Історія становлення та розвитку англійської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему:

"Iсторiя становлення та розвитку англійської мови"

Зміст

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розвиток англійської мови через призму історичного розвитку держави

1.1 Місце англійської мови у загальній мовній системі світу

1.2 Зв'язок англійської мови з французькою

1.3 Заміщення латинської мови англійськими еквівалентами

1.4 Запозичення в англійській мові, що прийшли протягом XVII-XVIIIст.

1.5 Становлення англійської мови, як національної

1.6 Нормативність англійської мови

Розділ 2. Функціонування англійської мови в різних країнах світу

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А. Зразки текстів на англійській мові різних періодів

Вступ

Англійська мова є однією з найбільш поширених у світі за кількістю людей, що нею розмовляють (після китайської). Для 400 мільйонів людей англійська - рідна мова, ще для 300 мільйонів - друга мова, також 100 мільйонів володіють нею, як іноземною. Англійська мова належить до германської гілки індоєвропейської родини мов. З германський мов найближча до англійської фризька. Також близька нижньосаксонська мова, поширена на сході Нідерландів та на півночі Німеччини. Менше спільного з датською, афріканс та німецькою. У лексиці англійської багато запозичень з французької мови (Романська гілка), що зумовлено норманським завоюванням Англії. Вона є державною, або другою державною у 45 країнах (для порівняння: французька державна у 27 країнах, іспанська - у 20, арабська - у 17): в Антігуа та Барбуда, Австралії, Багамах, Барбадосі, Белізі, Бермудах, Ботсвані, Брунеї (з малайською), Камеруні (з французькою), Канаді (з французькою), Домініканській республіці, Фіджі, Гамбії, Гані, Гренаді,

Гайані, Індії (з хінді), Ірландії (з гельською), Ямайці, Кенії (з суахілі), Кірібаті, Лесото (з сохо), Ліберії, Малаві (з чева), Мальті (з мальтійською), Маврикію, Намібії (з африкаанс), Науру (з науруанською), Новій Зеландії, Нігерії, Пакистані (з урду), Папуа Новій Гвінеї, Філіппінах (з тагальською), Пуерто-Ріко (з іспанською), Сент-Крістофер та Невіс, Сент-Люсії, Сент-Вінсент та Гренадінах, Сенегалі (з французькою), Сейшельських островах (з французькою), Сьєрра-Леоне, Сінгапурі (з малайською та тамільською), ПАР (з африкаанс, гхоза, зулуською), Суринамі (з голандською), Свазіленді (зі свазі), Танзанії (з суахілі), Тонга (з тонганською), Тринідаді та Тобаго, Тувалу, Уганді, Великій Британії з залежними територіями, Сполучених Штатах з залежними територіями, Вануату (з французькою), Західному Самоа (з полінезійською), Замбії, Зімбабве. У результаті поширеності англійської усім світом виник ряд її національних варіантів, особливо вирізняється американська англійська (American English), що має значні відмінності від британської (British English) у вимові, інтонації та лексиці. Інші: австралійська англійська, канадська англійська, карибська англійська, ямайська англійська, ньюфаундлендська англійська, новозеландська англійська, південноафриканська англійська, сінгапурська англійська (Singlish), малазійська англійська (Manglish). Також існує кілька субмов (жаргонів, арго), перш за все це кокні (Cockney) та афроамериканський жаргон (AAVE, Ebonics), яким розмовляють деякі афроамериканці.

Таким чином, актуальність теми даного дослідження обумовлена необхідністю дослідити історичний розвиток англійської мови, як мови міжнародного спілкування, адже для того, аби вивчати та аналізувати будь-яку мову слід ретельно розглянути умови її становлення.

Даним питанням на різних етапах лінгвістичних вчень займалися Б.А. Ільїн, Ю.П. Костюченко, Л.Г. Верба, В.Д. Аракін та інші.

Отже, лінгвістична значущість проблеми зумовили вибір такої теми курсової роботи: "Iсторiя становлення та розвитку англійської мови".

Мета курсової роботи полягає в дослідженні особливостей розвитку англійської мови, як мови сучасного ділового світу.

Об'єктом дослідження є розвиток англійської мови через призму історичного розвитку держави, в якій вона вживається.

Предмет дослідження: особливості формування англійської мови під впливом інших мов та різних історичних, соціальних та культурних чинників.

З врахуванням мети були сформульовані наступні завдання нашого дослідження:

- розглянути місце англійської мови у загальній мовній системі світу;

- проаналізувати зв'язок англійської мови з французькою мовою;

- дослідити процес заміщення латинської мови англійськими еквівалентами;

- вивчити запозичення в англійській мові, що прийшли протягом XVII-XVIII ст.;

- розглянути становлення англійської мови, як національної;

- дослідити ступінь нормативності англійської мови.

- проаналізувати функціонування англійської мови в різних країнах світу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що нами був застосований комплексний підхід до вивчення історичного становлення англійської мови з погляду на функціонування англійської мови у різних державах світу.

Розділ 1. Розвиток англійської мови через призму історичного розвитку держави

1.1 Місце англійської мови у загальній мовній системі світу

Англійська мова визнана світовою й міжнародною мовою і не безпідставно. Для 350000000 людей в 104 країнах англійська мова є рідною. Приблизно для такої ж кількості людей англійська є другою мовою. Англійська мова є мовою бізнесу, міжнародної освіти, культури, політики. Понад 60% всіх наукових праць у світі написано англійською мовою. 157 міжнародних авіаліній працює й обслуговує пасажирів англійською мовою. Лише в Індії видається понад 3 000 англомовних газет та журналів. Коли німецький концерн Фольксваген відкривав автомобільний завод в Шанхаї, то виявилося, що там є занадто мало китайців, котрі володіють німецькою, а в Німеччині занадто мало німців, котрі володіють китайською. Проблему вирішило знання англійської обома сторонами [7, c. 13].

Домінація англійської мови у світі не залишає жодних сумнівів. І це напевне заслужена позиція для англійської мови. Англійська мова мелодійна і її з приємністю слухається та навчається. Англійської мови можна навчитися дуже швидко, а її граматична структура доже проста і логічна. Практично це мова з мінімальною кількість закінчень, котрі додаються до слів, аби утворити правильне речення.

