Визначення походження дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини

1.1 Основні правила визначення походження дитини. Презумпція батьківства

1.2 Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

1.3 Запис в актах цивільного стану про походження дитини

Розділ 2. Умови визнання та встановлення факту батьківства (материнства) за рішенням суду, а також оспорювання цих фактів

2.1 Відмінності визнання від встановлення факту батьківства та материнства за рішенням суду

2.2 Загальні положення щодо оспорювання батьківства та материнства у судовому порядку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Традиційно уявлення про щасливу родину передбачає обов`язкову наявність матері, батька і дитини. Народження дитини - це визначна та радісна подія для кожної сім'ї, поява нової, неповторної особистості з притаманними лише їй рисами, повноцінного члена суспільства - носія цивільних прав та обов'язків.

Стосунки між батьками та дітьми можуть мати духовний, моральний, особистий або майновий характер. Права та обов'язки, що виникають у батьків і дітей є взаємними. Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків батьків і дітей є кровне споріднення, походження дітей від даних батьків. Однак само по собі біологічне походження спричинює встановлення лише тільки моральних обов'язків батьків і дітей. Духовні та моральні відносини між батьками та дітьми можуть існувати незалежно від того, народжена дитина у шлюбі чи поза шлюбом, записані батьки як такі у Книзі державної реєстрації народжень чи ні. Сам факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв'язку між нею та її батьком і матір'ю. Юридичне значення факт походження дитини набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану. Саме тоді діти визнаються дітьми своїх батьків не тільки біологічно, а й ще і юридично. І тільки з цього моменту виникає певний юридичний зв'язок між батьками та дітьми.

Як вже зазначалося, батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки. Згідно зі ст. 121 Сімейного кодексу України (далі - СК України) права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Отже, юридичною підставою відносин між батьками та дітьми є кровне походження дітей від певних осіб (матері та батька), яке засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому нормами СК України. Сама наявність фактичного складу, який утворюється сукупністю двох юридичних фактів: події -- народження дитини та дії -- реєстрації народження органом реєстрації актів цивільного стану, є підставою виникнення правовідносин між дітьми та їх батьками.

Народження фізичної особи та встановлення її походження належать до актів цивільного стану, що підлягають обов'язковій державній реєстрації, а саме згідно з ч. 3 ст. 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Державна реєстрація в даних випадках є зовнішнім вираженням існування певної обставини, тобто, вона свідчить про виникнення права й одночасно породжує це право - має правовстановлюючий характер. Отже, в сфері сімейного права походження дитини від певних батьків стає юридичним фактом лише за умови його посвідчення компетентним державним органом -- органом реєстрації актів цивільного стану.

Реєстрація народження дитини провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Народження дитини повинно бути зареєстроване не пізніше одного місяця з дня народження дитини. Реєстрація такого народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою. У разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження дитини така реєстрація здійснюється за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, у якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Для реєстрації народження дитини до органів реєстрації актів цивільного стану пред'являються певні документи, а саме: довідка медичної установи про народження дитини та документи, що посвідчують особу батьків (одного з них). Крім того, залежно від порядку визначення походження дитини від певного батька також пред'являються свідоцтво про шлюб, або заява батька (спільна заява батьків) про визнання батьківства, або ж судове рішення про визнання батьківства.

На підставі реєстрації народження дитини видається, відповідно, свідоцтво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних у ньому батьків (одного з батьків). Незважаючи на те, що в СК України відсутня норма, аналогічна ст. 6 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 р. про правове регулювання шлюбних і сімейних відносин державою, релігійні обряди, зокрема щодо народження дитини, не мають жодного правового значення. Відповідно, й документи про народження дитини, що видаються на підставі таких релігійних обрядів не є доказом походження дитини від певних осіб.

Отже, визначення походження дітей підлягає детальному та всебічному дослідженню. СК України закріплює низку положень, пов'язаних з визначенням походження дитини, записом в актах цивільного стану про походження дитини, визнанням та встановленням факту батьківства (материнства) за рішенням суду та оспорюванням цього факту, що іноді викликає певні проблеми при застосуванні цих норм на практиці, наприклад, при державній реєстрації органом реєстрації актів цивільного стану народження дитини та визначення її походження. Саме тому тема, яка розглядається в даній курсовій роботі, характеризується як актуальна та практично значима. Про це та багато й інших аспектів конкретизовано в основній частині даної курсової роботи.

