Визначення походження дітей

Реферат

З сімейного права України

На тему: «Визначення походження дітей»

План

Вступ

1 Загальні підстави виникнення прав і обов'язків батьків і дітей

2 Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою

3 Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою

4 Оспорювання батьківства, материнства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Особливі права дитини - це "права росту", зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини. Існує стереотип, що хороша дитина - слухняна дитина. А слухняна - означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні наслідки - в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати. Зміни в суспільстві не можуть статися тільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді - активної, гідної, небайдужої. Зараз проблема дитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо діти - наше майбутнє. Часто доводиться зустрічатись зі зневажливим та гордовитим ставленням дорослих до дітей, і тоді виникало питання: чи є в дитини якісь особисті права? Як відомо, у сім'ї батьки і діти наділені певними правами та обов'язками. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.

1 Загальні підстави виникнення прав і обов'язків батьків і дітей

Народження фізичної особи з правової точки зору є юридичним фактом, з яким норми права пов'язують виникнення різноманітних правовідносин. Так, відповідно до ч. 2 ст. 25 нового ЦК України у момент народження фізичної особи виникає її цивільна правоздатність. Народження дитини призводить до виникнення спорідненого зв'язку між нею та її матір'ю та батьком. Спорідненням визнається зв'язок між особами, які походять одна від одної або від спільного предка. Споріднення як юридичний факт, має триваючий характер (стан).

Споріднення, -- як зазначають В.І. Данілін та С.І. Реутов, -- є підставою виникнення більшої частини сімейно-правових відносин. Різне юридичне значення мають спорідненість по прямій та боковій лінії, спорідненість різного ступеня. Безперечно, найбільший обсяг прав та обов'язків породжує спорідненість першого ступеня по прямий лінії, тобто між дітьми та батьками. Стосунки між батьками та дітьми можуть мати духовний, моральний, особистий або майновий характер. Права та обов'язки, що виникають у батьків і дітей, є взаємними. Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків батьків і дітей є кровне споріднення, походження дітей від даних батьків.

Однак само по собі біологічне походження спричинює встановлення лише моральних обов'язків батьків і дітей. Духовні та моральні відносини між батьками та дітьми можуть існувати незалежно від того, народжена дитина у шлюбі чи поза шлюбом, записані батьки як такі у Книзі реєстрації народжень чи ні. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв'язку між нею та її батьком і матір'ю. Юридичне значення факт походження набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах РАЦС. Саме тоді діти визнаються дітьми своїх батьків не тільки біологічно, а й юридично (в праві). З цього моменту виникає юридичний зв'язок між батьками та дітьми. Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов'язки. Згідно зі ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Отже, юридичною підставою відносин між батьками та дітьми є кровне походження дітей від певних осіб (матері та батька), яке засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому нормами СК України. Сама наявність фактичного складу, який утворюється сукупністю двох юридичних фактів: події -- народження дитини та дії -- реєстрації народження органом реєстрації актів цивільного стану, є підставою виникнення правовідносин між дітьми та їх батьками. Народження фізичної особи та встановлення її походження належать до актів цивільного стану, що підлягають державній реєстрації (ст. 49 ЦК України).

Державна реєстрація в даних випадках є зовнішнім вираженням існування певної обставини. Вона свідчить про виникнення права й одночасно породжує це право, тобто має правовстановлюючий характер. Отже, в сфері сімейного права походження дитини від певних батьків стає юридичним фактом лише за умови його посвідчення компетентним державним органом -- органом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Реєстрація народження дитини провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Народження дитини повинно бути зареєстроване не пізніше одного місяця з дня народження дитини. Реєстрація народження дитини провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою. У разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження реєстрація здійснюється за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, у якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває. Для реєстрації народження дитини до органів РАЦС пред'являються певні документи, а саме: довідка медичної установи про народження дитини та документи, що посвідчують особу батьків (одного з них). Крім того, залежно від порядку визначення походження дитини від певного батька також пред'являються свідоцтво про шлюб, або заява батька (спільна заява батьків) про визнання батьківства, або судове рішення про визнання батьківства. На підставі реєстрації народження дитини видається свідоцтво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних у ньому батьків (одного з батьків). Незважаючи на те, що в СК України відсутня норма, аналогічна ст. 6 КпШС УРСР, про правове регулювання шлюбних і сімейних відносин державою, релігійні обряди, зокрема щодо народження дитини, не мають правового значення. Відповідно, й документи про народження дитини, що видаються на підставі таких релігійних обрядів не є доказом походження дитини від певних осіб.Визначення походження дитини від матері (засвідчення материнства) не залежить від того факту, перебувала жінка, яка народила дитину, у шлюбі чи ні. Більше того, засвідчення материнства може мати місце навіть у разі, коли не визначається батько дитини. Якщо в свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері, жінка, яка народила дитину, вважається одинокою матір'ю. За загальним правилом, документом, що підтверджує походження дитини від певної матері, є медичне свідоцтво про народження (форма № 103/0-95).

