досліджує, як пов'язані мовні форми зі структурами людських знань, а також те, як вони представлені в голові людини. Для цього мовознавчого напряму характернi такi загальнi риси, як експансiонизм (виходи в іншi науки), антропоцентризм, функцiоналiзм (вивчення всього рiзноманiття функцiй мови), експланаторнiсть (пояснення мовних явищ).

Предметом дослідження когнiтивної лiнгвiстики є проблема ролi мови у процесах пiзнання й осмислення свiту, в проведеннi процесiв його концептуалiзацii й категоризацii, проблема спiввiдношення концептуальних систем iз мовними, наукової та звичайної картин свiту з мовною. Ще більш очевидний предмет когнітивної лінгвістики з наступного вислову Бодуена де Куртене: “... з мовного мислення можна виявити ціле своєрідне мовне знання всіх областей буття і небуття, всіх проявів світу, як матеріального, так і індивідуально-психологічного та соціального (громадського).^” Прослушать Варте уваги й загальне спрямування когнітивістів на дослідження мови у зв'язку з людиною, яка думає і пізнає: “Переваги когнітивної лінгвістики й когнітивного підходу до мови…в тому, що вони відкривають широкі перспективи бачення мови в усіх її різноманітних зв'язках із людиною, з її інтелектом і розумом, з усіма мисленнєвими й пізнавальними процесами, і, нарешті, з тими механізмами та структурами, які лежать у їх основі” .

На даному етапі область когнітивної лінгвістики остаточно ще не сформована, але вже сьогодні в ній виокремились, з одного боку, доволі багато течій, що характеризуються загальною когнітивною організацією. З іншого боку, в області семантики, що активно розвивається в науковому плані, пропонуються різні варіанти її когнітивних версій -- прототипічна семантика, концептуальна семантика, фреймова семантика.

Широке коло проблем, якими займається когнітивна лінгвістика, було добре представлене на Першому міжнародному семінарі з когнітивної лінгвістики у Тамбові 26-30 травня 1997 року. Матеріали цього семінару представляють наступні напрямки когнітивних досліджень:

· когнітивна лінгвістика: проблеми методології та напрями дослідження;

· когнітивні аспекти граматики;

· лексика у когнітивних дослідженнях;

· категорії мовних одиниць у системі і функціонуванні;

· когнітивні аспекти номінації та словотворення.

На наступних семінарах з когнітивної лінгвістики, напрямки цієї галузі розширювались та поглиблювались. Наведений список, зрозуміло, не вичерпує всіх результатів та досягнень когнітивної лінгвістики, яких довелось осягнути вченим-когнітивістам до сьогодні, але свідчить про те, що в цьому мовознавчому напрямі вже сформувалося деяке уявлення про завдання напряму “когнітивна лінгвістика” і вирішення цих завдань.

Таким чином, когнітивна лінгвістика поступово знайшла свій предмет, свою внутрішню структуру й свій категоріальний апарат. Вся проблематика когнітивної лінгвістики обертається навколо її основних категорій -- концепту, фрейма, концептуалізації, концептосфери та ін.

2. Основні поняття у когнiтивнiй лінгвiстицi

2.1 Концепт

Основним семантичним поняттям у когнiтивнiй лінгвiстицi є “концепт”. Поняття концепту поки що у мовознавстві не має однозначного визначення. Як відомо, концепт є загальнонауковою категорією. Це особлива за своєю природою одиниця, якою оперує когнітивна лінгвістика. Будучи водночас і основною одиницею концептології, і лінгвокультурології, концепт вирізняється неоднозначністю та суперечливістю свого тлумачення. Грунтуючись на семантиці латинського conceptus, його зміст можна підсумувати у вигляді загального визначення: концепт -- це “сформульований як такий, що вбирає в себе численні форми і є їх початком”. Дещо по-іншому подано у Великому тлумачному словнику сучасної української мови: концепт -- це 1) “формулювання, загальне поняття, думка; 2)вигадка, фантазія”. Така тенденція до широкого розуміння концепта робить його предметом дослідження багатьох наук: філософії, логіки, семіотики, психології, соціології, політології та ін.

В середині когнітивної лінгвістики поняття концепт, безперечно, має вужче і конкретніше визначення. У словнику когнітивних термінів подано: концепт -- оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи та мови мозку, всієї картини світу, відбитої в людській психіці. У Енциклопедичному словнику Штерн І.Б. читаємо: “концепт -- ментальний прообраз, iдея поняття i навiть саме поняття.” Концепти з'являються у процесі побудови інформації про об'єкти та їх властивості, причому у ту інформацію може бути включено як наші об'єктивні знання про світ, так і знання про уявні світи.

