Державне правове регулювання рекламної діяльності в Україні

Поняття та принципи рекламної діяльності та її правове забезпечення. Інформаційна політика держави в сфері реклами, її історичні аспекти. Види суб’єктів рекламної діяльності за законодавством. Питання правового регулювання захисту суспільної моралі.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 21.07.2009
Размер файла 155,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1. Поняття та принципи рекламної діяльності та її правове забезпечення

1.2. Інформаційна політика держави в сфері реклами (історичні аспекти)

1.3. Організація державного управління рекламною діяльністю в Україні

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1. Види суб'єктів рекламної діяльності за законодавством

2.2. Реєстрація та ліцензування суб'єктів рекламної діяльності

2.3. Правове забезпечення господарювання суб'єктів рекламної діяльності

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

3.1. Питання правового регулювання захисту суспільної моралі

3.2. Правові проблеми соціальної реклами та її відмежування від інших видів рекламної діяльності

3.3. Політична реклама та її нормативне врегулювання

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Усі розвинені країни світу на сьогодні впевнені у необхідності створення сприятливих умов для розвитку бізнесу та зменшення адміністративних бар'єрів, зокрема, у сфері рекламної діяльності. При цьому належна державно-правова регуляція цієї діяльності логічно розглядуються як ключ до успіху і тому зовсім не випадково, що нова ініціатива ЄС щодо покращання бізнес-клімату для перемоги в глобальній конкуренції названа «Better Regulation».

Перехід України від планово-адміністративної до соціально-орієнтованої ринкової економіки викликав істотні зміни у всіх сферах громадського життя. В умовах відмови від адміністративно-командної системи управління економікою, усунення жорсткого централізованого планування, стимулювання і регулювання діяльності підприємців зростає роль рекламної діяльності.

Відхід від принципів жорсткого планування розвитку народного господарства і переведення його на ринкові механізми регулювання економічних процесів, заохочення приватного підприємництва ставлять перед державою, законодавчими органами і всіма юристами серйозні завдання щодо детального правового регулювання рекламних відносин.

Україна зараз вочевидь знаходиться на початку якісно нового етапу державної політики щодо підприємництва. І найбільш ефективним інструментом покращання бізнес-середовища в Україні на сьогодні є належне та наполегливе виконання органами державної влади норм регуляторної політики. Норми регуляторної політики в Україні затверджено Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року, №1160-lV; і вони повністю відповідають вимогам OECD. Регуляторну політику можна сміливо віднести до основного надбання реформ, які вже проходили і продовжуються зараз в Україні. Регуляторна політика визначила низку процедур у діяльності органів державної влади, виконання яких дозволяє побудувати систему прийнятні економічно доцільних та ефективних рішень, збалансувати інтереси громадян, суб'єктів господарювання та держави. Головним чинником регуляторної політики, по-перше, є, дотримання органами державної влади засад гласності, відкритості та прозорості, а по-друге- вимоги щодо професійно- та фахово- підготовленого аналізу необхідності державного втручання.

Регуляторна політика в Україні орієнтована в першу чергу на створення сприятливого бізнес-клімату для малого та середнього бізнесу. І це цілком зрозуміло, бо через свої малі розміри суб'єкти малого бізнесу непропорційно страждають від адміністративних перешкод. Високий потенціал регуляторної політики в Україні визначається тим, що норми цього закону мають чіткий процедурний характер. Тому належне дотримання вимог регуляторної політики урядом України є також і однією з важливих складових євроінтеграційного курсу України. Але слід зазначити, що виконання органами державної влади законодавства про регуляторну політику все ще залишається далеким від досконалості.

Перехід до ринкової економіки в Україні призвів до необхідності правового регулювання рекламної діяльності, без якого така діяльність, не обмежена правовими та етичними нормами, здатна не стільки принести користь підприємництву, скільки шкоду суспільним та державним інтересам і правам споживачів.

Актуальність теми вдосконалення державного регулювання рекламної галузі спричинена відсутністю на сьогодні в Україні цілісної системи державного управління рекламою. Не існує Концепції розвитку реклами не тільки на перспективу, але й на поточний момент. І як наслідок -- відсутня державна програма розвитку національної реклами. Не створено чіткої системи управління рекламою з боку органів державної виконавчої влади.

Значна специфіка рекламної діяльності, як відомо, дуже часто супроводжується ілюзією щодо її нескладності: "на рекламі, як і на політиці, розуміються всі". Ця обставина тим більше вимагає обов'язкового залучення до числа розробників законопроектів професійних експертів з числа фахівців, які займаються рекламною діяльністю.

На жаль, дуже часто не враховуєься той факт, що реклама є частиною інформаційного простору. Нагадаємо, що право на отримання інформації є конституційним правом українського громадянина. Громадянське суспільство, як добре відомо, передбачає наявність свободи слова. Чому ж, в цьому разі, постійно робляться спроби обмежити «свободу економічного слова», тобто право товаровиробників на передачу інформації своїм цільовим аудиторіям? Нагадаємо також добре відомий факт, що в розвинених країнах рекламу називають «п'ятою владою».

Наукова новизна. Як відомо, з 2004 року набрали чинності нові Господарський та Цивільний кодекси України - основні нормативно-правові акти, що регулюють певні види договорів. Отже, деякі правові норми щодо рекламної діяльності змінились. З тих пір не проводилося дослідження, яке б узагальнило судову практику з вирішення спорів щодо рекламної діяльності та з'ясувало причини численності таких спорів. Крім того, багаточисельні зміни у законодавстві про рекламну діяльність (останні - у 2007 році) потребують постійних досліджень з цього приводу.

В роботі також вказується комплекс недоліків, притаманних Закону України „Про рекламу” у його чинній редакції, та пропонуються шляхи їх усунення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають внаслідок здійснення рекламної діяльності.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють здійснення рекламної діяльності в Україні та за кордоном; судова практика з цього питання.

Метою дослідження є з`ясування особливостей здійснення рекламної діяльності в Україні та за кордоном, а також вивчення проблем, які виникають під час здійснення рекламної діяльності, та визначення шляхів їх подолання.

