Юридичні факти в цивільному процесуальному праві

Абсолютні або відносні юридичні факти-події (повінь, землетрус, пожежа в результаті блискавки або умисний підпал) можуть бути підставою для застосування такої процесуальної дії як відновлення втраченого судового провадження, передбаченого ст.ст. 402-409 ЦПК України.[11]

Як і всякі інші життєві обставини, події можуть бути віднесені до юридичних фактів-подій в тому випадку, якщо вони тягнуть за собою виникнення відповідних процесуальних юридичних наслідків. Це можливо лише тоді, коли норма права передбачає для відповідної моделі події настання відповідних наслідків. Така позиція обумовлена тим, що події, як обставини, не залежні від волі людини, не можуть розглядатися в якості процесуальних юридичних фактів: події набувають значення тільки в поєднанні з процесуальними діями, а отже, не мають значення самостійних процесуальних фактів, які здатні спричиняти настання процесуальних наслідків.

Досить поширеною категорією юридичних фактів в цивільному процесуальному праві є процесуальні строки. А. Ф. Козлов процесуальні строки відносить до групи процесуальних фактів-подій і вважає, що їх витікання зазвичай тягне наступ дуже суттєвих правових наслідків: втрачається право на оскарження і опротестування, правозастосовний акт набирає законної сили, стягувач набуває право вимагати примусового виконання.[48]

Крім класифікації юридичних фактів за вольовою ознакою існує безліч інших класифікацій, заснованих на інших критеріях, Р.О.Халфіна вказувала, що будь-який інший розподіл юридичних фактів, окрім як за вольовою ознакою, є умовним і навряд чи являє собою інтерес.[50, с.201] Подібне твердження видається сумнівним. Звичайно, розробка класифікації за вольовою ознакою являє собою велике досягнення юридичної науки. Дана класифікація застосована у всіх галузях правознавства, проте не завжди і не у всіх аспектах враховує особливості окремих галузей права. Класифікація юридичних фактів за іншими ознаками дозволяє більш глибоко розкрити їх відмінні риси і своєрідність в умовах іншої правової галузі.

Класифікація процесуальних юридичних фактів крім наведеної вище можлива також за характером виконуваних функцій, за значенням у динаміці процесуальних правовідносин та ін.

Поділ за характером виконуваних функцій - найбільш традиційний вид класифікації процесуальних юридичних фактів. За вказаним критерієм вони диференціюються на правоутворюючі, правозмінюючі, правозупиняючі, правоперешкоджаючі, правопризупиняючі, правозабезпечувальні, правовідновлюючі. Вважається невірною пропонована Е.А.Крашенінніковим класифікація юридичних фактів на власне юридичні та юридично-значущі факти. Під юридичними він розуміє факти правоутворюючі. Факти ж правозмінюючі і припиняють розглядаються ним в якості юридично значимих.[32, с.28] Зовсім не зрозуміле теоретичне і практичне значення такого поділу юридичних фактів. Адже цей поділ цілком вкладається в вироблену і визнану більшістю вчених класифікацію юридичних фактів за правовими наслідками.

За значенням в: динаміці процесуальних правовідносин можна виділити головні і сполучні процесуальні юридичні факти, що визначають виникнення процесуальних відносин у відповідній стадії цивільного процесу і можливість здійснення інших процесуальних юридичних фактів-дій. До їх числа відноситься: пред'явлення позову, подача скарги чи заяви, тобто здійснення різними способами права на звернення до суду за судовим захистом; подача апеляційної, касаційної скарги. Саме сполучні процесуальні юридичні факти визначають виникнення і рух цивільних процесуальних відносин по стадіях цивільного судочинства. Настання всіх інших процесуальних юридичних фактів можливе тільки після появи сполучних. У цьому сенсі вони залежать від них.

За циклам цивільного процесу юридичні факти поділяються на юридичні факти, які діють в стадії провадження в суді першої інстанції, в апеляційному, касаційному провадженні, в стадії провадження за нововиявленими обставинами. Процесуальні юридичні факти в кожному з циклів мають певну специфіку. Адже кожна стадія процесу є цілком закінченим циклом, що включає в себе діяльність щодо застосування права, підготовку та скоєння правозастосовчої дії. Тому мають певні особливості процесуальні юридичні факти, які зумовлюють виникнення відповідного циклу і розвиток процесуальних відносин. Так, мають особливості судові дії, якими припиняється процесуальне відношення в відповідному циклі.[4]

Ряд юридичних фактів породжують одні й ті ж правові наслідки в різних стадіях цивільного процесу. Так юридичні, факти, що є підставою для припинення провадження у справі або залишення заяви без розгляду, тягнуть однакові правові наслідки і в суді першої інстанції, і в апеляційній і касаційній інстанціях.

Інші юридичні факти викликають різні наслідки не тільки залежно від циклу, але й часу їх настання. Наприклад, такий специфічний юридичний факт як подана позивачем заява про повернення йому позову до відкриття провадження у справі тягне за собою повернення заяви, відповідно до п.1 ч.3 ст.121 ЦПК.[11]

По можливості вибору наслідків настання юридичних фактів вони поділяються на такі факти, які викликають один цілком визначений і однозначний правовий наслідок (наприклад, пред'явлення позову тягне необхідність розгляду для судді питання про порушення справи) і юридичні факти, що викликають наступ альтернативних наслідків. Так, при наявності клопотання особи у справі про забезпечення позову, суд має право вибрати один або одночасно декілька заходів забезпечення, передбачених ст.152 ЦПК.[11]

Цивільне процесуальне законодавство при забезпеченні позову в однаковій мірі захищає інтереси, як позивача так і відповідача. Зокрема суд може за заявою однієї з сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим, а також допустити кілька забезпечень з тим, щоб загальна сума не перевищувала позовної. При забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відповідач може замість допущеного забезпечення внести на депозит позовну суму і тим самим звільнитися від забезпечення позову.[14, с.103]

За формою прояву процесуальні юридичні факти поділяються на позитивні і негативні. Позитивні процесуальні юридичні факти відображають існування якої-небудь фактичної обставини. Норма процесуального права пов'язує правостворюючі наслідки з наявністю позитивного факту, наприклад, наявність родинних відносин є підставою для постановки питання про відвід ряду учасників цивільного процесу (судді, експерта).

