Основні закономірності розвитку принципів фінансового права в умовах формування правової держави і громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

ім. Ю. Федьковича

Юридичний факультет

Кафедра конституційного

адміністративного та фінансового права

Магістерська робота

Основні закономірності розвитку принципів фінансового права в умовах формування правової держави і громадянського суспільства

Виконала: студентка V курсу

денної форми навчання

Гросу О.В.

Чернівці, 2011

Зміст

Вступ

Розділ І Конституційні засади розвитку принципів права України

1.1 Втілення ідеї правової держави в принципах права

1.2 Принципи права і громадянське суспільство

1.3 Співвідношення принципів фінансового права з конституційними фінансово-правовими положеннями

Висновки до розділу

Розділ ІІ Поняття і головні характеристики принципів фінансового права

2.1 Ґенеза принципів фінансового права

2.2 Класифікація принципів фінансового права

2.3 Структура фінансового права та її принципи

Висновки до розділу

Розділ ІІІ Співвідношення начал фінансового права з принципами фінансового права

Висновки до розділу

Розділ ІV Реалізація принципів фінансового права

4.1 Взаємодія принципів фінансового права з іншими принципами права

4.2 Принципи фінансового права і розвиток правової системи України

4.3 Принципи фінансового права і розвиток української держави та суспільства

Висновки

Список використаних джерел та літератури

фінансове право конституційний держава

Вступ

Актуальність теми магістерського дослідження: У юридичній літературі теорія принципів права взагалі і фінансових зокрема, являє собою маловивчену проблему, в той час як її дослідження має основоположне значення в процесі пізнання фінансової діяльності держави, вивчення норм фінансового права і механізму їх реалізації, правозастосовної і правотворчої діяльності. В принципах фінансового права в концентрованому вигляді виражено суть, зміст і найважливіші основи фінансового права, вони являють собою вихідні нормативно-керівні начала правового регулювання фінансової діяльності держави і в своїй сукупності доповнюють, конкретизують і збагачують об'єктивні суспільні відносини у сфері публічних фінансів.

Якщо ж врахувати поряд з першим фактом і те, що наявний нині на озброєнні науки фінансового права категорійно-понятійний апарат в основному був сформований ще радянською наукою фінансового права за вимогами іншої її парадигми, то цілком очевидною стає необхідність не просто вдосконалення його, а глибокої якісної переробки цього інструментарію. Вихідною системоутворюючою категорією науки пострадянського фінансового права, на мою думку, повинна стати категорія «принципи фінансового права». В умовах ринкової економіки на інших принципах, ніж це було в умовах Радянського Союзу, будується доходна і видаткова частини державного бюджету. Основним доходним джерелом бюджетних доходів стають податки, які сплачують різні комерційні структури, підприємці, громадяни. Від ефективного регулювання відносин при сплаті податків залежить і кількість коштів, що надійдуть у державний чи місцеві бюджети, і інтереси кожного з платників податку.

Наукою фінансового права категорія принципів фінансового права раніше належним чином не досліджувалась. Це зумовлено безліччю причин, з яких я в даній роботі виділю лише декілька. По-перше, у попередній період розвитку науки фінансового права не було ні практичної, ні теоретичної потреби у виділенні цієї категорії. По-друге, наука фінансового права ще тоді не досягла необхідного рівня розвитку для виділення цієї категорії. В даний час визріла об'єктивна необхідність в обґрунтуванні даної категорії, а досягнутий рівень розвитку науки фінансового права дозволяє це зробити. Така зміна вихідних категорій науки фінансового права цілком природна, тому що вже відбулася зміна парадигм суспільного розвитку.

Я у своїй роботі хотіла б дослідити категорію «принципи» фінансового права, які є його першоосновами,керівними ідеями, загальними засадами розвитку. Саме тому моя робота буде ґрунтуватись на принципах права і принципах фінансового права, у їх взаємодії.

У теперішній час, для того, щоб побудувати громадянське суспільство і відповідну йому демократичну, соціальну правову державу, що, відповідно, передбачено Конституцією України, можна лише здійснивши комплексне реформування усіх сфер суспільного життя. Першоосновою такої реформи має стати правова реформа.

Очевидно, що міри і заходи у межах правової реформи слід починати з удосконалення керівних ідей, начал права, тобто з принципів права. Адже принципи права - це явища, які пов'язують право не тільки з політикою, економікою, духовним життям суспільства, це - категорії, що забезпечують різних правових процесів, форм, теорій, ідей і концепцій понятійно-категоріальних рядів.

Принципи фінансового права довгий час не розглядалися, як головні, сутнісні його категорії. Фінансове право, у нормативному розумінні, часто ототожнюється із законами або юридичними нормами. Насправді ж фінансове право - це складне і неодноманітне явище Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / Т.М. Ямненко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 2004. -- 19 с. -- укp.. Воно пронизане певними загальними ідеями, які його цементують і пов'язують із соціальним, економічним, політичним і духовним життям суспільства. Ці найбільш загальні ідеї у фінансовому праві визначаються принципами фінансового права. Без їх досконалого розуміння не можна загалом зрозуміти ні системи фінансового права, ні фінансово - правових відносин , ні суті фінансового права або окремих його елементів.

Саме принципи права консолідують, наприклад, правотворчість і правосуддя, надають внутрішньої цілісності діючій правовій системі, слугують зміцненню законності і правопорядку, громадської дисципліни, гарантують реалізацію інтересів і прав громадян.