Англійська мова виникла на базі англо-фризьких наріч, що входили до складу західногерманської групи мов. Існує значна відмінність між мовою Англії IX і XІІІ та XVІІ ст. насамперед через граматичну й лексичну структуру, а також фонетичні особливості. Тому в історії англійської мови припускається поділ на три періоди: давньоанглійський, середньоанглійський та новоанглійський. Історія англійської мови дотична до багатьох наукових дисциплін. Вона опирається на історію Англії, повязуючи розвиток літературної мови з конкретними історичними подіями [12, c. 124].

Спочатку літературна мова Англії опиралася на уессекський діалект, яким було написано багато давньоанглійських пам'яток. Пізніше, у зв'язку з процесом поступового утворення нації, висувається лондонський діалект. Відбулася своєрідна зміна основи літературної мови. Престиж лондонського діалекту закріпив Чосер (1340-1400), який писав ним, а наступні покоління поетів наслідували його.

Таким чином, вивчаючи історію англійської мови, можемо простежити певні зв'язки між загальними принципами мовознавства і фактами сучасної англійської мови.

Англійською мовою здійснюється управління державою, викладання в школах, університетах та інших навчальних закладах не тільки в Англії, й в багатьох інших країнах. Питання, чому і за яких обставин англійська мова стала державною у ряді країн світу вивчене недостатньо.

Таке поширення англійської мови можна пояснити історичними та економічними причинами. У Британії наприкінці ХV -- початку XVI ст. почався процес первинного накопичення капіталу. Інтенсивний економічний розвиток сприяв зростанню могутності британської армії і, особливо, військового та торговельного морського флоту, що для острівної країни мало особливе значення. Англія однією з перших країн Європи стала на шлях колоніальних загарбань, у ході яких вона насаджувала англійську мову у сфері свого політичного та економічного панування, пригнічуючи національну культуру і мови скорених народів [8, c. 36].

Англійська мова, перенесена на нову територію і відірвана від мови метрополії, набуває різних змін. Спочатку виникають нові риси і закріплюються в усному мовленні, потім під впливом вимови народу, що населяє певну територію, у першу чергу змінюється вимова у цілому.

Оскільки англійська мова сприймається народом, який має інший спосіб життя, інші звичаї, а також живе в інших кліматичних умовах, виникає необхідність у створенні слів для визначення явищ і предметів, пов'язаних із новими умовами життя. Ці слова запозичуються з мови (чи мов) корінних народів, створюються на основі англійської мови або калькуються.

Таким чином, англійська мова на кожній конкретній території набуває своїх специфічних рис. Вони настільки яскраві, що у кожному окремому випадку можна стверджувати про певний варіант англійської мови на тій чи іншій території.

Мова-варіант у своїй основі є англійською мовою і має таку ж саму граматичну будову та основну лексику, але відрізняється від літературної англійської мови особливостями у вимові, лексиці, а у деяких випадках -- у морфології та синтаксисі. Кожний варіант носить назву тієї країни, в якій він виник.

Так, розрізняють American English, Irish English, Scottish English, Canadian English, Australian English, New Zealand English, South African English, Indian English та ін.

Крім того, в результаті змішування англійської мови з мовами туземного населення утворюються так звані гібридні мови: Pidgin English (порт Південного Китаю, Соломонові острови, острови Фіджі, Австралії, Океанії, Гавайські острови та ін.); Kroo English (західне узбережжя Африки); Fanagalo English (ПАР, Зімбабве) та ін. [8, c. 37]

У Європі англійська мова є державною на Британських островах, а також на островах Середземного моря -- Мальті та Гібралтарі.

У IV ст. більша частина Англії та Південна частина Шотландії почали заселятись племенами англів та саксів, які проживали на територіях сучасної Північної Німеччини, Голландії та Данії. Вони спілкувались германськими мовами, які лягли в основу сучасної англійської мови. Значний вплив на формування сучасної англійської мови мали також мова скандинавів -- переселенців з Норвегії та Данії (VII-XI ст.), яка називалась Old Norse і була попередником сучасної датської мови; французька мова норманів-завойовників (XI ст.) та латинська, яка у середні віки була мовою церкви та університетів [6, c. 61].

1.2 Зв'язок англійської мови з французькою

англійський мова національний країна

Після норманського завоювання в Англії співіснували три мови: англійська, французька (англо-нормандська) і латинь. Англійські діалекти також продовжували свій розвиток, однак вони отримали нові назви - нортумбрійський почав називатися північним, мерсійський-центральним, уессекський з кентським -південним. Діалект міста Лондона, розташованого на обох берегах Темзи, поєднував ознаки центрального і південного діалектів.

Період XІІ-XІV ст. характеризується мовними конфліктами, боротьбою за переважання між французькою та англійською мовами в Англії. Першим англійським королем, для котрого англійська мова стала рідною, був Генріх ІV. Французькою мовою проводилося навчання в школах, офіційні і приватні листи, договори та інші документи писалися латинською, однак французька була мовою судочинства і парламентських дебатів. І тільки в 1362 р. парламент, згідно з петицією міста Лондона, постановив, щоб справи в судах вирішувалися англійською, через те що “французька мова надто мало відома”. До кінця XІV ст. панування французької мови закінчилося, але окремі французькі формули існують і нині, наприклад напис на англійському державному гербі : Dieu et mon droit -“Бог і моє право”.

Оскільки протягом кількох століть норманського завоювання писемність Англії перебувала в руках французьких писарів, вони перенесли особливості французької графіки в англійську мову. Англійська писемність зберегла чимало характерних для французької мови рис до нашого часу . Загалом графіка й орфографія цього періоду відзначалась змінами, запозиченими із французького письма, а частково із традиціями давньоанглійського періоду. Строкатість картини правопису була у кожного діалекту зокрема [24, c. 235].

Значна кількість населення Англії в умовах норманського завоювання і поширення французької мови була двомовною, що створило передумови проникнення великої кількості французьких слів у англійську мову .Слова на позначення предметів і понять, пов'язаних із життям і побутом норманської знаті, а також слова повсякденного вжитку, які вже мали позначення в англійській мові, створювали пари синонімів, між якими відбувалася боротьба .У цій боротьбі між англійським і французьким словом переможцем виявлялося або англійське слово, або французьке, або обидва вони зберігалися у мові, але при цьому спостерігалася певна диференціація їх значень.

