Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Система принципів організації i діяльності нотаріату в Україні
• 1.1 Поняття принципів організації i діяльності нотаріату в Україні
• 1.2 Класифікація принципів організації i діяльності нотаріату в Україні
• 2. Принципи організації нотаріату в Україні
• 2.1 Принцип законності
• 2.2 Принцип обґрунтованості нотаріальних актів
• 2.3 Принцип національної мови
• 2.4 Принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям, в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів
• 3. Принципи нотаріально-процесуальної діяльності в Україні
• 3.1 Принцип додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій
• 3.2 Принцип диспозитивності
• 3.3 Принцип незалежності нотаріусів
• 3.4 Принцип неупередженості нотаріусів
• 3.5 Принцип доступності і гарантованості охорони і захисту безспірних прав
• 3.6 Принцип безспірності нотаріального процесу
• 3.7 Принцип рівності прав всіх учасників нотаріального процесу
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми обумовлена прагненням України від перших років незалежності рухатися шляхом побудови правової держави та створити якісно нове суспільство, в якому мають забезпечуватися пріоритети загальнолюдських цінностей. Ключовими кроками на цьому шляху, які, безумовно, сприяли її визнанню іншими державами світу, стали прийняття Конституції України, вступ України до Ради Європи, проведення адміністративної реформи та підготовка до проведення адміністративно-територіальної реформи. При цьому держава та її інституції й далі наполегливо шукають свій шлях забезпечення неухильного дотримання прав людини і верховенства права.

Складовою частиною правової реформи постає адміністративна реформа, яка, поряд з метою раціоналізації системи управління, має за мету і завдання демократизації та гуманізації державного управління, передбачає створення системи управління, яка б максимально відповідала стандартам правової держави з соціально-орієнтованою економікою. Нормам права надається роль основного засобу проведення цієї реформи, відповідно до чого вони повинні визначити моделі адміністративно-правових відносин нового типу, які були б спрямовані на забезпечення, перш за все, пріоритету прав та свобод громадян, забезпечення рівноваги між інтересами держави та суспільства. Саме таким має бути основний підхід до реформування системи державного регулювання нотаріальної діяльності як складової становлення бажаної моделі громадянського суспільства.

Докорінна зміна економічного базису суспільного життя - поява приватного сектору, розвиток ринкових відносин та як, наслідок значна активізація цивільного обігу й поява приватної нотаріальної діяльності, зумовили процеси оновлення організаційно-правових засад державного впливу на нотаріальну діяльність в цілому, перш за все, появу нового елементу регулювання - приватної нотаріальної діяльності, що висуває на порядок денний питання визначення сутності та меж державного втручання (шляхом переходу від управління до регулювання із обґрунтуванням відповідної концепції) у зазначену сферу суспільних відносин, публічно-правової природи нотаріальної діяльності, удосконалення принципів, функцій, системи суб'єктів, форм, методів державного регулювання останньої.

Мета дослідження - на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних та нормативних джерел, в тому числі і законодавства, визначити генезис та сучасний стан розвитку принципів організації i діяльності нотаріату в Україні.

Згідно з поставленою метою, завданнями дослідження є:

ѕ дослідити систему принципів організації i діяльності нотаріату в Україні;

ѕ розкрити принципи організації нотаріату в Україні;

ѕ охарактеризувати принципи нотаріально-процесуальної діяльності в Україні.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері правового регулювання принципів організації i діяльності нотаріату в Україні.

Предмет дослідження - право як основний юридичний базис відносин у галузі правового регулювання нотаріальної діяльності; організаційно-правовий механізм регулювання нотаріальної діяльності; система наукових поглядів та розробок стосовно оптимізації регулювання принципів організації i діяльності нотаріату в Україні.

Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо).

У процесі виконання дипломної роботи було використане чинне, законодавство України та зарубіжних країн, наукові праці з права, теорії держави та права, теорії управління, конституційного, адміністративного права та процесу, цивільно-процесуального права, юридична публіцистика. Важливе місце в дослідженні посідають праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: В. Б. Авер'янова, В.Г. Афанасьєва, Г.В.Атаманчука, О.М.Бандурки, Ю.П. Битяка, Д.М. Бахраха, І.П. Голосніченко, А.С.Васильєва, Л.К.Воронової, С.Т. Гончарука, Г. Г. Забарного, Р. А. Калюжного, С .В. Ківалова, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, І.Б.Коліушка, А.Т.Комзюка, Є. Б. Кубка, Н.Р.Нижник, Л.А.Савченко,А.О. Селіванова, Ю.О. Тихомирова, М.М. Тищенка, В.П. Пєткова, В.М. Поповича, В.О. Шамрая, В.К.Шкарупи, і ряд інших, які стали фундаментальною базою для подальшого дослідження питань, що розглядаються.

Під час написання роботи були проаналізовані та використані також праці українських та російських вчених, що займаються безпосередньо дослідженням питань нотаріату, серед яких слід відзначити Н.І. Авдєєнко, В.Н. Аргунова, Л.Ф.Лесницьку, В.В.Комарова, В.В.Баранкову, С.Г.Пасічник, Л.К. Радзієвську, С.Я. Фурсу, Г.Б.Романовського, О.В.Романовську тощо.