Розглядаючи концепт як “двоїсту” ментальну сутність, що має два боки -- психiчний та мовний, дослідники розгалужують психічний і мовний аспекти у такий спосіб: у психіці -- це об'єкт ідеальної природи, образ, що втілює певні культурно-зумовлені уявлення носія мови про світ і водночас є прообразом, прототипом, “ідеєю” групи похідних понять; у мові концепт має певне ім'я, оскільки реальність відбивається в свідомості не безпосередньо, а саме через мову. Німецький когнітолог Моніка Шварц визначає концепт як “елементарну ментально організовану одиницю, що виконує функцію зберігання знань про світ в абстрактному форматі”. А. Вежбицька твердить, що концепт -- об'єкт світу “Ідеальне”, який має ім'я і відбиває певні культурно-зумовлені уявлення людини про світ “Дійсність”, що дається нам у мисленні не безпосередньо, а через мову. Завдяки цьому кожен концепт виражається відповідним словом і поняттям, тобто містить як мовну, так і немовну інформацію, представлені в єдності. Концепт - це основний осередок у ментальному світі людини, одиниця колективного знання, яка має мовне вираження і відзначена етнокультурною специфікою.

Науковці виділяють в концепті такі основні його аспекти, як знання, культура і психологія, оцінка, що кладуться в основу дефініційної моделі.

Концепти, як правило, досліджуються на основі сполучуваності, переважно предикативної, рідше атрибутивної, комплементарної, а інколи враховуються різноманітні широкі мовні контексти -- фольклорні, художні, публіцистичні та інші твори. Сьогодні вже досліджено чимало соціально-політичних, філософських, культурних, ментальних, міфологічних концептів: “справедливість”, “істина”, “доля”, “шлях”, “жінка”, “чоловік” тощо.

За Р.М. Фрумкіною, укорінення терміна “концепт” в східноєвропейській лінгвістиці сталося у 80-ті роки XX століття внаслідок розширення сфери інтересів семантики та її взаємодії з іншими науками -- логікою, психологією, соціологією та ін.. Загалом, в українській мові слово концепт починає функціонувати приблизно із середини XIX ст.

В сучасній лінгвістиці поняття “концепту” широко використовується під час опису семантики мови, тому що значення мовних виразів прирівнюються концептами та концептуальними структурами. Відмінність кожної такої схеми залежить від інтелектуального рівня розвитку виражаються в них: такий погляд вважається особливою рисою когнітивного підходу в цілому.

У людській свідомості концепти мають здатність упорядковано поєднуватися, певним чином взаємодіяти, утворюючи концептуальну систему. Така концептосхема є динамічною. Коцептосхеми в різних людей не є однаковими. Відмінність кожної такої схеми залежить від інтелектуального рівня розвитку кожної людини зокрема, від способу її життя та набутого життєвого досвіду та практики протягом тривалого часу.

За останні роки багато чого змінилося у розумінні поняття “концепт”. У науковому колі було багато різноманітних думок щодо визначення цього терміна, деякі з них звернули на себе увагу, інші зазнали невизнання.

2.2 Фрейм

Компонентами концептосхеми є фрейми. Сьогодні у мовознавчій науці існують різні інтерпретації поняття “фрейм” ?. Фрейм у фреймовій семантиці одночасно є: 1) -- набором припущень про пристрій формальної мови для вираження знання, в якості альтернативи для семантичних сіток або для вичислення предикатів; 2) -- набором сутностей за припущенням дослідника існуючих в описовому світі ( метафізична інтерпретація поняття); 3) -- організацією уявлень, що бережеться в пам'яті (людини або комп'ютера) плюс організація процесів переробки і логічного висновку, що оперує над цим збереженням. Інше визначення: фрейм -- це структура, що репрезентує стереотипні ситуації у свідомості людини або інтелектуальної системи і призначена для ідентифікації нової ситуації, що базується на такому ситуативному шаблоні. В теорії концептуальної структури Джекендоффа фрейм представляє як поєднання мовної, сенсорної та моторної інформації.

Структура фрейму включає три основні типи даних: поняття, інакше кажучи -- назва фрейму, характеристика та значення цієї характеристики. Фрейм -- це абстрактний образ для представлення певного стереотипу сприйняття. Наприклад, згадування слова “кімната” породжує у слухачів образ кімнати: житлове приміщення з чотирма стінами, стелею, підлогою,вікнами та дверима .