До запозичених французьких слів належать : prince , noble , government, royal , court , justice , sentence , siege ,religion , conscience, peinter ( н.-а.painter), tailor, miller, shepherd, art, colour, image, leysir ( н.-а.supper) та ін., які можна умовно розподілити на кілька семантичних сфер - державне управління, армія, релігія, міські ремесла, мистецтво, розваги [19, c. 178].

Інколи французьке слово витісняло свій англійський синонім у іншу сферу значення. Наприклад , д.-а. - “осінь” було заміщено іменником autumn (від франц. automne ), але не зникло, а збереглося в англійській мові в значенні “урожай”. Звязок між цими поняттями існує .

Певні фонетичні явища спостерігалися при запозиченні слів французької мови, в яких вони зустрічалися .Відбувалася так звана субституція звуків: замість чужого французького звука підкладався найближчий до нього французький звук.

У давньоанглійській мові був відсутній дифтонг oi, у складі слів французького походження ( point, joint), адже не існувало звуків з яких би він розвинувся. Суперечливим залишається питання про те, наскільки великою була роль французької мови як щодо лексичних запозичень і зміни звуків, так і про можливості французького впливу на синтаксичну будову англійської мови. При цьому висловлювалися різноманітні точки зору. Деякі дослідники були схильні перебільшувати вплив французької мови у середньоанглійський період, забуваючи, що такого потужного впливу англійська мова зазнала лише б за тієї умови, якщо б основна маса англійського народу, яка визначала долю англійської мови, вільно володіла французькою. Головним чином таке перебільшення стосується синтаксичних явищ.

1.3 Заміщення латинської мови англійськими еквівалентами

Важливою складовою історичного розвитку англійської мови є процес заміщення латинських лексем суто англійськими відповідниками. Лондонський діалект XIV ст. знаменував собою ранній етап утворення національної мови. Усі інші територіальні діалекти поступово перейшли на становище безписемних діалектів, усних говорів. Лондон цього періоду був значним торговим центром, куди стікалися люди найрізноманітніших професій, які розмовляли на різних діалектах. Тому така концентрація діалектів призвела до співіснування в лондонському діалекті різноманітних діалектних форм, як мовленнєвих, так і граматичних.

Однак існували ще інші пласти життя (церковне і наукове), де функціонувала зовсім інша мова -латинь.

Питання щодо поширення національної мови у цій сфері було вирішене королем Генріхом VIII, який посварився із папою Климентом VII і почав насаджувати протестантство; особливого спротиву з боку духовенства не було. Реформація в Англії відбулася мирним шляхом. Всі церковні тексти були перекладені на англійську, богослужіння почали проводитися англійською [25, c. 65].

Більш складним шляхом відбувалося становлення англійської як мови наукової літератури.

У 1531р. Т.Еліот зробив першу спробу створення наукової праці рідною мовою “The Governor” (“Наставник”). Це було свідоме намагання довести, що й англійською можна писати на серйозні теми. На той час англійська мова була сильно засмічена латинськими запозиченнями.

Поети XV cт. “прикрашали” свій текст англійськими латинізмами без найменшої потреби. Для авторів, які наважилися писати трактати англійською, труднощі були досить реальними: англійська не мала спеціальної термінології . Еліот вирішив це питання своєрідним чином : він увів латинське слово в англійській формі (напр, maturity - лат. maturitas ) і потім дав детальне витлумачення цього терміну.

Непотрібні латинізми викликали протест прибічників гарного стилю, які виступали з позицій пуризму проти засмічення мови іноземними словами. Прихильники латині намагалися зберегти кастовість науки і релігії: використання рідної мови як для наукових праць, так і для ведення теологічних диспутів відкривало широкі можливості для ознайомлення непосвячених з дискутованими питаннями, що, з точки зору представників схоластичного світобачення, було цілком небажаним.

Кінець XV ст. був епохою великих географічних відкриттів, але розширення відомого європейцям світу сприяло створенню необхідних практичних посібників з астрономії і математики.

Протягом XVI ст. латинь була повністю витіснена з усіх сфер її функціонування. По-суті, латинь була переможена шляхом запозичення термінів із латині. Так, в англійській мові серед 20-ти тисяч найуживаніших слів близько 10400-латинського походження.

Дієслова I дієвідміни латинської мови на -are, як правило запозичувалися у формі основи супіну: aggravate, irritate, locate, narrate, separate. Дієслова ІІІ дієвідміни запозичувалися у формі супіну також: attribute, constitute, affect(afficio), collect(colligo). Були запозичені прислівники на -ent,-ant, які в англійській є прикметниками: arrogant, dependent, evident, patient; окремі із них у подальшому субстантивувалися: acciedent, orient. У більшості випадків складно визначити яким шляхом відбувалися запозичення :багато із запозичених слів були уже раніше запозичені французькою мовою із латині ,і можливо ,що частина їх потрапила в англійську через французьку. Латинська лексика запозичувалася у переважній більшості випадків не ізольовано, а у вигляді словотворчих гнізд. Ці гнізда утворили співвідносні словотворчі ряди, в які частково увійшли і романські слова, раніше запозичені з французької: attentive-attention, demonstrative-demonstration, obedient-obedience.

Поступово в англійській мові XVI-XVII ст. склався значний пласт латинських слів, який сформувався шляхом не усного спілкування, як це було із латинськими запозиченнями з латинської мови у давньоанглійський період, а шляхом вилучення їх з книжок.

1.4 Запозичення в англійській мові, що прийшли протягом XVII-XVIII ст.

В епоху Реставрації англійською мовою була запозичена відносно не велика кількість французьких слів. Вони вирізняються тим, що зберегли вимову і наголос, наближені до французької. t не вимовляється у словах ballet, bouquet,buffet.

Більша частина цих слів належить до рідко вживаної лексики, але такі слова, як machine, ballet, набули широкого вжитку. Значна кількість запозичених із французької мови слів є словами латинського походження.

У зв'язку із розширенням торгівлі і культурних зв'язків XVII-XVIII ст., англійською мовою були запозичені слова з ряду мов, наприклад італійської, іспанської, голандської. Траплялися арабські запозичення через іспанську та інші мови. З італійської в основному були запозичені слова, які стосувалися образотворчого мистецтва, музики, театру. Напрликлад, andante, libretto, duet, violin, opera, cameo, fresco, stucco, studio, а також ряду слів, що стосуються інших сфер життя (gondola, spaghetti, balcony, bankrupt, macoroni, medico), які належать до різних галузей культурної і громадської діяльності. До іспанських запозичень належать: armada, tomato, canyon, cigar, guerilla, hurricane, mosquito, potato, cocoa, quinine, tobacco, negro ,tornado, comrade, dispatch, sherry. З голандської прийшли слова, повязані з мореплавством і живописом: buoy, reef, skipper, yacht; easel, to etch, landscape. З португальської: tank, verandah, castle, cobra, emu.

