главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Знакова природа мови

Поняття про знак і знакову систему мови: типологія, структура, специфіка мовних знаків. Своєрідність мови як знакової системи, знаковість і одиниці мови. Семіотика як наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем та символів.

Рубрика: Иностранные языки и языкознание
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 14.08.2008
Размер файла: 24,5 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Структура мови
Системний характер мови. Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями. Основні й проміжні рівні мови. Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови. Своєрідність системності мови: співвідношення системних і несистемних явищ.
реферат [28,2 K], добавлен 14.08.2008

2. Наука семіотика
Історія виникнення семіотики як науки, її ключові поняття: семіозис, знак, знакова ситуація. Класифікація знаків та їх функції. Закономірності та особливості функціювання знакової інформації. Семіотична модель споживання на прикладі моделі Дж. Уильямсон.
реферат [19,7 K], добавлен 15.06.2009

3. Літературна мова і територіальні діалекти
Поняття літературної мови як однією з форм існування загальнонародної мови, усно-розмовний і книжно-писемний типи мови. Територіальна диференціація мови, співвідношення загальнонародної мови і територіальних діалектів, групових і корпоративних жаргонів.
контрольная работа [46,0 K], добавлен 20.11.2010

4. Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему
Місце фонетики та орфоепії в національно-мовному просторі особистості. Звук мовлення і фонема. Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків. Правила фонетичного та орфографічного складоподілу. Основні фонетичні одиниці української мови.
контрольная работа [84,2 K], добавлен 21.11.2010

5. Фонетика і фонологія
Фонетика - галузь мовознавства, яка вивчає звукову систему мови у зв'язку з її смисловою роллю. Звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів. Матеріальна природа звуків, їх морфологічна і словотворча роль у механізмі мови.
методичка [139,1 K], добавлен 25.05.2009

6. Походження мови. Історичний розвиток мов
Походження мови як засобу спілкування. Гіпотеза звуконаслідувального походження мови. Сучасна лінгвістична наука. Зовнішні, внутрішні фактори, що зумовлюють зміни мов. Спорідненість територіальних діалектів. Функціонування мов у різні періоди їх розвитку.
реферат [34,0 K], добавлен 21.07.2009

7. Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика
Культура як визначення змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури конкретного народу. Соціолінгвістика: предмет, завдання і проблеми. Інтерлінгвістика.
реферат [29,1 K], добавлен 15.08.2008

8. Функції мови
Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Спорідненість мови з іншими науками. Суспільна сутність мови в зв’язку із суспільством. Мова і мислення. Комунікативна, регулювальна, мислеформулююча та інформативна функції мови.
реферат [14,7 K], добавлен 14.12.2010

9. Основні періоди розвитку української літературної мови
Розвиток української літературної мови давньої і середньої доби. Доба відродження української літературної мови. Розвиток урядової мови в напряму зближення з живою мовою із впливом мови центральноєвропейських канцелярій: латинської, німецької, польської.
реферат [21,1 K], добавлен 14.10.2011

10. Давність української мови
Виникнення і первісний розвиток української мови. Наукові праці україномовців про виникнення української мови. Дослідження розвитку писемної української мови: діяльність Кирила і Мефодія. Спільність української мови з іншими слов'янськими мовами.
реферат [29,5 K], добавлен 26.11.2007


Другие документы, подобные Знакова природа мови


1

Реферат на тему

Знакова природа мови

ПЛАН

1. Поняття про знак і знакову систему мови

2. Типологія знаків

3. Структура знака

4. Специфіка мовного знака. Своєрідність мови як знакової системи

5. Знаковість і одиниці мови

Використана література

Хоча теорія знакової природи мови бере початок в ученні стоїків (IV ст. до н. є.) і пройшла довгий шлях у своєму розвитку (концепції Арістотеля, граматики Пор-Рояля, В. Гумбольдта, Е. Кассірера, Ч. Пірса, Р. Кар-напа, Ч. Морріса, Ч. Огдена, А. Річардса, А. Гардинера, К. Бюлера, Ф. де Соссюра та ін.), ставши предметом особливої лінгвістичної дисципліни -- лінгвосеміоти-ки, однак і досі дискусійними є багато питань, серед яких питання про структуру мовного знака та знакові одиниці мови.