1. Система принципів організації i діяльності нотаріату в Україні

1.1 Поняття принципів організації i діяльності нотаріату в Україні

нотаріат правовий україна

У вітчизняній юридичній науці на сучасному етапі не сформовано єдиного погляду на поняття «нотаріат». Так, можна виділити щонайменше три основні точки зору відносно визначення цього правового інституту. Найбільш поширеним в юридичній літературі є законодавче визначення нотаріату як системи органів та посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. При цьому, на думку деяких авторів, наведене поняття включає суб'єктивну сторону поняття «нотаріат» як сукупність існуючих органів і посадових осіб, яким надано повноваження із вчинення нотаріальних дій, та об'єктивну сторону цього поняття -- коло нотаріальних дій, які ці органи та посадові особи можуть вчиняти відповідно до чинного законодавства, тобто посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій, передбачених законом.

Але за останній час наведене визначення піддається в спеціальній літературі серйозній критиці з тієї підстави, що воно регулює організаційну структуру та загальну спрямованість нотаріату як системи, орієнтованої на вчинення ряду нотаріальних дій. Проте не розк­ривається нерозривний правовий зв'язок нотаріату зі спеціальною процедурою, не підкреслюється характер взаємовідносин системи нотаріальних органів із державою. Тому під поняттям «нотаріат» цими авторами пропонується розуміти структуру нотаріальних ор­ганів, на яку покладається правоохоронна і правозахисна державна функції, що має здійснюватись відповідно до змісту нотаріального процесу і процедури, передбаченої чинним законодавством України [71, с. 63].

Не дивлячись на те, що у вказане поняття нотаріату було внесено низку важливих додаткових ознак, які роблять його більш повним, авторам все ж не вдалось повністю уникнути деяких притаманних йому недоліків і формальних ознак.

Щоб зрозуміти сутність поняття, яке досліджується, потрібно виділити його тотожність і відмінність порівняно з іншими інститутами. Провести розмежування тут можна, взявши за основу найбільш суттєві характеристики нотаріату, які притаманні тільки йому. Більш поглиблене вивчення показує, що поняття нотаріату має багато значень, серед яких можна виділити принаймні чотири:

-- нотаріат як система органів і посадових осіб;

-- нотаріат як галузь (підгалузь) права;

-- нотаріат як галузь законодавства;

-- нотаріат як наукова та навчальна дисципліна[63, с. 19].

Виходячи з поданих положень, найбільш повним і науково обґрунтованим є, на нашу думку, таке визначення. Нотаріат в Україні -- це правовий інститут, покликаний забезпечувати позасудову охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави шляхом вчинення в межах безспірних правовідносин нотаріальних дій уповноваженими на те органами та посадовими особами.

У Німеччині появу нотаріусів італійського типу відносять до XIV ст. Імператор Максиміліан І у 1512 р. видав перший нотаріальний статут, який детально регламентував діяльність но­таріусів. Подальший розвиток цього інституту відбувався шляхом прийняття окремих партикулярних законів для різних місцевостей Німецької імперії, яка на той час була роздробленою. На початку XIX ст. у деяких німецьких державах відбувається рецепція французького права, що мала значний вплив на розвиток нотаріального інституту. В Німеччині поступово починають з'являтися різноманітні законодавчі акти, зразком для яких був французький закон 1803 р. Аналіз німецьких законів кінця XIX -- початку XX ст., які регулювали діяльність нотаріату, свідчить, що вони в багатьох положеннях запозичили основні принципи французького нотаріату (можливість безпосереднього примусового виконання нотаріальних актів, пожиттєвий характер посади нотаріуса та ін.). Разом з тим спостерігається відсутність суворої межі між спірною і безспірною юрисдикцією, наслідком чого було підпорядкування нотаріусів нагляду судових установ і надання останнім деяких нотаріальних функцій8. Вся багатовікова історія нотаріальних органів в Європі підтверджує той факт, що цей інститут, на відміну від спірної судової юрисдикції, розвивався як безспірна публічна юрисдикція .

Збереження за римським правом його попереднього значення справило могутній вплив на правові системи новостворених об'єднань, а в результаті в країнах Європи отримав свій розвиток і нотаріальний інститут. У зв'язку з цим система організації нотаріальної діяльності, за якої нотаріуси, залишаючись особами вільної професії, здійснювали свої функції як представники держави, отримало назву латинського нотаріату.

До початку XX ст. у законодавстві більшості європейських країн були розроблені єдині принципи у визначенні поняття «нотаріус». У Франції нотаріус є особою вільної професії, за яким держава визнає функції офіційної особи з повноваженнями надавати актам і контрактам такий само ступінь довіри, начебто ці документи виходили з державних органів.

До 1926 р. нотаріальна діяльність в СРСР регулювалося законодавством союзних республік. Першим загальносоюзним актом стала ухвала ЦВК і РНК СРСР 14 травня 1926 р. «Про основні принципи організації державного нотаріату». На основі цієї ухвали були видані положення про нотаріат окремо кожною із союзних республік.

Нагляд і керівництво нотаріатом здійснювали Міністерство юстиції СРСР, міністерства юстиції союзних республік і їх місцеві органи. Відзначимо, що багато наказів і інструкцій Міністерства юстиції СРСР і Міністерства юстиції УРСР з питань нотаріальної діяльності діють донині в частині, в якій вони не суперечать Конституції України.

До ведення нотаріальних органів було віднесене: посвідчення операцій, видача виконавчих написів, здійснення протестів, засвідчення вірності копій документів і автентичності підписів на документах, видача заставних свідоцтв, отримання в депозит предметів зобов'язань, вживання заходів з охорони спадку і видача свідоцтв про спадкоємство, забезпечення доказів, видача свідоцтв про визнання особи безвісно відсутньою. Як правило, нотаріальні дії вчинялися нотаріусом у нотаріальній конторі. За ме­жами контори нотаріус міг вчиняти нотаріальні дії на підставі прохання сторони в разі неможливості її з'явитися в контору з поважної причини. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус зобов'язаний був перевірити законність операції або документа, а також упевнитися в правоздатності і дієздатності осіб, що беруть участь в операції, і власноручності їхнього підпису під документами. Було визначено, що нотаріуси зобов'язані дотримуватись таємниці відносно вчинюваних ними нотаріальних дій, а довідки щодо нотаріальних дій видаються тільки учасникам операцій, а також на вимогу прокуратури і судових органів.

