Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Придніпровська державна академія

будівництва та архітектури»

Кафедра «Економічної теорії та права»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО ПРАВА

№ варіанту контрольної роботи 1

Виконавець:

студентка, яка навчається за дистанційними технологіями

групи: МЕНз - 11

Беляєва Ю.О.

Керівник роботи: Лаухіна Людмила Миколаївна

Дніпропетровськ 2014 р.

Вступ

Визначення поняття підприємництва має не тільки важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, у тому числі тих, що регламентують санкції за порушення законодавства про підприємництво.

При визначенні поняття “підприємництво” необхідно виходити з теоретичної економічної основи, що пояснює його сутність. Як справедливо зазначає німецький учений Петер Верхан, “важко знайти таку ж складну і неоднозначну сферу діяльності, як підприємництво. У ринковому господарстві воно реалізується на перехресті економіки, політики, техніки, юриспруденції, психології й етики”

При визначенні теоретичної основи підприємництва чимало провідних економістів світу концентрують увагу на підприємництві як процесі, що має інноваційний характер, відбувається постійно і цілеспрямовано. Такий підхід до розуміння підприємництва є найбільш виправданим (порівняно з іншими поясненнями сутності і важливості підприємництва), оскільки дає змогу підкреслити динаміку підприємництва як діяльності.

Усі розрахунки між підприємцями здійснюються як готівкою, так і у безготівковому порядку через установи банків відповідно до правил здійснення розрахункових і касових операцій, затверджених Національним банком України.

Важлива роль у здійсненні розрахунків між юридичними особами відводиться розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові розрахунки становлять систему грошових розрахунків, які здійснюються без участі готівки у вигляді перерахуванням банком певної суми з рахунка платника на рахунок одержувача або зарахуванням взаємних вимог підприємств. Більшість грошового обігу між суб'єктами господарювання здійснюється у безготівковому порядку. Це зумовлено тим, що безготівковий обіг має істотні переваги перед готівковим, і пояснюється такими обставинами: по - перше, при цьому створюються сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу і здійснення за ним належного контролю; по - друге, забезпечується своєчасність платежу між суб'єктами грошового обігу за реалізовані товари і надані послуги; по - третє, прискорення обігу грошових коштів забезпечує тісний зв'язок суб'єктів господарювання з банками і впливає на функціонування грошового ринку, а це, в свою чергу, відіграє важливу роль у розвитку ринкової економіки в державі і поліпшення економічного становища суб'єктів господарювання.

Зобов'язальне право є найбільшою підгалуззю цивільного законодавства. Правові норми, що містяться в ньому, регулюють широке коло суспільних відносин, пов'язаних з придбанням товарів у власність, здачею майна в оренду, задоволенням потреб громадян в житлі, спорудженням виробничих і соціально-культурних об'єктів, перевезенням вантажів, пасажирів і багажу, наданням послуг, кредитуванням і розрахунками, страхуванням, спільною діяльністю, використанням творів науки, літератури і мистецтва, охороною життя, здоров'я і майна громадян, майна юридичних осіб тощо. За допомогою зобов'язального права здійснюється переміщення майна та інших матеріальних благ у сфері виробництва, обігу у сферу продуктивного або особистого споживання. Таким чином, зобов'язальне право є кровоносною системою, з допомогою якої в цивільно-правовому організмі відбувається обмін речовин.

Будь-які відносини, що регулюються зобов'язальним правом, охоплюються поняттям відносин економічного обороту. Загальним для всіх відносин економічного обороту є те, що вони так чи інакше пов'язані з переміщенням матеріальних благ у вигляді речей, грошей, виконанням робіт, наданням послуг тощо. Так, при купівлі-продажу продана річ переходить від продавця до покупця. За договором підряду результати виконаної підрядчиком роботи переходять до замовника. При аренді майно поступає в тимчасове володіння і користування від орендодавця до орендаря. За договором доручення майнові права і обов'язки в результаті дій повіреного переходять до довірителя тощо.

В результаті правового регулювання відносини економічного обороту набувають правової форми і стають зобов'язальними. Такі відносини в цивільному праві носять назву “зобов'язальні правовідносини”. Зобов'язання бувають договірні та не договірні. В даній роботі будуть більш детально розглядатися договірні зобов'язання.

