Нотаріальна діяльність органів та посадових осіб в сфері міжнародного співробітництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ НОТАРІАТУ

1.1 Латинський нотаріат

1.2 Український нотаріат

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИК НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

2.1 Особливості нотаріальної діяльності у сфері міжнародного співробітництва

2.2 Нотаріальне оформлення документів від імені громадян, підприємств, установ і організацій України, призначених для дії за кордоном

РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ НОТАРІАТУ: УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО МСЛН

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Новітній етап розвитку українського суспільства, що ґрунтується на Конституції України 1996 року, пов'язаний із реформуванням національної правової системи в цілому та окремих правових інститутів зокрема. Це потребує наукового аналізу низки проблем, серед яких значне місце займають і питання становлення та функціонування нотаріату в Україні.

Нотаріат покликаний створювати належні умови для ефективної реалізації норм права фізичними та юридичними особами, захищати їхні суб'єктивні права і законні інтереси, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані відносини. Відтак він є одним із важливих чинників формування правової держави.

З часів набуття Україною незалежності питання про реформування нотаріату залишається актуальним. Перший вагомий внесок у цю справу Верховна Рада України зробила в 1993 р., коли прийняла Закон «Про нотаріат». Тоді він був кроком уперед, адже запроваджував інститут приватних нотаріусів. Але розвиток суспільно-правових відносин у державі показав, що в деяких ключових питаннях цей нормативний акт себе вже вичерпав. Крім того, нотаріальна спільнота та науковці, які опікуються питаннями нотаріату, вже не раз ставили та обговорювали на науково-практичних конференціях питання про долучення українського нотаріату до світового досвіду країн, у яких існує класичний нотаріат латинського типу.

Нині актуальною є гармонізація українського законодавства про нотаріат з європейським законодавством, а також з виробленими основними принципами латинського нотаріату, які загалом закріплені в законодавствах європейських країн. Україна затверджена на семінарі в Зальцбурзі спостерігачем у Міжнародній спілці латинського нотаріату до прийняття нового Закону "Про нотаріат", після чого український нотаріат буде затверджений членом Спілки.

Головним недоліком зазначеного чинного закону України є те, що він багато в чому ґрунтується на традиціях, які виникли за радянських часів, у відриві від генерального розвитку нотаріату в країнах континентальної правової сім'ї, тобто тих країнах, де існує нотаріат латинського типу.

Все це, а також брак в українській історико-правовій науці спеціальних розробок, присвячених темі міжнародних відносин у сфері нотаріату, зумовлюють актуальність досліджуваної проблеми.

Метою роботи є поглиблення правових знань щодо сутності та особливостей міжнародного співробітництва у сфері нотаріату в Україні.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

• охарактеризувати поняття та сутність інституту нотаріату;

• визначити особливості нотаріальної діяльності у сфері міжнародного співробітництва;

• встановити процес нотаріального оформлення документів від імені громадян, підприємств, установ і організацій України, призначених для дії за кордоном;

• надати характеристику становленню нотаріату на сучасному етапі розвитку в Україні.

Об'єктом дослідження є нотаріальна діяльність органів та посадових осіб в сфері міжнародного співробітництва.

Предметом дослідження є правові закономірності та особливості регламентації інституту нотаріату в сфері міжнародного співробітництва в Україні. Структура роботи. Структура курсової обумовлена метою, завдання та обраним предметом дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів що об'єднують в собі 4 підрозділи, висновків, та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ НОТАРІАТУ

1.1 Латинський нотаріат

У світі існує два типи нотаріату як соціальної функції -- нотаріат латинського типу (вільний нотаріат) і нотаріат публічний, який має два підтипи: англо-американський та радянський (державний). Це відповідає поділу права на приватне та публічне, частково також поділу на систему континентального (сivil law -- цивільного) та англо-американського (common law -- прецедентного, загального) права [16, c.31].

Існують країни, де інституту нотаріату у звичній для нас формі немає, оскільки офіційний документ не є особливим засобом доказу в суді. Йдеться про англо-американську правову систему, в якій відсутній інститут нотаріату латинського типу -- нотаріуси існують і там, але при цьому нотаріусом може бути не обов'язково юрист, частіше просто інша особа. Цій особі органами комунального управління, а не органами правосуддя (часто тимчасово і за певну плату) надається повноваження використовувати печатку з метою підтвердження простих подій, як правило, це дача показань свідків за межами суду, який розглядає справу, причому за таким документом не закріплюється привілейоване процесуальне значення.

Державний нотаріат існував у колишньому Радянському Союзі, в країнах соціалістичного табору та існує разом з латинським в окремих кантонах Швейцарії, у Португалії, в Росії, тощо. Є він і в Україні. Функції радянського державного нотаріату були досить широкими, і в цьому відношенні мало чим відрізнялися від нотаріату латинського типу. Латинський нотаріат відрізняється від публічного насамперед тим, що нотаріус латинського типу є представником вільної професії (це один із фундаментальних принципів латинського нотаріату), і його функції не обмежуються настільки, як в країнах прецедентного права.

Латинський нотаріат є системою, за якої нотаріус здійснює публічну функцію, отримавши від держави частинку його влади (право надавати його документам силу публічного акту), але організовує свою роботу як особа вільної професії. Також в обігу дефініція «вільний нотаріат», скорочена форма від визначення «нотаріат, що діє у формі вільної професії». Вільний нотаріат практикується в більшості країн світу.

