Правове регулювання спортивної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Курсова робота

Правове регулювання спортивної діяльності

ЗМІСТ

Вступ

1. Засади спортивної діяльності

1.1 Поняття спортивної діяльності

1.2 Державне регулювання спортивної діяльності

1.3 Правова основа спортивної діяльності

2. Здійснення спортивної діяльності

2.1 Умови здійснення

2.2 Майнова база спортивної діяльності

2.3 Договори при здійсненні спортивної діяльності.

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Фізична культура і спорт останнім часом стала однією з найважливіших сфер людської діяльності; величезні досягнення в цій області лягли в основу багатьох соціальних і науково-технологічних перетворень в суспільстві. Місце фізичної культури і спорту в житті суспільства багато в чому визначається тією роллю, яку грають в суспільному розвитку фізичне здоров'я, знання людей, їх фізична дієздатність, уміння і навики, можливості розвитку своїх професійних і особових якостей.

У XX столітті спортивний рух в світі безперервний розширювалося, не дивлячись на песимістичні оцінки ряду соціологів і філософів, що передрікали поступовий захід спорту вищих досягнень у зв'язку з окремими негативними тенденціями, що супроводжували його розвиток. У нашій країні після економічної і політичної кризи 90-х років спорт знов відроджується, стає все більш і більш масовим. До міжнародних змагань притягуються все більше так званих спортсмени-любителів, тобто тих, хто хто не займається спортом на професійній основі.

Спорт в нашій країні був визнаний повноправною професією порівняно недавно, хоча вже задовго до цього стало очевидним, що для досягнення високих спортивних результатів спортсмен повинен приділяти тренуванням і змаганням надто багато часу, щоб мати можливість одночасно ще де-небудь працювати. У зв'язку з цим багато відомих спортсменів, тренери і учені неодноразово говорили про необхідність соціального захисту спортсменів і поширення трудового законодавства на стосунки між між спортсменами і фізкультурно-спортивними організаціями.

В даний час піднімається питання про те, що такі стосунки доцільно регулювати нормами цивільного права, оскільки стосунки між спортсменами і фізкультурно-спортивними організаціями мають свою специфіку і не завжди узгоджуються із загальними положеннями трудового законодавства.

З появою професійного спорту виникли і продовжують розвиватися суспільні стосунки в даній сфері. У міру розвитку професійної спортивної діяльності усе більш значимою стає проблематика механізму її правового регулювання.

Метою даної роботи є: аналіз спортивної діяльності як галузі людських відносин, характеристика правового регулювання спорту, характеристика та аналіз базисних основ цього регулювання з боку держави.

Завдання даного дослідження: охарактеризувати участь суб'єктів правового регулювання у спортивній діяльності, систематизувати заходи щодо регулювання спорту, виявити місце спортивних відносин серед інших суспільних відносин.

Для розгляду даної теми використовувалися Закони України, такі як ЗУ „Про фізичну культуру і спорт”, Укази Президента, такі як Указ „Про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту” та ін., підручники, юридична практика, періодична література.

По завершенню роботи зроблю відповідні висновки.

регулювання майно договір спорт діяльність

1. ЗАСАДИ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття спортивної діяльності

"Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності"[1, ст.1].

Але він не зводиться лише до фізичного виховання, спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується "великого спорту". Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання, або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи). 3 іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров'я і рівня підготовленості

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції [2, с. 28].

Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Змагальній діяльності у спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.

Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті -- досягнення найвищого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником або в Інших показниках, прийнятих умовно за критерій досягнень Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.

Сучасний етап розвитку характеризується тенденцією до появи нових видів спорту. Вони є наслідком технічного прогресу (наприклад, водно-лижний спорт, фристайл тощо).

Сьогодні у світі функціонує багато видів спорту, які не піддаються точному обліку. Головними з них є олімпійські, об'єднані в Міжнародні спортивні федерації, яких налічується близько сімдесяти. Національна спортивна класифікація України об'єднує біля п'ятдесяти олімпійських видів спорту і більше ста інших видів спорту.

У спортивній діяльності розрізняють: базову частину, що репрезентована діяльністю атлетів, та управлінсько-організаційні, науково-методичні, медичні, матеріально-технічні і кадрові служби, що забезпечують їх ефективне функціонування [3, с. 26].

