Службові обмеження для військовослужбовців як вид покарання
Вивчення специфіки кримінального законодавства України у сфері застосування службових обмежень для військовослужбовців як особливого виду покарання. Кримінально-правові ознаки військового злочину та специфіка службових обмежень як виду покарання.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.07.2011 |
| Размер файла | 35,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Службові обмеження для військовослужбовців як вид покарання
Вступ
Від дня здобуття Україною незалежності і до сьогоднішнього дня Збройні сили залишаються службою, яка забезпечує суверенітет України. Військова служба будується на принципах єдиноначальності і суворого дотримання військової дисципліни. Бездоганне виконання кожним військовослужбовцем своїх службових обов'язків є домінуючим фактором підтримування постійної бойової готовності і високої боєздатності військ. Особливу небезпеку для підтримування твердого статутного правопорядку в Збройних Силах становлять військові злочини.
З 1991 року за період незалежності Верховною Радою України був прийнятий досить великий масив законодавчих актів, які регулюють порядок військового будівництва Збройних Сил і проходження в них військової служби. 5 квітня 2001 р. Верховною Радою України було прийнято новий Кримінальний кодекс, в якому в Розділі 19 Особливої частини передбачається відповідальність за злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).
У теорії кримінального права проблемами військово-кримінального законодавства і відповідальності за військові злочини в основному займалися вчені-криміналісти Військово-юридичної академії, а пізніше - військово-юридичного факультету Військово-політичної академії. Військового інституту Міністерства оборони СРСР (тепер Військовий університет МО РФ) X.М. Ахметшин, Ф.С. Бражник, В.М. Кудрявцев, І.П. Малахов, Є.М. Самойлов, А.А. Тер-Акопов, А.О. Толкаченко, В.М. Чхиквадзе та ін.
В Україні проблеми військових злочинів частково досліджували вчені В.О. Глушков і К.Г. Фетісенко, М.І. Хавронюк, С.І. Дячук, М.І. Мельник, Панов М.І., Шишкін В. проте в цілому ці питання глибокому теоретичному аналізу практично не підлягали і розглядались на рівні глав або розділів у монографіях, коментарях і підручниках.
Актуальність теми курсової роботи визначається тим, що сучасне законодавство України у сфері військової діяльності характеризується наявністю низки проблем, що потребують вирішення. Не останнє місце у цьому переліку займають і окремі види покарань, що застосовуються до військовослужбовців Збройних Сил України. Формування якісно нової законодавчої бази в галузі військового будівництва, комплектування і порядку проходження військової служби у ЗС України, зміна військового і кримінального законодавства зумовили необхідність дослідження змісту і місця військових злочинів та видів покарань за них у теорії кримінального права України.
У зв'язку з цим набуває особливої актуальності дослідження правових аспектів застосування службових обмежень як виду покарання для військовослужбовців у зв'язку з відносною новизною цього виду покарання та невизначеністю окремих аспектів його застосування.
Метою курсової роботи є вивчення специфіки кримінального законодавства України у сфері застосування службових обмежень для військовослужбовців як особливого виду покарання.
Сформульована мета зумовила рішення наступних задач:
- визначити сутність та кримінально-правові ознаки військового злочину;
- розглянути особливості спеціальних покарань за скоєння військових злочинів;
- проаналізувати специфіку службових обмежень як виду покарання;
- дослідити питання виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців.
Об'єктом дослідження є кримінально-правові проблеми застосування службових обмежень для військовослужбовців як специфічного виду покарання.
Предметом курсової роботи стали нормативні та законодавчі акти, що рулюють застосування службових обмежень для військовослужбовців.
Методи дослідження. Під час написання курсової роботи використовувалися різноманітні наукові методи. Зокрема, логіко-юридичний, діалектичний та порівняльний методи. У процесі дослідження елементів складу військового злочину використовувалися такі методи, як діалектичний, логіко-юридичний, історичний, порівняльний та поєднання наукового дослідження й практичної діяльності.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі «Сутність та кримінально-правові ознаки військового злочину та особливості спеціальних покарань, які застосовуються за їх вчинення» ми визначаємо сутність та кримінально-правові ознаки військового злочину. У другому розділі «Службові обмеження для військовослужбовців» ми досліджуємо специфіку застосування службових обмежень для військовослужбовців. У третьому розділі «Особливості виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців» ми аналізуємо окремі складні питання виконання покарання у виді службового обмеження та спірні проблеми його застосування.
службовий покарання злочин військовий
1. Сутність та кримінально-правові ознаки військового злочину та особливості спеціальних покарань, які застосовуються за їх вчинення
1.1 Поняття та правові ознаки військового злочину
У сучасних міжнародних відносинах військовий аспект продовжує відігравати важливу роль, а збройні сили залишаються невід'ємним атрибутом державної влади і гарантом національного суверенітету. Цей погляд знайшов своє відображення і в положеннях ст. 17 Конституції України, де встановлено, що оборона нашої держави, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили України (далі - ЗСУ).
Від стану законності і воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних задач. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил. На військовослужбовців покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників). Усе це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особливості і суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі злочинів. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є розділ XIX Особливої частини КК України (статті 401 - 435).