У той же час в англійській появляються слова, які відображали експансію в Новий Світ, слова, запозичені з мов північно-американських індійців: canoe, wigwam, toboggan, moccasin, squaw, bungalo, jungle та ін.

В подальшому коло мов, з яких поступали запозичення в англійську, продовжувало розширюватися. У цьому зв'язку слід назвати російську, німецьку, польську, мови країн Близького Сходу, мови Індії, Австралії. У XVII-XVIII ст. почалося наукове вивчення мови. В газетах і журналах різних політичних та літературних напрямків обговорювалися питання граматики, лексики, стилю, орфографії англійської мови. Основними проблемами у мові цього періоду були: усунення розходження між вимовою і правописом, створення уніфікованої граматики та упорядкування словникового складу і його вживання. Мова XVII-XVIII ст. характеризується більш послідовним вживанням граматичних правил, які склалися на той час. Письмові пам'ятки свідчать, що всі основні риси граматичної будови, властиві сучасній мові, в такій самій мірі були властиві й мові того часу [16, c. 36].

Колоніальна експансія Англії мала істотний вплив на словниковий склад англійської мови. У мові почали зустрічатися слова, запозичені майже з усіх мов.

1.5 Становлення англійської мови, як національної

До кінця XVI ст. англійська мова як національна вже остаточно склалася. Весь процес відбувався одночасно із утворенням нації. У той час як мова народності представлена тільки в діалектах, жодна із яких не функціонує за межами своєї території, національна мова обслуговує всю країну; вона надтериторіальна. Національна мова охоплює всі сфери, пов'язані із писемністю: державну документацію, наукову і художню літературу. У сфері усного вживання національна мова функціонує в усіх державних закладах і є мовою повсякденного спілкування освічених верств населення, особливо людей котрі живуть у столиці і навколишніх областях. У більш віддалених місцях національна мова зазнала певного впливу місцевих діалектів-утворюється місцева усна норма, Regional Standard, як назвав цей різновид Г.С.Вайльд. Модифікуючись і вбираючи національні діалекти, поступово національна мова все розширюється. Однак діалекти продовжують існувати в усній формі і в наш час. Деякі дослідники XIX ст. були схильні надзвичайно високо розцінювати роль Чосера у створенні англійської національної мови.

Вони вважали, що Чосер вперше об'єднав у єдине ціле різні елементи і таким чином дав початок національній мові. Така думка, як показали подальші дослідження дещо перебільшена. Заслуга Чосера полягає тільки в майстерному використанні лондонського діалекту, а не в створенні його.

Д.Чосер-видатний англійський поет дошекспірівського часу (1340-1400) народився і мешкав у Лондоні. Його твори “Canterbury Tales”, “А Legend of Good Women” та ін.переписувалися у багатьох екземплярах і розповсюджувалися країною. Очевидно це сприяло поширенню письмової форми лондонського діалекту у національну мову. Все відбувалося вочевидь під тиском політичних, економічних і соціальних факторів. Не менш важливу, а можливо більшу роль відіграв у своїй творчості Д.Вікліф, автор перекладу Біблії на англійську мову. Його переклад Біблії був розповсюджений у різних кінцях Англії серед різноманітних суспільних верств-ремісників, купців, дрібного духовества, і, очевидно, менше серед аристократії.

Отже, лондонський діалект вбирав різні форми, і вони співіснували.

Оскільки ще не було поняття мовної норми, була традиція, яка не змогла зняти багатоваріантності слововживання англійців.

XV ст.було періодом великих змін у державному устрої Англії. Після війни 1455-1485рр. розпочала своє існування абсолютна монархія дистанції Тюдорів. Абсолютизм сприяв децентралізації як державних установ, так і інших. У цей час виникає книгодрукування, винайдене Йоаном Гутенбергом у Німеччині (1438р.). Першодрукарем в Англії був У.Кекстон із Кенту. Першу книгу англійською мовою він надрукував на материку 1475р.,вона називалася “The Recuyell of Histories of Troy.” У 1976 р. Кекстон повернувся на батьківщину з Нідерландів, де і познайомився з винаходом книгодруку раніше, а через рік видрукував першу книгу на національному ґрунті “The Dictes and Sayings of Philosophers”. Поняття норми як такої ще не існувало. Тому цікаво, що Кекстон звернувся до принцеси Маргарити із проханням перечитати рукопис. У передмові до однієї із своїх книжок Кекстон згадав, що Маргарита, сестра короля, зробила йому кілька зауважень з приводу мови, але не зазначено яких саме.

Таким чином, вже перед першим англійським друкарем постало питання про правильність і неправильність мови, яке у наш час вирішується встановленою нормою. Вивчення мовної специфіки сучасних діалектів має не тільки велике теоретичне, але й практичне значення. У цьому зв'язку не можна не враховувати того факту, що так звана англійська розмовна мова ввібрала в себе багато фонетичних, граматичних і лексичних особливостей англійських територіальних діалектів. У великій кількості ці особливості проявляються в американському варіанті англійської мови та різних соціальних діалектах.

Внаслідок фонетичних змін, що відбулися у мові XV-XVII ст., розходження між написанням та вимовою дедалі збільшувалося.

В основу сучасної орфографії, яка становить найбільші труднощі при вивченні англійської мови, була покладена орфографія першодрукаря Кестона, незважаючи на її часткову непридатність до вимови вже в XVI ст. Численні спроби нормалізації орфографії та пристосування її до реальної вимови не увінчалися успіхом як у мові XVI-XVII ст., так і сучасній англійській мові.

З ліквідацією феодалізму і утвердженням капіталістичного ладу в багатьох країнах Європи утворилися держави та нації, які характеризуються наявністю загальнонаціональної мови, що є однією з ознак нації. Внаслідок розвитку торгівлі і промисловості, утворення централізованої влади, росту та розвитку літератури, появи друкарства тощо загальнонаціональні мови, що часто утворювалися на основі окремих діалектів, підкоряли собі інші діалекти та говірки, перетворюючись у національні літературні мови.

