Проблема адекватного перекладу. Переклад фразеологічних одиниць

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеське територіальне відділення

малої академії наук України Комінтернівського району

секція філології

Проблема адекватного перекладу.

Переклад фразеологічних одиниць

Автор:

Лісіна Злата Валеріївна

учениця 10 класу

Кремидівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Науковий керівник:

В'юн Юлія Олександрівна

Одеса 2011

Зміст

І. Вступ.

ІІ. Переклад художнього тексту, як особливий вид перекладацької діяльності.

1. Основні засоби досягнення адекватного перекладу.

2. Особливості перекладу ліричних творів.

ІІІ. Особливості перекладу фразеологічних одиниць.

ІV. Висновки.

V. Список використаної літератури.

І. Вступ

Художній переклад - це різновид літературної творчості, внаслідок якої твір, існуючи в одній мові, «оживає», в іншій. Зважаючи на те, наскільки точно художній переклад відтворює оригінал, його називають «вільним», «переспівом», «наслідуванням». Крім глибокого знання мови оригіналу, перекладач мусить бути обізнаним з його контекстом [5; 717].

Головна мета художнього перекладу - пізнавальне осягнення чужої, всесвітньої та власної літературної дійсності. Формування міжнаціональної віртуальної спільноти, зв'язаної на синтезі культур, яка твориться у межах власної літератури через привнесення літератур інших націй. Художній переклад дозволяє витворити якісно нову частину власного літературного простору, сформовану на основі засобів, символів та цінностей чужої літератури.

Художній переклад давно став важливою складовою частиною розвитку суспільно-естетичної свідомості, потужним чинником взаємодії літератур і культур, що здійснюється не тільки на рівні пізнання особливостей культури іншого народу, а й на рівні взаємовпливу та взаємопроникнення проблематики, стилів, жанрів. Більшість провідних перекладознавців ( А. Федоров, В. Россельс, С. Ковганюк, В. Коптілов та ін..) погоджуються з відомою думкою М. Рильського, що перекладацьке мистецтво становить одну з найпотужніших підойм у справі взаємоознайомлення народів та їх спілкування і визначають художній переклад як галузь знань, яка активно впливає на духовне життя суспільства, як найважливішу форму літературних та культурних зв'язків у сучасному світі, як провідний фактор літературного взаємопізнання.

Оскільки одиницею художнього твору є не просто окреме слово, а художній образ, перекладач повинен переносити на тканину твору цей образ цілісно, не порушуючи його внутрішньої структури. Також необхідно звертати увагу на всі відтінки значення лексичних одиниць (не тільки денотативне, а й конотативне та особливо прагматичне), не забуваючи при цьому про контекст культурний, історичний, соціально-політичний, в якому створювався конкретний твір.

Перекладач, витворюючи синтетичний літературний образ, займається пошуком спільних комунікативних, жанрових, стильових категорій, які б забезпечували органічне поєднання культур у перекладі. Перекладач зживається з оригіналом, але водночас сам лишається продуктом власної національної культури. Тому, в результаті перекладу виникає щось третє, не своє і не чуже, а результат зближення чужого зі своїм, національним, знайомого із незнайомим. І це третє, нове, в якому відображається національна своєрідність обох народів - перекладачевого та авторового - і є перекладом. Проте, існування „цього третього" у рамках саме перекладачевої культури і літератури, означає, що переклад не є точним зліпком з оригіналу. Перекладач, витворюючи ціле, не лише відтворює текст власною мовою, а й адаптує його до власної культури. Інакше б не відбулося злиття культур, інакше б текст не тримався купи у новій системі світобачення. Як бачимо, найголовніша проблема, що постає перед перекладачем, це пошук адекватних засобів такого синтезу. Синтетичний образ - це і є та форма, яка забезпечує адекватне донесення. По-перше, необхідно знайти площину для зіставлення, яка була б спільною для обох літератур. Це, безумовно, не означає, що іншомовний оригінал потрібно стилізувати адекватно до вимог літератури (культури), носієм якої є перекладач. . По-друге, необхідно враховувати цінніснотворчі особливості літератури. Цінності, вкладені до оригіналу автором, повинні доповнювати (а отже - адекватно включати) ціннісну систему читачів перекладу [120-124; 8].

