Поняття і види трудових спорів, порядок їх вирішення

Особливості розгляду індивідуальних трудових спорів у загальному, судовому та особливому порядку. Врегулювання колективних трудових спорів за допомогою примирної комісії та трудового арбітражу. Причини виникнення страйку, умови визнання його незаконності.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 11.05.2012
Размер файла 290,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Національна служба посередництва і примирення фінансується за рахунок засобів Державного бюджету України. Венедиктов В.С., Мельник К.Ю. Основи трудового права України: Навч. посіб. - Х.: Консум, 2005., с. 138

До компетенції Національної служби посередництва і примирення відносять:

здійснення реєстрації висунутих працівниками вимог і колективних трудових спорів (конфліктів);

аналіз вимог, виявлення і узагальнення причин колективних трудових спорів (конфліктів), підготовку пропозицій для їх усунення;

підготовку посередників і арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);

формування списків арбітрів і посередників;

перевірку, в разі потреби, повноважень представників сторін колективного трудового спору (конфлікту);

посередництво у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту);

залучення до участі у примирних процедурах народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування.

Очолює Національну службу посередництва і примирення голова, який призначається і звільняється з посади Президентом України.

Національна служба посередництва і примирення на прохання сторін колективного трудового спору (конфлікту) пропонує кандидатури незалежних посередників, членів трудового арбітражу, координує роботу трудового арбітражу, направляє своїх фахівців, експертів для участі в роботі примирних органів.

Представники Національної служби посередництва і примирення можуть брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях.

Сторони колективного трудового спору (конфлікту) після дотримання передбачених примирних процедур мають право звернутися за сприянням у вирішенні спору (конфлікту) в Національну службу посередництва і примирення, яка розглядає всі матеріали і в десятиденний строк направляє сторонам свої рекомендації.

Якщо у вимогах найманих робітників або профспілки містяться питання, вирішення яких, відповідно до законодавства, віднесено до компетенції центральних або місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Національна служба посередництва і примирення направляє свої рекомендації разом із відповідними матеріалами керівникам цих органів, які повинні їх розглянути у семиденний строк і поінформувати про ухвалені ними рішення сторони колективного трудового спору (конфлікту) і Національну службу посередництва і примирення. Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П.Д Пилипенка. - К. : Істина, 2005., с. 192-193

4. Страйк як крайній засіб вирішення колективних трудових спорів

Стаття 44 Конституції України проголошує право працюючих громадян на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Це право може бути реалізоване лише у рамках Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р., із змінами від 10.07.2003 р.

З урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей стаття 17 вищезгаданого Закону визначає, що страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується, як останній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих робітників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок або уповноваженого ним (ними) органу.

На відміну від примирних процедур вирішення колективного трудового спору (конфлікту), страйк - це ультимативна дія працівників, тиск на власника або уповноважений ним орган шляхом припинення роботи з тим, щоб добитися виконання своїх вимог, неврегульованих у примирних процедурах. Страйк є крайнім, винятковим способом вирішення трудового конфлікту.

Основними причинами страйків і колективних трудових спорів є спад виробництва, падіння рівня реальної заробітної плати, невчасна її індексація, постійні затримки із виплатою заробітної плати, порушення трудового законодавства.

Від страйків зазнає збитку не тільки власник або уповноважений ним орган, але й працівники (не одержують зарплату), зменшується прибуток не тільки страйкуючого трудового колективу, але й споживачів і постачальників страйкуючого виробництва, а отже, і дохід усього народного господарства, тому законодавець і передбачив особливий законодавчо встановлений порядок реалізації права на страйк.

Страйк може бути розпочатий, якщо примирні процедури не призвели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує згоду, досягнуту в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Рішення про оголошення страйку на підприємстві ухвалюється (за поданням органу профспілкової або іншої організації найманих робітників, уповноваженої відповідно до законодавства представляти інтереси найманих робітників) загальними зборами (конференцією) найманих робітників усього підприємства (а не окремого структурного підрозділу) шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих робітників або дві третини делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом. Трудові спори: Навч. посіб. / За заг. ред. В.П. Пастухова; Л.П. Грузінова, М.Л. Смолярова, В.П. Пастухова, Ю.М. Щотова. - К.: Магістр XXI сторіччя, 2005., с. 213

Рекомендації щодо оголошення або не оголошення галузевого чи територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі або іншому виборному органі представників найманих робітників і або профспілок та направляються відповідним трудовим колективам або профспілкам.

Наймані робітники підприємств галузі або адміністративно-територіальних одиниць самостійно ухвалюють рішення про оголошення або не оголошення страйку на своєму підприємстві.

Страйк вважається галузевим або територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, число працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих у відповідній галузі або на певній території.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Орган (особа), що очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніше ніж за сім днів до початку страйку, а в разі ухвалення рішення про страйк на безперервному виробництві - за п'ятнадцять днів.

Власник або уповноважений ним орган (представник) зобов'язаний у найкоротший строк попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші зацікавлені підприємства, установи, організації про рішення найманих робітників оголосити страйк.

