Емоційно-модальна специфіка тембрального забарвлення мовлення британських та американських посадовців найвищого рангу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Список умовних скорочень

Вступ

Розділ 1. Вираження емоційно-модальних значень засобами інтонації

1.1 Існуючі підходи до диференціації функцій інтонації

1.2 Емоційно-модальна функція інтонації

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Фізіологічно й ситуативно зумовлені особливості тембрального забарвлення мовлення

2.1 Фізіологічні засади актуалізації тембру

2.1.1 Фізіологічна природа тембру

2.1.2 Голосотворча функція гортані

2.1.3 Вело-фарингальні установки й фонаційні установки гортані

2.1.4 Налаштування загальної м'язової напруги

2.1.5 Структура фонаційних установок

2.2 Типологія тембрального забарвлення мовлення

2.3 Емоційно-модальна специфіка тембру як компоненту інтонації

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Тембральні характеристики політичних промов британських та американських посадовців найвищого рангу

3.1 Специфіка інтонаційного оформлення політичної промови

3.2 Аналіз політичних промов британських та американських посадовців найвищого рангу

Висновки до розділу 3

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додаток

Список умовних скорочень

ТЗМ - тембральне забарвлення мовлення

ЧОТ - частота основного тону

ІГ - інтоногрупа

RP - британський стандарт англійської вимови

GA - північноамериканський стандарт англійської вимови

Вступ

Проблемі здійснення мовленнєвого впливу на слухача приділялася увага ще за часів античності. Так, у працях Аристотеля, Демосфена й Цицерона висвітлена специфіка впливового, переконливого мовлення, зверненого до певної аудиторії з метою зміни її настроїв, поведінки, поглядів тощо. При цьому особливо наголошується, що адекватне використання мовцем тембральних особливостей свого голосу дає змогу підвищити ефективність спілкування, знизити кількість комунікативних невдач і гіпнотично впливати на слухача.

Питання ролі інтонації та її компонентів у передачі смислу висловлення неодноразово слугувало предметом наукового вивчення. Зокрема, досліджувалася роль фонетичних засобів сегментного (С.В. Воронін, В.В. Левицький, Р.О. Якобсон) й надсегментного (Н.Д. Свєтозарова, Л.К. Цеплітіс, A. Cruttenden, P. Roach) рівнів у актуалізації значення висловлення. Ціла низка робіт присвячена розгляду інтонаційного оформлення висловлення з огляду на емоційний стан мовця (О.М. Алексієвець, А.Й. Багмут, А.А. Каліта, Е.А. Нушикян, Я.Р. Федорів, J.D. O'Connor, та ін.). Аналіз функціонального навантаження різних компонентів інтонації, зокрема, паузації, темпу, ритму, мелодики, фразового наголосу тощо, міститься у працях А.Н. Антіпової, М.П. Дворжецької, Т.Г. Мєдвєдєвої, Т.М. Ніколаєвої. Специфіку тембру як окремого компоненту інтонації і його функціональні особливості досліджували Дж. Лавер, Т.Г. Мєдвєдєва, Л. Минаєва, О. Міндрул та ін. Проте фонетична наука ще не має у своєму розпорядженні достатньо повних теоретичних уявлень та експериментальних фактів про специфіку актуалізації емоційно-модальної функції тембрального забарвлення мовлення (далі ТЗМ). Отже, актуальність дослідження визначається загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних студій, які охоплюють питання функціональних аспектів просодії мовлення, а також важливістю дослідження питань, які стосуються визначення лінгвістичного статусу тембру, специфіки актуалізації ТЗМ і виявлення функціонально значимих різновидів тембру на основі промов британських та американських посадовців найвищого рангу.

Метою дослідження є визначення специфіки актуалізації емоційно-модальної функції тембру як компоненту інтонації у промовах британських та американських посадовців найвищого рангу.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

* здійснити огляд функцій інтонації та її компонентів, представлених у наукових працях;

* виявити особливості передачі у висловленні емоційно-модальної функції інтонації;

* розглянути фізіологічні засади функціонування тембру й проаналізувати його існуючі класифікації;

* установити специфіку актуалізації емоційно-модальної функції тембру в промовах британських та американських посадовців найвищого рангу.

Об'єктом дослідження є політичні промови британських та американських посадовців найвищого рангу.

Предметом дослідження є емоційно-модальна специфіка ТЗМ британських та американських посадовців найвищого рангу.

Матеріалом дослідження слугували 16 політичних промов британських й американських політичних діячів найвищого рангу: В. Черчілля, Т. Блера, Г. Брауна, Дж.Ф. Кеннеді, Б. Клінтона та Б. Обами.

Методи дослідження. Дослідження здійснювалося шляхом використання таких методів і прийомів: лінгвістичного спостереження для виявлення функціональних і семантичних ознак тембру; семантичного та комунікативно-прагматичного аналізу для встановлення особливостей ТЗМ у промовах британських та американських посадовців найвищого рангу; критичного аналізу наукової літератури з теми дослідження й узагальнення наукових поглядів щодо лінгвістичної природи тембру; методу зіставлення для визначення доцільності віднесення тембру до компонентів інтонації.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання її основних теоретичних положень у курсах теоретичної (розділи "Фонетична система мови", "Надсегментний рівень мови") і практичної (розділи "Інтонаційна організація тексту") фонетики англійської мови, у курсах соціофонетики й фонориторики, а також у написанні курсових робіт студентами.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної наукової й довідкової літератури.

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, сформульовано об'єкт і предмет дослідження, визначено його мету та завдання, висвітлено його наукову новизну, практичне значення, описано методи та прийоми дослідження.

У першому розділі здійснено огляд функцій інтонації та її компонентів, представлених у наукових працях, виявлено сутність емоційно-модальної функції інтонації.

У другому розділі розглянуто фізіологічні засади функціонування тембру, проаналізовано існуючі класифікації тембру та розроблено комплексну класифікацію ТЗМ за його стабільністю, враженням слухача від ТЗМ мовця та фізіологічними особливостями мовця.

У третьому розділі описано специфіку актуалізації емоційно-модальної функції тембру на основі проаналізованих політичних промов англійських та американських високопосадовців.

У загальних висновках представлено результати проведеного дослідження, викладено основні висновки й окреслено перспективи подальших наукових студій із зазначеної проблематики.

Список використаної літератури включає 59 джерел, у тому числі 11 англійською мовою.

