Мусульманське право

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття, особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

2. Джерела мусульманського права

3. Особливості структури мусульманського права

4. Мусульманське право у сучасному світі

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

мусульманський право іслам релігійний

Мета курсової роботи полягає у з'ясуванні загальнотеоретичних аспектів мусульманського права; виявленні характерних особливостей формування системи права у країнах, де поширений іслам; опрацюванні взаємодії західної моделі права та релігійних норм; визначенні сутності мусульманського права та притаманних йому ознак.

Об'єктом реферативної роботи є сім'я мусульманського права як складна система, яка показує наочний приклад зв'язку з державою. Я обрала саме цю тему, адже хотіла проаналізувати взаємозв'язок свідомості, моралі, віросповідання з можливістю підтримання суспільного порядку в країні. Мене зацікавило питання співіснування людей в умовах відмінних від правової системи України. Таким чином можу порівняти гуманність, досконалість, ефективність права у двох різних світах. Питання мусульманського права не втрачає актуальності. Багато сучасних вчених розглядають його з різних точок погляду, розглядаючи зв'язок юридичних приписів із моральними нормами, мусульманською догматикою, релігійною практикою.

Предметом розглянутої теми є історія формування мусульманського права, його характерні особливості і функціонування в умовах сучасного світу.

Методи дослідження є загальнонауковими (формалізація, синтез, порівняння тощо) і чисто науковими ( історичний, логічний), що дозволяє всебічно проаналізувати обрану тему, розглянувши її в усіх прояв та формах.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що мусульманське право глобально впливає на низку країн, тобто обсяг його дії є досить широким, що зумовлює формування світогляду найширших прошарків населення країн Сходу. Мусульманство є другою за чисельністю після християнства світовою релігією (близько 1,57 млрд. прихильників), яку сповідує четверта частина всього людства. Чисельність її прихильників швидко зростає і в ісламському світі, і на Заході. Прогнозується, що в 2025 р. чисельність мусульман перевищить чисельність християн і становитиме 31% від чисельності всього населення земної кулі [12].

Виходячи з актуальності обраної теми, зробила висновок про необхідність її подальшого дослідження.



1. Поняття, особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

Мусульманська правова сім'я - сукупність систем мусульманського права, в основі яких лежить релігія іслам, а продовженням виступають правові явища

Іслам (араб. islam - покірність, смирення; інша назва релігії - мусульманство) - це світова релігія, що виникла в 580 р., тобто є наймолодшою. Символом мусульманства є зелений прапор, який символізує її молодість і вічність [12]. Бере свій початок від виникнення феодального суспільства в Арабському халіфаті. Цей процес пов'язаний з ім'ям купця з Мекки - Магомета - пророка Аллаха, котрий зумів об'єднати в один народ аравійські племена та створити арабську державу, порядок в якій зумовлений ісламом, при чому немалу роль відігравало й звичаєве право. Раннім проповідям притаманні такі ознаки:

1. Прославлення могутності Бога, який створив людину зі згустку крові, відкрив їй Коран; створив небо, землю, гори, верблюдів.

2. Прославлення милості Бога (наприклад, дав змогу осиротілому Муххамеду вижити).

3. Лише одна згадка про те, що Аллах - один єдиний Бог.

4. Пророкування воскресіння з мертвих, невідворотності суду. (Земля розверзнеться, і тіла померлих залишать її. Той обранець Божий, кому дадуть книгу Божу в праву руку, а кому зі спини, той горітиме в полум'ї. У пізніх сурах, Мухаммед описує картини страшного суду, перед початком якого відбудеться крах світу (небо розколеться, зірки осиплються, космічна пожежа запалає, небо впаде на землю, звільнивши для погляду Божий престол, який будуть підтримувати вісім ангелів). Людей зберуть перед престолом: праведників - справа, нечистих - зліва. Тіла померлих стануть перед судом у такому вигляді, ніби вони не пролежали в могилі й години після смерті. Суд буде здійснюватися на основі записів про кожного в Книзі діянь. Стародавніх пророків закличуть на Суд, щоб підтвердити, що вони проповідували віру в одного Бога та застерігали своїх сучасників щодо наслідків порушення його заповідей. Невірні будуть засуджені на муки Пекла) [12].

5. Опис матеріального блаженства.

6. Опис тілесного блаженства.