Медичне свідоцтво про народження видається при виписці матері зі стаціонару всіма закладами охорони здоров'я, де приймали пологи. У випадках пологів удома медичне свідоцтво про народження видає той заклад охорони здоров'я, медичний працівник якого (лікар, фельдшер, акушерка) приймав пологи. У виняткових випадках у разі народження дитини вдома чи іншому місці без надання медичної допомоги реєстрація народження дитини проводиться органами реєстрації актів цивільного стану. Факт народження дитини в таких випадках підтверджується підписами двох свідків, а також медичною довідкою про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № ЮЗ-1/0-96). При визначенні походження дитини від певного батька важливе значення має обставина, перебуває мати дитини в шлюбі чи ні.

2 Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою

Порядок визначення походження дитини залежить, перш за все, від того, перебувають батьки дитини у шлюбі між собою чи ні. Майже не викликає питань визначення походження дитини, коли вона народжується жінкою, яка перебуває у шлюбі, зареєстрованому у встановленому законом порядку. В ч. 1 ст. 122 СК закріплена загальна презумпція щодо визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою. Так, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, вважається такою, яка походить від подружжя. При цьому мати дитини не повинна надавати доказів походження дитини від свого чоловіка, а останній -- доводити своє батьківство. Сама наявність шлюбу між матір'ю дитини та чоловіком є доказом походження дитини від цього чоловіка. Батько й мати, які перебувають у шлюбі, записуються батьками дитини в Книзі реєстрації актів про народження за заявою будь-кого з них. Якщо ж мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, то її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви самої матері та її чоловіка про невизнання його батьком дитини. Факт перебування жінки у шлюбі встановлюється, як правило, на момент народження дитини. Однак, якщо на момент народження дитини жінка не перебуває у шлюбі (наприклад, її чоловік помер до народження дитини або шлюб визнаний недійсним), при визначенні батьківства юридичне значення має факт зачаття дитини у шлюбі. При цьому строк із моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним до моменту народження дитини не повинен перевищувати десяти місяців1. Виняток з цього правила встановлений ст. 124 СК України, згідно з якою, якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі. Батьківство ж попереднього чоловіка може бути визначене наступним чином:

-- у добровільному порядку при подачі до органу реєстрації цивільного стану спільної заяви попереднього чоловіка та чоловіка у повторному шлюбі;

-- у примусовому порядку за наявності судового рішення про визначення батьківства попереднього чоловіка.

На жаль, сьогодні дуже гострою є проблема безплідних шлюбів. В Україні спостерігається катастрофічне зниження народжуваності. Суттєвий вплив на її рівень має безпліддя подружніх пар, кількість яких постійно зростає. Ця тенденція обумовлюється екологічним станом довкілля, наслідками аварії на Ч АЕС, зниженням рівня життя тощо. В лікуванні безпліддя в Україні з 1987 року почали застосовуватися нові лікувальні програми допоміжних репродуктивних технологій. Даний вид медичної допомоги передбачений ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я2. Відповідно до цієї норми застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров'я України3, на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка регулюється ст. 123 СК України. Виходячи з того, що у спільній заяві-зобов'язанні подружжя бере на себе рівні права і обов'язки батьків з виховання і утримання майбутньої дитини, у разі застосування до них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій вони обоє записуються батьками дитини. При цьому один із них може усвідомлювати, що він не є біологічним батьком (матір'ю) народженої дитини. Так, у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано до організму його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя. У разі ж імплантації до організму іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. У разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. При цьому одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається посвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. В графі «Для відміток» робиться відповідний запис: матір'ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження форми № 103/0-95 є громадянка (прізвище, ім'я, по батькові).