1. Поняття і значення підприємницької діяльності

Конституція України закріплює підприємництво як найважливіше право людини і громадянина. Згідно з нею (ст. 42) кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

У свою чергу держава забезпечує захист конкуренції у цій сфері (ст. 42), виключно законами визначає гарантії та правові основи підприємництва (п. 8 ст. 91).

Основні ознаки підприємницької діяльності зафіксовані в Законі України "Про підприємництво" від 26 лютого 1991 p.

У ст. 1 цього Закону вказано, що підприємництво -- це самостійна, ініціативна, систематична, здійснювана на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Тут названі такі ознаки підприємництва, як здійснення цієї діяльності на власний ризик, самостійність, ініціативність, систематичність. Вказано її зміст: виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею. Вказана основна мета: отримання прибутку.

В наступних статтях зазначається, що вона є вільною (ст. 3), не повинна суперечити чинному законодавству (ст. 3), у разі необхідності ліцензується

(ст. 4). Крім цього, визначаються її суб'єкти (ст. 2) і встановлюється їх відповідальність (ст. 10).

Узагальнення вміщених у Законі характеристик дозволяє сформулювати визначення підприємництва (підприємницької діяльності):

Підприємництво -- це визнана державою, підзаконна, вільна, самостійна, ініціативна і систематична, з метою отримання прибутку, діяльність фізичних та юридичних осіб по виробництву товарів, виконанню робіт, наданню послуг і торгівлі, здійснювана на власний ризик і під свою відповідальність.

Отже, підприємництво, по-перше, діяльність, визнана державою. Визнання державою (легалізація) полягає в наданні конкретним індивідуальним особам чи колективам статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Такого статусу вони набувають шляхом державної реєстрації, здійснюваної на основі ст. 8 Закону "Про підприємництво" і Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p.

По-друге, підприємницька діяльність є підзаконною, тобто повинна здійснюватися виключно в рамках правових приписів. У цьому зв'язку законодавець встановлює два типи обмежень: а) обмеження на певні види діяльності і б) обмеження права власності на ряд об'єктів.

Обмеження на певні види діяльності передбачає, з одного боку, заборону деяких видів діяльності (ст. 4 Закону "Про підприємництво"), а з другого, -- надання конкретним суб'єктам підприємництва права займатися тільки тією діяльністю, яка дозволена їм особисто.

Таким дозволом є фіксація конкретних видів діяльності в установчих документах, підтверджена у разі необхідності ліцензіями, патентами. Вони становлять предмет діяльності суб'єкта підприємництва.

Обов'язкова фіксація предмета діяльності в установчих документах передбачена ст. 4 Закону "Про господарські товариства" і випливає зі змісту

ст. 8 Закону "Про підприємництво". Підкреслюючи важливість даної настанови, законодавець в ст. 8 Закону "Про підприємництво" та ст. 7 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності підкреслює, що настановні документи не повинні містити положень, які суперечать чинному законодавству. Зокрема, у ст. 7 зазначеного Положення зазначається: "Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать законодавству. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності". Здійснення діяльності, яка суперечить установчим документам, є підставою для ліквідації державної реєстрації суб'єкта підприємництва.

По - третє, підприємництво -- самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик і відповідальність діяльність.

Це означає, що підприємці мають право без будь-яких обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Свою діяльність підприємці організаційно, матеріально, методично забезпечують самостійно. Вони користуються повною свободою у виборі сфер, методів, форм (приватне підприємництво, об'єднання з іншими підприємцями), характеру підприємницької діяльності. На власний розсуд обирають партнерів і клієнтів, а взаємовідносини з ними будують виходячи із взаємних інтересів.

Згідно зі ст. 9 Закону "Про підприємництво", суб'єкти підприємницької діяльності мають право вільного найму працівників на основі угод про використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту) підприємець зобов'язаний забезпечити необхідні умови й охорону праці, її оплату не нижче встановленого в державі мінімального рівня, соціальне й медичне страхування, а також інші права робітників відповідно до чинного законодавства. Відшкодування шкоди, завданої працівникові, також покладається на підприємця.

2. Порядок і форми безготівкових розрахунків між підприємцями

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання регулює підзаконний нормативно-правовий акт - Інструкція № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затверджена постановою Правління Національного банку України від 02.08, 96 р. № 204.

Безготівкові розрахунки між ними здійснюються в національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Кошти з рахунків підприємств списуються тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, коли чинним законодавством передбачено безспірне стягнення (списання) коштів, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні", підприємства самостійно визначають черговість та напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України.