Поняттю “фрейм” відповідають такі поняття, як “схема” в когнітивній психології, “асоціативні зв'язки”, “семантичне поле” .

Поняття фрейму введено у 1974 р. М. Мiнським, відомим дослідником у галузі штучного інтелекту. Концепція фреймів формувалася у контексті відомого Стенфордського Проекту створення інтегральної роботи “око -- рука”, де фрейм мислився як знаряддя для моделювання процесу зорового сприйняття об'єктів реальності у вигляді сцен з дійовими особами, предметами, фоном тощо. Фрейми означали стереотипні, еталонні сцени, відомі людині з життєвого досвіду. За М. Мiнським, фрейм -- це iєрархiчно впорядкована репрезентацiя певної стандартної ситуації дійсності.

Як i вся концептосистема, фрейм має мовну й позамовну сутність і не є закритою структурою. Формально фрейм зображають у вигляді структури вузлів і відношень.

Отже, фрейм -- це структурована одиниця знання, в якій виділяються певні компоненти і відношення між ними. Він включає систему оцінок, показники істинної ситуації, культурні, прагматичні, енциклопедичні знання, а також концептуальні плани -- інструкції для використання фрейму . Деякі фрейми є природньо вираженими -- та неминуче виникають у процесі когнітивного розвитку кожного окремого індивіда (наприклад, знання артефактів).

Детальну класифікацію фреймів подає С.А. Жаботинська, яка пропонує виокремлювати: предметно центричні, акціональні, патронімічні, гіпонімічні та асоціативні фреймові структури. На іншу важливу властивість фрейму вказує О.О.Селіванова, вважаючи його динамічною структурою, що конститується за принципами креативності, стереотипності та аналогії .Р. Шенк наголошував, що “винахід фрейму” став справжньою сенсацією для штучного інтелекту. Пізніше спектр застосування концепції фреймів був суттєво розширений: до нього увійшли лінгвістична семантика, когнітивна теорія мемафори, прикладна семіотика тощо. Найбільш значні теоретичні та прикладні результати дає використання фреймів для розроблення систем розуміння природної мови.

Така уява про фрейми отримала визнання, відповідно, подальший розвиток, дослідження та інтерпретацію. Термін “фрейм” сьогодні широко поширений не тільки у лінгвістиці, але й у соціології, психології.

2.3 Сценарій

Cценарій -- це різновид структури свідомості, одне з основних понять концепції М. Мiнського.

Р. Шенк застосовус фреймовий аналіз до аналiзу розумiнння смислу зв'язного тексту. Вiн розрiзняє два рiзновиди фреймiв -- сценарii та плани. За Р.Шенком, сценарій -- це детермінований каузальний ланцюг концептуалізацій, що описує стандартний перебіг у будь-якій відомій ситуації. Окремі події зв'язані між собою за принципом причинно-наслідкового ланцюга: результатом кожної дії стає ситуація, де є можливою чергова подія.

Основна функція сценарію -- керування процесом виведення наслідків.

Сценарій утворюється в результаті інтерпретації тексту, коли ключові слова та ідеї тексту утворюють тематичні структури, витягнуті з пам'яті на основі стандартних, стереотипних значень, що приписані термінальним елементам.

Сценарiї описують стандартнi, типовi ситуації реальності. До їх складу входять: назва ситуації, iмена учасникiв ситуації, причини, які зумовили виникнення тієї чи іншої ситуації та набiр сцен, з яких складається ситуація. Так, сцена “вхід до ресторану”, що входить до сценарію “Відвіданння ресторану”, може бути описана як послідовність таких елементарних дій: “увійти в ресторан”, “знайти вільний стілець”, “сісти” тощо.

Виділяють такі рівні стуктури сценарія:

1. Поверхнево-синтаксичний фрейм -- переважно структури типу “ дієслово + іменник”.

2. Поверхнево-семантичний фрейм: значення слів, прив'язаність до дії.

3. Тематичні фрейми -- сценарії, пов'язані з діями, портретами, середовищем.

4. Фрейм повідомлення -- сталі форми типових розповідей, пояснень та доказів, що дозволяють слухачеві сконструювати повний тематичний фрейм. Такий фрейм містить конвенції про те, як може змінюватися фокус уваги, про головних дійових осіб, про форми сюжету, про розвиток дії та інші.

Сценарії і також фрейми мають конвенціональну природу, тобто основані на соціально-культурній інформації, яку ми всі отримуємо протягом життя в суспільстві. Варто зазначити і те, що для кожної окремої людини існує свій макросценарій: “Я повинна закінчити університет, влаштуватися на роботу ...” - у кожного з нас в голові розписано все, якщо не до самої смерті, то на довший час точно.

2.4 Стереотип

Ще одним важливим поняттям у когнітивній лінгвістиці є поняття “стереотипу”, яке носить міждисциплінарний характер. В сучасному науково-дослідницькому колі існують різні визначення поняття “стереотип”, причиною цього є, насамперед, те, в середині якої науки розглядати цей термін.

Термін “стереотип” прийшов у мовознавство з грецької мови (stereos -- “твердий”), де означав у буквальному перекладі: “копія первісної топографічної форми для печатки”. Ввів цей термін американський публіцист і політик Вальтер Ліппман у 1922 році. Спочатку стереотип функціонував у соціології, соціальній психології, згодом став предметом аналізу теорії комунікації, історії літератури і культури і, нарешті, філософії мови. Парадоксально, що, хоч і всі дослідники одноголосно підкреслювали тісний зв'язок стереотипу з мовою, самі лінгвісти довго не виявляли до цього терміна великої зацікавленості. Найпершою важливою лінгвістичною роботою щодо тлумачення поняття “стереотип” стала книга Ути Квастхофф.

Отже, стереотип -- це стандартна думка про соціальні групи чи про окрему особу як представника цієї групи. Стереотип володіє логічною формою мислення (наприклад: Італійці є музикальними, жінки -- це емоції та ін.). В. Ліппман у своїй книзі “Public opinion” розумів стереотип як “образ у голові людини” певного явища і одночасно думка про нього (те явище). За Ліппманом стереотип -- це прийнятий в історичній спільності зразок сприйняття, фільтрації, інтерпретації інформації при розпізнаванні та впізнаванні навколишнього світу, заснований на попередньому соціальному досвіді. Такі схематичні образи відповідають певним певним серйозним психічним потребам людини і є продуктом культури.

В. Ліппман вказав на подвійну функцію стереотипа: психічну і суспільну. В лінгвістичній та соціально-психологічній концепціях стереотип трактується як перетворення інформації і стану знання. У Короткому словнику лінгвістичних термінів виділяють такі функції стереотипа:

1) когнітивна -- генералізація при упорядкуванні інформації;

2) афективна -- певна міра етноцентризму в міжетнічному спілкуванні, виявлена як постійне виділення “свого” на противагу “чужому”;

3) соціальна -- розмежування “внутрішньогрупового” і “позагрупового”: приводить до соціальної категоризації, до освіченості соціальних груп.

Важливою рисою семантичного стереотипа є неточна суб'єктивна генералізація, тобто неусвідомлене приписання якої-небудь властивості всім об'єктам класу, що об'єднані даною назвою. Так, наприклад, судження: “Мати турбується про своє дитя”, “Шотландці є скупими” -- не обов'язково є правильними, якщо розглядати кожного об'єкта окремо, який входить до цього класу, ця ознака може не стосуватися його.

Стереотипи класифікують на образи та зразки, які мають різний онтологічний статус. Під образом розуміють ті властивості, які розуміються нами як реальні. Наприклад, “справжній студент навчається тільки перед екзаменом” або “у справжньому домі завжди є піч, у якій можна розвести вогонь”. Риси, які утворюють зразок, ми розуміємо як необхідні для предмета з точки зору норм, яких дотримуємось ми. Наприклад, “у справжньому домі панує злагода” тощо. До цієї класифікації не відносяться стереотипи-міфологічні уявлення (гном, ангел, відьма тощо). Виділяють також ідеологічний тип стереотипів, до якого входять культурно-мовні уявлення про соціальні ситуації та явища, поведінку людини, такі як революція, демократія, любов, краса, народ тощо. Дана класифікація відноситься до основних елементарних варіантів стереотипа, а не до складних, тому що останні можуть включати компоненти різної модальності.

Існує інша класифікація стереотипів. Виходячи з розуміння того, що стереотип -- це стійка словосполуки, закріплена у колективній пам'яті на рівні лексем, виділяють три різновиди стереотипів, залежно від структури плану, змісту і плану вираження: топіки, формули, ідіоми. Топіки -- стійке поєднання суто семантичних одиниць, яким ще не відповідає, яка б це не була, певна форма вербалізації. Наприклад, “Чоботарі п'ють”, “Зозуля передбачає майбутнє”, “Брат має піклуватись про сестру”.

Формули -- стійкі семантичні словосполуки, які мають постійне формальне вираження. До прикладу: “галантний як француз”, “вовчий апетит”, “видно як на лодоні”.

