Редагування наукових видань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1 Специфіка наукових видань

1.2 Історія досліджень

1.3 Норми редагування

Висновки до розділу

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

РОЗДІЛ1. ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

1.1 Специфіка наукових видань

Наукове книжкове видання - це видання, яке містить результати теоретичних та / або експериментальних досліджень [12, c.32]. ДСТУ “Видання. Основні види. Терміни та визначення 3017-95” дає таке тлумачення наукового видання - “Видання результатів теоретичних і експериментальних досліджень...” [13, c.14].

Необхідно зауважити, що наукові дослідження є інтелектуальною технологією створення нової наукової інформації та знань, найважливішим засобом фіксування яких служать видання наукової літератури. Завдяки науковим виданням результати дослідницької праці включаються в науково-інформаційний потік і через соціальну систему наукових комунікацій стають надбанням вчених і фахівців. Без систематичного читання наукової літератури не може обійтися жоден справді творчий працівник, пов'язаний своєю працею з наукою [5, c.78].

Розповсюдження інформації, яка містить результати наукових досліджень, обумовлюється об'єктивними законами науково-технічного прогресу і відноситься до найважливіших умов забезпечення безперервності і наступності в розвитку наукового пізнання. Завдяки поширенню результатів наукових досліджень вирішується завдання оцінки наукової, творчої праці вчених і фахівців. Ця громадська сторона творчого життя має особливе значення для наукових працівників, оскільки вона впливає на їх визнання і стимулювання наукової творчості. У листах про науку академік П.Л. Капіца зауважує: «Наукова робота є творча робота, а сучасна наукова робота є до того ж і колективна творча робота. Всякий художник, щоб творити з ентузіазмом, повинен відчувати, що його роботу визнають і розуміють» [18, c.176].

У загальному розумінні предметом змісту наукового видання є наука в цілому як форма суспільної свідомості і як сфера людської діяльності з вивчення предметів і процесів природи, суспільства і мислення, їх властивостей, відносин і закономірностей. До наукових результатів, що становлять предмет змісту наукового видання, відносять наукові факти, встановлені шляхом теоретичних та / або експериментальних обґрунтувань і доказів.

Предмет змісту включає також факти, що характеризують напрямок дослідження. Це - наукова проблема чи наукова задача, мета дослідження, висунуті гіпотези та ідеї, вибрані підходи і методи, характер і зміст вихідної інформації (наприклад, архівні матеріали, результати експертних оцінок і т.п.), умови, для яких отримані результати є достовірними. Предмет змісту наукового видання різноманітний, в нього входять факти, що відображають побічні результати, які можуть стати об'єктом самостійних наукових досліджень. До них найчастіше ставляться постановки (формулювання) нових проблем, наукових задач, питань, висування гіпотез, ідей, припущень і тощо.

Необхідно зауважити, що у науковій книзі закріплюється комплексний характер наукового пізнання, який проявляється у взаємозв'язку теоретичного і експериментального, а також у діалектичній взаємодії чуттєвого і раціонального відображення дійсності; факти, що містяться у науковій книзі, є результатом і одночасно будівельним матеріалом науки [20, c.218].

Наукові видання можуть належати до різних галузей наук - фундаментальних і прикладних. Фундаментальними є дослідження, спрямовані на відкриття нових законів природи і суспільства, встановлення нових принципів, виявлення нових взаємозв'язків явищ і об'єктів реальної дійсності. Поняття фундаментальності відноситься до глибини наукового рівня власне наукової діяльності та її результатів. Прикладними є дослідження, результати яких за ступенем завершеності і рівня практичної значущості складають основу інженерних розробок. Виділяють прикладні фундаментальні дослідження, відмінність яких від власне прикладних досліджень полягає в тому, що вони, ставлячи практичні цілі, для їх досягнення вирішують також завдання вивчення явищ і закономірностей не пізнаних наукою раніше. Такі дослідження, незважаючи на їх практичну спрямованість, мають теоретичну значимість.

Вважаємо за доцільне наголосити на тому, що цільове призначення будь-якого наукового видання характеризується сукупністю його функціональних властивостей. Одна з найважливіших функцій наукового видання -- закріплення результатів наукового пізнання. Поки результати наукової роботи не оформлені документально, вона не визнається завершеною.

Основним засобом для фіксування результатів наукового дослідження є науковий звіт. Існує практика завершувати наукові дослідження поданням для опублікування наукових монографій або статей для збірників наукових праць або журналів [21, c.45].

Наукове видавництво - це засіб закріплення результатів наукових досліджень та найважливіший спосіб передачі їх від покоління до покоління, поширення у часі та просторі. Наука потребує постійного обміну інформацією, в процесі якого її творець і споживач міняються ролями. Цей принцип, який обов'язково передбачає участь двох і більше сторін, взаємодію учасників, найбільш повно реалізується у системі наукових комунікацій [31, c.1].

Безумовно, наукове видання є ефективним способом взаємного інформування та спілкування вчених. Науково-комунікаційні процеси в сучасній науці мають глобальний масштаб. Розвиток науки обумовлює зміст і обсяг наукової інформації, що включається в інформаційно-комунікативний процес, що сприяє розширенню і поглибленню науково-пізнавальної діяльності та нового зростання науки в цілому. Добре організована робота з розповсюдження інформації необхідна для вирішення ряду завдань:

1. залучення уваги і збудження інтересу до ходу та результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

2. доведення результатів досліджень і розробок до зацікавлених науковців та фахівців;

3. реклами результатів та стимулювання їх реалізації та впровадження;

4. апробації результатів;

5. закріплення пріоритету [32, c.16].

У підсумку все це може служити забезпеченню рентабельності і прибутковості виконуваних досліджень і дослідно-конструкторських розробок.

Наукове видання здавна виконує функцію закріплення пріоритету в науці. Причому якщо в минулому воно не могло це робити досить оперативно, то на разі по оперативності її редакційно-видавничої підготовки та випуску порівнюється з журналом, що досягається завдяки застосуванню нових інформаційних технологій. До функцій наукової книги слід віднести також апробацію та практичну реалізацію результатів наукових досліджень. У процесі свого розвитку людське суспільство, пристосовуючись до об'єктивних умов, змушене знаходити шляхи зміни самих умов. Звідси виникають наукові проблеми і випливають цілі наукових досліджень. Конкретну реалізацію результатів науки знаходять у матеріальному виробництві, що проявляється у все більш широкому використанні нових інформаційних технологій і зростанні його наукоємності [55, с.12].

Наукове видання перш за все адресується діячам науки, які є не тільки споживачами наукової інформації, а й самі виступають в ролі її генераторів. Особливість читацького сприйняття змісту наукової книги полягає в тому, що читач не обмежується простим розумінням тексту, а стає активним співучасником творчого процесу, наслідуючи автора. Він аналізує зміст наукової книги, оцінює його, співвідносить зі своєю позицією і щось знаходить безперечним, новим і значущим, щось сприймає, щось, можливо, відкидає. Це робить читання наукової книги дуже важливим інформаційно-творчим елементом наукової роботи вченого-читача, який є членом наукового співтовариства і учасником наукової комунікації. Це можна вважати загальним, принциповим положенням.

Зауважимо, що диференціація та інтеграція у науці веде й до зростання числа читацьких груп наукової книги, і їх різноманітності. Потрібно зазначити, що в науковому суспільстві існують ще й статусні відмінності, що може впливати на інформаційний обмін і, отже, на читацьке становище його членів. Так, можна виділити великих учених, що володіють широкою популярністю і авторитетом, і вчених, які вступають в науку і роблять у ній перші кроки. Хоча і ті й інші професійно займаються наукою, коло читання у них, мабуть, буде різним. Свою читацьку аудиторію складають фахівці, які використовують наукові результати для вирішення прикладних завдань у різних сферах суспільно-практичної діяльності - техніки, виробництва, культури, політики, економіки і тощо [32, c.16].

Наукове видання є об'єктом читання для студентів, аспірантів та магістрів, яким вона потрібна при виконанні наукових робіт - дипломних, магістерських, кандидатських дисертацій, а також при освоєнні окремих навчальних дисциплін. Зважаючи на зростаючий інтерес до наукових видань серед населення можна виділити групу читачів, які не пов'язані з наукою безпосередньо і відносяться до інших сфер діяльності, більшою мірою це притаманно літературі з суспільних наук.

Безумовно, неоднорідність читацьких категорій не означає, що при підготовці наукової книги доводиться пристосовувати виклад до рівня підготовки читача. Наукову книгу читач повинен освоювати з урахуванням його наукових, освітніх можливостей і пізнавальних інтересів. Тематика, зміст, науковий рівень книги в кінцевому рахунку залежать від стану науки. На науково-інформаційний вигляд наукової книги накладають відбиток суспільні умови, соціально-економічні, політичні та ідеологічні особливості.

Зупинимось коротко на основних видах наукових видань. Вітчизняне наукове книговидання пройшло великий шлях успішного розвитку. Помітне місце у виданні наукової літератури займають науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади, що випускають книги за підсумками виконуваних ними наукових досліджень [30, c.21-22].

Нині існує певний видовий ряд наукових видань. Кожне видання - це своєрідний науково-інформаційний комплекс, який включає в себе науковий твір або ряд творів, що складають основу видання, і апарат. Згідно стандарту, книжкове наукове видання може бути монографічним або збіркою, що визначається складом (кількістю творів) основного тексту. За характером інформації виділяють монографію; автореферат дисертації; тези доповідей (повідомлень) наукової конференції (з'їзду, симпозіуму); матеріали конференції (з'їзду, симпозіуму); збірник наукових праць.

За визначенням, монографія - це наукове книжкове видання, яке складається з одного твору, що містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми або теми, виконане одним або кількома авторами (виконавцями). За своїм змістом монографія є фундаментальною науковою працею, в якій на основі всебічного аналізу і широких повідомлень попередніх наукових робіт і великих нових досліджень викладаються досягнення у розробці наукової проблеми [18, c.178].

Призначення монографії - ввести в систему наукових комунікацій фундаментально-підсумовану наукову інформацію у певній галузі і служити основою для вирішення нових проблем. Монографія призначена головним чином для тих вчених і фахівців, профіль наукової, педагогічної і, можливо, прикладної (наприклад, в галузі розробки техніки) діяльності яких безпосередньо пов'язаний з досліджуваною проблемою.

Збірник наукових праць - наукове книжкове видання, складене з творів, що містять дослідні матеріали. Жанровий склад творів різний. Це можуть бути статті, повідомлення, реферати. Головне, що їх об'єднує, - науковий характер змісту. Предметом змісту творів збірки наукових праць є результати дослідження зазвичай з окремих приватних питань. У творах можуть бути викладені завершальні результати досліджень, попередні або проміжні результати, а також дискусійні та інші матеріали, об'єднані, як правило, за тематичною ознакою.

Коло читачів збірки більш широке, ніж читачів монографії, і може охоплювати всі основні читацькі категорії наукового видання. Збірники наукових праць можуть бути разовими або тривалими, авторськими (одного автора), колективними, ювілейними. Найбільш поширені тривалі збірники, які виходять під різними назвами - «праці», «записки», «вісник», «вчені записки», «матеріали» тощо. [14, c.9].

Автореферат дисертації містить реферат, складений автором дисертації - здобувачем наукового ступеня; містить короткий виклад роботи. Автореферат призначається для попереднього ознайомлення наукової громадськості з результатами досліджень, отриманими при виконанні дисертації. Автореферат видається вельми обмеженим накладом і розсилається окремим вченим і організаціям за списком, затвердженим спеціалізованою радою, яка прийняла дисертацію до захисту.

Тези доповідей наукової конференції - наукове видання у вигляді збірки, що складається з матеріалів попереднього характеру (рефератів, анотацій доповідей та / або повідомлень) і виданих до початку конференції. Змістом тез є основні положення, думки, ідеї, висунуті в доповіді. Призначення тез - попереднє ознайомлення учасників конференції із тематикою і основним змістом доповідей. Зазвичай тези завчасно розсилаються передбачуваним учасникам конференції або лунають при її проведенні [10, c.25].

