главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Установи виконання покарань

Залежність побудови системи органів й установ виконання покарань від видів покарання, передбачених діючим законодавством. Основні види покарань. Порядок встановлення, здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

Рубрика: Государство и право
Вид: контрольная работа
Язык: украинский
Дата добавления: 14.06.2011
Размер файла: 35,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные документы


1. Особливості відбування і виконання окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням засудженого волі
Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді адміністративного штрафу. Порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, їх відображення та регламентування Кримінально-виконавчим кодексом України і Інструкцією.
реферат [28,3 K], добавлен 25.04.2011

2. Історичні й соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань
Позбавлення волі как наріжний камінь сучасної системи кримінальних покарань у будь-якій країні. Визначення можливих альтернатив даному типу покарань, їх розгляд в широкому а вузькому значенні. Причини та показники неефективності позбавлення волі.
реферат [25,8 K], добавлен 14.05.2011

3. Кримінально-виконавчий кодекс України. Науково-практичний коментар
Кримінально-виконавче законодавство України. Органи і установи виконання покарань. Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Виконання покарання у виді штрафу, позбавлення волі.
книга [3,3 M], добавлен 07.12.2010

4. Організація та забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарань у виді позбавлення волі
Організація прокурорського нагляду за додержанням закону. Виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі. Характеристика окремих видів перевірок. Заходи прокурорського реагування на виявлені порушення законів при виконанні покарань.
реферат [48,9 K], добавлен 26.02.2009

5. Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові
Поняття призначення покарань та види призначення покарань. Історичний розвиток покарань у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Призначення покарань, які можуть застосовуватись і як основні, і додаткові.
магистерская работа [152,5 K], добавлен 14.02.2011

6. Мета покарання, принципи реформування системи виконання покарань в Україні
Співвідношення мети покарання і завдань українського кримінально-виконавчого законодавства. Особливості реформування кримінально-виконавчої служби України та системи управління органами і установами виконання покарань. Визначення виду виправної колонії.
контрольная работа [23,9 K], добавлен 17.04.2011

7. Система покарань
Характеристика поняття системи покарань, заснованої на встановленому кримінальним законом і обов'язковим для суду переліку покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості. Вивчення системної природи зв'язків між цими групами покарань.
реферат [35,0 K], добавлен 07.01.2011

8. Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі
Визначення судом мінімального й максимального розміру та можливості застосування штрафу як покарання для неповнолітніх. Особливості призначення неповнолітнім покарань у виді громадських та виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади.
реферат [25,9 K], добавлен 25.04.2011

9. Кримінально-виконавче законодавство України
Вивчення змісту, сутності загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок й умови відбування, регулюють правовідносини, що виникають у сфері їх виконання. Права та обов’язки даних органів.
реферат [21,3 K], добавлен 13.08.2013

10. Система та види покарань за кримінальним правом Франції, їх характеристика. Покарання юридичних осіб
Поняття, сутність та цілі системи покарання у кримінальному праві Франції. Кримінальне право та законодавство країни. Основні види покарань, що застосовуються до фізичних та юридичних осіб. Обставини, що звільняють від притягнення особи до нього.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 16.05.2013


Другие документы, подобные Установи виконання покарань


19

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальне виконавче право

Тема: Установи виконання покарань

Зміст

  • Вступ
  • 1. Поняття, види органів та установ виконання покарань
  • 2. Порядок встановлення, здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі
  • 3. Задача
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Сутністю покарання, як особливої форми державного примусу, є кара. Тому під виконанням покарання потрібно розуміти врегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок застосування кари - комплексу обмежень прав і свобод засудженого.

Діюче кримінально-виконавче законодавство (ст.2 ВТК) для позначання реалізації кари поряд з терміном "виконання" вживає термін "відбування" покарання. Вказані терміни відображають єдиний процес здійснення карального впливу на засуджених, але звернені вони до різних суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих правовідносин. Термін "виконання" покарання звернений до відповідних органів, які у своїй діяльності зобов'язані реалізувати весь комплекс правообмежень, передбачених конкретним видом покарання, забезпечити здійснення наданих засудженим прав і виконання ними покладених на них обов'язків протягом усього строку, встановленого вироком суду. Термін "відбування" покарання звернений до засуджених, які повинні на підставі вироку суду відповідно до приписів, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, виконувати покладені на них обов'язки, утримуватися від дій, заборонених нормами права.

Каральний вплив носить комплексний характер і реалізується шляхом застосування до засуджених усієї сукупності обмежень, встановлених режимом відбування конкретного покарання. Застосування цих правообмежень - не самоціль, їх призначення полягає в тому, щоб забезпечити належне виконання покарання відповідно до завдань, поставлених перед цією галуззю законодавства. Вказані правообмеження застосовуються як психолого-педагогічний засіб впливу на засудженого з метою його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.

1. Поняття, види органів та установ виконання покарань

Діяльність, спрямована на виконання кримінальних покарань, посідає значне місце в справі реалізації державної політики у сфері виконання покарань. Ця діяльність є виразом державного примусу та має специфіку. Тому у кожній державі створена система органів, на які покладено виключно виконання покарань.

Побудова системи органів та установ виконання покарань безпосередньо залежить від тих видів покарання, які передбачені діючим законодавством.

Згідно зі ст.51 Кримінального кодексу України існують такі види покарань:

— штраф;

— позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

— позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

— громадські роботи;

— виправні роботи;

— службові обмеження для військовослужбовців;

— конфіскація майна;

— арешт;

— обмеження волі;

— тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

— позбавлення волі на певний строк;

— довічне позбавлення волі.

Виконанням кожного з вказаних видів покарання займається певний орган (установа), сукупність яких складає кримінально-виконавчу систему нашої держави.

Загалом система - це множинність елементів, які перебувають у відносинах та зв'язках між собою та утворюють певну єдність та Цілісність.

Відповідно до діючого законодавства (ст.11 КВК України) кримінально-виконавчу систему України складають органи та установи виконання покарань [3].

Таким чином, кримінально-виконавчу систему можна визначити як сукупність органів та установ держави, які здійснюють діяльність з виконання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та перебувають у відносинах субординації між собою.

Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи, управління, кримінально-виконавча інспекція. Тобто до органів виконання покарань законодавець відносить такі організації, які переважно здійснюють управлінські та адміністративно-господарські функції.

Очолює кримінально-виконавчу систему Державний депаратамент України з питань виконання покарань (далі - Департамент).

До установ виконання покарань належать: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

Виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації майна здійснює Державна виконавча служба, яка не є ні органом, ні установою виконання покарань. Окремо законодавець виділяє військові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони, які здійснюють виконання покарань щодо засуджених військовослужбовців. Але, з огляду на чинне законодавство, можна стверджувати, що вказані установи, хоча і здійснюють виконання окремих видів покарань, все ж таки не входять до кримінально-виконавчої системи [7].

Крім того, до кримінально-виконавчої системи входять слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, навчальні заклади, підприємства та організації забезпечення. Названі установи включені до кримінально-виконавчої системи Законом України "Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України". Але необхідно звернути увагу на те, що КВК України не називає ці організації серед органів або установ виконання покарань. Таким чином, зі змісту Закону випливає, що установами виконання покарань називаються ті організації, які безпосередньо здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань.

Ключовими ознаками органів та установ виконання покарань є:

— виключний характер діяльності - виконання покарань;

— здійснення визначених функцій - управлінських та адміністративно-господарських (органи виконання покарань) та виконавчо-розпорядницьких (установи виконання покарань).

Персонал, який забезпечує діяльність органів та установ виконання покарань, має статус державних службовців. Закон вимагає, що кількість цього персоналу визначається в розмірі 33% від кількості осіб, які утримуються в установах виконання покарань. Ця вимога поширюються на виправні колонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, виправні центри, арештні доми та лікувально-трудові профілакторії. Що стосується кримінально-виконавчих інспекцій, то кількість персоналу визначається в розмірі 5% від кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції.

Правовий статус та порядок діяльності таких установ, як ізолятори тимчасового тримання, транзитно-пересильні ізолятори, приймальники-розподільники для неповнолітніх, притулки для неповнолітніх, визначений окремими нормативними актами [9].

Свою діяльність органи та установи виконання покарань організовують відповідно до закону та принципів кримінально-виконавчого права.

Кримінально-виконавчій системі України притаманна єдність, її побудовано за принципами субординації та підпорядкованості, відповідності діяльності вимогам закону, відкритості діяльності органів та установ для громадськості, відповідальності органів та установ кримінально-виконавчої системи.

Органи і установи виконання покарань спрямовують свою діяльність на досягнення цілей, які стоять перед кримінальним покаранням, на досягнення мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства, а також намагаються досягнути виправлення та ресоціалізації засудженого за допомогою тих засобів, які надані цим органам та установам законом.

Установи виконання покарань - це такі організації, які безпосередньо і виключно здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

У межах, визначених законом, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

З наведеного визначення випливає, що оскільки виключною діяльністю виправних, виховних установ та арештних домів є виконання відповідних кримінальних покарань, то вони в повному обсязі належать до установ виконання покарань. Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарні батальйони здійснюють різні функції та завдання, серед яких є виконання деяких видів кримінальних покарань. Тому ці органи не є установами виконання покарань [10].

До того ж органи та установи виконання покарань утворюються Департаментом; що стосується військових частин, гауптвахт і дисциплінарних батальйонів, то вони утворюються Міністерством оборони України.

Зупинимось докладніше на кожному з видів установ виконання покарань та інших органах, які виконують деякі види кримінальних покарань.

Арештні доми - це вид установ виконання покарань, у яких засуджені відбувають покарання у виді арешту. Оскільки цей вид покарання полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції (ст.60 КК України), то в арештних домах створюються умови для забезпечення фізичної ізоляції засуджених від зовнішнього світу та оточуючих. Умови тримання в арештних домах повинні відповідати режимним вимогам відбування цього покарання та забезпечувати роздільне тримання окремих категорій засуджених, нагляд за ними, а сам арештний дім мати необхідну матеріально-технічну та побутову базу.

Вимоги до створення та внутрішньої і просторової організації арештних домів встановлюються законодавством.

В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.

Кримінально-виконавчі установи - це вид установ виконання покарань, в яких засуджені відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Діяльність з виконання вказаного покарання є основним завданням цих установ. Ці установи займають центральне місце у системі установ виконання покарань. Пояснюються це тим, що покарання у виді позбавлення волі має широке застосування судами України, а також залишається одним з найефективніших покарань. У кримінально-виконавчих установах утримується переважна кількість засуджених до позбавлення волі.

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії) [3].

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки.

Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Існування кримінально-виконавчих установ різних видів обумовлено реалізацією вимоги закону про роздільне тримання засуджених до позбавленя волі (ст.92 КВК України). Ця вимога спрямована на забезпечення ізоляції, запобігання негативному впливу, який може справити на засудженого вперше особа, яка вже відбувала покарання, для досягнення максимального педагогічного ефекту від покарання та для створення оптимальної системи кримінально-виконавчих установ. Роздільне тримання різних категорій засуджених дозволяє диференційовано застосовувати засоби і методи виправлення і ресоціалізації.

Кримінально-виконавчі установи мають статус юридичних осіб зі всіма правами та обов'язками, які передбачає закон для юридичної особи.

Організаційна та просторова структура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України та нормативними актами Департаменту. Ці установи будуються за типовими проектами. В кримінально-виконавчих установах виділяються дві ізольовані зони: житлова - для мешкання засуджених; виробнича - для роботи засуджених. В свою чергу житлова зона поділяється на наступні дільниці: карантину, діагностіки і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць безпосередньо залежать від рівня безпеки колонії.

В житлових зонах розміщуються гуртожитки, їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщення для навчання, медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників та інші приміщення та частини, необхідні для забезпечення діяльності установи та життєдіяльності засуджених [10].

На території установи обладнуються приміщення камерного типу і дисциплінарного ізолятора.

Житлова зона відокремлюється від виробничої коридорами, які проглядаються. Коридорами також відокремлюються приміщення камерного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуються приміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодягання засуджених.

У будинку, де розташований контрольно-перепускний пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуюються кімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.

За межами установи, як правило, розташовуються склади продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, гаражі, аптеки та інші приміщення.

Нормативними актами Департаменту, зокрема Правилами внутрішнього розпорядку, встановлюються правила та вимоги до обладнання гуртожитків у колоніях і центрах, приміщень камерного типу та дисциплінарних ізоляторів.

Внутрішнє обладнання установ також залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.

Кримінально-виконавча установа має певну організаційну структуру. Очолює установу начальник, який має заступників. Начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначеними для них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності.

Кримінально-виконавча установа має відділи - оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони, інтендантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники. Кожен з відділів організує та виконую конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, а також на забезпечення належного виконання кримінального покарання [7].

Начальник кримінально-виконавчої установи має чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов'язків.

Організаційною ланкою, яка має найбільше навантаження, є начальники відділень соціально-психологічної служби. Ці посадові особи очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальну та загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засуджених. Серед посадових осіб кримінально-виконавчої установи є контролери, інспектори, молодші інспектори.

Як вже вказано, кримінально-виконавчі установи поділяються на виправні колонії та виправні центри.

Виправні колонії - це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Стаття 18 КВК України встановлює класифікацію засуджених до позбавлення волі за видами кримінально-виконавчих установ. Розподіл та направлення засуджених до відповідної установи здійснює Департамент. Виховні колонії - це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх, їх організаційна та просторова побудова відповідає тим режимним вимогам, які властиві установам цього виду [2].

Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено у зв'язку з заміною невідбутої частини покарання більш м'яким та за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (статті 82, 389 КК України) [1].

Дисциплінарні батальйони призначені для виконання покарання у виді тримання засуджених військовослужбовців строкової служби в дисциплінарному батальйоні. Військові частини та гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, покарання у виді арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Організація і діяльність цих установ визначається Міністерством оборони України.

2. Порядок встановлення, здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі

Сутність адміністративного нагляду полягає в тому, що:

1) держава ні в якому разі не "продовжує" вирок, а здійснює нагляд за одним із джерел можливої небезпеки в суспільстві;

2) він є примусовою мірою, оскільки переконання як основний метод виховання не виключає примушення;

3) державне примушення опосередковується в праві у вигляді юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної, матеріальної);

4) він не має метою приниження людської гідності чи заподіяння фізичного страждання;

5) це комплексна міра застереження повторних злочинів з боку осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

6) вказана міра має тимчасовий характер.

Отже, адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.

Адміністративний нагляд встановлюється щодо чотирьох категорій повнолітніх осіб:

а) визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила про те, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок І права громадян, вчиняють інші правопорушення;

г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Стосовно осіб, вказаних в п. а), б) і г), адміністративний нагляд встановлюється в судовому засіданні одноособове суддею районного (міського) суду за місцезнаходженням виправно-трудової установи, в якій відбуває покарання засуджений, за поданням начальника виправно-трудової установи, а стосовно осіб, зазначених у п. в), - в судовому засіданні одноособове суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органу внутрішніх справ [9].

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є:

а) вирок суду, що набрав законної сили, щодо осіб, визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;

б) матеріали виправно-трудових установ - щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і лишаються небезпечними для суспільства.

в) систематичні порушення громадського порядку і прав громадян, вчинення інших правопорушень після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засудженими до позбавлення волі за тяжкі злочини або засудженими двічі і більше до позбавлення волі за умисні злочини;

г) засудження до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин і прекурсорів.

Порядок здійснення адміністративного нагляду. Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а в разі потреби у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції зобов'язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду [3].

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ: а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом; б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

Піднаглядний може сам подати клопотання про знаття нагляду. В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом внутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду; б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання або в) у разі смерті піднаглядного.

Обов'язки піднаглядних. Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законослухняний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержуватися таких правил:

а) прибути у визначений виправно-трудовою установою термін в обране ним місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ;

б) з'являтися за викликом міліції в указаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;

установа виконання покарання нагляд

в) повідомляти працівників міліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;

г) у разі від'їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби - зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.

Обмеження дій піднаглядних. До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою начальника органу внутрішніх справ застосовуються частково або у повному обсязі такі обмеження:

а) заборона виходу з будинку (квартири) у певний час, який не може перевищувати восьми годин на добу;

б) заборона перебування у відповідних місцях району (міста);

в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.

Обсяг вказаних обмежень з урахуванням особистості піднаглядного, його способу життя і поведінки при здійсненні адміністративного нагляду може змінюватися (зменшуватися або збільшуватися) начальником органу внутрішніх справ [9].

Відповідальність за порушення законодавства про адміністративний нагляд. Порушення перерахованих правил адміністративного нагляду тягне за собою відповідальність по ст.187 КУпАП. Кримінальна відповідальність передбачена ст.395 КК України за порушення правил адміністративного нагляду, під яким розуміється порушення самовільне залишення піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також і неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд.

Контроль за здійсненням адміністративного нагляду покладається на Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, управління внутрішніх справ областей, міст і на транспорті. Найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про адміністративний нагляд здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

3. Задача

Локтєв Л.О. був засуджений судом Подільського р-ну м. Києва по ч.2 ст.286 КК України до п'яти років позбавлення волі з відбуванням покарання у вправній колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

У виправній колонії якого виду умов повинен бути відбувати покарання засуджений Локтєв?

Ст.286 КК України передбачає покарання порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Отже, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

До того ж стаття 12. КК України визначає класифікація злочинів.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі [1].

Таким чином, злочин визначений у задачі кваліфікується як злочин середньої тяжкості.

Відповідно до ст.18 КВК України засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі [2].

Таким чином, Локтєв Л.О. має відбувати покарання у вправній колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Висновки

Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи - виховні колонії.

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу - виправні центри і кримінально-виконавчі установи закритого типу - виправні колонії.

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.

У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

Список використаної літератури

1. Кримінальний Кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України - 2001. - № 25. - ст.131

2. Кримінально-виконавчий Кодекс України вiд 11.07.2003 № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України - 2004. - № 3. - ст.21

3. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. - К.: А. С.К. - 2009.

4. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания. - Харьков, 1990.

5. Пєшков В.П. Управління виховно-виправним процесом: Монографія. - Запоріжжя, 1998.

6. Рудник В.І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації. - К., 1999.

7. Кримінально-виконавче право України:: Навч. посіб. / О.М. Джужа, С.Я. Фаренюк, В.О. Кор-чинський та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. - 2-е вид., перероб. та допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

8. Кримінальне право України. Бажанов М.І. - К., 2004.

9. Кримінально-виконавче право України. - Х., Одисей, 2004.

10. Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. - Семаков Г.С., Гель А.П., Київ, 2000

Размещено на Allbest.ru


контрольная работаУстанови виконання покарань скачать контрольная работа "Установи виконання покарань" скачать
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов