Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ХАРКІВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

"НАРОДНА УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ"

Портрет перекладача Миколи Лукаша

Виконала: студентка гр. РП-51

Кащавцева Х.О.

Перевірив: доцент

Кальниченко О.А.

Харків 2014

А в цьому ж колі, в цьому колі ясночолім

засіло товариство зоряним кошем

Бокаччо, Гете мовлять щось Миколі,

Сервантес із Флобером усміхаються

Миколі, Бернс, Лорка, Безруч - гомонять Миколі,

Чоломкаються з Лукашем!.

В. Коломієць

Питання перекладів надзвичайно важливе. Свого часу Лев Толстой зауважив, що переклад - це тільки виворіт килима, тому загалом вважається, що вивчати художній твір як явище мистецтва слова за перекладом не можна, оскільки він невіддільний від мови. Проте всі добре усвідомлюють, що навряд чи знайдеться багато читачів, які в змозі опанувати таку кількість іноземних мов, яка забезпечили б можливість читати всі твори в оригіналі. Адже до освітніх програм увійшли літературні шедеври, створені визначними Майстрами художнього слова: англійцями і німцями, французами і росіянами, іспанцями та японцями, американцями і китайцями, італійцями та греками.

На допомогу читачам приходять перекладачі. Українська перекладацька школа представлена яскравим сузір'ям авторів від класиків до сучасності. Це І. Франко, А. Кримський, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, М. Рильський, М. Зеров, Б. Тен, М. Бажан, Л. Певомайський, Г. Кочур, В. Мисик, А. Перепадя, М. Москаленко, Є. Попович та ін.

У цьому сузір'ї перекладачів ім'я Миколи Лукаша - серед зірок першої величини. "В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашу належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова - перекладач, художній переклад, - і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так ніби у його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону - рідкісне явище не лише в українській, а і в будь-якій літературі", - так висловився про Лукаша його найближчий побратим по перу Григорій Кочур. Людина, яка знала 24 мови, перекладала із 18 з них; митець, який дав українське життя багатьом геніям, численним талантам світового письменства; творець, чиїми очима та душею ми нині маємо змогу читати твори світової класики від Боккаччо до Аполлінера - таким був і залишається для нас Микола Олексійович Лукаш.

Митцеві судилося нелегке життя, але, мабуть, це завжди так: генію доля, щось даючи, обов'язково щось забирає. Народився Лукаш 19 грудня 1919 р. на свято Миколи Чудотворця на Сумщині, у містечку Кролевець. Сім'я, у якій було четверо дітей, жила доволі бідно, переважно за рахунок саду та городу. Сад у Лукашів був справді дуже гарний. І саме в цьому саду найчастіше заставали малого Миколу, який, лежачи на траві, читав книжки. Так змалку і на все життя книжка стала повсякденною органічною потребою Лукаша.

У дев'ятому класі М. Лукаш взяв участь у випуску шкільної "Літературної газети" (1935) як її оформлювач, а ще через рік створив разом із В. Сухомлином, М. Сереженком Д. Овчаренком та М. Городиським літературне об'єднання "ЛІАСМО" - "Літературну асоціацію молодих" (Кролевець, 1936-1937). Лукаш заохочує товаришів до перекладацтва, переважно як художник-оформлювач бере участь у створенні рукописного журналу "LІASMO" (випущено 6 номерів по 12 стор. кожний, формату шкільного зошита; втрачений у роки війни). Сам він неохоче подає до "друку" свої поезії, але майстерність у редагуванні віршованих творів своїх товаришів виявляє неабияку. Зокрема, пам'ять одного з них зберегла такі рядки з К.Д. Бальмонта в Миколиному перекладі:

Бачив ти кинжали давнього Толеда? Кращих не побачиш, і шукать не варт.

На узорнім лезі напис "Sіn mіedo".

Будь завжди спокійний, владний їхній гарт.

Після школи Микола він вступив на історичний факультет Київського державного університету. На цей час Лукаш вже добре володів німецькою, англійською та французькою мовами. Єврейську вивчив самотужки, у дитинстві читаючи на старому кладовищі написи на надгробках та спілкуючись із місцевими євреями, у яких брав книжки для читання. Трохи знав ромську мову, вивчивши її в циганському таборі, з яким мандрував під час канікул.

В університеті діяло літоб'єднання, готувався альманах з творів юних авторів. Наші намагання побачити ім'я Лукаша-студента в матеріалах багатотиражки КДУ також закінчилися нічим. Микола був у близьких стосунках саме зі студентами-філологами, але публікуватися явно не поспішав. Між тим ще старшокласником він почав потроху перекладати "Фауста" Гете, продовжував це й у студентські роки, про що свідчив на схилі літ: "Перед війною я зробив був повний переклад першої частини гетевого архітвору, але все те пропало під воєнну завірюху і робилось по війні вже геть наново" [7]. Про обставини тієї "пропажі" Лукаш ніколи не розводився.

Ним оволодівали задуми масштабні, юнак готувався до праці в царині рідної культури ґрунтовно. Двадцятирічним він зафіксував інтерес до постаті Сервантесового "Дон Кіхота":

Хто більше, хто менше - ми всі Дон-Кіхоти, Самі собі створим своїх Дульсіней.

Хоч це нас вганяє в сердечні сухоти, Зате піднімає над рівнем свиней.

Війна, проте, владно внесла корективи. Через поганий зір і пошкоджену ногу Лукаш призову не підлягав, отже, працював на захід від Києва на оборонних спорудах. Коли студентів відпустили до університету, його було вже евакуйовано до Харкова. Залишився без продуктових карток, приречений на голод. Пішки дістався до Кролевця.

У прифронтовому місті потрапив під ворожий авіаналіт і надовго зліг з тяжко пошматованою осколками ногою. Потім майже два роки ходив з милицями. Що міг робити цей інвалід у свої 22 роки? Мав один рік учительського стажу (брав академвідпустку в університеті і працював у сільській школі на Київщині), але вчителі окупантам не були потрібні. А перекладачів вони вишукували самі. І став Микола Лукаш працювати перекладачем у кролевецькій сільгоспкомендатурі за рекомендацією і під орудою його ж-таки шкільних учителів.

І тільки після війни Микола нарешті обирає спеціальність, до якої в нього змалку лежала душа - він вступає до Харківського педагогічного інституту іноземних мов.

Від природи Лукаш був людиною оптимістичною, з гумором, із надзвичайно розвинутим почуттям власної гідності та справедливості. Саме тому в застійні часи він і відмовився співпрацювати з НКВС, що мало гіркі наслідки - йому довгий час відмовляли в будь-якій роботі. Довгий час довелося жити приниженим, у холоді та голоді, але духовно гордим і вільним.

1953 рік став роком перекладацького дебюту Миколи Лукаша. У його перекладі вийшов друком роман А. Стіля "Перший удар”. У 1955 році - "Фауст" Й.В. Гете, а згодом побачила світ низка шедеврів світової літератури у його перекладах: "Пані Боварі” Г. Флобера, "Овеча криниця" та "Собака на сіні” Лопе де Вега, "Декамерон" Дж. Бокаччо, поезії Ф. Гарсіа-Лорки, Ф. Шіллера, Г. Гайне, Р. Бернса, Г. Аполлінера. А в 1956 році М. Лукаша за рекомендацією М. Рильського прийняли до Спілки письменників України.

Нині до освітніх програм із зарубіжної літератури включено велику кількість творів світової класики. Це твори Дж. Бокаччо, Сервантеса, Лопе де Вега, В. Шекспіра, Кальдерона, М. Басьо, Й.В. Гете, Ф. Шіллера, Р. Бернса, Г. Гайне, А. Міцкевича, П. Верлена, А. Рембо, Г. Аполлінера, Ф. Лорки, Ю. Тувіма тощо. Вже перелік цих славетних імен промовисто засвідчує визначне місце українського перекладача в сучасній літературній освіті.

Переклади Миколи Лукаша вирізняються з-поміж інших передовсім вільним органічним звучанням, у них немає будь-якої штучності, надуманості. "Праоснова його поетичного світу, - зазначає М. Москаленко, - це кілька століть української літератури, фольклору та напівфольклору, вся множина забутих, напівзабутих, та й, нарешті, добре відомих словесних жанрів - справа лише в тому, що й "добре відомі" поетичні явища він, як ніхто, вмів розглядати під несподіваним кутом зору, помічав те, що байдуже обминали інші, актуалізував і воскрешав те, що, здавалось, давно відійшло в минуле, неповторним словом вводив в універсальний поетичний контекст найглибшу сутність свого творчого буття - український трагізм, українську стихію і українську гармонію".

Вільне, віртуозне поводження зі словом - чи не найприкметніша риса творчого почерку Лукаша. Але в цій вольності відчувається логіка, а не свавілля, а ще - колосальна праця перекладача над кожним мовним зворотом. І як результат - маємо багату, соковиту мову перекладу, відзначену великим синонімічним розмаїттям.

Які ж традиції українського художнього слова виявилися найбільш актуальними й плідними для Лукашевого перекладацького доробку? Це і думи та пісні козацької доби, і козацькі літописні хроніки, і сміхова культура мандрівних спудеїв, їхні діалоги, пісні, анекдоти, це і різдвяні вірші та колядки. Це, звичайно ж, гуманістичні та шляхетні перекладацькі традиції І. Франка, М. Зерова, П. Куліша, М. Рильського, М. Бажана, Б. Тена. Микола Лукаш творчо успадкував багатство перекладацького світу цих визначних митців, збагативши українську перекладацьку школу і власними знахідками, небувалою жанровою і тематичною різноманітністю, унікальним багатством і розмаїттям лексики, мовних стилів, інтонацій. Ось як писав про деякі істотні риси Лукашевої творчості Г. Кочур: "Лукаш - винятково різносторонній стиліст. Знання української мови на всіх етапах її розвитку, в усіх її тонкощах і нюансах поєднуються в нього з великою сміливістю та ініціативністю і одночасно з тактом і почуттям міри. Він піднімає на поверхню, актуалізує та запроваджує до вжитку найглибиніші мовні шари, і архаїзми, і неологізми у нього однаково служать справі художньої виразності".

Миколу у 1973 році виключили зі Спілки письменників. Приводом для цього послужив лист Лукаша до ЦК КПУ про готовність відсидіти термін ув'язнення за письменника І. Дзюбу, позаяк у "нього слабке здоров'я, сім'я”. Саме за захист "інакодумця” сам Лукаш поплатився довготривалим поневірянням - 14 років його не друкували, позбавивши можливості заробляти на прожиття літературною працею. Але навіть у цей час він не полишає своєї улюбленої праці: перекладає П. Верлена, чеського поета У. Лисогорського та інших.

Порівняльний переклад знаменитої грайливої пісеньки І'M VERY YOUNG TO MARRY YET славетного шотландського ліричного поета Роберта Бернса [Robert Burns] у Миколи Лукаша та класика російського перекладу Самуїла Маршака:

Тільки у 1987-88 рр. Миколу Лукаша було відновлено у правах, прийнято знову до Спілки письменників України, присвоєно звання лауреата літературної премії ім. М. Рильського. Та, на жаль, здоров'я його вже було остаточно підірване, і 29 серпня 1988 року Миколи Олексійовича Лукаша не стало.

Людина продовжує жити по своїй смерті у своїх справах, у спогадах нащадків. У цьому сенсі Лукашеві судилося вічне життя. Він і нині відкриває сучасним читачам світ Прекрасного, світ Літератури, допомагаючи їм напитися із живильного джерела світової людської мудрості.

Основні дати життєвого і творчого шляху миколи лукаша

19 грудня 1919 Народився М. Лукаш в м. Кролевець, тепер Сумської обл. у сім'ї Олексія Яковича та Василини (Васси) Іванівни Лукашів.

1928 - 1937 Навчання в школі.

1936 - 1937 Участь у літературному об'єднанні "ЛІАСМО” (Літературна Асоціація Молодих”). (Кролевець).

1937 М. Лукаш вступає на історичний факультет Київського державного університету. У вільний від навчання час працює перекладачем в "Архіві стародавніх актів”.

1939 - 1940 М. Лукаш викладав німецьку мову, українську мову та літературу в середній школі с. Копачів Обухівського р-ну, Київської обл.

1941 Завершено роботу над перекладом першої частини "Фауста”.

1941 - 1943 Робота на спорудженні оборонної лінії довкола Києва. Поранений осколком авіабомби. Перебування у Кролевці на окупованій території.

листопад 1943 - листопад 1945 Мобілізація до армії і служба у батальйоні аеродромного обслуговування. (Харків).

1945 - 1947 Навчання у Харківському педагогічному інституті іноземних мов на факультеті французької філології.

червень 1947 - вересень 1948 Викладач Харківського педагогічного інституту іноземних мов.

вересень 1948 - вересень 1949 Перекладач при УкрНДІ лісового господарства. (Харків).

вересень 1949 вересень 1951 Викладач англійської і німецької мов у Харківському сільськогосподарському інституті.

листопад 1950 - вересень 1953 Викладач французької і німецької мов у Харківському державному університеті.

1953 Дебют М. Лукаша - перекладача (переклад українською мовою роману "Перший удар” А. Стіля).

1953 - 1955 Публікація перекладів з М. Горького, Єлина Пелина, В. Гюґо, А. Міцкевича, М. Сервантеса, П. Матеєва; поява критичних рецензій М. Лукаша.

1955 Вихід у світ "Фауста” Й. - В. Ґете та "Мадам Боварі” Ґ. Флобера в українському перекладіМ. Лукаша.

1956 М. Лукаша запрошено зробити співдоповідь на республіканській нараді перекладачів про стан перекладу із західноєвропейських літератур в Україні.

2 червня 1956 М. Лукаша прийняли до Спілки письменників УРСР.

1958 М. Лукаш переїздить з Харкова до Києва.

1959 Виходить "Вибране" Р. Бернса у перекладах М. Лукаша та В. Мисика.

1958 - 1960 М. Лукаш завідує відділом поезії журналу "Всесвіт”.

1962 Поява друком українських перекладів п'єс Лопе де Веги "Овеча криниця" та "Собака на сіні”, що їх виконанав М. Лукаш.

1964 Виходить "Декамерон" Дж. Боккаччо у перекладі М. Лукаша.

1967 Видання драми І. Мадача "Трагедія людини” та збірки "Лірика” Ф. Шиллера у Лукашевих перекладах.

1968 Вийшла збірка "Лірика” П. Верлена в українських перекладах М. Лукаша, М. Рильського, Г. Кочура.М. Лукаш - кандидат на здобуття Державної премії імені Тараса Шевченка.

1969 У перекладах М. Лукаша вийшла "Лірика” Гарсії Лорки, перевидання "Декамерона” Дж. Боккаччо, "Фауста” Ґете.

23 березня 1973 М. Лукаш звертається із листом на захист

І. Дзюби, засудженого за працю "Інтернаціоналізм чи русифікація? ”

12 червня 1973 М. Лукаша виключають зі Спілки письменників УРСР. Див.:

1984 Виходить збірка "Поезії” Г. Аполлінера у перекладах М. Лукаша.

1987 М. Лукаша поновлено у Спілці письменників УРСР.

29 серпня 1988 помер, похований на Байковому кладовищі.

перекладач лукаш художній переклад

Список літератури

1. Віктор Жадько. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. - К. 2007. - С.25,83,92,298.

2. Євген Попович. Це ім'я мене зачарувало - поліглот, та ще й блискучий перекладач // Всесвіт, 2009, № 3/4, с. 198-203

3. Євген Попович. Це ім'я мене зачарувало - поліглот, та ще й блискучий перекладач // Всесвіт, 2009, № 3/4, с. 198-203

4. Микитенко О. Зарубіжна література в українських перекладах: 1959-1963: [Бібліогр.] // Всесвіт. - 1963. - № 5. - С.151-159.

5. Новикова Марина. Микола Лукаш: міф та антиміф /"Дружба народов”, М., № 11. - 1989

6. Савчин В.Р. Новаторство Миколи Лукаша в історії українського художнього перекладу/Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - К., - 2006

7. Цимбалюк Тетяна Мова перекладу Миколи Лукаша: Фразеологія роману Мігеля де Сервантеса Сааведри "Дон Кіхот". - К.: Довіра, 1996. - 240с.

8. 13. Первомайський Л. "Фауст" Гете в перекладі М. Лукаша: Замітки на полях рукопису / Леонід Первомайський // Леонід Первомайський. Твори: У 7 т. - К., 1970. - Т.7: Творчий будень: Статті. Спогади. Замітки. - С.362-378.

9. Максим Стріха. Микола Лукаш відомий і невідомий. Про видавничі рецензії Лукаша http://storіnka-m. kіev.ua/artіcle. php? іd=1373

10. Олег Микитенко. Микола Лукаш і "Всесвіт": сторінки спогадів http://storіnka-m. kіev.ua/artіcle. php? іd=1373

Размещено на Allbest.ru