У відповідності із ст. 16 КВК України кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 КК України. Отже, інститут обмеження волі застосовується майже до всіх основних груп засуджених за характером антисоціальної спрямованості: а) до осіб, які вчинили насильницькі злочини; б) до осіб, які вчинили корисливі злочини; в) до осіб, які вчинили злочини проти порядку управління; г) до осіб, які вчинили злочини з необережності і т.д.

Серед перелічених груп засуджених, на наш погляд, можна виділити декілька, кожна з яких з точки зору соціально-демографічних, кримінально-правових та деяких інших аспектів відрізняється своїм ставленням до праці, дотриманням встановлених режимних правил і загальним характером поведінки як у процесі виконання своїх трудових обов'язків, так і у вільний від роботи час. Таке угруповання засуджених до обмеження волі, з одного боку, може допомогти адміністрації виправних центрів при плануванні і проведенні профілактичних і виховних заходів концентрувати свою увагу і сили у потрібних місцях, вибирати найбільш доцільні засоби і методи нагляду і виховного впливу, планувати оперативно-розшукову роботу серед цих груп засуджених.

З іншого боку, виділення і більш глибокий розгляд особливостей окремих категорій засуджених до обмеження волі дають можливість чіткіше усвідомити ефективність виконання цього виду покарання і дозволяють зробити деякі висновки, спрямовані на подальше його удосконалення, індивідуалізацію застосування і оптимально-ефективну організацію виконання покарання щодо кожної з розглянутих груп. Все це, у свою чергу, є однією з передумов, які забезпечують можливість індивідуального підходу у застосуванні засобів наглядового, профілактичного і виховного впливу до кожного засудженого з метою його виправлення і ресоціалізації, недопущення з його боку нових правопорушень.

Насамперед зупинимося на характеристиці засуджених до обмеження волі за статтю. Матеріали кримінальної статистики вказують, що у загальному складі злочинців співвідношення чоловіків і жінок відповідає певним закономірностям, які виражаються насамперед у тому, що відсоток жінок серед злочинців завжди значно менший. Причини цього явища досить відомі. Наприклад, аналіз даних МВС України про виявлених осіб, які вчинили злочини у 2002 і 2003 роках, показує, що питома вага жінок серед них складає відповідно 12,5% і 12,3%. За даними нашого дослідження, серед осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі у виправних центрах, питома вага жінок складала відповідно 3,7% і 3,4%. Таким чином, питома вага жінок серед осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі, значно менша, ніж у загальній кількості осіб, які вчинили злочини, що пояснюється застосуванням до переважної частини з них інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Заслуговує на увагу і внутрішня структура контингенту засуджених до обмеження волі жінок у залежності від виду вчинених ними злочинів. Якщо всіх засуджених до обмеження волі жінок прийняти за 100%, то виявляється, що найбільше їх число засуджується за корисливі злочини - 65,3%. Взявши за 100% усіх засуджених до обмеження волі чоловіків, ми побачили, що найбільше число їх було засуджено за насильницькі злочини - 7,5%, корисливі - 68%, злочини з необережності - 12%, інші - 12,5%. “Суто чоловічими” є такі види злочинів, як ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України). Менше 1% жінок виявилося також серед засуджених до обмеження волі за автотранспортні злочини.

Виникає запитання, чи існує суттєва різниця у поведінці засуджених до обмеження волі чоловіків і жінок? Це питання уявляється важливим вирішити за таких підстав. Незважаючи на те, що питома вага жінок серед усієї маси засуджених до обмеження волі порівняно невелика, у окремих їх групах, утворених, наприклад, за ознаками віку, сімейного стану, освіти і т.д., питома вага жінок піддається значним коливанням, складаючи іноді дуже солідний відсоток від усіх засуджених відповідної групи. Якщо буде встановлено, що поведінка засуджених до обмеження волі суттєво відрізняється у залежності від їх статі, то, розглядаючи поведінку окремих треба буде робити поправку на те, який відсоток складають чоловіки і жінки серед групи, що вивчається. І навпаки, факт однакового ставлення до праці і приблизно однакової поведінки чоловіків і жінок у виправних центрах дозволить зосередити увагу на з'ясуванні ролі інших факторів в оцінці тієї чи іншої групи засуджених до обмеження волі.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в цілому поведінка засуджених до обмеження волі жінок з точки зору їх ставлення до праці, дотримання режиму і встановлених правил поведінки не відрізняється від поведінки засуджених до обмеження волі чоловіків. Виходячи з цього, при подальшому розгляді окремих категорій засуджених до обмеження волі ми, як правило, будемо групувати їх за іншими ознаками, які здійснюють більш помітний вплив на їх поведінку.

