Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема

5

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ, ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І УПРАВЛІННЯ

Гуманітарний факультет

Кафедра теорії та практики перекладу

ДИПЛОМНА РОБОТА СПЕЦІАЛІСТА

на тему:

Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема

за спеціальністю 7.030507 “Переклад”

Виконавець:

студентка V курсу

групи Пз - 08-51

Скрипко Ірина Леонідівна

Науковий керівник:

доцент

Кожемяченко Наталія Василівна

Рекомендовано до захисту

на засіданні кафедри теорії та практики перекладу

Протокол № ___від__________2009 р.

Зав. кафедри _________ доц. Л.В. Лещенко

Кременчук, 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні риси політичного дискурсу

1.1 Політичний дискурс як об'єкт дослідження

1.2 Аргументація в політичному дискурсі

1.3 Тактики аргументації в політичному дискурсі

Розділ 2. Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема

2.1 Гендерні особливості аргументації

2.2 Особливості аргументації у промовах політиків різних партій

2.3 Збереження аргументації при перекладі

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Політична діяльність завжди відігравала важливу роль в житті суспільства. Від певної політичної позиції або ситуації залежить місце країни на міжнародній арені, її взаємини із іншими державами, її роль в діяльності світової спільноти. Проте важливу роль у визначенні іміджу країни грає спосіб її презентації політичними лідерами даної держави. За допомогою виступів політики мають можливість звернутися як до міжнародного співтовариства, так і до громадян своєї країни.

Написання промов -дуже складний процес, оскільки в більшості випадків політики в процесі виступу повинні не тільки інформувати аудиторію про який-небудь аспект суспільного життя, але|, що важливіше, добитися прихильності аудиторії, переконати слухачів прийняти ту або іншу позицію, а також заручитися підтримкою громадян. Вислови політика повинні викликати підтримку аудиторії. Для цього політики наводять аргументи і факти, вдаються до різних методів переконання. Тож, уміння аргументувати свої дії має велике значення для кожного політика, адже це позначається на його популярності серед населення. За допомогою аргументації політики впливають на формування та зміну думки виборців. Саме тому дослідження особливостей аргументації а політичному дискурсі є актуальним.

Мета даної дипломної роботи - дослідити особливості аргументації в політичному дискурсі.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

- визначити основні риси політичного дискурсу;

- визначити основні риси аргументації;

- дослідити основні тактики аргументації;

- дослідити вплив гендерної приналежності політиків на вираження аргументації в їхніх передвиборних промовах;

- дослідити, як приналежність політиків до різних партій впливає на вираження аргументації у контексті передвиборних промов;

- встановити причини, які впливають на збереження сили аргументації при перекладі політичної промови.

Об'єктом дослідження даної дипломної роботи є політичний дискурс, а також засоби реалізації аргументації в політичному дискурсі.

Предметом дослідження є методологія збереження аргументації під час перекладу політичного дискурсу.

Матеріалом дослідження є тексти передвиборних промов шести політичних діячів США: Хіларі Клінтон (Hillary R. Clinton, Democratic Party), Синтії МакКіні (Cynthia McKinney, Green Party), Сари Палін (Sarah Palin, Republican Party), Барака Обами (Barack Obama, Democratic Party), Джо Бідена (Joe Biden, Democratic Party) та Джона МакКейна (John McCain, Republican Party). Загальний обсяг матеріалу дослідження становить 98 тисяч знаків.

Уданій дипломній роботі використана у комплексному поєднанні низка методів: перекладознавчий контрастивний аналіз, кількісні підрахунки та елементи контекстуального аналізу, метод суцільної вибірки, метод словникових дефініцій.

Наукова новизна одержаних результатів та висновків полягає в тому, що простежено закономірність використання тактик аргументації в політичному дискурсі відповідно до гендерної приналежності політиків та приналежності до різних політичних партій США. Досліджено мовні засоби вираження тактик аргументації, а також особливості збереження сили аргументації при перекладі політичного дискурсу. Отримані результати дослідження|вирушань| дозволяють прогнозувати подальші|дальші| дії і наміри політика та встановити найбільш ефективні засоби впливу на слухачів.

Теоретичне значення роботи пов'язане з виділенням набору лінгвістичних засобів|коштів|, які застосовуються в політичному дискурсі, що містять|утримують| ознаки аргументації. Отримані результати сприяють розумінню мовленнєвих механізмів впливу політичного дискурсу на соціум, які можуть бути використані у подальшому|дальшому| дослідженні проблеми методів та засобів впливу на аудиторію під час політичних виступів.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали і результати дослідження можуть бути використані при розробці теоретичних курсів з соціолінгвістики для факультетів іноземних мов|язиків|, журналістики, суспільно-політичних наук у вищих навчальних закладах. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності перекладача, адже вони допомагають вирішити проблеми, які пов'язані не лише з передачею змісту, а й зі збереженням сили впливу на аудиторію при перекладі політичного дискурсу.

Розділ 1. Основні риси політичного дискурсу

1.1 Політичний дискурс як об'єкт дослідження

Сучасні лінгвістичні дослідження спрямовані на вивчення різних типів дискурсу з комунікативно-прагматичної точки зору, що передбачає розгляд мови не лише як засобу спілкування та передачі інформації, але й як механізму впливу на формування та зміну поглядів на певну ситуацію, що, у свою чергу, визначає поведінку індивідів та суспільних груп [41]. Саме ж поняття дискурс походить від латинського слова dіscursus, що буквально означало біг у різних напрямках. У перекладі з англійської dіscourse означає мова, міркування, розмова, бесіда. У науковій літературі, насамперед лінгвістичній, слово дискурс в основному вживається як синонім слова текст. Причому під текстом може розумітися не тільки специфічний продукт мовної діяльності, а й будь-яке явище дійсності, що має знакову природу і певним чином структуроване: наприклад, фільми, мітинги, дебати тощо [15:76].

На ранніх етапах вивчення дискурсу вченими розглядались два базисних значення цього терміну. В одному з них, що використовувався у дослідженнях мовних структур, які виходять за рамки речення, дискурс практично ототожнювався з поняттям тексту. Одним з перших вжив термін дискурс як самостійний термін американський лінгвіст А.Харріс, який у 1952 р. опублікував статтю “Аналіз дискурсу”, присвячену дослідженню мови реклами. Приблизно в цей же час поняття дискурсу сформулював Ю.Хабермас. Він розумів під дискурсом комунікацію особливого виду, специфічний діалог, мета якого - неупереджений аналіз реальності. Учасники комунікації (дискурсу) аналізують реальність, відмовляючись від існуючих мовленнєвих стереотипів. Тут під дискурсом розуміється, скоріше, спосіб одержання істинного наукового знання. У такій інтерпретації дискурс виступає як інструмент пізнання реальності - значимий діалог з використанням визначених методик [35].

Е.І.Шейгал наводить таке визначення: дискурс - система комунікації, поле комунікативних практик, розглянуте в реальному і потенційному (віртуальному) аспектах [45:42], де під реальним виміром розуміється поточна мовленнєва діяльність і її результати - тексти, потенційний вимір являє собою сукупність знаків, що обслуговують дану комунікацію [35].

Р.С.Попов подає таке визначення: дискурси - слабкі, фрагментарні образи чи способи спілкування, за допомогою яких соціальні сили впливають на суб'єктивні погляди, у результаті чого індивіди починають розуміти й оцінювати своє існування [35].

Основним для даної дипломної роботи буде визначення, яке подає український лінгвіст Ф.С.Бацевич: дискурс - це тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різну форму вияву (усну, письмову), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників залежних від тематики спілкування, має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів [6:44]. Адже дане визначення розкриває сутність поняття, враховуючи різноплановість та направленість цього лінгвістичного явища. Згідно цього визначення дискурс - це текст, створений за певних обставин, у певній ситуації (побутова розмова, політичні дебати, наукова конференція іт. ін.) з використанням певних стратегій і тактик, в залежності від поставленої мети (маніпуляції, аргументації, переконання та ін.), направлений на певну аудиторію, яка володіє необхідними фоновими знаннями і в результаті цих факторів текст набуває рис одного з мовленнєвих жанрів (розмовного, наукового, публіцистичного тощо). Варто також звернути увагу на деякі основні характеристики дискурсу які доповнюють вищезазначене визначення Ф.С.Бацевича:

- дискурс являє собою складне комунікативне явище, що містить у собі і соціальний контекст, який дає уявлення як про учасників комунікації (і їхні характеристики), так і про процеси виробництва і сприйняття повідомлень [11:115];

- дискурс відображає суб'єктивну психологію людини, і отже, він не може бути відчужений від того, хто говорить [2:34];

- за самою своєю суттю дискурс - явище когнітивне, тобто таке, що має справу з передачею знань, з оперуванням знаннями особливого роду і, головне, зі створенням нових знань [26:9];

- дискурс - це зв'язаний текст у сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними й іншими факторами; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах) [2:36].

Однією з найбільш повних класифікацій дискурсів є класифікація Г.Почепцова, в якій серед інших він виокремлює політичний дискурс. Актуальність дослідження політичного дискурсу продиктована специфікою об'єкта дослідження, хоча й досі не існує узгодженості щодо розуміння політичного дискурсу представниками різних наук [35]. Вивченням політичного дискурсу, наприклад, займаються політологи, психологи, філософи, соціологи, економісти, спеціалісти з теорії комунікації та лінгвісти. Тим самим визнається факт, що політичний дискурс є об'єктом міждисциплінарних досліджень [29]. Серед класичних робіт з даної проблематики можна назвати праці Т.А. ван Дейка, Р.Барта, М.Фуко, Ю.Хабермаса, а також дослідження вітчизняних авторів: М.В.Ільїна, Є.І.Шейгала, О.М.Баранова, Г.Г.Почепцова. Проте й досі не існує єдиного визначення поняття політичний дискурс.

У колективному дослідженні “Politically| speaking|: а worldwide| examination| of| language| used| in| the| public| sphere|” вчені прийшли до висновку, що політична функція характерна|вдача| практично для всіх публічних|прилюдних| виступів|висловлювань|. Таким чином, політичний дискурс - це актуальне використання мови|язика| в соціально-політичній сфері спілкування і, ширше, в публічній|прилюдній| сфері спілкування. Приналежність тексту до політичного дискурсу визначається як його тематикою, так і його місцем в системі політичної комунікації. Широке розуміння “політичної мови|язика|” як мови|язика|, що використовується в публічній|прилюдній| сфері, враховує зростаючу владу мас медіа, розвиток нових комунікаційних технологій, розширення процесів глобалізації і процес комерціалізації політичної комунікації [48:36].

Є.О.Опаріна вважає, що політичний дискурс - це комплекс мовленнєвих структур у певному лінгвістичному контексті - контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань разом з її негативними проявами (наприклад, ухилянням від політичної діяльності, відсутністю політичних переконань та ін.) [32:21].

Згідно точки зору А.Н.Баранова політичний дискурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися відповідно до існуючих традицій і отримали перевірку досвідом [4:76].

Для даної дипломної роботи основним визначенням терміну політичний дискурс є визначення яке запропонував Т. Ван Дейк. |лічить|Згідно цього визначення політичний дискурс - це клас жанрів, обмежений соціальною сферою, а саме політикою. Урядові обговорення, парламентські дебати, партійні програми, мови|промови| політиків - це ті жанри, які належать сфері політики. Політичний дискурс - це дискурс політиків. Обмежуючи політичний дискурс професійними рамками, діяльністю політиків, вчений відзначає, що політичний дискурс в той же час є|з'являється| формою інституційного дискурсу [49:14]. Це означає, що дискурсами| політиків вважаються|лічать| ті дискурси|, які проводяться|виробляють| в такому інституційному середовищі, як засідання уряду, сесія парламенту, з'їзд політичної партії. Промова|висловлювання| має бути виголошена мовцем|виголошувати| в його професійній ролі політика і в інституційному оточенні. Таким чином, дискурс є|з'являється| політичним, коли він супроводжує політичний акт в політичній обстановці.

У основі лінгвістичних досліджень політичного дискурсу лежать дві тези: про систему і про текст. Відповідно до першої з|із| них, мова|язик| політичних текстів не тотожна буденній мові|язику|, причому специфіка цього дослідження полягає не стільки у використанні яких-небудь особливих формальних засобів|коштів|, скільки в тому, що одиниці мови|язик| отримують|одержує| незвичайну|незвичну| інтерпретацію, а добре знайомі ситуації підводяться під несподівані|неочікувані| категорії: речі перестають називатися своїми іменами. Друга теза пов'язана з першою і полягає в тому, що з|із| політичного тексту може бути вичитаний деякий неекспліцитний| смисл|зміст|, відмінний від буквального і прямо протилежний йому. Часто вважається|лічить|, що цей самий неекспліцитний| смисл|зміст| і є основний смисл політичного тексту [34:147]. У ідеологічній і політичній літературі вибір слів і виразів є|з'являється| надзвичайно важливим|поважним| інструментом влади для структуризації тієї “дійсності”, про яку йде мова|промова| [9:103]. Створення|створіння| нових слів і виразів пояснюється|тлумачить|, з одного боку, появою нових реалій в суспільно-політичному житті країни, з іншого боку - появою причин для зміни імені вже існуючого явища. На думку Р.М.Блакара мовний ярлик може багато що сказати про те, як ми сприймаємо і розуміємо цю роль, або точніше, якої інтерпретації цієї ролі чекають від нас ті, хто|КТО| володіє владою керувати привласненням|присвоєнням| найменувань (і тим самим керувати нашим розумінням) [9:99].

Основним системотворчим| критерієм для виділення політичного дискурсу є ціль - |цборотьба за владу, оскільки|тому що| при жанровій і стильовій різноманітності решта всіх критеріїв лише уточнює основний і варіюється залежно від контексту. У зв'язку з цим можна зробити висновок|висновок| про те, що всі комунікативні стратегії переконання в рамках|у рамках| політичного дискурсу повинні розглядатися|розглядувати| як ті, що мають на меті єдину ціль|цілі| - боротьбу за владу. Інтенція боротьби за владу - це специфічна характеристика політичного дискурсу. Вона присутня у всіх жанрах: передвиборна промова|промова|, агітаційна промова, дебати в парламенті, політичне інтерв'ю і так далі.

В політичних дискурсах завжди існує боротьба ідей, які захищають сторони, що змагаються, при цьому боротьба і перемога є головною метою|ціль|.

А.К.Міхальськая виділяє два типи|типів| стосунків:

1. гармонуючі (основу яких складають істина і згода|злагода|);

2. агональні| (у основі - боротьба і перемога) [30:63].

У зв'язку з цим у політичній комунікації мова|промова| виступає у ролі боротьби. Запекла боротьба за владу розігрується як змагання, як великі національні ігри, для яких важливі|поважні| видовище, певні іміджі, форми прояву|вияву| мовної агресії і так далі [45:45].

На мовному рівні виявляється, що обраний комунікантами| спосіб спілкування зумовлений як агональністью| політичного дискурсу, так і:

- наявністю сторін-опонентів

- наявністю адресата-спостерігача

Під впливом фактору наявності опонентів промовець вимушений|змушений| вибрати такий план оптимальної реалізації мовних намірів, в результаті|унаслідок| застосування|вживання| якого можна максимально зменшити значущість статусу співрозмовника|співрозмовника|, тобто розвінчати позиції свого політичного супротивника|противника| і максимально збільшити значущість свого статусу, тобто продемонструвати свої позитивні якості.

Наявність же адресата-спостерігача зумовлює можливість|спроможність| гри на глядача, яким є|з'являється| потенційний виборець. Промовець прагне зробити процес спілкування більш видовищним, викликати|спричиняти| емоційний|емоціональний| відгук і тим самим залучити адресата-спостерігача, що сприймає політичні події як|деяке| розігруване для нього дійство, і в процесі гри зробити його співучасником [45:49].

Одним з основних аспектів боротьби за владу є прагнення кожного політика отримати підтримку своїх прагнень та переконань від якомога більшої кількості співвітчизників, іноземних політиків та впливових міжнародних організацій. Щоб підтвердити правильність своїх поглядів та вчинків політик має їх обґрунтувати, тобто навести переконливі аргументи. Найяскравіше боротьба за владу проявляється у період виборів у передвиборних промовах. Саме ці промови були обрані для дослідження особливостей аргументації. Такий вибір пояснюється тим, що саме під час виборів подальша доля і кар'єра політика залежить від виборців, від їхнього рішення кому з кандидатів віддати свій голос. Тож кандидати мають переконати виборців обрати саме їх і щоб досягти цієї мети, політики повинні переконливо аргументувати правильність своїх дій та поглядів.

1.2 Аргументація в політичному дискурсі

Суспільне призначення політичного дискурсу полягає в тому, щоб вселити адресатам - громадянам - необхідність політично правильних дій або оцінок. Інакше кажучи, мета політичного дискурсу - не описати, а переконати, спонукавши адресата обґрунтувати переконання і перейти до дії. Мова політика (за деякими виключеннями) оперує певними символами (демократія, закон тощо), а її успіх зумовлюється тим, наскільки ці символи співзвучні масовій свідомості: політик повинен уміти торкнутися потрібної струни в цій свідомості; вислови політика повинні викликати підтримку адресатів, споживачів політичного дискурсу [13:146]. Для цього політики наводять аргументи і факти, вдаються до різних методів переконання. Для того, щоб зрозуміти наскільки важливою є роль аргументації у політичному дискурсі, варто спочатку розглянути що таке аргументація.

Основним для даної дипломної роботи визначенням поняття аргументації є визначення запропоноване А.А.Івіним. А.А.Івін визначає аргументацію як мовленнєву дію, що включає систему тверджень, призначених для переконання аудиторії у правильності якоїсь думки. Вона звернена насамперед до розуму людини, яка здатна, подумавши, прийняти або спростувати цю думку [20:371]. Визначення, запропоноване А.А.Івіним, підтверджує думку вчених, які займаються вивченням риторики та лінгвістики (Т.А.Ван-Дейк, А.П.Сковородніков, О.Я.Гойхман та ін.), про те, що аргументація є однією з мовленнєвих (комунікаційних) стратегій. Згідно визначення А.П.Сковороднікова мовленнєва стратегія - |це загальний|спільний| план мовленнєвої поведінки, що виражається|виказує| шляхом вибору| промовцем системи продуманих поетапних мовленнєвих дій|; це лінія мовленнєвої поведінки, яка враховує комунікативну ситуацію в цілому|загалом| і направлена на досягнення кінцевої комунікативної| мети в процесі спілкування. Тобто, аргументація - це система продуманих поетапних мовленнєвих дій, яка враховує комунікативну ситуацію в цілому|загалом| і направлена на досягнення в процесі спілкування кінцевої комунікативної| мети - переконати аудиторію прийняти якусь думку. А це, в свою чергу доводить, що аргументація - це мовленнєва стратегія стратегія [38:9].

Вже з самого початку виступу доповідач повинен встановити контакт з аудиторією. Щоб його мова стала свідоцтвом взаєморозуміння і підтримки, йому перш за все потрібно завоювати справжню довіру і пошану публіки, які потім підтримуються впродовж всього виступу [27:126]. Взаємодія комунікантів| в даному випадку зводиться до взаємодії картин світу|світу|, оскільки промовець та кожен із слухачів оперує власною картиною світу|світу|. Когнітивний аспект аргументації полягає в тому, що в ході аргументації здійснюється взаємодія систем сприйняття, репрезентації і продукування інформації, тобто когніція [3:15]. В процесі аргументації промовець реалізує себе як мовна особистість|особистість|, демонструючи || свою екстралінгвістичну, лінгвістичну і комунікативну компетенцію. Задіяними виявляються |опиняються|його знання, уявлення|вистави|, його емоційний|емоціональний| стан|достаток|, а також його соціальний статус і його соціальні ролі [22:22]. Успіх промови залежить, як мінімум, від установок по відношенню до пропонента, до запропонованої точки зору і до референтного об'єкту [20]. Ці установки характеризують ступінь довіри, симпатії до пропонента, а завоювання вигідних позицій в цій області залежить від умінь промовця і від характеру реципієнта. Змінити установки адресата в потрібну сторону можна завдяки вдало побудованій промові. Тільки створивши у адресата відчуття добровільного сприйняття чужої думки, зацікавленості, актуальності, істинності і задоволеності, оратор досягне підтримки аудиторії [13:16]. Для досягнення поставленої мети використовують різні форми аргументації. Т.В.Анісимова виділяє такі три основні форми: доказ, навіювання і переконання.

Доказ - поняття переважно логічне. Це сукупність логічних прийомів обґрунтування істинності якої-небудь думки за допомогою інших істинних і пов'язаних з|із| нею думок. Завдання|задача| доказу - знищення сумнівів в правильності висунутої тези: You see, you see, we Democrats have a very different measure of what constitutes progress in this country. We measure progress by how many people can find a job that pays the mortgage, whether you can put a little extra money away at the end of each month so you can someday watch your child receive her college diploma. We measure progress in the 23 million new jobs that were created when Bill Clinton was president... when the average American family saw its income go up $7,500 instead of go down $2,000, like it has under George Bush. We measure the strength of our economy not by the number of billionaires we have or the profits of the Fortune 500, but by whether someone with a good idea can take a risk and start a new business, or whether the waitress who lives on tips can take a day off and look after a sick kid without losing her job, an economy that honors the dignity of work (Б.Обама). Спочатку промовець висловлює думку про те, що демократи по-іншому визначають рівень прогресу у розвитку країни(we Democrats have a very different measure of what constitutes progress in this country), а потім подає низку логічних доказів, в тому числі і статистичні дані (23 million new jobs, income go up $7,500 instead etc. ).

Навіювання - поняття переважно психологічне. Це нав'язування готової думки адресатові шляхом дії на підсвідомість. Завдання|задача| навіювання - створити у адресата відчуття добровільності сприйняття чужої думки, його актуальності, привабливості: In recent days, we've once again seen the consequences of this neglect with Russia's challenge to the free and democratic country of Georgia. Barack Obama and I will end this neglect. We will hold Russia accountable for its actions, and we'll help the people of Georgia rebuild. I've been on the ground in Georgia, Iraq, Pakistan and Afghanistan, and I can tell you in no uncertain terms: this Administration's policy has been an abject failure. America cannot afford four more years of this (Дж.Біден). Промовець шляхом психологічного тиску нав'язує виборцям думку про те, що політика діючого уряду шкодить країні (this Administration's policy has been an abject failure), а виборці уже самі приходять до висновку - політику необхідно змінити.

Переконання складається з елементів як доказу, так і навіювання. Це означає|значить|, що промовець |пред'являє як раціональні аргументи, так і емоційні|емоціональні|, звертається|обертається| до розуму, але|та| впливає і на почуття аудиторії||, апелює як до істини, так і до думки слухачів, показує всі можливості|спроможності|, вигоди і переваги свого варіанту ||вирішення проблеми, прагне, щоб|аби| аудиторія повірила сказаному і сприйняла його як керівництво до дії |[1:18]: Education is the civil rights issue of this century. Equal access to public education has been gained. But what is the value of access to a failing school? We need to shake up failed school bureaucracies with competition, empower parents with choice, remove barriers to qualified instructors, attract and reward good teachers, and help bad teachers find another line of work (Дж.МакКейн). У даному випадку промовець констатує факт про те, що право на освіту мають усі (Education is the civil rights issue of this century. Equal access to public education has been gained.), але знову ж таки шляхом емоційного тиску переконує аудиторію у тому, що необхідно реорганізувати систему освіти (We need to shake up failed school... ).

Як було зазначено вище, існують раціональні та емоційні аргументи. Раціональні (логічні) аргументи - факти з досвіду, статистика, визначення. Емоційні|емоціональні| (психологічні) аргументи складають основу переконливої мови|промови|. Вони засновані на цінностях і перевагах|преференціях| конкретній аудиторії [1:9].

Коли адресатові пред'являють більш ніж один аргумент на користь однієї і тієї ж тези, виправданість або невиправданість очікувань при першому аргументі впливає на ухвалення другого аргументу. Тому, якщо перший аргумент спровокує позитивні мовні очікування, то цей аргумент стає значним, але зміна відношення до вихідної позиції відбувається тільки після пред'явлення подальших аргументів, що підтримують все ту ж позицію, направлену проти установки, що склалася. Коли ж спровоковані негативні мовні - цей аргумент значним не буває, але адресат більш схильний повірити аргументам з подальшої промови, що аргументують на користь тієї ж тези, направленої проти установки, що склалася [13:80]:

As we gather here tonight, our country is less secure and more isolated than at any time in recent history. The Bush-McCain foreign policy has dug us into a very deep hole with very few friends to help us climb out. For the last seven years, this administration has failed to face the biggest forces shaping this century: the emergence of Russia, China and India as great powers; the spread of lethal weapons; the shortage of secure supplies of energy, food and water; the challenge of climate change; and the resurgence of fundamentalism in Afghanistan and Pakistan, the real central front against terrorism (Дж.Біден). Спочатку Дж.Біден висуває тезу про те, що країна зараз менш захищена і більш ізольована ніж будь-коли за останні роки і що причиною цього є невдала міжнародна політика Дж.Буша і Дж.МакКейна. В якості аргументів політик наводить ряд невирішених проблем, які постали перед країною та з якими не зміг впоратися екс-президент ( the emergence of Russia, China and India as great powers; the spread of lethal weapons; the shortage of secure supplies of energy, food and water; the challenge of climate change; and the resurgence of fundamentalism in Afghanistan and Pakistan, the real central front against terrorism). Основним аспектом переконливої мови є свідомий намір промовця спровокувати зміну думки аудиторії, що і є кінцевою метою цього виду комунікації. Слухачі мають бути емоційно залучені в процес, щоб мати натхнення діяти [7].

Отже, щоб вплинути на аудиторію, промовець використовує аргументацію, адже як і будь-яка стратегія, аргументація має свої методи досягнення цілі - тактики. Кожна з тактик передбачає використання певних форм аргументації, а також певних раціональних та емоційних аргументів. Саме за допомогою тактик аргументації політики впливають на формування думок та переконань виборців. Щоб уникнути подібного впливу необхідно знати ці тактики і вміти розпізнати їх у промові.

1.3 Тактики аргументації в політичному дискурсі

Кожна мовленнєва (комунікативна|) стратегія характеризуется певним| набором мовленнєвих тактик. А.П.Сковородніков подає наступне визначення мовленнєвої (комунікативної) тактики:| це конкретна мовленнєва дія в процесі здійснення мовленнєвої стратегії, метою якої є |вирішення комунікативної| задачі цієї стратегії [38:5]. Аргументація також має свої тактики, які спрямовані переконати аудиторію у правильності думок та поглядів промовця. А.А.Маркович у збірці наукових робіт під назвою “Методологія досліджень політичного дискурсу: актуальні проблеми структурного аналізу суспільно-політичних текстів” подає перелік основних тактик аргументації: тактика ототожнення політика з народом, тактика емоційного тиску, протиставлення, апеляція до авторитету (статистичні чи наукові дані), тактика посилання на власний досвід.

Однією з найважливіших тактик політичного дискурсу А.А.Маркович вважає стратегію ідентифікації, тобто ототожнення політика з народом. Під час виборчих кампаній кандидати, з одного боку, прагнуть переконати виборців у власній виключності, а з іншого - залишитися у їхніх очах звичайними людьми. Вважається, що люди більше довіряють тим політикам, які схожі на них, і тому кандидати прагнуть створити імідж середньостатистичних американців. Прагнуть переконати аудиторію в тому, що політик - "своя", близька до народу людина [28:415]. Кандидати прагнуть навіть розмовляти такою самою мовою як їхні виборці. У мовленні кандидатів присутні елементи розмовної мови, а іноді і слова-паразити [44:367]: kind of people…(С.МакКіні), the kind of man …(С.Палін), You know, I believe …(Дж.Біден), You know, Michelle and I…, must take out Osama bin Laden…, gamble your retirement …(Б.Обама), I was pretty independent then…(Дж.МакКейн).

Використовуючи цю тактику політик намагається аргументувати запропоновану тезу тим, що він є частиною суспільства в якому живе (…we Americans need to produce…(С.Палін), as Americans, together, we…(Дж.Біден)), а тому не може нашкодити тим хто його оточує. В основі цієї тактики лежить такий вид аргументації як ствердження, який базується на емоційних аргументах. У поданому прикладі політики використали особовий займенник we щоб підкреслити свою приналежність до американського суспільства.

Ще одним ефективним прийомом наближення до народу є згадування у промовах членів власної родини, друзів, людей, які допомогли досягти успіхів у житті та кар'єрі. Демонстрація любові до дружини, піклування про дітей, вдячність за підтримку друзям свідчать про людяність кандидата, що справляє значний вплив на виборців [44:368]: Let me introduce to you my family… My mother and father, Billy and Leola McKinney. My son, Coy, who just graduated from college in Canada (С.МакКіні); And I'm so proud of my son Hunter, my daughter Ashley, and my wife Jill, the only one who leaves me breathless and speechless at the same time (Дж.Біден); To the love of my life, our next first lady, Michelle Obama... and to Malia and Sasha, I love you so much, and I am so proud of you (Б.Обама); Our son Track is 19. And one week from tomorrow - September 11th - he'll deploy to Iraq with the Army infantry in the service of his country. My nephew Kasey also enlisted, and serves on a carrier in the Persian Gulf (С.Палін); I'm indebted to my wife, Cindy, and my seven children (Дж.МакКейн).

Як відомо, сила переконливості промови зростає, якщо вона зачіпає або містить в собі проблеми, що викликають у людей особисту зацікавленість. Іншими словами, індивід, чимось зацікавлений і принципово погоджується з позицією промовця. Саме таку зацікавленість викликає тактика емоційного тиску.

Ця тактика реалізується за допомогою такого прийому, як апеляція до емоцій, батьківських почуттів, до страху за життя дітей, посилання на традиційні цінності сім'ї, майбутнє дітей, права жінок, на спокійне життя, рівність перед законом тощо. Дана тактика оперує переважно емоційними аргументами, а виражаються ці аргументи у таких поняттях як help for families, fate of nation, future of children, the education of children, health care, woman's rights, protection of national security тощо: Now is the time to help families…(Б.Обама); Nothing less than the fate of our nation and the future of our children hang in the balance (Х.Клінтон); John McCain says Barack Obama isn't ready to protect our national security (Дж.Біден); When a public school fails to meet its obligations to students, parents deserve a choice in the education of their children (Дж.МакКейн) etc.

Дієвою є тактика апеляції до авторитету, яка реалізується в тому, що промовець наводить в якості аргументів статистичні дані чи результати наукових досліджень. Ця тактика спричиняє значний вплив на аудиторію, бо достовірність джерел інформації не викликає сумнівів, хоча всі знають, що статистичні дані можуть бути неправильними, а науковці можуть помилятися. Проте, все одно аудиторія вірить подібним даним. Ця тактика базується переважно на раціональних аргументах: Today, even with the recent decline, 34% of teenage girls become pregnant at least once before their 20th birthday, and the US has the highest teen pregnancy rate of any industrialised country. By the way, 7% of American women who don't use contraception account for 53% of all unintended pregnancies (Х.Клінтон). В даній ситуації аргументами виступають конкретні статистичні дані. Емоційні ж аргументи апелюють до батьківських почуттів, до турботи за здоров'я дівчат, жінок. Виражаються ці аргументи за допомогою таких концептів, як teenage girls become pregnant, teen pregnancy, unintended pregnancies.

Вагомим аргументом для передвиборної промови є підтримка з боку авторитетних лідерів. Адже якщо промовця підтримують політичні лідери, які своїми діями заслужили любов і повагу населення, значить промовець рухається у правильному напрямку. Хоч ця тактика в промові проявляється лише тим, що промовець дякує за довіру і підтримку, але вона має значний вплив на аудиторію. Те, що Білл Клінтон особисто прибув на виступ Барака Обами і у своїй промові висловив цілковиту підтримку дій цього політика, дуже вплинуло на виборців. Адже ті, хто колись підтримував Б.Клінтона, прониклися довірою до Б.Обами.

Не останню роль у аргументації політичного дискурсу відіграє тактика створення очевидності і загальновідомості фактів. Цю тактику ще називають тактикою “так…, але…”. Ця тактика полягає в тому, що промовець наводить відомий факт, а потім висловлює свою думку з цього приводу, поєднуючи частини речення за допомого сполучника сурядності but: Yes, government must lead on energy independence, but each of us must do our part to make our homes and businesses more efficient (Б.Обама). Так, Б.Обама погоджується з тим, що уряд має позбавитися залежності від іноземних постачальників енергоносіїв, але також висловлює думку про те, що населення повинно раціонально використовувати уже наявні енергоносії.

Стратегія аргументації часто припускає використання тактики протиставлення (прийоми контрасту та протиставлення): аудиторії пропонується опозиція, з якої видно переваги або недоліки обговорюваного явища або предмету. Завдяки оцінному компоненту таке протиставлення набуває впливовості [19:34]. Цю тактику кандидати застосовують у випадках коли хочуть підкреслити свою незгоду з запропонованим: Senator Obama wants our schools to answer to unions and entrenched bureaucracies. I want schools to answer to parents and students (Дж.МакКейн).