Поняття військового злочину основане на загальному визначенні поняття злочину, сформульованому в ст. 11 КК. Крім того, воно має ще й ряд специфічних ознак, вказаних у ст. 401 КК. Цими ознаками є:
1) спеціальний об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби;
2) спеціальний суб'єкт злочину - військовослужбовець, а також військовозобов'язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів;
3) військова протиправність - визнання діяння злочинним тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК.
Родовим об'єктом військових злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності. Цей порядок заснований на Конституції України, окремих законах, військових статутах, положеннях військової присяги, наказах міністра оборони України та інших нормативних актах. Конкретні військові злочини посягають на окремі сфери цього порядку, що є безпосередніми об'єктами цих злочинів.
Об'єктивна сторона військових злочинів полягає у вчиненні суспільне небезпечного діяння, що порушує встановлений порядок несення або проходження військової служби. Такі діяння можуть бути вчинені як шляхом дії (статті 404, 405, 432 тощо), так і бездіяльності (статті 403, 425, 426 тощо), а також дії та бездіяльності (статті 415, 417, 422 тощо). Деякі склади військових злочинів містять в якості необхідної або кваліфікуючої ознаки вказівку на настання тяжких наслідків (статті 416, 421 тощо): зрив виконання бойового завдання, загибелі людей, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження цінного воєнного майна, послаблення боєздатності підрозділу тощо.
Ряд військових злочинів характеризується такими ознаками, як вчинення діяння в умовах воєнного стану, в бойовій обстановці, під час бою, в районі бойових дій. Ці ознаки свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння.
Воєнний стан - період фактичного знаходження України у стані війни з іноземною державою. Початком воєнного стану є день і час оголошення стану війни або нападу (агресії) на Україну. Закінченням воєнного стану вважається день і час припинення військових дій. Якщо ж військові дії фактично продовжуються після оголошення про їх припинення, то закінченням воєнного стану слід вважати фактичне закінчення таких дій.
Бойова обстановка - період знаходження військової частини, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні з противником, підготовка чи ведення бою (бойової операції).
Бойова обстановка може виникнути як у воєнний, так і в мирний час, наприклад, при відбитті нападу на державний кордон України.
Поле бою - це частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбувається, відбулося або повинно відбутися озброєне зіткнення з противником.
Район військових дій - це ширший простір, ніж поле бою. Він включає в себе територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тилових підрозділів фронту.
Суб'єктивна сторона військових злочинів характеризується або умисною виною (статті 402, 404, 406 тощо), або виною необережною (статті 403, 412 тощо), деякі військові злочини можуть вчинятися як умисно, так і необережно (статті 418, 419, 420 тощо).
Суб'єктами військових злочинів можуть бути:
а) військовослужбовці Збройних Сил України;
б) військовослужбовці Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України;
в) військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України;
г) особи, щодо яких є спеціальна вказівка в законодавстві України;
д) військовозобов'язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Таким чином, закон виділяє два види суб'єктів військових злочинів - військовослужбовців і військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Військовослужбовці - особи, які проходять військову службу. Це солдат, матрос, сержант, старшина, прапорщик, мічман, офіцер. До військової служби притягуються тільки громадяни України, які досягли певного віку і не старші граничного віку перебування на військовій службі.
Початком проходження строкової військової служби вважається день явки призовника до військового комісаріату для відправки до військової частини, установи, військового навчального закладу, на підприємство або організацію міністерства оборони. Закінчення цієї служби - день отримання військовослужбовцем документів від військової частини про звільнення в запас на підставі наказу про відрахування його зі списку особового складу частини. Курсанти військових навчальних закладів проходять військову службу з дня зарахування до цього закладу.
Початок служби офіцерського складу, прапорщиків і мічманів визначається:
а) для тих, хто перебуває на дійсній військовій службі - в день підписання наказу про присвоєння відповідного військового звання;
б) для тих, хто зараховується на дійсну військову службу із запасу - в день залишення місця служби, зазначений у розпорядженні військового комісаріату. Закінченням проходження військової служби цих військовослужбовців вважається день, з якого наказом по військовій частині вони виключені зі списків особового складу. Аналогічним чином визначаються початок та закінчення військової служби військовослужбовців за контрактом.
Військовозобов'язаний - особа, яка перебуває у запасі. Для військовозобов'язаних, призваних на навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори, початком та закінченням служби є відповідно перший день фактичного перебування на цих зборах і останній день цих зборів.
Суб'єктами ряду військових злочинів можуть бути військовополонені ворожої армії, військовослужбовці України під час перебування в полоні у ворога.
Не вважаються суб'єктами військових злочинів співробітники органів внутрішніх справ, робітники та службовці військових частин і установ, учні суворовських та нахімовських училищ.
Підлягають відповідальності за статтями про військові злочини (з посиланням на ст. 27) будь-які особи, які є співучасниками (організаторами, підбурювачами, пособниками) цих злочинів.