Розділ 1. Вираження емоційно-модальних значень засобами інтонації

1.1 Існуючі підходи до диференціації функцій інтонації

Інтонація як основа усного мовлення відіграє важливу роль у процесі передачі смислу висловлення. Їй притаманна смислотвірна функція, що підносить проблеми лінгвістичного опису інтонаційно-семантичних параметрів мови як засобів реалізації цієї функції до рівня найбільш актуальних проблем фонетики, фонології та фоносемантики [15, с. 73].

У лінгвістичній літературі відомі різні підходи до розуміння природи інтонації та виконання нею певних функцій: синтаксичний, що вивчає передачу інтонацією синтаксичніх відношень одиниць мови й мовлення; фонологічний, за яким інтонація аналізується як система опозицій; фонетичний, що розглядає засоби оформлення висловлень, їх цілісність і засоби членування висловлення на смислові групи; вивчення інтонації як самостійного рівня мови, одиниці якого мають певну семантику й структуру, тісно пов`язану зі смисловою стороною мовлення [34, с. 14-15]. Фонетичний підхід до інтонації, як зазначається у праці [там само, с. 25], потребує опису матеріальної суті її одиниць та їх формальних відмінностей.

Розглядаючи функціональні можливості інтонації, П. Роуч [55, с. 136-150] зазначає, що вона полегшує слухачеві розуміння висловленого мовцем. Шляхи досягнення цього розуміння за допомогою інтонації дуже складні. Ця складність і викликала у лінгвістів багато припущень щодо виділення різних функцій інтонації. Зокрема П. Роуч виокремлює модальну функцію інтонації, завдяки якій мовець виражає емоції й особисте ставлення до конкретного об`єкта чи явища, а також додає мовленнєвому значенню специфічного відтінку; акцентну функцію, яка полягає у виділенні певних слів як семантично найвагоміших в інтоногрупі; граматичну функцію, на підставі якої інтонація сприяє розпізнанню граматичних і синтаксичних структур; дискурсивну функцію, яка полягає в тому, що інтонація сигналізує слухачеві про дану й нову інформацію, здійснює зв`язок між інтоногрупами або інформує про їх контраст і допомагає слухачеві передбачити відповідь, яка від нього очікується. Крім того, інтонація дискурсу регулює мовленнєву поведінку комунікантів (регулятивна функція) [55, с. 147].

При цьому автор зауважує, що всі ці функції взаємопов`язані, оскільки модальна функція і функція дискурсу перекривають одна одну. Що ж стосується інших функцій, то їх взагалі дуже важко трактувати як окремі. Так, спільним для акцентної, граматичної та дискурсивної функцій є виконання ними ролі зв`язку між лінгвістичними елементами й контекстом, у якому вони зустрічаються, а тому П. Роуч розглядає їх як синтагматичні функції інтонації [там само, с. 137].

У надсегментній системі Л.К. Цеплітіс [38, с. 65] виділяє дві підсистеми мовних засобів залежно від їхньої функції: асемантичні, які беруть участь в утворенні складів, слів, словосполучень (наголос, ритм), і семантичні, що об`єднуються у поняття інтонації.

Згідно з Дж. Гілберт [47, с. 43], провідною функцією інтонації є дискурсивна, завдяки якій надається комунікативна оцінка кожної частини висловлення або кожного висловлення в контексті чи ситуації. Оскільки слухач правильно інтерпретує ті частини висловлення, на яких мовець концентрує увагу, або сприймає ставлення мовця до нього (модальна функція), чи робить висновки про особистість мовця, то за твердженням А. Гімсона [48, с. 243] використана інтонаційна модель має комунікативну функцію. Тут варто зазначити, що тональність та інтонація мовлення є більш інформативними для остаточного розуміння інтенцій мовця, ніж вербальний компонент [50, с. 64].

Значення англійського висловлення, тобто, інформації, що передається слухачеві, на думку А. Гімсона [48, с. 243], отримується також за рахунок змін мелодики. Такі підйоми й падіння тонального рівня мають дві функції. Першою є акцентна (тж. функція виділення), суть якої полягає в тому, що зміни тонального рівня виконують роль найефективнішого засобу виділення тих частин висловлення, на яких мовець хоче сконцентрувати увагу слухача. Роль другої виконує неакцентна (тж. функція диференціації), за якою інтонація слугує засобом диференціації різних комунікативних типів речень. Крім того, дослідник зазначає [48, с. 243-244], що завдяки інтонації слухач отримує інформацію про емоційне ставлення мовця до нього, до теми бесіди тощо.

Розглядаючи здатність інтонації відображати емоційний стан мовця, А. Гімсон [там само, с. 253-254] зауважує, що велике значення має також тип ядерного тону. Так, висловлення He doesn`t lend his books to anybody може набувати двох значень залежно від його вимови: із спадним тоном воно означає, що мовець нікому не дає свої книги, а із спадно-висхідним - що він дає свої книги лише певним людям. Ця семантична функція інтонації є менш частотною, ніж модальна, оскільки модальне значення висловлення повинно завжди інтепретуватися у певному контексті, ситуації і відносно певної особи.

Слід також звернути увагу на те, що у мовленні інтонація відіграє роль одного з найвагоміших засобів впливу на слухача. При цьому до найбільш значущих її функцій слід віднести сугестивну, яка реалізується через дію емоційної, оцінної та естетичної функцій. У свою чергу, емоційна функція полягає у здатності інтонації виражати явища емоційної сфери психіки мовця: почуття, емоції, настрої, афекти. Завдяки цьому, інтонація надає мовленнєвому повідомленню емоційного забарвлення [1, с. 25; 6, с. 4].

У праці [15, с. 85-86] зазначається, що інтонація як невід`ємний компонент мовлення виконує такі основні функції: конститутивну (організація висловлення, текстів - текстоформуючу, стилів - стилеформуючу); дистинктивну (диференціація комунікативних типів висловлень, текстів різних стилів і жанрів, ставлення мовця, його намірів та емоційного стану); ідентифікуючу (визначення слухачем комунікативних, модально-прагматичних та емоційних типів висловлювань, їх семантичної й синтаксичної структури, типу мовленнєвої ситуації тощо).

Отже, провідною функцією інтонації визнається дискурсивна, яка полягає в наданні комунікативної оцінки кожній частині висловлення або кожному висловленню в контексті чи ситуації. Проте інтонація як конструктивний компонент мовної дії, поряд з емфатичною тривалістю звуків і паузою, є також і найважливішим засобом вираження емоцій, полегшуючи слухачеві інтерпретацію іллокутивного наміру мовця.