1. Поняття про знак і знакову систему мови

Небезпідставним є твердження, що ми живемо в сві-ті знаків. Дзвінок будильника вранці -- сигнал того, що пора вставати. Червоне світло світлофора -- знак забо-рони переходити вулицю, зелений -- знак дозволу. По дорозі в університет ви зустрічаєте товариша, кивком голови вітаєтеся з ним чи тиснете йому руку -- знак поваги, прихильного ставлення до нього. У гардеробі вам видають жетон, який засвідчує, що у вас прийняли на зберігання пальто. У їдальні ви розплачуєтеся гро-шовими знаками. А якщо додати до цього різні вивіски на громадських чи торговельних закладах, стрілки, що вказують на рух чи місцезнаходження чогось, різні схеми і графіки, з якими кожного дня доводиться стикатися, то все це засвідчує велику роль різних знако-вих систем у нашому повсякденному житті.

Однією із знакових систем є мова. Про її знако-вий характер говорили ще вчені давніх Індії та Гре-ції. Так, Арістотель стверджував, що «мовні вирази суть знаки душевних вражень, а письмо -- знак пер-ших». Поняття знаковості знаходимо також у грама-тиці Пор-Рояля, а згодом у працях лінгвістів-компаративістів -- В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна-това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського, В. Богородицького та ін. Однак термін знак у дос-лідженнях цих учених не отримав спеціального лін-гвістичного визначення.

Зовсім по-іншому стали розглядати це питання з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики» (1916). Ф. де Соссюр мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що «відіграє певну роль у житті сус-пільства». Вивчення мови на рівних правах і тотожни-ми методами мислиться в складі семіології -- єдиної науки про знаки: «Мова є система знаків, що виража-ють ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбу-кою для глухонімих, з символічними обрядами, з фор-мами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна, таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства [...]* Ми назвали б її семіо-логія ».

Така наука виникла і отримала назву «семіотика».

Семіотика (від грец. semeion «знак»)-- наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.

Зародження семіотики пов'язують із працями Чарль-за Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американ-ський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміотики.

Основним поняттям семіотики є знак.

Знак -- матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.

Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що перебуває поза ним (об'єкт, позначений знаком, нази-вається денотатом або референтом); 3) непов'яза-ність із позначуваним природним (причиновим) зв'яз-ком; 4) інформативність (здатність нести якусь інфор-мацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. Що стосується системності, то її слід ро-зуміти так: знак отримує своє значення лише за умови входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак ! в дорожній знаковій системі означає «небезпечна дорога», в шаховій грі -- «цікавий хід», у математиці -- «факто-ріал», у пунктуації -- «знак оклику». Червоне світло са-ме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній триколірній системі -- червоний, жовтий, зелений ко-льори -- воно має певне значення. Кивок головою звер-ху вниз у системі жестів українців означає «так», а в системі жестів болгар -- «ні». Таким чином, знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза сис-темою знак неможливий.

2. Типологія знаків

Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них -- класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єк-том та класифікація з погляду фізичної природи. За першою класифікацією всі знаки поділяють на знаки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-сим-воли.

Знаки-індекси (знаки-прикмети і знаки-симптоми) -- знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до-щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх під-став, бо вони не відповідають наведеному вище визна-ченню знака. Причинові відношення не є заміною одного предмета іншим.

Знаки-копії -- відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра-фії, зліпки, відбитки тощо.

Знаки-сигнали -- знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закін-чення заняття тощо. Знаки-сигнали завжди прив'яза-ні до ситуації. Через ситуативну обмеженість сигналів деякі вчені (Е. М. Ахунзянов та ін.) не кваліфікують їх як знаки.

Знаки-символи -- знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами. Наприклад, три-зуб і синьо-жовтий прапор як символ України, п'ять кілець як символ олімпійських ігор, голуб як символ миру, маска як символ театру. До знаків-символів належить хімічна, географічна та математична симво-ліка. Тут названі символи, що є міжнародними. Ще ба-гатшими й різноманітнішими бувають специфічно-на-ціональні символи -- символіка кольорів, квітів, дерев, птахів, взагалі тварин тощо. Наприклад, такі українсь-кі символи, як калина, явір, верба, червона рута, едель-вейс, гарбуз, чайка тощо.

Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Це природні знаки. Вони не мають комуні-кативної функції, а виконують пізнавально-прагматич-ну функцію.

Знаки-сигнали і знаки-символи -- штучні, умовні знаки. Це знаки спілкування. Вони мають відправни-ка та адресата (отримувача) і виконують комунікатив-но-прагматичну функцію.

Знак-індекс і знак-копія можуть стати знаком-сигналом чи знаком-символом, коли відправник і отри-мувач домовляться про їх значення. Так, звичайно, дим є симптомом, наслідком вогню, але в часи козач-чини дим, що йшов від підпаленої на вишках соломи, сигналізував про набіг ворога. Солома чи сіно самі по собі нічого не означають, однак вони можуть стати ко-мунікативними знаками, що засвідчує одна з українсь-ких пісень Закарпаття, де дівчина говорить коханому: «Як буде солома, не йди: старі дома, а як буде сіно, то приходи сміло». Отже, справжні знаки характеризу-ються умовністю, конвенціональністю.

Наведену класифікацію, яка є дещо доповненою авс-трійським психологом К. Бюлером класифікацією Ч. Пірса, розглядають і як функціональну. Симптоми --

знаки, які виконують експресивну функцію і виражають «внутрішню суть» відправника. Сигнали виконують апелятивну функцію, оскільки звернені до сприймана, пове-дінка якого ними скеровується (операціональні знаки). Символи мають репрезентативну функцію, оскільки орі-єнтуються на предмети й матеріальний зміст.

Польський мовознавець А. Шафф запропонував класифікацію, за якою всі знаки поділяють на природні й штучні. Штучні розпадаються на несловесні і словес-ні, в несловесних виокремлюються сигнали і замінники, а в замінниках -- іконічні знаки та знаки-символи.

Справжні знаки, на думку вченого, жодної іншої цін-ності не мають і поза знаковою функцією не існують.

Цікавою є бінарна класифікація знаків, що спира-ється на їх функцію і структуру, польського мовознав-ця Т. Мілевського. На думку Мілевського, ця класифікація передає й історію (послідовні етапи) виникнення знаків [Milewski 1972: 20].

З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття їх людиною знаки поділяють на 5 видів: 1) акустичні (слухові, вокально-інструмен-тальні); 2) оптичні (зорові); 3) дотикові (брайлівський алфавіт для сліпих); 4) нюхові (запах етилмеркаптану як застережливий знак для шахтарів); 5) смакові (існують вони більш теоретично, ніж практично; як приклад можна навести те, що на українському По-ліссі подача гостям киселю є сигналом закінчення гостини, через що цю страву тут називають кисіль-розганяй; подібний факт зареєстрований на Курщині, де подача на стіл каші означає закінчення весілля; цю кашу називають каша-разгонница, выгоняйло, выгонялка, разгоняй1).

Найважливіші для людини слухові (акустичні) та зорові (оптичні) знаки залежно від способу їх творення поділяють на 4 підвиди (субкоди): 1) зоровий скороми-нучий (мімічна мова глухонімих); 2) зоровий трива-лий (письмо); 3) вокально-слуховий (усне мовлення); 4) інструментально-слуховий (мова бубнів, що пошире-на серед деяких африканських племен). Це різновиди одного й того ж коду -- мови.

Чому, маючи в своєму розпорядженні 4 субкоди, людина зупинилася на вокально-слуховому? На це запитання дуже влучно відповідає одна із скандинав-ських саг, яка розповідає про «науковий» диспут між мудрецем-богословом і однооким вікінгом. Цей дис-пут відбувся у формі жестів і проходив так. Богослов показав один палець, на що одноокий вікінг відповів, показавши два пальці. Богослов показав три пальці, після чого вікінг показав кулак. Тоді богослов з'їв вишню і виплюнув кісточку. Вікінг знайшов у своїй кишені аґрус і з'їв його. Тут богослов визнав себе пе-реможеним.

Чому? -- здивувалися члени журі.