Для досягнення поставленої мети поставлено такі завдання:

· аналіз чинного законодавства України щодо розглядуваного питання;

· аналіз науково-дослідницької літератури з даного питання;

· вивчення проблем, пов'язаних з розглядуваним питанням, та пошук шляхів їх вирішення;

· формулювання висновків та оформлення їх у вигляді дипломної роботи.

Методи дослідження:

- аналіз діючого законодавства та літератури - виділення з законодавства та відповідної літератури відомостей, які відносяться до теми дипломної роботи;

- порівняльний аналіз літератури - зіставлення точок зору різних джерел, що вивчали дане питання, з метою виявлення в них однакових, схожих, спільних, ідентичних якостей і властивостей; оцінка відомостей, викладених у різних джерелах;

- синтез - виявлення закономірностей, які випливають при розгляді теми дипломної роботи, їх узагальнення та систематизація, формулювання висновків;

- індукція - логічний умовивід від часткового до загального;

- дедукція - перехід від загальних норм до окремих, одиночних.

Структура роботи. Робота складається з трьох розділів, містить вступ, висновки, перелік використаних джерел.

Наукова база. Основною базою для написання роботи були дослідження О. Маєвського, В.Фесенко, Є.Ромата, О. Большакової, а також численна судова практика.

У дипломному дослідженні використані, зокрема, роботи вчених, які аналізували правові проблеми підприємницької діяльності та її державного регулювання, що є основою для дослідження правового регулювання рекламної діяльності: О.Вінник, В.Мамутова та інших.

Нормативно-правова база дослідження. Нормативно-правовою базою дослідження, перш за все, слугує Закон України „Про рекламу”. Також розглянуто положення, які стосуються здійснення рекламної діяльності, викладені в іншому законодавстві, перш за все, у Конституції України (право людини на інформацію), Господарському та Цивільному Кодексах України, Законі України „Про інформацію”, Законі України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" тощо. Значну увагу приділено підзаконним нормативно-правовим актам, зокрема, Постановам Кабінету Міністрів України з розглянутого питання.

В рамках порівняльного аналізу розглянуто нормативно-правове законодавство про рекламу інших країн, а також міжнародні правові акти, що стосуються вказаного питання.

РОЗДІЛ І. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1 Поняття та принципи рекламної діяльності та її правове забезпечення

Реклама є складним і суперечливим поняттям. З одного боку, її вплив на економіку є сприятливим, оскільки вона сприяє росту економіки, капіталовкладень, числа робочих місць, підтримує конкуренцію, а також інформує споживачів і розширює ринки для нових товарів. З іншого боку, вона призводить до виснаження ресурсів, монополізації, може створювати бар'єри для вступу на ринок, протидіяти конкуренції, у чому виявляються негативні властивості реклами [42, с.45].

Основним нормативним актом, що регулює рекламну діяльність в Україні, є Закон України від 3 липня 1996 року “Про рекламу”. Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про рекламу”, реклама - це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку.

У 2003 році законодавче визначення було трансформовано таким чином: реклама - це інформація про особу чи товар (продукцію, роботи, послуги, цінні папери, об'єкти права інтелектуальної власності), розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару [14].

Це визначення було дуже невдалим, і проблеми в рекламній діяльності можуть виникнути вже на етапі визначення, що є рекламою і чим вона відрізняється від іншого матеріалу. Попри те, що нове визначення доволі широке, воно не містить в собі жодного конкретного критерію, який би дозволив точно встановити: цей матеріал - рекламний, а цей - ні. Якої мети хотів досягти законодавець, даючи нове визначення реклами, сказати важко, але очевидним було те, що з попереднього визначення реклами зникли ідентифікуючі ознаки: по-перше, що реклама - це спеціальна інформація, по-друге, що її розповсюдження має на меті пряме чи опосередковане одержання прибутку [30, с.16].

Ось чому потрібно визначитися із тим, що ж таке реклама. Для цього необхідно з'ясувати, що таке інформація і чи має реклама статус інформації. Згідно з Законом України "Про інформацію", інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [13].

Реклама - це інформація про осіб чи товар. Тобто якщо це інформація про ідеї, наукові відкриття, суспільні рухи, то така інформація рекламою не є. Аналіз законодавства дозволяє також зробити висновок про те, що не має відношення до реклами інформація про суспільні явища, факти, події, що відбуваються поза волею людей або без згадування про ініціюючих їх фізичних чи юридичних осіб (стихійне лихо, карнавал, показ моди і т.п.), за умови, що сама інформація не породжує очевидних асоціацій з цими особами. Таким чином, рекламі властивий індивідуалізуючий характер. Із зазначеного випливає, що реклама більш вузьке поняття в порівнянні з інформацією, тобто будь-яка реклама є інформацією, але не вся інформація є рекламою.

Інформація не може бути об'єктом авторського та суміжних прав, а реклама, навпаки є саме такою. Зокрема, заборонено імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення, текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі іншої продукції.

Інша характеристика поняття "реклама" - це її обов'язкова направленість на невизначене коло осіб.

Однак “невизначене коло осіб” у чинному законодавстві не вживається як синонім слова “усі”. Термін “невизначене коло осіб” використовується для протиставлення поняттю “контрагент”. Мова йде про осіб, завчасно не визначених як конкретна сторона правовідносин.

Це коло може бути у соціальному розрізі (діти, школярі, жінки, чоловіки тощо).

Законодавство піклується про наслідки масового впливу на споживачів, використовуючи термін “невизначене коло осіб” стосовно до реклами. Проте виникає питання, чи буде вважатися рекламою поштове розсилання, яке призначене цілком для визначених осіб? Або якщо в радіоролику сказано, що він призначений особисто певній особі, то що це буде, персоніфікована інформація або реклама? Законодавство з приводу цього конкретної відповіді не дає. Тому вважаємо за доцільне конкретизувати або дати роз'яснення з приводу того, на кого саме поширюється реклама. Л. Микитенко пропонує таке визначення споживача реклами - це фізичні або юридичні особи, на яких спрямована реклама та які мають намір придбати чи замовити товар відповідної категорії, що реалізується господарюючим суб'єктом, або які його вже використовують [35, с. 39].

Третя характеристика реклами - ця інформація “призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару”. Зазначена ознака важлива для відмінності реклами в юридичному значенні цього слова від інших видів оголошень і повідомлень. Наприклад, не можна вважати рекламою опублікування комерційним банком свого балансу за відповідний період. Також не повинна вважатися рекламою інформація, поширення якої є обов'язковим в силу закону, інших правових актів, звичаїв ділового обороту, судового рішення і т.п.

Нарешті, реклама - це інформація, яка спрямована на отримання прибутку. Вважається, що слід відрізняти мету самої реклами як інформації та мету її розповсюдження, тобто мету рекламної діяльності. Метою реклами як інформації є доведення до відома потенційних споживачів інформації про існування певного товару, товарного знаку або особи, спонукання думати про придбання товару та доведення споживача реклами до придбання товару. Рекламна інформація націлена на формування чи підтримку інтересу до осіб, що згадуються в ній, і (чи) продукції, сприяє реалізації продукції, впливає на потенційних споживачів реклами, формує в них певне уявлення про конкретних фізичних і юридичних осіб, спрямована на невизначене коло споживачів. Отже, одержання прибутку є метою не реклами, а рекламодавця для здійснення якої він і поширює рекламну інформацію, тобто здійснює рекламну діяльність. Тому мета реклами призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи сприяння продажу, купівлі, оренді товару, або спрямована на досягнення соціального результату бажаного для рекламодавців [46].

На підставі викладеного, можна зробити наступні висновки. До істотних ознак реклами, які прийняті до уваги українським законодавцем при регулюванні поширення інформації, відносяться: спрямованість інформації на невизначене коло осіб, зміст інформації та ціль інформаційного впливу.

Однією з вимог Закону "Про рекламу" є заборона телерадіопрацівникам займатися рекламою під виглядом інформації. Таким чином, реклама є спеціальною інформацією, яка має особливий статус і не співвідноситься як окреме і загальне з інформацією, передбаченою Законом України "Про інформацію".

Підхід щодо відмежування реклами від загального поняття інформації є виправданим. Це пов'язано із специфікою рекламної діяльності, яка направлена на отримання прибутку, і тому повинна визнаватися такою, що належить до сфери майнових і пов'язаних з ними правовідносин. Дія Закону "Про рекламу" не поширюється на правовідносини, пов'язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або призначена для їх підтримки. Особливий статус має і соціальна рекламна інформація - це інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру. В такій інформації не повинні згадуватись конкретна продукція та її виробники.

Рекламна діяльність полягає у донесенні до споживача спеціальної інформації про предмет реклами [42, с.45-46].

Основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди (ч.1 ст.7 Закону України „Про рекламу” [14]. Частини 2-4 ст.7 Закону України „Про рекламу окреслюють також інші специфічні принципи рекламної діяльності. Так, реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції. Реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності. Реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди.

Цікавими є принципи, що стосуються реклами на телебаченні, наведені у Рекомендації № R 84 (3) Комітету Міністрів Ради Європи „Про принципи телевізійної реклами” від 23 лютого 1984р. [3]. Наступні принципи стосуються реклами на телебаченні, зокрема тієї, що транслюється через супутники.

I. Загальний принцип

1. Рекламу слід готувати з почуттям відповідальності перед суспільством, звертаючи особливу увагу на моральні цінності, які становлять підвалини кожного демократичного суспільства та є спільними для всіх держав-членів, наприклад, особиста свобода, терпимість, повага гідності й рівність усіх людських істот.

II. Зміст

2. Уся реклама має бути справедливою, чесною, правдивою й пристойною.

3. Рекламодавці повинні дотримуватися чинних законів країни, в якій транслюється реклама, й, залежно від частки аудиторії в ній, належною мірою враховувати закони цієї країни.

4. Найголовнішу увагу слід приділяти можливим шкідливим наслідкам, що можуть з'явитися після реклами тютюну, алкоголю, фармакологічних препаратів і медичного лікування та можливості обмежити або навіть заборонити рекламу в цих сферах.

5. Реклама, спрямована на дітей, або реклама, в якій беруть участь діти, має уникати всього того, що може зашкодити інтересам дітей, поважати їхню фізичну, розумову й моральну індивідуальність.

III. Форма й презентація

6. Реклама, якої форми вона не набувала б, повинна завжди чітко визначатися, як така.

7. Реклама має чітко відмежовуватися від передач: ні реклама, ні інтереси рекламодавців не повинні жодним чином впливати на зміст передач.

8. Бажано, щоб рекламні оголошення групувалися й включалися до програми передач таким чином, аби не зашкодити цілісності та цінності передач чи їхній звичайній тривалості.

9. Кількість часу, призначеного для реклами, не повинна бути надмірною або применшувати функцію телебачення як засобу отримання інформації, освіти, соціального й культурного розвитку та розваги.

10. Жодна підсвідома реклама не може бути дозволена.

Закон України "Про рекламу" також окремо забороняє недобросовісну рекламу, яка внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження, вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам та державі.

Правове забезпечення рекламної діяльності здійснюється на підставі Конституції України та Господарського й Цивільного кодексів України. Головним законодавчим актом, який регулює рекламу та рекламну діяльність в Україні, є Закон України „Про рекламу”. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України (ч.1.ст.2 Закону України „Про рекламу”) [14].

Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України. Також дія цього Закону не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Слід зазначити, що, на думку багатьох дослідників, Закон України “Про рекламу”, незважаючи на його загальну позитивну оцінку, комплексний характер, не регулює деякі аспекти рекламної діяльності. Правове регулювання рекламної діяльності має значні прогалини, що призводить до труднощів у практиці застосування законодавства про рекламу. Це викликає необхідність внесення відповідних змін і доповнень у Закон “Про рекламу”, а також деталізації і конкретизації його норм у численних підзаконних нормативних актах і актах саморегулівних організацій у сфері рекламної діяльності [43, с.3; 31, с.10-18; 38, с.19-22]. Наведемо кілька прикладів.

Так, Закон України «Про рекламу» не вирішує такого принципового питання як забезпечення свободи комерційних комунікацій, законодавче закріплення якого є обов'язковим для всіх демократичних країн, де право на спілкування між виробниками та споживачами охороняється державою. Натомість, чинний на сьогодні закон «Про рекламу» має визначений заборонний характер і не містить чіткої та прозорої процедури застосування цих заборонних норм, а також правил і норм оскарження рішень, зводячи вирішення спорів на судовий рівень. Показовими в цьому плані є норми статті 26 Закону, а саме: «Органи державної влади зобов'язані повідомляти рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами про розгляд справ про порушення ними законодавства про рекламу не пізніш як за три дні до такого розгляду, а у невідкладних випадках - не пізніш як за один день».

При цьому класифікацію випадків як невідкладних абсолютно не визначено і вона перекладається виключно на «фантазію» бюрократа, що де-факто унеможливлює участь представника зацікавленої сторони у розгляді його справи.

Наступна норма цієї ж статті вже де-юре підкреслює безправність учасників рекламного ринку перед державними регуляторами:

«Рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами під час розгляду питання про порушення цього Закону мають право: ... отримувати копію протоколу засідання та рішення органу державної влади, прийнятого щодо них». Тобто отримання суб'єктом рішення органу державної влади по своїй справі є лише його правом, а не обов'язком органу державної влади. Тобто за попадання до суб'єкту рекламної діяльності рішення орган державної влади за цим законом відповідальності не несе.

Зрозуміло, що інше національне законодавство компенсує ці недоліки, але у зв'язку з цим виникає наступне запитання. Професійна діяльність учасників рекламного ринку України визначається значною кількістю законодавчих норм, серед яких: податкове право, митне право, господарський та цивільний кодекси, трудове право та багато інших. Тому, закон «Про рекламу» є спеціальним законодавством, і має визначати лише ті особливості адміністративних взаємовідносин між державними регуляторами та учасниками ринку, які не врегульовано загальним законодавством, та має визначати спеціальні правила та регуляції, притаманні саме рекламній діяльності, і навпаки.

Невизначеність у законі процедур для регуляторів вочевидь підвищує ризик хабарництва, невизначеність процедур оскарження рішень призводить до безправності учасників, а невизначеність обсягів та меж взаємної відповідальності порушує базові ринкові принципи. Ці та багато інших недоліків чинного Закону України «Про рекламу» в цілому дозволяють стверджувати про його антиринковий каральний характер, що в свою чергу ставить під сумнів існування виваженої та ефективної державної політики щодо рекламної галузі як такої.

Недостатня визначеність меж повноважень державних регуляторів, якими, відповідно до норм статті 26 Закону є: «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів; Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; Міністерство фінансів України - щодо реклами державних цінних паперів та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами на фондовому ринку» призводить до відсутності гарантій захисту прав споживачів, перекладаючи вирішення спірних питань лише на судову систему. А це знов призводить до появи питання про наявність належної структури державного регулювання в галузі реклами, її якість та ефективність.

За умов приєднання України до Світової Організації Торгівлі та посилення інтеграційних процесів до світової економіки на часі стає коригування національного законодавства в галузі реклами і, на першому етапі, має бути розробка на засадах громадських консультацій із зацікавленими сторонами (споживачами, рекламними компаніями, розповсюджувачами реклами, рекламодавцями та органами державної влади) Концепції державної політики в галузі реклами та ініціювання на її засадах нової, сучасної редакції закону про рекламу.

Багато питань, пов'язаних з рекламною діяльністю, регулюється підзаконними нормативно-правовими актами. Серед них слід зазначити Постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами” від 29 грудня 2003 р. № 2067. Вказані Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами [17].

У зв'язку з вищезазначеним, слід звернути увагу на відповідність вітчизняного законодавства такому документу, як Міжнародний кодекс рекламної практики від 02.12.1986р. Деякі з його положень були перенесені до Закону України „Про рекламу”, проте далеко не усі. Так, зокрема, у Міжнародному кодексі рекламної практики містяться пояснення до принципів рекламної діяльності, таких як законність, пристойність, чесність, достовірність тощо.

Відповідно до положень Міжнародного кодексу рекламної практики, реклама не повинна містити заяв або зображень, що порушують загальноприйняті норми пристойності.

Реклама не повинна зловживати довірою споживача й нестачею у нього досвіду або знань. Реклама не повинна без обґрунтованих причин грати на почутті страху, марновірствах і забобонах. Реклама не повинна містити нічого, що могло б спровокувати акти насильства. Реклама не повинна підтримувати дискримінацію за расовою, релігійною або статевою ознакою.

Реклама не повинна містити заяв і образів, які безпосередньо або побічно, навмисне або з помилки, за рахунок замовчування, двозначності або перебільшень можуть ввести в оману споживача, зокрема стосовно таких характеристик, як:

a) характер, сорт, склад, метод і дата виготовлення, придатність до застосування, діапазон застосування, кількість, компанія - виготовлювач і країна виготовлення;

b) цінність продукції й реально оплачувана ціна;

с) інші умови платежу, такі як продаж на виплат, довгострокова оренда, виплата вроздріб і продаж у кредит;

d) доставка, обмін, повернення, ремонт і технічне обслуговування;

e) гарантійні умови;

f) авторські права й права промислової власності, такі як патенти, товарні знаки, конструкції й моделі, торговельні найменування;

g) офіційне визнання або схвалення, присудження медалей, призів і дипломів;

h) розміри переваг у випадку участі в благодійних заходах.

У рекламі не допускається некоректне вживання результатів досліджень або витримок з технічних і наукових публікацій. Статистичні дані не повинні представлятися як такі, що мають більшу значимість, ніж насправді. Не допускається некоректне застосування наукових термінів; не допускається застосування професійного жаргону й недоречних відомостей наукового характеру, призначених для додання заявам видимості наукової обґрунтованості, якої вони на ділі не мають.

