Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. Рослинний світ як природне явище - це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на відповідній території. Він поділяється на декілька основних видів, що обумовлено природними характеристиками, цільовим використанням та їх правовим становищем. До основних видів природного рослинного світу належать: природні лісові ресурси; природна рослинність, що не належить до лісових ресурсів; рослинність сільськогосподарського призначення. Найбільш повно з усіх названих видів урегульовані відносини, що виникають у процесі використання, відтворення та охорони лісових ресурсів. І це є цілком виправданим, оскільки соціальне значення цього виду рослинного світу дуже велике. Що стосується іншого виду рослинного світу (природна рослинність, що не належить до лісових ресурсів), то його правовою основою є Закон України "Про рослинний світ".

Ліси є національним надбанням України. Площу земель лісового фонду держави становлять близько 10,8 млн. гектарів, з них 9,4 млн. гектарів вкрито лісовою рослинністю. Лісистість площі країни становить 15,6%. Загальний запас лісів оцінюється в 1,7 млрд. кубометрів. Водночас внаслідок аварійних викидів на ЧАЕС в Україні забруднено понад 4 млн. гектарів лісів, у тому числі 157 тис. гектарів виведено із господарського обороту внаслідок високих рівнів радіоактивного забруднення.

Сучасна екологічна політика Української держави спрямована на забезпечення екологічної безпеки, захист життя і здоров'я людини від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи та підтримання екологічної рівноваги на території країни, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Самостійним природним об'єктом, що підлягає правовій охороні, на законодавчому рівні визнано рослинний світ. Важливість охорони і раціонального використання природних рослинних ресурсів зумовлена їх біологічними функціями щодо забезпечення належних умов існування людини, нерозривним зв'язком рослинного світу з іншими природними об'єктами та комплексами, його впливом на стан і функціонування природних угруповань та якість навколишнього природного середовища, науковою, рекреаційною, естетичною, господарською цінністю тощо. Тому забезпечення охорони, раціонального використання та відтворення рослинного світу є невід'ємною складовою державної екологічної політики.

Необхідною передумовою реалізації екологічної функції держави в цій частині є належне правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі використання та охорони природних рослинних ресурсів, що передбачає формування відповідної законодавчої бази.

Cучасний етап розвитку законодавства про рослинний світ свідчить про відсутність належного взаємозв'язку та узгодженості між нормативно-правовими приписами, вміщеними у різних природоресурсних актах і наявність значних прогалин у законодавчому забезпеченні використання та охорони природних рослинних ресурсів. Питання правового регулювання використання та охорони рослинного світу набули також особливої актуальності в силу оновлення лісового законодавства та існуючою потребою в певній уніфікації правових норм щодо використання лісової та нелісової рослинності.

Науково-теоретичною базою даного дослідження є праці науковців у галузі екологічного права України (В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка, А. П. Гетьмана, В. І. Гордєєва, І. А. Дмитренка, І. І. Каракаша, В. В. Костицького, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишка, П. В. Мельника, В. Л. Мунтяна, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, С. В. Размєтаєва, А. К. Соколової, Н. І. Титової, В. С. Шахова, Ю. С. Шемшученка, С. М. Шершуна, М. В. Шульги, В. І. Федоровича та інших).

Метою дослідження є формулювання теоретичних положень і висновків, внесення практичних рекомендацій і пропозицій, спрямованих на подальший розвиток екологічного права, вдосконалення природоохоронного законодавства та практики його застосування щодо правового режиму рослинного світу.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:

- проаналізувати основні теоретичні підходи до поняття рослинного світу, з'ясувати його зміст та співвідношення із суміжними поняттями;

- охарактеризувати види природних рослинних ресурсів і з'ясувати особливості їх правового режиму;

- здійснити аналіз законодавчого регулювання використання та охорони рослинного світу та з'ясувати основні тенденції його розвитку;

- розкрити поняття використання природних рослинних ресурсів;

- розглянути види використання природних рослинних ресурсів;

- дослідити правове регулювання відтворення природних рослинних ресурсів;

- охарактеризувати різні наукові підходи до поняття охорони рослинного світу;

- охарактеризувати поняття, види та особливості юридичної відповідальності за порушення законодавства про рослинний світ;

- зробити загальні висновки з проблем дослідження.

Об'єктом дослідження є правові відносини, що виникають у процесі використання, відтворення та охорони рослинного світу в Україні.

Предметом дослідження є сутність і зміст нормативно-правових актів України та інших держав про рослинний світ, практика їх застосування і науково-теоретичні праці представників науки екологічного права України та інших держав з питань правового регулювання використання та охорони рослинного світу.

Методи дослідження. В процесі дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, комплексний, структурно-функціональний, формально-логічний методи, метод системного аналізу) та спеціальні методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм).

1. Загальна характеристика рослинного світу в Україні

Рослинний світ - один з найважливіших елементів довкілля. Майже у всіх екосистемах рослини є базою для розвитку всієї системи, адже саме вони створюють початкову біологічну масу та біологічно зв'язують енергію в речовину. Тому рослинний світ підлягає особливій охороні з боку держави та суспільства.

Тривалий час правова охорона рослинного світу здійснювалась у рамках регламентації охорони та використання лісів, нелісова рослинність з точки зору законодавця залишалась практично без регулювання. Тільки у 1999 році був прийнятий ЗУ "Про рослинний світ", який і врегулював охорону нелісової рослинності.

В енциклопедичній літературі рослинний світ визначається як сукупність усіх рослинних організмів на певній території або на земній кулі, що утворюють флору й рослинність1 9. Стаття 3 ЗУ "Про рослинний світ" вказує, що рослинний світ - це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. [10, с.50-52]

Законодавче визначення поняття рослинного світу є досить широким, оскільки фактично включає усі види рослин, а також грибів та їхніх угруповань, і не відноситься тільки до дикорослих рослин. Незважаючи на це, сфера застосування названого ЗУ звужена, адже відповідно до ст. 2 ЗУ "Про рослинний світ" завданням законодавства України про рослинний світ є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їхніх угруповань і місцезростання. І в спеціальному законі чітко вказано, що відносини у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення регулюються відповідним законодавством України.

У зв'язку з цим спеціальний закон визначає об'єктами рослинного світу дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Таким чином, законодавчо під охорону законодавства про рослинний світ підпадають не тільки окремі види дикорослих рослин та грибів, але й їхні угруповання на певній території.

Дикорослими рослинами визнаються рослини, що природно зростають на певній території. Природні рослинні угруповання являють собою сукупність видів рослин, що зростають у межах певних ділянок і перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами довкілля.

ЗУ "Про рослинний світ", поряд із термінами "рослинний світ" та "об'єкти рослинного світу", містить також у ст. 3 визначення поняття "природні рослинні ресурси". Природними рослинними ресурсами вважаються об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб. Таким чином, поняття "природні рослинні ресурси" є вужчим за змістом від поняття "об'єкти рослинного світу".

Особливої уваги заслуговує також питання про співвідношення між поняттями "рослинний світ" та "ліс".[11, с.133-136]

Тривалий час в українському законодавстві правове поняття лісу визначалося як сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище (ст. 3 ЛК України в редакції від 21 січня 1994 р.). З 2006 року термін "ліс" визначається відповідно до ч. 1 ст. 1 ЛК України як "тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище". Однак слід пам'ятати, що юридичне поняття "ліс" не може розглядатися поза його органічним зв'язком із поняттям "рослинний світ", а самі "ліси є лише частиною рослинного світу, хоча і найвагомішою, і що лісове законодавство не забезпечує і не в змозі забезпечити охорону рослин поза територією земель державного лісового фонду".

Крім того, суттєве значення у зв'язку з цим має визначення співвідношення між лісовою та нелісовою рослинністю. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЛК України до лісового фонду України не належать:

- зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

- окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. [11, с.133-136]

Відповідно до ст. 6 ЛК України лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів, що використовуються для задоволення суспільних потреб.

Виходячи зі змісту зазначеної норми ЛК України та норм ЗУ "Про рослинний світ", незаперечним є той факт, що у законодавстві лісові ресурси розглядаються як різновид природних рослинних ресурсів. У зв'язку з цим норми законодавства про використання та охорону природних рослинних ресурсів безпосередньо стосуються і мають загальне значення й щодо лісових ресурсів. Тому і лісова рослинність, і нелісова є складовими ширшого поняття - "рослинний світ".

