Склад правопорушення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Склад правопорушення



План

неправомірний поведінка норма правопорушення

Введення

Глава 1. Загальна характеристика понять "правопорушення" і "склад правопорушення"

1.1 Поняття правопорушення

1.2 Поняття "склад правопорушення"

Глава 2. Склад правопорушення та його елементи

2.1 Суб'єкт правопорушення

2.2 Суб'єктивна сторона правопорушення

2.3 Об'єкт правопорушення

2.4 Об'єктивна сторона правопорушення

Висновок

Список використаної літератури



Введення

Мета моєї курсової роботи: ознайомитися з інформацією, досліджувати твори відомих вчених, досконально вивчити теоретичний матеріал з обраної мною темі ("Склад правопорушення"), аналізувати отримані знання для подальшого застосування їх на практиці, вміти викладати свої думки чітко, ясно і послідовно.

Завдання курсової роботи:

1. Ознайомитися з теоретичним матеріалом обраної теми.

2. Розглянути проблематику даного питання і довести його актуальність в даний час.

3. Визначити загальну характеристику понять "правопорушення" і "склад правопорушення".

4. Уважно розглянути і досконально вивчити склад правопорушення і його елементи.

5. Вміти робити заключний висновок по даній темі, посилаючись на отримані знання та навички, набуті під час виконання курсової роботи.

Тема моєї курсової роботи - "Склад правопорушення". Вибираючи певну тему, ми керуємося тим, наскільки вона цікава і актуальна в наш час. Чимало важливий фактор - це об'ємність змісту. На мій погляд, сперечатися про те, чи є дана тема актуальною, не має сенсу.

На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається настільки ж складною і суперечливою, як і раніше. Дана ситуація відображається в засобах масової інформації (новини, Інтернет, радіо, друковані видання), обговорюється на семінарах, конференціях, форумах, розглядається соціологами, істориками-криміналістами у своїх наукових дослідженнях і публікаціях.

У юридичній науці поняття "правопорушення" є одним з основоположних. Дозволю собі стверджувати, що й теоретичні розробки вчених і повсякденна діяльність юристів-практиків, яких би сфер вони не стосувалися, в кінцевому підсумку спрямовані на недопущення порушень права - правопорушень.

Проблема правопорушень була і залишається однією з найбільш значущих для суспільства протягом усього часу існування людства. Даний питання не втрачав своєї актуальності ні за яких громадських строях і формаціях. Правопорушення існували завжди. І надалі, на превеликий жаль, вони не зникнуть з життя людей. Не можна не погодитися з французьким соціологом Емілем Дюркгеймом, який вважав, що правопорушення є елементом будь-якого здорового суспільства. Саме тому необхідно постійне формулювання нових теоретичних концепцій боротьби з правопорушеннями, розробка нових методів і заходів в основі юридичної відповідальності. Адже злочинність, як і будь-яке соціальне явище , постійно розвивається, приймає нові форми. Отже, повністю викорінити злочину не може жодне суспільство. Також слід зазначити, актуальність цієї полягає в тому, що правопорушення - це термін загальногалузевий, він використовується в багатьох галузях права і в теж час є соціальним феноменом.

Проблеми неправомірної поведінки ставилися ще давньогрецькими філософами: Сократом, Платоном і Аристотелем. Питань неправомірної поведінки і скоєння правопорушень так само стосувалися наукові діячі середньовіччя, такі як Ш.Л. Монтеск'є, Г. Гегель, К. Кант, правознавці і філософи Ч. Беккаріа, Ч. Ломборозо, Вольтер, Ж.Ж. Руссо і багато сучасні автори.

На думку Гегеля, "право є абсолютна, розумна, вільна, незламна загальна воля". "Правопорушення - це розлад між нею та індивідуальної волею". Такий розлад завжди присутня в повсякденному житті людей, адже всі люди різні, з різними індивідуальними якостями, думками, інтересами, і не рідко громадська воля суперечить особистим інтересам конкретної особи. Це і було, на думку Гегеля, основою існування правопорушень.

У вітчизняному правознавстві правопорушення та їх юридичний склад досліджувалися такими вченими, як С.С. Алексєєв, Б.Т. Базилєв, С.Н. Братусь, В.М. Ведяхін, Ю.А. Денисов, А.А. Іванов, О.С. Іоффе, В.М. Кудрявцев, О.Е. Лейст, І.О. Самощенко, М.С. Строгович, М.Х. Фарукшін, А.С. Шабуров, М.Д. Шаргородський, Л.С. Явіч, Д.А. Липинський та інші.

Важливе значення обраної мною теми обумовлена і тим, що правові науки порівняно недавно виявили нові різновиди правопорушень: конституційні, фінансові, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні; так само недавно приступили до істотних узагальнень, виявляючи особливості правопорушень в публічному та приватному праві. Актуальність теми підкреслює і та обставина, що до теперішнього часу в теорії держави і права не отримали достатньої розробки проблеми: взаємозв'язки елементів і ознак складу правопорушення; співвідношення складу правопорушення з правопорушенням і правовою нормою; співвідношення складу правомірної поведінки і складу правопорушення. До теперішнього часу ведуться суперечки про саме поняття складу правопорушення, кількості його елементів і ознак, типових особливостях складів правопорушень в публічному і приватному праві, а також потребують розробки самі дефініції "склад правопорушення в публічному праві", "склад правопорушення у приватному праві". Крім того, до теперішнього часу залишається нез'ясованим, чи мають факультативні ознаки складу правопорушення загальнотеоретичне значення.

Розкриття поняття правопорушення - важлива передумова для глибокої наукової розробки проблеми ліквідації розглянутого суспільного явища. Але це тільки одна передумова. Інша полягає в систематичному і планомірному вивченні динаміки всіх видів правопорушень, детальному дослідженні конкретних умов, що сприяють їх вчиненню, і т. д. Друга передумова вимагає тривалої роботи великого колективу вчених.



Глава 1. Загальна характеристика понять "правопорушення" і "склад правопорушення"

1.1 Поняття правопорушення

Правопорушення - соціальний та юридичний антипод правомірної поведінки, їх соціальні та юридичні ознаки протилежні. Правопорушення є різновид антисоціального, протиправної поведінки. У соціальному сенсі - це поведінка, що суперечить або здатне заподіяти шкоду правам та інтересам громадян, їх колективам і суспільству в цілому, воно ускладнює і дезорганізує розвиток суспільних відносин. Інші правопорушення хоча і не є настільки суспільно небезпечними, все ж завдають шкоди суспільним відносинам, особистості, природному середовищу і т.д. Звичайно, окремі правопорушення не можуть представляти небезпеки для суспільства в цілому. Однак, взяті в сукупності, вони представляють істотну небезпеку для нього, порушують режим законності, встановлений правопорядок. Масове явище, що складається із сукупності злочинів, скоєних у державі в певний часовий період, називається злочинністю.

Правопорушення - це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Усяке правопорушення - це діяння, тобто дія чи бездіяльність. Дія - акт активного поводження (крадіжка, бійка, хабар, пияцтво в робочий час і т. п.). Воно може складатися в проголошенні визначених слів (наклеп, образа, заклик до насильницьких антигромадських діянь, пропаганда національної ворожнечі і т. п.). Бездіяльність визнається діянням, якщо по службовому обов'язку чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (прогул, недбалість посадової особи, безгосподарність керівника держпідприємства, проїзд без квитка в суспільному транспорті, залишення людини в небезпечному стані без допомоги і т. п.). Правопорушення, як випливає з терміна, є порушенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, закону. Вчинити правопорушення - означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розмежувати кримінальні правопорушення (злочини), адміністративні правопорушення, порушення цивільного, трудового законодавства тощо.

Будь-яке правопорушення протиправне, являє собою порушення заборони, зазначеного в законі чи в підзаконних актах, або невиконання обов'язку, що випливає з нормативно-правового акта чи укладеного на його основі трудового чи іншого договору.

Законом визначені окремі ситуації, коли діяння формальне підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечно і не шкідливо для суспільства і тому вважається правомірним. Соціальна сутність правопорушення - нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.

У сучасних умовах у нашій країні спостерігається різкий сплеск правопорушень, в тому числі найнебезпечнішою їх форми - злочинів, в різних сферах суспільного життя. Нестримне зростання злочинності створює серйозну загрозу державі і суспільству , життю, здоров'ю та майну громадян. Для боротьби з правопорушеннями важливо визначити їх природу та особливості , причини скоєння і на цій основі намітити шляхи скорочення їх числа.