Таким чином, спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.

1.2 Державне регулювання спортивної діяльності

Одним з необхідних непрямих важелів державного регулювання фізкультурно-спортивних стосунків, де виникає необхідність в державному контролі, є інститут реєстрації.

Регістраціонний режим являє собою совокупність правових та організаційних заходів, що встановлюють та закріплюють на законодавчому рінві порядок регістраціонного обліку суб'єктів фізкультурно-спортивної діяльності, що виконується вказаними в законодавстві уповноваженими органами виконавчої влади.

Природа даного режиму полягає у визнанні державою правоздатності суб'єктів, встановленні законності їх прав (як що є, так і що знов набувають) на здійснення якої-небудь дії на основі реалізації функцій державного нагляду, контролю, ведення обліку, класифікації, зберігання і видачі відповідній інформації.

Юридичний акт державної реєстрації підтверджує поява нового суб'єкта права, засвідчує законність його існування. Реєстраційний режим має важливе значення в забезпеченні охорони громадського і державного порядку, а також в реалізації особистих і майнових прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Сфера дії державного реєстраційного режиму дуже обширна. Тому в юридичній літературі дане питання вивчається відособлено, стосовно конкретних об'єктів, підметом реєстрації. Незалежно від того, які це об'єкти, її режим є адміністративно-правовим.Єдиної звідної роботи в рамках адміністративного права, присвяченої реєстраційному режиму в цілому, а рівно і класифікації об'єктів реєстрації за різними підставами (по суб'єктах, характері реєстрації і органах, що здійснюють реєстрацію), до цих пір немає. Є лише окремі роботи по деяких питаннях реєстрації громадян, реєстрації юридичних і фізичних осіб, ліцензуванню окремих видів діяльності і так далі.

Державна реєстрація складається з процедури внесення відомостей (про створення, реорганізацію і ліквідацію юридичних осіб і ін.) в єдиний реєстраційний реєстр (наочний) і видачі свідоцтва про державну реєстрацію. Більшість фізкультурно-спортивних організацій підлягають державній реєстрації в загальному порядку, передбаченому для юридичних осіб [4, с. 76].

Державне регулювання необхідне при реалізації всіх управлінських функцій, важливе лише правильно визначити міру. Дана проблема зі всією гостротою встає при здійсненні такої функції, як контроль. Контрольно-наглядова діяльність хоча і вторинна як вид діяльності, але від її організації багато в чому залежить підтримка законності, дисципліни і правопорядку в країні.

Державний контроль є одним з найважливіших інструментів адміністративно-правового регулювання стосунків, що виникають у сфері фізичної культури і спорту. В умовах приватизації і ринкової економіки значення державного контролю значно зростає.

Але він повинен здійснюватися в розумних, строго обмежених законом рамках, по чітких правилах, що передбачають взаємні права і обов'язки перевіряючих і таких, що перевіряються, має бути організований так, щоб можливості свавілля, зловживань, поборовши, корупції з боку чиновників контрольних (наглядових) органів були зведені до мінімуму. Держава встановлює спеціальний порядок контролю (нагляду) за окремими видами діяльності в області спорту, фізичної культури, полювання і рибальства.

Держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого забезпечення розвитку фізичної культури і спорту, а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості. Держава визнає і всебічно підтримує олімпійський рух в Україні, діяльність всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, національних спортивних федерацій, інших громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості. (ст.3 Закону України „Про фізичну культуру та спорт”).

Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні розробляється центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державна програма передбачає вимоги щодо організації підтримки та зміцнення здоров'я різних категорій громадян, вимоги до навчальних програм щодо фізичного виховання, систему програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного розвитку і підготовленості різних вікових груп населення, основні напрями розвитку масового самодіяльного спорту та спорту вищих досягнень, а також основні засади організаційного, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого її забезпечення.

Кабінет Міністрів України затверджує систему програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного розвитку і підготовленості різних вікових груп населення. Органи охорони здоров'я за рахунок виділених їм коштів визначають рівень фізичного розвитку населення.

Державна програма повинна передбачати окремий розділ щодо розвитку фізичної культури і спорту в сільській місцевості.

Державна програма розробляється за участю громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, громадських організацій інвалідів на основі наукових досліджень в галузі фізичної культури і спорту та в інших галузях науки.

На основі державної програми розвитку фізичної культури і спорту Кабінет Міністрів України передбачає відповідний розділ у програмах економічного і соціального розвитку України.

Верховна Рада України визначає державну політику і здійснює законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури і спорту, а також здійснює контроль за реалізацією державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні та за виконанням законодавства про фізичну культуру і спорт.

Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту забезпечує реалізацію державної політики у галузі фізичної культури і спорту, несе відповідальність за її виконання [5, с. 313].

Проведення в життя державної політики з питань фізичної культури й спорту, керівництво дорученою сферою, відповідальність за стан її розвитку несе Державний комітет України з питань фізичної культури й спорту.

Комітет реалізує свої повноваження як безпосередньо, так і через управління, комітети та відділи з фізичної культури і спорту державних адміністрацій.

Основними завданнями Державного комітету є: участь у формуванні державної політики з питань фізичної культури й спорту та її реалізація; розроблення концепції, комплексних і цільових програм розвитку фізичної культури й спорту, прогнозування та забезпечення комплексного розв'язання цих питань; здійснення державного нагляду та контролю в галузі фізичної культури й спорту, розвиток аматорського та професійного спорту; організація проведення фестивалів, конкурсів, спортивних змагань і навчально-тренувальних зборів; здійснення заходів щодо виходу фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій України на міжнародну арену; підготовка та раціональне використання фізкультурних кадрів; пропаганда фізичної культури й спорту, олімпійського та параолімпійського (серед інвалідів) руху тощо.

Державний комітет України за дорученням Кабінету Міністрів України розробляє проекти законодавчих актів, у межах своєї компетенції організовує та контролює виконання чинних нормативно-правових актів. Рішення Державного комітету з питань фізичної культури і спорту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими до виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, й громадянами [6, с. 760].

Виходячи з цього, державний контроль є одним з найважливіших інструментів адміністративно-правового регулювання відносин, що виникають в сфері фізичної культури та спорту.

1.3 Правова основа спортивної діяльності

Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови його надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у конкретних документах і матеріалах, розроблених державними органами управління у сфері фізичної культури і спорту. До них належать: Закон України "Про фізичну культуру і спорт", Державна програма розвитку фізичної культури, Державні вимоги до фізичного виховання, навчальні програми для всіх ланок системи (починаючи з дітей Дошкільного віку і до військовослужбовців), національна спортивна класифікація, Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України.

1. Закон України "Про фізичну культуру і спорт" прийнятий у січні 1994 року. Він визначає цінність фізичної культури і спорту для здоров'я, фізичного і духовного розвитку населення, утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві.

Відповідно до Закону держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики в цій сфері, творення відповідних державних органів та умов їх функціонування. коном гарантуються права громадян на заняття фізичною культурою і ортом; визначаються і характеризуються сфери та напрямки впровадження фізичної культури.

Окремі розділи Закону визначають правові засади функціонування сфери спортивної діяльності та самоврядування в галузі фізичної культури і спорту.

Процес фізичного виховання у сфері освіти регламентується 12-ою статтею Закону.

Відповідно до статті 41 особи, винні в порушенні законодавства про фізичну культуру і спорт, несуть дисциплінарну адміністративну або кримінальну відповідальність.

Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 29 січня 1994 р. визначає правові, соціальні, економічні й організаційні засади фізичної культури та спорту в Україні, участь державних органів, посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, в зміцненні здоров'я громадян, досягненні високого рівня працездатності та довголіття засобами фізичної культури, спорту [7, с. 31].

2. Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про фізичну культуру і спорт" зобов'язала Кабінет Міністрів України до І.VI. 1994 року прийняти Державну програму розвитку фізичної культури і спорту. Така перша програма була затверджена Указом Президента України в червні 1994 року. 1 вересня 1998 року в Україні була прийнята друга програма - "Фізична культура - здоров'я нації".

Державні програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні спрямовані на практичну реалізацію Закону України "Про фізичну культуру і спорт". Вони розкривають основні напрямки державної політики в галузі фізичної культури і спорту, визначають їх роль у житті суспільства, показують тенденції розвитку фізкультурно-спортивного руху та накреслюють практичні заходи щодо впровадження фізичної культури в побут громадян, а також основні засади організаційного, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та інших її забезпечень на певні етапи суспільного розвитку.

