Модифікації фонем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Фонетичні модифікації та їх різновиди

Розділ 2. Модифікаційні зміни у системах вокалізму та консонантизму

2.1 Позиційні модифікації фонем

2.2 Комбінаторні видозміни голосних і приголосних фонем

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Наукове вивчення явища модифікації фонем у потоці української мови є досить давнім та суперечним. Воно представлене у працях та дослідженнях Н.І. Тоцької, О.Ю. Карпенка, В.В. Левицького. Це явище також засвідчене у низці лексикографічних довідок. Однак до цього часу спірними залишаються питання про природу модифікаційних змін, дефініції цього явища та класифікації модифікаційними процесами між приголосними та голосними, між приголосними та приголосними звуками.

У зв'язку з подальшим викладом матеріалу, доречно зупинитися на прикладах та аналізах явищ модифікації. Це буде аналіз як консонантної, так і вокалістичної систем мовлення.

З фонологічного погляду, залежно від того, що є кінцевим результатом зміни звуків, необхідно розрізняти дві різні категорії змін: модифікації фонем і чергування. Тому, у даному дослідженні проведено аналіз явищ модифікацій фонем.

Актуальність теми вмотивована потребою комплексного дослідження закономірностей взаємодії звуків у потоці мовлення, а також позиційних та комбінаторних видозмін.

Об'єкт дослідження - голосні та приголосні фонеми української мови.

Предметом дослідження є особливості звукових реалізацій фонем, зумовлених комбінаторними та позиційними модифікаціями.

Мета роботи - проаналізувати умови функціонування голосних і приголосних фонем при їх позиційних і комбінаторних модифікаціях.

Виходячи з цього, у курсовій роботі поставлені такі основні завдання:

1. Уточнити поняття «модифікації фонем».

2. Виявити явища модифікації фонем в українській мові.

3. Описати фонетичні зміни голосних і приголосних фонем у різних позиціях.

4. З'ясувати залежність якості голосних від їх позицій.

5. Проаналізувати особливості реалізації голосних і приголосних фонем у звукосполученні «ПГ», «ПП», «ГП».

Розділ 1. Фонетичні модифікації у мовленнєвому потоці української мови та їх різновиди

фонема український мова

Мовні звуки, як реалізації відповідних фонем, дуже рідко вживаються ізольовано. Звичайно вони слідують один за одним у мовному потоці. Поєднуючись між собою, фонеми потрапляють у неоднакові фонетичні позиції, внаслідок чого відбувається більше чи менше пристосування одних алофонів до інших, а також зміни внаслідок інших причин, і тому якість їх може більше або менше змінюватися [9; 107]

З фонологічного погляду, залежно від того, що є кінцевим результатом зміни звуків, необхідно розрізняти дві різні категорії змін: модифікації фонем і чергування.

Існують комбінаторні та позиційні зміни, які виникають у наслідок модифікацій:

1. Комбінаторні зумовлені взаємодією голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Вони можуть відбуватися в одному слові і на межі двох різних слів, коли кінцева артикуляція попереднього звука накладається на початкову наступного. Таке явище називається коартикуляцією [9; 133]

2. Позиційні зміни залежать від наголосу (степ - степи), від положення звуків на початку чи в кінці слова або складу, від характеру складу (закритий/ відкритий) [9; 135]

Розрізняють такі типи комбінаторних змін: акомодація, асиміляція, дисиміляцію.

Акомодація (лат. accomodatio - пристосування) - це процес взаємодії звуків різних категорій (голосних і приголосних). За напрямом акомодація буває прогресивна (>) і регресивна (<) [3; 5]

Явище акомодації досліджували мовознавці І.О. Бодуен - де - Куртене, В.О. Богородицький, а в галузі історії фонетики східно-слов'янських мов - Леонід Булаховський.

