Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками

Вступ

Дослідження показують, що жінки за характеристикою скоєних злочинів все більше наближаються до чоловіків. Жінки все частіше беруть участь у здійсненні насильницьких та інших тяжких злочинів. Навіть кількість хуліганств в загальній масі злочинів, скоєних жінками, зросла в останнє десятиліття майже в 4 рази.

Насильницькі злочини раніше не були характерними для жінок і відбувалися ними в основному в сімейно-побутовій сфері. Однак з 90-х років минулого століття кількість жінок, які вчинили такі злочини, постійно зростає. Загальне число жінок-убивць зросла майже в 2,5 рази, і зараз жінкою є кожний тринадцятий вбивця. Безпосередньо жіночим злочином є вбивство матір'ю новонародженої дитини. В останні роки цей злочин (а їх щорічно реєструється близько 200) здійснює кожна двадцята жінка-вбивця.

До вбивств за способами і методами виконання близько умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю. Кількість виявлених жінок, винних у скоєнні цього злочину, в 2,7 рази перевищило число виявлених жінок-убивць. Беруть участь жінки і у вчиненні таких корисливо-насильницьких злочинів, як грабіж і розбій.

Тяжкі злочини проти особистості жінками відбуваються в основному в сфері сімейно-побутових відносин. При цьому жертвами найчастіше ставали чоловіки, співмешканці, діти й інші близькі родичі жінок. Основними мотивами цих злочинів є дозвіл тривалих сімейних конфліктів, прагнення вирватися з родини, іноді ревнощі, корисливість. Вбивство і катування дітей відбувається, як правило, на догоду співмешканцям, які перебувають у цивільному шлюбі. При здійсненні насильницьких злочинів відзначається підвищена агресивність і жорстокість жінок-злочинниць. [1]

Традиційно жіночим злочином є організація або утримання притонів для заняття проституцією. Кримінальна активність жінок відзначається при здійсненні і таких злочинів, як наклеп, образа, помилковий донос. Відзначено випадки співучасті жінки при здійсненні згвалтування.

Серед всіх скоєних жінками злочинів найбільшу частку становлять тяжкі злочини - 77,8%. Особливо тяжкі злочини складають 11,4%, злочини середньої тяжкості - 8,5%, менш тяжкі - 2,2%. [2]

Зближення показників злочинності жінок і чоловіків, в першу чергу її кількісних характеристик, зміна структури жіночої злочинності, її обтяження більш небезпечними злочинами пов'язано із зростанням безробіття, низькими доходами на кожного члена сім'ї, а також з виконанням невластивих для жінок соціальних ролей, наприклад підприємництва. Жінка-комерсант, жінка-бізнесмен схильна до скоєння податкових злочинів і різного роду шахрайств.

Зростання участі жінок у скоєнні групових злочинів (до 40% злочинів жінок), а також збільшення (до 10% від числа всіх злочинниць) кількості жінок-рецідівісток.

Залежність жіночої злочинності від алкоголізації та наркотизації жінок. Вчинення злочинів в останні роки частіше за все пов'язане з алкоголізацією і наркотизацией жінок. Із загального числа виявлених злочинниць приблизно 30 - 40% здійснюють кримінально карані діяння в стані сп'яніння. Всі великі масштаби приймають злочину жінок, пов'язані з використанням ними наркотичних та сильнодіючих препаратів. Ці злочини відбуваються жінками, які у стані наркотичного сп'яніння, або з метою збуту або придбання наркотиків і сильнодіючих лікарських препаратів. При цьому процес соціально-моральної деградації жінок значно більш інтенсивний, ніж у чоловіків.

Омолодження жіночої злочинності. В останні роки в країні відбулося значне омолодження жіночої злочинності. Спостерігається зростання жіночої злочинності і серед неповнолітніх. Судова практика знає випадки звірячих вбивств, скоєних групами дівчаток у віці 14 - 15 років. Проте вік більшості жінок-злочинниць все ж таки перевищує 35 років, що обумовлено специфікою умов, що детермінують жіночу злочинність. Найчастіше ця специфіка проявляється у сфері професійної діяльності жінок або в їх сімейних і родинних відносин. Професія і сім'я в життя жінки вторгається після 20 років, а до 30 - 35 років жінки все більше відчувають прояв їх деяких негативних чинників, що іноді детермінує їх злочинні прояви.

Сучасне кримінально-виконавче законодавство передбачає спеціальну регламентацію умов відбування покарання у вигляді позбавлення волі лише відносно деяких категорій засуджених жінок. У цілому, правовий статус жінки, засудженої до позбавлення волі, дуже незначно відрізняється від статусу чоловіка, засудженого до даного покаранню. Так, умови утримання у виправній колонії загального режиму (звичайні, полегшені і строгі) для засуджених жінок регламентовані нормами, що поширюються на всіх засуджених безвідносно їх статевої приналежності.

Існують лише окремі незначні норми, що покращують становище жінок, які відбувають позбавлення волі.

1. Види виправних установ для відбування покарання у вигляді позбавлення волі засудженими жінками

покарання жінка вагітний правовий

Засуджені до позбавлення волі містяться у виправних установах. Виправні заклади є частина кримінально-виконавчої системи Міністерства юстиції України. Ці установи виконують покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі. Вони включають виправні колонії, виховні колонії, тюрми, лікувальні виправні установи. Слідчі ізолятори виконують функції виправних установ щодо засуджених, залишених для виконання робіт з господарського обслуговування.

Основним видом виправних установ є виправні колонії, в яких утримуються особи, які досягли 18 років. Вид виправної установи визначається судом. У кримінально-виконавчій системі для жінок існують наступні види виправних колоній:

1. Колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання;

2. Колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання;

3. Колонії середнього рівня безпеки для вперше засуджених до позбавлення волі;

4. Колонії середнього рівня безпеки для неодноразово засуджених до позбавлення волі;

Окрім цього, у колоніях мінімального із загальними умовами тримання та середнього рівнів безпеки можуть бути створені ізольовані дільниці слідчих ізоляторів та дільниці соціальної реабілітації.

У колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися ізольовані сектори середнього рівня безпеки. У колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися ізольовані сектори максимального рівня безпеки. При виправних центрах можуть створюватися сектори мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

Загальні вимоги щодо обладнання установ виконання покарань

Виправні колонії, виправні центри, виховні колонії та арештні доми будуються за типовими проектами.

Територія виправних та виховних колоній розмежовується на структурні дільниці, які ізолюються одна від одної.

У виховних колоніях створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації.

У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.

У виправних та виховних колоніях виділяються дві ізольовані зони: житлова - для проживання засуджених; виробнича - для роботи засуджених.

Дільниці ресоціалізації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки (з триманням у звичайних жилих приміщеннях) для тримання засуджених чоловіків, поділяються на локальні, ізольовані один від одного сектори.

У житловій зоні розміщуються гуртожитки, їдальня, ларьок, клуб, бібліотека, кімната психоемоційного розвантаження, приміщення для загальноосвітнього навчання, приміщення для проведення духовної роботи та здійснення релігійних обрядів, медична частина із стаціонаром та інфекційним ізолятором, лазня з пральнею і дезкамерою та сушильнею, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, камери схову особистих речей повсякденного користування, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника колонії, його заступників, персоналу відділу нагляду і безпеки, оперативної та соціально-психологічної служб, кімната для приймання засуджених.

Територія виробничої зони виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівнів безпеки в обов'язковому порядку локалізується з метою виключення вільного переміщення засуджених між виробничими дільницями.

На території виправної колонії ізольовано обладнується будівля з ПКТ (приміщення камерного типу) і ДІЗО (дисциплінарним ізолятором) з камерами для праці та двориками для прогулянок засуджених, а в житловій зоні виховної колонії - тільки приміщення ДІЗО та дворики для прогулянок засуджених.

Житлова зона від виробничої, а також ПКТ та ДІЗО відокремлюються від інших споруд коридорами, які проглядаються.

Між суміжними житловою та виробничою зонами обладнуються КПП (контрольно-пропускний пункт) для пропуску засуджених з однієї зони в іншу, а при необхідності - приміщення для обшуку та переодягання засуджених.