У сільських місцевостях, де не було нотаріальних контор, деякі нотаріальні дії (посвідчення договорів контрактації, операцій на суму до 500 крб., засвідчення копій документів, підписів на них тощо) виконувалися сільськими радами. Скарги на дії нотаріусів надходили до народного суду за місцем знаходження нотаріальної контори і розглядались судом у судовому засіданні з викликом заінтересованих осіб[63, с. 21].

Нотаріальне посвідчення операцій, видача виконавчих написів і засвідчення копій документів й інші нотаріальні дії надавалидостовірності документам, актам, усували зайві суперечки забезпечували можливість доведення в суді, сприяючи тим забезпеченню соціалістичної законності.

19 липня 1973 р. був прийнятий Закон про державний нотаріат в СРСР. Цей Закон містив норми про задачі та організацію нотаріату в СРСР, принципи його діяльності, компетенцію, ; загальні правила здійснення нотаріальних дій і застосування законодавства про нотаріат до іноземців і осіб без громадянства. В т період, не дивлячись на велику роботу нотаріусів з надання правової допомоги населенню, роль нотаріату в економічному житті країни була в цілому незначна. За відсутності інституту приватної власності нотаріат виступав як придаток до правової системи держави. В більшості випадків його роль зводилася до посвідчення великої кількості операцій і оформлення документів про спадок.

Нині в системі органів, які здійснюють правоохоронну функції важливе місце належить саме нотаріатові. Його роль, невпинно зростає із розвитком нашої державності: обумовлюється новими економічними відносинами, виникненням приватної власності на засоби виробництва, на землю. Особливо стосується підприємницької діяльності, пов'язаної з оформленням і реєстрацією договорів, створенням різних форм власності та щодо цієї власності. Це спричинило виникнення великої кількості угод, раніше невідомих нашому законодавству, ускладнило посвідчення. Відтак виникла потреба в детальному подальшому регулюванні нотаріальних дій, підвищенні кваліфікації нотаріус їхньої відповідальності -- адже саме від якості роботи нотаріальних органів залежить правильне функціонування цивільного обороту в господарстві, ефективність захисту майнових прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Нового імпульсу розвиткові правової системи України, в тому числі й інституту нотаріату, надало проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. З переходом суспільства до ринкових відносин, законодавчим визнанням рівноправності всіх форм власності, розвитком підприємницької діяльності і процесів приватизації виникла суспільна необхідність введення інституту приватного нотаріату і, відповідно, законодавчого закріплення положень, які надавали б можливість вирішувати питанню нотаріальної діяльності без допомоги державних органів. Значним кроком у розвитку нотаріату і його законодавчого закріплення став прийнятий Верховною Радою України 2 вересня 1993 введений з 1 січня 1994 року Закон України «Про нотаріат». Цей Закон став одним з істотних етапів проведення широкомаштабної соціальної реформи в Україні, правової реформи, зокрема коли поряд з державними нотаріальними органами було введено інститут приватного нотаріату.

Український нотаріат розпочав своє незалежне існування після проголошення незалежної суверенної Української держави. Місце, роль і функції нотаріату були чітко визначені Законом України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат».

Прагнучи потрапити до європейського простору, Україна повинна створити такі умови для функціонування нотаріату в країні, за яких професія нотаріуса може стати однією з пріоритетних юридичних професій. Європейський досвід свідчить, що більшість юридичних послуг у цивільному обороті надається нотаріусами. Вони власною діяльністю формують систему належних юридично достовірних доказів у межах безспірних правовідносин, що є надзвичайно важливим для континентальної системи права. Саме нотаріуси відіграють значну роль щодо практики застосування нового законодавства, на них покладена «функція забезпечення життя нових кодексів» [51, с. 92].

При цьому слід зазначити, що з моменту прийняття 2 вересня 1993 року Верховною Радою України Закону «Про нотаріат», а це вже понад десяти років, напрацьовано достатній досвід стосовно встановлення більш вимогливого і в той же час виваженого підхо­ду до організації здійснення нотаріальної діяльності та її державного регулювання.

Україна поступово наближається до стандартів правового суспільства, проте невирішеними залишаються багато нагальних проблем, серед яких і проблеми українського нотаріату. Традиційно болючими є питання самоврядування нотаріусів, визначення принципів організації та здійснення нотаріальної діяльності, її самофінансування, встановлення нотаріальних округів, граничної чисельності нотаріусів, заміщення нотаріуса, статусу виконуючого обов'язки нотаріуса тощо. Але основна проблема полягає не в тимчасовому паралічі нотаріату, а в неузгодженості норм чинного Закону «Про нотаріат» із Сімейним і Цивільним кодексами. Менш нагальною, але не менш болючою є проблема завершення процесу реформування нотаріату в Україні та запровадження єдиного нотаріату відповідно до нових економічних, соціальних і політичних умов суспільства. Практика застосування Закону засвідчила штучність поділу нотаріату на державних і приватних нотаріусів, виявила соціальні й економічні непорозуміння в державному регулюванні діяльності приватних нотаріусів, визначенні їхнього статусу, що призвело до судових спорів не тільки в державі, а й за її межами. Конче потрібно закріпити статус нотаріуса як публічної офіційної особи та професіонала в галузі права, запровадити новий, прозорий професіональний порядок підготовки осіб до нотаріальної діяльності та їх допуску до цієї діяльності, який відповідатиме вимогам Конституції України та міжнародно-правовим актам із прав людини та забезпечуватиме реальну можливість реалізації цього права громадянами України. Тільки здійснивши такі послідовні кроки з реформування нотаріату, можна створити умови для вступу України до Міжнародного союзу латинського нотаріату [18, с. 355].