Однією з таких ознак є вік засуджених до обмеження волі. З ним значною мірою пов'язані психофізіологічні характеристики особистості, характер соціальних зв'язків індивіда, його статус в суспільстві. Тому в процесі виконання покарання завжди треба враховувати вікові особливості засуджених, оскільки сприйняття тих або інших виховних заходів, оцінка ситуацій, прогнозування перспектив на майбутнє багато у чому залежать від накопиченого ними життєвого досвіду. З іншого боку, нерідко оцінити поведінку людини можна саме тільки з урахуванням її віку.

Таким чином, вік засуджених до обмеження волі є одним з основних соціально-демографічних факторів, що визначають їх ставлення до праці і дотримання режиму. Працівникам виправних центрів потрібно звернути особливу увагу на молодих людей віком до 20 років. Не маючи достатнього життєвого досвіду, вони, будучи направлені у виправні центри, нерідко неправильно оцінюють своє становище і продовжують вчиняти антигромадські вчинки. Така поведінка молодих людей у виправних центрах пояснюється низкою причин. З одного боку, діють причини психофізіологічного порядку (певна нестійкість характеру, більша схильність до впливу з боку оточуючих). З іншого боку, в умовах виправних центрів значний вплив на поведінку окремих осіб здійснює мікросередовище, найближче оточення людини. Отже, молодість, брак досвіду і антигромадська поведінка окремих осіб з числа оточуючих сприяють неправильній оцінці ситуації і вибору такої форми поведінки, яка виходить за рамки встановлених норм.

Не менш важливою демографічною рисою, яка підлягає обов'язковому врахуванню при реалізації заходів виховного впливу, є сімейний стан засуджених до обмеження волі. Сім'я завжди була одним з найсильніших чинників впливу на злочинця. Тому під час нашого дослідження враховувалося, чи були засуджені до обмеженні волі одружені на момент вчинення злочину, чи збереглася у них сім'я під час відбування покарання.

За нашими даними, у виправних центрах питома вага засуджених, які мали сім'ю на момент вчинення злочину, становила 63,2%, у той час як у 18,2% з них під час відбування покарання сім'я розпалася. Відомості про сімейний стан засуджених є дуже важливими, оскільки являють собою опосередковані показники їх асоціалізації. Тому, нас насамперед цікавить питання про наявність залежності між сімейним станом засуджених до обмеження волі і їх поведінкою під час відбування покарання у виправних центрах.

Кримінологічні дослідження особи злочинця, які проводилися рядом вчених, переконливо показують, що сім'я є одним із найсильніших антикриміногенних факторів, які здійснюють позитивний вплив як на поведінку осіб, схильних до вчинення злочинів, так і на засуджених, які уже відбувають покарання, тобто навіть у тих випадках, коли засуджені, наприклад, перебувають далеко від сім'ї. Можна припустити, що вказане твердження виявиться особливо вірним щодо засуджених до обмеження волі, які мають можливість проживати разом із сім'єю під час відбування покарання. Не варто, звичайно, скидати з рахунку випадки зворотного порядку, коли несприятлива обстановка в сім'ї сприяє становленню тієї чи іншої особи на шлях зіткнення із законом. Однак, стосовно загальної маси правопорушників, стримуючий вплив сім'ї залишається дуже суттєвим фактором. Вивчення поведінки засуджених до обмеження волі у виправних центрах у залежності від їх сімейного стану цілком це підтверджує.

З метою з'ясування впливу сім'ї на поведінку засуджених до обмеження волі під час відбування покарання весь досліджуваний масив засуджених до обмеження волі був поділений на три групи: а) особи, які не мали сім'ї; б) особи, які мали сім'ю, але проживали від неї окремо; в) особи, які мали сім'ю і проживали разом з нею у межах виправного центру.

Порівняльне ставлення до праці і поведінки кожної з названих трьох груп засуджених до обмеження волі показує, що сумлінніше всіх працювали і дотримувалися режиму особи, які проживали у виправних центрах разом із сім'ями. Серед цієї категорії засуджених до обмеження волі практично також не було осіб, які негативно характеризувалися за поведінкою у вільний час. Від названої категорії засуджених до обмеження волі різко відрізняється поведінка іншої групи засуджених, що складалася з осіб, які не мали сім'ї. Серед них було 24,8% порушників режиму, у тому числі близько 2% - злісних; понад 9% негативно характеризувалися за поведінкою у вільний від роботи час. Проміжне становище між двома полярними групами засуджених до обмеження волі займали особи, які хоча і мали сім'ї, але проживали окремо від них. Перебуваючи на відстані, сім'я все-таки продовжувала здійснювати певний позитивний вплив на їх поведінку, хоча і значно менший, ніж у засуджених до обмеження волі першої групи.

