Правові відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Правові відносини одна з центральних правових категорій. Багато аспектів правовідносин і до сьогодні залишаються дискусійними у юридичній науці. Надзвичайно актуальними є питання співвідношення правовідносин та юридичних норм. До кола дискусійних належать проблема ознак правових відносин, сутності правових відносин. Існує досить багато концепцій безпосередньої характеристики правовідносин. У науковій літературі ці погляди досить часто носять протилежний характер.

Розуміння категорії правових відносин надзвичайно важливе для формування демократичної свідомості у таких молодих правових державах, якою намагається стати Україна. Обрана нами тема дослідження не вимагає зайвих підтверджень актуальності. Ця категорія є класичною для юридичної науки, а отже і вічною.

Варто зазначити, що обраній нами темі присвячено досить багато наукових праць. Серед найяскравіших, на нашу думку, дослідників теми правовідносин є такі науковці як Протасов, Ткаченко, Халфіна. Можна сказати, що це класики правознавчої думки з означеної теми.

Під час проведення дослідження ми поставили завдання якомога глибше дослідити явище правових відносин. Проаналізувати різні погляди на проблему. Тобто, об'єктом дослідження стала категорія правових відносин у загальному розумінні, а предметом дослідження виступили окремі аспекти, що стосуються правовідносин. Відповідно до поставленого завдання ми сформулювали такі цілі дослідження:

1. Розглянути загальну характеристику відповідного явища;

2. Проаналізувати категорії суб'єктів та об'єкту правових відносин;

3. Охарактеризувати зміст правовідносин;

4. З'ясувати підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин.

Для проведення зазначеного дослідження ми використовували такі методи дослідження як аналіз, синтез, історичний метод, порівняльний, а також системний.

Зважаючи на завдання та цілі дослідження ми обрали відповідну структуру роботи. У першому розділі було досліджено загальні питання правових відносин. У другому розділі ми зупинились на учасниках правових відносин, а також їх особливостях. Третій розділ присвячено об'єкту та змісту правових відносин. На останок, ми з'ясували підстави правовідносин. Така структура, на нашу думку, відповідає логіці дослідження і дозволила отримати чіткі і вичерпні висновки. Хоча вони і не претендують на остаточність та беззаперечність.

І. Загальна характеристика поняття правових відносин

1.1 Поняття правовідносин

Суспільні відносини - це предмет вивчення та дослідження багатьох гуманітарних наук. Вони є особливими, оскільки безпосередньо стосуються взаємовідносин між людьми. Але кожна наука виокремлює з цілісного предмета лише ту частину або його певні аспекти, які є принциповими для дослідження та нагромадження нових знань. Саме тому у правознавстві виокремлюють та досліджують правовідносини як особливий вид суспільних відносин.

З філософської точки зору правові відносини виступають різновидом суспільних відносин. Як влучно зауважив у своїй монографії Н. Протасов: « Правовідносини - це відносини між людьми, а не їх правами та обов'язками» [10, ст. 34].

Найчастіше в юриспруденції використовується таке загальне визначення правовідносин:

«Правовідносини - це аспекти суспільних відносин, які врегульовані правовими нормами і учасники яких є носіями прав та обов'язків, визначених цими нормами»[12.,ст. 98].

Але з нашої точки зору визначення, яке запропонував Протасов, ширше охоплює поняття правовідносин:

« Правові відносини - це рубіжна ланка, в якій право перетинається з об'єктом свого регулювання, той вузол, в якому правові явища у складний спосіб переплітаються з елементами соціальної сфери»[10, ст. 4].

Цікаву, на наш погляд, думку висловив у своїй монографії О. Г. Ткаченко. Він вважає, що не існує правових відносин як таких, а існує лише правовий спосіб регулювання суспільних відносин [11, ст. 102]. Цей спосіб, на думку науковця, і є те, що у юридичній науці визначається як правовідносини.

Учений запропонував розглядати правовідносини з двох точок зору: по-перше, правовідносини - відносини, по-друге, правовідносини - модель. Ткаченко зауважив, що у суспільстві існують відносини, що підлягають правовому регулюванню. За своєю суттю вони є або виробничими або носять соціальний характер, або політичний, або духовний, в залежності від предмету діяльності.

Правовими ми називаємо їх з точки зору відповідного способу їх регулювання під впливом якого вони сформувались. Тому, коли називають ті або інші відносини правовими, мається на увазі їх функціональна а не змістовна характеристика, яка і є правовідносинами - відносинами [11, ст. 105].

Правовідносини як модель вищезазначений науковець визначає як безпосередні приписи правових норм, які ніби моделюють поведінку учасників правовідносин.

З вищезазначеного випливає, що правовідносини - відносини є результатом правового регулювання, а правовідносини - модель виступають засобом регулювання суспільних відносин.

Особливість правовідносин у тому, що вони виникають, змінюються і припиняються лише на основі і згідно з приписами правових норм. Тобто саме правовими нормами встановлюється, хто може бути учасником цих відносин, підстави та умови їх виникнення, об'єкт і порядок їх здійснення.

Загалом можна виокремити такі риси правовідносин:

1. Вони є різновидом суспільних відносин;

2. Є результатом цілеспрямованої та свідомої поведінки людей. Важливо підкреслити, що душевно хворі люди, а також інші живі істоти не можуть виступати у якості суб'єктів правовідносин. Вони можуть бути лише об'єктами;

3. Є вольовими відносинами. У правовідносинах виявляється воля держави, яка їх врегульовує, а також воля учасників, які реалізують свої інтереси;

4. Підставами їх виникнення, зміни та припинення є правові норми та юридичні факти;

5. У загальних випадках мають двосторонній характер і є виявом взаємозв'язку між учасниками. Такий взаємозв'язок обумовлений взаємними правами та обов'язками, повноваженнями та відповідальністю;

6. Охороняються державою та забезпечуються засобами державного впливу.

Отже, існує багато визначень поняття правовідносин. Ми розглянули декілька найяскравіших правознавчих концепцій щодо відповідного поняття. Також автором було з'ясовано, що у юридичній науці виділяють шість основних ознак правових відносин. Для більш детальної характеристики поняття правовідносин, на нашу думку, необхідно ознайомитись із категорією складу правовідносин.

1.2 Склад правовідносин

У юридичній науці виділяють певну структуру правовідносин. Найчастіше під структурою правовідносин розуміють їх внутрішню організацію, яка передбачає наявність певного взаємозв'язку між її елементами.

У структурі правовідносин розрізняють такі елементи, як суб'єкти, тобто учасники, зміст, тобто суть правовідносин та об'єкти, тобто їх соціальні цінності, з приводу яких учасники вступають у правовідносини. Сукупність цих елементів охоплюється поняттям склад правовідносин.

Рисунок 1.2/1 Склад правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерело: складено на основі підручника з Правознавства під ред. Дзери О.В. - К. 2009.

З загальновизнаною точкою зору не погоджується Протасов, що досліджував правовідносини з точки зору системного підходу. Науковець переконує у тому, що склад правовідносин як цілісної системи визначають виключно його суб'єкти, що можуть бути названі його елементами [10, ст. 52].

На думку науковця, для того, щоб стати учасником правовідносин суб'єктам необхідно попередньо мати вихідні суспільно-юридичні якості, що встановлюються нормами. Мається на увазі правосуб'єктність. Тобто, суб'єкти права стають учасниками правовідносин виключно за наявності цих якостей. У світлі системної теорії юридичні права та обов'язки це не елементи складу правовідносин у змістовній частині, а лише необхідні риси суб'єктів, що надаються правовими нормами. Ці риси визначають структуру правовідносин, тобто правовий зв'язок. Отже, система правовідносин - це їх склад та структура, що репрезентовані учасниками та юридичними правами та обов'язками.

Варто зазначити, що структура правовідносин виступає у якості безпосереднього фактору формування правомірної поведінки. А от функціонування правовідносин - це є поведінка суб'єктів [10, ст. 58].

На основі вищевикладеного можна відтворити таку модель системи правовідносин:

Рисунок 1.2/2 Система правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джерело: складено на основі монографії Протасова В.М. Правовідносини як система. - М., 1991.

А отже, системна модель правовідносин - це система, елементами якої є учасники правовідносин, об'єднані правовою структурою - правовим зв'язком, що випливає із суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правових якостей суб'єктів), - які функціонують для досягнення соціального результату [10, ст. 108].

Як можна було побачити вище, склад правовідносин - це надзвичайно дискусійне питання юридичної науки. Але багато науковців погоджуються, що це є внутрішньою організацією правових відносин.

1.3 Види правових відносин

Оскільки правовідносини досить об'ємне поняття, існує багато класифікацій їх видів та підстав за якими відбувається класифікація. На нашу думку одна з найповніших і розгорнутих класифікацій подана у підручнику з основ правознавства під редакцією Дзери О.В.:

1. Залежно від сфери здійснення правовідносин, а також галузей права, нормами яких вони врегульовані розрізняють конституційні, фінансові, адміністративні, цивільні, сімейні, трудові та інші правовідносини;

2. Залежно від характеру об'єктів виділяють майнові та немайнові;

3. За суб'єктами розрізняють відносини між фізичними та відносини між юридичними особами, а також змішані, а саме відносини між фізичними і юридичними особами і навпаки;

4. За кількістю суб'єктів виділяють прості та складні;

5. Залежно від ступеня визначеності кола суб'єктів, що виступають сторонами у правовідносинах, розрізняють абсолютні та відносні правовідносини. В абсолютних правовідносинах чітко визначені учасники лише однієї сторони - носії суб'єктивних прав, а всі інші учасники, коло яких не визначене, зобов'язані утримуватися від порушення їх законних прав та інтересів. Наприклад, відносини власності, в яких чітко визначений власник, а всі інші зобов'язані утримуватись від порушення його прав. У відносних точно визначені всі учасники, як ті, що наділені конкретними правами, так і ті, що несуть конкретні обов'язки. Такими правовідносинами є будь-яке цивільне зобов'язання, що виникає на підставі договору;

6. Залежно від підстав виникнення виділяють договірні та позадоговірні;

7. За тривалістю розрізняють триваючі (стани), короткочасні та одноактні;

8. За функціональним призначенням виокремлюють регулятивні та охоронні;

9. За характером обов'язків виділяють правовідносини активного та пасивного типу. Правовідносини активного типу зобов'язують здійснити певні дії на користь іншої сторони. А правовідносини пасивного типу зобов'язують утриматись від небажаних дій;

10. Залежно від характеру правових норм, на основі яких вони виникають й субординації у правовому регулюванні розрізняють матеріально-правові, що виникають на основі норм матеріального права, та процесуально-правові, що виникають на основі норм процесуального права і є похідними від матеріально-правових норм;

11. Залежно від особливостей розподілу прав і обов'язків між їх суб'єктами розрізняють односторонні - кожна із сторін у яких має лише права, або лише обов'язки (договір дарування), і дво- або багатосторонні - кожна із сторін має як права, так і обов'язки [12,ст. 98-101].

