Уникальный комплекс активных компонентов делает продукцию из амаранта очень эффективным природным средством профилактики и лечения заболеваний:

  • сердечно-сосудистых;
  • гинекологических;
  • онкологических;
  • желудочно-кишечного тракта;
  • диабета и нарушения обмена веществ;
  • дерматологических, термических и солнечных ожогов.

Знакова природа мови

Поняття про знак і знакову систему мови: типологія, структура, специфіка мовних знаків. Своєрідність мови як знакової системи, знаковість і одиниці мови. Семіотика як наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем та символів.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 14.08.2008
Размер файла 24,5 K
Оценка (голосов: 6)

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Подобные документы

  • Системний характер мови. Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями. Основні й проміжні рівні мови. Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови. Своєрідність системності мови: співвідношення системних і несистемних явищ.

    реферат [28,2 K], добавлен 14.08.2008

  • Місце англійської мови у загальній мовній системі світу. Зв’язок англійської мови з французькою. Заміщення латинської мови англійськими еквівалентами. Становлення англійської мови як національної. Функціонування англійської мови в різних країнах світу.

    курсовая работа [51,9 K], добавлен 30.11.2015

  • Історія виникнення семіотики як науки, її ключові поняття: семіозис, знак, знакова ситуація. Класифікація знаків та їх функції. Закономірності та особливості функціювання знакової інформації. Семіотична модель споживання на прикладі моделі Дж. Уильямсон.

    реферат [19,7 K], добавлен 15.06.2009

  • Поняття літературної мови як однією з форм існування загальнонародної мови, усно-розмовний і книжно-писемний типи мови. Територіальна диференціація мови, співвідношення загальнонародної мови і територіальних діалектів, групових і корпоративних жаргонів.

    контрольная работа [46,0 K], добавлен 20.11.2010

  • Місце фонетики та орфоепії в національно-мовному просторі особистості. Звук мовлення і фонема. Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків. Правила фонетичного та орфографічного складоподілу. Основні фонетичні одиниці української мови.

    контрольная работа [84,2 K], добавлен 21.11.2010

  • Фонетика - галузь мовознавства, яка вивчає звукову систему мови у зв'язку з її смисловою роллю. Звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів. Матеріальна природа звуків, їх морфологічна і словотворча роль у механізмі мови.

    методичка [139,1 K], добавлен 25.05.2009

  • Частиномовна класифікація слів у давнину. Частини мови як одиниці морфологічного рівня мови. Форми словозміни і словотворення. ім`я, дієслово, прикметник, займенник, прийменник, прислівник, сполучник. Сучасний стан розробки питання про частини мови.

    реферат [29,6 K], добавлен 04.07.2015

  • Походження мови як засобу спілкування. Гіпотеза звуконаслідувального походження мови. Сучасна лінгвістична наука. Зовнішні, внутрішні фактори, що зумовлюють зміни мов. Спорідненість територіальних діалектів. Функціонування мов у різні періоди їх розвитку.

    реферат [34,0 K], добавлен 21.07.2009

  • Культура як визначення змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури конкретного народу. Соціолінгвістика: предмет, завдання і проблеми. Інтерлінгвістика.

    реферат [29,1 K], добавлен 15.08.2008

  • Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Спорідненість мови з іншими науками. Суспільна сутність мови в зв’язку із суспільством. Мова і мислення. Комунікативна, регулювальна, мислеформулююча та інформативна функції мови.

    реферат [14,7 K], добавлен 14.12.2010

1

Реферат на тему

Знакова природа мови

ПЛАН

1. Поняття про знак і знакову систему мови

2. Типологія знаків

3. Структура знака

4. Специфіка мовного знака. Своєрідність мови як знакової системи

5. Знаковість і одиниці мови

Використана література

Хоча теорія знакової природи мови бере початок в ученні стоїків (IV ст. до н. є.) і пройшла довгий шлях у своєму розвитку (концепції Арістотеля, граматики Пор-Рояля, В. Гумбольдта, Е. Кассірера, Ч. Пірса, Р. Кар-напа, Ч. Морріса, Ч. Огдена, А. Річардса, А. Гардинера, К. Бюлера, Ф. де Соссюра та ін.), ставши предметом особливої лінгвістичної дисципліни -- лінгвосеміоти-ки, однак і досі дискусійними є багато питань, серед яких питання про структуру мовного знака та знакові одиниці мови.