По смерті пророка до початку VIII ст. його справу продовжували чотири «праведних» халіфи -- Абу-Бакр, Алі, Омар, Ос-ман. Володіння законодавчою, виконавчою, судовою владою відкривало їм простір для тлумачення від імені Аллаха і Магомета релігійних джерел - Корана і суни, в яких містилися окремі норми кримінального і цивільного права. Ці норми не були приведені у певну систему, не виділені в окрему групу, а тому «праведні» халіфи віддавали перевагу на основі консенсусу формулюванню нових правил поведінки [14]. У VIII--X ст. юристи почали вдосконалювати мусульманське право. Першим кроком стала поява «рай» (араб. -- думка), що були тлумаченням юристів норм Корана і суни [10]. Так свій початок узяв «іджтихад» - винесення незалежних правових рішень з релігійних проблем, що ґрунтуються безпосередньо на першоджерелах [10].

Дана правова система виникала для мусульманського населення, однак не виключала прагнення поширення на не мусульман - іновірців, що стало однією з умов розшарування суспільства на основі віри. Мусульмани вважають, що Коран був посланий не тільки арабам, але і всьому людству: «Ми направили тебе тільки як милість до мешканців всіх світів» [7]. Так поступово виділилися привілейовані верстви, які набули права самостійно вирішувати питання, зазначені в Корані і суні, - мухаджири [10]. Їх складали віддані Муххамеду, котрі пішли за ним, коли він тікав до Медіни з Мекки в 622 р. Сюди ж належать і ансари [10] - приєдналися в Медині. У сфері права їм були надані певні привілеї. У свою чергу, іновірців поділяють на «невірних» (гяури) та «людей писання» (євреї й християни).

Так учені-юристи поступово сформували доктринальне право, розробивши більшість загальних принципів і конкретних норм мусульманського права. Форми обов'язкових джерел права набули праці мухаджирів , а судді приймали рішення на основі формулювань факіхів (юристів), їхнє власне розуміння в цьому плані заборонялось.

«Мусульманське суспільство в ранній період характеризується такими якостями як правдивістю, терпінням, дисциплінованістю та акуратною манерою спілкування. Брехня, невиконання обіцяного, звинувачення у чомусь без підстав, незрозумілі вчинки стають ознакою руйнування або розриву відносин з релігією,» - Мухамед аль Газалі. Така основа світогляду та бачення державності базувалася на беззастережній покірності. Наголошувалось, що порядок залежить не від населення в цілому, а від кожного громадянина, який, будучи сумлінним і праведним, тримає на собі підвалини тодішньої організації суспільства. Право ототожнювали з божественним даром, що даний Аллахом, тому його порушення суворо каралось. Юридичним тонкощам не надавали великого значення, визначали загальні правила поведінки. Обов'язковість і примусовість релігійних обрядів забезпечувалась державою. Прикладом є вигнання з ісламської общини єретика, людини, яка заперечує рішення, прийняті на основі мусульманського права.

Ідея гідності, прав і свобод людини відходить на другий план. Шаріат як частина ісламу, сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, регламентує поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного й особистого життя, його думки, почуття. Усі норми засновані на обов'язку людини перед Аллахом та часто є взаємовиключними, суперечливими, що вважаю недоліком у порівнянні з іншими правовими системами.

На думку Шестопалової Л. М., мусульманське право варто розглядати з двох позицій. У ширшому значенні - нормативна частина шаріату, складовими якого є власне юридичні норми та правила суто релігійного характеру. У вузькому розумінні - група норм, що регулюють виключно стосунки між людьми. На мій погляд, не варто розглядати взаємовідносини між особами як єдиний об'єкт регулювання, адже дія права є більш всеохоплюючою, навіть на ранніх стадіях, і лежить в основі арабської державності, виражаючи зв'язки не лише окремих осіб між собою, а й з органами влади, державою в цілому. Тобто така цілісна структура не є окремою галуззю. Її слід вважати системою, причому досить розвиненою, що є фундаментальною засадою політичної організації суспільства.

На думку М.-Й. Муса [11] і С. Махмасані [15], його варто вважати Божественним одкровенням. Для Р. Шарля мусульманське право є насамперед релігією, а вже потім - державою і правом. Мухаммад Фарук ан Набхан говорить про те, що на державу покладається і забезпечення порядку дотримання релігійних обов'язків, і регулювання взаємовідносин мусульман.

Мусульманське право нерозривно пов'язане з таким поняттям як шаріат. В енциклопедичному словнику зазначено, що це комплекс закріплених, насамперед Кораном і суною, приписів, які визначають переконання, формують моральні цінності та релігійну совість мусульман, а також є джерелами конкретних норм, що регулюють їх поведінку (с. 292) [6].

Арабською означає «належний», «правильний шлях», на якому людина досягає досконалості, завдяки чому зможе потрапити в рай. Для мусульман - це сукупність настанов Аллаха, які необхідно виконувати, адже вони передані пророком. Також часто розглядається як канон, що містить обрядові норми богошанування, моральні закони сімейного та суспільного життя, приписи, різні дозволи, заборони, які регулюють ставлення людини до Бога, суспільства й окремої людини [18]. А.-А. ан Наїмі вважає шаріат інтерпретацією фундаментальних джерел ісламу, тому цей термін слід використовувати лише для позначення історичного мусульманського права [3]. Л Сюкіяйнен називає шаріат релігійним явищем з окремими ознаками правових засад [16]. В уявленні мусульман шаріат був даний Аллахом раз і назавжди, є досконалим, вічним, незмінним. Дозволено все, крім забороненого. Намагання зробити заборонене дозволеним розцінюють як приписування собі божественних можливостей, що суворо карається.

Однак, цей комплекс приписів не виконує суто релігійні функції, адже не менш важливого значення надають способу життя, відносинам у громаді, ставленню до влади.

Досліджуючи походження мусульманського права, не варто пропускати такий аспект як періодизація. У цьому напрямку існують кілька підходів. Н. Коулсон [2] виділяє три періоди:

- посткоранічний ( до IX ст., формування );

- період стагнації ( X-XX ст.);

- період запозичення деяких моделей європейського законодавства.

Б. Тібі [1] додав четвертий період - девестернізація, відродження антизахідного фундаменталізму.

А.-А.-Б. Філіпс [17] звертає увагу на шість етапів:

1) Фундація - епоха пророка ( 610 - 632 ), коли Коран і Сунна були єдиними джерелами права;

2) Встановлення - епоха Праведних халіфів ( від смерті пророка до середини VII ст.., тобто 632 - 661 ): формування дедуктивних медотів, таких як іджма, іджтіхад, кійяс.

3) Побудова - від династії Омеядів ( 661 ) до її занепаду усередині VIII ст., перші спроби створення збірок з фіксу;

4) Розквіт - від початку правління династії Аббасидів ( середина VIII ст. ) до її занепаду ( середина X ст. ): зародження мазхабів;

5) Консолідація - від занепаду династії Аббасидів ( 960 ) до загибелі останнього халіфа Аббасидів ( середина XIII ст.): нова сфера правознавства - порівняльний фікс;

6) Застій і занепад - від розграбування Багдада ( 1258 ) до наших днів: втрата динамізму, старіння деяких положень.

Християнство відрізняється від ісламу розумінням Бога, не приймаючи Трійцю, яку прирівнюють до багатобожжя. Мусульмани вважають Бога не тільки одним, а й єдиним. Ісус Христос для мусульманина - не син Божий, а пророк [12]. Основні відмінності:

1. Заперечення божественності Ісуса та Марії, адже вони «створені» Богом.

2. Заперечення смерті Ісуса Христа та його смерті (Бог забрав його до на небо).

3. Не визнаються:

- значення Ісуса Христа;

- звістка про друге об'явлення Ісуса Христа;

- християнські таїнства та містика.

Звісно ж і джерела релігій відрізняються.

Тобто, мусульманському праву притаманна тривала історія формування, пов'язана з внесенням змін і поправок, які були незначними, що дало змогу зберегти основні засади. За своєю суттю дана правова система є унікальним явищем, яке значно відрізняється від інших правових сімей та, з однієї сторони, регулює найважливіші суспільні відносини, а з іншої - спрямоване на закріплення традиційного релігійного світогляду, охорону основоположних засад ісламу.

2. Джерела мусульманського права

Основними джерелами мусульманського віровчення вважають Коран і Сунну. Вони є незмінними та мають божественне походження, однак існують і «раціональні джерела»: іджма, кияс.

Коран (араб. ГубъЮхСВдээ - букв. - читання) - священна книга мусульман; збірник релігійних догм, міфів та правових положень ісламу. У теперішньому вигляді Коран має 114 глав, які називаються сурами - 90 «меккських» і 24 «мединських». Сури поділяються на аяти (вірші) [10]. Є першою письмовою пам'яткою арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, догматичні положення, правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів. Мусульмани вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст вкладений в уста Мухаммеда самим Богом. Текст Корану сформувався переважно після смерті Мухаммеда, в VII ст. Більша його частина -- діалогічна полеміка між Богом,противниками ісламу й тими, хто вагається. Мусульманські вчені вважають, що всі знайдені «помилки» Корану -- це спроба судити про арабську мову в Корані без знання арабської мови [13].

Основні положення Корану [12]:

1. Аллах є абсолютною свободою, творцем усього сущого.

2. Аллах управляє не лише космічними ритмами, але й ділами людськими.

3. Аллах - найвище творіння Бога, створене на шостий день.

4. Ніщо, окрім Бога, у світі не вільне.

5. Бог милостивий, бо відкрив людям легшу релігію, аніж інші моноїстичні релігії.

6. Богослужіння може здійснюватися будь-де, не обов'язково в святилищі.

7. Мухаммед обмежує кількість дружин чотирма, проте не уточнює кількість рабинь і наложниць.

8. Визнання соціальної нерівності, однак усі є членами умми.

9. Наявність рабства, але їхнє становище краще, ніж у Російській імперії.

10. Принцип талону.

11. Кожний мусульманин - підданий Аллаха.

Той, хто повірив у Коран, позбавляється від рабства перед творіннями, стає рабом Аллаха і починає нове життя, оскільки його душа ніби народжується заново для того, щоб служити Аллаху і заслужити його милість [4]. Дотримання коранічного шляху розглядається як запорука щастя та успіху, тоді як віддалення від нього -- причина нещастя [8]. Коран виховує мусульман в дусі праведності, богобоязливості і доброзвичайності [9]. Коран розповідає також про проблеми походження і сутності буття, з точки зору ісламу, різних форм життя, про космологію і космогонії, містяться різні вказівки про обряди. Мусульманські богослови заявляють, що Коран, безумовно, не є науковою працею, проте згадані в ньому факти, пов'язані з різними сферами знань, вказують на те, що науковий потенціал Корану багаторазово перевершував той рівень знань, який людство досягло до моменту появи Корану [20]. Мусульманський проповідник Ідріс Галяутдін в одній зі своїх книг перераховує імена сучасних вчених, які прийняли іслам після того, як зробивши чергове відкриття, бачили, що воно було відображено в Корані 14 століть тому [5].

Вказують чотири полемічні пласти:

1. Фрагменти фольклору доісламської епохи, відомості історичного, етнографічного, географічного характеру.

2. Давньосемітські, давньоарабські, іудейсько-християнські та інші міфи, легенди про пророків та їх діяння.

3. Правові та моральні норми, обряди, традиції арабських племен, покладені згодом в основу правової й моральної системи ісламу.

4. Релігійні погляди на світ, догматичне та культове вчення ісламу.

Ініціатором укладення об'явлення Аллаха вважають халіфа Омара Ібн аль-Хаттаба. Він доручив здійснити цю справу Зейду Ібн Сабіту, який зібрав та упорядкував розрізнені тексти. Це була перша редакція Корану. Із нею пов'язують виникнення писемної арабської мови.

У Корані також викладено 5 основних правил релігії («Стовпів Віри»):

1) Салят (намаз) - п'ятикратна щоденна молитва у мусульман; один з головних обрядів ісламу, при якому молитва супроводжується установленими рухами і ритуальними обмиваннями [10].

2) Саум (рамадан) - в мусульманському календарі дев'ятий місяць, протягом якого мусульманам, за догмами ісламу, не можна їсти й пити від сходу до заходу сонця; рамазан [10].

3) Шахада (араб. ФеЗПЙ - свідоцтво) - один з п'яти ісламських Символ віри, що засвідчує віру в єдиного Бога (Аллаха) та пророчу місію Мухаммада. Необхідна та достатня умова для прийняття ісламу. Звучить як «Немає бога крім Аллаха і Мухаммад - пророк йог» [10].

4) Хадж (паломництво) - ходіння на прощу до Мекки і Медіни, що вважається у мусульман подвигом благочестя [10].

5) Зак'ят - сплата податку на користь общини і прихожан, зокрема, бідних [10].

Джерела Корану:

1. Тора і Біблія.

2. Монофізитська єресь.

3. Гностицизм.

4. Несторіанство.

Тора - 1. Назва сукупності всіх заповідей, що начебто дані богом єврейському народові через пророка Мойсея, а також перших п'яти книг Біблії - П'ятикнижжя; 2. Предмет релігійного культу - «священний» сувій з шкіри, на якому написане П'ятикнижжя [10].

Біблія (гр., книги) - 1. Назва сукупності всіх заповідей, що начебто дані богом єврейському народові через пророка Мойсея, а також перших п'яти книг Біблії - П'ятикнижжя; 2. Предмет релігійного культу - «священни» сувій з шкіри, на якому написане П'ятикнижжя [10].