У будинку, де розташований КПП по пропуску персоналу на територію колонії, обладнуються кімнати для проведення короткострокових та тривалих побачень, кімнати для приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.

Приміщення ЧПНУ (чергового помічника начальника установи), його заступника та чергової зміни молодших інспекторів з нагляду та безпеки розташовується, як правило, в окремому приміщенні на межі житлової та виробничої зон з таким розрахунком, щоб була змога вільно оглядати територію колонії.

За межами колонії розташовуються службові кабінети керівництва та служб установи, склади продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, лаків, фарб та хімічних речовин, овочесховища, гаражі, аптеки, приміщення для мешкання та очікування родичів засуджених, які прибули на побачення.

2. Особливості умов порядку виконання та відбування покарання у виправних установах для засуджених жінок

Відповідно до ст. 18 КВК України жінки відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними або полегшеними умовами тримання і колоніях середнього рівня безпеки. Станом на 2004 рік у них трималося понад 9,5 тисячі жінок, засуджених до позбавлення волі.

У колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання направляються жінки, засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Вони розташовані у Донецькій області (Приазовська і Сніжнянська), Дніпропетровській (Дніпродзержинська), Луганській (Червонопартизанська), Одеській (Чорноморська), Харківській (Качанівська), Черкаській (Уманьська) областях. У виправні колонії цього виду переводяться жінки з виховної колонії по досягненні 18-річного віку для подальшого відбування покарання. У колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання відбувають покарання жінки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також жінки, переведені з колоній мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки, в порядку, передбаченому ст. 101 КВК. Нині вони тримаються в Галицькій колонії Львівської області, Орджонікідзевській колонії Дніпропетровської області, Ширяївській колонії Одеської області.

У виправних колоніях (секторах) середнього рівня безпеки тримаються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, а також жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням полі на певний строк у порядку помилування. Сектори середнього рівня безпеки створені у Чернігівській (м. Чернігів) і Качанівській (м. Харків) колоніях. Станом на 2004 рік у них трималося 10 засуджених жінок.

Жінки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, направляються в Чернігівську (м. Чернігів), Надержищинську (Полтавської області), Збаразьку (Тернопільської області) колонії, а жінки, визнані інвалідами першої або другої групи, у Дніпродзержинську виправну колонію Дніпропетровської області.

У Мелітопольській виховній колонії Запорізької області відбувають покарання неповнолітні особи жіночої статі.

При цих установах створені шість дільниць соціальної реабілітації і два лікувальних заклади для жінок, хворих на туберкульоз, дерматологічні та венеричні захворювання.

За складом вчиненого злочину 20% жінок засуджені за умисне убивство, по 5% - за умисне тяжке тілесне ушкодження, розбій і грабіж, за крадіжки і розкрадання - 35%, хуліганство - 1%, за інші злочини - більш 30%, переважну більшість з них складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків.

Найбільшу кількість засуджених, які відбувають позбавлення волі (понад 37%), складають жінки віком до 30 років, від 30 до 40 років - майже кожна третя жінка, від 40 до 55 років - кожна четверта, понад 55 років - близько 4%. Слід зазначити, що вікова соціально-демографічна характеристика засуджених жінок, починаючи з 1995 р., в названих групах практично залишається без змін, коливання в різні роки дорівнюють 1 - 3%.

Якщо розглянути характеристику засуджених жінок за освітнім рівнем, то вона буде такою: початкову загальну освіту мають 3% засуджених, базову загальну освіту - 25%, повну загальну освіту - близько 40%, вищу і незакінчену вищу - трохи більше 6%. Можна стверджувати, що порівняно з минулими роками освітній рівень тих, хто перебуває нині у виправних колоніях, став значно вищий.

За сімейним станом: перебували в зареєстрованому шлюбі - 25%, розлучені (не підтримують сімейних стосунків) - 27%, удови - 8%, ніколи не перебували у шлюбі - 26%, в незареєстрованому шлюбі (фактичні сімейні стосунки) - 14%.

Із загальної кількості жінок, що відбувають покарання, працездатних - 95%, причому кожна третя з них хвора на алкоголізм або наркоманію.