Негативні юридичні факти пов'язують правові наслідки з відсутністю певних фактичних обставин. Так, некомпетентність експерта є юридичним фактом, що виключає згідно ст 53 ЦПК можливість його участі в розгляді справи.

Не зовсім точним є ототожнення Р.О.Халфіної негативних і правоперешкоджаючих юридичних фактів. Їх поняття повинні розглядатися в різних площинах, функції правоперешкоджання виконують різні юридичні факти. В якості правоперешкоджаючих юридичних фактів можуть виступати як позитивні, так і негативні юридичні факти.

За характером (часу) дії процесуальні юридичні факти підрозділяються на факти одноразової дії і факти-стани. Правостворюючий ефект фактів одноразової дії вичерпує себе в момент їх настання. Надалі вони припиняють своє існування, передаючи породжену ними юридичну силу правовідносинам, створюючи тим самим передумови для настання інших процесуальних юридичних фактів. Тим самим забезпечується безперервна динаміка цивільних процесуальних відносин. Дія більшості процесуальних юридичних фактів носить одноразовий характер, наприклад, пред'явлення позовної заяви, клопотання, заяви про відведення, зміну предмета позову і т.д.

Юридичний стан - наступний компонент в системі юридичних фактів цивільного процесуального права - це обставини, які існують тривалий час, безперервно або періодично породжуючи юридичні наслідки.[26,с.273]

До станів відносяться громадянство, шлюб, непрацездатність, стаж, національність, спорідненість, спеціальність і т. Д. Вони виступають в сукупності з іншими юридичними фактами, самі по собі не мають юридичного значення, але завжди виступають в якості компонента юридичного складу. У процесуальних правовідносинах, підкреслює І. М. Погрібний, юридичні стани мають особливе значення, оскільки є визначальними при встановленні конкретного статусу учасників цивільних процесуальних правовідносин.[7]

Процесуальні строки є особливим різновидом юридичних фактів в цивільному процесуальному праві, які, так само як і процесуальні події, можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Термін сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе.

За характером фіксації процесуальні юридичні факти поділяються на оформлення в письмовому вигляді (у протоколі судового засідання, у судовому рішенні, в заяві учасників процесу) і виражені в усній формі. Більшість процесуальних юридичних фактів підлягають фіксації, особливо це відноситься до провадження в суді першої інстанції. Навіть вчинені спочатку в усній формі такі процесуальні дії як різні заяви і клопотання сторін (про відвід, про залучення свідків, про відмову від позову або про його визнання і т.д.) підлягають в подальшому обов'язковій фіксації в протоколі судового засідання.

Також, повертаючись, до поділу юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, за вольовою ознакою правомірні процесуальні дії підрозділяються на процесуальні акти і процесуальні вчинки. Процесуальними або юридичними актами є вольові дії суб'єктів, що мають спрямованість на певні правові наслідки. Особа, яка вчиняє відповідну процесуальну дію (акт) має на меті настання певного результату. До процесуальних актів відноситься більшість процесуальних дій, наприклад, пред'явлення позову, подача касаційної скарги, зміна предмета чи основи позову, відмова від позову та ін.

Основним елементом процесуального фактичного складу виступає процесуальний акт-документ. Поява процесуального акта - необхідна умова виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин. У літературі не відображено належна значимість цього компонента процесуального фактичного складу.

Процесуальний акт в системі юридичних фактів цивільного процесуального права займає особливе чільне місце. Процесуальні дії і процесуальні відношення можуть спричинити юридичні наслідки тільки після відповідного оформлення в процесуальному акті. Підтвердженням цьому може служити аналіз цивільних процесуальних норм, які завжди вимагають, щоб будь-яка процесуальна дія була зовні оформлена складанням передбаченого законом процесуального документа. Наприклад частиною 1 статті 122 ЦПК України передбачено, що суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. Тобто такий процесуальний акт як позовна заява спричиняє певні юридичні наслідки, в даному випадку - це відкриття провадження у цивільній справі. Процесуальні акти відбивають справжню сутність і зміст цивільної процесуальної діяльності, її кількісний і якісний постадійний розвиток; вони служать вираженням розвитку не тільки цивільної процесуальної діяльності, а й відповідних відносин.

Процесуальні акти-документи підкреслюють формально-юридичний аспект процесуальної діяльності.[51] Як зазначає В. К. Бабаєв, в ньому завершується логічний розвиток юридичної норми.[52] Процесуальні документи виконують роль важливого засобу, інструменту в технології застосування права, сприяють оптимальній реалізації в поведінці людей приписів, закладених у правовій нормі.[53] Об'єктивація результатів, досягнутих на будь-якому етапі цивільно-процесуального провадження, здійснюється саме в цих документах, що гарантує дотримання законності.

Сутність процесуального документу зводиться, насамперед, до того, що в ньому оформляється волевиявлення суб'єктів цивільного процесу. Процесуальні документи повинні відповідати чітко встановленим вимогам: бути законними і обґрунтованими, містити чітке і ясне, грамотне викладення відомостей і т. д. Ці вимоги чітко закріплені у відповідних нормативних актах. У літературі зазначається, що такими найбільш загальними вимогами є: відповідність процесуального документа тому закону, яким передбачено його складання, як за найменуванням і формою, так і за змістом; відповідність процесуального документа за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи; логічність, стислість і ясність.

Процесуальний акт - не рядовий елемент фактичного складу. Він ніби акумулює юридичний зміст останнього, підводить підсумок його розвитку.[11]

Завершальним елементом всієї системи юридичних фактів цивільного процесуального права, що замикає ланцюг юридичних фактів в цивільному процесі, є процесуальний акт - рішення по юридичній справі.

За ступенем конкретизації процесуальні юридичні факти підрозділяються на певні, відносно-визначені і невизначені. Рівень конкретизації юридичного факту залежить від визначеності відповідної частини правової норми. У нормах з відносно-визначеними і невизначеними елементами право надання юридичної значимості обставинам справи надано суду.

За ступенем взаємозв'язку між собою юридичні факти поділяються на первісні і похідні. Дана класифікація процесуальних юридичних фактів відображає структуру фактичних складів і складність їх встановлення та застосування судом. Процесуальні дії в основному відносяться за своїм характером до повторних юридичних фактів, оскільки їх вчинення обумовлює інші юридичні факти. Тут існує складна функціональна залежність між собою юридичних фактів: поява одного викликає настання іншого, а іноді певну послідовність виникнення певних фактів. Кількість юридичних фактів однієї послідовності може бути найрізноманітніша, що дозволяє виділити поряд з вторинними і третинні юридичні факти, узагальнено названі похідними. Нові фактичні обставини, за висловом В, Б, Ісакова, як би надбудовуються над первинними юридичними фактами, представляють їх узагальнений, систематизований вираз.[32, с.29]

Так, направлення сторони у цивільній справі в тривале службове відрядження виступає в якості первісного процесуального юридичного факту, в якості другого юридичного факту, що надбудовується над первісним, виступає клопотання сторони до суду про зупинення провадження у справі ст. 202 ЦПК, завершальним юридичним фактом виступає ухвала суду про зупинення провадження у справі, якщо суд визнає можливим вчинення даної процесуальної дії.[11]

Таким чином, здійснення багатьох конкретних процесуальних дій нерідко визначаються іншими процесуальними фактами, що знаходяться між собою у взаємозв'язку.

Поява первісного юридичного факту включає в процес право реалізації похідні юридичні факти. Похідний характер процесуальних дій як юридичних фактів підкреслює необхідність перевірки судом достовірності інших фактів, що зумовили їх виникнення. Практичне значення даної класифікації полягає в можливості виявити механізм виникнення конкретного процесуального юридичного факту похідного характеру, його взаємозв'язку з іншими юридичними фактами, котрі зумовили його виникнення, забезпечити економію в нормотворчості.

За галузевим походженням юридичні факти поділяються залежно від того, в якій сфері правового регулювання вони виникли. Процесуальні дії виступають як юридичні факти тільки в сфері цивільного процесу. Багато юридичних фактів носять матеріально-процесуальний характер. Інакше кажучи, вони мають правостворюючий ефект і в сфері процесуальних, і в сфері матеріальних правовідносин. Так, в якості юридичного факту цивільного процесуального права виступають багато фактичні обставини трудового права (наприклад, відрядження обумовлює можливість застосування ст.202), адміністративного, сімейного та житлового права.

У матеріально-процесуальному характері ряду юридичних фактів немає нічого незвичайного. Подібне положення зайвий раз відображає і показує діалектику взаємозв'язку матеріальних і процесуальних галузей права. Вона проявляється через багато категорій, в тому числі і юридичні факти.

За доказове значення юридичні факти поділяються на доведені, ті що потребують доведення в доведенні, презюмуючі, загальновідомі й преюдиціально встановлені. Більшість процесуальних юридичних фактів потребують доведення, хоча процес їх доведення має цілий ряд особливостей і розглядається в подальшому. Ряд процесуальних юридичних фактів звільняється від доказування. Так, факти, визнані судом загальновідомими, наприклад, повінь, що стало поважною причиною неявки в судове засідання. Преюдиціально встановленим є такий факт, як набрання законної сили рішенням суду.[4]

Поряд з наведеними можна виділити додаткові підстави класифікації процесуальних дій, що відображають їх специфіку і зміст як юридичних фактів. Процесуальні дії можна класифікувати додатково з таких підстав:

По суб'єкту виділяються процесуальні дії суду (судді) осіб, які беруть участь у справі та осіб, які сприяють правосуддю. Процесуальні дії суду (судді) відображають їх основний характер в механізмі розвитку цивільного процесуального права. Саме процесуальні дії суду або судді оформляють відкриття цивільного процесу, визначають динаміку правовідносин та їх зупинення (судовим рішенням). Законом встановлений певний порядок здійснення процесуальних дій суду і їх фіксації, а також санкцій за їх недотримання. В процесуальних діях осіб, що у справі, здійснюють їх диспозитивні правомочності та обов'язки, передбачені законом. Особливо значимі процесуальні дії сторін, що відіграють роль рухового початку в розвитку цивільних процесуальних відносин.

Процесуальні дії осіб, які сприяють правосуддю відображають, в першу чергу здійснення покладених на них обов'язків перед судом. Характер процесуальних дій носить в деяких випадках поведінку громадян, присутніх у залі судового засідання, коли вони порушують встановлений порядок.

За способом скоєння процесуальні дії підрозділяються на вчинені особисто або через представника.

За способом вираження процесуальні дії класифікуються на ті що обов'язково здійснюються в письмовій або усній формі, а також конклюдентні дії.

За місцем у механізмі виникнення і розвитку процесуальних правовідносин процесуальні дії підрозділяються на дії-передумови правовідносин (пред'явлення позову) і дії, що виступають одночасно в якості умови розвитку правовідносин і входять до їх змісту (зміна предмету позову).

За ступенем узгодження в них волі суб'єктів процесуальні дії підрозділяються на односторонні волевиявлення та двосторонні. Більшість процесуальних дій являють собою односторонні волевиявлення осіб, що у справі. Деякі дії сторін, наприклад, укладення мирової угоди, угода про розподіл судових витрат, про зміну підвідомчості або підсудності являють собою результат домовленості про їх вчинення обох сторін. Вони виражають певний рівень погодженості, що виявляється в діях - односторонніх волевиявленнях.

Можливе виділення і так званих спільно-направлених дій, взаємно погоджених, але зберігаючих відносну самостійність. Такий характер носить співучасть, коли кожен з співучасників здійснює процесуальні дії для досягнення одного правового результату, але діє при цьому цілком самостійно.

За умовами здійснення процесуальні дії поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові процесуальні дії повинні бути вчинені в силу імперативного припису закону. Факультативні дії надають можливість вибору відповідного варіанту поведінки, що визначається принципом диспозитивності. Такі можливі критерії класифікації процесуальних юридичних фактів, включаючи і процесуальні дії.[4]

Таким чином, в системі юридичних фактів у цивільному процесуальному праві процесуальні факти відіграють неоднакову роль. Виникнення або припущення про виникнення матеріальних охоронних правовідносин є вихідним юридичним фактом в системі юридичних фактів цивільного процесуального права. Головне значення мають процесуальні дії і процесуальні факти-правовідносини. Процесуальні події, стан і строки мають підпорядковане значення. Підсумковим процесуальним фактом в цивільному процесі є процесуальний акт-документ.

Значення будь-якої класифікації виявляється в тому, що вона дозволяє більш глибоко вивчити об'єкт дослідження, виділити особливості взаємозв'язку загально і окремо. Загальна класифікація юридичних фактів розроблена в правознавстві вже давно і досить ґрунтовно. Вона проводиться за вольовою ознакою. Місце юридичних фактів у даній класифікації визначається характером зв'язку юридичного факту з волевиявленням людини. Важливість поділу юридичних фактів за ознакою їх співвідношення з індивідуальною волею визначається тим, що саме у впливі на волю людини виражається ефективність правової норми. Можлива класифікація і за іншими критеріями, пов'язаними з наявністю або відсутністю певної ознаки. Будь-яка класифікація дає можливість прояснити пізнаваний об'єкт - юридичні факти, з різних боків. До класифікації процесуальних юридичних фактів застосовується використання всього накопиченого потенціалу в загальній теорії права та в окремих галузях правознавства по їх систематизації.

2.2 Строки як різновид юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

Досить поширеною категорією юридичних фактів в цивільному процесуальному праві є процесуальні строки.

Серед процесуалістів відсутня єдність в думці щодо місця процесуальних строків у загальній класифікації юридичних фактів.

Вважаємо, що віднесення процесуальних строків до якого-небудь різновиду юридичних фактів (дій або подій) навряд чи коректно, оскільки самі по собі процесуальні строки завжди знаходяться у взаємному зв'язку з відповідним процесуальним обов'язком або процесуальною правоздатністю. Якщо окремий юридичний факт завжди можна відокремити, вичленувати з юридичного складу, то процесуальний строк завжди наче прив'язаний до відповідного процесуального обов'язку або процесуальної правоздатності.

Суб'єктивне процесуальне право (правовий обов'язок) не може перебувати поза часом. Більшість процесуальних прав та обов'язків існують чітко у відведений їм час і припиняються (змінюються) або внаслідок якоїсь зовнішньої причини (юридичних фактів), або в силу своєї внутрішньої тимчасової обмеженості. При цьому початковою причиною хронологічного існування конкретних процесуальних правовідносин виступають не самі строки, а породжують ці строки дії або події, яким закон надає процесуальне значення.[54]

Строки як юридичні факти в цивільному процесуальному праві виступають своєрідними процесуальними юридичними фактами. Вони виконують різні функції в механізмі реалізації норм цивільного процесуального права. Строки визначають головні етапи виникнення, розвитку та припинення цивільних процесуальних відносин. Вони в певній мірі дисциплінують учасників справи, змушують їх швидше здійснювати конкретні процесуальні дії. Встановлені законом граничні строки розгляду цивільних справ гарантують прискорення процесу і являються однією з умов ефективності цивільного процесу. Строки визначають як час здійснення окремих процесуальних дій, так і тривалість конкретних стадій і правозастосовчих циклів цивільного процесу. В.Н. Щеглов справедливо підкреслює таку рису процесуальних дій учасників цивільного судочинства як строковість їх здійснення.[55]

Навряд чи вірне твердження П.Ф. Елісейкіна про те, що обовязковою ознакою процесуальної дії як юридичного факту є вчинення його в строки, встановлені законом або судом.[56, с.109] Здійснення процесуальної дії після закінчення відповідних термінів також тягне правові наслідки.

Дана обставина зазначається в теоретичній літературі, наприклад, апеляційна скарга, подана після закінчення десятиденного строку, повертається.

У літературі по-різному визначається місце строків у загальній класифікації юридичних фактів. Іноді строки не відносять ні до дій, ні до подій. Деякі правознавці розглядають строки тільки в якості подій. Вважається, що процесуальні строки можуть виступати і як події, і в якості дій в залежності від конкретної фактичної ситуації. При цьому в якості юридичних фактів виступають не тільки строки самі по собі як визначені періоди часу. Фактами можуть бути і початок перебігу строку, і його припинення, і закінчення.

Так, строк, встановлений судом, носить вольовий характер і тому є строком-дією. Досягнення певного віку, наприклад, повноліття, є юридичним фактом-подією, що породжує правові наслідки незалежно від волі суб'єктів процесуальних відносин. Закінчення строку найчастіше виступає як подія, взаємопов'язана з іншими процесуальними юридичними фактами. Р.О. Халфіна пише, що не завжди правові наслідки, пов'язані із закінченням часу, не залежать від волі людей, а часом є актом вольової поведінки.[50, с.204] Однак навряд чи це означає, що закінчення строку виступає як факт-дія. Наприклад, при не усуненні у строк, зазначений суддею, недоліків заяви, вона повертається позивачеві і вважається неподаною. Тут юридичні наслідки породжують фактичний склад, змістом якого є пропуск строку та бездіяльність заявника, що виразилося в нездійсненні відповідних дій щодо виправлення недоліків.

Якщо заінтересована особа клопотала про поновлення пропущеного строку і їй в цьому було відмовлено, то в якості правоперешкоджаючого фактичного складу виступають не тільки пропуск строку з неповажної причини, а й відповідний акт суду, де зафіксовано даний процесуальний юридичний факт. Тільки в тому випадку, якщо пропущений строк не може бути відновлений, його перебіг є самостійним правоперешкоджаючим юридичним фактом.

Це можна прослідкувати проаналізувавши судову практику у подібних справах. Так, 14 червня 2011 року, суддя Гагарінського районного суду м. Севастополя, розглянувши позовну заяву Військової частини А 4408 про відновлення пропущеного строку для звернення до суду, встановив, що позивач звернувся до суду з позовом про відновлення пропущеного строку для звернення до суду. Але пред'явлена позовна заява ухвалою суду від 18 квітня 2011 року була залишена без руху для усунення недоліків. Однак у встановлений термін, до 20 травня 2011 року, недоліки не було усунено. За таких обставин, заява підлягає визнанню неподаною. Тому суд ухвалив: позовну заяву Військової частини А 4408 про відновлення пропущеного строку для звернення до суду - визнати неподаною та повернути заявнику, що, відповідно, було закріплено ухвалою.[57]

Багато строків визначають тимчасові межі здійснення тих чи інших процесуальних дій, реалізації суб'єктивних процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Якщо конкретні процесуальні дії здійснюються за межами таких правореалізуючих строків, то вони можуть втратити самостійне юридичне значення. Так, відповідний строк дається боржникові для добровільного виконання судового рішення, по закінченні якого починається примусове виконання судового рішення. При виконанні деяких процесуальних обов'язків учасник справи повинен здійснити відповідну процесуальну дію і після закінчення пропущеного строку, наприклад, надати письмовий доказ.

Багато процесуальних строків визначають тимчасові межі здійснення судом (суддею) процесуальних дій. Так, підготовка цивільних справ до судового розгляду може здійснюватись тільки після прийняття заяви і в межах строків зазначених у ст. 156 ЦПК. [11]

В.Ф. Яковлєв відносить такі строки не до процесуальних, а організаційних.[31, с.198] На наш погляд, це протиставлення не має такого істотного значення, тому термін розгляду справ одночасно визначає і тимчасові межі здійснення процесуальних дій по цивільній справі (будучи закріпленим в ЦПК), і направляє організаційні зусилля суду на недопущення тяганини. Звертає на себе увагу відмінність в наслідках недосконалості конкретних дій в межах встановлених строків для осіб, що беруть участь у справі і суду (судді). Такі наслідки більш важливі для сторін, ніж для суду. Сторона, яка не здійснила процесуальну дію у встановлений строк, найчастіше позбавляється можливості її здійснення в подальшому. Що стосується суду або судді, то при здійсненні ними процесуальних дій за межами встановлених строків якихось санкцій не встановлено. Цим серед інших причин можна пояснити і затягування строків розгляду цивільних справ в судах першої та інших інстанцій, строків винесення мотивованого рішення. Недотримання судом встановлених законом строків, наприклад, у справах про позбавлення батьківських прав, сприяє порушенню інтересів неповнолітніх осіб, позбавляє їх правового захисту.

Процесуальні строки численні і різноманітні, у зв'язку з чим їх розподіл на види має велике практичне значення. Існують різні класифікації процесуальних строків: за способом обчислення; в залежності від того, кому вони адресовані; в залежності від того, ким вони встановлені.

За способом обчислення строки поділяються на ті, що:

обчислюються певними періодами часу;

визначаються точною календарною датою вчинення процесуальної дії;

визначаються місцем, яке вони займають серед процесуальних регламентованих дій.

За термінологією закону, ці строки визначаються вказівкою на подію, яка повинна настати (п. 2 ч. 1 ст. 100 ЦПК - суддя повертає заяву про видачу судового наказу, у разі якщо до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу).[11] Наприклад, час видалення свідків із зали судового засідання настає після роз'яснення перекладачеві його обов'язків і до оголошення складу суду. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду справи в суді.

А. Ф. Козлов процесуальні строки відносить до групи процесуальних фактів-подій і вважає, що їх витікання зазвичай тягне наступ дуже суттєвих правових наслідків: втрачається право на оскарження і опротестування, правозастосовний акт набирає законної сили, стягувач набуває право вимагати примусового виконання.[48]

У строки, що обчислюються періодами часу, точний момент здійснення процесуального акту не встановлюється, і зацікавлена особа, зокрема, має право подати касаційну скаргу в будь-який день протягом встановленого часу. Ці строки можуть обчислюватися, як правило, днями, а в деяких випадках і місяцями.

Зазначені строки, за загальним правилом, починаються на наступний день після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Закінчуються такі строки в останній робочий день відповідного періоду. При цьому процесуальна дія повинна бути виконана до 24-х годин останнього дня строку (наприклад, документи здано на пошту).

Строки, що визначаються календарними датами, обчислюються днями. Із закінченням відповідного дня закінчується і процесуальний строк.

Строк може визначатися й інакше: якщо певна дія має бути виконана після здійснення якоїсь іншої дії і до настання ще якихось певних обставин. Наприклад, до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов (ч. 2 ст. 31 ЦПКУ).[11]

Процесуальних строків багато, але не всі процесуальні дії вони регламентують, і тому представляється необхідним нормативно закріпити таку правову аксіому: якщо для якогось процесуального акту не передбачений строк, то він повинен виконуватися в оптимально короткий час. За Цивільним процесуальним кодексом України невідомо, протягом якого часу вирішується питання про прийняття заяви по цивільній справі, вказується лише строк протягом якого приймається рішення про відкриття провадження.

Інколи, встановлені цивільним процесуальним законодавством для суду строки підготовки справ до судового розгляду та строки самого розгляду цивільним справ судом називають організаційними процесуальними строками.

Залежно від того, кому адресовані строки, вони діляться:

на строки, звернені до осіб, які беруть участь у справі, і, в основному, призначені для здійснення суб'єктивних процесуальних прав (наприклад, терміни заявлення клопотань, відводів, активної участі у доведенні судових ухвал та рішень тощо). Закінчення таких строків погашає відповідне право у зацікавленої особи;

на строки, звернені до учасників правосуддя (свідкам, експертам, перекладачам, представникам та ін.). В основному це час виконання процесуальних обов'язків (наприклад, строки явки в суд, подання доказів і т.п.). Закінчення зазначених строків служить підставою для застосування до винних осіб цивільних процесуальних санкцій (накладення штрафу, примусового приводу до суду), але не звільняє від виконання відповідного обов'язку;

на строкии, звернені до суду, судді, секретаря судового засідання та судового пристава. Це строки вчинення окремих процесуальних актів, наприклад, строки виконання судових доручень, роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов'язків у засіданні суду першої або другої інстанції, строк виготовлення судового протоколу. Цивільно-процесуальне законодавство встановлює строки підготовки цивільних справ до судового розгляду та їх розгляду в суді першої та касаційної інстанцій. Так, на підготовку справ відводиться семиденний строк з дня прийняття заяви суддею. Цивільна справа має бути розглянута судом першої інстанції протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. [11]

На одностайну думку деяких процесуалістів, строки підготовки і розгляду цивільних справ, хоча і встановлені цивільним процесуальним законодавством, за характером є службовими, оскільки їх пропуск не тягне цивільних процесуальних наслідків (С.Ю. Кац, В.В. Комаров). За своєю природою ці строки мають рекомендаційний характер, їх недотримання з вини судових працівників може спричинити службову відповідальність, яка накладається за межами цивільного судочинства.[58]

Порушення зазначених строків - поширене явище в судовій практиці, чому сприяють погано проведена підготовка справ до судового розгляду і низька процесуальна дисципліна, ухилення внаслідок цього деяких громадян від явки в суд, несумлінне ставлення організацій до виконання судових запитів і т.п. Причини несвоєчасного здійснення правосуддя у цивільних справах постійно знаходяться в центрі уваги Міністерства юстиції та Верховного Суду України та їх органів на місцях. Але поки це - значна соціально-правова проблема сучасного правопорядку.

Залежно від того, ким встановлені строки, вони поділяються на законні і судові. Перші нормативно визначені - вони зазначені в статтях ЦПК і в основному регламентують час реалізації учасниками судочинства суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Закінчення встановленого законом строку погашає відповідне право на вчинення процесуальних дій, а скарги і документи, подані за межами терміну, залишаються без розгляду.[59, с.417]

Наприклад строк протягом якого особа може звернутись до суду за захистом - це позовна давність. Позовна давність є строком для захисту права за позовом особи, право якої порушено. Протягом цього строку суд допомагає власникові права в задоволенні його законних вимог. Головна мета цього-сприяти надійній стійкості правопорядку . Позовна давність необхідна, тому що не завжди спірні обставини можуть бути встановлені після спливу тривалого часу. Можуть бути втрачені докази, забуті істотні для справи обставини. Позовна давність спонукає сторони в правовідносинах своєчасно піклуватися про здійснення і захист своїх прав.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, поданою до винесення судом рішення по справі. Будучи строком примусового захисту порушеного права, позовна давність тісно пов'язана з процесуальним поняттям права на позов. Право на позов-це забезпечена законом можливість зацікавленої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту порушеного права чи охоронюваних законом інтересів осіб. Право на позов складається з двох правомочностей - право на пред'явлення позову і право на задоволення позову. Право на пред'явлення позову, яке часто іменується правом на позов у процесуальному сенсі - це право вимагати від суду розгляду і вирішення спору в певному процесуальному порядку. Умови здійснення даного правила визначаються цивільним процесуальним законодавством.[60]

У випадках пропуску з поважної причини законний строк може бути відновлений. Заява про поновлення строку розглядається суддею в засіданні з повідомленням осіб, що беруть участь у справі. При відновленні строку вчиняються відповідні процесуальні дії заявника (подача скарги, подання документів тощо).

Законодавством встановлено, що особам, які пропустили встановлений законом процесуальний строк з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлений (ч 1. ст. 73 ЦПК України - суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин).[11]

Для того, щоб суд відновив пропущений процесуальний строк, необхідно подати в суд, в якому відбуваються процесуальні дії, заяву про поновлення пропущеного процесуального строку.[4]

За правилами судочинства особи, що у справі, повідомляються про час і місце судового засідання, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення поставленого перед судом питання. Суд зобов'язаний винести ухвалу про поновлення або про відмову у поновленні пропущеного процесуального строку якщо буде доведено, що причини пропуску строку є поважними. На рішення суду про відмову у поновленні пропущеного процесуального строку може бути подана скарга (п.1, ч. 1, ст. 293 ЦПК України). [11]

Судове засідання з питання про поновлення пропущеного процесуального строку проводиться з дотриманням загальних правил судочинства, але з урахуванням специфіки питання, що вирішується.

Питання про поновлення пропущеного строку розглядається тільки за заявою особи, яка подала заяву про оскарження рішень і дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних службовців, дії яких оскаржуються, зробленою до винесення судом рішення за заявою про оскарження рішень і дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Слід зазначити, що суд не має права відмовляти в прийнятті такої заяви до провадження ґрунтуючись на тому, що встановлений законом строк був пропущений.

Питання про поновлення строку або про його відмову вирішується в судовому засіданні, суд повинен розглянути заяву по суті.

Якщо мова йде про строки, встановлені судом, можливе їх продовження на прохання осіб, що беруть участь у справі, та з ініціативи самого суду. Відновленню підлягають тільки ті строки, які встановлені законом. Питання про продовження строку розглядається в тому ж порядку, в якому він був встановлений спочатку. Якщо строк був встановлений ухвалою суду, його подовжує суд в колегіальному складі.

Поважною причиною у цивільному процесі називають причину, яка послужила підставою для невиконання процесуальних дій, встановлених законом. На жаль, законодавство не містить переліку поважних причин, яким слід було б керуватися, щоб класифікувати причину пропуску процесуального строку як поважну, саме тому дане питання досі віднесене до юрисдикції суду. Незважаючи на це, тільки суд має право визначити поважність причини.

Судова практика показує, що не кожна причина може бути поважною, оскільки ґрунтуючись на об'єктивному аналізі всіх представлених документів і обставин суд може відмовити у відновленні пропущеного строку.

До числа поважних причин, що дають підстави для відновлення пропущеного процесуального строку, суд може віднести важку хворобу, знаходження на лікуванні в медичному закладі, несвоєчасне повідомлення про судове засідання або скоєння окремих процесуальних дій, знаходження зацікавленої особи у відрядженні і т.п.

Судові строки призначаються суддею, коли необхідно визначити час вчинення тієї чи іншої процесуальної дії, а законний строк відсутній. Призначення судових строків обумовлено конкретними обставинами провадження у конкретній справі.

Судові строки регламентують час виконання процесуальних обов'язків і в більшості випадків визначаються точними календарними датами (наприклад, нова дата судового засідання при відкладенні розгляду справи, виклик до суду учасників тощо.).

При пропуску судового строку незалежно від його причин він може бути продовжений суддею, а до винних осіб можуть бути застосовані заходи цивільної процесуальної відповідальності. Будь-які процесуальні терміни зупиняються при зупиненні провадження у справі. Їх перебіг продовжується з відновленням судочинства.

На своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ - одне з основних завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК).[11]

Процесуальний строк - передбачений законом чи призначений судом певний проміжок або момент часу, з якими процесуальний закон пов'язує можливість (необхідність) здійснення конкретних процесуальних дій чи настання інших правових наслідків.[61]

Досить важливим є спосіб закріплення процесуальних строків.

Можливі різні варіанти нормативного закріплення такого важливого процесуального юридичного факту, що впливає на динамізм судочинства, як строки. Наприклад, надавши особам, що беруть участь у справі, право оскарження ухвал суду, так чи інакше з'являється вплив на терміни розгляду справи. Зацікавлені особи позбавлені можливості оскаржити доцільність розгляду справи, чим порушуються їх процесуальні і матеріальні права.

Як видно, причини повільності процесу можуть бути самі різні. Ось як їх характеризував Е.В. Васьковский: це і неправильний судоустрій, і недбальство суддів, зловживання процесуальними правами з боку сторін та їхніх адвокатів, недоцільний порядок процесу. У кожному варіанті правового регулювання процесуальної діяльності так чи інакше постає питання про співвідношення швидкості і якості судочинства. Увага звертається на швидкість судочинства, звільнення його від зайвих, як часом вважають, формальностей здатних заподіяти шкоду якості судової діяльності, позбавити її необхідної змістовності.[62, с.391]

В результаті дослідження та вивчення строків В. Грибанов дійшов висновку, що юридичні строки займають самостійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями і за своїм характером є дещо серединним між ними. Юридичні дії та події самостійно та у поєднанні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, тягнуть зміну прав та обов'язків, припиняють правові відносини.[63, с.164]

Строки ж, як окрема категорія серед юридичних фактів, постійно знаходяться у стані руху, визначають часові параметри тих чи інших цивільних правовідносин і перетворюються з дій у події, із суб'єктивної категорії -- в об'єктивну і навпаки.

Однак є ще одна думка з приводу місця строків у системі юридичних фактів. Так, В. Луць вважає: строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, а також не може йтися, що вони займають самостійне місце у загальній системі юридичних фактів поряд з діями і подіями. Він вказує, що як форма час (строк) притаманний і тим, й іншим; тому, виступаючи часовою формою, у якій відбуваються події і здійснюються дії (бездіяльність), строки породжують юридичні наслідки тільки у зв'язку з діями і подіями.[64] Таку позицію автор намагається підтвердити вказівкою на те, що пропущення строку позовної давності тягне відмову в позові не просто у зв'язку зі спливом останнього, а тому, що позивач у встановлений строк не пред'явив позов до відповідача про захист свого порушеного права. Тобто, закінчення строку набуває значення не як таке, а у сукупності з діями, для вчинення або утримання від здійснення яких він встановлений. Наведену позицію можна вважати найбільш аргументованою та виправданою. Адже юридичний строк, на нашу думку, є окремим правовим явищем, що тісно пов'язане з тими чи іншими юридичними фактами (діями або подіями).

Отже, можна підсумувати: строки грають самостійну, самобутню і багатогранну роль у механізмі цивільно-правового регулювання суспільних відносин. В одних випадках настання або закінчення строку автоматично породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки. В інших настання або закінчення строку породжує цивільно-правові наслідки в сукупності з певною поведінкою суб'єктів.

ВИСНОВКИ

В результаті виконаної роботи можна зробити наступні висновки:

Виступаючи компонентом норми права, одним з нормативно встановлених правових засобів, юридичний факт має своєю метою гарантувати початок процесу правового регулювання в необхідних ситуаціях. При настанні в реальному житті фактичної обставини, адекватної нормативно заданої моделі, юридичний факт виступає тим «важелем», який запускає дію встановленого в законодавстві юридичного інструментарію і направляє його роботу на досягнення відповідних результатів.

Одним із системоутворюючих чинників кожного правозастосовчого циклу і стадії, що створюють в них спеціальний правовий режим, являються юридичні факти. Чітке визначення і закріплення настання юридичних фактів на кожній із стадій процесу є важливою передумовою для об'єктивного вирішення справи.

Можна виділити наступні ознаки процесуальних юридичних фактів, які в сукупності дають загальну характеристику даної правової категорії: це реальні життєві обставини; закріплені в нормах права; є достовірними або можуть бути дефектними, в тому числі і судовими помилками; породжують конкретні правові наслідки з урахуванням диспозитивного характеру процесуальних прав; пізнання і фіксація здійснені у відповідній правовій формі.

Функції процесуальних юридичних фактів різні за своїм характером, змістом залежно від обраного напряму їх аналізу. Зазвичай функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві класифікують за правовими наслідками на правостворюючу, правозмінюючу та правоприпиняючу. Доцільно за правовими наслідками з-поміж вище зазначених виділяти і такі функції, як: правоперешкоджаюча, правопризупиняюча, правозабезпечуюча та правовстановлююча.

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві України виконують не тільки правостворюючі функції. Мають місце й інші, до яких відносяться функції, що не пов'язані безпосередньо з виникненням конкретних правових наслідків. Вони визначають характер діяльності учасників цивільного процесу. В основному ці функції забезпечують законність процесу правозастосування.

Один і той же юридичний факт цілком в змозі виконувати різні функції залежно від конкретної ситуації, яка складається в процесі реалізації норм процесуального права. Наприклад, смерть фізичної особи, яка була стороною у справі, у випадку, коли спірні правовідносини допускають правонаступництво, тягне за собою зупинення провадження, а якщо правонаступництво не допускається, то передбачається закриття провадження у справі.

Усі численні юридичні факти в цивільному процесуальному праві класифікують залежно від їх індивідуальних особливостей, що дає змогу більш вільно орієнтуватися серед великої кількості юридичних фактів і більш чітко відмежовувати їх один від одного. Побудова цілісної науково-обґрунтованої системи юридичних фактів в цивільному процесуальному праві сприяє правильному розумінню та застосуванню цивільного процесуального законодавства на практиці.

Найважливішим компонентом в системі юридичних фактів цивільного процесуального права України є процесуальні дії - це основний, визначальний вид юридичних фактів даній системі. Дії - це конкретні життєві обставини, що залежать від волі людини та безпосередньо нею втілюються. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки суб'єкта правовідносин, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо). Разом з тим, неправомірна поведінка суб'єкта правовідносин також може обумовлювати настання юридичних фактів.

Процесуальні дії займають в системі юридичних фактів цивільного процесуального права центральне місце, це основні і необхідні юридичні факти в процесуальному фактичному складі. Крім функції забезпечення виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, вони виконують в процесуально-правовому механізмі функцію гарантій законності. Ці юридичні факти - свого роду «ключові точки» процесуально-правового регулювання. Так, законне прийняття позовної заяви, зумовлює правомірність всіх наступних дій.

Основними процесуальними юридичними фактами є процесуальні дії суду і судді і підкреслює головну мету суду по кожній конкретній справі: знайти той оптимум юридичних фактів - процесуальних дій, здійснення яких призвело б до правильного вирішення цивільної справи, встановлення істини.

У системі юридичних фактів цивільного процесуального права особливе місце займають юридичні події. Юридичні події - це фактичні обставини, які на відміну від юридичних дій не залежать від волі людей.

Роль юридичних подій в динаміці цивільних процесуальних правовідносин не варто перебільшувати, так само як і применшувати. Юридичні події породжують процесуальні правові наслідки тільки в сукупності з діями, в межах єдиних фактичних складів.

Значна частина процесуально-правових відносини виникає на основі настання не окремих, одиничних юридичних фактів, а їх сукупності, іншими словами - юридичних складів.

Значення будь-якої класифікації виявляється в тому, що вона дозволяє більш глибоко вивчити об'єкт дослідження, виділити особливості взаємозв'язку загально і окремо. Загальна класифікація юридичних фактів у цивільному процесуальному праві проводиться за вольовою ознакою. Місце юридичних фактів у даній класифікації визначається характером зв'язку юридичного факту з волевиявленням людини. Важливість поділу юридичних фактів за ознакою їх співвідношення з індивідуальною волею визначається тим, що саме у впливі на волю людини виражається ефективність правової норми. Можлива класифікація і за іншими критеріями, пов'язаними з наявністю або відсутністю певної ознаки. Будь-яка класифікація дає можливість прояснити пізнаваний об'єкт - юридичні факти, з різних боків. До класифікації процесуальних юридичних фактів застосовується використання всього накопиченого потенціалу в загальній теорії права та в окремих галузях правознавства по їх систематизації. Тому доцільно закріпити класифікацію юридичних фактів цивільного процесуального права, на більш високому рівні, що дасть змогу розмежовувати поняття «юридичний факт» від інших термінів (наприклад - умови), що мають місце у даній галузі права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Крестовська Н.М. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. / Н.М. Крестовська, Л.Г. Матвеєва. -- X. : Одіссей, 2008. -- 432 с.

Протасов В.Н. Основи загальноправової процесуальної теорії / В.Н. Протасов. - М. : Юридична література, 1991. - 144 с.