А тому, -- відповів богослов, -- що цей одноокий вікінг -- справжня криниця мудрості.

Про що ви сперечалися? -- запитали члени журі.

'Див. про це: Ларина Л. И. Терминология свадебного обряда кур-ского региона в этнолингвистическом аспекте: Дис. ... канд. фи-лол. наук. -- Курск, 1990. -- С. 172.

Я показав один палець, вказавши тим, що Бог у світі один. Він же заперечив двома пальцями, що крім Бога-отця є ще Бог-син. Я тоді показав три пальці, ма-ючи на увазі те, що якщо бути точним, то є ще й Дух Святий, але він виявився і тут на висоті: показавши кулак, влучно відповів, що все одно трійця єдина. Я відчув, що перемогти його в богослов'ї не зможу і змі-нив тему диспуту. З'ївши вишню, я сказав, що життя солодке. Але й тут він відповів мені дуже влучно: з'їв-ши аґрус, він ствердив, що треба жити навіть тоді, коли життя й кисленьке.

Чи про це ви сперечалися? -- запитали члени журі в одноокого вікінга.

Я й не думав з ним сперечатися на богословські теми. Цей зухвалець показав, що в мене одне око. Я йому відповів, що моє одне око варте його двох. Він далі вів своє: у мене й у нього разом три ока. Після того я сказав, що таких нахаб, як він, треба вчити не науковими суперечками, а кулаком. Тоді він став по-грожувати, що з'їсть мене і кістки мої виплюне, на що я йому відповів, що з'їм його з кісточками.

Отже, зоровий скороминучий субкод допускає неод-нозначність інтерпретації повідомлення. Тільки звукова людська мова дає можливість максимально чітко висло-вити думку і точно, адекватно її сприйняти. На цю пере-вагу звукової мови вказував М. В. Ломоносов, допов-нивши, що спілкування жестами можливе тільки на близькій відстані й тільки в світлий час доби: «темнота великим была б помешательством такому разговору».

3. Структура знака

Існує дві протилежні думки щодо структури знака. Одні дослідники вважають знак односторонньою оди-ницею, тобто стверджують, що знак має тільки план вираження. Цю групу вчених репрезентують такі фі-лософи і мовознавці, як Р. Карнап, Л. Блумфільд, Л. О. Резников, А. О. Ветров, В. 3. Панфілов, А. А. Зі-нов'єв, О.Ф. Лосев, О. С. Мельничук, Т. П. Ломтєв, В. М. Солнцев, Е. М. Ахунзянов, 3. Д. Попова та ін. На їхню думку, знак завжди пов'язаний із значенням, але значення до нього не входить. Знак -- це тільки «час-тинка матерії» (В. М. Солнцев), тоді як значення -- факт свідомості, ідеальне відображення явища дійсності. Ця теорія знака відома в науці як унілатеральна (від лат. unus «один» і latus «сторона»).

Інші дослідники (Ф. де Соссюр, Л. А. Абрамян, І. С. Нарський, Ю. С. Степанов, В. А. Звегінцев, В. І. Ко-духов та ін.) розглядають знак як двосторонню одини-цю, яка має план вираження і план змісту, тобто зна-чення. На думку цих учених, поняття знака без зна-чення втрачає сенс: знак без значення не знак. Знак -- це органічна єдність двох сторін, це «союз значення і його носія» (І. С. Нарський), тобто поняття й акустич-ного образу. Це, як зазначав Ф. де Соссюр, все одно, що дві сторони аркуша паперу: ніколи не можна розрізати тільки одну з них. Розглянуту теорію знака називають білатеральною (від лат. bis «двічі» і latus «сторона»).

Значення і значеннєвість знака можна встановити, коли він (знак) буде розглянутий у знаковій ситуації, тобто в таких відношеннях, як знак -- референт (по-няття і предмет), знак -- знак і знак -- людина. Відпо-відно до знакової ситуації, за Ч. Моррісом, розрізняють три аспекти знаків: семантику, синтактику і прагма-тику. Німецький філософ Г. Клаус з першого аспекту в окремий виділив сигматику, і, таким чином, за його теорією, в плані змісту знаків маємо чотири аспекти: сигматику (відношення знака до відображуваного об'єкта), семантику (внутрішньомовні відношення, значеннєвість знака), синтактику (текст) і прагма-тику (відношення, що виявляються у вживанні; оцін-ка знака носієм мови, якщо йдеться про мовні знаки).