3 Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передбачає різниці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між собою, та дітьми, народженими матір'ю, яка не перебуває у шлюбі. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Існує лише різний порядок визначення походження дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:

-- за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України);

-- за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 127 СК України);

-- у судовому порядку (ст. 128 СК України).

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

-- добровільний;

-- судовий.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір'ю та батьком дитини (ст. 126 СК України) свідчить про добровільність їх рішення. Й тому реєстрація походження дитини проводиться в органах реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зокрема судового розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов'язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов'язковою умовою у цих випадках є нотаріальне засвідчення заяви або повноважень представника. Право на визнання себе батьком (матір'ю) дитини не обмежується віковим критерієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. Така конструкція ч. 2 ст. 126 СК України дозволяє зробити висновок, що повідомлення відповідних осіб про запис неповнолітньої особи матір'ю дитини законодавством не передбачений. Необхідність повідомлення вказаних осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зумовлена тим, що згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, може бути надана повна цивільна дієздатність. Визнання батьківства -- це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вважає себе батьком цієї дитини. З іншого ж боку, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів РАЦС. У юридичній літературі практично одностайною є думка про те, що визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологічного (кровного) споріднення та вольового факторів1. Це зумовлено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвердженні (констатації) вже існуючого біологічного (кровного) споріднення між чоловіком, якій визнає себе батьком, та дитиною. Для встановлення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак, у зв'язку з тим, що закон не вимагає з'ясування дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про визнання батьківства, на практиці можливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку особою, яка бажає усиновити чужу дитину. Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини й вважає себе батьком цієї дитини (ст. 127 СК України), може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини за наявності однієї з наступних обставин:

-- мати дитини померла;

-- мати дитини оголошена померлою відповідно до ст. 46 ЦК України;

-- мати дитини визнана недієздатною відповідно до ст. 39 ЦК України;

-- мати дитини визнана безвісно відсутньою відповідно до ст. 43 нового ЦК України;

-- мати дитини позбавлена батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України;

-- мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування.

Єдиною умовою прийняття заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини, у всіх цих випадках є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини - за вказівкою матері. Іншими словами, запис про батька дитини не має правової підстави, тобто не ґрунтується ні на заяві іншого чоловіка, ні на рішенні суду. Отже, у чоловіка, який подає заяву про визнання себе батьком дитини, не має суперечності інтересу з іншою особою. Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК України) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється. Встановлення батьківства розглядається також як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення (визнання) порушених (оспорених) прав дитини. Така сутність цього юридичного факту обумовлюється тим, що визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини. У ст. 128 СК України по-новому вирішується питання щодо визначення батьківства за рішенням суду. Так, згідно зі ст. 53 КпШС УРСР у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку. При цьому встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з наступних обставин:

-- спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини;

-- спільне виховання чи утримання ними дитини;

-- інші докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

У СК України підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України). Таким чином, у СК України окремо не виділяються будь-які обставини, що можуть бути підставами встановлення батьківства. Тим самим скасовано обмеження щодо засобів доказування батьківства дитини. Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експертиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Сучасний рівень розвитку науки та медицини дозволяє використовувати у судовій практиці різні види експертиз, зокрема експертиз зі встановлення батьківства (материнства)1. Такі експертизи можуть бути біологічними, судово-медичними, генетичними тощо. Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, треба все ж такі визнати, що й сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтверджує походження дитини від конкретної особи або спростовує це. Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовного провадження. Позов про визнання батьківства може бути поданий матір'ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства. Як вже зазначалося, позов про визнання батьківства може подати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьківство не визнається (оспорюється) матір'ю дитини або іншими особами. Визнання батьківства в судовому порядку можливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері. У судовому порядку можуть також встановлюватися факт батьківства (материнства) та факт визнання батьківства. Ці справи розглядаються за правилами окремого провадження. Встановлення факту батьківства в судовому порядку відрізняється від визнання батьківства за рішенням суду за наступними критеріями:

-- відсутність спору щодо батьківства дитини;

-- смерть фактичного батька дитини;

-- час народження дитини.

