Трасологічні дослідження

План

1 Вступ

2 Поняття, предмет система і завдання трасології

3 Криміналістичне вчення про сліди

4 Основні правила виявлення, фіксації та вилучення слідів-відображень

5 Основи трасологічної ідентифікації

6 Загальна методика трасологічної експертизи

7 Висновки

Список використаних джерел

1 Вступ

Професія эксперта-криміналіста має творчий характер, і знає відповіді на багаточисельні питання, які постають перед экспертом і які ще попутно виникають у ході вирішення основних. З великою відповідальністю фахівець розуміє, що за кожною експертизою ? доля людини. Працювати необхідно за формулою - сто разів перевір, и тілько потім обгрунтуй свій висновок. Інколи висновок експерта дійсно вирішує долю людини, і це, безумовно, велика відповідальність. Экспертиза - це своєрідне мистецтво, особлива майстерність і творчість. Уміння вірно «прочитати», интерпретувати побачене і надати своє власне судження - це дар, тому, що для справжнього эксперта не буває простих, рядових экспертиз.

Криміналістичні і спеціальні експертизи виконують фахівці з різних галузей знань: юристи, філологи, хімики, математики, психологи, багато осіб, які мають різноманітну технічну освіту. Работа, яку виконують означені фахівці - важлива державна справа.

Об'єкти, дослідження, є речовими доказами у справі, і бувають надто різноманітні.

Найбільш розповсюдженими, тобто такі, які часто зустрічаються в практичній діяльності, є: сліди рук, сліди зубів, губ, взуття, ніг, транспортних засобів; різні сліди и частини механізмів, знарядь, інструментів; сліди тварин, набої, почерк, аудіозаписи тощо.

Область дослідження, про яку буде мова у даній лекції зветься трасологія, тобто наука про сліди-відображення. Сліди, пошкодження, ідентификація по ним людини або знаряддя, дослідження особливостей їх утворення, при яких умовах, які чинники цьому сприяли або заважали. Все це свідчить про широке коло досліджуємих об'єктів, обширний діапазон завдань, які вирішуються. Область вивчення надзвичайно цікава і, часто, не тільки трудоємна, але і складна по об'єктивним причинам. У еру науково-технічної революції ускладнюється не толькі техніка, із застосуванням якої експерт проводить свої дослідження, але, і способи вчинення злочинів. У ході вчинення злочинів злочинець використовує складні прийоми, а у ряді випадків і набагато потужні технічні засоби, ніж ті, якими озброєний експерт.

Дослідження стали більш трудомісткими, оскільки експерт вирішує нові, складніші задачі. Робота від цього стає цікавішою, тому що доводиться розроблювати нові підходи, прийоми і методики дослідження. Кваліфікований эксперт-трасолог повинен бути різносторонньо розвиненою людиною, знаючий роботу механізмів, основи біомеханіки, медицини, закони фізики, хімії тощо. Така загальнаерудиція необхідна вже тому, що експерт досліджує настільки різноманітний всілякий круг об'єктів, що деколи важко уявити, чи усі можливості випробувані У посібнику мова піде насамперед про ідентифікаційні дослідження в трасології. Спочатку - про традиційні. Ідентифікаційні трасологічні експертизи пов'язані безпосередньо з людиною (сліди рук, ніг, зубів, губ і інших частин тіла); з його діяльністю (сліди знарядь, інструментів, взуття, механізмів, одягу і т.п.), вивченням слідів транспортних засобів і слідів тварин.

Трасологічна експертиза, вивчає будь-які сліди-відображення і має дуже давні витоки. Деякі учені називають її слідознавчою кспертизою, але влучною і загальновизнаною назвою є трасологія - наука про сліди (від французького Тгасе - слід і грецького Логос - вчення, слово). Трасологія, як галузь криміналістики, тісно пов'язана і знаходиться у постійному контакті з природничими і технічними науками. Але ці контакти стали можливі лише після розробки наукових основ трасології| і у залежності від розвитку і вдосконалення методик дослідження певних об'єктів. Зародження ж цієї науки, як свідчать історичні документи, почалося ще в Стародавній Індії, коли людина висліджувала злочинця (ворога) або пораненого звіра по слідах. Пізніше в Індії була створена особлива каста слідопитів або сищиків. Були так звані кхойі, які з дитячого віку були присутні при розшуках злочинців і готувалися до цього непростого і вельми небезпечного ремесла. Мистецтву «читати сліди» учили воїнів і мисливців. Ці навики|навички| удосконалювалися і використовувалися в кінці XIX і початку XX століття в армії, особливо в прикордонних військових підрозділах.

Наукові основи трасологічної експертизи почали формуватися в XIX столітті в Європі і Індії англійськими дослідниками У. Гершелем і Р. Фулдсом, яким вдалося встановити індивідуальність папілярних узорів і можливість ототожнення (ідентифікації) за ними конкретної особи. Перші експертизи проводилися судовиими медичними експертами. Це були експертизи слідів рук, зубів, ніг, взуття, по дослідженню вогнепальної зброї і ушкоджень (ран), що стали результатом його дії (балістична експертиза). Перші судово-медичні експертизи проводилися ще в XVII столітті, тому, маючи досвід і навики в такій діяльності, судові медики невипадково займалися дослідженнями не тільки тілесних ушкоджень, але і об'єктів, якими вони утворені. Зокрема, перші фундаментальні наукові дослідження в області судово-балістичної експертизи в Україні були написані саме судовими медиками. За дослідженнями слідів зубів, які проводяться в рамках трасологічної| експертизи, також перші наукові праці були підготовлені в рамках судової медицини, а не в криміналістиці.

Становлення і розвиток криміналістичної і судової експертизи в Україні і Росії починається з 20-го сторіччя, а перші експертні установи, що називалися тоді кабінетами наукової судової експертизи, були відкриті в 1912 р. в Петербурзі, в 1913 р. в Москві і в 1914 р. - в Києві і Одесі. Так почалася нова ера, коли в розслідуванні і розкритті злочинів експертиза стала невід'ємною і необхідною складовою частиною цілого. З розвитком науки криміналістики формувалася мережа експертних установ, розвивалися різні напрями криміналістичних і судових експертиз. У 40-х роках минулого сторіччя їх було чотири, як називають їх сьогодні, традиційних: трасологічна експертиза, що вивчає сліди-відображення, балістична, об'єктами якої є вогнепальна зброя, боєприпаси і сліди на них і на перешкодах; технічна експертиза документів, що встановлює різні види підробки в них, і почеркознавча.

