Юридичні факти в цивільному процесуальному праві

Размещено на http://allbest.ru

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра: цивільного права та процесу

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня Магістр

на тему:

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві

Хмельницький - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

1.1 Поняття та значення юридичних фактів в цивільному процесуальному праві

1.2 Ознаки юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

1.3 Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

2.1 Класифікація юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

2.2 Строки як різновид юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Становлення судової влади та вдосконалення судового захисту прав і свобод громадян - ці питання мають самі різні грані та напрямки. Серед безлічі напрямків вирішення цих питань виділяється проблема фактичної сторони діяльності суду як органу здійснення судової влади та учасників процесу. Сьогодення спонукає задаватись безліччю питань, зокрема, і питанням про забезпечення виконання законів, реального втілення їх у діяльності суб'єктів права. Цивільне судочинство являє собою функціонально взаємопов'язаний великий фактичний склад, що включає в себе безліч різноманітних процесуальних юридичних фактів, які породжують правові наслідки як в комплексі з іншими фактами, так і поза ними. Інакше кажучи, цивільний процес - модель забезпечення реалізації, у тому числі примусової реалізації, правових норм, яка потребує всебічного вивчення. Юридичні факти у цивільному процесуальному праві - це динамічна категорія, що забезпечує процес постійної реалізації правових норм у діяльності суб'єктів права. Значимість проблеми пов'язана і з тим, що юридичні факти не тільки задають напрям руху судового процесу, але і впливають тим самим на захист прав у сфері матеріально-правових відносин.

Одним із закономірних етапів процесуально-правового регулювання, є стадія настання юридично значущих фактів і конкретизації умов дії нормативних юридичних програм.

Проблема юридичних фактів є однією з основних в теорії і практиці цивільного процесуального права, а в сучасних умовах становлення судової влади має не тільки юридичне значення, а й набуває широкого соціально-правового звучання. Система юридичних фактів у цивільному процесуальному праві забезпечує функціонування механізму реалізації конституційного права на судовий захист. Процесуальні юридичні факти з однієї сторони повинні забезпечувати результативність правозастосовчої діяльності, а з іншої, гарантувати учасникам процесу та іншим суб'єктам, залученим в коло судової діяльності, комплекс необхідних правомочностей, законність, об'єктивність судового розгляду, тобто забезпечити той рівень правової захищеності особи, що складають суть цивільної процесуальної форми. Інакше кажучи, система юридичних фактів у цивільному процесуальному праві забезпечує адекватність результатів процесуальної діяльності засобів її досягнення.

Юридичний факт в цивільному процесуальному праві є категорією не достатньо дослідженою, але такою, що зберігає свій багатий науковий і практичний потенціал, здатною узагальнено відображати у своєму змісті все різноманіття правових зв'язків і юридичної діяльності їх суб'єктів.

Проблемою дослідження юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є, зокрема те, що більшість авторів не виділяють теорію юридичних фактів як елемент науки цивільного процесуального права, а включають її в розділ вчення про правовідносини.

Проблемам юридичних фактів цивільного процесуального права присвячено ряд робіт вітчизняних та закордонних вчених, серед яких треба виділити таких, як М.Й. Штефан, С.Я. Фурса, В.В. Комаров, Я.М. Садикова, А.В. Коструба, Л.В. Солодовник, Г.В. Кикоть, А.М. Завальний, В.В. Ярков, М.А. Рожкова.

Об'єкт дослідження - вивчення закономірностей правового регулювання відносин, які виникають у сфері цивільного судочинства, цивільного процесу, через призму юридичних фактів як визначальних чинників їх виникнення, зміни та припинення.

Предмет дослідження - юридичні факти у цивільному процесуальному праві, правові проблеми визначення, впливу юридичних фактів на хід судочинства, дослідження місця та значення юридичних фактів у цивільному процесі, їх класифікація.

Метою роботи, виходячи з актуальності й ступеня наукової розробки проблеми, є дослідження ролі та розробка концепції юридичних фактів в цивільному процесуальному праві.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

провести аналіз поняття юридичних фактів в цивільному процесуальному праві; юридичний факт процесуальний право

дослідити місце і роль юридичних фактів цивільного процесуального права України в цивільному процесі; комплекс факторів що впливають на хід цивільного процесу; правила фіксації юридичних фактів, що передбачені цивільним процесуальним правом України, їх форми і джерела; особливості нормативного закріплення процесуальних юридичних фактів.

розробити основні елементи механізму забезпечення результативності правозастосовчої діяльності для гарантування учасникам процесу та іншим суб'єктам, залученим в коло судової діяльності законності та об'єктивності судового розгляду.

розробити рекомендації вдосконалення процесу правозастосування в цивільному процесі України.

Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань застосовувалися такі методи, як метод аналізу, порівняльний метод, метод , техніко-юридичного аналізу, метод узагальнення.

Теоретичною основою магістерської роботи стали праці таких вчених-цивілістів, як: А.В.Коструба, В.В.Ярков, М.А. Рожкова та ін., а також законодавчі акти, монографічні дослідження, періодична юридична література, узагальнення, отримані під час проходження практики.

Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається із вступу, двох розділів, які включають п'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 64 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 91 сторінку.

РОЗДІЛ 1.ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА СУТНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

1.1 Поняття та значення юридичних фактів в цивільному процесуальному праві

Процедурний механізм притаманний практично кожному соціально-нормативному регулятору. Але найповніше процедурний характер, як і нормативність, виражений у праві.

Юридичний процес - це врегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів і посадовців, що полягає в підготовці, ухвалені і документальному закріпленні юридичних рішень загального або індивідуального характеру [1, с. 268].

