Принцип гласності у цивільно-процесуальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття принципів і їх значення у цивільному процесі

2. Принцип гласності у цивільно-процесуальному праві

3. Практика застосування принципу гласності у цивільному судочинстві

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В науці цивільного процесу користуються поняттями, визначеннями, категоріями, що вироблені за довгий період часу в теорії ЦПП. До таких правових категорій відносяться і принципи ЦПП.

Поняття «принцип» має латинське походження і в перекладі означає «основа», «першоджерело».

Виходячи з етимологічного значення цього слова, принципами ЦПП називають фундаментальні його положення, основоположні правові ідеї, закріплені в нормах права найбільш загального характеру.

Гласність судового розгляду полягає в тому, що всі цивільні справи в усіх судових інстанціях розглядаються публічно. В судовому засіданні можуть бути присутні усі учасники процесу та глядачі, тобто особи, які не є учасниками процесу. При цьому усі ці особи повинні дотримуватися загальних правил поводження в суді та підкорятися розпорядженням головуючого. Глядачі не зобов`язані повідомляти суд про мету своєї присутності, а суд не має права з`ясовувати особу глядачів та причини їх перебування в залі. Разом з тим, у разі порушення порядку в залі засідань, для застосування заходів процесуального примусу або притягнення до відповідальності за неповагу до суду, суд вправі встановити особу глядача.

Усі учасники мають право на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Це право гарантується шляхом встановлення в ЦПК порядку інформування учасників процесу про час і місце судового засідання. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Наведена норма знімає давню проблему звукозапису процесу за бажанням осіб, які беруть участь у справі. Не секрет, що судді завжди з пересторогою ставилися до таких ситуацій: не відомо де і як запис буде використано. ЦПК дозволяє здійснювати звукозапис не лише учасникам процесу, але й будь-яким особам, які присутні на відкритому судового засіданні, наприклад, журналістам, студентам. Використання цих записів у друкованих засобах масової інформації теж є вільним. Перешкод для повного або часткового відтворення змісту запису в пресі новий ЦПК не містить.

Натомість, транслювання по радіо і телебаченню вимагає як згоди суду (у вигляді ухвали), так і згоди усіх осіб, які беруть участь у справі. Причому їх згода є первинною. Така згода може бути висловлена усно. Якщо хоча б хтось з цих осіб заперечує, суд не має права дозволяти трансляцію. У цій нормі спостерігаємо намагання законодавця забезпечити охорону таємниці особисто життя громадян.

Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

1. Поняття принципів і їх значення у цивільному процесі

З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.

Отже, значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів[8,с.35-36].

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм і їх удосконалення.

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11 ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя; як основні ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних справ; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного процесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і відображають перспективи його розвитку В наведених й інших визначеннях принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони повністю не розкривають суті і змісту їх та потребують додаткових пояснень. Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основ залишає поза увагою, що являють собою такі засади, положення, основи. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання функціонування принципів цивільного процесуального права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які виражають необхідність певних способів і форм правового регулювання суспільних відносин[8,с.35-37].

Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, правила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі права. Таким чином, принципами цивільного процесуального права будуть закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), організаційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень та процесуально-правового становища учасників процесу - громадян, підприємств, установ, організацій.

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані між собою і в сукупності становлять систему (грецьке слово означає ціле. складене з частин). Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань цивільного судочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права [11,с.235-236].

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуального права в нормативному порядку не передбачений і в науці цивільного процесу визначається по-різному. Це викликало зауваження, за яким кількісний склад системи постійний і не може бути довільно змінений за бажанням того чи іншого автора і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи процесуального інституту. Але такі міркування не відповідають правовим реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-правових категорій. Розвиток держави і права обумовив зміни в системі принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному регулюванні, встановлення нових принципів - публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, неможливості процесуального сумісництва. Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі принципи системи, розкрити їх зміст, роль і значення в функціонуванні цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення і шляхи розвитку. Цивільному процесуальному праву України притаманні і такі принципи, як публічність, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва. Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки в одному процесуальному становищі - позивача, свідка тощо.

Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різними ознаками: а) за дією в системі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативного закріплення - закріплені Конституцією України і в законодавстві про судочинство; в) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин - на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу; г) за предметом регулювання - на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні - принципи процесуальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); д) за їх значимістю - на фундаментальні (абсолютні - диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і на конструктивні (відносні - всі інші принципи). Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів - за формою нормативного закріплення[8,с.39-41].

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі принципи: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійснення правосуддя суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями і присяжними (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32) [1,с.46-48].

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність, об'єктивна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність (відповідно статті 99, 103; 15, 30, 99; 103; 104; 160 та ін.).

Отже, цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах. У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів ї підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України.

2. Принцип гласності у цивільно-процесуальному праві

Цивільні справи розглядаються усно. Усність - це одна із засад судового розгляду, що забезпечує наочність процесу, доступність його сприйняття для усіх учасників процесу та глядачів.

Відкритість судового розгляду полягає в тому, що всі цивільні справи в усіх судових інстанціях розглядаються публічно. В судовому засіданні можуть бути присутні усі учасники процесу та глядачі, тобто особи, які не є учасниками процесу. При цьому усі ці особи повинні дотримуватися загальних правил поводження в суді та підкорятися розпорядженням головуючого. Глядачі не зобов`язані повідомляти суд про мету своєї присутності, а суд не має права з`ясовувати особу глядачів та причини їх перебування в залі. Разом з тим, у разі порушення порядку в залі засідань, для застосування заходів процесуального примусу або притягнення до відповідальності за неповагу до суду, суд вправі встановити особу глядача.

Присутність глядачів в залі може бути обмежена об`єктивними причинами, наприклад, коли бажаючих більше ніж місткість зали. В такому випадку суд вправі обмежити доступ глядачів фактичною кількістю місць з метою забезпечення порядку в судовому засіданні. Ці дії мають організаційний, а не процесуально-правовий характер, тому ухвала з цих питань не постановляється.

Законодавством не встановлено вимог щодо віку осіб, які мають право бути присутніми в судовому засіданні. Звернемо увагу, що в ЦПК 1963 році до залу судового засідання допускалися глядачі віком понад 16 років. Таким чином, за чинним ЦПК в судовому засіданні як глядачі можуть бути присутні особи будь-якого віку.

Усі учасники мають право на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Це право гарантується шляхом встановлення в ЦПК порядку інформування учасників процесу про час і місце судового засідання. Розгляд справи у відсутності осіб, які не були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, є безумовною підставою для скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд (п.3 ч.1 ст. 311 ЦПК) [2,с.107].

Закритий судовий розгляд є винятком із загального правила і полягає в тому, що коло осіб, які присутні в судовому засіданні, обмежується лише особами, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

Закритий судовий розгляд допускається у наступних випадках:

1) якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної таємниці. Відповідно до ст.1 Закону України “ Про державну таємницю ” від 21.01.1994р. державна таємниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою[3,с.1].

Відповідно до ст. 8 зазначеного закону, до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація:

1) у сфері оборони:

про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;

про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;

про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об'єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об'єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій;

про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни;

2) у сфері економіки, науки і техніки:

про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву;

про використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей та об'єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки;

про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;

про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;

про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави;

про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України;

і ін. [3,с.3-5].

Таким чином, в закритому судовому засіданні можуть бути присутні усі особи, які беруть участь у справі, незалежно від того, чи мають вони допуск до державної таємниці. В протилежному випадку можуть бути порушені принципи змагальності та рівноправності сторін.

Факультативними підставами для закритого судового засідання можуть бути:

- необхідність забезпечення таємниці усиновлення. Відповідно до ст. 226 Сімейного кодексу України особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Закритий судовий розгляд справ про усиновлення передбачено ст. 254 ЦПК[2,с.89].

- запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 301 ЦК України фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

З огляду на ст. 301 ЦПК, суд зобов`язаний допустити закритий судовий розгляд за клопотанням особи, яка бере участь у справі в усіх справах, в усіх випадках, коли предметом дослідження в суді є обставини особистого життя людини. Оскільки сфера особистого життя людини є широкою і водночас законом не визначена, то будь-які відомості, пов`язані із особою, можуть тлумачитися як такі, що є її особистим життям.

- запобігання розголошенню відомостей, що принижують їх честь і гідність. Відомості, що принижують честь та гідність особи є різновидом відомостей, що стосуються особи.

Загалом, в сучасних умовах принцип гласності конкурує з принципом охорони особистого життя людини, яка бере участь у справі. Як загальне правило доцільно було б закріпити пріоритет охорони прав людини, і, як наслідок, допускати закрите судове засідання на вимогу будь-кого з осіб, які беруть участь у справі. Це не завдасть шкоди ні правосуддю, ні глядачам.