Матеріали конференції - разовий збірник, що випускається за підсумками конференції (наукової, науково-практичної, науково-методичної тощо) і складений з доповідей, виступів, рішень конференції, її рекомендацій, звернень та інших матеріалів. Змістом матеріалів є інформація, характер якої обумовлюється видом і тематичним профілем конференції і відображає наукові рішення, ідеї, концепції, погляди, сформовані в результаті досліджень на етапі підготовки до конференції і пройшли на ній колективне обговорення і апробацію. Цінність такої інформації в тому, що вона відображає не тільки погоджені погляди і підходи, а й суперечливі, наслідком чого може виникати проблемна ситуація, що вимагає нових досліджень, пошук нових рішень. Призначення матеріалів конференції - закріплення і поширення інформації, підсумок наукових (науково-практичних, науково-методичних) досягнень на певний час і оповіщення наукової громадськості про перспективні напрями подальших досліджень, практичної та методичної діяльності у певній галузі.

У залежності від структури наукові видання складають такий видовий ряд: серія (серіальне видання), однотомне видання, багатотомне видання, зібрання творів, вибрані твори [18, c.177].

Отже, наукове видання -- це видання, яке висвітлює теоретичні чи експериментальні дослідження і служить першоджерелом для наукової роботи: монографії, автореферати дисертацій, препринти, матеріали наукових конференцій, збірники наукових праць тощо.

Наукові часописи виконують чимало важливих функцій: підсумовують результати теоретичних або експериментальних досліджень учених; стимулюють дослідження тієї чи іншої проблематики; закріплюють результати наукового пізнання; передають знання наступним поколінням.

У контексті останньої функції наукові видання формують науковий стиль, його естетику і поетику, а отже, духовну ауру конкретної науки, образ науковця, його мовну особистість, врешті -- відображають розвиток наукової мови конкретного часу, "інтелектуальний образ доби”.

1.2 Історія досліджень

Більшість учених вважають, що помилка -- це порушення норми літературної мови. Водночас варто враховувати, що такі явища можуть бути вмотивовані незнанням правил, форм тощо, а також тим, що на певних етапах розвитку мови в її систему входять нові елементи, явища, які не відразу можна оцінити, кваліфікувати, а тим паче кодифікувати. До того ж є ще художній текст, у якому з метою підвищення виразності вживають оказіональні, нетрадиційні, незвичні слова, мовні звороти.

Відтак порушення норми буває вмотивоване та невмотивоване. Є думка, що термін «помилка» можна поставити поряд зі словами істина й брехня, замінити рядом синонімів -- відхилення від норми, істини; погрішність, похибка у чому-небудь; промах, недогляд; неточність; обмовка (в усній мові); описка (у писемній мові); ляпсус (груба помилка, що є результатом необачності, легковажності); мовні недоліки; мовленнєві погрішності; мовленнєві дефекти; спотворення. Тому Ф. С. Бацевич запропонував використовувати для усіх цих аномалій, анормативів поняття мовленнєва девіація [3, c.56].

Побутує й думка про те, що варто розрізняти мовні та мовленнєві помилки. Перші трактують як порушення норми й кваліфікують за критерієм правильно/неправильно, другі оцінюють з погляду комунікативної доцільності й означують як мовний недогляд, а власне висловлення характеризують з позиції «гірше чи краще» [77, c.12].

Т. Г. Бондаренко розширює класифікаційну систему помилок і розмежовує мовні (орфоепічні, акцентуаційні, орфографічні, лексичні, фразеологічні, словотвірні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні), мовленнєві та немовні (логічні, фактичні, естетичні) анормативи: «Помилка -- це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає у результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій»

Загалом, у лінгвістичних роботах про помилки автори дуже рідко використовують узагальнююче поняття «текстова помилка». Вивчаються мовні помилки як суто лінгвістичні. А помилки смислові - фактичні, логічні тощо - як помилки екстралінгвістичні для лінгвістів інтересу не представляють. Так, наприклад, виділяють три типи помилок: орфографічні, пунктуаційні і стилістичні [6; 7; 8].

А між тим, у практиці інших лінгвістів - літературних редакторів - зустрічаються всі типи текстових помилок, але немає їх теоретичного узагальнення і навіть простої класифікації.

Отже, класифікація помилок спирається у їх теоретичному осмисленні. Зауважимо, що у лінгвістичних словниках немає термінів «помилка», «мовна помилка», бо це не терміни. Немає їх і в «Словнику видавничих термінів», хоча є терміни «опечатка», «правка», «редакторська правка». Зате відображено поняття «помилка» в «Логічному словнику-довіднику» Н. І. Кондакова, тому на логічну термінологію можна посилатися [33].

А. Беззубов виділяє чотири типи помилок, породжуваних автором тексту:

1) помилки сприйняття, 2) помилки пам'яті, 3) помилки мислення; 4) помилки вербалізації. Помилки сприйняття - результат поганих умов отримання інформації автором майбутнього тексту. Помилки пам'яті (lapsus memoriae) - це дуже поширене мимовільне забування частини інформації або її спотворення [4, 67]. Помилки мислення мають дві причини. По-перше, це помилки в розумінні, оцінці інформації через нестачу знання або через наявність упереджень (концептуальні чи ідеологічні шори). Це результат неадекватної установки. І, по-друге, помилки мислення - це помилки в умовиводах, висновках, міркуваннях через дефекти логічного мислення автора тексту.

Нарешті, помилки вербалізації - це добре відомі мовні помилки, помилки в мовному ході, за допомогою якого вербалізується інформація. А. Беззубов наголошує, що помилки укладача зовсім іншого роду. В принципі всі вони можуть бути зведені до одного типу помилок, причина яких не лінгвістична, а психологічна - дефекти уваги. У автора такі помилки зустрічаються теж, тому помилки укладача не представляють собою нічого принципово нового порівняно з помилками автора, який друкує текст.

Отже, всі авторські помилки потрапляють у текст і стають підзвітні редактору. А для редактора класифікація помилок за їх походженням має другорядне значення, бо на першому плані - виправлення помилок.