Ширіков А.С. вважав, що саме ж загальнотеоретичне дослідження правопорушення може принести реальні результати тільки в тому випадку, якщо воно ґрунтується на вивченні всього безлічі відомих концепцій правопорушення, і в тому числі тих концепцій, які сформувалися в окремих галузевих науках. Загальне поняття правопорушення може бути створено тільки за умови синтезу ознак всіх видів правопорушень, шляхом виявлення того загального, що характерно для всіх правопорушень без винятку. Спроби визначити, що таке правопорушення, і пояснити це соціальне явище робилися вже давно. До формування зрілої правової системи, чітко розділеною за галузевою ознакою, і до виникнення юриспруденції як самостійної галузі знання, філософсько-правовому аналізу піддавалися, як правило, тільки злочини. Однак і такі дослідження мають значну цінність при розробці загального поняття правопорушення, так як не слід забувати, що злочинами до самого недавнього часу вважалися не тільки кримінальні правопорушення в сучасному розумінні, але й інші види неправомірної поведінки.

1.2 Поняття "склад правопорушення"

Ознаки, які лягли в основу поняття правопорушення, конкретизуються в категорії складу правопорушення - такої його моделі, яка закріплена законодавчо стосовно кожного виду правопорушень.

Склад правопорушення -- це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення та які є необхідними і достатніми для притягнення до юридичної відповідальності. Склад правопорушення - це системна ознак протиправна поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. Можна також зазначити, що склад правопорушення містить у собі сукупність закріплених ознак в законі об'єктивного і суб'єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визначається конкретним правопорушенням.

Поняття "правопорушення" і "склад правопорушення" тісно взаємопов'язані, але не тотожні. Стикаючись з різного роду шкідливими діяннями, люди спочатку фіксували в своїй свідомості, а потім і в законі їх безпосередньо емпіричні ознаки: риси суб'єкта діяння, саме діяння, ставлення суб'єкта до вчиненого, предмет посягання, а також наслідки вчиненого антисоціальної поведінки. Тим самим поступово виділялися елементи, що складають зміст будь-якого соціально значущого вчинку людини. Узагальнення таких емпіричних ознак призвело до появи загальнотеоретичної категорії складу правопорушення.

Хачатуров Р.Л. пише про те, що склад правопорушення - це теоретична конструкція, абстракція, сформульована вченими-юристами, а правопорушення - факт реальної дійсності. Саме з цієї посилки необхідно виходити, виявляючи співвідношення правопорушення і складу правопорушення. Склад правопорушення розкриває і доповнює ряд ознак і характеристик самого правопорушення. Так, об'єкт правопорушення конкретизує ознака суспільної небезпеки, що виражається в дезорганізації і порушенні суспільних відносин і заподіянні шкоди. Суспільна небезпека пов'язана з такими ознаками об'єктивної сторони складу, як місце, час, знаряддя і засоби вчинення правопорушення, які впливають на її характеристику. У правозастосовчій практиці на підставі наявності або відсутності шкоди робиться висновок про існування у діяння властивостей суспільної небезпеки. Суспільна небезпека знаходить своє вираження і в суб'єктивних ознаках складу правопорушення (формою провини, мотиви, цілі і т. д.).

Юридичною наукою розроблене поняття складу правопорушення, яким називається опис ознак правопорушення за схемою: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.



Глава 2. Склад правопорушення та його елементи

Склад правопорушення містить чотири необхідні елементи:

1) суб'єкт;

2) суб'єктивну сторону;

3) об'єкт;

4) об'єктивну сторону .

2.1 Суб'єкт правопорушення

Суб'єкти правопорушення -- фізичні і юридичні особи. Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного -- фізичні і юридичні особи, адміністративного -- переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою.

Фізичні особи(індивідуальний суб'єкт) визнаються суб'єктами правопорушень, якщо вони під час вчинення правопорушення були осудні (здатні контролювати свою поведінку волею і свідомістю) та досягли визначеного законом віку деліктоздатності (наприклад, досягли загального віку відповідальності згідно з КК України, який визначає суб'єктом злочину фізичну осудну особу, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність).

Фізичних осіб за політико-правовою належністю поділяють на громадян, осіб без громадянства(апатридів), іноземних громадян і біпатридів(осіб з подвійним громадянством). Для багатьох правопорушень цей статус особи не має значення(наприклад, для визнання особи винною у вчиненні злочину, адміністративного проступку, цивільного правопорушення тощо). Особливий правовий статус мають такі індивідуальні суб'єкти, як державні службовці, посадові особи, депутати різного рівня представництва, що відображено в їх правовому статусі, в тому числі в підставах юридичної відповідальності за вчинене ними правопорушення.

Колективні суб'єкти правопорушення -- це юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян(партії чи громадські організації), інші громадські об'єднання (наприклад, релігійні). Слід відзначити, що вони не є простою сукупністю фізичних осіб, а такою, що мають документально юридично оформлену організаційну єдність(наприклад, у вигляді статуту організації), приймають юридично значущі рішення, виконують юридичні обов'язки, користуються повноваженнями і відповідають за правопорушення особисто як єдиний суб'єкт, спроможний визначати, формулювати, виражати ззовні і захищати волю власної організації. Деліктоздатність юридичних осіб(на відміну від фізичних) виникає не з моменту досягнення певного віку і психічного стану, а з моменту їх створення(наприклад, офіційної реєстрації підприємства).

Вимоги до суб'єкта правопорушення:

* досягнення особою певного, прямо визначеного у нормах права віку юридичної відповідальності (за різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку);

* осудність -- здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними і розуміти небезпечність вчинюваних дій та їх наслідків у момент скоєння правопорушення.

2.2 Суб'єктивна сторона правопорушення

Суб'єктивна сторона правопорушення -- це внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Тобто суб'єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення.

Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета. Вина - це безпосередній вияв психологічного ставлення до вичиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків. Здатність особи усвідомити значення свого вчинку і керувати ним необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик. Вина може існувати у формі умислу або необережності. У свою чергу умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та бажала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки. Непрямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та свідомо допускала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки.

Необережна форма вини відрізняється від умислу тим, що правопорушник не усвідомлює суспільної небезпеки своєї поведінки. Розрізняють два види необережної форми вини -- протиправна самовпевненість та протиправна недбалість.

Протиправна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Протиправна недбалість має місце тоді, коли особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча була і могла їх передбачити.

Факультативними ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є мотив -- тобто внутрішнє спонукання особи до вчинення правопорушення, а також мета -- тобто уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи протиправне діяння.

Ривкін С.Ю. писав про те, що елементи складу злочину поділяються на обов'язкові та факультативні. У число обов'язкових входять елементи, які неодмінно для наявності складу злочину. Вони утворюють у своїй цілісності (системі) ту мінімально достатню і необхідну суспільну небезпеку діяння, яка є кримінальною. Відсутність хоча б одного з таких елементів означає відсутність всієї системи складу злочину. Такими елементами є: об'єкт злочину в "обмежилося" частини; в об'єктивній стороні складу - це дія (бездіяльність), шкідливі наслідки, пов'язані з дією (бездіяльністю) причинного зв'язком; в суб'єкті - елементи з ознаками фізичного осудної особи певного віку; в суб'єктивній стороні - вина у формі умислу або необережності. Факультативні елементи складу злочину: в підсистемі "об'єкт" - предмети; в підсистемі "об'єктивна сторона" - час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та інші обставини зовнішнього середовища вчинення злочинного діяння; в підсистемі " суб'єкт " - це ознаки спеціального суб'єкта, звужують коло суб'єктів злочину з тих чи інших властивостях (найчастіше зважаючи професійної діяльності суб'єкта); в підсистемі "суб'єктивна сторона" - мотив, мета, емоційний стан.

Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки правопорушення поділяють на злочини і проступки. Злочин -- це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочинами є тільки кримінальні правопорушення, які посягають на суспільний лад держави, її політичну й економічну систему, власність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.

Злочини різняться між собою за внутрішньою та за зовнішньою ознаками. У чинному кримінальному законодавстві України в основі поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії: 1) матеріальний (характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діяння); 2) формальний (вид покарання і розмір його санкцій, передбачених законом). За цими критеріями злочини поділяються на:

- злочини невеликої тяжкості;

- злочини середньої тяжкості;

- тяжкі злочини;

- особливо тяжкі злочини.

Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має меншу ступінь суспільної небезпеки. Проступок -- це суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує приписи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права.

Проступки поділяються на такі основні види:

1) конституційні -- це правопорушення, які посягають на порядок організації та діяльності органів державної влади і управління, конституційні права і свободи громадян;

2) адміністративні -- це правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління;

Шевчук В.Б., Киричук А.С. стверджують, що адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, коли правопорушення за своїм характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відповідальності. Тож, адміністративне правопорушення має притаманні саме йому юридичні ознаки. До них потрібно віднести: суспільну небезпеку, протиправність, винність і караність. Приводом для порушення справи про адміністративне правопорушення можуть бути заяви та скарги громадян, рішення відповідних органів, їх посадових осіб тощо.

3) дисциплінарні -- це правопорушення, які дезорганізують нормальну діяльність підприємств, установ, організацій і посягають на трудову, військову, навчальну та інші види дисциплін;

4) цивільні -- це правопорушення, що виникають у сфері майнових та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин.

Мотив (франц. - motif - спонукальна причина первісно той, що приводить рух; від лат. motives рухомий) - усвідомлено спонука (прагнення) до здійснення конкретних вольових дій чи утримання від них (бездіяльність), зумовлених потребами, інтересами й нахилами правопорушника, для задоволення (реалізації) яких він обирає певні суспільно небезпечні форми й засоби.

Мотив є істотним елементом складного суб'єктивного процесу, що зумовлює прийняття рішення діяти саме так, а не інакше (пояснює психологічні причини скоєння правопорушення). Вони пов'язані з метою дій та матеріалізуються в ній. Будучи тісно пов'язаними між собою, мотив і мета по-різному характеризують вольовий процес, відображаючи різні його сторони. Визначення мотиву відповідає на запитання, чому людина діяла саме так, чим вона керувалася, мета визначає напрямок дій та їх передбачуваний результат. Мета є опосередкованою ланкою між свідомістю та волею особистості, не тільки акумулюючи в собі внутрішні якості правопорушення, а й відображаючи моральні позиції правопорушника.

Мотиви поділяються на: раціональні (продуктивні потреби) та емоційні; матеріальні та ідеальні (релігійні, світоглядні тощо), поверхові й такі, що виникли давно та інші. Поза правопорушенням вони не повинні бути предметом юридичної оцінки.



2.3 Об'єкт правопорушення

Об'єкт правопорушення -- це ті суспільні відносини та цінності (певні блага), що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення(наприклад, власність, духовні цінності, громадський порядок, здоров'я людини та ін.); певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Не існує правопорушень, в яких був би відсутній об'єкт. Однак сам об'єкт може розглядатися з різних позицій: як загальний, родовий та безпосередній.

Під загальним об'єктом правопорушення розуміють систему суспільних відносин, які функціонують, розвиваються та відновлюються на ґрунті загальновизнаних у суспільстві цінностей, що закріплені в позитивному праві, ним регулюються та охороняються(суспільна безпека, політичний лад і под.).

Родовий об'єкт -- це певне коло однорідних відносин, яким вчинками осіб завдано шкоду. Залежно від того, нормами якої галузі чи інституту права ці об'єкти охороняються, об'єкт визнається родовим чи видовим. Наприклад, правопорушення, спрямовані проти права власності в кримінальному, цивільному, трудовому і адміністративному праві тощо зумовлять різну родовидову характеристику об'єктів правопорушень і відповідну юридичну кваліфікацію діянь правопорушників.

Безпосередніми об'єктами є суспільні відносини з приводу конкретних матеріальних(майно, цінні папери та ін.) і не матеріальних (життя, здоров'я, честь, гідність) благ у різних сферах життя суспільства і відповідні їм права та законні інтереси суб'єктів права: майнові, трудові, політичні та ін.

2.4 Об'єктивна сторона правопорушення

Об'єктивна сторона -- це зовнішній прояв суспільно небезпечного або суспільно шкідливого діяння, яке завдає об'єктам правової охорони суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків та яке відбувається за певних умов, у конкретному місці, в певний час та за певної обстановки.

До об'єктивної сторони належать:

* суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (дія чи бездіяльність);

* суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки;

* місце, час, обставини, спосіб, знаряддя, засоби вчинення діяння;

* необхідний причинний зв'язок між діянням та наслідками (діяння здійснюється раніше, ніж настають наслідки; воно -- безпосередня причина цих наслідків; діяння викликає ці наслідки з внутрішньою закономірністю без втручання в нормальний перебіг подій сторонніх сил). Цей зв'язок повинен бути не випадковим, а саме необхідним, тобто його вивчення і аналіз мають переконати і довести, що конкретні шкідливі наслідки настали на підставі і в результаті саме цього діяння конкретної особи, а не будь-якого іншого, випадкового чинника. Наприклад, конкретні дії з вини працівника, умисно спрямовані на заподіяння майнової шкоди власникові підприємства, слід розглядати як безпосередню причину шкідливих наслідків його вчинку.

Крім обов'язкових, будь-яке правопорушення має факультативні елементи: спосіб, місце, оточення, обставини та час вчинення правопорушення. Кожен з них додатково характеризує суб'єкта правопорушення, ступінь суспільної шкоди від його посягання, роль кожного правопорушника в разі співучасті, обставини, що обтяжують або пом'якшують вину суб'єкта.

Залежно від того, чи пов'язується закінчення правопорушення з настанням суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків діяння, чи ні, розрізняють:

а) правопорушення з формальним складом, для якого обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є лише суспільно небезпечне (шкідливе) діяння;

б) правопорушення з матеріальним складом, яке вважається закінченим з моменту настання зазначених у нормі суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків.

Велікосельская І.Є. писала про те, що склад правопорушення не може бути підставою юридичної відповідальності з огляду на те, що виступає наукової категорією, а не фактом дійсності. Також не може виступати підставою відповідальності якась сукупність ознак, що характеризує діяння, з огляду на те, що ця сукупність ознак є уявної конструкцією, виведеної із змісту правових норм. Тільки реальне правопорушення є фактичною підставою юридичної відповідальності.

Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак правопорушень, їх юридичних характеристик дають можливість класифікувати ці правопорушення за різними підставами:

а) за ступенем суспільної шкоди - злочин (суспільно небезпечні, кримінальнокарні діяння);

б) за галузевою належністю - цивільно-правові, конституційні, сімейно-правові, адміністративні, матеріальні;

в) за суб'єктами - сковані деліктоздатною фізичною особою і скоєні юридичною особою.

г) за суб'єктивною стороною - умисне і необережне діяння;

д) за формою зовнішнього виразу - протиправні дії і бездіяльність;

е) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) - правопорушення за матеріальним складом і правопорушення з формальним складом;

є) залежно від кількості суб'єктів, які вчинили злочин чи правопорушення - одноосібні і групові (тобто скоєні за співучасті).



Висновок

Хочу зазначити, що тема, висловлювана мною, є досить проблематичною, адже є ряд різних факторів, що зумовлюють виникнення правопорушення у різних сферах життя і причини виникнення правопорушення у різних сферах життя і причин виникнення досліджували ще з давніх часів.

Поняття "правопорушення" є дуже багатогранним і широким. Загальний вміст даного терміну визначається як порушення правопорядку. У сучасного суспільного життя порушення встановлених норм і правил законодавства присутній в кожній сфері життєдіяльності людей, суспільства в цілому.

Правопорядок - це порядок, заснований на праві. Право складається з безлічі галузей, кожна з яких містить в собі "своє" поняття правопорушення. За кожним неправомірним вчинком слід покарання, юридична відповідальність. Вона визначається індивідуально для конкретного правопорушника залежно від того яку суспільну небезпеку спричинило неправомірне діяння, чиї права та інтереси порушило і яка галузь права регламентує виниклі правовідносини. Відповідно до цього існує класифікація правопорушень за допомогою, якої певне діяння розглядається як правопорушення в конкретній сфері, регламентоване нормами права.

Для визначення перерахованих вище ознак існує поняття " юридичний склад правопорушення", що закріплює певні елементи, без наявності яких правопорушення, по-перше, не може існувати. По-друге, дані елементи, такі як об'єктивні і суб'єктивні ознаки правопорушення, дозволяють віднести неправомірне діяння до галузі права, норми якої були порушені, визначити форму вини, суспільну небезпеку. При аналізі складу правопорушення визначається , чи несе суб'єкт правопорушення юридичну відповідальність, а в певних випадках розгляд юридичного складу конкретного діяння допомагає відрізнити від правопорушення казус або діяння, що порушила виключно норми моралі або інші, прийняті в суспільстві соціальні норми.

Юридичний склад правопорушення складається з чотирьох взаємопов'язаних елементів: об'єкта, то на що посягає неправомірна дія (бездіяльність), об'єктивної сторони, а так само суб'єкта правопорушення - особи, яка вчинила неправомірне діяння і суб'єктивної сторони, тобто відносини суб'єкта до скоєного. В принципі виділення основного елемента складу правопорушення неможливо, так як у разі відсутності одного з них діяння не можна вважати правопорушенням. Але при детальному розгляді кожного можна визначити центральний елемент, який при наявності правопорушення визначає суспільну небезпеку, тобто шкоду, заподіяну охоронюваним законом правовідносин , зовнішнє вираження діяння в дії або бездіяльності і причинний зв'язок між ними. Цей елемент - об'єктивна сторона, адже немає діяння - немає і правопорушення.

Юридичний склад правопорушення - це система об'єктивних і суб'єктивних елементів правопорушення, ознаки яких вказані в джерелі права. Склад правопорушення є основою, ядром правопорушення. Можна зробити висновок, що правопорушення є явищем, яке залежить не тільки від людини, але і від тих умов, які спонукають людину діяти протиправно. В Україні дуже поширення явищем стала протиправна поведінка неповнолітніх. Це зумовлено тим, що багато є малозабезпечених сімей і діти скоюють різні порушення щоб якось врятувати своє життя. Особливо багато дітей на вулиця, які не маючи домівки і відповідного нагляду, скоюють не тільки правопорушення, але і злочини.

Відповідно до мети і завдань курсової роботи був проведений ретельний аналіз навчальної і наукової літератури, на підставі якого були виявлені характеристика правопорушення, поняття складу неправомірного діяння, а так само детально розглянуті елементи складу правопорушень, їх характеристика. На мій погляд, ознайомившись з даною курсовою роботою, читач зможе переконатися в актуальності написаної теми. Також він зможе задуматися над проблематикою питання і, можливо, у своїй доповіді викладе ідею, план його рішення. Аналізуючи учбову і наукову літературу, я дізналася немало нової корисної інформації, яка стане в нагоді мені як і в професійній діяльності. так і в повсякденному житті.



Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення.

3. Кримінальний Кодекс України.

4. Гегель Г.В.Ф. "Вчення про державу і право".

5. Ширіков А.С. журнал "Вісник" про дві концепції правопорушення. - 2003. - №6.

6. Шевчук В.Б., Киричук А.С. сутність, причини та профілактика адміністративних правопорушень. - 2010.

7. Хачатуров Р.Л. автореферат кандидатської дисертації з юридичних наук, праву "Об'єктивна сторона правонарушения". - 2001. - с. 7

8. Ривкін С.Ю. наукова стаття "Склад злочину як юридична підстава кваліфікації". - 2011.

9. Вопленко Н.Н. наукова стаття про склад правопорушення та його елементи. Журнал "Вісник" Волгоградського держ. ун-ту. - 2005. - №7.

10. Карельський В.М. навчальний посібник "Теорія держави та права", 2002.

11. Скакун О.Ф. підруч. для навч. закладів "Теорія держави та права", 2000.

12. Кириченко В.М., Куракін О.М. посіб. "Теорія держави та права", 2010.

13. Ведерніков Ю.А. підручник для навчальних закладів "Теорія держави та права", 2008.

14. Бабкіна О.В. підручник для навчальних закладів "Теорія держави та права у схемах і визначеннях", 2004.

15. Гіда Є.О. "Теорія держави та права", 2011.

16. Цвік М.В., Петришин О.В. навчальний посібник "Теорія держави та права", 2011.

Размещено на Allbest.ru