1. Поняття про знак і знакову систему мови

Небезпідставним є твердження, що ми живемо в сві-ті знаків. Дзвінок будильника вранці -- сигнал того, що пора вставати. Червоне світло світлофора -- знак забо-рони переходити вулицю, зелений -- знак дозволу. По дорозі в університет ви зустрічаєте товариша, кивком голови вітаєтеся з ним чи тиснете йому руку -- знак поваги, прихильного ставлення до нього. У гардеробі вам видають жетон, який засвідчує, що у вас прийняли на зберігання пальто. У їдальні ви розплачуєтеся гро-шовими знаками. А якщо додати до цього різні вивіски на громадських чи торговельних закладах, стрілки, що вказують на рух чи місцезнаходження чогось, різні схеми і графіки, з якими кожного дня доводиться стикатися, то все це засвідчує велику роль різних знако-вих систем у нашому повсякденному житті.

Однією із знакових систем є мова. Про її знако-вий характер говорили ще вчені давніх Індії та Гре-ції. Так, Арістотель стверджував, що «мовні вирази суть знаки душевних вражень, а письмо -- знак пер-ших». Поняття знаковості знаходимо також у грама-тиці Пор-Рояля, а згодом у працях лінгвістів-компаративістів -- В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна-това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського, В. Богородицького та ін. Однак термін знак у дос-лідженнях цих учених не отримав спеціального лін-гвістичного визначення.

Зовсім по-іншому стали розглядати це питання з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики» (1916). Ф. де Соссюр мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що «відіграє певну роль у житті сус-пільства». Вивчення мови на рівних правах і тотожни-ми методами мислиться в складі семіології -- єдиної науки про знаки: «Мова є система знаків, що виража-ють ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбу-кою для глухонімих, з символічними обрядами, з фор-мами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна, таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства [...]* Ми назвали б її семіо-логія ».

Така наука виникла і отримала назву «семіотика».

Семіотика (від грец. semeion «знак»)-- наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.

Зародження семіотики пов'язують із працями Чарль-за Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американ-ський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміотики.

Основним поняттям семіотики є знак.

Знак -- матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.

Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що перебуває поза ним (об'єкт, позначений знаком, нази-вається денотатом або референтом); 3) непов'яза-ність із позначуваним природним (причиновим) зв'яз-ком; 4) інформативність (здатність нести якусь інфор-мацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. Що стосується системності, то її слід ро-зуміти так: знак отримує своє значення лише за умови входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак ! в дорожній знаковій системі означає «небезпечна дорога», в шаховій грі -- «цікавий хід», у математиці -- «факто-ріал», у пунктуації -- «знак оклику». Червоне світло са-ме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній триколірній системі -- червоний, жовтий, зелений ко-льори -- воно має певне значення. Кивок головою звер-ху вниз у системі жестів українців означає «так», а в системі жестів болгар -- «ні». Таким чином, знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза сис-темою знак неможливий.

2. Типологія знаків

Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них -- класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єк-том та класифікація з погляду фізичної природи. За першою класифікацією всі знаки поділяють на знаки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-сим-воли.

Знаки-індекси (знаки-прикмети і знаки-симптоми) -- знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до-щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх під-став, бо вони не відповідають наведеному вище визна-ченню знака. Причинові відношення не є заміною одного предмета іншим.

Знаки-копії -- відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра-фії, зліпки, відбитки тощо.

Знаки-сигнали -- знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закін-чення заняття тощо. Знаки-сигнали завжди прив'яза-ні до ситуації. Через ситуативну обмеженість сигналів деякі вчені (Е. М. Ахунзянов та ін.) не кваліфікують їх як знаки.

Знаки-символи -- знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами. Наприклад, три-зуб і синьо-жовтий прапор як символ України, п'ять кілець як символ олімпійських ігор, голуб як символ миру, маска як символ театру. До знаків-символів належить хімічна, географічна та математична симво-ліка. Тут названі символи, що є міжнародними. Ще ба-гатшими й різноманітнішими бувають специфічно-на-ціональні символи -- символіка кольорів, квітів, дерев, птахів, взагалі тварин тощо. Наприклад, такі українсь-кі символи, як калина, явір, верба, червона рута, едель-вейс, гарбуз, чайка тощо.

Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Це природні знаки. Вони не мають комуні-кативної функції, а виконують пізнавально-прагматич-ну функцію.

Знаки-сигнали і знаки-символи -- штучні, умовні знаки. Це знаки спілкування. Вони мають відправни-ка та адресата (отримувача) і виконують комунікатив-но-прагматичну функцію.

Знак-індекс і знак-копія можуть стати знаком-сигналом чи знаком-символом, коли відправник і отри-мувач домовляться про їх значення. Так, звичайно, дим є симптомом, наслідком вогню, але в часи козач-чини дим, що йшов від підпаленої на вишках соломи, сигналізував про набіг ворога. Солома чи сіно самі по собі нічого не означають, однак вони можуть стати ко-мунікативними знаками, що засвідчує одна з українсь-ких пісень Закарпаття, де дівчина говорить коханому: «Як буде солома, не йди: старі дома, а як буде сіно, то приходи сміло». Отже, справжні знаки характеризу-ються умовністю, конвенціональністю.

Наведену класифікацію, яка є дещо доповненою авс-трійським психологом К. Бюлером класифікацією Ч. Пірса, розглядають і як функціональну. Симптоми --

знаки, які виконують експресивну функцію і виражають «внутрішню суть» відправника. Сигнали виконують апелятивну функцію, оскільки звернені до сприймана, пове-дінка якого ними скеровується (операціональні знаки). Символи мають репрезентативну функцію, оскільки орі-єнтуються на предмети й матеріальний зміст.

Польський мовознавець А. Шафф запропонував класифікацію, за якою всі знаки поділяють на природні й штучні. Штучні розпадаються на несловесні і словес-ні, в несловесних виокремлюються сигнали і замінники, а в замінниках -- іконічні знаки та знаки-символи.

Справжні знаки, на думку вченого, жодної іншої цін-ності не мають і поза знаковою функцією не існують.

Цікавою є бінарна класифікація знаків, що спира-ється на їх функцію і структуру, польського мовознав-ця Т. Мілевського. На думку Мілевського, ця класифікація передає й історію (послідовні етапи) виникнення знаків [Milewski 1972: 20].

З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття їх людиною знаки поділяють на 5 видів: 1) акустичні (слухові, вокально-інструмен-тальні); 2) оптичні (зорові); 3) дотикові (брайлівський алфавіт для сліпих); 4) нюхові (запах етилмеркаптану як застережливий знак для шахтарів); 5) смакові (існують вони більш теоретично, ніж практично; як приклад можна навести те, що на українському По-ліссі подача гостям киселю є сигналом закінчення гостини, через що цю страву тут називають кисіль-розганяй; подібний факт зареєстрований на Курщині, де подача на стіл каші означає закінчення весілля; цю кашу називають каша-разгонница, выгоняйло, выгонялка, разгоняй1).

Найважливіші для людини слухові (акустичні) та зорові (оптичні) знаки залежно від способу їх творення поділяють на 4 підвиди (субкоди): 1) зоровий скороми-нучий (мімічна мова глухонімих); 2) зоровий трива-лий (письмо); 3) вокально-слуховий (усне мовлення); 4) інструментально-слуховий (мова бубнів, що пошире-на серед деяких африканських племен). Це різновиди одного й того ж коду -- мови.

Чому, маючи в своєму розпорядженні 4 субкоди, людина зупинилася на вокально-слуховому? На це запитання дуже влучно відповідає одна із скандинав-ських саг, яка розповідає про «науковий» диспут між мудрецем-богословом і однооким вікінгом. Цей дис-пут відбувся у формі жестів і проходив так. Богослов показав один палець, на що одноокий вікінг відповів, показавши два пальці. Богослов показав три пальці, після чого вікінг показав кулак. Тоді богослов з'їв вишню і виплюнув кісточку. Вікінг знайшов у своїй кишені аґрус і з'їв його. Тут богослов визнав себе пе-реможеним.

Чому? -- здивувалися члени журі.

А тому, -- відповів богослов, -- що цей одноокий вікінг -- справжня криниця мудрості.

Про що ви сперечалися? -- запитали члени журі.

'Див. про це: Ларина Л. И. Терминология свадебного обряда кур-ского региона в этнолингвистическом аспекте: Дис. ... канд. фи-лол. наук. -- Курск, 1990. -- С. 172.

Я показав один палець, вказавши тим, що Бог у світі один. Він же заперечив двома пальцями, що крім Бога-отця є ще Бог-син. Я тоді показав три пальці, ма-ючи на увазі те, що якщо бути точним, то є ще й Дух Святий, але він виявився і тут на висоті: показавши кулак, влучно відповів, що все одно трійця єдина. Я відчув, що перемогти його в богослов'ї не зможу і змі-нив тему диспуту. З'ївши вишню, я сказав, що життя солодке. Але й тут він відповів мені дуже влучно: з'їв-ши аґрус, він ствердив, що треба жити навіть тоді, коли життя й кисленьке.

Чи про це ви сперечалися? -- запитали члени журі в одноокого вікінга.

Я й не думав з ним сперечатися на богословські теми. Цей зухвалець показав, що в мене одне око. Я йому відповів, що моє одне око варте його двох. Він далі вів своє: у мене й у нього разом три ока. Після того я сказав, що таких нахаб, як він, треба вчити не науковими суперечками, а кулаком. Тоді він став по-грожувати, що з'їсть мене і кістки мої виплюне, на що я йому відповів, що з'їм його з кісточками.

Отже, зоровий скороминучий субкод допускає неод-нозначність інтерпретації повідомлення. Тільки звукова людська мова дає можливість максимально чітко висло-вити думку і точно, адекватно її сприйняти. На цю пере-вагу звукової мови вказував М. В. Ломоносов, допов-нивши, що спілкування жестами можливе тільки на близькій відстані й тільки в світлий час доби: «темнота великим была б помешательством такому разговору».

3. Структура знака

Існує дві протилежні думки щодо структури знака. Одні дослідники вважають знак односторонньою оди-ницею, тобто стверджують, що знак має тільки план вираження. Цю групу вчених репрезентують такі фі-лософи і мовознавці, як Р. Карнап, Л. Блумфільд, Л. О. Резников, А. О. Ветров, В. 3. Панфілов, А. А. Зі-нов'єв, О.Ф. Лосев, О. С. Мельничук, Т. П. Ломтєв, В. М. Солнцев, Е. М. Ахунзянов, 3. Д. Попова та ін. На їхню думку, знак завжди пов'язаний із значенням, але значення до нього не входить. Знак -- це тільки «час-тинка матерії» (В. М. Солнцев), тоді як значення -- факт свідомості, ідеальне відображення явища дійсності. Ця теорія знака відома в науці як унілатеральна (від лат. unus «один» і latus «сторона»).

Інші дослідники (Ф. де Соссюр, Л. А. Абрамян, І. С. Нарський, Ю. С. Степанов, В. А. Звегінцев, В. І. Ко-духов та ін.) розглядають знак як двосторонню одини-цю, яка має план вираження і план змісту, тобто зна-чення. На думку цих учених, поняття знака без зна-чення втрачає сенс: знак без значення не знак. Знак -- це органічна єдність двох сторін, це «союз значення і його носія» (І. С. Нарський), тобто поняття й акустич-ного образу. Це, як зазначав Ф. де Соссюр, все одно, що дві сторони аркуша паперу: ніколи не можна розрізати тільки одну з них. Розглянуту теорію знака називають білатеральною (від лат. bis «двічі» і latus «сторона»).

Значення і значеннєвість знака можна встановити, коли він (знак) буде розглянутий у знаковій ситуації, тобто в таких відношеннях, як знак -- референт (по-няття і предмет), знак -- знак і знак -- людина. Відпо-відно до знакової ситуації, за Ч. Моррісом, розрізняють три аспекти знаків: семантику, синтактику і прагма-тику. Німецький філософ Г. Клаус з першого аспекту в окремий виділив сигматику, і, таким чином, за його теорією, в плані змісту знаків маємо чотири аспекти: сигматику (відношення знака до відображуваного об'єкта), семантику (внутрішньомовні відношення, значеннєвість знака), синтактику (текст) і прагма-тику (відношення, що виявляються у вживанні; оцін-ка знака носієм мови, якщо йдеться про мовні знаки).

4. Специфіка мовного знака. Своєрідність мови як знакової системи

Розглядати мову як знакову систему є сенс у то-му разі, коли враховується специфіка мовного знака. Ф. де Соссюр вважав, що мовні знаки характеризують-ся такими рисами, як довільність (умовність), тобто від-сутність між позначувальним і позначуваним якогось природного зв'язку (ця риса зближує мовні знаки з немовними), лінійність (звуки в слові вимовляють один за одним у часовій протяжності, а передані письмом ха-рактеризуються і просторовою лінійністю), змінність. Що стосується першої ознаки, то вона не є беззапе-речною. Якщо немовним знакам властива абсолютна довільність (умовність, конвенціональність), то в мові є й абсолютно довільні знаки, і вмотивовані. Про довільність мовних знаків свідчить той факт, що одні й ті ж поняття в різних мовах передаються різними слова-ми (укр. стіл, нім. Tisch, англ. table; укр. цвях, рос. гвоздь, чеськ. hfebik, нім. Nagel, англ. nail) і, навпаки, однаковими експонентами позначають різні поняття (рос. луна «місяць», укр. луна «відлуння», рос. конец «кінець», болг. конец «нитка», укр. магазин «крам-ниця», англ. magazine «журнал»). До вмотивованих мовних знаків передусім належать звуконаслідуваль-ні слова типу бух, ляп, хлоп, хіхікати. Це зовнішня мотивація. Не можна стверджувати, що Ф. де Соссюр не помічав цих фактів. Він розглядав їх як друго-рядні й суперечливі щодо їх символічного походжен-ня. На його думку, вони не заперечують основної те-зи про умовність, довільність мовного знака.

Останнім часом думка про вмотивованість мов-них знаків широко пропагується представниками теорії звукосимволізму. Справді, якщо провести пси-холінгвістичний експеримент на визначення розмі-ру, віку, внутрішніх якостей невідомих істот, позна-чених неіснуючими словами харарапа і зілюля, то в першому слові реципієнти знайдуть такі ознаки, як велике, старе, недобре, а в другому -- мале, молоде, при-ємне, добре. Різні звуки викликають неоднакові асоці-ації (так, зокрема, як «погані» звуки опитувані назва-ли [х], [ш], [ж], [ц], [ф], як грубі -- [д], [б], [г], [ж], як гарний, ніжний -- [л]) [Супрун 1978: 47]. Однак у ці-лому звукова мотивація має неосновний, фоновий ха-рактер.

Крім зовнішньої мотивації, у мові має місце і внут-рішня мотивація, до якої належить морфемна вмоти-вованість похідних, особливо складних слів (укр. сім-десят, перекотиполе, нім. Bestarbeiter, Regenbogen, Fernsehapparat і та ін.). У цьому випадку йдеться не про знаки і позначувані ними предмети, а про мотиву-вання одних знаків іншими. Говорячи про вмотиво-ваність чи невмотивованість як ознаку мовного зна-ка, слід погодитися з висновком шведського лінгвіста Б. Мальберга, що «жоден мовний знак не є абсолютно довільним, але й не є абсолютно вмотивованим».

Специфічною ознакою мовного знака є непаралельність плану вираження і плану змісту, яка полягає в тому, що:

а) план вираження (експонент, позначувальне) є лінійним і дискретним, а план змісту має кумулятивну властивість, тобто характеризується структурною глобальністю і часовою безперервністю;

б) один експонент (позначувальне) може мати де-кілька позначуваних, тобто тут існують відношення одне -- декілька і декілька -- одне (явища полісемії, омонімії, синонімії, синкретизму й аналітизму);

в) позначувальне і позначуване характеризуються автономністю розвитку. План вираження може зміню-ватися при незмінності плану змісту (бъчела --> бджо-ла) і навпаки (міщанин «житель міста» --> «назва соці-ального стану людей» --* «людина з обмеженими інте-ресами і вузьким кругозором; обиватель»).