Таким чином, проблема наукового дослідження сутності принципів фінансового права має актуальне теоретичне і практичне значення: вона концентрує у собі не тільки історичні, філософські, моральні і юридичні, але й сучасні соціально - політичні аспекти фінансового права, що дає підстави визначити проблему принципів фінансового права як центральну, хоча, однозначно, до неї не можна звести весь аналіз права.

Про актуальність дослідження свідчать також спеціальні розділи магістерської роботи, присвячені аналізу принципів фінансового права.

Ступінь дослідження теми: значний внесок у дослідженні принципів фінансового права зробили такі вчені: А.Т. Ковальчук, Л.К. Воронова, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов, П.С. Пацурківський, Б.Р. Шустрова, А.М. Колодій, А.І. Сирота, І.А. Ільїн,П.М. Рабінович, В.В. Корж, А.С. Хоцей, Ю.А. Крохіна, П.М. Годме, Н.И. Химичева, В.С. Нерсесянц. Велике значення для з'ясування теми дослідження мали праці вчених, які досліджували право як природно-правову і нормативістську категорії. Вивченням питань, які прямо чи опосередковано відносяться до теми дослідження у різні часи займалися: Д.Д.Грім, Р.Ієринг, Н.М.Коркунов, С.А.Муромцев, П.І.Новгородцева, М.В.Першин, Л.І.Петражицький, І.А.Покровський, Н.С.Таганцев, В.Ф.Тарановський, Є.Н.Трубецький, Б.М.Чичерін, Г.Ф.Шершеневич; представники філософських наук як Н.Н.Алєксєєв, С.С.Алексєєв, І. В. Бичко, Б. А. Грушин, Г.І.Іконникова, В. П. Лященко, Е.А.Поздняков, Е.Ю.Соловйов, Е. Фромм та вчені-юристи А.Я.Азаров, Н.А.Беляєв, М. И. Брагинский, С. М. Братусь, А.М. Величко, Л. Д. Воєводін, Р. І. Косолапов, В. М. Корельский, В. А. Кучинский, О. Е. Лейст, Д. В. Маслєнніков, Н.І.Матузов, Л.А.Морозова, В.С.Нерсесянц, А.Ф.Плахотний, О. Н. Садіков, Д.В.Чухвичев, Л. С. Явіч, Ю.В.К.Бабаєв, В.М.Баранов, Л.Г.Гінберг, Р.Ієринг, Д.А.Керімов, Л.Д.Коновалова, Р.З.Левшиц, Е.О.Соловйов, В.А.Туманов, А.І.Екімов, А.ВАгутін, В.К. Бабаєв, В.М.Баранов, А.І. Бобылев, В.М. Ведяхін, К.В.Ведяхіна, В.М. Карташов, С.Г. Келіна, В.Н.Кудрявцев, А.П.Кузнєцов, О.Є.Кутафіна, В.В.Лазарев, Р.З.Ліфшиц, Є.А.Лукашова, А.В.Малько, М.М.Марченко, М.І.Матузов, А.В.Нікітін, В.Н. Реуф, Г.О.Свердлик та інші.

Об'єктом дослідження є принципи фінансового права, як явища, що пов'язують право з політикою, економікою, духовним життям суспільства, визначають і забезпечують єдність різних правових процесів і форм, теорій, ідей і концепцій, понятійно - категоріальних рядів.

Предметом дослідження є основні закономірності розвитку принципів фінансового права в умовах формування правової держави і громадянського суспільства, їх поняття, ознаки та види, місце і роль в структурі фінансового права.

Мета і завдання дослідження полягають у тому, щоб дослідити основи розвитку принципів права і на цій основі висвітлити ґенезу, ознаки, зміст, систему і структуру та дію принципів фінансового права. При цьому, вважаючи принципи права одним із найголовніших правових явищ, безпосередньо через них дослідити структуру фінансового права та його принципів, обґрунтувати існування публічного і приватного, матеріального та процесуального права.

Виходячи із мети,постають наступні завдання:

- з'ясувати конституційні основи втілення принципів права у системі фінансового права

- дослідити ґенезу принципів фінансового права

- сформулювати поняття і головні ознаки принципів фінансового права

- дослідити систему принципів фінансового права, саме з точки зору їх системності, взаємозалежності і об'єктивності

- розглянути співвідношення принципів фінансового права і начал фінансового права;

- визначити місце і роль принципів права у фінансовому праві.

Методологічною основою дослідження є система пізнавальних принципів, методів і підходів концептуального та ідейного характеру. Основними загальнонауковими та приватнонауковими методами, які використовувалися комплексно у науковому дослідженні, були системно-структурний, порівняльний, історико-правовий, формально-логічний та догматичний методи.

Наукова новизна дослідження заключається в тому, що дозволяє переглянути застарілі нормативістські погляди на фінансове право. Основна їх суть зводиться до наступного:

- поняття начал охоплює принципи, які є їх продовженням та своєрідним способом впровадження в реальні правові відносини

- основними фундаментальними положеннями, які відбивають сутнісні властивості фінансового права, є векторами його розвитку, спрямування правого регулювання суспільних відносин щодо публічних фінансів, є принципи фінансового права;

- принципи є багатогранними та багатоаспектними, можуть класифікуватися за різними критеріями для більш глибокого їх розуміння та характеристики відповідного етапу державно-правової дійсності;

- основне призначення принципів фінансового права на сучасному етапі розбудови української держави зводиться до їх належної реалізації у фінансово-правових нормах та відносинах;

- співвідношення принципів фінансового права з принципами інших галузей права.

- Відмежування принципів фінансового права від начал фінансового права.

Структура роботи: магістерська робота складається із вступу, чотирьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків до розділів і загального висновку та списку використаних джерел, що включає 92 найменування. Загальний обсяг роботи дорівнює 119 сторінок.

Розділ 1. Конституційні засади розвитку принципів права

Вчені правознавці багато уваги приділяють вивченню принципів права, але зважаючи на їх філософську сутність, вони потребують постійного дослідження і доопрацювання.

Окрім того, що принципи мають філософську сутність, вони ще й є соціальними явищами, їх виникнення зумовлено потребами суспільного розвитку, в них відображаються закономірності суспільного життя, тому вони перебувають у постійній динаміці.

Розглядаючи проблему генезису принципів права, необхідно підкреслити особливу роль моралі у їх формуванні. Історично право виникло значно пізніше моралі - з розвитком нових процесів у сфері суспільного життя, які обумовили необхідність появи нових засобів соціального врегулювання. Взаємодія соціальних регуляторів неминуча у будь-якій галузі життєдіяльності людей. Право і мораль не поглинають один одного, але не вірним було б вважати, що між ними не існує взаємозв'язок Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 208 с.. Річ не в тому , що правопорядок стає більш міцнішим, якщо він відповідає моральним принципам і поглядам суспільства. Сутність у тому, що одна з найважливіших моральних категорій - справедливість - є і категорією юридичною Самохвалов В'ячеслав Вікторович. Законність і справедливість: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Інститут законодавства Верховної Ради України. -- К., 2006. -- 18с.. Саме з принципу справедливості випливають не тільки не тільки рівні права громадян, а й рівні їх обов'язки, рівна відповідальність перед законом всіх осіб, які й закріплені в Основному законі нашої країни.

Теоретичні уявлення про принципи природних прав людини, взаємовідносин людини і громадянина з державою, поділу влади, суспільного договору і народного суверенітету, правової держави і громадянського суспільства, народовладдя, соціальної держави і власності лягли у підвалини всіх політичних і правових вчень та стали основоположними засадами існування суспільства, які закріплені у Конституціях багатьох країн.

Економічні фактори формування права дістають вияв насамперед у принципі права приватної власності Ковальчук М. К. Економічний зміст поняття “фінансовий ринок” / М. К. Ковальчук // Бюджетно-податкові чинники активізації розвитку фінансових ринків та фінансового посередництва: матеріали науково-практичної конференції, 27-28 березня 2008 р. - Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2008. - С. 99-100 . Власність оголошується природним правом людини, джерелом її волі та рівності з іншими людьми, право власності має абсолютний характер, що теж ,безумовно, відображено в Основному законі України.

Не може не вважатися витоком принципів права і ідеологія, адже будь-які розумні дії людей переслідують певну ціль, а ідеологія-це вербальна модель, що передбачає ціль, а виходячи з неї оцінку діянь людини, держави, інших соціальних суб'єктів з точки зору загальносуспільних інтересів. Як ідеологічна категорія, принципи права є формою суспільної свідомості яка здійснює ідейний, інформаційно-виховний вплив загального характеру, тобто виконую функцію загального закріплення суспільних відносин, що і дає можливість розглянути їх з позиції певних ідей, керівних основ. Так, визнання пріоритету загальнолюдських інтересів, безсумнівно, у найбільш загальному вигляді вплине на правову систему в цілому, механізм правового регулювання, його типи і методи.

Зміст принципів права випливає з самого життя, із суспільних соціальних відносин, що складаються у реальності і пізніше отримують регламентацію і захист з боку держави у комплексах суб'єктивних прав учасників правовідносин. Виникнення принципів права як загально соціальних є необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних принципів і норм, що свідчить про їх актуальність і необхідність їх юридичного оформлення.

Генезис принципів права-процес дуже складний і суперечливий, його витоки лежать у закономірностях розвитку суспільства і його життя.

Принципи права-історичні, а це означає немає вічних принципів і кожний тип права має свої принципи. Так, наприклад, принцип рівності у праві рабовласницького типу існував у дуже викривленому вигляді - як рівність власників - товаровиробників і повна нерівність між вільним населенням і рабами. Феодальне право юридично закріплювало фактичну нерівність між станами. Головні принципи буржуазного права найбільш чітко сформульовані в «Біллі про права» 1689 року, Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки 1776 року, французькій «Декларації прав людини і громадянина» 1789 року тощо. В них проголошувалися природними, священними і недоторканними права громадян, приватна власність, свобода і рівність, суверенітет народу і його право чинити опір пригнобленню.

На сучасному етапі точаться дискусії про те, чи можна вважати принципами права такі загальні положення, які не отримали прямого закріплення у нормативно-правовому акті. На мою думку, принципами права треба вважати всі ідеї, моральні принципи і поняття, які тим чи іншим чином впливали і впливають на розвиток права, суспільства і держави можна вважати принципами, тобто основоположними ідеями і началами будь-якої правової системи, держави і громадянського суспільства.

З точки зору гносеології важливо підкреслити, що категорія «принцип» надзвичайно тісно пов'язана з категоріями «закономірність» і «сутність». Характер цих понять дає підстави визначати правові принципи через закономірності розвитку суспільства і права, а також через сутність і головний зміст останнього.

У сучасний період розвитку науки відбувається філософізація державно-правових знань, останні все більше потребують філософсько-абстрактного узагальнення й осмислення. Це стосується і принципів права.

Необхідно також підкреслити, що термін «принцип» походить від латинського слова «principium», яке означає основні, найзагальніші, вихідні положення, начала,правила, що визначають природу і найсуттєвіші властивості. Принципи права - це такі правові явища, які безпосередньо пов'язують зміст права з його соціальними основами - тими закономірностями суспільно життя, на яких дана правова система побудована і які вона закріплює. Саме ця залежність і обумовлює характер правотворчості,зміст правових норм, способи і методи реалізації права.. наприклад, такий загально соціальний принцип організації політичної влади, як принцип організації політичної влади,як принцип народовладдя, закріплений в Конституції України, визначає існування такого принципу правотворчості, як активна і широка участь народу і його представників у правотворчій діяльності державних органів.

Важливою ознакою принципів права є спосіб їх матеріалізації у праві. Відомо, що розрізняють два способи вираження принципів права: безпосереднє формулювання їх у нормах права, так зване текстуальне закріплення, та виведення принципів права зі змісту нормативно-правових актів - змістове закріплення. Якщо говорити про текстуальне закріплення принципів права, то його як раз і можна знайти в Конституції України. Наприклад, в Конституції України проголошуються принципи суверенності і незалежності, демократичності і соціальності держави, її правову спрямованість, визнання людини найвищою соціальною цінністю, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову тощо. Конституція України (з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України). - К.: Ліра-К, 2005. - С.4.

Новітня конституційна доктрина України, інших постсоціалістичних країн беззаперечно визнала у якості основоположного начала усього суспільного прогресу критерій правового начала. Зокрема, у статті 1 найбільш засадничого розділу «Загальні засади» чинної Конституції України фіксується: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» Конституція України (з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України). - К.: Ліра-К, 2005. - С.4.. У статті 8 цього ж розділу Конституції України дане положення знайшло своє подальше закріплення та розвиток: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права, - зазначається у ній, - Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» Конституція України (з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України). - К.: Ліра-К, 2005. - С.4.. Чи відповідає даному критерію фінансове законодавство України, інших постсоціалістичних держав?

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку правотворчості в Україні можна вважати те, що у все більшій кількості нормативно-правових актів передбачені окремі статті, що встановлюють принципи організації, функціонування і співвідношення соціальних інституцій. Прикладом можна вважати принцип правосуддя закріплений на конституційному рівні.

Проблема формування громадянського суспільства і правової держави вимагає, щоб загально правові принципи текстуально виражались у Конституції України.

1.1 Втілення ідеї правової держави в принципах права

Правова держава, спочатку як певна ідея, теорія і концепція, потім - і відповідна практична модель влаштування держави і навіть суспільства, має історичний генезис і сучасні варіанти її розуміння.

Термін «правова держава» затвердився і став загальновідомим з початку XIX століття завдяки німецькій юридичній думці, працям таких її представників, як К.Т. Велькер, Р. фон Моль. У подальшому цей термін отримав поширення і в Росії, де його прихильниками були Б. М. Чичерін, Б.О. Кістяківський, П.І. Новгородцев та інші.

Складовими положеннями про правову державу стали такі: про домінуючу владу закону як діалектичне сполучення сили і права(Солон, Арістотель, Цицерон), про відокремлення правильних і неправильних форм правління, найкраще і змішане правління і роль права в його виникненні та існуванні(Сократ, Платон, Арістотель, Цицерон), про справедливість і мораль взагалі як основу права(Арістотель, Кант), про поділ права на природне і воле встановлене і первинність першого(Гроцій, Спіноза, Дж. Локк), про рівність людей, що є основою договірного походження держави і народного суверенітету (Ж.-Ж. Руссо) тощо.

Так , Платон своїм політичним ідеалом оголошує закон, який є вираженням загальної думки, всеохоплюючим переконанням, в тому числі держави, що допомагає забезпечувати її єдність і згодом людей, які в ній проживають. Лише за умови існування такої держави забезпечується справедливість.

Арістотель обґрунтовував таку думку : « Хто вимагає, щоб закон панував, вимагає, здається, того, щоб панували тільки божество і розум» Аристотель. Политика. - М., 1911. - С. 145.. Я думаю, Арістотель має на увазі правовий закон, тобто практично йдеться про становлення принципу верховенства права і верховенство закону у правовій державі.

Цицерон вперше визначив державу як політико-правову спільність і робив це з точки зору теорії природного права. «Таким чином, держава є надбанням народу, а народ - не будь-яке поєднання людей, зібраних разом яким би то не було чином, а поєднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права і загальністю інтересів». «Під дію законів повинні підпадати всі». Цицерон. Соч. Диалоги. - М., 1966. - С.20,139.

Ці принципи співвідношення права і влади у подальшому розвивалися римськими юристами, найбільш відомі з яких Гай, Папініан, Ульпіан і Модестін. Саме завдяки римським юристам відбувся важливий поділ права на публічне і приватне.

Теорії та ідеї античних юристів щодо проблем формування правової держави поступово стали центральними у концепціях представників юридичної думки середньовіччя і нового часу. Про це свідчить творчість Фоми Аквінського, Джона Уікліфа, Марсілія Падуанського, , Генрі Бректона та ін. Так Генрі Бректон писав: « Силу закону має те, що по справедливості встановлено і схвалено вищою владою короля або ж князя, за порадою і за згоди магнатів, за загального схвалення держави». История политических и правовых учений: Учебник/ под. ред. В. С. Нерсесянца. 2-е издание., перераб. и доп. - М.: Юрид. Лит., 1988. - С. 134.

Г. Гроцій вважав, що справедливість є необхідною ознакою права. При цьому справедливість він тлумачив як вимогу розуму, веління самої природи розумної істоти « Тому що право, - наголошував він, -ь тут означає не що інше як те, що справедливо, при цьому перевага - в заперечу вальному, а не в затверджу вальному значенні, бо право є те , що не суперечить справедливості. Суперечить справедливості те, що огидне природі істот, які мають розум». Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых обьясняються естественное право и право народов, а также принципы публичного права. - М., 1956. - С.68-72.

Дж. Локк етичний принцип права доповнив принципом рівності людей у суспільстві і державі, обґрунтував принципове положення про право народу на повстання. Дж. Локку належить теорія свободи особистості, розробляючи яку він доводив, що свобода людей, які перебувають під владою держави, полягає в тому, щоб дотримуватись власних бажань у всіх випадках, коли цього не забороняє закон, а також не бути залежним від невизначеної, невідомої волі іншої людини. В цьому твердженні простежується надзвичайно важливий принцип правої держави, а саме «Дозволено все, що не заборонене законом». Локк Дж. О государственном правлении. Избранные философские произведения. - М., 1960. - Т.2. - С. 95-16.

Особливий інтерес, з точки зору дослідження теорії правової держави, становить вивчення праць німецького вченого Іммануіла Канта. Держава на його думку, повинна забезпечувати тріумф права. При цьому право оцінюється з точки зору моралі, тому що до нього вводиться категоричний імператив, який стосовно права вимагає вчиняти зовнішньо так, щоб вільне виявлення твого свавілля було сумісно з волею кожного, згідно із всезагальним законом. І відповідно цьому: « Право - це сукупність умов, свавілля одного сумісно із свавіллям іншого з точки зору всезагального закону свободи». Кант И. Соч. Т.4. Ч.2.- М.- С. 139-140.і канту належить велика заслуга ідей правової держави. Останню він визначав «як об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам». Це дало йому можливість стверджувати, що благо держави полягає у вищому ступені узгодженості державного устрою з правовими принципами.

Проблемами понять, ознак, принципів правової держави займалися і вітчизняні вчені. Першим серед них треба назвати професора Київського Університету К.О. Неволіна, який у своїй праці «Энциклопедия законоведения» вперше в Україні підійшов до вивчення філософсько-методологічних проблем правової держави через дослідження теорії права. Неволин К. Эниклопедия законоведения. Т.1. - К., 1838. - 325 с.

На мій погляд, теоретичні розробки великих учених минулого з повною впевненістю можна назвати геніальними. Адже і сьогодні більшість з цих принципових положень та ідей щодо правової держави не втратила актуальність як для теорії, так і для практики. Вони лише доповнюються у зв'язку із тим, що держава і суспільство постійно розвиваються, змінюються і знаходяться у постійній динаміці.

Правова держава - така суверенна, політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціального, справедливого права і за якої на основі останнього реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства у цілому, держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.

Принципи правової держави - це найголовніші закономірності теорії правової держави. До них треба відносити принципи верховенства права, поділу влади, реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина.

Принцип верховенства права у правовій державі визначає умови життєдіяльності всього соціального організму, тобто створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, ставлення до них, а також взаємовідносини окремих громадян, а тому він є базовим, найбільш значущим. Саме завдяки цьому він модифікується у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, право реалізації, правоохороні.

Цей принцип також означає, що не держава утворює право, а навпаки право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає твердження, що не держава надає права і свободи людині, а народ утворює право, щоб насамперед обмежити ним державну владу. Адже, як відомо, у правовій державі владі притаманні деякі межі, які вона неспроможна перейти. Обмеження влади у правовій державі забезпечується визнанням за собою непорушних і недоторканних прав, поділом влади, чітким визначенням компетенції структурних одиниць тощо. У правовій державі вперше визнається, що в особи є певна сфера самовизначення і самовиявлення, в яку держава не має права втручатися.

Формування правової держави у нашій країні, враховуючи її минуле і сучасне, буде дуже тривалим і складним процесом.

Виходячи з цього можна стверджувати, що верховенство права у сфері економічної системи має дістати вияв у регулюванні якомога більшої кількості виробничих відносин, особливо це стосується володіння, використання і розпорядження власністю. Право має охопити всю сферу не тільки виробництва, а й розподілу, обміну і споживання. Треба підкреслити, що сучасний стан розвитку економіки потребує існування плюралістичних економічних відносин, різноманітних форм і видів господарської діяльності, якісного сполучення ринкової економіки, державного планування і прогнозування, знищення державного монополізму, антимонопольної політики, ефективної зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності тощо. Об'єктивна необхідність виникнення й розвитку нових економічних явищ матеріально обумовлює верховенство права, на підставі і у відповідності з яким ці явища з'являються і функціонують. Окрім того нові виробничі відносини за своєю сутністю потребують верховенства права, міцного і стабільного правопорядку та законності, успішної боротьби зі злочинністю.

Принцип верховенства права є визначальним у всіх сферах суспільного життя. Я ж розглянула його детальніше лише у сфері економіки, що зумовлено тематикою курсової роботи.

Надзвичайно важливою керівною ідеєю правової держави є принцип поділу влади. Цей принцип - модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами, при цьому кожна з гілок влади відносно інших - самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом.

Вперше конституційне закріплення принцип поділу влади одержав у Конституції США 1787 р, у якій від імені всього американського народу були поділені повноваження органів держави - конгресу, президента і підзвітних йому міністерств, судів.

Останнім часом, розглядаючи цей принцип, почали відводити належне місце його соціальним, організаційним, функціональним та іншим аспектам.

Необхідно зазначити, що теорія правової держави і практичне її втілення в державному будівництві України вносять свої зміни у принцип поділу влади. Адже у демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу - це основа суверенітету державної влади.

У демократичній правовій державі влада здійснюється за допомогою спеціально створених органів , що функціонують за окремими напрямками роботи. За останніми й виокремлюють законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Таке становище, на мою думку, існує для того, щоб попередити зловживання владою і можливість виникнення абсолютної влади, не обмеженої правом.

Слід зазначити, що принцип поділу влади - не тільки юридичний, а ще й соціально - політичний і структурно - організаційний, тому що, якщо його тлумачити в широкому розумінні, то він врегульовує поділ влади між правовою державою і громадянським суспільством, державою у цілому та її складовими одиницями, політичними і державною системами. Він є одним з головних принципів правової держави.

Принцип реальності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, разом з принципами верховенства права і поділу влади, становить основу правової держави. Сутність його у тому, що права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини і громадянина мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені і гарантовані всіма соціальними суб'єктами, і насамперед державою. Для цього остання повинна створювати зовнішні і внутрішні механізми. Зовнішній механізм забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина характеризується постійним розширенням і оновленням міжнародних відносин у сфері гарантування прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини.

Світова спільнота визнала права людини загальнолюдською цінністю. З огляду на це можна стверджувати, що правова держава - це така організація влади, яка обмежена правами і свободами людини і громадянина. Останні є системоутворюючою категорією щодо правової держави, яка виникає та існує, в особі всіх державних організацій, для їх забезпечення.

Найбільш значущими нормативно-правовими актами декларування прав і свобод людини і громадянина є : Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Факультативний протокол пакту про громадянські і політичні права, європейська конвенція з прав людини, Конвенція про запобігання злочинів геноциду і покарання за нього тощо, вони мають дістати відображення у національному законодавстві держави, насамперед у Конституції та законах країни. При цьому права і свободи людини і громадянина мають викладатися так , щоб вони були обов'язковими для всієї системи органів держави.

Безперечно, проблема реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів має не тільки правовий аспект. Вона тісно пов'язана з політичним і економічним станом суспільства, станом його духовності. Щоб створити правову державу, в якій були б реальними права, свободи і обов'язки людини і громадянина, я думаю потрібно:

- створити єдину концепцію забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина і таким чином забезпечити послідовність, системність і комплексність вирішення даного завдання.

- передбачати на законодавчому рівні шляхи підвищення правової культури посадових осіб, конкретні міри відповідальності за відхід від права, який найбільш очевидно дістає вияв у неповазі до прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина.

- навчати самих громадян, як відстоювати свої права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій. Такими засобами захисту можуть стати засоби масової інформації, найрізноманітніших громадських об'єднань, трудових колективів.

- зміцнювати силу, авторитет держави щодо забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина. Держава не може вважатись непотрібним явищем, ворогом громадянського суспільства. Зміцнення держави має здійснюватись шляхом послідовного украплення і вдосконалення всіх гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової.

- встановити - поряд з визнанням норм Конституції України нормами прямої дії - принципи прямої дії норм міжнародного права у сфері охорони і забезпечення прав людини і привести у відповідність з ними національне законодавство, тобто визнати на конституційному рівні комплекс прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина з урахуванням досвіду міжнародного права і національно - культурних потреб держави.

- детально регламентувати право особи на правову допомогу з урахуванням того, що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно і кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Зрозуміло, що вищеописані принципи - це не всі принципи, передбачені правовою державо, але решта принципів, на мою думку, є похідними від цих основоположних. Так, В.С Нерсесянц до відмітних принципів правової держави відносить: верховенство правового закону, реальність прав і свобод індивіда, організацію і функціонування суверенної судової влади на основі принципу поділу влади, правову форму і взаємовідносин держави і суспільства. Нерсесянц В.С. История идей правовой государственности. - М., 1993. - С. 15.

1.2 Принципи права і громадянське суспільство

Правова форма взаємовідносин держави і суспільства відбивається у визнанні їх відносно незалежного існування і функціонування. Взагалі держава не може ототожнюватись із суспільством тому, що в такому разі і суспільство, і державу необхідно буде характеризувати як режим тоталітаризму.

У співвідношенні суспільства і держави треба виокремлювати етапи, які відрізняються один від одного притаманними їм формами, принципами, методами, механізмами тощо., але всі вони врешті-решт демонструють ті роль і місце, які має посідати держава у громадянському суспільстві. Вони суттєво змінювалися з плином часу і дійшли тієї межі, коли в системі суспільних зв'язків домінуючим є їх відношення, що ґрунтується на принципах саморегуляції та самоврядування, у відповідності з якими має перебудовуватись і формуватись державність. Але остання у різних формах і з неоднаковим ступенем владності буде необхідна на весь найближчий період розвитку людства.

Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності суспільства просто не можуть обходитися без нього. Це, наприклад, проблема забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина, економічного розвитку, освоєння космосу, національної безпеки тощо.