На міжнародній арені Латинський нотаріат представлений Міжнародним союзом нотаріату (МСЛН), що об'єднує понад 80 держав світу. Союз було утворено 2 жовтня 1948 р. у м. Буенос Айресі (Аргентина) на зустрічі представників національних нотаріальних організацій. До учасників МСЛН входять країни Південної та Центральної Америки, Японія, Франція, Іспанія Португалія, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Германія, Італія Ватикан, Нідерланди, Кот-д'Івуар, Марокко, Сенегал, Туреччина, Греція, Російська Федерація, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Словенія та деякі інші [21, c.12].

Латинський нотаріат базується на традиції римського права В країнах, що входять до МСЛН, як і в Україні, діє континентальна (романо-германська) правова система з її пріоритетом письмового доказу, а нотаріально оформлені документи отримують публічне визнання і підвищену доказову силу. При цьому і більшості країн Латинського нотаріату акти нотаріусів мають і виконавчу силу.

Питанням нотаріату надається багато уваги в Європейському союзі. Зокрема, в резолюції Європейського парламенту коментується, що створення єдиного загальноєвропейського ринку і тягло за собою значну активізацію нотаріальної діяльності в усіх державах -- членах Союзу.

Вільний нотаріат є єдиною формою нотаріату, яка відповідає потребам демократичної держави. Він не є частиною адміністративної системи, а здійснює охорону прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб, маючи особливе повноваження держави. Юридичні гарантії і безпека, що надається нотаріальними процедурами, не є зайвими формальностями і бар'єрами в цивільному і комерційному обороті, а навпаки, роблять ці відносини захищеними і передбаченими.

Сучасний Латинський нотаріат базується на системі основоположних принципів, серед яких:

— нотаріус діє від імені держави, але підкоряється тільки закону;

— функція Латинського нотаріату -- служіння державі, яке нотаріус здійснює незалежним чином, не входячи в ієрархію державних службовців;

— нотаріус забезпечує неупереджену кваліфіковану юридичну допомогу; законність, рівну справедливість і публічну достовірність приватних актів;

— акти нотаріуса мають особливу доказову, а часто і виконавчу силу;

— діяльність нотаріуса знаходиться у сфері безспірної юрисдикції, при цьому сприяючи попередженню суперечок і конфліктів;

— як радник нотаріус виявляє справжню волю осіб, що звернулись до нього, і відображає її в юридичному акті;

— нотаріус зобов'язаний бути членом централізованої організації -- нотаріальної палати; чисельність посад нотаріусів підлягає квотуванню;

— нотаріус несе повну майнову відповідальність за професійні помилки;

— нотаріус зобов'язаний застрахувати професійні ризики;

— нотаріус жорстко зв'язаний не тільки законом, а й нормами професійної етики [15, c.37].

Ці принципи покликані виключити незаконне втручання державних органів і посадовців, підвищити кваліфікацію нотаріуса, забезпечити збереження таємниці нотаріальних дій тощо.

Разом з тим свобода в рамках Латинського нотаріату припускає контроль з боку держави, яка делегувала нотаріусам свої пов­новаження у сфері надання приватним актам характеру публічних. Держава, зокрема, регламентує порядок призначення на посаду нотаріуса, бере участь у визначенні кількості нотаріусів, встановлює ставки стягуваного мита і кримінальну відповідальність за істотні порушення в професійній діяльності нотаріуса, контролює дотримання нотаріусами законів та інших правових актів, держава уповноважена ставити питання про позбавлення права здійснювати нотаріальну діяльність через систему судових органів, вона встановлює ряд інших обмежень, наприклад, у занятті нотаріуса іншою діяльністю, у здійсненні нотаріальних дій у рамках нотаріального округу, в рекламі.

1.2 Український нотаріат

Нотаріат в Україні - система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, в також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші передбачені законодавством нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Учинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або мають приватну нотаріальну практику (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У населених пунктах, де немає нотаріусів, певні визначені законом нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Учинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що має приватну нотаріальну практику, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, вдаватися до підприємницької та посередницької діяльності, виконувати іншу оплачувану роботу, крім складання проектів угод і заяв, виготовлення копій документів і виписок із них, давання роз'яснень із питань учинення нотаріальних дій, консультацій правового характеру, а також викладацької та наукової роботи у вільний час. Нотаріус зобов'язаний:

· виконувати свої професійні обов'язки відповідно до закону і принесеної присяги;

· сприяти громадянам, підприємствам, установам та організаціям у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

· зберігати в таємниці відомості, одержані ним за вчинення нотаріальних дій;

· відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам [17, c.52].

Органами нотаріату вчиняються такі нотаріальні дії:

1) посвідчуються угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.);

2) вживаються заходи з охорони спадкового майна;

3) видаються свідоцтва про право на спадщину;

4) видаються свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

5) видаються свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів;

6) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

7) накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

8) засвідчується вірність копій документів та виписок із них;

9) засвідчується справжність підпису на документах;

10) засвідчується вірність перекладу документів з однієї мови іншою;

11) посвідчується факт, що громадянин є живим;

12) посвідчується факт перебування громадянина в певному місці;

13) посвідчується тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

14) посвідчується час пред'явлення документів;

15) передаються заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

16) приймаються в депозит грошові суми та цінні папери;

17) вчиняються виконавчі написи;

18) вчиняються протести векселів;

19) пред'являються чеки до платежу і посвідчується неоплата чеків;

20) вчиняються морські протести;

21) приймаються на зберігання документи. Державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах видають дублікати й засвідчують вірність копій та виписок із документів, що зберігаються у справах цих архівів.

