Словоскладання, як спосіб творення складних слів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Словоскладання, як спосіб творення складних слів

1.1 Дослідження складних слів у мовознавстві

1.2 Визначення композитів та юкстапозитів

1.3 Словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах

1.4 Класифікація композитів

Розділ 2. Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко

2.1 Класифікація складних слів за характером твірної основи

2.2 Закономірності побудови складних слів власне українського походження

2.2.1 Словотвірна модель «іменник + іменник»

2.2.2 Словотвірна модель «іменник + прикметник»

2.2.3 Словотвірна модель «прикметник + іменник»

2.3 Закономірності побудови складних слів іншомовного походження

Висновок

Список літератури

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що поетична творчість Ліни Костенко являє собою не тільки літературний шедевр, але і величезну кількість матеріалів для лінгвістичного аналізу. Якщо говорити більш конкретно, то тема нашої роботи актуальна своєю новизною, тобто до нас не розглядалася настільки ретельно словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко.

Питання стосовно словоскладання, розглядали такі відомі науковці Н. Хомський, О. Есперсен, Н.С. Родзевич, В.А. Горпинич, Ч. Хоккет, А.С. Шевчук, В.В. Лопатін Т. Кияк, І. Кочан, А. Крижанівська, Д. Лотте, Г. Мацюк, Т. Панько, О. Реформатський, Л. Симоненко, О. Суперанська, Садикова А.Г., Ажнюк, Сафонова С.С., Арутюнова Н.Д., Корміліцин М.А., Падучева Є.В., Клименко Н.Ф., Кулік Б.М., Азарова Л. Є., Нагель О.В., Кубрякова Е.С., Підлипенський В., Мірченко М.В., Загнітко А.П., Головащук С.І., Глущик С.В., Дияк О.В., Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та інші, а також окремі питання, що стосуються різних галузевих терміносистем Л. Боярова, М. Годована, В. Калашник, Л. Полюга, О. Покровська, Б. Рицар, І. Сабадош та багато інших.

Мета дослідження. Головною ціллю нашої роботи є доведення актуальності, тобто досконало та послідовно показати словотвірну структуру складних слів у творах Ліни Костенко.

Для досягнення мети було висунуто такі завдання:

- проаналізувати складні слів у мовознавстві;

- визначити композити та юкстапозити;

- дослідити словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах;

- зробити класифікацію композитів;

- провести класифікацію складних слів за характером твірної основи в творах Ліни Костенко;

- показати закономірності побудови складних слів власне українського походження в творах Л. Костенко;

- проаналізувати словотвірні моделі «іменник + іменник», «іменник + прикметник», «прикметник + іменник» в творах Л. Костенко;

- продемонструвати закономірності побудови складних слів іншомовного походження.

Методи дослідження. Щоб сказати о методах якомога детальніше, то слід пояснити, що робота поділена на дві частини. В першій частини ми використовували описовий та аналітичний метод, а саме:

- в першому підрозділі того ж розділу ми аналізували та характеризували складні слова у мовознавстві. Тобто тут ми розглядали на основі дослідницьких робот як, створюються складні слова взагалі. Саме тут ми розглядали префіксальні, суфіксальні та інші додавання, які використовуються для складання слів;

- в підрозділі 1.2 ми теж використовували описовий метод для визначення композитів і юкстапозитів, тобто ми розкрили суть їхнього значення, впливу на формування складних слів. Тут ми також користувалися працями лінгвістичних дослідників;

- наступний підрозділ присвячено словоскладанню та основоскладанню в мовних терміносистемах. Тут, як і в останньому підрозділі цього ж розділу, де ми зробили класифікацію композитів, ми велике значення надали термінології та висловлюванням лінгвістів. Ми порівняли припущення одних дослідників з іншими для того, щоб побачити думку кожного, тим самим, зробити власний об'єктивний висновок. Отже, тут метод аналізу - описово-аналітичний.

Стосовно другого розділу, який має назву словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко, ми приділяли більшу увагу не лінгвістичній значимості та її правилам, а саме авторським засобам словоскладання. Слід зауважити, що ці авторські засоби базуються на вимогах, що містить в собі українська граматика, адже Ліна Костенко -- не лише поет, а і видатний публіцист, який зробив значущий внесок в українське мовознавство. Якщо говорити більш конкретно, то другий розділ присвячено практичному аналізу, де на основі теоретичних знань були побудовані власні дослідження та висновки, де об'єктом дослідження були вірші Ліни Костенко.

Також по відношенню до другого розділу слід додати, що тут було задіяно додаткові методи аналізу:

– дедуктивний - вид умовиводу від загального до приватного, тобто, з маси обраних нами прикладів ми створюємо узагальнений висновок про всю сукупність зазначених прикладів,

– метод класифікації, тобто, ми поділили усі досліджувані предмети на окремі групи відповідно із мовними, письмовими ознаками та правилами наголосу, модельних форм утворення і подібне.

Теоретична значимість роботи. Щоб детально відповісти на це питання, слід нашу відповідь роздробити на пункти, які вказують на розробку теоретичних питань:

- теорія генеративної граматики внесла свій неабиякий внесок у вивчення словоскладання. Тут можна сказати і декілька слів про Н. Хомського, який аналізував синтаксичні закономірності, на котрі впливає поєднання слів;

- правила наголосу. Складання слів створює певну складну лексему, яка може містити в собі декілька наголосів: два або три: основний та побічний (або побічні);

– композити та юкстапозити, як слова які створені за допомогою основоскладання. Лінгвістика (не тільки українська) виділяє декілька засобів осново складання, які ми розглянули в другому підрозділі першого розділу. Тут же ми розглядали морфологічний, синтаксико-морфологічний, синтаксичний, нейтральний принцип складання слів.

Загальною базою для аналізу нам послужили наукові роботи, зазначених вище авторів, які мали пряме відношення до українського мовознавства, української мови, літератури. Сюди входили навчальні посібники для вищих закладів, дисертаційні матеріали, наукові статті, курс лекцій для викладачів ВУЗів, словники.

Щодо теоретичної значимості роботи, то слід більш велику значимість другій частині нашого розділу, оскільки саме тут ми аналізували творчість Ліни Костенко в якості матеріалу для лінгвістичного та літературного дослідження.