Нарешті, третій момент, на який хотілося б звернути увагу, це оновлення оригінального тексту в перекладі. Наприклад, Шекспірові сонети та п'єси, написані досить складною англійською мовою, що пересічному, навіть англомовному, читачеві видається застарілою. Натомість, ні у російських, ні в українських перекладах такої застарілості нема. Вони нові, вони свіжі, здається, написані сучасником. І це не недолік перекладача - це його велетенський хист.

Таким чином, перекладач у даному контексті насамперед стикається з такими питаннями: 1.Стилістика оригіналу та її передача мовою перекладу; 2.Пошук спільної площини сприймання власне змісту твору між мовою оригіналу і мовою перекладу. 3.Ціннісні установки оригіналу в контексті традиційних цінностей мови перекладу.

ІІ. Переклад художнього тексту, як особливий вид перекладацької діяльності

Науковий інтерес до художнього перекладу в контексті гуманітарних наук зумовлений цілою низкою обставин: передусім активним розвитком перекладацтва в Україні, інтенсифікацією міжмовних, між літературних та міждержавних зв'язків нашої країни. У поле особливої уваги українського перекладознавства все частіше потрапляють проблеми взаємодії цієї галузі знань з літературознавством, компаративістикою, культурологією, театрознавством, естетикою [1; 34].

Характерні особливості художньої літератури, безмежна різноманітність лексичних, граматичних і синтаксичних засобів мови, виявлення у кожному випадку індивідуальної художньої манери письменника, розмаїття сполучень книжно-письмової і усної мови, - все це разом надзвичайно ускладнює питання про художній переклад. При перекладі художньої літератури завжди постає завдання - відтворити індивідуальну своєрідність першоджерела.

Семантика тексту сприймається читачем через його поверхневу структуру - його мовне оформлення - і розуміється у результаті декодування мовних засобів та їх комбінацій. Відомо, що при перекладі художній твір, зберігаючи загальний зміст, частіше всього втрачає образність, виразність, експресію, що властиві оригіналу. Однак трапляються випадки, коли текст перекладу виявляє ту виразність, якої не має оригінальний твір. Це пояснюється тим, що перекладач мимовільно акцентує якого-небудь з семантичних компонентів єдиної семантичної структури тексту, що не може не відобразитись на відтворенні інших і тим самим руйнує змістову цілісність твору. Таким чином, захоплення перекладача передаванням установки автора на вплив без урахування його кінцевої мети не може не відобразитись на семантичній якості перекладу. Для покращення якості перекладу художній змістовних творів необхідно оптимізувати їх розуміння, оскільки багато недоліків існуючих перекладів можна пояснити саме тим, що текст оригіналу не повністю зрозумілий перекладачу. Одним з таких засобів оптимізації розуміння тексту є інтерпретація, яка являє собою рефлексію ( зв'язок між гносеологічним образом та тим досвідом, який вже є у реципієнта) [10; 22-23].

Проблема стилістики перекладу тісно пов'язана із проблемою еквівалентності та адекватності. Очевидно, що якщо знехтувати стилем тексту оригіналу і не передати при перекладі стилістичні засоби оригіналу, необхідний рівень еквівалентності не буде досягнутий. Повна адекватність перекладу також має на увазі врахування стилістичних особливостей оригіналу. Це означає, що при перекладі необхідно знайти замінювачі стилістичних засобів оригіналу. Більшість лінгвістів вважають, що головною задачею перекладача є прагнення відтворити функцію стилістичного прийому, а не сам прийом. Специфіку художнього перекладу слід вбачати у передачі мовних особливостей та образної системи художнього тексту. Отже, ускладнюються лише задачі, які вирішує перекладач, сама ж діяльність залишається незмінною. Стилістичні прийоми сприяють розкриттю авторського світосприйняття, виявляючи суб`єктивно-оціночне відношення автора до об`єктивної дійсності. Важливість вивчення перекладу стилістичних прийомів зумовлена необхідністю адекватної передачі образної інформації художнього твору, відтворення стилістичного ефекту оригіналу при перекладі.

Як відрізняються одна від одної нації, так одна мова відрізняється від іншої. Речення цих мов мають власні лексичні, граматичні, стилістичні особливості. В одній мові існує багато таких слів, яких немає у іншій і часто важко знайти для них аналогії або еквіваленти. Для того, щоб запобігти дослівного перекладу і передати усю повноту у перекладі, ми використовуємо різні трансформації. Трансформація - це будь-яка зміна на синтаксичному рівні тексту оригіналу під час перекладу.