Ідіоми -- чисто формальні стійкі словосполуки, які вже не мають для носіїв мови прозорої семантичної мотивації. Наприклад, “вішати собак (на когось)”, “дурний як пень”.

У ході розвитку мови топіки переходять у формули, а формули -- в ідіоми. Для лінгвіста найбільш важливим різновидом стереотипів є формули, значну кількість яких описує фразеологія.

Таким чином, узагальнюючи, про стереотипи можна сказати наступне. Ознакою стереотипів як підкласу понять є описові характеристики предмета з емоціональними та аксіологічними оцінками. Стереотипна картина світу --незалежно від того, в якій степені вона прийнята колективом і закріплена у мові, -- є суб'єктивною картиною.

Стереотипи тісно пов'язані з діями та вчинками. Вони з'являються у певних життєвих ситуаціях і мотивують певні установки та дії людини.

Основними функціями стереотипів є стабілізація картини світу і програмування поведінки в рамках певної соціальної групи. Таким чином, ведеться мова про психологічні функції, які полегшують орієнтацію у важкому світі, соціальні, що забезпечують нормальне включення особистості у колектив і її впевненість у тому, що вона визнана другими членами суспільства.

когнітивний лінгвістика смисловий концепт любов

2.5 Скрипт

Скрипт -- один із типів структур свідомості, вид фрейму, який виконує деякі спеціальні завдання у розробці природної мови; звичні ситуації описуються скриптом як стереотипні зміни подій. Більшість скриптів засвоюється людиною у дитинстві, в результаті прямого досвіду, співпереживання чи спостереження над іншими людьми: мало хто особисто брав участь у пограбуванні банку, але з книг, телебачення і кіно приблизно уявляють собі як це має бути, тобто володіють відповідними скриптами.

Теорія скрипту описує автоматичність, характерну для дій людини, коли її свідомість відволікається від другорядних мислимих подій.

З самого початку скрипт, план розглядались як структури даних, вигідні для умовиводів, здійснюваних в ході реконструкції причинно-наслідкових відносин, що лежать в основі якого-небудь повідомлення. Згодом з'явиласьдумка, що таким же способом можна моделювати пам'ять і обробляти текст -- це скрипт подачі розповіді. Так, розповідь про похід до ресторану можна уявити через вказівку на скрипт “ресторан”. Дію “ковтнути” запам'ятаємо, якщо зрозуміємо, що така дія зустрічається обов'язково в ресторані.

Скрипт може одночасно представляти когнітивну репрезентацію контексту і план, з якого можна зрозуміти контекст. Важливою функцією скрипта є повторюваність слотів, ролей, одиниць.

В більш пізнішій концепції скрипти не прирівнюються структурам довготривалої пам'яті. Скриптоподібні уявлення будуються по мірі необхідності на основі загальних структур більш високого рівня, по визначеним правилам відносно конкретної ситуації, взятої на трьох рівнях пам'яті: на рівнях події, ситуації, наміру.

Ще пізніше прийшли до визначення скрипту як набору очікувань про те, що в пригадуваній нами ситуації повинно бути далі. Багато ситуацій у житті можна проінтерпретувати так, ніби учасники цих ситуації виконують свою роль, раніше підготовлену в тексті деякої п'єси. Наприклад, офіціантка грає роль офіціантки, клієнт -- роль клієнта. Життєвий досвід -- це часто знання того, як повестись і як інші поведуться в конкретних стереотипних ситуаціях. Це знання і називається скриптом. Було висунуто гіпотезу, що взагалі мислення людини являю собою використання певного скрипта. Ми живемо, дотримуючись своїх скриптів.

В кінці 1970-их рр. термінологія теорії скрипту широко використовувалась не тільки в роботах про штучний інтелекту, але і при аналізі дискурсу . Вважалося, що скрипт бере участь в утворенні складних синтаксичних структур.

Один скрипт пов'язаний зі серією інших скриптів, зі спільними для них учасниками -- деталями. Існують центральні і залежні від них скрипти, ієрархічні та зв'язані між собою. Всі вони групуються в сцени.

Працюючи зі скриптами, людини заповнює “пробіли” у своєму житті. Недостатньо конкретні події, люди, об'єкти доповнюються деталями і вимальовують цілком зрозумілу картину, так, що інтерпретатору стає важко згадати, що він знав раніше, а що вивів сам логічним шляхом.