Правове регулювання нотаріату в Україні, видів і порядку вчинення нотаріальних дій здійснюється Законом України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993р [1].

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

2.1 Особливості нотаріальної діяльності у сфері міжнародного співробітництва

Іноземні громадяни та представники юридичних осіб можуть звертатися за вчиненням нотаріальних дій. Такий висновок можна зробити, аналізуючи, ст. 99 Закону "Про нотаріат", де йдеться про нотаріальне провадження щодо охорони майна, яке залишилося після смерті іноземного громадянина на території України, або майна яке належить одержати іноземному громадянину після смерті громадянина України.

Щодо обов'язку нотаріуса визначити норми міжнародного права при вчиненні дій з іноземним елементом, то Законом "Про нотаріат" це питання взагалі не конкретизується, а лише передбачається, що нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнародних договорів застосовують норми міжнародного права. Але ці питання є дуже важливими для захисту як суб'єктів -- іноземного елемента цих процесів, так і суб'єктів України, оскільки, приєднавшись до міжнародних договорів, вона взяла на себе зобов'язання гарантувати права цих суб'єктів на власній території.

Судді та нотаріуси під час розгляду справ з охорони та захисту прав суб'єктів цивільних відносин з іноземним елементом (ст. 26 Конституції, ст. 423 ЦПК, ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців" тощо) зобов'язані не лише знати норми міжнародного права, ратифіковані Україною, а й вміти правильно застосовувати норми іноземного права, оскільки від вирішення цих питань залежать реальний захист і охорона прав іноземних суб'єктів в Україні. Отже, якщо колізійна норма міжнародного права, яку ратифікувала Україна, зобов'язує суддю, або нотаріуса застосовувати норму іноземного права, то їх відмова від цього без законних підстав порушуватиме обов'язки, взяті Україною згідно з міжнародними угодами [1].

У ч. 4 ст. 10 ЦПК зазначено: якщо суд у розумні терміни не визначить зміст норми іноземного права, то застосовує відповідні норми законів та інших правових актів України. При цьому в ЦПК не надається тлумачення поняттю "розумний термін". У пересічного громадянина може виникнути запитання -- навіщо витрачати час, кошти, якщо одразу можна застосовувати норми законодавства України. Потребує тлумачення й питання щодо випадків обов'язкового застосування судом та нотаріусами норм іноземного права, умов його застосування або незастосування. Перешкодами на шляху застосування таких норм є певні юридичні обставини, а саме: порушення публічного порядку, основних прав та свобод, основ конституційного ладу; загроза суверенітету, коли норми міжнародного права суперечать імперативним нормам законодавства України, коли сторони за допомогою колізійних норм хочуть обійти імперативні норми законодавства України. Зловживання колізійними нормами може мати місце при зміні правового режиму майна. Так, за ст. 103 Закону "Про нотаріат", якщо міжнародним договором встановлено інші правила щодо нотаріальних дій, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносять до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси здійснюють її в порядку, встановленому Міністерством юстиції України [16, c.81].

Підставою для звернення до іноземних органів є норми міжнародного права, відповідно до яких повноваженнями щодо цього наділяється Міністерство юстиції. Так, з аналізу ст. 4, 15 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що розглядалася вище, правом звернення до договірної країни наділені органи юстиції, а у відповідь на таке звернення надаються відомості про чинний або такий, що діяв на їх території, внутрішній законодавчий акт і дані про практику їх застосування установами юстиції. У Конвенції зазначено, що договірні сторони несуть усі витрати, що виникають при наданні правової допомоги, а тому для її надання необхідно акумулювати певні кошти на рахунках Міністерства юстиції та встановлювати оплату за звернення по правову допомогу.

За чинним Законом "Про нотаріат" та проектом змін до нього нотаріуси мають застосовувати норми іноземного законодавства, але вони вправі також здійснювати експертизу застосування норм для конкретних правовідносин, зокрема пов'язаних з нотаріальними, сімейними (договірними), майновими та цивільними правочинами.

2.2 Нотаріальне оформлення документів від імені громадян, підприємств, установ і організацій України, призначених для дії за кордоном

Нотаріальне оформлення документів, призначених для дії за кордоном, здійснюється з урахуванням права тієї держави, до якої вони мають подаватися. Ця вимога ґрунтується на ст. 98 Закону України "Про нотаріат", згідно з якою нотаріуси застосовують норми іноземного права, приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також роблять посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України. На підставі п. 6 ст. 36 цього закону приватні нотаріуси не можуть засвідчувати справжність підпису на документах, призначених для дії за кордоном, та посвідчувати доручення для цієї мети. Водночас вони не обмежені в праві засвідчувати вірність копій документів, укладати інші, крім доручень, угоди, видавати свідоцтва тощо.

Дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав в Україні, відповідно до укладених нею договорів (конвенцій) і норм міжнародного права, мають певні привілеї та імунітети й перебувають під юрисдикцією (компетенцією) країни, яку вони представляють, тобто на них поширюються норми національного законодавства держави, що їх акредитувала (створила) [6, c.220].

Як правило, документи, складені з додержанням вимог іноземного права, своєю незвичною юридичною термінологією і використанням юридичних формул суттєво відрізняються від документів, прийнятих у правовому обороті України. Зокрема, вони можуть мати незвичні заголовки: афідевіт (письмова урочиста заява), сертифікат (свідоцтво, посвідчення, довідка), ретейнер (попередній договір про оплату), повноваження, дід (документ з печаткою -- одностороння угода про відчуження нерухомості, передання абсолютного права власності на нерухомість) тощо.

Статутна декларація -- урочиста заява про те, що громадянин, який її робить, урочисто підтверджує правильність своїх тверджень, Форма та умови угод можуть не збігатися з вимогами українського права.

Вперше у цивільному законодавстві України передбачено захист цивільних прав нотаріусом. Зокрема, згідно зі ст. 18 ЦКУ нотаріус захищає цивільні права шляхом здійснення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, передбачених законом.

Дозволяється засвідчувати справжність підпису громадянина на будь-яких заявах, документах, необхідних для подання до суду або до іншої компетентної установи іноземної держави, для підтвердження обставин, право посвідчення яких за законодавством України належить лише державному органові (час народження, смерті, укладення шлюбу, факт родинних відносин тощо).

У разі звернення громадян, підприємств, установ та організацій щодо оформлення документів, призначених для дії за кордоном, нотаріус повинен сприяти здійсненню їх прав та захисту законних інтересів (ст. 5 Закону України "Про нотаріат") та роз'яснити, що вони вправі звернутися по правову допомогу до адвокатських об'єднань та адвокатів, які спеціалізуються з питань міжнародного права.

Найпоширенішими документами, призначеними для дії за кордоном, є різного роду довідки, зокрема:

• органів РАЦС;

• про те, що особа не притягалась в Україні до кримінальної відповідальності, не перебувала під судом і слідством;

• з місця проживання (форма № 3 -- неповна);

• медична довідка (форма № 082-у);

• про підтвердження громадянства;

• з місця роботи;

• з місця навчання тощо [19, c.25].

На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав нотаріусами в межах їх компетенції можуть оформлятися:

• дозволи батьків на укладення шлюбу їх сина (доньки) з іноземцем;

• дозволи на постійне місце проживання за кордоном;

• дозволи батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за кордон;

• дозволи (у вигляді заяви) батьків на усиновлення їх дітей і зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо.

У тексті оформлюваних нотаріусом документів, наприклад доручення, заява, нотаріусом вказуються посольство або компетентні органи країни, до якої звертається заінтересована особа.

При підготовці документів організаціями, фондами, які займаються оформленням документів для виїзду на відпочинок за кордон неповнолітніх дітей, складаються та посвідчуються в нотаріальному порядку довідки-списки про групи дітей із особами, які їх супроводжують. Тобто нотаріус повинен засвідчити підпис директора організації, фонду. Відповідно до вимог законодавства окремих іноземних країн нотаріально оформлені документи (заяви, довідки, доручення) після нотаріального засвідчення мають пройти консульську легалізацію в оригіналі, після чого здійснюється їх переклад, який також підлягає консульській легалізації. Прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місця їх проживання. При засвідченні угод за участю іноземних громадян обов'язковим є наявність їхнього громадянства.

Документи, видані органами РАГС після 1980 р., такі, як:

* свідоцтво про народження;

* свідоцтво про смерть;

* свідоцтво про реєстрацію шлюбу;

* свідоцтво про розлучення;

* свідоцтво про встановлення батьківства;

* свідоцтво про зміну прізвища, ім'я та по батькові;

* довідка про сімейний стан, повинні пройти легалізацію через управління юстиції в областях і в Міністерстві закордонних справ в оригіналі, і вже після цього нотаріус може засвідчити вірність копії та перекладу цих документів.

Документ, призначений для дії за кордоном, складається українською мовою. На прохання громадян може бути оформлений його переклад на іноземну мову за правилами засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу.

Переклад можна оформляти двома способами:

1) текст перекладу може бути викладений окремо від тексту документа. В такому випадку перекладається весь текст документа, у тому числі посвідчувальний напис нотаріуса. Під текстом перекладу ставиться посвідчувальний напис нотаріуса українською мовою про засвідчення вірності перекладу нотаріусом, якщо він володіє відповідною мовою, або про засвідчення справжності підпису перекладача. Переклад, зроблений на окремому аркуші, пришивається до документа і скріплюється підписом державного нотаріуса та його печаткою;

2) виклад текстів документа та перекладу на одному аркуші. В цьому разі текст документа українською мовою розміщується на лівому боці, а переклад -- на правому. Під українським та іноземним текстами нотаріусом ставиться один посвідчувальний напис українською мовою про засвідчення вірності зробленого нотаріусом перекладу чи про засвідчення справжності підпису перекладача [20, c.11].

Якщо нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, текст перекладу викладається на спеціальному бланку нотаріальних документів. Переклад документа, зроблений перекладачем, може бути викладений на папері встановленого формату.

При оформленні документів, призначених для дії за кордоном, нотаріус повинен роз'яснити заінтересованим особам необхідність їх наступної легалізації. Консульською легалізацією, відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом МЗС України від 15 липня 1997 р. № 98-од, є процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, і встановлення їх відповідності законам України чи держави перебування дипломатичного представництва, консульської установи України.

Легалізація офіційного документа означає перевірку його відповідності чинному законодавству України або держави перебування, встановлення та засвідчення дійсності документа або справжності підпису, повноважень посадової особи, яка підписала документ чи засвідчила попередній підпис, а також дійсності відтиску штампа, печатки, якими скріплено документ.

Для цього громадянину потрібно особисто або за дорученням звернутися до управління нотаріату та ліцензування юридичної практики Міністерства юстиції України для засвідчення справжності підпису нотаріуса та відтиску його печатки, а потім до Консульського управління Міністерства закордонних справ України.

Слід мати на увазі, що в порядку правонаступництва (Закон України "Про правонаступництво") на території України є чинними договори, укладені колишнім СРСР, зокрема: з Угорською Народною Республікою -- про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах; із Фінляндською Республікою -- про правовий захист та правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах; з Алжирською Народною Демократичною Республікою -- про взаємне надання правової допомоги; з Республікою Кіпр -- про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах.

Питання надання правової допомоги між державами -- учасницями СНД врегульовано Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Україна ратифікувала її з такими застереженнями:

* Україна бере на себе зобов'язання щодо надання правової допомоги в обсязі, передбаченому ст. 6 Конвенції, за винятком визнання і виконання виконавчих написів;

* Україна бере на себе зобов'язання визнавати і виконувати рішення, винесені на територіях держав -- учасниць Конвенції, передбачені п. "а" ст. 51 Конвенції, за винятком нотаріальних актів щодо грошових зобов'язань.

У разі, коли це передбачено міжнародним договором України, кожна із договірних сторін приймає документи без легалізації. Як передбачено ст. 13 Конвенції, документи, які на території однієї з договірних сторін виготовлені або засвідчені установою чи спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території інших договірних сторін без будь-якого спеціального засвідчення. Виходячи з цього, оформлені приватними нотаріусами документи, призначені для дії за кордоном (копії, договори, свідоцтва тощо), через відсутність на них гербової печатки (ст. 26 Закону України "Про нотаріат") у країнах-учасницях не матимуть юридичної сили. Колізія норм, що виникла в даному випадку, може бути врегульована на підставі ст. 103 Закону України "Про нотаріат". Якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж у законодавстві України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Отже, документи, складені, посвідчені або засвідчені приватними нотаріусами в межах їх компетенції, матимуть юридичне значення і доказову силу, зокрема в державах -- учасницях СНД, тільки за умови їх консульської легалізації [19, c.28].

Документи, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, можуть бути прийняті нотаріусом до розгляду на території України лише у разі їх консульської легалізації в дипломатичних представництвах або консульських установах України в державі перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України (ст. 100 Закону України "Про нотаріат").

При оформленні документів, призначених для дії за кордоном, нотаріуси повинні враховувати деякі особливості їх складання та оформлення. Зокрема, в текстах доручень, афідевітах тощо, крім прізвища, ім'я та по батькові, які мають бути записані згідно з паспортом, може бути також зазначено, під яким прізвищем, ім'ям громадянин відомий в іноземній державі.

Дату складання доручення зазначають на початку або в кінці його тексту. Нотаріус вправі посвідчувати доручення незалежно від терміну його дії або якщо в ньому зазначено, що воно дійсне до його припинення. Документи (листи, фотокартки, квитанції та ін.), що додаються до афідевіту на підтвердження викладених у ньому фактів, підшиваються перед афідевітом. Згідно з вимогами деяких країн наявність цих додатків повинна бути зазначена в посвідчувальному написі.

Іноді вимагається подання двох і більше примірників документа, наприклад доручення. В цьому разі нотаріус вправі посвідчити два доручення однакового змісту. Кожне з них реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій під самостійним номером. У справах державної нотаріальної контори залишається один примірник доручення, на якому зазначаються відповідно реєстрові номери та сума державного мита.

Іноземним правом може бути передбачено і особливий порядок підписання документів. Так, на дорученнях, заявах та інших документах громадянину необхідно написати у рядок згідно з даними паспорта свої прізвище, ім'я та по батькові у тій послідовності, яка зазначена у тексті документа, а потім розписатися. Наприклад, якщо в тексті документа зазначено: "Мацко Василь Іванович", то підпис має починатися з прізвища, а потім вказуються ім'я та по батькові. Якщо ж в тексті зазначено "Василь Іванович Мацко", то підпис має починатися з імені та по батькові. Якщо документ складено двома мовами -- українською та іноземною -- підпис у зазначеному вище порядку має бути поставлений під обома текстами за шириною аркуша.

Слід мати на увазі, що на дорученні, афідевіті, заяві тощо, призначених для дії в США, Канаді та інших країнах, неписьменний громадянин проставляє під текстом документа три хрести. При цьому мають бути присутні два свідки, які підписуються із зазначенням повністю свого прізвища, ім'я та по батькові.

Законодавством канадської провінції Квебек вимагається, щоб доручення, яке видається на ведення спадкової справи (за умови, якщо воно передбачає реалізацію нерухомого майна), було підписано поряд з особою, яка його видає, також її чоловіком (дружиною). Проте останній в тексті доручення як особа, яку представляють, не згадується.

Нотаріус може вчинити в інтересах громадянина України, якщо це передбачено міжнародним договором за участю України, і таку нотаріальну дію, як розкриття та оголошення заповіту. Порядок вчинення цих дій детально регламентується в листі Міністерства юстиції України від 29 березня 1994 р. (Законодавство України про нотаріат, Київ, 1994 р., с. 134) [15, c.95].

Посвідчувальні написи на документах, складених з урахуванням вимог іноземного права, проставляються, як правило, за формами, передбаченими чинним законодавством (Форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджених Наказом міністра юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5). Проте деякі документи оформляються без проставляння на них звичайних для українського права посвідчувальних написів. Прикладом є дід, що оформляється для ведення справ із відчуження нерухомості у США. Документ складається англійською мовою на спеціальному друкарському бланку. Особа, від імені якої він оформляється, розписується в певному місці діда. На підтвердження його оформлення розписується і нотаріус та проставляє на ньому відтиск своєї печатки. Посвідчувального напису на діді не проставляють, але до нього додається переклад на українську мову, який підписується особою. Нотаріус проставляє на перекладі посвідчувальний напис про посвідчення діда. Переклад у встановленому порядку скріплюється з дідом.

У такому самому порядку оформляються формуляри для пенсійного забезпечення розписок на отримання грошових сум та звільнених розписок. Якщо особа має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання, зазначені документи здаються нею у відповідні організації чи установи за останнім місцем роботи (служби). На підставі даних, які містяться в трудових книжках, військових білетах та інших відповідних документах, на прохання заінтересованих осіб оформлюються довідки встановленого зразка про стаж трудової діяльності або проходження військової служби.

Нотаріус зобов'язаний забезпечити належну культуру оформлення документа. Переклади мають бути надруковані, не допускається написання тексту від руки. На нотаріально оформлюваних документах, призначених для дії за кордоном, прочерки не проставляються [18, c.15].

У разі виявлення порушень при оформленні документів з метою їх подальшої легалізації такі документи повертаються з одночасним вирішенням питання про відшкодування заподіяної з вини нотаріуса шкоди та притягнення його до відповідальності.

РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ НОТАРІАТУ: УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО МСЛН

Варто мислити в напрямку утворення єдиного нотаріату, з вільними, але відповідальними самоврядними професіоналами та за умови залишенням ефективного та дієвого контролю з боку держави. Латинський нотаріат є системою, за якої нотаріус здійснює публічну функцію, отримавши від держави частинку її влади (право надавати його документам силу публічного акта), але організовує свою роботу як самозайнята особа вільної професії. На міжнародній арені латинський нотаріат представлений Міжнародним союзом нотаріату, що об'єднує понад 80 держав. Латинський нотаріат базується на традиції римського права. У країнах, що входять до Міжнародного союзу нотаріату, як і в Україні, діє континентальна (романо-германська) правова система з її пріоритетом письмового доказу, а нотаріально оформлені документи отримують публічне визнання і підвищену доказову силу.

Подальше реформування нотаріату полягала у внесенні 2008 р. змін до Закону «Про нотаріат». Відбулася так звана мала реформа, яка ще на крок наблизила український нотаріат до членства в міжнародній організації нотаріату латинського типу, зрівнявши з погляду повноважень у вчиненні нотаріальних дій державних та приватних нотаріусів. Цей крок був позитивно сприйнятий суспільством, створив для громадян сприятливіші умови доступу до нотаріальних послуг. Але в результаті реформування була послаблена контрольна функція держави, що стосувалася перевірки законності вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Сьогодні ми бачимо, що відсутність дієвого та ефективного контролю з боку держави має певні негативні наслідки, і їх треба виправляти [21, c.7].

Новий поштовх реформі нотаріату дав наказ міністра юстиції України від 24.12.2010 р. № 3290/5, яким була затвердження Концепція реформування органів нотаріату в Україні. Головною метою реформування нотаріату було визначено сприяння становленню цілісного підходу до визначення функцій нотаріату, надання населенню послуг правового та нотаріального характеру відповідно до міжнародних стандартів, а також поступове і системне реформування українського нотаріату як інституту позасудового захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Концепція реформування органів нотаріату визначила сучасний стан цього інституту, його цілі, пріоритетні завдання та стратегічні напрями, окреслила механізми їх реалізації та очікувані результати.

Мотивація подальшого реформування галузі була зумовлена необхідністю вирішення низки проблем. До них відповідно до Концепції належать оптимальне забезпечення населення нотаріальними послугами та проблема так званих великих міст, де сконцентрована найбільша кількість нотаріусів. Для порівняння наведемо таку статистику: в Москві зареєстровано майже 800 нотаріусів, а в Києві їх більше 1300. До проблемних належали також питання про створення правової бази, законодавчого закріплення морально-етичних та професійних правил поведінки нотаріусів, формування єдиного підходу до оплати вчинення нотаріальних дій, розроблення комплексної програми стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, що передбачала б не лише навчальний процес з питань нотаріату, але й елементи практики, психології, етики, деонтології, логіки, конфліктології, норм процесуального права тощо, комплексну програму підвищення кваліфікації осіб, які вчиняють нотаріальні дії, в тому числі посадових осіб органів місцевого самоврядування, приведення до єдиного знаменника величезної кількості підзаконних нормативно-правових актів, які часто суперечать один одному, відсутність професійної нотаріальної палати і невизначеність її статусу.

З метою забезпечення реалізації Концепції департамент разом із науковцями, що опікуються питаннями нотаріату, представниками Академії нотаріату, Української нотаріальної палати, членів науково-методичної ради при Міністерстві юстиції України проаналізували нормативну базу у сфері нотаріату, ініціювали внесення до чинного законодавства відповідних змін і доповнень та прийняття інших нормативних актів, які сприятимуть регулюванню реформування органів нотаріату [17, c.40].

З моменту затвердження Концепції минуло лише вісім місяців, та вже можемо говорити про результати її реалізації. Так, сьогодні вже затверджено:

· новий Порядок підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів;

· Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса;

· Положення про вимоги до робочого місця (контори) приватного нотаріуса та здійснення контролю за організацією нотаріальної діяльності;

· нову Програму стажування громадян України в державних нотаріальних конторах або у приватних нотаріусів;

· Положення про Спадковий реєстр;

· Порядок внесення Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату;

· Порядок допуску до складання кваліфікаційного іспиту осіб, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса, та проведення кваліфікаційного іспиту Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату;

· Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату.

Крім того, опрацьований та наданий на погодження службам міністерства новий Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами селищних сільських рад, опрацьовується нова редакція Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

У взаємодії з Державною реєстраційною службою розроблений Порядок подання електронних документів державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності. Цей документ можна вважати відправною точкою, починаючи з якої нотаріуси України застосовуватимуть при вчиненні нотаріальних дій сучасні електронні технології. Ідеться про таку нотаріальну дію, як передача заяв юридичних та фізичних осіб за допомогою програмно-технічних засобів та мережі Інтернет.

Ще одним кроком з реформування нотаріату України було внесення змін до ст. 10 Закону «Про нотаріат», які з 1 січня 2012 р. вступають в силу. Ідеться про вдосконалення механізму допуску громадян до нотаріальної діяльності, зокрема, шляхом чіткого визначення процедур, пов'язаних із допуском, на законодавчому рівні, посилення вимог до рівня кваліфікації осіб, що мають намір займатися нотаріальною діяльністю (помічника та стажиста нотаріуса). Реалізація цих норм на практиці дозволить забезпечити якісний відбір осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, посилити контроль за діяльністю приватних нотаріусів, щоб запобігати порушенням при здійсненні ними своїх професійних обов'язків [22].

Департамент ініціює та опрацьовує законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», яким уперше в новітній історії України дається визначення нотаріуса як уповноваженої державою фізичної особи, що здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність з посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Пропонується докорінно змінити принцип допуску до професії нотаріуса, застосувавши формулу «у професію через професію» та відмовившись від поняття «стажування». Для реалізації цього нового принципу також вперше в Україні запроваджується поняття помічника нотаріуса, який матиме зовсім інший статус, ніж сьогодні, та до якого застосовуватимуться певні кваліфікаційні вимоги.

Так, помічником нотаріуса може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту та отримав освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра або має кваліфікацію юриста та володіє державною мовою, має досвід роботи у сфері права не менше трьох років після отримання диплома про вищу юридичну освіту. Крім того, помічник нотаріуса наділяється певними повноваженнями щодо витребування відомостей та підготовки документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

А вже нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту та отримав освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра або має кваліфікацію юриста, володіє державною мовою, має досвід роботи у сфері права не менше шести років, із них помічником нотаріуса не менше трьох років, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю

Тобто, щоб опанувати професію нотаріуса, треба пройти через цю професію, попрацювавши помічником нотаріуса та здобувши не лише знання, але й практичні навички, пізнавши професію зсередини.

нотаріальний оформлення міжнародний співробітництво

ВИСНОВКИ

У світі існує два типи нотаріату як соціальної функції -- нотаріат латинського типу (вільний нотаріат) і нотаріат публічний, який має два підтипи: англо-американський та радянський (державний). Це відповідає поділу права на приватне та публічне, частково також поділу на систему континентального (сivil law -- цивільного) та англо-американського (common law -- прецедентного, загального) права.

Латинський нотаріат є системою, за якої нотаріус здійснює публічну функцію, отримавши від держави частинку його влади (право надавати його документам силу публічного акту), але організовує свою роботу як особа вільної професії. Також в обігу дефініція «вільний нотаріат», скорочена форма від визначення «нотаріат, що діє у формі вільної професії». Вільний нотаріат практикується в більшості країн світу.

На міжнародній арені Латинський нотаріат представлений Міжнародним союзом нотаріату (МСЛН), що об'єднує понад 80 держав світу. Союз було утворено 2 жовтня 1948 р. у м. Буенос Айресі (Аргентина) на зустрічі представників національних нотаріальних організацій. До учасників МСЛН входять країни Південної та Центральної Америки, Японія, Франція, Іспанія Португалія, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Германія, Італія Ватикан, Нідерланди, Кот-д'Івуар, Марокко, Сенегал, Туреччина, Греція, Російська Федерація, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Словенія та деякі інші.