Вибір трансформації при перекладі здебільшого залежить від перекладача і є зумовленим стилістичними особливостями та комунікативною метою тексту оригіналу.

1. Основні засоби досягнення адекватного перекладу

Вчені виділяють такі основні форми трансформацій:

1) перестановка - це граматична трансформація, в результаті якої при перекладі змінюється порядок слів або словосполучень у реченні;

2) додавання - граматико-лексична трансформація, в результаті якої збільшується кількість слів або частин речення. Можуть додаватися іменники, дієслова, прикметники, прийменники, словосполучення;

3) вилучення - граматико-лексична трансформація, в результаті якої під час перекладу деякі слова, частини речення вилучаються. Це є результатом різниці у структурах речень різних мов. Найчастіше вилучаються присвійні займенники, прикметники;

4) заміна - граматико-лексична трансформація, яка вживається при перекладі у випадку нестачі прямих еквівалентів. Вона використовується, коли потрібно вижити генералізацію, антонімічний переклад, інтерпретувати вислів. Інтерпретація вислову - розуміння значення сталого вислову і переклад його на українську мову за допомогою інших лексичних методів.

5) комплексна трансформація включає в себе дві чи більше простих трансформацій [6; 154].

В дослідженнях про вибір методу перекладу (а дослідження про методично обґрунтовані оцінки перекладу рідко зустрічаються і ніколи не бувають головним предметом дослідження) постійно задається питання про вибір між “дослівним” та “вільним” перекладом, хоча міра дослівності або межа вільності перекладу ніколи не була уточнена у повній мірі. Одним з головних завдань перекладача є створення адекватного перекладу. За теорією Н.Складчикової існує чотири параметри адекватності перекладу [10; 26]:

1) параметр адекватності передачі семантичної інформації;

2) параметр адекватності передачі емоційно-оціночної інформації;

3) параметр адекватності передачі експресивної інформації;

4) параметр адекватності передачі естетичної інформації.

Якщо семантична основа образу оригіналу передана точно, то результатом є адекватний мовний образ на мові перекладу і його адекватний смисловий зміст, який здійснює номінативну функцію образа. Розглядаючи проблему передачі за допомогою перекладу експресивної інформації, треба зауважити, що якась доля переносного вживання слів у різних мовах співпадає за силою експресії. Сила експресії не залежить від типу лексичної трансформації, яка була вжита для збереження семантичної основи образного засобу.

Інший засіб перекладацьких трансформацій є компенсація. Завдяки саме компенсації перекладач отримує можливість в якомога повній мірі відтворити ідею першотвору, стильові своєрідності оригіналу, зберегти його красу, а також відтворювати побут епохи та країни, до якої належить оригінал. Компенсацією називається такий спосіб перекладу, при якому елементи змісту оригіналу, що були втрачені при перекладі, передаються в тексті якимось іншим чином для компенсації семантичної втрати. Іншими словами, це заміна непереданого елементу оригіналу аналогічним або яким-небудь іншим елементом, що компенсує втрату інформації і здатний справити подібну дію на читача. В перекладацькій практиці використовуються три види компенсації. Компенсація аналогічним прийомом (повна компенсація) застосовується в іншому місці перекладу по відношенню до позиції цього прийому в оригіналі і в найбільш повній мірі забезпечує еквівалентність перекладу. Компенсація іншими прийомами (часткова компенсація) частіше використовується на місці непереданого прийому оригіналу і поповнює втрати лише частково. Суцільна компенсація застосовується тоді, коли автор навмисне приводить абсурдний порядок слів для того, щоб підкреслити пародійність тексту. А отже, ми говоримо про суцільну компенсацію тоді, коли в перекладі взагалі може не бути словникових відповідників оригіналу. Можна стверджувати, що засіб компенсації є ілюстрацією того положення, що еквівалентність перекладу забезпечується на рівні не окремих слів, а на основі всього тексту в цілому. Прийому компенсації підлягають такі мовні елементи, як розмовна мова, відхилення територіального типу, головним чином елементи діалекту, відхилення соціального типу (жаргони, суржик, розмовно-знижена мова), дитяче мовлення, ламана мова, каламбури, а також ті елементи мови оригіналу, що не мають еквівалентів в мові перекладу. При перекладі художнього тексту широко застосовується метод адекватних замін, який полягає в тому, що для точної передачі думки перекладач повинен відірватися від словникових і фразових відповідників і шукати вирішення завдання виходячи з цілого: змісту, ідейного напрямку та стилю першоджерела[4 ; 178].

Будь-яке навмисне відхилення від літературної мови може бути показником соціального статусу, територіальної та расової належності або ж навіть індивідуальної вимовної манери. Отже, ці особливості повинні бути обов'язково відтворені в перекладі належним чином. Частіше перекладачу доводиться звертатися до нелокальної компенсації, відходити від словникових відповідників, фіксувати ті мовні елементи, які могли б викликати неправильну вимову саме у представників мови перекладу. Результати порівняльного аналізу показали, що при перекладі художнього тексту завданнями перекладу є не тільки збереження змісту оригіналу, але й його стилістичних та експресивних особливостей. Завдяки прийому компенсації всі «нестандартні» елементи мови оригіналу можуть бути відтворені у мові перекладу, і таким чином досягається комунікативна рівнозначність різномовних текстів. На базі порівняльного аналізу також можна стверджувати, що універсальних правил відтворення втраченого значення не існує. Перекладач у кожному окремому випадку знаходить своє найбільш вдале вирішення проблеми, він діє ситуативно, виходячи з поставлених перед ним завдань. Успіх роботи з будь-якими елементами мови оригіналу, що підлягають компенсації при перекладі в багатьом залежить від почуття міри, смаку та досвіду викладача [3; 98].

2. Особливості перекладу ліричних творів

Належність твору до епосу, драми або лірики значною мірою зумовлює його художньо-естетичну сутність і відповідний стиль. Перекладати ліричні твори досить складно. Дуже часто перекладачі потрапляють в капкан до буквалізму. Існувало багато перекладацьких методик. Наприклад, Жуковський турбувався про те, щоб перекласти сюжет і образи, він часто змінював навіть розмір, зовсім не думав про плин вірша і тільки зрідка звертав увагу на його звукове значення, майже виключно при звуконаслідуванні. Фет, навпаки, найуважніше ставився саме до плину вірша, і його російські версії дуже точно накладаються на оригінал. Коли визнати, що в поезії усе однаково важливе, переклад і справді стане немислимим. Але в художній структурі одні елементи відіграють провідну роль, інші - допоміжну, треті відносно нейтральні. Не тільки і навіть не стільки їх повний набір, скільки спосіб підпорядкування становить своєрідність твору, письменника, естетичної школи.

У перекладі лірики мірило відповідності - стан душі, психологічна індивідуальність ліричного героя. Вона ж знаходить вираження в тих чи інших мовних засобах. Можна навести приклад перекладу вірша Г. Гейне, який відповідає майже всім вимогам, але головна неточність - у відтворенні специфіки образу. Переклад Лермонтова гейневської «Сосни»:

На севере диком стоит одиноко

На голой вершине сосна

И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим

Одета, как ризой, она.

И снится ей все, что в пустыне далекой,

В том крае, где солнца восход,

Одна и грустна на утесе горючем

Прекрасная пальма растет.

У вірші Гейне предметно-образна картина майже та сама: ялина, оповита білим покривалом льоду і снігу, одиноко й дрімливо стоїть на голому північному пагорку; їх мариться самітна пальма, яка у скорботній тузі німотно мліє в далекому східному краю на розпеченій скелі:

Ein Fichtenbaum steht einsam

Im Norden auf kahler Hoh

Ihn schlafert, mit weisser Decke

Umhullen ihn Eis und Schnee.

Er traumt vor einer Palme,

Die, fern im Morgenland,

Einsam und schweigend trauert

Auf brennender Felsenwand.