2 Поняття, предмет система і завдання трасології

Вчинення практично усіх злочинів супроводжується утворенням різного роду слідової інформації, інформації про слід і матеріальних слідів-відображень. Вивчення, дослідження та аналіз таких слідів, зокрема їх пошук, виявлення, та фіксація з метою ефективного і всебічного сприяння розкриттю злочинів із застосуванням досягнень різних наук, привело до утворення однієї з основних галузей криміналістичної техніки - трасології.

Термін "трасологія” утворено з двох термінів: французького la trase /слід/ і латинського logos /вчення/. Тобто - вчення про сліди. Слід відмітити, що трасологія як самостійа галузь криміналістичної техніки в вітчизняній криміналістиці сформувався відносно недавно. В перших підручниках по криміналістиці 1924, 1925 років такого розділу не було. Лише у підручнику по криміналістиці 1938 р. І.М. Якимов перше започаткував розділ "трасологія".

Наукове підґрунтя цій галузі розробив відомий криміналіст Б.І. Шевченко у своїй роботі 1947 року "Научные основы современной трасологии". За цю роботу Б.І. Шевченко без захисту дисертації була присвоєна вчена ступінь кандидата юридичних наук.

Подальшу розробку окремих напрямків та методик трасологічних досліджень проводили вчені криміналісти Г.Л. Грановськнй. М.Я. Сегай, Л.К. Літвиненко, В.М. Прищепа, В.Є. Бергер. Ці та ряд інших вчених створили струнку наукову галузь знань - криміналістичне вчення про сліди.

Поняття сліду

У буквальному розумінні слова трасологія, як уже було зазначено - це вчення про сліди. Проте, означене поняття потребує уточнення.

Вчинення злочину пов'язане з утворенням цілої гами слідів. Вони мають ряд якісних характеристик. Але цей розділ криміналістичної техніки вивчає не усі означені чинники, а лише деякі з них.

Усі зміни в навколишній обстановці, пов'язані зі злочином, є його слідами. Це і сліди ніг злочинця на місці події, і кинутий недопалок, рана на тілі людини, переставлений в інше місце стілець, краплі крові на підлозі, сліди рук, залишені злочинцем на склі, і т.ін. Всі ці зміни, пов'язані з механізмом злочину, утворюють сліди у широкому розумінні.

У той же час серед них існує окрема група слідів, які є відображенням зовнішньої будови одних предметів /об'єктів/ на інших. А саме: це сліди взуття на ґрунті, сліди рук людини на пляшці, сліди знаряддя зламу на ригелі замка, сліди абразиву на номерній площадці автомобільного мотору, сліди тварин. Такі сліди прийнято називати слідами у вузькому розумінні. Саме такі сліди - сліди-відображення зовнівньої будови предмета /об'єкта/ і вивчає трасологія.

З вищенаведеного можна вробити такі висновки:

1. Джерелом походження слідів, які вивчає трасологія, є дії людини, пов'язані із вчиненням злочину, слідовий контакт об'єктів без безпосередньої участі людини.

2. В слідоутворенні беруть участь два об'єкти /слідоутворюючий і слідосприймаючий/.

3. Такі сліди є матеріальними відображеннями, що виникають як наслідок взаємодії слідоутворюючих і слідосприймаючих об'єктів в умовах конкретного злочину.

4. В слідах-відображеннях фіксуються:

* вид взаємодії /механічний, термічний, хімічний, біологічний/;

* механізм і умови слідового контакту;

* властивості взаємодіючих об'єктів /зовнішня будова, температурний чи хімічний вплив і т.п./.

Дослідження таких слідів проводиться із застосуванням прийомів, методів і засобів, розроблених трасологією.

Тому основні завдання трасології такі:

* розробка засобів і прийомів виявлення, фіксації і вилучення слідів;

* розробка прийомів і засобів попереднього дослідження слідів;

* розробка засобів і методів експертного дослідження слідів з метою ідентифікації чи встановлення групової належності об'єктів або вирішення діагностичних чи ситуалогічних завдань;

* розробка прийомів використання слідів або інформації про сліди для розшуку злочинців.

Крім того трасологія займається встановленням причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, а також розробкою заходів по усуненню цих умов з метою запобігання злочинам. Таким чином можна дати таке визначення трасології:

трасологія - це галузь криміналістичної техніки, яка займається розробкою засобів і методів збирання і дослідження слідів-відображень з метою встановлення обставин вчинення злочину і утворення слідів, їх ідентифікації, чи визначення групової належності для розслідування і профілактики злочинів та розшуку злочинців.

Для розробки спеціальних прийомів і методів роботи зі слідами-відображеннями трасологія широко використовує дані інших наук /біології, медицини, антропології, фізики, хімії, математики, механіки/.

Так, на основі данних медицини та біології побудовано криміналістичну класифікацію папілярних малюнків пальців та долоней, класифікацію походки, голосу тощо.

Дактилоскопія широко використовує математику. Пошук слідів не мислимий без запровадження хімічних методів.

Застосування статистичних та кореляційних методів допомагає визначити частоту зустрічаємості ідентифікаційних ознак, а також сталість зв'язків цих ознак.



Мал. 1. Класифікаційна система трасологічної

експертизи по Н.П. Майліс

Досить давно і успішно в трасології використовуються фізичні прийоми дослідження із застосуванням ультрафіолетових, інфрачервоних, рентгенівських променів, а також мікроскопії, за допомогою якої можливо вимірювати і порівнювати незначні (за розміром) деталі рельєфу об'єктів ідентифікації.

Сучасна трасологія немислима без фотографії.

Використовуючи досягнення прикладних наук створені спеціальні засоби і пристрої для порівняльного дослідження:

* прилади для механічного та фотографічного розвертання слідів на циліндричних поверхнях;

* прилади для одержання експериментальних слідів розрубу і ковзання;

* профілографи та ін.

В той же час напрацювання трасології використовуються і іншими науками. Так, в археології створена нова галузь, названа трасиологією. Вона вивчає сліди роботи, що збереглися на стародавніх знаряддях праці та на предметах, які оброблялися цими знаряддями.

Підсумовуючи розглянуте вище, можемо визначити;

Предметом трасології є сліди-відображення, які виникли у зв'язку із вчиненням злочинів і робота з цими слідами з метою одержання інформації, необхідної для розкриття злочинів.

Система трасології складається з загальних положень методики трасологічної експертизи та методик окремих її видів.

Мета трасології полягає у вирішенні ідентифікаційних, діагностичних і ситуалогічних завдань та у подальшому удосконаленні методів їх вирішення шляхом розширення можливостей дослідження традиційних слідів-відображень та залучення нових видів таких слідів.

3 Криміналістичне вчення про сліди

Один і той же об'єкт в різних умовах може утворювати сліди, різні як за загальним зовнішнім виглядом, так і по характеру та обсягу відображення особливостей своєї зовнішньої будови. Тому знання механізму утворення слідів, їх класифікація дозволяють визначити спосіб вчинення тих чи інших дій, у результаті яких виникли ці сліди та особливості об'єктів, що залишили сліди.

Поняття сліду в трасології є ключовим. Так І.М. Якимов (1938) називав слідом ”відбиток на чомусь предмета, який дозволить визначити його форму або його призначення”. С.М. Потапов (1945) писав, що ”сліди ? це відображення на матеріальних предметах ознак явищ, причинно повязаних із злочином, що розслідується ”. Г.Л. Грановський (1965) писав, що ”слід в трасології ? це результат дій і контактів, пов'язаних зі злочином, матеріальні відображення ознак зовнішньої будови і інших властивостей об'єктів, які мають стійкі просторові границі”. І.Ф. Крилов (1976) пропонував приєднати до вчення про сліди два самостійних розділи: 1) вчення про сліди-відображення; 2) вчення про сліди - залишкові явища. Різні підходи до трактування поняття слідів пояснюються рядом причин. Головна - на основі якої класифікації матеріальних слідів - джерел інформації воно формувалось. Ю.Г. Корухов, після узагальнення різних підходів запропонував таке визначенння. На його думку матеріальні сліди ? джерела інформації про злочин логічно розділити на три категорії: загальнокриміналістичні, загальнотрасологічні і окремотрасологічні. Він пропонував використовувати комплексність інформації, яка міститься в слідах, а при дослідженні механізма слідоутворення виходити з відображення (”відбитка”) події в цілому.

Автор даної лекції пропонує таке визначення: слід, як джерело інформації про конкретний злочин це матеріально-фіксоване відображення властивостей предметів і процесу слідоутворення, яке дозволить досліджувати ці властивості і використовувати їх відображення з метою ідентифікації, діагностики та ситуалогічного аналізу.

В утворенні сліду беруть участь щонайменше два об'єкти. Один з них, зовнішню будову якого повторює слід, зветься слідоутворюючим. Другий, предмет, на якому залишається слід - слідосприймаючим.

Як правило, сліди виникають у результаті безпосереднього контакту цих об'єктів. При цьому в утворенні сліду приймає участь не весь слідоутворюючий об'єкт, а лише якась його частина. Цю частину називають контактною. При проведенні трасологічиих ідентифікаційних досліджень перш за все шукають цю контактну поверхню. В одних випадках цей пошук досить легкий, в інших - пов'язаний з об'єктивними труднощами. Щоб знайти цю контактну поверхню, треба знати механізм утворення сліду з урахуванням особливостей слідоутворюючого об'єкту, а в ряді випадків - з використанням обставин справи і протоколу огляду місця події.

Класифікація слідів-відображень

Кожний слід утворюється внаслідок тих чи інших змін поверхні слідосприймаючого об'єкту. Ці зміни можуть бути різними по своїм особливостям, місцю їх знаходження і по явищам, які їх спричинили.

В залежності від характеру змін, що виникли на слідосприймаючому об'єкті, сліди підрозділяються на об'ємні та поверхневі.

Об'ємні сліди - це такі відображення, які виникають внаслідок деформації слідосприймаючого об'єкту. При цьому в тій частині, де відбулося зіткнення, слідосприймаючий об'єкт набуває нову форму, яка так чи інакше відтворює контактну поверхню слідоутворюючого об'єкту.

При утворенні об'ємних слідів настає часткове руйнування слідосприймаючого об'єкту, якщо він однорідний і досить твердий /наприклад, слід удару на дошці, чи слід взуття на ґрунті/, або зміна попереднього стану речовини, якщо вона не однорідна /слід шини на сипучому ґрунті, піску, чи товстому шарі дорожньої куряви/.



Мал. 2. Класифікація слідів по Г.Л. Грановському

Характерною і специфічною особливістю цього виду слідів є об'ємне, трьохмірне відображення в них слідоутворюючого об'єкту.

На якість відображення зовнівнішньої будови об'єкта в об”ємних слідах суттєвий вплив мають такі якості слідосприймаючого об'єкту як:

* твердість. Чим менше до певної міри твердість,тим повніше і чіткіше відображення;

* структура речовини. На пластичних, однорідних мілкоструктурних речовинах відображення кращі ніж на інших речовинах;

* здатність зберігати зміни, які виникли в результаті слідоутворення. Чим така здатність вища, тим чіткішим і сталішим буде відображення.

Оскільки всі ці фактори впливають на якість сліду-відображення, вони обов'язково враховуються при дослідженні слідів.

Поверхневі сліди - це такі відображення, які виникають внаслідок зміни тільки стану поверхні слідосприймаючого об'єкту. Ці зміни виникають у результаті:

- накладення на сприймаючий об'єкт часток речовини самого слідоутворюючого об'єкту, або іншої речовини, що знаходилась на поверхні цього об'єкту. Такі сліди називаються слідами-нашаруваннями.

- відділення слідоутворюючим об'єктом часток речовини з поверхні сприймаючого об'єкту. Такі сліди називаються слідами-відшаруваннями.

- дій на поверхню слідосприймаючого об'екту фізичних, хімічних, температурних та інших явищ.

На відміну від об'ємних, поверхневі сліди відображають слідо-утворюючі об'єкти лише у двох вимірах, отже, не досить повно.

Повнота і якість відображення слідоутворюючого об'єкту в поверхневих слідах найчастіше визначаються:

* структурою поверхні сприймаючого об'єкту. Чим поверхня рівніша, тим, при однакових інших умовах, відображення буде якіснішим;

* кількістю слідоутворюючої речовини на контактній поверхні слідо- сприймаючого об'єкту. Надлишок чи мала кількість речовини погіршує відтворення зовнішньої будови об'єкту;

* особливістю слідоутворюючої речовини /консистенція, розмір твердих часток і т.п./ і здатністю її зчеплюватися з поверхнею, на якій утворюється слід нашарування, чи з слідоутворюючим об'єктом при виникненні сліду відшарування;

* особливостями механізму утворення сліду /наприклад, силою нажиму/.

