Поняття і природа цивільних правовідносин, як особливого виду суспільних відносин

Сутність та зміст цивільних правовідносин як врегульованих нормами цивільного права майнових відносин, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Їх структура та елементи, класифікація та типи. Підстави виникнення, зміни, припинення правовідносин.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.01.2014
Размер файла 42,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття і природа цивільних правовідносин, як особливого виду суспільних відносин

Вступ

Актуальність теми. Становлення права як соціальної нормативно-регулятивної системи, як цілісного соціального інституту на рубежі 3 і 2 тисячоліття до н.е. привело до суттєвих змін в політичній, економічній, духовній і інших сферах життя людського суспільства. Різкі зміни відбулися в соціальній сфері - у відносинах людей і їх колективних утвореннях між собою, в організації суспільних відносин.

Сьогодні суспільні відносини набувають все більшого розмаху. Ми всі є учасниками різноманітних відносин, в цьому і виявляється принцип соціалізації. У міру того, як ці суспільні відносини врегульовуються нормами права - вони переростають в правовідносини. Таким чином, правовідносини - це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права. А правове регулювання - це процес наділення учасників суспільних відносин повноваженнями, обов'язками, відповідальністю, а також їх реалізація, процес перетворення учасників в суб'єктів правових відносин.

Об'єктом дослідження даної роботи є цивільне правовідношення, яке розглядається тут не відокремлено від інших правовідносин, а як один із видів правовідносин, який має ряд особливостей, що пов'язано загалом зі специфікою правового регулювання галузі.

Предмет дослідження - визначення поняття цивільних правовідносин, а також класифікація цивільних правовідносин.

Загалом, вивченню даного питання було приділено дуже багато уваги.

Проблема цивільного правовідношення є надзвичайно складною. Це пояснюється тим, що вона носить не тільки галузевий, а й комплексний характер. В підтвердження цього можна сказати, що концепції щодо розуміння об'єктів і юридичних фактів, що розроблялися, головним чином, в теорії цивільного права, потім були прийняті загальною теорією держави і права.

Проте, питання об'єкта цивільних правовідносин залишається надзвичайно складним. Досі так і не існує єдиного підходу до його розуміння. Така невизначеність негативно впливає на реалізацію цивільних правовідносин, тобто проблема цивільного правовідношення не носить суто теоретичний характер.

Також не існує єдиних взятих за основу підстав класифікації цивільних правовідносин.

Метою курсової роботи є спроба дослідити на основі опрацьованого наукового матеріалу поняття і природу цивільних правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, розглянути їх елементи і класифікацію, а також з'ясувати значення цих відносин в житті суспільства.

У процесі виконання курсової роботи були поставлені такі завдання:

- дослідити наукову та учбову літературу з питання правовідносин;

- охарактеризувати елементи структури цивільних правовідносин;

- назвати обставини виникнення і припинення цивільних правовідносин;

- класифікувати правовідносини за видами;

- узагальнити наукові положення і зробити висновки за результатами усього дослідження.

1. Поняття цивільного правовідношення

На всіх етапах розвитку юридичної науки проблеми правовідношення привертали пильну увагу вчених, що працюють не лише в області загальної теорії держави і права, але і в галузевих науках. У кожній з галузей робилися спроби визначити специфіку правовідношення обумовлену предметом і методом правового регулювання даної галузі суспільних відносин.

Особливості різних галузей правового регулювання виражаються в структурі правовідносин, співвідношенні прав і обов'язків, складі учасників і їх правовій характеристиці, засобах дії на поведінку учасників правовідносин. Дослідження правовідносин в різних галузях правового регулювання дає можливість глибше розкрити зв'язки предмету і методу, розкрити об'єктивні закономірності співвідношення окремих видів суспільних відносин і їх правової форми. Дослідження особливостей різних видів правовідносин збагачує загальну теорію правовідношення, допомагаючи розкрити суть і зміст правовідносин у всіх їх виразах.

В юридичній літературі більшість авторів розглядають правовідношення як особливий вид суспільних відносин, які не віддалені від інших суспільних відносин, а знаходяться в тісному і безпосередньому зв'язку з останніми. Проте існує і протилежна позиція, Р.О. Халфіна називає правовідношення лише формою у якій певні суспільні відносини можуть здійснюватися, тобто це конкретне суспільне відношення, виражене в правовій формі [9, с. 31].

Інші вчені вважають, що правововідношення є способом перетворення або умовою існування суспільного відношення. Поряд з цим, воно в той же час само по собі є відношенням суспільним, наділеним цілим рядом особливостей, сукупністю специфічних, лише йому властивих ознак і рис, завдяки яким воно стає здатним до виконання цих функцій.

При цьому деякі суспільні відносини спочатку існують самі по собі і лише за певних умов перетворюються в правові відносини або виступають як одна з підстав їх виникнення тоді як інші суспільні відносини лише і можуть існувати як відносини правові, припиняючи своє існування разом і одночасно з тим, як вони втрачають юридичний характер. З цим погоджується і Р.О. Халфіна: «Деякі суспільні відносини можуть виступати лише як правовідносини.» [9, с. 32]

Деякі автори трактують правовідношення саме як поняття, пов'язане з визначеним колом цивільно-правових відносин.