З погляду редактора помилки сприйняття, пам'яті і мислення - це смислові помилки, помилки плану змісту. При цьому помилки сприйняття і пам'яті дають у тексті помилки фактичні (спотворення факту), а помилки мислення - логічні помилки (порушення законів формальної логіки). Зауважимо, що юристи здавна виділяють і розділяють два типи помилок - помилку у факті (error facti) і помилку в формі (error in forma).

Автор поділяє фактичні та мовні помилки на два типи: помилки через недбалість і помилки через незнання. Мовні помилки - це лінгвістичні помилки, помилки в коді. Смислові помилки - це екстралінгвістичні помилки, помилки в інформаційній стороні повідомлення, що не торкаються коду. Смислова помилка залишається при перекладі тексту на іншу мову, бо це помилка не в мові. У свою чергу, мовна помилка, як правило, не спотворює змісту повідомлення. Якщо ж спотворення інформації відбувається, то це означає, що на основі первинної, мовної помилки виникла вторинна помилка - смислова.

А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк [22] та П. С. Дудик [19] наводять таку типологію помилок за співвіднесеністю їх із створенням і сприйняттям текстових повідомлень (текстові помилки):

1. інформаційні помилки - відсутність новизни, повторювання вже викладеної тези, згадування про очевидні речі, кількаразова публікація наукової статті, що містить одні й ті ж відомості тощо;

2. фактичні помилки - неправильне врахування відношення матеріалу до дійсності, зокрема, неправильне вживання числових відомостей;

3. логічні помилки - порушення конкретних законів логічного мислення та висловлення, вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними (матеріали, спрямовані на дискредитацію певної особи, що будуються на хибних тезах);

4. копіювальні помилки (спотворення).

Окремої уваги заслуговують дослідження Н. М. Остапенко [47], що акцентує увагу на функціях, сферах наукового стилю, його чіткості текстової структури.

Цілком справедливо Т. В. Симоненко ставить проблему опанування наукового стилю викладу в контекст пізнання наукової картини світу й мови як інструментарію її структурування й осягнення, що потребує чіткості в оволодінні категорійним апаратом тієї чи тієї сфери наукового життя соціуму й правильного його використання щодо граматичного оформлення, семантичного, логіко-композиційного застосування [68, c. 189]. Основні типи таких немовних помилок: структурно-логічні анормативи, неповнота в осмисленні категорійного апарату («показова самостійність»), некомпетентність у послугуванні дефініціями, термінами, сплутування методів дослідження, «ігнорування науковою скромністю» (вживання займенника я, нагромадження структур із займенником ми).

В. В. Шляхова звертає особливу увагу на проблеми перекладу наукового тексту, адаптації термінології в україномовній літературі, запозиченій через посередництво російської мови, на питання невмотивованого використання іншомовних понять, стилістичне шліфування висловлень [77, c.61].

Силу, доступність, простоту й точність наукової мови автори збірника пов'язують із проблемами правильності мовного оформлення тексту, його оптимальною структурою, представлення якої неможливе без використання мовних знаків. Тому в центрі видання -- питання девіації у науковому дискурсі, зокрема студентському. Так, Т. А. Шульга узагальнює ті класифікації помилок, які найбільш поширені у фаховій літературі, й зосереджує увагу на причинах їх появи: незнання значень слів, надуживання запозичень без належної оцінки суті понять, категорій, що вони позначають, незнання морфологічних, синтаксичних норм, слабкий рівень культури наукового висловлення, оволодіння науковим стилем літературної мови [77, c. 53].

Багато уваги приділено питанням прикладного характеру, спрямованим на вдосконалення змісту, логіки, структури, еталонності, безпомилковості у висловленні думок, ідей у наукових текстах, в узагальнювальних, систематизувальних, дослідницьких працях (курсові, дипломні, кваліфікаційні роботи). На матеріалі студентської наукової практики систематизовано помилки: синтаксичні (Н. П. Руденко), зовнішнього оформлення текстів (В. М. Руденко), орфографічні, граматичні (Л. П. Боть), пунктуаційні (І. С. Савченко). Зауважимо, що дослідженням та функціонально-стилістичним аналізом мови науково-технічної літератури детально займалась Н. Непийвода.

Більшість авторів підручників редагування не виводять детальної класифікації помилок, задовольняючись рекомендаціями щодо виправлення найістотніших похибок. Можна сказати, що виділяють три групи таких найістотніших помилок:

1. у фактичному матеріалі;

2. у логічній структурі тексту;

3. мовленнєві помилки.

Цікаві типології помилок розробили українські вчені З. В. Партико, А. О. Капелюшний, російські вчені А. Н. Беззубов та Ю. В. Красіков. За структурами тексту ми виділяємо такі типи:

1. логічні помилки (логіко-поняттєва структура);

2. фактичні помилки (фактологічна структура);

3. макро- та мікроструктурні помилки;

4. психологічні помилки (психологічна структура);

5. композиційні помилки (композиційна структура).

Логічні помилки виникають внаслідок порушення законів правильного мислення (закон тотожності, закон суперечності, «достатньої підстави»). Наприклад, підміна тези, пропущення потрібної ланки в ланцюзі логічних розмірковувань, контактно-виразні та дистантно-виразні суперечності, контактно-імпліцитні та дистантно-імпліцитні суперечності.

Фактологічні помилки спричинені недостатньою перевіркою фактів редактором та автором чи незнанням норм оформлення фактичного матеріалу. Наприклад, спотворення фактів; незуніфікованість фактичного матеріалу в межах одного тексту; штучне створення сенсації; невідповідність повторюваних фактів тощо.

Макроструктурні та мікроструктурні помилки пов'язані зі структурою всього інформаційного видання (газети, журнали, програми ефірного дня на телебаченні та радіо). Виявлення їх є досить складним для недосвідченого редактора, оскільки вимагає вміння співвідносити між собою фактично не пов'язані частини, наприклад, заголовки різних статей [28, c. 204].

Композиційні помилки виникають внаслідок недотримання принципів побудови композиції твору. Це, зокрема, невідповідність обраної композиції змістові твору, вихід за межі теми або недостатньо повне її розкриття, невиразний перехід між частинами тексту, невідповідність посилань -- елементи, на які посилаються, не знаходяться на вказаному місці, заголовок не відповідає основній думці тексту.