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватись вольовими, а тим більше, авторитарно-владними методами, оскільки для встановлення громадянського суспільства , зокрема в Україні, вирішальне значення має не суб'єктивний фактор, а об'єктивний - природно-історичний процес розвитку суспільства, в якому люди відіграють найважливішу роль як головна виробнича сила суспільства, основний суб'єкт створення матеріальних і духовних цінностей.

Я думаю, формувати громадянське суспільство треба відштовхуючись від досягнутого у народному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатства українського народу, забезпечити його еволюційний прогрес. А для цього необхідно, насамперед, зупинити падіння суспільства за всіма показниками, а вже потім поступово виправляти стан справ. Нині економічне становище України характеризується великою і глибокою кризою, що не дозволяє сподіватись на його швидке покращення.

Таким чином, я думаю, українському народові не слід орієнтуватись на швидке вирішення соціально - економічних та інших проблем.

Виходячи з теоретичних розробок ідеологів громадянського суспільства, а також практичного досвіду країн, де воно існує, можна виділити такі його принципи:

1) свобода та ініціативність особистості, спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди його загальним інтересам.

2) розвиток суспільних відносин у відповідності з фундаментальним принципом кантівської філософії, згідно з яким людина повинна завжди розглядатись як мета і ніколи як засіб.

3) ліквідація відчуженості людини, несприйняття соціально - економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур та інститутів.

4) реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства.

5) постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського суспільства щодо держави.

6) плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна власність в її рівних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької та іншої господарської діяльності.

7) існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, здатного бути повноцінним виробником і споживачем і становити соціальну базу громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надто багатих і надто бідних.

8) плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого - визнання і реальне забезпечення гуманістичних і демократичних загальнолюдських цінностей.

9) офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів жорсткої регламентації і будь - якого втручання у приватне життя членів суспільства.

10) існування і функціонування розвинутої соціальної структури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних груп і верств населення.

11) активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей.

12) розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності.

13) визнання і гарантування ідей верховенства права, що дістає вияв у його поділі на публічне і приватне, теорії поділу права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою - законодавством.

14) підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави, використовуючи всю гамму відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Навіть загальний аналіз цих принципів у їх співставленні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що у ній мають місце далеко не всі громадянського суспільства. А тому, саме на їх створення та розвиток і повинна спрямовуватись діяльність демократичної, правої соціальної держави, формування якої має відбуватись інтенсивно і паралельно із становленням громадянського суспільства. Водночас така держава теж має відповідати певним вимогам - принципам, які б співіснували з принципами громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - це така організація людей, за якої кожна людина є вільною у своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішення.

У наш час це суспільство ще далеке від досконалості, в них існують злочинність, зловживання вільним ринком,тощо.

Щодо інших принципів громадянського суспільства, то слід зауважити, що різні дослідники виділяли досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Арістотеля до них відносили такі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові відносини громадян, рівність громадян перед законом, свобода слова і пересування, реальність принципу поділу влади, виборність державного органу його підзвітності, певний термін здійснення державним органом своїх повноважень, приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда, визнання прав, свобод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер в силу єдності і обов'язковості для держави їх інтересів, високий рівень значущості і розвину тості громадської думки, принцип справедливості, який втілюється у праві і вимагає неухильного дотримання вимог законів, достатню розвинутість правової основи суспільства, ефективність усіх видів правового регулювання тощо.

Сучасна теорія громадянського суспільства розглядається як категорія не тільки правової, а й соціальної держави. Більше того, вказується, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки така держава органічно поєднує цілий ряд позитивних властивостей, притаманних громадянському суспільству. Такими спільними властивостями громадянського суспільства і соціальної держави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя в плані матеріального добробуту і соціального захисту, гарантування особистої свободи громадянам, мирне вирішення конфліктів, що можуть виникнути.

Звідси можна зробити висновок, що громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв'язку. Сутність його у тому, що вони повинні базуватися на одних моральних засадах, реалізовувати і дотримувати у своєму розвитку одні й ті самі моральні принципи - принципи загальнолюдської моралі. За таких умов громадянському суспільству відповідає правова держава і навпаки.

1.3 Співвідношення принципів фінансового права із конституційними фінансово-правовими положеннями

Принципи фінансового права як його найфундаментальніші, монументальні положення повинні знаходити своє відображення в діючому законодавстві для їх реалізації у відповідних групах правовідносин Бех Г. В., Дмитрик О. О., Криницький І. Є., Кучерявенко М. П., Лукашев О. А. Фінансове право України: Підручник / М.П. Кучерявенко (ред.). -- К. : Юрінком Інтер, 2004. -- 319с.. Саме на законодавчому рівні з'являється логічний правовий зв'язок між основними постулатами галузі та конкретними суспільними відносинами, які складають її предмет. Конституція держави є синтезом різних начал, категорією, яка характеризує їх в сукупності, визначаючи засади суспільного і державного устрою. Конституція України - законодавчий акт, який має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти, як зазначається у статті 8 Основного Закону, приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція містить правові ідеї, які поділяє суспільство на відповідному рівні політичної і правової культури. В конституції нормативно закріплюються пануючі в суспільстві уявлення про природне право. Конституція -поєднання форми і змісту права, якого досягло суспільство.

Право мінливе, в постійних змінах перебувають і характерні особливості його принципів.