У деяких випадках особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Відповідно до безпосереднього об'єкту можуть бути виділені такі групи військових злочинів: 1) проти порядку підлеглості і військової честі (статті 402 - 406); 2) проти порядку проходження військової служби (статті 407 - 409); 3) проти порядку користування військовим майном і його зберігання (статті 410 - 414); 4) проти порядку експлуатації військової техніки (статті 415 - 417); 5) проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб (статті 418 - 421); 6) проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422); 7) військові службові злочини (статті 423 - 426); 8) проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій (статті 427 - 433); 9) злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями (статті 434-435).
1.2 Особливості покарань, що застосовуються за вчинення військового злочину
Чинне кримінальне законодавство передбачає спеціальні види покарання, які застосовуються щодо осіб за скоєння військових злочинів. До таких законодавець відносить направлення в дисциплінарний батальйон військовослужбовців строкової служби, заміну виправних робіт триманням на гауптвахті, позбавлення військового звання. Перші два види покарань належать до основних, останній - передбачений як додаткове.
Спеціальні види кримінального покарання виділяються в окрему групу не випадково. Наведене визначається особливим статусом суб'єкта злочину та, як правило, умовами вчинення правопорушення. Саме в зв'язку з цим існування таких спеціальних видів кримінального покарання є обґрунтованим як з юридичної, так і з соціальної точок зору. Проблему, можливо, не варто було б ставити, якби діяльність по застосуванню названих покарань не змушувала 6 звертатись до неї для вирішення існуючих в теорії та на практиці протиріч, що зводяться, врешті-решт, до питання про юридичну природу передбачених законом спеціальних видів покарань та про механізм їх застосування в умовах функціонування чинної системи правових норм. Для того, щоб вирішити питання про сутність проблеми, необхідно розглянути детальніше головні риси покарань, які застосовуються щодо військовослужбовців за кримінальні правопорушення.
Кримінальне покарання у вигляді направлення до дисциплінарного батальйону належить до пов'язаних з обмеженням свободи та може бути віднесеним до тієї групи покарань, головним з яких є позбавлення волі. Воно може застосовуватись до обмеженого кола осіб, які скоїли злочини, а саме до військовослужбовців строкової служби, тобто до осіб. що на час вчинення правопорушення проходили дійсну строкову службу, а на момент винесення судом вироку, крім того, визнані придатними до військової служби як за станом здоров'я, так і за сімейними та іншими обставинами. Законом обмежується строк направлення до дисциплінарного батальйону, воно може бути не більшим ніж два роки, а при заміні судом з урахуванням особистості правопорушника та обставин скоєного злочину - на строк не більше ніж три роки. З цього випливає, що такий вид покарання законодавець та практика його застосування вважають не менш тяжким, ніж позбавлення волі. але. по суті, - це два різних види покарань.
Як санкція норм кримінального закону направлення в дисциплінарний батальйон передбачається в двох випадках: за скоєння самовільної відлучки (п. «а» ст. 239 КК України) та за втрату, розтрата військового майна (п. «а» ст. 244 КК). В решті випадків при призначенні і даного покарання суди застосовують ст. 34 КК, замінюючи засудженим позбавлення волі направленням до дисциплінарного батальйону.
З погляду П. Богуцького, за вчинення військових злочинів без кваліфікуючих обставин та без обставин, що обтяжують відповідальність, необхідно безпосередньо в санкціях норм КК передбачати названий вид покарання. В зв'язку з цим гостро стоїть питання про можливість та доцільність застосування даного покарання за скоєння тяжких злочинів. У чинному законодавстві з цього питання не має жодних обмежень - відповідно до ст. 34 КК заборонено застосовувати направлення до дисциплінарного батальйону щодо осіб. які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, В той же час аналіз практики застосування покарань свідчить, що до третини засуджених до такого виду покарання військовослужбовців відбувають його за скоєння тяжких злочинів. Але з цим не можна погодитись. Засуджені військовими судами за тяжкі злочини - особи, які довгий час перебували під вартою в слідчих ізоляторах, в ізоляторах тимчасового тримання і в зв'язку з цим принесли у військові колективи «нові порядки» кримінального характеру. Дана обставина значно зменшує ефективність виховного впливу дисциплінарних батальйонів у процесі виконання кримінального покарання і стає підґрунтям для скоєння нових злочинів в умовах дисциплінарних частин. В судовій практиці мають місце випадки направлення до дисциплінарного батальйону військовослужбовців-дезертирів, які не бажають проходити військову службу. Як правило, такі особи знову ухиляються від неї. скоюють нові злочини, тому що відбуття покарання в дисциплінарних батальйонах пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, не справляє на них ніякого виховного впливу. В зв'язку з цим законодавцеві слід було б обмежити застосування направлення до названого батальйону та передбачити даний вид покарання лише за скоєння військових злочинів, що не є тяжкими.
З урахуванням практики інших країн в літературі піднімається питання про можливість подальшого функціонування дисциплінарних батальйонів у чинній правовій системі. Як аргумент наводиться теза про те, що дисциплінарні частини не можна віднести ні до військових частин, ні до кримінально-виконавчих установ. На мою думку, обмеження застосування направлення до дисциплінарних частин знімає проблему та приводить її у відповідність з основними принципами призначення покарань.
