Юридична природа форм співучасті у злочині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та інших злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, особливо це стосується питання злочинної організації. Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам.

Питання про співучасть, незважаючи на велику кількість літератури по даній темі, до цього часу відноситься до числа спірних. Визначення співучасті, яке повно відображає характерні ознаки спільної злочинної діяльності, дозволяє правильно орієнтувати діяльність правоохоронних органів в їх боротьбі із злочинами. ю що здійснюються у співучасті, сприяє чіткому відмежуванню таких злочинів від індивідуальної злочинної діяльності, і тим самим, зміцненню законності в боротьбі із злочинністю.

Отже, актуальність дослідження полягає насамперед в тому, що з метою запобігання поширення у суспільстві злочинності такого роду слід бути добре обізнаним з усіма можливими її проявами, для чого необхідно дослідити основні законодавчі механізми, які стосуються цього виду.

Метою курсової роботи є вивчення кримінально-правової характеристики поняття співучасті.

Реалізація мети передбачає вирішення наступних завдань, а саме:

- Дослідити поняття та суть співучасті у вчиненя злочину;

- Виявити об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті;

- Проаналізувати співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою;

- Визначити характерні ознаки організованої групи як форми співучасті у злочині;

- Дослідити поняття злочинної організації.

Об'єктом дослідження є законодавче регулювання співучасті у вчинені злочину та її форм.

Предметом дослідження є особливості кримінально-правової характеристики співучасті у вчинені злочину.

Методологічним підґрунтям дослідження є діалектичний метод і системно-структурний аналіз доктринального, нормативного і емпіричного матеріалу, який дозволяє виявити особливості в регулюванні співучасті у вчинені злочину та її форм. Порівняльно-правовий метод використовувався для з'ясування суті різних форм співучасті. Врахування формально-юридичного методу дозволило здійснити аналіз змісту правових норм кримінального законодавства, яке регулює питання щодо співучасті у вчинені злочину. Конкретно-соціологічний метод застосовувався під час аналізу емпіричної бази нових і маловідомих даних.

Теоретичною основою роботи та зроблених висновків є праці видатних вчених-правників України, а саме: Ю.В. Абакумової, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Ю.В. Біла, В. І. Борисова, С.О. Єфремова, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка та інших.

Структура роботи обумовлена логікою дослідження і включає два розділи. Перший розділ містить загальну характеристику співучасті як самостійного інституту кримінального права. Другий розділ містить кримінально-правову характеристику форм співучасті у злочині.

Загальний обсяг курсової роботи - 40 сторінок. Кількість використаних джерел - 23.



1. Співучасть як самостійний інститут кримінального права

1.1 Співучасть у вчинені злочину: поняття та суть

злочин співучасть організований

Вчинення злочину однією особою (суб'єктом злочину) є типовою ситуацією. Але у практиці застосування кримінального закону досить часто трапляються випадки, коли у вчиненні одного злочину беруть участь дві або більше осіб, які діють сумісно (узгоджено) і спрямовують свої зусилля на вчинення одного й того самого злочину для досягнення єдиного злочинного результату. В таких випадках йдеться про співучасть у злочині. Тому невипадково у розділі VІ КК встановлено низку норм, які регулюють питання кримінальної відповідальності за співучасть у злочинні (статті 26-31). Ці норми визначають поняття співучасті у злочині, види співучасників, форми співучасті, а також кримінальну відповідальність співучасників і у своїй сукупності утворюють самостійний інститут кримінального права - співучасть у злочині, що має важливе як практичне, так і теоретичне значення.

Як зазначає Абакумова Ю.В., у співучасті найчастіше вчинюються найбільш тяжкі та складні злочини насильницького та корисливо-насильницького характеру. Але небезпека цих злочинних проявів зумовлена не лише чисельною динамікою, а і якісними причинами, зокрема:

- до злочинної діяльності одночасно залучається декілька осіб;

- спільною участю в злочині декількох осіб заподіюється, як правило, більша шкода інтересам особистості й держави;

- різний досвід та практичні навички співучасників злочину дають змогу більш чітко і якісно підготувати та виконати його, залишивши мінімальну кількість слідів на місці події, що ускладнює розкриття й подальше розслідування таких злочинів;

- утруднене розкриття злочинів, вчинених у співучасті, породжує в злочинців почуття безкарності, підштовхує їх до вчинення нових злочинів, залучення до злочинної діяльності нових співучасників [4, с. 113].

На сьогодні, чинне законодавство, а саме ст. 26 Кримінального кодексу України (далі - КК України) визначає співучасть як умисну спільну участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину [2].

Зміст цього визначення дає змогу стверджувати, що обов'язковими умовами співучасті у злочині є:

1) Наявність двох або більше осіб (співучасників);

2) Спільність дій співучасників у вчинені одного і того самого злочину;

3) Наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину;

4) Наявність причинного зв'язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.

За сукупністю цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин [12, с. 163].