1.2 Емоційно-модальна функція інтонації

З погляду експресивної функції емоцій, які людина спроможна виразити та розпізнати на певному рівні комунікації, інтонацію прийнято розглядати як елемент мовної системи особливої виразної сили, завдяки якому передається не лише раціональна, але й емоційна інформація [8, с. 253]. За допомогою інтонації завжди передається емоційний стан мовця (його піднесений чи пригнічений настрій) і специфіка його особистого, індивідуального оформлення мовлення [7, с. 103].

Для вираження емоцій та емоційних оцінок у мовленні, як відомо, використовують засоби всіх рівнів (лексичного, граматичного та фонетичного), що за певними законами виступають і взаємодіють у мовленні одночасно [33, с. 42]. При цьому відзначається, що "так само, як кожному мовному правилу відповідає мовленнєвий учинок, правилу емоційного вираження також має відповідати вчинок - мімічний, мовленнєвий або інтонаційний" [12, с. 151] (переклад наш - А.Д.). У зв`язку з цим, у межах окремих мовленнєвих культур мають місце й конкретні інтонаційні культури, що за своєю суттю призначені зв`язувати емоційний стан мовця з його "інтонаційними вчинками". Тому дослідники здебільшого шукають інформацію про емоційні стани мовців в акустичних характеристиках мовленнєвого сигналу.

У багатьох дослідженнях емоції розглядаються як віддзеркалення особистісного відношення суб`єкта до можливих або реальних ситуацій [29, с. 16], як оцінка відображуваного мовцем явища [35, с. 120]. Тому [35, с. 122] включення конкретних емоцій у семантику інтонаційних одиниць уважається цілком правомірним, оскільки їх вираження має лінгвістичне значення, яке містить також і оцінку мовцем того чи іншого висловлення чи фрагменту тексту.

Оскільки інтонація є основним засобом вираження емоцій у мовленні, її змістовий репертуар здатен віддзеркалювати десятки модальних значень. Так, наприклад, у студійних дослідженнях К.С. Станіславського, пізніше повторених Р. Якобсоном, словосполучення "сьогодні ввечері" вдавалося вимовляти з таким інтонаційним різноманіттям, що слухачі розрізняли у виконаних варіантах 40-50 емоційних ситуацій. З цього приводу В.В. Виноградов [11, с. 227] відзначає, що інтонація є найбезпосереднішим і єдиним способом вираження думок. При цьому підкреслюється [45, с. 277] значна автономність інтонації висловлення і, зокрема, емоційно забарвлених інтонацій, які засвоюються дітьми раніше, ніж звукова будова рідної мови. Використання стверджувальної, питальної і безпосередньо емоційної інтонації поза мовленням як таким, або при нечіткому нерозбірливому чи швидкому мовленні є, як вважає автор [там само], додатковим доказом автономного існування позамовних інтонаційних відмінностей.

Таким чином, вираження емоцій та емоційних оцінок у мовленні реалізується взаємодією засобів лексичного, граматичного та фонетичного рівнів мови. При цьому інтонацію прийнято розглядати як елемент мовної системи особливої виразної сили, завдяки якому відбувається передача не лише раціональної, але й емоційної інформації.

Висновки до розділу 1

1. Інтонація, як самостійний рівень мови, одиниці якого мають певну семантику й структуру, тісно пов`язану зі смисловою стороною мовлення, покликана полегшити слухачеві розуміння зверненого до нього мовленнєвого повідомлення.

2. Виконуючи, насамперед, дискурсивну функцію, суть якої полягає в наданні комунікативної оцінки кожної частини висловлювання або кожного висловлення в контексті чи ситуації, інтонація здатна також віддзеркалювати велику кількість модальних значень.

3. Вираження емоцій та емоційних оцінок у мовленні відбувається за допомогою засобів усіх мовних рівнів, що за певними законами виступають та взаємодіють у мовленні одночасно, проте саме інтонацію слід вважати провідним засобом відображення емоційного стану мовця.

Розділ 2. Фізіологічно й ситуативно зумовлені особливості тембрального забарвлення мовлення

До компонентів інтонації традиційно зараховують [15, с. 85-86] такі:

1) мелодичний компонент, який охоплює тональний рівень, діапазон, регістр, інтервал та швидкість зміни напрямку тону;

2) наголос (ступінь його лінгвістичної релевантності);

3) ритм;

4) гучність;

5) темп й паузація;

6) ТЗМ. Проте питання включення тембру до числа інтонаційних параметрів вважається достатньо суперечливим [там само, с. 131].

2.1 Фізіологічні засади актуалізації тембру

Механізм актуалізації тембру на сегментному рівні мовлення докладно описаний у праці Л.В. Бондарко [7, с. 19-21]. Зокрема, дослідниця зазначає, що звуки виникають у результаті простих і складних коливальних дій. Прикладом складного звуку може слугувати коливання струни. Так, у разі приведення струни в стан коливання отримуємо найнижчу частоту, яку тільки може видавати струна. Ця частота називається основною частотою або частотою джерела.

Активізація середньої частини струни приводить до виникнення звуку в два рази вищого від основного тону. Він виникає внаслідок окремого коливання кожної з двох половинок струни, при цьому частота коливань є в два рази більшою, ніж частота коливань усієї струни. Практично струна коливається не тільки з основною частотою, а й з частотою в два, три, чотири, п'ять разів вищою від неї.

Тони, які виникають в результаті таких коливань, називаються обертонами чи гармоніками основного тону. Їх основною властивістю є те, що частота завжди в кратну кількість разів вища за частоту основного тону. Важливо усвідомлювати, що голосові зв'язки людини також здійснюють такі само складні коливання.

2.1.1 Фізіологічна природа тембру

Отже, однією з причин виникнення складних звуків є наявність складних коливальних рухів, які утворюють тон і обертони. Іншою причиною виникнення складних звуків уважається явище резонансу [7, с. 19-21]. Відповідно, частота резонатора може співпадати з джерелом звуку або з будь-яким обертоном.

У першому випадку посилюється основний тон, а у другому - один з обертонів. Таким чином, складний звук, що містить основний тон й обертон, може значно змінити свої властивості, якщо один з обертонів підсилюватиметься невідповідно до своєї частоти. З цього з необхідністю випливає, що для адекватного опису акустичної природи складного звуку необхідно мати дані про частоту його джерела, тобто, спектр звуку, який сильно впливає на суб'єктивне сприйняття його тембру [7, с. 19-21].

Отже, природа тембру пов'язана із складним характером звукових коливань і залежить від того, які обертони супроводжують основний тон. Саме завдяки тембру кожен звук мови може мати різну висоту й інтенсивність. Водночас співвідношення частоти основного тону з формантами та гармоніками обертонів визначає індивідуальні особливості мовлення людини [58].

Звук, утворений голосовими зв'язками, складається з основного тону і низки обертонів. Такий складний звук, досягаючи стінок носової порожнини та придаткових пазух, посилюється відносно своїх обертонів. Зокрема носова порожнина і гайморові пазухи посилюють обертони низьких частот, а менші за обсягом лобові, основні пазухи та клітини ґратчастого лабіринту - високі обертони. У різних осіб обсяг порожнини носа та придаткових пазух не однаковий, й посилення звуку відбувається за рахунок різних обертонів. Оскільки саме обертони визначають тембр людського голосу, ніс і придаткові пазухи можуть вважатися органами, що беруть участь в формуванні ТЗМ. Носові резонатори, розмір яких є сталою характеристикою, відрізняються за цією властивістю від резонаторів глотки, які, завдяки складній системі м'язів, можуть змінювати свій розмір, тим самим змінюючи забарвлення звуку [36, с. 265-266].

Участь носа та придаткових пазух набуває провідного значення у вимові англійських носових приголосних. При цьому під час фонаціі м'яке піднебіння опускається, але з боку хоан стає відкритим, у результаті чого звуки мови вимовляються за допомогою носового механізму. Наприклад, при збільшеному сполученні носа з глоткою або, навпаки, при закладеності носа, всі фонеми мови, крім носових приголосних, набувають носового тембру - виникає відкрита (при паралічі м'якого піднебіння) або закрита (катари носа, поліпи) гнусавість (rhinolalia aperta і rhinolalia clausa) [36, с. 266].

У джерелі [32, с. 260] комплексність характеру тембру пояснюється з огляду на специфіку будови артикуляційного апарату мовця, а саме, на особливості його голосових зв'язок - їхню довжину, міцність, пружність. При цьому окремо зазначається, що додаткові тембри можуть утворюватися за рахунок функціонування таких резонаторів, як носова й ротова порожнини. До інших типових ознак, які сприяють ідентифікації тембральних особливостей мовця, автор відносить манеру мовлення: темп, скоромовку чи розтягування наголошених голосних, грасирування чи підкреслено розгонисте передньоязикове р, у-подібне л, лабіалізовані шиплячі звуки тощо [32, с. 260].

Як зазначає Т.Г. Мєдведева [24, с. 95], тембр залежить від висоти тону, регістра, висотного діапазону, темпу та гучності. У праці [27, с. 137] тембр також розглядається як складний комплекс надсегментних характеристик мови, з яких найважливішими є модуляції тону, діапазону, гучності, темпу, зміни якості голосу. При цьому високий регістр сприймається як світлий тембр, а низький - як темний, і високі голоси переважно відзначаються більш широким висотним діапазоном, аніж низькі.

У дослідженні Т.І. Шевченко [43, с. 116-117] розкрито кореляцію між специфікою ТЗМ і статтю мовця, яка пов'язана, поміж іншим, із варіативністю у жінок і чоловіків висотно-діапазонних характеристик, тобто, висотно-тональний рівень у мові жінок вищий, а тональний діапазон вужчий, аніж у чоловіків [43, с. 116-117].

2.1.2 Голосотворча функція гортані

Для утворення звуку голосова щілина має бути закрита. Під напором повітря з трахеї, бронхів і легенів вона відкривається лише на дуже короткий час. При цьому проривається струмінь повітря, і його стовп вібрує над голосовими зв'язками. Одночасно відбувається вібрація і самих зв'язок. Вони здійснюють коливальні рухи у поперечному напрямку, всередині і зовні, перпендикулярно до струменя повітря, що видихається. Роботу голосових зв'язок при цьому уподібнюють до органної труби з пружинними язичками. Під дією пружини язички щільно притискаються один до одного. Повітря, що накопичується, тисне знизу на язички і, долаючи опір пружин, розсовує їх у сторони. При цьому частина повітря проривається через щілину назовні, тиск в нижній частині труби падає, і язички змикаються. Так відбувається при грудному голосі або, як кажуть, при грудному регістрі. Ця назва пов'язана з тим, що при фонації передня грудна стінка дає сильне тремтіння, добре відчутне рукою [36, с. 267].

На противагу цьому, при фальцеті між голосовими зв'язками є отвір, і їх коливання відбувається майже в напрямку потоку повітря. Повного переривання потоку повітря при цьому не відбувається, він лише ослаблюється й посилюється. Якщо при грудному регістрі зв'язки напружені та потовщені, коливання відбуваються у всю ширину зв'язки, то при фальцеті зв'язки пласкі й сильно розтягнуті, щілина утворена їхніми краями й довжина вібруючої частини скорочена. Тому при фальцеті звук високий і не такий сильний та приємний, як при грудному регістрі [там само].

При шепоті голосові зв'язки змикаються не по всій довжині, в їх задньому відділі залишається щілина. Саме через неї і проходить струмінь видихуваного повітря, утворюючи шум, який називається шепітним голосом [там само].

Відомо, що висота звуку пов'язана з частотою коливання зв'язок і залежить від їхньої довжини. Тому по мірі росту гортані змінюється й голос. У період статевого дозрівання (12-16 років), поряд із посиленим ростом гортані, відбувається зміна, мутація голосу: він стає нижчим. У хлопців дискант або альт переходить у тенор, баритон або бас, а в дівчат - у сопрано чи контральто. На висоту голосу впливає також ступінь напруження і внутрішня пружність голосових зв'язок, а також положення надгортанника. При наднизьких тонах він сильно опускається, а при високих, навпаки, піднімається.

Певного тембрального забарвлення звук набуває внаслідок приєднання до основного тону обертонів в надставній трубі, до якої відносяться порожнини рота, глотки, придаткові порожнини носа і порожнина черепа. Тембр голосу залежить від статі, віку та індивідуальних особливостей будови голосового та мовного апарату.

У праці Дж. Лавера [52, с. 384] перелічується ціла низка позицій основної частини язика, які є причиною специфічної фонації. Зокрема він пропонує розглядати такі позиції по вертикалі (піднятий і опущений язик) і горизонталі (просунутий вперед і відсунутий назад). При відсунутому назад і опущеному язику звужується нижня частина глотки і розширюється передня частина ротової порожнини. Натомість підняття язика та зосередження його основної маси у передній частині ротової порожнини звужує її і збільшує обсяг глотки. На Заході така артикуляційна позиція, що копіює менший за розмірами голосовий тракт, є основою імітації голосу маленької дівчинки. Часто подібний голос сприймається як інфантильний або такий, що свідчить про вразливість людини [36, с. 268; 52, с. 385-386].

2.1.3 Вело-фарингальні установки й фонаційні установки гортані

Для того щоб у носовій порожнині виник ефект бокового резонансу, необхідна взаємодія двох зон - зони проходу з глотки до ротової порожнини, і зони носового проходу, яка об'єднує глотку і носову порожнину. Для відчутності носового резонансу ця взаємодія має бути досить значною [36, с. 268].

Зазначені установки пов'язані зі специфікою м'язової активності, тобто, продольного і серединного стиснення. Продольне стиснення - це м'язовий тиск у голосових зв'язках і перстнещитовидних м'язах, він є головною детермінантою частоти основного тону; аддуктивний тиск - це м'язовий тиск міжсуглобових м'язів. При скороченні вони наближуються до аритеноїдних хрящів, таким чином, закриваючи хрящові та зв'язкові голосові щілини. Середнє скорочення - це сила, що застосовується до аритеноїдних хрящів боковими крикоаритеноїдними м'язами у сукупності з тиском у бічних частинах тироаритеноїдних м'язів. Середнє скорочення наближує зв'язкові голосові щілини, але наближення хрящових голосових щілин також залежатиме від аддуктивного тискового напруження міжсуглобової мускулатури. Існує 5 фонаційних установок, які контрастують з нейтральним голосом - фальцет, шепіт, скрипучий, грубий і придиховий голос [36, с. 269].

2.1.4 Налаштування загального м'язового напруження

Загальне збільшення м'язової напруги порівняно з нейтральною позицією називають напруженим голосом, а загальне скорочення іменується слабким голосом. Компоненти напруженого голосу включатимуть, як правило, такі характеристики: голосна, висока, напружена або тверда фонація зі збільшеним тиском повітря в складках голосової щілини і злегка піднятими гортанними; звуження верхньої і нижньої частин гортані та глотки (і, можливо, фарингальної опори); напружена піднебінна завіса; енергійні й широкі радіальні рухи опуклої поверхні язика в артикуляціях звуків, енергійні губи й активна нижня щелепа [26, с. 270].

Слабкий голос переважно включає протилежні ознаки: м'яка, низька, слабка, хрипка фонація з низьким тиском повітря у складках голосової щілини; злегка опущена гортань; розслаблена глотка; помірна назалізація; помірні, зведені до мінімуму, радіальні переміщення пласкої поверхні язика в артикуляції звуків; мінімальна активність губ і нижньої щелепи.

2.1.5 Структура фонаційних установок

Розрізняють прості й складні типи фонації. Прості типи можуть функціонувати поодинці, а складні включають певні комбінації фонаційних установок. Модальний голос, фальцет, шепіт і скрип є прикладами простих типів фонації, які загалом поділяються на дві категорії. У першій з них модальний голос і фальцет можуть існувати поодинці або поєднуватися з шепотом і скрипом у складних фонаціях, утворюючи ефект шиплячого голосу, шиплячого фальцета, скрипучого голосу і скрипучого фальцета.

У другій категорії шепіт і скрип не можуть існувати самостійно, як прості типи, і бути ускладненими модальним голосом і фальцетом, але, оскільки вони утворюються по-різному, то можуть зустрічатися разом, у складній фонації шиплячого скрипу. Крім того, вони утворюють потрійні сполуки фонацій з модальним голосом і фальцетом, даючи шиплячо-скрипучий голос і скрипучо-шиплячий фальцет [36, с. 271].

Нарешті, третя категорія, твердий і придиховий різновиди тембру, можуть брати участь тільки у з'єднаній фонації. Як вже згадувалося, придиховість не може поєднуватися з модальністю у хрипкому голосі. Натомість твердий тембр у поєднанні з модальним голосом і фальцетом дає різкий голос і твердий фальцет, а також потрійні сполуки, напр., різкий шиплячий голос, твердий скрипучий голос, різкий шиплячий фальцет і твердий скрипучий фальцет. Твердий тембр бере участь у чотирьох типах фонації: у твердому шиплячому скрипучому голосі і шиплячому скрипучому фальцеті. Твердий шиплячий і твердий скрипучий тембри не входять до цього списку, оскільки їхні компоненти є акустично взаємовиключними.

На основі викладеного вище виснуємо, що фізіологія тембру пов'язана зі специфікою коливання голосових зв'язок і впливом окремих резонаторів, зокрема ротової і носової порожнин. Перелічені чинники призводять до варіативності складного комплексу надсегментних ознак, серед яких найважливішими є модуляції тону, діапазону, гучності, темпу, зміни якості голосу. Уважаємо, що у відповідності з логікою започаткованого нами дослідження доцільно розглянути, яким чином зазначена вище варіативність просодичних характеристик сприяє розрізненню різноманітних відтінків емоцій, напр., радості, незадоволення, погрози тощо.

2.2 Типологія тембрального забарвлення мовлення

У фонетичній літературі існує ціла низка уявлень щодо критеріїв класифікації ТЗМ. Зокрема, Л.К. Цеплітіс [38, с. 149] з огляду на семантику різновидів тембру, розрізняє його асемантичний і семантичний типи. При цьому перший з них розглядається автором як конститутивний засіб, пов'язаний із тембром мови, діалектів чи стилів. У свою чергу, семантичним тембром автор називає зміни спектру, які передають елементи змісту висловлення, переважно емоції. На думку автора, інтонаційний тембр нашаровується на індивідуальний, оскільки за будь-якого емоційного стану мовця його голос можна впізнати завдяки індивідуальному тембру, який залежить винятково від анатомічної будови мовленнєвого апарату мовця. Породження інтонаційного тембру пояснюється дослідником змінами форми резонаторів мовленнєвого апарату мовця [42, с. 52-56].

Як зазначається у джерелі [57, с. 7], існує три різновиди тембру мовлення:

1) фонетичний, який визначає звук мовлення;

2) емоційний, пов'язаний із пережитим людиною емоційним станом;

3) індивідуальний, що визначається індивідуальними особливостями мовця.