Непаралельність плану вираження і плану змісту отримала в мовознавстві назву асиметричного дуалізму мовного знака (термін С. Карцевського), суть якого по-лягає в тому, що позначувальне (позначення) прагне мати інші функції, а позначуване (значення) прагне виразитися іншими засобами. Будучи парними, вони перебувають у стані нестійкої рівноваги. Саме завдяки цьому асиметричному дуалізмові структури знаків лінгвальна система може еволюціонувати.

Інші особливості мовних знаків зумовлені специфі-кою мовної системи. При зовнішній подібності мови й інших систем знаків між ними існують кардинальні відмінності. Своєрідність мови як знакової системи по-лягає в тому, що:

1. Мова виникає природним шляхом, постійно роз-вивається, удосконалюється, тобто має динамічний ха-рактер. Вона здатна до саморегулювання, тоді як інші знакові системи є штучними, конвенціональними (ви-никають за домовленістю) і статичними. Саме цією специфічною ознакою зумовлена така особливість мов-них знаків, як продуктивність. Знаки нерідко зміню-ють свої значення не під впливом екстралінгвальних чинників, а під впливом пов'язаних з ними інших мов-них знаків. Так, зокрема, синоніми й антоніми часто орієнтуються у своєму семантичному розвиткові на своїх партнерів. Наприклад, слово південь спочатку мало значення «полудень», а північ -- антонімічне зна-чення «час на межі двох діб, який відповідає 12 годині ночі». Коли ж слово південь набуло значення «півден-на сторона світу», бо саме о 12 годині дня сонце знахо-диться на півдні, то антонімічне північ набуло значен-ня «протилежна півдню сторона світу», і це зумовлено не якимись позамовними чинниками (о 12 годині ночі на північній частині неба ні сонця, ні місяця немає), а тільки впливом антоніма південь (див. тему «Лексико-семантична система мови»).

Мова, на відміну від інших знакових систем, є універсальним засобом спілкування, вона здатна мані-фестувати будь-яку ділянку людського досвіду. Усі інші знакові системи в генетичному плані вторинні стосовно мови і мають обмежені виражальні можли-вості й обмежену сферу застосування.

Мова є поліфункціональною знаковою системою. Крім комунікативної функції, що є єдиною для інших знакових систем, їй притаманні репрезентативна, гно-сеологічна, прагматична, фатична, метамовна й інші функції. Мова передає не тільки інформацію про якісь факти, а й ставлення мовця до повідомлення, його оцін-ку дійсності. Мова -- знаряддя мислення, засіб пізнан-ня об'єктивного світу.

Мова багаторівнева і складна ієрархічна система, яка має два способи організації -- парадигматичний (відбір) і синтагматичний (сполучуваність). На відміну від інших знаків мовним знакам притаманна розми-тість меж (пор. нормативне лінгвістика тексту і не-відмічене * мовознавство тексту).

Характерними рисами мовних знаків є також аб-страктність значення деяких з них і конкретизація їх у висловленні, а також можливість їх використання у від-риві від безпосередніх подій і ситуацій.

5. Знаковість і одиниці мови

Дискусійним є питання, що саме в мові слід уважа-ти знаком. Правда, проблема співвідношення знаків і мовних одиниць існує лише в білатеральній теорії. Для унілатералістів у мові все -- знаки.

Найменшою мовною одиницею є фонема. Оскільки вона є односторонньою одиницею (має тільки план ви-раження і не має значення), її не можна вважати зна-ком. Це одиниця, яка служить для побудови і розріз-нення знаків, що, за термінологією Л. Єльмслева, є фігу-рою. Фонема не має і перелічених вище функцій, які притаманні знакові.

Морфема є двосторонньою одиницею, тобто має і план вираження, і план змісту. Наприклад, у слові рука є дві морфеми. Корінь рук- виражає ідею руки, а флексія -а має аж три граматичні значення: назив-ний відмінок, однина, жіночий рід. Однак ці значен-ня реалізуються не самостійно, а тільки в складі ціло-го слова. Морфема не може виступати одиницею ко-мунікації самостійно. Враховуючи все зазначене про морфему, її слід уважати напівзнаком (термін В. Ко-духова).

Слово -- двостороння одиниця, йому притаманні всі знакові функції, через що є підстави саме слово вважа-ти мовним знаком.

Речення не є знаком, бо складається зі знаків і нале-жить до рівня структур.

Оскільки слова комунікативну функцію викону-ють у реченні, точніше у висловленні, то дехто схиль-ний думати, що повноцінним мовним знаком є тіль-ки речення. Погодитися з такою думкою важко, бо, по-перше, речення-висловлення не є замінником яко-гось предмета дійсності, а виражає цілу, інколи дуже складну, ситуацію; по-друге, якщо прийняти вислов-лення за знак, тоді це не узгодиться з основними ознаками знака. Так, зокрема, у висловленні не може бути асиметричності плану вираження і плану зміс-ту. За такого підходу до проблеми знаковості, як за-уважує 3. Д. Попова, можна тлумачити як знак не ли-ше речення, а й текст, що насправді пропонують деякі мовознавці, особливо представники лінгвістики текс-ту. Що ж стосується речення як одиниці мови (не мов-лення), то воно становить собою лише схему і, таким чином, позначає відношення між мисленнєвими обра-зами [Попова 1987: 72].

Отже, у мові виділяють субзнаковий, знаковий і суперзнаковий рівні. Фонеми належать до субзнаково-го рівня, слова -- до знакового, речення -- до суперзна-кового. Якщо ж врахувати проміжні одиниці, то схема буде мати такий вигляд:

Речення (висловлення) -- суперзнаковий рівень

Словосполучення

Слово -- знаковий рівень

Морфема

Склад

Фонема -- субзнаковий рівень

Мова і несловесні форми спілкування (паралінгвістика і паракінесика)

Людське мовлення супроводжують невербальні (не-словесні) системи знаків. Саме невербальні знаки зу-мовлюють найбільшою мірою відмінність між усним і писемним мовленням. Якщо в писемному мовленні є лише один канал інформації (текст), то усне мовлення має два канали інформації: текст (висловлювані слова) та інтонація, міміка, жести тощо. Другий канал є над-звичайно вагомим при спілкуванні.

Розповідають, що колись Ф. Достоєвський виголо-сив чудову промову про О. Пушкіна. Пізніше цю про-мову було опубліковано. Прочитавши її, ті, хто слухав Достоєвського, з подивом зауважували, що це зовсім інша промова. Однак це була та сама промова, промова великого майстра слова, але в надрукованому вигляді вона була позбавлена значної долі своєї сили впливу.

Дехто вважає, що несловесний канал дає слухачеві інформації більше, ніж словесний. На доказ цього наво-диться зауваження Р.-М. дю Гара про своїх героїв із його твору «Сім'я Тібо»: «Слова були для них порожнім звуком. Проте погляди, усмішки, тембр голосу, найнезначніші порухи вели між собою безугавну розмову».

Несловесну інформацію вивчають паралінгвістика і паракінесика. До паралінгвістика належать усі ті спо-соби передачі інформації, які пов'язані зі звучанням мови: акустичні характеристики голосу (тембр, висо-та, гучність), паузи, інтонація тощо. До паракінесика належать жести і міміка.

Тембр голосу впливає на сприймання інформації. Деренчливий чи писклявий голос втомлює слухача, а голос приємного тембру привертає увагу. Крім того, уміння володіти тембром може вносити додаткові від-тінки до інформації: одна річ, коли щось буде сказано ніжним, оксамитовим тембром, а інша, коли щось ви-мовляється з металом у голосі.