Гностицизм - релігійна система,, що поєднали в собі ідеї раннього християнства з ідеями релігій Стародавнього Сходу та античної філософії [10]. Відповідно до неї божественного можна досягти лише завдяки пізнаню; душу від матеріального світі можуть врятувати лише інтуїтивні знання.

Несторіанство - христологічне вчення, за яким в особі Христа з моменту зачаття незлитно поєднані дві природи Бога і людини, а його воля є волею Бога і людини одночасно. За іменем Несторія, архієпископа Константинополя (428-431 рр.). Несторіанство засуджено на Третьому Вселенському соборі (431 р.). Єдиною християнською церквою, яка сповідує несторіанство, є Ассірійська церква Сходу [10].

Сунна (араб. УдЙ -- шлях) - священний переказ життєвого шляху пророка у формі розповідей про його вчинки й висловлювання з моменту, коли Мухаммад став пророком. Сунна покликана служити зразком і настановою для окремого мусульманина та усієї громади. Сунна шанується всіма напрямками й течіями ісламу як друге після Корану джерело віровчення й шаріату [10]. Суною вважаються вчинки, які є бажаними, але не обов'язковими. Приклади:

1. Поважайте жінок!

2. Хороші справи робіть без галасу.

3. Будь-який хабар є гріхом та огидним джерелом доходу.

4. Не суди нікого, спираючись на припущення, якщо у вас є сумніви.

5. Не бажайте смерті ні собі, ні іншим.

Тобто, можемо припустити, що в Сунні викладено переважно норми моралі, дотримання яких веде до гармонізації суспільних відносин.

Іджма - рішення авторитетних осіб з приводу питання, що обговорюється, є одним із джерел іджтихаду [6]. Виникає у другій половині VII ст. завдяки «семи факіхів Медини»: Сулейман ібн Ясара, Саїд ібн аль-Мусайїб, Урва ібн аз-Зубайр, Абу Бекр ібн Убайд, Касим ібн Мухаммед, Убайдаллах ібн Абдаллах, Харідж ібн Зайда. Їхнє колективне рішення було важливішим за рішення одного сподвижника, але повинно було ґрунтуватися на основі першоджерел та вважалося прийнятим при посиланнях на кияс.

Кияс - судження, винесене за аналогією; зумовлене відсутністю вказівок у першоджерелах. Допомогло раціоналізувати правову систему, уникнувши нагромаджень фактів. Був розроблений у першій половині VIII ст. Хаммадом ібн Абі Сулейманом та його учнем Абу Ханіфою [6]. Хоча і є одним із джерел фікху, його не вважають основоположним, базовим.

Виходячи з усього вищезазначеного, роблю висновок про мусульманське право як про систему, покликану зберегти традиційні погляди на людину як елемент світу, створеного Творцем. Чітко прослідковується законсервованість свідомості, що дещо гальмує розвиток державності і права порівняно зі світовим прогресом на цьому шляху. Водночас прослідковується взаємозв'язок світових релігій, що свідчить про існування взаємного впливу між народами задовго до зародження процесу глобалізації.

3. Структура мусульманського права

Досліджуючи структуру мусульманського права, варто зазначити, що тут відсутній поділ на приватне і публічне право, загальне і право справедливості, що зустрічається в інших правових системах. Однак поділ на певні галузі наявний, у кожній із яких релігійні норми тісно пов'язані з юридичними.

Представники мусульманських толків (ритів) сформували структуру на основі релігії, сім'ї, общини тощо.

Виділяють відповідні комплекси:

1) деліктне право (укубай);

2) цивільне право (муамалат);

3) право особистого статусу.

Існують ще додаткові галузі:

1. Судове право: визначають порядок формування, компетенцію та функціонування органів правосуддя (присяга ім'ям Аллаха є доказом невинуватості).

2. Міжнародне право (сійар): відносини з іншими державами та представниками відповідних релігій ( донедавна виділяли два світи: світ ісламу і світ війни, - при цьому міжнародні відносини ґрунтувалася на «мусульманській солідарності», а війна велася із віровідступниками та тими, хто виступав проти ісламу).

3. Галузь «владних норм», яка встановлює обов'язки правителя, вимагаючи від нього захисту інтересів ісламу.

До прав особистого статусу належать норми, що регулюють розлучення, шлюб, опіку, заповіт, наслідування, обмеження правоздатності тощо. Назва зумовлена важливим значенням для кожної людини, незалежно від соціального статусу, тому вважаються одними з основних у шаріаті. Є важливим елементом правового статусу особи, оскільки закріплює не лише права, а й свободи, обов'язки. Чітко простежується вплив ісламу. Мусульманин має право вийти лише за мусульманина. Свідки - виключно мусульмани. Одруження - передача жінки у власність чоловіка, який може застосовувати до неї покарання та розлучитися лише за власної ініціативи.

