Правопорушення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему «Правопорушення»

План

Вступ

Розділ 1. Поняття та ознаки правопорушення

Розділ 2. Класифікація правопорушень

Розділ 3. Склад правопорушення та його система

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Здобуття Україною незалежності сприяло якісним перетворенням у забезпеченні прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, орієнтації на євроінтеграцію та побудову соціальної, правової і демократичної держави. Широкі права і свободи, надані людині у сучасному суспільстві мають кореспондуватися з відповідними обов'язками. За цих обставин, безвідповідальна (асоціальна) поведінка є «суспільним злом».

У статті 68 Основного Закону України закріплено обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності [1, с.23].

Юридична відповідальність необхідна насамперед в ім'я справедливості, щоб «відреагувати» належним чином на негативне (байдуже, безвідповідальне, зневажливе, шкідливе) ставлення до людей, суспільства, держави в цілому, що виявилося у порушенні права (правопорушенні), щоб у чомусь обмежити, покарати правопорушника. Відповідна реакція уповноважених державних органів на вчинене правопорушення має на меті перевиховати правопорушника, недопустити подібну поведінку у майбутньому як для такої особи, так і для інших громадян.

Мета курсової роботи полягає у: дослідженні правопорушення як протилежного правомірній поведінці явища.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- розкрити поняття та ознаки правопорушення;

- визначити підстави класифікації правопорушень;

- з'ясувати особливості складу правопорушення як системи його взаємопов'язаних структурних елементів;

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Поняття та ознаки правопорушення

В даному розділі нами буде здійснено характеристику визначення поняття «правопорушення» та виокремлено його ключові ознаки (риси).

Загалом, щодо визначення поняття «правопорушення», можна зазначити, що саме порушення правових норм має багато назв: правопорушення, делікт (з лат. delictum), провинність, проступок, злочин, праволомство [2, с.210] і т.п.

У своєму повсякденному житті люди переважно діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов'язана робити, і не робить того, що заборонено законом. Різновидність соціальних відхилень, яка зв'язана з відступленням від цілей, принципів права, може бути об'єднана поняттям протиправної поведінки.

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина.

Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення.

Кожне правопорушення - конкретне, оскільки його вчиняє конкретний індивідуальний (фізична особа) або колективний суб'єкт (юридична особа) за певних обставин у певному місті та певний час.

Перед визначенням ознак правопорушення, необхідно з'ясувати його зміст, тобто розглянути сучасні визначення цього поняття у вітчизняній і зарубіжній теорії права.

Ю.А. Ведєрніков та В.С. Грекул розуміють правопорушення, як суспільно небезпечне (суспільно шкідливе) протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собю юридичну відповідальність.

До ознак правопорушення, науковцями віднесено наступні: суспільна небезпечність (шкідливість); протиправність; свідомо-вольовий характер; винне діяння; караність [3, с.97].

Крестовская Н.Н., Оборотов Ю.Н., Крыжановский А.Ф., Матвеева Л.Г. визначають правопорушення наступним чином: «правонарушение - противоправное, виновное, наносящее вред личности, обществу или государству, деяние деликтоспособного лица, за которое предусмотрена юридическая ответствнность». Ознаками правопорушення, згідно з визаченням, виокремлено такі: «противоправность; виновность; вредность; всегда деяние (т.е. действие или бездействие); ответственность несет только деликтоспособное лицо; наказуемость» [4, сс.203-204].

Російський фахівець з права, В.С. Нерсесянц визначає правопорушення наступним чином: „Правонарушение - это виновное противоправное и вредоносное поведение деликтоспособных лиц, влекущее юридическую ответственность [5, с.478]. Визначенні ним ознаки правопорушення: «поведенческий акт; деяние; запрещенное нормами права, противоправное; причиняет вред охраняемым правом общественным отношениям; виновное деяние; деяние лица, способного нести юридическую ответственность, деликтоспособного лица; за совершение правонарушения лицо обязано претерпеть определенные неблагоприятные последствия».

Російський правник М.И. Абдулаев розуміє правопорушення так: «правонарушение - это виновное противоправное деяние (действие или бездействие), направленное на установленный в обществе порядок отношений, совершенное деликтоспособным субъектом права». До ознак правопорушення ним віднесено нижчезазначені «общественная опасность или общественная вредность деяния; противоправность деяния; виновность субъекта правонарушения» [6, сс.316-321].

О.Ф. Скакун розглядає правопорушення як суспільно небезпечне або шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність. Правознавець відмічає, що правопорушенню властиві такі ознаки: має протиправний, неправомірний, характер; є суспільно шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільно небезпечним (посягання на життя людини); виражається в поведінці - протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані); має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно; є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину; є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. [7, сс.420-421].

М.С. Кельман та О.Г. Мурашин дають правопорушенню наступну дефініцію: «правопорушення - це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке суперечить вимогам правових норм».

Ними пропонуються такі основні ознаки правопорушення: а) правопорушення - протиправний акт поведінки, тобто такий, що порушує саме правову норму, а не будь-яку іншу із соціальних норм; б) правопорушення - зовнішній акт поведінки - діяння, яке може проявлятися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття тощо); в) правопорушення - свідомий і вольовий акт поведінки, тобто скоєний особою, яка розуміє характер і значення свого діяння і може керувати своїми вчинками. Тому правопорушення - це варіант поведінки, вчинений осудною і дієздатною особою (неповнолітні і психічно хворі не визнаються законом деліктоздатними); г) правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто скоєне умисно або з необережності; ґ) для правопорушення характерна наявність причинного зв'язку між діянням і суспільно небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами; д) правопорушення завжди завдає суспільству певної шкоди, а тому завжди є небажаним, суспільно небезпечним.

Зазначимо цілком справедливу думку авторів підручника про те, що суспільна небезпека правопорушень визначається всією сукупністю ознак правопорушення, як то: цінністю того блага, на яке посягає правопорушення; шкідливістю наслідків, що наступають як результат правопорушення; способом діяння; мотивами діяння, формою та ступенем вини [8, с.309].

П.М. Рабинович визначає правопорушення як соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність [9, с.133].

В свою чергу, сутність є головною, внутрішньою належною правопорушенню характеристикою, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки. Відповідно, соціальна сутність правопорушення - нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою. Отже, розглянемо ознаки правопорушення детальніше.

Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідливістю і протиправністю.

Суспільна шкідливість, небезпечність є основною об'єктивною ознакою, визначальною рисою правопорушення і його основоположною об'єктивною основою, що відмежовуює правомірне від протиправного.

Суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов'язане з посяганнями на пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт правопорушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності.

Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій

особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об'єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями.

Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо.

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється у тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти-правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами.

Шкідливість юридичних фактів-подій і правопорушень - вимірюється кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства; 3) юридичний факт заподіює невідновлювані збитки суспільству чи людині.

Відомо, що право може впливати тільки на ті юридичні факти, що мають свідомо-вольовий характер, тобто протиправну поведінку суб'єктів. Крім цього, подібні юридичні факти повинні бути не випадковими, а зумовлюватись певними причинами і тому повторюватись у часі.

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. Це означає, що відповідна діяльність або бездіяльність суб'єкта не відповідає вимогам, сформульованим у конкретній правовій нормі. З формально-юридичного аспекту протиправність - це порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах [10, с.201]. Сутністю правопорушення є свавілля суб'єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб'єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючих норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб'єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб'єкта.

Протиправність діяння обумовлена суспільною шкідливістю (небезпечністю), породжена нею. Без зв'язку з цим діяння не може бути визнане протиправним. І нині в юридичній теорії достатньо розповсюджене положення про те, що протиправність як юридичне вираження суспільної небезпечності, потребує уточнення. В спеціальній літературі саме ця формально-юридична сторона протиправності дуже часто абсолютизується. До недавнього часу майже загальновизнаним вважалось, що сам факт заборони діяння в правотворчому акті визначає протиправність діяння. Такий підхід, який сприймався в якості правотворчої і правозастосовчій доктрини породжував правопорушні акти і призводив до притягнення до юридичної відповідальності осіб, які приносили своєю діяльністю суспільну користь.