Розділ II. Гендерна лінгвістика: розвиток та становлення

1. Поняття "гендер"

На змiну системно-структурнiй парадигмi, де мова iнтерпретувалась як суворо органiзована система, в якiй кожне явище має свою цiннiсть залежно вiд мiсця в цiй сиcтемi, прийшла когнiтивна лiнгвiстика, котра розглядає мову не як “систему в самiй собi i для самої себе”, а у зв'язку з людиною. Це зумовило виникнення й розвиток таких міждисциплінарних галузей наукового знання, як когнітивна лінгвістика й лінгвістична гендерологія.

Поєднання когнітивного, соціологічного і культурологічного напрямків дослідження останніх років висуває на перший план індивідуальні характеристики особистості як важливої складової вивчення центральної лінгвістичної проблеми -- людина у мові. Нові концепції, що сформувались в результаті залучення до лінгвістичного опису даних із філософії, культурології, соціології змінили точку зору на традиційний лінгвістичний підхід. Стало зрозуміло, що основна функція мови не стільки у передачі інформації…скільки в орієнтації особистості в її власній пізнавальній області, тобто мова стала більше розглядатись як система орієнтаційної поведінки, де конотація займає центральне місце. Значимість індивідуальних параметрів людини у зв'язку з цим помітно виросла.

А.В. Кирилина зазначає, що “принятий у лінгвістиці антропоцентричний підхід до мови передбачає посилену увагу до всіх параметрів людини, які відображаються у мові…Гендер, що розуміємо як культурно обумовлений і соціально відтворений феномен, представляє один із таких параметрів…”. У самостійний напрямок у лінгвістиці гендерні дослідження виокремились приблизно у 70-их роках минулого століття. Таким чином, гендерні студії є, порівняно, новою ділянкою академічних досліджень в Україні. Детальну періодизацію становлення гендерних досліджень та етапи їх розвитку подає А.В. Кирилина.

Сьогодні, на базі лінгвістичних студій гендеру, ведуться дискусії щодо того, яку дати назву гендерним дослідженням у соціальних науках. О.Л. Каменська вважає доцільно ввести поняття “гендергетика”. На наукових конференціях тривають суперечки про введення у науковий оббіг термінів “гендеристика”, “гендергетика”, “гендерологія”, але до цього часу остаточно нічого не прийнято, і, наслідуючи західну наукову традицію, говорять просто про гендерні дослідження. О. Горошко пише: “Я думаю, що визначення гендера у лінгвістиці вимагає подльшого уточнення…”.

Дослідниця О.Л. Каменска акцентує на тому, що гендерна лінгвістика і лінгвістична гендерологія не є тотожними поняттями. На її думку, гендерна лінгвістика вивчає мову і мовну поведінку із застосуванням інструментарію гендерології. Ціллю лінгвістичної гендерології є вивчення гендерних категорій із залученням лінгвістичного інструментарію. Однак, сама О.Л.Каменська підкреслює, що провести чітку межу між цими двома поняттями вдається не завжди. О. Горошко підтримує позицію А.В.Кириліної у застосуванні терміна “лінгвістична гендерологія” при описі гендерних досліджень у лінгвістиці.

З точки зору А.В. Кирилиної,за допомогою лінгвістичної гендерології вирішуються два типи проблем: 1) мова і відбиття в ній статі; 2) письмова та усна мовна поведінка чоловіків та жінок.

Власне саме поняття “гендер” було введено в соціальні науки Енн Оуклей у 70-ті роки XX ст. Походить від грецького слова “genos”, що означає походження, матеріальний носій спадковості, той, хто народжується. Термін з'явився для визначення соціальних, а не біологічних відмінностей між чоловіками і жінками. Вважають, що однією з перших робіт, де було чітко подано термінологічні відмінності між поняттями “стать” і “гендер”, була стаття Г. Рабин “Обмін жінками”. Після цієї роботи виходить дослідження Роди Унгер, в якій вона розмежовує поняття “стать” і “гендер”.

Англійський соціолог Ентоні Гіденс пояснює відмінність між гендером та статтю так. “Ми вживаємо термін “стать”, коли йтиметься про прикметні фізичні озаки людського тіла, і термін “гендер” у випадку психологічних, соціальних та культурних відмінностей між чоловіками та жінками. Різниця між статтю те тендером має фундаментальний характер, бо багато відмінностей між чоловіками та жінками мають не біологічний характер”.

Українська дослідниця О. Іващенко подає наступне тлумачення гендеру: “Гендер, на відміну від поняття статі, стосується не суто біологічних чи фізіологічних властивостей, за якими різняться чоловіки й жінки, а соціально сформованих рис, притаманних “жіночності” та “мужності ”.

Цінні гендерні дослідження викладені у працях О.А. Вороніної, А.В. Кириліної, М.М. Малишової.