Реклама, що містить порівняння, повинна бути виконана таким чином, щоб саме порівняння не могло виявитися таким, що вводить в оману, а також повинна відповідати правилам сумлінної конкуренції. Порівнювані параметри повинні бути засновані на фактах, по яких можуть бути представлені докази, і не повинні відбиратися тенденційно.

Реклама не повинна містити свідоцтв або посилань на них, якщо вони не є справжніми й не засновані на досвіді осіб, що їх дають. Не повинні використовуватися свідоцтва або посилання, які застаріли або вже незастосовні з інших причин.

Реклама не повинна містити прямий або непрямий наклеп на будь-яку фірму, промислову або комерційну діяльність (професію) і на будь-яку продукцію. Наклепом вважається також спроба викликати презирство або глузування.

Реклама не повинна містити образи будь-яких осіб (або посилання на них), як приватних, так і тих, що займають важливі посади, без одержання від них попередньої згоди на це. Реклама також не повинна без попереднього на те дозволу зображувати власність будь-якої особи (або посилатися на неї) способом, що може створити враження про підтвердження цією особою змісту реклами.

Реклама не повинна необґрунтовано використовувати найменування або абревіатури інших фірм, компаній або організацій.

Реклама не повинна необґрунтовано використовувати престиж, властивий тій або іншій особі, товарному знаку або продукції іншої фірми.

Реклама не повинна без підстав, з'ясовних освітніми або соціальними причинами, містити зображення або будь-які описи небезпечних ситуацій, у яких проявляється зневага заходами безпеки. Особлива обережність повинна проявлятися в рекламі, призначеній для дітей і молоді або такій, що зображує їх.

Реклама не повинна зловживати властивою дітям довірливістю або відсутністю досвіду в молоді, а також зловживати їхнім почуттям обов'язку.

Реклама, призначена дітям чи молоді або здатна зробити на них вплив, не повинна містити ніяких заяв і образів, здатних нанести їм фізичну або моральну шкоду [2].

Як бачимо, Міжнародний кодекс рекламної практики дає доволі чіткі та зрозумілі формули рекламної діяльності. Бажаним було б їх відтворення у національному законодавстві.

1.2 Інформаційна політика держави в сфері реклами (історичні аспекти)

Державний контроль і обмеження в сфері реклами існують у багатьох країнах світу. Практично кожна держава вважає за необхідне введення жорсткого правового регулювання такого напрямку маркетингу, як реклама в засобах масової інформації - періодичних виданнях, радіо, телебаченні. І це не дивно, адже сьогодні суспільство неймовірно піддане впливу всіляких заяв популістського характеру. Вони використовуються як у комерційній, так і в політичній діяльності.

Насамперед варто відзначити, що в деяких країнах комерційна реклама захищена Конституцією (наприклад, в Австрії, Німеччині, США), а в деяких - ні (Канада, Нідерланди). У більшості країн також діє спеціальне законодавство, що регулює правовідносини, пов'язані з рекламою. Хоча й тут існують виключення. Таким виключенням, наприклад, є Великобританія, де існує недержавне управління по нормах реклами, що контролює дотримання Міжнародного кодексу рекламної практики від 2 грудня 1986 року. Цей Кодекс був розроблений у рамках Міжнародної торговельної палати й носить винятково рекомендаційно-довідковий характер, хоча й може використовуватися в судовій практиці.

Центральне положення у всіх нормативних актах, що стосуються реклами, надано загальними нормами про її розміщення, зміст, якісні характеристики. Так, насамперед, реклама не повинна містити заяв, що порушують норми пристойності, грати на почуттях і емоціях споживачів, провокувати акти насильства, дискримінацію за расовою, релігійною, статевою або іншими ознаками. Вона не повинна також вводити споживачів у яку-небудь оману як щодо самого предмета популяризації, так і щодо конкурентних товарів або послуг. І, безумовно, будь-яка реклама повинна відповідати основним принципам - законності, чесності, пристойності, достовірності.

Більшість країн приділяють підвищену увагу правовому регулюванню реклами окремих видів товарів - алкоголю, тютюну, фармацевтичних препаратів, окремих видів комерційної діяльності. Основними аспектами такого регулювання є: час трансляції рекламних роликів по телебаченню, використання в них деяких об'єктів, понять, заяв і посилань.

Нерідко вводиться обмеження за часом трансляції, наприклад, тільки після 21 години. А в Нідерландах і зовсім існує заборона на рекламу тютюну на радіо й телебаченні. Що ж стосується алкоголю, то в роликах не повинні використовуватися такі поняття, як «спорт», «діти», «здоров'я», «зрілість».

Закони США відносять регулювання рекламної діяльності до компетенції окремих штатів, але відносно алкоголю введена обов'язкова вимога про те, щоб рекламний ролик супроводжувався попередженням головного санітарного лікаря.

Щодо медикаментів в основному існує заборона на посилання й рекомендації державних медичних установ. У Нідерландах же склалася практика на державні переліки медикаментів, заборонених для реклами в ЗМІ.

Деякі країни, наприклад, Австрія й Іспанія, виключають або обмежують рекламу представників ряду професій. До них належать юристи, аудитори, консультанти по оподаткуванню.

Деякі країни накладають заборони на використання національної й релігійної символіки в будь-яких рекламних роликах і повідомленнях. Так, наприклад, у Китаї заборонено використовувати портрети або інші зображення, а також цитати керівників КНР. Заборона поширюється й на портрети керівників правлячої компартії Китаю.

Варто згадати, що деякі країни, наприклад, Німеччина, зобов'язують вживати заходів по чіткій ідентифікації комерційної реклами для того, щоб споживач міг відрізнити її від новинної та довідкової інформації. Для цього необхідно відзначати комерційну рекламу особливим знаком, а в друкованих виданнях не публікувати її на редакційній смузі.

У цьому зв'язку варто відзначити, що практично будь-яка рекламна інформація, що відповідає нормам і принципам міжнародного законодавства про рекламу, може знайти захист у Європейському суді по правах людини. Це випливає із тривалої практики поширення норми статті 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод на commercial speech, тобто рекламу або заяви, пов'язані з комерційною діяльністю [41, с.11].