Практична значимість роботи. Наша робота базується на основі теоретичних понять та власних висновків. А це значить, що наше дослідження - це ідеальний варіант для навчального посібника з української мови та української лінгвістики в старших класах шкіл; на його базі можна створити словотвірний словник, де присутні вказівки на складові слова - префікс, корінь, суфікс і подібне, - основні та побічні наголоси, - префікси українського («пере», «най-», «без-» і так далі) та іншомовного походження («анти-», «екстра-», «ультра-» і подібне). Також ця робота може бути посібником для лекторів і викладачів ВУЗів, які виносять питання словоскладання на лекціях, семінарах, пов'язаних із українським мовознавством або літературою. Крім того, це дослідження можна використовувати в якості інформативного матеріалу для написання наукової роботі з української мови, лінгвістики, літератури, де розглядаються питання словоскладання.

Структура роботи. Загальний об'єм дослідження 100 сторінок, в які входять:

- вступ;

- перший розділ «Словоскладання, як спосіб творення складних слів», котрий поділено на:

1.1 Дослідження складних слів у мовознавстві;

1.2 Визначення композитів та юкстапозитів;

1.3 Словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах;

1.4 Класифікація композитів

- висновки до першого розділу;

- Розділ 2. Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко;

2.1 Класифікація складних слів за характером твірної основи;

2.2 Закономірності побудови складних слів власне українського походження;

2.2.1 Словотвірна модель «іменник + іменник»;

2.2.2 Словотвірна модель «іменник + прикметник»;

2.2.3 Словотвірна модель «прикметник + іменник»;

2.3 Закономірності побудови складних слів іншомовного походження;

- висновки до другого розділу;

- висновок;

- список літератури.

В склад списку літератури входять підручники, наукові статті, та електронні ресурси. Більшість інформативних джерел -- від 2000 р. та декілька видань більш раннього випуску -- які було застосовано, в якості порівняльних зразків, тобто, ми хочемо показати порівняння сучасних правил утворення складних слів та правилами, які зараз вже не актуальні, або, навпаки, і досі мають вагоме значення. Це необхідно для того, щоб правильно провести роботу в другій частині нашого дослідження. Адже, не слід забувати, що Ліна Костенко народилася в 1930 році, та роботи її писалися ще в ті часи («Проміння землі» (1957)), коли були запропоновані інші вимоги стосовно складання слів. Тобто ми повинні для точного аналізу зрозуміти саме ті методи словоскладання, які випробувала в своїй поетичній творчості Ліна Костенко.

В заключному моменті нашого вступу хотілося б виділити ключовий епізод стосовно утворення слів саме в поезії Ліни Костенко: авторка багатьох художніх та наукових праць, не дивлячись на те, що основна її діяльність охопила період приблизно 60-тих-- 80-тих років, застосовує дуже сучасний підхід по відношенню до утворення складних слів, який не притаманний нікому із письменників або поетів того часу.

Крім того, Ліна Костенко вдало використовує модельну динаміку словотворення, наприклад: популярна модель утворення слів де перша частина слова має іменникову форму, а друга -- дієслівну (листопад -- листя падають); а Ліна Костенко вирішила надати більшої яскравості методом протилежного вжитку, тобто, її модельна конструкція виглядає таким чином: падолист, де перша частина -- це дієслово, а друга іменник. Саме цей індивідуальний підхід (не тільки в даному прикладі, а і в інших її роботах) і робить стиль написання творів Ліни Костенко винятковим та особливим.

Також необхідно зазначити, що для дослідження одного складного слова потрібно використати декілька методів, які включає в себе класифікація утворення складних слів, а саме:

– власний або невласний засіб складання слів,

– моделі утворення слова,

– додавання елементів слова та їхнє змінення (префікс, суфікс і так далі), (додавання або недодавання поєднальних голосних),

– походження слів (іншомовні, або власне українські) і тому подібне.

Тут же власний або невласний теж має декілька варіантів складання, які ми роздивимося в обох частинах дипломної роботи; види моделей утворення складного слова; види та правила написання слів з елементами додавання (злите та дефісне, включно); види та правила написання складних слів іншомовного походження та власне українських і так далі. Сюди ж ми внесемо і дослідження змінення складного слова за відмінками, приналежності до родового виду (чоловічий, жіночий, середній), та позначення кількості: множина чи однина, змістове значення.

Крім зазначеного, ми прагнемо не тільки дотриматися технічним вимогам щодо написання дипломної роботи, встановленим нами ж завданням, а і зрозуміти та відтворити нову спростовану ідею скловоскладання, і тим самим зробити свій внесок по відношенню до мовознавства. Тобто, до другорядної мети та методу аналізу ми приєднаймо спробу самостійної оцінки та трактування на базі існуючих фактів, як з боку мовознавства, так і з боку художнього використання складних слів у реченні за різними змістами та порядками, наприклад, модель словотворення: «іменник + дієслово» замінити протилежним «дієслово + іменник» («лист + пад = листопад», «падо + лист = падолист» - взяте із поезії Ліни Костенко). Більш того, ми розглянемо, що позначують конкретні слова в поєднаному та відокремленому вигляді.

1. Словоскладання, як спосіб творення складних слів

1.1 Дослідження складних слів у мовознавстві

Словоскладання - один із способів словотворення, котрий складається в морфологічному з'єднанні двох або більше коренів (основ). В результаті словоскладання утворює складне слово, або композит. Словоскладання займає проміжне положення між морфологічними та синтаксичними способами поєднання одиниць мови володіючи рисами того або іншого. Деякі види складних слів наближаються за структурою до словосполученням і складаються із комбінації цілих слів: «ледве-ледве», «синій-синій. Іншим типам складних слів в більшій мірі притаманні такі ознаки:

«при-»

Складні слова, як і прості, мають єдності, граматичний показник при словозміненні. Оскільки словоскладання часто має синтаксичну базу у вигляді вихідного словосполучення, розрізняються два основних типу складних слів за характером синтаксичних відносини між їхніми компонентами:

1) сурядні - комбінація рівноправних компонентів, «глухонімий»;

2) підрядні - комбінація компонентів, серед яких розрізняються синтаксично головні і залежні (таке ставлення компонентів може носити характер визначення або доповнення), наприклад, «водовоз.