У праці А.А. Калити [15, с. 133] наводиться інша класифікація, за якою у мовленні розрізняють такі найчастотніші різновиди ТЗМ: звичайний, скрипучий, придиховий і палатальний. Реалізація скрипучого тембру, порівняно зі звичайним, супроводжується меншим розкриттям голосової щілини [56, с. 106]. У комбінації з екстрависокою гучністю, скрипучий тембр використовується для передачі сили почуття або відображення певного ставлення мовця до чогось. При цьому скрипучий тембр характеризується переважно низьким рівнем мелодики і часто виражає "відповідальне ставлення мовця". Звуки, позначені таким тембром, здебільшого знаходяться на низькому тональному рівні, притаманному завершенню спадного інтонаційного контуру, і називаються гортанними.

На відміну від попереднього, придиховий тембр утворюється таким положенням голосових зв'язок, за яким вони, будучи дещо віддаленними одна від одної, вібрують, пропускаючи велику частину повітря через утворену ними голосову щілину. Тому придиховий голос асоціюється з шоком, шанобливістю або некерованою пристрастю. У свою чергу, палатальний або пом'якшений тембр голосу забезпечується наближенням тіла язика до твердого піднебіння [54, с. 153].

Отже, проведений нами стислий аналіз свідчить про певну варіативність підходів до визначення різновидів ТЗМ (див. Додаток А, с. 43). Так, за критерієм стабільності воно поділяється на варіативне (інтонаційне ТЗМ) і стабільне (індивідуальне, регіональне та стильове). З позиції враження слухача від ТЗМ, воно є позитивним, негативним або невизначеним. Але найголовнішим чином ТЗМ залежить від фізіологічних особливостей людини, тобто, характеру м'язової напруги (напруженість, нейтральність, слабкість), типу фонації (простий або складний) й позиції основної частини язика (горизонтальна, вертикальна).

2.3 Емоційно-модальна специфіка тембру як компоненту інтонації

Здійснений під кутом зору мети нашої праці аналіз лінгвістичних праць, спрямованих на опис особливостей актуалізації тембру як окремого компоненту інтонації, показав, що існує ціла низка уявлень про відповідність окремих різновидів ТЗМ конкретним емоційним станам мовця. Зокрема, як зазначається у праці [58], добре поставлений, ласкавий жіночий голос здавна слугував важливим засобом привабливості й указував на приналежність жінки до вищого стану суспільства, коли ще не існувало ані розмаїття кольорів губної помади, інтернету, високих підборів і коротких спідниць. Ідеальний тембр жіночого голосу, що втілює справжню жіночу привабливість, В. Шекспір описав як ніжний, м'який і низький [58]. Отже, існують певні стереотипи сприйняття людського голосу, за якими, як правило, судять про привабливість, освіченість, сферу діяльності, характер і темперамент мовця.

У праці [52, c. 592] Дж. Лавер зазначає, що "якість голосу" (label of voice) слід віднести до компонентів інтонації, оскільки вона вказує на особливі зміни, які відбуваються в гортані мовця за певних причин. Слід окремо зауважити, що надгортанна зона відповідає за загальну характеристику якості передачі голосу. Якість голосу в значній мірі залежить від анатомічних конфігурацій органів мовлення людини, що допомагає слухачеві відрізнити голос однієї людини від іншої, напр., по телефону.

Варіативність тембру має свою функціональну специфіку на сегментному й надсегментному рівнях. Зокрема повторення у мовленнєвому повідомленні конкретних голосних і приголосних звуків, тобто, акцентування якогось одного різновиду тембру, використовується як особливий фонетико-стилістичний засіб досягнення милозвучності при звукових повторах. В інтонації тембром називають додаткове забарвлення звучання, що повідомляє мові різноманітні емоційно-експресивні відтінки. Коли кажуть "це було сказано з гнівом у голосі" чи "з радістю у голосі", чи "зі страхом у голосі" і т.п., то мають на увазі саме ТЗМ [39, с. 12].

Інші науковці, зокрема Т.Г. Медведєва [24, c. 96], вважають, що функціональне навантаження тембру як навмисної зміни голосу пов'язане з передачею не тільки емоційної, а й біологічної (фізіологічні особливості мовця, які він не в змозі контролювати: зріст і статура, стать, вік, стан здоров'я), психологічної (психологічні характеристики мовця), соціальної (класова приналежність мовця, його релігійні переконання, соціальні цінності та установки) та змістової інформації.

Зазвичай розрізняють [16, c. 365] повільний, швидкий, голосний, шиплячий, м'який, гугнявий, лабіалізований, слабкий, напружений, хрипкий, скрипучий, різкий, нейтральний, фальцетний, черевний типи тембру. Виявлено, що варіативність тембру голосу бути наслідком дії таких чинників:

1) вимови сегментів, напр., свистячий, нечіткий, змазаний, чіткий, шиплячий, звучний, щебетливий, напружений, різкий тембр;

2) відмінностей у висотному діапазоні, напр., пташиний, ниючий, безбарвний, скрипучий, крякаючий, темно-брунатний, глибокий, плаский, скрипучий, твердий, загробний, хриплий, важкий, високий, світлий, світло-блакитний, гучний, низький, слабкий, слабко-рожевий, співучий, багатий, гугнявий, гуркотливий, пронизливий, сріблястий, похмурий, дзвінкий, щебетливий, скигливий;

3) тонального діапазону, напр., галасливий, безбарвний, скрипучий, кумкаючий, повний, твердий, хрипкий, сиплий, світло-блакитний, гучний, низький, звучний, блідий, гострий, сиплий, резонуючий, буркітливий, м'який, дзвінкий, похмурий, уривчастий, сильний, слабкий;

4) особливих комбінацій тонального рівня вимови й тонального діапазону, напр., бубнявий, мелодійний, монотонний, музичний, тремтячий, гуркітливий, співаючий, скиглявий;

5) ритму, напр., дзижчачий, швидкий, замогильний, повільний, похмурий, стаккато, джеркотливий, гострий;

6) безперервності вимови, напр. скриплячий, монотонний, уривчастий, ніжний, плавний, плинний;

7) фонаційного регістру, напр., дихаючий, надтріснутий, скрипучий, кумкаючий, фальцетний, різкий, твердий, сміливий, сердитий, жорсткий, хрипкий, сухий, скрегочучий, шершавий, гуркочучий, наполегливий, похмурий, шепітний;

8) фізичних показників, напр., тенор, баритон, бас, подвійний бас, сопрано, контральто;

9) різновиди м'язових установок, які охоплюють ефект вертикального положення гортані, напр., проповідницький, темно-брунатний, могильний, глухий, світло-блакитний, блідо-рожевий, усміхнений, гортанний, пишномовний, соковитий, задушливий;

10) м'язове напруження голосового тракту, напр., нахабний, зухвалий, жорсткий, металевий, приглушений, протяжний, скрипучий, хрипкий, дзвінкий, м'який, різкий;

11) позиція гортані, напр., пташиний, тріскучий, скрипучий, солодкий, фальцетний, грубий, різкий, хриплий, блакитний, пестливий для слуху, м'який, мелодійний, металічний, приглушений, музичний, блідо-рожевий, скрипучий, багатий, гуркітливий, пронизливий, товстий, тонкий, оксамитовий, шепітний.

За твердженням Дж. Лавера [52, c. 471], якість голосу виникає з двох джерел: анатомічної основи і зовнішньої установки. Дослідник також зауважує, що специфічний тембр слугує важливою особливістю географічної й соціальної самобутності мовця. Зокрема, жителі Великобританії зазвичай говорять із скрипучим голосом, часто застосовують твердий приступ і використовують глотталізовані приголосні у фінальній позиції в слові, що надає голосу більш яскравої характеристики. Американській і австралійській мовам притаманна певна назалізація. Відповідно, чоловічий голос у Північній Америці характеризується як тихий і гортанний, з більш глибоким і глухим звучанням. Американсько-англійські артикуляційні установки описуються як об'єднання апікально-альвеолярної артикуляції з увуляризацією, назалізацією і слабким голосом. У праці [52, с. 406] особливо зазначається, що регіональні типи вимови часто асоціюються з низьким соціальним та інтелектуальним рівнем, але добротою і щирістю, багатодітністю.

Варто відзначити, зокрема, що у межах проведеного англійськими психолінгвістами експерименту [53, с. 335], на основі прослуховування одного й того самого тексту, залежно від типу вимови (південноанглійський стандарт чи один з регіональних акцентів), слухачі давали характеристику особистості диктора. Виявилося, що південноанглійська норма вимови у чоловічому і в жіночому виконанні асоціюється з високим рівнем компетентності та інтелекту, високим соціальним статусом, але з погляду особистих якостей мовця оцінюється негативно, як "кар'єризм" і "нещирість". Тим не менш жінки, що володіють цим престижним типом вимови, розглядалися як тендітні, жіночні, здатні створити рівноправні відносини в сім'ї, малодітні.

Іншими прикладами функціонування ТЗМ в якості соціолінгвістичної категорії на позначення національної приналежності мовця є специфічний "надтріснутий" тембр у іспанців, сильна глоталізація голосних у сучасній німецькій мові. Причому відсутність цих ознак у голосі сприймається іншими носіями мови як негативна якість [24, с. 96].

Як показують дані низки експериментально-фонетичних досліджень, у залежності від настрою та намірів мовця тембр може виступати функціонально значущим компонентом вираження різновидів позитивних [20, с. 84-86] і негативних [37, с. 155-159] емоцій. Так, у праці І.В. Красовської [20, с. 84-86] зафіксовано, що з різними типами позитивних емоцій слухач асоціює такі типи фонації:

- дзвінкий, схожий на фальцет голос передає сильне здивування, напр., коли людині стають відомі цікаві неочікувані факти: "What a coincidence!;

- придиховий, гортанний голос асоціюється із щирими позитивними емоціями, напр., відверте захоплення жінки новим ароматом: I love this! This is fantastic!;

- світлий тембр є перцептивним маркером глибокого почуття радості: -Oh, ? "what can I tell you, ? I am so happy today;

- хрипкий, придиховий голос додає ситуації спілкування урочистого тону. Саме такий тип ТЗМ притаманний ситуації, коли людина радіє подарунку і водночас усвідомлює важливість цієї події, напр.., It`s beautiful. РР I`d be honored;

- сиплий голос свідчить про стриманість позитивних емоцій. За твердженням інформантів, таке ТЗМ мовця допомогло їм визначити різновиди позитивної емоції. Було встановлено, що сиплий голос мовця, який стримано висловлює радість-захоплення, коректно декодується слухачами, незважаючи на емоційно-модальну невизначеність лексико-граматичної будови. Наприклад: Gabriel said ? if we won the war, ? we could build the whole new world. РР Just figured ? we`d get started right here, ? with your home;

- муркотіння супроводжує актуалізацію обожнення й свідчить про надзвичайну щирість і відвертість емоції, напр., Oh, Ginny, dear, ? congratu"lations on "making Griffindor. РР Your "father and I ? are "so proud. У межах цієї ситуації мати настільки збентежена зарахуванням доньки до школи чаклунів, що муркотить від повноти позитивних емоцій, провідною при цьому є обожнення, яке, зокрема, виражається мімічно - вип'ячені та округлі губи, напівзаплющені очі й крива посмішка, за допомогою якої мовець намагається стримати сльози радості [20, с. 84-86].

Дослідження специфіки тембрального забарвлення висловлень-невдоволень [37, с. 155-159], автор якого розмежовує різновиди тембру за артикуляційною домінантою і за додатковим емоційним забарвленням, показало, що мовці умисно змінюють якість голосу для передачі певної інформації. Особливу увагу Я.Р. Федорів звертає на варіативність функціонування тембру залежно від високого, середнього чи низького соціокультурного рівня мовця.

За даними проведеного аналізу [37, с. 155-159], у висловленнях-невдоволеннях найбільш характерними є артикуляційно зумовлені зміни тембру мовців середнього соціокультурного рівня, що супроводжується звуженням або напруженням глотки, підйомом гортані та опусканням задньої частини м'якого піднебіння й увули. Фарингальний тембр зустрічається також в актуалізаціях мовців високого і низького соціокультурних рівнів. Артикуляція з умисним вип'ячуванням губ досить частотна в реалізаціях мовців низького соціокультурного рівня, позаяк для мовців високого соціокультурного рівня більш типовими є тембральні зміни, спричинені напруженням губ. інтонація тембр посадовець промова

Спостерігаються такі кореляції між переживанням мовцем негативних емоцій і специфікою тембрального забарвлення його висловлень:

1) гнів супроводжується здебільшого криком та риданнями для мовців низького соціокультурного рівня;

2) обурення передається риданнями й криком для мовців низького соціокультурного рівня, хрипким голосом для мовців високого й середнього соціокультурного рівнів, тремтінням для середнього;

3) роздратування характеризується тремтінням голосу на середньому соціокультурному рівні та резонуванням - на низькому;

4) протест (спостерігається резонування голосу у мовців високого соціокультурного рівня, ридання і тремтіння - середнього, ридання та крик - низького;

5) презирство позначається тремтінням голосу мовців середнього соціокультурного рівня і хрипінням - низького;

6) незадоволення найчастіше передається хрипінням у мовців середнього соціокультурного рівня;

7) досада виражається позіханням на високому соціокультурному рівні.