Мовленнєвостилістичні помилки пов'язані з недостатнім рівнем грамотності та «мовленнєвого чуття» як автора, так і редактора [35, c. 87].

Отже, помилки виникають внаслідок недостатньої обізнаності автора (редактора) з фактами, логічними законами мислення, правилами нормативної української мови; внаслідок незнання точного значення слів, бідності словникового запасу, застосування норм невідповідної мови, а також через неуважність оператора комп'ютерного складання. Детальну класифікацію видавничих помилок надав З. В. Партико. Ця класифікація базується одночасно на видах норм, типах норм і компонентах будови повідомлення. У результаті, класифікація є фасетною, тримірною. Класифікація встановлює, що при описі кожної помилки слід вказувати три її характеристики: вид і тип порушених норм, а також вид компонентів видання, у яких допущена помилка.

Дослідник наголосив на тому, що за потреби класифікація може бути суттєво деталізована за рахунок виділення норм для різних рівнів (інформаційних, композиційних, лінгвістичних, логічних) [49, c. 100].

Таблиця 1.1.

Класифікація видавничих помилок

З. В. Партико наголошує на тому, що помилки можуть бути значущими (тобто істотними) чи незначущими (неістотними); їх значущість визначають залежно від того, наскільки вони впливають на процеси сприймання і розуміння: коли помилки лише незначно знижують швидкість сприймання, вони є незначущими; коли ведуть до неправильного, тобто нетотожного авторському, розуміння або роблять його неможливим узагалі, вони є значущими [50, c. 12].

Не менш важливим, ніж значущість, є поняття ваги помилки. При цьому слід розрізняти вагу помилки для автора, редактора й реципієнта.

Цікавим з огляду видавничої справи є дослідження О. Сдора-Гібелинди [67], який детально висвітлив проблему друкарських помилок у сучасному книговидавництві. З поміж дослідників суто видавничих помилок, варто виокремити праці М. В. Приходи [77, c. 89]. Автор зосереджує увагу на виявленні в науковій періодиці проблемних місць, бар'єрів, які заважають ефективній науковій комунікації. Так М. В. Прихода досліджує проблеми у правильному написанні відомостей про автора видання, а саме звертає увагу на помилки у написанні ініціалів авторів; та наголошує на наявність помилок у зазначенні дати видання.

1.3 Норми редагування

науковий видання редагування текст

Норма - це сукупність загальновизнаних правил. Нормами редагування є множинність простих і складних норм, установлених науками, з якими взаємодіє редагування (логіка, лінгвістика, психолінгвістика тощо). Загальні норми (постулати) редагування повідомлень: нова для реципієнта інформація, визначена модальність, адаптація до місця, часу і ситуації сприйняття, адаптація до тезаурусу реципієнта [49, c. 84].

На сьогодні існує розмаїття класифікацій норм: за формою (граничні значення; константи (літерні, цифрові); списки; шаблони; структури (моделі); положення); за змістом (лінгвістичні, психолінгвістичні, логічні, наукові, композиційні, видавничі, юридичні, політичні, поліграфічні, етичні, естетичні).

Видавничі норми наукового видання виступають як контроль форми подання різноманітних компонентів повідомлення. Серед основних видів видавничих норм виокремлюють норми для основного простого тексту та для основного складного тексту, для ілюстрацій, для апарату видання.

Характеристика норм для основного простого тексту - це норми редагування чисел і знаків: кількісні числівники, порядкові числівники, числівники у складних іменниках і прикметниках, знаки в тексті. Норми редагування дат і часу дня - це правила датування фактів, форма написання дат і періодів, позначення часу дня [44, c.16].

Норми редагування переліків - це рекомендоване вживання різних видів переліків і позначень їхніх елементів; принцип уніфікованого позначення елементів переліку; форма тексту, що передує переліку; розділові знаки у фразі з переліком; рекомендоване вживання великої літери.

Норми редагування скорочень - види скорочень, основні вимоги до скорочень слів і словосполучень; правила графічних скорочень слів, вживання загальноприйнятих графічних скорочень, спеціальні й індивідуальні графічні скорочення; правила написання ініціальних абревіатур, вживання ініціальних абревіатур; складноскорочені слова; скорочення змішаної форми.

Норми редагування посилань - це загальні вимоги до редакційного оформлення посилань на елементи видання, особливості посилань на окремі елементи видання.

Норми редагування цитат - це загальні правила цитування; вживання лапок; абзаци при цитуванні; велика і мала літери на початку цитати; трикрапка; примітки при цитатах; розділові знаки у фразі з цитатою. Цитати «без лапок» - це тенденція сучасного стилю журналістських творів.

Характеристика норм для основного складного тексту - це норми редагування таблиць: структура таблиці, види таблиць, вимоги до подання головки, боковика і прографки таблиці. Загальні норми редагування формул [56, c. 98].

Редактору наукового видання необхідно знати види, жанри і типи ілюстрацій. Розрізняють типи видань за співвідношенням кількості ілюстраційного і текстового матеріалу. Редактор повинен враховувати вимоги до подання підписів до ілюстрацій: підписи до художньо-образних, документальних, науково-технічних ілюстрацій, до репродукцій творів; пунктуаційне і графічне оформлення підпису. Вимоги до подання нумерації ілюстрацій - це знати види нумерацій, форму номерів ілюстрацій, які ілюстрації можуть бути ненумеровані, як проводиться нумерація оригіналів ілюстрацій і службові позначки на них.

На нашу думку, доцільно коротко розглянути аспекти, на які необхідно звернути особливу увагу у підготовці наукового видання до друку:

1) Ознайомчий аспект. Під час першого читання оригіналу важливо з'ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу в світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання у текст під час його підготовки до друку. А саме: актуальність та новизна теми; ступінь її розробки; адресне призначення; рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів. На цьому етапі можна легко виявити, що запропоноване автором "наукове відкриття" вже давно відкрите його попередниками; що тема лише окреслена, але сповна не розроблена; що адресована, скажімо, аспірантам і викладачам книга нічого нового їм не дасть, оскільки базується на застарілому, скомпі- льованому з чужих текстів, матеріалі; що значна частина розділів чи підрозділів "скачана" з інтернет-сайтів тощо. Постановка і пошук відповідей на зазначені питання саме в такій площині показує, яким серйозним набором кваліфікаційних характеристик має володіти рецензент чи автор наукового видання.

2) Структурний аспект. Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу визначити "плюси" й "мінуси" структурної його побудови. Багаторічна редакторська практика автора цих рядків засвідчує, як багато є ще наукових текстів, які щодо організації викладу матеріалу не витримують ніякої критики. Розділи таких "монографій" становлять здебільшого окремі шматки чорнового лабораторного або архівного матеріалу, неоковирно "зшиті" логічно невмотивованими містками чи відступами. Пояснення цього поширеного й досі в нашій науці явища лежить у кількох площинах: невміння автора логічно мислити, недостатнє вивчення ним проблеми через брак повноти зібраного емпіричного матеріалу, непродуманість плану роботи. Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин - вступної, основної та завершальної - починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом: систематизації зібраного матеріалу; дотримання приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин); чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного; строгої логіки викладу; написання серйозних узагальнень; вироблення самостійних висновків; виявлення і ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних "не за темою".

3) Змістовий аспект. Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто ж наукового, є особливо актуальним. Важливо на початку проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу поданого вченим для оприлюднення матеріалу: індуктивного (від окремого до загального); дедуктивного (у зворотному, від загального, напряму); логічного (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти); історичного (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності). При написанні своїх праць учені користуються і складнішими методами: метод сходження від абстрактного до конкретного; метод спіралі, який передбачає поступовий розвиток думки шляхом її повторення щоразу на більш узагальнюючому рівні. Вільне "вловлювання" цих методів під час написання текстів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди буде насторожувати автора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок "видавлювання води", тобто багатослів'я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності тощо. Нерідко саме через багатослів'я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора. Досвідчений рецензент зразу відчує, де самостійно виконаний твір, а де - побудований на суцільній компіляції. В останньому випадку нерідко сказане в першому абзаці суперечить викладу матеріалу в наступному. З подібним доводиться стикатися у випадках - з аналізом занадто складних за конструкцією і довгих реченнях. Такі роботи нерідко написані за принципом "чим не зрозуміліше, тим науковіше". На особливу увагу заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології. Важливо простежити, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, зазначалися його етимологія чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, вживання в значенні терміна професійного жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання - це науковий текст).

Наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис. Щодо останнього, то він вимагає від автора подвійної уваги. Допущена помилка в посиланні щодо прізвища автора, року випуску джерела в світ, тому, частини чи сторінки значно знижує якість видання. Віддавна в науковій громаді, яка найчастіше користується таким видом літератури, це вважалося грубою помилкою редактора і видавництва. Крім того, слід пам'ятати, що в наукових виданнях бажано робити повний бібліографічний опис, а не скорочений його варіант, як це почали практикувати окремі наукові видавництва [46, c. 116].

Висновки до розділу

Отже, наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених. Такі видання одночасно виконують кілька функцій: підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених; стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці; закріплення результатів наукового пізнання; передачі знань наступним поколінням і групам споживачів. Окрім видань, що мають у своїй змістовій основі результати означених досліджень, до цього блоку також відносимо науково підготовлені до друку пам'ятки культури та історичні документи.

Характерним прикладом таких видань можуть слугувати томи міжвидавничих серій, які з успіхом почали здійснюватися в Україні від перших років проголошення її незалежності, - "Літературні пам'ятки України", "Пам'ятки історичної думки України". Важливо на початку окреслити й засвоїти типологічний ряд наукових видань, складники якого мають свою структуру, обсяг та принципи творення. Отож, за характером інформації наукові видання поділяємо на такі види: монографія; автореферат дисертації; стаття; наукова доповідь (тези доповіді). За складом основного тексту: моновидання (в основі - один твір, скажімо, монографія або автореферат дисертації); тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду); матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду); збірник наукових праць.

На сьогодні існує велика кількість класифікацій помилок, що допускаються у наукових виданнях. Загалом, типологія таких помилок базується на джерелі їх виникнення, а саме існують: помилки, властиві тільки писемному мовленню; помилки, властиві тільки усному мовленню; помилки, які не залежать від форми мови. Загалом доцільно виокремити наступну класифікацію помилок: логічні помилки, фактичні помилки, макро- та мікроструктурні помилки, психологічні помилки та композиційні помилки.

Зауважимо, що існування самого поняття "відредаговане повідомлення", передбачає, що, по-перше, існує модель редагування, до якої входить мова, нормативна база, методи і правила редагування, і, по-друге, авторське повідомлення, опрацьоване цією моделлю.

Практика підготовки до друку наукових видань виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути автор особливу увагу: ознайомчий, структурний, змістовий.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонова С., Соловьев В., Ямчук К. Редактирование. Общий курс: Учебник для вузов./ С. Антонова, В. Соловьев, К. Ямчук. - М.: Изд-во МГУП, 1999. - 256 с.

2. Барт Р. Від твору до тексту / Р. Барт. - Львів: Літопис, 2002. - 199с.

3. Бацевич Ф. С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи: монографія/Ф. С. Бацевич. - К.: Вид-во "ПАІС", 2005. - 262 с

4. Беззубов А.Н. Введение влитературное редактирование/А.Н.Беззубов. - Санкт-Петербург. - 2000. - 231с.

5. Білик О. Практична стилістика та літературне редагування / О. Білик, Г. Дегтярьова, О. Кукленко // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2007. - № 2. - С. 28-33.

6. Бондаренко Т. Г. До проблеми граматичних помилок у писемній формі комунікації / Т. Г. Бондаренко // Граматичні категорії української мови: тези Всеукр. наук. конф. (Вінниця, 21 - 23 листопада, 2000 р.) - В.: ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського, 2000. - С. 18-20.

7. Бондаренко Т. Г. До проблеми феномена помилки / Т. Г. Бондаренко // Вісник Черкас. ун-ту.: [вип. 23 : cерія „Педагогічні науки”]. - Черкаси: ЧЛУ, 2001. - С. 10-13.

