Кримінально-процесуальний статус свідка

Питання свідку дозволено задавати не інакше, як після вільної розповіді, причому питання ті повинні бути сформульовані і доставлені таким чином, щоб свідок не мав можливості вибрати із них ніякої інформації для своєї відповіді.

Постановка свідку запитань може переслідувати мету отримання від нього відомостей про обставини, які не були ним висвітлені у вільній розповіді чи були висвітлені недостатньо повно. Свідок може, наприклад, не надати значення яким-небудь відомим йому обставинам, не побачити зв'язку між ними і розслідуваним злочином і не згадати про них у своїй розповіді.

Свідок може допустити ті чи інші помилки, неточності у зв'язку п несприятливими умовами сприйняття чи іншими причинами. У таких випадках є достатнім правильно поставити запитання, для того, щоб отримати від свідка вичерпну відповідь.

Шляхом постановки свідку запитань вияснюються та ліквідуються причини фактичних та логічних протиріччя, які є в показаннях; чи були виявленні при зіставленні їх з іншими доказами по справі.

Питання, які задаються свідку, прийнято поділяти на чотири види: доповнюючі, нагадуючі, уточнюючі та контрольні. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т.2. М, 1970. С.102.

Додаткове запитання задається із метою поповнення чи отримання нової" інформації. Коли свідок, наприклад, не надав значення яким-небудь обставинам, не згадав про них у вільній розповіді, із яких-небудь причин не повідомив відомі йому відомості про факти, які цікавлять слідчого, перед таким свідком ставляться додаткові запитання.

Уточнююче запитання направлено на уточнення отриманої від свідка інформації і пов'язане із конкретизацією показань викладених у загальній формі

Нагадуюче запитання покликане допомогти допитуваному відновити в пам'яті забуті факти. Так, коли свідок не може пригадати., в якій годині він зустрів обвинуваченого, йому задається питання про те, чим він займався у день зустрічі. Частіше всього нагадуючі запитання відносяться до суміжних обставин -тих, які передували події злочину, які супроводжували її чи слідували за нею.

Контрольне запитання задається для перевірки правильності повідомленої свідком інформації Мова може йти про перевірку відомостей, повідомлених свідком про те, із якого джерела дані відомості отримані, якими були умови та обстановка, в яких були сприйняті дані обставини справи, ким можуть бути підтверджені дані свідком показання і та ін.

Питання, які будуть задані свідку, необхідно групувати по окремих моментах чи обставинах справи, дотримуючись при тому повної послідовності з'ясування моментів - від більш загальних до окремих, які торкаються окремих деталей. Послідовність постановки запитань повинна будуватися також з врахуванням того, щоби відповіді свідка розкривали події в їх розвитку та послідовності.

Зміст та форма запитання можуть здійснювати певний психологічний вплив на свідка. Мистецтво постановки питання полягає в тому, щоби запитання не наводило свідка на відповідь, а стимулювало його пам'ять на спогади тієї чи іншої обставини. Запитання повинно бути заданим таким чином, щоб виключити можливість фантазування та вигадки у відповіді свідка.

При постановці запитань до свідка важливо врахувати і інші фактори. Тональність формулювання запитання, відношення запитання до поданих раніше показань свідка, місце запитання серед інших питань, зайве наполегливе прагнення слідчого до з'ясування якої-небудь обставини і та інше, все це може вплинути на свідка І привести до дачі неправильних показань

Тому запитання, адресовані допитуваному, повинні відповідати ряду вимог:

І/ кожне запитання повинно відноситися до справи і мати відношення до якої-небудь визначеної обставини;

2/запитання повинні бути сформульовані зрозуміло, конкретно та грамотно, форма виразу мови запитання повинна відповідати рівню розвитку та знань допитуваного;

З/ питання повинні ставитеся у визначеній логічній послідовності. Потрібно враховувати не тільки цей момент, але і те, що зміст усякого нового запитання, за загальним правилом повинен бути пов'язаний із змістом попереднього та відповіддю на нього;

4/ запитання не повинні містити, в собі бездоказових стверджень відносно допитуваного, як і не повинні наштовхувати свідка на визначену відповідь.

Вище було сказано про недопустимість постановки запитань, які наштовхують свідка на бажану відповідь, містять у собі пряму чи непряму .готову відповідь. У зв'язку з тим, що таке запитання схиляє свідка до дачі бажаних показань, доказової цінності останні не представляють, бо невідомо, чи відповідають дані показання тому, що свідок знає в дійсності, чи в них містяться відповіді, які підказані слідчим. Навідні запитання становлять особливу небезпеку у тих випадках, коли свідок досить точно не пам'ятає про сприйнятті обставини справи, не знав про їх існування, не впевнений тому, що вони мали місце в дійсності, Між тим деякі автори не виключають можливості окремих відступів від загального правила про недопустимість формування запитань, які наводять на відповідь. На думку Л.М.Корнєєвої, С.С. Ординського та С.Я.Рознбліта, постановка такого навідного запитання є правомірною опісля того, як свідку у правильній формі задано питання І на нього отримана відповідь. ²⁹Корнеева Л.М., Ординський С.С., Роззнбліт С Я Практика допроса на предварительном следствии. М., 1968. С.71.

У кримінальному процесі України, постановка навідних запитань г неприпустимою ні за яких умов та ні в якій формі, їх використання суперечить психологічним основам формування свідоцьких показань, приносить навіювання у процесі передачі свідком інформації це забезпечує отримання об'єктивних показань.

2.4: Особливості допиту неповнолітніх свідків.

Допит неповнолітніх свідків потребує детальної підготовки Необхідно зібрати докладні відомості про особу свідка, чітко уявити його особистість, оточення, б якому він виховувався, його поведінку вдома та у школі, відношення до вчителів, батьків, ровесників.

Підлягає з'ясуванню роль неповнолітнього свідка у розслідуванні події, його відношення до обвинуваченого та потерпілого. Необхідно з'ясувати умори, у яких неповнолітній сприйняв дану подію, які моменти-могли би вплинути на якість сприйняття , що із сприйнятого могло бути доступним його розумінню.

Між подією, яка с предметом допиту неповнолітнього свідка, та його викликом на допит може пройти певний проміжок часу. Враховуючи, що дії й легкі на вплив зі сторони, погрібне дізнатися, чи дійсно вплив має місце і його джерело. Ці дані повинні встановлюватися як при підготуванні, так і при самому допиті неповнолітнього свідка.

V залежності від отриманих даних про особистість свідка, вирішується питання про час, місце, обстановку допиту, особу, яку необхідно запросити у відповідності зі ст.168 КПК України.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми книжки) продемонструвати знання його потреб та інтересів. Настільна книга слідчого :[ Наук.-практ. Виданн для слідчих та дізнавачів] / Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновал В.О. та ін .- К.: Видавництво Дім “ Ін Юре” 2003 с.121-122

Загальне тактичне правило про те, що допит свідків слід проводити по можливості як най скоріше після подій, які є предметом їхніх показань, особливо важливо врахувати при допиті неповнолітніх свідків. Як відзначалося раніше, сприйняття дитини, коли об'єкт не має для неї важливого емоційного значення, є поверхневим і картини сприйнятого швидко стираються під впливом нових вражень. Своєчасність допиту малолітніх продиктована і іншою обставиною, Діти, при обміні думками зі своїми ровесниками, під час розпитів з боку дорослих, досить легко піддаються навіюванню і можуть непомітно для себе підмінити власне сприйняття висловлюваннями інших осіб, які мали розмову з ними Васильєв В. Л. Юридическая психология М . Юридическая питерагура 1991 С 318-319

.

З іншої сторони, діти дуже реагують на емоційний вплив. При сприйнятті подій, які викликали у дитини сильні переживання, може виникнути психологічна затримка, яка заважає правильному відтворенню. У тих випадках потрібно відкласти допит, поки дитина заспокоїться.

При плануванні тривалості допиту необхідно врахувати, що дитина швидко втомлюється. Тому момент прибуття дитини на допит повинен бути визначеним таким чином, щоб вона була бадьорою, не втомленою І ні в якому разі не загримувати допит дитині із-за якихось організаційних причин, оскільки очікування перевтомлює її. Коли допит буде тривати довгий час, необхідно передбачити перерви. Експериментальні дослідження доводять, що діти 5-7 років можуть бути уважними біля 15 хвилин, 7-10 років біля 20 хвилин, 10-12 років - біля 2І^: хвилин, старші 12 років - біля 30 хвилин.

При підготовці до допиту неповнолітнього свідка досконало повинно бути продуманим питання про місце допиту. Підліток у 14-16 років може бути допитаним в кабінеті слідчого. Офіційна, ділова обстановка в даному випадку підкреслює важливість виконуваної ним функції. Малолітніх свідків незнайома обстановка, чужі люди можуть налякати, затримати процеси їхнього мислення і буде заважати дачі вичерпних показань. Місце допиту повинно бути звичним для малолітнього свідка: школа, дім, іноді навіть вулиця, де дитина гралась та спостерігала подію, яка цікавить слідство. Допит на місці події може виявитися особливо корисним. Це пояснюється предметним характером мислення дитини. Місце події пожвавлює спогади про сприйняте, дитина може вказати на місці - де, що і як сталося, наочно продемонструвати те, що її важко, відтворити у виразах. Коченов М М, Осипова Н.Р. Психология допроса несовершенолетних свидетелей М , 1984 С 31-33.

При підготовці до допиту неповнолітнього свідка вирішується також питання про коло осіб, які повинні бути присутніми при допиті Як вже відзначалося, при допиті свідка у віці до 14 років, а на розгляд слідчого чи суду, і у віці від 14 до 16 років викликається педагог. Педагог виступає в даному випадку як спеціаліст.

Тому в даній ситуації викликається особа, яка займається вихованням та навчанням неповнолітніх того ж віку, що й свідок. Завдання педагога полягає у допомозі слідчому чи суду встановити психологічний контакт з неповнолітнім свідком, відшукати правильну тактику проведення допиту сформулювати питання із врахуванням дитячої психіки. Для даної дії педагога ознайомлюють з обставинами, які мають відношення до допиту, з даними про особу неповнолітнього свідка, про його відношення до обвинуваченого та потерпілого. У випадку необхідності викликаються також законні представники чи його близькі родичі. Така необхідність виникає у такому випадку, коли дані особи користуються довірою та авторитетом у неповнолітнього свідка і можуть допомогти в отриманні повних і достовірних показань. Коли є підстави показати, що законні представники чи родичі можуть заважати неповнолітньому свідку у дачі показань, їх виклик повинен бути виключеним.

Педагог та родичі неповнолітнього свідка, які викликаються на допит, наділені певними правами та обов'язками. Вони можуть із дозволу слідчого задавати питання свідку. Слідчий вправі відвести задане питання, проте останнє повинно бути включено до протоколу. Особи, присутні при допиті неповнолітнього свідка, мають право при зачитуванні протоколу робити зауваження, які підлягають занесенню до протоколу, просити про уточнення чи доповнення запису показань. Присутнім роз'яснюється їх обов'язок надавати допомогу в отримуванні правдивих показань і розголошувати даних попереднього слідства.

Перед допитом неповнолітнього свідка слідчий повинен провести бесіду засобами, які будуть при цьому присутніми, щоб виробляти тактику їхньої поведінки під час допиту При цьому необхідно мати на увазі, що допит у всіх випадках повинен проводити сам слідчий. Це, певна річ, не виключає право слідчого доручити педагогу чи іншим особам поставити перед свідком ряд запитань.

Допит необхідно провадити, тактовно, на доступній та зрозумілій для свідка мові, зберігаючи у всіх випадках спокійний та рівний тон.

Оскільки увага у дітей наділена ще достатньою стійкістю, у приміщенні, де проводиться допит, не повинно бути відволікаючих, об'єктів, чужих людей та ін.

Свідки, які не досягли 16 років, не попереджаються про відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань, слідчий /а в суді головуючий / роз'яснює їм про необхідність правдиво розповісти про все відоме у справі / ст.ст. 368, 307 КПК України /. Дане роз'яснення повинно бути зроблено у формі, доступній для неповнолітнього , відповідно до його віку та рівня його розвитку. Свідка необхідно переконати, що правдиві показання є дуже важливими для правильного вирішення справи, закликаючи його тим самим бути серйозним, уважним та щирий Таке роз'яснення є необхідним, коли неповнолітній свідок розуміє значення свого обов'язку.

Ймовірно, що під час допиту малолітніх свідків дошкільного віку положення ч. З ст.168 КПК України не повинно застосовуватись.

Для встановлення психологічного контакту з неповнолітнім свідком його допит потрібно починати з бесіди на близьку для дитини тему із переходом до допиту про обставини, якими цікавиться слідство. У невимушеній бесіді слідчий вивчає характер неповнолітнього свідка, рівень його розвитку, інтереси.

Постановка запитання до неповнолітнього свідка вимагає особливої старанності, тому що те, що є доступним для дорослої ЛЮДИНИ, не завжди може бути правильно зрозумілим для неповнолітнього. Питання повинно бути стислим, зрозумілим за формою і за змістом. Головною вимогою щодо запитань, щоб вони не носили навідного, навіюваного характеру. Тут потрібно враховувати, що навіюваними можуть бути не тільки зміст та форма запитання, але і його місце поміж іншими запитаннями, тональність мови, жестикуляція допитуваного і т.д.

При допиті неповнолітнього свідка можна зустрітися з таким фактом, коли він з самого початку не хоче розмовляти чи доводить свою розповідь до певним моментів і замовкає. Це пояснюються різними причинами, в залежності під яких і повинні бути застосовані відповідні тактичні прийоми допиту.

Причиною такої поведінки може бути замкнутий характер, сором'язливість неповнолітнього свідка, вплив на нього незвичної, досить офіційної обстановки, незвичність виконуваної ним ролі. "Розговорити" такого свідка можливо у процесі бесіди на близькі та цікаві для нього теми. При чому, у бесіді можуть прийняти участь батьки та інші особи, які є присутні на допиті.

Мовчання свідка може бути викликане впливом на нього зацікавлених, осіб, боязню помсти зі сторони обвинуваченого, небажанням псувати відношення :з обвинуваченим чи його друзями та ін. Позитивний результат у даних випадках може бути досягнутий при зверненні до таких характерних для неповнолітнього почути як прагнення до самостійності, до здійснення сміливих вчинків. Неповнолітньому необхідно у доступній формі пояснити значення сумлінного виконання функцій свідка, значення справжньою товари шукання і т.д.

Такі самі тактичні прийоми використовуються і для викриття неправди в показаннях неповнолітнього свідка, і для спонукання його до дачі правдивих показань.

Неповнолітні свідки дають завідомо неправдиві показання, як правило, під впливом зацікавлених осіб. Першою ознакою, яка свідчить про наперед підготовлені показання, є за вченість розповіді, невластиві для дітей формулювання та вирази. Викрити неправду у показаннях неповнолітнього свідка можливо шляхом постановки запитань про супутні обставини, які мають непряме відношення до встановлюваної події"; як відзначалося вище, для неповнолітнього важливі встановити суттєві зв'язки між явищами, тому він дає неправдиві відповіді на запитання які прямо не зачіпають теми, до розповіді про ,яку він підготовлений. Півненко В. Досудове слідство: проблеми теорії та практики.// Прало України №12 1998рікС.76

Висновок

Аналізуючи досліджену в рефераті нормативно-правову базу, літературу є підстави зробити наступні висновки:

Свідок незамінний суб'єкт у - кримінальному процесі, який поряд з цим, що не веде безпосередньо кримінальний процес, не має у кримінальній справі законного особистого інтересу, виконує допоміжну (епізодичні) роль, однак без якого фактично немислима жодна кримінальна справа.

Свідок як суб'єкт кримінального процесу, має чітко визначений кримінально-процесуальний статус, відповідно наділений рядом процесуальних обов'язків та визначеними процесуальними правами, однак є потреба на законодавчому рівні чітко визначити поняття та види свідоцького імунітету з відлагодженим механізмом його застосування.

Аналіз норм діючого кримінально-процесуального законодавства дозволяє виділити наступні обов'язки свідка.

1/ сприяти правосуддю та повідомляти все відоме про злочин та злочинця компетентним органам;

21 з'являтися по заклику в органи досудового розслідування чи до суду в призначений час і місце для дачі показань ;

3/ зобов'язаний давати показання а також давати правдиві показання стосовно відомих йому обставин справи;

4/ у визначеному законом випадку ( придачі зобов'язанні органу досудового розслідування) - не розголошувати даних досудового слідства;

5/ в необхідних випадках приймати участь в провадженні таких слідчих дій як очна ставка, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, а також бути підданому освідуванню чи відібранню зразків для експертного дослідження.

У кримінальному процесі України свідок наділений наступними правами визначеними кримінально-процесуальним законодавством України:

1. давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою вільно володіє і користуватися допомогою перекладача;

2. заявляти відвід перекладачу;

3. знати, у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

4 власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

5. користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;

6. відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів,

7. знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень, зауважень, власноручно робити такі доповнення та зауваження.

8. подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

9. одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.

Окрім перерахованих прав, свідок в кримінальному процесі України наділений правом па відмову від самообвинувачування це положення закріплене Конституцією України та КПК України.

Вищевикладене вказує на важливість показань свідка, як: суб'єкта кримінального процесу які є джерелом доказів в кримінальному процесі. Поряд з цим, необхідно належним чином зафіксувати показання у встановленому законом порядку - протоколом допиту з можливість використання науково-технічних засобів: аудіозапису, відеозйомки. Необхідно пам'ятати, що застосування аудіозапису чи відеозйомки не звільняє від обв'язку особи, яка проводить слідчу дію, допит свідка зокрема, в повному об'ємі відобразити суть та зміст показань свідка в протоколі допиту незважаючи на те чи застосовувались науково-технічні засоби фіксації показань.

Незважаючи на те, що свідок може бути як очевидцем вчиненого злочину так і володіти інформацією про обставини кримінальної справи зі слів інших осіб, володіти даними які характеризують особу підозрюваного чи обвинуваченого, перш за все, слід визначитись з допустимість використання показань як джерела доказів, перевіряти правильність сприйняття особою свідка тих обставин які підлягають встановленню по кримінальній справі, а вже після цього - належність показань як доказів що встановлюються у кримінальній справі.

Перевірка та оцінка показань свідка є важливим елементом процесу доказування у кримінальному процесу. Перевірка доказань виступає як передумова для прийняття і обґрунтування майже кожного процесуального рішення у справі Ні органи досудового розслідування, ні суд не мають права просто повірити свідкові, вони повинні мотивувати свій висновок, крім того оцінка свідоцьких показань має знаходити своє відображення в підсумкових документах так як показання свідка, як джерело доказів, подане особою яка не має у справі жодного інтересу.

Отримуючи показання свідка, в обов'язковому порядку, особа, яка проводить допит, повинна враховувати моральний аспект проведення слідчої дій, а також вікові та індивідуально-особистісні чинники, які впливають на сприйняття особою тих обставин, які мають значення для встановлення істини у кримінальній справі і є предметом показань свідка.

Слід зазначити, що вдосконалення процесуального становища свідка є необхідним чинником саме в інтересах слідчої та судової практики оскільки стимулюватиме активне, сумлінне виконання ним свої обов'язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Законодавство:

1. Конституція України. 1996 Відомості Верховної Ради України від 23 липня 1996р.

2. Кримінальний кодекс України., К.,2001

3. Кримінальний кодекс України /в редакції 1960р./К., 1999/3 наступними змінами і доповненнями /.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України. К, станом на 1.09.2003р./з наступними змінами і доповненнями/.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України у співдружності з Українською Правничою Фундацією.-К., 1999.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984. “Законодавство України про адміністративну відповідальність фізичних осіб”, К.: Атака 2002.

7. Закон України Про державну таємницю// Голос України - 1994.- 21 січня.

8. Закон України Про оперативно розшукову діяльність 1992, 18 лютого - ВВР України, 1992, № 22.

9. Закон України Про нотаріат 1993, 2 вересня

10. Закон України Про свободу совісті та релігійні організації 1991, 23 квітня

11. Закон України Про адвокатуру 1992, 19 грудня // ВВР 1993 ; 9

12. Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні 1992, 16 листопада

13. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” // Голос України. - 1994.- 2 березня

14. Основи законодавства про охорону здоров'я України від 19 листопада 1992р. Голос України.-1992 15 грудня

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9

16. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосудді”. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002 офіційне видання. К., Видавництво А.С. К. 2003

17. Положение о полковых судах. Ст. 66. Утверждено декретом СНК РСФСР от 1919 г.

18. Положение о воєнних следователях. Ст. 66. Утверждена приказом Реввоенсовета республики №1595 от 30 сентября 1919 г.

19. Указ Президента України від 10 червня 1993 року “Про затвердження Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні”

20. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710 “Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів

21. Наказ МВС України від 28 грудня 1995 року № 864 “Про затвердження Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих”.

22. Наказ Міністерства охорони здоров'я від 8 жовтня 2001 року № 397 “Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи”, “Судові експертизи в Україні” К. Юріном Інтер 2002.

Література

1. Белкин А.Р. Теория доказывания. Москва, 1999.

2. Болысов В. В. Что показало изучение дел о лжесвидетельстве // Советская юстиция. 1984,№ 11.

3. Белков О Теоретичні і практичні аспекти прав свідка відмовитись свідчити стосовно себе членів сім'ї та близьких родичів Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003р. Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003

4. Бедняков Д.И. Непроцесуальная информация и расследование преступлений.- М. 1991.- С. 122

5. Васильєв А.Н. Дарнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений М , 1970

6. Васильєв В Л „О значений судебной психологии в работе следственных органов// Правоведение. 1965,№2

7. Васильєв В.Л, Юридическая психологи» М., 1991.

8. Власов И.С., Тяжкова И.М. Ответственность за преступления

9. Давлетов А А. Оценочная деятельность в уголовно-процессуальном познании. Актуальные проблемы советского уголовного процесса. Свердловск1987.

10. П.Димтров Ю. В, Правова держава: перспектива чи сьогоднішній день? //Право України К. 1995, №5-6, С. 12.

11. Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика следственных действий Минск, 1971.

12. Закатов А А. Ложь и борьба с нею. Волгоград, 1984.

13. Идашкин Ю.В. Криминалистика и психология //Вопросы криминалистики. 1961 .№ 1 -2.

14. Казаренко М. Право свідка на імунітет та підстави його застосування // Право України К. 1998, №2.

15. Калашникова Н.И. Гарантии. прав свидетеля, эксперта, переводчика, понятого в советском уголовном процессе. М., 1966

16. И.Климчук В. Розширити коло речових доказів у кримінальному процесі: // Радянське право. К. ,1990, №7.

17. Корнеева Л.М., Ордьшский С.С., Розенблит С.Я Тактика допроса на предварительном следствии. М.,1968.

18. Корнеева Л.М., Коржес Й.Й.. Источники доказательств по советскому и венгерскому законодательству. М., 1985.

19. Коршунов А.М., Познание й деятельность.М.,1984.

20. Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі., 1990.

21. Коченов М. М.. Осипова Н.Р. Психология допроса несовершеннолетних свидетелей. М. 1984.

22. Кудин Н.Ф. Процессуальное принуждение в советском праве. М. 1982

23. Криминалистика. Учебник под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.Селиванова. М..1988.

24. Кудин Н.Ф. Процессуальное принуждение в советском праве. М ,1982,

25. Лонушанский Ф.А.; Совершенствование уголовно-процессуального законодательства и охраны прав личности.К.,1983.

26. Лунинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве М.,1976.

27. Макаренко Є.І.,. Лобойко Л.М., Тертишник В.М., Ліпінський В.В., Шиян А.Г. “Дізнання в міліції та митних органах” Навчальний посібник.- Дніпропетровськ: ПП “Ліра ЛТД”.- 2003

28. Настільна книга слідчого :[ Наук.-практ. Видання для слідчих та дізнавачів] Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновал В.О. та ін .- К.: Видавництво Дім “ Ін Юре” 2003

29. Нор В. Т. Проблеми теорії практики судових доказів. Львів 1978 р.

30. 0мельняненко Г. Неповнолітні у кримінальному процесі //Радянське право. К., 1989, №9.

31. Осмислов В.Й. Свидетель в советском уголовном процессе. М., 1971 г.

32. Павлов Н.Е. Субъекты уголовного процесса. М., Новый Юрист, 1997 г.

33. Парасюк М.В. Професійна етика слідчого органів внутрішніх справ. Навчальний посібник, Львівській інститут внутрішніх справ при НАВС України. - Л., 2004.

34. Півненко В. Досудове слідство: проблеми теорії та практики.// Прало України №12 1998рікС.76

35. Постовой Д.А. Доказательства. УПК УССР. Научно-практический комментарий. К. ,1984.

36. Ратинов А Р. Психологические основы расследования преступлений. М., 1972.

37. Садовський А. “Правовая незащещонность свидетеля” Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003р. Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003

38. Смітієнко 3. Казаренко М. Представництво та свідок у кримінальному процесі: вирішення питання //Право України 1998 р.№ 4

39. Смыслов В. И. Свидетель в советском уголовном процессе. М., 1973.

40. Советский уголовный процесс. Учебник под ред. Л М Корнеевой.М , 1980.

41. Соловьев А. В. Допрос свидетеля и потерпевшего. М. ,1974.

42. Стахівський С.М. “Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі” К.. 2001.

43. Стахівський С М. Перевірка та оцінка показань свідка // Право України К,, 1997 №12

44. Стахівський С. М. Відповідальність свідка у кримінальному процесі //Право України К. 1997, №2;

45. Стахівський С.М. Проблеми імунітету свідків у кримінально-процесуальному законодавстві.. // Право України К. 1996, № 9.

46. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса М, 1968.

47. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.Т.2. ДО., 1970 С 112.

48. Суслов Д.С. Допрос свидетеля и потерпевшего. УПК УССР. Научно-практический комментарий.. К., 1984. С.237.

49. Тадевосян В.С. Расследование преступлений несовершеннолетних М. 1950.

50. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України, підручник 4-те вид. доп. і переобл.- К. : Видавництво А.С.К. 2003

51. Тетерин Б.С. Трошкин Е.З. Возбуждение и расследование уголовных дел. Москва, 1997 г.

52. Якуб М.Л. Показания свидетелей и потерпевших. М., 1968, с.83.