Особливість цього поняття полягає в тому, що в результаті спільних дій декількох осіб, пов'язаних і часто заздалегідь погоджених між собою, вчиняється єдиний злочин, досягається загальний злочинний результат. У багатьох випадках той чи інший злочинець, якби він діяв один, був би не в змозі вчинити злочин, наприклад, через відсутність знарядь і засобів злочину, слабкість фізичних сил, нерішучість тощо. Але, об'єднавшись з іншими особами, він може взяти участь у спільному злочині шляхом надання порад, зброї, транспортних засобів або ж в інший спосіб.

Прагнення до об'єднання зусиль при вчиненні злочинів особливо сильно виявляється у неповнолітніх злочинців. Досить часто в основі мотивів вчинення злочинів неповнолітніми лежить не індивідуальна потреба чи бажання, а саме думка групи, а також дорослих осіб. Неповнолітні часто поєднуються для спільного вчинення крадіжок, грабежів, розбоїв, нерідко під керівництвом дорослих злочинців. Крім того, є злочини, що можуть бути вчинені тільки шляхом об'єднання декількох осіб: бандитизм, організація злочинного співтовариства й участь у ньому, насильницьке захоплення влади тощо.

Вчинення злочину декількома особами, за загальним правилом, прискорює досягнення злочинного результату, полегшує приховування слідів злочину. Особливі труднощі виникають під час розслідування злочинів, вчинених різними злочинними об'єднаннями, організованими групами, співтовариствами. Злочинна діяльність таких об'єднань ретельно маскується, нерідко вона здійснюється професіоналами, збитки від злочинів, вчинених злочинними групами, бувають більш значними, способи здійснення злочину набувають більш витонченого характеру, чинять більший психологічний чи фізичний вплив на потерпілого, як, наприклад, при захопленні заручника, вчиненому організованою групою. Саме тому участь декількох осіб у вчиненні злочину підвищує як його суспільну небезпечність, так і особистості злочинця [3, с. 144].

Аналіз кримінального законодавства України дає змогу стверджувати, що співучасть є діяльністю, спрямованою тільки на вчинення навмисного злочину, оскільки тільки при навмисній формі вини злочинець повною мірою усвідомлює всю суспільну небезпеку свого діяння та настання породжуваних ним злочинних наслідків і бажає або свідомо припускає їх.

Інститут співучасті дозволяє обґрунтувати кримінальну відповідальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили злочин (виконавців), а й осіб, які тією чи іншою мірою брали участь у вчиненні злочину, і хоча не були його виконавцями, але були організаторами, підбурювачами чи пособниками вчинення злочину. Саме за допомогою норм даного інституту і вирішуються питання про кримінальну відповідальність цих співучасників злочину. Причому в такому разі застосовуються як норми Особливої частини КК, так і норми, передбачені статтями 26-31 КК. За допомогою цього інституту вирішуються також питання і про відповідальність (підстави, межі та ступінь) осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими злочинними групами або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VI Загальної частини КК є правовою базою боротьби з організованою злочинністю, що останнім часом набула значного поширення.

У нормах Особливої частини КК учинення злочину у співучасті закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов'язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК), створення злочинної організації (ст. 255 КК), групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масові заворушення (ст. 294 КК). В інших - виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 статей 185, 186, 190 КК), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікований склад злочину (ч. 5 статей 185, 186, ч. 4 статей 187, 189 КК та ін.). В усіх зазначених випадках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті, поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчинені в співучасті (незалежно від її форм) [13, с. 207].

Коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за навмисне вчинення одного й того самого злочину спільними зусиллями кількох осіб при виконанні ними різних ролей (виконавець, організатор, підбурювач, пособник), та умови, що визначають їх відповідальність, описані у ст. 27 Загальної частини Кримінального кодексу України.

У ч. 1 ст. 27 КК виписано, що «співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник». У наступних частинах цієї статті дано визначення кожного зі співучасників злочину.

Виконавець злочину є головною постаттю, оскільки дії всіх інших співучасників підпорядковуються його діяльності. Виконавець злочину завжди підлягає відповідальності безпосередньо за статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Норми Загальної частини про співучасть охоплюють однотипну для всіх злочинів діяльність організатора, підбурювача і пособника. Тому ці співучасники злочину підлягають відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК і тією статтею (частиною статті) Особливої частини, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Виняток з цього правила становить своєрідна співучасть (sui generis), за якою відповідальність співучасників злочину передбачена безпосередньо у певній статті Особливої частини Кримінального кодексу.

1.2 Об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті

Співучасть не створює будь-яких особливих, інших підстав відповідальності - підставою відповідальності і тут, відповідно до ч. 1 ст. 2 КК є склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норму про співучасть вміщено в Загальній частині КК, означає лише одне - ця норма має застосовуватися у будь-якому випадку вчинення злочину, передбаченого в Особливій частині КК, але за наявності ознак співучасті. Наприклад, положення ст. 26 застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, зґвалтувань, викраденнянаркотиків, тощо.