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжні вимоги та інкасові доручення застосовуються у випадках, передбачених законодавством та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Платіжне доручення - це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта обслуговуючому його банку на перерахування певної суми коштів зі свого рахунку.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин;

верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до

покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку "сума до оплати літерами".

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику.

Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари , виконані роботи та надані послуги;

- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Види акредитивів;

а) покритий - акредитив, для здійснення платежів при якому своєчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;

б) непокритий - акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні. На кожному акредитиві має бути казано, чи є він відкличним або безвідкличним. При відсутності такої вказівки він вважається безвідкличним.

Відзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього узгодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов договору, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Кожен акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Здійснення операцій з векселями комерційними банками регулюється Положенням про операції банків з векселями, затвердженим постановою Правління Раціонального банку України від 38.05.99 р., № 258.

Відповідно до Законів України від 06.07.99 р. Україна приєдналася до двох міжнародних конвенцій:

Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселях, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції;

Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі.

3. Загальні положення про договірні зобов'язання

підприємництво безготівковий зобов'язання

Окремим видом цивільних правовідносин є зобов'язальні правовідносини. Вони виникають, наприклад, на підставі укладення договору, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, завдання шкоди тощо.

Зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставами виникнення зобов'язань, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Залежно від підстав виникнення розрізняють два види зобов'язань:

1) договірні, тобто ті, які виникають на підставі укладеного суб'єктами цивільних правовідносин договору (наприклад, договору купівлі-продажу, дарування, страхування);

2) недоговірні. Такими є зобов'язання, підставою виникнення яких є не договір, а інший юридичний факт, визначений у законі (завдання шкоди, набуття, збереження майна без достатньої правової підстави тощо).

Особливості договірних зобов'язань:

1) договірні зобов'язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору);

2) договірні зобов'язання -- це зобов'язання, що завжди існують між сторонами;

3) договірні зобов'язання є відносними;

4) договірні зобов'язання регулюються як імперативними, так і диспозитивними нормами;

5) у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу;

6) у договірних зобов'язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора.

До договірних зобов'язань відносять: купівлю - продаж, дарування, ренту, довічне утримання, найом, найом житла, позичку, підряд, перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісію, довірче управління майном, позику, банкіський рахунок, кредит, банківський вклад, факторинг, розрахунки, франчайзинг, спільну діяльність.

Сторін у зобов'язанні завжди дві:

1) боржник - особа, яка зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії;

2) кредитор - особа, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто вчинення певної дії або утримання від її вчинення.

На стороні боржника або кредитора можуть виступати одна особа або кілька осіб.

На сьогоднішній день у ЦК України передбачено такі види забезпечення виконання зобов'язань:

1) неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

2) порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Крім того, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником;

3) гарантія. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

4) застава. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). У законі передбачено два види застави:

- іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи;

- заклад - застава рухомого майна, що передається у володіння застав о держателя або за його наказом - у володіння третій особі;

5) притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних із нею витрат та інших збитків має право притримати її в себе до виконання боржником зобов'язання;

6) завдаток. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних із нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

При цьому якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, то завдаток залишається у кредитора, а якщо з вини кредитора - він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Законом установлено такі підстави припинення зобов'язань:

1) виконання, звичайно, якщо воно проведене належним чином;

2) передання відступного. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами;

3) зарахування. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;

4) домовленість сторін. Сторони можуть домовишся як про те, що зобов'язання припиняється без певних наслідків для них, такі про те, що первісне зобов'язання припиняється, оскільки його замінено на нове зобов'язання між тими ж самими сторонами;

5) прощення боргу. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;

6) поєднання боржника і кредитора в одній особі (наприклад, кредитор став спадкоємцем свого боржника і до нього перейшли всі права та обов'язки спадкодавця, зокрема й обов'язки за зобов'язанням між цим кредитором і боржником);

7) неможливість його виконання. Але така неможливість обов'язково має бути пов'язана з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає;

8) смерть фізичної особи. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним із його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Також зобов'язання припиняється смертю кредитора у випадку, коли воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора;

9) ліквідація юридичної особи. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

За загальним правилом боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак при відмові кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес, відмові його від договору або передання відступного боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Висновки

Широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну ефективність суспільного виробництва.