Попри все в нотаріату є проблеми, які створюються штучно і не регулюють, а фактично дерегулюють ситуацію навколо цього інституту. Прикладом цього може служити останній лист ДПА та Мін'юсту України «Щодо виконання нотаріусами обов'язків податкового агента», виконуючи вимоги якого нотаріус наражається на небезпеку порушити інші закони України.

Метою реформування нотаріату повинно бути не вирішення окремих дріб'язкових проблем, а встановлення ефективного позасудового забезпечення охорони та захисту законних прав й інтересів громадян, установ, підприємств, організацій, територіальних громад і держави, ґрунтованого на єдиних принципах, формах і методах організації та здійснення нотаріальної діяльності. Такий системний підхід до вирішення кола проблем нотаріату може запобігти «монополізації» нотаріальної діяльності, використанню нотаріату як виду бізнесу, розвитку інших негативних тенденцій, що порушують принципи незалежності та неупередженості нотаріуса, його організаційної й економічної са­мостійності.

Слід також відзначити і позитивні моменти -- можливість використовувати досвід інших країн, зокрема тих, що об'єднались у Міжнародний союз латинського нотаріату. Цей союз вирішує питання вдосконалення та уніфікації національного нотаріального законодавства, обміну досвідом між країнами-учасниками, забезпечення незалежності професії нотаріуса водночас із контролем за ним з боку держави.

Отже, можна говорити про те, що в Україні на сьогодні існують передумови та підстави для реформування нотаріату. Понад те, оскільки саме нотаріуси «стоять на межі поєднання людини та закону», тобто першими формують практику застосування законодавства, зміни у діяльності нотаріату є доцільними, необхідними та такими, що сприятимуть становленню громадського суспільства у нашій країні.

На сьогоднішній день розвиток нотаріального законодавства здійснюється швидкими темпами. Наша держава прагне перейти до системи латинського нотаріату, яка полягає в існуванні єдиних нотаріальних органів, без розшарування на приватних і державних нотаріусів. Акцент робиться на існування приватних нотаріусів як елементів цієї системи. Ми вважаємо, що на шляху до цього вже зроблено перші кроки.

Таким, на нашу думку, є Наказ Міністерства юстиції України від 03.05.2007 № 218/5 “Про затвердження Змін до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах ”, що спрямований на збільшення кількості приватних нотаріусів у нотаріальних округах, та, як ми вважаємо, на поступове зменшення частки державних нотаріусів, а в перспективі й на їх ліквідацію або ж реорганізацію у приватні нотаріуси; Наказ Міністерства юстиції України від 17.04.2007 № 186/5 "Про затвердження змін до Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням", що частково зменшив вимоги до робочого місця нотаріуса, спрямований на підвищення інтересу до професії нотаріуса і розширення можливостей для діяльності приватного нотаріуса. Тому прагнення України увійти в Європейське Співтовариство та в європейську правову систему вимагає узгодження українського нотаріального законодавства з міжнародним, у зв'язку з чим особливої актуальності набуває питання врахування закордонного досвіду .

Принципове значення для нотаріату в Україні мають положення Конституції України. Слід зазначити, що в Конституції немає норм, які б безпосередньо стосувались здійснення нотаріальної діяльності, проте вона закріпила низку важливих положень, наприклад, щодо непорушності права приватної власності, щодо права кожного володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, що набувається в порядку, визначеному законом, а також користування Для задоволення своїх потреб об'єктами права державної і комунальної власності відповідно до закону [63, с. 22].

Основні питання діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, врегульовано Законом України «Про нотаріат», від 2 вересня 1993 р., що набрав чинності 1 січня 1994 р. Необхідність прийняття нового закону про нотаріат була обумовлена переходом до ринкових відносин, виникненням приватної власності, створенням нових видів економічної діяльності тощо.

Законом створено систему приватної нотаріальної діяльності, що дає можливість розвантажити державні нотаріальні контори, підвищити якість вчинення нотаріальних дій, а також піднести престижність професії нотаріуса. Для підвищення професійного рівня нотаріусів встановлено більш високі вимоги для зайняття посади нотаріуса -- стажування в нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, складання кваліфікаційного іспиту, обов'яз­кове одержання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю. Водночас врегульовано підстави для анулювання свідоцтва, визначено права та обов'язки нотаріуса, правові гарантії захисту його прав та інтересів. Також посилено вимоги щодо відповідальності нотаріуса за вчинювані ним нотаріальні дії.

Крім того, нотаріуси під час вчинення нотаріальних дій керуються нормами цивільного, цивільно-процесуального, сімейного, земельного, господарського права. Найбільший вплив на нотаріальний процес має цивільне право, норми якого і повинні втілюватись на практиці за допомогою нотаріальної діяльності. Отже, це Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., Цивільний процесуальний кодекс від 18 березня 2004 р., Земельний кодекс від 25 жовтня 2001 р., Сімейний кодекс від 10 січня 2002 р., Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року.