У даному прикладі політик висловлює своє ставлення до проблеми, протиставляючи його поглядам опонента: Senator Obama wants … - I want…. Шляхом такої опозиції політик підштовхує виборців прийняти єдине можливе правильне рішення.

Визначення слабких сторін, недоліків опонента здатне зробити його менш привабливим для виборців (лише тих виборців, які позитивно відносяться до тактики нападу). Це означає, що напад здатний підвищити перевагу нападаючого кандидата шляхом пониження привабливості опонентів: чим гірше виглядають суперники, тим краще здається промовець на їхньому фоні [46:16]: Washington has been talking about our oil addiction for the last 30 years. And, by the way, John McCain has been there for 26 of them. And in that time, he has said no to higher fuel-efficiency standards for cars, no to investments in renewable energy, no to renewable fuels. And today, we import triple the amount of oil than we had on the day that Senator McCain took office. Now is the time to end this addiction and to understand that drilling is a stop-gap measure, not a long-term solution, not even close (Б.Обама).

Критикуючи опонентів, Б.Обама наводить приклади їхньої бездіяльності, вказавши конкретний період: for the last 30 years, for 26 of them. Також він вказує на рішення опонента які були не на користь суспільству. Для підсилення ефекту емоційного впливу аргументації, у наведеному прикладі використано повтори, які, крім того що створюють ритм промови, акцентують увагу на негативних вчинках опонента: no to higher fuel-efficiency standards, no to investments, no to renewable fuels. Щоб підвести підсумок, було використано емфатичну конструкцію: Now is the time to… . Проте, різка критика опонента може здатися аудиторії неетичною і може викликати протест. Тому перед тим як критикувати опонента, необхідно м'яко вивести його з гри. Наприклад, проявити до нього повагу, наголосити на тому що суперник гідна людина і блискучий політик, але потім наголосити на тому, що він також може помилятися: Now, now, let me - let there be no doubt. The Republican nominee, John McCain, has worn the uniform of our country with bravery and distinction, and for that we owe him our gratitude and our respect. But the record's clear: John McCain has voted with George Bush 90 percent of the time (Б.Обама); John McCain is my friend. We've known each other for three decades. We've traveled the world together. It's a friendship that goes beyond politics. And the personal courage and heroism John demonstrated still amaze me. But I profoundly disagree with the direction that John wants to take the country (Дж.Біден).

У наведених прикладах яскраво виражається впевненість політиків в тому, що вони зазначають за допомогою таких конструкцій як let there be no doubt, I profoundly disagree. Для характеристики опонента було обрано емоційно забарвлені іменники, якими вони засвідчують свою повагу до опонента: bravery and distinction, courage and heroism. Дж.Біден навіть наголошує на своїй дружбі з опонентом. На користь цього твердження аргументують такі слова, як friend, friendship, together. Кульмінацією даної тактики становлять фрази, які вводяться сполучником but: But the record's clear…, But I profoundly disagree…. Саме ці фрази виводять опонента з гри, адже виражають незгоду політика з діями опонента.

Отже, можна зробити висновок про те, що аргументація а політичному дискурсі реалізовується через ряд тактик, основним призначенням яких є вплинути на думки та погляди аудиторії та переконати її в тому, що позиція промовця є правильною і її варто підтримати.

Але не досить лише знання тактик - дуже важливо уміти правильно їх застосовувати. Саме тому під час промови політик повинен дотримуватися правил аргументації. Проте, різні політики по-різному застосовують аргументацію у своїх виступах і, як наслідок, справляють різне враження на аудиторію. Одним політикам співвітчизники довіряють більше, іншим - менше або і взагалі недовіряють.

Саме тому варто детальніше розглянути, як саме різні політики використовують аргументацію у своїх промовах. Чи впливає на застосування аргументації в політичному дискурсі гендерна приналежність політиків або приналежність до різних політичних партій. Тож варто розглянути ці питання, щоб з'ясувати особливості аргументації в політичному дискурсі.

Розділ 2. Особливості аргументації в політичному дискурсі як перекладацька проблема

2.1 Гендерні особливості аргументації в політичному дискурсі

Протягом останніх десятиліть лінгвісти різних країн все більше звертають увагу на зв'язок мови і мовлення зі статтю людини: як використовують мову чоловіки і жінки, яким засобам та одиницям мови надають перевагу, як будують своє мовлення тощо. Тобто, як впливає гендер на мовлення індивіда і в чому виражається гендерність. Гендер як соціокультурна категорія регулярно відтворюється у структурах мовної свідомості індивіда під час реальної дискурсивної та інтерактивної взаємодії, зумовленої метаконтекстом картини світу певної лінгвоетнокультури, макроконтекстом соціокультурних норм та безпосередньо мікроконтекстом конкретної міжособистісної взаємодії. Гендерна належність промовців є інтегральною складовою частиною мовної особистості, комплексом біологічних та соціокультурних характеристик і актуалізується у мовленні в кожній окремій ситуації спілкування [37].

Існують різні підходи до дослідження особливостей вираження гендерності у мові. Гендерні дослідження проводяться на рівні морфології - гендерні відносини у суспільстві проявляються в утворенні номінацій референтів жіночої статі шляхом додавання морфемних маркерів (-ess, -trix, -ette, -euse, -ine, etc.) до загальнородових номінацій. На рівні граматики досліджуються особливості побудови речень, вживання певних граматичних конструкції чоловіками і жінками у своєму мовленні. На рівні семантики досліжують особливості вживання лексем з різним ступенем емоційного навантаження, особливості вживання аксіологічних маркерів, що безпосередньо кваліфікують чоловіка та жінку, їхні атрибути та дії [37]. У даній дипломній роботі гендерність досліджується з точки зору тематики промов, з точки зору частотності вживання різних тактик аргументації, а також з точки зору емоційності висловлювань.