Складні слова не були об'єктом аналізу з позицій останніх теорій генеративної граматики, тим більше в зіставно-типологічному аспекті. Складне слово, будучи лексичної одиницею, яка складається з двох повнозначних основ, являє собою об'єднання слів, а це ставить питання про те, наскільки таке об'єднання підпорядковується синтаксичним закономірностям. Н. Хомського [57], торкаючись проблем словотвору, вказує, що «процеси словотворення представляють досить складну проблему для будь-якого типу породжує граматики».

Основні положення та ключові поняття генеративної граматики. Більшість існуючих нині підходів до мови можна розділити на два великі теоретичних табору - функціоналізм і формалізм. Погляди функціоналістів і формалістів розрізняються головним чином тим, у чому вони вбачають пояснювальну силу лінгвістичної теорії.

Вихідне припущення функціоналізму полягає в тому, що будова мови визначається його використанням. Вихідне припущення формалізму прямо протилежне.

Формалісти припускають, що найбільш фундаментальні властивості мови не залежать від способів і умов його використання. «Людська мова є система, призначена для вільного вираження думки, по своїй суті не залежить ні від контролю з боку зовнішніх стимулів, ні від задоволення людських потреб, ні від інструментальних цілей» [57].

Формальними граматиками називаються такі системи правил, які математично строго задають безлічі ланцюжків. Один з різновидів формальних граматик є породжує граматика, родоначальником якої є американський лінгвіст Ноам Хомський.

Один з лідерів американської лінгвістики Ч. Хоккет, який різко критикував Хомського і його напрямок, в теж час визнавав, що його робота може бути поставлена в один ряд тільки з трьома іншими поворотними подіями в історії мовознавства.

Теоретична база дослідження складних слів з позицій породжує граматики:

1. Генеративна граматика, що досліджує синтаксис, припускає, що в будь-який людській мові існують універсальні принципи організації природи людської здатності, які визначають структуру мови, принципи, які керують різними граматичними операціями, можливими в природних мовах. [41]

2. Зіставлення кожного слова з синтаксичною конструкцією розглядається як доказ центрального місця в системі мови. О. Есперсен стверджує, що тільки завдяки синтаксису ми можемо очікувати, що є щось спільне в людської мови [60]. Саме визначення синтаксису як загального джерела слів, розгляд складних слів не тільки як морфологічних типів, але і як синтаксичних структур, значно поглиблює дослідження складних слів.

3. Пояснення процесу утворення складних слів відбувається шляхом використання концепції глибинних і поверхневих структур, протиставлення яких є важливим методом лінгвістичного аналізу. Глибинна структура (Г- структура) - це термін, який використовується в генеративної граматики для визначення найбільш абстрактної структури пропозиції, з якої шляхом різних трансформаційних процесів утворюється існуюча структура пропозиції, яка носить назву поверхневої структури. Глибинна структура - це система виражених в реченні «смислових відносин».

4. Глибинна структура складного слова містить базисні структури складових: предикат і суб'єкт. Решта структури безпосередньо складових генерується в результаті синтаксичних переміщень «movements» на шляху до поверхневій структурі, тобто складного слову. Під синтаксичними переміщеннями розуміються перетворення, пов'язані із зміною синтаксичної позиції якого елемента в глибинній структурі складного слова. Такі переміщення мають силу перетворювати існуючу структуру ядерної пропозиції на шляху до поверхневій структурі (тобто складного слову) різними шляхами: вони можуть, у відповідності з розробленими в генеративної граматиці принципами, переводити один показник структури безпосередніх складових в іншій, видаляти певний становить з структури, піднімати чи опускати показник безпосередніх складових. Всі переміщення логічно послідовні, знаходяться в певній залежності один від одного і йдуть відповідно до розроблених в генеративної граматиці правилами. Дії цих правил обмежено універсальними принципами, і тому вони застосовні до всіх мов. Синтаксична Г-структура складного слова представлена у вигляді дерева залежностей «tree».

5. Процес породження складного слова розглядається в рамках загальної теорії принципів і параметрів, що є протягом багатьох років найбільш впливовою теорією граматики в зарубіжній лінгвістиці. Теорія прагне звести граматичні відмінності між мовами до того мінімуму, який необхідний для досягнення описової адекватності і характеризується високим ступенем абстрактності. Теорія заснована на двох головних ідеях. Перша полягає в тому, що граматики всіх мов входять в універсальну граматику і керуються набором універсальних принципів, які рівноправно можуть управляти будь граматичної системою мови. Друга ідея полягає в тому, що граматика конкретної мови в рамках універсальної граматики відрізняється невеликим набором певних параметрів, характерних тільки для певної мови. [1]

6. Механізм теорії принципів і параметрів поділяється на певну кількість модулів граматичної теорії. Кожній граматичній підсистемі відповідає розділ, який описує її або, як його називають в основі граматики, модуль граматичної теорії. Модулі, які використані при аналізі процесу породження складних слів, такі: ікс - штрих теорія «X - bar Theory», що містить принципи і параметри пристрою структури пропозиції та інших фразових категорій; тета - теорія або теорія семантичних ролей «и - Theory», визначальна допустимі співвідношення між семантичними (або тематичними, як їх називають у генеративної граматики) ролями предикативних слів і їх синтаксичними властивостями; теорія абстрактного відмінка «Case Theory», узагальнююча правила вживання синтаксичних відмінків - номінативу, аккузативу, датів і так далі; теорія управління «Government Theory», що досліджує, за яких умов та чи інша відповідна може бути піддана трансформації пересування. [57]

Складні й складноскорочені лексеми можуть володіти двома наголосами - основним і побічним. Цілеспрямовано висуваються з такими двома наголосами слова, в котрих одна з частин чітко визначається своїм змістом і переважно може бути самостійною лексемою, наприклад: автопбрк, агротйхніка, водосхувище, звірофйрма, землевласник, новоубраний, паротвурення, термомдерний, травосмміш, багатознбчний, далекосямжний, агіткампамнія, метеостамнція.

Побічний наголос у цих словах ставиться перед основним. Виразність посилюється, коли основний інтервал між побічним та основним наголосом має велику кількість морфем, наприклад: автоцистйрна, агробіоломгія, водопостачамння, землеволодімння, паротурбімна, травокосамрка.

Стосовно виразності побічного наголосу у складних словах, воно збільшується, коли обидві частини слова виділені своїм значенням, наприклад: великопамнельний, моторобудувамння, народногосподамрський, п'ятсоткілометрувий, середньомімсячний.

Складні слова, що мають три онови можуть мати і три наголоси, тобто один - основний і два - побічних, наприклад: нафтогазопровімд, світловодолікамрня.