На початку XXI ст. термін “гендер”, як і взагалі гендерні дослідження, набувають у лінгвістичній науці нового звучання у зв'язку з виходом першого словника з гендерної проблематики. В даному словнику “гендер” визначено як “сукупність соціальних і культурних норм, які суспільство приписує виконувати людям залежно від їх біологічної статі; гендер створюється суспільством як соціальна модель жінок і чоловіків, яка визначає їх положення і роль у суспільстві та його інститутах” .

Інше трактування: гендер -- це “1) відмінність між чоловіками і жінками за анатомічними ознаками; 2) соціальний розподіл, який часто базується на статевих відмінностях, але не обов'язково збігається з ними”.

О.А. Вороніна, дотримуючись західних загальнонаукових підходів до цієї категорії виділяє сім підходів у трактуванні поняття “гендер”. Так, гендер можемо розглядати як: соціально-демографічну категорію; соціальну конструкцію; суб'єктивність; ідеологічний конструкт; певну сітку; технологію ікультурну метафору. Гендер є важливою соціодиференціальною ознакою буття соціуму.

Отже, в науці існує декілька концепцій гендера. Це обумовлено як відносною “молодістю” гендерного підходу, так і складністю феномена.

На сучасному етапі в українському мовознавстві вже є роботи, в яких робиться спроба системного осмислення та опису мови у зв'язку з феноменом статі, створюється теоретична модель гендеру і провадиться систематизація методологічних підходів до дослідження проблеми гендеру . Це насамперед праці таких відомих мовознавців як Олени Горошко, Л. Ставицької.

Однією з перших гендерний підхід для аналізу суспільного статусу жінок в українському суспільстві (в історичній ретроспективі) застосувала О.Кісь. Актуальність гендерної тематики для України відзначають також гендерними дослідженнями Л.Смоляр, І.Бондаревської, Т.Мельник, І.Грабовської, В.Троян та ін. Широко представлені українські дослідження гендерної лінгвістики свідчать про необхідність вдосконалення термінологічного апарату гендерної теорії.

2. Мовлення чоловіків і жінок

Нашу сучасну свідомість дивує сама можливість протиставляти мову жінок мові чоловіків, але відмінності справді прослідковуємо.

У зв'язку зі зростанням ролі гендерних досліджень ХХ століття усе більше вчених звертаються до вивчення й висвітлення даного явища не тільки з погляду соціології, історії, антропології, але й з погляду лінгвістики, що визначає актуальність і значущість лінгвістичної гендерології в сучасному мовознавстві. Вчені мають на меті показати і довести, що гендерні відмінності між чоловіками та жінками існують навіть у мовленнєвому та мовному планах, хоч, можливо, на перший погляд цього не помітно. Ось тому, на сьогодні важливим напрямком лінгвістичних досліджень є виявлення тендерних розбіжностей на різних мовних рівнях.

О. Горошко констатує, що у сучасній гендерології (і лінгвістичній) напрямок, який відстоює першорядність впливу статевих відмінностей на особливості і закономірності мовної поведінки чоловіків та жінок, отримало назву “біодетермінізм”. Сьогодні це трактування піддається критиці.

Характер мовленнєвого спілкування, його стратегія, стиль, тональність великою мірою залежать від гендерних і комунікативних статусів учасників спілкування. На поведінку й спілкування чоловіків і жінок істотно впливають два чинники: психофізіологічні особливості та гендерні стереотипи.

Той факт, що жінки легше, ніж чоловіки, опановують іноземні мови, майстерніше володіють мовленням та мають кращу дикцію, пояснюється анатомічною будовою їх мозку: у жінок за мовлення відповідає особлива область, розміщена у фронтальній частині лівої півкулі, і дещо менша за розміром область у правій півкулі. Наявність відділів мовлення відразу у двох півкулях дозволяє жінкам краще володіти словом. У чоловіків окремого відділу мовлення у мозку немає, за говоріння відповідає уся ліва півкуля. Цим пояснюються їх дещо нижчі мовленнєві здібності. Дослідник цього питання Е. Голдберг робить ще й такий висновок: у мозку чоловіка відмінності між лівою та правою півкулями виражені сильніше, ніж у жінок. Про також це пише у своїй книзі “Функциональная асимметрия мозга, язык, пол” О. Горошко. Предметом опису у її монографії виступають гендерні особливості мови, які можуть бути викликані особливостями взаємодії правої і лівої півкуль мозку.

