Трудове право

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет трудового права

Крім безпосередніх трудових відносин по застосуванню праці до предмета регулювання трудового права відносяться також відносини, які виникають навколо трудових: межують з ними чи є похідними від них,-- так чи інакше пов'язані з ними. До таких відносяться:

-- організаційно-управлінські відносини, бо праця, як цілеспрямована дія, для досягнення поставленої мети потребує належної організації і керування її процесом;

-- соціально-партнерські відносини, які відображають колективні трудові відносини і виникають між профспілковими організаціями чи іншими представниками працюючих і адміністрацією з приводу застосування норм трудового права, покращення умов праці та ін.;

-- відносини, які виникають під час розгляду трудових спорів у випадку виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцем і працівником чи трудовим колективом, які розглядаються в комісіях по трудових спорах, створених на підприємствах (в установах, організаціях), на примирних комісіях, за участю посередників чи трудовим арбітражем;

-- відносини, які приходять на зміну трудовим і залишаються між роботодавцем і працівником в разі тимчасової чи постійної втрати останнім працездатності або досягнення пенсійного віку, і які виникають тільки у зв'язку з трудовою діяльністю.

Таким чином, предмет трудового права складають трудові і супутні їм чи похідні від них суспільні відносини, існування яких обумовлене безпосереднім зв 'язком з трудовими відносинами.

2. Сфера дії норм трудового права

Статья 3. Регулювання трудових відносин Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду роботи і галузевої спеціалізації, і навіть осіб, які працюють у трудовому договору з обмеженими фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та його об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств із іноземними інвестиціями. визначаються законодавством та його статутами. У цьому гарантії за зайнятістю, охороні праці, праці жінок, молоді, інвалідів видають у порядку, передбаченому законодавством про працю. 8. Формулювання частині другій ст. 3 КзпПр " особливості праці членів кооперативів " поширюється, з погляду, на членів як виробничих, а й інших кооперативів, зокрема, на членів споживчих товариств. З огляду на це можна припустити, що п. 4 ст. 6 Закону " Про споживчій кооперації " , що дає членам споживчого товариства право першочергового прийому працювати в суспільство, який суперечить ст. 3 та інші норми КЗоТ.

3. Система трудового права

Система трудового права України -- це об'єктивний розподіл у певній логічно витриманій послідовності нормативного матеріалу за окремими структурними складовими: частинами, правовими інститутами та іншими об'єднаннями норм. Трудове право України розподіляється на 2 частини: Загальну і Особливу. У науці трудового права неодноразово висловлювалася точка зору щодо наявності третьої складової цієї галузі -- спеціальної частини або іншими словами -- трудового процесуального права.

Загальна частина трудового права об'єднує в собі правові норми, які мають фундаментальне та універсальне значення, для регулювання відносин, що складають його предмет. До Загальної частини трудового права включаються:

--норми, які визначають завдання трудового права;

--норми, які визначають коло відносин, що їх регулює трудове право;

--норми, які визначають зміст трудової правосуб'єктності;

--норми, які визначають основні принципи трудового права;

--норми, які визначають форми організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

--норми, які визначають форми участі працівників в організації праці та управлінні виробництвом;

-- правовий інститут колективно-договірного регулювання трудових відносин.

Особливу частину трудового права становлять правові інститути або групи норм, які регулюють певні складові трудових відносин або інші відносини, які належать до предмету трудо вого права. До інститутів трудового права, які включаються до особливої частини, належать:

--трудовий договір;

--працевлаштування;

--робочий час і час відпочинку;

--нормування і оплата праці;

--дисципліна праці і дисциплінарна відповідальність працівників;

--матеріальна відповідальність сторін трудових відносин;

--охорона праці;

--праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю;

--трудові спори;

--нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства;

--діяльність профспілок та інших органів виробничої демократії.

4. Метод трудового права

Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків.

Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин.

За допомогою закріплення у відповідних нормах правомочностей і юридичних обов'язків фіксуються такі методи: дозвіл, наказ, заборона.

Залежно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи правового регулювання:1) державно-нормативний метод - виражається в тому, що держава розробляє і приймає нормативні акти, спрямовані на здійснення управління трудовими відносинами; 2) локальний метод - проявляється переважно у формі трудового, колективного договору, іншими актами з питань трудового права.

Існують також, рекомендаційний метод, експериментальний метод.

5. Відмежування трудового права від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного)

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.

До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від пов'язаності останніх відносин з майновими. Предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини. Як уже зазначалося, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований результат праці.

Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони й відрізняються. До предмета трудового права входять індивідуальні та колективні трудові відносини, яким притаманний організаційно-управлінський елемент, а предмет адміністративного права утворюють відносини в сфері державного управління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) пов'язані договірними відносинами. Працівники самі, як члени трудового колективу, беруть участь в управлінні підприємством. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у даному разі є відсутність владного припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання.