Від закритого судового засідання слід відрізняти видалення із зали судового засідання особи, яка бере участь у справі, на час допиту неповнолітніх свідків, якщо це необхідно для об`єктивного з`ясування обставин справи (ч.4 ст. 182 ЦПК). В такому випадку з залу видаляється конкретна особа, яка бере участь у справі, а не глядачі[3,с.65].

Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою особи, яка направила їх, та адресата. Відповідно до ст. 306 ЦК, якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання потрібна згода цієї особи. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції можливе лише за згодою їхніх дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.

Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Відповідно до ч.5 ст. 306 ЦК порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Якщо автор листа і адресат не є учасниками процесу, то для виконання вимог ч.4 ст. 6 ЦПК, з урахуванням принципу змагальності, від особи, зацікавленої у поданні суду як доказу відповідної кореспонденції, слід вимагати подання письмової згоди відповідної особи (автора листа чи адресата). В протилежному випадку кореспонденція досліджуватися не може і не може брати до уваги при вирішенні справи, оскільки буде вважатися такою, що одержана з порушенням порядку, встановленого законом, тобто недопустимим доказом (ст. 59 ЦПК)[2,с.23].

Питання про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд вирішує мотивованою ухвалою. Ухвала в обов`язковому порядку постановляється в нарадчій кімнаті і оскарженню не підлягає. Після проголошення ухвали усі присутні, які не є особами, які беруть участь у справі, повинні залишити зал судових засідань.

Питання про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд може вирішити як в підготовчій частині судового розгляду, так і після цього, наприклад під час розгляду справи по суті.

Для правильного застосування коментованої статті важливе значення має розмежування закритого судового розгляду і закритого судового засідання. Річ у тому, що судовий розгляд - це стадія цивільного процесу, під час якої суд досліджує та оцінює докази і вирішує спір. Судовий розгляд відбувається у формі судових засідань, яких в одній справі може бути декілька. Постановляючи ухвалу про закритий судовий розгляд, суд обмежує доступ сторонніх осіб на всі судові засідання. Тому у разі оголошення перерви чи відкладення розгляду справи, нової ухвали про закритий судовий розгляд постановляти не потрібно. Натомість ухвала про розгляд справи в закритому судовому засіданні діє лише щодо конкретного судового засідання.

Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства.

Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Наведена норма знімає давню проблему звукозапису процесу за бажанням осіб, які беруть участь у справі. Не секрет, що судді завжди з пересторогою ставилися до таких ситуацій: не відомо де і як запис буде використано. ЦПК дозволяє здійснювати звукозапис не лише учасникам процесу, але й будь-яким особам, які присутні на відкритому судового засіданні, наприклад, журналістам, студентам. Використання цих записів у друкованих засобах масової інформації теж є вільним. Перешкод для повного або часткового відтворення змісту запису в пресі новий ЦПК не містить[20,с.241].

Натомість, транслювання по радіо і телебаченню вимагає як згоди суду (у вигляді ухвали), так і згоди усіх осіб, які беруть участь у справі. Причому їх згода є первинною. Така згода може бути висловлена усно. Якщо хоча б хтось з цих осіб заперечує, суд не має права дозволяти трансляцію. У цій нормі спостерігаємо намагання законодавця забезпечити охорону таємниці особисто життя громадян.

Особа, зацікавлена у транслюванні судового процесу, повинна звернутися до суду з відповідною заявою. Її процесуальний статус ЦПК не визначений, як не визначено і порядок розгляду та вирішення такої заяви. Думається, що заяву слід розглядати в судовому засіданні за участю осіб, які беруть участь у справі, оскільки необхідно з`ясувати чи погоджуються вони на транслювання. Найбільш доречно вирішувати це питання в підготовчій частині судового розгляду. Тому журналістам можна порекомендувати звертатися до суду з заявою про трансляцію до початку судового засідання у справі.

В транслюванні судового засідання може бути зацікавлена й особа, яка бере участь у справі. Її інтерес може полягати в тому, що б зробити справу максимально публічною, створити резонанс в суспільстві, залучити однодумців, знайти соціальну підтримку. Така особа теж може клопотати перед судом про трансляцію судового засідання. Клопотання може бути заявлено в будь-який час[21,с.187].

Трансляція - це розповсюдження телевізійних або радіомовних програм з допомогою технічних засобів зв'язку (ст. 1 Закону України “ Про телебачення та радіомовлення ”). Трансляцією вважається як повне, так і часткове відтворення судового засідання. Разом з тим, на нашу думку, не вважається трансляцією відтворення лише зображення судового засідання (відеоряду) у новинах, інших інформаційних повідомленнях, в яких не відтворюється зміст судового засідання.

Право на трансляцію судового засідання слід відрізняти від обов`язку телерадіоорганізації безкоштовно повідомляти рішення суду, що набрали чинності і містять розпорядження про оголошення їх через дану телерадіоорганізацію (ч.3 ст. 27 Закону України “Про телебачення та радіомовлення ”).

У разі транслювання судового процесу з порушенням встановленого порядку, може постати питання про відповідальність за порушення таємниці особистого життя. Правопорушником може бути або суд (який дозволив транслювання без згоди усіх осіб, які беруть участь у справі), або засіб масової інформації (який провів трансляцію без дозволу (ухвали) суду).

Відповідно до ст.9 Закону України “ Про інформацію ” всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Детальний звукозапис судового розгляду корисний для таких цілей:

- одержання поточного звукозапису судових засідань (до завершення справи);

- забезпечення повноти звукозапису, записування всіх дій, які відбуваються;

- порівняння офіційного судового і альтернативного звукозапису;

- оскарження дій судді;

- фіксація заперечень проти дій судді;

- фіксація пояснень сторін, показань свідків та інших учасників процесу;

- подання зауважень на неповноту або неправильність технічного запису судового засідання[23,с. 214].

Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. В цьому випадку рішення оголошується тільки особам, які брали участь у справі. Прилюдність проголошення рішення означає зачитування його тексту (або лише вступної та резолютивної частини) учасникам процесу та присутнім у залі судового засідання. Якщо ці особи в залі судового засіданні відсутні (наприклад, не дочекалися), рішення вважається проголошеним.

Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Відповідна інформація про результати розгляду справи надається особам, які брали участь у справі, а також іншим особам, прав та інтересів яких стосується рішення суду.

Хід судового засідання фіксується технічними засобами. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється главою 5 розділу ІІІ ЦПК[2,с.23].

Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом. Інші записи мають приватний характер. Вони не є офіційними, але теж можуть мати правове значення, наприклад, для встановлення змісту показань свідка у разі, коли технічний запис судом не проводився. Суд не має права вилучати ці приватні записи в учасників процесу навіть тоді, коли вони були зроблені таємно від нього.

3. Практика застосування принципу гласності у цивільному судочинстві

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами як засада судочинства закріплена у п.7 ст. 129 Конституції України. Гласність судочинства у Конституції поєднується з повним фіксуванням судового процесу технічними засобами, оскільки фіксація судового процесу технічними засобами розглядається як спосіб забезпечення гласності судочинства[1,с. 48].

Зміст принципу гласності судочинства регламентований і у ст. 6 ЦПК України. На відміну від конституційного припису щодо гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, ст. 6 ЦПК України має назву: «Гласність та відкритість судового розгляду» і регламентує головним чином підстави закритого розгляду справи у судовому засіданні[2,с.5].

Гласність судочинства є необхідним елементом правосудної діяльності органів судової влади, а також умовою реалізації права на судовий захист сторонами - основних учасників судочинства та інтересів суспільства у справедливому правосудді. Виходячи з цього, гласність судочинства має, на наш погляд, три аспекти: обов'язок суду забезпечити гласність судочинства; право сторін на гласний розгляд справи; право бажаючих (публіки) бути присутніми у відкритих судових засіданнях, розповсюджувати та отримувати інформацію про діяльність суду.

Незважаючи на значимість гласності судочинства для забезпечення вимог справедливого правосуддя, чинним процесуальним законодавством не передбачаються процесуальні наслідки порушення даного принципу. Виходячи з цього, в процесуальній літературі пропонуються певні конструкції адміністративного позову захисту права на гласний суд не лише учасниками цивільного судочинства, оскільки за умов відсутності гарантій гласності гласність не буде гарантованою, а дискусії з цього приводу будуть представляти інтерес лише для вчених[11,с.235-236].

Зважуючи на засадничий характер гласності судочинства, у рішенні у справі «Мальхоус проти Чеської Республіки» Європейський суд з прав людини відмітив, що проведення судових засідань у відкритому режимі становить основоположний принцип, втілений у п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. Публічний характер розгляду надає сторонам у справі гарантію, що правосуддя не здійснюватиметься таємно, без публічного освітлення; це також один із засобів підтримання довіри до судів. Забезпечуючи прозорість здійснення правосуддя, публічність дає змогу досягти мети п. 1 ст. 6, а саме - забезпечити справедливий судовий розгляд, гарантія якого є одним з основоположних принципів будь-якого демократичного суспільства, у контексті Конвенції. В рішенні зазначалося, що слухання в адміністративному органі не можна вважати публічним, оскільки воно було відкритим лише для сторін та їхніх представників. Фактом є те, що рішення Земельного управління від 12 жовтня 1994 року підлягали судовому розгляду в порядку нагляду і що заявник звернувся з апеляцією до муніципального суду та до Конституційного суду. Однак жоден із цих судових органів не провів слухання у відкритому засіданні. Суд постановив, що відбулося порушення п. 1 ст. 6, з огляду на те, що у справі про реституцію, порушеній за скаргою заявника, відкритого слухання незалежним і безстороннім судом проведено не було[5,с.35].

Враховуючи різноплановість прояву гласності судочинства, стало хрестоматійним положення виділяти гласність загальну (гласність для народу) і гласність сторін. Загальна гласність означає можливість присутності у суді усіх бажаючих при розгляді судових справ і допустимість у різних формах, в тому числі і у засобах масової інформації, висвітлення діяльності судів. У свій час Є.В. Васьковський писав, що по колу осіб, які мають право знайомитися з процесуальною діяльністю суду, розрізняють гласність для сторін, якщо це право належить тільки сторонам, - гласність у вузькому розумінні слова - і гласність загальну, яка розповсюджується на всіх бажаючих, чи публічність[13,с. 177-178].

Загальна гласність забезпечує належну судову процедуру і сприяє підвищенню довіри до судової влади та авторитету правосуддя. Реалізація гласності сприяє свободі засобів масової інформації, які висвітлюють діяльність суду. Гласність судочинства у цьому аспекті не зводится тільки до вільного доступу у зал судового засідання і до права присутніх інформувати інших осіб про те, що вони спостерігали у судовому засіданні. Гласність судочинства означає також право кожного з присутніх у судовому засіданні за допомогою відповідних засобів спостерігати за ходом процесу, а також фіксувати хід судового засідання. Згідно з п. 8 ст. б ЦПК України учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. Стаття 9 Закону України «Про судоустрій України» також містить норму, яка дозволяє проведення в залі судового засідання фото- і відеозйомки, телетранслювання, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання з дозволу суду.

Гласність для сторін, на відміну від загальної гласності (гласності для народу), відбивається у їх праві на гласне судочинство, а також у праві бути повідомленим про зміст вимог і заперечень сторін, знайомитися з матеріалами судової справи, бути вислуханими у судовому засіданні тощо. Так, у рішенні у справі «Стрижак проти України» Європейський суд з прав людини визнав, що малоймовірно, що 27 липня 2000 р. заявник отримав повідомлення про дату та час слухання, оскільки лише у цей день Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська прийняв касаційну скаргу (ця ухвала стала остаточною через 10 днів). Більше того, слухання справи відбулось 14 серпня 2000 р. у Дніпропетровському обласному суді без встановлення, чи було заявнику належним чином направлено повідомлення від 27 липня 2000 р. Заходи повідомлення не були достатньою мірою забезпечені і, таким чином, заявник був позбавлений можливості надати свої аргументи під час публічного слухання у Дніпропетровському обласному суді. На думку Суду, це слухання було важливим, беручи до уваги той факт, що відповідачем у цій справі був заступник голови цього суду. Було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції було з огляду на відмову національних органів повідомити заявника про дату та час слухання у цій справі[7, с.497].

В іншому рішенні у справі «Гоч проти Туреччини» Суд дійшов висновку, що не було виняткових обставин, які виправдовували не проведення усного слухання позову заявника про відшкодування шкоди. На думку Суду, заявникові треба було надати можливість в усній формі пояснити суду першої інстанції завдану йому затриманням моральну шкоду, яка спричинила стрес і болісне занепокоєння. Ці питання не були технічними, які можна було б належним чином вирішити, розглянувши лише матеріали у справі. Суд вважає, що для здійснення правосуддя та дотримання принципу підзвітності державних органів влади у справі заявника було б краще, якби заявникові надали право пояснити свою особисту ситуацію під час слухання в національному суді із забезпеченням громадського нагляду. Цей чинник переважував інтереси оперативності та ефективності, які, як стверджує Уряд, мав забезпечувати Закон N 466[15,с. 503].

Гласність судочинства притаманна усім стадіям судочинства -при розгляді справи по суті, апеляційному та касаційному переглядах. Разом з тим, у практиці Європейського суду з прав людини виникали питання про дотримання принципу гласності в апеляційних, касаційних та інших інстанціях, де перевіряються прийняті рішення. У справах «Монелля проти Швеції» (рішення від 22 лютого 1984 р.) та «Моріс проти Швеції» (рішення від 2 березня 1987 р.) перед судом стало питання, про можливість відходу в апеляційній інстанції від принципу відкритого розгляду, на якому обвинувачений може бути присутній і наводити доводи на свій захист, з урахуванням особливості національного процесуального права.

Суд постановив, що якщо розгляд у суді першої інстанції був гласним, то її відсутність у судах другої і третьої інстанції може бути оправдана особливостями процедури. Якщо скарга зачіпає виключно питання права, а не факту, то, за думкою Суду, вимоги гласного розгляду є дотриманими і тоді, коли заявнику не була надана можливість особисто бути заслуханим у апеляційному або касаційному суді. Як видно, Європейський Суд з прав людини в даному випадку тлумачить гласність у контексті розуміння гласності для сторін[16, с.584-585].

Оскільки принцип гласності реалізується через обсяг прав, обов'язків та повноваження суб'єктів процесу та процедури їх здійснення, можна говорити, що у системі засад судочинства гласність може бути певною мірою обмежена. Так, загальна гласність може обмежуватися за колом осіб (наприклад, для неповнолітніх) або за характером обставин справи (які містять державну таємницю або становлять особисту таємницю, відомості про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, таємницю установлення тощо).

Відповідно до ст. 6 ЦПК України розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці та іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємності усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь та гідність.

Закон України «Про державну таємницю» державну таємницю визначає як інформацію, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою (ст. 1 Закону). Так, у сфері економіки, науки і техніки до державної таємниці відноситься інформація про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, освіження, розміщення і фактичні запаси державного резерву; про використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей та об'єктів інфраструктури держави в інтересах забезпечення її безпеки; про плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки; про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції; про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України тощо.

Законом забороняється віднесення до державної таємниці будь яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення.

Не відноситься до державної таємниці інформація про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена (ст. 8 Закону).

ЦПК України передбачає закритий розгляд справи не лише з підстав державної, але і іншої таємниці, яка охороняється законом, - нотаріальної, банківської, адвокатської, комерційної, медичної тощо. Так, медична таємниця - це сукупність інформації про стан здоров'я людини: відомості щодо звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, діагнозу її захворювання, стану здоров'я тощо.

Про закритий судовий розгляд суд постановляє мотивовану ухвалу в нарадчий кімнаті. При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

Елементом гласності судового процесу є проголошення рішення суду прилюдно. Одначе чинне процесуальне законодавство передбачає, що рішення проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Це положення процесуального законодавства, як видно, протирічить ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, у рішенні у справі «Престо проти Італії» Європейський суд з прав людини відмітив, що публічний характер проваджень у судових органах, про які йдеться у п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, захищає сторони від таємного здійснення правосуддя без публічного, відкритого розгляду; він також є одним із засобів підтримки довіри до судів як вищої, так і нищої інстанції. Забезпечуючи прозорість судочинства, публічність сприяє досягненню мети п. 1 ст. 6, а саме - справедливого судового розгляду, гарантія якого є одним з найголовніших принципів будь-якого демократичного суспільства у цілях Конвенції. Тим часом як всі держави - члени Ради Європи підписалися під цим принципом публічності, їхні законодавчі системи та судова практика відкривають шлях до урізноманітнення меж і способу його втілення як стосовно проведення слухань, так і стосовно «проголошення» судових рішень. Проте формальний аспект цього питання є другорядним порівняно з метою вимоги публічності, закладеної у п. 1 ст. 6 Конвенції[15,с. 35].

Суд вважає, що в кожному окремому випадку форма оприлюднення «судового рішення», на підставі національного права держави-відповідача, визначається залежно від особливостей конкретного провадження і відповідно до завдання та мети пункту 1 статті 6.

У цій справі Касаційний суд постановив своє рішення після проведення відкритого слухання, і, попри те що рішення про відхилення скарги з питань права не було оголошене на відкритому засіданні суду, будь-яка особа могла ознайомитися з цим рішенням або отримати його копію, звернувшись до канцелярії суду. На думку Суду, за таких обставин мета п. 1 ст. б Конвенції, а саме - забезпечити публічний контроль за судовою владою з метою гарантування права на справедливий судовий розгляд, стає, принаймні стосовно касаційних проваджень, не менш досяжною, коли рішення передається на зберігання до канцелярії суду, завдяки чому повний текст судового рішення стає доступним для будь-якої особи, ніж коли на відкритому судовому засіданні зачитується рішення про відхилення скарги або скасування попереднього рішення; інколи це зводиться лише до зачитування резолютивних положень[17,с. 431-432].

Відповідно до принципу гласності особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал (п. 9 ст. 6 ЦПК України).

Поряд з загальною гласністю може бути обмеженою і гласність сторін. Гласність сторін є обмеженою, якщо сторона не приймає участі у тих чи інших судових процедурах або не має можливості знайомитися з матеріалами справи тощо. Обмежену гласність сторін не можна кваліфікувати як наслідок порушення процесуальних прав. Так, у справі «Краксі проти Італії» було зазначено, що заявник не може посилатися на те, що у нього не було достатньо часу і засобів для підготовки свого захисту, оскільки розпорядок слухань був погоджений із його ж представниками. Він за власним бажанням не відвідав першого судового засідання у своїй справі та залишив Італію, переїхавши до Тунісу, і тим самим опинився поза межами юрисдикції держави, яка сповідує принцип верховенства права. Отже, він самостійно і з доброї волі вирішив не відвідувати судові засідання. Крім того, захист заявника здійснювався юристами, котрі неодноразово брали участь у коротких слуханнях інших справ, тому у них був відповідний досвід. Суд дійшов висновку про відсутність порушення ст. 6 Конвенції[6,с. №11].

Виходячи з наведеного, допустимі правові обмеження гласності слід відрізняти від її порушення. Так, відповідно до п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню, якщо справу розглянуто у відношенні будь-кого з осіб, які беруть учать у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання, або якщо суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були залучені до участі в справі [2,с. 107].

Суттєвим аспектом загальної гласності судочинства є публікація судових рішень та інформації про цивільні справи, що розглянуті судами, а також право на отримання інформації про судові справи, в тому числі право журналістів на отримання такої інформації.

Певне позитивне значення для забезпечення гласності судочинства мало прийняття Закону України «Про доступ до судових рішень». З метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства Закон визначає порядок доступу до судових рішень і передбачає, що кожен має право на доступ до судових рішень. Це право відповідно до Закону забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Будь-які обмеження права вільного користування офіційним веб-порталом судової влади України не допускаються, крім випадків, визначених законом (ст. ст. З, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»)[4,с. 2].

Створення державного реєстру судових рішень значно полегшило доступ до судових рішень, в цілому до практики судів України і по суті забезпечило необмежений доступ до інформації про судові рішення. Але його використання як офіційного джерела судової практики, крім забезпечення права на інформацію, в більшій мірі зумовлюється все ж таки його особливим значенням для здійснення правосуддя та моніторингу судової практики. Тому існування наявного формату реєстру судових рішень з практичної точки зору показує його занадту надлишковість, в тому числі і для практики судочинства. На наш погляд, конфігурація електронного порталу судових рішень України має будуватися на основі електронних баз даних відповідних судів. Що стосується Єдиного державного реєстру судових рішень, то не має ні практичної потреби, ні доцільності розміщувати у ньому всі судові рішення. В більшій мірі корисно і доцільно публікувати огляди судової практики та рішення, які мають істотне значення. На це звертає увагу й Комітет міністрів Ради Європи, яким була вироблена Рекомендація державам-членам № К (95) 11 від 11.09.95 р. відносно відбору, обробки, надання та архівації судових рішень в правових інформаційно-пошукових системах. В рекомендації зазначається, що для здійснення правосуддя вкрай важливим є існування об'єктивних та репрезентативних пошукових систем інформації про судову практику. При включенні рішень до пошукової системи повинен робитися відбір рішень. З одного боку, він повинен забезпечувати широкий та всеохоплюючий доступ до інформації про судові рішення, а з іншого - виключати вірогідність накопичення непотрібної інформації. Тому уявляється, що опублікування всіх судових рішень без їх належної систематизації не може мати очікуваного ефекту.