Діалектом, що ліг в основу англійської національної мови, був лондонський діалект, який сполучав у собі особливості центрального (східного) діалекту з деякими особливостями південного та кентського, при перевазі першого діалекту, тобто центрального.

Національна мова Англії, починаючи від XVI і закінчуючи XXI ст., характеризується: неузгоджуваністю прикметників з іменниками в числі, тобто загальною незмінюваністю прикментників, окрім давніх змін за ступенями порівняння ; майже повним розпадом системи дієслова з чергуваннями; розвитком форм Continuous, а також Perfect Continuous; сталим порядком членів речення, в якому допускалися лише окремі відхилення задля стилістичного забарвлення мовлення; значним поповненням словникового складу мови новими словами, різними засобами словотворення за допомогою запозичених французьких і латинських афіксів, скорочення багатоскладових слів і т. ін.; проявом великої кількості книжних латинських слів французького походження, які зберегли своє французьке написання і вимову; особливою системою приголосних фонем, які виникли в результаті “зсуву” голосних і ряду інших змін у системі голосних [22, c. 89].

Англійська мова значно змінилася впродовж своєї історії, тим не менше її граматична будова і словниковий склад продовжують зберігати риси мови германської групи, хоча трапляється чимало іншомовних запозичень.

1.6 Нормативність англійської мови

Нормативність (тобто цілий комплекс питань, пов'язаних з відношенням мовних фактів до певної системи норм) є однією з центральних проблем будь-якої мови. У лексикографії ця проблема постає особливо гостро внаслідок багатоаспекності і складності, а вирішується шляхом порівняння і аналізу її результатів вирішення у багатьох інших країнах і територіях. У 60-х рр. XVI ст. у Франції вперше виникла думка про те, що рідна мова мусить викладатись в школі разом з іншими шкільними дисциплінами. Ця думка привернула увагу прогресивних верств англійського суспільства, а наприкінці XVI або й на поч. XVII ст. англійську починають викладати у школах.

Все гостріше і гостріше відчувалась необхідність у створенні норми, яка дозволяла б відрізняти “правильне” від “непривального” в мові. 1589р. Д. Путтенгем в книзі “Мистецтво англійської поезії” пише про те, що взірцевим слід вважати мову двору, Лондона та його найближчих околиць. Однак ця вказівка сама, по-суті, досить конкретна, не вирішувала проблеми, оскільки в національній мові були варіанти як у вимові й граматичних формах, так і у виборі лексики. XVII-XVIII ст. відзначені розвитком діяльності орфоепістів, які намагалися описати правила вимови, граматистів, які намагалися описати граматичну будову і правильне вживання, та лексикографів. Разом із ними питання мови обговорюються й в інших широких колах освічених людей.

На поч. XVII cт. у Франції була створена Академія Наук, діяльність якої була зосереджена виключно на питаннях мови і літератури. В епоху створення Академії припускалося видання граматики, риторики і словника; фактично був лише видрукуваний словник, дуже чітко зорієнтований на мову двору і французької аристократії. Однак сама думка про створення установи, яка була б вищим авторитетом у питаннях мови, сприяла великому зацікавленню цими проблемами в Англії.

У XVII ст. наполегливо звучать думки щодо створення Академії, котра б займалася питаннями проблеми мови і вказівки котрої мали б обов'язковість закону. Збереглися кілька проектів організації такої Академії, однак жоден із них не був реалізований внаслідок подій, пов'язаних із буржуазною революцією в Англії. Проблеми мови були відкладені, а діяльність орфоепістів, граматистів і лексикографів надовго виявилася марною.

Ще в XVI ст. внаслідок латинського впливу постала проблема лексичного відбору. Англійська мова надто засмічена латинізмами потребувала певних корекцій. Пуристичний рух окрім позитивної боротьби за чистоту мови без так званих “чорнильних термінів”, дещо стримував розвиток національної мови. Почали з'являтися словники, а далі й керівництва з англійської , а також французької мов. На початку новоанглійського періоду у мові відбулося багато фонетичних змін, які посилили розрив між вимовою і написанням. Це насамперед зникнення ненаголошених голосних (sone son, loven love, lokede looked). Питання орфографії стало актуальним вже XVI ст., а особливо у XVII ст. появлялися спроби реформувати її. Результати спроб були занадто обмеженими : рух за створення нової орфографічної системи призвів лише до фіксації відомих написань. Так ,наприклад, якщо раніше слово книга можна було писати: booc, boc, book , boock ,boke, і т.ін., то тепер впроваджувалася єдина система запису book. Отже для кожного слова встановлювалася певна орфографічна норма [28, c. 265].

Пам'ятники мови XVI ст. і наступних епох свідчать про вироблення уніфікованої форми множини на --s-, котра виступає в трьох фонетичних варіантах залежно від якості останнього звука основи слова.

В XVII ст. розробляється англійська шкільна нормативна граматика, яка зазнала впливу латинської граматики; здавна була предметом вивчення в Англії. Загалом перші граматисти орієнтувалися на латинську граматику. Б.Джонсон, Ч.Балтер, Д.Волліс дотримувалися традиційних поглядів на кількість частин мови, відмінків і т. ін.,відповідно до латинської граматики. Про те існували автори з більш передовими поглядами. Поділялися граматисти і в поглядах на “походження” мови. Одні вважали, що мова повинна походити від “розуму” (“reason”), тобто впорядковане і логічне має місце, а все що не відповідає логіці мусить бути вилучене. Інші вважали, що при встановленні правил слід відштовхуватися від “звичаю”( “usage”), тобто від встановленого в мові вживання. На думку граматистів друг. пол. XVIII ст. мова не досконала, вона не піддається логічним правилам, у ній існують не виправдані варіанти, постає мета “вдосконалити” мову, очистити її від усього непотрібного, і закріпити навічно весь спектр граматичних форм і значень слів. Водночас з орфоепістами, які описували правила прочитання слів, співвідношення написання і вимови, розрізняючи букву і звук та граматистами розвинули свою діяльність лексикографи. Перші словники (XV ст.) були двомовними латинсько-англійськими, згодом(XVI cт.) з'являються словники Кодрі, Кокрама, які поряд із загальновживаними словами включають і архаїзми, латинські рідковживані запозичення, подекуди й жаргони.