Джерелами нотаріального процесуального права є також окремі закони, зокрема Закон УРСР «Про власність» від 7 лютого 1991 р., Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 р., Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р., Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р., Закон України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 15 травня 1996 р., Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. та ін..

Значну роль у регулюванні діяльності нотаріату відіграють постанови Верховної Ради України, наприклад, «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 р., «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19грудня 1992р. і т.д.

Особливе місце в регулюванні нотаріальної практики мають укази президента України: «Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій» від 10липня 1998 р.,«Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998р., «Про Консульський статут України» від 2 квітня 1994 року [71, с. 64].

Джерелом нотаріального процесуального права є постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України. Мова йде про Положення «Про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату» від 22 лютого 1994 р., Постанову «Про розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю» від 22 лютого 1994 р., Постанову «Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених» від 15 червня 1994 р. та деякі інші підзаконні акти.

До важливих джерел нотаріального процесуального права слід віднести накази Міністерства юстиції України, якими затверджені інструкції: «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 3 березня 2004року, «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів» від 25 серпня 1994 р., «Про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» від 18 серпня 2004 р., «Про ведення Державного реєстру правочинів» від 18 серпня 2004 р., «Про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв» від 29 липня 2004 р., «Про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву» від 9 липня 2002 р., «Про порядок ведення Єдиного реєстру нотаріусів» від 27 травня 1999 р., «Про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів» від 18 лютого 2003 р., Правила ведення нотаріального діловодства від 3 лютого 1994 р., Порядок ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій від 15 липня 2003 р., Порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28 січня 2003 р., Положення про Єдиний реєстр доручень від б травня 1998 р., про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ від 17 жовтня 2000 р., Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20 січня 1997 р., Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності від 4 березня 1994 р., Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату від 28 грудня 1993 р., Положення про державний нотаріальний архів від 7 лютого 1994 р [51, с. 93].

Також слід назвати спільні накази Міністерства юстиції України та Державної податкової адміністрації України від 7 лютого 2003 р. «Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна» і Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р. «Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України», Порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, затверджений наказом Міністерства юстиції України та Держкомзему України 6 червня 1996 р.

Джерелами нотаріального процесуального права є також постанови Пленуму Верховного Суду України: «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» від 31 січня 1992 р.; «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» від 24 червня 1983 р., «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 25 грудня 1996р.

При вчиненні нотаріальних дій застосовуються й акти місцевих органів влади та управління. На території Автономної Республіки Крим застосовується законодавство цієї територіальної одиниці України.

Відповідно до законодавства України, міжнародних договорів нотаріуси застосовують і норми іноземного права. Так, якщо міжнародними договорами України встановлені інші положення щодо здійснення нотаріальних дій, ніж ті, що містяться в національному законодавстві, то застосовуються норми міжнародних договорів [18, с. 356].

Питання вчинення нотаріальних дій за кордоном визначаються консульськими конвенціями, міжнародними угодами, що їх уклала Україна з іншими державами. Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими установами України регулюється Законом України «Про нотаріат», Консульським статутом України від 2 квітня 1994 р., спільним наказом Міністерства юстиції та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р., яким затверджено Положення «Про порядок здійснення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах і консульських установах України», та іншими нормативними актами нашої держави.

Слід відзначити, що Україна, будучи членом Ради Європи та згідно з Указом Президента України від 11 червня 1998 року про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, одним із напрямів своєї діяльності вбачає забезпечення правової гармонізації нормативно-правових актів України до вимог ЄС. Тому зближення правових систем європейських країн має значний вплив на формування національного законодавства. Це положення також повинно суттєво впливати і на законодавство про нотаріат, яке наразі не систематизоване, містить багато суперечностей, застарілих норм. Так, в Україні 1 січня 2004 року набули чинності Цивільний, Сімейний кодекси, 18 березня 2004 р. був прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України, які містять багато новел та значним чином відображаються на нотаріальній діяльності. Проте й досі в Україні діє Закон України «Про нотаріат» 1993 р. і одночасно нова Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року, норми яких не завжди узгоджуються між собою; крім того, Інструкція є підзаконним актом, який має прийматися на підставі закону та деталізувати його положення, а не суперечити закону. Так, наприклад, ст. 36 Закону не передбачає, що приватні нотаріуси можуть посвідчувати договори довічного утримання, накладати і знімати заборону відчуження нерухомого майна та засвідчувати справжність підпису на документах, призначених для дії за кордоном, посвідчувати доручення для цієї м( ти, а також засвідчувати справжність підпису батьків або опік} на (піклувальника) на згоді про усиновлення дитини, тоді я Інструкція дозволяє вчиняти такі дії, зрівнюючи їх у цих діях з державними нотаріусами.

Наразі назріла необхідність прийняття нового закону про нотаріат, що має забезпечити підвищення рівня захисту цивільне правових прав громадян України, юридичних осіб та держави цілому [71, с. 65].

Слід зазначити, що законопроект про нотаріат, внесений гру пою народних депутатів України Віктором Мусіякою, Василем Онопенком, Юрієм Кармазіним та Володимиром Мойсиком, н який вітчизняні нотаріуси покладали великі надії, 23.02.2006 було відхилено Верховною Радою. Цей законопроект було внесено до парламенту ще 12.01.2004 і 18 червня 2005 р. було прийнято за основу. Однією з основних ідей проекту, яка якісно відрізняє його від діючого закону «Про нотаріат», є докорінне реформування саме з точки зору введення єдиного нотаріату. Згідно з ним нотаріуси повинні вчиняти всі нотаріальні дії, а їхня діяльність має базуватися на принципах самофінансування та саморегуляції.

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, Закон України Про нотаріат, інші законодавчі акти України.