6. Принципи трудового права

Трудове право України як складова частина загальної теорії національного права є самостійною галуззю права, має певні принципи правового регулювання праці.

Основні принципи трудового права за спрямованістю умовно об'єднуються в три групи, кожна з яких базується на таких основних джерелах трудового права, як Конституція України та КЗпП України. Перша група містить принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню зайнятості й раціональному використанню робочої сили. Друга група об'єднує принципи, спрямовані на забезпечення високого рівня умов праці й охорони трудових прав. Третя група включає принципи, що розкривають сутність виробничої демократії та сприяють розвиткові особистості працівника в процесі праці.

Першу групу складають три основних принципи трудового права:

- свобода праці й зайнятості, заборона примусової праці (ст. 43 Конституції України, статті 5, 21, 49-4 КЗпП України);

- право на працю, захист від безробіття, допомога в працевлаштуванні та матеріальна підтримка безробітних (ст. 43 Конституції України, статті 2, 5, гл. III та III-А КЗпП України);

- рівноправність у праці й зайнятості, заборона дискримінації в праці (ст. 24 Конституції України, статті 2, 2і КЗпП України).

Друга група основних принципів трудового права, на відміну від першої, де йдеться про правове забезпечення виникнення трудових відносин, розкриває зміст тих основних принципів трудового права, що реалізуються за наявності трудових відносин. До цієї групи належать такі принципи:

-- справедлива винагорода за виконану роботу. Правове забезпечення здійснюється нормами інститутів: а) оплата праці; б) гарантії і компенсації;

- охорона праці. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) трудовий договір (прийняття на роботу, переведення на іншу роботу); б) охорона праці як загальний інститут, і в тому числі як посилена охорона праці жінок та молоді контроль за охороною праці; в) норми матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові в разі трудового каліцтва;

- право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) робочий час; б) час відпочинку; в) поєднання роботи з навчанням;

- захист трудових прав. Цей принцип забезпечується нормами таких інститутів: а) нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства; б) повноваження профспілок і трудових колективів; в) трудові спори.

До третьої групи належать такі принципи: - безплатна професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) працевлаштування і зайнятість населення; б) трудовий договір; в) робочий час; г) оплата праці й гарантійні виплати;

- виконання трудових обов'язків сторонами трудового договору. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) трудова дисципліна; б) трудовий договір (дисциплінарні звільнення); в) матеріальна відповідальність сторін трудового договору за заподіяну шкоду; г) розгляд трудових спорів.

Зазначені основні принципи трудового права України є передумовою розкриття правової сутності інституту суб'єктів трудового права та інститутів загальної і особливої його частин.

7. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела трудового права

Слід звернути увагу, що трудові відносини регулюють і нормативно-правові акти підзаконного характеру, а саме укази та розпорядження Президента України, а також постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. Серед відомчих актів, які належать до джерел трудового права України, -- накази Міністерства праці та соціальної політики України, спільні накази зазначеного міністерства з іншими центральними органами виконавчої влади, а також накази інших центральних органів виконавчої влади з питань регулювання відносин праці.

8. Локальні правові акти як джерела трудового права

У переліку джерел трудового права особливе місце посідають локальні нормативно-правові акти, які безпосередньо приймаються на підприємствах і роль яких останнім часом продовжує зростати. Локальні норми належать до так званого делегованого законодавства у його санкціонованому варіанті. Таким чином держава санкціонує правомірність установлення прав та обов'язків певними недержавними структурами у визначених законом випадках. Найпоширенішим актом локального характеру на підприємствах є колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, посадові інструкції, інструкції щодо охорони праці, графіки відпусток тощо.

Проміжне положення між централізованими та локальними нормативно-правовими актами займають акти соціального партнерства, до яких належать угоди, що укладаються на регіональному, галузевому та державному рівнях.

9. Поняття та класифікація суб?єктів трудового права

Під суб'єктами права розуміють учасників суспільних відносин, які на основі чинного законодавства визнаються володільцями суб'єктивних прав і відповідних обов'язків. Під суб'єктами трудового права розуміють учасників індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов'язки. Основними суб'єктами трудового права є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа - роботодавець як сторони трудових відносин.

Суб'єктами трудового права є: підприємство, установа, організація; трудовий колектив; профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган; соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об'єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об'єднань власників або уповноважених ними органів; державні органи; місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб'єктів даної галузі права можна класифікувати на: 1) суб'єкти індивідуальних трудових відносин (індивідуальні суб'єкти трудового права); 2) суб'єкти колективних трудових відносин (колективні суб'єкти трудового права); 3) інші суб'єкти трудового права.

Суб'єктів трудового права наділено правовим статусом, до змісту якого входять такі основні елементи: 1) трудова правосуб'єктність; 2) основні (статутні) трудові права й обов'язки; 3) юридичні гарантії цих прав і обов'язків; 4) відповідальність за порушення трудових обов'язків.

10. Працівник як суб'єкт трудового права

Основними суб'єктами трудового права є сторони трудового відношення -- працівник і роботодавець.

Як уже зазначалося, трудове право регулює працю найманих працівників. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 p. (Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- №34. -- Ст. 227) найманий працівник -- фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі й організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Як сторона трудового правовідношення працівник володіє трудовою правосуб'єктністю. Необхідно сказати, що фактична здатність до праці та здатність до праці як категорія юридична, тобто трудова правосуб'єктність, поняття не тотожні. Фактична здатність до праці виникає набагато раніше трудової право-суб'єктності, про наявність якої можна говорити тоді, коли у громадянина виникає здатність до систематичної, врегульованої нормами права праці. На відміну від цивільного права трудова правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

Трудова правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність) працівників виникає за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років в порядку, передбаченому ст. 188 КЗпП України. Крім вікового критерію, трудову правосуб'єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб'єктами трудового права особи, визнані судом недієздатними.

11. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа як суб'єкт трудового права

Для того щоб громадянин України став працівником, він повинен вступити в трудові відносини з власником засобів виробництва або із створюваними ним підприємствами. Саме власник засобів виробництва, незалежно від того, чи буде це держава, кооператив, громадська організація, громадянин чи група громадян, має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Використання його виробничої діяльності може здійснюватись із застосуванням праці громадян за умови, що їм будуть забезпечені соціальні та економічні гарантії, встановлені в законі.

Уповноважена власником особа - це по суті керівник адміністрації як сукупності посадових осіб підприємства. Саме термін "адміністрація" застосовувався в усіх законодавчих актах про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до КЗпП.

Та обставина, що уповноважений власником орган є не суб'єктом трудових відносин, а лише органом підприємства чи установи, наголошувалась і в юридичній літературі. Визнання ж уповноваженого власником органу суб'єктом трудових правовідносин означає можливість пред'явлення до нього майнових претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці претензії пред'являються до підприємства.

Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізує своє право на працю.

Отже, визначення в ст. 21 КЗпП України уповноваженого власником органу на управління виробництвом стороною трудового договору є сумнівним. Будучи суб'єктом трудового права, наділений цілим комплексом прав і обов'язків, уповноваженим власником на управління орган виявляє самостійний інтерес до застосування норм законодавства про працю. Це знаходить свій прояв, наприклад, при укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різного виду нормативних положень, що приймаються на підприємстві як локальні правові акти.

Деякі обов'язки уповноваженого власником органу визначені безпосередньо нормами трудового права. Так, на нього покладено обов'язок створювати безпечні і нешкідливі умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони; вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження або усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань; за участю профспілок розробляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками нормативних актів по охороні праці; проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Але уповноважена власником на управління службова особа виступає суб'єктом індивідуальних трудових правовідносин. До цієї службової особи не можуть бути пред'явлені претензії майнового характеру, наприклад по оплаті праці, відшкодуванню шкоди в зв'язку з нещасним випадком, що стався на виробництві, тощо. Такі претензії пред'являються до підприємства. В разі задоволення цих претензій вимога до службової особи може бути пред'явлена у порядку регресу, якщо з вини цієї особи підприємство здійснило зайві виплати.

В системі суспільної організації праці уповноважений власником орган діє як орган господарського управління. Організаційною формою організації праці виступає підприємство, майнова відокремленість якого одержала вираз у наданні йому прав юридичної особи. Саме це дозволяє підприємству самостійно, від свого імені вступати в правові відносини з іншими як юридичними особами, так і громадянами.

12. Підприємство, установа, організація як суб?єкт трудового права

Систематична, на ризик власника за його ініціативою діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку становить підприємництво. Осіб, які займаються такою діяльністю, називають підприємцями.

Трудова правосуб'єктність підприємства відносно самостійна. Вона може йому належати незалежно від того, чи має воно статус юридичної особи. Підприємство як суспільно-трудове утворення може і не бути юридичною особою, якою виступає більш велике об'єднання. Для того, щоб підприємство було суб'єктом трудового права, необхідна наявність потреби у нього використовувати найману працю і можливість виплачувати винагороду за використання цієї праці. При цьому підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Воно може використовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності і умов виконуваних ними робіт.

Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності.

Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із скороченим робочим днем, надавати інші пільги, передбачені законодавством. Воно має право самостійно встановлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день, заохочувати працівників підприємств та установ, які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу.