Об'ємні та поверхневі сліди, в залежності від місця розташування змін на слідосприймаючому об'єкті, можуть бути локальними і периферічними.

Локальні - це такі сліди, в яких зміни відбуваються тільки в межах безпосереднього контакту об'єктів.

Периферійні - це сліди, які виникли внаслідок змін чітко поза контактною поверхнею слідоутворюючого об'єкту.

Локальні сліди зустрічаються частіше. Такими зокрема, є об'ємні сліди взуття, знарядь зламу.

Периферійні сліди можуть утворюватися внаслідок осідання навколо місця контакту пилу, снігу, вологи, фарби, або дії світла, температури на неприкриту поверхню. Ці сліди відображають лише загальну форму /конфігурацію/ і розміри слідоутворюючого об'єкту і здебільшого придатні лише для визначення його групової належності.

В поверхневих локальних слідах нашарування зображення утворюються за рахунок речовини, яка знаходиться на виступаючих частинах контактної поверхні. А інколи - речовини, що знаходиться в заглибленнях (коли з виступаючих участків речовина вже відшарувалася, або витерта). Перші сліди називаються позитивними, другі - негативними. Це треба завжди мати на увазі аби не припуститися помилки. Особливо стосовно слідів папілярних узорів.

Більшість слідів-відображень утворюється у результаті активної дії слідоутворюючих об'єктів. В залежності від особливостей і напрямку цієї дії сліди діляться на статичні та динамічні. Такий розподіл, проте, є умовним, оскільки кожен з таких слідів виникає унаслідок одномоментних різнонаправлених дій одного чи обох об'єктів, які задіяні у слідоутворенні.

Статичні сліди /відбитки/ утворюються унаслідок однієї дії /нажиму, удару/ в одному напрямку і тому зміни виникають в одному конкретному місці і більш менш одночасно.

Сліди, що виникають при прокатуванні слідоутворюючого об'єкту /сліди котіння/, є різновидом статичних слідів, оскільки їх можна розглядати як ряд послідовних відбитків сусідніх частин поверхні слідоутворюючого об'єкту, тобто відбиток опуклої чи циліндричної частини поверхні цього об'єкту у розгорнутому вигляді.

Динамічні сліди /ковзання, різання/ утворюються внаслідок взаємодії двох сил: однієї, як при створенні відбитку, другої при русі по слідосприймаючій поверхні. Тому динамічний слід являє собою якби безперервний ряд статичних слідів однієї і тієї ж ділянки слідоутворюючого об'єкту (слід бігової доріжки шини).

В статичних слідах контактна поверхня утворюючого об'єкту ві- дображується дзеркально по взаємному положенню і зворотньо по рельєфу, якщо слід об'ємний.

В динамічних слідах контактні точки утворюють лінії /траси/ також зворотні по рельєфу і дзеркальні по взаємному положенню.

4 Основні правила виявлення, фіксації та вилучення слідів-відображень

Пошук слідів здебільшого пов'язаний з оглядом ділянок місцевості, приміщень, окремих предметів та інших об'ектів, здійснюваний з проведенням слідчих дій, а тому на основі і з дотриманням відповідних норм процесуального права. При цьому застосовуються тактичні прийоми і технічні засоби, розроблені і рекомендовані криміналістикою.

Стосовно пошуку слідів можна виділити дві основні тактичні вимоги щодо цього виду слідчого огляду:

а/ повнота і ретельність огляду;

б/ дотримання певної послідовності у застосуванні прийомів і засобів, безпосередньо направлених на виявлення слідів.

З метою пошуку слідів, перш за все, повинні бути ретельно оглянуті предмети, які зазнали дії злочинця, і ділянки місцевості, де він знаходився. Для визначення кола таких об'єктів використовуються, показання свідків, а також вивчення місця події та уявного моделювання (реконструкції) дій злочинця.

Мають бути ретельно оглянуті предмети, попереднє місце знаходження яких змінене, або які могли бути об'ектами злочинного посягання і тому можуть нести на собі сліди злочину.

Окремі сліди можуть бути не міцними. Тому, оглядаючи предмети, треба бути обережним, щоб не пошкодити або не знищити можливі сліди на них. В процесі огляду не можна проводити будь-які експерименти з предметами огляду, бо вони можуть викликати зміни їх властивостей або стану. Неприпустимо, наприклад, опробування ключем замка, відімкненого або зламаного злочинцем, бо це приведе до зміни положення деталей його механізму або до виникнення додаткових слідів на них.

Прийоми і засоби, які застосовуються для виявлення слідів, залежать від характеру слідів і особливостей слідосприймаючих об'єктів. В одних випадках достатньо звичайного огляду, в інших - необхідне застосування оптичних та інших технічних засобів.

Спочатку застосовують прийоми і засоби, які не змінюють предмети та сліди, що можуть знаходитися на них (неруйнуючі методи дослідження), тобто ретельний огляд, спеціальні умови освітлення /косопадаюче чи ковзаюче світло/. Якщо вони не дали позитивних результатів, застосовують засоби, які змінюють слідоносій та слід /наприклад, хімічні та інші технічні засоби, для виявлення невидимих слідів рук/.

Якщо засобів для виявлення однотипних слідів декілька, вони застосовуються в такій послідовності, щоб попередній засіб не шкодив результативності наступного.

Усі виявлені сліди до їх вилучення ретельно оглядаються і описуються у протоколі огляду місця події.

Мета огляду:

1. 3 числа виявлених слідів треба відібрати ті, які мають відношення до розслідуваної події. Вирішується ця задача на основі данних огляду, опиту свідків чи потерпілих та вивчення самих слідів. При цьому враховується розміщення слідів, їх зв'язок а подією, механізм утворення, давність виникнення. З тою ж метою проводиться відсів слідів, що утворилися не у зв'язку зі злочином, або залишені особами, непричетними до злочину /потерпілими або під час ремонту чи вимушеного зламу замка у зв'язку з втратою ключа/.

2. 3'ясувати умови утворення слідів і, тим самим, встановити обставини, що мають значення для розсдівування.

Скажімо, стосовно слідів пальців на склі важливо чи вони залишені під час торкання з одного боку, чи захвату частини розбитої шибки вікна. В першому разі вони можуть бути випадковими, у другому - залишені злочинцем під час видалення уламків з рами для проникнення.

Суттєво: знаходяться сліди знарядь зламу з середини сховища чи назовні. Очевидно, що в другому випадку може йти мова про імітацію крадіжки.

З. Виявити в слідах ознаки, які характеризують слідоутворюючий об'єкт.

Так, по слідам ніг інколи, можна визначити ознаки людини - зріст, вид, навіть фасон взуття, особливості ходи чи наявність дефектів або каліцтва.

По слідам шин - їх тип, модель та вид транспортного засобу.

По слідам знарядь зламу або інструментів - їх вид, особливості та професійні навики злочинця.

При огляді слідів необхідно також виясняти:

І. Чи нема в слідах речовин, занесених злочинцем. Частіше це стосується слідів взуття, в яких можуть бути виявлені, скажімо, частки вугілля, золи, металеві ощурки, нехарактерний для даної місцевості грунт. Це може навести на попереднє місце знаходження злочинця, його фах або напрямок руху до місця злочину. Подібні речовини можна знайти в слідах знарядь зламу чи інструментів /частки фарби, мастила/.

2. Які сліди /в широкому розумінні/, пов'язані зі злочином, можливо знайти на злочинцеві.

Так, наявність на розбитому злочинцем склі кров'яних слідів пальців свідчить про можливий поріз руки. Слід взуття на сипучому грунті чи фарбуючій речовині орієнтує на пошук таких об'єктів на взутті злочинця. По характеру зламу /пролом стелі, перепилювання ґратів/ можливо припускати знаходження часток цих препон на одежі або тілі злочинця.

Важливою стадією роботи зі слідами є їх фіксація та вилучення. Розрізняють два основних способа фіксації слідів; опис в протоколі і фіксація засобами криміналістичної техніки.

Всі сліди, виявлені в процесі огляду і визначені такими, що стосуються злочину, підлягають ретельному опису в протоколі огляду місця події чи іншої слідчої дії, у зв'язку а якою вони виявлені і оглянуті.

У протоколі огляду повинні бути відображені такі відомості:

* назви предмета /ділянки приміщення, місцевості/, де знайдені сліди, його стан, особливо такі якості, що могли вплинути на якість відображення об'єкта в слідах, і стан самих слідів;

* в якому місці предмета /ділянки приміщення, місцевості/, яким способом, з застосуванням яких засобів виявлені сліди. Чим вони утворені, якщо це можна встановити при огляді /наприклад, сліди підошви взуття, шини автотранспорту, сокирою і т.п./;

* вид слідів /відповідно прийнятій класифікації/, їх кількість, взаємне розміщення та відносно означених орієнтирів;

* конфігурація і розміри слідів, наявність і розміщення чітко виражених особливостей;

* в який спосіб зафіксовані і вилучені слідн;

* що додається до протоколу огляду,

Цей перелік є приблизним. Зміст протоколу у кожному конкретному випадку залежить від специфіки слідів, місця їх виявлення тощо.

До протоколу можуть додаватися замальовки слідів та схеми їх розміщення. Це полегшує опис слідів і робить наглядним розміщення їх на предметі /ділянці приміщення, місцевості/.

До технічних способів фіксації слідів відносяться фотографування, виготовлення зліпків /відливок/ з об'ємних та відбитків з поверхневих слідів.

Одержання фотознімків проводиться за правилами масштабної чи вимірювальної фотозйомки.

Фотографування як найбільш наглядний і до того ж досить простий спосіб фіксації загального виду, окремих участків і предметів на місці події повинно широко використовуватись при огляді.

Фотографування не призводить до будь-якої зміни слідів чи обстановки місця події і тому передує іншим способам фіксації.

Зліпок з об'ємного сліду є його просторовою моделлю, виконаний з якого-небудь відповідного матеріалу в контррельєфі. Для цього використовуються гіпс, пластилін та різні зліпочні маси.

Відбитки з поверхневих слідів робляться на спеціальному слідокопіювальному матеріалі.

До виготовлення зліпків та відбитків слід вдаватися тільки тоді, коли неможливо вилучити слід разом з предметом чи його частиною, де вони утворені.

Якщо слід вилучається з частиною предмета, на якій він розміщений, необхідно на цій частині зробити орієнтуючі позначки чи написи /верх, низ, зовнішній, внутрішній бік і т.ін./.

Вилучені сліди та предмети необхідно відповідно упакувати, аби забезпечити їх збереженість під час транспортування та зберігання.

Особливі засоби передостореги мають бути застосовані щодо слідів на предметах, які легко піддаються змінам, здатним зіпсувати слід /наприклад, масло, фрукти, сир зі слідами зубів/.

Упаковка, яка містить предмети зі слідами, зліпками чи відбитками, повинна мати запобіжну обв'язку, чи обклейку з відбитками печаток та відповідні написи про її вміст.

5 Основи трасологічної ідентифікації

Трасологічна ідентифікація є різновидом криміналістичної ідентифікації і тому повністю ґрунтується на її положеннях.

Ідентифікація в трасології виходить з положення, що кожний матеріальний предмет, людина, тварина мають такі ознаки зовнішньої будови, завдякі яким вони стають індивідуальними, неповторними і відрізняються від всіх інших предметів чи істот. Відображення ознак у слідах - можливість ідентифікувати об'єкт по таким слідам.

Під загальною будовою будь-якого об'єкта в трасології розуміється його форма розміри і характер рельєфу поверхні. Цими ознаками характеризується зовнішня будова як всього об'єкту, так і кожної її частини.

В трасології існує поняття загальних та особливих ознак. Форма, розміри, характер рельєфу об'єкту в цілому і є його загальними ознаками, а форма, розміри і рельєф окремих його частин - особливими ознаками. Всі ці ознаки в сукупності становлять так званий індивідуальний комплекс, притаманний тільки одному конкретному об'єкту, і дозволяють виділити його з усіх інших навіть дуже схожих об'єктів, тобто індивідуалізувати його.

Цей комплекс можна виділити не тільки в усьому об'єкті, а і в окремих його частинах /фрагментах, деталях і т.п./. Тобто можна ототожнити об'єкт не тільки за його загальним індивідуальним комплексом, а і по індивідуальному комплексу його окремих частин.