Тому якщо розглядати рослинний світ та ліс як абсолютно самостійні та різні природні об'єкти, надто звужується поняття рослинного світу при включенні до нього лише нелісової рослинності. Проте, як випливає зі змісту ст. 4 ЗУ "Про рослинний світ" та поняття рослинного світу у ст. 3 цього Закону, лісові ресурси є різновидом природних рослинних ресурсів, а отже, поняття рослинного світу фактично охоплює за змістом як лісову, так і нелісову рослинність. Разом з тим потрібно зазначити, що сучасне законодавче визначення терміна "ліс" дає підстави вважати складовою рослинного світу не ліс взагалі як природний комплекс, а лише його основний елемент - лісову рослинність. У зв'язку з цим норми правового режиму рослинного світу повинні бути вихідними і мати загальний характер порівняно з нормами про використання та охорону лісової рослинності.

ЗУ "Про рослинний світ" оперує ще одним поняттям - "природні рослинні ресурси", під яким розуміють об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб. Таким чином, це поняття є виключно експлуатаційним.

Природні рослинні ресурси за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать:

а) об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їхніх при-токів усіх порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення;

б) лісові ресурси державного значення;

в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України;

г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення. [7, с.420-426]

Рослинний світ являє собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Це легальне визначення рослинного світу як об'єкта навколишнього природного середовища міститься в ст. З Закону України "Про рослинний світ". Цей закон є першим в екологічному законодавстві нормативно-правовим актом, яким були урегульовані суспільні відносини, пов'язані з використанням, відтворенням та охороною рослинного світу.

Окрім того, в юридичній літературі є наукове визначення рослинного світу. Зокрема, протягом тривалого часу (до прийняття Закону України "Про рослинний світ") рослинний світ визначався як "сукупність диких рослин (наземних і водних), що зростають у стані природної волі на території держави".

Науковці нині визначають рослинний світ як об'єкт права власності, суверенних прав у вигляді сукупності диких рослин, які зростають у стані природної свободи на території України, а також у межах внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, щодо якого встановлено відповідний правовий режим, який забезпечує його належне використання, охорону й відтворення.

У сучасних умовах значення рослинного світу для біосфери планети постійно зростає. Рослини є комплексом екологічної системи, поєднують земельні і водні ресурси, виконують екологічні функції: кліматорегулюючі, захисту довкілля, ґрунтозахисні, водоохоронні, санітарно-оздоровчі, а також є джерелом поповнення атмосфери киснем, середовищем життєдіяльності тварин, фільтрують відходи виробництва й очищують повітря. Економічні функції рослинного світу полягають у тому, що він традиційно виступає джерелом деревини (лісові ресурси) та іншої рослинної продукції для задоволення потреб населення й народного господарства. [11, с.133-136]

До рослинного світу слід відносити лише дикорослі рослини.

Що стосується суспільних відносин, які виникають у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення, то відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про рослинний світ" вони регулюються відповідним законодавством України. Тобто ця група суспільних відносин не підпадає під дію правових норм цього Закону.

Безпосередніми об'єктами рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням, є природні рослинні ресурси.

В екологічному законодавстві склад рослинного світу не визначається. Але в юридичній літературі розрізняють певні його категорії: ліси, нелісова деревинно-чагарникова рослинність; флора, яка зростає на землях водного фонду; природні пасовища на землях сільськогосподарського призначення; рослинність, що занесена до Червоної книги. [7, с.420-426]

За своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками рослинні ресурси поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення; б) лісові ресурси державного значення; в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Крім того, до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення відносяться дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, які не віднесені законодавством України до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

Таким чином, об'єктами рослинного світу є різноманітна сукупність усіх видів дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин біологічного походження, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів і їх угруповань. [8, с.66-68]

Законом України "Про рослинний світ" передбачена необхідність збереження природної просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності об'єктів рослинного світу; збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань: науково обгрунтованого, невиснажливого використання природних рослинних ресурсів; здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу господарської діяльності на рослинний світ; охорони об'єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і хвороб; здійснення заходів щодо відтворення об'єктів рослинного світу; регулювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використання їх запасів з урахуванням інтересів охорони здоров'я населення.