Як особлива форма злочинної діяльності співучасть характеризується об'єктивними і суб'єктивними ознаками, відповідно до яких можна відрізнити співучасть від простого випадкового збігу дій декількох осіб при вчиненні того самого злочину (наприклад, при крадіжці інструментів з охоронюваного складу, вчиненій декількома працівниками, що мають доступ до цих інструментів по роботі).

Об'єктивні ознаки співучасті характеризуються:

а) кількісною ознакою;

б) якісною ознакою;

в) єдиним злочинним результатом для всіх співучасників;

г) причинним зв'язком між діяннями всіх співучасників і єдиним злочинним результатом.

Останні дві ознаки характерні для злочинів з матеріальними складами.

Кількісна ознака означає, що в злочині беруть участь двоє і більше осіб. Для більшості випадків співучасті досить наявності кількох людей, але для деяких форм співучасті потрібна значна кількість співучасників, наприклад, при організації незаконного збройного формування чи участі в ньому (ст. 260 КК України), створення злочинної організації (ст. 255 КК України).

Кожен із співучасників має відповідати вимогам, встановленим у нормах Кримінального кодексу про загальні умови кримінальної відповідальності, тобто має бути осудною особою, що досягла встановленого в законі віку. Іншими словами, суспільно небезпечне діяння, вчинене в результаті зусиль декількох осіб, тільки тоді буде вважатися співучастю, коли його учасники будуть визнані суб'єктами злочину, здатними відповідати за законом за його вчинення. Вчинення злочину з використанням осіб, які не можуть бути суб'єктами кримінальної відповідальності через вік чи неосудність, не утворює ознак співучасті [15, с. 224].

Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння, вчинене у результаті зусиль декількох осіб, тільки тоді буде вважатися співучастю, коли його учасники будуть визнані суб'єктами злочину, здатними відповідати за законом за його вчинення. Вчинення злочину разом з особами, які не можуть бути суб'єктами кримінальної відповідальності через вік чи неосудність, не утворює ознак співучасті. Однак бувають випадки, коли правопорушник використовує для досягнення злочинного результату малолітніх чи неосудних осіб, тобто наявне так зване «посереднє виконавство», або ж «посередня винність. На практиці зазвичай це питання вирішується шляхом притягнення до кримінальної відповідальності такого правопорушника як виконавця злочину без ознак співучасті, незалежно від його фактичної ролі в підготовці та вчиненні злочину. Однак остаточного і чіткого законодавчого вирішення ця проблема не набула. Деякі норми лише посередньо торкаються її. У теорії кримінального права також не існує єдиної думки щодо цього питання [5, с. 143].

Якісна ознака означає, що при співучасті всі співучасники злочину повинні діяти спільно. При цьому головною рисою спільності дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою загальної діяльності із вчинення злочину [16, с. 180]. Тобто співучасники діють разом, кожен з них робить свій внесок у вчинення злочину.

Таким чином, спільність діяльності співучасників полягає в тому, що вона має взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер - діяльність кожного із співучасників взаємопов'язана з діяльністю виконавця чи інших співучасників (організатора, підбурювача, пособника) і спрямована на вчинення одного й того самого злочину, досягнення єдиного злочинного результату. Причому роль і функції кожного із співучасників можуть бути однаковими (наприклад, у процесі вчинення групових хуліганських дій (ч. 2 ст. 296 КК) винні завдають ударів потерпілому кулаками по голові й грудях, чим спричиняють тілесні ушкодження) або істотно різнитися між собою (наприклад, при заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 366 КК) особа вчиняє службове підроблення, що виступає засобом заволодіння чужим майном, а бухгалтер і касир за змовою з цією посадовою особою незаконно заволодівають цим майном і привласнюють його - ст. 191 КК). Ще більше відрізняються функції співучасників у таких формах співучасті, як організована група і злочинна організація. Однак головне для співучасті інше: злочин повинен бути результатом спільної діяльності всіх співучасників і при цьому кожен із них докладає (більшою чи меншою мірою) своїх зусиль, тобто робить свій внесок у вчинення злочину виконавцем.

Дії співучасників є взаємопов'язаними та взаємозалежними. При цьому результат їхньої діяльності - загальний для всіх. Цим результатом є спільне вчинення одного й того самого злочину, незалежно від того, яку мету має кожен зі співучасників і якими мотивами керувався. Однак кінцевою метою для кожного з них має бути вчинення єдиного злочину і бажання або свідоме допущення можливості настання суспільно небезпечних наслідків (це твердження стосується пособника, який не є проінформованим про всі деталі злочину, вчиненню якого він сприяє своєю діяльністю, але який усвідомлює його суть, протиправність і суспільну небезпеку), загальних для всіх співучасників. Наприклад, одна особа, яка бажає одержати матеріальну вигоду (одержання спадщини, усунення конкурента тощо), спровокувала, не інформуючи про свої особисті плани, цілі й мотиви, на убивство потерпілого іншу особу, що перебуває з останнім у неприязних стосунках. Третя особа виступила як пособник, надавши виконавцеві зброю, усвідомлюючи (або припускаючи), що її буде використано для вбивства, але будучи при цьому не поінформованим щодо деталей вчинення злочину. У наведеному прикладі підбурювач і виконавець керувалися різними мотивами й переслідували різні цілі. У діях же пособника відсутні визначені мета і мотив здійснення діяння. Він просто байдуже поставився до можливості настання суспільно небезпечних наслідків [6, с. 96].