Нажаль в розпорядженні експерта практично ніколи не буває слідів всього ототожнюваного об'екту, так би мовити, з усіх його боків. Тому ідентифікаційні питання приходиться вирішувати по слідам саме окремих частин об'єкту.

Межа можливостей знайдення індивідуального комплексу мінімальних за розміром загальних та особливих ознак залежить від якості сліду, від здатності слідосприймаючого об'єкту сприйняти і зберегти незначні за розміром деталі слідоутворюючого об'єкту та технічних засобів - збільшувальних і вимірювальних приладів, які є у нас на озброєнні. Отже критерій поділу ознак на загальні і особливі залежить від ступеню деталізації об'єкту.

Для індивідуалізації об'єкту його загальні і особливі ознаки можуть мати різне значення. Одні з них, в силу свого походження, або за іншими причинами, властиві і не одному, а декільком і навіть багатьом такого роду об'єктам. Так, одну і ту ж конфігурацію і розмір підошви можна зустріти на багатьох екземплярах взуття однієї моделі, тим більше ступінь точності, вимірів, яку ми використовуємо відносно невисока. Такі загальні ознаки, притаманні цілій групі однотипних об'ектів, називають груповими. Інші ознаки зовнішньої будови, внаслідок випадкових причин свого виникнення, властиві тільки одному об'єкту і тому є одиничними, особливими ознаками. Стосовно взуття ними можуть бути, наприклад,форма і розмір грубо виготовленої набойки на каблуці чи пошкодження рельєфного малюнку на підошві.

Таким чином, зовнішня будова кожного матеріального об'єкта характеризується як ознаками, що мають загальне, групове значення, так і одиничними, належними тільки одному цьому об'єкту, неповторними в інших аналогічних, схожих на нього об'єктах.

Однак по такій одиничній особливій ознаці ми не можемо ототожнювати об'єкт. Тому що в слідах як поверхневих, так навіть і в об'ємних одна і та сама деталь, ознака відображується неадекватно, а з тією чи іншою ступінню викривлення. Це обумовлено як особливостями слідоутворення, так і особливостями слідоспряймаючого об'єкта. Абсолютно точне відображення, на жаль, неможливе.

Саме тому ідентифікація здійснюється не по одній чи кільком ознакам, навіть характерним, відображеним в сліді, а по комплексу ознак загальних та особливих.

Велике значення для ототожнення трасологічних об'єктів мають такі Їх характеристики, як своєрідність, інакше кажучи, виразність зовнішньої будови та сталість ознак цієї будови.

Хоча кожен матеріальний об'єкт, так би мовити, унікальний і існує тільки в одному екземплярі, проте виділити його серед інших, індивідуалізувати неможливо, якщо він не має добре виражених зовнішніх характерних ознак.

Скажімо, по навіть якісним відбиткам бокової поверхні двох відрізків полірованих труб одного діаметру навряд чи вдасться їх індивідуалізувати.

Другою суттєвою характеристикою кожного предмета є сталість його ознак, тобто здатність оберігати на протязі того чи іншого часу зовнішню будову /як загальну, так і окремих частин/.

Сталість залежить від матеріалу самого предмета та зовнішніх умов, в яких знаходиться та використовується цей предмет.

Так, неможливим стане ідентифікація сокири по розрубу, якщо перед дослідженням сокиру наточити.

6 Загальна методика трасологічної експертизи

Трасологічна експертиза - це дослідження слідів, слідоутворюючих, слідосприймаючих об'ектів і інших матеріалів справи, які проводяться особами, які мають спеціальні знання у галузі трасології, у визначеному законом порядку для встановяення фактичних данних, які використовуються у якості судових доказів.

Завдання, що вирішуються трасологічними експертизами це ототожнення певних об'ектів /людини, тварини, предметів неживої природи/, в тому числі встановяення групової належності об'ектів, а також вирішення діагностичних і ситуаційних питань.

Трасологічне ототожнення - це встановяення конкретного об'єкту по слідам - відображенням.

Встановяення групової належності - це встановлення належності об'єкта, який залишив слід, до того ж роду або виду, що і об'єкт, котрий перевіряв експерт.

Діагностична трасологічна експертиза - це процес дослідження з метою встановлення якісних характеристик і особливостей об'єкта за його ознаками, що відобразилися в слідах, механізму дій об'єктів, властивостей самих об'єктів.

Прикладом діагностичної експертизи може бути вирішення такого питання:

чи знімалася пломба після первинного навішувания і чи навішувалася вона повторно, або чи справний конкретний замок.

Ситуаційні трасологічні дослідження - це процес дослідження /здебільшого комплексний/ з метою встановлення механізму події на основі аналізу матеріальної обстановки місця події, слідів-відображень, а також обставин цієї події.

У ході ситуаційних досліджень, наприклад, вирішується місце знаходження і взаємне положення автомобілів в момент зіткнення, або місце знаходження потерпілого в салоні автомобіля в момент зіткнення.

Трасологічним дослідженням встановлюється належність різних об'єктів до єдиного цілого.

Встановлення цілого по частинам - це різновид трасологічного ототожнення об'єкта, що проводиться на основі дослідження ознак рельєфу поверхонь розділення або рельєф інших поверхонь, що утворювали до розділення єдине ціле.

Проте основний зміст трасологічної експертизи складає ідентифікація об'єктів по їх слідам - відображенням. Стосовно до неї і будуть розглянуті загальні положення методики дослідження.

Трасологічна експертиза при вирішенні тотожності об'єкта, який утворив слід, ґрунтується на порівняльному дослідженні. В залежності від того, які об'єкти порівнюються, можливі три випадки:

1. Найчастіше досліджується слід або декілька слідів і об'єкт, відносно якого треба вирішити,чи він залишив ці сліди. Це найбільш типовий і сприятливий випадок. Експерт має можливість безпосередньо вивчити об'ект й порівняти його з слідами-відображеннями. Може експериментально перевірити відображення ознак в рівних умовах слідоутворення, а, головне, найбільш правильно оцінити ідентифікаційне значення цих ознак /ступінь і стабільність відображення в слідах/.

2. Інколи експерт має справу не з самим об'єктом, який треба ідентифікувати, а з його експериментальними відображеннями, зразками, Так, зокрема,буває при дослідженні слідів людини /доріжка слідів, відбитки босої ноги, тварини, нерухомих чи громіздких предметів/

3. Нерідко виникає необхідність проводити порівняльне дослідження самих слідів, так би мовити, невідомого походження між собою без наявності об'єкта, яким вони могли бути залишені. Наприклад, при роботі зі слідотеками знарядь зламу чи взуття.