Таким чином, нотаріат в Україні необхідно приймати не як систему, якій властивий лише загальний напрямок діяльності -- вчинення нотаріальних дій, а як структуру, якій властиві складні нотаріально-адміністративні правовідносини, які неможливо визначити однозначно як адміністративні. Для адміністративних правовідносин характерною є вертикальна підпорядкованість суб'єктів керівним органам, а нотаріально-адміністративні суттєво відрізняються від таких правовідносин. Так, управління юстиції є регіональним адміністративним органом, але питання про дисциплінарну відповідальність нотаріусів ним не вирішується. Подання управління юстиції не передається за їх власною підпорядкованістю, а розглядається спеціально створеним для цього нотаріальним органом -- Комісією по розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, яка розглядає питання дисциплінарної відповідальності осіб, що вчиняють нотаріальні дії. Це положення дає можливість підкреслити суб'єктним складом осіб, що безпосередньо входять до структури нотаріату України, а також мають вплив на організацію та діяльність нотаріату [63, с. 23].

Таким чином, принципи нотаріального процесуального права -- це керівні положення, на яких базується нотаріальне процесуальне право, організація і здійснення нотаріальної діяльності. Значення принципів полягає у визначенні основних засад організації та діяльності нотаріату як окремого правового інституту, а також у тому, що:

--сукупність принципів нотаріального процесуального права є індивідуалізуючою ознакою саме цієї галузі права;

--вони є взаємопов'язаною і взаємоузгодженою системою, в якій порушення одного з принципів тягне за собою порушення інших;

--вони є основою тлумачення змісту законодавства у сфері нотаріальної діяльності.

Серед принципів нотаріального процесуального права можна назвати такі: законності, обґрунтованості нотаріальних актів, не­упередженості, сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і законних інтересів, дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій, національної мови.

Принцип законності. У своїй діяльності нотаріуси та посадові особи зобов'язані дотримуватися норм чинного законодавства. Це значить, що, дотримуючись правильного процесуального порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус керується нормами процесуального і матеріального права.

Крім того, нотаріуси повинні вимагати дотримання законності від усіх осіб, які звертаються до нього за вчиненням нотаріальних дій. Це досягається можливістю відмови нотаріуса від вчинення дій, що суперечать закону або неприйняття документів, оформлених з порушенням закону. Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, виявивши при вчиненні нотаріальних дій порушення закону громадянами або окремими посадовими особами, повідомляють про це для вжиття необхідних заходів відповідні підприємства, установи, організації або прокуратуру (абз. 1 ст. 51 ЗУ «Про нотаріат») [51, с. 94].

Правовою гарантією реалізації цього принципу є можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні в суді.

Зміст принципу обґрунтованості нотаріальних актів полягає в тому, що дії нотаріуса ґрунтуються на дійсних обставинах, підтверджених відповідними необхідними для цього доказами (документами). Так, нотаріус встановлює особу громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовує дієздатність громадян і перевіряє правоздатність юридичних осіб, а в разі на­явності -- повноваження представника фізичної чи юридичної особи. Нотаріус має право витребувати від підприємств, установ і організацій додаткові відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. При посвідченні угод і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством України, перевіряється справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.

Правовою гарантією здійснення принципу неупередженості є те, що існують обмеження у праві вчинення нотаріальних дій з метою запобігання необ'єктивності нотаріуса, використання ним свого службового становища для задоволення особистих інтересів. До таких обмежень, зокрема, належить заборона нотаріусу вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, а також на ім'я і від імені свого чоловіка, дружини, родичів тощо [18, с. 357].

Основоположним принципом діяльності нотаріуса є принцип сприяння громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їхніх прав та захисті законних інтересів. Це сприяння може відбуватись шляхом надання роз'яснень заінтересованим особам щодо їхніх прав і обов'язків, консультацій правового характеру, попередження про наслідки вчинюваних нотаріальних дій тощо. Роз'яснення громадянам їхніх прав і обов'язків як до, так і після вчинення нотаріальних дій, а також роз'яснення несумлінного виконання обумовлених у документах умов є однією з найважливіших функцій нотаріуса. Адже він має виступати як неупереджений радник і поборник захисту прав усіх сторін угоди та всіх осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Також нотаріус на прохання зацікавлених осіб складає проекти заяв або угод, надає копії документів або виписки з них.

Не менш важливу роль відіграє і те, що нотаріус зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчинен­ням нотаріальних дій. Значення цього принципу полягає в забезпеченні конфіденційності інформації, яку надає нотаріусу особа, що звернулась за вчиненням нотаріальних дій. Дотримання цього принципу означає, що нотаріус не вправі розголошувати відомості, що стосуються не тільки самої дії, ай факту її здійснення -- саме тому довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

Крім того, дія цього принципу поширюється не тільки на нотаріусів, а й на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (секретарі, друкарки, практиканти, стажери тощо). Принцип діє на названих осіб навіть тоді, коли вони вже не працюють у нотаріальній конторі або вийшли на пенсію.

Чинним законодавством передбачено і певні винятки з цього правила -- так, в окремих випадках, документи можуть видаватись на письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв'язку з конкретними справами, що знаходяться в їх провадженні, а також на письмову вимогу органів податкової інспекції -- можуть видаватись довідки, документи і копії з них для визначення правильності стягнення державного мита та для цілей оподаткування.

В разі порушення таємниці вчинюваних нотаріальних дій винні особи несуть відповідальність у порядку, встановленому за­конодавством України (відшкодування матеріальної та моральної шкоди).