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридичне рівними носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечується можливістю застосування засобів державно-примусового впливу.

З'ясування властивостей і характеру цивільних правовідносин відносяться до числа найбільш складних питань теорії цивільного права.

Разом з тим, значна частина аспекту цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, установлення співвідношення їх з реальними, виробничими відносинами, визначення можливості впливу права на суспільні відносини і т. п.) відноситься до сфери не тільки цивільного права, але має також і загальнотеоретичний характер [3, c. 55].

Існує ряд зовнішніх ознак, що відрізняють цивільне правовідношення від інших видів правових відносин. До них відносяться наступні:

По-перше, суб'єкти цивільних правовідносин відокремлені один від одного як в майновому, так і в організаційному плані, через що вони самостійні, незалежні один від одного, співвідносяться один з одним як рівні;

По-друге, рівність учасників суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання, закладено в даних відносинах, іманентно властиво ним. Цивільне право всіма засобами і способами, наявними в його арсеналі, юридично забезпечує таку рівність. Внаслідок цього цивільні правовідносини формуються як правовідносини між рівноправними суб'єктами, як правовідносини особливого структурного типу, в яких обов'язок кореспондує суб'єктивному праву як право вимоги, а не як веління. При всій полярності суб'єктивних прав і обов'язків в цивільних правовідносинах зобов'язаний суб'єкт у всіх випадках знаходиться в рівному положенні з уповноваженим суб'єктом, тобто в стосунках координації, а не субординації.

По-третє, самостійність учасників суспільних відносин, що підпадають під цивільно-правове регулювання, диспозитивність зазначеного регулювання обумовлюють ту обставину, що основними юридичними фактами, що породжують, змінюють і припиняють цивільні правовідносини, є акти вільного волевиявлення суб'єктів - угоди.

По-четверте, в якості юридичних гарантій реалізації цивільних правовідносин застосовуються властиві тільки цивільному праву заходи захисту цивільних прав і міри відповідальності за невиконання обов'язків, що відрізняються, головним чином, майновим характером.

Нарешті, останнью ознакою можуть являтися особливі способи припинення цивільних правовідносин. Такі способи припинення правовідносин, як передання відступного, зарахування, новація, прощення боргу та інші відомі тільки цивільному праву. Однак ця ознака не є досить точною, наприклад, ст. 601 ЦКУ містить перелік випадків, за яких не допускається зарахування зустрічних вимог.

На підставі вище наведеного можна стверджувати, що цивільні правовідносини - це юридичний зв'язок рівних, майново та організаційно відокремлених суб'єктів майнових і особистих немайнових відносин, що виражається в наявності у них суб'єктивних прав і обов'язків, забезпечених можливістю застосування до їх порушників державнопримусових заходів майнового характеру [10].

Найістотнішою межею цивільних правовідносин є рівність їх сторін, їх юридична незалежність один від одного. Жодна із сторін в цивільних правовідносинах не може керувати іншою стороною і диктувати їй свої умови тільки через займане нею положення. Якщо уповноважена в цивільних правовідносинах сторона має право вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи, то тільки через існуючий між ними договір або пряму вказівку закону. Так, замовник має право вимагати від підрядника виконати роботу, але виключно ту роботу, яку останній відповідно до укладеного договору погодився виконати. Навіть в тих випадках, коли цивільне правовідношення встановлюється поза бажанням його учасників, останні також знаходяться в юридично рівному становищі. Наприклад, у випадку спричинення шкоди деліктне зобов'язання часто виникає незалежно від бажання винної особи. Проте і в цих цивільних правовідносинах сторони знаходяться в юридично рівному становищі і підкоряються тільки закону.

2. Особливості цивільного правовідношення

2.1 Елементи цивільного правовідношення

Кожне правовідношення передбачає наявність низки необхідних елементів, без яких воно не може існувати. Воно складається між його певними учасниками - суб'єктами стосовно майнового або немайнового блага - його об'єкта. Крім цього, важливий елемент будь-якого цивільного правовідношення складає його зміст, що знаходить своє відображення в конкретних суб'єктивних правах і обов'язках учасників правовідносин.

Отже, елементами цивільного правововідношення виступають:

с Суб'єкти цивільного правовідношення;

с Об'єкти цивільного правовідношення;

с Зміст цивільних правовідносин.

Суб'єктами правовідносин є особи, персонально і майново відокремлені, що наділені правами і обов'язками у правовідносинах. Слово «особи» вживається у широкому значенні для позначення будь-яких суб'єктів права. Учасниками цивільних відносин є фізичні, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права [2, cт.2].

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Фізичними особами вважаються не тільки громадяни України, але іноземні громадяни і особи без громадянства [2, ст. 24].

Передумовою вступу суб'єкта права як учасника цивільних правовідносин є його цивільна правосуб'єктність, тобто наявність цивільної правоздатності та дієздатності.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки, яку мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється зі смертю. Щоправда, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язані з досягненням фізичною особою відповідного віку. Варто зауважити, що правоздатність є лише основою для правоволодіння, вона ще не означає фактичну наявність в особи передбачених законом прав і обов'язків. Тобто, правоздатність реалізується за наявності певного юридичного факту, з яким пов'язується виникнення суб'єктивного права, яке до цього носило абстрактний характер [2].

Дієздатність, як і правоздатність, - це юридична категорія, але на відміну від першої, вона не є природними правами людини, а наданими їй в силу закону. Зміст дієздатності включає в себе наступні елементи: здатність особи своїми діями набувати цивільні права та створювати для себе цивільні обов'язки; здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки; здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільна дієздатність як і правоздатність є невідчужуваною. Обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб залежить від їх віку та психічного здоров'я. Виходячи з цього цивільне законодавство України розрізняє наступні види дієздатності: повну цивільну дієздатність, неповну цивільну дієздатність, часткову цивільну дієздатність, обмежену цивільну дієздатність, або визнає фізичну особу недієздатною.

Повна дієздатність визнається за повнолітніми громадянами, тобто тими, хто досяг вісімнадцяти років. Указаний віковий ценз може бути зниженим у двох випадках:

а) реєстрація шлюбу особою, що не досягла 18 років;

б) надання повної цивільної дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітній особі [2, ст. 34].

Неповну цивільну дієздатність мають фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи). Крім правочинів, передбачених статтею 31 ЦК, вони мають право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Проте, якщо грошові кошти, внесені у фінансову установу на її ім'я іншими особами, то неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою будь-кого з батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода може бути замінена наступним схваленням правочину вказаними особами, вираженим у письмовій формі. У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування[7].

Часткова цивільна дієздатність характерна для осіб віком до чотирнадцяти років (малолітні), які мають право вчиняти дрібні побутові правочини. Усі інші правочини, вчинені малолітнім до досягнення 14 років, нікчемні і не породжують для них правових наслідків. Однак такий правочин може бути в інтересах малолітньої особи визнаний судом дійсним, якщо він вчинений їй на користь. Визнання правочину дійсним можливе тільки на вимогу її батьків, усиновлювача або опікуна [2, ст. 221].

Обмежена цивільна дієздатність встановлюється судом щодо фізичних осіб, які страждають на психічний розлад здоров'я, що суттєво впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або керувати ними). Правовими наслідками зазначеного рішення є те, що над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності, встановлюється піклування. Обмежено дієздатна фізична особа самостійно, без згоди піклувальника може вчиняти лише дрібні побутові правочини [2].

Громадянин, який внаслідок хронічного, стійкого, психічного розладу здоров'я не здатний усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, у зв'язкку з чим над ним встановлюється опіка, що призводить до втрати ним можливості вчиняти будь-який правочин.

Отже, кожен із видів дієздатності включає в себе різний обсяг цивільних прав і обов'язків.

Правовою формою об'єднання фізичних осіб для участі в цивільному обороті є юридична особа.

Юридичною особою згідно з законом є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦКУ).

Як і будь-який суб'єкт цивільних правовідносин юридична особа наділена правоздатністю та дієздатністю, тобто здатністю мати цивільні права та обов'язки та набувати їх для себе своїми діями. З моменту введення в дію нового ЦКУ юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині - тобто юридичні особи наділені загальною правоздатністю.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення (дня її державної реєстрації), і припиняється з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.

Цивільні права і обов'язки юридична особа набуває та здійснює через свої органи. За обсягом цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи збігаються у часі.

Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Дані суб'єкти цивільних правовідносин здійснюють свої права та обов'язки через відповідні органи. Що стосується опосередкованої форми участі держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад у цивільно-правових відносинах, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права.

Специфіка прояву участі у цивільних правовідносинах держави полягає у тому, що, з однієї сторони, держава є владним суб'єктом публічних відносин, а з іншої - вона виступає учасником цивільних правовідносин на засадах диспозитивності.

Тому прийнято розрізняти події за ступенем визначеності волі суб'єктів на абсолютні, що не залежать від будь-якої волі та відносні, - об'єктивно пов'язані з чиєюсь волею, виявлення якої слугує причиною настання подій.

Проблеми об'єктів цивільних прав займають одне з центральних місць у теорії та практиці цивільного права. Тут все піддається сумніву починаючи з того, чи потрібна взагалі така категорія як об'єкт правовідносин, і закінчуючи питанням, що ж слід розуміти під об'єктом правовідносин.

Категорія «об'єкт» використовується в цивільному праві в декількох термінологічних комбінаціях. Це і «об'єкти цивільних прав», і «об'єкти суб'єктивних прав», і «об'єкти правового регулювання», і, нарешті, «об'єкт цивільних правовідносин». Питання про співвідношення даних категорій є складним і неоднозначно вирішуються у цивілістиці. Найбільші труднощі полягають у розумінні того, як в дійсності співвідносяться поняття «об'єкти цивільних прав» і «об'єкти цивільних правовідносин». Сенчіщев В.І. ототожнює поняття об'єкта цивільних прав та об'єкта цивільних правовідносин: «Зміст понять «об'єкт цивільних прав» і «об'єкт цивільних правовідносин», якщо не є тотожним, то, принаймні, не повинні суперечити одне одному, оскільки те, що не є об'єктом цивільних прав, очевидно, не може стати об'єктом цивільних правовідносин, і навпаки». В.А. Лапач займає протилежну позицію [9, с. 112].

Вважаємо, що найбільш правильним був би підхід, за яким об'єкт цивільних правовідносин і об'єкт цивільних прав єдині. Очевидно, що говорячи про об'єкт цивільних прав, ми маємо на увазі саме об'єкт цивільних прав. Суб'єктивні цивільні права, виникають і реалізуються в рамках правовідносини, поза ним вони просто не існують - до моменту виникнення правовідносини можна говорити лише про правосуб'єктность, але ні в якому разі не про суб'єктивні цивільні права.

Тепер необхідно перейти до питання про те, що ж являє собою загальне поняття об'єкта цивільних правовідносин.

З питання про поняття об'єкта правовідносини в юридичній науці викристалізувалися, в основному, дві точки зору. Відповідно до першої з них, об'єктом правовідносин є те, з приводу чого суб'єкти прав вступають в правовідносини, або те, з приводу чого правовідносини встановлюються. Згідно з другою - під об'єктом слід розуміти те, на що правовідносини спрямовані.

В.А. Тархов називає об'єктом правовідносин те благо, з приводу якого суб'єкти вступають в правовідносини, те, на що спрямовано правовідносини. Аргументуючи це тим, що суперечка про те, «з приводу» чи «на що», носить скоріше граматичний, формальний характер, ніж юридичний. Автор вважає, що по суті правильно і те, і інше [10, c. 21].

Я вважаю, що об'єктом цивільних правовідносин є те, на що спрямовані, а не з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Адже, цивільні правовідносини можуть виникати, наприклад, із заподіяння шкоди.

Так, в науково-практичному коментарі ст. 177 ЦКУ зазначається, що об'єктами цивільних прав є те, на що спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин [7].

Отже, існує безліч різноманітних теорій розуміння об'єкту правовідносин:

перша - визнає у якості такого предмети матеріального світу (речі);

друга - присвоює властивість «об'єкта» фактичному суспільному відношенню, тобто врегульованій правом поведінці, що спрямована на зміну предмета матеріального світу;

третя - дуже абстрактно описує «об'єкт» як взагалі будь-яке благо;

четверта - взагалі заперечує необхідність самої категорії «об'єкт правовідносин» і виділяє, на противагу загально філософському та спеціально-юридичному розумінню «об'єкта», два інших поняття: «об'єкт інтересу» і «об'єкт правової діяльності»,

п'ята - кваліфікує об'єкт правовідносин (об'єкт прав) як об'єкт панування уповноваженої особи, в якості якого можуть виступати в ряді випадків речі або люди, що неприпустимо ні в першому ні, тим більше, в другому випадку.

З наведеного вище можна побачити, що розуміння об'єкта цивільних прав - як предмета матеріального світу, і як певного блага сприймаються (розуміються) як різні поняття. З наведеного вище можна побачити, що розуміння об'єкта цивільних прав - як предмета матеріального світу, і як певного блага сприймаються (розуміються) як різні поняття.

Тоді як в ЦКУ закріплено, що об'єктами цивільних прав є речі, як предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуг, результати інтелектуальної творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177, 179). Тобто законодавець визначає речі, саме як матеріальне благо. Тобто законодавець визначає речі, саме як матеріальне благо.

Таким чином об'єктом цивільних прав (правовідносин) є матеріальні та нематеріальні блага на які спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин.

Змістом цивільного правовідношення є суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок. Наука цивільного права розглядає цивільні правовідносини як відносини між певними суб'єктами, встановлені у зв'язку з певним об'єктом, на які спрямовано права й обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин.

Тобто змістом цивільного правовідношення є суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.

У юридичній літературі зазначається безліч різних визначень суб'єктивного цивільного права. Більшість цивілістів визначає суб'єктивне цивільне право як засновану на законі міру можливої поведінки конкретної особи з метою задоволення свого інтересу. Про міру можливої поведінки говорять аж ніяк не для порівняння одного суб'єктивного права з іншим, а для визначення тих меж, у яких уповноважений може діяти [4, c. 13].

Варто враховувати, що суб'єктивні права особи не є абсолютними, вони мають певні межі. Межі права визначаються, перш за все, договором, законом (ст. 13 ЦКУ). Варто враховувати, що cуб'єктивні права особи не є абсолютними, вони мають певні межі. межі права визначаються, перш за все, законом.

Суб'єктивне цивільне право являє собою складне правове явище. У його складі прийнято виділяти юридичні можливості, надані суб'єкту правовою нормою, іменовані повноваженнями.

Аналізуючи складові повноваження суб'єктивного права, І. Колер відзначав, що «повноваження в залежності від виду прав різні і повинні описуватися у поєднанні з ними». Дійсно, повноваження, що входять до складу абсолютного суб'єктивного права, за своїм матеріальним змістом відмінні від повноважень, що становлять відносне суб'єктивне право. Однак і абсолютні і відносні суб'єктивні цивільні права з необхідністю включають в себе два повноваження: можливість вчинення певних дій самою уповноваженою особою і можливість уповноваженого вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи.

У правовідносинах пасивного типу, елементом яких є абсолютне суб'єктивне право, яскраво проявляється повноваження на власні дії власника права і менш помітний обов'язок інших осіб утримуватися від порушення цього права, яка пов'язана з останнім через повноваження вимоги. У правовідносинах активного типу, елементом яких є відносне суб'єктивне право, навпаки, на перший план виступає повноваження вимоги.

З урахуванням сказаного, А.В. Власова визначає суб'єктивне цивільне право як надану особі з метою задоволення її законного інтересу міру можливої поведінки, яка полягає у можливості вчинення певних дій самим уповноваженим і в можливості уповноваженого вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи чи осіб [4, с. 16].

Права та обов'язки у правовідносинах нерозривно пов'язані. Праву на одній стороні правовідносини обов'язково кореспондує обов'язок на іншій стороні і навпаки. Якщо суб'єктивне право визначається як можливість, то суб'єктивна обов'язок повинен бути визначений як необхідність відповідної поведінки. Відповідно до цього, суб'єктивний обов'язок може бути визначений як міра належної, необхідної поведінки зобов'язаної особи з метою задоволення інтересів уповноваженої особи. У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку - активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату - для виконання обов'язку. Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку. Слід зазначити, що більшість цивільних правовідносин мають комплексний характер, тобто суб'єкти цивільного правовідношення наділені одночасно як правами, так і обов'язками, тому одночасно відіграють і активну і пасивну роль.

2.2 Види цивільних правовідносин

Існує велика різноманітність цивільних правовідносин, що ускладнює їх вивчення. Тому в науці цивільного права для таких випадків розроблена їх класифікація метою більш глибокого їх аналізу.

Класифікація цивільних правовідносин може проводитися за різними підставами:

Залежно від особливостей суб'єктного складу виділяють:

*абсолютні правовідносини;

*відносні правовідносини.

Прикладом абсолютних є речові правовідносини. Особливістю цього роду відносин є те, що управомочена особа у них завжди чітко визначена (наприклад, власник майна). Що ж до зобов'язаної особи, то нею виступає будь - який і кожний, хто так чи інакше взаємодіє з власником майна і в силу цього має обов'язок утримуватися від будь - яких дій, які порушують інтереси власника. Таким чином, тільки одна із сторін абсолютного правовідношення - власник або суб'єкт іншого речового права є чітко визначеною; в той час як інша - зобов'язана сторона не має такої ознаки.

На відміну від цього відносні правовідносини встановлюються між чітко визначеними суб'єктами, коли управомоченій особі протистоять не всі особи, а лише визначений, конкретний суб'єкт. Наприклад, при укладенні договору підряду має бути встановлена особистість як замовника, так і підрядника. Тому обов'язок з виконання забов'язання покладається на конкретного підрядника, який і протистоїть замовникові як зобов'язана особа. Невизначеність сторін (наприклад, особи підрядника) робить неможливим виконання договору в цілому. Важливість встановлення особи - учасника відносних правовідносин має велике значення у разі застосування засобів цивільно - правового захисту їх прав. За договором підряду, наприклад, перед замовником відповідає тільки підрядник - особа, яка є безпосереднім учасником правовідношення. Будь - яких вимог до інших осіб висунуто бути не може. Якщо ж виконання певної частини робіт покладено на іншу особу - субпідрядника, ця обставина має бути зазначена у договорі.

У деяких випадках у відносних правовідносинах може виникнути необхідність заміни їх учасників. При згоді кредитора боржник, наприклад, має право перевести свій борг на іншу особу, яка і буде надалі виступати як учасник правовідношення. Можлива також і зміна кредитора. У будь - якому разі заміна учасника проводиться за спеціальними правилами, передбаченими законодавством. Однак це не порушує загального принципу щодо необхідності визначеності суб'єктів відносних правовідносин, бо і після проведеної заміни склад учасників правовідношення залишається чітко визначеним. У деяких випадках заміна учасників правовідносин взагалі не може мати місця як, наприклад, у разі заподіяння шкоди здоров'ю. Тільки особа, якій заподіяно шкоду (потерпіла), має право на її відшкодування; і це право не може бути передано іншій особі. У свою чергу лише особа, яка завдала шкоду, може розглядатися як зобов'язана сторона.

Треба звернути увагу на одну важливу особливість відносин власності. Вони, як вже зазначалося, є абсолютними, оскільки виникають між конкретно визначеними особами: власником майна та будь - якою іншою особою, котра тим чи іншим способом взаємодіє з ним. У разі порушення права власності виникає вже конкретне правовідношення, обидві сторони якого чітко визначені - це власник майна та особа, котра порушила належне йому право власності - правопорушник. Дане правовідношення є вже відносним, а не абсолютним.

Залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі, виділяють:

*речові правовідносини;

*зобов'язальні правовідносини.

У речових правовідносинах управомочена особа має права, об'єктом яких виступає безпосередньо річ, а у зобов'язальних таким об'єктом будуть дії боржника. Так, будучи власником майна, особа має право володіти, користуватися та розпоряджатися річчю на власний розсуд. Для цього вона не потребує виконання будь - якою іншою особою певних дій. У зобов'язальних правовідносинах, що випливають, наприклад, з договору перевезення вантажу, уповноважена особа (вантажовідправник) має право вимагати від зобов'язаної особи (перевізника) вчинення певних дій, передбачених договором, а саме - дій з перевезення вантажу [6].

Залежно від об'єкта правовідносини класифікуються на:

*особисті немайнові;

*майнові.

Особисті немайнові правовідносини утворюються з приводу нематеріальних благ. Об'єктом майнових правовідносин є предмети матеріального світу, майнові права та обов'язки. Цим пояснюється те, що при порушенні майнових прав учасників правовідносин застосовуються засоби майнового характеру (відшкодування шкоди, повернення майна тощо), а при порушенні особистих немайнових прав - засоби немайнового (визнання прав автора твору) або немайнового і майнового характеру (спростування відомостей, які принижують честь, гідність особи, і відшкодування завданої моральної шкоди).

За функціональним призначенням виокремлюють:

*регулятивні правовідносини;

*охоронні правовідносини.

До першого виду належать правовідносини, які виникають при позитивному розвитку взаємодії сторін і здійснюються у правомірних діях суб'єктів. Договір купівлі - продажу, перевезення, позики тощо - приклади правовідносин регулятивного характеру. На відміну від цього, охоронні правовідносини виникають лише внаслідок скоєння правопорушення. Коли, наприклад, одна особа завдала іншій шкоду, потерпіла сторона звертається до суду з позовом про її відшкодування. Тому правовідношення, яке при цьому виникає, спрямоване перш за все на охорону прав потерпілої сторони. Тобто сутність таких правовідносин полягає в охороні прав особи.

За своєю структурою правовідносини поділяються на:

*прості;

*складні.

Прості правовідносини - це такі, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій тільки обов'язок.

Складні правовідносини - відносини, при яких сторони мають як права, так і обов'язки.

Також розрізняють активні і пасивні цивільні правовідносини. Вони розрізняються за характером поведінки зобов'язаної сторони. Якщо на останню у правовідношенні покладено обов'язок активної поведінки, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями - правом вимоги і правом захисту порушеного права. Цим вони відрізняються від абсолютних відносин суб'єктивного права (у випадку невиконання обов'язку). При цьому, суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини. В них боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи певну дію. У пасивних правовідносинах змістом суб'єктивного о6ов'язку є пасивна поведінка: зобов'язана сторона повинна утримуватись від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мовити, повноцінне суб'єктивне право з його трьома правомочностями: право вимоги, право на захист порушеного суб'єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб'єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо [13].

3. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

майновий правовідносини цивільний інтелектуальний

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти - факти реальної дійсності, з якими законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.

Юридичні факти поділяють на факти-дії та факти-події.

Юридичні факти-дії - такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини внаслідок вольових діянь фізичних та юридичних осіб. За легітимністю юридичні факти-дії поділяють на правомірні та неправомірні.

Правомірні юридичні факти-дії - це діяння, що відповідають вимогам законодавства. До них, зокрема, належать:

* юридичні акти - правомірні діяння суб'єктів з метою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, рішення суду;

* юридичні вчинки - правомірні дії суб'єктів, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату, чи ні, наприклад, скарб, знахідка тощо.

Неправомірні юридичні факти-дії - це діяння, що порушують приписи законодавства, наприклад, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, порушення договірних зобов'язань, безпідставне збагачення, зловживання правом тощо.

Юридичні факти-події - такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, незалежно від волі фізичних чи юридичних осіб.

Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини. Так, Глава 25 ЦКУ передбачає можливість виникнення, зміни або припинення правовідносин майнового найму. Однак для того, щоб вказані цивільні правовідносини виникли, необхідно укласти угоду, передбачену ст. 256 ЦК України. Вже існуючі правовідносини майнового найму можуть бути змінені на правовідносини купівлі-продажу, якщо сторони дійдуть до відповідної угоди і змінять уже існуючий договір. Нарешті, правовідносини майнового найму можуть бути припинені достроково на вимогу наймодавця при настанні одного з юридичних фактів, передбачених ст. 269 ЦК України. Значення юридичних фактів у цивільному праві не вичерпується тим, що вони є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин. Такі юридичні факти, як народження, досягнення повноліття, визнання громадянина недієздатним тягне за собою виникнення або припинення правоздатності і дієздатності.

Однак не кожна життєва обставина є юридичним фактом, а лише така, з якою норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 11 ЦК України), робить його юридичним фактом. Таким чином можна зробити висновок, що юридичний факт характеризується двома чинниками: наявністю явищ зовнішнього світу (життєві обставини) і визнання їх державою юридичними фактами. Одні й ті самі факти можуть бути або не бути юридичними залежно від того, як до них ставиться держава в даний період. Така життєва обставина, як смерть громадянина або ліквідація юридичної особи як підстава припинення зобов'язань ЦК УРСР 1922 p. юридичним фактом не визнавалися. І лише ЦК УРСР 1964 р. (ст. 223) визнала цю обставину юридичним фактом, що є однією з підстав припинення зобов'язань.

Стаття 4 ЦКУ передбачає приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини (цивільні права та обов'язки):

1) угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч й не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать;

2) адміністративні акти;

3) відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва;

4) заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

5) події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків [2].

Разом з тим закон підкреслює, що цей перелік не є вичерпним. Визнається можливим виникнення цивільних прав та обов'язків з «інших дій громадян і організацій». Дане положення має надзвичайно важливе значення для цивільного законодавства, яке, на відміну від кримінального, має справу перш за все не з аномальними явищами, а з нормальним розвитком економічного обороту. Сучасний рівень розвитку економічного обороту робить неможливим закріплення у цивільному законодавстві всіх без винятку юридичних фактів. Потреба в таких юридичних фактах може виникнути цілком несподівано і безвідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві і передбачено правило, згідно з яким юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, спричинюють відповідні правові наслідки, якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Таким чином, під юридичними фактами в цивільному праві слід розуміти конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і перш за все виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

Підставою цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Однак виникнення деяких цивільних правовідносин може бути зумовлено сукупністю юридичних фактів, що називається складним юридичним фактом, або юридичним cклaдoм. Кожний з юридичних фактів, що входить до юридичного складу, може мати самостійне значення. Але даний правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому, увесь комплекс фактів.

Юридичні склади поділяються на прості і складні. Прості юридичні склади являють собою сукупність фактів, які можуть накопичуватись у довільній послідовності, важливо лише, щоб у якийсь певний момент вони були в наявності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦК України зупинення перебігу строку позовної давності настає за наявності комплексу юридичних фактів: 1) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил; 2) переведення Збройних Сил на воєнний стан в останні 6 місяців перебігу строку позовної давності. Складні юридичні склади - це сукупність фактів, між якими існує сувора залежність. У цьому випадку юридичні факти повинні виникати в чітко визначеному порядку і бути в наявності в потрібний час. Так, спадкоємець, вказаний у заповіті, може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються в певній послідовності:

- складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини;

- прийняття спадщини спадкоємцем.

Особливий різновид юридичних складів у механізмі цивільно-правового регулювання являють собою ті склади, обов'язковими елементом яких є такий юридичний факт, як державна реєстрація дії або події. Особлива роль таких юридичних складів полягає в тому, що вже саме існування юридичного факту у формі дії або події за відсутності факту їх державної реєстрації не спричинює цивільно-правових наслідків. Так, угоди з нерухомим майном породжують права на таке майно лише за умови їх державної реєстрації, для виникнення права на винахід необхідне подання заявки і визнання пропозиції винаходом (видача патенту) в Державному комітеті з питань науки і інтелектуальної власності. Існування таких юридичних складів об'єктивно необхідне, бо державна реєстрація прав, дій, подій є засобом публічного контролю за цивільним оборотом з метою забезпечення найповнішої охорони важливих майнових і особистих благ та свобод суб'єктів [5].

Висновки

Розглянувши проблемні аспекти курсової роботи можемо зробити такі висновки:

1. Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, що виступають носіями цивільних прав і обов'язків. А підставами виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти - це виникнення передбачених правовими нормами специфічних обставин.

2. До складу цивільних правовідносин треба віднести чотири елемента: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний обов'язок. Суб'єкт - це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність, правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб'єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути територіальна громада чи Автономна Республіка Крим. Об'єкт - це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Суб'єктивний обов'язок - це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від якихось дій. Суб'єктивне цивільне право - це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.

3. Класифікація можлива за різними підставами:

- Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

- За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

- За характером здійснення права цивільні правовідносини по-діляються на речові та зобов'язальні.

- Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

- 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.

Класифікація цивільних правовідносин можлива і за іншими підставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасивні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно охарактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власності є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.

4. Юридичний факт - це обставина, що пов'язує між собою цивільне право в об'єктивному значенні (норма цивільного права) і суб'єктивне право. Без юридичного факту неможливе застосування правових норм. Юридичний факт - основна умова, завдяки якій виникають, змінюються та припиняються суспільні відносини, що мають у цьому випадку цивільно-правовий характер. Також можна виділити таке поняття як юридичний вчинок - це дія, що спеціально не спрямована на встановлення юридичних наслідків, але породжує такі в результаті припису закону.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - №30. - ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України 2003. - №47 - 48: з наступними змінами і доповненнями.

3.В.І. Борисова, І.В. Спасибо-Фатєєва та В.Л. Яроцький/ Цивільне право України. Підручник. У двох томах. // За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої та В.Л. Яроцького - К.: Юрінком Інтер, 2004.

4. Власова А.В. Структура суб'єктивного права/ за ред. Власової А.В.-М. - 1998. - 56 с.

5.Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. Цивільне право України. Підручник // за ред. Є.О. Харитонова, Н.О. Саніахметової - К.: «Істина», 2003. - 776 с.

6. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. Посіб. // за ред. Заіки Ю.О. - К. Істина, 2009.

7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У двох томах /За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. -2-е вид., перероб. і доп. - Київ: Юрінком Інтер, 2006.

8. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України за ред. Є.О. Харитонова. Київ: Юрінком Інтер, 2010 р.

9. Сенчіжев В.І. Об'єкти цивільних правовідносин / / Актуальні проблеми цивільного права // під ред. М.І. Брагінського. - М: 1998. - 232 с.

10. Тархов В.А. До питання про правові відносини // за ред. Тархова В.А. Правознавство. №1. - 1965. - 27 c.

11. Халфина Р.О. Загальні вчення про правовідношення // за ред. Халфиної Р.О./ М: Юридична література, 1974. - 231 с.

12. Цивільне право України. Загальна частина: Підруч. 3-є вид./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової - К: Юрінком Інтер, 2010, - 976 с.

13. Цивільне право України. Особлива частина: Підруч. 3-є вид. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової - К: Юрінком Інтер, 2010, -1176 с.

14. Цивільне право України. Підручник. У двох томах. За заг. ред. Я.М. Шевченко - Т.1. Загальна частина. - К. Концерн: «Видавничий дім» «Ін Юре», 2003. - 520 с., Т.2. Особлива частина. - 406 с.

15. Цивільне право України. Навчальний посібник. За заг. ред. Л.О. Доміненко, С.О. Сарнавська - К.: МАУП, 2005. - 384 с.

16. Цивільне право України. Підручник. Під. ред. Кузнєцової Н.С. - К.: Юрінком Інтер, 1999, - 235 с.

17. Цивільне право України. Навчальний посібник. Друге видання. За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіка - К.: Істина, 2009. - 224 с.

18. Шевченко Я.М. Цивільне Право України. Підручник // за ред. Шевченко Я.М. - К: Ін Юре, 2003 р. - 406 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Місце правовідносин в системі суспільних відносин. Поняття та ознаки цивільного правовідношення. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, специфіка їх правового регулювання. Зміст, види та елементи цивільних правовідносин.

    курсовая работа [66,8 K], добавлен 12.03.2011

  • Поняття цивільних правовідносин - аналіз та класифікація. Поняття, ознаки, складові частини цивільних правовідносин й підстави їх виникнення. Майнові та особисті немайнові правовідносини. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 04.05.2008

  • Учасники цивільних немайнових та майнових відносин: фізичні та юридичні особи, права та обов'язки. Класифікація цивільних правовідносин за їх ознаками. Умови і підстави цивільно-правової відповідальності. Речові позови та судовий захист права власності.

    контрольная работа [30,8 K], добавлен 01.05.2009

  • Поняття та зміст правовідносин. Загальна характеристика складових елементів правовідносин. Суб'єкти й об'єкти правовідносин. Поняття змісту та види об'єктів правовідносин. Юридичні факти, як підстава виникнення, зміни та припинення правовідносин.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 07.11.2007

  • Розвиток теорії цивільного права. Ознаки цивільних правовідносин. Класифікація цивільних правовідносин за загальнотеоретичним критерієм. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Основна класифікація цивільних правовідносин. Порушення правових норм.

    курсовая работа [94,5 K], добавлен 28.05.2019

  • Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Елементи цивільних процесуальних правовідносин. Суб'єкти, які здійснюють правосуддя в його різних формах.

    курсовая работа [36,1 K], добавлен 08.02.2005

  • Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин, їх поняття та види. Особливий вид юридичних фактів у сімейному праві. Види суб’єктів сімейних правовідносин та особливості їх правового статусу. Поняття об’єктів сімейних правовідносин.

    дипломная работа [76,2 K], добавлен 05.10.2012

  • Співпадіння і розбіжності точок зору різних авторів на поняття правовідносин, їх юридичний і фактичний зміст. Класифікація правовідносин за видами, їх суб'єкти та об'єкти, обставини виникнення і припинення. Юридичні факти як передумова правовідносин.

    курсовая работа [65,0 K], добавлен 09.01.2011

  • Обставини виникнення і припинення правовідносин. Елементи структури правовідносин. Співпадіння і розбіжності точок зору різних авторів на поняття правовідносин. Вимоги норм права на відносини між різними суб'єктами. Види правовідносин за галузями права.

    курсовая работа [43,5 K], добавлен 24.05.2015

  • Земельні правовідносини - суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природнім середовищем і врегульовані нормами земельного права. Види земельних правовідносин, аналіз підстав їх виникнення, змін та припинення.

    курсовая работа [38,6 K], добавлен 13.06.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.