Теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна

Размещено на http://www.allbest.ru/

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут фінансово-економічної безпеки і права

Кафедра загально-правових дисциплін

Лекція

з навчальної дисципліни «Теорія держави і права»

Тема: «Теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна»

Одеса-2012

План

Вступ

1. Юриспруденція та її система

2. Місце теорії держави і права в сучасній юриспруденції

3. Предмет теорії держави і права

4. Методологія теорії держави і права

5. Функції теорії держави і права

6. Понятійно-категоріальний апарат юриспруденції

Висновки

Навчальна мета лекції: ознайомити курсантів з системою юридичних наук та визначити місце теорії держави і права в сучасній юриспруденції. Закласти підстави формування у майбутніх працівників цілісного, системного розуміння державно-правових явищ, генези та закономірностей їх функціонування і розвитку, оволодіння поняттєво-категоріальним апаратом сучасної юриспруденції і правової практики. Формування уявлення про теорію держави та права як основну юридичну науку; закріплення знань про систему категорій теорії держави та права; усвідомлення місця і ролі теорії держави та права в системі юридичних наук.

Виховна мета: виховувати у курсантів повагу до права. Всебічний розвиток та формування дійсно наукових поглядів та переконань.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами: філософія, історія, політологія, соціологія, юридична деонтологія.

Зв'язок з практикою: формування навичок характеризувати предмет науки, розрізняти різні види юридичних наук за предметом вивчення. В Закласти підстави формування у майбутніх працівників необхідні якості теоретичної підготовки, формування професійних знань та навичок майбутнього фахівця-юриста.

Література

1. Бигич О.Л. Вплив порівняльно-правових досліджень на розвиток національної правової системи // Правова держава. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. - Вип.16. - С.134-142.

2. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. - М: Юрид.лит., 1976. - 264с.

3. Дудченко В.В., Манько Д.Г. Роль методології юридичної науки у становленні новаційного науково-правового мислення // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук.праць. - Одеса: Юрид.літ, 2003. - Вип.21. - С.13-17.

4. Козюбра Н.И. Понятие и структура методологии юридической науки // Методологические проблемы юридической науки. - К.: Ин-т государства и права, 1990. - С. 5-6.

5. Мартышин О.В. Общетеоретические юридические науки и их соотношение //Гос. и право. - 2004. - № 7. - С.5-11.

6. Мартышин О.В. Нравственные основы теории государства и права // Гос. и право. - 2005. - №7. - С.5-13.

7. Мирошниченко М. Системно-інформаційний підхід у дослідженні правової системи // Право України. - 2006. - №8. - С.35-39.

8. Нравственные основы теории государства и права: Международная научная конференция //Государство и право. - 2005. - № 8. - С. 91-110.

9. Оборотов Ю.Н. Методология юридической науки в эпоху постмодерна // Юридический вестник. - 2002. - №4. - С.81-85.

10. Полешко А. Методологічні проблеми юридичної науки в Україні (з міжнародної конференції) // Право України. - 2004. - №7. - С.145.

11. Поцелуев Е.Л. Современное состояние теории государства и права: Кризис или поиск собственной идентичности ? //Правоведение . -2004. - № 2. - С. 154-165.

12. Сергевнин С.Л. О соотношении политической науки, науки о государстве и правоведения // Правоведение. - 1991. - № 6. - С.40-50.

13. Сырых В.М. Логические основания общей теории права: В 2 т. Т.1. - Элементный состав. - М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2000. - С.43-91, 359-502.

14. Хворостянкіна А. Дефініції в законодавчих текстах: питання теорії //Право України. - 2005. - №11. - С. 28-32.

Вступ

Теорія держави і права в системі юридичної освіти займає особливе місце як базова теоретична дисципліна. Метою даного навчального курсу є формування у майбутніх працівників цілісного, системного розуміння державно-правових явищ, генези та закономірностей їх функціонування і розвитку, оволодіння поняттєво-категоріальним апаратом сучасної юриспруденції і правової практики.

Наука загальної теорії держави і права як провідна галузь юриспруденції, навчальний курс з цього предмета є основою підготовки юристів. Знання закономірностей виникнення і функціонування державно-правових інститутів, освоєння понятійно-категоріального апарату юриспруденції необхідні студенту як база для вивчення галузевого законодавства та юридичних процедур. Теорія держави і права містить абстрактні правові поняття, освоєння яких є вельми непростим для першокурсника. При всій великій кількості і різноманітності підручників і навчальних посібників з цієї дисципліни, авторам посібника очевидною була потреба студентів в елементарному курсі, що стисло і доступно описує загальнотеоретичні поняття і категорії.

1. Юриспруденція та її система

Наука - це сфера людської діяльності, яка виробляє та систематизує об'єктивні знання про матеріальний і духовний світ. Залежно від сфери наукового дослідження систему наук умовно поділяють на три основні підсистеми: природничі науки, точні науки та суспільні науки. У кожній із них наявний комплекс теоретичних і прикладних наук.

Держава і право - це соціальні явища. Через це юриспруденція (юридична наука) - система знань про державу і право - належить до суспільних наук. Держава і право підлягають в своєму розвитку загальним об'єктивним закономірностям розвитку суспільства, які вивчають соціологія, соціальна філософія, політологія та інші суспільні науки. Втім, попри їхню відносну самостійність як соціальних інститутів, вони мають свої закономірності та специфіку, що обумовлює виділення юриспруденції як самостійної галузі наукового знання.

Юридична наука вивчає право як особливу систему соціальних норм, окремі структурні підрозділи права, будову, сутність і функціонування держави. Державні і правові інститути відіграють важливу роль у сучасному суспільстві, внаслідок чого юридична наука посідає одне з провідних місць серед суспільних наук.

Враховуючи, з одного боку, нерозривний зв'язок між державою і правом (хоча історії відомі й варіанти їхнього автономного існування), з іншого - відмінність держави і права, в юриспруденції виділяють дві основні підсистеми знань: правознавство і державознавство.

Сучасна юриспруденція є розгалуженою системою знань про державу і право. Існують різні класифікації юридичних наук. Імовірно, найточнішим критерієм класифікації є предмет науки, тому юридичні науки можна поділити на такі групи:

1) теоретичні юридичні науки про державу і право (теорія держави і права, юридична деонтологія, філософія права, соціологія права, порівняльне правознавство). Ці науки вивчають, формулюють і систематизують найбільш загальні юридичні поняття і категорії;

2) історико-юридичні науки про державу і право (зарубіжна й вітчизняна історія держави і права, історія політичних і правових учень, або, інакше - історія вчень про державу і право). Ці науки вивчають процеси становлення й розвитку держави і права, а також розвитку теоретичних уявлень про державу і право;

3) галузеві науки (наука конституційного права, наука адміністративного права, наука цивільного права, наука кримінального права, група наук процесуального права тощо). Галузеві науки вивчають і пояснюють нормативний зміст галузей права;

4) міжгалузеві науки (юридична деліктологія, наука житлового права, наука банківського права, наука екологічного права тощо). Ця група включає науки, що виникли на стику декількох галузей права. Вони вивчають і пояснюють сенс норм та інститутів, що споріднені за змістом, але стосуються різних галузей права;

5) організаційні науки. Ці науки вивчають організацію та діяльність державних органів (наука державного будівництва), органів місцевого самоврядування (наука муніципального права), судових і правоохоронних органів (наука судових і правоохоронних органів);

6) прикладні науки (криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, юридична психологія, правова статистика тощо). Ці науки вивчають правові явища не тільки за допомогою юридичних, але й за допомогою спеціальних неюридичних методів, запозичених з інших наук (технічних, медичних, математичних тощо);

7) міжнародно-правові науки (наука міжнародного публічного права, наука міжнародного приватного права).

Юридичні науки, як правило, виділяють в аналізі держави і права їхні окремі сторони і властивості. Проте цілісне системне дослідження державно-правових явищ здійснює, в першу чергу, теорія держави і права.

2. Місце теорії держави і права в сучасній юриспруденції

Теорія держави і права та інші теоретичні юридичні науки вивчають загальні для всієї державно-правової дійсності явища, виробляють загальні для юриспруденції категорії та поняття. Внаслідок цього вони займають особливе місце в системі юридичної науки. У свою чергу в циклі теоретичних юридичних наук теорія держави і права відіграє роль системоутворюючої дисципліни: філософія та соціологія права відокремилися від неї, «працюють» у зв'язку з нею та надають їй свої результати.