4. Специфіка мовного знака. Своєрідність мови як знакової системи

Розглядати мову як знакову систему є сенс у то-му разі, коли враховується специфіка мовного знака. Ф. де Соссюр вважав, що мовні знаки характеризують-ся такими рисами, як довільність (умовність), тобто від-сутність між позначувальним і позначуваним якогось природного зв'язку (ця риса зближує мовні знаки з немовними), лінійність (звуки в слові вимовляють один за одним у часовій протяжності, а передані письмом ха-рактеризуються і просторовою лінійністю), змінність. Що стосується першої ознаки, то вона не є беззапе-речною. Якщо немовним знакам властива абсолютна довільність (умовність, конвенціональність), то в мові є й абсолютно довільні знаки, і вмотивовані. Про довільність мовних знаків свідчить той факт, що одні й ті ж поняття в різних мовах передаються різними слова-ми (укр. стіл, нім. Tisch, англ. table; укр. цвях, рос. гвоздь, чеськ. hfebik, нім. Nagel, англ. nail) і, навпаки, однаковими експонентами позначають різні поняття (рос. луна «місяць», укр. луна «відлуння», рос. конец «кінець», болг. конец «нитка», укр. магазин «крам-ниця», англ. magazine «журнал»). До вмотивованих мовних знаків передусім належать звуконаслідуваль-ні слова типу бух, ляп, хлоп, хіхікати. Це зовнішня мотивація. Не можна стверджувати, що Ф. де Соссюр не помічав цих фактів. Він розглядав їх як друго-рядні й суперечливі щодо їх символічного походжен-ня. На його думку, вони не заперечують основної те-зи про умовність, довільність мовного знака.

Останнім часом думка про вмотивованість мов-них знаків широко пропагується представниками теорії звукосимволізму. Справді, якщо провести пси-холінгвістичний експеримент на визначення розмі-ру, віку, внутрішніх якостей невідомих істот, позна-чених неіснуючими словами харарапа і зілюля, то в першому слові реципієнти знайдуть такі ознаки, як велике, старе, недобре, а в другому -- мале, молоде, при-ємне, добре. Різні звуки викликають неоднакові асоці-ації (так, зокрема, як «погані» звуки опитувані назва-ли [х], [ш], [ж], [ц], [ф], як грубі -- [д], [б], [г], [ж], як гарний, ніжний -- [л]) [Супрун 1978: 47]. Однак у ці-лому звукова мотивація має неосновний, фоновий ха-рактер.

Крім зовнішньої мотивації, у мові має місце і внут-рішня мотивація, до якої належить морфемна вмоти-вованість похідних, особливо складних слів (укр. сім-десят, перекотиполе, нім. Bestarbeiter, Regenbogen, Fernsehapparat і та ін.). У цьому випадку йдеться не про знаки і позначувані ними предмети, а про мотиву-вання одних знаків іншими. Говорячи про вмотиво-ваність чи невмотивованість як ознаку мовного зна-ка, слід погодитися з висновком шведського лінгвіста Б. Мальберга, що «жоден мовний знак не є абсолютно довільним, але й не є абсолютно вмотивованим».

Специфічною ознакою мовного знака є непаралельність плану вираження і плану змісту, яка полягає в тому, що:

а) план вираження (експонент, позначувальне) є лінійним і дискретним, а план змісту має кумулятивну властивість, тобто характеризується структурною глобальністю і часовою безперервністю;

б) один експонент (позначувальне) може мати де-кілька позначуваних, тобто тут існують відношення одне -- декілька і декілька -- одне (явища полісемії, омонімії, синонімії, синкретизму й аналітизму);

в) позначувальне і позначуване характеризуються автономністю розвитку. План вираження може зміню-ватися при незмінності плану змісту (бъчела --> бджо-ла) і навпаки (міщанин «житель міста» --> «назва соці-ального стану людей» --* «людина з обмеженими інте-ресами і вузьким кругозором; обиватель»).