3. "Державні вимоги до фізичного виховання" містять основні концептуальні положення, характеристику рівнів, змісту та форм фізичного виховання, оцінку діяльності тих, хто займається, кадрове забезпечення та керівництво фізичним вихованням. Вони визначають мету фізичного виховання у навчально-виховній сфері та його завдання, принципи побудови педагогічного процесу з фізичної культури в освітніх установах.

4. Однією з центральних проблем формування системи фізичного виховання є підготовка навчальних програм, тому що вони визначають обсяг знань, умінь і навичок виконувати рухові дії, що підлягають засвоєнню за роками навчання і сприяють розвитку особи відповідно до державних вимог у цій галузі. Іншими словами, навчальна програма - це сукупність теоретичного і практичного матеріалу, спеціально підібраного для вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань фізичного виховання [8, с. 108].

Єдина державна навчальна програма не може врахувати всієї різноманітності інтересів та запитів учнів і вчителів, місцевих умов, національних та регіональних традицій. Тому для забезпечення державних інтересів у фізичному вихованні дітей і учнівської молоді, з одного боку, та захисту прав навчальних закладів щодо визначення змісту і засобів фізичного виховання учнівської молоді, передбачених статтею 12 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", з іншого боку, сьогодні розробляються програми трьох рівнів: базові, регіональні і робочі. Така градація програм передбачена "Державними вимогами до навчальних програм з фізичного виховання в процесі освіти", затверджиними Міністерством освіти України 25.05.1998р. (Наказ №188).

5. "Національна спортивна класифікація". Єдина спортивна класифікація (ЄСК) України видається на чотири роки (олімпійський цикл) і є нормативним документом галузі фізичної культури і спорту. Вона забезпечує єдину систему і оцінки рівня спортивної майстерності і спортивних досягнень та встановлює нормативи і вимоги для присвоєння спортивних розрядів і звань.

Крім цього, ЄСК покликана стимулювати розвиток масового спорту та сприяти підвищенню рівня досягнень спортсменів України на міжнародній арені [9, с. 49].

Таким чином, для успіхів у розвитку спорту потрібне його надійне правове, програмове та нормативне забезпечення, що виражається у конкретних документах і матеріалах, розроблених державними органами управління у сфері фізичної культури і спорту.

2. ЗДІЙСНЕННЯ СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Умови здійснення спортивної діяльності

Діяльність, пов'язана з організацією та проведенням спортивних занять професіоналів та любителів спорту, а також діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні, провадиться на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством [10, с. 120].

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють організаційні, кваліфікаційні, інші спеціальні вимоги щодо провадження господарської діяльності з організації та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту, діяльності з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні (далі - фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність).

Ліцензійні умови спрямовані на забезпечення:

§ захисту прав та інтересів держави в галузі фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

§ рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання України в галузі фізичного виховання, фізичної культури і спорту;

§ захисту прав, законних інтересів, життя та здоров'я спортсменів і громадян - споживачів фізкультурно-оздоровчих та спортивних послуг.

Суб'єкти фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності у своїй діяльності керуються Законами України "Про фізичну культуру і спорт", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про підприємництво", "Про об'єднання громадян", "Про підприємства в Україні", іншими законодавчими та нормативно-правовими актами України, що регулюють відносини у сфері фізичного виховання, фізичної культури і спорту, регламентними документами національних спортивних федерацій, міжнародних спортивних організацій та вимогами цих Ліцензійних умов.

Суб'єкт фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності при здійсненні своєї діяльності зобов'язаний дотримуватись таких вимог:

1. Дотримуватись вимог чинного законодавства, що регулюють трудові відносини, встановлених санітарно-гігієнічних, протипожежних, екологічних норм і правил та інших державних вимог.

2. Надавати спортсменам та споживачам фізкультурно-оздоровчих і спортивних послуг у повному обсязі та у визначені терміни фізкультурно-оздоровчі та спортивні послуги у кількості та якості, обумовлених робочими програмами, надавати їм повну інформацію про права, обов'язки та правила поведінки під час проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних занять, тренувань.