Одночасно держава гарантує підприємству додержання його прав і законних інтересів. Не допускається втручання державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів в господарську та іншу діяльність підприємства. Рівні правові та економічні умови господарювання забезпечуються підприємству державою незалежно від форм власності.

Ліквідація та реорганізація підприємства провадиться за рішенням власника. Воно ліквідується також у випадку визнання його банкрутом, за рішенням суду, яким установчі документи і рішення про створення підприємства визнані недійсними.

13. Трудовий колектив як суб'єкт трудового права

Справжній колектив виникає там, де люди усвідомлюють свою відповідальність за загальну справу, спільно вирішують питання, що постають перед ними, де складаються і стають дійовою силою громадська думка колективу, свідома дисципліна.

Підприємство і трудовий колектив -- поняття невід'ємні одне від одного. Підприємство виступає не тільки як суб'єкт трудових відносин у зв'язку із застосуванням праці, а й як господарська одиниця, де працівники створюють особливий суб'єкт права -- трудовий колектив.

Трудовий колектив виникає разом зі створенням підприємства, установи, організації. До нього входять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства на основі трудового договору, а також інших форм, що викликають виникнення трудових відносин працівників з підприємством. Відносини ж колективізму для кожного працівника виникають з дня, коли працівник фактично розпочинає виконувати трудові обов'язки. Підставою, що викликає виникнення трудових відносин, є переважно трудовий договір.

Але трудовий договір регулює відносини працівника з власником або уповноваженим ним органом, підприємством. Відносини ж між самими працівниками в колективі не завжди підпадають під регулювання норм права. Ці відносини можуть регулюватись навіть нормами громадських організацій чи моралі. Відносини по об'єднанню працівників в організації за професією регулюються Статутом професійних спілок України чи статутами галузевих профспілок. В Конституції України закріплено лише право громадян на такі об'єднання.

Відносини трудових колективів з власниками або уповноваженими ними органами є правовими, але не трудовими, оскільки своїм змістом мають не працю, а лише її організацію і умови, за яких ця праця здійснюється.

Повноваження трудових колективів усіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачене статутом, загальними зборами працюючих.

Трудовим колективам чинним законодавством надані повноваження по укладенню колективних договорів, впровадженню досягнень науки, техніки, розвитку творчої ініціативи працюючих, участі в організації, нормуванні, оплаті праці, використанню фондів економічного стимулювання, поліпшенню умов і охорони праці, соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих. Трудові колективи за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету затверджують правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства. За порушення трудової дисципліни трудові колективи можуть застосовувати до своїх членів заходи громадського стягнення, які можуть враховуватись при визначенні систематичності невиконання працівником без поважних причин покладених на нього обов'язків, що є однією з підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

14. Правовий статус виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації

1.1. Первинна профспілкова організація є добровільним об'єднанням членів профспілки за місцем роботи або навчання, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності і видів господарювання чи у фізичної особи, яка використовує найману працю, або навчаються в одному навчальному закладі (далі - на підприємстві, в установі, організації). Первинна профспілкова організація може утворюватися також членами профспілки, які не перебувають у трудових відносинах, а забезпечують себе роботою самостійно.

1.2. Первинна профспілкова організація створюється відповідно до статуту профспілки при наявності не менше 3 осіб, які виявили бажання утворити первинну профспілкову організацію.

1.7. Первинна профспілкова організація:

1.7.1. Незалежна у своїй діяльності від роботодавців, органів державної влади й місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій, їм не підзвітна та не підконтрольна;

1.7.2. Будує відносини з роботодавцями, органами державної влади й місцевого самоврядування, політичними партіями, іншими громадськими організаціями на основі принципів соціального партнерства, самостійності, взаєморозуміння, дотримання норм законодавства та договорів.

1.8. Первинна профспілкова організація самостійно організовує свою роботу, з метою представництва й захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки визначає напрями своєї діяльності, виходячи з повноважень, передбачених законодавством України, статутних завдань профспілки, рішень вищих за підпорядкуванням профспілкових органів.

У питаннях колективних інтересів первинна профспілкова організація здійснює представництво та захист інтересів працівників підприємства, установи, організації незалежно від їх членства в профспілці.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки первинна профспілкова організація здійснює представництво й захист у порядку, передбаченому законодавством і статутом профспілки.

15. Підстави виникнення трудових правовідносин

Частина 2 ст. 2 КзпП України вказує на єдиний спосіб реалізації права на працю громадянами - укладення трудового договору. Існують і інші форми залучення громадян до праці, такі як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових правовідносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами.

Укладенням трудового договору сторони створюють обставини, з якими норма права пов`язує здійснення трудових правовідносин. Поки трудовий договір між сторонами не укладений, трудові правовідносини відсутні.

У раді випадків крім трудового договору трудові правовідносини виникають із складних фактичних складів, до яких можна віднести призначення державних службовців на посади, пов`язані із здійсненням владних або розпорядчих повноважень; обрання на виборні посади; направлення на роботу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів.

16. Колективний договір, його сторони та сфера укладення

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Стаття 12. Сторони колективного договору Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

17. Порядок укладення колективного договору

Укладенню колективного договору передують колективні переговори.

Не пізніше трьох місяців до закінчення строку чинності колективного договору або у строки, встановлені цим договором, будь-яка сторона колективного договору письмово повідомляє іншу сторону про початок колективних переговорів.

Упродовж семи днів після повідомлення інша сторона має почати переговори. Початком переговорів слід вважати погодження порядку ведення колективних переговорів (опрацювання колективного договору, узгодження конкретних умов порядку його укладення чи зміни). Погодження порядку ведення колективних переговорів оформляється протоколом.

Для ведення колективних переговорів, підготовки проекту колективного договору створюється робоча комісія з представників сторін. Склад робочої комісії визначається сторонами.

З метою проведення консультацій, експертиз, одержання необхідних даних для опрацювання відповідних рішень та пошуку компромісів, сторонами допускається перерва у ході переговорів. Сторони колективних переговорів мають представляти їх учасникам (членам робочої комісії) всю необхідну інформацію щодо колективного договору.

Робоча комісія готує проект колективного договору з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників трудового колективу, громадських організацій, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом. Оскільки робоча комісія створюється з представників сторін, рішення комісії, очевидно, має прийматися на паритетних началах шляхом досягнення консенсусу, а не більшістю голосів.

Проект колективного договору обговорюється в трудових колективах структурних підрозділів і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Якщо загальні збори (конференція) відхилять проект договору чи окремі його положення, сторони мають поновити переговори для пошуку прийнятного рішення. Законодавчо встановлений 10-ти денний строк для ведення таких переговорів та повторного винесення проекту договору на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу.

Після ухвалення проекту договору загальними зборами (конференцією) трудового колективу колективний договір підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше 5-ти днів після його ухвалення. Але правило про строк є диспозитивним. Загальні збори (конференція) трудового колективу можуть встановити інший строк. Зміни та доповнення до колективного договору можуть вноситись за згодою сторін з додержанням порядку, встановленого колективним договором.

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури. Їх порядок визначений ст.11 Закону "Про колективні договори і угоди". Більш детально порядок врегулювання розбіжностей розроблений у Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Колективні договори, галузеві і регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації у місцевих органах виконавчої влади. Колективний договір, галузеві і регіональні угоди подаються на реєстрацію у трьох примірниках (перший, другий і копія). Порядок повідомної реєстрації колективних договорів і угод встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994р. №225 "Про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів". Разом з колективним договором чи угодою подаються всі додатки до них, а також інформація про склад повноважних представників сторін, які брали участь у колективних переговорах. Реєструючий орган може перевіряти законність колективного договору, угоди, але відмовити у їх реєстрації він не маэ права. Відмовити у повідомній реєстрації можна лише у тому разі, якщо подані на реєстрацію екземпляри і копія колективного договору, угоди не будуть автентичними, тобто не будуть відповідати тексту, прийнятому в установленому порядку. Відсутність автентичності може проявитися і у невідповідності тексту одного екземпляра другому чи копії. Реєстрація проводиться в двотижневий термін з дня одержання угоди, колективного договору. Не пізніше наступного дня після реєстрації чи прийняття рішення про відмову в реєстрації, перший і другий примірники угоди, колективного договору повертаються сторонам, які подали їх на реєстрацію. Копія цих документів зберігається реєструючим органом. Інформація про повідомну реєстрацію угод, колективних договорів публікується в офіційному виданні відповідного реєструючого органу.

18. Зайнятість та її форми

Згідно із законом України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

* працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

* громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною рудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

* вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

* громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

* особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

* зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

* працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість -- це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.

Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні

Часткова зайнятість -- це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

19. Працевлаштування та система органів з працевлаштування

Працевлаштування -- це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо.

Для тих громадян, які втратили роботу, Українська держава забезпечує можливості підшукання підходящої роботи. Підходящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідного регіону за минулий місяць.

При пропонуванні громадянинові підходящої роботи враховуються його трудовий стаж за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, що потребує попередньої професійної підготовки, а для громадян, які бажають поновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, -- робота, що не потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання -- інша оплачувана робота. Така робота може носити навіть тимчасовий характер.

У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) після закінчення періоду виплати допомоги по безробіттю підходящою може вважатися робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей громадянина, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади можуть встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, що посилюють соціальний захист населення.