Непаралельність плану вираження і плану змісту отримала в мовознавстві назву асиметричного дуалізму мовного знака (термін С. Карцевського), суть якого по-лягає в тому, що позначувальне (позначення) прагне мати інші функції, а позначуване (значення) прагне виразитися іншими засобами. Будучи парними, вони перебувають у стані нестійкої рівноваги. Саме завдяки цьому асиметричному дуалізмові структури знаків лінгвальна система може еволюціонувати.

Інші особливості мовних знаків зумовлені специфі-кою мовної системи. При зовнішній подібності мови й інших систем знаків між ними існують кардинальні відмінності. Своєрідність мови як знакової системи по-лягає в тому, що:

1. Мова виникає природним шляхом, постійно роз-вивається, удосконалюється, тобто має динамічний ха-рактер. Вона здатна до саморегулювання, тоді як інші знакові системи є штучними, конвенціональними (ви-никають за домовленістю) і статичними. Саме цією специфічною ознакою зумовлена така особливість мов-них знаків, як продуктивність. Знаки нерідко зміню-ють свої значення не під впливом екстралінгвальних чинників, а під впливом пов'язаних з ними інших мов-них знаків. Так, зокрема, синоніми й антоніми часто орієнтуються у своєму семантичному розвиткові на своїх партнерів. Наприклад, слово південь спочатку мало значення «полудень», а північ -- антонімічне зна-чення «час на межі двох діб, який відповідає 12 годині ночі». Коли ж слово південь набуло значення «півден-на сторона світу», бо саме о 12 годині дня сонце знахо-диться на півдні, то антонімічне північ набуло значен-ня «протилежна півдню сторона світу», і це зумовлено не якимись позамовними чинниками (о 12 годині ночі на північній частині неба ні сонця, ні місяця немає), а тільки впливом антоніма південь (див. тему «Лексико-семантична система мови»).

Мова, на відміну від інших знакових систем, є універсальним засобом спілкування, вона здатна мані-фестувати будь-яку ділянку людського досвіду. Усі інші знакові системи в генетичному плані вторинні стосовно мови і мають обмежені виражальні можли-вості й обмежену сферу застосування.

Мова є поліфункціональною знаковою системою. Крім комунікативної функції, що є єдиною для інших знакових систем, їй притаманні репрезентативна, гно-сеологічна, прагматична, фатична, метамовна й інші функції. Мова передає не тільки інформацію про якісь факти, а й ставлення мовця до повідомлення, його оцін-ку дійсності. Мова -- знаряддя мислення, засіб пізнан-ня об'єктивного світу.

Мова багаторівнева і складна ієрархічна система, яка має два способи організації -- парадигматичний (відбір) і синтагматичний (сполучуваність). На відміну від інших знаків мовним знакам притаманна розми-тість меж (пор. нормативне лінгвістика тексту і не-відмічене * мовознавство тексту).

Характерними рисами мовних знаків є також аб-страктність значення деяких з них і конкретизація їх у висловленні, а також можливість їх використання у від-риві від безпосередніх подій і ситуацій.

5. Знаковість і одиниці мови

Дискусійним є питання, що саме в мові слід уважа-ти знаком. Правда, проблема співвідношення знаків і мовних одиниць існує лише в білатеральній теорії. Для унілатералістів у мові все -- знаки.

Найменшою мовною одиницею є фонема. Оскільки вона є односторонньою одиницею (має тільки план ви-раження і не має значення), її не можна вважати зна-ком. Це одиниця, яка служить для побудови і розріз-нення знаків, що, за термінологією Л. Єльмслева, є фігу-рою. Фонема не має і перелічених вище функцій, які притаманні знакові.

Морфема є двосторонньою одиницею, тобто має і план вираження, і план змісту. Наприклад, у слові рука є дві морфеми. Корінь рук- виражає ідею руки, а флексія -а має аж три граматичні значення: назив-ний відмінок, однина, жіночий рід. Однак ці значен-ня реалізуються не самостійно, а тільки в складі ціло-го слова. Морфема не може виступати одиницею ко-мунікації самостійно. Враховуючи все зазначене про морфему, її слід уважати напівзнаком (термін В. Ко-духова).

Слово -- двостороння одиниця, йому притаманні всі знакові функції, через що є підстави саме слово вважа-ти мовним знаком.

Речення не є знаком, бо складається зі знаків і нале-жить до рівня структур.

Оскільки слова комунікативну функцію викону-ють у реченні, точніше у висловленні, то дехто схиль-ний думати, що повноцінним мовним знаком є тіль-ки речення. Погодитися з такою думкою важко, бо, по-перше, речення-висловлення не є замінником яко-гось предмета дійсності, а виражає цілу, інколи дуже складну, ситуацію; по-друге, якщо прийняти вислов-лення за знак, тоді це не узгодиться з основними ознаками знака. Так, зокрема, у висловленні не може бути асиметричності плану вираження і плану зміс-ту. За такого підходу до проблеми знаковості, як за-уважує 3. Д. Попова, можна тлумачити як знак не ли-ше речення, а й текст, що насправді пропонують деякі мовознавці, особливо представники лінгвістики текс-ту. Що ж стосується речення як одиниці мови (не мов-лення), то воно становить собою лише схему і, таким чином, позначає відношення між мисленнєвими обра-зами [Попова 1987: 72].

Отже, у мові виділяють субзнаковий, знаковий і суперзнаковий рівні. Фонеми належать до субзнаково-го рівня, слова -- до знакового, речення -- до суперзна-кового. Якщо ж врахувати проміжні одиниці, то схема буде мати такий вигляд:

Речення (висловлення) -- суперзнаковий рівень

Словосполучення

Слово -- знаковий рівень

Морфема

Склад

Фонема -- субзнаковий рівень

Мова і несловесні форми спілкування (паралінгвістика і паракінесика)

Людське мовлення супроводжують невербальні (не-словесні) системи знаків. Саме невербальні знаки зу-мовлюють найбільшою мірою відмінність між усним і писемним мовленням. Якщо в писемному мовленні є лише один канал інформації (текст), то усне мовлення має два канали інформації: текст (висловлювані слова) та інтонація, міміка, жести тощо. Другий канал є над-звичайно вагомим при спілкуванні.

Розповідають, що колись Ф. Достоєвський виголо-сив чудову промову про О. Пушкіна. Пізніше цю про-мову було опубліковано. Прочитавши її, ті, хто слухав Достоєвського, з подивом зауважували, що це зовсім інша промова. Однак це була та сама промова, промова великого майстра слова, але в надрукованому вигляді вона була позбавлена значної долі своєї сили впливу.

Дехто вважає, що несловесний канал дає слухачеві інформації більше, ніж словесний. На доказ цього наво-диться зауваження Р.-М. дю Гара про своїх героїв із його твору «Сім'я Тібо»: «Слова були для них порожнім звуком. Проте погляди, усмішки, тембр голосу, найнезначніші порухи вели між собою безугавну розмову».

Несловесну інформацію вивчають паралінгвістика і паракінесика. До паралінгвістика належать усі ті спо-соби передачі інформації, які пов'язані зі звучанням мови: акустичні характеристики голосу (тембр, висо-та, гучність), паузи, інтонація тощо. До паракінесика належать жести і міміка.

Тембр голосу впливає на сприймання інформації. Деренчливий чи писклявий голос втомлює слухача, а голос приємного тембру привертає увагу. Крім того, уміння володіти тембром може вносити додаткові від-тінки до інформації: одна річ, коли щось буде сказано ніжним, оксамитовим тембром, а інша, коли щось ви-мовляється з металом у голосі.

Надзвичайно важливу роль у спілкуванні відіграє інтонація. Недаремно кажуть: важливо не те, що гово-рять, а як говорять. Англійський письменник Бернард Шоу зауважив, що існує п'ятдесят способів сказати так і п'ятсот -- ні. Антон Макаренко зізнавався, що педа-гогом відчув себе тільки тоді, коли зміг один і той самий наказ віддавати двадцятьма різними інтонація-ми. Розповідають, що один італійський актор, перебуваючи на гастролях у Польщі, де мав незрівнянний успіх, поза програмою, викликаний на біс, прочитав якийсь монолог. Слухачам здалося, що це був монолог страшного злочинця, який зараз розкаюється у скоєно-му і щиро просить прощення. Зал перейнявся таким співчуттям до «героя», що в багатьох із слухачів на очах з'явилися сльози. Потім з'ясувалося, що, не під-готувавши запасного номера, артист вимовляв по-іта-лійському цифри від одиниці до сотні. За допомогою інтонації можна до протилежного змінити зміст фра-зи. Саме від інтонації найбільшою мірою залежить те, що одна й та сама дійова особа в певній п'єсі, яку рані-ше в театрах інтерпретували як негативну, тепер по-новому «прочитана» як позитивна.