Нотаріат в Україні - система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, в також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші передбачені законодавством нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Учинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або мають приватну нотаріальну практику (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Правове регулювання нотаріату в Україні, видів і порядку вчинення нотаріальних дій здійснюється Законом України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993р.

Іноземні громадяни та представники юридичних осіб можуть звертатися за вчиненням нотаріальних дій.

Щодо обов'язку нотаріуса визначити норми міжнародного права при вчиненні дій з іноземним елементом, то Законом "Про нотаріат" це питання взагалі не конкретизується, а лише передбачається, що нотаріуси відповідно до законодавства України та міжнародних договорів застосовують норми міжнародного права. Але ці питання є дуже важливими для захисту як суб'єктів -- іноземного елемента цих процесів, так і суб'єктів України, оскільки, приєднавшись до міжнародних договорів, вона взяла на себе зобов'язання гарантувати права цих суб'єктів на власній території.

Отже, якщо колізійна норма міжнародного права, яку ратифікувала Україна, зобов'язує суддю, або нотаріуса застосовувати норму іноземного права, то їх відмова від цього без законних підстав порушуватиме обов'язки, взяті Україною згідно з міжнародними угодами

Підставою для звернення до іноземних органів є норми міжнародного права, відповідно до яких повноваженнями щодо цього наділяється Міністерство юстиції.

Нотаріальне оформлення документів, призначених для дії за кордоном, здійснюється з урахуванням права тієї держави, до якої вони мають подаватися. Ця вимога ґрунтується на ст. 98 Закону України "Про нотаріат", згідно з якою нотаріуси застосовують норми іноземного права, приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також роблять посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

У разі звернення громадян, підприємств, установ та організацій щодо оформлення документів, призначених для дії за кордоном, нотаріус повинен сприяти здійсненню їх прав та захисту законних інтересів (ст. 5 Закону України "Про нотаріат") та роз'яснити, що вони вправі звернутися по правову допомогу до адвокатських об'єднань та адвокатів, які спеціалізуються з питань міжнародного права.

Документ, призначений для дії за кордоном, складається українською мовою. На прохання громадян може бути оформлений його переклад на іноземну мову за правилами засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу.

При оформленні документів, призначених для дії за кордоном, нотаріус повинен роз'яснити заінтересованим особам необхідність їх наступної легалізації. Також нотаріуси повинні враховувати особливості їх складання та оформлення.

Нотаріус зобов'язаний забезпечити належну культуру оформлення документа. Переклади мають бути надруковані, не допускається написання тексту від руки. На нотаріально оформлюваних документах, призначених для дії за кордоном, прочерки не проставляються.

Нині актуальною є гармонізація українського законодавства про нотаріат з європейським законодавством, а також з виробленими основними принципами латинського нотаріату, які загалом закріплені в законодавствах європейських країн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про нотаріат» : від 2.09.1993 р., № 3425-XII // ВВР України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

2. Наказ Міністерстві юстиції України «Про затвердження Порядку проходження стажування в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, та підготовки стажиста до нотаріальної діяльності» : від 27.06.2008 р., № 1094/5 // Офіційний вісник України. - 2008. - № 49. - Ст. 1595.

3. Адміністративне право України : підруч. / за заг. ред. С. В. Квалова. - О. : Юрид. літ-ра, 2003. - 896 с.

4. Аппарат управления социалистического государства [в 2-х ч. Ч. 2 ] / редкол. : М. Ангене, М. Беньямин, Г. А. Дорохов, М. Еловицкий, И. Ковач, А. Е. Лунев, М. И. Пискотин, К. Свобода, Е. Старосьцяк, Ю. А. Тихомиров. - М. : Юрид. лит., 2007. - 351 c.

5. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні : організаційно-правові засади : монографія / Ю. П. Битяк. - Х .: Право, 2005. - 304 с.

6. Гель А.П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П. Гель, Г.С. Семаков, Д.П. Цвігун. - К.: МАУП, 2010. - 240 с.

7. Гулєвська Г. Ю. Дуалізм правового статусу приватного нотаріуса в умовах реформування засад державного управління нотаріатом в Україні / Г. Ю. Гулєвська // Підприємництво, господарство та право. - 2004. - № 1. - С. 20-24.

8. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні : навч.-метод. посіб. / С. Д. Дубенко. - К. : Ін Юре, 2009. - 242 с.

9. Єлістратов А. І. Адміністративне право : лекції / А, І. Єлістратов ; ред. та упоряд. В. В. Галунько, С. В. Діденко. - Херсон : ВАТ ХМД, 2007. - 268 с.

10. Манохин В. М. Советская государственная служба / Манохин В. М. - М. : Юрид. лит., 1966. - 195 c.

11. Організація судових та правоохоронних органів. За ред. І.Є.Марочкіна, Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. - X.: ТОВ "Одіссей", 2009. - 528 с.

12. Павленко П. І. Проблема правового статусу посадової особи в юридичній літературі / П. І. Павленко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 1999. - № 1. - С. 150-154.

13. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підруч. / О. Ф. Скакун. -Х. : Еспада, 2006. - 776 с.

14. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. Проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. Дел, 2009. - 232 с.