Визначають такі основні прояви акомодації голосних:

1. Задньоязикові приголосні відтягують початок або кінець артикуляції голосних переднього ряду назад (ґедзь, кігті)

2. У позиції між губними приголосні не лабіалізовані голосні на початку артикуляції набувають незначного лабіального відтінку (мив, бивні)

3. Носові приголосні часто назалізують голосні на початковій фазі їх творення (ніс, море)

4. Тверді передньоязикові приголосні надають голосним переднього ряду більш задньої артикуляції, а голосним заднього - більш передньої (дав, червень) [6; 32 ]

У мовному потоці зміни приголосних зумовлюються різними чинниками: впливом сусідніх фонем - голосних і приголосних(комбінаторні зміни), позицією приголосного у слові або складі (позиційні зміни), різного роду обмеженнями з боку діючих у мовній системі тенденцій щодо групових сполучень приголосних та інші [2; 67]

Акомодація приголосних до сусідніх голосних виявляється не так яскраво, як акомодація голосних до приголосних. Найбільш характерні приклади акомодації приголосних:

1. Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п'], [б'],[ф'],[в'],[м'], передньоязикових шиплячих [ш],[ж],[ч], [дж] задньоязикових [г], [к], [х], глоткового [г]. Зазначені звуки, як відомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних фонем.

2. Лабіалізація приголосних перед наступними голосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад:[том], [зуб], [лґулґка].

3. Тверда вимова м'яких приголосних перед наступним голосним [е]: во[л?а], во[л?у] але во[ле]ю, гіс[т?], гос[та] але гос[те]й [16; 96]

Наукове визнання процесу асиміляції має давні традиції і представлена у працях В.І. Науменка, М.Ф. Наконечного, В.М. Брахнова, Л.І. Прокопової, Н.І. Тоцької, Ю. О. Карпенка, та інших мовознавців.

Асиміляція приголосних - дуже поширене явища в українській мові. Асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція.

М.Ф. Наконечний вважає, що асиміляція приголосних в українській мові має здебільшого регресивний характер [1; 4]

Л.І. Прокопова, досліджуючи явища асиміляції за участю голосу, використовує не лише слухові, а й інструментальні дані. Вона зазначає,що в сучасній українській літературній мові явищ прогресивної асиміляції за участю голосу не спостерігається. Що ж стосується поширеної в українській мові регресивної асиміляції за глухістю, то авторка констатує в поглядах на неї різних дослідників значну розбіжність [1; 5]

Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування. [16; 105]

Асиміляція приголосних - уподібнення одного звука іншому. У результаті асиміляції сусідні звуки становляться або абсолютно однаковими, або подібними частково, за якоюсь однією чи кількома ознак [18; 33]

На думку Н.І. Тоцької, в одних випадках (кожух, гриби) гармонійна асиміляція посилює редукцію, в інших (несемо, пишіть) виявляє зміни в напрямку, протилежному від явища редукції.(посилання). У результаті вокальної гармонії відбувається чергування алофонів тієї самої фонеми. Зміни відбуваються в артикуляційному аспекті за ознаками підняття, ряду й лабіалізації [12; 62]

Асиміляція голосних (гармонійна асиміляція).

Випадків суміжної асиміляції голосних в українській літературній мові звичайно не буває, оскільки всередині морфем немає їх збігу. Зате характерна особливість українського ненаголошеного вокалізму - гармонійна асиміляція (інакше - дистанційна асиміляція, або вокальна асиміляція, або гармонія голосних). Це особливий вид регресивної асиміляції голосних у суміжних складах, який полягає в тому, що попередній голосний більше або менше уподібнюється до наступного голосного [15;104]

Гармонійної асиміляції зазнають передусім ненаголошені голосні в позиції перед наступним наголошеним. В інших ненаголошених позиціях вона виявляється менш послідовно або не на всьому відрізку голосного, а тільки в кінцевому сегменті перед приголосним.

Дисиміляція - комбінаторний фонетичний процес - заміна одного із двох однакових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу творення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приголосними [3; 6]

Розрізняють також поняття:

· графічна дисиміляція - розподібнення, відтворене на письмі. Напр. в укр. мові: рушник, вести.

· дистантна дисиміляція - розподібнення звуків, розділених іншими.

· контактна дисиміляція - на противагу дистантній дисиміляції - розподібнення суміжних звуків.

· прогресивна дисиміляція - зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий > ближ-ший -> ближчий.

· регресивна дисиміляція - на противагу прогресивній - зміна першого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: сердешний < сердечний.