Без наявності побічного наголосу можуть виступати складні слова, частини котрих не вважаються самостійними, наприклад: звіроломв, вододімл, землемімр, новосімлля, паропламв, мовознбвство, білобримсий, довгочбсний, чорнобримвий.

Щодо побічного наголосу можна сказати, що елементарні слова с префіксом «най-» посилюють роль форми вищого рівню, наприклад: наймоломдший, найповбжніший. Тепер роздивимося префікси, які ще більше посилюють значення цього ж ступеню: «що-», «як-», наприклад: щонаймемнший, якнайкрбщий.

Протилежне значення або більш посилене можуть надати префікси іншомовного походження:

- «анти-» - антитімло;

- «де-» - декваліфікамція;

- «дез-» - дезинформамція;

- «дис-» - дисгармомнія;

- «екстра-» - екстраклбс;

- «квазі-» - квазівчемний;

- «контр-» - контрманемвр;

- «псевдо-» - всевдовчемння;

- «ре-» - ретранслямція;

- «супер-» - супертамнклер;

- «транс-» - трансарктимчний;

- «ультра-» - ультразвумк. [59]

Крім того, слід зазначити сенс додавання таких префіксів (а саме випадки, де основний наголос припадає через два склади і більше від місця можливого побічного):

- «навколо-» - навколопланемтний;

- «перед-» - перповіснимй;

- «після-» - післяжовтнйвий;

- «поза-» - позакоренемвий;

- «понад-» - понаднормомвий;

- «проти-» - протипожйжний;

- «через-» - черезрядкомвий;

- «без-» - беззаперемчний;

- «між-» - міжвидовимй;

- «над-» - наднорматимвний;

- «не-» - необгрунтомваний. [59]

Якщо побічний наголос міститься аж через три склади від першого, то префікс «пере-» має більш виразне звучання, наприклад: перебудувбти, переговоримти, перекваліфікбція.

Прискорений темп мовлення додається тоді, коли побічний наголос стоїть на початку слова, тобто на першому складі: електроенйргія, навколопланйтний, великопанйльний.

Здебільше прості самостійні слова виступають з одним наголосом, наприклад: головб, вимсоко, задовомлений, винагоромджувати.

Тепер перейдемо до наступного кроку аналізу словоскладання: власний і невласний.

Власний вид додавання - процес, коли відбувається складання слів завдяки голосним «о» чи «е», наприклад: землетрус, Царгород, водовоз.

Невласний вид додавання - словоскладання без допомоги «о» або «е», наприклад: божевільний, себелюбство. [2]

До категорії невласних видів додавання належать лексеми, які утворені за допомогою префіксів:

1. приводи, наприклад, приходити;

2. прислівники: не, ні, най. Наприклад, невдача, ніхто, найдобріший.

До власного додавання характерною ознакою є утворення слів з префіксом «про», з голосними «і», «е».

Роздивимося більш детально невласне складання, де можливе з'єднання імен з іменами, чи імен з дієсловами, перша частина являє собою:

- називний відмінок;

- непрямий відмінок;

- будь-яку дієслівну форму. [31]

Правопис цих складних слів потребує особливої уваги на їх склад, тому і писати необхідно згідно із правилами словотворення, наприклад:

- Царгород, де перша частина - це цар - називний відмінок;

- п'ятсот - п'ять - називний відмінок;

- п'ятиповерховий - п'яти - родовий відмінок;

- себелюб - себе - родовий відмінок;

- скнара - Скоп'є - наказовий метод.

Дореволюційна орфографія потребувала здатність розрізняти частини лексем, префікси, корені, суфікси, бо правила переносу складних слів містило інший порядок - слово ділилося за етимологічним характером, тобто на користь складового. Але сучасна орфографія таких вимог не пред'являє, наприклад:

- до 1950 років: без - розумний; зараз можна бе - зразумний;

- до 1950 років: раз - зачаровування; зараз можна ра - ззачарування. [13]

Виконано дослідження наявних у мовознавстві точок зору стосовно статусу таких явищ, як осново- і словоскладання, їхніх різновидів, подано основні суперечки й авторове бачення місця і статусу композитів і юкстапозитів у словотвірній номінації.

Основні слова основоскладання, словоскладання, зрощення, редуплікація, композит, юкстапозит, спосіб словотвору.

1. Словоскладання - «метод словотворення дво- або кількакореневих похідних - юкстапоозитів шляхом поєднання окремих слів чи словоформ» [19]. Такий спосіб появи номенів виділяє певні різновиди:

- зрощення (добрезнаний, вічнозелений);

- прикладковикористання (радіус-вектор, дівчина-листоноша);

- редуплікація (добрий-добрий, синій-синій, радий-радісінький).

Зрощення. Використовуючи спостереження інших дослідників, можемо оглянути окремі ознаки зрощення як мовного явища, у свою чергу ці ознаки утворюватимуть цілісну картинку про явище:

1) зрощення вважається «прикладом чистої конденсації», де «практично економиться лише пропуск (пробіл) між словами» [9]; адже, ознака слівності (словоєдності) таких виражається тільки писемне;

2) «наявність єдиного основного наголосу» та «фразеологічний характер семантики цілого» [3]; значиться, що ознака єдиного основного наголосу не може бути різною тому, що такий існуючий і в складовій словосполучень, в котрих одна із самостійних частин має додатковий наголос, а не основний (мене відкинули, перед війною); що ж до «фразеологічного характеру семантики цілого» - то таке трактування в більшому ступені видає бажане, ніж реальне, потім що й належне словосполучення володіє ідентичною семантикою, семантичне нарощення не чиниться;

3) «невласне словоскладання» (на відміну від «власного словоскладання»), що виникає шляхом поєднання слів, які вживаються як одна синтагма [39].

Намагаючись визначити відмінність між складним словом і словосполученням (наприклад, мало відомий і маловідомий), В.Жирмунський приділяє значення на «визначення слова і його меж - це великі труднощі, які навпаки чи можна подолати індивідуальними зусиллями автора статті» [57]. В цьому розумінні дослідник мав рацію: довести єдність синтагми у результаті зрощення не так вже легко.

Про це говорить і В.Франчук. Так, аналізуючи структурно-семантичні особливості певних складних прикметників на взірець надмірно синій і непроглядно-білий, науковець однозначно стверджує, що «різниця між словосполученнями і відповідними складними прикметниками настільки невиразна, що важко визначити їх приналежність до певної групи» словосполучення чи складного слова [60].

Слівність одиниць, посталих унаслідок злиття, спробуємо розглянути через проекцію визначення складного слова і його ознак, скориставшись такими в одному з досліджень

2. Потіхи. Реалізовуючи певний огляд існуючих поглядів стосовно формулювання складного слова [65], авторка твердить, що складне слово «не можна розглядати як просту суму двох чи трьох слів. З'явилася нова одиниця, смисловий зміст якої ємніший, ніж значення окремих компонентів. Тут кількість дає ніби нову смислову якість» [65]. У такому визначенні засновано самостійні основні ознаки складного слова, котрі аж ніяк не стверджуються на прикладах зрощень: більша смислова місткість єдиного, ніж окремих його елементів; нова смислова якість порівняно з вихідним словосполученням. Зокрема, не є переконливими стосовно слівного статусу зрощених одиниць ще певні ознаки: номінальна цілість (цільнооформленність), засіб написання - разом або через дефіс, основа для інших похідних одиниць (це явище взагалі не може бути розрізнювальною ознакою тому, що твірною може служити кожна одиниця (слово, словосполучення, абревіатура, звук). Невизначеність меж або відсутність таких особливо яскраво позначилися на різності написання - разом чи окремо. Зрівняймо правопис деяких одиниць за дійсними правилами української граматики (по-перше, по-друге, коли-небудь, кого-небудь) і за «діаспорним» правописом (поперше, подруге, коли небудь, кого небудь), чи сучасний різнобій у написанні таких одиниць, як уїк енд і уїк-енд тощо. В цьому випадку той чи інший правописний принцип переважно ґрунтується на «договірних засадах» і не зумовлена безпосередньо реальними особливостями чи статусом одиниць.

Одна з ознак складного слова, котру визначає З. Потіха, є те, що елементи поєднуються завдяки з'єднувальним морфемам. Точно така ознака є диференційною для підкреслення різних видів і віднесення їх до словотвірних або несловотвірних.

Порівняймо зрощення з суфіксальними (культ освіта - культосвічуватися, пикороб - пикоробський) і інтерфіксально-суфіксальними (крайня хата - крайнєхатство, діти Арбата - дітоарбатівський) утвореннями, що володіють чітко окресленими словотвірними значеннями і їх матеріальними носіями (словотворчий метод і твірний базис).

Вважається, що саме словотворчі методи (інтерфікс, суфікс, конфікс) у таких та схожих словах пристосовуються до формальної єдності слів (основ), які входять до твірного словосполучення. Та, всупереч, відсутність подібних унеможливлює формальну єдність, а отже відсутність будь-яких труднощів у написанні в першому випадку і неабияких труднощів - у другому.

Отож, факт зрощення не припадає до словотвірної номінації (принаймні до словотвірних процесів) і володіє статусом діахронного. Головну причину неправомірного віднесення зрощень до словотвірної номінації визначив В. Горпинич, підмічаючи не розрізнення синтаксичної деривації (зміна частиномовної належності похідного) і синтаксичної номінації (називання словосполученням, зрощенням, реченням і подібне) [13].

Одним із очевидних фактів в українській мові є номени прикладкового типу. До створення цих номенів звичайно залучаються іменники. Проте, серед інноваційних номенів цього типу можна помітити новий факт - залучення до творення юкстапозитів такого типу абревіатур як означальних препозиційних компонентів: VIP-персона, VIP-аналітик, VIP-електорат, PR-кампанія, PR-провокація, PR-прийом, однак, якихось двадцять років тому Н.Клименко зазначала, що «жодного юкстапозита від абревіатурне зафіксовано» [20].

З'явлення цих одиниць пов'язують зі словотвором, тобто з одним зі словотвірних методів - словоскладанням (як і зрощення-злиття). В основі цього ж вивчення лежать всього дві категорії:

1) слова, як одиниці творення,

2) операції з цими словами - складання.

На основі цих категорій до словотвірних можна без сумнівів віднести і процеси творення словосполучень (зелений гай, працюється добре, п'ятий рік). І це не єдині ознаки, що споріднюють юкстапозити зі словосполученнями; такими спільними ознаками, зокрема, є розчленованість змісту, синтаксична підрядна (точніше підпорядна) залежність самостійних компонентів (від одного можна поставити запитання до іншого) тощо.

Номени прикладкової моделі, звичайно, мають свої особливості порівняно зі зрощеннями чи словосполученнями:

- у складі таких номенів два чи більше самостійних слів, що належать до однієї частини мови і не оформлені як єдине слово;

- відсутність з'єднувального голосного;

- на кожному членові - свій самостійний наголос;

- вільний порядок розміщення компонентів;

- зміна обох (за невеликими винятками) компонентів за відмінками і числами.

Редуплікація - ще один із традиційних різновидів словоскладання - повне чи (частіше) часткове повторення кореня, основи або всього слова [59]. Посилаючись на це тлумачення, можна підкреслити рівневі різновиди редуплікації:

- звукова (повтор звуків),

- словотвірна (повтор морфем),

- синтаксична (повтор слів).

Велика кількість одиниць, які утворені повторенням інших мовних одиниць, не володіють номінативною функцією (буль-буль, сину-сину, ай-ай, так-таки-так). До винятку відносяться іменники (терем-теремок) і прикметники (радий-радісінький). За принципом появи, за використовуваними методами й характеристикам їх структурування-поєднання, сукупністю значень такі номени мало чим різняться від словосполучень, наприклад: раз у раз, одним один, валом валити чи інших структурно ідентичних формувань, де відсутній повтор і, котрі постали, як видно, в результаті утинання в колишніх словосполученнях зв'язуючих сполучників «і» або «а» (хліб-сіль, батько-мати, стукати-гуркати, такий-сякий). А іменникові номени, наприклад: терем-теремок, навіть ближче стоять до номенів прикладкової моделі «іменник + іменник».

Взагалі згадані суперечки зводяться до деяких конкретних аспектів.

1. Поєднання в один метод словотвору різноманітних словотвірних явищ. Отже, зокрема, як правило, складні слова мають такий вигляд: сантехнік, роботодавець, винокурня, природолюбець, зубоскальство, залізобетон, зелено-жовтий та виділяють їх як сформовані методом основоскладання. З огляду безумовно виникає кілька елементів. З точки зору словотвірної номінації і словотворчих методів є приклади різних засобів:

- суфіксальний (винокур - винокурня, сантехніка - сантехнік);

- інтерфіксльно-суфіксальний (зуби скалити - зубоскальство, роботу давати - роботодавець);

- чистого складання або інтерфіксальний (залізобетон, зелено-жовтий).

Зокрема, слід зважати і певну специфіку процесів у рядах, наприклад: сантехніка - сантехнік (суфікс особи «-ік» або «-ик» додається на омонімічні кінцеві фонеми твірного базису, наприклад: медицина - медик, хімія - хімік) і природолюб - природолюбець (суфікс особи «-ель» - це надлишковий у цьому номені).

2. Помилкове тлумачення методу словотвору. Вище ми розглядали трактування В. Григор'євої стосовно віднесення до безсуфіксних утворень (чи утворень із нульовим суфіксом) слів, наприклад: залізобетон, звукозапис і тому подібне [62]. Для початку, помітно ототожнення різних понять «безсуфіксний словотвір» і «нульова суфіксація». Далі, одні приклади видають матеріально виражений словотворчий метод - інтерфікс «-о-» (залізобетон, звукозапис), в інших - деривати множинної мотивації (криві ноги - кривоніжка, кривоногий - кривоніжка, риботоргівля - риботорговець, рибою торгувати - риботорговець); згідно першого випадку бачиться інтерфіксація, другий вказує інтерфіксально-суфіксальний чи суфіксальний методи словотвору.

3. Дефініція статусу частин складного слова. Аналізуючи номени, наприклад: бузково-синій, вишнево-червоний, В.Франчук говорить, що «…перша частина складного слова, виражена прислівником, додатково характеризує пояснюваний прикметник. Колір уточнюється через порівняння з предметом, якому властиві якісь ознаки…» [60].

В цьому випадку повинні зробити певні зауваження. Наприклад, вишнево-червоний (як і малиново-червоний, рубіново-червоний або волошково-синій, і смарагдово-синій) підтверджує думку автора стосовно прислівниковості першої частини, бо цей позначає один із видів конкретної категорії кольорів, названою другим елементом (категорія, яка відноситься до червоного кольору: рубіновий, вишневий, малиновий, кривавий; категорія синього кольору: волошковий, і смарагдовий, васильковий). Перший елемент через порівняння уточнює зміст другого, тому в цих прикладах стає можливість заміни порівняльного словосполучення: червоний, як вишня, як малина, як рубін.

Наступний приклад бузково-синій (як і червоно-зелений, жовто-блакитний) говорить про факти - єдності двох самостійних основ на позначення кольорів, котрі не залежать одне від одного та не уточнюють один одного; отже кожний елемент має самостійну прикметникову ознаку.

Тут і в таких же прикладах перша складова виражається не прислівником, а прикметником, що поєднується з іншими інтерфіксом «-о-» (бузковий і синій - бузково-синій, червоний і зелений - червоно-зелений); об'єднання саме рівноправних змістів формально виражається через використання інтерфіксів. Труднощі у визначенні статусу елементів у номенах першого і другого типів якраз полягають у повній тотожності їх формальної структури з розрізненням функцій елемента о як прислівникового суфікса і як інтерфікса.

В якості підсумку, можна сказати, що основоскладання розуміється як засіб словотвірної номінації,який полягає в поєднанні частин твірної основи завдяки словотворчим методам. Згідно із використовуванням словотворчих методів слід виділити два типи основоскладання:

1) інтерфіксальний - поєднання членів складної твірної основи завдяки матеріально вираженому чи нульовому інтерфіксу;

2) конфіксальний - творення деривата завдяки одночасному використанню інтерфікса (єднає частини складної твірної основи) і суфіксального форманта, що в комплексі становлять своєрідний конфікс (слова лити - словоливство, один комітет - однокомітетник)

3. Підкреслимо, що, пригадуючи про складну твірну основу, погоджуємося з думкою В.Горпинича, де складні слова мають одну твірну основу (чорн- + -брив- = - чорнобривець, біл- + сніг- = білосніжний) як і прості (туман - туманний, снігов - сніговик) [13], згідно із дериватами уміщає всю семантику твірної основи. Але із різних мотивів не можемо погодитися з думкою цього автора про наявність нульового суфікса в номенах, наприклад: інженерo-механік, хатаo-читальня [13].

1.2 Визначення композитів та юкстапозитів

Термін «композит» українське мовознавство розглядає в широкому та в вузькому розумінні. Широке трактування композитів поникає в понятті їх як складних слів, створених з двох або кількох слів, основ або коренів, поєднаних в одну лексичну одиницю, котра отримала формально - граматичні та семантичні ознаки окремого слова [59].

У вузькому сенсі композити (лат. compositus - доданок, складений з частин) - це складні слова, утворені основоскладанням [59]. Саме в цьому сенсі зараз вживається термін «композит» для позначення слів, утворених складанням основ.

Це поняття українське мовознавство використовує для позначення слів, утворених основоскладанням.

Термін «композит» придбав особливу популярність в кінці 80- х на початку 90- х років ХХ століття, але був відомий ще в 60 - і роки цього ж століття. Протягом цього часу зазначалося, що основи композита можуть поєднуватися сполучним голосним, котрий також утворює склад, наприклад: землеустpій, водолаз, сінокіс.

Поєднання компонентів у композитах - іменниках можливе і без сполучного голосного, наприклад, Миргород, трикутник, стопкран, трьохсотліття, золототисячник.

Голосні «а» та «і», які закінчують початкову основу таких іменників (авіакаса, екстравагантність), хоча і не складоване за сучасними граматичними нормами сполучні голосні, все ж виконують сполучну функцію між приголосними в звуковій оболонці композиту. Наприклад, А.С. Шевчук [53] визначає такі ознаки основоскладання: об'єднання основ (а не слів); наявність інтерфікса; основа на приголосний приєднується до другого компонента за допомогою сполучних голосних (працездатність, прапороносець) основа на голосний з'єднується з другим компонентом без інтерфікс (кінофільм).

Стосовно інтерфіксу В.В. Лопатін характеризує творення суфіксацією: рідколісся, чорноморець, гуртожиток [25].