Першим тлумачним словником був “Універсальний етимологічний словник” (1721), складений Н.Бейлі. Найвизначнішою подією в історії словників був вихід у 1755р. Великого Оксфордського Словника С.Джонсона.

Словник Джонсона користувався навіть більшою популярністю, аніж граматика Маррея. Він став універсальним довідником для письменників, які творили у XIX ст.

Розділ 2. Функціонування англійської мови в різних країнах світу

Функціонування англійської мови слід розглядати з точки зору особливостей історичного розвитку мови в умовах становлення різних держав світу, у яких вона вживається. Розглянемо дане питання на конкретних прикладах.

У VII ст. до Шотландії увірвалися англійці із Британії, яка в той час вже була завойована англо-саксами. Крім того, туди переселяються бритти, а в IX ст. -- скандинави. З кінця ХIII ст. шотландський народ безперервно бореться за свою незалежність.

У 1707 р. Шотландія була насильно приєднана до Англії. Шотландська мова витісняється англійською із шкіл, університетів, церкви та інших закладів.

Відродження національної шотландської літератури пов'язане з такими іменами як Роберт Фергюсон, Роберт Бернс та ін.

Одночасно у ХVIII ст. багато шотландських письменників писало англійською мовою (Тобайас Смолет, Джемс Томсон, Вальтер Скотт). Нині більшість населення Шотландії володіє обома мовами, але різниця між англійською розмовною мовою шотландця та англійця досить відчутна. Значні відмінності спостерігаються у вимові: bad [bad], man [man], family ['famili], home [hom], take [tek], when [hwen]; в англійській мові -- [bжd], [mжn], ['fжmili], [houm], [teik], [wen]. У лексиці є багато шотландизмів (kilt -- чоловіча спідниця, lassie -- дівчина, bramble -- чорна смородина , wean -- дитина, lug -- вухо та багато інших) і розбіжностей у граматиці -- не збігаються форми деяких неправильних дієслів (to tell-telled-telled, в літературній англійській мові -- to tell-told-told), форма минулого часу дієслова be -- was може вживатись у всіх часах (you was here замість you were here) та ін. [3]

До Ірландії англійська мова проникає у XII ст. разом із першими завойовниками -- англійцями. Незважаючи на боротьбу ірландців за свою незалежність, культуру та мову, вже у XVIII ст. англійська мова починає займати панівне місце і стає офіційною державною мовою. Після проголошення незалежності Ірландії, яка відтоді стала називатись Ейре, державною мовою поряд з ірландською англійською (яка значно відрізняється від літературної англійської мови) стає ірландська. Англійська мова сучасної Ірландії має свої характерні риси, що дозволяє виділити її як варіант англійської мови (Irish English).Ось деякі його відмінності від сучасної літературної англійської мови: у словах типу he, tea замість [i:] вимовляється [e]; у словах bad, man замість звука [ж] вимовляється звук [а:]; замість щільових [р] і [T] вимовляються звуки [t] і [d] (слова this [рIs], bath [baT] ірландською англійською звучать як [dIs], [ba:t]; замість звука [w] у словах типу what, when, white вимовляється звук [hw]. У граматиці: іменник після числівника не має суфікса множини -s (forty-four year); займенник my замінюється на me (Look at it, me boy) та ін. У лексиці англійської мови Ірландії дуже багато слів та фразеологічних одиниць, що були запозичені з ірландської мови. Наприклад, bawn -- загороджене місце для худоби на території ферми (ірл.badhun від ba -- корова і dun -- загорожене місце); agra або agraw звертання до дорогої, коханої людини (ірл. gradh -- кохання). Деякі слова змінили своє значення. Наприклад, іменник power -- велика кількість (a power of money, of cattle); strong -- той, що має гарне здоров`я; багатий (my mother is strong now; a strong farmer) та ін. Найбільш поширене в Ірландії привітання -- how do you get your health?; how are all the care?; what way are you? (=how do you do?) [1].

Уельс був підкорений англійцями ще в Х-ХІ ст. Остаточно його приєднали до Англії у 1536 р. [3]. Більшість населення володіє двома мовами: уельською та Welsh English, але уельський варіант англійської мови займає панівне місце -- це офіційна мова державних установ і науки. Нею видаються переважно газети, журнали, художня та наукова література. Уельська англійська теж відрізняється від англійської літературної мови. Ось деякі з них. Дифтонги [aI] i [au] вимовляються як [eI] i [eu] у словах might, loud; на півдні Уельса неозначений артикль має тільки одну форму а, навіть перед голосною: a apple, a orange. Жителі Уельса використовують означений артикль перед назвами хвороб -- the toothache. У сільській місцевості в розділових питаннях використовується в кінці isn`t it? для будь-яких осіб іменника або займеника, якими виражений підмет: you are going home now, isn`t it?; she came to see me yesterday, isn`t it? [1,3] Населення острова Мен двомовне і володіє як менською, так і англійською мовами.

Коли кажуть про англійську мову в Америці, то мають на увазі перш за все Сполучені Штати Америки, хоча на території американського континенту є багато країн, де англійська мова також є державною. Це Канада, де дві офіційні мови: французька та англійська; колишні колонії Великобританії -- Багамські острови та Барбадос; Віргінські острови, що належать Великобританії та США; Пуерто-Ріко, яке підпорядковане Конгресу США; Тринідад і Тобаго (колишні володіння Великобританії); Ямайка (колишня колонія Великобританії); Беліз (раніше називався Гондурас Британський, був колонією Великобританії); колонії Великобританії -- Бермудські та Фолклендські острови.

Перші англійські колоністи прибули на територію Америки на кораблі Mayflower у 1620 р.[8] Вони висадились на узбережжі Macaчyсeтc і заселили територію, що прилягала до Атлантичного океану, яку потім назвали Нова Англія. Англійська мова, якою говорили перші поселенці, була мовою XVII ст. Сформувавшись протягом XVII -- XVIII ст., американська нація залишилася англомовною і після того, як наприкінці XVIII ст. домоглася своєї незалежності. Діалектні розбіжності в Америці спостерігаються, головним чином, у вимові і настільки незначні, що жителі різних районів США без особливих труднощів розуміють один одного.