Під принципом національної мови розуміють те, що нотаріальне провадження здійснюється українською мовою. В необхідних випадках для забезпечення дотримання цього принципу тексти оформлюваних документів мають бути перекладені особі, що звернулась за вчиненням нотаріальних дій, нотаріусом або перекладачем.

Слід зазначити, що з моменту прийняття 2 вересня 1993 року Верховною Радою України Закону «Про нотаріат» напрацьовано достатній досвід стосовно встановлення більш вимогливого і в той самий час виваженого підходу до здійснення нотаріальної діяль­ності, зокрема в пропозиціях щодо принципів організації та здійснення нотаріальної діяльності, які мають знайти своє закріплення в окремій статті закону: незалежність і неупередженість нотаріуса, повна організаційна та економічна самостійність, платність, страхування ризику нотаріальної діяльності, повна матеріальна відповідальність нотаріуса за заподіяну з його вини шкоду, самоврядування нотаріусів та державне регулювання нотаріальної діяльності.

1.2 Класифікація принципів організації i діяльності нотаріату в Україні

Питанням принципів латинського нотаріату приділялась увага у роботах таких українських вчених як В.В. Баранкова, В.М. Бесчасний та ін. Але дані вчені не здійснювали їх аналіз та не ставили питання про доцільність їх імплементації у законодавство України.

Для того, щоб орієнтуватися в напрямах розвитку нотаріальної діяльності, зокрема, й на міжнародному рівні необхідно визначитися, які ж базові принципи сучасного нотаріату пропагуються у світі і, зокрема, Міжнародним союзом нотаріату. Багато фахівців вважає і продовжує говорити про необхідність вступу України до Міжнародного союзу нотаріату (надалі МСН), але не вказано, а які наслідки матиме такий вступ для України, українського нотаріату, громадян, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Слід також звернути увагу на те, що в Україні дуже мало представлено інформації, яка б надала відповіді на ці питання. У зв'язку з цим, вважаємо необхідним дослідити ті позиції, які публічно висловлюються і розпочнемо аналіз з офіційного сайту Української нотаріальної палати надалі - УНП). УНП є добровільною громадською організацією нотаріусів, основним завданням якої, згідно її Статуту, є: підвищення ролі нотаріату в умовах формування в Україні ринкових відносин, престижу професії нотаріуса, створення умов для активної діяльності членів нотаріальної палати на основі єдності їх професійних інтересів, сприяння вдосконаленню діяльності нотаріусів по правовому обслуговуванню громадян, підприємств і організацій, забезпечення захисту законних соціальних інтересів членів палати, реалізації їх прав, сприяння міжнародним зв'язкам з метою зміцнення наукових і професійних контактів членів нотаріальної палати, обміну досвідом, співробітництву з міжнародними організаціями нотаріату. На сайті УНП буквально наведена лише така інформація: "Українська нотаріальна палата прийнята в якості спостерігача до світової організації нотаріусів Міжнародного союзу латинського нотаріату, який об'єднує нотаріати 77 країн". Проте, дана інформація будь-яким чином не розкриває питання, що ж українські нотаріуси отримали від вступу УНП як спостерігача до МСН і яка подальша доля нотаріату України у разі, коли нотаріальна палата стане членом МСН [41, с. 63].

Так, Голова Української нотаріальної палати заявила про таке: "Успішно працює Українська нотаріальна палата з розвитку міжнародного співробітництва. Окрім заходів із підвищення кваліфікації українських нотаріусів за кордоном, Палата плідно співпрацює з Міжнародним союзом нотаріату як спостерігача: ми обмінюємося необхідною інформацією, беремо участь у засіданнях Комісії у справах Європи МСН, готуємо огляди та узагальнення щодо законодавства України з тих чи інших питань. Підготовлено розділ України у спеціальному виданні під назвою "Режим майнових відносин подружжя, спадкування та дарування в міжнародному та внутрішньому обігу", більш відомій під назвою "Синя книга Латинського нотаріату". Палатою систематично надаються матеріали з оновлення цього розділу. При Комісії у справах Європи МСН, членами якої є Володимир Черниш (перший президент Палати), Людмила Павлова та Ігор Фріс (приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу), працюють робочі групи, що періодично надсилають на нашу адресу свої запитальники, які ми розглядаємо та надаємо відповіді на питання, що стосуються чинного законодавства України, зокрема з питань діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, внесення даних про іноземні документи до національних публічних реєстрів, форм цивільних відносин та інші" [41, с. 63].

Але питання було поставлене під іншим кутом зору, що нотаріат України отримує від приєднання до МСН. Слід враховувати, що "У 1998 році Українська нотаріальна палата прийнята спостерігачем до світової організації нотаріусів Міжнародного Союзу (Латинського) Нотаріату, який об'єднує нотаріати 75 країн" Тобто за тринадцять років Українська нотаріальна палата не набула офіційного членства в МСН і залишається лише її спостерігачем, проте сторінки на сайті Української нотаріальної палати, яка б була присвячена співпраці з МСН, не існує.

У той же час, Російська Федерація ще у 1995 року вступила до Міжнародного Союзу Нотаріату і при аналогічних початкових умовах тривалий час вже є його дійсним членом. Слід зазначити, що до нотаріату РФ як при прийнятті до МСН, так і до останнього часу входять як державні, так і приватні нотаріуси, хоча до МСН вступило об'єднання приватних нотаріусів РФ.

На офіційному сайті Вінницької нотаріальної палати має місце така дискусійна інформація: "Міжнародний союз латинського нотаріату був утворений в 1948 р. в Буенос-Айресі і має на меті сприяти поширенню в світі законодавства країн п членів союзу і знайомству з його інститутами. Міжнародний союз періодично проводить свої конгреси, а також працює через комісії, наприклад по європейським справам і Середземномор'ю". Якщо буквально сприймати визначену мету, то виходить, що вступ України до МСН означатиме поширення на її території законодавства країн-членів союзу і Україна стане пропагувати таке законодавство на інші країни. Але сенс такої "місіонерської" діяльності МСН та, відповідно, Української нотаріальної палати, зокрема, не однозначний, оскільки згідно Статуту Української нотаріальної палати визначені інші напрями її діяльності.

Якщо проаналізувати російські джерела, то у них завдання МСН визначені так: "МСН D це неурядова організація, яка об'єднує країни з нотаріальною системою латинського типу. Завдання МСН полягає у підтримці, координації та розвитку нотаріальної діяльності на міжнародному рівні. На основі близького співробітництва між національними нотаріатами, Союз повинен забезпечувати незалежність і високе значення нотаріату в цілях кращого захисту прав окремих осіб і суспільства в цілому" [41, с. 64].

Порівнюючи наведені вище точки зору щодо завдань МСН слід сказати про те, що доцільно однозначно сприймати ті завдання, які ставлять міжнародні організації перед вступом до членства в них. Останнє положення необхідне, оскільки рівень отримуваних результатів залежатиме від завдань таких організацій.

При цьому, умови вступу Української нотаріальної палати до МСН встановити складно, оскільки у новому Статуті Міжнародного союзу нотаріату, затвердженому Асамблею нотаріатів членів 2 жовтня 2007 року в Мадриді, не передбачено конкретних вимог, які висуваються до кандидатів у члени цієї організації.

На думку автора, основні ж проблеми, пов'язані зі вступом до цієї міжнародної організації, зумовлені основними і додатковими внесками, які учасники мають періодично сплачувати на утримання значної, постійно діючої, частини цієї організації. В цьому контексті звернемо увагу на таку інформацію: "Слід зазначити, що на даний час, по закінченню 60-ти річного рубежу від дати створення світової асоціації нотаріусів, Міжнародний союз нотаріату володіє серйозною політичною вагою. Зокрема, інтереси Союзу представлені при ООН, ЮНЕСКО, Гаазькій конференції з міжнародного приватного права, Європейській Комісії та Європейському Парламенті, Раді Європи, УНІДРУА та інших міжнародних організаціях". Політична вага МСН це позитивне явище, яке дозволяє відстоювати інтереси нотаріусів в усіх престижних міжнародних організаціях, але такі представницькі функції обумовлюють додаткові витрати на оплату праці фахівців тощо.

Дане положення вважається важливим, оскільки існування багатьох державних і недержавних органів залежить від політичних напрямків розвитку суспільства та того впливу, який на нього здійснюють міжнародні організації, включаючи Раду Європи та інших. Зокрема, внутрішні орієнтири по реформуванню судової гілки влади в Україні узгоджувалися зі світовим досвідом, рекомендаціями міжнародних організацій тощо. Тому наявність в світі тих країн, в яких нотаріат якщо й функціонує, але не має істотного впливу на суспільні відносини, свідчить про потенційну можливість поширення такої схеми врегулювання суспільних відносин й на країни з латинським нотаріатом.

Зокрема, "Нотаріат вільного (латинського) типу функціонує в усіх країнах Європейського союзу, за винятком Великобританії, Данії, Фінляндії та Швеції. В першій також існує латинський нотаріат, але він об'єднує в собі незначну кількість нотаріусів: два десятки в Лондон-сіті і ще декілька сотень на іншій території країни. Компетенція англійських нотаріусів специфічна и стосується, в основному, міжнародних відносин в сфері нерухомості і корпоративного права" [41, с. 65].

Якщо взяти до уваги поставлену ціль та способи її досягнення, то можна визначити, що розвиток нотаріату в Україні залежить не від зовнішніх факторів, а, насамперед, від діяльності внутрішніх державних і недержавних органів та самих нотаріусів.

У більшості західноєвропейських країн, а також у Латинській Америці і Японії функціонує нотаріат, де нотаріус є особою вільної юридичної професії, не входить до державного апарату і не є державним службовцем. Проте свої повноваження він отримує від державної влади, держава делегує йому право засвідчувати редаговані і складені ним документи з метою надання їм публічної і доказової сили, яку можливо заперечити тільки у судовому порядку. Існує ряд країн, де нотаріуси є виключно державними службовцями (наприклад, Португалія). До недавнього часу до таких відносились Україна і Росія. Аналіз Закону України "Про нотаріат" дозволяє зробити висновок, що він орієнтований на латинську модель нотаріату. Цей факт є результатом усвідомлення того, що реорганізація нотаріату (якому занадто довго не приділялося достатньої уваги) в сучасний період повинна розглядатися як необхідна умова ефективної взаємодії держави і права у рамках економічного простору. Тим часом одним із першочергових заходів, які були прийняті країнами, які прагнуть впровадити ринкову економіку, стала реставрація нотаріального інституту за типом країн латинського права.

Дана позиція науковців є правильною, оскільки розвиток економічних відносин потребує стабільності прав власності на відповідні об'єкти, особливо, щодо значимих та об'єктів, які мають значну цінність. У порівнянні з простою письмовою формою договору нотаріальна дозволяє говорити про більшу довіру до таких документів та більшу вірогідність і правове значення нотаріальних актів, оскільки у їх посвідченні бере участь неупереджена, висококваліфікована, юридично обізнана особа нотаріус. Але доцільно встановити, що ж уявляє з себе нотаріат латинського типу.