У цьому зв'язку слід звернути увагу на статтю Н.С. Родзевич, де розглядаються питання творення складних слів української мови та вживання композитів у художній літературі. Н.С. Родзевич встановлює найбільш активні принципи (способи) словоскладення:

– морфологічний - з'єднання слів (основ або коренів) у складних словах за допомогою сполучного голосного;

– синтаксико-морфологічний - поєднання слів у складному слові, де в основу творення покладено морфологічний принцип, а в основу змісту - синтаксичне словосполучення;

– синтаксичне - поєднання компонентів складного слова у формі зв'язку дієслова з доповненням (імперативний зворот);

– нейтральний - поєднання слів у складному слові шляхом їх співположення (рос. «соположеніє») з відсутністю звичайного граматичного оформлення [39].

Таке уточнення принципів словотворення і встановлення їхньої результативності, звісно, актуальне. Засоби утворення складних слів, розглянуті Н.С. Родзевич, дійсно характерні для української мови. Але здається, що перші два засоби слід було б поєднати в один бо вони тісно взаємопов'язані, їхнє окреме виділення видається недоцільним.

Синтаксичний засіб словоскладання Н.С. Родзевич вивчає надто в вузькому розумінні, оскільки згадує лише «імперативний оборот». Відмінні види зрощень, утворені від застиглих словосполучень, чому залишилися без уваги автора.

У «Курсі сучасної української літературної мови» М.В. Жовтобрюха, Б.Н. Кулика закріплено два методи з'єднання основ: сурядний (зубробізони) і підрядний (миловар, життєпис) [13].

В.А. Горпинич бачить три типи основоскладання:

- утворення похідних слів на основі складального поєднання окремих слів, наприклад, лісостеп;

- утворення похідних слів із словосполучень, наприклад, сільське господарство - сільськогосподарський;

- утворення похідних слів зі слів, які безпосередньо не поєднуються в словосполучення, наприклад, пароплав, фотоательє, паровоз [45].

Деякі вчені, зокрема М.Я. Брицин, І.Г. Матвіяс, називає засіб створення складних слів методом з'єднання основ при допомозі інтерфіксу словоскладання [30]. І.Г. Матвіяс підкреслює два види складних слів, утворених:

- за принципом зрощення окремих елементів словосполучення в одне слово, наприклад, позаминулому, трикутник;

- за методом зближення частин словосполучення: хліб - сіль [30].

«Спочатку виникло словоскладання, далі на його ґрунті сформувалося основоскладання, якому властивий більший рівень зв'язку між компонентами» [30].

Такий спосіб створення складних слів Н.Ф. Клименко називає «центром, навколо якого відбувається перехід слів чотирьох різновидів: простих, композитів, юкстапозитів, абревіатур» [15].

Композити в сучасній мові підлягають декомпозиції, адже за конкретними ознаками підбираються до простих афіксальних слів: злодій, злодіяка, злодіячити, злодюга, злодюжка.

Від юкстапозитів створюються і такі композити: медик-хірург (медико-хірургічний) не засвідчені ні абревіатури, утвореної від юкстапозитів. Від композиту абревіатури часто утворюються словоформи типу: машино-тракторна станція - МТС. Від абревіатури через основоскладання утворюються композити, наприклад: книгокульторг, політвідділець. Немає нормативних юкстапозитів, які мотивовані абревіатурами, котрі можна пояснити міцним зв'язком частин, поєднаних фонемами «о», «е», «і» [21].

Н.Ф. Клименко зазначає, що композити утворюються не від будь-яких словосполучень, а лише від тих, «де є тісний зв'язок між його членами» [21]. Автор підкреслює вісім типів словосполучень, співвідносних з іменниками - композитами:

- дієслівне-іменних: книголюб, Крутивус;

- прикметника - іменнику: плосконіс, чернокорень;

- числівника - іменнику: восьмиліток;

- займенника - іменнику: всесвіт;

- прислівникове - дієслівне: легковір;

- дієслівне - дієслівні: жаднюга (єдиний приклад);

- прикметника - прикметника: безштанько (єдиний приклад);

- іменнику - іменнику: лавровишня, лісостеп.

Всі наведені типи композитів формуються на основі звичайного порівняння чи вказівки на об'єднання двох різних явищ за порядком: «одне, як інше», «і те, і інше» [20]. Н.Ф. Клименко зробила спробу пояснити морфемну будову композитів, обумовлену синтаксичною природою його мотивації.

Композити обґрунтовуються здебільше двочленними словосполученнями, тому кількість із них володіє двокореневою структурою [22]. На фоні порівняння ступенів афіксального перетворення композитів та простих слів Н.Ф. Клименко доводить, що слова, які утворені основоскладанням, утримують афіксні розростання слова. Максимальний об'єм ступенів словотворчого афіксального перетворення композитів представлений чотирма утвореннями: чари діяти (чародій (чарівний (чародійник (чародійниця (чародійницькій, в той час як простим словам властиво восьмиступінчаста перебудова основи: потрібно (стежити (досліджувати (дослідницький (дослідник (дослідниця (дослідницький [15]. Тому, на семантичну і словотворчу структуру впливають:

1. особливості лексичної сполучуваності слів, актуалізованих у словосполученнях;

2. вид (прямий, переносний, спеціальний; вільний, фразеологічний) лексичних значень, відповідних із складними словами морфологічно простих слів;

3. якісний склад лексичної семантики слів, з'єднаних у словосполучення, наявність у ньому певних семантичних компонентів, здатних оцінювати предмет чи якість дії і завдяки цьому поєднуватися з іншими компонентами значення;

4. специфіка синтаксичної сполучуваності кожної частини мови;

5. характер номінативного значення компонентів словосполучення, їх предикативність або ознаковість.

Особливість композитів постає в наявності внутрішнього і зовнішнього синтаксису.

Внутрішній синтаксис - це специфічна система розташування елементів, їхній зв'язок, що базується на тому, що пояснювальна частина словосполучення в композиті обов'язково виступає в препозиції, а саме: ставиться перед тією основою, що він пояснює: карі очі - кароокий.

Зовнішній синтаксис відзначається зв'язком слів у реченні. Якщо композит має форму іменника, то в реченні він зазначений, як підмет (дроворуб працює), може мати визначення - прикметник (жорстокий дроворуб) та може виявляти суб'єктний зміст в словосполученні (сокира дроворуба).