Діяння кожного зі співучасників є необхідною умовою для вчинення злочину та для можливості іншого співучасника виконати свою частку «роботи», а також необхідною умовою настання спільного злочинного результату, який є однаковий та неподільний для всіх учасників злочину (за відсутності ексцесу виконавця). За цей злочинний результат несуть відповідальність усі співучасники, незалежно від ролі, яку кожен з них виконував в злочині (хоча роль та характер дій (бездіяльності) враховується при призначенні покарання). Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) відповідати за заподіяння смерті потерпілому буде і виконавець (убивця), і замовник убивства - організатор або підбурювач, і особи, які сприяли виконавцеві в інший спосіб (наприклад, наданням знаряддя вбивства, збиранням і наданням інформації про потерпілого: маршрути пересування, місце проживання, роботи, наявність охорони тощо). У кінцевому результаті всі співучасники відповідатимуть за злочин, який вчинив виконавець.

Спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і злочином, учинюваним виконавцем, є причинний зв'язок. Це означає, що:

1) дії кожного із співучасників у часі повинні передувати злочину, який вчиняє виконавець;

2) даний причинний зв'язок має генетичний характер (зв'язок породження), оскільки кожен із співучасників (незалежно від ролі та ступеня участі) докладає відповідних зусиль, робить свій внесок у злочин, створює для нього необхідні умови, чим сприяє вчиненню його виконавцем;

3) причинний зв'язок за співучасті має опосередкований характер, оскільки свідома діяльність виконавця, який вчиняє злочин, залежить від попередньої діяльності інших співучасників.

Останні своїми діями (активними або пасивними) створюють реальну можливість учинення злочину виконавцем, який перетворює цю можливість на дійсність виконанням складу злочину. У свою чергу діяльність співучасників (організатора, підбурювача, пособника) набуває злочинного характеру і перетворюється на співучасть у злочині шляхом вчинення злочину виконавцем. Відсутність причинного зв'язку свідчитиме про відсутність ознаки спільності в участі декількох суб'єктів у вчиненні злочину і про відсутність співучасті у злочині в цілому [13, с. 209-210].

Суб'єктивні ознаки співучасті - умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб'єктивну сторону співучасті у злочині (суб'єктивні ознаки співучасті) виражено словами - злочин вчинюється умисно і спільно. З цього формулювання закону випливає, що:

а) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

б) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

З закону випливає однозначний висновок - співучасть у злочинах, вчинених із необережності, є неможливою. При співучасті не тільки діяння має бути умисним, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає, що, якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, діє умисно - співучасті немає (наприклад, працівник міліції залишає через недбалість у неналежному місці пістолет, а хтось, використовуючи це, заволодіває ним і вчинює з його використанням умисне вбивство). У цьому випадку працівник міліції нестиме відповідальність за недбале зберігання вогнепальної зброї - за ст. 264, а особа, що використала пістолет, - за умисне вбивство - за ст. 115. Діяти умисно при співучасті означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об'єктивну, а й суб'єктивну сторону співучасті в злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце змова щодо вчинення конкретного злочину. Саме спільний умисел і дістає об'єктивне вираження у спільності діянь співучасників. Причому змова - це обов'язкова ознака будь-якої співучасті.

Під попередньою змовою (угодою) розуміється така, що сталася до моменту початку вчинення злочину або до його закінчення. Сама змова може відбутися будь-яким чином (в усній або письмовій формі, за допомогою конклюдентних дій тощо). У разі вчинення злочину групою осіб під згодою можна розуміти сам факт «незаперечення». Особа «погоджується» на вчинення злочину разом з іншою особою. Як згоду, що відбулася за допомогою конклюдентних дій, можна розглядати й діяння лідера, який першим починає вчинення злочину (наприклад, наносить удар потерпілому), чим подає «сигнал до дії» іншим учасникам групи (особливо якщо лідер справляє значний психологічний вплив на членів групи) [4, с. 116].

Також можлива й письмова змова - шляхом обміну записками, накресленням плану дій чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за допомогою використання технічних систем (телефону, Інтернет тощо). У будь-якому випадку змова, взаємна узгодженість - це обов'язкова ознака співучасті.

Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Однак, оскільки злочин вчинюється в співучасті, ці моменти умислу мають свою специфіку. Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого ним особисто діяння, а і суспільну небезпечність діяння, яке вчинює виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільно небезпечний наслідок. Іншими словами, співучасник повинен бути обізнаний про злочинні наміри, злочинні діяння виконавця. Вимога про таку поінформованість - найважливіша ознака співучасті. Наприклад, якщо особа, яка вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а особа цією рушницею вчинює вбивство, співучасті немає, оскільки даючи рушницю, сусід не знав про дійсний намір вбивці. Якщо ж рушницю було дано майбутньому виконавцю саме для вчинення вбивства, має місце співучасть, бо той, хто дав рушницю, діє узгоджено з виконавцем, обізнаний про його злочинний намір [14, с. 223].