У дослідженні основних етапів розвитку української реклами можна використати таку періодизацію: дорадянські часи; період з 1917 до 1991 року; роки після проголошення незалежності.

У дорадянські часи влада не вважала за потрібне контролювати більшість рекламних об'яв. У Російській імперії взагалі й в Україні зокрема афіші стали з'являтися в XVIII столітті. Рекламувалися звичайно приватні й урядові заходи. З 12 червня 1783 року по 19 березня 1883 року право виробництва афіш належало державі. Афіші друкувалися за замовленням театрів і театральних труп у друкарні департаменту уділів.

Дев'ятнадцяте століття ввійшло в історію як століття фундаментальних наукових відкриттів. Численні винаходи сприяли збільшенню продуктивності праці. У результаті утворився надлишок продукції. Склади багатьох заводів стали переповнені. З'явилася необхідність активної й досить ефективної реклами. На ринку в цей час панують два види реклами: друкована й зовнішня.

Вітринна реклама в Україні так само, як і друкована, активно розвивалася. Вітрина використовувалася для показу якомога більшої кількості товару. Чим більше товарів виставлялося, тим "багатшою" вважалася вітрина. Вечорами вітрини підсвічувались електрикою або гасовими лампами. Іноді відразу тим і іншим, тому що взимку скла могли застигти, а гасові лампи відігрівали їх.

За цей час з'явилися деякі традиції у вивісковому ремеслі. Так, у магазинів, що продають окуляри, над входом висіло гігантське пенсне із синіми стеклами в залізній оправі. Годинникові магазини часто розміщали замість вивіски величезні кишенькові годинники з жерсті або дерева, на їхньому циферблаті значилося прізвище власника магазина. Капелюшні магазини виставляли плоскі бляшані циліндри або казанки. Емблемою майстерень хімічного чищення була вирізана з дерева рукавичка зі складеними пальцями. Над рукавичними магазинами вішали майже таку ж, але плоску. Над взуттєвими магазинами часто вішали позолочені черевики й чоботи.

Над булочною обов'язково висів крендель, вирізаний з дерева й позолочений. Іноді над кренделем укріплювалася зубчаста корона. Ковбасні теж мали свою емблему - це окіст із позолоченою шкуркою й з розмальованим зрізом. Свої особливі емблеми мали ремісники, що розташовувалися на окраїнах міст. Емблемою в шевців був високий чобіт з жерсті, пофарбований у чорні кольори, а в кравців ножиці. Над перукарнями часто вішали мідний таз, що не вживався при голінні, але зберігав своє символічне значення. Дореволюційна міська вулиця вражала достатком вивісок. Їх вішали над магазинами, між поверхами будинків, на балконах, між дверима й навіть на брандмауерах (глухих стінах будинків). Багато вивісок робилися в одному стилі, особливо, якщо вони рекламували схожі товари. Люди, що мають кілька магазинів, замовляли однакові вивіски для всіх [27].

Однак не вся реклама не підлягала цензурі. Цікаво простежити, як і ким проводилася регламентація медичної реклами до революції.

На перший погляд, умови для рекламодавців були суворі - адже медицина перебувала у віданні Міністерства внутрішніх справ. До складу Міністерства внутрішніх справ входили Управління головного лікарського інспектора й Медична рада (МР). Існувала й нормативна база - Статут Лікарський (СЛ) і Статут про цензуру й пресу. От що говорив перший з них (видання 1905 р., Звід Законів, т. 13):

Статут Лікарський, ст. 23. Дозвіл лікарських оголошень.

«Розгляд і вміщення до друкування у відомостях або інших періодичних виданнях, а також і видаваних окремими аркушами оголошень про продаж ліків, про способи їхнього вживання й про лікування хвороб належить губернським лікарським Управлінням».

Однак фактично далеко не вся медична реклама, що друкувалася, проходила через лікарські Управління; місцева поліція погано виконувала свої обов'язки й не «перепроваджувала» їм рекламу на перегляд, про що МВС неодноразово нагадувало губернаторам.

Лікарські Управління, у свою чергу, мали потребу в офіційній інструкції. І в 1905 році були видані Правила про цензуру оголошень і реклам місцевими лікарськими Управліннями, складені МР і перепроваджені лікарським Управлінням для відомості й керівництва при циркулярі Управління головного лікарського інспектора від 6 листопада 1908 р. (Собр. Узакон. 1909 р. № 29, ст. 34)

«1. На місцеві лікарські Управління покладає цензура оголошень і реклам, зміст яких стосується:

а) продажу лікувальних засобів, лікувальних приладів і викладу способів їхнього вживання й дії;

б) гігієнічних, косметичних і т.п. засобів;

в) відправлення якої б то не було галузі медичної практики її представниками й представницями: лікарями, зубними лікарями, дантистами, фельдшерами й сповитухами, а також практики масажистів, віспощеплювачів та ін.;

г) занять фармацевтів, а також осіб і фірм, що займаються виготовленням або продажем аптекарських товарів;

д) курортів, лікувальних і столових вод.

2. Згадані в п. 1 оголошення й реклами представляються в місцеве лікарське Управління або безпосередньо бажаючими їх друкувати, або редакціями почасових видань, або ж місцевими поліцейськими органами, на обов'язку яких лежить, у силу ст. 41 Статуту про цензуру й пресу, загальний цензурний перегляд оголошень, що призначають до друкування.

Дозволені лікарськими Управліннями оголошення можуть бути вміщені в почасовій пресі лише відповідних губерній і областей. Оголошення в тій редакції, у якій вони поміщені в «Урядовому Віснику» і в «Віснику Громадської Гігієни, Судової й Практичної Медицини», без зміни редакції допускаються місцевими лікарськими Управліннями до друку безперешкодно. Прейскуранти, дозволені лікарськими Управліннями, допускаються в обіг повсюдно.

3. Місцеві лікарські Управління при дозволі друкування оголошень керуються наступним:

а) дозвіл оголошень у відношенні їхнього зовнішнього вигляду, форми й способу відтворення (прейскуранти, окремі аркуші, плакати й т.п., у друкованому або іншому вигляді, а також відтворені на штемпелях) не підлягає ніяким обмеженням, під умовою лише дозволу до друку місцевим лікарським Управлінням тексту оголошення й супровідних малюнків;

б) не допускаються в оголошеннях особливі згадування про дозвіл продажу або про схвалення лікарських, косметичних і інших засобів МР або лікарськими Управліннями;

в) не повинні бути допущені до друку оголошення про засоби, прилади й способи запобігання зачаття, припинення вагітності й такі, що впливають на статеві відправлення;

г) оголошення, які за змістом своїм не відповідають дійсності й здатні облудністю й безпідставними вихваляннями втягувати споживачів рекламованих засобів в оману, не допускаються зовсім. Засоби, що не належать до категорії лікарських, не повинні йменуватися в оголошеннях назвами або термінами, які позначають які б те не було хвороби (наприклад, «Екзематин», «Ревматизін» і т.п.), і в оголошеннях не повинні бути зроблені вказівки на лікарські їхні властивості;

д) у тих оголошеннях, які стосуються занять лікарською практикою особами, що мають на таке законне право (ст. 220 СЛ), а також інших занять, що підлягають віданню лікарського Управління (фельдшерська й повивальна практика, масаж, лікарська гімнастика, віспощеплення та ін.) не повинно бути вміщено вихвалянь у якій би те не було формі».

У цілому створюється враження, що, всупереч зовнішній значності, механізм контролю за змістом медичної реклами був у дореволюційній Росії явно неефективним. Ясно, що рекламодавець просто платив поліції за пропуск своїх оголошень до друку в обхід медичної цензури, і останній залишалося виражати своє обурення вже post factum [21, с.34-37].

Більшу частину реклами в Радянському Союзі становила політична реклама (пропаганда). Вона велася як радянським партійно-державним апаратом, так і супротивниками СРСР з-за кордону.

Але, незважаючи на політизованість, незважаючи на планову економіку, комерційна реклама все-таки займала в СРСР помітне місце. Найбільше реклами публікувалося в часи непу. Але й в інші періоди реклама теж створювалася й поширювалася.

У Росії в радянський період рекламою займалися такі видатні особистості, як В. Маяковський, Б. Кустодієв та ін. В 1925 р. у Парижі на Міжнародній художньо-промисловій виставці за цикл рекламних плакатів В. Маяковський і А. Родченко були визнані гідними срібних медалей [27].

У 1997 р. було прийнято Закон України “Про внесення змін та доповнень у деякі законодавчі акти України у зв'язку з прийняттям Закону України “Про рекламу”. Також важливим моментом стало формування механізму відповідальності за порушення законодавства про рекламу. Вирішенню цієї проблеми сприяло затвердження постановою Кабінету Міністрів України підзаконних актів: “Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу” та “Порядок відрахувань на виробництво соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнопаління та вживання алкогольних напоїв” (1997). Було також розроблено нормативні документи, які регулювали відносини в конкретних галузях рекламного бізнесу: Типові правила розміщення зовнішньої реклами (1997), Порядок реклами лікарських засобів, що призначена для медичних закладів та лікарів (1997) та інші.

Зміни, що відбулися в практиці реклами, спонукали до перегляду положень Закону України “Про рекламу”. Нову редакцію Закону, що була прийнята Верховною Радою України 15 листопада 2001 р., було відхилено через накладення вето Президентом України. Проте протягом останніх років в Закон України „Про рекламу” було внесено багато змін - найбільше у 2005 році. Останні зміни до Закону України „Про рекламу” було внесено 17.05.2007р. Зміни торкалися, в основному, реклами цілительства та неперевірених ліків. Так, було внесено заборону на рекламу проведення цілительства на масову аудиторію. Була заборонена реклама нових методів профілактики, діагностики, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування [8].

Зараз на розгляді у Верховній Раді України також знаходиться декілька законопроектів відносно змін до Закону України „Про рекламу”. Так, проектом Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо маркетингових комунікацій, № 2829), пропонується доповнити закон статтями 192 «Реклама товарів, що реалізуються за договором, укладеним на відстані» та 193 «Реклама стимулюючих маркетингових заходів», якими визначаються вимоги до змісту відповідної реклами. На наш погляд, ці вимоги є надмірними і не виправдані потребами споживачів реклами.

Реклама товарів, що реалізуються за договором, укладеним на відстані (наприклад, через телемагазин), згідно з проектом повинна містити:

- відомості про особу, що реалізує товари;

- найменування та адресу виробника (виконавця, продавця);

- найменування та адресу підприємства, яке здійснює функції виробника, щодо прийняття претензій від споживача;

- найменування та адресу підприємства, яке проводить ремонт і технічне обслуговування;

- інформацію про сертифікацію товарів, наявність спеціального дозволу, ліцензії на їх виробництво або реалізацію.

Таким чином, у рекламному оголошенні споживачі мають одержувати інформацію про найменування та адреси чотирьох осіб. На наш погляд, викладена у короткому рекламному ролику, ця інформація буде лише заплутувати споживачів. Крім того, реально споживач має відносини лише з продавцем та особою, яка приймає претензії (щодо повернення, заміни, гарантійного ремонту товару тощо). Отже їх найменувань та адрес буде достатньо.

Що ж до реквізитів дозвільних документів, то ця інформація безпосередньо споживачу не потрібна, він лише має бути впевненим, що такі документи на товари є. Для цього достатньо зобов'язати телерадіоорганізації перевіряти наявність цих документів і без них не розміщувати рекламу (такий механізм діє зараз щодо всіх товарів, які потребують відповідних дозволів, і він не викликає нарікань з боку контролюючих органів).

Реклама стимулюючих маркетингових заходів згідно з проектом повинна містити відомості про:

- строки, умови та правила їх проведення;

- найменування, місцезнаходження, номер телефону та поштову адресу організатора заходів;

- кількість призів, нагород (премій), строки та умови їх одержання.

