Наукова та практична діяльність в теорії держави і права

Размещено на http://allbest.ru/

Наукова та практична діяльність в теорії держави і права

1. Наукова та практична діяльність в теорії держави і права

У житті українського народу, як і народів низки країн Європи, а також держав, що утворилися на теренах колишнього Союзу РСР, у кінці XX -- на початку XXI ст. сталися і відбуваються величезні зміни. На порядок денний незалежних національних держав постали питання здійснення кардинальних трансформацій у політичній, економічній, соціальній сферах, перш за все розбудови цих держав, створення відповідних правових систем, вирішення багатьох проблем, пов'язаних з існуванням нових країн демократичної орієнтації в європейському і світовому міжнародному співтовариствах.

Ці історичні перебудовчі процеси та їх перспективи вимагають глибоких теоретичних обґрунтувань, що, у свою чергу, накладає величезний громадянський обов'язок на вчених-дослідників у галузі соціогуманітарних наук щодо вирішення багатьох найскладніших проблем, з якими зіткнулося українське суспільство на сучасному етапі свого розвитку і зустрінеться у майбутньому. Розв'язання левової частки зазначених проблем покладається на представників юридичної науки, насамперед тих, хто працює у галузі теорії держави і права. Саме ця наука, спираючись на здобутки галузевих юридичних дисциплін та всього суспільствознавства, акумулює величезний обсяг знань про державу і право, накопичений за весь період їх існування, саме вона озброєна методологічними підходами і прийомами, які дозволяють досліджувати найскладніші процеси у сфері державотворення і правотворення, вказувати шлях вирішення нагальних сучасних проблем державно-правового будівництва, прогнозувати об'єктивно-оптимальні тенденції його розвитку.

Відповідальні й найскладніші завдання в галузі теорії держави і права вирішують сьогодні вчені України. Це насамперед стосується наукового осмислення та визначення підходів і механізмів розв'язання проблем, послідовного закріплення в свідомості населення незалежної України національної ідеї державотворення, реалізації справжнього народовладдя, здійснення політичної, парламентської, адміністративної реформ, пошуку найбільш демократичних і ефективних форм існування держави, забезпечення їх належного системного та динамічного функціонування в умовах дії принципу розподілу влад, формування демократичного, правового, громадянського суспільства, визнання пріоритетності прав і свобод людини. Все, про що йдеться, може бути по-справжньому зрозуміло і втілено у життя тільки на базі глибоких та всебічних знань про державу і право, про державно-правову політику, існуючі у цих галузях закономірності та об'єктивні передумови прогресивного розвитку наявних державно-правових інститутів.

Досліджуючи доленосні для держави та суспільства проблеми теорія держави і права як наука й сама повинна розвиватись, вдосконалюючи свої наукознавчий інструментарій та наукознавчі механізми, що є однією з необхідних умов її успішного функціонування та виправдання покладених на неї суспільством сподівань.

Загальна теорія держави і права посідає особливе місце у науці про суспільство. Це пояснюється насамперед її специфічними об'єктами вивчення -- держави та права, які належать до найбільш важливих суспільних інституцій. Підкоряючись загальним об'єктивним законам суспільного розвитку, зазначені інституції мають поряд з цим свої специфічні закономірності функціонування та розвитку, що зумовлює необхідність існування окремої особливої науки, якою є саме теорія держави і права. Вона покликана вивчати перш за все закономірності державно-правових явищ суспільного життя, має на меті одержання, оновлення і поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, їх роль та значення у суспільстві. Глобальність і вагомість проблем, які вивчаються цією наукою, зумовлюють її належність до числа фундаментальних.

Уособлюючи систему знань про основні та загальні закономірності існування і розвитку держави і права, ця наука досліджує їх соціальну природу, дає пояснення їх сутності, розкриває значення держави і права у житті суспільства. Закономірність як категорія, що досліджується теорією держави і права, є насамперед об'єктивним, необхідним, загальним і сталим зв'язком державно-правових явищ між собою та з іншими суспільними (соціальними) явищами, зв'язком, який втілює якісну визначеність державно-правових явищ, їх політико-юридичні властивості. Сама наука про державу і право в її найширшому розумінні виступає системою знань про загальні політико-юридичні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ, які досліджуються у цілому. Наукові положення, висновки та основні категорії загальної теорії держави і права посідають самостійне місце у системі соціогуманітарних наук, а притаманна останній специфіка дозволяє визнати її самостійною галуззю суспільствознавства. Вказана специфіка полягає, насамперед, у тому, що тільки ця наука має основними об'єктами своїх досліджень правову і державну організацію суспільства.

Важливе значення для загальної теорії держави і права має її взаємозв'язок з філософією, яка є наукою про загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Варто зауважити, що фундамент теоретичних знань про державу і право становлять саме філософські знання про суспільство. В осмисленні державно-правових явищ вагому роль відіграє філософія права. З нею пов'язані уявлення про право як сукупність природних прав і свобод людини -- невід ємних умов її вільного й творчого існування та розвитку. Сьогодні ці положення закріплені у багатьох конституціях демократичних держав світу, в тому числі Конституції України.

Слід наголосити про тісний зв'язок загальної теорії держави і права з історичною наукою. Остання вивчає історію розвитку людської цивілізації у всій її різноманітності. Держава і право сьогодні -- це результат історичного розвитку суспільства. Спираючись на дані історичної науки, теорія держави і права досліджує найбільш загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку державно-правових явищ. У той же час історична наука, звертаючись до питань держави і права, користується відповідними положеннями та поняттями, які напрацьовані теорією держави і права.

Теорія держави і права має тісні та плідні взаємозв'язки з наукою про суспільство -- соціологією, яка вивчає структурні елементи суспільства у їх взаємодії, умови існування останніх елементів, а також функціонування і розвиток усіх сторін діяльності людей у суспільстві. У межах соціології виник новий науковий напрям -- соціологія права, яка розглядає правову систему з точки зору її тісного взаємозв'язку з життям, суспільною практикою.

Конкретні соціологічні дослідження дають можливість вивчати правові та державні явища, які існують у суспільстві, і на дій основі вдосконалювати правову систему та державні інституції. Вони сприяють реформі і розвитку законодавства, державних структур, реалізації правових приписів у соціальній поведінці особи, соціальних груп, соціальних аспектів функціонування різних державних служб тощо. У свою чергу, загальна теорія держави і права слугує методологічною основою соціологічних досліджень. А наслідки останніх сприяють розвитку теорії держави і права.

Нерозривний зв'язок існує між теорією держави і права та економічною наукою. Спираючись на положення і висновки економічної думки, яка вивчає виробничі відносини та економічні закони, аналізує ринкові відносини і ринкове господарство, теорія держави і права розглядає всі державно-правові явища в органічному зв'язку з економічними умовами життя людей, розкриває їх активний зворотний вплив на економіку. В ринкових економічних відносинах втілюються ідеї свободи, рівності, соціального прогресу. Досконала правова система, соціально спрямована політика держави сприяють розвитку сучасних ринкових економічних відносин, зростанню добробуту людей.

З усього наведеного можна зробити висновок, що загальна теорія держави і права є наукою високого рівня узагальнення державно-правової дійсності. До її складу входять не тільки знання, одержані нею самою, а й у синтезованому вигляді знання, накопичені багатьма іншими науками, які тією чи іншою мірою досліджують різні аспекти теорії держави і права. Тісно взаємодіючи з іншими галузями наукового знання, загальна теорія держави і права формулює наукові закони, поняття та визначення державних і правових явищ, які дозволяють не тільки пізнати сутність, зміст та форми існування держави і права, вдосконалити їх службову роль у суспільному житті, а й використовувати державно-правові інститути з метою реформування суспільства у напрямі його прогресивного розвитку.

Будучи єдиною наукою, яка дає узагальнююче теоретико-методологічне уявлення про державно-правову дійсність у її цілісності, загальна теорія держави і права характеризується своєю інтегрованістю і диференційованістю. Внутрішньо вона поділяється на відносно автономні частини. Взяті у єдності та взаємодії, вони характеризують структуру загальної теорії держави і права як науки.

Перш за все, вона поділяється на такі внутрішні підрозділи, як загальна теорія держави та загальна теорія права. Однак між названими частинами є спільні проблеми: це питання методології, типології тощо.

Разом з тим, кожний з цих основних підрозділів має внутрішню структуризацію. Так, у межах загальної теорії права є відносно виокремлені групи проблем, що утворюють, наприклад, такі загальні напрями, як філософія права, соціологія права, спеціально-юридична теорія або загальна позитивна теорія права, до якої належать класифікація юридичних норм, юридичних фактів, прийоми тлумачення тощо. Слід підкреслити, що це -- тільки напрями, профілі наукових досліджень. Загалом, вказані юридичні дослідження у загальній теорії держави і права відрізняються єдністю, поєднуючи в одне ціле філософську, соціологічну і спеціально-юридичну характеристики права.

Від перелічених загальних напрямків відокремлюються і більш вузькі напрями наукових юридичних досліджень. Це, насамперед, правова інформатика, правова психологія, правова етика, юридична стилістика, теорія юридичної техніки.

Вивчаючи та узагальнюючи практику, теорія держави і права формує поняття та визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації і висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст та форми існування держави і права, а й вміло використовувати їх з метою прогресивного розвитку суспільства.

Слід зазначити, що в умовах сучасності теорія держави і права стає демократичнішою, ніж раніше, відкритішою для сприйняття класичної спадщини і новітніх ідей незалежно від того, де вони з'явились. Вона приділяє більшу увагу матеріальним і духовним потребам людини, її гідності, правовому та політичному світогляду, правам і свободам громадян. Значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу і право зі сприйняттям ідей демократичної, соціальної, правової держави, сучасного громадянського суспільства тощо.

Теорія держави і права посідає чільне місце у системі юридичних наук. Вона дає найширші за обсягом і найглибші за змістом знання про державно-правові явища. Ці знання фіксуються у поняттях і теоретичних конструкціях, що є найбільш загальними та абстрактними у порівнянні з поняттями інших юридичних наук. Але висновки теорії держави і права не є вторинними, похідними, які виникають внаслідок узагальнення результатів галузевих юридичних наук. Загальність її висновків заснована на дослідженнях власного предмета -- загальних закономірностей державно-правових явищ. Вона не дає конкретних, готових рішень з питань, що досліджуються галузевими юридичними науками, але сприяє з'ясуванню ними важливих керівних відправних точок досліджень, які дозволяють уникнути однобічності при розв'язанні галузевих наукових проблем. Таким чином забезпечується методологічна єдність досліджень у галузевих юридичних науках. Висновки і положення теорії держави і права виступають як єдині теоретичні засади та головні орієнтири при розробленні цими науками спеціальних питань і рекомендацій для практики. Зв'язком з юридичною практикою, здатністю задовольняти запити останньої багато у чому визначаються життєвість і соціальна значущість теорії держави і права та всіх галузевих правових наук. Юридична практика, досвід функціонування держави, численні факти державно-правової діяльності слугують невичерпним джерелом розвитку юриспруденції. Практика ж обумовлює мету та цілі дослідження держави і права, тобто теоретичне й практичне пізнання державно-правових явищ здійснюється також для того, щоб сама практика розвивалася на науковій основі. Ігнорування здобутків науки в процесі державно-правового будівництва спричиняє у наш час чимало негативних наслідків. Теорія держави і права, вивчаючи та узагальнюючи практику, формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації та висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, а й вміло застосовувати їх з метою прогресивного розвитку суспільства. Теоретичні положення мають широко використовуватися фахівцями у правотворчій і правозастосовчій діяльності, при вирішенні питань вдосконалення правового виховання населення тощо. Державно-правова дійсність, політико-правові процеси, що досліджуються теорією держави і права, належать до найскладніших та найважливіших суспільних сфер, від яких багато у чому залежить життєдіяльність суспільства. їх наукове осмислення -- об'єктивна потреба українського соціуму на сучасному етапі його існування та розвитку, адже теорія держави і права як фундаментальна наука є вагомим джерелом правового прогресу, справляє величезний вплив на розвиток суспільного юридичного мислення та зростання юридичної активності як всього суспільства, так і кожної особи у ньому.

Отже, будучи важливою суспільствознавчою та провідною юридичною наукою, теорія держави і права має на меті одержання, оновлення та поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, прагне пізнати сталі, глибинні зв'язки державно-правового життя, які визначають його історичний рух. Спираючись на досягнення інших галузей наукового знання, вона формулює наукові закони, поняття і визначення державних та правових явищ, які дають можливість не тільки з'ясувати сутність, зміст і форми держави та права, вдосконалити їх службову роль у суспільному житті, а й використати теорію держави і права для здійснення прогресивних суспільних реформ.

2. Поняття та ознаки юридичної практики

держава право наука суспільство

Термін практика має грецьке походження (praktikos -- діяльний, активний). У широкому розумінні практику можна визначити як цілеспрямовану діяльність людини, опанування і перетворення об'єктивної дійсності, всезагальну основу розвитку людського суспільства і пізнання. Практика -- багатозначний термін. З одного боку, це -- мотивована діяльність людини, цілеспрямована на досягнення бажаного особистого чи соціального результату. З іншого -- це підсумок, результат, досвід, який отримується внаслідок такої діяльності людини.

У тлумачних словниках зміст практики розуміється багатозначно. Наприклад, В.Даль визначає практику як досвід, саму справу, досвід на справі, справу на досвіді.

У юридичній літературі теж немає єдиного погляду на визначення цього терміна. Деякі вчені (І. Дюрягін, В. Кнапп) під юридичною практикою вбачають саме юридичну діяльність. Інші дослідники, наприклад С. Алєксєєв, визначають юридичну практику як результат, об'єктивований досвід юридичної діяльності.

Третя група авторів, такі як В. Леушин, розглядають юридичну практику в нерозривній єдності правової діяльності з сформованим за її результатами юридичним досвідом.

Два перших визначення юридичної практики по суті є правильними, але неповними, оскільки відображають лише один бік юридичної практики. Третє визначення юридичної практики найбільш всебічно характеризує сутність цього явища проте, на наш погляд, вимагає певного уточнення.

Людина, як свідомий вольовий суб'єкт, існуючи у суспільстві, має певні інтереси і потреби. Бажаючи їх задовольнити людина свідомо формує відповідні цілі. Для досягнення поставлених цілей особа здійснює необхідну діяльність, використовуючи потрібні і доступні засоби. Здійснюючи таку діяльність, людина вступає у відносини з іншими членами суспільства, реалізуючи норми права, які регулюють ці відносини. При цьому, різні люди, бажаючи отримати однаковий результат, можуть вчиняти різні дії, використовувати різні засоби та реалізовувати різні правові норми. Внаслідок цього деякі з них досить легко і швидко задовольняють свої інтереси та потреби, інші досягають поставленої мети затративши багато зусиль і часу, треті взагалі не отримують бажаного результату. З часом інші люди, бажаючи досягти того ж результату, починають вчиняти і використовувати такі ж дії та засоби, як і особи, котрі досягли цього результату найбільш легко і швидко. Поступово у суспільстві формуються певні моделі (порядки, правила) найбільш ефективних і оптимальних дій, необхідних для досягнення бажаного особистого чи суспільного результату.

Юридичну практику можна розглядати у динамічному і статичному аспектах. У динаміці вона проявляється у правовій діяльності суб'єкта суспільства, спрямованій на досягнення поставленої мети. Статичний бік характеризує юридичну практику як сформовану в суспільстві модель, порядок дій, здійснення яких призведе до бажаного результату з найменшими витратами зусиль і часу.

З огляду на викладене можна визначити юридичну практику як сформовану в суспільстві діяльність соціальних суб'єктів, яка забезпечує найбільш ефективне і оптимальне досягнення цими суб'єктами бажаного суспільного чи особистого результату.

Сутність юридичної практики виявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цій правовій діяльності:

-- юридична практика є частиною суспільної практики, відповідно їй притаманні загальні риси, що характеризують будь-яку суспільну практику;

-- юридична практика має суспільний характер, оскільки вона обумовлена іншими типами соціальної практики, будь-яка правова діяльність припускає певну взаємодію суб'єктів суспільства, отриманий правовий досвід та сформовані на його підставі соціальні моделі дій є сукупним продуктом суспільної діяльності;

-- юридична практика є свідомою діяльністю, припускає обізнаність і усвідомлення соціального суб'єкта про існуючі в суспільстві досвід, моделі дій для отримання результату, якого бажає досягти цей суб'єкт. Якщо особа вчиняє дії на досягнення поставленої мети не будучи обізнаною і не усвідомлюючи існуючого суспільного досвіду, правильніше говорити про певну правову діяльність такої особи, а не про юридичну практику;

-- юридична практика здійснюється у межах існуючих правових і соціальних норм і положень. Суттєві регулятивні основи закладені у зовнішніх природних, соціальних, правових, економічних, політичних, матеріальних, духовних та Інших факторах, які впливають на дії членів суспільства, спрямовують їх діяльність, обмежуючи суб'єктивізм і волюнтаризм;

-- юридична практика впливає на оточуючу дійсність, сприяє змінам у суспільному житті. Здійснювана у межах правових норм вона разом з тим заповнює прогалини у праві, врегульовує нерегламентовані правом суспільні відносини, усуває суперечності, колізії у праві, створює прецеденти та формує звичаї у суспільстві;

-- юридична практика є одним з вагоміших елементів правової системи суспільства. Вона -- своєрідний місток між правом і правосвідомістю та правовідносинами у суспільстві. Без юридичної практики неможливі виникнення, розвиток і функціонування правової системи. Юридична практика поєднує нормативно-правові й індивідуально-правові приписи, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, правові ідеї з рішеннями, що приймаються на їх реалізацію, тощо;

-- юридична практика є частиною культури суспільства. Дослідження джерел юридичної практики дає уявлення про державний і суспільний лад певної країни, економічний, соціальний, правовий, політичний устрій відповідного суспільства у різні часи його існування;

-- юридична практика впливає на всі сторони життя суспільства, сприяє розвитку одних суспільних процесів та гальмує інші. Це методологічно важливе положення треба враховувати при розробленні і втіленні у життя будь-яких планів і програм економічного, політичного, соціального устрою суспільства. Юридична практика є критерієм істинності права і правової діяльності.

3. Тест. Виберіть основні ознаки права

а) формалізм;

б) професійність;

в) суб'єктивність;

г) системність;

д) інституціональність.

Список використаних джерел

1. Алексеев С.С. Теория государства и права. -- М., 1997.

2. Загальна теорія держави і права. -- К., 2000. -- С. 214.

3. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. -- Харків: Консум, 2002. -- С. 381.

4. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін. - К.: Юрі-нком Інтер, 1999. - 317 с.

5. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права. -- К.: Кондор, 2006. -- 477 с.

6. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2005. - 592 с.

7. Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т. -- М.: Зерцало, 2000. -- Т. 2. -- С. 507.

8. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -- С. 138.

9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. -- Харків: Консум, 2001. -- С. 449.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - 2-е вид. - Харків: Консум, 2005. - 656 с.

11. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

12. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, В.П. Пастухов, О.Д. Тихомиров; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. -К.: Юрінком Інтер, 2003. - 368 с.

13. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. -- 688 с.

Размещено на Allbest.ru