Місцезнаходження під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом (особою) - керівником страйку за узгодженням із власником або уповноваженим ним органом (представником).

У разі проведення зборів, мітингів, пікетувань за межами підприємства орган (особа), що очолює страйк, має повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні.

Страйк на підприємстві очолює орган (особа), призначений загальними зборами (конференцією) найманих робітників при ухваленні рішення про оголошення страйку.

Галузевий або територіальний страйк очолює (координує) орган (особа), призначений конференцією, зборами, пленумом або іншим виборним органом представників найманих робітників, профспілкових або інших організацій працівників, уповноважених представляти відповідні трудові колективи.

Орган (особа), що очолює страйк, діє під час страйку у межах прав, передбачених чинним законодавством, інформує працівників про хід рішення колективного трудового спору (конфлікту).

Під час страйку сторони колективного трудового спору (конфлікту) зобов'язані продовжувати пошук шляхів його вирішення, використовуючи для цього всі наявні можливості, Якщо сторони досягнуть угоди, спір вважається вирішеним.

Угода про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) підписується керівником або іншим уповноваженим представником органу, який очолює страйк, і власником або уповноваженим ним органом (представником). Болотіна Н. Б. Трудове право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008., с. 250

4.1 Випадки обмеження права на страйк та визнання страйку недійсним

Забороняється проведення страйку за умови, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу для життя і здоров'я людей, для навколишнього середовища або перешкоджає відверненню стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій і епізоотій або ліквідації їх наслідків.

Забороняється проведення страйку працівників (окрім технічного і обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки і правопорядку.

У разі оголошення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує одного місяця. Подальша заборона повинна бути схвалена спільним актом Верховної Ради України і Президента України. У разі оголошення військового стану автоматично забороняється проведення страйків до моменту його відміни.

У період проведення страйку сторони зобов'язані продовжити вирішення колективного трудового спору шляхом проведення різних примирних процедур.

Для забезпечення в період страйку громадського порядку, збереження майна підприємств і фізичних осіб, а також роботи машин і устаткування, зупинення яких представляє безпосередню загрозу життю і здоров'ю людей, працедавець, органи виконавчої влади і орган, що очолює страйк, зобов'язані вжити для цього всіх належних заходів.

У тих організаціях, філіях, представництвах, робота яких пов'язана з безпекою людей, забезпеченням їх здоров'я і життєво важливих інтересів суспільства (наприклад, швидка допомога, лікарні, водопостачання, транспорт тощо), під час проведення страйку повинен бути забезпечений мінімум необхідних для населення робіт (послуг). Трудове право України: Навч. посіб. - Вид. 2-е перероб. - К.: Прецедент, 2006., с. 143-144

Страйки визнаються незаконними, якщо вони оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів і адміністративно-територіального ладу України, а також із вимогами, що порушують права людини. Крім того, згідно з законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 10 липня 2003р. підставами для визнання страйку незаконним є: відсутність предмета колективного трудового спору (конфлікту) (ст. 2); недотримання порядку щодо формування вимог найманими робітниками (ст. 4); страйки оголошені без дотримання найманими робітниками, профспілкою, об'єднанням профспілок строків, які визначають момент виникнення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк може бути визнаний незаконним і в тому випадку, коли спір не розглядався трудовим арбітражем або є його рішення, про обов'язковість виконання якого сторони заздалегідь домовилися (частини 1 і 5 ст. 12); а також коли рішення про оголошення страйку на підприємстві ухвалюється не уповноваженим на те органом (ст. 3); коли рішення про оголошення страйку ухвалене не шляхом голосування на загальних зборах (конференції) найманих робітників, якщо за нього проголосувала меншість найманих робітників або менш ніж дві третини делегатів конференції (ч. 1 ст. 19); коли найняті робітники підприємств галузі або адміністративно-територіальних одиниць не ухвалювали рішення про оголошення або не оголошення страйку на власному підприємстві; коли орган (особа), що очолює страйк, вчасно не повідомив власника або уповноважений ним орган (представника) письмово не пізніше ніж за сім днів до початку страйку, а в разі ухвалення рішення про страйк на безперервному виробництві - за п'ятнадцять днів (ч. 6 ст. 19).

Незаконними визнаються: страйки, розпочаті з порушенням найманими робітниками, профспілкою, об'єднанням проф. спілок або уповноваженими ними органами вимог про те, що орган, що очолює страйк, не обирався на загальних зборах (конференції) (ст. 20), коли існує заборона на проведення страйку (частини 2 і 3 ст. 24); страйки, які оголошені та проводяться під час здійснення примирних процедур. Рішення про визнання страйку незаконним розглядається у судовому порядку за заявою власника або уповноваженого ним органу (представника).

Справа за цією заявою має бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніше ніж у семиденний строк.

Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку постановити рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників - розпочати роботу не пізніше за наступну добу після дня вручення копії рішення суду органу (особі), що очолює страйк.

Таким чином, відкласти, призупинити або достроково припинити страйк можуть два органи: суд - у вказаних випадках і орган, що очолює страйк (у будь-який час він продовжує контролювати виконання досягнутої угоди про врегулювання колективного трудового спору). Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - 2-ге вид., стер. - к.: Т-во "Знання", КОО, 2001., с. 399

4.2 Гарантії для працівників під час страйку

Законодавство України встановлює при законному страйку певну соціальну захищеність працівників - як тих, які не беруть у ньому участь, так і тих, які беруть участь у страйку.

Участь у страйку працівників, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для залучення до дисциплінарної відповідальності.

За рішенням найманих робітників або профспілки може бути утворений страйковий фонд із добровільних внесків і пожертвувань.

За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'язки, зберігається заробітна плата у розмірах, не нижче встановлених законодавством і колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не з вини працівника. Облік таких працівників є обов'язком власника або уповноваженого ним органу (представника).

Колективним договором, угодою, досягнутою в ході вирішення колективного трудового спору, можуть бути передбачені певні компенсаційні виплати працівникам, які беруть участь у страйку. Цими актами може бути передбачений більш пільговий порядок виплат працівникам, які не беруть участі у страйку (наприклад, у всіх випадках зберігати їм за час страйків оплату не нижче від їхнього середнього заробітку). Трудове право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. H. Р. Малишевої. - К.: Університет «Україна», 2006., с. 332-333

Висновок

трудовий спір колективний страйк

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки, питання вирішення трудових спорів є одним з основних правових інститутів трудового права, оскільки дає можливість захистити трудові права працівників, майнові права власника, зберегти соціальний мир та злагоду в суспільстві, створити сприятливі умови для розвитку суспільного виробництва та забезпечення необхідних умов для зростання добробуту населення та держави в цілому. Зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин нерідко призводить до виникнення як індивідуальних, так і колективних трудових спорів.

Трудові спори класифікуються за суб'єктним складом, предметом трудового спору, характером, а також порядком розгляду трудових спорів. Трудові спори класифікуються також залежно від того, з якого виду правовідносин вони виникають.

Індивідуальні трудові спори - це розбіжності, які виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом з питань застосування нормативних актів, колективного договору, угоди, а також умов трудового договору, які неврегульовані ними під час безпосередніх переговорів і про які заявлено в орган з розгляду індивідуальних трудових спорів.

Індивідуальні трудові спори можна поділити на три групи для порядку розгляду індивідуальних трудових спорів.

До першої групи можна віднести індивідуальні трудові спори, для яких КТС відповідно до ст. 221 КЗпП України є обов'язковим органом їх розгляду. Вказані трудові спори розглядаються в суді лише тоді, коли одна зі сторін не згодна з рішенням КТС і звернулась до суду. Це індивідуальні трудові спори, які потребують попереднього досудового розгляду.

Другу групу становлять індивідуальні трудові спори, які розглядаються безпосередньо в суді.

До третьої групи належать індивідуальні трудові спори окремих категорій працівників, які непідвідомчі КТС та судам. Особливості розгляду цієї категорії індивідуальних спорів встановлюються законодавством України.

Колективні спори, на відміну від індивідуальних, - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору; виконання колективного договору або його окремих положень тощо.

Колективні спори вирішуються веденням переговорів із використанням спеціальних процедур і засобів. Якщо сторони спору не дійшли згоди в переговорах, вони формують спеціальну комісію для вироблення практичних рекомендацій щодо сутності спору і проводять консультації. Така комісія має назву примирювальної та являє собою орган, що його призначено для напрацювання рішення, яке може задовольнити сторони спору. Залежно від рівня спору (виробничий, територіальний, національний) комісія розглядає спір.

У разі несхвалення комісією рішення зі спору, яке задовольнило б сторони конфлікту, створюється трудовий арбітраж - орган, що складається із залучених сторонами спеціалістів, експертів, інших осіб.

Під час вирішення колективних трудових спорів жодна зі сторін не може ухилитися від участі в процедурі примирення.

Сторони конфлікту, примирювальна комісія, трудовий арбітраж зобов'язані використати для врегулювання колективного спору всі можливості, не заборонені законодавством. Для вирішення колективного спору, одержання підтримки своїх вимог трудовий колектив має право організовувати і проводити страйк, збори, мітинги, пікетування, демонстрації в порядку і формах, передбачених чинним законодавством. Страйк застосовується як крайній захід вирішення конфлікту, коли всі інші можливості вже використано.

Страйк проявляється в тимчасовому колективному добровільному припиненні роботи працівниками (наприклад, невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) з метою вирішення колективного трудового спору. А втім, деякі категорії працівників не мають права на такі заходи (приміром, працівники органів прокуратури, суду, державної влади, правоохоронних органів).

Дотримання вимог, передбачених законодавством, щодо процедури проведення страйків є обов'язковим, інакше його може бути визнано незаконним. Рішення про незаконність страйку виноситься в судовому порядку. Це рішення є підставою для припинення страйку і початку роботи, що була припинена. Організація та участь у незаконному страйку є порушенням трудової дисципліни з настанням усіх можливих у такому випадку негативних наслідків (вжиття заходів дисциплінарного покарання, позбавлення премій та оплати терміну страйку).

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р., зі змінами від 26.02.2009 р.

2. Кодекс Законів про працю від 10.12.1971 р., зі змінами від 01.01.2009 р.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р., зі змінами від 22.04.2008 р.

4. Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р., зі змінами від 21.05.2002 р.

5. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р., із змінами, від 10.07.2003р.

6. Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р., зі змінами від 22.05.2008 р.

7. Положення про порядок підготовки і прийняття рішення трудового арбітражу при вирішенні колективного трудового спору (конфлікту), затверджене наказом Національної служби посередництва і примирення від 20.07.2004 N 107.

8. Положення про примирну комісію, затверджене наказом Національної служби посередництва і примирення від 22.06.2004 №90.

9. Положення про трудовий арбітраж, затвердженим наказом Національної служби посередництва і примирення від 23 червня 2004 р. №91.

10. Постанова ВРУ «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» від 06.11.1992, остання редакція від 22.06.2004 р.

11. Указ Президента України «Про затвердження Національної служби посередництва і примирення» від 17 листопада 1998 р. №1258,із змінами, внесеними Указом Президента України від 30 грудня 2000 р. №1393.

12. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 375 с.

13. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2008. - 860 с.

14. Бурак В.Я. Трудові спори: порядок їх вирішення в Україні. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. - 382 с.

15. Венедиктов В.С., Мельник К.Ю. Основи трудового права України: Навч. посіб. - Х.: Консум, 2005. - 170 с.

16. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, З.Я. Козак та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. - К.: Концерн Вид. Дім "Ін Юре", 2004. - 536 с.

17. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. / А.Ю, Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та ін.; За заг. ред. Н.М. Хуторян. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 608 с.

18. Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П.Д. Пилипенка. - К. : Істина, 2005. - 208 с.

19. Трудове право України: Навч. посіб. - Вид. 2-е перероб. - К.: Прецедент, 2006. - 210 с.

20. Трудове право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. H.Р. Малишевої. - К.: Університет «Україна», 2006.- 466 с.

21. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - 2-ге вид., стер. - к.: Т-во "Знання", КОО, 2001. - 564 с.

22. Трудові спори: Навч. посіб. / За заг. ред. В.П. Пастухова; Л.П. Грузінова, М.Л. Смолярова, В.П. Пастухова, Ю.М. Щотова. - К.: Магістр XXI сторіччя, 2005. - 272 c.

Додаток

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

РІШЕННЯ

Справа "Михайлова та інші проти України" (Заява N 16475/02)

Страсбург 15 червня 2006 року

Переклад офіційний

Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Михайлова та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П. Лоренцен, (P. Lorenzen) Голова,

пані С. Ботучарова (S. Botoucharova),

п. В. Буткевич (V. Butkevych),

пані М. Цаца-Ніколовська (M. Tsatsa-Nikolovska),

п. Р. Маруст (R. Maruste),

п. Дж. Боррего (Mr. J. Borrego),

пані Р. Єгер (Mrs. R. Jaeger), судді,

та пані К. Вестердік (C. Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 22 травня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена за заявою (N 16475/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 16-ма громадянами України: пані Зоєю Петрівною Михайловою, пані Анною Василівною Дідорчук, пані Клавдією Григорівною Ходаковою, пані Тетяною Олексіївною Бондаренко, пані Оленою Михайлівною Васкевич, пані Анною Миколаївною Шандурською, пані Оленою Миколаївною Хлусевич, пані Галиною Василівною Савченко, паном Олександром Петровичем Гайдачуком, паном Володимиром Васильовичем Остапенком, паном Миколою Миколайовичем Литвиновим, паном Миколою Миколайовичем Вайпаном, паном Миколою Івановичем Стародубцем, пані Оленою Анатоліївною Завиною, паном Тофіком Кадир Огли Ібрагімовим, пані Люсею Іванівною Ібрагімовою (далі - заявники) 26 березня 2002 року.

2. Заявників представляв пан Ігор Петрович Погасій. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженими - пані З. Бортновською, пані В. Лутковською і паном Ю. Зайцевим.

3. 24 жовтня 2003 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. 1 квітня 2006 року Суд змінив склад секцій (пункт 1 правила 25. Ця справа була передана новоутвореній п'ятій секції (пункт 1 правила 52).

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Пані Зоя Петрівна Михайлова народилася у 1944 році. Пані Анна Василівна Дідорчук народилася у 1955 році. Пані Клавдія Григорівна Ходакова і Галина Василівна Савченко народилися у 1951 році. Пані Тетяна Олексіївна Бондаренко народилася у 1950 році. Пані Олена Михайлівна Васкевич народилася у 1961 році. Пані Анна Миколаївна Шандурська і пані Олена Миколаївна Хлусевич народилися у 1962 році. Пан Олександр Петрович Гайдачук народився у 1963 році. Пан Володимир Васильович Остапенко народився у 1970 році. Пан Микола Миколайович Литвинов народився у 1976 році. Пан Микола Миколайович Вайпан народився у 1949 році. Пан Микола Іванович Стародубець народився у 1947 році. Пані Олена Анатоліївна Завина народилася у 1964 році. Пан Тофік Кадир Огли Ібрагімов народився у 1954 році. Пані Люся Іванівна Ібрагімова народилася у 1958 році. Усі заявники проживають у м. Кіровоград, Україна.

6. У 2000-2001 роках заявники порушили окремі провадження у Кіровському районному суді м. Кіровограда про стягнення заборгованості з заробітної плати та інших виплат з їх колишнього роботодавця, ВАТ "Кіровоградський ливарний завод" (далі - КЛЗ) або його дочірніх підприємств. Пан Ібрагімов і пані Ібрагімова також подали заяви до комісії з трудових спорів (далі - КТС) КЗЛ про стягнення заборгованості з заробітної плати.

7. Рішенням від 27 червня 2001 року суд присудив пані Зої Михайловій 4684,81 українських гривень (грн.) заборгованості з заробітної плати з КЗЛ. 9 жовтня 2001 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив це рішення без змін. Рішення залишається невиконаним. 11 квітня 2002 року Кіровський районний суд м. Кіровоград відхилив скаргу заявниці на державну виконавчу службу про невиконання рішень на її користь.

8. Рішенням від 11 липня 2001 року суд присудив пані Анні Дідорчук 2736 грн. заборгованості з заробітної плати з КЗЛ. Рішення залишається невиконаним.

9. Рішенням від 4 квітня 2000 року суд присудив пані Клавдії Ходаковій 1075,90 грн. заборгованості з заробітної плати з дочірнього підприємства КЗЛ "Ливарне виробництво". Рішення залишається невиконаним.

10. Рішенням від 7 вересня 2001 року суд присудив пані Тетяні Бондаренко 1586,82 грн. заборгованості з заробітної плати з КЗЛ. У лютому 2003 року борг був частково сплачений (326 грн.) шляхом оплати за комунальні послуги. Решта рішення залишається невиконаною.

11. Рішенням від 7 вересня 2001 року суд присудив пані Олені Васкевич 1242,07 грн. заборгованості з заробітної плати і відшкодування за затримку виплати з КЗЛ. У лютому і квітні 2003 року борг був сплачений шляхом оплати за комунальні послуги. 6 травня 2003 року державна виконавча служба закінчила виконавче провадження у зв'язку з повним виконанням рішення на користь заявниці.

12. Рішенням від 20 червня 2001 року суд присудив пані Анні Шандурській 1324,98 грн. заборгованості з заробітної плати з КЗЛ. 3 березня 2004 року рішення було виконане.

13. Рішенням від 27 вересня 2001 року суд присудив пані Олені Хлусевич 1815,88 грн. заборгованості з заробітної плати з КЗЛ. Рішення залишається невиконаним.

14. Рішенням від 20 червня 2001 року суд присудив пані Галині Савченко 224,50 грн. заборгованості по заробітній платі з КЗЛ. Підприємство-боржник повідомило, що у лютому 2003 року борг був сплачений шляхом оплати за комунальні послуги. Заявниця оскаржила це ствердження. У червні державна виконавча служба повернула виконавчий лист заявниці у зв'язку з відсутністю майна у боржника.

15. Рішенням від 30 серпня 2001 року суд присудив пану Олександру Гайдачуку 809,74 грн. заборгованості з заробітної плати з КЗЛ. 19 січня 2004 року заборгованість була надіслана заявнику поштовим грошовим переказом.

16. Рішенням від 27 квітня 2001 року суд присудив пану Володимиру Остапенку 100 грн. і 3870,73 грн. заборгованості з заробітної плати з КЗЛ і з дочірнього підприємства КЗЛ "Ливарне виробництво" відповідно. 3 березня 2004 року рішення було виконане.

17. Рішенням від 12 червня 2001 року суд присудив пану Миколі Литвинову 554,98 грн. і 493,25 грн. заборгованості з заробітної плати з КЗЛ і з дочірнього підприємства КЗЛ "Підрозділ охорони "Стрілець" відповідно. 19 січня 2004 року заборгованість була надіслана заявнику поштовим грошовим переказом.

18. Рішенням від 18 квітня 2001 року суд присудив пану Миколі Вайпану 144,85 грн. і 2730,61 грн. заборгованості з заробітної плати з дочірнього підприємства КЗЛ "Промисловець" і з дочірнього підприємства КЗЛ "Ливарне виробництво" відповідно. 31 травня 2001 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив це рішення без змін. У лютому 2003 року борг був частково сплачений (145 грн.) шляхом оплати за комунальні послуги. Решта рішення залишається невиконаною.

19. Рішенням від 15 травня 2001 року суд присудив пану Миколі Стародубцю 1786 грн. заборгованості з заробітної плати з дочірнього підприємства КЗЛ "Ливарне виробництво". Рішення залишається невиконаним.

20. Рішенням від 15 травня 2001 року суд присудив пані Олені Завиній 793,68 грн. заборгованості з заробітної плати з дочірнього підприємства КЗЛ "Ливарне виробництво". 19 січня 2004 року заборгованість була надіслана заявниці поштовим грошовим переказом.

21. Рішенням від 10 лютого 1998 року КТС присудила пану Тофіку Кадир Огли Ібрагімову 667,37 грн. заборгованості по заробітній платі з дочірнього підприємства КЗЛ "Ливарне виробництво". Рішенням від 31 травня 2001 року суд присудив йому 1443 грн. заборгованості з заробітної плати з того самого підприємства. Рішення залишаються невиконаними.

22. Рішенням від 10 лютого 1998 року КТС присудила пані Люсі Ібрагімовій 1044 грн. заборгованості з заробітної плати з КЗЛ. Рішенням від 3 липня 2001 року суд присудив їй 2786,41 грн. заборгованості з заробітної плати з того самого підприємства. Рішення залишаються невиконаними.

23. У грудні 2002 року заявники порушили провадження у Кіровському районному суді проти Фонду державного майна про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої невиконанням рішень на їх користь. 29 травня 2003 року суд відхилив скарги заявників. 23 жовтня 2003 року апеляційний суд Кіровоградської області залишив це рішення без змін. 31 серпня 2005 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявників.

24. 16 і 19 січня 2004 року пані Михайлова, пані Дідорчук, пані Ходакова, пані Бондаренко, пані Хлусевич, пан Вайпан, пан Стародубець, пан та пані Ібрагімови відмовилися прийняти присуджені суми до завершення розгляду їх справи у Верховному Суді України. Вищезазначені суми були переведені на депозитний рахунок державної виконавчої служби.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

25. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (Romachov c.Ukraine) (заява N 67534/01, пункти 16 - 19, 27 липня 2004 року).

ПРАВО

26. Заявники скаржилися на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення КТС і Кіровського районного суду. Вони також скаржилися на несправедливі слухання по їх справах проти органів державної влади про невиконання рішень на їх користь. Нарешті, заявники скаржилися на дискримінацію, оскільки рішення, прийняті пізніше щодо інших кредиторів, були виконані раніше, ніж рішення на їх користь. Заявники послалися на пункт 1 статті 6 Конвенції, статті 13 і 14 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.."

Стаття 13 "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження". Стаття 14 "Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою". Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Невиконання рішень КТС і суду

27. Уряд висловив заперечення щодо наявності статусу жертви у заявників і щодо вичерпання всіх національних засобів правового захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (див. посилання вище, пункти 23 - 33). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

28. Суд вважає, що скарга заявників відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про затримку виконання рішень КТС і Кіровського районного суду піднімають серйозні питання факту і права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду обставин справи. Він не знаходить підстав вважати заяву неприйнятною. З тих самих причин скарги заявників відповідно до статті 13 Конвенції і статті 1 Першого протоколу не можуть бути оголошені неприйнятними.

Б. Інші скарги

29. Оскільки заявники скаржилися на відсутність справедливого судового розгляду, що суперечить статті 6 Конвенції, Суд зазначає, що не вимагається здійснювати розгляд заявлених помилок у фактах і праві, зроблених національними судовими органами, оскільки неможливо виявити несправедливість процесів і визнати судові рішення свавільними. У рамках судових процесів заявники могли подавати усі необхідні аргументи на захист своїх інтересів, і судові органи належним чином їх розглянули. Таким чином, ця частина заяви очевидно необґрунтована і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

30. Оскільки заявники посилалися на статтю 14 Конвенції, Суд зазначає, що у межах, у яких заявники підняли це питання у національних судах, їх заяви є необґрунтованими і не є небезпідставною скаргою про порушення цього положення. Таким чином, ця частина заяви очевидно необґрунтована і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

II. СУТЬ СПРАВИ

А. Скарги заявників відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу

31. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що ні порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, ні статті 1 Першого протоколу не було (як у справах Ромашов, посилання вище, п. 37, і "Сокур проти України" (Sokur c. Ukraine), N 29439/02, п. 82, 26 квітня 2005 року). Уряд заявив, що тривалість виконавчих проваджень у справах заявників була виправдана і, більш того, зумовлена критичним фінансовим станом підприємства-боржника і економіки України в цілому. Далі Уряд заявив, що державна виконавча служба виконала всі необхідні дії, і її не можна звинувачувати у затримці. Також Уряд стверджував, що держава не може прямо відповідати за борги державного підприємства.

32. Заявники не погодилися.

33. Суд зазначає, що рішення КТС і Кіровського районного суду залишалися невиконаними протягом значного проміжку часу.

34. Суд нагадує, що він уже знаходив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу у справах, що піднімають питання, подібні до цієї заяви (див., наприклад, Ромашов, посилання вище, пункти 39 - 46).

35. Після вивчення всіх матеріалів, переданих до нього, Суд вважає, що Уряд не висунув жодного факту або вагомого доводу, що може переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу.

Б. Скарга заявників відповідно до статті 13 Конвенції

36. Уряд стверджував, що заявники мали ефективні шляхи для оскарження, з тих самих підстав, з яких він оспорював вичерпання заявниками усіх національних засобів юридичного захисту. Відхиливши останній аргумент (у пункті 27), Суд дійшов висновку, що заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, як вимагає стаття 13 Конвенції, щоб відшкодувати шкоду, завдану затримкою у цих провадженнях (див. "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine), N 18966/02, пункти 46 - 48, 29 червня 2004 року). Відповідно мало місце порушення зазначеного положення.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

37. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

38. Заявники вимагають такі суми, включаючи присуджену заборгованість, для відшкодування матеріальної і нематеріальної шкоди:

- пані Зоя Михайлова - 33370,69 грн. (5462,39 ЄВРО);

- пані Анна Дідорчук - 20905,52 грн. (3421,99 ЄВРО);

- пані Клавдія Ходакова - 21758,31 грн. (3561,58 ЄВРО);

- пані Тетяна Бондаренко - 23079,45 грн. (3777,83 ЄВРО);

- пані Олена Васкевич - 100000 ЄВРО;

- пані Анна Шандурська - 21232,42 грн. (3475,50 ЄВРО);

- пані Олена Хлусевич - 26669,00 грн. (4365,40 ЄВРО);

- пані Галина Савченко - 19980,46 гри (3270,56 ЄВРО);

- пан Олександр Гайдачук - 100000 ЄВРО;

- пан Володимир Остапенко - 24652,83 грн. (4035,38 ЄВРО);

- пан Микола Литвинов - 100000 ЄВРО;

- пан Микола Вайпан - 21866, 89 грн. (3579,35 ЄВРО);

- пан Микола Стародубець - 22639, 05 грн. (3705,74 ЄВРО);

- пані Олена Завина - 100000 ЄВРО;

- пан Тофік Кадир Огли Ібрагімов - 23871,85 грн. (4380,31 ЄВРО);

- пані Люся Ібрагімова - 26760,11 грн. (4380,31 ЄВРО).

39. Уряд заявив, що заявники не обґрунтували запрошену суму, і ствердив, що визнання порушення становитиме справедливу сатисфакцію.

40. Оскільки пані Михайлова, пані Дідорчук, пані Ходакова, пані Бондаренко, пані Хлусевич, пані Савченко, пан Вайпан, пан Стародубець, пан і пані Ібрагімови заявили суми, присуджені їм рішеннями, Суд вважає, що Уряд зобов'язаний виплачувати їм непогашений борг за матеріальну шкоду частинами. Щодо решти вимог заявників про справедливу сатисфакцію, Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагається у статті 41 Конвенції, призначає заявникам такі суми за іншу матеріальну і нематеріальну шкоду:

- пані Зої Михайловій - 600 ЄВРО;

- пані Анні Дідорчук - 900 ЄВРО;

- пані Клавдії Ходаковій - 1800 ЄВРО;

- пані Тетяні Бондаренко - 600 ЄВРО;

- пані Олені Васкевич - 400 ЄВРО;

- пані Анні Шандурській - 900 ЄВРО;

- пані Олені Хлусевич - 600 ЄВРО;

- пані Галині Савченко - 400 ЄВРО;

- пану Олександру Гайдачуку - 600 ЄВРО;

- пану Володимиру Остапенку - 900 ЄВРО;

- пану Миколі Литвинову - 900 ЄВРО;

- пану Миколі Вайпану - 900 ЄВРО;

- пану Миколі Стародубцю - 900 ЄВРО;

- пані Олені Завиній - 900 ЄВРО;

- пану Тофіку Кадир Огли Ібрагімову - 2500 ЄВРО; і

- пані Люсі Ібрагімовій - 2500 ЄВРО.

Б. Судові витрати

41. Пані Михайлова, пані Дідорчук, пані Ходакова, пані Бондаренко, пані Шандурська, пані Хлусевич, пані Савченко, пан Остапенко, пан Вайпан, пан Стародубець, пан і пані Ібрагімови також вимагають по 165 ЄВРО кожен за витрати, понесені через звернення до Суду.

42. Уряд вважає цю суму надмірною.

43. Відповідно до прецедентного права Суду заявник має право на відшкодування своїх витрат, тільки якщо буде доведено, що вони фактично були понесені, це було необхідним і у розумних межах. У цій справі, враховуючи наявну інформацію і вищевказані критерії, Суд вважає доцільним присудити суму, що вимагається заявниками, - по 165 ЄВРО кожному, пані Михайловій, пані Дідорчук, пані Ходаковій, пані Бондаренко, пані Шандурській, пані Хлусевич, пані Савченко, пану Остапенку, пану Вайпану, пану Стародубцю, пану і пані Ібрагімовим за витрати, понесені на судове провадження.

В. Пеня

44. Суд вважає, що пеня має нараховуватися за граничною позичковою ставкою Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги заявників щодо виконання рішень КТС і суду на їх користь відповідно до пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції і статті 1 Першого протоколу, і неприйнятними решту заяви;

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції;

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу;

5. Постановляє, що:

(a) держава-відповідач має сплатити заявникам впродовж трьох місяців від дати, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, такі суми:

- пані Зої Михайловій - присуджену заборгованість, яка досі їй не сплачена, а також 765 ЄВРО (сімсот шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пані Анні Дідорчук - присуджену заборгованість, яка досі їй не сплачена, а також 1065 ЄВРО (тисяча шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пані Клавдії Ходаковій - присуджену заборгованість, яка досі їй не сплачена, а також 1965 ЄВРО (тисяча дев'ятсот шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пані Тетяні Бондаренко - присуджену заборгованість, яка досі їй не сплачена, а також 765 ЄВРО (сімсот шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пані Олені Васкевич - 400 ЄВРО (чотириста ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду;

- пані Анні Шандурській - 1065 ЄВРО (тисяча шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пані Олені Хлусевич - присуджену заборгованість, яка досі їй не сплачена, а також 765 ЄВРО (сімсот шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пані Галині Савченко - присуджену заборгованість, яка досі їй не сплачена, а також 565 ЄВРО (п'ятсот шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пану Олександру Гайдачуку - 600 ЄВРО (шістсот ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду;

- пану Володимиру Остапенку - 1065 ЄВРО (тисяча шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пану Миколі Литвинову - 900 ЄВРО (дев'ятсот ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду;

- пану Миколі Вайпану - присуджену заборгованість, яка досі йому не сплачена, а також 1065 ЄВРО (тисяча шістдесят п'ять ЄВРО) за нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пану Миколі Стародубцю - присуджену заборгованість, яка досі йому не сплачена, а також 1065 ЄВРО (тисяча шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пані Олені Завиній - 900 ЄВРО (дев'ятсот ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду;

- пану Тофіку Кадир Огли Ібрагімову - заборгованість, присуджену йому рішеннями КТС і суду і досі йому не сплачену, а також 2665 ЄВРО (дві тисячі шістсот шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

- пані Люсі Ібрагімовій - заборгованість, присуджену їй рішеннями КТС і суду і досі їй не сплачену, а також 2665 ЄВРО (дві тисячі шістсот шістдесят п'ять ЄВРО) за матеріальну і нематеріальну шкоду та судові витрати;

(b) вищевказані суми будуть конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на дату сплати, враховуючи будь-який податок, що може бути утриманий з заявників;

(c) з часу, коли закінчиться вищезгаданий)тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку на період прострочення плюс три відсотки;

6. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 15 червня 2006 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Секретар (підпис) Клаудія ВЕСТЕРДІК

(Claudia Westerdik)

Голова (підпис) Пеер ЛОРЕНЦЕН

(Peer Lorenzen)

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Особливості колективного договору на підприємстві. Умови виникнення права на відпустку. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний і непозовний характер. Типологія трудових спорів, причини їх виникнення. Порядок вирішення трудових спорів у КТС.

    контрольная работа [39,5 K], добавлен 20.10.2012

  • Поняття трудових спорів, їх види, причини виникнення. Органи по вирішенню колективних трудових конфліктів. Процедура розв'язання трудових спорів. Право на страйк та його реалізація. Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори.

    курсовая работа [37,4 K], добавлен 03.04.2014

  • Вивчення особливостей індивідуальних трудових спорів як різновидів соціальних суперечностей. Індивідуальні трудові спори. Трудовий конфлікт - неспівпадання інтересів сторін відносно встановлення або зміни умов праці. Реформування трудового законодавства.

    статья [18,3 K], добавлен 25.02.2009

  • Основні положення досудового врегулювання господарських спорів. Порядок пред’явлення і розгляду претензій. Вимоги до змісту претензії. Переваги та недоліки досудового порядку вирішення господарських спорів. Альтернативні способи розв’язання конфліктів.

    реферат [25,1 K], добавлен 21.11.2014

  • Визначення засобів та регламентація процедури вирішення міжнародних спорів. Застосування міжнародного арбітражу та судового розгляду для вирішення міжнародних спорів. Правовий статус та особливості участі міжнародних організацій у міжнародних спорах.

    курсовая работа [90,8 K], добавлен 12.09.2010

  • Правова сутність господарських судів та їх місце у судовій системі України, їх компетенція при вирішенні спорів. Принципи господарського судочинства та форми судового процесу. Порядок здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів.

    дипломная работа [86,2 K], добавлен 04.01.2011

  • Загальні засади і правова природа здійснення досудового врегулювання господарських спорів (ДВГС). Сучасний стан ДВГС, можливість збереження цього інституту і шляхи його вдосконалення. Подання претензії, строки і порядок її розгляду, повідомлення заявника.

    статья [25,0 K], добавлен 19.09.2017

  • Поняття опіки та піклування над дитиною, порядок їх встановлення. Установи і місця тимчасового влаштування неповнолітніх. Право працівників на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів для вирішення колективних трудових спорів.

    контрольная работа [23,0 K], добавлен 25.05.2016

  • Поняття трудових правовідносин, як предмету регулювання Трудового права України. Умови, зміст та підстави виникнення трудових правовідносин. Юридичні факти трудового права: особливості правової природи та способи закріплення, способи деталізації змісту.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 06.02.2011

  • Арбітраж як спосіб вирішення цивільно-правових спорів в міжнародному праві. Класифікація арбітражних органів. Лондонська асоціація морських арбітрів. Переваги арбітражного розгляду спорів. Морські арбітражні комісії при ТПП України і Російської Федерації.

    курсовая работа [52,7 K], добавлен 27.03.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.