2. Особливості правового регулювання використання рослинного світу в Україні

Правове регулювання використання рослинного світу є реалізацією інституту права природокористування у законодавстві про рослинний світ з усіма притаманними йому принципами та вимогами. Як і вивчення будь-якого питання, вивчення використання рослинного світу необхідно розпочинати з класифікації. У спеціальній літературі вже досліджувалося це питання і було запропоновано різні критерії для такого поділу. Це, у свою чергу, дозволило зазначити, що основними видами користування природними рослинними ресурсами є такі (залежно від критерію поділу):

1) за підставою виникнення права користування природними рослинними ресурсами: загальне (здійснюється без одержання дозволу, безоплатно) та спеціальне користування природними рослинними ресурсами (виникає у встановленому порядку на підставі спеціального дозволу, є платним). При цьому спеціальне використання природних рослинних ресурсів поділяється на різновиди залежно від мети використання (господарсько-цільового використання) об'єктів рослинного світу;

2) за строками користування: постійне (без встановлення строку), тимчасове (на певний строк). Тимчасове користування природними рослинними ресурсами поділяється на різновиди залежно від тривалості: короткострокове і довгострокове;

3) залежно від мети використання природних рослинних ресурсів: використання природних рослинних ресурсів з природоохоронною, рекреаційною, оздоровчою, культурно-освітньою, виховною, науково-дослідною, господарською чи іншою метою. При цьому використання природних рослинних ресурсів з господарською метою здійснюється: для забезпечення потреб населення та виробництва у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчовій сировині з дикорослих рослин; для випасання худоби, для забезпечення інших потреб тваринництва; для потреб бджільництва; для потреб мисливського та рибного господарства; для інших потреб;

4) за суб'єктами: використання природних рослинних ресурсів фізичними і юридичними особами;

5) за формами організації природокористування: колективне (спільне) використання природних рослинних ресурсів, що характеризується спільним використанням природних рослинних ресурсів декількома суб'єктами, та індивідуальне (відособлене) використання природних рослинних ресурсів одним суб'єктом;

6) за впливом на навколишнє природне середовище: позитивне (не пов'язане з погіршенням стану природних рослинних ресурсів, інших природних об'єктів та довкілля в цілому) і негативне використання природних рослинних ресурсів (при якому відбувається погіршення якісного стану природних рослинних ресурсів, інших природних об'єктів чи навколишнього природного середовища);

7) за рівнем охоронного режиму, встановленим для користування природними ресурсами: користування природними рослинними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення;

8) залежно від виду природних рослинних ресурсів, що використовуються: використання лісових рослинних ресурсів та використання нелісової рослинності.

Для належного вивчення використання природних рослинних ресурсів необхідно більш детально зупинитися на поділі залежно від підстав виникнення і мети використання.

Право загального природокористування рослинними ресурсами передбачає використання природних об'єктів та їхніх корисних властивостей без закріплення за окремими особами та надання відповідних дозволів на їхнє використання. Крім того, воно є безоплатним. [10, с.54-58]

У порядку загального використання природних рослинних ресурсів фізичні особи можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях.

Загальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється громадянами з додержанням правил, що повинні затверджуватися Мінприроди України, без надання їм відповідних дозволів. Однак законодавцем встановлені певні обмеження на здійснення загального природокористування рослинними ресурсами, зокрема, забороняється збирання у порядку загального використання дикорослих рослин, віднесених до переліку наркотико-вмісних рослин, їхніх плодів, насіння, післяжнивних залишків, відходів сировини тощо. Також забороняється торгівля лікарськими і декоративними видами рослин та їхніми частинами (корені, стебла, плоди тощо), зібраними в порядку загального використання природних рослинних ресурсів.

Загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їхнього виснаження, різкого зменшення популяційної та ценотичної різноманітності тощо може бути обмежене Радою міністрів АРК, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також Мінприроди та іншими спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади відповідно до їхньої компетенції. [10, с.54-58]

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їхніх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їхньої переробки. Вирізняються такі види спеціального використання природних рослинних ресурсів:

збирання лікарських рослин;

заготівля деревини під час рубок головного користування;

заготівля живиці;

заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо;

збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо;

заготівля сіна;

випасання худоби.

Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання природних рослинних ресурсів.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається КМ України. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів місцевого значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається ВР АРК та органами місцевого самоврядування.

Своєрідним дублюванням положень про загальне використання рослинного світу є законодавча заборона реалізації лікарської та технічної сировини дикорослих рослин юридичними або фізичними особами, які не мають дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів.

Видача дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється у межах лімітів їхнього використання. Ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються на підставі науково обґрунтованих нормативів Мінприроди.

Не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів: [8, с.66-68]

власники земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти рослинного світу, крім тих, що занесені до Червоної книги України та Зеленої книги України;

користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, які їм надано для цільового призначення (ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, колективного садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби), за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів є платним. Розмір збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів визначається з урахуванням природних запасів, поширення, цінності, можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів.

Від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів звільняються:

- користувачі, у тому числі орендарі, земельних ділянок (для задоволення природними рослинними ресурсами власних потреб без права їхньої реалізації), науково-дослідні установи, навчальні та освітні заклади, що проводять наукові дослідження об'єктів рослинного світу з метою їхньої охорони, невиснажливого використання та відтворення, за винятком використання ними об'єктів, занесених до Червоної книги України чи до Зеленої книги України; [21]

- власники земельних ділянок.

Необхідно зазначити, що збір за використання природних рослинних ресурсів не був включений до ПК України, однак практика застосування законодавства вказує: збір та використання рослинних ресурсів встановлюється на основі актів, що регламентують збір за використання лісових ресурсів, а вже останній був включений до ПК України.

Законодавець встановив, що використання природних рослинних ресурсів може здійснюватися з такою метою:

природоохоронною;

рекреаційною;

оздоровчою;

культурно-освітньою;

виховною;

науково-дослідною;

господарською: а) для забезпечення потреб населення та виробництва у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчовій сировині з дикорослих рослин; б) для випасання худоби, для забезпечення інших потреб тваринництва; в) для потреб бджільництва; г) для потреб мисливського та рибного господарства.

Законодавчо передбачено, що використання природних рослинних ресурсів з природоохоронною, рекреаційною, оздоровчою, культурно-освітньою та виховною метою здійснюється в порядку загального використання.

Для проведення науково-дослідних робіт, пов'язаних із використанням природних рослинних ресурсів, у встановленому земельним законодавством порядку можуть визначатися спеціальні земельні ділянки, на яких зростають об'єкти рослинного світу.

Господарське використання рослинних ресурсів, у тому числі промислове збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин, проводиться з урахуванням принципів невиснаження природних рослинних ресурсів, збереження сприятливих умов для життя диких тварин та охорони довкілля. [21]

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва здійснюється на земельних ділянках, що визначаються в установленому земельним законодавством порядку. Однак таке використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, або перешкоджає їхньому своєчасному природному відтворенню.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб бджільництва здійснюється безоплатно і без отримання дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів шляхом розміщення пасік на відповідних земельних ділянках за погодженням з власником, користувачем (у тому числі орендарем) такої ділянки.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб мисливського та рибного господарства здійснюється з урахуванням вимог ЗУ "Про рослинний світ", а також земельного, водного законодавства та нормативно-правових актів з питань ведення мисливського та рибного господарства. Юридичні або фізичні особи, які здійснюють ведення мисливського і рибного господарства, зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони природних рослинних угруповань на території закріплених за ними мисливських угідь та рибогосподарських водойм.

Окремо потрібно наголосити на можливості використання об'єктів рослинного світу на праві власності. Законодавство про рослинний світ не містить правового інституту права власності на об'єкти рослинного світу. Однак це не означає, що відповідне право та його захист відсутнє взагалі. У зв'язку з тим, що об'єкти рослинного світу нерозривно пов'язані із земельною ділянкою, право власності на рослини, які зростають на ділянці власника, є похідним від права власності на саму земельну ділянку. Крім того, у разі потреби набуття права власності на об'єкт рослинного світу на такі правовідносини припустимо поширювати чинність відповідних норм ЦК України, що регламентують право власності в Україні на будь-який об'єкт, не вилучений з цивільного обігу.

Підтвердженням існування елементів права власності на об'єкти рослинного світу є вказівки в ЗУ "Про рослинний світ" на можливість землевласників здійснювати використання рослинних ресурсів на власних ділянках безоплатно, без отримання спеціального дозволу і незалежно від мети використання. Крім того, власник земельної ділянки безперешкодно може, наприклад, зносити насадження на своїй земельній ділянці.

Крім того, ст.ст. 6 і 7 ЗУ "Про Червону книгу України" передбачають право державної, комунальної та приватної власності на об'єкти Червоної книги, а серед її об'єктів є рослини. [8, с.66-68]

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, а природних рослинних ресурсів місцевого значення - за дозволом, що видається в порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Заготівля деревини під час рубок головного користування, живиці на земельних ділянках лісогосподарського призначення здійснюється в порядку, що встановлюється ЛК України. Інші види спеціального використання рослинних ресурсів на земельних ділянках лісогосподарського призначення здійснюються в порядку, що встановлюється Законом України "Про рослинний світ", ЛК України та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів є платним. Розмір збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів визначається з урахуванням природних запасів, поширення, цінності, можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів.

Видача дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється у межах лімітів їх використання. Відповідно до Положення про порядок встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2992 року, ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються на підставі науково обґрунтованих нормативів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Використання природних рослинних ресурсів з природоохоронною, рекреаційною, оздоровчою, культурно-освітньою метою здійснюється в порядку загального використання. [10, с.54-58]

Для проведення науково-дослідних робіт, пов'язаних з використанням природних рослинних ресурсів, у встановленому земельним законодавством порядку можуть визначатися спеціальні земельні ділянки, на яких зростають об'єкти рослинного світу. Правила використання природних рослинних ресурсів з науково-дослідною метою затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. У разі виявлення порушення законодавства про рослинний світ та використання природних рослинних ресурсів з науково-дослідною метою у встановленому законодавством порядку може бути прийняте рішення про обмеження або заборону використання природних рослинних ресурсів. [10, с.54-58]

Промислове збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин провадиться з урахуванням принципів невиснаження природних рослинних ресурсів, збереження сприятливих умов для життя диких тварин та охорони довкілля.

Закупівля лікарської та технічної сировини з дикорослих рослин у юридичних або фізичних осіб здійснюється за умови наявності у них дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів.

Збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва здійснюється на земельних ділянках, що визначаються в установленому земельним законодавством порядку. Цей порядок передбачено в ст. 34 ЗК України, відповідно до якого громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. [8, с.66-68]

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб бджільництва здійснюється безоплатно і без отримання дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів шляхом розміщення пасік на відповідних земельних ділянках за погодженням з власником, користувачем (у тому числі орендарем) такої ділянки.

Розміщення пасік на земельних ділянках лісогосподарського призначення здійснюється без права рубок дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок і спорудження на них будівель капітального типу. Місця розміщення пасік визначаються з урахуванням умов ведення лісового господарства і спеціального використання лісових ресурсів.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб мисливського та рибного господарства здійснюється з урахуванням вимог Закону "Про рослинний світ", а також земельного, водного законодавства та законодавства про тваринний світ. [21]

законодавство рослинний світ зелений

3. Правові засади охорони рослинного світу в Україні

Рослинний світ як сукупність рослинних угруповань вкриває більшу частину поверхні суші та знаходиться в водоймищах і становить важливий компонент біосфери Землі. Він безпосередньо пов'язаний із особливостями клімату, водного режиму, грунту, рельєфу, а також тваринним світом, разом із яким створює різноманітні біогеоценози. Правове регулювання його охорони має надзвичайно важливе значення для підтримання екологічної рівноваги, забезпечення екологічного збалансованого процесу експлуатації всіх природних ресурсів.

Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової та ценотичної різноманітності і цілісності об'єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. [21]

Охорона рослинного світу здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, а також користувачами природних рослинних ресурсів.

Як встановлено у ст. 26 Закону "Про рослинний світ", його охорона забезпечується: встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об'єктів рослинного світу; проведенням екологічної експертизи та інших заходів з метою запобігання загибелі об'єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності; захистом земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, від ерозії, підтоплення, заболочення, засолення, висихання, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побутовими відходами і стоками, хімічними й радіоактивними речовинами та від іншого несприятливого впливу; створенням та оголошенням територій та об'єктів природно-заповідного фонду; організацією наукових досліджень, спрямованих на забезпечення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об'єктів рослинного світу; розвитком системи інформування про об'єкти рослинного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них; створенням системи державного обліку та здійсненням державного контролю за охороною, використанням та відтворенням рослинного світу; занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин до Червоної книги України, та рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення та типових природних рослинних угруповань-до Зеленої книги України; встановленням юридичної відповідальності за порушення порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів; здійсненням інших заходів і встановленням законодавством інших вимог щодо охорони рослинного світу. [14, с.121-126]

З метою збереження умов місцезростання об'єктів рослинного світу підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з розміщенням, проектуванням, реконструкцією, забудовою населених пунктів, підприємств, споруд та інших об'єктів, а також введення їх в експлуатацію повинні передбачати і здійснювати заходи щодо збереження умов місцезростання об'єктів рослинного світу.

Законом "Про рослинний світ" забороняється будівництво, введення в експлуатацію підприємств, споруд та інших об'єктів і застосування технологій, що викликають порушення стану та умов місцезростання об'єктів рослинного світу, засмічення, а також забруднення хімічними та іншими токсичними речовинами територій, зайнятих ними. Випалювання сухої природної рослинності або її залишків без дозволу обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища забороняється.

Великого значення в охороні рослинного світу набуває правове регулювання проведення екологічної експертизи. Як зазначено в Законі "Про рослинний світ", під час проведення екологічної експертизи проектів схем розвитку і розміщення продуктивних сил, генеральних планів розвитку населених пунктів, схем районного планування та іншої документації, а також розрахунків, проектів будівництва і реконструкції (розміщення, технологічного переоснащення) підприємств, споруд та інших об'єктів, впровадження нової техніки, технології обов'язково повинен враховуватися їх вплив на стан рослинного світу та умови його місцезростання. Так само повинні враховуватися вимоги щодо охорони об'єктів рослинного світу під час розробки і встановлення екологічних нормативів.

Важливою формою охорони рослинного світу є охорона рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин та типових природних рослинних угруповань. Відповідно до Закону "Про рослинний світ" рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види рослин, що зростають у природних умовах на території України, у межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, підлягають особливій охороні і заносяться до Червоної книги України. Види рослин, які не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними або такими, що перебувають під загрозою зникнення на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, можуть заноситися до Переліку видів рослин, що підлягають особливій охороні на цих територіях. Перелік та Положення про нього затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Крім того, рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання підлягають охороні на всій території України і заносяться до Зеленої книги України. [14, с.121-126]

Положення про Зелену книгу України затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року і встановлює порядок ведення Зеленої книги України, визначає категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги, а також шляхи здійснення охорони природних рослинних угруповань, внесених до Зеленої книги України. Ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів рослинного світу крім генетично модифікованих здійснюється за правилами, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

4. Особливості правового регулювання використання та охорони зелених насаджень в населених пунктах

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 6 вересня 2005 року охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.

У населених пунктах ведеться облік зелених насаджень та складається їх реєстр за видовим складом та віком. Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування. [14, с.121-126]

Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року.

За функціональними ознаками зелені насадження населених пунктів умовно можна поділити на три групи. До першої групи відносяться зелені насадження загального користування, які розташовані на території загальноміських і районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків; скверів, бульварів, насадження на схилах, набережних, лісопарків, лугопарків, гідропарків та інших, які мають вільний доступ для відпочинку.

Другу групу становлять зелені насадження обмеженого користування. Це насадження на територіях громадських і житлових будинків, шкіл, дитячих установ, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, профтехучилищ, закладів охорони здоров'я, промислових підприємств і складських зон, санаторіїв, культурно-освітніх і спортивно-оздоровчих установ та ін.

Третя група - зелені насадження спеціального призначення. До неї включено насадження транспортних магістралей і вулиць; на ділянках санітарно-захисних зон довкола промислових підприємств; виставок, кладовищ і крематоріїв, ліній електропередач високої напруги; лісомеліоративні, водоохоронні, вітрозахисні, протиерозійні, насадження розсадників, квітникарських господарств, пришляхові насадження в межах населених пунктів.

Зелені насадження загального користування виконують рекреаційні функції і призначені для відпочинку населення з вільним доступом. Зокрема, парк - це самостійний архітектурно-організаційний комплекс площею понад 2 га, який виконує санітарно-гігієнічні функції і призначений для короткочасного відпочинку населення. Залежно від характеру і призначення вони діляться на парки культури і відпочинку, районні, спортивні, дитячі, дендрологічні, історичні, національні, меморіальні, етнографічні - парки-музеї, історичні, виставкові, зоологічні, аерофітотерапії тощо. Сквер являє собою упорядковану й озеленену ділянку площею від 0,02 га до 2,0 га, яка є елементом архітектурно-художнього оформлення населених місць, призначена для короткострокового відпочинку населення. [18, с.77-81]

Бульвар-це озеленена територія вздовж проспекту, транспортної магістралі, вулиці або набережної, з алеями і доріжками для пішохідного руху і короткочасного відпочинку. До набережної відносять озеленену та благоустроєну транспортну та пішохідну магістраль вздовж берега річки і водоймища.

Суб'єктами благоустрою, у тому числі і здійснення ефективних та колективних заходів з охорони та використання зелених насаджень населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування визначають на конкурсних засадах із числа спеціалізованих підприємств та організацій (міськкомунгоспи, комбінати комунальних підприємств та ін.) балансоутримувачів зелених насаджень державної та комунальної власності. Останні повинні забезпечувати контроль за станом експлуатації та утримання зелених насаджень незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування в межах населених пунктів, прогнозування та розробки перспективних і пріоритетних напрямів розвитку зеленого господарства; здійснювати обстеження зелених насаджень для оформлення ордерів на проведення санітарних вирубок, видалення сухостійних, пошкоджених хворобами та шкідниками дерев та кущів, вирубки дерев, чагарників на ділянках, відведених під нове будівництво, реконструкцію та ін.; проводити підготовку або перевірку матеріалів для оформлення дозволів на видалення (вирубку) зелених насаджень або окремих дерев та чагарників, знесення газонів, квітників на замовлення власників цих насаджень тощо.

Відповідно до п. 5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.

Генеральний план розвитку населених пунктів України розробляється і реалізується з урахуванням вимог захисту зелених насаджень. Містобудівна діяльність у населених пунктах проводиться з дотриманням вимог охорони зелених насаджень. [21]

Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень у населених пунктах, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок державного або місцевого бюджетів залежно від підпорядкування об'єктів благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у постійне користування або в оренду, - за рахунок їх власників або орендарів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.

Важливим для забезпечення охорони та використання зелених насаджень населених пунктів є їх облік та складання реєстру за видовими складом та віком. Облік проводиться з метою одержання достовірних даних щодо кількісних і якісних характеристик зелених насаджень на території населених пунктів, визначення відповідності власників озеленених територій установленому функціональному призначенню території; посилення відповідальності за збереження насаджень підприємствами, організаціями і установами; використання даних обліку для розроблення органами місцевого самоврядування програм та заходів розвитку зелених зон населених пунктів; розроблення заходів щодо реконструкції об'єктів благоустрою зеленого господарства. Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування.

Важливе значення щодо обліку об'єктів зеленого господарства має ведення реєстру зелених насаджень. Його метою є: одержання достовірних комплексних даних про кількість і стан зелених насаджень; ведення моніторингу стану і кількості зелених насаджень; розроблення програм, заходів з розвитку зелених зон населених пунктів України; визначення основних напрямів селищної, районної та міської політики в утриманні, розведенні і захисті зелених насаджень.

Організація розвитку та утримання зелених зон населених пунктів покладається на органи місцевого самоврядування. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. [18, с.77-81]