Для психологічної характеристики є суттєвими і вимагають точності зображувальний паралелізм (усамітнюючи узвишшя) і контраст (північ - схід, холод - спека), дієслова стану (schlafen - спати, traumen - снити, trauern - тужити. Але не це головне. Алегорична ялина у Гейне - чоловічого роду. Знявши протиставлення граматичних родів (der Fichtenbaum - die Palme), а отже і мужності та жіночності, Лермонотов поетизує вже не палке і томливе кохання, а лишень журбу мрійливої самотності. Граматикою Гейне створив образ чоловічого невдоволеного кохання до далекої, а тому недоступної жінки. Лермонтов жіночим родом сосни відібрав у образу всю його любовну спрямованість і перетворив сильне чоловіче кохання у мрії. Одна невелика деталь виявилася провідною і разюче змінила психологічну тональність усього твору. Новий епітет «прекрасная» несе таку саму об'єктивну, а не суб'єктивну оцінку, як і «сыпучий». Якщо чарівна краса і легкість риз сипучого снігу знищує трагедію суворого гнітючого ув'язнення в лід і сніг ( у неволі знемагає і пальма, вона, недоступна страдниця, гірко trauert, а не солодко «грустит»), якщо зміна дрімливого напівзабуття на сновидіння позбавляє образ вольової направленості, а вирази «на севере диком», « в пустыне далекой, в том крае, где солнца восход» надають віршеві епічного, казково-романтичного тону, то сосна, або ялиця, або ялина взагалі не є відповідником, оскільки навіть за філігранної точності в усьому іншому вона переносить мотив самотності, «трагічну ідею фатальної скованості», а отже і «елемент протесту проти тих життєвих умов, які давали до цього привід», у зовсім іншу ліричну площину. Зображення підкорене вираженню і не повинне йому суперечити. В міру віддалення від прототипу версія як окреме гармонійне ціле проходить ряд проміжних між перекладом і новим оригіналом жанрових стадій (вільний переклад, варіація на тему, переробка); у самостійній цілості роль запозичених художніх компонентів змінюється внаслідок нових контекстуальних зв'язків ( узгодження з компенсацією) та ієрархічних зсувів [9; 23-25].

ІІІ. Особливості перекладу фразеологічних одиниць

Під час читання газет, журналів, художньої літератури, виконанні перекладів часто зіштовхуємося з німецькими фразеологізмами, які важко зрозуміти, і ще важче вживати ці одиниці під час переказу твору, розповіді, написанні листа. Невміння вживати в мовленні хоча б розповсюджені фразеологічні вирази надзвичайно збіднює мову[6; 12]. Завдяки своєму семантичному багатству, образності, лаконічності і яскравості фразеологія відіграє в мові дуже важливу роль. Вона надає мовленню виразності та оригінальності. Переклад фразеологічних одиниць, особливо образних, становить значні труднощі. Це пояснюється тим, що багато з них є яскравими, емоційно насиченими зворотами, що належать до певного мовного стилю і часто носять яскраво виражений національний характер. При перекладі стійких сполучень слів варто також враховувати особливості контексту, у якому вони вживаються. Багатьом німецьким фразеологічним одиницям характерні багатозначність і стилістична різноплановість, що ускладнює їх переклад на інші мови. Особливо широко фразеологізми використовуються в усному мовленні, в художній і політичній літературі [4; 34].

Фразеологізми - сталі звороти, стійкі поєднання слів, що виступають у мові як єдиний, неподільний за значенням елемент.

Особливості фразеологізму: 1. Лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине. 2. Постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу. 3. Характеризуються стійкістю граматичних категорій. 4. Слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення. Виходячи з додаткових семантичних, структурних і функціональних моментів розрізняють наступні групи фразеологізмів: 1) прислів'я (Sprichworter ); 2) літературні варіанти прислів'їв -- афоризми, сентенції (Aphorismen , Sentenzen ); 3) приказки (die sprichwortlichen Redensarten ); 4) парні словосполучення (die sprichwortlichen Formeln ); 5) крилаті слова (gefliigelte Worte ); 6) фразеологізми-зрощення (семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень компонентів (бити байдики, точити ляси, собаку з'їсти); 7) фразеологічні єдності (тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика); 8) фразеологічні сполуки ( це такі стійкі мовні звороти, які не є «безумовними семантичними одиницями», оскільки характеризуються певною самостійністю складових части. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика).

Фразеологічний склад німецької мови має ряд специфічних, властивих тільки йому особливостей . Проте ця специфіка може бути виділена лише на тлі тих рис, які визначають лінгвістичну природу стійких словосполук взагалі і є спільними для одиниць фразеологізмів цілого ряду інших європейських мов. Фразеологізми або стійкі словосполучення (phraseologische oder stehende Wortverbindungen) відрізняються від вільних синтаксичних словосполук, перш за все, тим, що вони в семантичному плані є єдністю і виражають, як правило, одне (єдине або розчленоване) поняття, напр.: etw. zum Ausdruck bringen виражати, виразити щось, mit Haut und Haar цілком, sich aufs hohe Pferd setzen розхвастатися, запишатися. Різніця в понятті, що виражається вільними і фразеологічними поєднаннями слів, виступає особливо яскраво в таких випадках, коли є можливість порівняти омонімічні вільні і фразеологічні словосполучення, наприклад: blauer Brief -- блакитний лист (вільне словосполучення) і blauer Brief - - повідомлення про відставку (фразеологічне словосполучення); junges Gemuse -- молоді овочі (вільне словосполучення) і junges Gemuse (розм.) -- дітвора, молодь (фразеологічне словосполучення). Стійкі словосполучення лише зовні нагадують вільні. Вони можуть збігатися з ними по синтаксичній структурі, але не ідентичні їм по семантиці. Стійкі або фразеологічні словосполучення служать, подібно до слів, для вираження поняття. Від слів вони відрізняються своєю різнооформленістю. Іншою визначною властивістю фразеологічних одиниць є їх стійка або стабільна форма, внаслідок чого вони існують в мові як готове ціле. Фразеологічні одиниці лише відтворюються в мові, а не створюються в ній знову. Ця обставина також зближує фразеологічні одиниці зі словом і відрізняє їх від вільних словосполучень.

Однією з основних особливостей фразеологічних одиниць, яка відрізняє їх від вільних словосполучень, є ідіоматичність. Саме через цю характеристику загальне значення фразеологізму не дорівнює сумарному значенню його компонентів, часто це значення не має нічого спільного із значеннями слів, які входять до нього.

У фразеологізмах часто міститься метафоричний елемент. Їх не можна перекладати дослівно. У багатьох випадках вони мають явно виражене національне забарвлення. Це все та ряд інших факторів призводить до того, що фразеологічні одиниці часто не мають абсолютних відповідників в іншій мові. Складність перекладу ідіом полягає у тому, що перекладач повинен уміти їх розпізнати і підшукати відповідний український варіант. З точки зору перекладу фразеологічні звороти - приказки та прислів'я - зручно розділити на 3 групи [8; 45-46].

До першої групи відносяться такі фразеологізми, які повністю співпадають з українськими - як по смислу, так і по формі, тобто по описуваному образу або складових компонентах:

переклад художній фразеологізм лінгвістичний

Такі фразеологізми, які повністю співпадають в різних мовах, мають своїм джерелом загальний прототип і часто є калькою з грецької або латинської, рідше інших мов.

До другої групи належать фразеологізми, які співпадають по змісту, але не співпадають за образом, який лежить в їх основі:

При перекладі таких фразеологічних одиниць рекомендується користуватися саме такими відповідниками, які закріпилися в мові, оскільки при їх перекладі перекладач повинен притримуватися принципу перекладу чогось звичного таким же звичним. У протилежному випадку це викличе у читача враження чогось несподіваного та оригінального.

До третьої групи відносяться фразеологізми, які не мають відповідників в українській мові - ні за змістом, ні за образом. Вони перекладаються або описово, або при допомозі приказки, створеної перекладачем, або дещо подібним за загальною семантикою фразеологізмом.

Фразеологічні одиниці часто мають чітко виражений національний характер, тому вони не можуть бути використані при перекладі, не дивлячись на те, що вони повністю співпадають по змісту, оскільки це внесло би в переклад чуже національне забарвлення. У таких випадках доводиться або давати близький до оригіналу переклад, робити описовий переклад або перекласти цю приказку із зміною образу.

Як видно з прикладів, вирази першої групи не створюють проблем при перекладі. Вирази другої групи звичайно перекладаються українськими аналогами. Однак тут перекладач повинен керуватися уже згадуваним принципом - перекладати щось звичне таким же звичним. Образ, пов'язаний із словом, у таких порівняннях настільки зрісся з ним, що майже не сприймається як образ, і в багатьох випадках є зовсім стертим. Було би помилкою зберегти слово, яке входить у таке словосполучення, оскільки у перекладі даний фразеологічний зворот звучав би штучно і незвично, що внесло би в переклад те, чого немає в оригіналі: була б повернута яскравість звичному стертому образу

До фразеологічних зворотів відносяться також і крилаті вирази та посилання, що широко вживаються у різних типах мовлення та стилях мови. До їх числа відносяться і різні цитати - літературного характеру, біблеїзми, висловлювання історичних осіб тощо. При їх передачі перекладач повинен керуватися традицією, що існує в українській мові, незалежно від словникового значення слів, що входять до складу виразу. Тут часто спостерігається розходження між українською та німецькою мовами. Одне і те ж слово, що входить до складу різних виразів у німецькій мові, може вимагати перекладу різними словами у зв'язку з усталеною в українській мові традицією.

Існує ще поняття калькування або дослівного перекладу фразеологізмів при наявності повного або часткового еквівалента. Калькування (від фр. calque «копія» ) - копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова.

Стійкі сполучення слів іноді доводиться перекладати дослівно, незважаючи на наявність повного або часткового еквівалента. Дослівний переклад особливо важливий, коли образ, який міститься у фразеологізмі, необхідний для розуміння тексту, а заміна його іншим образом не дає достатнього ефекту. Дослівний переклад часто застосовується при наявності розширеної метафори, фразеологічних синонімів, гри слів і каламбурах. Калькування дає можливість донести до українського читача живий образ німецького фразеологізму, що неможливо при використанні вільного необразного словосполучення, що є українським поясненням значення німецького фразеологізму[4; 79].

Іноді зустрічаються такі види перекладу, як буквалізм (дослівний переклад, що спотворює зміст перекладного виразу або рабськи копіює конструкції чужої мови та є по суті насильством над тією мовою, на яку робиться переклад); «обертональний» переклад - це свого роду оказіональний еквівалент, який використовується для перекладу фразеологізму тільки у даному контексті. Тому «обертональний» переклад дається в перекладі цитати, а не даного фразеологізму. Варто враховувати, що окказіональність даного еквівалента визначається виключно особливостями контексту та що в іншому контексті аналогічний переклад може й не бути «обертональним», а повним або частковим еквівалентом. Знаходження «обертонального перекладу», на відміну від використання готового еквівалента - творчий процес.

Підсумовуючи вищесказане, подамо основні способи перекладу фразеологічних одиниць.

Найкращий спосіб - передати фразеологізм фразеологізмом. Це є можливим тоді, коли німецька та українська мови запозичили фразеологічний зворот з інших мов (найчастіше класичних).

Переклад фразеологічним аналогом, тобто використання в українській мові фразеологічних одиниць, які мають те саме значення, але які побудовані на іншому образі. При такому перекладі слід враховувати, що український образ повинен бути нейтральним щодо національного забарвлення.

Переклад калькою, тобто спроба скопіювати німецький образ і створити свою фразеологічну одиницю. При такому способі треба пам'ятати, що образ повинен бути зрозумілим, метафоричне, переносне значення повинно виходити з прямого значення, якщо в перекладі є реалія, то вона повинна бути зрозумілою українському читачеві, перекладові слід надати форму фразеологізму [2].

Висновки

Значення перекладу в історії людської культури - величезне, але незаперечним є той факт, що процес перекладу або міжмовна трансформація є надзвичайно складним явищем, так як у процесі перекладу відбувається не тільки зіставлення різних мовних систем, а й зіткнення різних культур, і навіть цивілізацій. Беручи до уваги надзвичайно важливу роль художнього перекладу у розвитку мови і збагаченні культури народу, безсумнівно парадоксальним є те, що таке розповсюджене явище, як переклад, все ще залишається недостатньо зрозумілим. Підводячи підсумки, необхідно відмітити, що семантика художнього тексту при перекладі повинна бути збережена в єдності усіх її складових, взаємозв'язок і взаємодія яких зумовлені авторським задумом, що зобов'язує перекладача внести поняття про семантичну структуру тексту у сферу своєї професійної компетенції [2].

У нашій роботі ми використовували як ілюстративний матеріал фразеологізми, виписані із шкільних підручників, журналів, довідкової літератури. Нами було проаналізовано 120 фразеологічних одиниць. Із них 58 належать до першої групи (абсолютні еквіваленти), 54 до другої (у яких використано інший образ), 8 до третьої (які передаються описово).