З сімейним станом засуджених до обмеження волі тісно пов'язане питання наявності постійного місця проживання, відповідь на яке дозволяє зробити висновок про збереження у них соціально корисних зв'язків та можливість їх побутового і трудового влаштування після звільнення з виправного центру.

Потрібно зазначити, що виправні центри організуються в основному на базі сільськогосподарського виробництва. У той же час із числа обстежених засуджених до обмеження волі у середньому лише 8,9% до засудження працювали у сільському господарстві. Таким чином, засуджені у виправних центрах виявляються практично непідготовленими до умов сільськогосподарського виробництва. Переважна більшість цих осіб (85,6%) залучаються до сільськогосподарських робіт і лише 14,4% виконують інші роботи. Ця обставина, звичайно, знижує у багатьох засуджених бажання працювати і впливає на їх ставлення до праці.

Певний інтерес для нашого дослідження становить така соціально-демографічна ознака засуджених до обмеження волі як наявність у них стажу трудової діяльності. Зв'язок виробничого стажу із загальною характеристикою засудженого виявляється опосередковано. Засуджені, які на свободі працювали тривалий час, мають, як правило, стійкіші соціально корисні зв'язки. Їх особистість меншою мірою занедбана у соціально-етичному відношенні, тому в період відбування покарання вони характеризуються краще, ніж особи, які мають невеликий трудовий стаж.

Важливе значення для соціальної характеристики засуджених до обмеження волі має рівень їх освіти, який суттєво впливає на світогляд людини, її інтелектуальний рівень, поведінку. Звичайно, не можна проводити прямі паралелі між даними про освіту засуджених до обмеження волі і про вчинені ними злочини. Виявлення причин цього явища виходить за межі нашого дослідження. Тут потрібний інший інструментарій, інші методи, що навряд чи сьогодні під силу юристам, які займаються питаннями кримінології. Однак, численні кримінологічні дослідження свідчать, що недоліки у загальноосвітній підготовці осіб, які порушили закон, є одним із криміногенних факторів у ґенезі їх злочинної поведінки. Рівень інтелектуального розвитку, обсяг знань, широта і розмаїтість інтересів, життєвий досвід і т.д. значною мірою визначають погляди, переконання, ставлення до різних соціальних і моральних цінностей, характер і зміст потреб. Тому, на нашу думку, підвищення освіти має значення для досягнення більш вузьких цілей покарання, оскільки, як встановлено низкою спеціальних досліджень, особи з більш високим освітнім рівнем краще піддаються виправленню і ресоціалізації.

Деяке зниження рівня осіб, які сумлінно працюють, серед осіб третьої групи можна пояснити, на наш погляд, тим, що навіть серед представників цієї групи близько 40% виконували некваліфіковану роботу. Різка різниця між рівнем освіти і відсутністю можливості її застосування породжує певну пасивність. Приблизно аналогічні пропорції були виявлені і між рівнем освіти і питомою вагою осіб, які дотримуються встановленого режиму. Поведінка засуджених до обмеження волі покращувалася із зростанням освіти.

У зв'язку із сказаним вище, вважаємо за доцільне висловити деякі думки. Освіта, як відомо, на відміну від інших соціально-демографічних ознак не є настільки стабільним параметром, як, скажімо, стать чи вік. Її можна і потрібно підвищувати. Освіта, як видно із наведених даних, сприяє покращанню ставлення до праці і зміцненню дисципліни серед засуджених до обмеження волі.

При вивченні засуджених, які відбувають покарання у виправних центрах, важливе значення має їх кримінально-правова характеристика. Саме вона значною мірою зумовлює ступінь суспільної небезпеки злочинів і злочинців, характеризує ті риси, які сприяли їх вчиненню, дозволяє певною мірою судити про перспективи виправлення і ресоціалізації засуджених до обмеження волі у виправних центрах.

До числа ознак, які дають кримінально-правову характеристику контингенту засуджених до обмеження волі, як правило, відносять: види злочинів, за які засуджені ці особи; їх колишні судимості; строк призначеного судом покарання й інші ознаки, що відносяться до вчинених цими особами злочинів. Оцінка суспільної небезпеки особи злочинця, яка виходить передусім з характеру вчиненого ним злочину, досить широко поширена серед кримінологів. Суспільна небезпека при цьому розуміється як можливість вчинення даною особою нового злочину.