Об'єктом дослідження є сімейні правовідносини, у рамках яких існує досліджуване явище, а, відповідно, предметом дослідження є визначення походження дітей, що підлягає безпосередньому подальшому вивченню в цій роботі.

Курсова робота написана при використанні літератури з сімейного та цивільного права, яка розкриває порушену в роботі проблему, а також при використанні різноманітних законодавчих актів України та інших матеріалів. Зокрема, при написанні, використовувалися праці різних авторів, прикладом яких можуть бути - О.В. Антонюк; В.І. Вонсович; Л.М. Баранова; В.І. Борисова; О.М. Ганкевич-Журавльова; Н.Ю. Голубєва; О.В. Дзера; І.В. Жилінкова; Л.М. Зілковська; О.В.Ієвіня; Л.В. Красицька; Н.С. Кузнєцова; Р.А. Майданик; В.П. Мироненко; С.А. Муратова; З.В. Ромовська; В.А. Рясенцев; Є.О. Харитонов та інші.

Основною метою курсової роботи є дослідження питання щодо визначення походження дітей. Відповідно до даної мети були поставлені такі завдання:

1. проаналізувати основні правила визначення походження дитини та визначити порядок запису в актах цивільного стану про походження дитини.

2. виявити відмінності визнання від встановлення факту батьківства та материнства.

3. дослідити загальні положення щодо оспорювання батьківства та материнства у судовому порядку.

При написанні курсової роботи застосовувався метод діалектичного пізнання, загальнонаукові методи (аналіз і синтез, функціональний метод і системний підхід) та приватно-наукові методи (конкретно-соціологічний, формально-юридичний та статистичний методи), а також комплексне дослідження поточного законодавства в галузі визначення походження дітей.

До структури даної курсової роботи входить: вступ, два розділи та підрозділи, висновки, а також список використаних джерел. У вступі обґрунтовується актуальність і практична значимість даного дослідження, а також виділяються: об'єкт, предмет, ступінь освітленості порушеної проблеми в науковій юридичній літературі, мета та основні завдання і методи, які були використані при написанні курсової роботи. У першому розділі надається загальна характеристика основних правил визначення походження дитини, а саме зазначаються загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини; визначається походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою (приділяється значна увага презумпції батьківства); походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій; походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю; походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою та походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Окремим підрозділом виступає питання щодо запису в актах цивільного стану про походження дитини. Відповідно, у другому розділі досліджуються умови визнання та встановлення факту батьківства (материнства) за рішенням суду, а також оспорювання цих фактів. А саме приділяється значна увага відмінностям визнання від встановлення факту батьківства та материнства та загальним положення щодо оспорювання батьківства та материнства у судовому порядку. У висновку курсової роботи підсумовуються всі висновки, отримані під час дослідження даної теми. Список використаних джерел містить весь перелік нормативно-правових актів та юридичної літератури, що були використані при підготовці та написанні курсової роботи.

Розділ 1. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини

1.1 Основні правила визначення походження дитини. Презумпція батьківства

Сім'я - це спільнота приватних осіб, пов'язаних шлюбом або спорідненістю, або іншим правовим зв'язком, передбаченим законом, учасники якої проживають разом, поєднані спільним побутом і мають юридичні права та обов'язки щодо один одного Харитонов Є.О. Сім'я як концепт сімейного законодавства// Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць, Одеса «Юридична література», 2011. - Вип. 58. С. 299..

Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Це загальне правило міститься у ст. 121 СК України. Тобто, підставою виникнення правовідносин між батьками та дітьми є походження дітей від даних батьків, засвідчене у встановленому законом порядку. Як випливає зі змісту цієї статті, для виникнення взаємних прав та обов'язків батьків і дітей необхідно, щоб це походження було засвідчене у встановленому законом порядку, а саме державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Як підкреслює В.А. Рясенцев, у сфері сімейного права походження дитини від певних батьків стає юридичним фактом лише за умови засвідчення його компетентним органом, а саме органом реєстрації актів цивільного стану. Аналогічне положення висловлює і С.А. Муратова. Народження дитини, засвідчене у встановленому законом порядку, тобто засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану, є юридичним фактом не лише сімейного права, але і юридичним фактом цивільного права, який відповідно до норм цивільного права породжує різні правовідносини Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України: пер. з рос./ С.В. Ківалов, Ю.С. Червоний, Г.С. Волосатий та ін.; за ред. Ю.С. Червоного. - К.; О.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 199.. Наприклад, згідно до ч. 2 ст. 25 ЦК України «цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження» Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (з наступними змінами та доповненнями) за № 435-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - NN 40-44. - Ст. 356. . Момент народження визначається відповідно до даних медицини. Однак у цивілістичній літературі факт народження дитини оцінюється по-різному. Найбільш прийнятною є точка зору, відповідно до якої правоздатність виникає з моменту кінця народження, а дитина в утробі матері не є суб'єктом права. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Майданик Р.А. Цивільне право України. Загальна частина: підручник - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. [Електронний ресурс]..