Мова перших англійських поселенців була неоднорідною -- усі вони прибули з різних районів Англії і тому розмовляли різними діалектами. Крім того, на мову колоністів не могли не вплинути і мови негрів, що у великій кількості завозилися до країни, а також мови корінних жителів -- індійців та іммігрантів із багатьох інших країн (Мексики, Китаю, Італіії, Франції та ін.).

У 1776 р. була створена незалежна держава США.

У 1819 р. США змусили Іспанію передати їм Флориду. У 1867 р. Сполучені Штати купили у царської Росії Аляску та Алеутські острови, де жили ескімоси та алеути [8]. У країні був створений власний державний устрій, економіка, культура. Поступово створилась своя лексика, визначились особливості у вимові, граматиці, з'явились діалекти.

Національно-визвольна війна Північної Америки з Англією стала причиною відособлення англійської мови американців від мови англійців.

Розбіжності між англійською мовою Англії та Америки почали відчуватись у ХVIII ст. Ці розбіжності відмічалися багатьма авторами. Дж. Вітерспун (Witherspoon) запропонував навіть створити академію з метою вдосконалення англійської мови в Америці, спостереження за її розвитком та публікації нових даних. Наприкінці ХVIII ст. ним був вперше створений і запроваджений термін Americanism (американізми -- слова та вирази, вимова та правопис слів, а також граматичні конструкції, що виникали і вживалися в англійській мові на американському ґрунті).

Процес розвитку англійської мови в Америці спостерігається і нині. Ось деякі особливості американської англійської:

У вимові:

Британська англійська		Американська англійська
[а]	a	[ж]
	class
	ask
	dance
	after
[O]	o	[A]
	hot
	body
	ew
[nju:]	new	[nu:]
[tq'mRtou]	tomato	[tq'meItou]
['Sedju:l]	schedule	['skedu:l]
['Isju:]	issue	['ISju:]
[qd'vWtIsmqnt]	advertisement	[aid'vWtIsmqnt]
['kжndIdIt]	candidate	['kжndIdeIt]
['prouses]	process	['prauses]
['naIрq]	neither	['ni:рqr]
[twentI]	twenty	[twenI]
[wozn't]	wasn't	[w Azn]

У написанні:

Британська англійська	Американська англійська
labour	labor
theatre	theater
dialogue	dialoglicense
programme	program
licence	license
organisation	organization
analyse	analyze
speciality	specialty

Сленги: student's slang, military slang, musical slang, miner's slang, journalists' slang та ін.:

hot -- захоплюючий;

under the table, cock-eyed -- п'яний;

ta-ta -- бувай;

freshman -- студент-першокурсник;

flyboy -- льотчик;

walkie-talkie -- переносна рація;

I am as hungry as a camel (bear) -- Я голодний як вовк;

He is a bigman -- Він відома персона;

Ok, pals, one more for the road and we'll go -- О'кей, хлопці, на посошок і ми почалапали;

Never say uncle -- Ніколи не здавайся.

Однакові поняття мають різні назви. Наприклад:

Брит. варіант	Амер. варіант	Переклад
Autumn	Fall	Осінь
Booking office	Ticket office	Квиткова каса
Chips	French fries	Смажена картопля
Flat	Apartment	Квартира
Ground floor	1st floor	Перший поверх
Holiday	Vacation	Канікули, відпустка
Line	Queue	Черга
Luggage	Baggage	Багаж
Maize	Corn	Кукурудза
Milliard	Billion	Мільярд
Mum	Mom	Мама
Petrol	Gasoline	Бензин
Post	Mail	Пошта
Shop	Store	Магазин
Surname	Last name	Прізвище
The cinema	The movies	Кінотеатр
to be ill	to be sick	Бути хворим
Trainers/Gymshoes	Sneakers	Кросівки
Trousers	Pants	Штани, брюки
Tube/Underground	Subway/Metro	Метро

Граматичні відмінності:

Британська англійська	Американська англійська
Have you got a brother?	Do you have a brother?
He is in hospital	He is in the hospital
at the weekend	on/over the weekend
in the street	on the street
I shall (will) go	I will go
to get (got, got)	to get (got, gotten) [1,3,8,10]

В американській англійській існує дуже багато запозичень: індійських, голландських, французьких, німецьких, іспанських та ін.

Багато географічних назв досі зберегли своє індійське походження: Massachusetts (інд.гірські люди), Connecticut (інд. довга річка), Idaho (індійське привітання ee-dah-haw-o), Michigan (інд.велике озеро), Oklahoma (інд. червоношкірий).

Із голландської мови були запозичені: boss -- хазяїн, dollar -- доллар; із німецької: hamburger -- січений шніцель; із французької: prairie -- лука; із іспанської: cafeteria -- кафетерій, coyote -- койот (степовий вовк), ranch -- ранчо, tornado -- смерч, а також деякі географічні назви -- Montana -- гірський, Colorado -- червоний; San Fransisco, San Diego та багато ін.

До Канади англійська мова потрапила у XVII ст. разом з англійськими колоністами. Тут вони зустрілися не тільки з місцевими жителями -- індійцями та ескімосами, а й з французькими колоністами. [1]. З другої половини ХVIII ст. почалася інтенсивна імміграція до Канади жителів Англії та США. Нині її населення складається з англійців, французів, італійців, німців, індійців та ін. Національних офіційних мов дві -- французька та англійська.

Незважаючи на всі зусилля уряду зробити Канаду двомовною країною, французькою мовою користуються переважно у провінції Квебек, тоді як англійська, тобто її канадський варіант, стає все поширенішою національною мовою на решті території Канади.

Лексика канадської англійської має спільні риси як із американською, так і з англійською. Деякі предмети та явища мають у Канаді такі самі назви, як і в Англії (tin -- консерви; sweets -- десерт; summer holidays -- літні канікули; meat-pie -- пиріг з м'ясом; tram -- трамвай), деякі -- як в Америці (to locate; car, sidewalk, store, rooster). Є багато запозичень з індійських мов, наприклад, barboka -- пристрій для смаження м'яса (до англійської мови США це слово увійшло у формі barbecue ). Багато слів було запозичено із індійських мов американцями. Вони, як правило, означали географічні назви, назви рослин, тварин, риб та ін. (hickory -- гікорі; wigwam -- вігвам; savannah -- саванна; moccasin -- мокасин; squaw -- індіанка; tomahawk -- томагавк та ін.). Існують також канадізми (Canadianisms). Цей термін виник так само як слова Americanism, Britticism, наприклад, канадізм coal oil -- керосин (в Англії paraffin та kerosene у США ) [1,3,8].