Деліктне право визначає покарання за посягання на п'ять основних цінностей ісламу, визначених Аллахом: розум, власність, віра, життя, продовження роду. Суб'єкт поділяють на живу людину, при здоровому глузді, неповнолітню.

Переважають два основні критерії класифікації злочинів:

1) визначеність покарання;

2) інтереси та права, які порушують.

Відповідно до них існують такі злочини:

1. Тазир - посягання на приватні інтереси чи «права Аллаха», наприклад, шахрайство, чаклунство, порушення правил поведінки у громадських місцях. Міри покарання різняться в залежності від умов злочину (штраф, смертна кара, позбавлення волі, осуд, тілесні покарання). Застосовується і до неповнолітніх. Підставою притягнення до відповідальності слугують показання свідків і зізнання злочинця.

2. Хадж - посягання на інтереси всієї мусульманської общини (крадіжка, розбій, бунт, зрада ісламу).

3. Кісас - покаранням є шкода, рівнозначна шкоді, завданій злочинцем.

Захищаючи Коран, встановлюють смертну кару за віровідступництво.

Муамалат стосується питань власності та регулює цивільно-правові відносини. Під релігійним впливом визнано право Аллаха на будь-яке майно. Із волі Пророка вода і земля є колективною власністю. Звернено увагу на комерційні питання.

Даний принцип поділу на галузі не варто вважати адекватним, хоча він і подібний за формою на континентальне право, адже захищає насамперед віру, тобто «права Аллаха». Тому необхідно проводити розробку судового, міжнародного, конституційного, адміністративного права. Попри певні позитивні результати, які проявляються у захисті найважливіших цінностей людини з погляду моралі, та наявність класифікації злочинів, покарання за порушення встановлених правил поведінки не є чітко визначеними, характеризуються антигуманністю в ставленні до правопорушника. Проявляється фактична відсутність свободи віросповідання, наприклад, смертна кара за віровідступництво в деяких країнах.

4. Мусульманське право у сучасному світі

На сьогодні мусульманське право не є самостійною галуззю науки. Дану правову систему розглядають як одну зі сторін ісламу, що Чітко розділяє права бога і права людини. Держава виступає лише як творіння Аллаха. У мусульманському праві не існує закону як нормативного акта, зразки якого знаходимо в західному світі. Теоретично лише Аллах володіє законодавчою владою, яка представлена у працях древніх вчених-юристів.

В основі норм лежать обов'язки виконання тих чи інших дій, що є істотною відмінністю від європейського права.

Як уже зазначалося вище, іслам сповідують близько 1,57 млрд. осіб, а його вплив на правову систему присутній у безлічі країн. Відповідно до цього існує класифікація країн у залежності від збереженості впливу релігії. У країнах Арабського Сходу використовують загальний спосіб:

1. Правові системи, де збереглося мусульманське право (Пакистан, Іран, Саудівська Аравія). Дані держави присягнули на вірність ідеям ісламу. Іран у 1979 році проголосив себе «ісламською республікою». Шаріат вважають вищим за юридичною силою ніж закони чи конституція. За порушення його положень чекає покарання.

2. Правові системи, які залишилися вірними мусульманським канонам, але звузили його вплив (Лівія, Судан, Пакистан, Йєменська Арабська Республіка). Вплив англо-американської та континентальної правових систем. Збереження традиційних ісламських цінностей. У 1977 році Лівія проголосила Коран найвищим законом, який заміняє конституцію. Цього ж року у Пакистані створили Раду ісламської ідеології, яка перелаштувала законодавство на лад шаріату. Судан з 1985 року розглядає мусульманське право як основне джерело законодавства. У цих країнах і досі діють ісламські суди.

3. Правові системи з помірним впливом мусульманського права (Бахрейн, Кувейт, Арабські Емірати). Основним джерелом законодавства є мусульманське право, проте його вплив обмежений нормами кримінального кодексу.

4. Правові системи, де мусульманське право регулює лише окремі сторони суспільного життя (Мароко, Сирія, Сирія, Ліван, Єгипет, Алжир, Ірак, Йорданія тощо). Мусульманське право виступає джерелом законодавства, як і в інших системах, але сфера його впливу обмежена. Переважають державні нормативно-правові акти, що запозичені з норм англо-американського та романо-германського права. Суди розглядають посягання лише на особисті права. Дана правова система відходить від принципів традиційної, звертаючи увагу на повагу до віросповідання громадян, більшість яких є мусульманами.

5. Правові системи, що не залежать від норм мусульманського права (Йємен, Туніс). Відмова від засадних інститутів при збереженні впливу. Ліквідація мусульманських судів, вирівнювання прав жінок і чоловіків, заборона полігамії (багатоженства).

6. Правові системи з відсутністю впливу мусульманського права. Однією з країн є Туреччина. Держава 1982 року проголосила себе демократичною, світською, соціально-правовою республікою. Вплив шаріату лише у цивільному праві.

Загалом, попри регламентованість життя общини, мусульманське право дає людині свободу вибору: дозволено все, що не заборонено робити Кораном чи Сунною.

Хоча принцип рівності не отримав поширення на немусульманське населення, позбавивши їх основних політичних і громадських прав, усім правовірним надано рівність, свободу совісті, взаємну відповідальність. По суті, людина набуває прав, прийнявши іслам.

У сучасному світі проблеми права набули глобального характеру. Так у 1981 році в Парижі опублікували Загальну ісламську декларацію прав людини. Прийняття відбулося 15 квітня 1980 року на міжнародній конференції у Лондоні, присвяченій пророку Магомету.

У Декларації наголошено на тому, що основні права людини надані Аллахом, і ніхто не може ні скасувати, ні обмежити, ні порушити їх, а людина не може відмовитися чи відректися від них.

Декларація проголошувала необхідність установлення такого порядку:

1. Усі люди народжені вільними.

2. Усі люди повинні бути рівними незалежно від кольору шкіри, мови, раси, походження, статі, матеріального забезпечення.

3. Створення умов для закріплення інституту сім'ї як основи суспільства.

4. Заборона рабства і каторжної праці.

5. Рівність кожного перед Законом.

6. Покора лише Закону.

7. Земна влада священна і тимчасова.

8. Користування економічними ресурсами відповідно до правил і цінностей Корану і Суни.

9. Вирішення та обговорення суспільних справ з віруючими.

10. Виконання обов'язків та відповідальність кожного.

11. Захист та охорона прав кожного.

12. Право на вимагання захисту суспільних інтересів чи інтересів будь-кого з общини у разі їх порушення.

13. Звільнення людства від гноблення, експлуатації, несправедливості.

14. Гарантія безпеки, гідності і свободи.

Основи, закріплені в Декларації, проголошують фактично ті самі норми, що й Загальна декларація ООН з прав людини. Попри певні зрушення в напрямку міжнародних стандартів даний документ не є загальнообов'язковим - швидше рекомендаційним, тому держави не зобов'язані надавати основні гарантії захисту прав людини.

Не менш важливою є Каїрська Декларація, прийнята 5 серпня 1990 року. До її складу входять преамбула і 25 статей. Документ також не наділений обов'язковістю і, поряд з наданням широкого кола прав і свобод, одночасно обмежує їх принципами шаріату. Наприклад, у ст. 25 наголошено, що норми шаріату є єдиним джерелом тлумачення Декларації, тобто права людини обмежені релігійними приписами і не повинні суперечити їм.

У 1945 році було створено Лігу арабських держав, яка 1994 року прийняла Арабську хартію прав людини. Планувалося, що в подальшому вона стане правовою основою міжарабського співробітництва. Хартія мала декларативний характер і не накладала на учасників зобов'язань.

І до сьогодні спостерігається поширення принципів демократизму в арабських країнах, однак подальший розвиток державності гальмується архаїчністю, відсутністю писаних норм права, дотриманням релігійних постулатів, закріплення яких унеможливлює надання громадянам тих можливостей, які є необхідними для нормального функціонування суспільства.



Висновки

У процесі дослідження теми курсової роботи було проаналізовано загальнотеоретичні аспекти мусульманського права, виявлено процеси формування та характерні особливості. Звернено увагу на проблеми функціонування та необхідність реформування. Порівняно сім'ю мусульманського права з романо-германською й англо-американською, виокремлено спільні та відмінні риси. З'ясовано вплив релігії на свідомість та свідомості на правову систему країни.

З одного боку, правова система є консервативною, з іншого - спостерігаємо процес постійного оновлення та кодифікації. Важливість дослідження обраної теми полягає в тому, що частина нашого населення сповідує іслам (зокрема, кримські татари). Щоб запобігти релігійним, культурним і національним проблемам, необхідно розуміти основи мусульманської правової системи. Це також посприяє налагодженню зв'язків з ісламськими державами, адже, незважаючи на інтенсивний розвиток виробничих відносин і загальноосвітній рівень, основою країн цього світу залишається релігія.

Не менш цікавим є зв'язок шаріату, який почав свій відлік більше тисячі років тому, з процесами сучасного світу. Такий тривалий період збереження передових позицій, на мою думку, залишається оптимальним і таким, що заслуговує на опрацювання.

Регламентація ісламу здійснюється на конституційному рівні, роблячи його одним із основних конституційних приписів, що, в свою чергу, впливає на особливості конституційно-правового статусу особи, роль глави держави та інших представницьких органів, систему державних органів і державного апарату. Іслам впливає на місце жінки в суспільстві, виховний процес і освіту.

Одним із недоліків мусульманського права є поділ світу на мусульманський і не мусульманський. Виявлено неможливість застосування норм мусульманського права у сфері дії міжнародного через застосування виключно в зонах поширення ісламу. До того ж дана правова система базується переважно на звичаях і традиціях, що призводить до порушень прав і свобод людини, тому відсутній належний стан дотримання прав людини.

Попри позитивні зрушення в напрямку демократичних цінностей через відданість шаріату мусульманські країни відстають від світових стандартів міжнародної системи дотримання прав людини.

Отже, розглянувши конституційні положення арабських країн, можна зробити висновок про те, що більшість держав відповідного типу, окрім Саудівської Аравії, знайшла оптимальний варіант розвитку суспільних відносин, врахувавши вплив ісламу на свідомість людей, адаптувавши суспільство до сучасних проблем становлення державності з урахуванням регіональних і глобальних змін. Дослідження теми курсової роботи дало змогу зрозуміти, що мусульманське право у всіх його проявах є недосконалою системою, яка функціонує завдяки орієнтуванню на свідомість людини та релігійних уявлення про будову відносин общини, яка потребує тривалого і якісного реформування, зокрема у сфері захисту прав і свобод особи. Законодавча база створює умови для збереження релігійних настанов, але не гарантує втілення основоположних ідей щодо надання рівних можливостей життя і розвитку.



Список використаних джерел

1. Al-Farugi I. Towards a Methology of Qur'anic Exegesis // Islam Studies. 1962. #1. p. 35-52.

2. Coulson N A History of Islamic Law. Edinburg University Press, 1984. 296 p. http//souz. co. il/Israel/read/htm/. http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/u/book/sis.pl?Qry=%CC%F3%F5%E0%E4%E6%E8%F0%E8.

3. Ан-Наими, Абдуллахи Ахмед. На пути к исламской реформации (гражданские свободы, права человека и международное право). М., 1999. 302 с.

4. Ас-Сааді. Тайсір аль-Карім ар-Рахман. С. 708.

5. Галяутдін І. Х. «Відомі люди, що прийняли Іслам»// І. Х. Галяутдін. Казань, 2006.

6. Ислам: Энциклопедичиский словарь. М.: Наука, 1991. 312 с.

7. Коран, 21:107.

8. Коран, 6:155.

9. Коран. Ісламський енциклопедичний словник. М., 1988.

10. Лук'янюк В. К. Словник іншомовних слів // В. К. Лук'янюк. [Електронний ресурс]: http://www.jnsm.com.ua/ures/book/index.shtml.

11. Мухаммад Йюсуф Муса. Аль-іслам ва хаджат аль-інсан ілайх // Й. М. Мухаммад - Каїр, 1961. 220 с.

12. Опанасюк В.В. Історія світових релігій. Формування догматики та культу: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. // В. В. Опанасюк. Суми.: СумДУ. 2013. 110 с.

13. Полосін А. В. «Іслам не такий! А який?»// А. В. Полосін. Ансар, 2007. 350 с.

14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник // О. Ф. Скакун. Харків, 2003 р. 656 с.

15. Субхі, Махмасані. Фаласават ат-ташрі фі-л-ісламі. Бейрут, 1978. 218 с.

16. Сюкияйнен Л. Р. Шариат и мусульманско-правовая культура // Л. Р. Сюкияйнен. М., 1997. 239 с.

17. Филипс А. Б. Эволюция фикха: Исламский закон и мазхабы// А. Б. Филипс. К.: Ансар Фаундейшн, 2001. 224 с.

18. Шариат, мусульманское право [Електронний ресурс]: https://islam-today.ru/sharia/.

19. Шестопалова Л. М. Теорія права та держави. Мусульманське право: навч. посіб.// Л. М. Шестопалова. К.: Прецедент. 2004. 284 с.

20. Якубович. М. М. Іслам: практичні аспекти: навч. метод. Пос. // М. М. Якубович. Острог: НаУОА, 2012. 188 с.

Размещено на Allbest.ru