Прийнято вважати, що увагу до питання гендерності спровокував розвиток фемінізму в світовому суспільстві, боротьба за рівноправ'я чоловіків і жінок у всьому світі. Багато таких досліджень пов'язані саме з англійською мовою. Це, насамперед, пояснюється впливом фемінізму який зародився в США майже два століття тому [31:181]. Насьогодні боротьба за рівноправ'я чоловіків і жінок у американському суспільстві набула значного розвитку. Це, перш за все виявляється у боротьбі за соціальне рівноправ'я. Проте, ще залишилися невирішені питання. Так, наприклад, Синтія МакКіні в своїй передвиборні промові згадує про те, ще невирішене питання заробітної платні: американські жінки отримують меншу платню за однаковий вид та об'єм роботи. На політичній арені країни успіхів досягло набагато менше жінок ніж чоловіків. Тож можна констатувати, що питання гендерної дискримінації залишилося. Жінки, котрі займають високі державні пости, використовують всі свої вміння і навички у боротьбі за рівноправ'я. Саме тому матеріалом для дипломної роботи є політичні промови американських державних діячів. Варто розглянути, які проблеми і питання піднімають чоловіки і жінки, претендуючи на одну посаду.

Для дослідження гендерних особливостей аргументації були обрані промови Хіларі Клінтон (Hillary R. Clinton, Democratic Party), Синтії МакКіні (Cynthia McKinney, Green Party), Сари Палін (Sarah Palin, Republican Party), Барака Обами (Barack Obama, Democratic Party), Джо Бідена (Joe Biden, Democratic Party) та Джона МакКейна (John McCain, Republican Party), які вони проголосили після затвердження їхніх кандидатур на участь у виборах президента США від їхніх партій. Отже, для аналізу було обрано промови представників трьох партій: Демократичної та Республіканської партій, а також партії Зелених. Такий вибір пояснюється тим, що перші дві партії - найвпливовіші партії США, а отже їхні представники вміють справляти позитивне враження на співвітчизників та залучати їх на свій бік. Тож можна зробити висновок, що ці політики уміло застосовують мовні засоби впливу у своїх промовах - аргументацію, маніпуляцію тощо. Партія Зелених хоч і немає такого впливу на політичній арені країни, але все ж таки для аналізу було обрано промову представника саме цієї партії. Такий крок пояснюється тим, що кандидатом на пост президента країни від цієї партії було обрано жінку, а це, в свою чергу, свідчить про те, що вона має значний вплив на членів та прихильників цієї партії, а отже - уміло застосовує засоби аргументації у своїх промовах. І той факт, що кандидатом на найвищу державну посаду було обрано жінку, а не чоловіка, також є аргументом на користь того, що для аналізу варто обрати саме її промову.

Тематики політичних промов чоловіків і жінок дуже схожі. Під час проведення дослідження було виявлено ряд проблем, які піднімають усі політичні діячі, промови яких було обрано для аналізу. Так наскрізним є питання економічної кризи та проблеми пов'язані з нею (безробіття, підвищення цін, збідніння населення і т. ін.): We're going to help workers who've lost a job that won't come back, find a new one that won't go away (Дж.МакКейн); When John McCain proposes $200 billion in new tax breaks for corporate America, $1 billion alone for just eight of the largest companies, but no relief for 100 million American families (Дж.Біден); We meet at one of those defining moments, a moment when our economy is in turmoil (Б.Обама); Predatory lending, mortgage crisis, foreclosures, a country $53 trillion in debt (С.МакКіні); Jobs lost, houses gone, falling wages, rising prices (Х.Клінтон); I suspended the state fuel tax, and championed reform to end the abuses of earmark spending by Congress (С.Палін). Питання освіти, соціального забезпечення, охорони здоров'я піднімають у своїх промовах і чоловіки, і жінки: We need to shake up failed school bureaucracies with competition, empower parents with choice, remove barriers to qualified instructors, attract and reward good teachers, and help bad teachers find another line of work (Дж.МакКейн); Because Barack made that choice, 150,000 more children and parents have health care in Illinois (Дж.Біден); but what it should do is that which we cannot do for ourselves : protect us from harm and provide every child a decent education (Б.Обама); In a Green Party USA, health care would be provided for everyone here through a single payer, Medicare-for-all type health care system (С.МакКіні); To fight for an America defined by deep and meaningful equality - from civil rights to labor rights, from women's rights to gay rights, from ending discrimination to promoting unionization to providing help for the most important job there is caring for our families (Х.Клінтон). Спільним також постає питання війни з Іраком та Афганістаном, але політики по-різному ставляться до цієї проблеми. Так, наприклад Дж.МакКейн та С.Палін позитивно ставляться до цього питання і не планують виводити війська з цих країн: Victory in Iraq is finally in sight ... Obama wants to forfeit (С.Палін); I fought for the right strategy and more troops in Iraq. I'd rather lose an election than see my country lose a war (Дж.МакКейн). Дж.Біден, Б.Обама, Х.Клінтон та С.МакКіні висловлюються негативно з цього приводу та планують як найшвидше повернути війська додому: I've been on the ground in Georgia, Iraq, Pakistan and Afghanistan, and I can tell you in no uncertain terms: this Administration's policy has been an abject failure. America cannot afford four more years of this (Дж.Біден); I will end this war in Iraq responsibly and finish the fight against Al Qaida and the Taliban in Afghanistan (Б.Обама); The Green Party was against the war when it started, is against the war now, and is against any military action against Iran that might take place tomorrow (С.МакКіні); I ran for president to end the war in Iraq, bring our troops home and honor their service by caring for our veterans (Х.Клінтон).