Суржик і культура мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

УКРАЇНИ ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ПЕТРА МОГИЛИ

Кафедра української філології, теорії та історії літератури

Реферат

Суржик і культура мовлення

студентки 347 групи

Топиліної Аліни Вікторівни

Миколаїв - 2013

Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині XVII ст. табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця XX ст. Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилася на суржик, "язичіє", на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього - мовних покрутів, які утворилися на базі цих двох великих мов. Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми "глибокими" знаннями російської мови. Інша категорія україномовців - це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок українсько - російський покруч.

Звичайно процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу - закономірний процес. В українській мові є немало "законних", унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що близько 10% слів нашої мови є іншомовними запозиченнями. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову.

2. Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова. Отже, семантичне ядро слова суржик поєднує два елементи значення - змішування двох різних субстанцій і пониження якості утвореного внаслідок змішування продукту. Можна розглядати історію суржику як своєрідне, сказати б, непряме, чи зворотне, віддзеркалення процесів мовної політики останніх часів, зокрема тривалої насильницької русифікації та її непрогнозованих наслідків. Проте русифікація, у певному сенсі, триває і донині, змінивши, щоправда, форми та модернізувавши засоби. Тож заяви, буцім українська і російська мирно та щасливо співіснують в інформаційному середовищі сучасної України є або наївним виданням бажаного за дійсне, або лукавою маніпуляцією масовою свідомістю. Насправді, залишається досить великою конфліктна напруга поміж українською та російською мовами. Підтверджують це полеміки довкола сфери вжитку української, які раз у раз спалахують у регіонах чи засобах масової інформації, а не раз інспіруються з боку сусідньої держави під маскою захисту прав російськомовного населення. Ці полеміки наочно актуалізують гостроту проблеми, яка залишається невирішеною протягом багатьох літ, а, отже, дає підстави для двозначних трактувань. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини. В. Труб, аналізуючи суржик, схиляється до кваліфікації його як просторічної форми українського мовлення, проте висловлює й певні застереження до цього: "Суржик - це спотворена, просторічна форма першої підлеглої (не домінуючої) мови, яка є результатом мало усвідомленої спроби мовця наблизитися до опанування не першої домінуючої мови". Далі дослідник зазначає: "Відтак суржик постає як "третя" мова. Функціонально вона співвідноситься з українським просторіччям. За нормальних обставин українське просторіччя має бути однією з підсистем української мови (так само як російське просторіччя є однією з підсистем російської), однак суржик не є такою підсистемою, оскільки до його складу входять елементи, які не можуть бути зареєстровані в жодному нормативному словнику української мови". мова русизм суржик український

Існує думка що суржик не нове явище і з`явився він не тоді, коли українська мова зустрілася з російською. Можна сказати, що суржик був ще за часів скіфів. Про це свідчать численні запозичення з різноманітних мов: від латинської та грецької до арабської й німецької. Деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою):

1.Вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нєт (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно (звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напримєр (наприклад), допустім (припустимо), мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/вродє/будто (наче, начебто), імєнно (саме), рядом (поруч), язик (мова), больниця (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль (запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо;

2."Українізовані" форми російських дієслів -- здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), получав (отримував), щитав ("вважав" або "рахував" залежно від контексту), отдав (віддав), отключив (вимкнув);

3."Українізовані" форми російських числівників -- первий/перва, вторий/втора;

4.Змішування українських і російських форм невизначених займенників -- хто-то (хтось), шо-то (щось), як-то (якось), які-то (якісь), який-то (якийсь), чого-то (чомусь, чогось), кой-шо (щось), кой-які (якісь);

5.Порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком -- по вулицям замість по вулицях, на російській мові замість російською мовою;

6.Утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови -- самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);

7.Утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком -- відробивший, прийшовший, зробивший (в українській мові ця граматична форма відсутня);

8.Слова і вирази, кальковані з російської -- міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні, на протязі;

9.У вимові -- редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна "дж" і "дз" на "ж" і "з", також відсутність чергування "к/ц", зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говорямть), відсутність чергування "о/і" або "е/і" (корова/коров, голова/голов замість корів, голів);

10.Активне використання "є" в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Вєра) і т. д.

Свідоме ставлення носіїв мови до мовленнєвої діяльності, уміння аналізувати причини невдач у спілкуванні дає змогу гармонізувати міжособистісні стосунки. Хиби у спілкуванні полягають у порушенні стандартів культурної поведінки, етичних та естетичних норм використання мовних засобів. Культура мовлення передбачає досконале володіння літературною мовою, уміння встановлювати зворотний зв'язок із людьми, мовну майстерність, що є запорукою реалізації власних інтересів. Освіченість людини виявляється у тому, як вона володіє словом, тобто вміє думати, висловлювати думки, передавати їх, впливати на інших. У сучасному суспільстві відчутним є зниження рівня культури мовлення загалом і культури спілкування молоді зокрема. Це певною мірою можна пояснити тим, що на формування мовного етикету сучасної молоді більше впливає мовне середовище вулиці, транспорту, аніж сім'ї та школи. Основою культури мовлення кожної людини є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, граматичними, синтаксичними, стилістичними засобами мови. Але тільки дотриманням мовних норм поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично рiзноманiтним, виразним, доречним, точним, чистим. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи увагу на вживання окремих слів, особливо вдалi висловлювання, на побудову речень. Одна з важливих рис культури мовлення - чистота - передбачає вживання нормативних слів та словосполучень, тобто відсутність у мовленні слів-паразитів, жаргонізмів, суржику, просторічної лексики. На жаль, сьогодні все частіше стикаємося з молодіжним сленгом, жаргонізмами у спілкуванні, пересипаними нав'язаними з інших мов брутальними словами, виразами, що вживаються в прямому чи переносному зна ченні, утворюються злиттям слів, не властивих українській мовній традиції

Особливо засмічує мову сучасної молоді суржик, що проник навіть на телебачення через певних виконавцiв. Суржик, на жаль, охоплює усі мовні рівні. Наприклад:

1.Простежуються звучання українських слів із російськими варіантами вимови: регістратура, двойка, хожу, сижу, ноль тощо.

2.Вживаються граматичні форми на зразок російських: у продажі, два студента, ін.

3.Багато кальок лексичних: фамілія, я рахую (замість лічу), любий (будь-який), не дивлячись на та ін. Вживання подібних слів є свідченням байдужості і неповаги до рідного слова.

4.У високоосвiченому студентському середовищi чуємо: приняти міри замiсть вживати заходи, вiдкрити дверi - вiдчинити дверi, больна - хвора, самий худший - найгiрший, помити посуду - помити посуд, слiдуючий вопрос - наступне питания, волос - волосся, сєрьожки - сережки, вообще - загалом, ужас, кашмар - жах, вроді - ніби.

О.Сербенська зауважує, що суржик слід трактувати як хворобу, яку треба лікувати. Із суржиком боротися важко, але можливо - за допомогою збільшення частини україномовного сегменту на телебаченні, книговидавництвах, і звичайно ж, школах та навчальних закладах. Цей процес нелегкий та результат буде, якщо діяти цілеспрямовано. Чистота мовлення вимагає також уникати вульгарних i лайливих слів, які не вiдповiдають нормам літературної мови і людської поведінки. Найнеприємніше чути такі слова у молодіжному колективі. Ця тенденція страшна тим, що такі "інтелігенти" понесуть свою культуру у школи, сфери обслуговування. Чомусь деякі молоді люди вважають таке спілкування модним, сучасним. Водночас молоді люди, що мають національну свідомість та гідність і поціновують її, відроджуючи національно-етнічні мовленнєві традиції українського народу, намагаються спілкуватись шляхетно та поводитись доречно, чим викликають до себе значну симпатію та бажання наслідування. На жаль, Україна має майже катастрофічну ситуацію не тільки з культурою взагалі, а, зокрема, з культурою мовлення i спілкування молоді.

Для багатьох людей середнього та старшого покоління у селах і малих містечках України суржик є органічною і по суті основною мовою, і ці суржикомовці чинитимуть опір будь-яким нападам на неї. Відмовитися від суржику на користь російської не дозволяє одним -- національна гідність, іншим -- мовна лінь. А перейти на літературну чи розмовну українську перешкоджає кілька причин. По-перше, невиробленість питомого розмовно-ужиткового варіанта української мови. По-друге, щоб позбутися російського мовного елемента, суржикомовна людина мусить розірвати шкаралущу свого звичного мовного світу й увійти в інший мовний світ, -- а це культурний шок, і то досить болісний для індивідуальної психічної екзистенції.

Отже, суржик є частиною сьогоднішньої реальності, але кожному з нас потрібно уникати його застосування. Бо та частина людей, яка використовує його (до речі, як різновид української мови), може від нього відмовитися й перейти на російську. Та й російськомовні українці ніяк інакше не вивчать державної мови, якщо не будуть суржиком користуватися.

Список використаної літератури

1. Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За ред.

О.Сербенської. - Л.: Світ, 1994. - 152 с.

2. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С.К. Богдан. - К.: Рідна мова, 1998. - 475 с.

3. Масенко Л. Т. Суржик: між мовою і "язиком". - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2011. - 135 с.

4. Погрібний А. Випробування суржиком // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2006. -- № 4/5. - С. 4-12.

5. Шумилов О. Мова, суржик, "язык": єдність та боротьба протилежностей на межі тисячоліть // Сучасність. - 2000. - № 10. - С. 110-124.

Размещено на Allbest.ru