В українській мові явище малопоширене, воно наявне в таких випадках:

Ш Зміна звукосполученнчя кт на хт (къто > хто). У закарпатський говірках ворма кто шляхом метатези розвинулась у тко і далі в ко. Дана зміна відбувається в усному мовленні у словах іншомовного походження. Сюди також належить чъто > що.

Ш Зміна чън > шн (ручъник > рушник, мирочъник > мірошник). Більшість слів української мови такої зміни не зазнали (місячний, нічний тощо).

Ш При творенні вищого ступеня порівняння прикметників зміна шш (висший > вишший)і жш (нижший) на шч (вищий) та жч (нижчий).

Ш В інфінітивах тт, дт > ст (ведти > ветти > вести; ведти > вести) - це явище дуже давнє, виникло воно ще у спільнослов'янську епоху.

Ш Несуміжна (дистантна) дисиміляція (серебро > срібло, вельблюд > верблюд). Здебільшого - це зміна р / л.(булаховський 201 - 212)

· Інші комбінаторні фонетичні процеси.

§ Гаплологія - спрощення морфемного чи звукового складу слова внаслідок випадіння одного з двох сусідніх однакових чи подібних складів або окремих звуків (будьнь дьнь > будень, пьпьрьць > перець). Стягнення однакових голосних також часто відносять до цього явища (Іисус > Ісус, Ісаак > Ісак). Дехто виділяє стягнені форми прикметників гаплологією.

§ Діереза (спрощення) - втрата звука чи складу в слові для зручності вимови (див. наслідки занепаду зредукованих).(великий тлумачний словник)

§ Апокопа (гр. відсікання) - опускання одного чи кількох звуків у кінці слова внаслідок акцентно-фонетичних процесів, що призводять до скорочення слова (четверг - четвер, ходити > ходить). Дехто каже, що апокопа - це спосіб словоторення (спец < спеціаліст). словник

§ Синкопа - випадіння звука або групи звуків усередині слова. Найчастіше спостерігається при швидкому темпі мовлення (мона < можна). великий тлумачний словник

§ Епентеза - поява неетимологічного звука між двома іншими для полегшення переходу між артикуляціями різних звуків. (Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970--1980)

В українській літературній мові нормою є:

1. Епентетичний л у групах губний + л

2. Епентетичний е в кінцевих групах приголосних (земель, вітер; діал. - семестер, метер)

3. Епентетичні й та в (павук, диявол)

4. У говорах поширені епентетичний л після б, в, п перед а (з ?) (здоровля, ріплях), епентетичний н після м (мнясо, памнять), епентетичний й перед і, а (р'ябий), епентетичні й та в (фіялка, каравул).

§ Метатеза - заміна у слові менш зручних для вимови поєднань звуків зручнішими (взаємна перестановка звуків чи складів). Напр., терзвий > тверезий, монисто > намисто, талірка > тарілка, суровий > суворий. (Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970 - 1980).

Позиційні зміни звуків відбуваються залежно від їхньої фонетичної позиції у слові.

До позиційних змін належать: редукція, позиційне чергування, протеза.

Позиційні модифікації приголосних та голосних фонем.

Редукція голосних

Голосні у наголошеній і ненаголошеній позиції вимовляються по - різному. Усі голосні в ненаголошеній позиції у зв'язку з ослабленням артикуляційної напруженості й скороченням тривалості, зазнають якісних і кількісних змін [17; 102]

Редукція (лат.reductio - скорочення) - це видозміна звуків, що є наслідком меншої напруженості і тривалості артикуляції. На вимові голосних, особливо ненаголошених, позначається тверде чи м'яке консонантне оточення. [3; 8]

Редукція (від лат. - скорочую) - значне ослаблення або втрата ненаголошених звуків при їх вимовлянні. Редукція - один з видів звукових змін, який полягає в ослабленні артикуляції звуків. (академічний словник укр. мови).

Мовознавці розрізняють два типи редукції звуків: кількісна і якісна.

Під кількісною редукцією розуміють зменшення тривалості голосних при збереженні характерного тембру.

Якісна редукція виявляється в тому, що ненаголошені голосні втрачають напруженість і утворюються при нейтральному або більш чи менш близькому до нейтрального положення мовних органів, що змінює якісні характеристики голосних [14; 100]

На слух зміни ненаголошених [а, у, і] непомітні. Це перший ступінь редукції голосних. Другий ступінь стосується [е, и, о], які в ненаголошеній позиції вимовляється як [и^е], [и^е], [о^у]. Третій ступінь (або повна редукція) наступає тоді, коли при швидкому темпі мовлення голосні практично випадають (водовоз, водогін). Для української вимови характерна редукція І і ІІ ступенів, причому І проявляється слабо [17; 104]

Кількісна та якісна редукції виявляються одночасно. Крім того, якісна є безпосереднім наслідком для кількісної. При цьому передні голосні просуваються вниз, низькі - вгору [4; 158]

Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. При дуже сильній редукції ненаголошені голосні можуть зовсім зникати: рос.жав (о) ронки, провол(о)ка, с (ей)час. Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. При дуже сильній редукції ненаголошені голосні можуть зовсім зникати: рос. жав(о)ронки, провол(о)ка, сутол(о)ка, с(ей)час, всё-т(а)ки, (И)ван (И)ван(ов)ич; англ. І am busy [aim'bizi], it is [its], inconsiderable [,mkan'sid(s)r3bl] "незначний". В англійській мові кінцеві зредуковані голосні зовсім зникли: face [feis] "обличчя", game [geim] "гра", name [neim] "ім'я". Подібне трапилося і в давньоруській мові, де зредуковані голосні [ъ] і [ь] у слабкій позиції (не тільки в кінці слова) зникли: видъ - вид, шьвьць - швець, съна - сна. Відбулася також редукція голосного [и] в другій особі однини дієслів: пишеши » пишеш [5; 137]

Позиційне чергування - це чергування, що залежить від фонетичних умов, зміни позиції звука у слові: наголошеного і ненаголошеного, глухих і дзвінких звуків та асимілятивних змін [3; 10]

До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни сонорних приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігається така залежність: на початку складу перед голосним виступають звуки [в], [й]. У кінці складу після голосного або на початку складу перед дальшим приголосним - нескладові голосні [у?], [і?] як позиційні алофони фонем [гаіЎ], [гул'а і?], [ста у?], [написау?].

Від того,що звуки [в], [й], [у?], [і?], їх алофони, які в певних позиціях якісно не розрізняються і використовуються нерідко в українській мові як засіб уникнення збігу приголосних або голосних, як ритміко - інтонаційний засіб. Особливо це помітно у віршованій мові. Наприклад, слова можуть уживатися в інших фонетичних варіантах: взяла - узяла, учися - вчися, вивчився - виучився; прийменник в (школу) - у (школу), в (науку) - у (науку); сполучник і (вивчився) - й (вивчився). Але поет вибирає ті варіанти, які « вписуються», в ритмомелодійну структуру вірша і не порушують норм звукової системи української мови [2; 25]

У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, тобто вони імплозивні, наприклад: дім, сім, сон, чин, день [6; 97]

Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.

Розділ 2. Модифікаційні зміни у системах вокалізму та консонантизму

2.1 Позиційні модифікації фонем

Позиційні зміни звуків виникають під впливом загальних умов вимови. Особливо важливим фактором видозмін цього типу є наголос. Артикуляція звуків залежить також від їх положення на початку чи в кінці слова і речення, від характеру складу тощо.

Позиційні модифікації голосних

Усі голосні фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв'язку з ослабленням загальної артикуляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін. Ці зміни невеликі в повному стилі й можуть заходити далеко в розмовному.

Ненаголошені голосні, крім усього, приблизно втричі коротші за наголошені.

Всі ненаголошені голосні порівняно з наголошеними прагнуть зайняти центральне (тобто нейтральне) положення. При цьому задні голосні більше чи менше просуваються наперед, передні - назад, високі - вниз, низькі - вгору [16; 113]

Але, не зважаючи на цілком закономірні деякі і якісні, і кількісні зміни, головна особливість українського вокалізму полягає в тому, що ненаголошені голосні різко не відрізняються своєю вимовою від наголошених. Усі складові української мови в усіх позиціях зберігають повнозвучну вимову, а також (за нечисленними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах. Різке скорочення, ослаблення, напівглуха вимова голосного - рідке й нетипове для української мови явище [17; 100]

Редукція голосних

Ненаголошеність безпосередньо пов'язана з редукцією звуків.

Для сучасної української мови якісна редукція не характерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберігають свої якісні характеристики, тільки [о] перед [у] стає більш губним [зо^узул'а], [ко^ужух], а [е] і [и] в ненаголошеній позиції звучать однаково [е^и] [9; 112]

На матеріалі слів, дібраних із словника, за редакцією українського мовознавця, Погрібного М. І., виявлено явища якісної редукції у таких словах: абетковий [абе^иткоґвиіЎ], абеткувати [абе^иткуваґти], абонемент [абоне^имеґнт], [с^оург^оуґч], абревіатура [абре^ив?іатуґра], абрис [аґбри^ес], абсентеїзм [абсе^инте^иїґзм], абсолютизувати [абсолути^езуваґти], абхазець [абхаґзе^иц'], аварець [аваґре^иц'], агломерат [агломе^ираґт], агностик [агноґсти^ек], агрегат [агре^игаґт], адаптер [адаґпте^ир], адреналін [адре^инал'іґн], адрес [аґдре^ис], адресат [адре^исаґт], аерарій [ае^ираґрііЎ], аерон [ае^ироґн], азимут [аґзи^емут], ацетон [аце^итоґн], апендикс [апеґнди^екс], апокриф [апоґкри^еф], арештант [аре^и штаґнт], арсенал [арсе^инаґл], атестація [ате^истаґц'іjа], ацетат [аце^итаґт].

Під кількісною редукцією розуміють зменшення тривалості голосних фонем при збереженні характерного тембру.

Порівняємо звучання голосного [у] в словах дуб - дубок - дубовик. У другому слові цей звук слабший і коротший, а в третьому - ще слабший і коротший, проте його тембр, зумовлений формою резонатора при високому піднесенні задньої частини язика і витягненими вперед заокругленими губами, залишається незмінним.

Наслідки експериментального дослідження тривалості голосних переконало, що у всі позиціях (крім позиції абсолютного кінця слова) ненаголошені голосні в 2 - 3 рази коротші за наголошені, о є яскравим свідченням наявності в українській мові кількісної редукції голосних [16; 102]

Позиційні модифікації приголосних

До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції в слові і складі, належать зміни приголосних [в] на [у?], [й] на [і?].

Такі зміни спостерігаємо у кінці складу після голосного або на початку складу перед дальшим приголосним, наприклад: бавлення [ба?у?ле^ин':а], бавовництво [баво?у?ни^ецтво], бабський [бабс'ки?і?], буковинський [буковин?'с'киі?], верблюжий [ве^ирбл'у?жиі?], згрубілий [згруб'і?лиі?], здіймати [зд'іі?маґти], здійснений [зд'і?і?сне^иниі?], ймення [і?меґн':а], гуляй [гул'а?і?], став [стау?], ставте [стаґу?те], взувся [у?зува?у?с?а], взувайся [у?зува?і?с'а ], йти [і?ти], картковий [карткови?і?], каталітичний [катал'іти?чни і?], введення [у?ве?де^ин':а], ввійти [у?віі?ти?].

У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, наприклад: дім, сім, сон, чин, день, пень і под [19; 30]

Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем [17; 107]

2.2 Комбінаторні видозміни голосних і приголосних фонем

До комбінаторних змін звуків належать акомодація голосних та приголосних фонем, асиміляція, дисиміляція.

Акомодація (від лат. accomodatio «пристосування») - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків [3; 5]

Акомодація виникає тоді, коли кінцевий момент вимови попереднього звука збігається з початковим моментом вимови наступного, наприклад у слові «рядити» звук «а» (я) пристосувався до попереднього м'якого звука «р'», а в слові «радіти» звук «и» (і) - до м'якого звука «д'».

Артикуляція кожного голосного в позиції між приголосними має постійну закономірність, яка виявляється в тому, що початкова й кінцева фази його залежать від артикуляції попереднього або наступного приголосного [17; 102]

Явища акомодації приголосних виявлено у таких словах:

верхній [ве?рхн?ії] - регресивна акомодація голосний звук « і» впливає на приголосний «н» і пом'якшує його «н?»;

вертіти [ве^ирт'і?ти] - регресивна акомодація голосний звук « і» впливає на приголосний «т» і пом'якшує його «т?»;

верткість [ве?ртк'іс'т'] - регресивна акомодація голосний звук «і» впливає на приголосний «к» і напівпом'якшує його «к?»;

вертун [ве^ирту?н] - регресивна акомодація голосний звук «у» впливає на приголосний «т» і лабіалізує його;

вечір [ве?ч?ір] - регресивна акомодація голосний звук «і» впливає на приголосний «ч» і напівпом'якшує його «ч?»;

виблискувати [вибли?скувати] - регресивна акомодація голосний звук «у» впливає на приголосний «к» і лабіалізує його; ром [ром] - регресивна акомодація, звук «о» впливає на звук «р» та лабіалізує його, [сум] - регресивна акомодація, звук «у» впливає на звук «с» та лабіалізує його;

вухо [вуґхо] - регресивна акомодація, звук «у» впливає на звук «в» та лабіалізує його, звук «о» впливає на звук «х» та лабіалізує його.

Явища акомодації голосних виявлено у таких словах :

батько [ба?ґт?ко] - регресивна акомодація, приголосний звук «т?» впливає на голосний звук «а», роблячи його більш переднім, більш закритим і більш напруженим;

рученька [ру?че?н?ка] - регресивна акомодація, приголосний звук «н?» впливає на голосний звук «е», роблячи його більш переднім, більш закритим і більш напруженим;

[зо^узуґл?а] - прогресивна акомодація, приголосний звук «л?» впливає на голосний звук «а», роблячи його більш переднім, більш закритим і більш напруженим.

Орфоепічні словники фіксують явище акомодації, але не у всіх його проявах. Наприклад, регресивну акомодацію - лабіалізація приголосних під впливом голосного «у», словники не фіксують.

Прогресивна акомодація - це вплив попереднього звука на наступний, наприклад: [л? ?аґда], [т ?аґга].

Асиміляція - артикуляційне уподібнення звуків один одному в межах слова або словосполучення [3; 6]

Асиміляція окремих звуків мовлення - поширене явище в нашій рідній мові. В українській мові присутні явища асиміляції приголосних та гармонійна асиміляція(голосних).

Асиміляція приголосних - дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція. Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування.

Явище асиміляції приголосних виявлено у таких словах:

сніг [с?н?іг] - регресивна асиміляція за твердістю і м'якістю (наступний мякий звук «н?» пом'якшує попередній «с?»);

світ [с'в'іт] - регресивна асиміляція за твердістю і м'якістю (наступний мапівпом'якшений звук «в» пом'якшує попередній «с?»);

безпечно [бе^из^спеґчно] - часткова регресивна асиміляція за глухістю і дзвінкістю (оглушення дзвінкого приголосного «з» перед наступним глухим «п»);

молотьба [молод'бґа] - регресивна асиміляція за дзвінкістю та глухістю (оздвінчення глухого приголосного «т» перед наступним дзвінким «б»);

вокзал [воґза?л] - регресивна асиміляція за дзвінкістю та глухістю (оздвінчення глухого приголосного «к» перед наступним дзвінким «з»);

зкинути [ски?нути] - часткова регресивна асиміляція за глухістю і дзвінкістю (оглушення дзвінкого приголосного «з» перед наступним «к», засвідчується орфографією);

якби [jаґби?] - регресивна асиміляція за дзвінкістю та глухістю (оздвінчення глухого приголосного «к» перед наступним дзвінким «б»);

копитце [копи?ц:е] - повна регресивна асиміляція за способом і місцем творення (повне уподібнення звука «т» до звука «ц»);

милується [милу?jец?:а] - регресивна асиміляція за способом і місцем творення;

коротший [коро?чиі?] - регресивна асиміляція за способом і місцем творення (перехід в африкату приголосного «т» під впливом шиплячого «ш»);

Українською орфографією передаються тільки поодинокі наслідки асиміляції за місцем і способом творення : пишеться «щ» (фон. [шч ] на місці [сч]) щастя, ліщина, дощ, дощаний), а також «щ» (фон. [шч ] і «чч» на місці [с?ч ], [ц?ч?] у словах типу Одещина, Вінниччина, Козаччина, Харківщина [15; 36]

В українській мові дзвінкий приголосний «г» оглушується перед глухими приголосними «к», «т» у таких словах: кігті [к?і?хт?і], легко [ле?хко], [во?хко], [д?о?хт?у] та у похідних утвореннях від цих слів [15; 35]

При аналізі звукових змін у мовному потоці беруться до уваги не тільки окремі граматичні слова, а також і так звані «фонетичні слова», до складу яких входить самостійне слово разом із службовим і групи слів, що складаються з двох повнозначних слів, які становлять у вимові нерозривну єдність.

Особливість фонетичного слова полягає в тому, що обидві його частини внаслідок внутрішньої підпорядкованості одному наголосу зливаються в єдине ціле, наприклад: без тебе, як же, сказав би.

Асиміляція на відстані - це рідкісне явище. Прикладом такої асиміляції є поява в українській мові в слові залізо першого звука [з] із [ж] (давнє железо) - повна асиміляція за акустичним сприйманням: попередній шиплячий уподібнюється свистячому останнього складу, регресивна асиміляція; зміна шиплячої африкати ч на шиплячий щілинний ш у слові шипшина (із шипчина) - часткова прогресивна асиміляція за способом творення [19; 34]

Гармонійна асиміляція - властивість усіх голосних, проте в суцільному мовному потоці на слух сприймаються тільки зміни, що загрожують змішуванню фонем, як - от: е - и, и - е, о - у [16; 105]

Явище гармонійної асиміляції наявне в багатьох українських словах, зокрема: абераційний [абе^иці?і?ниі?] (у цьому слові наявні також позиційні модифікації приголосного й - і?), абориген [аборе^иге?н], абрикос [абре^ико?с], авеню [ави^ен'у?], авіамоделізм [авіамоди^ел'іґзм], авіамоделіст [авіамоди^ел'іґст], автентичний [ауЎти^еентиґчниі?], автоматика[ау?томаґти^ека], автореферат [ау?торе^ифе^ираґт], авторитарність [ау?торе^итаґрн'іс'т'], агентура [аги^ентуґра], адигеєць [аде^игеґjи^іц'], академізм [акади^еміґзм], акведук [акви^едуґк], альдегід [ал'ди^егіґд], альтернатива [ал'те^ирнатиґва], Америка [аме?ри^ека], аметист [ами^етиґст], амортизатор [аморти^езаґтор], ангел [аґнге^ил], андезит [анди^езиґт], анемічний [ани^еміґчниіЎ], антилопа [анти^елоґпа], ацетилен [аце^и те^илеґн], тобі[то^убіґ],, собі [со^убіґ], чому [чо^уму?], [зо^узуґл?а].

Менш поширена в українській мові прогресивна асиміляція приголосних. Сюди належить:

1. Виникнення призвука [ц?] у приголосному [т?] під впливом попереднього свистячого [с?] : [с?] : [ра?д?іс?т?^ц], [в?іс?т?^ц].

2. Перетворення дорсальної артикуляції зімкнених передньоязикових приголосних [т], [д] в апікальну під впливом попередніх щілинних двофокусних - [шт], [жд], наприклад, у словах: штурм, ждати, штука [17; 107]

Дисиміляція приголосних - це таке фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приголосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким. У сучасній українській літературній мові дисиміляція зустрічається значно рідше, ніж асиміляція.

Явище дисиміляції спостерігається у таких словах:

плести (від спільнослов'янського слова плетти) - зміна попереднього проривного [т] чи [д] у сполученні двох проривних на щілинний свистячий [с] у дієслівній основі (спільнослов'янські звукосполучення [тт], [дт] - [ст]);

мести (від спільнослов'янського слова метти) - зміна попереднього проривного [т] чи [д] у сполученні двох проривних на щілинний свистячий [с] у дієслівній основі (спільнослов'янські звукосполучення [тт], [дт] - [ст]);

красти (від спільнослов'янського слова крадти) - зміна попереднього проривного [т] чи [д] у сполученні двох проривних на щілинний свистячий [с] у дієслівній основі (спільнослов'янські звукосполучення [тт], [дт] - [ст]);

хто (із давнього кьто - кто - хто) - зміна проривного [к] у групі двох проривних приголосних на щілинний [х], дисиміляція за способом творення;

рушник (із ручник) - зміна шиплячої африкати [ч] перед носовим [н] на щілинний звук [ш] - у шиплячого зникає проривний, зімкнений елемент, залишається він у зімкнено - проривного [н]. У більшості слів із звукосполученням [чн] це явище відсутнє : річний, бічний, молочний, річниця [19; 35]

Творення форм вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників, основа чи корінь яких закінчується звуками [с], [з], за допомогою суфікса - ш- супроводжується поєднанням явищ асиміляції та дисиміляції : високий - вис + ш[е] - ви[шш]ий (внаслідок регресивної асиміляції за акустичним сприйманням під впливом шиплячого щілинного [ш] попередній свистячий щілинний [с] змінюється на відповідний йому шиплячий [ш]) - ви [шш] ий (у групі двох щілинних шиплячих внаслідок дисиміляції один із них, наступний, змінюється на шиплячу африкату [ч] - ви[шч]ий). Аналогічно: вузько - вузь + ш[е] - ву [жш]е - ву [жч] е.

Наслідки усіх розглянутих явищ позначаються на письмі [15; 37]

Комбінаторні алофони фонем, особливо, між палаталізованими приголосними, помітно відрізняються від основних алофонів своїми артикуляційно - акустичними характеристиками, внаслідок чого можуть певною мірою порушуватися ї співвідношення щодо ряду й підняття. Разом із тим ці характеристики цілком достатні й виразні для того, щоб забезпечити ідентифікацію наголошеної фонеми у будь - якому консонантному оточенні

Висновки

У ході проведеного дослідження були виконані поставлені завдання та поставлена мета. На прикладі слів виявлено явище модифікації та різні типи його функціонування. Зокрема, явища комбінаторних (акомодація, асиміляція, дисиміляція фонем) та позиційних (редукція голосних, зміни приголосних фонем) модифікацій.

Як бачимо, явище модифікації фонем - дуже поширене фонетичне явище в українській мові. Докладний аналіз цього явища дає змогу глибше пізнати норми вимови приголосних та голосних фонем, їх звукосполучень та зрозуміти природу консонантних взаємовпливів.

фонем український мова модифікація

Список використаної літератури

1. Брахнов В.М. Явище асиміляції в консонантизмі української мови. - К.: Наукова думка, 1970., - 103 с

2. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикологія. Словотвір. - К., 1986. - 198с.

3. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К., 1985, с.4 -17

4. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. - К., 1972. - 396 с.

5. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. - Одеса, 1991. - 280 с.

6. Карпенко Ю.О. Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови: Учб. Посібник. - Одеса, 1996. - 144 с.

7. Фонологічна історія українського вокалізму (на загальнослов'янському тлі) [Текст]: (ХП Міжнародний з'їзд славістів. Доповіді укр. делегації) / Карпенко Ю.О. // Мовознавство. - 1998. - N2 - 3. - С.78 - 91.

8. Коструба П.П. Фонетика сучасної української літературної мови. - Львів. - 1963. - Ч. І. - 100 с.

9. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005, стор. 106 - 110

10. Орфоепічний словник / Укладач Погрібний М.І. - К., 1983, - 629 с.

11. Перебийніс В.С. Кількісні та якісні характеристики системи голосних фонем у сучасній українській літературній мові. - К., 1970. - 483 с.

12. Савченко І.С. Явище консонантної асиміляції в українській мові [Текст]: навч.-метод. посіб. / Ірина Савченко; Черкас. нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. - Черкаси: ЧНУ, 2012. - 102 с.

13. Словник української мови, тт. 1 - 11, Київ: «Наукова думка», 1970 - 1980.

14. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / За ред.. І.К. Білодіда. - К., 1969. - 434 с.

15. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. М. Я. Плющ. - К., 1994.

16. Тоцька Н.І. Голосні фонеми української літературної мови. - К., 1973. - 321 с.

17. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова : Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. - К., 1981. - 183с.

18. Українська мова. Енциклопедія / Ред. кол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко (співголови), М.П. Зяблюк та ін. - К.: Укр. енциклопедія імені М.П. Бажана, 2004. - 824 с.

19. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навчальний посібник. - К.: Література, 2000. - 688 с.

Размещено на Allbest.ru