Першою країною в Азії, куди потрапили англійці, була Індія. Шлях до неї був прокладений Ост-індською компанією, яка була заснована у 1600 р. Завдяки своєму флоту Англія витіснила з Азії інші країни -- Португалію, Францію, Голландію. У 1877 р. вона повністю підкоряє Індію. Наприкінці XIX та у першій половині XX ст. Англія встановлює владу над Цейлоном, Непалом, Оманом, частиною Бірми, Аденом, Гонконгом. У 1925 р. вона оголосила Кіпр своєю колонією. Під її протекторатом на початку XX ст. були Палестина, Південна та Східна Аравія. Вплив Англії був сильним у Турції, Ірані та Саудівській Аравії.

Після другої світової війни почався розпад колоніальної системи. У 1947р. Індія отримала статус домініона. Панування англійської мови в Індії тривало майже 200 років. Нині там дві офіційні мови: хінді та англійська. Кожний штат має свою власну національну мову.

Англія змушена була піти з Палестини, Судану, Іраку, Бірми, Йорданії, Цейлону та інших країн, але англійська мова і досі має там великий вплив. Вона є однією з офіційних також у колишніх колоніях Великобританії: Гонконзі або Сянгані (офіційні мови -- китайська та англійська); Філіппінах (тагальська та англійська мови); Пакистані (урду та англійська мови); ПАР (африкаанс або бурська та англійська мови); Мальті (мальтійська та англійська мови) тощо [7].

В Африці англійська мова найбільш широко розповсюджена, що пояснюється тривалим пануванням тут Англії.

Населення сучасної Африки складається з великої кількості етнічних груп. Усього в Африці нараховують близько 2000 живих мов і діалектів [9]. Більшість з них не має писемності.

Проникнення європейських колонізаторів на територію Африки почалось в XV ст. Загарбання країн супроводжувалось насильницьким насадженням мови колонізаторів. Після другої світової війни в результаті національно-визвольної боротьби народи багатьох країн Африки отримали незалежність, але мови колишніх завойовників залишились. Найпоширеніші в сучасній Африці англійська, французька та португальська мови.

Англійська мова є державною майже в усіх колишніх британських колоніях і протекторатах. Наприклад, Свазіленд, Кенія, Уганда, Гамбія, Сьєрра-Леоне, ПАР, Ботсвана, Ліберія та інші мають дві офіційні мови. Так, ПАР -- англійську та африкаанс, Кенія - англійську та суахілі.

Австралія (Australia), Австралійський Союз (Commonwealth of Australia) -- держава у Південній півкулі, на материку Австралія, острові Тасманія та дрібних островах [8].

Першим англійським мореплавцем, який відвідав Австралію, був Дамньєр (1699 р.) [8]. Через 70 років Лондонське Королівське Географічне Товариство спорядило нову експедицію до Австралії на чолі з Д.Куком. Австралію визнали придатною до заселення.

У 1788 р. до нового континенту прибули перші кораблі з переселенцями, основна маса яких була злочинцями, відправленими на заслання, та чиновниками -- на місці їх першого поселення нині місто Сідней. До середини ХIХ ст. Австралія залишалась місцем заслання політичних та кримінальних злочинців. Заселення Австралії супроводжувалось безжалісним і масовим знищенням аборигенів [7].

У другій половині XIX ст. зароджується австралійська література. Засновником і класиком її був Г.Лоусон [7]. Друкуються словники, книги та інші видання. У мові австралійців є значні відмінності від нормованої англійської мови (тобто тієї, якою говорять диктори радіо та телебачення). В орфографії: такі слова як labor, favor thru пишуться за американським зразком; у граматиці: майбутній час вживається для всіх осіб з допоміжним дієсловом will, а у лексиці використовуються дієслова -- embus, debus, entrain, detrain, яких взагалі немає в англійських словниках. В австралійській англійській мові є багато запозичень з мови аборигенів: lava-lava -- пов'язка на стегнах, gina-gina -- жіночий одяг, деякі з них стали інтернаціональними словами: kanguroo, dingo, boomerang , koala та ін. [1,4]. Оскільки основою економіки Австралії є сільське господарство, то сільськогосподарська лексика в мові австралійців представлена ширше, ніж у мові англійців: cockies -- фермери-орендарі (wheat cocky, cow-cocky); mob -- отара, табун, стадо; herd -- поголів'я худоби; cabbage tree -- захисний від сонця капелюх з великими крисами; stockwhip -- батіг; поряд зі словом food вживається слово tucker (їжа) та його похідні: to tucker -- годувати, tuckerdo -- частування, пригощення, tucker time -- час їсти та ін.

Нова Зеландія -- один із найвіддаленіших домініонів Великобританії. Офіційна мова -- англійська. Наприкінці XVIII ст. починається переселення англійських колоністів до Нової Зеландії, населення якої у цей період складається із справжніх "покидьків суспільства". Політика колонізаторів призвела до кровопролитних війн, під час яких значна частина корінного населення була знищена. У сучасній мові Нової Зеландії також є багато відмінностей від англійської літературної. Запозичення з мови аборигенів вживаються переважно в усній мові.

На островах Океанії (центральна та південно-західна частина Тихого океану) політичне панування після другої світової війни сконцентрувалось у руках англо-американського блоку при домінуючому положенні США. Під опікою США знаходяться Каролінські, Маріанські, Маршаллові, Гавайські острови та ін. Експансія США на Гавайські острови почалась у першій чверті XIX ст. і супроводжувалась таким жорстоким колоніальним гнобленням, що з 250 тис. чоловік корінного населення залишилось лише 11 тис [8]. У 1987 р. гавайців налічувалось 160 тис.чол. На відміну від інших островів, на Гавайах, крім англійської мови, використовують на письмі також місцевий полінезійський діалект. Навчання в школах Океанії проводиться англійською мовою США.

Колишні колонії Великобританії (Фіджі, Тонга, Соломонові острови) отримали незалежність у 1970 р., офіційна мова тут англійська, хоча гібридна мова Pidgin English теж дуже поширена. Саме слово "Pidgin" виникло в результаті фонетичної зміни англійського слова "business" у мові китайців [8].Термін Pidgin English вже давно використовується зарубіжними лінгвістами.