У разі смерті чоловіка, якій не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду (ст. 130 СК України). Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері дитини. Заяву про встановлення факту батьківства можуть подавати ті ж самі особи, які мають право пред'являти позов про визнання батьківства, крім, звичайно, особи, яка вважає себе батьком дитини. За рішенням суду може також бути встановлений й факт материнства (ст. 132 СК України). Умовами розгляду заяви про встановлення факту материнства є:

-- смерть жінки;

-- за життя ця жінка вважала себе матір'ю дитини;

-- відсутність спору щодо материнства цієї жінки;

-- у Книзі реєстрації народжень вчинено запис про матір дитини за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. У разі досягнення дитиною повноліття вона також може подати таку заяву до суду.

4 Оспорювання батьківства, материнства

Оспорювання батьківства (материнства) - це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 1 ст. 136 СК України). Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.

Шлюбно-сімейне законодавство, яке діяло до набрання чинності СК України, значно обмежувало можливість оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, зокрема можливість спростування презумпції батьківства при народженні дитини у шлюбі. Ці обмеження полягали у тому, що, по-перше, оспорювати батьківство могла лише особа, яка записана батьком дитини. По-друге, оспорювання батьківства могло бути здійснене лише протягом одного року з того часу, коли особі стало або повинно було стати відомо про те, що вона записана батьком дитини. СК України також закріплює певні межи оспорювання батьківства, але вони значно розширені. У ст. 136 СК України встановленні межі у часі щодо можливості оспорювання батьківства. Так, оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народження дитини й до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства може бути здійснене протягом цього часу тільки якщо дитина є живою. Смерть дитини, батьком якої записана особа, позбавляє її права оспорювати своє батьківство. На відміну від норми ч. 1 ст. 56 КпШС УРСР, згідно з якою для вимог про оспорювання батьківства (материнства) встановлений строк позовної давності в один рік2, у СК України закріплене положення, що до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК України).

Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:

-- спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК України);

-- матері дитини щодо батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України).

У першому випадку оспорювання батьківства можливе у разі смерті особи, яка записана батьком дитини, до народження дитини. Спадкоємці мають право оспорювати батьківство цієї особи після її смерті за наявності однієї з наступних обставин:

-- подання цією особою ще за життя заяви до нотаріуса про невизнання свого батьківства;

-- пред'явлення цією особою позову про виключення свого імені як батька із акту запису про народження дитини;

-- ця особа не знала про те, що вона записана батьком дитини, через поважні причини.

У перших двох випадках право на оспорювання батьківства особи, яка померла, мають будь-які її спадкоємці (за заповітом чи за законом). Якщо ж особа за життя не знала про те, що вона записана батьком дитини, оспорити її батьківство можуть тільки дружина, батьки та діти цієї особи, тобто ті особи, які визначаються ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом.

Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка. Але, захищаючи інтереси дитини, законодавець встановлює обов'язкову вимогу щодо пред'явлення позову в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьківства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьківства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини. Що ж стосується спору про материнство, то законодавець урегулював дві ситуації оспорювання материнства. По-перше, жінка, яка записана матір'ю дитини, може звернутися до суду із заявою про оспорювання свого материнства, тобто про невизнання себе матір'ю дитини. По-друге, материнство жінки, яка записана матір'ю дитини, може оспорити та жінка, яка вважає себе матір'ю цієї дитини. При цьому у позові зазначаються одночасно дві вимоги:

-- про невизнання материнства жінки, які записана матір'ю дитини;

-- про визнання свого материнства.

Не має права оспорювати материнство жінка, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям (сурогатна матір), а також жінка, яка є донором яйцеклітини для зародка, імплантованого в організм іншої жінки (ч. 2 і ч. З ст. 123 СК України). До вимог жінки, яка записана матір'ю дитини та оспорює своє материнство, позовна давність не застосовується. Що ж стосується вимог жінки про визнання її матір'ю дитини, то до них застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли ця жінка дізналася або могла дізнатися, що вона є матір'ю дитини. Не є перешкодою для оспорювання батьківства (материнства) особою, яка не визнає себе батьком (матір'ю), стягнення з неї аліментів на дитину. Така особа може звернутися до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька (матір) дитини, тому що підставою стягнення аліментів є саме факт такого запису. У разі, якщо позов буде задоволений, то буде скасована й підстава стягнення аліментів на дитину.

Висновки

Таким чином народження людини, визнання батьківства (смерть, укладення та розірвання шлюбу, встановлення та зміна імені, по батькові й прізвища) - це акти цивільного стану, які визначають цивільно-правовий статус людини у суспільстві. Реєстрація народження - це юридичний факт, на підставі якого дитина, яка народилася, стає повноправним суб'єктом правовідносин, що складаються у державі. Цим фактом держава визнає її суб'єктом права. При реєстрації народження дитини у батьків виникає багато питань. Як було вищезазначена при реєстрації народження закон регулює підстави та порядок визначення походження дитини від батьків. Якщо батьки перебувають у шлюбі між собою, це повинно бути засвідчено Свідоцтвом про шлюб. Закон надає йому значення достатнього і беззаперечного доказу походження дитини від зазначених у Свідоцтві батьків. Для запису жінки, яка народила дитину, матір'ю не має значення, народилася дитина у зареєстрованому шлюбі або тоді, коли її батьки не перебували у ньому. Батьком дитини записується громадянин, зазначений у Свідоцтві про шлюб як чоловік її матері. У цьому разі закон встановлює презумпцію батьківства, тобто передбачає, що чоловік матері дитини є її батьком. Тому при народженні дитини у зареєстрованому шлюбі не потрібна згода чоловіка матері дитини на запис її батьком.

СК закріплює низку нових положень, пов'язаних зі встановленням походження дитини у разі розірвання шлюбу, визнання його недійсним та укладення матір'ю дитини повторного шлюбу. А саме, якщо батьки розлучилися, але після розірвання шлюбу не пройшло 10 місяців і дитина народилася, то вважається, що дитина походить від подружжя, згідно з ч. 2 ст. 122 СК. Роз'ясненню підлягає ще один аспект походження дитини від батьків, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, але спільно не проживають та фактично не перебувають у шлюбних відносинах. У такому разі при народженні дитини у такому шлюбі дружина та чоловік мають право подати до органу РАЦСу спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі походження дитини визначається так само, як при народженні дитини матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду (ч. З ст. 122, ч.1ст.135 СК). Кожен з нас в своєму житті намагається планувати свої дії та побажання, але іноді життя підносить несподівані сюрпризи. Так, ст. 124 СК закріплює низку нових положень про визнання батьківства у разі розірвання шлюбу, визнання його недійсним і при укладенні матір'ю дитини повторного шлюбу з іншим чоловіком. Якщо так трапилось, що дитина народилась до спливу 10 місяців після розірвання шлюбу, але після реєстрації повторного шлюбу матір'ю дитини, то вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Це положення може бути спростоване у судовому порядку, якщо попередній чоловік матері дитини хоче визнати себе батьком дитини, або при наявності спільної заяви попереднього чоловіка з чоловіком матері дитини у повторному шлюбі при згоді матері дитини. Для встановлення материнства не має значення те, у якому шлюбі народилася дитина - зареєстрованому чи незареєстрованому. Ч. 1 ст. 125 встановлює, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Для визнання ж батьківства істотне значення має та обставина, перебували батьки дитини у зареєстрованому шлюбі чи ні. Існує два порядки визнання батьківства у разі народження дитини у незареєстрованому шлюбі - реєстраційний (добровільний) та судовий. Коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між: собою, батьківство визначається за заявою матері та батька дитини (заява подається до органу РАЦС); за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; за рішенням суду. Для визнання батьківства щодо дитини, яка досягла повноліття, потрібна її згода. Якщо мати дитини не перебуває у шлюбі і немає спільної заяви її батьків, батька або рішення суду про визнання батьківства, запис про батька дитини провадиться за прізвищем матері, а його ім'я та по батькові - за її вказівкою. У разі смерті матері, яка не перебувала у зареєстрованому шлюбі, а також за неможливістю встановити місце її проживання запис про матір та батька дитини провадиться за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу здоров'я, в якому народилася дитина. Якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народжень провадиться за рішенням органу опіки та піклування (ст. 153 СК).

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 30. - ст. 141.

2. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, - 2002. - № 21-22, ст.135.

3. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. -- К. : Істина, 2003. - 215 с.

4. Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р.

5. Сімейне право України: Підручник. за ред. Ю.С. Червоного, - К:, «Істина», 2004.

6. Сімейне право України: Підручник / Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. -- 200 с.

7. Гопанчук В.С. Сімейне право України: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2004.