Суттєвих відмінностей між триманням у виправних колоніях чоловіків і жінок відносно оснащення, матеріально-побутового забезпечення (норма житлової площі для жінок - 4 кв. м), харчування, лікування, основних вимог режиму немає.

Сам закон не враховує фізіологічні, психологічні, психіатричні особливості засуджених жінок, але виділяє: жінок-інвалідів першої і Другої групи; хворих на активну форму туберкульозу; тих, хто досяг пенсійного віку, тобто жінки у віці понад 55 років; жінок з вагітністю понад 4 місяці; і тих, хто має дітей у будинках дитини при виправних колоніях.

Як правило, саме цим категоріям жінок дозволяється працювати за їх власним бажанням з урахуванням висновків лікарської комісії колонії (ч. 2 ст. 118 КВК) На особовий рахунок цих засуджених (на відміну від інших) зараховується не менше як 50% нарахованого місячного за робітку, незалежно від усіх відрахувань. А засудженим жінкам, яким дозволено проживати за межами виправної колонії (на підставі ст. 142 КВК), - не менше як 75% (частини 2 і 3 ст. 120 КВК).

Продукти харчування і предмети першої необхідності за безготівковим розрахунком вони можуть придбавати не тільки за гроші, зароблені в колоніях (якщо працюють), але й за гроші, одержані за переказами за рахунок пенсій та іншого доходу (ч. 1 ст. 108 КВК). Якщо вони не працюють, не отримують пенсій, харчування, одяг, білизна, взуття і комунально-побутові послуги надаються безоплатно (ч. 4 ст. 115 КВК).

Жінкам-інвалідам першої групи, вагітним жінкам і тим, хто має дітей в будинках дитини при колоніях, дозволяється витрачати на придбавання продуктів харчування і предметів першої потреби суму, що становить мінімальний розмір заробітної плати, а жінкам-інвалідам другої групи і тим, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах і місць позбавлення волі, - до 60% мінімального розміру заробітної плати і (частини 5 і 6 ст. 108 КВК). Всім іншим жінкам, які відбувають покарання у колонії з мінімальним або середнім рівнем безпеки, - за загальним правилом - до 100% і 80% мінімального розміру заробітної плати відповідно.

За порушення встановленого порядку відбування покарання | поміщення жінки в дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу можливе тільки до 10 діб. Вагітні жінки, ті, хто має дитину у будинку дитини, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не помішуються.

До жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні заходи і зброю, крім випадків, передбачених ч. З ст. 106 КВК України. Гамівна сорочка взагалі не може застосовуватися до засудженої жінки.

На підставі ст. 83 КК України суд може звільнити від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Законодавством передбачена відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 30 після них (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей _ 70 днів). Жінкам, віднесеним до 1 - 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 днів до пологів і 90 після них).

Таке звільнення застосовується до жінок, якщо вони: а) мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або б) мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Після досягнення дитиною 3 років або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням, або направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Останнє буде у разі, якщо звільнена від покарання жінка відмовиться від дитини, передасть її у дитячий будинок, буде ухилятися від виховання дитини, догляду за нею, систематично вчинювати правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, або зникне з місця проживання.

Контроль за поведінкою таких жінок і жінок, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, здійснюється кримінально-виконавчими інспекціями за місцем їх проживання і регулюється розділом IV Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МВС України від 19 грудня 2003 р. №270/1560.

Якщо жодна з зазначених підстав звільнення від відбування покарання не застосовується судом при постановці вироку, засуджені жінки з вагітністю понад 4 місяці або які мають при собі дітей віком до 3 років, направляються для подальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.

При цьому осіб, які вперше засуджені до позбавлення волі, направляють до Чорноморської колонії Одеської області, жінок, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, - до Чернігівської виправної колонії.

У 2004 р. в цих колоніях трималося 57 жінок, які мали дітей до 3-річного віку або народили їх у колонії. Для них згідно з законом (ч. З ст. 115 КВК України) створюються поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть спілкуватися зі своїми дітьми у вільний від роботи час без обмежень. Матері-годувальниці і вагітні Жінки можуть одержувати додаткові продуктові посилки (передачі) у Кількості і асортименті, які визначаються медичними висновками.

Після досягнення дитиною 3 років вона, за згодою матері, може передаватися її родичам чи іншим особам (за рішенням органів опіки і піклування) або її направляють до відповідних дитячих закладів. Жінці у цих випадках надається право короткочасного виїзду за межі колонії для влаштування дитини у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше 10 діб (ч. 4 ст. 111 КВК України).

Якщо у матері дитини, яка досягла 3-річного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує 1 року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини у будинку дитини може бути продовжено адміністрацією колонії до звільнення матері. У разі злісного порушення жінкою-матір'ю вимог режиму відбування покарання це рішення може бути скасовано.

Нині у виправних колоніях перебуває 5% жінок, які мають дітей віком до 3 років, 26% - віком до 14 років, у 6% жінок діти перебувають у будинках-інтернатах, 3% - позбавлені батьківських прав.

В останні роки приблизно 33% жінок суди призначали покарання у виді позбавлення волі строком до 3 років (до 1 року - 2%, від 1 до 2 років - 10%, від 2 до 3 років - 21%), від 3 до 5 років - 34%, від 5 до 8 років - 21%, від 8 до 10 - 7%, від 10 до 15 років - 6%. Можна стверджувати, що 11% жінок були засуджені за злочини невеликої тяжкості, більше 55% вчинили злочини середньої тяжкості, а решта (приблизно 34% жінок) відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. І хоча цей показник в останні 10 років практично залишається на рівні 30% (коливання в різні роки становлять 2-3%), абсолютна кількість жінок, засуджених до позбавлення волі за убивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбій, грабіж, значно збільшилася, що ще раз підтверджує кримінологічні висновки про зростання і небезпечність сучасної жіночої злочинності і достатньо сувору судову практику при призначенні 14% жінок покарання від 8 до 15 років. Світовий досвід показує, що ефективність застосування жорстких заходів впливу на злочинність завжди недовговічна: якщо первинний успіх не закріплювався цілою системою інших заходів впливу, крива злочинності знову повзла вгору.

Вперше відбувають покарання у виді позбавлення волі 63% жінок, рецидивістки, тобто ті, хто має досвід перебування в місцях позбавлення волі неодноразово, складають 37%. Якщо на початок 90-х років рецидивістками серед жінок була кожна четверта жінка, яка відбувала |покарання не вперше, то нині це показник свідчить, що їх кількість значно збільшилася, в абсолютній кількості - майже в 3 рази. Під час перебування в місцях позбавлення волі руйнуються сім'ї, втрачаються соціально-корисні зв'язки, приблизно дві третини засуджених жінок зовсім не мають тривалих побачень з рідними, 40% не отримують посилок і передач, навіть не листуються, 6% не забезпечені житлом. Тому важливого значення набуває ефективна організація виховної роботи в колонії. Спеціалістами доведено, що тривале перебування жінки в ізоляції руйнує її психіку, багато з них перебувають у депресивному стані, замкнені, апатичні, байдужіло оточуючих, схильні до самогубства, інші, навпаки, стають агресивними, збудженими, неврівноваженими, схильними до порушень режиму. У всіх колоніях створені кімнати психоемоційного розвантаження, психологи колоній проводять психодіагностичну і корекційну роботу, застосовують групові та індивідуальні заняття, тренінги із засудженими на підставі вивчення їх особистості за допомогою різних тестів, методик, залучають до самодіяльних організацій, культурно-масової, фізкультурно-оздоровчої роботи, до навчання у школах (на курсах) підготовки до звільнення.

В останні роки приблизно 35-40% жінок звільняється з установ виконання покарання умовно-достроково, кожна третя - відбуває призначений строк покарання повністю. Звільнення за амністією в різні роки має досить суттєві розбіжності: в 1993-1994 роках жодна жінка не була звільнена за цією підставою. Після прийняття в 1996 р. Закону України «Про застосування амністії в Україні» в цьому ж році звільнилося понад 38% жінок, у наступному (1997 р.) - понад 46%, у 1998 р. - 44%, у 1999 р. - 25%, у 2000 р. - на рівні 16%, у 2001 р. - 31%. Помилування протягом останніх 10 років застосовується лише до 2% жінок щорічно.

3. Правове регулювання відстрочки відбування покарання засудженими вагітними жінками і засудженими жінками, що мають малолітніх дітей

У ст. 83 КК передбачено, що засуджених до обмеження волі або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

За змістом цієї статті звільнення від відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, може бути застосовано судом за наявності таких умов: 1) наявність вагітності жінки чи народженої нею дитини, що сталися під час відбування нею покарання; 2) така жінка (жінки) відбуває покарання у вигляді обмеження волі або у вигляді позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років, за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини; 4) звільнення від покарання, про яке йде мова, застосовується до засудженої жінки, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Цей вид звільнення від відбування покарання здійснює суд в межах строку, складовими якого є: строк, визначений законодавством для відпустки за вагітністю й пологами, строк перебування у лікарні у зв'язку з пологами, строк досягнення дитиною трирічного віку. При прийнятті рішення з цього питання суд, враховуючи наявність названих умов, медичного висновку про вагітність засудженої або документа про народження засудженою дитини, може (це право суду, а не обов'язок суду) звільнити таку засуджену від подальшого відбування покарання.

Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання.

Звільнення від подальшого відбування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, не є остаточним звільненням від подальшого відбування покарання, призначеного вироком суду. Нагадаємо, що такі жінки звільняються судом від подальшого відбування покарання лише на визначений в законі строк.

Після досягнення дитиною трирічного віку або у разі смерті дитини суд має розглянути справу на предмет її остаточного вирішення. Закон (ч. 5 ст. 83 КК) надає в цьому випадку суду право, залежно від поведінки засудженої, прийняти одне із трьох рішень: повністю звільнити засуджену від подальшого відбування покарання або замінити його більш м'яким покаранням, чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком суду.

Суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції може направити засуджену для подальшого відбування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, призначеного за вироком суду, за умови, що засуджена, яка була звільнена від такого виду покарання, відмовилася від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично (три і більше разів) вчиняла правопорушення, кожне з яких потягло за собою адміністративне стягнення і які свідчать про небажання жінки, звільненої на певний час від покарання, стати на шлях виправлення.

Отже, суд приймає рішення про направлення засудженої жінки для відбування покарання, призначеного за вироком суду. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого жінка була звільнена від покарання. Якщо ж у період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами про сукупність злочинів (ст. 70 КК).

Висновок

Жіноча злочинність являє собою частину загальної злочинності, сукупність злочинів, скоєних жінками. Ця злочинність володіє певними особливостями, пов'язаними з соціальною роллю і функціями жінки, способом життя та професійною діяльністю, біологічної та психофізіологічної специфікою, а також з її історично зумовленим місцем у системі суспільних відносин. Зі зміною соціальних умов і способу життя жінки, її соціальних ролей змінюються характер і способи її злочинної поведінки.

Щодо постійні (але з тенденцією зростання) обсяг і рівень злочинності. Протягом усього минулого століття обсяг (стан) жіночої злочинності був у 5 - 7 разів менше відповідних показників злочинності чоловіків, складаючи 10 - 15% всієї злочинності в країні. І це незважаючи на те, що чисельність жінок у країні постійно перевищувала кількість чоловіків. В останні роки, однак, намітилася тенденція деякого зростання жіночої злочинності (до 3% щорічно) і збільшення (до 17 - 18%) частки жінок у структурі виявлених злочинців. Це свідчить про зростання і рівня жіночої злочинності. Одночасно зросло більш ніж в 4 рази кількість виявлених жінок, які вчинили тяжкі злочини. Більш високі, ніж у чоловіків (у 2 - 3 рази), і темпи приросту кількості жінок-злочинниць.

Залежність рівня жіночої злочинності від соціально-економічних особливостей різних регіонів країни. Розглядаючи жіночу злочинність по регіонах, слід зазначити, що в тих з них, де загальний коефіцієнт злочинності вище, зростає і коефіцієнт злочинності жінок. Превалювання в структурі жіночої злочинності корисливих посягань.

Структура жіночої злочинності представлена ??переважно корисливими злочинами, пов'язаними з професійною діяльністю жінок. Найбільш характерні для них розкрадання, вчинені шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем (18 - 20% злочинів жінок), крадіжки (15%), вимагання, шахрайство, одержання хабара, незаконне підприємництво. Загалом же числі зареєстрованих злочинів жінок частка корисливих посягань становить приблизно 45 - 50%. Вона не зменшилася і зараз, хоча державний сектор в економіці в даний час різко скоротився.

Список використаної літератури

1. Кримінально-виконавчий кодекс України 11 липня 2003 р. Офіційне видання. - К.: Атіка, 2003. - 96 с.

2. Надира В.А. Сучасний процес нормотворчості Державної кримінально-виконавчої служби потребує ефективності та оптимізації. Піднесення права. Реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства - головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань // 36. доповідей та тез ГУ «ЗІДМУ», 21-22 грудня 2006. - С. 80-88.

3. Богатирьов І, Г., Богатирьова О. І. Державна кримінально-виконавча служба України (Історія і сучасність). - Д.: ПП «Ліра ЛТД», 2007. - 352 с.

4. Богатирьов І. Г. Науково-дослідна робота у галузі кримінально-виконавчого права України: Лекція. Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ. - Чернігів: Чернігівські обереги, 2010. - 28 с.

5. БерналД.Д. Наука в истории общества. - М., 1956. с. 25.

6. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студ. юрид. спеціальн. вищих навч. закладів // За ред. проф. А X. Сте-панюка, - X.: Право, 2005. - 256 с.

7. Кримінально-виконавче право України (Загальна та Особлива частини): Навч. посібник / О.М. Джужа, СЯ. Фаренюк, В.О. Корчинський т&ія. За заг. ред. О.М. Джужи. - 2-е вид. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 448 с.

8. Кримінально-виконавче право України: Підручник / В.М. Трубников, В.М. Харченко, О.В. Лисодід, Л.П. Оника, А X. Степанюк; За ред. В.М. Трубникова. - Харків: Право, 2011. -384 с.

9. Степанюк А.Х. Позитивна кримінальна відповідальність як предмет регулювання кримінально-виконавчого кодексу України // Питання боротьби зі злочинністю: 36. наук. пр. / Редкол.: В. /. Борисов та ін. - X.: Право, 2004. - №9. - С. 60-94.

10. Уголовно-исполнительное право: Учебник / АС. Михлин, П.Г. Пономарев и др. Под. ред. И.В. Шмарова. - М.: Новый Юрист, 1998. - 368 с.

11. Тюрьмы и наказания: инквизиция, тюрьмы, телесные наказания, казни (Энциклопедия преступлений и катастроф). - Минск: Литература, 1996. - 576 с.

12. Збірник нормативно-правових актів з питань забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи. В 2-х т. - К.: «МП Леся», 2002. - 696 с.

13. Литвак О.М. Моніторинг діяльності органів кримінальної юстиції та необхідність їх реформування // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь. - К.: КЮІ КНУВС, 2009. - С. 267-268.

14. Попович В.М. Концептуальні засади розвитку науки та спеціалізації підготовки кадрів у відомчих навчальних закладах

України // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь. - К.: КЮІКНУВС, 2005. - С. 646-655.

15. Фролов Ю.О. Розвиток виправно-трудового права в Україні в перші роки Радянської влади. - Д., 1960. - 67 с.

16. Хрестоматія з історії пенітенціарної системи України / Упор. Г.О. Радов, 1.1. Резник. - 1998.

17. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідної діяльності: Підручник. - 3-є. вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2003. - С. 11-12.

18. Степанюк А.Х., Яковець І. С. Система кримінального законодавства потребує узгодження та доопрацювання // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь / За заг. ред. д-ра юрид. н., проф. A.A. Музики. - К.: КЮІ КНУВС, 2005. - С. 290-302.

19. Яковець І.С. Про деякі аспекти концепції державної політики у сфері виконання покарань // Аспект. Інформ. бюл-нь. - Д.: Вид «Схід. вид. дім», 2012. - №1. - С. 37-40.

Размещено на Allbest.ru