Порядок визначення походження дитини залежить, перш за все, від того, перебувають батьки дитини у зареєстрованому шлюбі між особою чи ні. Майже не викликає питань визначення походження дитини, якщо вона народжується жінкою, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі. У СК України дається чітке визначення шлюбу, згідно ст. 21 «шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану» Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року (з наступними змінами та доповненнями) за № 2947-III// Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N 21-22. - Ст. 135..

У ч.1 ст. 122 СК України закріплена загальна презумпція шлюбного походження дитини, яка складається з двох аспектів: презумпції материнства та презумпції батьківства. Дитина, яка зачата та (або) народжена у шлюбі, вважається такою, що походіть від подружжя. Таке походження визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, все одно походить від подружжя (ч. 2 ст. 122 СК України).

Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю регулюється ст. 124 СК України і встановлює низку нових положень про встановлення батьківства у разі розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним і при укладенні матір'ю повторного шлюбу з іншим чоловіком. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі. Це положення може бути спростоване у судовому порядку. Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду. Видається, що для встановлення батьківства попереднього чоловіка, крім його спільної заяви з чоловіком матері дитини в повторному шлюбі, необхідна згода матері дитини. Така спільна заява має бути подана до органів реєстрації актів цивільного стану.

Наступним є визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. У цьому випадку ст. 125 СК України регулює відносини щодо визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. В даному випадку презумпція батьківства не застосовується у зв'язку з тим, що між батьками дитини шлюбних відносин немає. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.. Власне для реалізації цього положення Конституції України і передбачено визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, оскільки гарантується дитині батьківство, незалежно від того, в шлюбі перебувають її батьки чи ні Зілковська Л.М. Законні інтереси дитини в сімейному праві і законодавстві України// Науково-практичний журнал «Часопис цивілістики», Одеса 2010. -Вип. 9. - С. 22.. Таким чином, позашлюбні діти - це діти, які народжені у батьків, що не перебувають між собою у шлюбі Сучасна правова енциклопедія/ О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, В.С. Ковальський [та ін.]; за заг. ред. О.В.Зайчука; Ін-т законодавства Верховної Ради України. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2013. - С. 245.. Ч. 1 ст. 125 СК України стосується встановлення материнства, яке визначається у разі народження дитини не в шлюбі на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження матір'ю дитини (медичного свідоцтва про народження). Таким чином, для встановлення материнства достатньою медичного свідоцтва про народження дитини, незалежно від того перебуває жінка в зареєстрованому шлюбі чи ні. Правовій аналіз ч. 2 ст. 125 СК України дає змогу дійти висновку про існування двох способів визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою: добровільний та судовий. Добровільний спосіб полягає у двосторонньому волевиявленні матері та батька, яке полягає у зверненні до державного органу реєстрації актів цивільного стану із відповідною заявою, або ж у зверненні особи, яка вважає себе батьком дитини. Іншими словами добровільний спосіб можливо назвати реєстраційним або позасудовим. Суть судового способу визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою полягає у зверненні одного з подружжя до суду, який в результаті розгляду цивільної справи по суті встановлює батьківство судовим рішенням, яке є обов'язковим для виконання.

Що стосується визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (ст. 126 СК України), то це, як вже зазначалося, є добровільним способом визнання батьківства. Тобто, він використовується у разі відсутності певного спору з приводу батьківства та є вільним волевиявленням жінки та чоловіка, шляхом подачі заяви до органу реєстрації актів цивільного стану. Закон жорстко встановлює вимогу щодо наявності як волевиявлення чоловіка, який вважає себе батьком дитини, так і згоди жінки, яка народила цю дитину. Згоду жінки слід оцінювати як добровільне підтвердження батьківства чоловіка, який подає заяву. У зв'язку з цим, можна говорити про те, що відсутність згоди жінки є перешкодою для визначення походження дитини в позасудовому порядку Антонюк О.В. Право на батьківство// Право України . - 10/2013 . - N10. - С. 141. .

СК України передбачає також і можливість подачі заяви про добровільне визнання батьківства неповнолітньою особою. Зокрема, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, державний орган реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини. Зазначене вище положення закону випливає з того, що запис батьком неповнолітнього, автоматично породжує відповідні юридичні наслідки і для його батьків, зокрема в частині виникнення особистих немайнових та майнових прав та обов'язків стосовно онуків. Багато юристів, які критикуючи окреслену вище правову норму, слушно вказують на те, що більш коректним було б формулювання про повідомлення батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього не про запис його батьком дитини, а про подачу ним відповідної заяви з цього приводу. У такому разі батьки, законні представники чи орган опіки та піклування могли б застерегти неповнолітнього щодо необдуманого кроку або ж принаймні роз'яснити останньому наслідки подачі такої заяви. Попри наявність такої норми, якимось чином перешкодити неповнолітньому подати заяву про добровільне визнання батьківства, шляхом заборони, такі особи не вправі, оскільки у цих правовідносинах основне завдання - забезпечення народженій дитині повного батьківського піклування Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

Також у ст. 126 СК України передбачається і порядок подачі заяви про визнання батьківства. Закон вимагає, щоб така заява подавалась особисто сторонами, що дає можливість співробітникові державного органу реєстрації актів цивільного стану пересвідчитись у добровільному волевиявленні осіб. Однак, передбачаючи наявність поважних причин, що унеможливлюють подати заяву особисто, законодавець допускає можливість застування інституту представництва у цих правовідносинах. Так, якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Причому повноваження представника мають бути обов'язково нотаріально засвідчені.

Презумпції та фікції існують у праві вже багато століть. З моменту їхнього виникнення і до сьогодні вони є предметом дискусій як серед науковців, так в практиків, при чому ставлення до цих засобів юридичної техніки коливається від повної підтримки до активного несприйняття. Презумпцію можна визначити як закріплене в законі припущення про існування певного факту, реальність якого вважається істинною і не потребує доказів.

До найдавніших презумпцій сімейного права належить презумпція батьківства, відома ще з права Стародавнього Риму - «Pater is est quem nuptiae demonstrant» - «При народженні дитини у шлюбі її батько - чоловік матері». У сучасному сімейному праві України презумпція батьківства знаходить своє відображення у ст. 121 СК України, в якій зазначається, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, а також яка народжена до спливу 10 місяців після припинення шлюбу походить від подружжя.

Таким чином, презумпція батьківства поширюється на дітей: яких було зачато і народжено у шлюбі; зачатих до шлюбу і народжених у шлюбі та зачатих у шлюбі і народжених після його розірвання. В останньому випадку законодавство встановлює часові межі чинності презумпції батьківства - десять місяців після розірвання шлюбу. В законодавстві інших країн цей термін інколи збільшується, так, наприклад, ч. 2 ст. 48 СК Російської Федерації встановлює, що презумпція батьківства, виникає якщо дитина народилася протягом трьохсот днів з моменту розірвання шлюбу, визнання його недійсним або з моменту смерті чоловіка матері дитини. Так саме і ст. 311 французького Цивільного кодексу, виходячи з інтересів дитини, передбачає, що її було зачато протягом періоду від 300 до 180-го дня включно до дати народження Ієвіня О.В. Застосування презумпцій та фікції в регулювання сімейних вілносин// Нотаріат для вас., 2011 - № 11 С. 32..

У сучасній юридичній літературі положення ч. 1 ст. 122 СК України розглядаються як презумпція шлюбного походження дитини, що включає як презумпцію батьківства, так і презумпцію материнства. Як зазначає Ромовська З.В., «проблеми, хто є матір'ю дитини, як правило, не існує, хоча унікальні випадки час від часу виникають…С., яка страждала на безпліддя, задля збереження шлюбу повідомила чоловіка про свою вагітність і необхідність шпиталізації для збереження дитини. Імітація вагітності їй вдалася. За деякий час С. повернулася додому з дитиною» Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар// 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - С. 266..

Таким чином, можна зробити наступні висновки про те, що зв'язок, який виникає між батьками та дітьми, включає як майнові, так і немайнові права та обов'язки. Будується він на кровному походженні дітей від своїх батьків. Але для виникнення відповідних прав та обов'язків необхідна наявність певного юридичного складу, який включає не лише кровну спорідненість, а й посвідчення цього юридичного факту органом реєстрації актів цивільного стану. У сімейному законодавстві чітко висвітлена презумпція шлюбного походження дитини, яка полягає в тому, що дитина зачата і народжена або лише народжена у шлюбі, походить від подружжя, що перебуває в цьому шлюбі. Така презумпція встановлена, перш за все, для спрощення процедури самої реєстрації походження дитини, а також з огляду на те, що зазвичай народження дитини у шлюбі не заперечується батьками, є цілком логічним і закономірним для шлюбних правовідносин.

