Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові

Размещено на http://www.allbest.ru/

135

План

Вступ

Розділ 1. Поняття та види призначення покарання

1.1. Поняття призначення покарання

1.2. Види (межі) призначення покарання

Розділ 2. Кримінально-правова характеристика покарань, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові

2.1. Поняття, ознаки та значення покарання у виді штрафу за чинним кримінальним законом України

2.2. Розмір штрафу та критерії його обчислення

2.3. Поняття та значення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид покарання за чинним кримінальним законом України

Розділ 3. Особливості призначення покарань, що можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові та проблеми їх застосування у судовій практиці

3.1. Особливості призначення штрафу та проблеми його застосування у судовій практиці

3.2. Особливості призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та проблеми застосування у судовій практиці цього покарання

Висновки

Список використаних джерел

Анотація

ВСТУП

Актуальність теми. Однією із важливих проблем правозастосовчої практики є індивідуалізація кримінального покарання. Для її забезпечення чинний Кримінальний кодекс України передбачає вичерпний перелік видів покарань, встановлюючи підстави й умови, розмір, порядок та межі їх застосування. Важлива роль в індивідуалізації покарання і досягнення його мети належить покаранням, не пов'язаним з позбавленням волі. До їх числа належить покарання у виді штрафу, а також позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Незважаючи на те, що ці види покарання існують в кримінальному законодавстві України давно, і сфера їх застосування постійно розширюється, в теорії кримінального права вони досліджені недостатньо. Певну увагу в своїх наукових працях приділяли їм Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, І.Г. Богатирьов, Е.К. Войшвілло, В. Галка, І.М. Гальперін, В.К. Грищук, Р.М. Гура, Т.А. Денисова, В.К. Дуюнов, З. Землянська, В.П. Козирєва, Г.О. Кригер, Н.В. Кузнеченко, А.В. Лужбін, Ю.Б. Мельникова, О.С. Міхлін, В.О. Попрас, Н.А. Сафаров, В.В. Сташис, А.Х. Степанюк, М.О. Стручков, В.Я. Тацій, В.М. Трубніков, В.І. Тютюгін,О.Г. Фролова, М.І. Хавронюк, О.Л. Цветинович, О.А. Шаповалов,М.Д. Шаргородський, Д.С. Шиян, С.С. Яценко та ін.

Віддаючи належне роботам зазначених та інших учених, слід визнати, що рівень наукового дослідження штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як видів кримінальних покарань та як покарання, які можуть бути і як основними, і як додатковими, проблем його призначення видається недостатнім.

Аналіз статистичних даних свідчить про невелику кількість призначення судами позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного і додаткового покарання в абсолютному значенні та у відсотках до загального числа засуджених, а також подальше стійке зменшення питомої ваги його призначення як основного покарання відносно інших видів покарань, зокрема, позбавлення волі на певний строк.

Також спостерігається тенденція недостатнього застосування штрафу як виду майнового покарання. В умовах ринкових відносин на штраф покладались великі надії, та його застосування має тенденцію до незначного застосування.

Специфіка цих видів покарання - досить широке передбачення у санкціях норм Особливої частини КК і незначне застосування у судовій практиці викликає необхідність дослідження його правових підстав, умов і правил призначення. Це вимагає проведення аналізу кримінально-правових норм Кримінального кодексу України, санкціями яких передбачено цей вид покарання, узагальнення практики його призначення з метою вдосконалення кримінально-правової регламентації та практики застосування.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської роботи є створення теоретичного обґрунтування поняття, юридичної природи покарань, що можуть призначатись і як основні, і як додаткові.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі основні завдання:

- провести правовий аналіз поняття призначення покарання, видів (меж) призначення покарання;

- дослідити правову природу, поняття та ознаки штрафу як покарання за кримінальним законодавством України;

- проаналізувати розміри штрафу та критерії його дослідження;

- розглянути покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в системі покарань;

- визначити правову природу призначення покарання у виді штрафу та проблеми при застосуванні у судовій практиці;

- дослідити призначення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та проблеми його застосування у судовій практиці;

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при встановленні та призначенні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Предметом дослідження є штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як покарання, які можуть призначатись як основні і як додаткові.

Методи дослідження. Для розв'язання поставленої мети та завдань, досягнення наукової об'єктивності результатів дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: історичний, філософський (діалектичний) метод пізнання використовувався під час дослідження поняття та змісту призначення покарання, штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; догматичний метод - під час аналізу змісту законодавчих положень, що регламентують призначення штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; формально-логічний - для встановлення ознак цих видів покарання, формулювання понять і вироблення пропозицій щодо вдосконалення Кримінального кодексу і практики їх застосування; метод системно-структурного аналізу - під час дослідження системи покарань та штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як виду покарання, що належать до цієї системи; порівняльно-правовий метод - для виявлення різних підходів правового регулювання призначення як штрафу, так і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у кримінальному законодавстві.

Комплексний характер дослідження зумовив звернення до праць із загальної теорії права, кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального, адміністративного, господарського, цивільного права тощо. Положення і висновки дослідження ґрунтуються на Конституції України та кримінальному законодавстві як України.

Наукова новизна одержаних результатів. У магістерській роботі наведені такі пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства :

- внести зміни до частини 4 статті 65 КК України, а саме навести у ній загальне положення, зазначивши вказівку про те, що більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК України за вчинений злочин, може бути призначено у випадках, спеціально передбачених КК України;

- у п.1 ч.1 ст.65 КК України замість суд призначає покарання в межах , встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, доцільно було б вказати, що суд призначає покарання, керуючись межами санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене;

- ч.3, 4 ст.65 КК України викласти у такий спосіб: «Більш м'яке або більш суворе покарання, ніж зазначено у відповідній статті Особливої частини КК України, може бути призначено за наявності підстав, передбачених у статтях Загальної частини КК України»;

- обґрунтовується висновок про те, що позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є менш суворими покараннями, ніж штраф;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють поглибленню наукової розробки вчення про покарання, про штраф, про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і можуть бути використані для:

- подальших наукових досліджень проблем покарання, штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

- удосконалення чинного кримінального законодавства України;

- покращення судової практики призначення покарань, які можуть бути як основними, так і додатковими;

Структура магістерської роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1

Поняття та види призначення покарання

Призначення покарання займає вагоме місце у судочинстві, і виступає чи не найважливішим етапом кримінального процесу. Недарма проблема призначення покарання актуальна у науці кримінального права, і безсумнівно, у судовій практиці. Адже, немає кращої практики, ніж хороша теорія. Кримінальна відповідальність засуджених осіб залежить від якісно, законно здійсненого призначення покарання. І навпаки, призначення покарання виступає формою реалізації кримінальної відповідальності. Для того, щоб результативно досягалась мета кримінальної відповідальності та покарання, слід обґрунтовано призначати покарання, з урахуванням усіх необхідних факторів. Саме такі взаємозв'язки між покаранням та відповідальністю зумовлюють дискусії та гострий інтерес до питання призначення покарання з боку науковців.

Поняття призначення покарання

Визначення поняття має важливе значення як для теорії, так і для практики. Воно окреслює знання про певний предмет, характерні риси досліджуваного об'єкта, завдяки чому поглиблюються уявлення про те, що собою являє предмет вивчення. Враховуючи те, що визначенню поняття належить вагома роль у дослідженні об'єкта, варто зазначити, що все-таки визначення поняття «призначення покарання» не приділялась достатня увага. Наукових робіт, які присвячені проблемам призначення покарання безліч, але лише окремі з них наводять визначення даного поняття. Видається, що розкриттю змісту поняття «призначення покарання» варто приділити більше уваги з боку науковців.

Для осмислення суті певного явища, слід попередньо усвідомити поняття, що його позначає. Сукупність істотних ознак, які є основою узагальнення предметів в понятті, - це і є зміст поняття. За допомогою знань про ці ознаки, можна проводити наступні пізнання проблеми призначення покарання. Відсутність точного уявлення про такі ознаки може привести до помилкового тлумачення самого поняття, а також неправильного розуміння відображуваних ним явищ. Таким чином, слід роз'яснити, що ж собою являє призначення покарання.

Перш за все доцільно з'ясувати, що має на увазі законодавець під «покаранням» в українському кримінальному законодавстві. Проаналізувавши статті Загальної частини Кримінального кодексу, можна зазначити, що вживаючи «покарання» законодавець часто розуміє під ним не одне і теж, та й до того часто цей термін позначає різні поняття. Іноді термін «покарання» використовується для позначення різних за об'ємом і змістом понять. Зокрема, це поняття використовується у ширшому значенні як один із видів державного примусу до особи прикладу, у статті 50 Кримінального кодексу. У інших же ж статтях термін позначає синонім поняття «вид покарання» (статті 52-64, 98-102 КК України). У третіх випадках під покаранням розуміється «розмір виду покарання, передбачений в санкції статті Особливої частини». Також цей термін вживають в значенні конкретного покарання (певного виду та розміру), яке призначається особі за вчинений злочин (статті 65-72, 103 Кримінального кодексу).

Для прикладу можна порівняти статтю 73 Кримінального кодексу та статтю 75. У статті 73 під «покаранням» мається на увазі певний вид і розмір як основного, так і додаткового покарання. Що ж до статті 75, то тут йдеться лише про вид основного покарання. Виходить: перше поняття ширше ніж друге.

Також можна порівняти між собою положення статті 65 та статті 75. Аналіз статті 65 КК України свідчить про те, що в даній нормі під покаранням закон розуміє певний вид і розмір конкретного покарання. А в статті 75 термін «покарання» використовується як синонім поняття «вид основного покарання». Видається, зміст поняття «покарання» в зазначених нормах нерівнозначний. Якщо в першій статті «покарання» в значенні заходу державного примусу, що призначається судом за вчинений злочин, може означати конкретний розмір: тільки основного покарання; одного основного та одного додаткового покарань; одного основного та декількох додаткових покарань. А у статті 75 Кримінального кодексу мається на увазі певний вид основного покарання, тобто структурний елемент системи покарань. Виходить, термін «покарання» позначає нерівнозначні поняття, причому такі, що перебувають на різних рівнях абстракції та співвідносяться між собою як категорії «рід» та «вид».

Така ситуація в Кримінальному кодексі навряд чи виправдана. Адже, вважається, що закон повинен передавати інформацію законодавця максимально точно, уникаючи неоднозначності або ж певні викривленняОбщая теория государства и права : Академический курс в 2-х т./ Под ред.. М.Н. Марченко. - т.2: Теория права. - М. : «Зерцало», 1998. - С. 195. У такому випадку, законодавцю слід би було дотримуватися єдиної термінології, яка б давала змогу однозначно пояснювати певні дефініції, а неконкретних, двозначних та розмитих термінів, напевно, вживати не варто. Наукою розроблений ряд вимог, яким повинен відповідати текст закону. Серед них такі як: ясність, точність, лаконічність висловлення нормативно-правового матеріалу Там само.- С. 193. Недарма на думку науковця Д.А. Керімова - слова, що оформлять ту чи іншу думку, повинні максимально точно і повно її виражати, не залишаючи сумнівів відносно вкладеного в них змісту, бо двозначність нетерпима у законі Законодательная техника/ Под ред.. Керимова Д.А. - Л.: Изд-во Ленинград. Ун-та, 1965. - С. 92. Вдало зазначив І.Л. Брауде, який казав, що надання тому самому терміну декількох значень може викликати розбіжності, спори, протиріччя при реалізації нормативних приписів Брауде И.Л. Вопросы законодательной техники / Советское государство и право. - 1957. - №8. - С. 58. Таким чином, використання спеціальних термінів відіграватиме позитивну роль за умови неухильного дотримання точності їхнього значення, як писав М. Гродзинський Гродзинський М. Об усовершенствовании законодательной техники / Социалистическая законность. - 1957. - №1. - С. 15. Таким чином, можна зазначити, що від того, що закон розуміє під «покаранням», безпосередньо залежить правильна інтерпретація різних категорій кримінального права.

Проте, у деяких статтях законодавець все-таки усунув таку неточність, шляхом конкретизації того, що саме мається на увазі у конкретному випадку під терміном «покарання». Йде мова про статті, де «покарання» містить пряму вказівку на своє конкретне значення у тому чи іншому випадку. Для прикладу, частина 1 статті 70 Кримінального кодексу України уточнює в дужках, що береться до уваги як основне так і додаткове покарання. Пропонується у всіх випадках неконкретності даного терміну зазначати, що саме законодавець розуміє під «покаранням», і вживати такі поняття як міра покарання, розмір покарання, вид покарання та покарання.

Термін «покарання» різні науковці розуміють по-різному. Зокрема, на думку С.І. Дементєва «покарання - це кара, тобто умисне застосування до винної особи передбачені законом обмеження та страждання Дементьев С.И. Лишение свободы. Уголовно-правовые и исправительно-трудовые аспекты.- Ростов: Изд-во Рост. ун-та, 1981. - С. 45. А.І. Марцев відзначає, що «кримінальне покарання являє собою сукупність обмежень, які держава встановлює для засуджених осіб, реалізація яких забезпечується державним примусомМарцев А.И. Специальное предупреждение преступлений. - Омск, 1977.- С. 18.

Кримінальне покарання в юридичній літературі розглядають в різних значеннях:

­ Як реакція держави на вчинений злочин;

­ Як правовий наслідок вчинення злочину;

­ Як спосіб (форма) кримінальної відповідальності;

­ Як засіб кримінально-правового впливу на винувату особу;

­ Як засіб кримінально-правової боротьби із злочинністю;

­ Як кара винуватій особі за вчинення злочину;

­ Як міра державного примусу, яка застосовується до особи, яка вчинила злочин;

­ Як страждання, обмеження, які застосовуються на основі вироку суду до винної особи і т.д.

Варто зазначити, що кожне з таких значень частково розкриває суть покарання з тієї чи іншої сторони.

Вважається, що покарання - це захід примусу, що застосовується від імені держави, як реакція держави на вчинений злочин, за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Але, існує думка науковців, згідно з якою покарання не завжди, і не обов'язково полягає у примусі. Тому вважати покарання лише, для прикладу мірою державного примусу не слід, бо таке твердження буде одностороннє.

Наприклад, В.К. Дуюнов наводить думку Н.С. Таганцева, і як приклад роман Ф.М. Достоєвського «Злочин та кара», де Родіон Раскольніков добровільно і з радістю приймає покарання «як засіб вирішення внутрішнього протиріччя» Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. В 2 т. - М.: Наука, 1994. - т2., С. 88-89. Таким чином, основне у покаранні полягає не в тому, чим і як забезпечується реалізація його потенціалу, а в тому, що собою являє покарання за своєю суттю, в чому його призначення, причина і сенс застосування Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике. Курск. - 2000. - С. 28. Уявляється, що сутність покарання полягає у його властивості бути матеріальним вираженням (формою) реакції держави на злочин, формою осуду злочину та особи, яка його вчинила. Йдеться про те, що В.К. Дуюнов вважає, що кримінальне покарання слід визначати не як «примус», а як «кара».

На думку І.С. Ноя, покарання це «міра державного примусу, поєднана з карою», а кара - це «примус з метою викликати страждання, а також це елемент змісту покарання» Ной И.С. Вопросы теории наказания в российском уголовном праве. - Саратов: Изд-во Сар ГУ, 1962.- С. 155. На противагу, М.Д. Шаргородський вважає, що покарання «не поєднане з карою, а само по собі і є кримінальною карою» Курс советского уголовного права.-Л.: ЛГУ, 1970, т.2.- С. 193, що «покарання без винятків завжди спричиняє страждання особі, до якої воно застосовується. Саме це є необхідною ознакою, яка робить покарання карою» Там само - С. 199

Виходить, не слід ототожнювати «покарання» та «міра покарання». Поняття «міра покарання» дуже часто зустрічаються а багатьох наукових роботах, але при цьому визначається воно по-різному. Зокрема, І.Я. Фойницький. вважав, що міра покарання - це розмір конкретного покарання, встановлений за даний злочин Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. - М.: Добросвет - 2000: Городец, 2000. - С. 100. На думку ж Т. Непомнящої міра покарання - це покарання певного виду та розміру, яке призначене засудженому вироком суду на підставі санкції конкретної норми кримінального закону, за якою кваліфіковано вчинений злочин Непомнящая Т.Мера наказания : понятие и критерии ее определения судом / Уголовное право. - 2003. №1 - С. 41,42. Таке визначення цілком адекватне, проте слід дещо конкретизувати. Міра покарання визначається не лише на базі санкції статей Особливої частини Кримінального кодексу України, адже стаття 65 Кримінального кодексу України вказує також на необхідність керуватись також і положеннями Загальної частини Кримінального кодексу України, а також враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Тому, видається правильнішим застосовувати таке визначення міри покарання: це конкретне покарання певного виду і розміру, що призначається судом згідно вимог Кримінального кодексу за вчинений особою злочин.

Резюмуючи зазначене, варто відмітити, що оскільки в Кримінальному кодексі поняття «покарання» вживається в різних за обсягом значеннях, це може створювати певні труднощі на практиці при тлумаченні й застосуванні окремих кримінально-правових норм. Тому варто на законодавчому рівні провести термінологічне розмежування зазначених понять, використовувати «покарання», «вид покарання», «розмір покарання», «міра покарання». Під «видом покарання», мається на увазі передбачені ст. 51 види обмежень або позбавлень прав та особистих свобод засудженого. Під розміром покарання варто розуміти певні конкретні межі окремого виду покарання. А «міра покарання» як конкретне покарання певного виду і розміру, що призначається судом згідно вимог Кримінального кодексу за вчинений особою конкретний злочин.

Визначившись із поняттям «покарання», слід звернутись до «призначення покарання». Призначення покарання вживається у декількох аспектах. Зокрема як: право держави у вигляді державних органів та посадових осіб на призначення покарання; кримінально-правовий інститут, а також як одна із основних стадій кримінального процесу.

Призначення покарання як право держави на каральну діяльність є однією з найбільш складних і дискусійних тем у науці кримінального права. У рамках її дослідження розглядаються такі питання: чи являється призначення покарання правом або обов'язком держави, чи правомірно покарання, що є правовою підставою каральної діяльності держави, тощо.

Однією з таких дилем є те, що є призначення покарання для держави - право, яким вона у тому разі, коли вважатиме за доцільне та необхідне скористається, чи це обов'язок, якого вона зобов'язана дотримуватись?

Слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку правової думки проблема права держави на покарання практично не розглядається. На перший погляд, видається, що дослідження в цій сфері становлять сугубо теоретичний інтерес. Однак, науковці вважають, що розробка даної проблеми може мати досить продуктивне значення для вирішення таких важливих питань, як: визначення меж каральної діяльності держави, формування нових видів покарання, вдосконалення інституту звільнення від кримінальної відповідальності тощо.

Різні науковці висловлюють різні погляди щодо цього питання, інколи протилежні. Зокрема І.Я. Фойницький вважав, що це обов'язок держави, від якого вона не може відмовитися Фойницький И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. - М.:Добросвет - 2000: Городец, 2000. - С. 15. Важко погодитись з таким твердженням, адже існують такі інститути як інститут строків давності, інститути звільнення від відповідальності, звільнення від відбування покарання і т. д, які вказують на протилежне. Як видається, , призначення покарання - це право держави у вигляді державних органів, уповноважених посадових осіб. Такого погляду дотримувався М.С. Таганцев, який вважав, що це право держави, котрим вона користається тоді, коли це уявляється необхідним та доцільним для охорони правопорядку Таганцев М.С. Русское уголовное право : в 2 х т. - Т.2. - Тула: Автограф, 2001. - С. 38-41.

Уявляється, таким чином, що призначення покарання - це право держави. Даний висновок ґрунтується на тому, що держава може: а) засудити винного за вчинений злочин і одночасно відмовитись від призначення йому покарання (наприклад, ч.4 ст.74 Кримінального кодексу України); б) взагалі надати сторонам кримінально-правового конфлікту (потерпілому та злочинцеві) право самостійно вирішувати питання щодо наслідків вчиненого, свідченням чого, є наявність в Кримінальному кодексі України інституту звільнення від кримінальної відповідальності.

Ще одним аргументом на захист твердження про те, що призначення покарання це право держави, є те, що сьогодні дедалі частіше практикується так зване відновне правосуддя, за яким всім сторонам надається відносна самостійність брати активну участь у процесі правосуддя, а також вирішувати питання щодо наслідків вчиненого злочину. На думку В.Т. Маляренко, І.А. Войтюк - відновне правосуддя не замінює, не скасовує традиційне каральне правосуддя, однак при цьому є самостійним явищем у правовій практиці й культурі правових держав Маляренко В.Т., Войтюк І.А. Відновлювальне правосуддя: можливості запровадження в Україні/ Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №8(34). - С. 34-62.

Призначення покарання як кримінально-правовий інститут можна визначити як цілісну систему близьких за своїм змістом та соціальною спрямованістю правових норм, що регулюють підстави, межі і порядок призначення покарання, яке реалізовується з чітким дотриманням принципів його призначення Хамитов Р.Н. Специальные правила назначения наказания за единичное преступление по российскому уголовному праву: Автореф. дис. канд. юрид. наук:.12.00.08. - Казань, 2001. - С. 6.

Серед інститутів, що стосуються призначення покарання, наявні такі як : інститут загальних засад призначення покарання, інститут обставин, що пом'якшують покарання, інститут обставин, які обтяжують покарання, інститут призначення покарання за незакінчений злочин тощо Баулин Ю.В., Борисов В.И. Уголовный кодекс Украины: Особенности и новеллы./ Новое уголовное законодательство стран СНГ и Балтии: Сб. Науч. ст./ Под ред. Л.Л. Кругликова, Н.Ф. Кузнецовой. - М.: ЛексЭст, 2002. - С. 355-380. Це досить компактні об'єднання кримінально-правових норм, які характеризуються досить вузькою предметною та функціональною спрямованістю. Варто зазначити, що кожен з вказаних інститутів регулює конкретне коло тотожних чи однорідних суспільних відносин, і усі з них стосуються сфери призначення покарання, та керуються спільними принципами, а це свідчить про їх системність та злагодженість функціонування. Враховуючи спільність їх предмета правового регулювання, а також зважаючи на те, що лише при спільному використанні норм даних інститутів досягається цілісне й завершене регулювання суспільних відносин у сфері призначення покарання, з цілковитою впевненістю можна стверджувати, що разом вони якраз і становлять інститут призначення покарання.

Таким чином, можна стверджувати, що призначення покарання як інститут кримінально-правових норм - це внутрішньогалузева, комплексна система, яка містить у своєму складі менші підсистеми (субінститути), які в комплексі забезпечують цілісне регулювання умов, підстав, порядку та меж призначення покарання засудженій особі. У свою чергу, субінститути складаються із сукупності кримінально-правових норм.

Переходячи до останнього значення поняття «призначення покарання», а саме як одного з етапів кримінального судочинства, слід зазначити, що в юридичній літературі «призначенням покарання» часто розуміється як один з етапів застосування кримінально-правових норм Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Відп. ред...: Бойко В.Ф. та ін.. - 6-те вид., доповн. - К.: А.С.К., 2000. - С. 150. У даному значенні призначення покарання трактується як підшукування судом розміру адекватного покарання, встановленого за дану групу діянь, що відповідає винуватості Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. М.:Добросвет - 2000: Гродец, 2000. - С. 88,89.

На думку Благова Є.В., під призначенням покарання йдеться про ухвалення рішення про вид і розмір або лише вид покарання, що відбувається на основі урахування усіх необхідних обставин, із наступним його закріпленням у відповідному нормативно-процесуальному акті Благов Е.В. Назначение наказания: (теория и практика). Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 2002. - С. 307, 308.

Антипов В.В. та Антипов В.І. під призначенням покарання розуміють одни із етапів у діяльності суду по застосуванню норм Кримінального кодексу України, відповідно до принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, з дотриманням загальних засад призначення покарання Антипов В.В., Антипов В.І., Обставини, які виключають застосування кримінального покарання. - К.: Атіка, 2004. - С. 162.

Таким чином, із урахуванням різних поглядів науковців, можна зробити висновок, що призначення покарання - це конкретний етап застосування судом кримінально-правових норм, що полягає у обранні ним конкретної міри покарання за кожний злочин зокрема, дотримуючись при цьому вимог Кримінального кодексу України, та закріплюючи своє рішення в обвинувальному вироці суду.

Коли йде мова про призначення покарання, часто окремі науковці ототожнюють дане поняття із «застосуванням покарання». До таких, зокрема відносяться : І.М. Гальперін Гальперин И.М., Мельникова Ю.Б. Общие вопросы теории и практики применения дополнительных наказаний/ Актуальные вопросы применения лишения свободы и дополнительных наказаний/ Под ред. И.М. Гальперин. - М., 1979. - С. 89-122, Ю.Б. Мельникова, Г.А. Крігер, Б.В. Сидоров, В.І. Тютюгін та ін. Тютюгин В.И. Некоторые вопросы применения наказания по новому уголовному кодексу Украины/ Новий Кримінальний кодекс України. Питання застосування та вивчення: матер. міжнар. наук.-практ. конф., Харків, 25-26 жовтня 2001/ Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. - К.-Х.: «Юрінком Інтер», 2002. - С. 89-92. Проте, на противагу, ряд інших учених вказують, що зазначені терміни не можна ототожнювати. Наприклад Т.В. Непомняща вважає, що це різні поняття, так як призначення покарання поряд з його виконанням становить зміст застосування покарання, де призначення покарання виступає як перший етап його застосування Непомнящая Т.В. Назначение уголовного наказания : теория, практика, перспективьі. - СПб.: Изд-во Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. - С. 12,13.

Як видається, ототожнювати поняття призначення покарання і його застосування не слід, оскільки застосування покарання включає його призначення та виконання.

Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що призначення покарання полягає у виборі судом обвинувальним вироком суду конкретного виду покарання і визначення його розміру щодо особи, яка вчинила передбачений кримінальним законом злочин.

Види (межі) призначення покарання

Питання щодо меж призначення покарання виступає вагомим фактором у процесі здійснення цієї діяльності. Для того, щоб принцип індивідуалізації був сповна дотриманий під час призначення покарання, слід дотримуватись певних правил. Такі правила закріплені у Загальній частині Кримінального кодексу, а саме у статті 65, яка передбачає, що покарання призначається в межах санкції статті (частини статті) за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Але якщо існує, для прикладу, стаття 69, яка передбачає призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, то як таке положення співвідноситься із вказівкою призначати покарання в межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність про вчинений злочин. Виходить, законодавець тим самим створює в Кримінальному кодексі декілька меж (видів) призначення покарання. Різниця між ними полягає у тому, що їм притаманні різні можливості суду обирати ту чи іншу міру покарання за той чи інший вчинений злочин.

Перш ніж перейти до характеристики поняття «меж (видів) призначення покарання, слід звернутися до змісту самого терміну «межі (види) призначення покарання». Хоча значення даного поняття важливе, слід, зазначити, що дослідженню цього питання не відведено належної уваги ні в науці кримінального права, ні в Кримінальному кодексі України. Виділення меж (видів) призначення покарання - це скоріше теоретичне питання науки кримінального права, адже відомо, що сам Кримінальний кодекс явно не виділяє такого поняття. Межі призначення покарання можна визначити як ті вказівки, та вихідні правила, якими керується суд при призначенні покарання, і в рамках яких діє на свій розсуд.

Виділення різних видів (меж) призначення покарання має дещо умовний характер, і пов'язане це з тим, що, як справедливо відзначають Є.В. Благов та Л.Л. Кругліков - арсенал засобів впливу, передбачених кримінальним законом, як правило, ширше того, що описано в санкції статті. У окремих випадках він може бути й вужчим. Але в остаточному підсумку, і це важливо підкреслити, жодна з санкцій статей не може дати суду повного та чіткого уявлення про коло тих засобів впливу (а також їхніх розмірах), які суд має право або ж зобов'язаний застосувати до особи що вчинила злочин Кругликов Л.Л., Благов Е.В. О законодательных пределах назначения наказания/ Проблемы совершенствования законодательства об охране прав граждан в сфере борьбы с преступностью: Межвуз. темат. сб. - Ярославль, 1984. - 137 с. - С. 103. Скоріше за все це обумовлено структурним поділом Кримінального кодексу на Загальну та Особливу частини, які створюють органічну систему взаємопов'язаних кримінально-правових норм. Тому лише врахування положень і Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу у їхньому взаємозв'язку, може дати повне уявлення про істинний зміст кримінально-правової норми Кримінальний кодекс України: Наук. -практ. коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. ? 2-е вид. ? Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. - С. 238.. З урахуванням такого комплексу норм питання призначення покарання може бути раціонально вирішене. Відповідно, видається необхідним розрізняти такі поняття як санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу та санкцію кримінально-правової норми.

Досить часто поняття «санкція статті (санкція частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України» використовують в якості синоніму поняття «кримінально-правова санкція». Видається, що ці поняття не є тотожним, оскільки, перш за все, санкція статті Особливої частини КК України характеризує конкретну статтю (частину статті) Особливої частини Кримінального кодексу, яка є невід'ємною складовою кримінального закону. Поняття ж «кримінально-правова санкція» відноситься до поняття «кримінально-правова норма» кримінального права як галузі права взагалі. На думку А.Д. Чернова, санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу України - це частина статті Особливої частини КК України, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції Чернов А. Д. Тенденция развития уголовно-правовых санкций на современном этапе / А. Д. Чернов // Следователь. - 1999. -№ 3. - С. 19. О.М. Литвак стверджує, що санкції норм Особливої частини Кримінального кодексу України визначають покарання, які можуть бути призначеними судом за порушення правил поведінки, що містяться у диспозиціях відповідних статей Литвак О. М. Держава і злочинність :монографія / О. М. Литвак. - К. : Атіка, 2004. - С. 184. Зовсім іншої думки О.П. Козлов, який зазначає, що санкція - це частина кримінально-правової норми, що має державно-примусовий якісно-кількісний характер і являє собою формально визначену об'єктивно-суб'єктивну модель мір кримінально-правового впливу, що застосовується до осіб, які вчинили злочин Козлов А. П. Уголовно-правовые санкции (проблемы построения, классификации и измерения) : монография / А. П. Козлов. - Красноярск : Изд-во Красноярск. ун-та, 1989. - С. 17.

Враховуючи вищенаведене, можна констатувати, що при призначені покарання, суд має право вийти за межі санкції статті, але аж ніяк, за межі санкції кримінально-правової норми. Видається, що лише відносно санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу можна говорити про існування в кримінальному законі декількох видів (меж) призначення покарання Тютюгин В.И. Некоторые вопросы реализации норм об особенностях уголовной ответственности и наказания несовершеннолетних // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. пр. - Х.: Право, 2004. - Вип. 8. - С. 47-50. На думку О.В. Кузнєцова та В.К. Гіжевського, санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу України - це частина кримінально-правової норми, яка визначає вид і міру покарання за вчинення передбаченого диспозицією суспільно-небезпечного діяння Кузнєцов О. В. Кримінальне право України (повний курс у схемах та таблицях) :навчальний посібник / О. В. Кузнєцов,В. К Гіжевський. - К. : Кондор, 2005. - С. 31. Ю.В. Філей, досліджуючи кримінально-правові санкції на дисертаційному рівні, стверджує, що кримінально-правова санкція - це необхідна складова частина кримінально-правової норми, яка містить у собі модель виду і розміру покарання, адекватного суспільній небезпечності злочинного діяння Філей Ю. В. Поняття кримінально-правової санкції / Ю. В. Філей // Вісник прокуратури. - 2003. - № 11. - С. 34. Видається, що правильним є твердження тих науковців, які вважають «санкція кримінально-правової статті» поняттям вужчим і складовим поняття «санкція кримінально-правової норми».

Особлива частина Кримінального кодексу допомагає надати зовнішнього виразу кримінально-правовим нормам. Таким чином, санкція статті Особливої частини КК - це вираз санкції кримінально-правової норми Часто буває так, що санкція кримінально-правової норми за об'ємом може не співпадати із санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Положення кримінального закону, які регламентують умови застосування окремих видів покарання (статті 53-64, 99-102 Кримінального кодексу України), виступають як структурна частина санкції кримінально-правової норми, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинений злочин. Як же поступати у таких випадках. На думку Б.А. Курінова, можна було б усі ці умови, в яких полягає різниця між санкцією кримінально-правової норми та санкцією статті Особливої частини, дописувати у кожній статті Особливої частини Кримінального кодексу, де це необхідно Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Изд-во МГУ, 1976., С. 127. Але чи буде таке рішення вірним? Видається, що ні. Адже це призведе до збільшення об'єму Кримінального кодексу, до плутанини та численних повторень. Український законодавець пішов іншим шляхом. Він помістив їх до окремих статей Загальної частини Кримінального кодексу України. Отже, межі, які встановлені для призначення покарання у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України, визначаються із врахуванням статей Особливої частини та положень Загальної частини Кримінального кодексу України.

За загальним правилом, яке закріплене в п. 1 ч. 1 ст. 65 Кримінального кодексу, суд повинен призначати покарання в межах санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинене, тобто в так званих - загальних межах караності злочинного діяння. Водночас аналіз кримінально-правового матеріалу свідчить про те, що при обранні міри покарання суд: а) може бути обмежений у виборі виду покарання в рамках санкції статті, або б) може вийти за межі санкції відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу і призначити більш або менш суворе покарання, ніж передбачено в цій санкції. У тих випадках, коли суд не може застосувати до конкретної особи певний вид покарання, незважаючи на те, що він передбачений в санкції статті за вчинений злочин, мають місце так звані обмежені рамки караності злочинного діяння, тобто більш вузькі, ніж передбачено в санкції статті. Оскільки закон надає суду право виходити за максимальні межі (границі, рамки) санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України і призначати додаткове покарання, не передбачене в цій санкції (ст. 54, ч. 2 ст. 55 КК), можна говорити про можливість призначення більш суворого покарання, ніж передбачено в санкції статті. У свою чергу призначення покарання з виходом за мінімум санкції статті слід розглядати як застосування менш суворого покарання.

Таким чином, лише стосовно санкцій статей Особливої частини КК можна говорити про існування наступних видів призначення покарання, а саме призначення покарання: а) у загальних межах; б) в обмежених рамках; в) більш суворого й г) більш м'якого.

Загальні межі призначення покарання безпосередньо залежать від структури Кримінального кодексу і виду самої санкції. Санкція ? це така частина кримінально-правової норми, яка встановлює вид (-и) і розміри покарання за вчинений злочин. Верхня й нижня її межі окреслюють границі судового розсуду при призначенні міри покарання. Тому важливого значення набуває правильне їх встановлення: як законодавцем у процесі диференціації кримінальної відповідальності, так і судом у процесі індивідуалізації покарання.

На думку Васільєвського А.В., існує декілька видів (меж) призначення покарання Васильевский А.В., Кругликов Л.Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. - С. 277-286.

Види (межі) призначення покарання можна умовно поділити на так звані загальні та обмежені рамки караності злочинного діяння. До загальних меж відноситься положення пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України, де вказано, що суд повинен призначати покарання в межах санкції статті Особливої частини, яка передбачає відповідальність за вчинене. Що стосується обмежених меж призначення покарання, то йдеться про те, що суд може бути обмежений у виборі виду покарання в рамках санкції статті, або ж може вийти за межі санкції статті Особливої частини і призначити чи то більш суворе покарання, чи, навпаки, менш суворе покарання, як передбачено у санкції статті. Там, де суд призначає більш суворе покарання, ніж передбачено у санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, можна говорити про вихід суду за максимальні межі санкції, а де суд призначає менш суворе покарання, буде мати місце вихід за мінімальні межі зазначеної санкції.

Ураховуючи зазначене, можна класифікувати види (межі) призначення покарання на загальні, обмежені, призначення більш суворого покарання та призначення менш суворого покарання.

Загальні межі призначення покарання формуються структурою санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу. Вона містить верхню та нижню межі призначення покарання, тим самим надає суду можливість, в залежності від тих чи інших обставин конкретної справи, вирішувати питання про призначення покарання на власний розсуд. Санкції, в свою чергу бувають абсолютно-визначені, відносно-визначені, альтернативні. На думку М.І. Бажанова санкції бувають відносно-визначені(ті, які містять верхню та нижню межі, та ті, які містять лише верхню межу) та альтернативні Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. - К.: Вища школа, 1980. - С. 27-29. Фактично, на мою думку, такий поділ є вдалим відносно українського законодавства.

Кругліков Л.Л. та Васильєвський О.В. вважають, що доцільно виділяти прості та кумулятивні санкції, одиничні і кумулятивні, відносно-визначені та абсолютно-визначені, безпосередньо-визначені й опосередковано визначені, такі, що містять лише кримінальне покарання та такі, які окрім кримінального покарання передбачають також й інші міри кримінально-правового характеру Васильевский А.В., Кругликов Л.Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. - С. 273,274.

Санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу може містити вказівку як і лише на верхню межу покарання, так і верхню та нижню межі. Що ж стосується санкції кримінально-правової норми, то вони не можуть вказувати на лише верхню чи нижню межі, в них завжди вказано як на верхню, так і на нижню межі. Це дає можливість стверджувати, що санкції Кримінального кодексу України носять відносно-визначений характер.

Виділяють також види санкцій: прості - які передбачають лише один вид основного покарання та складні - які передбачають декілька видів покарання. Складні санкції поділяють також на ті, які містять одне основне й одне або кілька додаткових покарань (кумулятивні) та ті, які містять кілька видів основних покарань (альтернативні), а також ті, які містять кілька видів основних покарань і додаткове покарання (альтернативно-кумулятивні). Зважаючи на чинний Кримінальний кодекс, кумулятивні та альтернативно-кумулятивні санкції можуть передбачати одне додаткове покарання, яке може бути як обов'язковим, так і факультативним. Що ж стосується кумулятивних санкцій, то вони бувають такі, які одночасно передбачають декілька обов'язкових покарань, обов'язкове й факультативне додаткові покарання.

Варто також зазначити те, що характерними особливостями кумулятивних та альтернативних санкцій є те, що їхні межі залежать не лише від видів та розмірів покарань, які в них передбачені, а й від того, чи є додаткове покарання обов'язковим або факультативним.

Особливості застосування окремих видів покарань зумовлюють необхідність виділення так званих обмежених меж караності. Так, наприклад, громадські й виправні роботи не можуть бути застосовані до осіб, які досягли пенсійного віку (ч. 3 ст. 56,ч. 2 ст. 57 Кримінального кодексу). Тому, наприклад, у випадку, коли за ст. 123 Кримінального кодексу засуджується особа, яка досягла пенсійного віку, мінімальна межа санкції буде дорівнювати одному року позбавлення волі, незважаючи на те, що санкція ст. 123 Кримінального кодексу містить й інші, більш м'які види покарання (громадські роботи, виправні роботи, обмеження волі), які, однак, згідно положенням ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57, ч. 3 ст. 61 Кримінального кодексу не можуть бути застосовані до даної категорії засуджуваних. У такому випадку межі призначення покарання будуть більш вузькими.

Частина 3 статті 102 Кримінального кодексу України встановлює максимально припустимі строки призначення позбавлення волі до неповнолітніх за вчинення злочинів певної категорії тяжкості. Так, за вчинення повторно злочину невеликої тяжкості позбавлення волі може бути призначене на строк не більше двох років, за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років, за тяжкий злочин - на строк не більше семи років, а за особливо тяжкий, що поєднаний з умисним позбавленням життя людини - на строк до п'ятнадцяти років. Тому, коли неповнолітній вчиняє злочин, передбачений частиною 4 статті 186, то межі караності його діяння будуть дорівнювати позбавленню волі на строк від п'яти до семи років, тобто будуть більш вузькими.

Згідно з ч. 4 ст. 49 Кримінального кодексу питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк. Таким чином, закон, забороняючи застосовувати довічне позбавлення волі в зазначених випадках, тим самим знижує верхню межу караності злочинного діяння, порівняно з рамками санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене. Тому в таких випадках також можна говорити про призначення покарання в більш вузьких рамках, ніж це передбачено у відповідній санкції статті.

Також, існують винятки із загального правила - коли незважаючи на положення про призначення покарання в межах санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, суд не може призначити покарання із дотриманням такої вказівки, так як існує пряма заборона, яка встановлена іншими нормами кримінального закону. Коли вагітна жінка вчиняє злочин, передбачений статтею 128 Кримінального кодексу, то ні передбачені виправні роботи, громадські роботи чи обмеження волі суд призначити не може, так як це прямо забороняється частиною 3 статті 56, частиною 2 статті 57 та частиною 3 статті 61. Залишається звільнити засуджену від кримінальної відповідальності. За таких обставин, видається за необхідне або розширити сферу застосування окремих видів покарання Евдокимова Е.В. Некоторые проблемы назначения наказания // Право і безпека. - 2004. - Т. 3. - № 4. - С. 64-66. Достатньо позитивним явищем, у таких випадках виступає стаття 69 КК України, в якій зазначається, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу України.

У випадках, коли суд виходить поза максимальні межі санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, він, таким чином, призначає більш суворе покарання. Варто зазначити, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосоване і тоді, коли воно безпосередньо не передбачене в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу. Якщо суд призначає і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, коли його у санкції статті немає, то він тим самим призначає покарання з виходом поза максимальні межі санкції. Саме це вважається призначенням більш суворого покарання, ніж встановлено в санкції статті Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментар/ За аг. ред...Сташиса В.В., Тація В.Я. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - С. 224,225. Винятком із випадків, коли призначається більш суворе покарання, є ті випадки, коли призначається покарання за сукупністю вироків (стаття 71) чи за сукупністю злочинів (стаття70).

Видається доцільним зазначити про деякі невідповідності, що існують у статті 65 Кримінального кодексу України. Зокрема, якщо у частинах 1-3 йдеться про вчинення одиничного злочину, то вже частина 4, на противагу, зазначає про відповідальність за окремі види множинності. Можливо, правильніше зазначити у частині 4 статті 65 більш загальне положення, зазначивши вказівку про те, що більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини Кримінального кодексу за вчинений злочин, може бути призначено у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом.

Окрім призначення більш суворого покарання, суд вправі застосувати призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено в санкції відповідної статті. Це зумовлено або ж специфікою призначення окремих видів покарання, або ж за наявної сукупності певних факторів. Йдеться про частину 2 статті 55, частину 2 статті 59, статтю 69 Кримінального кодексу України.