Необхідність виокремлення з системи юридичних наук теорії держави і права обумовлена існуванням загальних закономірностей розвитку державно-правових явищ, незнання яких унеможливлює більш-менш глибоке вивчення предмету інших юридичних наук. Решта юридичних наук, як правило, виділяє в аналізі держави і права окремі їхні сторони та властивості. Проте цілісне системне дослідження державно-правових явищ здійснює, в першу чергу, теорія держави і права.

Решта юридичних наук - емпіричні, тобто вони базуються на досвіді, на вивченні фактів конкретної державно-правової реальності. Завдання теорії держави і права полягає в тому, щоб привести в систему, витлумачити й узагальнити ці факти. Теорія держави і права інтегрує досягнення інших юридичних наук, вносить упорядкованість у сукупність виявлених ними фактів, встановлює системні зв'язки між ними та виводить із них певні узагальнення. Наприклад, вивчення конкретного матеріалу щодо статусу голови держави (монарха, президента) в різних країнах призвело до формулювання теоретичних положень про наявність двох основних форм правління сучасних держав - монархії та республіки. Таким чином, теорія держави і права є наукою узагальнюючого характеру стосовно інших юридичних наук.

Загальнотеоретичні конструкції стають основою для висновків і положень галузевих юридичних наук. Наприклад, модель правового статусу підозрюваного (галузь науки кримінального процесу) базується на загальнотеоретичній моделі правового статусу особи. У цьому випадку теорія держави і права відіграє роль базової (фундаментальної) юридичної науки.

Теорія держави і права здійснює інтеграцію юридичних знань у струнку систему. Це досягається, по-перше, за рахунок виявлення найбільш загальних рис державно-правових явищ, що вивчаються галузевими науками, по-друге, за рахунок перенесення узагальнених категорій галузевих наук в інші науки. Наприклад, поняття фізичної та юридичної особи були спочатку розроблені наукою цивільного права. Теорія держави і права, виділивши загальні сутнісні риси цих понять, розробила категорії суб'єкта права і суб'єкта правових відносин, які використовуються в інших галузевих науках. Завдяки теорії держави і права виробляється спільна мова юридичної науки, її понятійно-категоріальний апарат.

Теорія держави і права - методологічна стосовно інших юридичних наук. Для них вона розробляє та вдосконалює методологію (систему методів, прийомів і принципів дослідження). Наприклад, тлумачення нормативно-правових актів здійснюється за допомогою розробленого теорією держави і права формально-юридичного методу.

Нарешті, не можна лишити поза увагою пропедевтичний (вступний) характер теорії держави і права. В юридичних школах більшості країн світу саме з неї починається навчання юриспруденції, вона створює основи для вивчення студентами інших юридичних наук, з неї починається оволодіння юридичною професією.

3. Предмет теорії держави і права

Теорія держави і права має спільний із іншими юридичними науками об'єкт дослідження - державно-правову дійсність. Розмежування теорії держави і права з іншими юридичними науками відбувається за предметом дослідження, тобто певного кола явищ, які вивчаються цією наукою. Кожна юридична наука має свій предмет дослідження, яким може виступати той або інший бік об'єктивної державно-правової дійсності.

Предметом теорії держави і права є державно-правова дійсність, загальні та специфічні об'єктивні закономірності її розвитку, на основі пізнання яких розробляються фундаментальні проблеми, що мають методологічне значення для галузевих юридичних наук. Закономірність - це стійкий причинно-наслідковий зв'язок між явищами (процесами), який існує об'єктивно (тобто незалежно від волі людей). Зазначимо, що в державно-правових процесах можливі також і випадковості. Випадковість - це подія, основну причину якої встановити засобами сучасної науки неможливо, оскільки вона викликана безліччю незначних і короткочасних причин. Висловлюючись науковою мовою, випадковість є перетином незалежних причинних рядів. Врахування випадковостей в юриспруденції необхідне, оскільки держава і право, як соціальні явища та творіння людини, не вільні від елементів хаосу, ірраціональності, дисбалансу. У цьому сенсі теорія держави і права, як і решта суспільних наук, є наукою не стільки закономірною, як законоподібною.