8. Бондаренко Т. Г. До проблеми феномена помилки/Т. Г. Бондаренко// Вісник Черкаського університету. - 2001. - Вип. 23. - С. 5

9. Бондаренко Т. Г. Критерії виявлення мовних помилок під час редагування журналістських матеріалів / Т. Г. Бондаренко // Наукові записки Ін-ту журналістики. - К.: Основа, 2002. - Т. 8. - С. 112-117.

10. Борисов В. А. Текст як засіб наукової комунікації / В.А. Борисов, Я.Ю. Сазонова // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2008. - № 33. - С. 25-26.

11. Буров К. М. Записки художественного редактора/ К. М. Буров,. - М.: Книга, 2004. -269, с.

12. Вербич С. Особливості вживання розділових знаків у офіційно-ділових і наукових текстах/ С. Вербич // Секретарь-референт. - 2008. - № 2. - С. 32-34

13. Видання. Основні види. Терміни та визначення: ДСТУ-3017-95. - К.: Держстан-дарт України, 1995. - С. 14

14. Власюк Анатолій Іванович. Основи редагування, коректури та верстки технічних текстів: навч. посіб. для студ. вузів / А. І. Власюк, Р. С. Белзецький. - Вінниця: ВНТУ, 2009. - 95 с.

15. Волох В. Відділ наукового редагування бібліографічної інформації / Волох В. // Вісник Книжкової палати. - 2004. - № 1. - С. 19 - 20

16. Ганжуров Ю. Основні етапи композиційного редагування / Ю. Ганжуров // Вісник Книжкової палати. - 2010. - № 2. - С. 8 - 9.

17. Грабовський С. Про особливості національного редагування/С. Грабовський // "Ї". -2004. -№ 32. - С. 182-187

18. Дударов О. Видання, корисне для студента, викладача, науковця: рецензия / О. Дударов, П. Берзін // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 3. - С. 176-177

19. Дудик П.С. Стилістика української мови: навчальний посібник/ П.С.Дудик. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 199 с.

20. Енциклопедія видавничої справи: навч. посіб. / В. П. Ткаченко [та ін.]. - Х.: Прапор, 2008. - 320 с.

21. Жембровська Н. Особливості редагування науково-технічної та патентної документації / Н. Жембровська // Інтелектуальна власність. - 2003. - № 2. - С. 45-47

22. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування/А.П. Загнітко, І.Г. Данилюк. - Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2006. - 251с.

23. Западов А. В. От рукописи к печатной странице: О мастерстве редактора/ А. В.Западов,. -2-е изд., перераб. и доп.. - М.: Писатель, 2002. -303 с.

24. Зелінська Н. Редактор: сучасні трансформації відомого фаху/ Н.Зелінська // Вісник Книжкової палати. -2003. -№ 9. - С.3-5

25. Іванченко Р. Г. Літературне редагування: Навч. посібник для полігр. ін-тів./Р. Г. Іванченко. -К.: Вища шк., 1983. -247 с.

26. Калошин В. Ф. Працюємо над помилками мислення / В. Ф. Калошин // Педагогічна Академія Пані Софії. - 2009. - Листопад. - С. 1-16.

27. Капелюшний А. О. Практична стилістика української мови: навч. посіб. / А. О. Капелюшний; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. - [2-ге вид., перероб.]. - Львів : ПАІС, 2007. - 400 c.

28. Капелюшний А. О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практ. заняття: Навч. посіб. з курсів: “Практична стилістика української мови”, “Стилістика тексту”, “Редагування в засобах масової інформації”/А. О.Капелюшний. - Л.: ПАІС, 2006. - 542 с.

29. Карп'юк Я. Літературне редагування: ремесло чи мистецтво?/Я. Карп'юк // Урок української. -2001. -№ 11-12. - С. 19-21

30. Квитко И. С. Терминоведческие проблемы редактирования/ И. С.Квитко. - Львов: Вища шк: Изд-во при Львов. гос. ун-те, 1986. -150 с.

31. Клименко В. В. Перетворення чутєво - інтуїтивної та дискурсивно - логічної інформації на одиниці наукового тексту / В. В. Клименко // Практична психологія та соціальна робота. - 2009. - № 11. - С. 1-4

32. Клим'юк Ю. Високорейтингове наукове видання: [Публікації в журналі "Слово і час" ("Радянське літературознавство")] / Ю. Клим'юк // Слово і час. - 2007. - № 1. - С. 16.

33. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник/Н.И. Кондаков. - М.: Грант, 2004. - 720 с.

34. Крайнікова Т. Прагматизм і творчість у видавничому бізнесі: рецензія / Крайнікова Т. // Вісник Книжкової палати. - 2005. - № 7. - С. 6 - 7

35. Красиков Ю.В. Теория речевых ошибок (на материале ошибок наборщика)/Ю.В. Красиков. - М.: Наука, 2006. - 264с.

36. Куляс П. Теорія помилок і практика редагування / П. Куляс // Вища освіта України. - 2006. - № 1. - С. 80-88

37. Курдюкова Л. А. Литературное редактирование: учеб. пособие для PR-спец. / Л. А. Курдюкова. - Балашиха: Де-По, 2011. - 216 с.

38. Лазаревич Э. А. Практикум по литературному редактированию: Под ред. А. В. Западова. -3-е изд., перераб. и доп./Э. А. Лазаревич. - М.: Изд-во МГУ, 2006. -455, с.

39. Ланда Е. В. Мелодия книги: А. Блок - редактор/ Е. В.Ланда. - М.: Книга, 2002. -143 с.

40. Методичні рекомендації щодо підготовки та редагування бібліографічних посібників у виданнях / уклад.: П. М. Сенько, О. М. Устіннікова. - К.: Книжкова палата України, 2008. - 72 с.

41. Мильчин А. Э. Издательский слов.-справ. / А. Э. Мильчин. - М. : Юристъ, 1998. - 472 с.

42. Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. Практическое пособие/ А.Э.Мильчин. - М.: Полис. - 2008. - 185с.

43. Мильчин Аркадий Эммануилович. Культура книги: что делает кн. удобной для читателя : справ. пособие / А. Э. Мильчин ; ред. Е. Е. Таболина ; худ. Е. Воронцова. - М. : Кн. палата, 1992. - 224 с.

44. Мохнач-Галицька Є. Методика редагування нормативно-правових актів/Є. Мохнач-Галицька // Друкарство. -2006. -№ 1. - С. 14-18

45. Накорякова К. М. Литературное редактирование: [общая методика работы над текстом: практикум] / К. М. Накорякова. - М. : ИКАР, 2008. - 432 с.

46. Онкович Ганна Володимирівна. Коли на помилках вчаться: рецензія / Г.В. Онкович // Вища освіта України. - 2007. - № 2. - С. 116-117.

47. Остапенко Н. М. Технологія застосування сучасної української мови: навч. посібник / Н. М. Остапенко, Т. В. Симоненко, В. М. Руденко. - К.: ВЦ "Академія", 2011. - 248 с.

48. Партико З. В. Галузеве редагування в засобах масової інформації: конспект лекцій / З. В. Партико. - Л.: Афіша, 2007. - 104 с.

49. Партико З. В. Загальне редагування: Нормативні основи: Навч. посібник//З.Партико. -Львів: Афіша, 2001. -415 с.

50. Партико З. Інформаційні норми редагування повідомлень / З.Партико // Вісник Книжкової палати. - 2001. - № 11. - С. 12-18

51. Перелік стандартів з довідково-інформаційної, бібліотечної та видавничої справи: станом на 01.07.2007 р. // Бібліотечна планета. - 2007. - № 2. - С. 39-40

52. Про авторське право і суміжні права; Закон від 23.12.1993 № 3792-XII//Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 32. - Ст. 314

53. Про видавничу справу; Закон від 05.06.1997 № 318/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 45. - Ст. 486

54. Про обов'язковий примірник документів; Закон від 09.04.1999 № 595-XIV//Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 27. - Ст. 362

55. Ратиков А.И. Принципы научного мышления/ А.И. Ратиков. - М.: Наука, 2003. - 231с.

56. Рахманин Л.В. Стилистика деловой речи и редактирование служебных документов. - М., 1997. - 391 с.

57. Регідайло Н. Цитата у виданні / Регідайло Н. // Вісник Книжкової палати. - 2006. - № 6. - С. 15 -17.

58. Регідайло Н. Редакційно-видавничий процес підготовки і випуску видання : Редакційний етап / Н. Регідайло // Вісник Книжкової палати. - 2009. - № 3. - С. 13 - 16.

59. Редактирование отдельных видов литературы / Под ред. Н.М. Сикорского. - М., 1987. - 539 с.

60. Рис О.В. Семь раз проверь: Опыт путеводителя по опечаткам и ошибкам в тексте. - М., 1977. - 203 с.

61. Рицар Б. Типові помилки у проектах термінологічних стандартів / Б. Рицар, Р. Микульчик // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2007. - № 4. - С. 27-32.

62. Різун В. В. Літературне редагування: Підручник для фак. журналіст. ун-тів/ В. В.Різун. - К.: Либідь, 1996. - 236 с.

63. Ріпей М. В. Мовні аспекти науково-технічного тексту / М. В. Ріпей // Енергетика та електрифікація. - 2011. - № 11. - С. 64-66.

64. Рожанківський Р. Синтаксично-стилістичні риси науково-технічної мови / Р. Рожанківський //Вісн. нац. ун-ту «Львівська політехніка». Сер. : Про б леми української термінології. - 2009. - № 648. - С. 34-38.

65. Сбитнева А. А. Литературное редактирование: история, теория, практика: учеб. пособие для студ. вузов / А. А. Сбитнева. - М.: Флинта: Наука, 2009. - 208 с.

66. Семеног О. М. Наукова мова як культурний феномен/ О. М. Семеног. - Матеріали IX МНПК «Гуманiзм та освiта». - 2011. - Вип.12. - С.31-33

67. Сидор-Гібелинда О. «Печатна грешка» Друкарські помилки як джерело культурно-побутових вподобань епохи/О. Сидор-Гібелинда// Пам'ять століть. - 2006. - №9. - С. 17-21.

68. Симоненко Т.В. Наукова періодика України в електронному середовищі / Т.В. Симоненко // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти, практики: Зб. матеріалів VI Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 19-21 травня 2009. - К., 2009. - С. 188-190

69. Славникова О. Села муха на варенье, или Похвальное слово редактору / О.Славникова // Октябрь. - 2000. - № 12. - С. 176 - 182

70. Степанова Ірина Сергіївна. Навчання інтерпретації семантично ускладнених мовних одиниць у науково-технічному тексті / І. С. Степанова // Вісник Вінницького політехнічного інституту : Науковий журнал. - 2011. - № 1. - С. 164-167.

71. Стилистика и литературное редактирование: учеб. для студ. вузов / под ред.: В. И. Максимова. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Гардарики, 2007. - 653 с.

72. Стилистика и литературное редактирование: учеб. пособие. - М.: Дашков и К ; Ростов н/Д : Наука-Спектр, 2011. - 288 с.

73. Супрун Людмила Вікторівна. Основи видавничої справи: навч. посіб. для студ. спец. "Журналістика" / Л. В. Супрун. - Вінниця: Едельвейс і К, 2008. - 76 с.

74. Тимошик М. С Видавнича справа та редагування: Навч. посібник/М.С. Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 2004. - 224 с.

75. Тимошик М.С. Книга для автора, редактора, видавця/ М.С. Тимошик. - К.: Науково-видавничий центр "Наша культура і наука", 2001. - 561с.

76. Тимошик Микола. Видавнича справа та редагування - нова спеціальність напрямку "Масова комунікація" / М. Тимошик // Пам'ять століть. - 2007. - №3. - С. 21-33.

77. Типологія помилок у науковому тексті: Збірник наукових праць. - Черкаси, 2011. - 120 с.

78. Цейтлін С.Н. Очерки по словообразованию и формообразованию в речи/С.Н. Цейтлін. - М.: Издательство: Знак, 2009. - 237с.

79. Черниш Н. І. Нариси до історії світової енциклопедичної справи: навч. посіб. для студ. вузів / Наталія Черниш. - К.: Наша культура і наука, 2009. - 212 с.