Аналізуючи ознаки кримінально-правової характеристики особи засуджених до обмеження волі, спробуємо показати деякі кореляційні зв'язки між характером вчинених ними злочинів і їх подальшою поведінкою під час відбування покарання як з точки зору ймовірності вчинення ними нових злочинів, так і у більш широкому плані - з точки зору виявлення загального ступеня їх соціальної занедбаності. Цей ступінь може характеризуватися не тільки відсотком рецидиву з боку різних груп засуджених, але й питомою вагою вчинених ними інших правопорушень, дотриманням вимог режиму, ставленням до праці і т.п. Саме такий підхід до кримінально-правової характеристики особи засуджених до обмеження волі уявляється найбільш правильним, оскільки виявлені у процесі дослідження зв'язки можуть бути використані у практичній діяльності виправних центрів з виправлення і ресоціалізації засуджених до обмеження волі.

Однак, перш ніж приступити до викладення названих вище питань, потрібно дати характеристику засуджених до обмеження волі за видами злочинів та деякими іншими параметрами загального характеру. Така характеристика дає можливість подати найбільш загальні особливості досліджуваного контингенту і буде корисною для оцінки подальших висновків.

Для характеристики осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі у виправних центрах, в залежності від вчинених ними злочинів, нами були взяті найбільш поширені склади злочинів, за вчинення яких відбували покарання у виді обмеження волі не менше 1% засуджених. За даними нашого дослідження, структура контингенту засуджених до обмеження волі за видами злочинів мала такий вигляд:

1. Категорія засуджених до обмеження волі за насильницькі злочини складала 7,5% всіх засуджених до обмеження волі. 96% мали негативні показники попередньої поведінки; 42% з них раніше притягувалися до адміністративної відповідальності; 31% - до кримінальної. Ця категорія засуджених мала значно знижену соціально ціннісну орієнтацію особистості: вони негативно характеризувалися за місцем роботи, проживання, за поведінкою у сім'ї, зловживали алкоголем, вживали наркотичні засоби і психотропні речовини. У більшості випадків засуджені характеризувалися негативно за трьома або більше показниками. Так, серед засуджених за хуліганство 80,5% до засудження несумлінно ставилися до праці, 70,5% - вкрай негативно характеризувалися поведінкою у сім'ї. З числа засуджених до обмеження волі за насильницькі злочини у середньому близько 40% надалі ставали злісними порушниками режиму тримання, з них 29% - було направлено у місця позбавлення волі за вчинені злочини у період відбування покарання. Наведені дані свідчать про те, що серед осіб, які вчинили насильницькі злочини і засуджених до обмеження волі, дуже висока питома вага осіб з нестійкою і, навіть, негативною соціальною спрямованістю. Саме ця частина засуджених дає у виправних центрах практично увесь рецидив.

2. Категорія засуджених до обмеження волі за різні корисливі злочини склала 68% усіх засуджених до обмеження волі. Дані дозволяють виділити тут три основні групи, близькі за кримінологічною характеристикою: а) засуджені за злочини проти власності - 22% (від загального числа засуджених до обмеження волі за корисливі злочини); б) засуджені за злочини у сфері службової діяльності - 24%; в) засуджені за злочини у сфері господарської діяльності - 26%. 28% склали засуджені за інші корисливі злочини.

Перша група виділялася більш-менш високою питомою вагою осіб з негативною характеристикою - 42%, хоча і меншою, ніж у групі насильницьких злочинців. Серед них майже удвічі було менше осіб, які раніше притягувалися до адміністративної чи кримінальної відповідальності, а також нижча питома вага осіб, які негативно характеризувалися на роботі чи у побуті. Ці фактори поєднувалися також з таким показником, як рецидив. З числа засуджених до обмеження волі за злочини проти власності за знову вчинені злочини було направлено у місця позбавлення волі близько 8,5%.

В цілому, серед засуджених до обмеження волі за злочини проти власності можна виділити осіб за типологічною системою Ю.В. Бишевського [22, с. 51-53]. Це особи з асоціальною поведінкою, тобто особи примітивного типу з досить вираженою деградацією особистісних якостей. Тут і зловживання спиртними напоями, і вживання наркотичних засобів, і вчинення у минулому правопорушень і злочинів (численні порушення громадського порядку, притягнення до адміністративної і кримінальної відповідальності, крадіжки, хуліганські дії тощо). Найчастіше ці особи відбувають покарання за вчинення крадіжок у невеликому розмірі. Серед останніх була дуже високою питома вага осіб, які не мали до засудження постійного місця роботи і місця проживання (96%).

До цієї категорії засуджених до обмеження волі належать практично усі, хто був пізніше направлений у місця позбавлення волі. Вони не виходили на роботу або залишали виправні центри без поважних причин. Такі особи були схильні вчиняти правопорушення не лише корисливі, але й насильницької спрямованості. Крім того, із 4,5% засуджених до обмеження за злочини проти власності і пізніше направлених у місця позбавлення волі за нові злочини, 3% - вчинили насильницькі посягання, і 1,5% - корисливі злочини. Безперечно, застосування до таких осіб покарання без ізоляції від суспільства не дає позитивних результатів і, навіть, навпаки. Замість спеціального і загального попередження створюються сприятливі умови для вчинення нових злочинів в умовах слабкого для таких осіб попереджувального впливу. Відсутність твердого контролю за поведінкою засуджених посилює у осіб, схильних до вчинення злочинів, почуття вседозволеності.

Значна частина засуджених до обмеження волі за злочини проти власності відноситься до так званого ситуативного типу корисливих злочинців (за системою Ю.В.Бишевського). Вони позитивно характеризувалися з точки зору ставлення до праці, поведінки у колективі і побуті, правомірної поведінки у минулому. Збитки від злочинів у таких випадках були незначні. Як правило, предмети посягання знаходилися без охорони чи догляду. У таких випадках злочини вчинялися за наміром, що виникав раптово. Застосування інституту обмеження волі до таких засуджених в основному дає позитивний ефект. Вони дуже рідко порушують правила внутрішнього розпорядку у виправних центрах. Серед засуджених до обмеження волі, направлених судами у місця позбавлення волі, таких осіб практично не виявлено.

Другою групою засуджених до обмеження волі за корисливі злочини є особи, які вчинили такі злочини у сфері службової діяльності. Серед цієї категорії засуджених практично не було таких, хто раніше притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності, дуже незначною була питома вага осіб з негативною характеристикою за місцем роботи або поведінкою у побуті. Навіть якщо матеріали деяких особових справ свідчили про окремі негативні показники (випадки зловживання спиртними напоями, притягнення до дисциплінарної відповідальності, негативні сімейні стосунки і т.д.), то в цілому ретроспективну соціальну цінність особистості таких засуджених до обмеження волі можна оцінити як позитивну. Засуджені вказаної категорії під час відбування покарання практично не допускали порушень. В 35% вивчених особових справ містилися відомості про те, що адміністрації виправних центрів підтримували клопотання засуджених про умовно-дострокове звільнення.

Третьою групою засуджених до обмеження волі за корисливі злочини є особи, які вчинили такі злочини у сфері господарської діяльності. У цій групі засуджених основну частину складали злочинці ситуаційного типу - 80-85%. За своєю характеристикою вони схожі з засудженими до обмеження волі за злочини у сфері службової діяльності і практично за усіма показниками характеризувалися позитивно. Такі засуджені також часто заслуговували на умовно-дострокове звільнення.

3. Категорія засуджених до обмеження волі за злочини, вчиненні з необережності, у загальній масі вивчених осіб склала 12%. Більшість засуджених (80%) відбували покарання за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, 12,5% засуджених відбували покарання за необережне вбивство, 2,4% - за необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Отже, контингент засуджених до обмеження волі, які вчинили злочини з необережності, за видами вчинених злочинів досить однорідний. В основному засуджені відбували покарання за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Ця категорія засуджених до обмеження волі є досить “благополучною” у криміногенному відношенні. Загальну позитивну картину порушують лише дві обставини: зловживання спиртними напоями - у 15% випадків; 2) близько 35% засуджених до обмеження волі водіїв раніше притягувалися до адміністративної відповідальності за різні порушення правил дорожнього руху, у тому числі 30% - за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння. Проте особи із загальною негативною спрямованістю зустрічалися серед цієї категорії засуджених до обмеження волі досить рідко. Серед засуджених до обмеження волі за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту таких осіб практично не виявлено. Ця категорія засуджених у зв'язку з їх зразковою поведінкою і позитивним ставленням до праці, як правило, звільнялася достроково або за амністією.

4. В окрему категорію, на наш погляд, варто виділити засуджених до обмеження волі, які вчинили інші злочини - 12,5%. Як правило, основною характерною їх рисою є зневажливе ставлення до різних соціальних норм (наприклад, засуджені за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей - 3,5%).

Аналіз наведених даних показує, що основну питому вагу в структурі контингенту засуджених до обмеження волі складають особи, засуджені за корисливі злочини. Значно менше серед засуджених до обмеження волі осіб, засуджених за насильницькі злочини, проте значною є частка осіб, засуджених за злочини, вчиненні з необережності.