Розмістити такий обсяг інформації в рекламному ролику неможливо, тому можна прогнозувати, що у випадку внесення змін у цій редакції, телерадіоорганізації припинять розміщувати рекламні оголошення маркетингових заходів (рекламних акцій). Разом із тим, ця інформація є корисною для споживачів [24, с.31-32]. На наш погляд, інтереси споживачів будуть дотримані в разі розміщення інформації про строки та умови проведення рекламних акцій, а також в разі розміщення найменування організатора заходів.

Отже, закономірності розвитку української реклами відповідають тим самим тенденціям формування реклами, що притаманні економічно розвинутим державам, а саме таким як: тісна залежність рівня розвитку реклами від характеру суспільних потреб і рівня розвитку виробничих сил; інтегрованість реклами в систему комерційних комунікацій (що останніми роками набула форми системи маркетингових комунікацій); визначальна роль державного управління в зовнішньому контролі рекламної діяльності тощо.

Сучасна українська реклама має вікове історичне підґрунтя, що сприяло зародженню та розвиткові традицій національної реклами. Подальший розвиток української реклами має супроводжуватися дослідженнями та подальшою популяризацією цих історичних коренів.

За умов загальної демократизації та розбудови громадянського суспільства в Україні відбуваються кардинальні зміни, що зумовлюються подальшим переходом від імперативного до диспозиційного методу здійснення державного впливу на громадян держави та інші об'єкти управління. Тобто жорстка модель “влада-підкорення” в певних сферах відносин між державною владою та громадянами поступово трансформується в договірну форму відносин, яка виключає жорстку підпорядкованість (звичайно, ця модель, навіть у перспективі, не зможе охопити всієї площини відносин “держава-громадяни”). Зміна певних принципів взаємовідносин між державною владою та об'єктами її управління робить можливим обмежене запровадження в систему державного управління принципів маркетингу [37, с.8, 10]. Проте, в цілому слід визначити, що політика держави відносно рекламної діяльності стає все більш жорсткішою. Держава спонукає рекламодавців суворо дотримуватися принципів рекламної діяльності, обмежує їх вибір засобів для рекламування товарів.

1.3 Організація державного управління рекламною діяльністю в Україні

Як і в усякому процесі управління, головними учасниками процесу державного управління рекламною діяльністю є суб'єкти управління та об'єкти управління.

Суб'єкти управління в системі державного управління рекламною діяльністю можуть бути згруповані за трьома рівнями. До вищого рівня управління в системі державного управління рекламою належать Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України та вищі судові органи спеціалізованих судів. Центральний рівень управління системи державного управління рекламною діяльністю представлений здебільшого центральними органами виконавчої влади, до яких слід віднести державні комітети, міністерства та центральні органи зі спеціальним статусом. Суб'єктами управління на місцевому рівні управління є місцеві органи виконавчої влади загальної та спеціальної (галузевої чи функціональної) компетенції.

Об'єкти управління системи державного управління рекламною діяльністю належать до двох принципово різних типів:

1) реклама в різних розуміннях (як галузь економіки; як сфера професійної діяльності; як бізнес. У деяких випадках як об'єкт управління треба розглядати рекламу як сукупність рекламоносіїв, тобто використовувати матеріальний підхід до поняття реклами). Відносно цих об'єктів суб'єкти управління системи виступають як елементи зовнішнього управління;


Подобные документы

  • Державне регулювання підприємницької діяльності: його поняття та проблемні моменти. Основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів. Порядок та термін реєстрації, підстави для її скасування. Ліцензування, стандартизація та сертифікація.

    курсовая работа [36,0 K], добавлен 05.12.2009

  • Аналіз господарсько-правового регулювання страхової діяльності. Аналіз судової практики, що витікає із страхової діяльності. Особливості господарської правоздатності і дієздатності, господарсько-правовий статус страховиків як суб’єктів правових відносин.

    курсовая работа [50,2 K], добавлен 30.06.2019

  • Ознаки та види інвестиційної діяльності як аспекту розвитку будь-якої держави. Суб'єкти інвестиційної діяльності, їх класифікація. Основні форми, характерні для здійснення інвестиційної діяльності. Захист та гарантії здійснення інвестиційної діяльності.

    курсовая работа [52,7 K], добавлен 08.02.2014

  • Сутність поняття "державна освітня політика"; історія розвитку законодавства в галузі. Аналіз правового регулювання; принципи організації освітнього процесу в Україні та в окремих регіонах на прикладі роботи управління освіти Калуської міської ради.

    магистерская работа [234,1 K], добавлен 21.04.2011

  • Правове регулювання біржової діяльності. Правове регулювання товарної біржі. Правове регулювання фондової біржі. Правове регулювання біржової торгівлі. Учасники біржової торгівлі. Класифікація біржового товару. Порядок проведення біржових торгів.

    курсовая работа [59,2 K], добавлен 23.10.2007

  • Державне регулювання як система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру. Органи державного регулювання ЗЕД, механізм його здійснення. Компетенція Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Завдання торгово-промислових палат.

    реферат [39,0 K], добавлен 16.12.2011

  • Поняття, функції, права та обов'язки фондової біржі, державно-правове регулювання її діяльності. Порядок утворення фондової біржі, статут та правила, ліцензійні умови провадження професійної діяльності. Порядок організації та проведення біржових торгів.

    курсовая работа [40,4 K], добавлен 05.03.2012

  • Визначення поняття, вивчення принципів і характеристика правової основи здійснення спортивної діяльності. Дослідження механізму державного регулювання спортивної діяльності. Оцінка майнової бази і укладення договорів при здійсненні спортивної діяльності.

    курсовая работа [28,4 K], добавлен 13.06.2012

  • Діяльність транснаціональних корпорацій як основних суб’єктів міжнародної економіки. Кодекс поведінки корпорацій, його структура. Принцип підкорення транснаціональних корпорацій національному праву та міжнародно-правове регулювання їх діяльності.

    контрольная работа [17,0 K], добавлен 26.04.2012

  • Поняття та принципи попередження злочинності. Форми координаційної діяльності правоохоронних органів. Профілактичні заходи попереджувальної злочинності. Принципи діяльності профілактичної злочинності та їх види. Спеціалізовані суб’єкти даної діяльності.

    курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.