Працевлаштування оформляється шляхом укладення трудового договору, контракту або угоди відповідно до законодавства про працю.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і територіальні програми зайнятості населення.

Місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності і за договорами на інших підприємствах.

Спеціальним органом працевлаштування виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

До складу професійної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних організацій і органів місцевого самоврядування. Її діяльність фінансується за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на такі цілі.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ і організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що здійснюють підготовку або перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню і професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і матеріальну; бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості і заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

20. Безробітний та його правовий статус

Законом України "Про зайнятість населення" уперше був визначений правовий статус безробітного. Згідно зі ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Правовий статус безробітного включає основні (статутні) права і обов'язки та їх гарантії. Порядок призначення і виплати допомоги по безробіттю, його розмір і терміни виплати регулюються статтями 28--30 Закону України "Про зайнятість населення", Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації і ведення обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки і перепідготовки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578 (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. -- 1998. -- №6).

Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8 дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організацій або скороченням чисельності (штату);

б) які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки;

в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців подаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості згідно з п.1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення" і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи в період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Слід звернути увагу, що законодавством закріплені не тільки права, але й обов'язки громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, і безробітних. Вони зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

21. Поняття та сторони трудового договору

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Сторонами трудового договору виступають роботодавець і найманий працівник. На стороні роботодавця стороною виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа (ст. 21 КЗпП). Стороною трудового договору можуть виступати громадські організації. Релігійна організація має право приймати на роботу громадян, умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією і працівником і визначаються трудовим договором, який укладається у письмовій формі й підлягає обов'язковій реєстрації. У такому ж порядку реєструються умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів та осіб, котрі працюють в релігійних організаціях на виборних посадах. На громадян, котрі працюють в релігійних організаціях за трудовим договором, поширюється трудове законодавство, соціальне страхування і забезпечення нарівні з працівниками державних і громадських підприємств, установ і організацій

Другою стороною трудового договору виступає найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю

трудовий право атестація договір

22. Трудовий контракт та сфера його застосування

Частина третя статті 21 Кодексу законів про працю України визначає контракт як особливу форму трудового договору, у якому термін дії, права, обов'язки, і відповідальність сторін (зокрема і матеріальна), умови матеріального забезпечення та молодіжні організації праці працівника, умови розірвання договору, зокрема дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Від контрактів слід відрізняти письмові трудові договори, хоча ще й що передбачають права, обов'язки, і навіть відповідальність сторін. Зокрема, не поширюється правової режим контракту на укладений в письмовій формах трудового договору з працівниками, діяльність яких пов'язане з державною таємницею (висновок письмового трудового договору з цими працівниками передбачено постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 1996 року № 779). Не підпадає " 45. Сфера застосування контракту визначається законодавством. Контракт можна зрозуміти тільки тоді ми, коли дозволу висновок контракту прямо передбачено законодавством. Підкреслимо, що став саме законодавством, тобто законами, і навіть підзаконних актів (при умови, що який видав такий акт органів виконавчої влади делегований право регулювання трудових відносин по відповідним питанням). Самовільна присвоєння органами виконавчої права визначення сфери застосування контрактів, визначення ними змісту контрактів і порядку їхнього укладання є незаконними. Це особливо стосується актів міністерств. 47. Нині контракти можуть полягати з такими работниками:

1) З керівниками підприємств (стаття 16 Закону " Про підприємства в Україні " ). . Постановою Кабінету міністрів від 5 серпня 1997 р. № 846 передбачено створення Генерального реєстру контрактів, із керівниками державних підприємств, установ, громадських організацій і головами правлінь акціонерних товариств, контрольні пакети яких належать державі. У розділі ст. 16 Закону " Про підприємства України " є необхідною підставою для укладання трудових контрактів і з керівниками підприємств недержавної форми власності. 2) З керівниками установ і закупівельних організацій, що у загальнодержавної власності. Правовим основою укладання контрактів, із ними є Декрет Кабінету міністрів України " Про управління майном, які у загальнодержавної власності " від 15 грудня 1992 року. Щоправда, з тексту цього Декрету декларація про висновок контрактів, із керівниками установ і закупівельних організацій, що у загальнодержавної власності, випливає лише побічно. У Декреті спочатку дана обмовка про тому, термін " керівники підприємств " в Декреті означає і " керівники установ, організацій " , кому надалі говориться у тому, що міністерства укладають контракти з керівниками підприємств. Але оскільки раніше вона була зроблено обмовка, під керівниками підприємств розуміються і керівники установ і закупівельних організацій, то, отже, можна зробити висновок про можливість підписання контракту і з керівниками установ і організацій, що у загальнодержавної власності. Зазначена норма перестав бути основою укладання контрактів, із керівниками установ, що у комунальної власності. 3) З научно-педагогическими і педагогічними працівниками дошкільних, середніх закладів освіти, закладів освіти громадянам, які потребують соціального допомогу й реабілітації, установ позашкільного освіти, професійно-технічних закладів освіти, вищих закладів освіти, установ післядипломної освіти. Правовим основою укладання з педагогічними працівниками є ст.54 Закону " Про освіту " . Ст.20 Закону " Про освіту " спеціально обумовлює можливість укладання контрактів, із керівниками закладів освіти, що у загальнодержавної власності. 4) З працівниками товарної біржі (стаття 12 закону України " Про товарній біржі " ). На товарній біржі працюють лише наймані робітники. Отже, зі усіма працівниками товарної біржі можуть полягати трудові контракти. 5) З найманими працівниками колективного сільськогосподарського підприємства (стаття 19 закону України " Про колективному сільськогосподарському підприємстві " ). 6) З найманими працівниками селянського (фермерського) господарства (стаття 22 закону України " Про селянське (фермерське) господарстві " ). 7) З науковцями, які виконують научно-ис следовательские роботи (стаття 25 закону України " Про основи державної політики у сфері науку й науково-технічну діяльність " ). 8) З працівниками підприємств, установ та організацій у спеціальних (вільних) економічні зони (стаття 17 закону України " Про загальних створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон " ). 9) З працівниками установ і закупівельних організацій Академії наук України (ст.7 Постанови Верховної Ради України " Про статус Академії наук Української РСР " від 17 січня 1991 року). 10) З працівниками споживчих товариств, спілок споживчих товариств і підлеглих їм підприємств (ст. 14 Закону " Про споживчої кооперації " ). 11) З працівниками, здійснюють обслуговування (за винятком працівників спеціальних закладів охорони здоров'я,, постійно зайнятих наданням медичної допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) чи які працюють у закладах народного освіти і фінансування культури територій, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи (ст. 42 Закону " Про статус і захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " ). 12) З помічниками адвокатів (ст. 8 Закону " Про адвокатуру " ). Контракт полягає між адвокатським об'єднанням (адвокатом) і надійним помічником адвоката. 13) Із працівниками Українського незалежного Інформаційного агентства новин (УНІАН) (ст. 2 Постанови Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року). 14) З працівниками, які виконують тимчасові підготовки проектів нормативних актів, консультуванню, проведенню експертизи в апараті органів державної виконавчої (ст.1 указу Президента України " Про заходи, що стосуються підвищити рівень роботи органів державної виконавчої " від 15 листопада 1993 року). 15) З працівниками національних закладів, визнаних такими в відповідність до чинним законодавством (ст. 13 Положення про національний заклад України, затвердженого Указом президента України від 16 липня 1995 року). 16) З молодими фахівцями, прийняті навчання не більше квот прийому сільській молоді (п.5 Положення про квотою прийому сільській у вищі навчальні заклади, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року №408). 17) З особами, здійснюють професійну діяльність у спорті (ст.23 Закону " Про фізичній культурі та спорті " ). Із такими грошима особами названим Законом передбачено висновок контрактів " зазвичай " . Формулювання " здійснюють професійну діяльність у спорті " не належить до категорії досить відпрацьованих. Безперечно, під неї підпадають професійні спортсмени, тренери та інші фахівці, безпосередньо обслуговуючі процеси підготовки й виступи спортсменів. Інші працівники спортивних організацій навряд чи підпадає під категорію тих, з якими можуть полягати контракти. 