Іншою, не менш важливою кримінально-правовою ознакою, яка характеризує особу засудженого, є строк покарання. Ця ознака встановлюється вироком суду і вказує не лише на ступінь суспільної небезпеки конкретного злочину і злочинця, але й визначає час, протягом якого до засудженого треба застосовувати карально-виховний вплив. За даними наших досліджень середній строк покарання засуджених до обмеження волі складає 3,5 року. Основна частина контингенту у виправних центрах була засуджена на строки від 3 до 5 років - 81,5%, майже кожний п'ятий - на строк до 5 років (23%). Серед засуджених до обмеження волі відсоток засуджених на невеликі строки (від 1 до 2 років) досить незначний - 8%. Проведені дослідження дозволяють виділити оптимальні строки ефективності обмеження волі - від 2,5 до 3 років (такі дані назвали близько 70% опитаних працівників виправних центрів).

За ознакою наявності колишньої судимості контингент засуджених до обмеження волі має такий вигляд: несудимі складали 92,6%; раніше судимі: один раз - 6,4%, двічі і більше - 1,0%. Раніше судимі засуджувалися до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, - 68%, до позбавлення волі - 32%.

Однією з кримінально-правових ознак, які характеризують особу засудженого до обмеження волі, є наявність додаткової міри покарання. Серед засуджених до обмеження волі, які вчинили злочини з необережності, понад 60% засуджених були додатково позбавлені права керування автомототранспортними засобами. Майже кожний десятий (12%) засуджений до обмеження волі за злочини у сфері службової чи господарської діяльності був позбавлений права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Завершуючи огляд ознак, що характеризують кримінально-правову сторону особистості засуджених до обмеження волі, можна зробити висновок, що ця категорія осіб має свою, досить чітко виражену специфіку, яка дозволяє розглядати її як особливу групу, в якості більш-менш однотипного соціального угруповання, поведінці якого властиві свої закономірності.

Усе сказане про загальні особливості кримінально-правової характеристики засуджених до обмеження волі хоча певною мірою і важливе як таке, але все-таки не дає відповіді на головне запитання: які ж групи засуджених до обмеження волі є найбільше кримінально активними, від яких груп засуджених до обмеження волі можна з більшою вірогідністю чекати вчинення нових злочинів під час відбування покарання?

Безумовно, вірогідність вчинення засудженим до обмеження волі нового злочину визначається цілою низкою обставин. Але одну з головних ролей тут відіграє сила, стійкість і характер індивідуальних рис, властивих тій чи іншій особі. Ці риси уже дістали своє вираження у вчиненому особою злочині (маються на увазі передусім умисні злочини). “Інформація”, яку отримує злочинець від вчиненого ним злочину, нерідко підвищує організованість системи індивідуальних рис, робить її більш активною і насиченою антисоціальними якостями. В результаті, вірогідність вчинення особою нового злочину є більшою, ніж до вчинення особою першого злочину.

Підкреслимо, що наведена думка навряд чи характерна для усіх видів злочинів. Ми не поширюємо її на такі, наприклад, діяння, як злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту й інші необережні злочини. Однак щодо корисливих і насильницьких злочинів вона, як вважаємо, може бути застосована повною мірою, будучи одним із психологічних факторів високого рівня рецидиву серед вказаної категорії засуджених до обмеження волі.

Для нашого дослідження важлива не лише кримінально-правова характеристика засуджених до обмеження волі, але й те, як вони поводяться під час відбування покарання [56, с. 13]. Ця характеристика дозволяє судити про досягнення завдань, які стоять перед інститутом відкритих установ, тобто результативність виправного впливу на засуджених в умовах обмеженої свободи без ізоляції від суспільства.

За період 2005-2007 років засудженими до обмеження волі у виправних центрах було вчинено: у 2005 році - 2787 порушень, у 2007 році - 3419. На нашу думку, наявність цих досить високих показників пов'язана з тими негативними процесами, які взагалі характерні кримінально-виконавчій системі України: щорічна зростаюча чисельність засуджених до обмеження волі; погіршення їх криміногенного складу; проблеми зайнятості суспільно-корисною працею тощо.

Що стосується абсолютних показників дисциплінарних порушень на 1000 засуджених до обмеження волі, то вони погіршуються з усіх видів порушень. У середньому заходи дисциплінарного впливу за дрібне хуліганство і вживання спиртних напоїв були застосовані до 20,7% засуджених до обмеження волі.

Аналіз показує, що кращими, з погляду дотримання режиму і ставлення до праці, є особи, засуджені до обмеження волі за злочини, вчинені з необережності, і деякі інші. Найбільший відсоток порушників режиму і осіб, які несумлінно ставляться до праці, спостерігається серед засуджених за насильницькі злочини і хуліганство. Це характеризує різні, хоча, безсумнівно, взаємозалежні ознаки і свідчить про стійкість і певну закономірність наявності тієї чи іншої частки порушників у відповідних групах. Тому напрошується висновок про те, що застосування обмеження волі до цієї категорій злочинців не є ефективним заходом і не досягає поставленої мети. Для їх виправлення і ресоціалізації потрібний суворіший режим тримання, який може бути забезпечений лише у місцях позбавлення волі.