Чинним кримінальним законом передбачається такий вид покарання як застосування до військовослужбовців заміни виправних робіт триманням на гауптвахті строком до двох місяців.
Воно має спільні риси з покаранням у вигляді позбавлення волі. В цьому приховується певне протиріччя, тому що виправні роботи не належать до наведеної групи покарань, тобто до кримінальних, пов'язаних з обмеженням волі. В той же час, щоб вирівняти за тяжкістю вказані види покарань, законодавець обмежив строк тримання на гауптвахті терміном до двох місяців. На відміну від направлення до дисциплінарного батальйону заміна виправних робіт триманням на гауптвахті може застосовуватись до будь-якого військовослужбовця (строкової, надстрокової служби, офіцерів).
В чинному законодавстві є прогалина в регламентації порядку виконання покарання у вигляді тримання на гауптвахті. Так, Тимчасові статути гарнізонної та вартової служб ЗС України, Дисциплінарний статут ЗС України передбачають перебування на гауптвахтах лише військовослужбовців, притягнутих до дисциплінарного покарання, І тих, які арештовані правоохоронними органами. Ця прогалина в спеціальних нормативних актах потребує усунення, оскільки загальні норми кримінального законодавства не передбачають режим тримання на гауптвахтах засуджених.
В літературі висловлювалась думка, що заміна виправних робіт триманням на гауптвахті означає фактично заміну кримінального покарання мірою дисциплінарного впливу. З цим погодитись важко вже тому, що така заміна застосовується судом за конкретний злочин, тягне певні кримінально-правові наслідки для винної особи; в тому числі законодавством передбачаються певні особливості в режимі тримання на гауптвахті, відмінні від звичайного режиму. Стаття 55 КК України безпосередньо регулює питання про судимість осіб, до яких застосовується цей вид покарання.
Виправні роботи без позбавлення волі передбачені законодавцем в санкціях 25 норм і більш ніж в 60-ти нормах разом з позбавленням волі як альтернативний вид покарання. Проте суди невиправдано рідко застосовують даний вид покарання. В той же час заміна виправних робіт триманням на гауптвахті є ефективним покаранням військовослужбовців, які скоїли злочини, оскільки режим тримання на гауптвахті, поєднаний з виконанням обов'язків військової служби, строк відбуття покарання та оточення військовослужбовців, а не злочинців, що характерно для інших місць ізоляції засуджених, ефективно впливають на перевиховання та виправлення тих, хто вперше вчинив злочин.
Позбавлення військового звання згідно з чинним законодавством може застосовуватись судом як додаткове покарання до осіб, що їх мають та скоїли тяжкі злочини. Фактично кримінальний закон надає можливість судам позбавлення будь-якого військового звання, передбачаючи особливості його позбавлення особам вищого офіцерського складу,
Порядок позбавлення останніх, в тому числі як міри покарання за скоєний злочин, визначається Законом «Про загальний військовий обов'язок та військову службу». В сучасних умовах не має підстав заперечувати необхідність існування даного виду покарання та його виховний, профілактичний вплив на правопорушників. Необхідно розглянути питання про суттєве розширення випадків застосування такого покарання з огляду на те, що військовослужбовці, які мають військові звання, є в силу цього начальниками по відношенню до певного кола осіб і повинні бути прикладом бездоганної поведінки, мають вживати заходів для запобігання злочинам та правопорушенням з боку підлеглих.
На підставі вимог закону та з урахуванням судової практики при вирішенні питання про призначення покарання у вигляді позбавлення військового звання суди керуються загальними засадами призначення покарання, тобто враховується характер та ступінь тяжкості, суспільної небезпечності скоєного злочину, конкретні дані, що характеризують особу правопорушника, обставини, які пом'якшують та обтяжують відповідальність. Крім цього, в кожному разі, приймаючи рішення, суд вказує мотиви, згідно з якими засудженого позбавляє військового звання. Виконання названих вимог в кожному конкретному випадку забезпечує законність та обґрунтованість застосування даного виду кримінальних покарань.
Таким чином, військовими злочинами визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Військовому злочину притаманні свої специфічні кримінально-правові ознаки, що визначаються його відмінність від інших типів злочинів. Законодавча база із застосування покарання за скоєння військових злочинів є в деяких питання недосконалою та суперечливою і вимагає доопрацювання.
2. Службові обмеження для військовослужбовців
2.1 Правова природа обмеження для військовослужбовців як виду покарання
У доктрині кримінального законодавства таке покарання (ст. 58 КК України) є новим видом основного покарання і має комбінований характер, що виявляється у наступному:
- по-перше, у примусових заходах майнового характеру: в доход держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків від суми грошового забезпечення засудженого;
- по-друге, на засудженого вчиняється моральний вплив - його не може бути підвищено за посадою, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Таким чином, ст. 58 КК України за своїм змістом є новою, оскільки її аналогів у раніше діючому кримінальному і кримінально-виконавчому законодавстві немає. Службове обмеження для військовослужбовців як кримінальне покарання уперше передбачено КК України 2001 р.
Аналіз тексту кримінального закону дозволяє припустити, що цей вид покарання покликаний замінити собою виправні роботи. Враховуючи неможливість їх застосування до військовослужбовців.
Крім того, цей вид покарання призначається як у випадках, передбачених КК України так і у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58).
Такий вид, покарання може застосовуватися також за умови призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також під час звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) та заміні не відбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82,83). Важливо наголосити, що службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк від 6 місяців до 2 років.
2.2 Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
Проведений аналіз осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, показує, що призначення судами України покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (далі - ОПП-ЗПД), в різні роки мають різні кількісні показники. Наприклад, у 2005 р. судами було призначено даний вид покарання 9 300 особам, у 2006 р. - 7 700, у 2007 р. - 6 000, у 2008 р. - 4 000, у 2009 р. - 3 900, у 2010 р. - 4200.
Покарання у виді ОПП-ЗПД призначається у тому випадку, якщо особа, яка вчинила злочин, обіймала певну посаду або займалася певною діяльністю. Це означає, що за своїм характером і обсягом повноважень засуджений не може виконувати однакові за змістом види робіт або займатися діяльністю (наприклад, завідуюча магазином не може обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю; водій автобуса, позбавлений права керувати транспортним засобом, не має права займатися діяльністю, пов'язаною з перевезенням людей).
Зокрема, ст. 286, 287, 289 і 290 КК України передбачають, що під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні засоби. Це стосується без винятку, всіх посад, на обіймання яких накладено заборону. Обмежень щодо застосування зазначеного покарання відносно певних професій або виду діяльності не існує, тому якщо особа, яка вчинила злочин, ніде не працювала або нічим не займалася, щодо неї суд не може застосувати таке покарання.
Ст. 69 КК України нормативно закріплює призначення на основі рішення суду як основного у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Щодо застосування такого покарання як додаткового, то воно може призначатися судом на основі санкції певної статті, а також тоді, коли воно у санкції прямо не передбачено, але суд, враховуючи характер злочину, може позбавити засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Такі рішення приймаються судом з метою не допустити засудженого до тієї посади чи діяльності, які були використані ним під час вчинення злочину.
Якщо покарання у виді ОПП-ЗПД застосовується як додаткове до таких видів покарань як арешт, обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та позбавлення волі на певний строк, то воно поширюється на весь час відбування основного покарання. Крім того, строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбування основного покарання, а також з моменту набрання законної сили вироком суду. Так само обчислюється строк цього додаткового покарання у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 77 КК України).
Відносно неповнолітніх це покарання може застосовуватися тільки як додаткове (ч. 2 ст. 98 КК України). A.M. Бойко зазначає, що засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у виді ОПП-ЗПД - покарання у разі заміни не відбутої частини основного покарання більш м'яким (ч. 2 ст. 82 КК України), а також у разі умовно-дострокового звільнення осіб, які відбувають це покарання, від його відбування (ч. 1 ст. 81 КК України). Якщо засуджений ухиляється від відбування такого виду покарання, то відповідно до ч. 1 ст. 389 КК України він притягається до кримінальної відповідальності.
На думку Берлач А.І., Бичкова С.С., ОПП-ЗПД - покарання застосовується до винних осіб незалежно від того, де працював засуджений (на підприємстві, в установі, в організації будь-якої форми власності). У КК України, окрім 25 складів злочинів, що передбачають таке покарання як основне, існують статті, що встановлюють відповідальність за діяння, за вчинення яких, з огляду на особливості їх об'єктивних і суб'єктивних ознак було б цілком доцільним призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання.
До їх числа можна було б віднести, зокрема, ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ч. 2 ст. 168), порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184), привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197), порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ч. 1 ст. 203), порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ч. 1 ст. 213), обман покупців та замовників (ст. 225), випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст. 227), без господарське використання земель (ст. 254), порушення вимог законодавства про охорону праці (ч. 1 ст. 271), ряд транспортних злочинів (ст. 276, 282, ч. 1, 284-288), одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354), зловживання владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ч. 1 ст. 365), службове підроблення (ч. 1 ст. 366), службова недбалість (ч. 1 ст. 367), порушення права на захист (ч. 1 ст. 374), відмова експерта від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 1 ст. 385), розголошення даних досудового слідства або дізнання (ч. 2 ст. 387).
Включення в санкції перелічених статей ОПП-ЗПД - покарання здатне призвести до його більш широкого застосування на практиці, що може сприяти посиленню спеціальної превенції у разі призначення зазначеного основного виду покарання. Проте вивчення судової практики свідчить про зменшення кількості випадків призначення цього покарання, перш за все, основного. Наведене положення пояснюється не тільки незначним числом санкцій, що містять такий вид покарання, хоча їх кількість, порівняно з КК України 1961 р., зросла удвічі, але й суб'єктивним ставленням до цього виду покарання суддів, які багато в чому недооцінюють каральний потенціал такого покарання.