Предмет теорії держави і права включає:

1) сутність і соціальне призначення державних і правових явищ;

2) закономірності та випадковості виникнення, функціонування та розвитку держави і права;

3) систему понять і категорій, що використовуються в юриспруденції (право, держава, їхня сутність, функції, форми; норми права, правовідносини, реалізація права, правопорядок тощо);

4) правові принципи, аксіоми, презумпції, фікції, що були вироблені та використовуються юридичною теорією та практикою;

5) теоретичні моделі правотворчої, правозастосовчої та інтерпретаційної практики;

6) прогнози та практичні рекомендації щодо вдосконалення та розвитку права і держави.

Предмет теорії держави і права складають явища, які можна назвати азбукою юриспруденції. Без засвоєння цих явищ неможливо вірно та грамотно вивчати закони, складати угоди та договори, тлумачити їхній зміст, визначати їхню дію в просторі, у часі та за колом осіб.

4. Методологія теорії держави і права

Методологія теорії держави і права - це система підходів, методів і принципів наукового вивчення державно-правових явищ.

Центральний елемент методології - метод (від грецьк. methodos - шлях дослідження, теорія, учення) - спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретної задачі. Якщо категорія «предмет науки» вказує на те, що саме вивчає та чи інша наука, то категорія «метод науки» вказує на те, яким саме шляхом відбувається дослідження.

Методи теорії держави і права умовно можна розділити на чотири групи: загальні; загальнонаукові; міждисциплінарні; спеціальні.

Загальні методи пізнання властиві кожній людині як розумній істоті та використовуються не лише в науці, але й у повсякденному житті: спостереження; порівняння; рахування; узагальнення; дескрипція (опис).

Загальнонаукові методи застосовуються в усіх науках. Зокрема, це методи: діалектики; формальної логіки; системного аналізу.

Діалектичний метод в юриспруденції передбачає об'єктивний, всебічний і конкретний розгляд державно-правових явищ, виявлення притаманних їм зв'язків, наявність у них суперечностей, оцінку державно-правових явищ з якісного та кількісного боку, виявлення залежності форми явища від його сутності. Діалектика включає такі прийоми пізнання, як аналіз і синтез, абстракція і сходження від абстрактного до конкретного.

Аналіз є прийомом пізнання за допомогою розчленування предмета дослідження на складові елементи. Синтез - це поєднання окремих частин предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез однаково необхідні для дослідження, оскільки становлять єдність протилежностей. Наприклад, для вивчення такого складного явища як правова реальність ми спочатку виділяємо в ній і окремо вивчаємо правові норми, правові відносини, правову свідомість, правомірну поведінку, а потім синтезуємо їх у категорії правопорядку.

Абстракція - це уявне виділення істотних властивостей предмета й одночасне відвернення від приватних його властивостей. Прийом сходження від абстрактного до конкретного полягає в переході від абстрактної схеми до наукового осмислення конкретного факту. Наприклад, зі всього різноманіття проявів інституту глави держави ми, відкидаючи особисті якості президента або монарха, особливості здійснення їм політичної діяльності, виділяємо такі істотні ознаки цього інституту як: спосіб заміщення поста та функції глави держави. Знаючи «очищені» від конкретики ознаки монархії або республіки, на їхній основі, ми можемо теоретично, науково оцінити і вивчити кожну існуючу монархію або республіку.

Логіка - це сукупність законів і прийомів правильного мислення. Існують чотири основні закони логіки:

1) закон тотожності. Тотожність - це таке відношення між об'єктами, коли вони рівні самі собі, є «тими ж самими». Цей закон свідчить: якщо твердження істинно, то воно істинно;

2) закон суперечності свідчить, що твердження і заперечення одного і того ж не можуть бути істинними: одне неодмінно помилково. Інакше кажучи, думки повинні бути несуперечливими;

3) закон виключеного третього свідчить, що кожен вислів є правильним або неправильним;

4) закон достатньої підстави означає, що жодна думка не може бути визнана істинною без достатньої підстави. Іншими словами, нічого не можна приймати на віру: треба ґрунтуватися на достовірних фактах і раніше доведених положеннях.

Основні прийоми логіки:

1) індукція - умовивід, що йде від фактів до якоїсь гіпотези (загального твердження);

2) дедукція - умовивід, в якому висновок про один елемент множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини;

3) аналогія - метод, за допомогою якого досягається знання предметів і явищ на підставі того, що вони мають подібність з іншими;

4) гіпотеза - обґрунтоване припущення. При гіпотетичному методі пізнання дослідник нерідко вдається до його різновиду - аксіоматичного методу. Його суть полягає в побудові наукової теорії, при якій деякі твердження приймаються без доказів і потім використовуються для отримання інших знань.

Системний метод (системний аналіз) використовується при вивченні складних проблем, які знаходяться у взаємозв'язку одна з іншою. Система - це сукупність об'єктів з фіксованими між ними відносинами. Системний метод представляє ціле явище як систему, що складається з декількох взаємодіючих елементів (або підсистем, оскільки кожен елемент може бути також представлений як система нижчого рівня). Системний аналіз стосується утворення, розвитку, функціонування, синтезу державно-правових явищ, а також їхнього взаємозв'язку з іншими соціальними явищами.

Міждисциплінарні методи застосовуються в декількох близьких по предметах дослідження науках:

1) культурологічний метод. Такий підхід припускає вивчення права як невід'ємної частини соціального регулювання разом з мораллю, етикою, релігією, а держави - в її взаємодії з іншими соціальними інститутами, що виникли в ході розвитку людської цивілізації (громадянське суспільство, політичні партії тощо);

2) соціологічний метод полягає в дослідженні права на базі конкретних соціальних фактів. Він включає аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, анкетування тощо;

3) статистичний метод використовується для кількісної характеристики предмету дослідження, наприклад, відомості про кількість правопорушень, про питому вагу економічних злочинів тощо;

4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку конкретного державно-правового явища, прослідкувати динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первісного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави тощо.

Спеціальні методи теоретико-правової науки такі:

1) формально-юридичний (догматичний) метод передбачає дослідження юридичних фактів та юридичних текстів, тлумачення їх в логічній послідовності з використанням спеціальних юридичних термінів і конструкцій. Цей метод передбачає вивчення права як такого, в «чистому вигляді», поза зв'язком з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами.

Формально-юридичний метод є традиційним, властивим юридичній науці, таким, що виходить з її природи, оскільки формальність є невід'ємною властивістю права. Саме формальний метод виділив право з синкретичної (злитої) єдності соціальних регуляторів стародавнього суспільства.

Формальний метод складає обов'язковий, необхідний ступінь в науковому пізнанні права і держави, бо допомагає описати, узагальнити, класифікувати, систематизувати, передати одержане знання ясним, цілком визначеним способом. За допомогою цього методу формулюються категорії та поняття юриспруденції, наприклад: суб'єкт права, норма права, правовідносини, юридична відповідальність, правопорядок тощо;

2) порівняльно-правовий метод передбачає комплексне вивчення правової культури в зіставленні досвіду різних країн і народів, з'ясуванні традицій і новацій в розвитку державних і правових інститутів. За допомогою порівняльно-правового методу можливо зіставлення якого-небудь правового інституту або галузі права в одного народу в різні історичні періоди (діахронний аналіз) та правових інститутів, що існують одночасно в різних країнах (синхронний аналіз).

Компаративістика (порівняльне правознавство) - це метод вивчення правових систем різних держав шляхом зіставлення систем права, однойменних державних і правових інститутів, принципів права і правових норм. Одночасно компаративістика є галуззю юриспруденції та юридичною навчальною дисципліною.

Порівняльно-правовий метод дослідження відомий здавна, але засновником порівняльного правознавства як окремої галузі юриспруденції вважають французького просвітника XVIII ст. Шарля Луї Монтеск'є. У XIX ст. в європейських країнах виникли асоціації та товариства компаративістики, у 1900 р. в Парижі відбувся Перший Міжнародний конгрес порівняльного права, а в 1924 р. в Гаазі була створена Міжнародна академія порівняльного правознавства.

Метод порівняльного правознавства може застосовуватися як щодо діючого праву, так і щодо права, яке існувало у минулому. Порівняння однотипних явищ (галузей, інститутів, норм), що існували у різний час, називається діахронним. Проте найчастіше предметом порівняння є діючі правові системи та їхні компоненти. Таке порівняння називається синхронним. В юридичній науці і практиці розрізняють рівні порівняльного правового аналізу: макрорівень передбачає проведення порівняльних досліджень у рамках типів права, правових сімей або ж на рівні конкретних правових систем; мікрорівень передбачає проведення аналогічних досліджень на рівні правових категорій, інститутів, норм.

Порівняльне правознавство покликане зіграти величезну роль в оновленні юридичної науки та у виробленні нового міжнародного і національного права, що відповідає умовам сучасного світу. Об'єктивними чинниками, що обумовлюють і підкреслюють важливу роль і необхідність розвитку порівняльного правознавства, є: різноманіття правових систем сучасності; розвиток правових взаємозв'язків і розширення міжнародних, економічних, політичних, культурних та інших зв'язків між державами; поява на правовій карті світу правових систем нових незалежних держав; діяльність міжнародних організацій на основі міжнародного права з урахуванням особливостей національних систем права. Розвиток порівняльного правознавства визначається також настійною необхідністю поліпшити викладання та якість підготовки фахівців-юристів.

Методологія теорії держави і права не зводиться тільки до системи методів. Вона включає також підходи, принципи, ціннісні (методологічні) орієнтири, за допомогою яких забезпечується збагнення держави і права.

Наукова думка виробила найбільш загальні передумови пізнання - два основні підходи: матеріалістичний та ідеалістичний. Матеріалістичний виходить з того, що мир матеріальний, існує об'єктивно, зовні та незалежно від свідомості, що матерія первинна і вічна, а свідомість - властивість матерії. Стосовно юриспруденції даний підхід припускає, що державно-правові явища є похідними від економічної або технологічної сфери суспільного життя.

Ідеалістичний підхід протилежний матеріалістичному. Він виходить з того, що дух, свідомість, мислення - первинні, а матерія, природа, фізичне - вторинні, похідні. Вважається, що в основі державно-правових явищ лежать ідеальні спонукальні цілі, мотиви, установки людей або якихось надприродних сутностей. Наприклад, Г.Гегель вважав, що джерело розвитку суспільства лежить в якомусь абсолютному дусі, який творить історію, і зумовлює всі дії людей.

Останнім часом набирає силу цивілізаційний підхід, в якому виділяються два напрями: теорія стадіального розвитку цивілізації та теорія локальних цивілізацій. Для стадіальної теорії характерним є розгляд цивілізації як єдиного процесу прогресивного розвитку людства, в якому виділяються певні стадії (етапи). Теорія локальних цивілізацій виходить з того, що всесвітньо-історичний процес є сукупністю соціальних спільнот, що історично склалися, займають певну територію і мають свої особливості соціально-економічного, правового і культурного розвитку.

Принципи пізнання - це вихідні положення теорії методу (методів) пізнання, які вимагають від суб'єкта, що пізнає, здійснення певних дій. До класичних, загальновизнаних методологічних принципів відносять:

1) принцип раціоналізму, тобто визнання того, що державно-правові явища можуть бути пізнані за допомогою розуму;

2) принцип детермінізму, тобто визнання причинної обумовленості державно-правових явищ;

3) принцип об'єктивної істини, тобто визнання можливості встановити єдину, верифіковану (таку, що піддається перевірці) істину;

4) принцип верифікації, тобто перевірки, емпіричного підтвердження теоретичних положень юриспруденції шляхом зіставлення їх із спостережуваними об'єктами, експерименту;

5) принцип історизму, який полягає у визнанні того, що держава і право - історичні феномени, що всі державно-правові явища існують в часі, тобто виникають, змінюються, зникають.

Сучасна методологія, крім того, визнає можливість ірраціоналізму, принцип додатковості, принцип плюралізму істини.

Ірраціоналізм - це світоглядна орієнтація, що визнає основним видом пізнання уяву, інтуїцію, одкровення, віру, і обмежує або заперечує можливості розуму в процесі пізнання. Не заперечуючи раціоналізму, сучасна юридична наука використовує також й ірраціональне знання. Наприклад, багато загальних понять (істина, людина, суспільство) сприймаються суб'єктом пізнання спочатку інтуїтивно і лише в процесі детального вивчення формулюються раціоналістично.

Принцип додатковості вперше був сформульований великим фізиком Н.Бором. Річ у тому, що квантова механіка поставила людину в ситуацію, коли з'ясувалося, що пізнати багато явищ, керуючись тільки одним підходом, неможливо. Згідно принципу додатковості для відтворення в знаковій системі цілісного явища необхідні взаємовиключні, додаткові класи понять. Наприклад, багато правових інститутів традиційних аграрних співтовариств (в Африці, Азії) неможливо зрозуміти, керуючись тільки теоретичними уявленнями, виробленими європейською наукою.

З принципом додатковості тісно пов'язаний принцип наукового плюралізму, суть якого полягає у визнанні множинності, неоднозначності істини.

Важливе місце в методології теорії держави і права займають юридичні концепції та парадигми. Концепція - це науково обґрунтоване тлумачення явища. Парадигма - це модель постановки проблеми та її рішення, яка панує протягом певного історичного періоду в науковому співтоваристві. Точні, природничі та суспільні науки мають різний ступінь «відкритості», тобто здатність включати одну або більше загальновизнаних парадигм. Як правило, природничі науки керуються однією загальновизнаною парадигмою, а зміна парадигм є науковою революцією.

Юриспруденція і теорія держави і права як її методологічна, базова складова частина, відносячись до соціальних (гуманітарних) наук, розділяють їх поліпарадигмальний (поліконцептуальний) характер. Якщо точні та природничі науки керуються, як правило, однією загальновизнаною парадигмою (наприклад, визнання первинності матеріального світу), то соціальні науки «не можуть собі дозволити» однолінійного сприйняття миру через складність самого суспільства і породжених їм явищ.

Суспільні науки і юриспруденція як їх частина, неминуче є науками ідеологізованими, через що завданням і одночасно складовою частиною методології теорії держави і права є вироблення і слідування певним ціннісним (методологічним) орієнтирам. До них ми повинні віднести орієнтацію на загальнолюдські і, як їх ядро, - європейські цінності, а саме: права людини, демократію та верховенство права.

5. Функції теорії держави і права

Саме виникнення науки пов'язане із соціальною потребою в пізнанні навколишнього світу та систематизованих знань про нього. Ці знання необхідні для забезпечення мінливих умов життєдіяльності людини. Тому наука виконує визначені, їй іманентні функції.

Функції теорії держави і права - це основні напрями її впливу на розвиток юридичної науки та юридичної практики.

Гносеологічна (пізнавальна) функція теорії держави і права полягає в пізнанні правових явищ, як уже відомих, так і нових, у проникненні в глибинні проблеми їх сутності. Держава і право безперервно розвиваються; тому юридична теорія повинна “задовольняти” потреби суспільства в пізнанні характеру і спрямованості цих змін. У цьому сенсі роль юридичної теорії не обмежується тільки правознавством, але має й загальносоціальне значення. Вказана функція умовно може бути розділена на “підфункції”: онтологічну (констатуючу), інтерпретаційну (пояснювальну) та евристичну (пошукову). Інакше кажучи, теорія держави і права науково формулює державно-правові явища, пояснює їх суть і виявляє нові закономірності їхнього розвитку.

Методологічна функція виражається у формуванні понятійного апарату та методологічного інструментарію системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує одноманітність у класифікації та оцінці правових явищ фахівцями різних галузей права.

Прогностична функція теорії держави і права полягає у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо перспектив і тенденцій розвитку права, правової системи, правознавства, “передбачення” того, яким якісним і кількісним змінам піддадуться існуючі політико-правові явища.

Практична (практико-орієнтуюча) функція теорії держави і права та юридичної науки в цілому полягає в тому, що результатом пізнавальної активності повинні бути вироблені та апробовані наукою рекомендації по вдосконаленню нормотворчої, правозастосовчої, інтерпретаційної, правоохоронної діяльності.

6. Понятійно-категоріальний апарат юриспруденції

юриспруденція держава право

Понятійно-категоріальний апарат юриспруденції - це система мовних знаків (слів і словосполучень), якими описуються і за допомогою яких досліджуються державно-правові явища. Понятійно-категоріальний апарат юридичної науки складний і різноманітний, бо багатозначний її предмет віддзеркалення - держава і право та пов'язані з ними явища. Нерозривний зв'язок юридичних понять з державою і правом є головною, істотною ознакою, що визначає їх характерні риси.

Правові поняття - логічно оформлені загальні думки про клас юридичних явищ. Поняття (разом з думкою та умовиводом) є однією з основних форм мислення. Воно відображає та закріплює істотні (відмітні) ознаки предметів або явищ об'єктивного світу і процесу мислення і є простою структурною одиницею думки. Поняття про державу і право - найважливіший різновид соціально-політичних понять, багато з яких були сформульовані у глибокій старовині. Так, поняття «справедливість», «закон», «демократія» виробили і використали старогрецькі філософи Сократ, Платон, Арістотель. Державно-правові поняття були широко відомі в Стародавньому Римі, причому не тільки професійним юристам, але й усім громадянам. Багато з них використовується сучасною юриспруденцією (конституція, особа, контракт, віндикація тощо).

Виникнувши, поняття не залишаються незмінними, застиглими, вони постійно розвиваються, коректуються, наповнюються новим змістом. Поняття тільки тоді будуть такими, що «працюють», коли вони правильно відображають соціальну дійсність, потреби її розвитку.

Багато юридичних понять закріплюються в законодавстві, що пояснюється чисто практичними потребами правового регулювання суспільних відносин. Наприклад, в українській нормотворчості склалася традиція одну з перших статей кожного закону присвячувати визначенню понять, що вживаються в тексті акту.

Теорія держави і права вивчає і дає узагальнені поняття про державу і право на основі аналізу державно-правової практики і досягнень інших юридичних наук. Наприклад, в рамках теорії держави формулюються поняття держави, форм і функцій держави, поняття правової та соціальної держави. В рамках теорії права формулюються поняття права, правової норми, форми права, закону, правовідносин, правосвідомості, законності тощо.

За сферою дії та значущістю правові поняття діляться на:

1) загальноправові, такі, що мають значення для всієї системи юридичних наук, всіх галузей права та законодавства («держава», «право», «правовідносини», «законність» тощо);

2) міжгалузеві, такі, що мають значення для декількох галузей права і науки («проступок», «матеріальна відповідальність» тощо);

3) галузеві, межі дії яких визначаються межами тієї або іншої галузі («трудова угода», «обвинувачений», «комітент» тощо).

Найбільш загальні, гранично широкі правові поняття називаються правовими категоріями. Вони мають двоякий характер. З одного боку, вони є підсумком вивчення державно-правової дійсності, з іншого - результатом узагальнення раніше вироблених правових понять. Так, узагальнюючи поняття кримінальної, адміністративної, цивільної та дисциплінарної відповідальності, теорія держави і права формулює гранично широке поняття юридичної відповідальності. Воно й буде правовою категорією, оскільки це поняття, абстрагуючись від ознак, властивих окремим видам юридичної відповідальності, зосереджує увагу на загальних рисах юридичної відповідальності в цілому.

Сукупність певних фундаментальних понять і категорій утворюють ту або іншу галузь права, науку про неї та відповідну навчальну дисципліну. Наприклад, в кримінальному праві - це поняття «злочин», «покарання», «співучасть», «позбавлення волі», «погашення судимості» тощо.

Висновки

Отже, теорія держави і права належить до фундаментальних юридичних наук, які дають базові юридичні знання, фундамент для вивчення решти юридичних наук. Значення таких знань полягає в тому, що курсанти-юристи, які вивчили теорію держави і права, засвоюють абетку та логіку правознавства, методологію вивчення державно-правових явищ, без знання яких неможливо в подальшому просуватися в безмежний світ юридичних наук.

Размещено на Allbest.ru