1.2 Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

В Україні на сьогоднішній день спостерігається катастрофічне зниження народжуваності. Суттєвий вплив на її рівень має безпліддя подружніх пар, кількість яких постійно тільки зростає. Ця тенденція обумовлюється екологічним станом довкілля, зниженням рівня життя населення тощо. Серед науковців постійно тривають дискусії щодо правового, медичного та морального аспектів допоміжних репродуктивних технологій. Саме тому проблема визначення походження дитини у разі застосування спеціальних методів репродуктивної медицини є досить актуальною.

«Допоміжні репродуктивні технології - методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюються в умовах іn vitro» Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 р. № 787. Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров'я України, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці (ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Сьогодні існують різні методики лікування безпліддя, зокрема такі, при яких використовується донорський генетичний матеріал. Отже, дитина зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій не завжди має кровне споріднення з матір'ю та (або) батьком. У цих ситуаціях юридичне значення при визначенні походження дитини надається не біологічному, а більш соціальному аспекту Вонсович В.І. Сімейні правовідносини, що виникають в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій// Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». - 2012. - Вип. 1. - С. 65.. Жінка (чоловік) усвідомлюючи відсутність кровного споріднення з дитиною, добровільно визнають своє материнство (батьківство) ще до народження дитини. Питання щодо застосування методик допоміжних репродуктивних технологій вирішується тільки після оформлення заяви пацієнта (пацієнтів) і відповідного обстеження. Відповідно, суб'єктами застосування допоміжних репродуктивних технологій можуть бути подружжя; чоловік і жінка, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі; а також одинока жінка.

Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, регулюється спеціальною нормою, а саме ст. 123 СК України. Зазначена норма містить 3 правила визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

У ч. 1 ст. 123 СК України закріплено загальне правило визначення походження дитини, народженої в результаті застосування будь-якої методики допоміжних репродуктивних технологій, батьки якої перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьком дитини записується її чоловік. Єдиною умовою є письмова згода чоловіка на застосування допоміжних репродуктивних технологій Баранова Л.М., Борисова В.І., Жилінкова І.В. та ін. Сімейне право України: підручник/ за заг. ред. В.І. Борисової та І.В, Жилінкової - 4-те вид.; переробл. і допов. - Х.: Право, 2012. - С. 181..

Друге правило стосується визначення походження дитини, народженою сурогатною матір'ю. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та дружиною) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Аналіз цієї частини дає підстави зробити висновок, що в Україні на законодавчому рівні дозволено застосування такої форми репродуктивної медицини як сурогатне материнство. В цілому проблема сурогатного материнства у будь-якому суспільстві не тільки законодавчо, але і морально розцінюється неоднаково. Безумовно, що в таких відносинах не може бути одного погляду на цю проблему, материнство - це значна як етична, так і соціальна цінність. Більшість світових релігій взагалі заперечують існування сурогатних матерів як неетичне явище, що не може бути властиве людині. Неоднозначний підхід до цього явища спостерігається і у законодавстві різних держав. СК Російської Федерації у абз. 2 ч. 4 ст. 51 передбачає, що особи, які перебувають у шлюбі і дали свою згоду у письмовій формі на імплантацію зародка іншій жінці з метою його виношування, можуть бути записані батьками дитини тільки за згодою жінки, яка народила дитину (тобто самої сурогатної матері). Разом з тим, незважаючи на те, що засоби масової інформації активно популяризують сурогатне материнство, висвітлюючи випадки народження таких дітей для відомих артистів тощо, все частіше висвітлюються думки, що радикальне втручання у сферу материнства в Російській Федерації є передчасним, не зумовленим об'єктивною ситуацією та недостатньо продуманим, наводяться такі аргументи, що самі батьки, які не можуть мати дітей, доволі часто мають цю проблему внаслідок свого нехтування батьківством в якийсь період, а також необачного відношення до можливості дітонародження. Такі погляди мають «право на життя» і деякою мірою обґрунтовані Красицька Л.В. Визначення походження дитини при застосуванні форм репродуктивної медицини за законодавством України// Підприємництво, господарство і право. Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал. - 2004. №7 С. 33.. Сурогатне материнство взагалі законодавчо заборонено, наприклад, у Франції, Німеччині, Австрії, Норвегії, Швеції де в деяких випадках навіть передбачаються санкції до лікарів, які займаються таким видом діяльності. Більш лояльний підхід до цієї проблеми спостерігається у США, де сурогатна мати - це жінка, яка зобов'язується народити дитину не для себе, а з метою її подальшої передачі «замовникам». Дозволено сурогатне материнство і в Великобританії, але тільки некомерційне, тобто допускається лише оплата поточних витрат сурогатної матері Сурогатне материнство .