Висновок

1. Аблизин Н.Ф., Подымов П.Е. Исправительно-трудовая колония-поселение: Пособие. - М.: Всесоюз. ин-т охраны обществ. порядка МООП СССР, 1967. - 83 с.

2. Аврусин Е.Г., Теплов В.Я. Жилищно-бытовое устройство условно осужденных (освобожденных) с обязательным привлечением к труду. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1980. - 54 с.

3. Аксенов П. Моисеево уголовное право. - СПб, 1904. - 478 с.

4. Алексеев С.С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - 711 с.

5. Анашкин Г.З. Новый гуманный акт // К новой жизни. - 1970. - №10. - С. 34-35.

6. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника: Учеб. пособие. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. - 79 с.

7. Астемиров З.А. История советского исправительно-трудового права: Лекция. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1975. - 52 с.

8. Бабаев М.М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних. - М.: Юрид. лит., 1968. - 120 с.

9. Багрий-Шахматов Л.В. Четкое регулирование освобождения от отбывания наказания и работы с освобожденными - решающее условие предупреждения рецидива преступлений // Вопросы предупреждения преступности. - Томск, 1967. - С. 135-136.

10. Багрий-Шахматов Л.В., Гуськов В.И. Теоретические проблемы классификации уголовных наказаний. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1971. - 108 с.

11. Бажанов О.И. Прогрессивная система исполнения наказания. - Минск: Наука и техника, 1981. - 168 с.

12. Беляев А.А. Правовое положение осужденных к лишению свободы: Учеб. пособие. - Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР, 1976. - 119 с.

13. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. - 186 с.

14. Блувштейн Ю.Д. Личность преступника как предмет криминологического исследования // Вопросы борьбы с преступностью. - М., 1971. - Вып. 13. - С. 34-37.

15. Богатиpьов І.Г. Кримінально-виконавче право. - Чернігів: Чернігів. юpид. коледж., Hавч. комплекс “Юpист”, 1998. - 121 с.

16. Бодюл Є.М. Концептуальні засади і загальна характеристика Кримінально-виконавчого кодексу України // Право України. - 2004. - №7. - С. 80-84.

17. Бодюл Є.М. Особливості ізоляції в колоніях-поселеннях // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 2001. - №6. - С. 193-198.

18. Бодюл Є.М. Особливості та деякі проблеми виконання покарання у виді обмеження волі за новим Кримінально-виконавчим кодексом України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 2004. - №9. - С. 185-192.

19. Бодюл Є.М. Специфічні завдання інституту колоній-поселень // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 2000. - №5. - С. 42-49.

20. Бодюл Є.М. Юридична природа інституту колоній-поселень (ретроспективно-правовий огляд) // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 1999. - №4. - С. 15-21.

21. Бородин С.В., Самошин П.И. Теоретические проблемы исполнения наказания. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1978. - 138 с.

22. Бышевский Ю.В. Криминологическая характеристика лиц, неоднократно совершающих кражи, и уголовно-правовые меры предупреждения рецидива: Учеб. пособие. - Омск: Омская высш. школа милиции, 1978. - 90 с.

23. Василец В.Б. Проблеми попередження втеч засуджених з колоній-поселень // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства: Міжвуз. зб. наук. праць. - Київ: УАВС, 1993. - 176 с.

24. Васильев А.И. Проблемы социальной реабилитации осужденных к лишению свободы // Проблемы исполнения уголовных наказаний. - Рязань, 1991. - С. 7-12.

25. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учеб. пособие. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. - 96 с.

26. Викторов Б.А., Михлин А.С. Не обходя личности // Известия. - 1968. - 12 октября.

27. Виправно-трудовий кодекс України: Наук.-практ. коментар / НАВСУ. КІВС України. Міжнар. ін-т лінгвістики і права. Одеський ун-т; Відп. ред. Шакун В.І. - К., 2000. - 334 с.

28. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. - М.: Юрид. лит., 1985. - 176 с.

29. Виттенберг Г.Б. Совершенствовать уголовно-правовые средства борьбы с преступностью // Сов. государство и право. - 1972. - №7. - С. 90-92.

30. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. - Ростов-на-Дону, 1995. - 639 с.

31. Вышинская З.А. Условное осуждение к лишению свободы с обязательным привлечением осужденного к труду // Наказания, не связанные с лишением свободы. - М., 1972. - С. 23-28.

32. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. - М.: Юрид. лит., 1983. - 205 с.