Надзвичайно важливу роль у спілкуванні відіграє інтонація. Недаремно кажуть: важливо не те, що гово-рять, а як говорять. Англійський письменник Бернард Шоу зауважив, що існує п'ятдесят способів сказати так і п'ятсот -- ні. Антон Макаренко зізнавався, що педа-гогом відчув себе тільки тоді, коли зміг один і той самий наказ віддавати двадцятьма різними інтонація-ми. Розповідають, що один італійський актор, перебуваючи на гастролях у Польщі, де мав незрівнянний успіх, поза програмою, викликаний на біс, прочитав якийсь монолог. Слухачам здалося, що це був монолог страшного злочинця, який зараз розкаюється у скоєно-му і щиро просить прощення. Зал перейнявся таким співчуттям до «героя», що в багатьох із слухачів на очах з'явилися сльози. Потім з'ясувалося, що, не під-готувавши запасного номера, артист вимовляв по-іта-лійському цифри від одиниці до сотні. За допомогою інтонації можна до протилежного змінити зміст фра-зи. Саме від інтонації найбільшою мірою залежить те, що одна й та сама дійова особа в певній п'єсі, яку рані-ше в театрах інтерпретували як негативну, тепер по-новому «прочитана» як позитивна.

Глибоке смислове навантаження в мовленні мають паузи. Це здається парадоксом: людина мовчить, а інфор-мація слухачам поступає. Невипадково Цицерон заува-жив: «Наисильніший крик -- у мовчанні». Ця ж думка передана і в таких поетичних рядках Василя Симоненка:

Не жартуй наді мною, будь ласка,

І говорячи, не мовчи.

Нащо правді словесна маска?

Ти мовчанням мені кричи.

Згадаймо ще знамениту німу сцену в «Ревізорі» Ми-коли Гоголя. Напружені, повні внутрішньої динаміки діа-логи п'єси раптом змінюються загальною паузою, і вона краще від усяких слів виносить присуд дійовим особам.

Що стосується паракінесики, то варто назвати та-кий факт: антропологи виявили, що людське тіло мо-же приймати до тисячі найрізноманітніших стійких поз, значна частина яких має чітко виражене комуні-кативне призначення. Міміка і жести підсилюють інформацію, а іноді створюють певний підтекст, навіть антонімічно переосмислюють сказані слова, таким чи-ном ілюструючи відому сентенцію, що мова дана для того, щоб приховувати думки. Не треба упускати з ува-ги й те, що у спонтанному мовленні, коли важко підшу-кати потрібне слово, його заміняють жестом. Якщо, наприклад, запитати, що таке кручені сходи або брижі, будь-яка людина, навіть дуже обдарована в мовному плані, мимовільно починає рукою зображати спіраль або кистю руки в горизонтальному положенні похиту-вати пальцями [Рус. разг. речь 1973: 465].

Мовознавці зрозуміли важливість міміки і жестів у спілкуванні, особливо якщо врахувати, що вони мають і національну специфіку; це засвідчує створення останнім часом словників жестів і міміки (див., на-приклад: Акишина А. А., Кано X., Акишина Т. Е. Жес-ты и мимика в русской речи. Лингвострановедческий словарь. -- М., 1991). Майбутній учитель (не тільки словесник) повинен бути обізнаний з невербальними знаковими системами, щоб ефективно й цілеспрямова-но використовувати в своїй педагогічній роботі другий канал інформації, активно впливати на вихованців.

Отже, мова як своєрідна семіотична система є полі-функціональною, багаторівневою і глобальною за зна-ченням. Це вторинна природна багатовимірна дина-мічна система, яку супроводжують невербальні систе-ми знаків.

Використана література

1. Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. -- Минск, 1983. -- С. 122--140.

2. Общее языкознание: Формы существования, функции, история язы-ка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. -- М., 1970. -- С. 96--196.

3. Білецький А. О. Про мову і мовознавство. -- К., 1996. -- С. 162--165, 176--187,193--195.

4. Ветров А. А. Семиотика и ее основные проблемы. -- М., 1968.

5. Волков А. Г. Язык как система знаков. -- М., 1966.

6. Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. -- М., 1982.

7. Маслов Ю. С. Знаковая теория языка// Вопр. общ. языкознания. -- Л., 1967.

8. Кочерган М. П. Мова як знакова система// Укр. мова і літ. в школі. -- 1973. -- № 4.

9. Панов Е. Н. Знаки, символы, языки. -- М., 1978.

10. Проблема знака и значения. -- М., 1969.

11. Солнцев В. М. Языковой знак и его свойства// Вопр. языкознания. -- 1977. -- № 2.

12. Соломоник А. Семиотика и лингвистика. -- М., 1995.

13. Степанов Ю. С. Семиотика.

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.