Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правова характеристика ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

Зміст

• Вступ
• 1. Кримінально-правова характеристика ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК)
• 1.1 Зміст аліментних зобов'язань
• 1.2 Загальна характеристика та видова різноманітність злочинів проти сім'ї за Кримінальним кодексом України
• 1.3 Аналіз складу злочину передбаченого ст. 164 Кримінальним кодексом України
• 2. Відмінність ухилення від сплати аліментів на утримання дітей від ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків та практичні аспекти притягнення до відповідальності за ст. 164 Кримінального кодексу України
• 2.1 Співвідношення та відмінності складів злочинів «ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» та «ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків»
• 2.2 Практичні аспекти виконання судових рішень зі стягнення аліментів
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Запровадження єдиної світової системи захисту прав і свобод людини є одним із найважливіших завдань, які стоять перед всіма країнами світу. Проблеми, які стосуються захисту прав людини і які потребують негайного вирішення, мають багатоплановий характер. Проте існує категорія осіб, яка в першу чергу потребує уваги з боку держави, адже це особи, які в силу тих чи інших причин не мають змоги самостійно захищати свої права - діти та особи, які потребують опіки (піклування) та матеріальної допомоги з боку інших членів сім'ї. Уряд України робить значні кроки до вирішення проблеми захисту прав та законних інтересів цієї категорії своїх громадян. Однак багато проблем і порушень прав дітей та підопічних осіб виникає не лише внаслідок недосконалості законодавства, а й значною мірою є результатом неналежного його виконання, об'єктивно існуючих перешкод, бюрократичної тяганини.

Захист інтересів сім'ї та неповнолітніх завжди знаходив відображення у законотворчому процесі. Кримінально-правова охорона сім'ї та неповнолітніх від суспільно небезпечних посягань є необхідною складовою частиною їх державного захисту - одного з найважливіших завдань держави. Забезпечення соціальної стабільності, зміцнення фізичного та психічного здоров'я нації, попередження соціальних конфліктів неможливе без зміцнення сімейних відносин. Тому всебічний захист сім'ї, поліпшення умов розвитку дітей та підлітків є передумовою сприятливого соціально-економічного і демографічного майбутнього нашої держави. Ця проблема національного значення потребує першочергового вирішення.

В механізмі правової охорони сімейних та опікунських правовідносин окреме місце займають норми кримінального права, передбачені ст.ст. 164-169 КК України. Ступінь наукового обґрунтування теми. Проблематика кримінально-правового визначення ухилення від сплати аліментів на утримання дітей актуалізувалася в роботах таких вчених як Ю.В. Баулін, П.А. Воробей, А.М. Красіков, О.М. Костенко, О.А. Лукашева, В.О. Навроцький, Т.М. Нуркаєва, В.Ф. Погорілко, С.Я. Лихова, Ю.С. Червоний, П.Л. Фріс та ін. Мета роботи. Метою роботи є кримінально-правовий аналіз складу злочину передбаченого ст. 164 Кримінального кодексу України та визначенню його відмінностей від складу злочину передбаченого ст. 165 Кримінального кодексу України.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

- визначити сутність злочинів проти сім'ї та їх різновиди за Кримінальним кодексом України;

- визначити родові ознаки складів злочинів проти сім'ї;

- визначити основні правила кваліфікації цих злочинів;

- проаналізувати систему об'єктивних та суб'єктивних ознак ухилення від сплати аліментів на утримання дітей;

- здійснити кримінально-правову характеристику ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків;

- проаналізувати відмінність ухилення від сплати аліментів на утримання дітей від ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків. Об'єктом дослідження є аналіз механізмів кримінально-правового захисту майнових прав дітей як суб'єктів сімейних та опікунських правовідносин. Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

Поняття сім'ї та прав неповнолітніх дітей належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох століть схрещуються кращі уми людства, тому що сім'я і, відповідно діти, які народжуються і проживають у цій сім'ї - це основа кожного суспільства.

Кримінально-правова охорона сім'ї та неповнолітніх від суспільно небезпечних посягань є необхідною складовою частиною їх державного захисту, що являє собою одне з найважливіших завдань соціально орієнтованої держави.

1. Кримінально-правова характеристика ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК)

1.1 Зміст аліментних зобов'язань

Сім'я в усі часи була і залишається однією з головних загальнолюдських цінностей. Від нормалізації соціальних, економічних та правових відносин у сім'ї залежить майбутнє дітей як членів суспільства.

Важливу роль у забезпеченні реалізації цього завдання надається інституту аліментних зобов'язань батьків та дітей, які врегульовані в Конституції України, Сімейному кодексі України та інших актах законодавства. Відповідно до ст. 51 Конституції України «батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані турбуватися про своїх непрацездатних батьків»[1].

Удосконалення інституту аліментних зобов'язань на диспозитивних засадах відкрило можливість сторонам укладати договори про сплату аліментів і тим самим уникати звернення до судових органів. Оскільки договір - підстава для добровільного виконання обов'язку по утриманню, то сторони можуть самостійно визначати розмір та строки виплати аліментів. Стосовно договорів про надання утримання неповнолітнім дітям обов'язковою є умова дотримання прав дитини (визначення мінімальної межі аліментів не нижче, ніж встановлено законом, заборона досягнення угоди, яка унеможливлює здійснення тим з батьків, який проживає окремо, права на особисте виховання дитини).

Слід пам'ятати, що аліменти - лише певні кошти, які надаються аліментнозобов'язаною особою управомоченій особі з метою реалізації аліментного зобов'язання. Поняття «аліментне зобов'язання» дещо ширше за поняття «аліменти» та включає в себе як кошти, які сплачуються на утримання, так і визначене коло осіб, на яких покладено обов'язок сплачувати, отримувати аліменти, а також ті, на чиє утримання скеровуються кошти [38]. Аліментне зобов'язання містить у собі сутність та основні риси правовідносин взагалі та цивільно-правового зобов'язання зокрема та являє собою складний правовий інститут. Його характерними рисами є майновий та суворо особистий характер, взаємність, невідплатність, тривалість та обґрунтованість існування, цільове призначення, відсутність можливості для взаємозарахування, неможливість множинності суб'єктів.

Враховуючи кровний зв'язок між дітьми та батьками, говорити про перекладення обов'язку по утриманню цими членами сім'ї один одного на плечі держави неможливо й недоцільно. Аліментний обов'язок між подружжям також має право на існування з огляду на те, що шлюб укладається за взаємною згодою між чоловіком та жінкою, при цьому кожен з них добровільно приймає на себе обов'язок по піклуванню один одним.

Аліменти не можливо стягувати з будь-кого на власний розсуд. Загальними підставами виникнення аліментних правовідносин є наявність між суб'єктами спорідненості або іншого сімейного зв'язку; наявність передбачених законом або угодою сторін умов (наприклад, непрацездатності одержувача аліментів, наявність у платника необхідних засобів для виплати аліментів); рішення суду про стягнення аліментів або угода сторін про їх сплату. Змістом аліментного зобов'язання є обов'язок платника аліментів по їх сплаті і право одержувача аліментів на їх отримання [43].

Аліменти як за угодою сторін так і за рішенням суду сплачуються протягом певного часу. Не завжди можливо при укладенні договору (прийнятті судом відповідного рішення) визначити певну дату закінчення сплати аліментів. Загальні підстави припинення аліментних зобов'язань передбачені в статтях 188 та 190 Сімейного кодексу України. Якщо зобов'язання виникло на підставі угоди між платником і одержувачем аліментів, воно, відповідно до Цивільного кодексу України, припиняється із закінченням терміну дії угоди.

Відповідно до ст. 190 Сімейного кодексу України, припинення права на аліменти на дитину можливе також у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Батьки дитини, згідно до ст. 190 Сімейного кодексу України, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Майно, одержане дитиною за цим договором може бути відчужене лише з дозволу органу опіки та піклування. На це майно не може бути звернене стягнення.

Припинення стягнення аліментів в вітчизняному законодавстві відбувається за загальними правилами Закону України «Про виконавче провадження»:

- на разі повного фактичного виконання рішення суду (тобто досягнення дитиною повноліття, 23-річного віку, закінчення навчання тощо) за умови відсутності заборгованості по сплаті аліментів;

- на разі закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнень (тобто дитина досягла визначеного рішенням суду віку);

- на разі смерті сторони виконавчого провадження (стягувача - одержувача аліментів, чи боржника - платника аліментів);

- на разі повернення виконавчого листа на письмову вимогу стягувача;

- на разі скасування рішення про стягнення аліментів судом.

Деякі з перерахованих підстав, наприклад смерть одержувача або платника аліментів, досягнення дитиною повноліття, припиняють аліментні зобов'язання автоматично.

Як правило, автоматично припиняються і аліментні зобов'язання, що виникають на підставі угоди сторін, за наявності обставин, вказаних в цій угоді. Проте кількість «аліментних» угод і на сьогоднішній день надзвичайно мала. Частіше за все, якщо між батьками дитини досягнуто домовленість про надання утримання дитині, така домовленість оформлюється у вигляді мирової угоди, яка затверджується судом.

Суворо особистий характер аліментних зобов'язань робить правонаступництво в них неможливим. Але, що стосується права вимоги, то, виходячи з загальних начал спадкового права, можна дійти висновку про існування правового механізму, за допомогою якого дитина, на утримання якої призначались аліменти у разі смерті того з батьків, з яким вона проживала та при наявності заборгованості по сплаті аліментів з другого з батьків, може у складі спадщини отримати і право вимоги до батька про сплату боргу.

1.2 Загальна характеристика та видова різноманітність злочинів проти сім'ї за Кримінальним кодексом України

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Закріплені у другому розділі Конституції України (статті 21-62) права та свободи людини і громадянина гарантуються і захищаються чинним законодавством. Однією з таких гарантій є кримінально-правовий захист конституційних прав і свобод від злочинних посягань. Загалом до злочинів проти сім'ї Кримінальний кодекс України (далі - КК України) відносить [5]:

- ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК);

- ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК);

- злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК);

- зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК);

- розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168 КК);

- незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК).

Загальним об'єктом злочинів проти сім'ї та неповнолітніх виступають сімейні відносини, а також інші відносини, які забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх. Слід зазначити, що переважна більшість посягань на сім'ю та неповнолітніх вчинюється «з середини”, тобто розрив соціального зв'язку здійснюється шляхом протиправного вилучення учасниками себе з цих відносин. При посяганні на зазначені відносини «з зовні”, тобто особою, яка не є учасником таких відносин, предметом злочинного впливу є предмети цих суспільних відносин, протиправно впливаючи на які особа заподіює шкоду об'єкту.

Злочини проти неповнолітніх, при вчиненні яких посягання здійснюється «з середини”, характеризуються більш високим ступенем суспільної небезпечності порівняно з такими ж самими посяганнями, вчиненими «з зовні”. Враховуючи цю обставину, склади злочинів проти неповнолітніх, основний склад яких допускає протиправний вплив на об'єкт «з зовні”, повинні передбачати в якості кваліфікуючої ознаки вчинення таких діянь батьками, особами що їх замінюють, або на яких покладено обов'язки щодо догляду за неповнолітнім чи з його вихованню.

Таким чином, родовий об'єкт злочинів проти сім'ї та неповнолітніх - це сімейні відносини та відносини, що забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх, а безпосередні об'єкти цих злочинів як майнові та особисті немайнові сімейні відносини, а також відносини, що забезпечують нормальний фізичний, соціальний, духовний або статевий розвиток неповнолітнього [10].

На сьогодні навіть існує думка стосовно виокремлення в Особливій частині КК розділу «Злочини проти сім'ї та неповнолітніх”, котрий має об'єднувати посягання на сімейні відносини та відносини щодо нормального розвитку неповнолітнього, які являють обов'язкову та безальтернативну ознаку їх основного складу. До складу цього пропонується включити посягання на такі безпосередні об'єкти, як особисті немайнові сімейні відносини, майнові сімейні відносини та відносини щодо нормального фізичного, психічного, статевого та духовного розвитку неповнолітніх. При цьому майнові сімейні відносини - це суспільні відносини, які складаються між членами сім'ї з приводу матеріальних цінностей, необхідних для забезпечення нормального існування сім'ї. До злочинів, основним безпосереднім об'єктом яких виступають майнові сімейні відносини, відносяться [13]:

- ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК);

- ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК);

- зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК).

Аналіз майнових сімейних відносин як об'єкту кримінально-правової охорони показав, що остання в частині утримання одними членами сім'ї інших лише за допомогою ст. 164 та 165 КК є недостатньою, оскільки залишає поза межею такої охорони відносини, що виникають з приводу утримання інших, крім неповнолітніх, непрацездатних дітей та непрацездатних батьків, осіб.

Аналізуючи склад злочинів, основним безпосереднім об'єктом яких виступають майнові сімейні відносини, слід зазначити, що їх об'єктивну сторону складає як процес суспільно небезпечного і протиправного посягання на сімейні відносини, а також інші відносини, які забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх. Посягання на ці відносини може бути здійсненим шляхом вчинення лише певних діянь, здатних за своїми властивостями заподіяти їм шкоду. Так, зокрема, об'єктивна сторона посягань на майнові сімейні відносини може характеризуватися порушенням права власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, що належить іншому члену сім'ї або перебуває у спільній з ним власності, а також ненаданням іншому члену сім'ї кошів на його утримання, передбачених законом або шлюбним договором. При цьому об'єктивна сторона посягань на немайнові сімейні відносини як необхідна складова передбачених кримінальним законодавством злочинів проти сім'ї та неповнолітніх характеризується діяннями, що полягають у заподіянні їм шкоди шляхом злісного невиконання обов'язків по догляду за дитиною з боку батьків, опікунів чи піклувальників, підміни дитини, розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) та незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) [14].

Що стосується суб'єктивної сторони злочинів, основним безпосереднім об'єктом яких виступають майнові сімейні відносини, слід заважити, що диспозиції статей 164, 165, 167 КК України не містять прямої вказівки на форму вини. Тому питання про те, чи є ці злочини умисними, необережними або можлива будь-яка з форм вини, вирішуються шляхом аналізу об'єктивних та суб'єктивних ознак складів цих злочинів. Такий аналіз показує, що злочини проти сім'ї та неповнолітніх, сформульовані як злочини з формальним складом, характеризуються тільки умисною формою вини, при цьому умисел має бути лише прямим. Суб'єктивна сторона злочинів, основний склад яких сформульований як формальний та його ознакою є вина у формі прямого умислу, а кваліфікований (особливо кваліфікований) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків може характеризуватися або умисною, або подвійною формою вини.

Конструкція змішаної форми вини до цих злочинів застосовуватися не повинна, оскільки вона призводить до штучного розриву між складовими інтелектуального та вольового моменту умислу та необережності, а також не відповідає чинному кримінальному законодавству.

1.3 Аналіз складу злочину передбаченого ст. 164 Кримінальним кодексом України

Переходячи безпосередньо до кримінально-правової характеристики ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, зауважимо, що у ст. 164 КК України зазначається наступне:

«Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, - карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.

Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, - карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років».

При чому в примітці до цієї статті зазначається, що у статтях 164 і 165 КК України під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів [34].

Таким чином бачимо, що закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх та непрацездатних дітей, а кримінальне законодавство навіть визначає санкції за порушення прав дітей. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

На нашу думку об'єкт цього злочину можна вважати складним, оскільки він включає і право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток, і право дітей на отримання кошів на власне утримання.

При чому потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які через фізичні чи психічні вади позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди I та II групи).

Що стосується предмету злочину, то науковці сходяться на думці що ним є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей.

Що стосується об'єктивної сторони ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, то цей злочин може бути вчинений у формі злісного ухилення:

- від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);

- батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.

Фактично цим і доводиться складний об'єкт цього злочину [10].

Сам склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. В окремих випадках (у разі виїзду одного з батьків, з якого стягуються аліменти, для постійного проживання в державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу) суд може ухвалити рішення про стягнення аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття. За загальним правилом аліменти присуджуються на утримання неповнолітньої дитини. Втім, у певному випадку закон зобов'язує батьків утримувати повнолітніх дітей, які навчаються. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. За рішенням суду на користь таких дітей з батьків (одного з них) стягуються аліменти. Право повнолітніх дітей на утримання їх до досягнення зазначеного віку припиняється у разі припинення ними навчання.

За змістом ст. 164 не утворює складу цього злочину ухилення від сплати аліментів, визначених на підставі договору батьків про сплату аліментів на дитину (такий договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується, у ньому визначаються розмір і строки виплати аліментів). У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Водночас наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного до відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей. Такою умовою є передбачений законом обов'язок батьків утримувати таких дітей. Відповідно до сімейного законодавства, батьки зобов'язані утримувати [27]:

- дитину до досягнення нею повноліття;

- своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, якщо батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невиділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо. Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення набуло злісного характеру.

Суб'єкт злочину спеціальний, тобто особа, записана як матір або батько у свідоцтві про народження дитини, або особи, прирівняні до статусу батьків: усиновлювачі, вітчим, мачуха, особа, що взяла дітей на постійне виховання або на утримання за умови, що обов'язок сплати аліментів покладений на цих осіб рішенням суду. Суб'єктом злісного ухилення від утримання дітей, що перебувають на утриманні, навіть за відсутності рішення суду можуть бути батьки, тобто особи, які записані матір'ю або батьком дитини у Свідоцтві про народження, у тому числі особи, батьківство котрих встановлено на підставі ст. 128 Сімейного кодексу України. Позбавлення батьківських прав судовим рішенням не звільняє батьків від відповідальності за ст. 164 КК. За цією ж статтею відповідають також батьки дітей, які поміщені на повне державне утримання, якщо такі батьки злісно ухиляються від сплати стягнутих за рішенням суду коштів на утримання дітей. Особи, що всиновили дитину, прирівнюються до законних батьків і також можуть нести відповідальність за ст. 164 КК. Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом [28].

Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (батьком або усиновителем), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164).

2. Відмінність ухилення від сплати аліментів на утримання дітей від ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків та практичні аспекти притягнення до відповідальності за ст. 164 Кримінального кодексу України

2.1 Співвідношення та відмінності складів злочинів «ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» та «ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків»

злочин сімейний утримання кримінальний

Загальна декларація прав людини 1948 р., у ч. 3 ст. 16 називає сім'ю природною і основною ланкою суспільства. Таке ж положення міститься й у ст. 23 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., а в Конвенції про права дитини 1989 р. сім'ю названо основним осередком суспільства і природним середовищем для зростання і благополуччя усіх її членів і особливо дітей [2; 3; 4].

Негативні демографічні тенденції, які спостерігаються в Україні, загрожують руйнуванням сім'ї як фундаментального осередку суспільства, стрімким скороченням народжуваності й середньої тривалості життя, деформацією соціального складу суспільства. У зв'язку із цим актуальним завданням вітчизняної кримінально-правової науки є дослідження, спрямовані на кримінально-правову характеристику посягань на правопорядок у сфері сімейних відносин.

Не дивлячись, що кримінально-правові проблеми протидії злісному невиконанню громадянами обов'язків щодо утримання дітей, щодо сплати аліментів або коштів на утримання непрацездатних батьків на достатньому рівні опрацьовувались у вітчизняній кримінально-правовій науці. Однак, у наявних публікаціях не отримали детального висвітлення чимало важливих питань кримінально-правової характеристики передбачених ст. 164, 165 КК України злочинів та кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей чи від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків. Зокрема, поки що невирішеним остаточно залишається питання змісту ознак складів зазначених злочинів.

Відповідно до ст. 165 КК України злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків -- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -- карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

Як зазначають В. Борисов та О. Пащенко, серед компонентів кримінально-правової характеристики злочинів чільне місце належить складу злочину, серед ознак якого слід виділити ті, які мають визначальне (вирішальне) значення для кваліфікації певного злочину та для його відмежування від суміжних злочинів [17, с. 182].

Наводячи коротку характеристику складу злочину передбаченого ст. 165 КК України приходимо до висновку, що суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують захист майнових прав непрацездатних батьків.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків. Непрацездатними є батьки -- жінки, що досягли 55 років, чоловіки -- 60 років, а також інваліди 1 та 2 груп.

Необхідною умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 165 КК є наявність рішення суду, яке набрало чинності, згідно з яким винна особа зобов'язана сплачувати кошти на утримання своїх непрацездатних батьків [34].

Суб'єктивна сторона злочину -- прямий умисел. Суб'єктом злочину можуть бути рідні діти, усиновлені (удочерінені), а також пасинки і падчерки, які досягли 18-ти років і зобов'язані у випадках, встановлених судовим рішенням, надавати утримання непрацездатним вітчиму або мачусі.

Таким чином, навіть поверхневий аналіз складу злочину ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків дає змогу визначити низку відмінностей від складу злочину передбаченого ст. 164 КК України. По-перше, мова йде про різні суб'єкти злочинів: в ст. 164 КК України суб'єктом є батьки та усиновителі, в ст. 165 КК України - діти батьків які потребують утримання. По-друге, різними є об'єктивні сторони цих злочинів.

Але найбільша невизначеність стосується об'єкту та предмету обох злочинів. Невизначеність з питання місця предмета злочину у складі передбачених ст. 164 КК України посягань небажана тим, що, не дозволяючи здійснити вичерпну кримінально-правову характеристику ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, вона здатна негативно вплинути на кваліфікацію цих посягань, на відмежування злочину передбаченого ст. 164 КК України від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК України). Якщо предмет передбачено як необхідну ознаку складу ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, його правильне встановлення на практиці є таким самим завданням, яким є визначення ознак будь-яких інших елементів складу злочину (і навпаки - відсутність цієї ознаки у системі ознак складу злочину усуває необхідність її оцінки в ході кваліфікації).

Зазначимо, що суспільні відносини як об'єкт злочину мають своїм предметом соціальне благо, яке є предметом злочину, вважає: стверджувати, що існують безпредметні злочини, означає визнавати існування злочинів, які не здійснюють впливу на об'єкт. Виходячи з такої логіки міркувань, предмет має розглядатись як обов'язкова ознака складів усіх без винятку складів злочинів. Однак, у теорії кримінального права переважає інша позиція, згідно з якою предмет злочину визнано самостійною факультативною (необов'язковою, допоміжною) ознакою в складі злочину. З цієї позиції випливає, що предмет злочину, маючи зв'язок із об'єктом відповідного посягання, в окремих випадках може співпадати зі структурним елементом суспільних відносин (предметом цих відносин), в інших - перебувати за межами об'єкта вчинюваного злочину [46]. При цьому В. Тацій зазначає, що «предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину». За такого підходу предметом злочину вважаються «будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину» [26].

Така позиція підтримана багатьма вітчизняними фахівцями. Водночас, у визначення предмета злочину Є. Лащук вносить слушне уточнення, вказуючи, що ним є не лише матеріальні об'єкти, на оволодіння якими чи використання яких претендують злочинці, але й ті, шляхом безпосереднього впливу на які вчиняється суспільно небезпечне діяння [29]. У цілому ж можна вважати, що в теорії склався певний консенсус із питання оцінки змісту предмета злочину та його місця у структурі складу злочинів передбачених ст. 164, 165 КК України.

З. Ромовська довела, що аліментне зобов'язання є правовідносинами, в яких обов'язку однієї сторони кореспондує право іншої, та визначає аліментні зобов'язання як правовідносини, у котрих одна сторона зобов'язана, за наявності умов, передбачених законом, утримувати іншу сторону - члена своєї сім'ї чи родича, а остання може вимагати виконання цього обов'язку [39].

Аліментні правовідносини між подружжям регламентуються главою 9 Сімейного кодексу України «Права та обов'язки подружжя по утриманню», а між батьками й дітьми визначаються главами 15 «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання», 16 «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання», 17 «Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання» цього закону [6].

Як видно з диспозицій ст. 164 та 165 КК, об'єктами кримінально-правової охорони вітчизняний законодавець визначає лише ті аліментні правовідносини, суб'єктами яких є батьки та діти.

З урахуванням досягнень кримінально-правової науки та доктрини сімейного права, а також спираючись на чинне сімейне й кримінальне законодавство, можна запропонувати наступне бачення предмета злочину як ознаки складів злочинів, передбачених ст. 164 та 165 КК.

Диспозиції вказаних статей безпосередньо визначають такі предмети злочинів, як «кошти на утримання дітей (аліменти)» (ст. 164 КК) та «кошти на утримання непрацездатних батьків» (ст. 165 КК). У цьому знаходить вираз юридична ознака предметів злочинів, передбачених зазначеними нормами. Слід зауважити, що таке вираження юридичної (нормативної) ознаки предмета злочину в ст. 164 КК не є бездоганним.

По-перше, воно містить дублет (термін іншомовного походження «аліменти» повторює український термін «кошти на утримання дітей»), який призводить до плутанини під час тлумачення норми [47].

По-друге, воно не відповідає повною мірою положенням сімейного права, в якому категорія «аліменти», як було показано вище, включена у значно ширше коло правовідносин, а не лише до сфери зобов'язань батьків із утримання своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Елементом юридичної ознаки є й вказівка законодавця щодо встановлення сплати відповідних коштів рішенням суду.

Таким чином, обов'язковою умовою настання кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей або від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків на підставі ст. 164 чи ст. 165 КК є набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі про стягнення з особи коштів на утримання дитини або батьків, що визначає особливості кваліфікації цих злочинів та впливає на обсяги предмета доказування у відповідних кримінальних провадженнях. При цьому слід мати на увазі, що у чинному законодавстві України передбачена можливість добровільного виконання батьками та дітьми обов'язку із взаємного утримання. До юридичної ознаки предмета злочину належить і вказівка, яку надає законодавець у примітці до ст. 164 КК, згідно з якою умовою кримінальної відповідальності є виникнення заборгованості зі сплати коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів Фізична ознака предмета аналізованих злочинів, передбачених ст. 164, 165 КК, полягає в тому, що ним можуть бути лише речі матеріального світу. Перш за все це грошові кошти, що випливає з чинного сімейного законодавства. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Стаття 205 СК встановлює, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. Крім того, предметом злісного ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей (ст. 164 КК) можуть бути й інші матеріальні цінності (одяг, продукти харчування, ліки тощо) [34].

Співвідношення аналізованих предметів з об'єктами відповідних злочинів визначає їх соціальну ознаку. Проведений вище аналіз проблеми свідчить, що речі матеріального світу (грошові кошти, майно, яке забезпечує утримання дитини або батьків) є матеріальним виразом, субстратом аліментних правовідносин.

Таким чином, у випадку вчинення діянь, передбачених ст. 164 чи 165 КК, предмет злочину співпадає з предметом суспільних відносин (по суті - правовідносин), на які відбувається посягання. Предмет у складах зазначених злочинів - це їх обов'язкова об'єктивна ознака, яка підлягає обов'язковому встановленню при кваліфікації ухилення від сплати аліментів на утримання дітей чи ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків. Соціальна ознака такого предмета характеризує його збіг з предметом аліментних правовідносин, фізична означає його існування у вигляді речей матеріального світу (грошових коштів у певному розмірі (сумі), визначеному судом або майна), юридична ознака випливає з наявності вказівки на нього в диспозиціях частин перших ст. 164 та 165 КК.

2.2 Практичні аспекти виконання судових рішень зі стягнення аліментів

Питання виконання рішень про стягнення аліментів є актуальним та малодослідженим у сучасній юридичній науці. Значення виконавчого провадження щодо стягнення аліментів полягає у тому, що воно гарантує фактичну реалізацію рішення суду (іншого органу), завершує юрисдикційну діяльність щодо захисту суб'єктивних прав громадян, забезпечує зміцнення законності у сфері матеріально-правових відносин, запобігає сімейним правопорушенням та сприяє вихованню громадян і службових осіб у дусі виконання законів України. Виконанням забезпечується аліментне утримання шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які відмовляються добровільно виконувати свої аліментні обов'язки. На сьогодні ступінь виконання рішень судів, зокрема й з аліментних зобов'язань, не можна визнати задовільним. Це одна з причин виникнення заборгованості за аліментами. У ході виконавчого провадження про стягнення аліментів заборгованість за аліментами може утворитися з об'єктивних причин, а також із вини органів виконавчої служби, одержувача аліментів, платника аліментів або організації, у якій останній працює. Порядок стягнення заборгованості в багатьох моментах визначається тим, які причини привели до її утворення. Переважно утворення заборгованості пов'язане з несумлінною поведінкою платника аліментів (ухиленням від сплати аліментів; неповідомленням про місце проживання й роботи; прихованням доходів, майна тощо). Це пояснюється тим, що аліменти стягуються в судовому порядку в тих випадках, коли нормальні сімейні зв'язки порушено і обов'язок по утриманню дітей не виконується добровільно.

Однією з найбільш поширених категорій невиконання судових рішень є навмисна несплата аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо) [21]. У сучасних економічних умовах часто трапляється, що особа, зобов'язана сплачувати аліменти, працює у підприємця без оформлення на роботу згідно з вимогами КЗпПУ, тобто за всіма ознаками вважається безробітною, хоча насправді отримує відповідну заробітну плату. Дані виплати ніде не обліковуються і звернути на них стягнення аліментів немає можливості. Така ситуація призводить до того, що одержувачі аліментів звертаються за отриманням соціальної допомоги, тому що підтвердити наявність у боржника доходу документально неможливо. Хоча статтями 164, 165 Кримінального кодексу України передбачається відповідальність за ухилення від сплати аліментів, на практиці вона застосовується досить рідко.

У більшості випадків після того, як попередять боржника, що його буде притягнуто до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів, він у рахунок погашення заборгованості вносить деяку суму коштів, після чого виплата аліментів знову припиняється. Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання суб'єктів аліментного зобов'язання утворюють склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. Якщо ухилення від сплати аліментів є злісним, то це вже злочин, за який частиною першою ст. 164 Кримінального кодексу України передбачене покарання у виді штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від 80 до 120 годин, або виправних робіт на строк до одного року, або обмеження волі на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за зазначений вище злочин, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років [5]. Відповідно до чинного законодавства за наявності ознак злісного ухилення від сплати аліментів державний виконавець за заявою стягувача направляє до територіального відділу внутрішніх справ подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо

Якщо внаслідок несплати аліментів виникає заборгованість, то державний виконавець повинен з'ясувати, чи не виникла вона через ухилення боржника від свого обов'язку [22, c. 4].

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Зокрема, питання аліментних обов'язків регламентується Сімейним кодексом України (далі - СК), Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) та іншими підзаконними актами. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом [7].

Якщо аліменти присуджено у твердій грошовій сумі, то розмір заборгованості, незалежно від того, чи працює боржник, чи ні, визначається сумою коштів, яку боржник має щомісяця сплачувати згідно з рішенням суду. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то дитині має бути призначена державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Розмір заборгованості зі сплати аліментів визначає державний виконавець за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менший за встановлений Сімейним кодексом України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості зі сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачеві і боржникові.

У разі сплати аліментів за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії заборгованість за аліментами погашається за заявою платника шляхом відрахувань із його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду [21].

Відповідно до п. 4 ст. 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 СК України, - до досягнення нею двадцяти трьох років. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягуються у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час (частина друга ст. 194 СК України) [9].

На практиці у державних виконавців виникають проблеми з правильним розрахунком заборгованості за аліментами та порядком їх погашення (ст. 195 СК). Обчислюючи заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), державний виконавець повинен виходити з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не проводилось їх стягнення. Тут можна виходити з декількох можливих ситуацій:

- як правило, державна виконавча служба отримує виконавчий лист і повинна відкривати виконавче провадження, а також подавати інформацію до установи, де працює, навчається платник, про необхідність відрахування з платника певного відсотку його доходу (заробітної плати). Але на практиці іноді мають місце випадки, коли така офіційна інформація не надходить до відповідних установ протягом 6 місяців і більше. У такому разі говорити про заборгованість і вину платника ми не можемо, оскільки заборгованість виникла внаслідок бездіяльності державного виконавця. Тому у цій ситуації застосовувати неустойку згідно зі ст. 196 СК неможливо. Так само не можна говорити про вину платника, якщо відрахування не здійснювалось з вини бухгалтерії установи або підприємства, де він працює. Але погасити заборгованість за аліментами платник повинен, тому питання стоятиме про погашення заборгованості у розстрочку чи єдиним платежем, а також про можливість відстрочки сплати заборгованості;

- якщо ж заборгованість виникла внаслідок ухилення платника від сплати аліментів, то, крім заборгованості за аліментами, має нараховуватись неустойка. Вважається, що у такому разі перед судом стоятиме питання про кримінальну відповідальність платника за ст. 164 КК, розстрочку або відстрочку сплати аліментів, коли вони мають значний обсяг, чи погашення заборгованості за рахунок нерухомого майна [44, c. 501].

Якщо ж платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує

Викликає сумнів у правильності застосування частини третьої ст. 195 СК у разі визначення заборгованості, якщо вона утворилася у зв'язку з непрацездатністю платника аліментів. Звичайно, батьки зобов'язані надавати утримання своїм дітям незалежно від власної працездатності і матеріального становища. Однак, очевидно, неправильно визначати заборгованість непрацездатної особи, виходячи із середньої заробітної плати працівника. Ймовірно, для цього випадку необхідно було б закріпити спеціальне правило, а частину третю коментованої статті, в свою чергу, застосовувати тільки за умови, що платник є працездатним, а трудової діяльності не веде з якихось інших причин.

У частині другій ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» має місце положення про те, що у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника. Проте дане положення не узгоджується із положеннями частини восьмої ст. 181 СК: якщо батьки ухиляються від сплати аліментів або не мають можливості утримувати дитину, то дитині призначається тимчасова державна допомога. Тому відповідно до Закону слід встановлювати причини, з яких боржник не працює і не одержує доходів, а не надавати у разі його ухилення тимчасову державну допомогу [44].

Відповідно до ст. 197 СК України суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріальне становище та сімейний стан платника аліментів. За позовом платника аліментів суд вправі повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Це може мати місце у випадку, коли буде встановлено, що заборгованість виникла у зв'язку з тяжкою хворобою платника аліментів або іншою обставиною, що має істотне значення. Отже, можна однозначно стверджувати, що головні труднощі у процесі врегулювання спірних питань між сторонами при стягненні аліментів трапляються саме на стадії виконання рішення суду. З огляду на це, механізми регулювання даного процесу потребують подальшого вдосконалення на національному та міжнародному рівнях.

Висновок

Підводячи підсумки приходимо до висновку, що суспільна небезпечність злочину передбаченого ст. 164 КК України «ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» полягає в тому, що він грубо порушує обов'язки, які покладаються на батьків Конституцією України та сімейним законодавством, і посягає на нормальний розвиток і здоров'я дітей. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріплений у ст. 51 Конституції України, а також у Сімейному кодексі України. Безпосереднім об'єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів неповнолітніх або непрацездатних дітей, що потребують допомоги. Потерпілими від даного злочину є неповнолітні та непрацездатні діти.