Третє правило встановлено щодо ситуацій, коли між жінкою, яка народила, та дитиною відсутнє кровне споріднення. Якщо ембріон людини, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, перенесений до організму його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя.

Враховуючи зазначене вище, можна дійти до висновку про те, що нині в Україні існує потреба в належному правовому регулюванні допоміжних репродуктивних технологій. Чинним законодавством не регулюється низка важливих аспектів, а тому виникає потреба у прийнятті закону, який буде спрямований на визначення правових та організаційних основ застосування допоміжних репродуктивних технологій і забезпечення прав громадян при їх застосуванні.

1.3 Запис в актах цивільного стану про походження дитини

Відповідно до ст. 7 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 р. «дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування» Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 р. (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 р.). Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р.. Тобто, реєстрація народження дитини здійснюється з одночасним визначенням і її походження».

Обсяг цивільних прав та обов'язків фізичної особи, її здатність виступати учасником цивільних правовідносин пов'язані з багатьма чинниками. Серед найбільш поширених з них є конкретні обставини реальної дійсності. ЦК України у ст. 49 містить орієнтований перелік тих обставин, які визнаються актами цивільного стану. Ними можуть бути, відповідно, дії та події Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. - 5-те вид., перероб. і допов./ за ред. О.В.Дзери (кер. авт. кол.), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. - К.: Юрінком Інтре, 2013. - Т. I - С. 100.. Вимога щодо державної реєстрації поширюється не на всі акти цивільного стану, передбачені в ч. 2 ст. 49 ЦК України, а саме, згідно ч. 3 ст. 49 ЦК України обов'язковій «державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть» Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (з наступними змінами та доповненнями) за № 435-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - NN 40-44. - Ст. 356.. Обов'язкова державна реєстрація встановлюється, перш за все, з метою охорони майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб, а також і в інтересах самої держави. Державний орган реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в реєстрації народження, мотивуючи відмову доцільністю провести її в іншому державному органі реєстрації актів цивільного стану Реєстрація народження та визначення походження дитини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: URL: http://www.minjust.gov.ua/16732- Назва з екрану..

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 р. «державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів» Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 року (з наступними змінами та доповненнями) за № 2398-VI// Відомості Верховної Ради України. - 2010. - N 38. - Ст. 509.. Також у п. 1 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. №52/5, вказано, що «державна реєстрація акту цивільного стану проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях» Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. N 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 р. N 3307/5)..

У свою чергу, СК України у ст. 133 зазначає, що якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини. Положення даної статті тісно пов'язане зі ст. 122 СК України, відповідно до якої, походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Реєстрація визнання батьківства та материнства передбачена ст. 134 СК України, де вказано, що на підставі заяв жінки та чоловіка, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.

У випадку якщо мати дитини не перебуває у зареєстрованому шлюбі та немає спільної заяви батьків дитини, заяви батька або рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька записуються за її вказівкою. У разі смерті матері, яка не перебувала у зареєстрованому шлюбі, а також за неможливості встановити її місце проживання чи перебування і за відсутності заяви батька або рішення суду про встановлення батьківства, запис про мати та батька дитини провадиться органом реєстрації актів цивільного стану за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року (з наступними змінами та доповненнями) за № 2947-III// Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N 21-22. - Ст. 135. . Згідно з ч. 2 ст. 135 СК України, якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі державної реєстрації народжень провадиться за рішенням органу опіки та піклування.

Тобто, можна зробити висновок про те, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та визначення її походження, шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях у присутності заявника.