Між конституційним і фінансовим правом існує нерозривний зв'язок на найглибшому рівні - рівні виникнення цих галузей Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 ; 12.00.02 [Електронний ресурс] / А.М. Колодій; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. -- К., 1999. -- 36 с. -- укp. . Часто ігнорується той історичний факт, що конституційне право, як справедливо зазначає М.Амеллер, «у відомому розумінні витікає з фінансового права». Парламенты. Сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран мира. Издание подготовлено доктором Мишелем Амеллером: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1967. -С.368. Для історії конституціоналізму характерна боротьба за здійснення повноважень у цій сфері: народ спочатку вимагав, а потім і завоював право через своїх представників затверджувати (або не затверджувати) податки. Саме це право в поєднанні з правом подавати петиції забезпечило англійській Палаті громад її повноваження в законодавчій сфері. З часом ця традиція закріпилася і в конституційних системах інших держав.

З моменту зародження конституційного режиму був встановлений принцип демократичного регулювання публічних фінансів. Відповідно до статті 14 Декларацій прав людини і громадянина 1789 року публічні доходи і витрати повинні визначатися або всім народом, або вибраними його представниками: «Всі громадяни мають право безпосередньо або через своїх представників встановлювати необхідність податкового обкладання, вільно погоджуватися на це, визначати призначення податків, кількість і суму, їх використання, принципи обкладання і терміни».

Проте даний принцип рівного використання інструментів прямої і представницької демократії у сфері публічних фінансів так і залишився незатребуваним практикою фінансово-правового регулювання. Фінансове право пішло по шляху використання механізмів демократії представницької. У истоков финансового права. Т. 1. / Под ред. А.Н. Козырина. М.: Статут, 1998. (Серия «Золотые страницы финансового права России»).

З виникненням конституцій в сучасному вигляді норми відповідних галузей лише конкретизують їх відповідно до принципу вищої юридичної сили. Норми фінансового права фактично деталізують положення конституційних норм і забезпечують формування, розподіл та перерозподіл фондів публічних коштів. Проте необхідно мати на увазі, що конституційно-правові норми, будучи базовими для фінансового права, залишаються в рамках права конституційного і відносини, що виникають на їх основі є виключно конституційно-правовими. Тобто, конституційне і фінансове право є суміжними галузями в системі права, але такими, що не перетинаються. При аналізі зв'язку конституційних і фінансових норм слід враховувати їх певну однорідність, але розуміти, що вони не тотожні. На відміну від фінансово-правових конституційні норми мають більшу юридичну насиченість, більшу щільність юридичного змісту, що створює підстави для багатьох юридичних інтерпретацій з урахуванням змін життєвих обставин. Фінансове право: Підручник / (Алісов Є. О., Воронова Л. К., Кадькаленко С. Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп. ред. Л. К. Воронова. -- X.: Фірма «Консум»,1998.-С.38.

Розглядаючи конституційні фінансово-правові положення у розрізі теми даного дослідження, однозначно можна сказати, що усі вони намагаються відповідати принципам права, створюючи відповідний правовий режим у сфері суспільних відносин щодо публічних фінансів. Взагалі принципи фінансового права у тексті основного закону за сферами їх реалізації можна поділити на загально-правові та суто фінансово-правові. Дана класифікація є абсолютно зрозумілою, оскільки положення розділів 1 та 2 Конституції України є найбільш всезагальними, всеохоплюючими, в яких закріплені основні постулати, на основі яких відбувається розбудова нашої держави, і їх додержання є безкомпромісною вимогою для всіх сфер правового регулювання. Це гуманістичні принципи, які є неодмінними атрибутами будь-якої сучасної соціальної, демократичної, правової держави. На їх основі реалізуються начала рівності, свободи, справедливості у фінансовому праві, які знаходять своє практичне вираження через принципи, закріплені якщо не в Конституції, то на рівні галузевого законодавства, наприклад, юридична рівність усіх платників податків і зборів, всезагальність оподаткування, співнапруженість оподаткування тощо.

Я не буду звертатися до детального розкриття даного аспекту питання, оскільки він є широко дослідженим представниками не лише фінансово-правової наукової думки, а й вченими, які досліджують інші галузі права, що пояснюється основоположністю цих статей Конституції України.

Щодо конкретно фінансово-правових конституційних положень, то, на нашу думку, їх можна охарактеризувати як втілення світоглядних, історичних, природно-позитивних, спеціально-юридичних, реальних принципів фінансового права.

Справедливо буде зазначити, що в більшості конституційних норм можна виявити принципи фінансового права. Найбільшої деталізації на конституційному рівні у фінансовій сфері отримали бюджетні правовідносини, які по суті є «кровоносною системою» будь-якої держави, і без нормального функціонування яких увесь державний механізм може просто зупинитися, а отже припинить своє існування держава як така, не маючи відповідних засобів для забезпечення свого існування.

Так, відповідно до ч.1, 2 ст.95 Конституції, бюджетна система України базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Навіть особливо не вдумуючись в текст статті, очевидним є акцентування уваги законодавця на принципі справедливості при задоволенні загальносуспільних потреб (інтересів) як основної мети функціонування бюджетної системи держави. І хоч термін «принцип» прямо не застосовується, проте його духом пронизаний увесь зміст статті, яка вказує на відправні категорії, які повинні враховуватися в процесі створення та функціонування бюджетної системи. Це єдина стаття фінансового змісту в Конституції України, яка містить пряме посилання на конкретні засади виникнення і функціонування фінансової системи держави, точніше її елементу. Усі інші конституційні положення є більш вужчими нормативними приписами, які в певній сукупності можна віднести до тих чи інших принципів як елементи, через які проявляються їх риси, характерні для даного етапу суспільного і державного розвитку.