Особливості інтелектуальної ознаки за співучасті такі:

а) виконавець не обов'язково повинен усвідомлювати злочинну діяльність усіх і окремо кожного із співучасників у повному обсязі. Це у низці випадків об'єктивно неможливе, особливо за таких форм співучасті, як вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією, де діяльність співучасників може мати досить таємний і законспірований характер. Однак він повинен усвідомлювати хоча б найближчу «ланку» діяльності співучасників, які йому сприяють у вчиненні злочину;

б) для співучасті не потрібно обов'язкового усвідомлення співучасниками всіх (у повному обсязі) індивідуально визначених рис злочину, вчинюваного виконавцем (місце, час, обстановка, засоби вчинення тощо). Достатньо того, щоб вони усвідомлювали хоча б у родових рисах властивості злочину, вчинюваного виконавцем, і розуміли, що сприяють йому в цьому. Своєю чергою виконавець має хоча б у загальних (родових) рисах усвідомлювати діяльність інших співучасників - організатора, підбурювача, пособника і розуміти, що вони тією чи іншою мірою сприяють йому в учиненні злочину.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїм безпосереднім діянням прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив узгоджене ними злочинне діяння.

За загальним правилом співучасть у злочині характеризується прямим умислом, коли спільна злочинна діяльність співучасників об'єднана єдиним умислом, спрямованим на досягнення єдиного для всіх них злочинного результату. Разом з тим за співучасті може бути й непрямий умисел (наприклад, при злочинній діяльності організатора і пособника, коли вони, свідомо сприяючи виконавцеві вчинення злочину з матеріальним складом, можуть не бажати, але свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків злочинного діяння (дії чи бездіяльності) виконавця). З непрямим умислом може бути співучасть у злочині шляхом пособництва чи організаторства, коли вказані співучасники не бажали, але свідомо допускали вчинення виконавцем внаслідок їх діяльності злочину з матеріальним складом. У злочинах же з формальним складом умисел може бути тільки прямим, оскільки всі співучасники, докладаючи зусиль до вчинення злочину виконавцем, не можуть не бажати вчинення ним діяння, яке є обов'язковою ознакою цього складу злочину.

Отже, для наявності співучасті з огляду на її суб'єктивні ознаки необхідні:

а) усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину;

б) передбачення, що в результаті їх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин;

в) бажання чи свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх співучасників злочинного результату [13, с. 212].

Мотив і мета діяльності співучасників (виконавця, організатора, підбурювача, пособника) можуть збігатися або не збігатися, що для вирішення питання про наявність чи відсутність співучасті у злочині значення не має (хоча впливає на кваліфікацію).

Враховуючи викладене та зміст ст. 26 КК, слід констатувати, що «необережна співучасть» в умисному злочині так само, як і «умисна співучасть» у необережному злочині неможливі.



2. Юридична природа форм співучасті у злочині

2.1 Співучасть у формі вчинення злочину групою осіб та групою осіб за попередньою змовою

Форми співучасті - це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.

У частині 1 ст. 27 передбачено, що співучасниками є виконавці, організатори, підбурювачі та пособники, а в ч. 2 цієї ж статті названий співвиконавець. Отже, можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні ролі: один - виконавець, другий - пособник, третій - підбурювач тощо. Тим самим, у ст. 27, виходячи з об'єктивних ознак співучасті, а саме з тієї ролі, що виконують співучасники у злочині, співучасть поділяється на дві форми: просту та складну.

Проста співучасть (співвиконавство, співвинуватість), має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину, виконують однорідну роль, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один із виконавців погрожує жертві ножем, інший б'є її, а третій виймає гроші з кишені. Однак, щодо форми співучасті їх ролі однорідні - всі вони безпосередньо виконують діяння, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину, у цьому випадку розбою.

Проста форма співучасті передбачає:

1) співвиконавство без попереднього порозуміння;

2) співвиконавство з попереднім порозумінням.

Співвиконавство без попередньої змови. Полягає у спільному вчиненні злочину двома чи більше особами, які діють як виконавців злочину, без попередньої (тобто до початку вчинення злочину) змови між собою. У КК України ця форма співучасті передбачена ч. 1 ст. 28 та має назву «група осіб». Про відсутність попередньої змови свідчить той факт, що виконавці злочину до моменту його вчинення не приймають спільного рішення про вчинення такого злочину, не домовляються про спільність своїх дій. У таких випадках до діяльності одного виконавця своїми діями приєднується інший виконавець уже під час вчинення злочину, але до його закінчення.

Відсутність попередньої змови між співвиконавцями не виключає наявності самої змови під час виконання ними об'єктивної сторони злочину. Безпосередньо вчиняючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер спільних дій, узгоджувати свою подальшу поведінку тощо.