33. Гальперин И.М. Условное осуждение с обязательным привлечением к труду в системе уголовно-правовых мер // Соц. законность. - 1971. - №5. - С. 24-26.

34. Генкин Н.О. О тюремном заключении. - СПб.: Сенатская типография, 1869. - 315 с.

35. Геранин В.В. Перспективы дифференциации правового положения лиц, отбывающих наказание в колониях-поселениях // Реализация гуманистических начал решений XXVII съезда КПСС и XIX Всесоюз. партийной конф. по совершенствованию прав. с-мы в сфере исполнения уголовно-правовых мер воздействия и исправления осужденных: Материалы Всесоюз. науч.-практ. конференции (12-13 окт. 1988 г.). - Рязань: Рязан. ВШ МВД СССР, 1989. - С. 141-143.

36. Геранин В.В. Правовое положение осужденных, отбывающих наказание в исправительно-трудовых колониях-поселениях: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Акад. МВД СССР. - М., 1990. - 21 с.

37. Гернет М.Н. Избранные произведения. - М.: Юрид. лит., 1974. - 640 с.

38. Гиляров Е.М., Михайленко А.В. Становление и развитие ИТУ Советского государства (1917-1923 гг.). - Домодедово: ВИПК МВД СССР, 1990. - 83 с.

39. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психические состояния человека, лишенного свободы. - М.: ВШ МООП СССР, 1968. - 35 с.

40. Говорухин Э.А. Ограничения в передвижении осужденных в местах лишения свободы как средство обеспечения режима. - Рязань: Рязан. ВШ МВД СССР, 1981. - 154 с.

41. Горобцов В.И., Силков В.Е. Юридическая природа наказания, отбываемого в колониях-поселениях // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. - Свердловск, 1983. - С. 103-108.

42. Гринберг А.С. Уголовное право и массовые репрессии 20-х и последующих годов // Государство и право. - М., 1993. - №1. - С. 18-20.

43. Гришин П., Чечель Г. Обоснованность назначения исправительных работ // Сов. юстиция. - 1974. - №2. - С. 7-9.

44. Грушин А.Н. Социально-экономические и организационно-правовые вопросы труда условно освобожденных и их трудового перевоспитания: Уч. пособ. - М.: Акад. МВД СССР, 1984. - 64 с.

45. Дедюхин В.В. О некоторых особенностях исполнения наказания и профилактики преступлений в ИТК-поселениях // Сборник статей адъюнктов и соискателей. - М., 1973. - Вып. 1. - С. 111-115.

46. Дементьев В.И. Лишение свободы: уголовно-правовой и исправительно-трудовой аспекты. - Ростов: Изд-во Ростов. ун-та, 1981. - 156 с.

47. Десятникова И. В новом Уголовном кодексе - пять новых видов наказания // Facty і kommentarіі. - 2001. - 8 травня.

48. Детков М.Г. Исполнение наказания в дореволюционной России: организационно-правовые аспекты становления и развития системы исполнения наказания в виде лишения свободы: Учеб. пособие. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. - 88 с.

49. Детков М.Г. Содержание карательной политики Советского государства и ее реализация при исполнении уголовного наказания в виде лишения свободы в тридцатые-пятидесятые годы: Монография. - Домодедово: РИПК работников МВД России, 1992. - 156 с.

50. Детков М.Г. Содержание пенитенциарной политики Российского государства и ее реализация в системе исполнения уголовного наказания в виде лишения свободы в период 1917-1930 годов: Монография. - Домодедово: РИПК работников МВД России, 1991. - 148 с.

51. Дровосеков Г.В. Условное освобождение из мест лишения свободы с обязательным привлечением к труду и повышение его эффективности. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1981. - 90 с.

52. Дутов М.А. Правовые и организационные вопросы исполнения наказания и перевоспитания осужденных, переведенных в исправительно-трудовые колонии-поселения. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1981. - 54 с.

53. Дутов М.А. Режим в ИТК-поселениях как одно из основных средств исправления и перевоспитания осужденных женщин // Предупреждение рецидивной преступности. - Томск, 1978. - С. 101-106.

54. Елеонский В.А. Воздействие наказания на осужденных. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1980. - 115 с.

55. Елеонский В.А. Лишение свободы как наказание, соединенное с исправительно-трудовым воздействием. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1975. - 180 с.

56. Елеонский В.А. Отношение осужденных к наказанию и вопросы повышения эффективности их исправления и перевоспитания в местах лишения свободы. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1976. - 152 с.

57. Елеонский В.А. Цели уголовного наказания. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1990. - 70 с.

58. Жижиленко А.А. Наказание, его понятие и отличие от других правоохранительных средств. - СПб., 1914. - 262 с.

Размещено на Allbest.ru