Глибоке смислове навантаження в мовленні мають паузи. Це здається парадоксом: людина мовчить, а інфор-мація слухачам поступає. Невипадково Цицерон заува-жив: «Наисильніший крик -- у мовчанні». Ця ж думка передана і в таких поетичних рядках Василя Симоненка:

Не жартуй наді мною, будь ласка,

І говорячи, не мовчи.

Нащо правді словесна маска?

Ти мовчанням мені кричи.

Згадаймо ще знамениту німу сцену в «Ревізорі» Ми-коли Гоголя. Напружені, повні внутрішньої динаміки діа-логи п'єси раптом змінюються загальною паузою, і вона краще від усяких слів виносить присуд дійовим особам.

Що стосується паракінесики, то варто назвати та-кий факт: антропологи виявили, що людське тіло мо-же приймати до тисячі найрізноманітніших стійких поз, значна частина яких має чітко виражене комуні-кативне призначення. Міміка і жести підсилюють інформацію, а іноді створюють певний підтекст, навіть антонімічно переосмислюють сказані слова, таким чи-ном ілюструючи відому сентенцію, що мова дана для того, щоб приховувати думки. Не треба упускати з ува-ги й те, що у спонтанному мовленні, коли важко підшу-кати потрібне слово, його заміняють жестом. Якщо, наприклад, запитати, що таке кручені сходи або брижі, будь-яка людина, навіть дуже обдарована в мовному плані, мимовільно починає рукою зображати спіраль або кистю руки в горизонтальному положенні похиту-вати пальцями [Рус. разг. речь 1973: 465].

Мовознавці зрозуміли важливість міміки і жестів у спілкуванні, особливо якщо врахувати, що вони мають і національну специфіку; це засвідчує створення останнім часом словників жестів і міміки (див., на-приклад: Акишина А. А., Кано X., Акишина Т. Е. Жес-ты и мимика в русской речи. Лингвострановедческий словарь. -- М., 1991). Майбутній учитель (не тільки словесник) повинен бути обізнаний з невербальними знаковими системами, щоб ефективно й цілеспрямова-но використовувати в своїй педагогічній роботі другий канал інформації, активно впливати на вихованців.

Отже, мова як своєрідна семіотична система є полі-функціональною, багаторівневою і глобальною за зна-ченням. Це вторинна природна багатовимірна дина-мічна система, яку супроводжують невербальні систе-ми знаків.

Використана література

1. Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. -- Минск, 1983. -- С. 122--140.

2. Общее языкознание: Формы существования, функции, история язы-ка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. -- М., 1970. -- С. 96--196.

3. Білецький А. О. Про мову і мовознавство. -- К., 1996. -- С. 162--165, 176--187,193--195.

4. Ветров А. А. Семиотика и ее основные проблемы. -- М., 1968.

5. Волков А. Г. Язык как система знаков. -- М., 1966.

6. Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. -- М., 1982.

7. Маслов Ю. С. Знаковая теория языка// Вопр. общ. языкознания. -- Л., 1967.

8. Кочерган М. П. Мова як знакова система// Укр. мова і літ. в школі. -- 1973. -- № 4.

9. Панов Е. Н. Знаки, символы, языки. -- М., 1978.

10. Проблема знака и значения. -- М., 1969.

11. Солнцев В. М. Языковой знак и его свойства// Вопр. языкознания. -- 1977. -- № 2.

12. Соломоник А. Семиотика и лингвистика. -- М., 1995.

13. Степанов Ю. С. Семиотика.


рефератЗнакова природа мови скачать реферат "Знакова природа мови" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов