Захист прав особи пiд час збройного конфлікту
Правове становище учасників збройних конфліктів згідно з положеннями протоколів Женевських конвенцій. Категорії осіб, які належать до збройних сил воюючих сторін. Особливість правового статусу військовополонених, їх захист і правила гуманного поводження.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.05.2014 |
| Размер файла | 51,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
Людська історія являє собою довгу низку воєн і конфліктів. Дивина долі людства полягає в тому, що злочин дійсно "окупається" і в певному сенсі рухає історію. З більш ніж 3400 років писаної історії людства тільки 250 були мирними. Отже, війна є звичайним станом відносин між людьми. Людству знадобилося дві світові війни, вибухнула в першій половинi XX століття, які забрали життя мільйонів людей, для того, щоб взяло гору прагнення до миру, урочисто проголошене в 1945 році в Статуті Організації Об'єднаних Націй.
Проте становище речей до сих пір залишається сумним. Після ейфорії і райдужних надій, викликаних підписанням Статуту ООН, прийшло протверезіння. Цифри говорять самі за себе: з часу закінчення другої світової війни мали місце близько 150 війн і конфліктів, які забрали близько 20 млн. людських життів. Тільки у 80-ті роки на Землі палахкотіло полум'я 22 війн, 85% їхніх жертв - цивільне населення. За підрахунками інститутів, що займаються питаннями воєнної історії, зокрема, американського інституту "Worldwatch", з часу закінчення другої світової війни було тільки 26 днів абсолютного світу. Безумовно, тлумачення такого роду даних залежить від того, що розуміти під днем війни. Але навіть за іншими розрахунками, з менш суворими критеріями, в середньому за рік, починаючи з 1945 року, налічується три дні без війни, що навряд чи є більш обнадійливим фактором. Іншими словами, в даний час протягом 362 днів з 365 у будь-якій частині світу відбувається збройний конфлікт1. Незважаючи на те, що поки що вдалося уникнути третьої світової війни, планету постійно заливають кров'ю громадянські війни, місцеві і регіональні конфлікти. Крім того, загроза ще більш спустошливих побоїщ, хоча і заборонених міжнародним правом, залишається реальністю, яку людський рід ще не зміг або не захотів подолати. Заборонена війна чи ні і незалежно від того, який стан jus ad bellum, тобто права вести чи не вести війну, ця форма колективного насильства завжди справляла значний вплив на життя країн і народів. Але в останні роки конфлікти стали більш частими і тривалими, створивши свого роду тупикові ситуації. Війна між Іраком та Іраном тривала довше, ніж друга світова війна.
Військовополонені в таких конфліктах, як конфлікти навколо Огадена або Західної Сахари, перебували в полоні протягом десяти років. Доля біженців у таборах на Таїланд - кампучiйському кордоні все більшою мірою нагадує становище населення в палестинських таборах - проблема, що затяглася на багато років без видимих ознак врегулювання. Наведені приклади з усією очевидністю свідчать про необхідність захисту прав людини в період війн і збройних конфліктів. Але виникає зустрічне питання: а чи правомірно взагалі говорити про будь-яких було права людини в ході воєнних дій? Адже ще Гуго Гроцій підкреслював, що "війни абсолютно не сумісні з правом" 1, маючи на увазі, що війна допускає, навіть "санкціонує" право на злочин, в тому числі позбавлення людського життя. Війна, навіть у тих випадках, коли викликане нею насильство якимось чином обмежується і регулюється, заподіює величезні страждання, тому люди повинні докладати всіх зусиль до того, щоб не допускати її перетворення у кривавий хаос, на бійню без правил, де знищують всіх без розбору. І саме для того, щоб запобігти або принаймні зменшити вакханалію, що творилась на полях битв, мінімізувати людські страждання, необхідно зробити все можливе для захисту невід'ємних прав людини під час збройних конфліктів.
1. Правове становище учасників збройних конфліктів
Учасниками війни є не все населення воюючих держав, а тільки цілком визначена його частина -- так звані законні учасники війни, діям яких надається державний характер. Під час збройних конфліктів населення, яке мешкає на території держави, ділиться на дві групи: те, яке стосується збройних сил (збройні сили, партизани і т.д.), і яке не стосується збройних сил (цивільне населення).
У свою чергу, міжнародне право розрізняє дві категорії осіб, які належать до збройних сил воюючих сторін:
1) воюючі (комбатанти);
2) ті, які не беруть участь у боях (некомбатанти). Комбатанти -- це особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що безпосередньо ведуть бойові дії проти супротивника зі зброєю в руках. Потрапивши в полон, комбатанти набувають статусу військовополонених.
Некомбатанти -- це особи, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не приймають участь у бойових діях. Відповідно до міжнародного права до не-комбатантів (невоюючих) належить особовий склад, що правомірно знаходиться в складі збройних сил воюючої сторони, що надає їй допомогу у досягненні успіхів у бойових діях, але в них безпосередньо участі не бере. Це -- військові кореспонденти, юристи, медичний персонал, духівництво, інтенданти. Вони не є об'єктом воєнних дій із боку противника і мають право на його заступництво в тому випадку, якщо виявляться під його владою. Застосовувати зброю проти некомбатантів заборонено. Некомбатанти можуть мати особисту зброю, але не використовують її у воєнних діях, а тільки для самозахисту. У разі участі в бойових діях вони набувають статусу комбатантів [52].
Відповідно до Женевських конвенцій 1949 року до комбатантів належать:
? особовий склад регулярних збройних сил;
? ополчення, добровольчі загони, як вхідні, так і не вхідні до складу регулярних збройних сил;
? особовий склад рухів опору і партизанських формувань;
? особи, які надають допомогу збройним силам, але участі в бойових діях не приймають;
? члени екіпажів торгових суден і цивільних літаків, які надають допомогу воюючим;
? населення, що при наближенні противника взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни.
Отже, комбатанти повинні відповідати таким умовам:
? мати на чолі особу, відповідальну за своїх підпорядкованих;
? мати визначений і видимий здалеку знак відмінності;
? відкрито носити зброю;
? додержуватися у своїх діях законів і звичаїв війни.
Зважаючи на це положення, можна дати таке визначення.
Комбатанти - це особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), і мають право брати. особисту участь у воєнних діях.
Відповідно до міжнародного права наданий комбатантам статус учасників активних бойових дій розглядається як сукупність властивих їм прав, характерних рис і особливостей. Найістотнішими з них є такі:
? за комбатантами визнається право застосовувати воєнне насильство;
? до самих комбатантів може застосовуватися воєнне насильство;
? комбатанти, які потрапили під владу супротивної сторони, є військовополоненими;
? статус комбатанта не поширюється на найманців. Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. учасниками бойових дій вважаються:
? особовий склад регулярних збройних сил;
? ополчення і добровольчі загони (які входять і які не входять до складу регулярних збройних сил);
? особовий склад організованих рухів опору, якщо він відповідає таким умовам:
? має на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;
? має певний і чітко видимий здалеку розпізнавальний знак;
? відкрито носить зброю;
? додержується у своїх діях законів і звичаїв війни;
? члени екіпажів торговельних суден і цивільних літаків, що безпосередньо беруть участь у воєнних діях;
? населення, яке при наближенні супротивника взялося за зброю, коли воно відповідає двом умовам:
? відкрито носить зброю;
? додержується законів і звичаїв війни.
У міжнародному праві тривалий час продовжувалася дискусія з проблеми правового статусу партизан, яких не визнавали комбатантами. Це пояснювалося насамперед тією шкодою, що партизани завдавали регулярним силам противника у нього в тилу, і бажанням потерпілої сторони розправитися з ними, як із бандитами, що не підпадають під охорону норм міжнародного права. Результатом цього довгого процесу усе ж стало визнання партизан у якості комбатантів. Партизани і бійці національно-визвольних рухів є комбатантами за умови дотримання ними певних умов (подібні з загальними умовами визнання комбатантів):
? належать до якого-небудь воєнним способом організованого загону, на чолі якого стоїть відповідальна особа (зазвичай цивільна особа);
? носять знаки відмінності (на відміну від воєн них комбатантів, що носять воєнну форму, погони, емблеми, партизани в основному носять цивільний одяг і мають певні знаки відмінності, наприклад, радянські партизани в період Другої світової війни носили червону стрічку на головному уборі) [57];
? відкрито носять зброю. Стаття 43 Додаткового протоколу І 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року конкретизує це положення: партизани повинні відкрито носити зброю під час кожного воєнного зіткнення й у той час, коли вони будуть знаходитися на очах у противника в ході розгортання в бойові порядки, що передує початку нападу, у якому вони повинні взяти участь;
? дотримуються законів і звичаїв війни.
При дотриманні цих умов члени партизанських загонів при потраплянні в полон признаються комбатантами.
Найманці. Спираючись на ст. 47 Додаткового протоколу 1 до Женевських конвенцій 1949 р., можна дати таке визначення. Найманець - це будь-яка особа, що:
? спеціально завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті;
? фактично бере особисту участь у воєнних діях;
? керується здебільшого бажанням одержати особисту вигоду або матеріальну винагороду;
? не є ані громадянином сторони, яка перебуває в конфлікті, ані особою, що постійно проживає на території, контрольованій даною стороною;
? не входить до особового складу збройних сил сторони, яка перебуває в конфлікті;
? не послана державою, яка не є стороною, що перебуває в конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особа, що входить до складу її збройних сил.
За останньою ознакою, що характеризує найманця (пункт "е"), його відрізняють від військових радників, які направляються на службу до іноземної армії за згодою між державами і не беруть особистої участі у воєнних-діях.
Зважаючи на те, що найманці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для діяльності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність держав і самовизначення народів, Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією прийняла 4 грудня 1989 р. Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. Ця конвенція уточнює спрямованість неправомірних насильницьких дій найманців [52]:
? повалення уряду або інший підрив конституційного ладу держави;
? підрив територіальної цілісності держави.
За визначенням ст. З цієї конвенції найманець, який бере безпосередню участь у воєнних або спільних насильницьких діях, вчиняє злочин за змістом цієї конвенції.
Найманець не має права на статус комбатанта або військовополоненого.
Будь-яка особа, яка вербує, використовує, фінансує або навчає найманців, чинить злочин, як визначено Конвенцією 1989 р.
Конвенція передбачає, що норми, які містяться в ній, мають застосовуватися без шкоди для права збройних конфліктів і міжнародного гуманітарного права, включаючи положення, що стосуються статусу комбатантів або військовополонених [51].
Добровольці. Факти участі добровольців у складі діючих армій воюючих сторін мали місце в історії багатьох війн. Ось чому Гаазькі конвенції 1907 р. приділили цій категорії учасників бойових дій особливу увагу. Використовуючи понятійний апарат Конвенції про права та обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни 1907 р., можна дати таке визначення.
Добровольці - це приватні особи, які самі переходять кордон з метою вступити на службу до збройних сил однієї з воюючих сторін.
На відміну від найманця доброволець включається до особового складу збройних сил, у результаті чого він набуває статусу комбатанта. При цьому воююча сторона "відповідальна за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її військових сил".
Розвідники -- особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що носять воєнну форму і проникають у розташування супротивника з метою збору відомостей про нього для свого командування. Захоплені в полон розвідники користуються статусом військовополонених. Розвідник не може нести кримінальну відповідальність за дії, вчинені ним раніше в попередні рейди в район дії ворожої армії. Від розвідників слід відрізняти лазутчиків (шпигунів).
Шпигуни (вивідачі). Цій категорії осіб, що беруть у той або інший спосіб участь у збройних конфліктах, приділялася увага в Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., а також у Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій 1949 р. На підставі зазначених міжнародних актів можна дати таке визначення [56].
Шпигуном (вивідачем) може бути визнана така особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка, діючи таємним способом або під вигаданими приводами, збирає відомості в районі воєнних дій даної сторони з наміром повідомити їх супротивній стороні.
У разі затримки (арешту) під час шпигунства така особа "не має права на статус військовополоненого, і з ним можуть поводитися як зі шпигуном" (ст. 46 Додаткового протоколу І).
У Додатковому протоколі І є низка положень, що містять ознаки, за якими шпигунство відрізняють від Інших дій комбатантів. Так особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка від імені цієї сторони збирає або намагається збирати інформацію на території, контрольованій супротивною стороною, не вважається особою, що займається шпигунством, якщо, діючи у такий спосіб, вона носить формений одяг своїх збройних сил.
Так само діяльність такої особи не вважається шпигунською, якщо вона не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних методів.
Якщо така особа потрапляє під владу супротивної сторони, вона не втрачає свого права на статус військовополоненого, і з нею не можуть поводитися як зі шпигуном.
Іноземні воєнні радники й інструктори -- це особи, які входять у збройні сили іншої держави, що відповідно до міжнародних угод знаходяться в іншій державі для надання допомоги в освоєнні бойової техніки і навчанні особового складу збройних сил. Радники й інструктори не беруть участь у воєнних діях. Радники навчають веденню бойових дій. Інструктори допомагають в освоєнні бойової техніки. Проте, якщо ці особи беруть участь у бойових діях, вони прирівнюються до комбатантів.
Парламентери. Докладно про парламентерів ідеться в статтях XXXII-XXXIV Додатку до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р.
Парламентером вважається особа, уповноважена однією з воюючих сторін почати переговори з іншою стороною і яка прибуває з білим прапором [40].
І сам парламентер, і сурмач або барабанщик, що його супроводжують, а також прапороносець і перекладач користуються правом недоторканності.
Начальник військ, до якого відправлено парламентера, не зобов'язаний прийняти його за будь-яких обставин. Він може вжити всіх необхідних заходів, аби перешкодити парламентеру скористатися покладеним на нього дорученням для збирання інформації. Він має також право у разі зловживань з боку парламентера тимчасово його затримати. Парламентер втрачає право на недоторканність, якщо буде позитивним і безсумнівним способом доведено, що він скористався своїм привілейованим становищем для підмови до зради або для її вчинення.
2. Особливість правового статусу військовополонених
Комбатанти, що потрапили до рук противника, є військовополоненими з моменту захоплення. Женевська конвенція “Про поводження з військовополоненими” досить детально розглядає питання про поводження з особами, що потрапили у полон до противника.
Стаття 12 Конвенції встановлює дуже важливий принцип: "Військовополонені знаходяться під владою ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, що взяли їх у полон". Це означає, що держава, під владою якої вони знаходяться, несе відповідальність за все, що з ними відбувається. Ця відповідальність держави не зменшує, однак, індивідуальну відповідальність осіб, у випадку порушення ними вимог ІІІ Женевської конвенції. правовий захист військовополоненний збройний
Головний зміст цієї Конвенції викладений у статті 13, де записано: "З військовополоненими слід завжди поводитися гуманно", військовополонені повинні завжди користуватися захистом, "особливо від будь-яких актів насильства або залякування, від образ та цікавості натовпу". Застосування військових репресалій забороняється. Крім того, вони "за будь - яких обставин мають право на повагу до їх особистості та гідності.
Як показує досвід війн, військовий перш за все викликає інтерес як потенційне джерело інформації. З цією метою військовий може бути допитаний. Однак при цьому забороняється застосування "фізичних чи моральних тортур" або будь-яких "інших засобів примусу".
Кожний військовополонений зобов'язаний повідомити лише такі відомості: "своє прізвище, ім'я та звання, дату народження та особистий номер або, якщо такого немає, іншу рівноцінну інформацію". Військовополонені, що були захоплені у зоні бойових дій, повинні у короткий строк бути евакуйовані у табори, що знаходяться на достатній відстані від небезпечної сторони (зони). Умови розташування в цих таборах "повинні бути не менш сприятливими, ніж умови, якими користуються війська, що утримують їх у полоні, розташовані в цій самій місцевості.
Конвенція про поводження з військовополоненими детально регламентує порядок їхнього утримання: розміщення, забезпечення їжею та одягом, вимоги гігієни та надання медичної допомоги, релігійну, інтелектуальну та фізичну діяльність та інше.
Стаття 49 дозволяє країні, що тримає в полоні, "використовувати працездатних військовополонених як робочу силу". Однак з цього правила є винятки: офіцери ні в якому разі не можуть бути примушені до роботи, а від полонених унтер-офіцерів можна тільки вимагати здійснення нагляду за роботами; також забороняється використовувати військовополонених на небезпечних роботах без їхньої згоди.
Військовополоненим дозволяється підтримувати зв'язок із зовнішнім світом. Вони повинні мати можливість повідомляти своїх родичів про те, що потрапили у полон, про стан свого здоров'я, про переведення до іншого табору та інше. Для цієї мети передбачено використання "карток-повідомлень про захоплення в полон", які звичайно пересилаються через Центральну агенцію з розшуку МКЧХ. Крім того, військовополоненим дозволяється відправляти та отримувати листи та поштові картки, а також отримувати індивідуальні та колективні посилки.
Особи, що перебувають у полоні, підкоряються законам, статутам та наказам, що діють у збройних силах країни, що тримає їх у полоні. Згідно статті 82 Конвенції, у випадку протиправних дій до військовополоненого можуть бути застосовані судові та дисциплінарні заходи.
Однак віддані до суду військовополонені мають право на належне судочинство, і у випадку засудження не втрачають статусу військовополонених, однак їх репатріація може бути відкладена до закінчення строку покарання.
Перебування у полоні завершується, в принципі, "по закінченню воєнних дій", коли військовополонені "визволяються та підлягають репатріації". Утримання у полоні за деяких обставин може завершитися раніше. Важкопоранені та важкохворі військовополонені повинні бути відправлені на батьківщину або госпіталізовані у нейтральних країнах, як тільки вони будуть у стані, що дозволяє їхнє перевезення. Не чекаючи закінчення війни, конфліктуючі сторони з гуманних міркувань можуть домовитися про обмін військовополоненими.
І ще один випадок, коли визволення з полону може бути здійснене до закінчення бойових дій. Це визволення під слово честі та зобов'язання не брати участь у бойових діях до закінчення збройного конфлікту. Ця можливість гарантується за старим лицарським звичаєм - звільненням під слово честі.
Закінчуючи розгляд цього питання, доцільно повернутися до того, з чого, мабуть треба було почати: на кого ж розповсюджується статус військовополоненого.
Крім особового складу збройних сил, в Конвенції перераховані категорії осіб, які мають такий самий статус.
По-перше, це партизани, які відповідають наступним умовам: знаходяться під командуванням відповідальної особи, мають певний та явно видимий здаля розпізнавальний знак, відкрито носять зброю під час битви, дотримуються законів та звичаїв війни. Недотримання цього правила може спричинити позбавлення статусу військовополонених.
По-друге, це особи, що слідують за збройними силами, але не входять безпосередньо до їхнього складу (наприклад, військові кореспонденти, цивільні особи, що входять до складу екіпажів військових літаків та кораблів).
По-третє, це особи з числа місцевого населення, які добровільно беруться до зброї для організації опору військам противника, що наближаються до їх місцевості. Шпигуни та найманці ні в якому разі не мають права на статус військовополоненого у випадку їх захоплення. Але це ми розглянемо пізніше.
Таким чином, військовослужбовець повинен дотримуватися наступних норм по відношенню до військовополонених:
- забороняється надруга над людською гідністю, принизливе та образливе ставлення до військовополонених;
- забороняється вбивати військовополонених або застосовувати до них тортури усіх видів будь-то фізичні або психічні;
- взятого в полон супротивника слід роззброїти та забрати в нього предмети та документи, що мають військове значення;
- військовослужбовець, що здається в полон або покинув на парашуті літальний апарат, що зазнав аварії, не повинен піддаватися нападу, якщо вони не мають ворожих дій;
- противнику, що потрапив в полон слід залишити документи, що посвічують його особу, предмети верхнього одягу та особистого користування, продукти харчування та медикаменти, а також засоби індивідуального захисту (шолом, протигаз);
- військовополонений для встановлення своєї особи має право подати такі відомості про себе: а) прізвище, ім'я, по батькові; б) військове звання; в) дату народження; г) особистий номер;
- військовополонені повинні, як тільки це дозволяє обстановка, бути евакуйовані в тил. В разі, якщо це неможливо зробити, вони повинні бути відпущені;
- не слід направляти військовополонених в район бойових дій, де вони можуть стати об'єктами нападу. Забороняється використовувати військовополонених для прикриття бойових дій;
- при будь-яких обставинах військовополоненим повинна бути надана медична допомога;
- відомості про військовополоненого повинні бути надані відповідній владі його держави, для інформування його родини.
Висновок
Квінтесенцією положень міжнародного гуманітарного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, є такі основні правила:
1. Особи, що вийшли з ладу (hors de combat), і ті хто не бере безпосередньої участі в бойових діях, мають право на повагу до їх життя, на моральну і фізичну недоторканність. За всіх обставин вони мають право на захист і гуманне звернення без будь-якої дискримінації.
2. Забороняється вбивати чи наносити каліцтво противнику, який здається в полон або є що вийшов з ладу (hors de combat).
3. Поранені і хворі повинні підбиратися і забезпечуватися відходом тією стороною конфлікту, під владою якої вони перебувають. Захисту також підлягають медичний персонал, установи, транспортні засоби та обладнання. Емблема червоного хреста або червоного півмісяця позначає право на такий захист і повинна поважатися.
4. Захоплені в полон учасники бойових дій (далі іменовані комбатантами) і цивільні особи, що знаходяться на території, контрольованій противником, мають право на повагу до їх життя, гідності, особистих прав і переконанням. Їм має бути забезпечений захист від насильства і репресалій, вони мають право на листування зі своєю родиною і на отримання допомоги.
5. Кожен має право на основні юридичні гарантії. Ніхто не повинен зазнавати фізичним і моральним тортурам, тілесним покаранням, а також жорстокому або принизливого поводження.
6. Сторони в конфлікті і їхні збройні сили не можуть користуватися необмеженим вибором методів і засобів ведення війни. Забороняється використовувати таку зброю і такі методи ведення бойових дій, які за своїм характером можуть викликати не обумовлені необхідністю втрати або спричинити за собою надмірні страждання.
7. Сторони в конфлікті зобов'язані постійно робити різницю між цивільним населенням та комбатантами і по можливості щадити цивільне населення і майно. Ні цивільне населення в цілому, ні окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу.
Список використаної літератури
1. Конституція України вiд 28.06.1996 №254к/96-ВР із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004 // ВВР. - 2005. - №2. - ст.44.
2. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001 №2341-III // Відомості Верховної Ради України - 2001. - №25. - ст. 131.
3. Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ООН, 24.09.1996);
4. Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується прийняття додаткової відмітної емблеми (Протокол III) (ООН, 08.12.2005).
5. Конвенція про захист цивільного населення під час війни (ООН, 12.08.1949);
6. Конвенція про поводження з військовополоненими (ООН, 12.08.1949);
7. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Організація Об'єднаних Націй (ООН), 12.08.1949);
8. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі (ООН, 12.08.1949);
9. Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни Гаага (Нідерланди, 18.10.1907);
10. Конвенція про права та обов'язки нейтральних держав у разі морської війни Гаага (Нідерланди, 18.10.1907);
11. Мапутська декларація (ООН, 07.05.1999);
12. Угода про першочергові заходи стосовно захисту жертв збройних конфліктів (СНД, 24.09.1993);
13. Арцибасов И.Н. Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. М. - 2007.
14. Блищенко И.П. Вооруженный конфликт и современное международное право // “Советское государство и право”. - 1989. - № 9.
15. Гассер Х.-П. Межународное гуманитарное право. Введение. - М., МКК. - 2005. - 128 с.
16. Григорьев А.Г. Международное право в период вооруженных конфликтов. М. - 2007.
17. Гуго Гроций. О праве войны и мира. Кн. 1. М. - 1956.
18. Дитрих Шиндлер. Международный Комитет Красного Креста и права человека. МККК. - М. - 2001.
19. Жан Пикте. Развитие и принципы международного гуманитарного права. МККК, М. - 2004.
20. Женевские конвенции от 12 августа 1949 года и Дополнительные протоколы к ним. - М. - 2008.
21. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права: академічний курс. - Київ: Юрінком Інтер. - 2006
22. Міжнародне право: конспект лекцій. - Львів. - 2008.
23. Міжнародне право: підручник / За ред. Ліпкана В.А. - К.: КНТ. - 2009.
24. Пикте Ж. Развитие и принципы международного гуманитарного права. - М. - 1993. - 28 с.
25. Полторак А.И. Савинский Л.И. Вооруженные конфликты и международное право. - М. - 2002.
26. Право в период вооруженных конфликтов (под ред. И.П. Блищенко). - М. - 2000.
27. Современные войны: гуманитарные проблемы. - М. - 2005.
28. Станислав Е. Нахлик. Краткий очерк международного гуманитарного права. - М. - 2004.
29. Ханс-Петер Гассер. Международное гуманитарное право. - М. - 2008.
Размещено на allbest.ru
Подобные документы
Положення міжнародних конвенцій та національного законодавства України, які регулюють відносини під час збройного конфлікту між воюючими сторонами, визначають статус учасників збройного конфлікту. Ознаки приналежності добровольців до законних комбатантів.
статья [18,9 K], добавлен 10.08.2017Юридична конструкція правового статусу особи. Негативні та позитивні риси гарантій прав, свобод і обов’язків людини і громадянина в демократичній державі. Права особи у структурі правового статусу. Правове становище особи в Україні, її законні інтереси.
курсовая работа [58,2 K], добавлен 07.02.2011Розкриття поняття та змісту правопорушень в житловій сфері, за які настає кримінальна, адміністративна, цивільна відповідальність згідно із законодавством України. Право приватної власності. Позасудові засоби захисту та судовий захист житлових прав.
реферат [21,7 K], добавлен 18.05.2010Захист прав людини в кримінальному процесі. Забезпечення безпеки її громадян у сфері судочинства. Захист учасників кримінального провадження в Сполучених Штатах Америки: організаційний аспект. Розгляд конституційних прав на життя, свободу, гідність.
статья [59,7 K], добавлен 18.08.2017Дослідження основних рис та складу командитного товариства. Вивчення його правового статусу. Порядок управління справами товариства. Правове становище повних учасників та вкладників. Засновницький договір командитного товариства. Ліквідація товариства.
доклад [23,0 K], добавлен 03.11.2014Розгляд особливостей цивільного, кримінального та адміністративно-правового способів охорони та захисту інтелектуальної власності згідно законодавства України. Порівняльна характеристика європейського і вітчизняного досвіду захисту авторських прав.
контрольная работа [40,5 K], добавлен 18.06.2011Поняття цивільно – правового захисту. Захист права приватної власності. Віндикаційний і негаторний позови. Захист особистих немайнових прав. Захист прав інтелектуальної власності. Цивільно- правові проблеми захисту особистих і майнових прав громадян і мож
курсовая работа [60,2 K], добавлен 03.05.2005Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності: захист авторського права і суміжних прав, захист патентних прав. Кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист.
реферат [32,7 K], добавлен 14.02.2010Захист прав іноземних інвесторів та інституцій, що сприяють залученню інвестицій в українську економіку. Захист прав власності інвестора як неодмінна умова реалізації інвестиційного потенціалу України. Аналіз недоліків українського законодавства.
реферат [35,4 K], добавлен 30.04.2013Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні. Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина. Міжнародний захист прав людини. Органи внутрішніх справ і захист прав людини.
магистерская работа [108,6 K], добавлен 04.12.2007