18) З начальниками відділень залізниць (п. 4 Положення про державної адміністрації залізничного транспорту, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 3 липня 1993 року). Законом " Про залізничному транспорті " передбачена можливість значного розширення застосування контрактної форми трудового договору цій галузі. Статтею 15 названого Закону встановлюється, що працівники залізничного транспорту загального користування, здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємствах пасажирського залізничного транспорту загального користування по контрактної формі трудового договору. Перелік категорій і посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються по контрактної формі трудового до говору, затверджений постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 764. У Перелік включені керівники (начальники вокзалів, начальники об'єднаних бюро залізниць з розподілу місць у поїздах, завідувачі квитковими касами), фахівці (інструктори резерву провідників, ревізори, ревизоры-инструкторы у контролі і пасажирських поїздів), технічні службовці (касири квиткові) і створить робочі (провідники пасажирських вагонів). 19) З працівниками Національної кінематики " УКРАЇНА " (п. 4 постанови Кабінету міністрів України " Про розробці державна програма впровадження екранних технологій у просвітництво і просвітницький справу і створення Національної кінематики " УКРАЇНА " від 21 липня 1992 року №544 з змінами, внесеними постанови Кабінету Міністрів України " Про внесення змін, доповнень і визнання що втратили силу деяких рішень уряду України, що стосуються контрактної форми трудового договору " від 11 листопада 1994 року № 768). 20) З працівниками, безпосередньо зайнятими на будівництві та реконструкції об'єктів атомної енергетичної промисловості, і навіть розробкою нових видів якого на підприємствах і організаціях, які входять у функціональне управління Держкоматому України (п.4 постанов Кабінету Міністрів України " Питання Державного комітету з використання ядерної енергії " від 17 січня 1993 року № 22). Указом президента України від 6 травня 1997 р. під назвою Держкомітет - ліквідований і одночасно створено Державний департамент України з ядерної енергетики у складі Міністерства енергетики. 21) З працівниками центрів сертифікатних аукціонів (п. 23 Положення про центрах сертифікатних аукціонів, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 1995 року № 144). 22) Зі спеціалістами у сфері карантину рослин (ст. 17 Закону " Про карантині рослин " ; пп.14 Статуту Державної служби з карантину рослин, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 року №892). 23) З особами суднового екіпажу торгових суден. .Хоча Кодекс торгового мореплавання України передбачає прямо укладання контрактів, із зазначеними працівниками, ст. 54 КТМ встановлює, що контрактами поруч із законодавством, угодами і колективними договорами регулюються порядок прийому працювати осіб суднового екіпажу, їхніх прав й обов'язки, умови роботи з судні і оплати праці, соціально-побутового обслуговування в морі й у порту, і навіть лад і підстави звільнення. 24) З помощниками-консультантами народних депутатів з України (ст. 2.1 Положення про помощнике-консультанте народному депутату України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року). 25) З консультантами депутатських груп (фракцій) Верховної Ради України (ст. 2.1. Положення про консультанті депутатських груп (фракції) Верховного Ради України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року). 26) Постановою Кабінету міністрів України " Про контрактної формі трудового договору з керівними і творчими працівниками державних театральних і кон-цертно-зрелищных установ, підприємств і закупівельних організацій культури " від 30 травня 1997 р. № 511 передбачено висновок контрактів, із керівними і творчими працівниками державних театральних і концертно-видовищних установ, підприємств і закупівельних організацій культури. 27) З найманими працівниками, які надходять працювати в сільськогосподарські кооперативи (п. 2 ст. 35 Закону " Про сільськогосподарську кооперацію " ). З цієї категорією працівників трудового договору у вигляді контракту полягає лише за згодою сторін. Буквально тлумачачи закон, потрібно зробити висновок про тому, що свою відмову працівникові у прийомі на мотивацію відмови укласти контракт буде необгрунтованим, оскільки контракт лише з згоди сторін. Проте треба враховувати, що заборона необгрунтованого відмови від прийомі працювати взагалі контролюється недостатньо суворо. 28) Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України право укладати контракти з вітчизняними та іноземними вченими, фахівцями та експертами для консультацій, вивчення негараздів у сфері внешнеэкономичес ких зв'язків і торгівлі (підпункт 5 п. 6 Положення про Міністерстві зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України). 30) Підпункт 6 п.5 Положення про Національному агентстві України з управлінню корпоративних прав передбачає можливість залучення на контрактних засадах вітчизняних і закордонних учених, фахівців і експертів для консультацій із питань, що з діяльністю Агентства . 31) П. 9 Положення про Національному агентстві України з розвитку й європейської інтеграції передбачено висновок контрактів, із вітчизняними та іноземними вченими, фахівцями та експертами для консультацій із питань, що з діяльністю цього Агентства. 32) Підпункт 7 п. 5 Положення про Національному космічному агентстві України" передбачає можливість залучення до контрактній основі вітчизняних і закордонних вчених, фахівців і експертів міжнародних громадських організацій і іноземних підприємств до роботи на експертних комісіях і проведення комплексної експертизи програм, тож проектів, у сфері космічної діяльності. 33) Пункт 5 Положення про Ліцензійної палаті України надає право Ліцензійної палаті залучати на контрактних засадах вітчизняних і закордонних учених, фахівців і експертів для консультацій, що з діяльністю Ліцензійної палати. 34) Пункт 5 Положення про Державному Инвестиционно-клиринговом комітеті дає права цьому Комітету залучати на контрактній основі вітчизняних і іноземних експертів, фахівців та закордонних вчених для консультацій із питань, що з діяльністю цього Комітету. 35) Стажист нотаріуса укладає трудовий угоду з приватним нотаріусом чи державною нотаріальною конторою. У цьому ст. 13 Закону " Про нотаріат " дає підстави висновку у тому, що трудового договору зі стажистом повинен укладений саме у формі контракта.