Кримінально-правові наслідки цієї форми співучасті полягають у такому:

- в деяких випадках така форма співучасті виступає як конструктивна ознака основного складу злочину (ст. 293 - активна участь у груповому порушенні суспільного порядку; ст. 294 - активна участь у масових заворушеннях);

- може виступати як кваліфікуюча ознака певного складу злочину (ч. 3 ст. 152 - зґвалтування, вчинене групою осіб; ч. 2 ст. 296 - хуліганство, вчинене групою осіб) [20, с. 203].

У такій групі осіб розподіл обов'язків відбувається нечітко, характеризується елементарною узгодженістю діянь співучасників вже після початку здійснення хоча б одним з них об'єктивної сторони спільного злочину. Це свідчить про нестійкість даного колективного утворення, про низький ступінь погодженості діянь під час здійснення злочину. Дана форма співучасті не є стійкою [9, с. 327].

Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встановити всі об'єктивні і суб'єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях і зусиллях один на одного, між їх діями має бути причинний зв'язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. Розрізнені, не пов'язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й збігаються у місці і часі, але не пов'язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті в цілому, в тому числі у формі, передбаченій ч. 1 ст. 28 КК.

Співвиконавство з попередньою змовою полягає у спільному вчиненні злочину двома чи більше особами, які діють як виконавці та заздалегідь домовились про спільне його вчинення. У КК України ця форма співучасті передбачена ч. 2 ст. 28, але прямо не виділена, а охоплена більш широким терміном «група осіб за попередньою змовою». Для цієї форми співучасті необхідна наявність попередньої згоди виконавців злочину на його спільне вчинення. Така згода повинна бути наявна до початку злочину, тобто до замаху на злочин.

Кримінально-правові наслідки цієї форми співучасті:

- виступає як кваліфікуюча ознака окремих складів злочину (ч. 2 ст. 185 - крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб);

- виступає як обставина, що обтяжує покарання (п. 2 ст. 67 КК України).

В роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. №12 «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» в абз. 1 п. 25 визначено: «Крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання належить кваліфікувати як здійснені за попереднім зговором групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як співвиконавці дві й більше особи» [19, с. 217].

З цього роз'яснення Пленуму випливає, що діяння може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, якщо:

1) у вчиненні злочину брали участь кілька осіб (дві чи більше особи), які діяли як співвиконавці злочину; в діях двох осіб, один з яких був підмовником (чи пособником), а другий - виконавцем, цієї кваліфікуючої ознаки злочину немає;

2) змова про вчинення злочину спільно, загальними зусиллями була укладена до початку вчинення злочину. Якщо змова про спільне вчинення злочину виникла в процесі вчинення злочину, під час вчинення діяння, то воно не може кваліфікуватися як вчинене за попередньою змовою групою осіб, оскільки в цьому випадку не було попередньої змови [11, с. 171].

В науці кримінального права обгрунтовано домінує підхід, що під попередньою змовою слід розглядати змову, яка буоа досягнута виконавцями до початку виконання об'єктивної сторони певного злочину. При цьому змова може носити як загальний характер, а може включати різні сторони злочинної діяльності: конкретні об'єкти злочину, способи та методи вилучення майна, його характер, обов'язки та місце дій кожного співучасника, час, знаряддя та засоби вчинення злочину, засоби, що забезпечують приховування слідів злочину. Проміжок часу між моментом змови (вироблення плану злочинних дій) та початком виконання об'єктивної сторони певного складу злочину на кваліфікацію дій суб'єктів не впливає [10, с. 289].

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» так само тлумачить кваліфікуючу ознаку, яка розглядається, наступним чином: «Вчиненим за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання».

Аналогічні положення передбачені і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил». Так, у п. 9 зазначеної постанови вказано, що «контрабанда вважається вчиненою за попередньою змовою групою осіб тоді, коли в її здійсненні брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне її вчинення. Кожна з таких осіб, незалежно від того, яку роль вона виконувала, несе відповідальність за ч. 2 ст. 201 КК, як співвиконавець. У разі, коли особа вчинила контрабанду у співучасті з організатором, підбурювачем, пособником, зазначена кваліфікуюча ознака відсутня» [19, с. 228].

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність учинюваних дій порівняно з першою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК значна кількість статей передбачає вказану форму співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статтях Особливої частини КК, визнається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

2.2 Організована група як форма співучасті вчинення злочину

злочин співучасть організований

Складна форма співучасті, тобто співучасть із розподілом ролей, полягає у тому, що учасники виконують різнорідні ролі. У цьому разі має місце розподіл ролей - один (чи декілька) виконавець, інші - організатор, підбурювач, пособник. Причому така складна форма співучасті може мати різні комбінації та охоплює дії виконавця й організатора, виконавця і пособника тощо. Однак у будь-якому разі тут завжди є виконавець та інший співучасник: організатор, підбурювач чи пособник (розподіл ролей).

Складною формою співучасті є злочинне угрупування у вигляді організованої групи та злочинної організації (ч. 3 і 4 ст. 28 КК). Такі угрупування утворюються за взаємною згодою його учасників і об'єднуються на основі спільного плану їхньої діяльності, спрямованої на вчинення, як правило, ряду злочинів.