Отже, існує велика кількість різновидів правовідносин за різними класифікаційними ознаками. Але важливо зазначити, що правовідносини є основним засобом реалізації права.

Ми розглянули загальну характеристику поняття правовідносин, з'ясували основні визначення, склад та види означеного поняття. Але оскільки правовідносини - це, в першу чергу, відносини між їх учасниками. То питання суб'єктів правовідносин є надзвичайно важливим для правознавців.

ІІ. Загальна характеристика суб'єктів правовідносин

2.1 Загальна характеристика суб'єктів правовідносин

Суб'єкти правовідносин - це їх учасники. Ними є особи, серед яких розрізняють фізичних та юридичних осіб.

Фізичні особи - це люди, але у правознавстві залежно від їх правового статусу розрізняють громадян, іноземців та осіб без громадянства.

Юридичні особи - це організації, які створені і зареєстровані у визначеному законом порядку та можуть бути самостійними учасниками правовідносин.

Розрізняють також індивідуальних та колективних суб'єктів правовідносин. Індивідуальними суб'єктами правовідносин є окремі фізичні особи. До колективних учасників належать:

1. Державні утворення, а саме:

- держава в цілому;

- державні органи та установи;

- адміністративні одиниці;

- державні підприємства та господарські організації та їх об'єднання.

2. Недержавні утворення:

- соціальні спільноти;

- трудові колективи;

- об'єднання громадян;

- приватні юридичні особи.

Слід зауважити, що при характеристиці суб'єктів правовідносин необхідно розрізняти поняття учасники правовідносин та сторони. Оскільки стороною у правовідносинах може бути декілька суб'єктів. Сторонами у правовідносинах є не всі їх учасники, а лише ті, права і обов'язки яких є змістом зобов'язальних правовідносин.

Інколи учасниками правовідносин можуть бути так звані треті особи. Вони вступають у відносини, що виникли поза їх волею та між іншими особами, з метою захисту власних прав та інтересів, які випливають з цих відносин. Наприклад у цивільному процесі розрізняють третіх осіб:

1. Таких, що заявляють самостійні вимоги;

2. Таких, що не заявляють власних вимог.

У юриспруденції традиційно вважається, що особливістю правового статусу суб'єктів правовідносин є наявність у них правосуб'єктності (правоздатності та дієздатності). А при притягненні особи до юридичної відповідальності розрізняють і деліктоздатність та осудність. Ми зупинимось на цих поняттях детальніше. Отже, правосуб'єктність осіб - це передбачена нормами права здатність бути учасниками правовідносин.

Правоздатність - здатність особи мати права і обов'язки;

Дієздатність - це здатність особи своїми діями реалізовувати свої права і обов'язки. Змістом дієздатності є здатність своїми діями набувати для себе прав та обов'язків, самостійно їх здійснювати, своїми діями створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати, відповідати за їх невиконання та протиправну поведінку.

Ми хочемо звернути увагу на те, що класичний підхід наводить тотожність між суб'єктами правовідносин і суб'єктами права. На думку багатьох сучасних дослідників це не зовсім вірно. Адже за наявності у осіб правосуб'єктності, вони можуть стати учасниками конкретних правовідносин, а можуть і не стати. Тобто суб'єкти права стають суб'єктами правовідносин у момент виникнення останніх. І особи, що стали учасниками правовідносин набувають не просто абстрактної правосуб'єктності, а наділені конкретними правами та обов'язками, що випливають зі змісту правовідносин. Окрім цього варто зауважити, що правовідносини не виникають самі по собі, вони обумовлені конкретними юридичними фактами. Ми розглянемо це поняття в дослідженні окремо.

Таким чином, правоздатністю та дієздатністю наділені суб'єкти права, які під час правовідносин набувають конкретні суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Але правосуб'єктність фізичних та юридичних осіб має деякі суттєві відмінності. Тому ми вважаємо за доцільно розглянути ці особливості.

2.2 Особливості правосуб'єктності фізичних осіб

Основними загальними критеріями для визначення правосуб'єктності фізичних осіб виступають її вікова характеристика та стан психічного здоров'я.

В структурі правосуб'єктності фізичної особи виділяють правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. При вирішенні питання про притягнення особи до юридичної відповідальності окремо розглядається питання осудності.

Правоздатність фізичних осіб настає з моменту народження і припиняється з моментом смерті. В Україні усі особи є рівними у здатності мати права і обов'язки. У деяких встановлених законом випадках охороняються права зачатої, але ще ненародженої дитини. За законом фізичні особи не можуть бути позбавлені правоздатності, і лише у передбачених законом випадках правоздатність обмежується. Наприклад, позбавлення батьківських прав і таке інше.

Настання дієздатності фізичних осіб пов'язують з досягненням ними певного віку. У різних кран цей вік різний і встановлюється у законодавчому порядку. Наприклад у Німеччині особи від 7 років вважаються абсолютно недієздатними, а від 7 до 18 років - обмежено дієздатними. У США дієздатними у повному обсязі є особи, що досягли 21 року [12, ст. 103].

У вітчизняному законодавстві в залежності від галузі права встановлюється різний вік настання дієздатності фізичних осіб. Наприклад, у конституційному праві - 18 років, в адміністративному - 16, у кримінальному, за загальним правилом 16, а при скоєнні злочинів особливої суспільної небезпеки - 14, у сімейному праві: чоловіки - по досягненні 18 років, жінки - 17 років, але в окремих випадках за рішенням суду по досягненні особами 14 років. Слід також розрізняти спеціальну дієздатність, яка настає по досягненні особою віку, визначеного спеціальним законом. Наприклад, що стати суддею, необхідно досягнути 25 років, народним депутатом України - 21, Президентом - 35, суддею Конституційного Суду - 40 років [1].

Обсяг дієздатності фізичних осіб також може різнитися. Згідно Цивільного кодексу України за обсягом дієздатних фізичних осіб поділяють на тих, що мають:

- повну цивільну дієздатність. Це особи, яким виповнилось 18 років, або особи, що перебувають у шлюбі. А також неповнолітні, що працюють за трудовим договором чи займаються підприємницькою діяльністю за рішенням органу опіки. Такі особи можуть самостійно здійснювати свої права та обов'язки, відповідати за свої вчинки;

- неповну цивільну дієздатність. Це особи у віці від 14 до 18 років або до моменту вступу у шлюб чи надання повної дієздатності. Такі особи можуть укладати лише дрібні побутові угоди, розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної праці, своїм заробітком, тощо. Усі інші угоди з приводу майна укладаються лише за згодою батьків чи осіб, що їх замінюють;

- часткову цивільну дієздатність. Особи, які не досягли 14 років.

А також розрізняють осіб:

- обмежених судом у цивільній дієздатності. Особи, які внаслідок певних психічних розладів не здатні усвідомлювати значення своїх дій, або зловживає алкоголем та іншими токсичними речовинами. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди;

- визнаних судом недієздатними. Це особи зі стійкими психічними недугами, які не можуть чинити жодного правочину.

При вирішенні питання про притягнення фізичної особи до юридичної відповідальності важливим постає питання про деліктоздатність особи, а також осудність.

Деліктоздатність - це здатність особи відповідати за вчинені правопорушення. Вона настає з 14 років, як було зазначено вище [2].

Осудність - це стан людини, коли вона розуміє характер і значення своїх дій та може керувати ними. З цього визначення випливає й протилежне за змістом, але не менш важливе поняття неосудності. Це стан людини, коли вона внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не усвідомлює своїх вчинків або не може керувати ними, що виключає можливість її відповідальності за ці вчинки.

Для визнання людини неосудною необхідна наявність двох зазначених нижче критеріїв: медичного і юридичного.

Медичний критерій відзначається у особи за наявністю хворобливого психічного стану.

Юридичний - при нездатності особи усвідомлювати дії та керувати ними. Тобто, ми можемо побачити два аспекти. Один з них інтелектуальний, коли людина не здатна усвідомлювати, а інший вольовий, коли особа не в змозі керувати власними діями. Для визнання юридичного критерію необхідно визнати один із зазначених вище аспектів.

Таким чином, правосуб'єктність фізичних осіб має свої особливості, які ми зазначили у дослідженні. Наслідуючи певну логічну структуру дослідження ми вважаємо за потрібне розглянути питання правосуб'єктності юридичних осіб.

2.3 Особливості правосуб'єктності юридичних осіб

Юридичні особи також наділені правосуб'єктністю, особливостями якої є такі аспекти:

1. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб настає одночасно з моменту заснування особи. Таким моментом, як правило, визнається момент її державної реєстрації або момент формування відповідних органів, наділених повноваженнями діяти як її законні представники;

2. Обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети та завдань, для реалізації яких ця особа створена. Останні закріплюються у статуті (положенні) юридичної особи;

3. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб припиняється також одночасно - з моменту припинення існування такої особи.

Існує два способи припинення існування юридичної особи: юридична ліквідація або реорганізація.

Ліквідація юридичної особи - це визначена законом процедура припинення її існування як суб'єкта правовідносин.

Важливо наголосити, що під такою процедурою не мається на увазі припинення практичної діяльності юридичної особи. Оскільки така діяльність може припинятись у будь-який час і з різних причин,Я але внаслідок цього юридична особа не припиняє своє існування і може поновити діяльність на власний розсуд.

Припинення існування юридичної особи обумовлює її повне скасування як суб'єкта правовідносин, без переходу її прав і обов'язків правонаступникам, внаслідок чого вона перестає існувати як така. Наприклад, внаслідок банкрутства.

Реорганізація юридичної особи - це визначена законом процедура припинення існування юридичної особи або зміни її правового статусу, наслідком якого є повна або часткова передача та прийняття її майна, коштів, прав та обов'язків її правонаступниками.

Виділяють декілька основних способів реорганізації юридичної особи. А саме:

1. Поділ юридичної особи - це припинення існування однієї юридичної особи шляхом передачі належних їй майна, коштів, прав та обов'язків у відповідних частинах іншим юридичним особам, які створюються на її основі;

2. Виділення - це така реорганізація юридичної особи, за якої вона передає частину належного їй майна, коштів, прав та обов'язків іншій юридичній особі, яка створюється внаслідок такої реорганізації;

3. Злиття - реорганізація, внаслідок якої припиняється існування двох або більше юридичних осіб, а їх майно, кошти, права та обов'язки передаються тій юридичній особі, яка створюється на їх основі;

4. Приєднання означає припинення існування однієї юридичної особи як суб'єкта та передачу належного їй майна, коштів, прав та обов'язків тій юридичній особі, до якої вона приєднується;

5. Перетворення юридичної особи означає зміну її організаційно-правової форми.

Таким чином правосуб'єктність юридичних осіб суттєво відрізняється від правосуб'єктності фізичних осіб і має свої особливості, які було наведено вище.

Як ми з'ясували із дослідження для існування правовідносин необхідне існування цінностей, з приводу яких вони виникають. Тому ми вважаємо за обов'язкове розглянути питання об'єкту правовідносин, а також їх безпосереднього змісту.

ІІІ. Об'єкт та зміст правовідносин

3.1 Об'єкт правовідносин

Об'єктом правовідносин є соціальні цінності або блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини.

Серед соціальних цінностей розрізняють матеріальні та нематеріальні.

Матеріальні цінності - це речі, тобто рухоме та нерухоме майно, та цінні папери, а саме, гроші, акції, векселі, облігації, документи.

Якщо зупинитись більш детально, то серед матеріальних цінностей виділяють:

1. засоби виробництва та предмети споживання;

2. Речі, які перебувають у вільному незабороненому цивільному обігу;

3. Речі, що були вилучені із цивільного обігу. Наприклад, наркотичні засоби, бойова вогнепальна зброя;

4. Індивідуально визначені окремі речі та ті, що відзначаються родовими ознаками (рідкі, сипучі тощо);

5. Подільні та неподільні;

6. Головні речі та приналежності до них.

Нематеріальні цінності це:

1. Особисті немайнові блага - життя, здоров'я, честь, гідність, гуд віл, та деякі особисті права. Наприклад, право на освіту, на працю, свободу віросповідання, недоторканість житла тощо;

2. Результати інтелектуальної власності - твори науки, мистецтва та літератури, комп'ютерні програми;

3. Послуги виробничого та невиробничого характеру. Наприклад, транспортні послуги, послуги лікаря.

Отже, ми розглянули цінності з приводу яких виникають правовідносини. Суттєвим залишається також питання сутності правовідносин. Томи ми вважаємо за потрібне дослідити питання змісту правовідносин.

3.2 Зміст правовідносин

Як ми неодноразово наголошували зміст правовідносин - це їх основна сутність. Науковці розрізняють матеріальний та юридичний аспекти змісту правовідносин.

Матеріальний аспект - це така фактична поведінка, яку учасники правовідносин можуть або повинні здійснити. Це, так би мовити, зовнішній вияв або об'єктивна сторона правовідносин. Тобто те, що можна наочно спостерігати. Наприклад, у правовідносинах купівлі-продажу їх матеріальним аспектом, є з одного боку передача продавцем обумовленого товару і прийняття за нього обумовленої суми, а з іншого - прийняття цього товару покупцем та сплата за нього обумовленої суми.

Юридичний аспект правовідносин - це визначені законом або договором суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів цих правовідносин.

Суб'єктивне право передбачає можливість певної поведінки самої уповноваженої особи, вимагати певної поведінки від інших осіб, звернутись по захист своїх прав та законних інтересів до уповноважених органів.

Ми вважаємо за потрібне навести визначене запропоноване підручником із основ правознавства пі редакцією О.В. Дзери. Отже: «Суб'єктивне право - це дозволена і гарантована законом персональна можливість певної поведінки суб'єкта правовідносин, яка може здійснюватись, а може і не здійснюватись» [12,ст. 109].

Суб'єктивне право наділене певними ознаками, а саме:

1. воно є можливістю певної власної поведінки або вимаганням відповідної поведінки право зобов'язаної сторони, яка належить правомочній особі та надається їй з метою задоволення її інтересів;

2. Воно існує у правовідносинах і є мірою можливої поведінки, перешкоджання якій є правопорушення;

3. Воно існує лише у відповідності з суб'єктивним юридичним обов'язком та встановлюється правовими нормами і забезпечується державою.

Юридичний обов'язок - це передбачена законом необхідність певної поведінки особи, забезпечена можливістю державного примусу.

Ознаками юридичного обов'язку є:

1. Необхідність певної поведінки;

2. Він покладений на суб'єкта права - право зобов'язану особу;

3. Накладається на право зобов'язану особу з метою задоволення інтересів правомочної особи;

4. Існує у правовідносинах;

5. Є мірою належної поведінки, порушення якої визнається правопорушенням;

6. Існує лише відповідно до суб'єкта права;

7. Встановлюється правовими нормами;

8. Забезпечується державою.

Правомочність особи - це охоронювана законом можливість однієї сторони правовідносин вимагати обумовленої поведінки від іншої сторони.

Таким чином, будь-які правовідносини є взаємозв'язком прав та обов'язків їх учасників, бо у системі правовідносин правомочності одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого і навпаки.

правовий неосудний правосуб'єктність юридичний

ІV. Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин

4.1 Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин

Підставами виникнення, зміни або припинення правовідносин є юридичні факти. Ще у римському праві такими підставами вважали контракти, квазі-контракти, делікти та квазі-делікти. Хоча наукового визначення юридичним фактам тоді не давали. Надалі юридичні факти тлумачили як події, що зумовлюють виникнення або припинення правовідносин.

На сьогодні загальноприйняте, що юридичні факти - це обставини, що виникли у житті певних суб'єктів, з настання яких правові норми пов'язують настання відповідних юридичних наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Оскільки юридичні факти надзвичайно об'ємне поняття, то на нашу думку, доцільно класифікувати їх у відповідності до певних рис. Розглядаючи класифікації різних дослідників, ми пропонуємо таку узагальнену характеристику юридичним фактам:

1. За вольовою ознакою традиційно розрізняють:

- дії - обставини, настання яких залежить від волі особи. Наприклад, скоєння правопорушення;

- події - обставини (природні явища), настання яких не пов'язано з волею особи, але з настанням яких правові норми пов'язують певні правові наслідки. Наприклад, хвороба.

На нашу думку, варто звернути увагу на те, що вольове утримання від певної поведінки також може викликати певні правові наслідки. Невипадково у кримінально-правовій теорії юридичними фактами визнаються не дії, а діяння. Тому доцільно використовувати поділ на діяння та події.

Оскільки діяльність людей відбувається у певних часових межах, то особливе місце серед юридичних фактів-подій займають строки, які у юридичній практиці є засобом цілеспрямованого регулювання суспільних відносин, а тому потребують чіткого визначення як їх початку, так і перебігу. Тобто, строком є певний період у часі, з плином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Строк та термі можуть бути визначені актами цивільного законодавства, договором або рішенням суду. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок;

2. Залежно від суб'єктів, які вчиняють діяння:

- діяння фізичних осіб;

- діяння юридичних осіб;

3. Залежно від способу здійснення:

- діяння, вчинені особисто;

- діяння, вчинені через посередників;

4. За формою:

- діяння, вчинені жестами;

- діяння, вчинені мовчанням;

- діяння, вчинені документально;

5. За узгодженістю діянь із приписами правових норм розрізняють:

- правомірні діяння - ті, що здійснюються на основі та згідно з приписами правових норм. У кожного правомірного діяння є власна мета. А отже, за характером мети вищеназвані діяння поділяють на:

а) юридичні акти - діяння, що свідомо спрямовані на досягнення певного правового результату. Наприклад, укладання або розірвання шлюбу;

в) вчинки - діяння, які безпосередньо не спрямовані на досягнення правового результату, але зумовлюють його настання незалежно від усвідомлення суб'єктом, який їх вчинив, їх можливого правового значення, ні від бажання чи небажання суб'єкта правовідносин настання таких наслідків. Наприклад, написання художнього твору;

- неправомірні діяння - це діяння, що чиняться всупереч приписам правових норм, тобто можна сказати, що вони охоплюються поняттям правопорушення. А це означає, що залежно від ступеня їх суспільної небезпеки можна виокремити:

а) злочини - найбільш суспільно небезпечний вид неправомірних діянь, за які передбачається притягнення особи до кримінальної відповідальності;

в) проступки - неправомірні діяння із меншим ступенем небезпеки. В залежності від виду суспільних відносин проступки поділяють на адміністративні, дисциплінарні, тощо;

- залежно від суб'єктів, які їх скоїли розрізняють

а) правопорушення фізичних осіб;

в) правопорушення юридичних осіб;

- за галузями права, норми яких було порушено виділяють:

а) цивільні;

б) кримінальні;

в) адміністративні;

г) екологічні, тощо;

- за формою вини правопорушення поділяють на:

а) умисні;

б) необережні;

6. Залежно від тривалості часу, протягом якого юридичний факт відбувається класифікують:

- одноактні. Наприклад, скоєння правопорушення;

- багатоактні. Наприклад, сплачення ренти;

- стани. Наприклад, стан громадянства, підданства;

7. За характером правових наслідків виділяють:

- право утворюючі - зумовлюють виникнення правовідносин. Наприклад, укладання договору купівлі-продажу;

- право змінюючи - їх зміну. Наприклад, переведення працівника на іншу посаду;

- право припиняючи. Наприклад, розірвання шлюбу.

Серед юридичних фактів окремо розглядають презумпції (лат. Praesumptio - припущення), тобто передбачені законом припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення, яке вважається достовірним без доведення, поки не буде належним чином спростоване. Презумпції бувають неспростовні, тобто ті, що не потребують доведення, та спростовані відповідно. За визначенням, яке наводиться у підручнику з основ правознавства під редакцією Дзери:

«неспростовні презумпції - це закріплене у законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, який не підлягає сумніву і тому не потребує доведення. Наприклад, презумпція недієздатності особи, що не досягла 14 років.

Спростовні презумпції - це закріплені в законі припущення про наявність чи відсутність факту, який має юридичне значення, доки щодо цього факту не буде встановлене інше. Наприклад презумпція невинуватості особи» [12, ст. 114].

Настання юридичних фактів має принципове значення, оскільки породжує конкретні права і обов'язки для суб'єктів правовідносин. Варто зауважити, що юридичні факти є матеріальними підставами настання правовідносин. Але існують ще і юридичні підстави їх виникнення. А саме: правові норми, що передбачають, дозволяють та регламентують ці відносини, наявність суб'єктів правовідносин із відповідною правосуб'єктністю. Таким чином, слід розрізняти матеріальні та юридичні підстави виникнення правовідносин. Як ми вже зазначили, юридичні підстави - це правові норми, а матеріальні - юридичні факти.

У викладеному вище дослідженні ми розглянули загальні категорії і питання, які стосуються поняття правових відносин. Ми з'ясували, що існує велика кількість визначень правовідносин. Питання складу правовідносин також викликає дискусію серед наукових кіл. Варто зазначити, що правові відносини різняться за певними класифікаційними характеристиками. Надзвичайно важливими є питання суб'єктів та об'єкту правовідносин, а також їх змісту. Окремо розглядаються юридичні факти. Висновки, зроблені під час дослідження подані нижче.

Висновки

1. З філософської точки зору правові відносини виступають різновидом суспільних відносин.

2. Найчастіше в юриспруденції правовідносини визначаються як аспекти суспільних відносин, які врегульовані правовими нормами і учасники яких є носіями прав та обов'язків, визначених цими нормами.

3. Існує група науковців, які вважають, що не існує правових відносин як таких, а існує лише правовий спосіб регулювання суспільних відносин. Такий спосіб - є те, що у юридичній науці визначається як правовідносини. Такі погляди висловив у своїй монографії О.Г. Ткаченко.

4. Особливість правовідносин у тому, що вони виникають, змінюються і припиняються лише на основі і згідно з приписами правових норм.

5. Загалом можна виокремити такі риси правовідносин: вони є різновидом суспільних відносин; є результатом цілеспрямованої та свідомої поведінки людей. Важливо підкреслити, що душевно хворі люди, а також інші живі істоти не можуть виступати у якості суб'єктів правовідносин. Вони можуть бути лише об'єктами; є вольовими відносинами. У правовідносинах виявляється воля держави, яка їх врегульовує, а також воля учасників, які реалізують свої інтереси; підставами їх виникнення, зміни та припинення є правові норми та юридичні факти; у загальних випадках мають двосторонній характер і є виявом взаємозв'язку між учасниками. Такий взаємозв'язок обумовлений взаємними правами та обов'язками, повноваженнями та відповідальністю; охороняються державою та забезпечуються засобами державного впливу.

6. У юридичній науці виділяють певну структуру правовідносин. Найчастіше під структурою правовідносин розуміють їх внутрішню організацію, яка передбачає наявність певного взаємозв'язку між її елементами.

7. У структурі правовідносин розрізняють такі елементи, як суб'єкти, тобто учасники, зміст, тобто суть правовідносин та об'єкти, тобто їх соціальні цінності, з приводу яких учасники вступають у правовідносини. Сукупність цих елементів охоплюється поняттям склад правовідносин.

8. З загальновизнаною точкою зору не погоджується Протасов, що досліджував правовідносини з точки зору системного підходу. Науковець переконує у тому, що склад правовідносин як цілісної системи визначають виключно його суб'єкти, що можуть бути названі його елементами.

9. Оскільки правовідносини досить об'ємне поняття, існує багато класифікацій їх видів та підстав за якими відбувається класифікація. Але важливо зазначити, що правовідносини є основним засобом реалізації права.

10. Суб'єкти правовідносин - це їх учасники. Ними є особи, серед яких розрізняють фізичних та юридичних осіб. Фізичні особи - це люди, але у правознавстві залежно від їх правового статусу розрізняють громадян, іноземців та осіб без громадянства. Юридичні особи - це організації, які створені і зареєстровані у визначеному законом порядку та можуть бути самостійними учасниками правовідносин. Розрізняють також індивідуальних та колективних суб'єктів правовідносин.

11. При характеристиці суб'єктів правовідносин необхідно розрізняти поняття учасники правовідносин та сторони. Оскільки стороною у правовідносинах може бути декілька суб'єктів. Сторонами у правовідносинах є не всі їх учасники, а лише ті, права і обов'язки яких є змістом зобов'язальних правовідносин.

12. Особливістю правового статусу суб'єктів правовідносин є наявність у них правосуб'єктності (правоздатності та дієздатності). А при притягненні особи до юридичної відповідальності розрізняють і деліктоздатність та осудність.

13. У вітчизняному законодавстві в залежності від галузі права встановлюється різний вік настання дієздатності фізичних осіб. Наприклад, у конституційному праві - 18 років, в адміністративному - 16, у кримінальному, за загальним правилом 16, а при скоєнні злочинів особливої суспільної небезпеки - 14, у сімейному праві: чоловіки - по досягненні 18 років, жінки - 17 років, але в окремих випадках за рішенням суду по досягненні особами 14 років. Слід також розрізняти спеціальну дієздатність, яка настає по досягненні особою віку, визначеного спеціальним законом. Наприклад, що стати суддею, необхідно досягнути 25 років, народним депутатом України - 21, Президентом - 35, суддею Конституційного Суду - 40 років.

14. Особливостями правосуб'єктності юридичних осіб є: правоздатність і дієздатність юридичних осіб настає одночасно з моменту заснування особи. Таким моментом, як правило, визнається момент її державної реєстрації або момент формування відповідних органів, наділених повноваженнями діяти як її законні представники; обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети та завдань, для реалізації яких ця особа створена. Останні закріплюються у статуті (положенні) юридичної особи; правоздатність і дієздатність юридичних осіб припиняється також одночасно - з моменту припинення існування такої особи.

15. Існує два способи припинення існування юридичної особи: юридична ліквідація або реорганізація.

16. Об'єктом правовідносин є соціальні цінності або блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини. Серед соціальних цінностей розрізняють матеріальні та нематеріальні.

17. Зміст правовідносин - це їх основна сутність. Науковці розрізняють матеріальний та юридичний аспекти змісту правовідносин. Матеріальний аспект - це така фактична поведінка, яку учасники правовідносин можуть або повинні здійснити. Юридичний аспект правовідносин - це визначені законом або договором суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів цих правовідносин.

18. Суб'єктивне право передбачає можливість певної поведінки самої уповноваженої особи, вимагати певної поведінки від інших осіб, звернутись по захист своїх прав та законних інтересів до уповноважених органів.

19. Юридичний обов'язок - це передбачена законом необхідність певної поведінки особи, забезпечена можливістю державного примусу.

20. Підставами виникнення, зміни або припинення правовідносин є юридичні факти - це обставини, що виникли у житті певних суб'єктів, з настання яких правові норми пов'язують настання відповідних юридичних наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин.

21. Настання юридичних фактів має принципове значення, оскільки породжує конкретні права і обов'язки для суб'єктів правовідносин. Варто зауважити, що юридичні факти є матеріальними підставами настання правовідносин. Юридичними підставами настання правових відносин є правові норми.

Ми провели дослідження у відповідності із зазначеною на початку структурою, методологією та об'єктно-предметною стороною. Автор дослідження розглянув різні точки зору, часом протилежні, щодо такого правового явища як правовідносини. Це пов'язано із тим, що багато науковців використовують різну методологію. Особисто ми погоджуємось із думкою О.Г.Ткаченко щодо розуміння та визначення категорії правовідносин. Також ми вважаємо надзвичайно корисними розробки Протасова щодо використання системного методу дослідження правових відносин. Сучасні науковці також вносять надзвичайно великий вклад у правову науку. Зокрема, заслуговує окремого дослідження концепція, що пропонує учасників та сторони правовідносин. Отже, ми отримали вищезазначені висновки. І як вже було сказано, ці висновки не претендують на остаточність та беззаперечність.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб. норм. актів. - К.: ЮрінкомІнтер, 2003;

2. Цивільний кодекс України: Станом на 1 вересня 2010р. Кн. 1-4. - К.: Форум, 2010;

3. Ведєрніков Ю.А. Теорія держави і права: Навч. посібник / Ю.А.Ведєрніков, А.В.Папірна. - К.: Знання, 2008.

4. Гревцов Ю. І. Правові відносини та реалізація права. - Л., 1987.

5. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / М.С.Кельман, О.Г.Мурашин, Н.М.Хома. - 3-е вид. стереотипне. - Л.: Новий світ, 2007.

6. Козлова Н.В. Правосуб'єктність юридичної особи. - М.: Статут, 2005.

7. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: Атика, 2005.

8. Осауленко І.О. Загальна теорія держави та права. - К., 2007

9. Порошенко П. Державне управління правами в Україні. Теорія формування правовідносин: Монографія / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К., 2000.

10. Протасов В.М. Правовідносини як система. - М., 1991

11. Ткаченко Ю.Г. Методологічні питання теорії правовідносин. - М., 1980

12. Правознавство: підручник/Юрінком Інтер/під ред. Дзери О.В. - К. 2009

13. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Вид-во "Юрінком Інтер", 2006

14. Теорія держави та права: Навчально-методичні матеріали/МВС України. КНУВС. Кафедра теорії держави та права/ укл.: Р.А.Калюжний. - К., 2006

15. Загальна теорія держави та права/Юрист/ під ред. Лазарєва В.В. - М., 2001

16. Теорія держави і права: Навчальний посібник / За заг. ред. І.М. Погрібного. - Х.: ХНУВС, 2010.

17. Становлення і розвиток трудових правовідносин у сучасній Україні:Монографія/ під ред. Шевченко Я.М. - К.: Ін-т держави та права ім. В.М Корецького НАН України., 2001

18. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Упоряд. Л.М. Шестопалова. - К.: Прецедент, 2004.

19. Завальний А.М. Поняття юридичного факту: плюралізм підходів// Науковий вісник НАВСУ. - 2004. - №1. - С.70-77.

20. Іванова З.Д. Юридичні факти та виникнення суб'єктивних прав громадян// Радянська держава та право. - 1990. №2. - С. 23-27.

21. Протасов В.М. Категорія «об'єкт правовідносин»//Радянська держава та право. - 1988. - №2. - С. 34-39.

Размещено на Allbest.ru