дитина шлюб батьківство репродуктивний

Розділ 2. Умови визнання та встановлення факту батьківства (материнства) за рішенням суду, а також оспорювання цих фактів

2.1 Відмінності визнання від встановлення факту батьківства та материнства за рішенням суду

У випадках, коли передбачуваний батько дитини, народженої поза шлюбу, або мати дитини відмовляється від подання спільної заяви до органу реєстрації актів цивільного стану про добровільне визнання батьківства, таке батьківство може бути встановлене у судовому порядку. Для встановлення батьківства у судовому порядку необхідно, щоб батьки дитини не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, щоб передбачуваний батько дитини або мати відмовилися від встановлення батьківства у добровільному порядку і щоб була проведена реєстрація народження дитини в органах реєстрації актів цивільного стану і зі свідоцтва про народження дитини виходило, що дитина народилася у незареєстрованому шлюбі Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України: пер. з рос./ С.В. Ківалов, Ю.С. Червоний, Г.С. Волосатий та ін.; за ред. Ю.С. Червоного. - К.; О.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 208.. Встановлення батьківства у судовому порядку можливе як у порядку позовного провадження, так і у порядку окремого провадження. Встановлення батьківства у позовному порядку можливе, якщо дитина народилася у незареєстрованому шлюбі і батьки дитини (частіше передбачуваний батько, але може і мати), відмовляються від встановлення батьківства у добровільному порядку.

Значне місце займає питання щодо осіб, які мають право на пред'явлення позову про визнання батьківства. Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину (у випадку, якщо дитина не досягла повноліття), а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений також і особою, яка вважає себе батьком дитини. З приводу цього в юридичній літературі не вщухають дискусії. Одні науковці вважають, що позивачами у справах про визнання батьківства є матір і дитина, інші - сама дитина, на думку третьої групи вчених позивачем виступає будь-яка заінтересована особа. Характерною ознакою, за допомогою якої в теорії цивільно-процесуального права відрізняють сторони, є наявність між ними матеріально-правового зв'язку. У справах про визнання батьківства такий зв'язок виявляється лише між дитиною та її батьком, оскільки суть рішення про батьківство зводиться до підтвердження наявності чи відсутності матеріального правовідношення між дитиною та її кровним батьком. Мати, подаючи позов про визнання батьківства або заперечуючи проти позову особи, яка вважає себе батьком дитини, діє як законний представник цієї дитини, відстоюючи інтереси та здійснюючи її суб'єктивні права. І хоча, в той самий час, вона діє і у своїх інтересах також, добиваючись участі батька у вихованні та утриманні дитини, цей інтерес носить більш опосередкований характер. Тобто, дитину слід розглядати як матеріального позивача у справі про визнання батьківства, а процесуальним позивачем, який завжди діє в інтересах дитини, виступає матір, опікун, піклувальник або особа, яка утримує та виховує дитину. Метою участі останніх у процесі є, насамперед, захист особистих немайнових і майнових прав та інтересів дитини, яка не має можливості особисто захищати свої інтереси Ганкевич-Журавльова О.М. Про осіб, які мають право на пред'явлення позову про визнання батьківства// Актуальні проблеми держави і права - 2012 . - Вип. 66. - С. 395..

Слід звернути увагу на те, що у ч. 2 ст. 128 СК України не зазначаються конкретні підстави для визнання батьківства, а вказано лише, що ними є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до правил ЦПК України. На відміну від ч. 3 ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 р., де встановленні визначені законом підстави, які суд бере до уваги при встановленні походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, а саме: спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Відповідно до ст. 143 ЦПК України «для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі» Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року (з наступними змінами та доповненнями) за № 1618-IV// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492.. Єдиною експертизою, що дозволяє встановити походження дитини від певної особи, є генна дактилоскопія (експертиза до ДНК). Згідно з ч. 2 ст. 146 ЦПК у разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи. Також у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (далі - ППВСУ № 3 від 15.05.2006 р.) зазначено, що висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У п. 4 зазначеної вище ППВСУ №3 від 15.05.2006 р. вказано, що з позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК України. У разі пред'явлення такого позову іншими особами суддя відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК України відмовляє у відкритті провадження у справі, оскільки в таких позивач не має права представляти інтереси дитини. Пункт 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК України передбачає, що суддя повертає позовну заяву, якщо заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. У зв'язку з цим в названій ППВСУ №3 від 15.05.2006 р. правильніше було вказати, що суддя повертає позовну заяву, а не відмовляє у відкритті провадження у справі. Тобто, спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали у добровільному порядку в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України: пер. з рос./ С.В .Ківалов, Ю.С. Червоний, Г.С. Волосатий та ін.; за ред. Ю.С. Червоного. - К.; О.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 210..

Встановлення батьківства в позовному порядку можливе лише в тому випадку, якщо передбачуваний батько дитини живий. У разі, якщо передбачуваний батько дитини помер і дитина народилася в незареєстрованому шлюбі, то можливе лише встановлення факту батьківства за рішенням суду в порядку окремого провадження (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України). Така «заява про встановлення факту батьківства» Зразки заяв, що подаються для визнання батьківства може бути подана особами, зазначеними у ч. 3 ст. 128 СК України.

На законодавчому рівні також передбачена можливість спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини (ст. 129 СК України). У такому випадку, особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. Але до цієї статті застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

За рішенням суду, крім того, може бути визнаний або встановлений і факт материнства. СК України (у ст. 131, 132), на відміну від Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 р., передбачає можливість встановлення не лише батьківства, але і материнства також. Материнство особи встановлюється судом, якщо походження від неї дитини підтверджене достовірними доказами. Таким чином, підстава задоволення позову про визнання материнства така сама, як і для задоволення позову про визнання батьківства, тому при розгляді позову про визнання материнства суд зобов'язаний досліджувати ті самі докази, які підлягають дослідженню при пред'явленні позову про визнання батьківства.

СК України, як було вже зазначено, передбачає можливість не лише визнання материнства, але і встановлення цього факту за рішенням суду (ст. 132 СК України). Факт материнства також встановлюється в порядку окремого провадження (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України). Це також підтверджується у ППВСУ № 3 від 15.06.2006р. «у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні» Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»..

Отже, від визнання батьківства або материнства слід відрізняти від встановлення цього факту за рішенням суду Встановлення походження дитини . Наприклад, як вже зазначалося, визнання батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК України) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство визнається в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, але цей факт оспорюється. Підставами такого визнання можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України). Тобто, визнання батьківства або материнства в суді здійснюється у порядку позовного провадження. У судовому порядку може також встановлюватися і факт батьківства або материнства. Ці справи, відповідно, розглядаються за правилами окремого провадження. Таким чином, встановлення факту батьківства або материнства в судовому порядку відрізняється від визнання цього ж факту за рішенням суду за наступними критеріями, по-перше, це відсутність спору щодо батьківства, материнства дитини та смерть фактичного батька або матері дитини.

2.2 Загальні положення щодо оспорювання батьківства та материнства у судовому порядку

Право дружини на материнство та право чоловіка на батьківство закріплені в ст. 49, 50 СК України. Зміст цих прав включає не тільки можливість чоловіка та жінки бути біологічними батьками дитини, але й мати можливість бути записаними в акті цивільного стану в якості батька та матері дитини, таким чином, позиція законодавця щодо рівності батьків у правах та обов'язках з виховання дітей одностайно прийнята наукою сімейного права Мироненко В.П. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Вирішення спорів про місце проживання дитини// Нотаріат для вас. - 2010. - № 5 С. 43.. Проте, у житті можуть траплятися різні випадки, коли запис про батька (мати) не відповідає дійсності. Саме за таких умов законодавством України і передбачена можливість оспорювання батьківства (материнства).

Оспорювання батьківства (материнства) - це оспорювання запису акту цивільного стану про батьківство (материнство) певної особи Баранова Л.М., Борисова В.І., Жилінкова І.В. та ін. Сімейне право України: підручник/ за заг. ред. В.І. Борисової та І.В, Жилінкової - 4-те вид.; переробл. і допов. - Х.: Право, 2012. - С. 187.. У справах про оспорювання батьківства (материнства) предметом доказування є саме відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком (матір'ю), і, відповідно, дитиною.

У СК України визначений вичерпний перелік осіб, які можуть оспорити батьківство (материнство). Отже, оспорити батьківство мають право: особа, яка записана батьком дитини (ст. 136 СК України); спадкоємці особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК України) та сама мати дитини (ст. 138 СК України). Суб'єктами оспорювання материнства можуть бути: жінка, яка записана матір'ю дитини (ч. 1 ст. 139 СК України) та жінка, яка вважає себе матір'ю дитини (ч. 2 ст. 139 СК України). Але, слід зауважити, що зазначені особи мають право оспорювати батьківство (материнство) тільки за наявності певних обставин, передбачених законом.

У судовій практиці склалося так, що справи про оспорювання батьківства є більш поширеними, ніж справи про оспорювання материнства. Оскільки при добровільному визнанні батьківства чоловік здійснює волевиявлення можуть існувати певні пороки волі. По-перше, чоловік може не знати, що він не є біологічним батьком дитини; по-друге, визнання батьківства може бути здійснено під впливом обману, насильства, помилки тощо. Саме тому таке волевиявлення може бути оскаржене у судовому порядку.

СК України у ст. 136 передбачає, що особа, яка записана батьком дитини, відповідно до ст. 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису народження дитини. Тягар доведення лежить на особі, яка оспорює батьківство, материнство. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.