3. Дотримуватись вимог законодавства щодо безпеки життя і здоров'я спортсменів і споживачів фізкультурно-оздоровчих та спортивних послуг, давати їм знання правил гігієни, попередження травм, надання першої медичної допомоги та розвивати в них практичні навички з техніки безпеки під час проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних занять, тренувань.

4. Не допускати використання стимуляторів, допінгових речовин або інших засобів, заборонених законодавством України, національними спортивними федераціями, міжнародними спортивними організаціями або відповідними правилами змагань

Суб'єкт фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності несе встановлену чинним законодавством відповідальність за шкоду, заподіяну здоров'ю спортсменів, споживачів фізкультурно-оздоровчих та спортивних послуг.

Суб'єкт фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності повинен надавати спортсменам, споживачам фізкультурно-оздоровчих та спортивних послуг інформацію про умови надання цих послуг, мати належні інформаційно-довідкові матеріали (матеріали з питань фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності, в тому числі літературу з відповідних видів спорту, валеології, реабілітації, рекреації тощо) [11, с. 8].

Таким чином, основним джерелом умов здійснення спортивної діяльності є Ліцензійні умови, що чітко та справедливо регулюють відносини у спортивній діяльності.

2.2 Майнова база спортивної діяльності

Держава сприяє подальшому розвитку усіх напрямів спорту вищих досягнень - олімпійського, паралімпійському, дефлімпійському спорту, видів спорту, які не входять до програми Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських ігор та професіонального спорту. Основу розвитку спорту вищих досягнень складає система централізованої підготовки спортсменів, яка поступово наповнюється сучасними формами та технологіями у всіх її складових. З цією метою здійснюється активна співпраця з відповідними суб'єктами громадського та приватного секторів сфери фізичної культури і спорту, надання їм підтримки для забезпечення ефективної навчально- тренувальної та змагальної діяльності. Водночас держава вживає усіх заходів для запобігання розвиткові в Україні тих видів спорту, що пов'язані з антигуманістичними проявами.

Із зміцненням здоров'я громадян країни тісно пов'язане фізичне виховання дітей, підлітків, дорослого населення. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Спорт - органічна частина фізичної культури, особлива сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Соціальна цінність спорту визначається його дієвим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення [12, с. 16].

Видатки на фізкультуру і спорт фінансуються за розділом "Духовний та фізичний розвиток" функціональної класифікації. Він включає такі підрозділи, як "Фізична культура і спорт", "Дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку", "Інша діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку".

За рахунок коштів державного бюджету фінансуються:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення;

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації;

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості.

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки державних програм розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Обласні бюджети та бюджет АРК беруть участь у фінансуванні державних програм з інвалідного спорту і реабілітації, а також забезпечують навчально-тренувальну роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл (усіх типів республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) та проводять заходи з фізичної культури і спорту.

Пріоритетом матеріально-технічного забезпечення є формування розгалуженої мережі сучасних спортивних споруд з урахуванням запитів різних соціальних, професійних груп населення, їх інтересів та рівня спортивної підготовленості. Для цього необхідно удосконалити відповідні соціальні та будівельні стандарти і нормативи, які мають відповідати вимогам міжнародних спортивних організацій, створити систему моніторингу їх дотримання, особливу увагу звернувши на охорону довкілля. Держава має створити привабливі економічні умови для залучення приватних інвестицій у розвиток матеріально-технічної бази сфери фізичної культури і спорту [13, с.318].

Державне управління сферою фізичної культури і спорту забезпечує розв'язання таких питань, як визначення стратегічних напрямів розвитку фізичної культури і спорту в країні, підготовка та виконання відповідних державних програм та заходів, створення сприятливих умов для функціонування фізкультурно-спортивних організацій усіх форм власності, які мають пройти інвентаризацію та бути занесені до відповідного державного реєстру.

Необхідно посилити процеси демократизації та децентралізації державного управління - з чітким визначенням меж повноважень та відповідальності суб'єктів відповідного сектора сфери фізичної культури і спорту [14].