До соціальних факторів, що зумовлюють відмінності чоловіків і жінок у мовленні, належать передусім соціальні ролі та позиції представників обох статей у суспільстві, відносини вищості -- підлеглості, їхня освіта, виховання тощо. Про таку диференціацію мови за статевою ознакою залежно від впливу соціального фактору ще писав державний діяч і оратор Марк Туллій Ціцерон.

Щодо особливостей особистості й темпераменту, психологи стверджують, що жінки більшою мірою екстравертні, товариські, активні, співчутливі, дбайливі, а чоловіки більш автономні, настійливі, авторитарні й інтелектуальні. Жінки, як правило, перевершують чоловіків у всьому, що стосується мови.

Чоловічий стиль спілкування -- активний і предметний, але водночас змагальний і конфліктний. Чоловіче спілкування відрізняються емоційною стриманістю. Жінки вільніше й повніше висловлюють свої почуття й емоції.

Слідом за Ф.Бацевичем у спілкуванні чоловіків та жінок можна виділити такі основні відмінності:

· У комунікації чоловіків найважливішою є інформація, тобто факти, цифри, результати. Жінки, крім інформації зорієнтовані на атмосферу спілкування.

· Чоловіки у комунікації налаштовані на соціальні статуси та владу, жінки віддають перевагу партнерській, рівноправній комунікації.

· Чоловіки віддають перевагу комунікації асиметричній, а жінки -- симетричній.

· Мовлення жінок суттєвіше, емоційніше, ніж чоловіче.

· Жінки переважно формують свої бажання непрямо, що часто є причиною конфліктів. Чоловіки зорієнтовані на прямі прохання чи вимоги.

· У розмовах, дискусіях чоловіки частіше, ніж жінки, акцентують на власній позиції.

· У конфліктних ситуаціях жінки частіше, ніж чоловіки, відмовляються від свої позицій.

З усього вищесказаного можна зробити наступний висновок. Жіноче мовлення інтонаційно насичене. Прекрасна половина людства частіше використовують вигуки, надмірну гіперболізацію. Та й темп мовлення у них швидший, тому і здається, що жінки говорять більше за чоловіків.

Чоловіки частіше вживають складні синтаксичні конструкції, як то -- складнопідрядні речення.

Гендерні відмінності відображаються і в лексиці. Наприклад, жінки дають більш точні позначення кольорів. Якщо в жіночому словнику можна знайти такі слова-позначення, як сірувато-бежевий, аквамариновий чи лавандовий, то у чоловіків вони просто відсутні.

Цікаво також прослідкувати відмінності на прикладі асоціацій чоловіків та жінок на рівні лексики, поданих в Українському асоціативному словнику. Як показали дослідження, респонденти чоловічої та жіночої статі надають реакції, що часто відрізняються не лише кількісно, але й тим, які саме компоненти мовної свідомості вони експлікують. Підводячи підсумок, варто ще раз зазначити, що одним зі способів показу гендерних ознак мовної картини статі є дослідження лексичного запасу слів чоловіків та жінок, дослідження гендерно маркованих концептів, які різностатеві носії мови тримають у своїй свідомості. Гендер як соціокультурний феномен не є власне лінгвістичною категорією, проте його зміст може бути розкритий шляхом аналізу структур мови. У даній роботі буде зроблено аналіз концептів “любов” і “кохання” для встановлення їх гендерних особливостей у свідомості носіїв української мови.

Розділ III. Гендерні дослідження концептів любов і кохання: порівняльний аналіз в українській мовній картині світу

1. Концепт любов

Сьогодні можна вже з упевненістю говорити про становлення і розвиток науки про концепти -- концептології. Вона постала як розділ міждисциплінарної когнітивістики і будь-яка наука, концептологія має предмет і завдання, систему одиниць і методи їх дослідження. Основною одиницею концептології виступає концепт, а одним із основним методів його дослідження -- концептуальний аналіз.

В. Маслова для встановлення смислового обсягу концепту пропонує таку модель концептуального аналізу: 1) встановити референтну ситуацію, до якої належить концепт (за наявності художнього тексту ця операція здійснюється на його основі); 2) окреслити місце концепту у мовній картині світу та мовній свідомості нації через енциклопедичні та лінгвістичні словники (словникова дефініція є ядром концепту); 3) врахувати етимологічну специфіку; 4) залучити різноманітні контексти: поетичні, наукові, філософські, публіцистичні, прислів'я та приказки; 5) результати зіставити з аналізом зв'язків лексеми; 6) якщо для аналізу вибрано важливий концепт, то він повинен багаторазово повторитися в живописі, музиці тощо.