Для досягнення максимальної адекватності при перекладі фразеологізмів з німецької на українську перекладач повинен вміти користуватися різними «видами перекладу» [4:80]:

1. Еквівалент, тобто наявний в українській мові адекватний фразеологічний зворот, що збігається з німецьким зворотом за змістом, і по образній основі.

2. Аналог, тобто такий український стійкий зворот, що за значенням адекватний німецькому, але по образній основі відрізняється від нього повністю або частково.

3. Описовий переклад, тобто переклад шляхом передачі змісту німецького звороту вільним словосполученням. Описовий переклад застосовується тоді, коли в українській мові відсутні еквіваленти й аналоги.

4. Калькування. Метод калькування застосовується в тих випадках,коли перекладач хоче виділити образну основу фразеологізму, або коли німецький зворот не може бути перекладений за допомогою інших видів перекладу.

5. Комбінований переклад. У тих випадках, коли український аналог не повністю передає значення німецького фразеологізму або ж має інший специфічний колорит місця й часу, дається калькований переклад, а потім іде описовий переклад та український аналог для порівняння.

Фразеологічні одиниці широко використовуються в літературі всіх стилів, грамотний перекладач не повинен допускати неточностей у перекладі того або іншого фразеологізму. Без знання фразеології неможливо оцінити яскравість і виразність мовлення, зрозуміти жарт, гру слів, а іноді просто й зміст усього висловлювання.

Список використаної літератури

1.Взаємодія культур при перекладі драматургічного тексту// Мова та культура.- Серія “Філологія”. - Вип. 1. - Т.3. - Київ: Видав. Дім Дм. Бураго. - 2000. - С.34-36.

2.Витковская, Е.О. Двойная актуализация фразеологизмов в аспекте перевода./ Е.О. Витковская. - СПб., 2009. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.novsu.ru/file/315685

3.Комиссаров В.Н. Теория перевода: (Лингвистические аспекты). - М.: Высш. шк., 1990. - 287с.

4. Корунець І.В. Теорія і практика перекладу. - Вінниця: Нова книга, 2000. - 196с.

5. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І Теремка. - К.: Академія, 2007. - 752с.

6.Лозенко І. В. Практичне використання фразеологічних одиниць//Німецька мова в школі. - №3(27). - 011. - С.12-14.

7. Мирам Г.С. и др. Основы перевода: Курс лекций; Учебное пособие. - К.: Эльга, Ника-Центр, 2002. - 237с.

8.Паршин А. Теорія і практика перекладу. - М.: Російська мова, 2000. - 161 с.

9. Складчикова Н. В. Семантическое содержание метафоры и виды его компенсации при переводе.// Номинация и контекст. Сб. научных трудов. Кемерово, 1985. С. 21 - 29.

10. «Хай слово мовлено інакше…» Проблеми художнього перекладу. - К.: Дніпро, 1982. - 294с.

ДЖЕРЕЛА

1.Бережна В. В. Німецька мова: Практичний довідник. - 2-ге вид.: доповнене. - Харків: ФОП Співак Т. К., 2010. - 346 с.

2. Богданов М. В. 8000 наиболее употребительных слов и выражений немецкого языка. - М.: ЗАО «Славянский дом книги», 2005. - 384с.

3. Німецька мова: підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. залк.(9-й рік навчання, академ. рівень) /Надія Басай. - К.: Освіта, 2010. - 304 с.

4. Нові афоризми на німецькій і українській мові: навч. брошура /Наталія Краус. - М.: Астрель: АСТ, 2007 - 127 с.

5. Попов А. А., Попок М. Л. Практический курс немецкого языка. Т. 1. - М.: Иностранный язык, 2001. - 464 с.

6. Практический курс немецкого языка. Для начинающих. Издание 6-е, переработанное и дополненное/ В. Завьялова, Л. Ильина. - М.: Лист Нью, 2003г. - 880 с.

7. Boverman M. Pingpong Neu 3/ Lehrbuch. -AugsburgMax: Hueber, 2003. - 136 S.

8. Lesekiste. Скринька для читання. Книжка для читання з німецької мови для 5-го - 10-го кл.: ч.2: Навч. посібник/Упорядкув. та адапт. Н. Басай. - К.: Наш час, 2006. - 112с.

Размещено на Allbest.ru