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування основну увагу приділяють реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту з урахуванням територіальних, соціальних та інших особливостей, зміцненню матеріально-технічної бази розвитку фізичної культури і спорту, впровадженню передових технологій, забезпеченню функціонування суб'єктів державного сектора цієї сфери та створенню сприятливих умов для відповідних суб'єктів громадського і приватного секторів, які безпосередньо проводять фізкультурно-спортивну діяльність. Функціонування громадського сектору сфери фізичної культури і спорту є проявом реальних потреб громадян у фізкультурно-спортивній діяльності та їх самодіяльної ініціативи.

Діяльність фізкультурно-спортивних товариств, спортивних федерацій та інших громадських організацій фізкультурно-спортивного спрямування забезпечує формування та реалізацію відповідних мотивацій та інтересів громадян, захист їх прав у сфері фізичної культури і спорту. Органи виконавчої влади на договірних засадах взаємодіють із суб'єктами громадського сектору сфери фізичної культури і спорту. Розвиток приватного сектору сфери фізичної культури і спорту спрямовується на підвищення якості та розширення обсягу фізкультурно-спортивних послуг. Держава - через механізм правового регулювання - сприяє функціонуванню суб'єктів приватного сектора сфери фізичної культури і спорту та забезпечує захист інтересів споживачів фізкультурно-спортивних послуг. Організаційною основою розвитку фізичної культури і спорту в Україні повинна стати розгалужена мережа спортивних клубів та центрів різних форм власності та спрямованості - оздоровчих, за спортивними інтересами, з окремих видів спорту тощо.

Держава вживає заходів щодо створення належних умов для функціонування таких клубів та центрів у навчальних закладах, на підприємствах, в установах та організаціях, за місцем проживання та масового відпочинку населення. Економічна діяльність у сфері фізичної культури і спорту спрямовується на задоволення зростаючих потреб населення України у фізкультурно-спортивних послугах високої якості та сприятиме зростанню ділової активності суб'єктів усіх секторів цієї сфери, гармонізації їх економічних відносин з іншими суб'єктами господарювання. Майно суб'єктів господарювання у сфері фізичної культури і спорту формується за рахунок різноманітних джерел: грошові та майнові внески засновників; доходи, одержані від надання фізкультурно-спортивних послуг та від здійснення інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; кошти державного та місцевих бюджетів; гранти, кошти громадських і благодійних організацій. Загальні обсяги видатків державного і місцевих бюджетів на фізичну культуру і спорт поступово повинні наблизитися в Україні до рівня середніх показників у європейських державах і мають спрямовуватися передусім на забезпечення фізичного виховання на сучасному рівні у державних і комунальних навчальних закладах, фінансування ефективної діяльності спортивних шкіл, інших суб'єктів державного сектора сфери фізичної культури і спорту, підготовку за державним замовленням фахівців у вищих навчальних закладах за напрямом „Фізична культура і спорт” та підвищення їх кваліфікації, проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень з проблем фізичного виховання і спорту, створення мережі сучасних спортивних споруд, модернізацію баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки відповідно до міжнародних стандартів, забезпечення підготовки та участі збірних команд України в Олімпійських, Паралімпійських іграх та інших міжнародних змаганнях, фінансування державного замовлення на виготовлення і трансляцію телевізійних і радіопрограм з оздоровчої та спортивної тематики, надання на конкурсних умовах фінансової допомоги суб'єктам сфери фізичної культури і спорту для проведення спортивних заходів та реалізації відповідних програм та проектів, здійснення адресних компенсацій спортивним спорудам за безкоштовне використання їх певними групами населення.

З урахуванням світової практики суб'єктам господарської діяльності у сфері фізичної культури і спорту в Україні повинні надаватися інвестиційні, податкові, митні та інші переваги [15, с. 76].

З метою захисту прав споживачів фізкультурно-спортивних послуг держава використовує відповідні механізми ліцензування, сертифікації та стандартизації. Широкого впровадження повинні набути державні спортивні лотереї, кошти від яких мають використовуватися виключно на розвиток фізичної культури і спорту.

Економічна діяльність учасників професіонального спорту здійснюється згідно з вимогами, що визначаються міжнародними спортивними організацій та не суперечать чинному законодавству України [16, с.160].

Виходячи з цього, держава активно сприяє розвитку спорту (як професійного,так і аматорського) та є основним джерелом фінансового забезпечення. В свою чергу спорт є одним із „представників” держави на міжнародній арені та одним з факторів ії авторитету.

2.3 Договори при здійсненні спортивної діяльності

В даний час система управління фізичною культурою і спортом в Україні не є оптимальною. Нормативна правова база у сфері фізичної культури і спорту не дозволяє здійснити в повному об'ємі конституційне право кожного громадянина України на заняття фізичною культурою і спортом, забезпечити повноцінне становлення і розвиток професійного спорту [17, с. 34].

Відповідно до закону, контракт про спортивну діяльність є угодою у письмовій формі між спортсменом, спортсменом-професіоналом (тренером, фахівцем) і керівником фізкультурно-спортивної організації, у тому числі професійного спортивного клубу і команди, підлягає обліку по відповідному вигляду спорту. Контракт повинен містити обов'язки спортсмена, його права на соціальне і медичне страхування, умови висновку і розірвання [18, с. 76].

Контракт може містити і інші умови і зобов'язання. Фізкультурно-спортивна організація забезпечує спортсменові умови для підготовки до спортивних змагань і участі в них, своєчасну виплату заробітної плати, виконує інші зобов'язання передбачені контрактом.

Аналіз багаточисельних наукових статей, публіцистики, звітів, різних досліджень в багатьох розвинених країнах в області спорту на початку XXI ст показує, що основна спрямованість в діяльності спортивних організацій в перші двадцять років століття буде пов'язана з відношенням держави до спорту, особливо до спорту вищих досягнень і до спорту для всіх, з тими демографічними змінами у складі населення, які відбуваються в різних країнах і в Україні, із залученням держави у різні нормативно-правові акти і договори. Особливо перспективним є останній напрям [19, с. 23].

Становлення ринкових стосунків спричиняє за собою розширення можливостей договірного регулювання стосунків. Система трудових стосунків, що діє, не відповідає вимогам сьогоднішньої дійсності. Практика укладення договорів, що склалася на сьогоднішній день, свідчить про те, що поняття спортивного договору далеке не тотожно поняттю трудового договору [20, с. 201].

Цивільно-правовий договір в спорті, на наш погляд, не лише ефективніший, ніж трудовий контракт, але і дозволяє вирішувати проблеми, які виявилися не під силу трудовому праву, оскільки він дозволить значно підвищити винагороду спортсмена; чітко визначити круг його обов'язків; розширити круг обов'язків організації, у тому числі по створенню спеціальних умов. В той же час в договір можна включити умови, що збільшують об'єм відповідальності спортсмена: штрафи за невиконання обов'язків за договором, додаткові підстави для розірвання договору [21, с. 174].

Основною специфічною ознакою спортивного договору є його індивідуальний характер. При укладенні спортивного договору сторони прагнуть до повнішої регламентації взаємних прав і обов'язків [22, с. 68].

Цивільно-правовий договір в спорті, на мій погляд, не лише ефективніший, ніж трудовий контракт, але і дозволяє вирішувати проблеми, які виявилися не під силу трудовому праву, оскільки він дозволить значно підвищити винагороду спортсмена; чітко визначити круг його обов'язків; розширити круг обов'язків організації, у тому числі по створенню спеціальних умов [23, с. 20].

В той же час в договір можна включити умови, що збільшують об'єм відповідальності спортсмена: штрафи за невиконання обов'язків за договором, додаткові підстави для розірвання договору [24, с. 37].

Таким чином, основною специфічною ознакою спортивного договору є його індивідуальний характер. При укладенні спортивного договору сторони прагнуть до повнішої регламентації взаємних прав і обов'язків.

ВИСНОВКИ

В заключенні слід зазначити те, що з появою професійного спорту виникли і продовжують розвиватися суспільні стосунки в даній сфері. У міру розвитку професійної спортивної діяльності усе більш значимою стає проблематика механізму її правового регулювання, у тому числі в рамках цивільного права

В даний час потрібно акцентувати увагу на дієвому контролі за виконанням всіх законодавчих актів і нормативів, в тій або іншій мірі, що регламентують фізкультурно-спортивну діяльність в Україні.

Звичайно, спорт як професія має ряд особливостей, які можна було б регулювати за допомогою окремого закону про професійний спорт. У цьому законі можна врахувати особливості спорту як професії, детально регламентувати стосунки між спортсменами і фізкультурно-спортівними організаціями, вирішити питання про вік, з якого буде можлива спеціалізація в спорті з врахуванням медичних і правових аспектів, закріпити правила обліку індивідуальних даних кожного конкретного спортсмена з врахуванням віку і медичних свідчень при визначенні тренувальних навантаженьз врахуванням віку і медичних свідчень при визначенні тренувальних навантажень. Необхідно також передбачити дієву систему, що дозволяє контролювати дотримання норм права, у тому числі правил безпеки, всіма фізкультурно-спортивними організаціями. Поки такий закон не ухвалений, слід керуватися загальними нормами трудового законодавства, а всі особливості звести в колективному і індивідуальному договорах, які допускають певну свободу сторін в регламентації трудових і пов'язаних з ними стосунків. Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови його надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у конкретних документах і матеріалах, розроблених державними органами управління у сфері фізичної культури і спорту.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про фізичну культуру та спорт: Закон України від 29 січня 1994 року (станом на 19 жовтня 2010 року) // Офіційний вісник України. - 1994. - № 16. - Ст. 41.

2. Лубишева Л.І. Соціологія фізичної культури та спорту: Навч. посібник для вузів. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 438 с.

3. Матвєєв Л.П. Загальна теорія спорту. - М.: 4-й філіал Воєнвидата, 1997. - 103 с.

4. Жолдак В.І., Зуєв В.Н. Управління в сфері фізичної культури та спорту. - К., 2000. - 297 с.

5. Козлов Ю.М. Адміністративне право: Підручник. -- М.: Юрист, 2001. - 401 с.

6. В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін. Господарське право: Підручник. - К.: Юринком Інтер, 2002. - 912 с.

7. Уловистова Н.В. Нормативно-правове регулювання в сфері физичної культури та спорту. - М., 2003. - 269 с.

8. Железняк Ю.Д., Петров П.К. Основи науково-методичної діяльності в фізичній культурі та спорті: Навч. посібн.-- К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 244 с.

9. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права // Право України. - 2000. - № 7. - С. 49-51.

10. Радик И.Л. Правові проблеми спортивного ліцензування: Дис. … канд..юрид.наук: 12.00.06. - Харків, 2001. - 177 с.

11. Ліцензійні умови у спортивній діяльності: Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 28 вересня 2009 року // Юридичний вісник України. - 2009. - N 39. - 30.11.2009.

12. Пономарьов Н.І. Соціальні функції фізичної культури та спорту. - М.: ФіС, 1974. - 64 с.

13. Кодекс законів про працю України. - Харків: Одіссей, 2006. - 324 с.

14. Про порядок введення в дію Закону України "Про фізичну культуру і спорт”: Постанова Верховної Ради України від 1 лютого 1994 року // Офіційний вісник України. - 1994. - № 18. - Ст. 57.

15. Сучасна система спортивної підготовки // Під ред. Ф.П. Суслова, В.Л. Сича, Б.Н. Шустина. - М.: СААМ, 1995. - 98с.

16. Жовтов О.Б. Розвиток законодавства про трудові договори (контракти). - К.: Право, 1995. - 214 с.

17. Зуєв В.Н. Регулювання нормативно-правових документів в сфері фізичної культури та спорту. - СПб., 2001. - 304 с.

18. Венедиктов В.С. Теоретичні проблеми юридичної відповідальності в трудову праві. - Х.: Консум, 1995. - 136 с.

19. Сущенко Л.П. Професійна підготовка фахівців фізичного виховання та спорту.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 43 с.

20. Бєлов Р.О. Організація роботи з фізичної культури та спорту. - К.: Вища шк. Головне вид-во, 2001. - 239с.

21. Актуальні проблеми фізичної культури та спорту в сучасних соціально-економічних і екологічних умовах. - Запоріжжя: ЗНУ, 2005. - 294с.

22. Вальтин А.І. Проблеми сучасного спорту. - К.: О., 2003. - 96 с.

23. Столбов В.В. Спорт та основні тенденції розвитку спортивного руху. - О., 2007. - 48 с.

24. Платонов В.Н., Гуськов С.І. Вплив держави на розвиток соціальних галузей. - К., 2000. - 94 с.

25. Українсько-європейський консультаційний центр з питань законодавства (http://www.ueplac.kiev.ua);

Размещено на Allbest.ru