Слід особливо підкреслити, що кожний мовний колектив має свою тембральну установку, яка може носити національний, професійний і соціальний характер. Таким чином, формується своєрідний голосовий стереотип або соціальний голосовий стандарт. Як віддзеркалення соціального статусу тембру в літературі з'явився термін "суспільна якість" (community quality) за аналогією з "якістю голосу" (voice quality). Часто тембр в цьому його розумінні називають соціальною імітацією, оскільки такий тембр є набутою якістю, а не вродженою, як індивідуальний тембр [37, с. 159].

Особливе тембральне забарвлення у невимушеному спонтанному спілкуванні позначає, насамперед, емоційне мовлення. Тембр не бере участі в організації та членуванні мовленнєвого потоку і вираженні зв'язків між інтонаційними одиницями й тембральними відмінностями, що не використовуються при забарвленні інтонацією змістових відношень між елементами інтонаційних одиниць. Проте наявність емфатичного наголосу призводить до тембрових контрастів при оформленні комунікативних типів висловлень. Так, нейтральне питання не відрізняється у тембральному відношенні від нейтрального повідомлення, однак питання, забарвлене сильним подивом, може характеризуватися вищим регістром і специфічним тембром. Дуже яскраво виражені тембральні відмінності у деяких типах окличних речень. Так, за класифікацією Є.А. Бризгунової, інтонаційні компоненти оформлюють оклично-оцінні речення, що виражають високий рівень як позитивних, так і негативних ознак [34, с. 54].

Як видно з рисунка 2.2, ТЗМ залежить від впливу конкретної ситуації спілкування. Зважаючи на те, яку мету переслідує мовець, він може змінювати свій тембр, роблячи його більш м'яким, поблажливим чи, навпаки, твердим, жорстоким. Тембр залежить також від індивідуальних фізіологічних (вік, стать, стан здоров'я) та психологічних (темперамент) особливостей мовця. Не слід забувати і про вплив оточуючого мовця соціокультурного середовища (освіта, територіальне походження, соціальний статус).

Таким чином, можна зробити висновок, що термін "тембр" або "якість голосу" слід віднести до компонентів інтонації, оскільки він указує на пов'язані з артикуляційними процесами у гортані особливості голосу мовця або його зміну за якихось причин. При цьому тембральні характеристики голосу мовця можуть виступати як функціонально значущі компоненти вираження цілого спектру різновидів позитивних і негативних емоцій.

Рис. 2.1. Сукупність факторів впливу на ТЗМ

Висновки до розділу 2

1. ТЗМ або якість голосу (label of voice) є особливим компонентом інтонації, що вказує на особливості голосу мовця або його зміну за певних причин, зумовлені артикуляційними процесами, які відбуваються в гортані.

2. Тембральні характеристики голосу мовця можуть виступати як функціонально значущі компоненти вираження цілого спектру позитивних і негативних емоцій.

3. З погляду функціональної специфіки тембру виокремлюють його фонетичний, емоційний та індивідуальний різновиди. Урахування артикуляційної специфіки ТЗМ дозволяє виокремити звичайний, скрипучий, придиховий і палатальний типи тембру, кожен з яких здатний передавати конкретні емоційно-модальні відтінки значення.

4. Фізіологія тембру пов'язана зі специфікою коливання голосових зв'язок і впливом окремих резонаторів, зокрема ротової і носової порожнин.

5 Коливання голосових зв'язок призводить до варіативності складного комплексу надсегментних ознак, серед яких найважливішими є модуляції тону, діапазону, гучності, темпу, зміни якості голосу.

Розділ 3. Тембральні характеристики політичних промов британських та американських посадовців найвищого рангу

3.1 Специфіка інтонаційного оформлення політичної промови

Ораторське мовлення визначають як живе публічне мовлення, звернене оратором до численної аудиторії з метою переконати її в чомусь чи закликати до якихось дій. Відповідно, ораторському мовленню притаманні певні особливості композиції, стилю, використання специфічних мовних засобів, комбінація лінгвальних та позалінгвальних засобів впливу [30, с. 138-139].

Політичному дискурсу як різновиду публічного мовлення притаманна ціла низка специфічних мовних засобів, а також своєрідний добір й організація певних структур вираження залежно від прагматичної настанови, мети та умов спілкування, що склалися у процесі професійної діяльності політиків [59]. Водночас К.С. Серажим [там само] наголошує на тому, що готуючи промови, необхідно ретельно продумувати їх композицію, мовне наповнення, причому кожний смисловий фрагмент промови (вступ, основна частина, висновок) повинен бути оформлений з урахуванням його комунікативно-цільового, змістового та стилістичного призначення.

Оскільки головною метою політичного дискурсу є завоювання та утримання влади, К.С. Серажим правомірно припускає, що в мовленні політиків знаходять мовне вираження відносини влади, а свідченням про високий статус мовця є вираження цих відносин в офіційному дискурсі за допомогою добре підготовленої, заздалегідь та успішно реалізованої промови [59].

Виразність мовлення, яка досягається використанням стилістичних фігур фонетичного, морфологічного й синтаксичного рівнів, сприяє приверненню та утриманню уваги слухачів [40, с. 106-113]. При цьому просодія є одним із найяскравіших засобів впливу на аудиторію, передаючи чисельні нюанси змін у ситуації спілкування та емоційному настрої мовця [5, с. 387]. Як зазначає О.С. Ахманова [там само], принципи та засоби членування мовленнєвого потоку, такі як підвищення і зниження ЧОТ (мелодика), розподіл фразового наголосу (динаміка), прискорення чи уповільнення темпу мовлення, паузації тощо, можуть виступати засобом ідентифікації особистості через її мовлення.

Інтонаційне оформлення публічного мовлення, особливо в урочистому регістрі, підпорядковане його основній функції - впливу [44, с. 107]. Мета публічного виступу й ситуація мовлення, у межах якої відбувається мовленнєва дія, визначають його структуру, а також вибір просодичних засобів впливу на аудиторію.