Підприємництво -- це особливий вид економічної активності, під якою розуміють діяльність, спрямовану на одержання прибутку, для чого необхідні ініціатива, відповідальність, інноваційна підприємницька ідея. Бо його початковий етап пов'язаний здебільшого тільки з ідеєю -- результатом уявної діяльності, що згодом набуває матеріалізованої форми.

Підприємництво передбачає офіційну реєстрацію підприємця як такого, необхідність його вступу у сферу ділових зв'язків і ділових відносин від імені визнаного суспільством економічного суб'єкта. В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності гарантується насамперед законами України та підзаконними актами, в яких викладено:

> загальні положення про підприємництво (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи й організаційні форми);

> умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників, соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

> стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державна підтримка й регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

За загальним правилом для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

Як встановлено ч. 2 ст. 1087 ЦК, розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 223 та інших нормативних актів.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Зобов'язання являє собою вид правовідносин, його складовими елементами є учасники, предмет і зміст зобов'язання. Виходячи з того, що зобов'язання - це відносні, а не абсолютні правовідносини, склад його учасників, предмет і зміст характеризуються визначеністю. Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід відзначити, що зобов'язання - це цивільні правовідносини.

Всі зобов'язання поділяться на два типи: договірні і недоговірні зобов'язання. Договірні зобов'язання виникають на основі укладеного договору. У кожному зобов'язанні завжди наявні дві особи (сторони) - кредитор і боржник.

Існують такі види забезпечення виконання зобов'язань, як: неустойка, порука, гарантія, застава, при тримання та завдаток.

Практичне завдання

Громадяни Циганов та Норко домовились про те, що Циганов (будівельник за фахом) у період літньої відпустки зробить ремонт у квартирі Норко. На вимогу Норко між громадянами було укладено письмовий договір, який містив усі необхідні умови, в тому числі - строки, суму та порядок розрахунку. По закінченні робіт громадянин Циганов, отримавши обумовлену договором грошову винагороду в розмірі 2000 грн., сплатив певну суму прибуткового податку. Але після розгляду декларації про сукупний річний доход його було оштрафовано за те, що він займався підприємницькою діяльністю без державної реєстрації.

Питання:

1. Чи можна вважати діяльність, що нею займався Циганов підприємництвом? Обґрунтуйте свою відповідь.

2. Яку суму прибуткового податку сплатив Циганов?

3. Які органи розглядають справи, пов'язані із порушенням порядку зайняття підприємницькою діяльністю.

Відповіді:

1.Діяльність, якою займався Циганов не можна вважати підприємництвом,тому що, згідно Закону України «Про підприємництво» ст.1, підприємництво - це,насамперед, систематична діяльність. Діяльність, якою займався Циганов не є систематичною.

2. Згідно пункту 167.1 Податкового кодексу України, ставка прибуткового податку складає 15% від отриманного доходу. Отже, Циганов сплатив податок у розмірі 300 грн.

3. Порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю несе за собою, в залежності від глибини порушення, кримінальну або адміністративну відповідальність. До органів, які розглядають такі види відповідальності відносяться:

1) адміністративні комісії;

2) виконавчі комітети селищних, сільських рад;

3) районні (міські) суди (судді);

4) органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на це законодавчими актами України.

Тест

Зазначте зайве.

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

А) грошові та матеріальні внески засновників.

Б) надходження від продажу на аукціоні державного майна.

В) доходи від реалізації продукції (робіт, послуг).

Г) доходи від цінних паперів.

Д) надходження від учасників тендерів на будівництво торговельних (промислових) споруд для потреб громадян.

Е) дотації з бюджетів.

Є) доходи, отримані шляхом змови з конкурентами з метою монополізації товарних ринків.

Ж) надходження від продажу (здавання в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм.

З) кредити банків та інших кредиторів.

И) інші джерела не заборонені законом.

Відповідь: Б, Д, Є, З.

Список використаної літератури

1. Верхан Петер X. Підприємець: його економічна функція та суспільно-політична відповідальність. -- Київ, 1994.

2. Саніахметова Н. А. Підприємницьке право в питаннях і відповідях. Навчальний посібник. Харків «Одіссей», 2000

3. Стефанчук Р. О. Цивільне право України. Навчальний посібник. Київ «Прецедент», 2005.

4. leet. ua.

5. Конституція України.

6. Закон України «Про підприємництво».

7. Закон України «Про господарські товариства».

8. Інструкція № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України".

9. Цивільний кодекс України.

10. Податковий кодекс України.

Размещено на Allbest.ru