Хоча проведені дослідження вказують на наявність у зазначеного виду покарання достатньої кількості загально попереджувальних і каральних елементів, які здатні забезпечити досягнення мети покарання. Крім того, ОПП-ЗПД - покарання не охоплює в широкому спектрі всі передбачені в кримінальному законодавстві норми, які дозволяють призначати цей вид покарання за порушення у таких важливих сферах життєдіяльності людини, як захист її виборчих прав, особистих прав і свобод людини.
Важливо наголосити, що в сучасних економічних умовах кримінальне покарання у виді ОПП-ЗПД, виконання якого покладено на КВІ, практично себе виправдовує, успішно виконує завдання протидії злочинності і тому його існування та подальший розвиток є кримінологічно та економічно виправданим.
ОПП-ЗПД - покарання, згідно зі ст. 55 КК України, може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років. ОПП-ЗПД - покарання як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК України за умови, що з огляду на характер злочину, вчиненого у зв'язку з обіймати посаду або із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інші обставини справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
За умови призначення ОПП-ЗПД - покарання як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк воно поширюється на увесь час відбування основного покарання, а також, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 КК України - з моменту набрання законної сили вироком.
Згідно зі ст. 13 КВК України виконання цього покарання покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженої особи з метою її виправлення та недопущення учинення нею нового злочину - на органи внутрішніх справ.
Позбавлення права обіймати певні посади полягає в заборові засудженому на вказаний у вироку суду строк обіймати посаду, яку він обіймав під час вчинення злочину, та аналогічні посади на інших підприємствах, в установах чи організаціях, акціонерних товариствах тощо, а позбавлення права займатися певною діяльністю - в забороні займатися тією діяльністю, у зв'язку з якою винним було вчинено злочин.
Узагальнюючи вище викладене, робимо висновок, що кримінальне покарання у виді ОПП-ЗПД передбачає певні право обмеження для засуджених для засуджених характер може бути різним. Зокрема, найчастіше це покарання обмежує трудові права засудженого його застосування у виді заборони на здійснення непрофесійної діяльності передбачає право обмеження іншого характеру. У цьому разі призначене покарання не стосується сфери трудових прав засудженого. Така заборона стосується права керувати транспортним засобом та права на полювання.
Таким чином, узагальнюючи вищевикладене, робимо висновок, що відповідно до положень ч. 1 ст. 58 КК України службове обмеження призначається тільки тим військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, тобто обрали її своєю професією. Особливістю тут є та обставина, що в процесі відбування цього покарання засуджений продовжує колишню соціально-корисну діяльність без розриву з найближчим мікросоціальним оточенням, хоча і на примусовій основі, з відрахуванням у доход держави визначеної частини його грошового утримання.
3. Актуальні питання виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців відповідно до ч. 1 ст. 58 КК України є основним покаранням. Тобто воно призначається у випадках вчинення військовослужбовцями тих злочинів проти військової служби, за які санкціями відповідних статей Особливої частини КК таке покарання передбачене. Крім цього, зазначене покарання може призначатися і в тих випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК, але суд, зважаючи на обставини справи та особу засудженого, вважає за доцільне замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше ніж два роки призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк.
Покарання у виді службових обмежень може бути також застосоване до військовослужбовця в порядку заміни покарання або не відбутої його частини більш м'яким на підставі ч. 4 ст. 83 чи статей 85-87 КК України.
Зміст кримінального покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців полягає у тому, що протягом строку його відбування, визначеного вироком суду:
- засуджений не підлягає підвищенню за посадою;
- не може бути підвищений у військовому званні;
- покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання;
- із суми його грошового забезпечення в обов'язковому порядку здійснюється відрахування в дохід держави в межах від 10 до 20% з усієї суми грошового забезпечення незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.
Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців є строковим, тобто його виконання обмежується певними рамками в часі, які визначаються вироком суду в кожному конкретному випадку, виходячи з положень ч. 1 ст. 58 КК України, де встановлено, що службові обмеження застосовуються на строк від шести місяців до двох років.
За своєю суттю покарання у виді службових обмежень дуже схоже на покарання у виді виправних робіт, але насправді це покарання є спеціальним, оскільки застосовується тільки до військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) і відбувається засудженим за місцем його військової служби.
До числа військовослужбовців, які несуть відповідальність у виді службових обмежень, належать: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і інших військових формувань, створених у відповідно до законів України. Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців визначається ст. 47 КВК України, де зазначено, що суд, який виніс вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набуття ним законної сили надсилає копію цього вироку командиру військової частини або начальнику того органу, де проходить службу засуджений військовослужбовець.
Після отримання копії вироку командир військової частини або начальник іншого органу видає відповідний наказ, в якому зазначається розмір утримань у дохід держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, впродовж якого його не може бути підвищено в посаді, у військовому званні, а також строк, який не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ в обов'язковому порядку оголошується особовому складу військової частини або іншого органу, де проходить службу засуджений, і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.
Такий порядок реалізації вимог вироку суду говорить про те, що командир військової частини або іншого органу, видаючи зазначений наказ, несе персональну відповідальність за його чітке виконання.
Про прийняття вироку до виконання командир військової частини або інший відповідний начальник протягом трьох днів сповіщає суд, який виніс вирок.
Оскільки зміст покарання у виді службових обмежень містить у собі елементи, що стосуються порядку проходження служби військовослужбовцями (просування по службі, отримання чергового військового звання, вислуга років, грошове утримання), розглянемо більш детально питання, що стосуються реального виконання цього покарання, базуючись на відповідній нормативній базі.
Указом Президента України «Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців» №1053/2001 від 7 листопада 2001 р. із змінами, внесеними згідно з Указами Президента №381/2002 від 25 квітня 2002 р. та №469/2002 від 17 травня 2002 р., введені в дію Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України та Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України. При цьому, в п. 2 цього Указу зазначається, що чинність Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу Прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України поширюється на військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, а також інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім військовослужбовців Служби безпеки України, яка, як вже зазначалося, має своє відповідне положення.
Згідно з п. 21 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (для військовослужбовців Служби безпеки України - п. 31 відповідного Положення) чергові військові звання молодшого і старшого офіцерського складу присвоюються послідовно за наявності позитивної характеристики та відповідності чергових звань військовим званням, передбаченим штатними посадами, які вони займають, після закінчення встановленого строку вислуги у попередніх військових званнях. Пунктом 24 зазначеного положення (для військовослужбовців Служби безпеки України - пунктом 34 відповідного Положення) встановлюються такі строки вислуги у військовому званні:
- молодшого лейтенанта, лейтенанта - 2 роки;
- старшого лейтенанта, капітана - 3 роки;
- майора (капітана 3 рангу) - 4 роки;
- підполковника (капітана 2 рангу) - 5 років.
Строк вислуги у військових званнях полковника (капітана 1 рангу) і вище не встановлюється.
Це загальне правило, але в разі засудження військовослужбовця до покарання у виді службових обмежень, навіть за умов наявності зазначеної вище вислуги років, чергове військове звання в межах строку відбування покарання йому не присвоюється (п. 25 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України). Більш того, відповідно до ч. 2 ст. 58 КК України строк відбування цього покарання не зараховується засудженому військовослужбовцю в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Тобто відрахування вислуги років у даному випадку припиняється до того моменту, коли військовослужбовець звільняється від відбування покарання за будь якої передбаченої законом підстави.
Питанням призначення на посади та переміщенню по службі присвячено розділ 4 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (для військовослужбовців Служби безпеки України - розділ 4 відповідного Положення).
Слід мати на увазі, що ст. 58 КК України встановлює обмеження впродовж відбування покарання не на будь-яке переміщення по службі, а Тільки переміщення на вищу посаду.
Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатним розписом Передбачено вище військове звання, а за умови рівних військових звань - більший посадовий оклад. У разі коли штатом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад (п. 35 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України).
Із зазначеного вище випливає, що на рівну або нижчу посаду засуджений військовослужбовець під час відбування покарання у виді службових обмежень може переводитись на загальних засадах.
Крім розглянутих вище обмежень для засуджених військовослужбовців є ще одне досить суттєве - це обов'язкове відрахування з їх грошового утримання. Розмір грошових відрахувань з грошового утримання військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, визначається ч. 2 ст. 58 КК України і складає суму в межах від 10 до 20%.
Розмір грошового утримання військовослужбовців визначається Постановою Кабінету Міністрів №829 від 22 травня 2000 р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців», а також постановою Кабінету Міністрів України №452 від 6 квітня 1998 р. «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців».
У межах строку відбування засудженим військовослужбовцем покарання у виді службових обмежень передбачені вироком суду відрахування здійснюються щомісячно з усієї суми його грошового утримання незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.
Контроль за здійсненням грошових відрахувань, а також інших, передбачених ст. 58 КК України обмежень, покладається на командира військової частини або іншого начальника, який видав наказ про виконання вироку.
Військовослужбовець, засуджений до службових обмежень, може бути звільнений від їх відбування:
- після відбуття визначеного вироком суду строку покарання;
- з випробуванням (ст. 75 КК України);
- умовно-достроково (ст. 81 КК України);
- у зв'язку з хворобою (ч. З ст. 84 КК України);
- у зв'язку з актом амністії (статті 85-86 КК України);
- у зв'язку з помилуванням (ст. 87 КК України).
Частина 5 ст. 47 КВК України визначає, що засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарняною комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби в мирний час, звільняються судом від відбування покарання за поданням командира військової частини або іншого начальника і висновком військово-лікарняної комісії.
За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини або інший начальник видає наказ про припинення його виконання з визначенням дати припинення, з якої всі передбачені законом обмеження скасовуються.
Щодо призначення службових обмежень за сукупністю злочинів або вироків, то складанню підлягають тільки строки покарання. Розміри відрахувань із грошового забезпечення не складаються, а обчислюються за кожний злочин або кожний вирок самостійно.
Службові обмеження можуть припинятися різними способами: після відбуття усього встановленого строку і достроково (у порядку амністії, звільнення за хворобою тощо).
Факт закінчення встановленого строку службового обмеження усуває всі режимні обмеження і негативні наслідки цього покарання. Правовою основою поновлення у повному обсязі статусу засудженого військовослужбовця є відповідний наказ правомочного командування, копія якого для відомостей і перевірки його законності направляється у відповідний військовий суд.