Юридичний процес, що виникає у конкретній справі, обслуговується не окремими нормами, як це існує щодо правовідносин в матеріально-правових галузях, а кожен раз задіюючи практично всю галузь процесуального права, в результаті чого створюється складна і цілісна нормативна основа функціонування даного юридичного процесу [2, c. 56].

Механізм процесуально-правового регулювання - це єдина система всіх процесуально-правових засобів, за допомогою якої забезпечується вплив на юрисдикційні суспільні відносини, а також досягнення стратегічних і тактичних цілей процесуально-правової політики [1, с. 316].

Одним із закономірних етапів процесуально-правового регулювання, є стадія настання юридично значущих фактів і конкретизації умов дії нормативних юридичних програм. Тут відбувається своєрідне поєднання загальних нормативних моделей з реальним життям, з конкретними суспільними відносинами. Суть даного процесу в тому, що правило для всіх стає правилом для індивідуального суб'єкта, що знаходиться в конкретній ситуації.

Для того, щоб подібний перехід відбувся, необхідно, насамперед, чітко визначити ті умови, які повинні настати для того, щоб норма права вступила в дію, обумовити час, місце, обстановку її дії, коло конкретних суб'єктів, які використовують її на практиці, їх цілі та мотиви.

Юридичним засобом, що характеризує дану стадію правового регулювання, є юридичний факт або система юридичних фактів (фактичний склад).

Дослідження цивільного процесу як складного комплексного фактичного складу дозволяє виявити основні процесуальні юридичні факти - процесуальні дії суду і судді і підкреслює головну мету суду по кожній конкретній справі: знайти той оптимум юридичних фактів - процесуальних дій, здійснення яких призвело б до правильного вирішення цивільної справи, встановлення істини. Адже більшість причин скасування судових актів пов'язані з недосконалим або неналежним здійсненням судом конкретних процесуальних дій, наприклад, через, те що не було приведено до участі в процесі кого-небудь з учасників процесу, не витребувано конкретних доказів, не призначено експертизу, неправильно зафіксовано юридичний факт у процесуальних документах і т.д. Таким чином, юридичні факти виступають в якості однієї з гарантій дотримання цивільної процесуальної форми, вся їх система може розглядатися як стабілізуючий фактор цивільного процесу.

Проблемою дослідження юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є, зокрема те, що більшість авторів не виділяють теорію юридичних фактів як елемент науки цивільного процесуального права, а включають її в розділ вчення про правовідносини. Не виділяється і не висвітлюється окремо питання про процесуальні юридичні факти в навчальній літературі з цивільного процесуального права України, лише останнім часом юридичні факти почали виділяти в якості об'єкта дослідження науки цивільного процесуального права і зв'язків з процесуальними діями. Виділення і дослідження юридичних фактів в якості самостійного елементу науки цивільного процесуального права є доцільним і виправданим, оскільки таке дослідження дає можливість поглиблено дослідити роль юридичних фактів у застосуванні норм цивільного процесуального права, в вирішенні інших теоретичних і практичних проблем.

Юридичні факти, як правові регулятори, виділяються серед інших юридичних засобів, своєю специфічною природою та особливими функціями.

В області процесуально-правового регулювання специфіка юридичних фактів пов'язана, головним чином, з тим, що їх значна частина представлена процесуальними діями, передбаченими законодавством.

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві є підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Наприклад, виникнення цивільних процесуальних правовідносин в суді першої інстанції супроводжується наступними фактами: звернення до суду позивача, прийняття заяви суддею і винесення ним ухвали про порушення цивільної справи. Це призводить до виникнення правовідносин не тільки з позивачем, а й з відповідачем, а також з іншими учасниками процесу в залежності від характеру і особливостей конкретної справи. Але відносини типу «суд - відповідач», «суд - третя особа», «суд - свідок», «суд - експерт» та ін. є елементарними правовідносинами, що входять до складу єдиного складного (комплексного) процесуального правовідношення. Всі окремі права та обов'язки учасників процесу, що становлять зміст елементарних правовідносин, мають сенс тільки в загальному їх зв'язку, самостійного значення вони не мають.[3, с.87]

На підставі однієї лише норми цивільного процесуального права процесуальні правовідносини виникнути не можуть. Правова норма повинна бути реалізована вчиненням дії конкретної особи (пред'явлення позову). Дія може бути передумовою виникнення процесуальних правовідносин за умови, якщо вона носить правовий характер, тобто стала юридичним фактом. [4]

Цивільні процесуальні правовідносини виникають, як правило, лише за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких має бути дія суду. Так для порушення цивільної справи в суді необхідна не тільки дія позивача (подача заяви в суд), але і дія судді. Суд як вже зазначалося, є обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Тому без відповідної дії суду не може виникнути ні одне цивільне процесуальне правовідношення.

Наприклад, для виникнення системи цивільних процесуальних правовідносин, суд повинен прийняти позовну заяву і порушити провадження у цивільній справі.

У передбачених законом випадках процесуальні дії, здійснювані по цивільній справі, мають бути у формі процесуального документа, (зокрема, у формі позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо). Поза цією формою такі процесуальні дії існувати не можуть.

В області цивільного процесуально-правового регулювання специфіка юридичних фактів пов'язана, головним чином, з тим, що їх значна частина представлена процесуальними діями, передбаченими законодавством.

Значна частина процесуально-правових відносин виникає на основі настання не окремих, одиничних юридичних фактів, а їх сукупності, іншими словами - юридичних складів. Наприклад, цивільні процесуальні відносини - суд-позивач складаються тільки слідом за вчиненням двох дій: подача заяви позивачем та відкриття провадження судом.

Виступаючи компонентом норми права, одним з нормативно встановлених правових засобів, юридичний факт має своєю метою гарантувати початок процесу правового регулювання в необхідних ситуаціях. При настанні в реальному житті фактичної обставини, адекватної нормативно заданої моделі, юридичний факт виступає тим «важелем», який запускає дію встановленого в законодавстві юридичного інструментарію і «направляє» його роботу на досягнення відповідних результатів. [4]

Дані правові засоби працюють не на якомусь одному етапі правового регулювання. Вони постійно мають місце у цивільному процесі і діють на різних його стадіях. Адже юридичні факти опосередковують не тільки виникнення, але й зміну, а також припинення правових зв'язків, і тому ними можуть виступати різні ланки механізму правового регулювання: акти реалізації прав і обов'язків, деякі охоронні акти правозастосування та ін.

Питанню юридичних фактів приділена увага загальної теорії права та галузевих правових наук. Вони виділяються та вивчаються у їх межах та відповідно до їх завдань у процесі правового пізнання реальної дійсності. При цьому фактичні обставини зазнають нормативного опосередкування, визнаються нормами права і відображаються у законодавстві.

Аналізуючи вітчизняну доктрину юридичних фактів можна зробити висновок, що традиційно досліджуються юридичні факти у цивільному, трудовому, житловому, сімейному праві, частково у конституційному та праві соціального забезпечення.

Юридичні факти у цивільному процесуальному праві мають свої особливості. По-перше, вони повинні бути зафіксовані у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі, повинні бути належним чином оформлені і засвідчені.[5]

По-друге, юридичні факти, які породжують конкретні процесуальні відносини, як правило, не поодинокі, а виступають у вигляді фактичного (юридичного) складу.[5]

По-третє, процесуальні фактичні склади відрізняються двоїстою правовою природою. Поряд з власне процесуальними фактами в нього включаються факти матеріально-правового характеру (матеріальні охоронні відносини).[5]

По-четверте, власне процесуальні факти вичерпно визначені в нормах процесуального права.

Через дослідження проблеми процесуальних юридичних фактів можливо і вирішення питань системи цивільного процесу. Цивільний процес складається з системи правозастосовчих циклів, що, в свою чергу, складаються з трьох стадій - відкриття провадження, підготовка до розгляду і вирішення справи по суті з винесенням відповідного процесуального рішення у формі відповідного акту. Одним із системо-утворюючих чинників кожного правозастосовчого циклу і стадії, що створюють в них спеціальний правовий режим, являються юридичні факти. Специфіка будь-якого правозастосовчого циклу в цивільному процесі визначається серед іншого і специфікою процесуальних юридичних фактів, що характеризують зміст судової діяльності та діяльності інших учасників процесу. Саме процесуальні юридичні факти визначають відмінність у кожному з циклів цивільного процесу стадій порушення справи, підготовки і, особливо - розгляду і винесення процесуального акту, що закінчують процес судочинства. Відмінність проявляється у співвідношенні різних видів процесуальних юридичних фактів, характері і структурі фактичних складів і за іншими критеріями.[4]

Підкреслюючи тісний взаємозв'язок і єдність фактичної основи юридичного процесу, Є.Г. Лук'янова використовує поняття «процесуальна фактична система». Останнє відображає комплекс процесуальних юридичних фактів і процесуальних фактичних складів, що розглядається в масштабі системи процесуального права або її компонентів. У структуру процесуальної фактичної системи, на думку Є.Г. Лук'янової, слід включати процесуальні дії, юридичні події, процесуальні строки, юридичні стани, процесуальні акти-документи.[6, с.176]

Крім того, в якості найважливішого елемента процесуальної фактичної системи, вона пропонує розглядати всі процесуальні правовідносини в цілому, відзначаючи, що найважливішою особливістю процесуально-правового механізму є «взаємоперетворення» одних його компонентів в інші. У механізмі процесуально-правового регулювання юридичні факти і правовідносини можуть мінятися місцями, правовідносини здатні виступати в якості юридичних фактів. Остання обставина зумовлена тим, що «юридичний процес є нерозривним ланцюгом, в якому виникають, розвиваються і припиняються процесуальні відносини».[6, с.181]

У літературі зазначається, що однією з особливостей системи процесуальних фактів є те, що визначальне значення в ній набувають такі юридичні факти, які формуються в матеріальних правовідносинах. Саме вони, пише І. М. Погрібний, передають юридичну енергію норм матеріального права у динаміку процесуального виробництва.[7]

Подібну думку наводить у своїх роботах В. Д. Сорокін, який, вказуючи на своєрідність юридичних фактів адміністративно-процесуальних правовідносин, вважає, що, як правило, роль юридичного факту при виникненні процесуальних відносин виконує відповідне матеріальне правовідношення.[8, с.51]

Фактами матеріально-правового характеру, що породжують правозастосовні (процесуальні) відносини, служать обставини, що тягнуть виникнення матеріально-правових відносин, які і повинні бути реалізовані в юридичному процесі, пишуть І. А. Галаган і А. В. Василенко.[5]

В цілому таким юридичним фактом є матеріально-правові відносини, у зв'язку з якими і дається хід юридичній справі, продовжують автори. Вони виступають як визначальна обставина для різних процесуальних фактів, у поєднанні з якими дають імпульс подальшому розвитку правозастосовчого процесу.[5]

На наш погляд, ці міркування потребують деяких уточнень. Автори не враховують існування в правовій дійсності охоронних правових зв'язків. Одна із специфічних рис юридичного процесу (цивільного процесуального права) полягає в тому, що їм опосередковується розвиток і здійснення особливих матеріально-охоронних правовідносин. Виникнення таких охоронних правовідносин або припущення про їх виникнення (презумпції) є матеріальним юридичним фактом в системі юридичних фактів цивільного процесуального права, що тягне виникнення цивільних процесуальних правовідносин (юридичного процесу). Такі факти матеріально-правового характеру (охоронні правовідносини) виникають внаслідок настання правових аномалій.

Як і всі правовідносини, цивільні процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються за наявності відповідних юридичних фактів, тобто життєвих обставин, які передбачені гіпотезою процесуальної норми.

Важливу роль в цьому плані відіграють ті юридичні факти, які породжують матеріально-правові відносини, у зв'язку з якими виникають і відповідні їм процесуальні. Так, порушення однією із сторін умов цивільно-правової угоди породжує як матеріально-правові відносини (обов'язок цієї сторони відшкодувати завдану шкоду і право іншої сторони на його відшкодування), так і процесуальне право потерпілого на пред'явлення до суду позову.

Надалі ж головну роль відіграє прийняття в установленому порядку органами, керуючими процесом, процесуальних документів (постанов, рішень, ухвал та ін.).

Юридичні факти є досить важливим елементом в цивільному процесуальному праві, оскільки від них залежить не лише хід цивільного процесу, вони є передумовою виникнення таких правовідносин.

Кожен юридичний факт викликає або правоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти -- передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов'язуються виникнення, зміна чи припинення правовідносин, суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.[9, с.413]

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, прийняття суддею заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову, укладення мирової угоди сторін тощо).

На основі аналізу норм цивільного процесуального права можна дійти висновку, що юридичним процесуальним фактом є процесуальна дія. У той же час слід зауважити, що цивільні процесуальні відносини виникають, як правило, тільки за наявності певної сукупності юридичних фактів, серед яких повинна бути дія суду.[10]

Особливістю юридичних процесуальних фактів є те, що процесуальні відносини виникають, зазвичай, за наявності певної сукупності юридичних фактів - юридичного складу. Для цивільного процесу юридичний склад - найбільш поширена підстава виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин. Основну роль у ньому відіграють дії суду, які визначають рух справи (порушення провадження у справі, зупинення провадження, ухвалення судового рішення тощо). Дії інших учасників процесу слугують підставою для дій суду.

Юридичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних юридичних фактів. Якщо складний юридичний факт -- це багатоаспектне (однак ціле) явище, то юридичний склад -- це сукупність різних явищ. Для юридичного складу необхідна не тільки наявність усіх складових елементів юридичних фактів, але й певне послідовне накопичення, визначений порядок його елементів.[5]

До юридичних фактів у цивільному процесуальному праві відноситься і бездія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія -- це невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов'язків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер. Наприклад, статтею 94 ЦПК України, передбачено, що належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.[11]

Передбачені обставини не рідко виникають на практиці. Наприклад, у провадженні Дарницького райсуду м. Києва було розглянуто справу про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. У судовому засіданні 18.06.2014 року судом задоволено клопотання представника відповідача про допит свідків.

Ухвалою суду від 04.12.2014 року до вказаних свідків було застосовано привід, однак органами внутрішніх справ, яким було доручено його виконання, належним чином привід не здійснили.

У судове засідання призначене на 04.02.2015 року об 16.00 год. зазначені свідки не з'явились, про наявність поважних причин неявки до суду не повідомили.

Оскільки, статтею 94 ЦПК України передбачається така процедура, як привід свідка, то суддею було вчинено наступні процесуальні дії: постановлена ухвала про привід свідка, в якій зазначено ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу (ч. 2 ст. 94 ЦПК). [12]

Але визначення бездії, як юридичного факту в цивільному процесуальному праві, є спірним. Удальцова І.В. зазначає, що таке визначення викликає заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свого процесуального права. Ця думка не відповідає закону, дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. В протилежному випадку процесуальною бездією -- юридичним фактом -- довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, невступ у справу як заінтересованої особи тощо.[8, с. 59]

Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до здійснення дій учасниками процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження у справі. Провадження в справах у такому випадку припиняється через дію суду -- ухвалу про припинення провадження в цивільних справах.

Залежно від наявних умов, з якими законотворець пов'язує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, притягнення судом другого відповідача (ст. 33 ЦПК України), виклик свідків та інших осіб (ст. 76 ЦПК України) та ін. Але найчастіше в цивільному процесі зустрічаються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад, між позивачем та судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя прийняти її в провадження. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом.

Для юридичних фактів у цивільному процесуальному праві характерно те, що закон у деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої дії, а також її документальне оформлення. У цьому випадку вимоги форми, документального оформлення мають конститутивне значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то передбачені законом процесуальні наслідки не наступають.

Юридичними фактами у цивільному процесуальному праві є і дії інших учасників процесу. Клопотання або заява породжують обов'язок тих, кому вони адресовані, розглянути їх і прийняти законне рішення.

Значну роль відіграють і юридичні факти-події, які не залежать від волі людей.

Нерідко для виникнення процесуальних відносин потрібно за законом не один юридичний факт, а їх сукупність - юридичний склад. Часто один і той же юридичний факт (або склад), припиняючи одні правовідносини, породжує інші.

Специфікою юридичних процесуальних фактів визначається зміст методу правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин.

В науці цивільного процесуального права і поняття методу правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, і його зміст тлумачиться спрощено. Під методом розуміють прийоми і способи впливу на суб'єктів цивільного судочинства. [13]

Метод правового регулювання характеризує не всі юридичні факти, а лише ті, які складають юридичну основу регулювання. Такими будуть юридичні факти, які впливають на весь процес, на всі процесуальні правовідносини. Особливість їх полягає у тому, що вони є підставою виникнення, розвитку, припинення головних процесуальних правовідносин, однак мають значення і для інших процесуальних правовідносин (додаткових і допоміжних).[14, c.92]

Істотне значення в юридично-фактичному складі цивільного процесу мають юридичні факти, на підставі яких виникає цивільне судочинство (подання заяви, клопотання). Вони відрізняють цивільне судочинство від кримінального і свідчать про конститутивне значення ініціативи заінтересованої особи (заявника) в правовому регулювання. На їх основі розвертається вся система інших специфічних для цивільного судочинства юридичних процесуальних фактів (відмова від позову, складання мирової угоди тощо).[2, с.62]

Юридичні факти входять в якості самостійних елементів в усі стадії правового регулювання. Спочатку юридичні факти закріплюються в нормах права. З настанням юридичних фактів відбувається виникнення суб'єктивних процесуальних прав і обов'язків, здійснюваних у рамках цивільних процесуальних правовідносин. Реалізація прав і обов'язків також виступає як юридичний факт - процесуальна дія, що є змістом процесуальних відносин. Юридичними фактами є і акти застосування норм цивільного процесуального права, що впливають на динаміку цивільного процесу.

Таким чином, вивчення юридичних фактів є важливим напрямком у дослідженні цивільних процесуальних відносин, їх виникнення і динаміки. Дослідження питань в цьому аспекті поглиблює уявлення про розвиток процесуальних відносин в ході судової діяльності, розкриває механізм виникнення і реалізації права на звернення до суду за судовим захистом, реалізації інших суб'єктивних процесуальних прав і виконання обов'язків.

1.2 Ознаки юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

Не вдаючись до дискусії з приводу поняття процесуальних фактів можна сказати, що майже у всіх них можна побачити багато спільних рис, які і формують найбільш суттєві ознаки процесуальних фактів. У той же час, для того, щоб повною мірою зрозуміти природу процесуальних юридичних фактів, необхідно поглибити дослідження і визначити якомога більше їх ознак.

Характерною ознакою процесуальних юридичних фактів є здатність викликати правові наслідки. З.Д. Іванова писала з цього приводу, що юридичні факти настільки різноманітні за своїм змістом, а часом настільки протилежні за своїм звучанням, що їх об'єднує в одну юридичну категорію лише те, що норми права пов'язують з ними певні правові наслідки. Разом з тим навряд чи вірним є твердження, що правостворюючі наслідки юридичних фактів повинні неодмінно здійснитися, відбитися на динаміці правовідносини.[15,c.105] Дане судження про обов'язковість правових наслідків при здійсненні певних процесуальних юридичних фактів вступає в протиріччя з диспозитивним характером процесуальних прав. У багатьох випадках учасник процесу сам визначає - здійснити йому відповідну дію чи ні. Наприклад, сторона сама визначає, чи оскаржувати їй процесуальний акт, виступити з тим або іншим клопотанням, від згоди позивача залежить варіант заміни неналежної сторони.

При встановленні неналежності відповідача до справи суд за клопотанням позивача (ч. 1 ст. 33 ЦПК) може допустити його заміну на належного. Законодавець робить акцент на тому, що за загальним правилом на заміну відповідача повинно бути клопотання позивача. При заміні неналежного відповідача належним за згодою позивача, а точніше за його ініціативою, неналежний відповідач вибуває з процесу. [16, с.234]

Тому положення про невідворотність правових наслідків при настанні юридичного факту стосовно сфери цивільного процесу не носить абсолютного характеру, а має розумітися з урахуванням принципу диспозитивності.

Наступною ознакою юридичних фактів у цивільному процесуальному праві можна виділити конкретність. Конкретність процесуальних фактів проявляється в тому, що ними не можуть бути думки, події внутрішнього духовного життя тощо.[17, с.39]

Надання правового значення (характеру) тим чи іншим обставинам залежить від волі законодавця, а не від учасників правовідносин, хоча без них ці обставини могли і не настати. Не право породжує факти, вони виникають та існують поза ним, але право надає їм статусу юридичних з метою їх регулювання та упорядкування суспільних відносин.[18] У той же час, у цьому разі право не має узагальнюючого значення.

З цього приводу не можна ігнорувати позицію М. Рожкової, яка вносить точність в поняття юридичних фактів шляхом розмежування поняття «правова модель обставин» і «юридичний факт». Під правовою моделлю обставин вона розуміє абстрактну (типову) обставину, яку закріплено в гіпотезі норми права (чи декількох норм права) і з якими норма права пов'язує виникнення певних наслідків. Юридичний факт, вважає вона, традиційно розуміється як реально існуюча життєва обставина - явище чи процес. І тому, визначення юридичного факту не може базуватися на розумінні його як правової моделі обставин.[19]

Можна вважати, що така позиція є слушною, оскільки вона вносить точність в визначення юридичного факту, відмежовуючи фактичні обставини від їх нормативної моделі.

Також характерною ознакою юридичних фактів у цивільному процесуальному праві є індивідуальність. Ознака індивідуальності юридичних фактів виражається у тому, що юридичні факти складаються, загалом, із дій конкретних суб'єктів і навіть у тих випадках, коли у якості юридичного факту виступають юридичні події, то останні також спричиняють вплив або на особистість, або на предмети цілком визначених конкретних суб'єктів, у противному випадку вони є байдужими для права.[20]

Юридичні факти також є індивідуальними оскільки дії конкретних людей породжують правовідносини для конкретно визначених осіб. Але, якщо ми говоримо про абсолютні правовідносини, то індивідуальність виражається в праві конкретної особи вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїми процесуальними правами, і в обов'язку невизначеного кола осіб не заважати конкретній особі, здійснювати ці свої правомочності.

Внаслідок дослідження системи юридичних фактів цивільного процесуального права в цілому, а також окремих видів юридичних процесуальних фактів можна виділити і таку ознаку як темпоральність. В силу того, що юридичні факти в цивільному процесуальному праві є конкретними життєвими обставинами, з якими пов'язується виникнення, зміна чи припинення процесуальних правовідносин, правосуб'єктності, прав чи обов'язків учасників , то вони мають реально існувати у матеріальному світі, і, так би мовити, залишати певні сліди від свого існування. Юридичні факти мають темпоральні критерії. Не зважаючи на те, що вони можуть породжувати, змінювати і припиняти правовідносини, самі юридичні факти проходять якщо не завжди три, то обов'язково дві з вищезазначених фаз. Як будь-яка обставина реальної дійсності юридичні факти мають свій початок і свій кінець. Вони зароджуються (відбуваються) і припиняються. Але вони завжди мають час існування. Існування юридичних фактів може вимірюватися в секундах, хвилинах, годинах, днях, тижнях місяцях, роках і навіть в долях секунд. І, частіше, коли справа доходить до встановлення моменту існування юридичного факту, то він вже минув, а тому правозастосовча практика виробила різноманітний інструментарій встановлення часу існування юридичних фактів.[4]

Процесуальні факти є об'єктивованими оскільки, деяка їх частина не залежить від волі суб'єкта. Класичним прикладом може стати смерть особи. Хоча людина докладає всіх зусиль для того, щоб зберегти чи продовжити життя, впливати на всі біологічні процеси і закони для неї не представляється можливим, оскільки ці закони є об'єктивними, такими, що існують поза волею людини, остання може лише пристосуватися до них і слідувати їм, але не змінювати. В цьому і полягає така ознака юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, як об'єктивність.

Аналізуючи юридичні факти у правовому аспекті, як слушно зауважує М. Кучерявенко, необхідно враховувати те, що правового значення набувають не усі дії або події, а тільки ті, з якими пов'язуються певні правові наслідки, тільки ті життєві обставини, котрі передбачені нормами права.[21, с.249] Саме тому, встановлюється діалектичний взаємозв'язок і взаємозалежність: без правової норми не може бути юридичного факту, без останнього не можуть наставати правові наслідки. Жодний юридичний наслідок не випливає безпосередньо із правової норми, завжди необхідною умовою є юридичний факт - конкретна життєва обставина, встановлена правовою нормою.[22] Факти стають юридичними не через певні внутрішні властивості, а в результаті визнання їх такими державою, законом. Юридичними фактами у цивільному процесуальному праві є лише ті обставини, котрі прямо, або опосередковано зачіпають інтереси учасника процесу. Звідси слідує висновок, що юридичні факти - це такі обставини, які несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання.

Інформативність - дана ознака юридичних фактів є дуже цікавою з точки зору припинення правовідносин, прав чи обов'язків. Несучи в собі певну інформацію, юридичні факти ніби доводять до відома людини, що правовідносини виникли, змінилися чи припинилися. У випадку правоприпиняючих юридичних фактів - ця інформація є сигналом про те, що правовідносини припинилися в певний момент, що вони вже не існують. Правоприпиняючий юридичний факт є кінцевим етапом існування певних правовідносин, прав чи обов'язків і саме за допомогою юридичних фактів ми можемо отримати інформацію про динаміку суспільних відносин, про момент їх початку, зміни чи припинення, про їх стан та етап, на якому вони знаходяться. Саме тому юридичні факти є індикаторами суспільних відносин. Можливість несення юридичним фактом певної інформації опосередковано відображається в дослідженнях, присвячених предметам і засобам доказування. Так, проводячи аналогію між юридичним фактом і фактом як явищем об'єктивної дійсності слід звернути увагу на позицію В. Шевченка: «Коли йдеться про «факт» - це явище об'єктивної дійсності, умовно виділене з ланцюга найбільш значних взаємозв'язків та взаємозалежностей. Факт народжується у інформативному полі (тобто у полі, яке оточує і навіть виходить за межі соціально-нерівномірного суспільства) і породжує «інформацію», яка кодується «фактичними даними» і постає перед нами у вигляді «доказової інформації» для встановлення істини про існування чи не існування того ж самого факту».[23]

Також процесуальним фактам властива наслідковість. Майже всі дії учасника процесу є усвідомлюваними, направленими на настання певного результату. Кожна дія чи бездіяльність має свою мету - певні наслідки, для чого вона (дія або бездіяльність) відбувається (існує). У той же час, певні обставини об'єктивної дійсності можуть негативно впливати на стан психіки людини, що порушує її нормальне функціонування і призводить до неможливості адекватного відображення об'єктивної дійсності у психіці людини. У такому стані людина не здатна адекватно мислити або взагалі не керує своїми діями і не усвідомлює їх значення. Але навіть такі дії є юридичними фактами, оскільки не будучи спрямованими на настання конкретних юридичних наслідків можуть породити права та обов'язки для інших членів процесу. Це є ще одним із проявів об'єктивованості юридичних фактів, їх існування поза волею особи. У той же час, події матеріального світу, позбавлені суб'єктивного фактору, можуть викликати юридичні наслідки, просто перебуваючи в полі правової норми. Розглядаючи зв'язок між юридичним фактом і результатом як причинно-наслідковий, необхідно звернутися до думки Л. Д. Донської, яка вважає, що причинний зв'язок, що розглядається як категорія правова, ніколи не є зв'язком суто об'єктивним, бо завжди зачіпає діяльність чи бездіяльність людини, у той же час він ніколи повністю не позбавляється об'єктивного змісту. У причинному зв'язку як у правовій категорії поєднуються об'єктивна і суб'єктивна складові. Навіть, коли наслідки дій чи бездіяльності особи настали виключно об'єктивно, відповідно до закономірностей природи, ці наслідки детерміновані дією чи бездіяльністю людини, що наділена свідомістю і волею.[24]

Ознаку наслідковості можна пояснити за допомогою одного з основних принципів діалектики - принципу всезагального зв'язку. Певна дія чи подія, яка має відображення в матеріальному світі і на яку поширюється дія правової норми здатна викликати певні наслідки, дії чи події в межах цих наслідків, можуть викликати інші наслідки і так безліч разів. Тобто, юридичний факт, будучи причиною виникнення прав та обов'язків (наслідків), сам є наслідком опосередкованого впливу іншого юридичного факту. Один юридичний факт може бути наслідком і одночасно причиною настання наслідків.

Ще однією ознакою юридичного факту є фіксація соціальної обставини у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі. Найчастіше юридичні факти мають правове значення лише за умови їхнього належного оформлення і засвідчення.

Юридичний факт, викладений у гіпотезі норми права, стає стимулом, коли особа пов'язує з ним настання бажаних для неї правових наслідків у цьому проявляється ознака стимулювання.

Дослідивши ознаки юридичних фактів, запропоновані в сучасних наукових працях,[25] ми звернули увагу на те, що в них нічого прямо не вказано про таку ознаку юридичних фактів як їх подвійний характер. Цій властивості юридичних фактів приділена хоч і не велика, але значна увага в підручнику О. Ф. Скакун «Теорія держави і права», де сказано: «... один і той самий юридичний факт може бути правоутворюючим, правозмінюючим, правоприпиняючим для суб'єктів, які є сторонами у правовідносинах. Так, факт смерті сторони - обставина, що припиняє правовідносини між померлим іншою стороною, але може утворити право наслідування іншою особою прав померлого - правонаслідування. У правозастосовчій діяльності таких юридичних фактів зустрічається дуже багато. І, як у наведеному прикладі, вони можуть припиняти одні правовідносини і одночасно породжувати інші.»[26, c.76]

Отже, юридичні факти як певні обставини, правові моделі яких закріплені в нормі права, мають ряд ознак за посередництвом яких їх можна виділити з-поміж інших обставин, що не є юридичними фактами, а, відповідно, не породжують жодних юридичних наслідків для суб'єктів права. Юридичні факти мають конкретний характер, виражаються в конкретних діях або подіях, тягнуть конкретні, а не абстраговані наслідки і є об'єктивованими. Головною ознакою юридичних фактів є те, що правові моделі реальної дійсності знаходять своє відображення в нормах права, тобто мають юридичне віддзеркалення і саме ця ознака дозволяє припускати чи є конкретна життєва обставина юридичним фактом. На нашу думку, ознаки, наведені вище, сповна розкривають природу юридичних фактів, а тому представляють собою, певною мірою, інструментарій для науковців і юристів-практиків для відмежування життєвих обставин, що мають юридичні наслідки і можуть вважатися юридичними фактами від таких, що не наділені такою властивістю, а, відповідно, не представляють собою інтересу для права.

У літературі існує думка, згідно з якою правові наслідки виникають і без юридичних фактів, безпосередньо з норми права. Так, на думку В.П.Воложаніна і В, Ф.Ковіна процесуальні відносини виникають без юридичних фактів, а безпосередньо з реалізації норми права та правоздатності. Вони відзначають, що виникнення процесуальних відносин пов'язане з волевиявленням зацікавленої особи шляхом подачі заяви (скарги) до суду.[27] Проте зазначене волевиявлення і є процесуальним юридичним фактом - дією, що породжує виникнення і функціонування цивільних процесуальних правовідносин. Адже норма права не звернена до конкретної особи. Її припис звернено до будь-кого, чия поведінка підпадає під дію норми. Для реалізації норми необхідно додатково настання юридичного факту, що виступає в якості конкретної правової основи процесуальної діяльності.

Традиційно правові наслідки настання юридичних фактів зводять до основних етапів розвитку правовідносин. Е.А. Крашенінніковим було висловлено думку про те, що процесуальні юридичні факти наділені лише однією властивістю - обумовлювати виникнення прав та обов'язків і позбавлені правозмінюючих і правозупиняючих властивостей.[28] Навряд чи можна погодитися з подібною думкою. Адже вона є протилежною поняттю динаміки цивільного процесу, який проходить у своєму розвитку різні етапи, включаючи зміну та припинення. Сумнівність висновків Е.А. Крашеніннікова полягає в тому, що він пов'язує наявність юридичних фактів тільки з гіпотезою процесуальної норми, тоді як на юридичні факти вказують всі елементи останньої.

Отже, процесуальні юридичні факти мають як правоутворюючі, так і інші наслідки. Навряд чи вірним є протиставлення і розмежування наслідків виникнення та припинення суб'єктивних прав і обов'язків після настання певного юридичного факту. Правовідносини можуть одночасно виникати для одного суб'єкта процесу і припинятися для іншого, а ще й змінюватися для третього суб'єкта.

Не зовсім точно зводити правові наслідки здійснення юридичних фактів тільки до трьох основних етапів розвитку правовідносин. У літературі зазначається, що подібні уявлення не розкривають в достатній мірі ролі юридичних фактів у механізмі здійснення правових можливостей та належного виконання юридичних обов'язків. До числа юридичних фактів мають бути віднесені й такі, які тягнуть інші правові наслідки, пов'язані з існуванням правовідносин, з дією їх внутрішніх механізмів.

Уважне вивчення характеру правового впливу процесуальних юридичних фактів показує, що їх здійснення породжує найрізноманітніші наслідки, які не зводяться тільки до виникнення, зміни та припинення правовідносин. Інакше б з аналізу випадала велика група фактів, які виконують інші функції. Багато юридичних фактів забезпечують процес нормального функціонування цивільного процесу. Вказану роль виконують такі юридичні факти як явка сторін в судове засідання, сплата судового збору, роз'яснення експерту його прав та обов'язків і т.д. Здійснення даних юридичних фактів, не перериваючи нормального ходу цивільного судочинства, забезпечує поступальний розвиток цивільного процесу.

Група процесуальних юридичних фактів обумовлює необхідність призупинення цивільних процесуальних відносин (ст. 201 ЦПК). Можливі й інші правові наслідки, з настанням відповідних процесуальних юридичних фактів.

До числа характерних рис процесуальних юридичних фактів відноситься і послідовність їх виникнення. Певний взаємозв'язок у послідовності вчинення юридичних фактів - процесуальних дій беззаперечно існує. Наприклад, відкриття провадження відбувається внаслідок порушення справи зацікавленою особою. Найбільш чітко встановлено вчинення процесуальних дій в стадії розгляду справи по суті. Тому є правильною думка Н.О.Чечіної в тому сенсі, що загальний перебіг, система стадій, вчинення процесуальних дій, певне цивільне процесуальне законодавство є однакові.[29, с.44] Але в конкретній дійсності ситуація може бути дещо складнішою. Можливо інше чергування циклів цивільного судочинства (після провадження в суді першої інстанції - відразу виконавче провадження). Можуть з'явитися такі юридичні факти (акти органів управління чи події), які неможливо заздалегідь передбачити, вони переривають нормальний хід судочинства. Тому дана ознака є відмітною не для всіх процесуальних юридичних фактів, а відноситься до групи процесуальних дій, яка характеризує модель судочинства по цивільній справі. Події ніяк не входять до цієї схеми. Окрім того, і процесуальні дії не завжди здійснюються в послідовності, що характеризує нормальний хід судочинства. Адже вони часом виступають не самостійно, а в комплексі з подіями.

Певне методологічне значення має виділення різних груп фактичних обставин правостворюючого характеру. Серед підстав виникнення правовідносин виділяються поряд з юридичними фактами і юридичні умови. Якщо юридичні факти мають найчастіше разовий характер, своїм виникненням вони вичерпують себе, роблячи вплив на динаміку правовідносин, то юридичні умови представляють із себе обставини тривалої дії. Юридичні умови виникають до виникнення юридичних фактів і можуть довгий час існувати в потенційному стані, не породжуючи будь-яких правових наслідків, наприклад, підвідомчість, правоздатність. На відміну від умов юридичні факти виступають як динамічний елемент в механізмі виникнення і розвитку цивільних процесуальних відносин.[4]

Практичний аспект виділення поряд з юридичними фактами і категорії юридичних умов полягає в можливості обліку кола всіх юридично значимих обставин, що мають вплив на реалізацію норм процесуального права, що впливають на формування фактичних складів у цивільному процесі. Тим самим забезпечується розмежування безпосередньо правостворюючих обставин (юридичних фактів) та інших факторів, не допускається надмірне і необґрунтоване розширення фактичних складів, перенасищення їх зайвими фактами. Разом з тим визначається роль інших юридично значимих обставин як юридичних умов, що визначають середу виникнення фактичних складів. При виникненні практично всіх фактичних складів у ході розвитку процесуальних правовідносин відзначається постійна взаємодія юридичних фактів і юридичних умов, особливо в стадії судового розгляду. Так, після порушення цивільного процесу по конкретній справі процесуальне відношення виступає в якості необхідної юридичної умови при утворенні фактичних складів. Наприклад, в разі виникнення питання про відкладення розгляду справи через неявку відповідача суд відповідно з'ясовує ряд процесуальних юридичних фактів: факт неявки відповідача, її причини, можливість розгляду справи за його відсутності і виносить ухвалу, завершальний фактичний склад.

Наприклад, 02 вересня 2014 року Жовківський районний суд Львівської області розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства "Жовкватеплоенерго" до Ващук Р.І. про стягнення боргу прийняв ухвалу про відкладення розгляду цивільної справи, у зв'язку з неявкою в судове засідання сторін та клопотанням позивача про розгляд справи за його відсутності, на підставі ст.208 ч.2 ЦПК України.[30]

Раніше встановлені юридичні факти, що свідчать про правомірність порушення справи, про його підвідомчість і підсудність даному суду, про те, що по справі виник процес, виступають вже в якості юридичних умов. Вони не встановлюються при вирішенні конкретних процесуальних питань. Адже цивільний процес представляє з себе в динаміці поступове накопичення юридичних фактів.

Як видно, вчинені процесуальні дії створюють передумови для здійснення подальших дій, самі переходячи в категорію юридичних умов. Тому в будь-якій фактичній ситуації, що виникає в ході розвитку цивільного процесу, необхідно розрізняти конкретний фактичний склад з певних юридичних фактів і юридичні умови.

Узагальнюючи викладене, можна виділити наступні ознаки процесуальних юридичних фактів, які в сукупності дають загальну характеристику даної правової категорії: це реальні життєві обставини; закріплені в нормах права; є достовірними або можуть бути дефектними, в тому числі і судовими помилками; породжують конкретні правові наслідки з урахуванням диспозитивного характеру процесуальних прав; пізнання і фіксація здійснені у відповідній правовій формі.