Експертне трасологічне дослідження являє собою єдиний складний процес. Лише з методологічної точки зору його можно поділити на окремі елементи чи стадії.

Ідентифікаційну трасологічну експертизу прийнято поділяти на такі стадії: попереднього(детального), роздільного, порівняльного дослідження і оцінки результатів дослідження. Однак таке ділення є умовним, бо в більшості ідентифікаційних експертиз роздільне і порівняльне дослідження тісно переплітаються і, чергуючись, становлять одну неперервну стадію, прийняту називати детальним дослідженням.

Більш-менш конкретно можно відзначити стадію лише попереднього дослідження, як дійсно окрему стадію.

Попереднє дослідження включає в себе ознайомлення експерта з усіма матеріалами, що надійшли для проведення експертизи, уяснення задачі дослідження і попередній огляд об'єктів дослідження.

У ході попереднього дослідження експерт проводить такі заходи:

- знайомиться з письмовими матеріалами, обставинами розслідуваної події і змістом поставлених перед ним питань;

- перевіряє стан упаковки об'ектів дослідження, їх відповідність переліку в постанові про призначення експертизи, чи не пошкоджені вони при транспортуванні;

- вирішує питання про необхідність запиту додаткових даних чи матеріалів.

Детальне дослідження полягає у більш ретельному роздільному і порівняльному дослідженні об'ектів експертизи.

Не порушуючи загальної вимоги про те, що порівнянню об'ектів повинно передувати їх детальне вивчення, в більшості трасологічних ідентифікаційних експертиз детальне дослідження можна розглядати як таке, що складається з двох етапів.

На першому етапі об'єкти роздільно вивчаються, а потім порівнюються їх загальні ознаки. Якщо загальні ознаки відрізняються, дослідження можна закінчувати і формувати негативний висновок, незалежно від того, є ці загальні ознаки груповими чи одиничними.

При співпаданні загальних ознак, або такій їх різниці, що може бути пояснена умовами слідоутвореиня, деякою зміною зовнівності об'єкта, чи іншими причинами - порівняльне дослідження продовжуєаться.

Другий етап полягає в порівнянні об'єктів по особливим ознакам /деталям/. При порівнянні деталей їх співставляють:

* по наявності в сліді та на об'єкті-носії;

* по їх взаємному розміщенню, бо спіпадаючими вважається лише ті особливості, якісні тільки в обох порівнювних об'єктах, але і розміщені однаково відносно інших деталей, чи одна одної;

* по особливостям зовнішньої будови деталей. Кожна деталь зовнішньої будови об'єкта, якою б малою вона не була, теж може розглядатися, як самостійний об'єкт, що має свої ознаки зовнівньої будови, по яким і проводиться співставлення на другому етапі порівняльного дослідження.

В трасологічних дослідженнях можуть використовуватися ті самі способи порівняльного дослідження, що і в інших видах криміналістичних експертиз, а саме:

І. Візуальне співставлення об'єктів, які порівнюються, (сліда з підошвою взуття, або частиною знаряддя зламу і т.п.).

2. Вимірювання і співставлення розмірних характеристик /лінійних і кутових/. В тих же цілях, а також для порівняння взаємного розміщення незначнних за розміром деталей в більшості трасологічних експертиз можуть використовуватися координатні сітки на прозорому матеріалі.

3. Порівняння або суміщення об'єктів із використанням оптичних приладів /МБС, МИС/.

4. Візуальне суміщення або накладення одномасштабних фотографічних зображень /двох фотографій чи фотографії і позитиву на прозорому матеріалі/.

5. Інші способи порівняння, наприклад, виготовлення і співставлення графічних зображень, профілограм тобто кривих, що характеризують об'ємні зображення об'ємних слідів.

Вибір того чи іншого способу порівняння залежить від умов кожного дослідження. Проте загальне правило полягає в тому, що результати візуального порівняння, якими вони не були переконливими, необхідно перевіряти іншими способами.

У процесі порівняльного дослідження часто виникає потреба в утворенні експериментальних слідів об'єктом-носієм. Проведення експерименту в ідентифікаційних трасологічних експертизах дозволяє перевірити, як відображаються ознаки зовнішньої будови в умовах слідоутворення. Експериментальні сліди можуть використовуватися для порівняння. Порівняння досліджуємих слідів є експериментальними дозволяє уникнути конформності та дзеркальності, що має місце при порівнянні об'екту зі слідом.

При досліджених динамічних слідів /ковзання, розрізу/, зважаючи на їх специфіку, як правило, робляться експериментальні сліди, які порівнюються з досліджуваними.

Основні вимоги, яких необхідно дотримуватися при постановці експертного експерименту, такі: умови його проведення повинні бути максимально наближені до умов утворення досліджуваного сліду в тій частині, від якої суттєво залежить відображенність перевіряємого об'єкту в сліді. Насамперед: ідентичне (або, принаймні, наближене до реального) взаємне положення слідоутворюючого та слідосприймаючого об'єктів, а також аналогічність матеріалу слідоносія. Проте матеріал слідоносія повинен бути таким, що не призведе до суттєвих змін рельєфу слідоутворюючого предмету. Якщо є такі побоювання, то матеріал для утворення експериментальних слідів бажано взяти більш м'який /свинець, воскову масу, пластилін і т.п./

Оскільки навіть при дотриманні однакових умов експерименту завжди будуть деякі відмінності у відображенні ознак у результаті випадкових факторів, необхідно дотримуватись таких вимог :

по-перше, в однакових умовах одержати декілька експериментальних слідів;

по-друге, порівняти ці сліди між собою для виявлення сталих ознак, сукупність яких і використовувати при подальшому порівняльному дослідженні.

Оцінка результатів дослідження проводиться як у процесі всього дослідження, так і в кінці його (окрема стадія дослідження).

Оцінити результати дослідження - це значить правильно визначити якісну сторону, ідентифікаційну значимість кожної з співпадаючих ознак чи таких, що відрізняються , а також усієї їх сукупності /комплексу/.