У випадку звільнення зі служби військовослужбовець втрачає свій статус і тому не може більше відбувати покарання, що розглядається, бо воно виконується лише в умовах військової організації.
Чинне військове законодавство передбачає різні підстави дострокового звільнення військовослужбовців, що проходять службу за контрактом.
У відповідності з ч. 6 ст. 26 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовець, що проходить службу за контрактом, може бути звільнений:
а) у зв'язку із закінчення строку контракту;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність військової служби;
в) віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
г) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;
д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України;
е) через службову невідповідність;
є) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;
ж) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
з) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);
и) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
Крім того, такий військовослужбовець має право на звільнення у випадку неможливості проживання члена його сім'ї за медичним показанням у місцевості, у якій суб'єкт проходить військову службу (за сімейними обставинами).
У зв'язку із цим командир частини (начальник установи) передає у військовий суд, що виніс вирок, представлення про підстави звільнення військовослужбовця, який відбуває покарання, і про заміну не відбутої частини строку службового обмеження іншим покаранням за правилами чинного законодавства або про повне звільнення від такого. При вирішенні цього питання суд не пов'язаний із думкою командира, що міститься у представленні, та виносить рішення за нормами Кримінально-процесуального кодексу.
Таким чином, спеціальні види покарання, до яких відносяться і службові обмеження військовослужбовців, вказуються у санкціях статей Кримінального кодексу України в якості альтернативних заходів кримінально-виправного впливу, що сприяє індивідуалізації покарання.
Службові обмеження для військовослужбовців ставлять засудженого в такі умови, за якими він несе обмеження майнового характеру.
Військовому командуванню має бути надане право на власний розсуд у порядку служби переводити засудженого на час відбуття покарання на посади, не пов'язані з керівництвом особовим складом (підлеглими) з міркувань особистого прикладу такого військовослужбовця. Про всі службові переміщення засудженого, що оформлені відповідним наказом командування, потрібно сповіщати військовий суд для відомостей та подальшого здійснення контролю за виконанням покарання.
Висновки
Сучасне законодавство України у сфері військової діяльності характеризується наявністю низки проблем, що потребують вирішення. За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, військові злочини класифікуються як загальні та спеціальні. Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі). Спеціальні покарання призначаються лише певному колу засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи. Так, тримання у дисциплінарному батальйоні призначається лише військовослужбовцям строкової служби. До спеціальних покарань належать також службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Подобные документы
Порушення особою кримінально-правового припису держави. Основні та додаткові покарання. Довічне позбавлення волі. Покарання у виді конфіскації майна. Громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі.
презентация [80,4 K], добавлен 25.12.2013Соціальна природа покарання і її значення в протидії злочинності. Поняття покарання і його ознаки. Цілі покарання і механізм їх досягнення. Розвиток положень про цілі покарання в історії кримінального законодавства та в науці кримінального права.
контрольная работа [45,1 K], добавлен 06.09.2016Загальна характеристика тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців як одного з покарань, передбачених чинним законодавством. Особливості застосування даного виду покарання. Проблеми щодо тримання осіб в дисциплінарному батальйоні.
дипломная работа [36,3 K], добавлен 20.06.2015Обмеження волі як вид кримінального покарання, порядок, умови його виконання. Правове становище засуджених до покарання у вигляді обмеження волі. Матеріально–побутове забезпечення, медичне обслуговування засуджених до покарання у вигляді обмеження волі.
реферат [23,8 K], добавлен 05.10.2008Кримінально-правова характеристика конфіскації майна як виду покарання. Перспективи її розвитку. Конфіскація, що застосовується до фізичних та юридичних осіб. Пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення відповідних положень кримінального законодавства.
диссертация [14,1 M], добавлен 25.03.2019Співвідношення мети покарання і завдань українського кримінально-виконавчого законодавства. Особливості реформування кримінально-виконавчої служби України та системи управління органами і установами виконання покарань. Визначення виду виправної колонії.
контрольная работа [23,9 K], добавлен 17.04.2011Сутність поняття кримінального покарання та аналіз поняття складу злочину. Особливості загальної та спеціальної превенції. ПОняття мети покарання, його основні ознаки. Аналіз ефективності призначених покарань в Рівненській області. Кваліфікація злочину.
дипломная работа [210,8 K], добавлен 19.07.2011Процес виникнення і розвитку кримінально-виконавчих установ відкритого типу в Україні, їх призначення та шляхи удосконалення. Кримінально-правова характеристика покарання, що виконується у виправних центрах. Особливості засуджених, які позбавлені волі.
дипломная работа [105,4 K], добавлен 25.10.2011Поняття та мета покарання в Україні. Принципи та загальні засади призначення покарання в Україні, їх сутність. Призначення покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.
курсовая работа [56,3 K], добавлен 11.02.2008Законодавче визначення злочину в історичному аспекті як соціального і правового явища. Суспільна небезпека та кримінальна протиправність, як її суб'єктивне вираження. Караність діяння та вина, як обов'язкова умова застосування кримінального покарання.
курсовая работа [35,9 K], добавлен 10.11.2014