Злочинне угруповання має, крім кількісних (наявність від трьох і більше осіб), і якісні ознаки. Якісною ознакою злочинного угруповання є його попередня зорганізованість у стійке об'єднання за єдиним планом з розподілом зобов'язань учасників групи щодо вчинення, як правило, неодноразових злочинних дій. Кожен із учасників злочинного угруповання (співтовариства) усвідомлює, що він разом з іншими особами бере участь у здійсненні злочинної мети (плану), для досягнення якої воно створено, і бажає зробити свій внесок у цю діяльність.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК, злочин визнається учиненим організованою групою, якщо в його підготуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи [2].

Досить детальний підхід до визначення ознак організованої групи запропонував Шапченко С.Д. На думку цього вченого, специфічними ознаками, які характеризують організовану групу, відповідно до ч. 3 ст. 28 КК України виступають:

а) кількісний склад групи;

б) спосіб її утворення;

в) стійкість групи (об'єднання);

г) мета створення групи;

ґ) наявність єдиного плану злочинної діяльності групи;

д) розподіл функцій учасників групи;

є) поінформованість усіх учасників групи про наявність єдиного плану злочинної діяльності [18, с. 56-57].

Кримінально-правові наслідки такої форми співучасті:

- виступає як обставина, що обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67);

- у випадку, передбаченому ст. 392 КК України, створення організованої групи з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію визнається закінченим злочином;

- може виступати як кваліфікуюча ознака - «вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою» - окремих складів злочину.

У КК України ця ознака визначена як кваліфікуюча і, така що, обтяжує відповідальність. У 59 статтях 14 розділів і з них у 24 випадках в наступній частині відповідної статті як кваліфікуюча ознака наводиться також вчинення злочину організованою групою. Найбільше таких поєднань у нормах, що встановлюють кримінальну відповідальність за злочини проти власності та у сфері обігу наркотичних засобів.

Складна особливо кваліфікована форма - це організована група, а також банда, озброєне формування та інше злочинне угрупування, правові ознаки яких визначені у ч. 3 ст. 28 КК України. Такі злочинні об'єднання за своїм змістом є стійкими організованими структурами, що створюються за взаємною згодою їх співучасників і спрямовані на тривалу злочинну діяльність. У свою чергу організовані групи за ступенем їх суспільної небезпеки доцільно розмежувати на два види. Перший - не озброєна організована група. Другий - озброєна організована група, банда чи формування [7, с. 120].

Кількісний склад організованої групи чітко визначений в ч. 3 ст. 28 КК України і складає не менше трьох осіб. Враховуючи вимоги ст. 26 КК України, такі особи повинні відповідати вимогам, що ставляться до суб'єкта злочину, тобто бути осудними та досягти віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно в разі зменшення кількісного складу до двох учасників такого об'єднання в процесі його існування, організована група не матиме місця.

Для організованої групи характерним є згуртованість, яка полягає в її одностайності. Для такої групи характерні міцні зв'язки між учасниками групи, високий рівень узгодженості дій, наявність організатора (керівника), єдиного плану з чітким визначенням ролі кожного співучасника, доведеного до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент - єдність наміру учасників групи: усвідомлення кожним із них факту об'єднання з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату [17, с. 95].

Виражене у ч. 3 ст. 28 КК України формулювання «попередньо зорганізувалися у об'єднання…» означає, що кілька осіб (три або більше), усвідомлюючи обставини, які відповідають іншим ознакам організованої групи, дали добровільну або вимушену згоду у будь-якій формі на участь (членство) в такій групі. Практично завжди утворення організованої групи супроводжується встановленням певних правил поведінки, обов'язкових для всіх її учасників. Як правило, в процесі утворення організованої групи принаймні одна з осіб виконує роль її організатора, а з моменту її утворення один із учасників виконує функції керівника. Водночас останні два моменти не можуть розглядатись як невід'ємні складові способу утворення організованої групи, оскільки ієрархічність не є її обов'язковою ознакою. Створення організованої групи завжди має передувати злочинам, для вчинення яких вона створюється. Подальша зміна персонального складу організованої групи не є продовженням її утворення, хоча вступ до групи кожного нового її учасника також передбачає наявність згоди на це з його боку при усвідомленні обставин, які відповідають всім обов'язковим ознакам організованої групи [21, с. 339].

Що стосується такої ознаки як стійкість групи (об'єднання), то варто зазначити підхід Єфремова С.О., на думку якого, стійкість проявляється насамперед у незмінності персонального складу організованої групи, збереженні певної ієрархії стосунків між її членами, встановленого розподілу ролей, визначеності правил поведінки, незмінності злочинних намірів, здатності вистояти проти несприятливих зовнішніх впливів. Показниками, що характеризують сталість діяльності злочинного об'єднання, на думку цього вченого, є систематичність вчинення злочинів, спеціалізація у вчиненні певних видів злочинів, стереотипність форм і методів злочинної діяльності [8, с. 12].