Проаналізовані вище тлумачення композитів в українському мовознавстві ґрунтувалися на тому, що ці складні слова створені на базі словосполучень. К.Г. Городенська бачить процес утворення композитів «як формально-граматичну продуктивність семантичної структури пропозиції» [8]. Вона стверджує, що складні іменники в українській мові виступають формально - граматичним втіленням семантичної структури одного чи двох простих речень. Переважна кількість з них корелює з трикомпонентним семантично елементарними пропозиціями, серед котрих виділяються конкретні типи - за такою ознакою, як предикатне - аргументна структура пропозиції:

- П (дія) + А об + А діяч; П (дія) + А рез + А діяч (де об. - об'єкт, рез - результативності), наприклад, дроворуб - той, хто рубає дрова; землевласник - той, хто володіє земельною ділянкою; верстатобудівники - ті, хто будують верстат;

- П (дія) + А об + А знар (Де знар - знаряддя): сінокосарка - те, за допомогою чого косять сіно; водочерпалка - те, за допомогою чого черпають воду;

- П (дія) + А об + А лок П (дія) + А рез + А лок (де лок - локативів): клеєварні - там, де варять клей; льонозавод - завод, де переробляють льон.

Виходячи з вищесказаного видно, що композитний метод словотворення - один з найпопулярніших та найдавніших у мові. Також верб сучасної мовної практиці ком позитивний засіб найбільш активний після афіксації. У вітчизняному мовознавстві визначається статус композитів передусім з точки зору порівняння їх із елементарними первісними простими словами, котрі служать утворюючим матеріалом поєднання твірних основ як компонентів складних слів.

Перші трактати складних слів, яке аналізувало мовознавство, з'являються на базі зіставлення слів з одним коренем - як простих за будовою, так і слів, творча основа яких має більше одного кореня. Стародавні первинні слова, будучи кореневими, сприймались як прості за будовою. При афіксальному словотворенні ускладнюється зміст і будова кореневих слів. З'являється необхідність в уточненні значення терміна складного слова. Композитами вважаються слова, котрі мають не афіксальних, а композитний спосіб створення основи. [24]

Теперішня термінотворчість у різних мовах формулюється спрямованим науковим враженням на процеси упорядкування окремих терміносистем, їхню уніфікацію, стандартизацію, гармонізацію як на національному так і на інтернаціональному рівнях. Спеціальна координація розвитку термінологічного словникового складу зумовлюється об'єктивними чинниками, передусім, реальною потребою соціуму в однозначній науковій комунікації.

Концептуальним підґрунтям роботи стали праці науковців, у яких висвітлюються загальні проблеми термінознавства (Т. Кияк, І. Кочан, А. Крижанівська, Д. Лотте, Г. Мацюк, Т. Панько, О. Реформатський, Л. Симоненко, О. Суперанська та ін.), а також окремі питання, що стосуються різних галузевих терміносистем (Л. Боярова, М. Годована, В. Калашник, Л. Полюга, О. Покровська, Б. Рицар, І. Сабадош та ін..).

Термін - композит дає можливість точно трактувати предмети, явища за кількома ознаками. «Семантика і структура композита залежать від найбільш характерних ознак синтаксичної сполучуваності кожної частини мови, лексичної сполучуваності слів, типу номінативного і лексичного значення одиниць, що їх мотивують» [59].

Певні види юкстапозитів за будовою близяться до словосполук та складаються з розташування цілих слів: слот-граматика, слово-ознака, пакет-модуль, оригінал-макет, об'єкт-нащадок, мітка-заповнювач, меню-каскад, лямбда-числення, користувач-непрограміст, крос-засоби, крос-система, регістр-пам'ять, буфер-текст, гем-пошук, гем-таблиця, гем-функція, блок-схема, блок-маркер, база-зміщення тощо.

Іншим видам складних слів здебільше характерні якості цільно-оформленості. Це, передусім, стирання граматичної функції першого компонента. Зокрема, термін графостатика жіночого роду, тоді як перша складова граф чоловічого роду; знако-місце -- середнього роду при чоловічому роді першого компонента знак-, кодограма -- жіночого роду при чоловічому роді першого складника код, командо-контролер -- чоловічого роду при жіночому роді першого компонента. Другою ознакою цілісності композита є наявність одного головного наголосу: фотоселлктор, хрестоподнбний, хронометримчний, шестивиммірний, частотогрбма, частотно-селектимвний, чотиризнбчний, чотирьохбдресний, самонаструєння, ремонтопридбтність, машино-заллжний, багатотучковий.

Особливість термінів-композитів являє собою графічний вид -- вони можуть бути написані разом або через дефіс: взаємозамінний, взаємно-обернений, взаємоблокування.

Підрядний зв'язок компонентів призначає існування серед них синтаксично головних та залежних, наприклад: букводрукувамльний, векторнознамчний, взаємоблокувамння, взаємозв'язомк, восьмизнамчний, внутрішньосхеммний, двоцифровимй, графоповторювамч, графоаналітимчний, дев'ятиразовимй, криптограмфія, криптоломгія, методоломгія, машинозалемжний, багатоговимд, багатокрамтний, багаточлемн, низькопріоритемтний, низькочастомтний, перфочитамч, перфострімчка, самозапимсувач, самомодифікамція.

За принципом сполучування компонентів розрізнюють атематичні і тематичні композити.

До першої групи складних термінів чи складових складних термінів притаманне утворення методом безпосередньої інтеграції. Мотивуючими засадами при цьому однаково є як компоненти іншомовного походження, так і основи суто українських слів. Зразками такого типу можуть бути нижчеподані моделі комп'ютерних номінацій:

1. іменник + іменник (регістр-пам'ять, блок-маркер, система-путівник, символ-заповнювач, система-консультант, скен-код, нуль-відношення, поле-лічиконик, об'єкт-кореспондент, оператор-вираз, об'єкт-нащадок, слово-ознака, пакет-модуль, оригінал-макет, мітка-заповнювач, слот-граматика, база-зміщення, буфер-текст, крос-система, меню-каскад);

2. прислівник + іменник (швидкодія, післядрук, післяпрограма, післяредагування, багатозадачність, багатозв'язність, багатозначність, багатополюсник);

3. прислівник + прикметник (моделі складових частин терміноодиниць) (швидкодійний, швидкодрукувальний, швидкозбіжний, швидкообертовий, швидкоплинний, швидкоспадний, багатоадресний, багатовимірний, багатозв'язний, багатознаковий, багатоконтурний, багаторівневий, багатоточковий, багатоцифровий, багатотермінальний, спільномірний);