При оцінці сукупності /комплексу/ ознак загальні вихідні положення такі:

1. Збіг тільки групових ознак, типових для ряду аналогічних об'єктів, при відсутності різниці здебільшого є підставою для висновку про групову /видову/ належність ототожнюваного об'єкта;

2. Для висновку про тотожність необхідні :

* відсутність різниць які неможливо пояснити;

* наявність такого збігу групових /загальних/ і одиночних /особливих/ ознак /або тільки останніх/, який для данного об'єкту є індивідуальним. Встановлення тотожності можливе і при окремих розбіжностях, але таких, які пояснюються умовами слідоутворення, частковими змінами об'єкта слідоутворення, або іншими причинами.

3. Висновок про відсутність тотожності складається якщо:

* чітко виражена різниця в групових і одиночних ознаках;

* є чітка різниця в групових ознаках і відсутні одиничні ознаки;

* є збіг групових ознак, але відрізняються одиничні ознаки.

При обгрунтуванні висновку про відсутність тотожності слід враховувати умови, які могли вплинути на зміну ототожнюваного об'єкта в період між утворенням сліду та дослідженням (наприклад, зношуваність, спрацювання, ремонт, навмисні зміни). Інколи з урахуванням таких обставин навіть при встановленні явних розбіжностей неможливо дати категоричний негативний висновок, бо слід раніше міг бути утворений наданим об'єктом, але на момент слідоутворення він мав іншу слідоутворюючу поверхню.

Оформлення матеріалів експертизи. Після проведення необхідних трасологічних досліджень експерт складає текст експертизи і до нього, як правило, додає фотографічну таблицю /або декілька таблиць/.

Текст експертизи складається в трьох частин: вводної, дослідницької і висновків.

У вводній частині наводяться данні про експерта, підстави для проведення експертизи, перелік об'єктів, які надійшли на дослідження, короткі обставини події, а також питання, що поставлені на вирішення експерта. Якщо питання сформульовані невірно, або неграмотно, експерт має право відреагувати їх не змінюючи суті питань.

Якщо експертиза повторна, вказуються висновки попередньої експертизи.

В дослідницькій частині викладаються результати попереднього дослідження об'єктів, їх детального роздільного вивчення і порівняння з наведенням способів порівняльного дослідження, а також його результатів у вигляді докладного переліку як ознак, що збігаються, так і ознак, що відрізняються. Якщо проводилися експерименти, вказується їх мета, умови проведення, способи і результати використання експериментальних слідів.

Дослідницька частина закінчується оцінкою виявлених збігів і різниць ідентифікаційних ознак у їх сукупності.

Коли експерт, проводячи повторну експертизу, приходить до інших висновків, він повинен в кінці дослідницької частини вказати, які, на його думку, об'єктивні причини привели до первинних висновків /неправильна оцінка ознак, встановлення нових ознак, які пройшли поза увагою попереднього експерта, або той не мав данних чі про зміну ознак об'єкта дослідження і т.ін/.

Висновок експерта - це підсумок його дослідницької роботи, у ньому він повинен коротко, вже конкретно і чітко відповісти на кожне з поставлених питань, обов'язково в тій послідовності, як вони наведені у вводній частині.

Текст експертизи, як правило, супроводжуеться фотоілюстраціями на фототаблицях. Фототаблиця особливо необхідна для обгрунтування тотожності. В цьому випадку фототаблиця є не тільки іллюстрацією, а і засобом доведення висновку.

Фототаблиця містить фотознімки:

1. Об'єктів експертизи (т.з. загальний вигляд);

2. Сліду і відповідного йому порівняльного матеріалу в одному масштабі і в однакових умовах фотозйомки. На цих знімках демонструються результати порівняння ознак. Способи демострації можуть бути різні - співставлення, суміщення, накладення. Коли робляться розмітки, обов'язково додаються контрольні знімки без розміток. Всі фотоіллюстрації виконуються за правилами масштабної зйомки і супроводжуються пояснювальними написами.

Графіки і профілограми також додаються на окремих таблицях.

Текст експертизи і фототаблиця - взаємопов'язані. В тексті експертизи робляться посилання на фототаблицю, а пояснювальний текст під фотознімками повністю узгоджується зі змістом експертизи.

7 Висновки

Розглянуті такі основні визначення: поняття, предмет система і завдання трасології; криміналістичне вчення про сліди; основні правила виявлення, фіксації та вилучення слідів-відображень; основи трасологічної ідентифікації; загальна методика трасологічної експертизи. Розглянуте таке важливе питання, як попереднє дослідження слідів на місті події. На протязі вивчення спецкурсу будуть виконуватись сім експертиз. Трасологія або слідознавство, як галузь криміналістичної техніки, складає дуже значний об'єм роботи експерта-криміналіста. Тільки експертизи складають близько 55% від загальної кількості. Усі означені факти свідчать про те, що означений спецкурс важливий хоч і складний і його вивчення необхідне для майбутнього експерта-криміналіста.

Список використаних джерел

1. Шевченко Б.І. Наукові основи сучасної трасології - М.,1947.

2. Шевченко Б.І. Теоретичні основи трасологічної ідентифікації в криміналістиці.- М.,1975.

3. Криміналістична експертиза. Вып.4. - М.,1968,

4. Грановській Г.Л. Основи трасології/Общая часть/.- М.,1965.

5. Грановський Г.Л. /Особлива частина/.- М.,1977.

6. Теоретичні основи вчення про сліди в криміналістиці.- М.,1983.

7. Експертна техніка. Вип. 4. Методи, використовувані в трасологической| експертизе.- М.,1990,

8. Експертна техніка. Вип. 80. Неідентифікаційні дослідження в судово-трасологічній експертизі.- М.,1983.

9. Майліс Н.П. Судова трасологія.- М., 2003.

10. Нестеров Н.І. Встановлення групової приналежності трасологічних об'ектів: Навчальний посібник.- М.,1988.

11. Оглядова інформація. Вип. 5. Огляд зарубіжної літератури по судовій трасологічній експертизі.- М.І982.

12. Моделювання при проведенні трасологічних експертиз: Збірка научннх праць. Вып.40.- М.,1981.

13. Разумов Э.А. Молибога Н.П. Огляд місця проишествия|.- Киев»І994, Крилов І.Ф. Криміналістичні вчення про сліди.- Л-нд.» 1976.

14. Турчин Д.А. Теоретичні основи учення про сліди в криміналістиці.- Владивосток, 1963.

15. Фіксація результатів огляду місця події|.- Київ.І982.

16. Словник основних термінів трасологічних експертиз.- М.,1987.