Поняття протиправності не може бути зведене лише до зовнішньої його сторони. По цій причині в протиправності слід розрізняти два аспекта. Так, з одного боку, протиправність є об'єктивованою формою вираження суспільно шкідливого, його зовнішньою стороною. Це означає: що суспільно шкідливе (небезпечне) діяння повинно бути офіційно підтверджене законом в якості протиправного. З іншого боку, протиправність є об'єктивною властивістю правопорушення. Це означає, що будь-яке правопорушення посягає на суттєве в праві, тобто на ті соціальні блага, які надає право: охоронюваний ним загальний інтерес, той порядок в суспільних відносинах, який підтримується за допомогою правового інструментарію, прогресивну діяльність і конструктивні способи його здійснення. Правопорушенню належить те, що береться ним під охорону. Саме в цьому значенні протиправне невідокремлене від суспільно шкідливого (небезпечного).

Для правопорушень важливою ознакою є наявність вини - внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображають негативного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Вина має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на її користь (ст.62 Конституції України). Отже, правопорушення - це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Адже правопорушенням являється не будь-яке протиправне діяння, а лише скоєне умисно чи з необережності, тобто з вини особи.

Ця ознака відрізняє правопорушення від об'єктивно протиправних діянь. Останні здійснюються свідомо і з волі особи, але вини (умислу чи необережності) не містять. Саме тому вони не заключають в собі внутрішнього негативного відношення їх суб'єкта до інтересів суспільства, організацій чи громадян і юридичної відповідальності в суспільстві не притягують. Винятки складають випадки нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки без вини його власника, невиконання грошових обов'язків і деякі інші цивільно-правові об'єктивно протиправні діяння, за які законом допускається юридична відповідальність. Однак відповідальність в цих випадках має відновний характер.

Наявність вини передбачає іншу ознаку правопорушення - можливість покарання, тобто застосування до правопорушника заходів юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. Суб'єкти, що вчинили об'єктивні правопорушення (без вини зобов'язуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав). Застосування державного примусу до правопорушника має ціль захистити правопорядок, права і свободи громадян. Всі правопорушення і відповідальність юридично закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування права за аналогією права і закону.

Для правопорушення характерна наявність причинного зв'язку між діянням і суспільно небажаними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Правопорушення - це зовнішній акт поведінки-діяння, яке може проявлятися у формі дії або бездіяльності (не визначаються правопорушенням думки, почуття, психічні процеси тощо) [7].

Також правопорушення має свідомо-вольовий характер, тобто в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними свідомо і добровільно. Відсутність вільної волі являється юридичною умовою, при якій діяння правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається тільки неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні та психічно хворі особи деліктоздатними не вважаються).

Отже, з врахуванням розглянутих ознак, правопорушення можна визначити як антисоціальне (суспільно шкідливе, небезпечне), протиправне діяння, вчинене деліктоздатною особою та за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.

Розділ 2. Класифікація правопорушень

Правопорушення за своєю природою достатньо різноманітні і поширені у сучасному суспільстві. Розглядаючи дану тему курсової роботи ми з'ясували, що правопорушення можна поділити на певні види, тобто провести їх класифікацію, ґрунтуючись на поглядах науковців-правників.

Поряд з цим, приділивши увагу «історії правопорушень», відмітимо, що у римському праві недопустимі людські дії чи «delicta», поділялися на delicta publica та delicta privata. Delicta publica (crimina), чи кримінальні проступки, були протиправними актами, що посягали на спільні та суспільні інтереси, та одночасно могли мати наслідком зазіхання на інтереси окремих осіб. Тому винні підлягали публічному покаранню у вигляді смертної кари, позбавлення волі чи громадянства, тілесному покаранню, позбавленню майна на користь державної казни [11, с.217]

У вітчизняній сучасні теорії права думки фахівців щодо класифікації правопорушень збігаються в більшості положень, отже відмітимо деякі з них.

Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак правопорушень (будуть детально розглянуті в третьому розділі курсової роботи), їх юридичних характеристик дають можливість класифікувати ці правопорушення за різними підставами, зокрема:

а) за ступенем суспільної шкоди - злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння) і вчинки (правопорушення, передбачені іншими галузями законодавства);

б) за галузевою належністю - цивільно-правові, конституційно-правові, адміністративно-правові, митні і т.д.;

в) за суб'єктами - вчинювані деліктоздатною фізичною особою або ж вчинювані юридичною особою;

г) за суб'єктивною стороною - умисне і необережне діяння;

ґ) залежно від характеру порушеної правової норми - правопорушення матеріально-правові і процесуально-правові;

д) за формою зовнішнього виразу - протиправні дії і бездіяльність;

є) залежно від оцінки спричиненої шкоди (наслідків) - правопорушення з матеріальним складом і правопорушення з формальним складом;

є) залежно від кількості суб'єктів, які вчинили правопорушення, - одноосібні і групові (тобто скоювані за співучасті).

Правопорушення також класифікуються залежно від сфер життя суспільства (в економіці, управлінській сфері, побуті, тощо) [12, сс.356-357].

Л.Д. Коровіна пропонує розрізняти правопорушення, залежно від виду юридичної відповідальності правопорушення. За поданою нею класифікацією, останні поділяються на:

дисциплінарні проступки (наприклад, порушення трудової дисципліни);

адміністративні проступки (наприклад, порушення громадського порядку, правил торгівлі, правил дорожнього руху, які не завдали тяжких наслідків);

цивільно-правові проступки (наприклад, невиконання договірного зобов'язання, порушення авторського права);

кримінальні правопорушення (злочини) [13, с.25].

В.В. Копєйчіков зауважує, що види правопорушень - це класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.

Злочин - це вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом, тобто суспільно небезпечні, кримінально протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права і свободи особи.

Проступки, в свою чергу, класифікуються як адміністративні, дисциплінарні та цивільно-правові.

Адміністративні проступки - це такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законом передбачається адміністративна відповідальність.

Дисциплінарні проступки - це такі, що посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законодавством (іншими нормативними актами) передбачено дисциплінарну відповідальність.

Цивільно-правові проступки - це шкідливе, протиправне, винне порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і пов'язаних з ними немайнових особистих відносин. [14, с.169].

Просту класифікацію поділу всіх правопорушень за ступенем громадської небезпеки пропонує В.А. Козбаненко. Він виділяє два види: проступки та злочини. [15, с.193].

Найбільш повною, на нашу думку є класифікація правопорушень, наведена О.Ф. Скакун, тому саме її ми пропонуємо взяти за основу.

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

1. Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості).

А) Проступки. Відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності;

Б) Злочини. Відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності.

Проступки-делікти - це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Достатньо новим видом правопорушення є податкові проступки - суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність (Податковий кодекс).

Матеріальні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

- договірні правопорушення - пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

- позадоговірні правопорушення - пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій - рятування майна. правопорушення проступок правомірний

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин - це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільно небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається. Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином. Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя:

А) у сфері соціально-економічних відносин;

Б) у суспільно-політичній сфері;

В) у сфері побуту і дозвілля.

Правопорушення за колом осіб:

А) особисті;

Б) групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення - це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні правопорушення поділяються на міжнародні делікти (проступки) (наприклад, порушення торгових зобов'язань) та міжнародні злочини (наприклад, торгівля людьми, піратство, міжнародний тероризм).

У кожному із видів правопорушень можливі:

А) рецидив - вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

Б) повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення [7, сс.424-425].

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки.

Отже, визначивши різні підходи до класифікації правопорушень, ми можемо зробити висновок, що всі вони знаходяться в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності між собою.

Розділ 3. Склад правопорушення та його система

В представленому розділі нами проведено розгляд сorpus delicti (лат.), тобто складу правопорушення; тіла правопорушення.

Саме правопорушення являє собою складне явище, якому приманні певні характеризуючи його ознаки. Відповідно і система правопорушення «тіло правопорушення», представляє собою внутрішню його організацію, взаєморозміщення структурних елементів, його склад.

Здійснюючи ретроспективний огляд складу правопорушення, зауважимо, що перші згадки про склад правопорушення сягають XVI ст., проте майже до кінця ХІХ ст. під складом правопорушення сприймаються речові докази правопорушення, як то: труп при вбивстві, сліди при крадіжці і т.п. [16]. Таким чином поняття «сorpus delicti», зводиться до процесуального, ніж до правового.

Саме поняття «склад правопорушення» є переважно доктринальним, ніж законодавчим. У різноманітних кодексах більшості держав світу зазначена категорія не використовується, зокрема і у англо-американському прецедентному праві [17, с.166.]. Замість цього використовуються такі категорії як «діяння» та «злочин», які у свою чергу теж включають об'єктивні і суб'єктивні елементи. так у французькому кримінальному праві розрізняються матеріальний (безпосередньо злочинне діяння), психологічний (вина) і законодавчий (встановлене покарання за вчинений злочин) елементи [17, с.177].

Отже, перейдемо до розгляду складу правопорушення, представленого сучасною правовою думкою (вітчизняні і російські фахівці).

О.В. Мелехин відмічає, що підставою юридичної відповідальності є правопорушення. Саме тому при вирішенні питання про юридичну відповідальність, головне значння отримує наявність в діях особи повного складу правопорушення. Такий склад включає в себе наступні елементи: об'єкт правопорушення, суб'єкт правопорушення, об'єктивну сторону правопорушення та суб'єктивну сторону правопорушення. [18, с.402-403].

П.М. Рабінович визначає склад правопорушення як його елементи:

Суб'єкт правопорушення - деліктоздатна фізична особа (людина) або деліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність - це закріплена законодавством і забезпечена державою здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення;

об'єкт правопорушення - певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об'єктами правопорушень можуть стати всі явища, які визнаються об'єктами правовідносин, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності (особисті або соціальні);

об'єктивна сторона - протиправне діяння; його шкідливий або небезпечний результат; необхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юридичній забороненості, у невідповідності вчинку юридичним приписам. Таке діяння може бути виражене як у активних (якщо суб'єкт недотримується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо суб'єкт не виконує зобов'язальні норми);

суб'єктивна сторона - певне психологічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини [19].

Такий же склад правопорушення (у вигляді чотирьох елементів) репрезентовано О.Ф. Скакун. Відповідно, розглянемо її інтерпретацію дефініцій складових елементів правопорушення.

Склад правопорушення - це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. Склад правопорушення: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб'єкти правопорушення - фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення (посадові особи, службові особи). Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою.

Суб'єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме - вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою серед них є вина - безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків.

Вина виражається у формі умислу чи необережності:

Умисел:

прямий - усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків;

непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків.

Необережність:

протиправна самовпевненість - усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам;

протиправна недбалість - усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити;

Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.

Об'єкт правопорушення - порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права.

Об'єктивна сторона правопорушення - сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння, шкідливий результат, що спричинився, причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом [7, сс.421-423].

З теоретичного аспекту правопорушення є достатньо одноманітним явищем, а саме актом порушення встановлених правових норм з певною сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак та рисами, що відокремлюють таке діяння від інших діянь. Проте, практична сторона вчинення правопорушень представлена широким масивом суспільних відносин і цінностей, на які посягають такі правопорушення. Відповідно і аналіз правопорушення (злочину, проступку, делікту) нами пропонується зробити крізь призму певної, зокерма адміністративної галузі права. Наш вибір обумовлено безпосередньо тим, що адміністративне законодавство є найбільш мобільним, а кількість правопорушень, за вчинення яких настає адміністративна відповідальність є найбільш поширеними діяннями в сучасному суспільстві.

Адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Це визначення дається в ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і в ньому робиться акцент на об'єкти адміністративного правопорушення, - громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління [20, с.6].

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, наявність яких характеризує діяння як адміністративне правопорушення (проступок). За допомоги такої характеристики, як склад адміністративного правопорушення, є можливість отримати його загальну характеристику.

Вказаними ознаками адміністративного правопорушення є:

Об'єкт.

Об'єктивна сторона.

Суб'єкт.

Суб'єктивна сторона.

Об'єкт адміністративного правопорушення - це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, яким завдано шкоди адміністративним правопорушенням. Іншими словами, це те, на що спрямовано адміністративне правопорушення.

Види об'єктів:

загальний - усі суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права. Виходячи з визначення адміністративного правопорушення загальним об'єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установлений порядок управління;

родовий - група однорідних суспільних відносин, урегульованих нормами адміністративного права. Наприклад: суспільні відносини в сільському господарстві, в галузі охорони природи, на транспорті тощо;

безпосередній - конкретні суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права. Наприклад, у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 78 КУпАП (порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів) [20], йдеться про безпосередній об'єкт адміністративного правопорушення - суспільні відносини у сфері охорони довкілля, яким завдається шкода за рахунок певних протиправних дій. Водночас таке правопорушення характеризується і суспільною небезпекою.

Об'єкт адміністративного правопорушення - слід відрізняти від предмета правопорушення, під яким розуміють конкретні об'єкти матеріального світу (речі), щодо яких учинено правопорушення (автомобіль, наркотичні засоби, зброя тощо).

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення - це зовнішні ознаки та обставини, які характеризують адміністративне правопорушення.

Ознаки об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

1. Обов'язкові:

а) діяння (дія чи бездіяльність). Ця ознака, описана у висвітленні загальних ознак адміністративного правопорушення, зводиться до вчинення певних дій чи констатації бездіяльності;

б) шкідливі наслідки - негативні зміни, що мають місце в результаті вчинення правопорушення. Зазвичай вказані зміни торкаються передусім об'єкта адміністративного правопорушення.

Виходячи з наявності чи відсутності матеріальних шкідливих наслідків розрізняють два види адміністративних правопорушень: з матеріальним складом і з формальним складом.

До першого виду відносять такі, для яких обов'язковим елементом є настання матеріальних шкідливих наслідків (наприклад, пошкодження газопроводів під час провадження робіт (ст. 103-2 КУпАП) [20], де матеріальним шкідливим наслідком є пошкоджений газопровід). Своєю чергою, до другого виду відносять правопорушення, для яких факт настання матеріальних шкідливих наслідків не є обов'язковим; для них сам факт учинення правопорушення свідчить про настання шкідливих наслідків (наприклад, порушення порядку провадження господарської діяльності, передбачене ст. 164 КУпАП [20], може і не спричинити матеріальних шкідливих наслідків із причини випуску якісної продукції, товарів, надання послуг, водночас це - адміністративне правопорушення з формальним складом, оскільки шкідливі наслідки формально полягають у здійсненні господарської діяльності без державної реєстрації чи ліцензії);

в) причинний зв'язок між діянням і шкідливими наслідками. Насамперед стосується до адміністративних правопорушень із матеріальним складом, де необхідно чітко встановити, що діяння передувало настанню шкідливих наслідків і між ними є причинний зв'язок.

Узагальнюючим прикладом, що характеризує об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, може бути виготовлення, придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів (ст. 177-2 КУпАП) [20], де діяння характеризується виготовленням, придбанням, зберіганням або реалізацією зазначеного, шкідливі наслідки - потенційна загроза здоров'ю людей, які вживатимуть такі напої чи вироби, а причинний зв'язок - це встановлення обставин появи шкідливих наслідків. Водночас слід наголосити, що вказаний приклад - адміністративне правопорушення з формальним складом, де достатньо зафіксувати факт діяння, незалежно від того, чи встиг хтось вжити вказані напої чи тютюнові вироби.

2. Необов'язкові (факультативні):

а) місце вчинення правопорушення. Має значення в таких випадках, як, наприклад, знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66 КУпАП) [20], де має бути встановлено, що правопорушення вчинене саме у лісі;

б) час вчинення правопорушення. Важлива ознака у випадках, скажімо, порушення порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків (ст. 184-2 КУпАП) [20], де важлива обставина - строки (час) подання такої інформації;

в) засоби вчинення адміністративного правопорушення. Є обставиною, яку важливо встановити у таких випадках, як, наприклад, створення умов для організації та проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185-2 КУпАП) [20], де зазначено, що адміністративним правопорушенням є надання посадовими особами із зазначеною метою приміщень, транспорту, технічних засобів (які певною мірою і є засобами вчинення адміністративного правопорушення);

г) обстановка вчинення правопорушення. Має значення для правильної кваліфікації такого правопорушення, як, наприклад, ворожіння у громадських місцях (ст. 181 КУпАП) [20]: важливою обставиною є факт вчинення ворожіння саме у громадському місці.

Суб'єкт адміністративного правопорушення - це особа, яка вчинила адміністративне правопорушення. Суб'єктом адміністративного правопорушення може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку, та юридична особа незалежно від форми власності.

Види суб'єктів адміністративного правопорушення:

загальні (яким притаманні всі ознаки суб'єкта). Приклад, вчинення адміністративного правопорушення загальним суб'єктом - ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство) [20], де до відповідальності буде притягатися будь-яка деліктоздатна фізична особа, яка вчинила протиправні дії;

спеціальні (яким притаманні, крім загальних ознак, певні додаткові - іноземці та особи без громадянства, посадові особи, військовослужбовці, неповнолітні та деякі інші). До найхарактерніших прикладів спеціальних суб'єктів належать посадові особи, неповнолітні, іноземці та особи без громадянства, військовослужбовці, інші особи. Як приклад адміністративного правопорушення, вчиненого спеціальними суб'єктами, можна навести випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим нормам (ст. 128 КУпАП) [20], де суб'єкт правопорушення - керівники підприємств, установ та організацій або інші посадові особи, відповідальні за транспортні засоби. Або - незаконне вилучення паспортів і прийняття їх у заставу (ст. 201 КУпАП) [20], де спеціальні суб'єкти правопорушення - посадові особи.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення -внутрішнє (психічне) ставлення суб'єкта правопорушення до скоєного діяння та його шкідливих наслідків.

Ознаки суб'єктивної сторони:

Вина - психічне ставлення особи до скоєного діяння та його шкідливих наслідків. Це - обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, що проявляється у формі умислу чи необережності.

Умисел має місце у правопорушенні тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Лише з умислом можуть бути вчинені такі адміністративні правопорушення, як самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у невстановлених місцях (ст. 132 КУпАП) чи вчинення насильства в сім'ї (ст. 173-2 КУпАП) [20].

Необережність має місце у правопорушенні тоді, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Це може бути втрата паспорта з необережності (ст. 198 КУпАП) чи знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем (ст. 77 КУпАП) [20].

Мотив - це усвідомлювана причина, яка спонукає особу до скоєння правопорушення.

Мета - це очікуваний результат, бажані наслідки, яких прагне досягти особа вчиненням правопорушення.

Варто зазначити, що у практичній діяльності нерідко виникають ситуації, що змушують здійснювати кваліфікацію того чи іншого правопорушення При цьому особливої значущості набуває відокремлення адміністративних правопорушень від злочинів, оскільки іноді вони мають багато спільних ознак Скажімо, таке явище, як дрібне хуліганство, яке у ст. 173 чинного КУпАП [20] визначається як нецензурна лайка в іромадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, досить непросто відрізнити від «хуліганства» як злочину, що у ст. 296 Кримінального кодексу України визначається як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливого зухвалістю чи винятковим цинізмом. Здавалося б, відмінності не настільки значні, проте у першому випадку (адміністративне правопорушення) йдеться про стягнення у вигляді штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправних робіт, або ж адміністративного арешту на строк до п'ятнадцяти діб. Водночас у разі вчинення хуліганських дій як злочину до правопорушника можуть бути застосовані штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років.

Стаття 9 КУпАП визначає пріоритет кримінальної відповідальності над адміністративною. Це досягається за рахунок того, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені адміністративним деліктним законодавством, настає, якщо ці порушення за характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Стосовно до відмінностей адміністративних і дисциплінарних правопорушень слід зазначити, що критеріїв відмінності - декілька. Основні з них - дві. По-перше, адміністративні правопорушення посягають на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, а дисциплінарні - на правила трудової (службової) дисципліни. По-друге, суб'єкт адміністративного правопорушення не перебуває у службовій залежності від органу (посадової особи), яка здійснює притягнення до відповідальності, а у випадку дисциплінарного правопорушення така залежність існує, оскільки справу розглядає, зазвичай, керівник правопорушника.

Таким чином, правильна кваліфікація того чи іншого діяння дозволяє визначити його як правопорушення. А кваліфікація певного правопорушення дозволяє з'ясувати, який саме вид юридичної відповідальності за нього передбачено і які заходи будуть застосовані до правопорушника [21, сс.232-235].

Висновки

Проведене в ході розкриття теми курсової роботи дослідження правопорушення як антисоціального явища, дозволило нам дійти певних висновків по роботі:

1. Правопорушення може мати різні назви (делікт, злочин і т.п.), проте сутність його однакова - «порушення права».

Правопорушення є антисоціальним (суспільно шкідливим, небезпечним), протиправним діянням, здійсненим деліктоздатною особою та за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення випливають із дефініції його поняття. Ними є: антигромадська спрямованість (антисоціальність); протиправність; свідомо-вольовий характер; винність такого діяння; караність (юридична відповідальність за вчинення).

Залежно від наявності тих чи інших ознак конкертне діяння визнається як протиправне або здійснене в межах Закону.

2. Стосовно класифікації правопорушень, можна відмітити різні підходи, які використовуються науковцями. Так, найбільш повною, на нашу думку вбачається класифікація правопорушень, запропонована Скакун О.Ф. Серед простих класифікацій, можна відмітити, зокрема В.А. Козбаненка, який розрізняє всі правопорушення за ступенем громадської небезпеки на два види: проступки та злочини.