Ширше тлумачення ознака стійкості організованої групи отримала в положеннях п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23.12.2005 р. №13. Зокрема в цьому правозастосовному орієнтирі вказано: «Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо).

На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Наявність єдиного плану злочинної діяльності групи означає, що при її створенні учасниками схвалений (або їм доведений) план, який хоча б у загальних рисах передбачає основні етапи підготовки і вчинення групою не менше двох злочинів. У подальшому - після вчинення перших двох злочинів - план щодо кожного наступного злочину може бути окремим.

Розподіл функцій учасників групи полягає у визначенні ролі кожного учасника групи у підготовці та вчиненні принаймні двох злочинів. Практично завжди розподіл функцій учасників групи щодо підготовки і вчинення нею злочинів є складовою частиною єдиного плану злочинної діяльності групи, однак в ч. 3 ст. 28 такий розподіл передбачений як самостійна ознака організованої групи. За змістом ч. 3 ст. 28 визначення окремому учаснику групи його функцій у підготовці або вчиненні злочинів має бути спрямоване на досягнення (реалізацію) згаданого вище плану [18, с. 57].

Слід зазначити, що розподіл функцій учасників групи, як ознака організованої групи може носити як суто технічний характер поділу дій між співвиконавцями, так і виконання функцій, які притаманні різним видам співучасників, за наявності лише одного виконавця. В цьому відношенні доцільно навести положення п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23.12.2005 р. №13, де вказано: «Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК суб'єктом злочину, вчиненого організованою групою, може визнаватись лише особа, яка є учасником такого об'єднання, причому не тільки та, котра була одним із виконавців злочину, а й та, котра його готувала. Тому у випадках, коли діяльність організованої групи була припинена на стадії готування злочину чи ця група здійснила готування, а діяння, що становить об'єктивну сторону складу злочину, було виконане не всіма, а одним чи двома її учасниками, суди мають кваліфікувати злочин як учинений організованою групою» [19, с. 482].

Таким чином, незалежно від конкретного змісту ознаки розподілу функцій учасників організованої групи, їх спільна діяльність розглядається як єдине ціле, відповідно сама організована група може розглядатись як колективний суб'єкт злочину, який вона вчиняє.

Поінформованість усіх учасників групи про наявність єдиного плану вчинення злочинів витікає з двох попередніх ознак. Така поінформованість очевидна щодо тих учасників групи, які мають керуватися зазначеним планом при підготовці та (або) вчиненні відповідних злочинів. Разом з тим після вчинення перших двох злочинів не виключені ситуації, коли окремі учасники організованої групи участі у підготовці та (або) вчиненні окремих злочинів брати не будуть. У цьому разі поінформованість таких учасників про план вчинення злочину (злочинів) іншими учасниками групи для визнання її організованою не є обов'язковою.

2.3 Злочинна організація

Злочинну організацію відносять до найнебезпечніших форм співучасті у вчиненні злочину. Зокрема, це обумовлено, такою метою її створення та діяльності як вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів, у багатьох випадках наявністю міжнародних зв'язків, тривалістю існування, поширенням сфери впливу на найважливіші сектори економіки та суспільного життя. Також відсутніми є чіткі критерії розмежування злочинної організації від інших форм співучасті, насамперед від оганізованої групи, свідченням чого є офіційні звіти правоохоронних органів, що відображають спільні показники злочинів, скоєних організованими групами та злочинними організаціями.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп [2].

У частині 4 ст. 28 надано визначення поняття злочинної організації. Злочинною визнається організація, яка має комплекс певних ознак:

1. За кількісним та якісним складом це група з п'ятьох або більше осіб. Позитивною рисою законодавчого визначення злочинної організації є встановлення ознаки, що кількісно відмежовує цю форму співучасті від організованої групи, адже Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 р. збільшено мінімальний склад злочинної організації з трьох до п'яти осіб. Однак, наведену ознаку цієї форми співучасті важко назвати визначальною, оскільки часто і вчинення злочину організованою групою здійснюється у складі п'яти осіб.

2. Ієрархічність об'єднання, яка полягає в підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних компонентів при здійсненні спільної злочинної діяльності (п. 12 постанови ПВСУ від 23 грудня 2005 р. за №13).

Для ієрархічного об'єднання характерна наявність зв'язків між верхніми, середніми та нижніми ланками. На нижній сходинці такої структури групи, які безпосередньо вчиняють злочини. Середню ланку ієрархічної структури становлять групи, які займаються підбором виконавців злочинів, контролюють їх діяльність, забезпечують прикриття, виконують функції розвідки й контррозвідки, формують спільну касу і розподіляють її в разі необхідності, виходять на корумповані зв'язки, відмивають кошти, одержані злочинним шляхом, здійснюють персональну охорону тощо.

Верхню ланку становлять організатори і керівники, які планують діяльність злочинної організації загалом, забезпечують її взаємодію з іншими злочинними формуваннями на регіональному, міжрегіональному та міжнародному рівнях.

Зв'язки між зазначеними ланками досить складні. Для злочинної організації характерна жорстка дисципліна, безперечне виконання команд, які надходять від ланок вищого рівня [22, с. 97].